Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
14.8. Аналіз витрат за економічними елементами
Витрати на виробництво всієї товарної продукції планують та обліковують за двома напрямками: за економічними елементами і за статтями калькуляції.
Елементи витрат це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та ін.
Планування витрат за економічними елементами дає змогу повязати їх з іншими розділами плану: планом матеріально-технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.
Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудомісткості, собівартос ті продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат (табл. 14.12).
Дані таблиці 14.12, складеної на підставі даних кошторису витрат (план) та звітної форми 2 або облікової інформації, свідчать, що матеріаломісткість продукції є дуже високою і її зростання триває. Збільшення матеріальних витрат відбувається за рахунок зниження витрат на оплату праці і відрахувань на соціальні заходи. Зростає питома вага відрахувань на амортизацію основних фондів та інші витрати. Головним напрямком пошуку резервів зниження собівартості є дослідження складу кожного елемента матеріальних витрат, виявлення причин їх зростання і способів їх зменшення.
Таблиця 14.12
Аналіз витрат за економічними елементами
Елементи витрат |
Попередній рік, % |
Звітний період |
Відхилення (±) |
|||
план, % |
фактично |
Від попереднього року, % |
від плану% |
|||
тис. грн |
% |
|||||
Матеріальні витрати(за винятком вартості повторно використовуваних відходів) |
34,5 |
35,6 |
2992 |
41,9 |
+7,4 |
+6,3 |
Амортизація основних фондів |
7,6 |
7,8 |
548 |
7,7 |
+0,1 |
0,1 |
Витрати на оплату праці |
31,0 |
30,1 |
1857 |
26,0 |
5,0 |
4,1 |
Відрахування на соціальні заходи |
17,3 |
17,0 |
1054 |
14,7 |
2,6 |
2,3 |
Інші витрати |
9,6 |
9,5 |
694 |
9,7 |
+0,1 |
+02 |
Усього витрат на виробництво |
100 |
100 |
7145 |
100 |
0,0 |
0,0 |
Аналіз даних про витрати за економічними елементами дає змогу вивчити структуру собівартості за галузями промисловості та окремими підприємствами, розкрити галузеві закономірності формування собівартості і тенденцію її змін за кілька звітних періодів.
Фактичні дані про витрати на виробництво використовуються для планування собівартості на майбутнє, визначення розміру нормованих оборотних засобів та прибутку. Слід памятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, тому практично неможливо підрахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції. А виявлені відхилення фактичних витрат від планових щодо кожного елемента не можуть розглядатись як економія чи перевитрата.
Різниця між фактичною і плановою основною та додатковою заробітною платою свідчить про абсолютну економію чи перевитрату фонду заробітної плати. Порівняння фактичної суми амортизаційних відрахувань з плановою дає можливість зробити висновки про виконання плану створення амортизаційного фонду джерела фінансування капітальних вкладень.
Дані про структуру витрат за економічними елементами наводяться в статистичних щорічниках. Вони показують, що у виробництві електро- та теплоенергії найбільшу питому вагу мають витрати на амортизацію, у вугільній на заробітну плату, а в переробних галузях на сировину та матеріали. Для виявлення резервів зниження собівартості, контролю та аналізу процесу формування витрат саме цим елементам необхідно приділяти першочергову увагу.
Собівартість продукції за економічними елементами стосовно фактичного обсягу продукції відображає форма 2, а стосовно планового сам план.
З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, відраховується вартість повторно використовуваних відходів. Повторно використовувані відходи це залиш-ки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), утратили цілком або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це або використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції), або зовсім не використовуються за прямим призначенням.
За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
До прямих витрат належать витрати, повязані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати, паливо, енергія, заробітна плата виробничників, відрахування на соцстрахування), які можуть бути безпосередньо включені до їхньої собівартості.
До непрямих витрат належать витрати, повязані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних засобів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.
Залежно від впливу обсягу виробництва на рівень витрат виділяють: умовно-змінні та умовно-постійні витрати.
До умовно-змінних витрат належать ті, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Це витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.
До них належать витрати, повязані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
Витрати на виробництво поді ляються за календарними періодами на поточні та одноразові.
Поточними називають звичайні витрати або витрати з періодичністю, меншою за один місяць.
Одноразові витрати це ті витрати, які здійснюються одноразово або з періодичністю понад один місяць, і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями (рис. 14.3).
Витрати за статтями калькуляції це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне й допоміжне виробництво.
Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Воно необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їхнього скорочення.
Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити їх цільові напрями, звязок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.
Залежно від способу включення витрат у собівартість продукції усі витрати (за статтями) на виробництво продукції класифікують як прямі та як накладні (непрямі). Прямі витрати відносять на вироби за прямою ознакою, і вони утворюють одноелементні статті. Накладні витрати попередньо групують у кошторисах з утворенням комплексних статей витрат, які потім розподіляють між виробами пропорційно до певних ознак.
Рис. 14.3. Схема формування й аналізу собівартості за статтями калькуляції
Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати з минулорічними та плановими. При цьому визначають абсолютне та відносне відхилення щодо кожної калькуляційної статті і дають їм оцінку (табл. 14.5).
Зміна собівартості всієї продукції й одиниці окремих виробів складаються з економії за одними статтями і перевитрат за іншими. Вивчають причини перевитрат. Аналізуючи собівартість одиниці продукції, суму перевитрат помножують на фактичний випуск виробу і встановлюють загальний розмір перевитрат. Розробляють заходи для їх усунення.
Спосіб віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів значною мірою визначає організацію контролю та аналізу собівартості продукції. Щодо прямих одноелементних статей аналіз здійснюється прямим порівнянням фактичних витрат з плановими або нормативними. У непрямих комплексних статтях, крім того, аналізується виконання кошторису з кожної статті та обґрунтованість принципу їх розподілу між видами продукції (виробами).
14.7. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції
Використання цього показника зумовлене: по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і непорівнянну продукцію; по-друге, він забезпечує звязок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність; по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.
Витрати на одну гривню продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.
Для аналізу облікові дані систематизують у таблиці 14.10.
Таблиця 14.10
Витрати на 1 грн продукції
№ |
Показники |
План |
Фактичний випуск продукції |
Факт |
||
планові норми і планові ціни |
в планових цінах |
чинні ціни на матеріали і планові на продукцію |
||||
1 |
Обсяг продукції в порівнянних оптових цінах, тис. грн |
8400 |
8470 |
8470 |
8470 |
8500 |
2 |
Собівартість продукції, тис. грн |
6783 |
6864 |
6958 |
7145 |
7145 |
3 |
Витрати на 1 грн продукції (ряд. 2 : ряд. 1), коп. |
80,75 |
81,04 |
82,15 |
84,36 |
84,06 |
Наведені в таблиці 14.10 дані показують, що на підприємстві обєкті аналізу собівартість продукції проти плану зросла на 362 тис. грн. (7145 6783), або на 5,34 %. Витрати на 1 грн продукції зросли на 3,31 коп. (84,06 80,75), або на 4,10 % [(84,06 80,75) 100] : 80,75. Темпи зростання витрат значно випереджали темпи зростання обсягу продукції (5,34 % проти 1,19 %). Це свідчить про великі непродуктивні витрати. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники: а) зміна структури асортименту виготовленої продукції; б) зміна рівня витрат (норм витрат) у собівартості окремих її видів; в) зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів; г) зміна цін на продукцію.
Промислові підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Підвищення питомої ваги виробів з нижчим (ніж у середньому на підприємстві) рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на гривню товарної продукції, і навпаки. Щоб визначити розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом. На підприємстві вплив цього чинника становить 0,29 коп. (81,04 80,75), тобто підвищення питомої ваги менш рентабельних виробів призвело до збільшення витрат на гривню товарної продукції на 0,29 копійки.
Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 грн продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрати на фактичний випуск і асортимент продукції. Наше підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції на 1,11 коп. (82,15 81,04).
Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на гривню продукції за цінами, що реально існують у звітному році, і тими, що їх було закладено в план. За рахунок зміни оптових цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на вантажні перевезення підприємство допустило зростання витрат на 2,25 коп. (84,36 82,15).
Зниження витрат на 1 грн продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 грн продукції, обрахованих у чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах на продукцію. Підвищення ціни на продукцію зменшило витрати на 1 грн продукції на 0,30 коп. (84,06 84,36), або на 0,37 %.
Аналіз показав, що підприємство підвищило собівартість продукції за рахунок безгосподарності (зайві витрати) і зростання цін на матеріали. Ці перевитрати воно частково покрило за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Отже, підприємство обєкт аналізу є наочним прикладом поганого господарювання.
Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистрибюторів та торгового персоналу. Однією з голових причин цього є стійке зростання витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп зростання продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування або побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, увести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це і не маскуючись.
На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї продукції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, памя-тати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового (табл. 14.11).
Таблиця 14.11
Розрахунок впливу окремих факторів на зміну собівартості продукції
№ |
Фактор |
Витрати на 1 грн продукції |
Виробнича собівартість продукції |
||
розрахунок впливу факторів |
величина впливу, коп. |
розрахунок впливу факторів |
величина впливу, тис. грн |
||
1. |
Зміна обсягу випуску продукції |
x |
x |
80,75 • (8500 8400) |
+80,7 |
2. |
Зміна структури асортименту продукції |
81,04 80,75 |
0,29 |
0,29 • 8500 |
+25 |
3. |
Зміна собівартості виробів |
82,15 81,04 |
+1,11 |
1,11 • 8500 |
+94,3 |
4. |
Зміна оптових цін на матеріали і тарифів |
84,36 82,15 |
+2,21 |
2,21 • 8500 |
+188 |
5. |
Зміна цін на продукцію |
84,06 84,36 |
0,30 |
0,30 • 8500 |
26 |
|
Усього |
84,06 80,75 |
+3,31 |
7145 67833,31 • 8500 |
+362+281,3 |
Отже, надпланове зростання собівартості продукції на підприємстві склалось під впливом позитивних і негативних факторів. Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від незадовільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов обєктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.