Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
71.Пропаганда як елемент соціально-політичного управління (С. Московічі, Г. Блумер, П. Лайнбарджер).
Пропаганда, Лайнбарджер
Організація соціально-політичного управління передбачає врахування змісту поняття психологічної війни, який, на думку П. Лайнбарджера, полягає у планомірному використанні пропаганди та близьких до неї інформаційних заходів з метою вплинути на думки, почуття, стосунки та поведінку різних груп населення іноземних країн таким чином, щоб сприяти досягненню цілей національної політики чи воєнних цілей. Пропаганда в свою чергу полягає у планомірному використанні будь-якого засобу спілкування для впливу з певною метою на розум, почуття та поведінку певної групи людей. В оперативному відношенні пропаганду визначають п'ять чинників, які отримали назву формули STASM: 1) джерело, враховуючи засоби; 2) час; 3) аудиторія; 4) тема; 5) завдання (бажаний ефект). Проміжною ланкою між політикою та пропагандою, на думку П. Лайнбарджера, є визначення характеру противника. У психологічній війні найкраще визначати противника в особі: 1) одноосібного правителя; 2) правлячої групи; 3) точно не визначених осіб-шахраїв; 4) якої-небудь меншини.
72.Маркузе про особливості соц.-пол. уп.-я в тоталітарних суспільствах
Спосіб організації технологічної бази сучасного сусп. змушує його бути тоталітарним. Тому тотал.-не означає не лише терористичне пол.-не координування життям суспільства, а й нетерористичне екон.-техніч. координування, яке здійснюється за рахунок маніпулювання людськими потребами і за рахунок культивування у людини хибних потреб.
Хибні потреби, які нав’язуються людині з боку особливих соц. інтересів в процесі її пригнічення. Таке нав’язування має за мету звести опозицію до обговорення та розвитку альтернативних напрямків в політиці у межах статусу „КВО”.
Хибні потреби є репресивними, бо вони породжуються сусп.-м., пануючі інтереси якого потребують пригнічення. Оскільки механізм прив’язування людини до сусп.-ва змінюється, то соц. контроль укорінений відтепер у потребах сусп.-ва. На сьогодні форми соц. контролю постають перед людиною як втілення самого Розуму, спрямованого на благо всіх соц. груп та задоволення всезагальних інтересів. Будь-яке протистояння цим формам здається ірраціональним, а будь-яка протидія – неможлива. У сучасних сусп.-х технологічна реальність втручається не лише у свідоме, а й у несвідоме індивіда, тим самим – впливає на індивідуальний протест у зародку. Людина у сучасному сусп. втрачає здатність розпізнавати репресивний хар.-р методів впливу на себе. І наслідком цього є формування одномірної моделі людського буття. Ліквідація двомірної к-ри відбувається не шляхом заперечення і відкидання культурних цінностей, а шляхом їх своєрідного вбудовування в існуючий порядок у спосіб їх масового відтворення.
73.Сучасні підходи до осмислення проблеми соціально-політичного управління .
Сучасні підходи (О. Тоффлер, Ю. Хабермас, П. Бурдьє).
На думку О. Тоффлера, осмислення проблематики соціально-політичного управління має відбуватися в межах поняття трансформації влади. Остання означає, що безпосередній примус у суспільстві поступається його видозміненим, прихованим, але водночас законодавчо регульованим формам. Така трансформація пов'язана з новою роллю знання у суспільстві, яка спричинила виникнення системи багатства, яка використовує не фізичну силу людини, а її інтелектуальні здібності. Саме знання дозволяє сучасній владі досягти бажаних цілей, мінімально витрачаючи при цьому свої ресурси, переконати людей в їх особистій прихильності цим цілям. Оскільки в основі знання лежить інформація, то управління людьми тепер існує передусім як управління інформаційними процесами. Останнє підпорядковується декільком варіантам так званої «інфотактики»: 1) накладання грифу «таємно»; 2) керований відплив інформації, що має цілеспрямований характер й орієнтований на передачу даних ЗМІ; 3) приховування джерела інформації; 4) використання тактики «подвійного» каналу тобто передача суперечливих один одному фактів чи фактів, які не збігаються; 5) контроль доступу до інформації, організований за ієрархічним принципом; 6) приховування деяких фактів за принципом: «цього знати не потрібно»; 7) навмисне упущення деяких фактів; 8) розрізнення даних в різних джерелах, що утруднює цілісність сприйняття подій.
На думку Ю. Хабермаса, до практики соціально-політичного управління у постмодерних суспільствах слід залучати складові їх соціокультурного потенціалу, які долають межі одиничних інтересів, що обслуговуються владою і грошима. Це, передусім: мова, ціннісні орієнтації, норми, взаємопорозуміння та солідарність. За їх допомогою обгрунтування норм людської життєдіяльності як взаємоприйнятних для усіх членів суспільства відбувається у процесі дискурсу. Такий процес має на меті відшукання еквівалента втраченому способу функціонального забезпечення ідентичності, притаманного традиційній картині світу, яка базується на диференціації індивідів за ознакою «внутрішнє- зовнішнє» («свій-чужий»), яка виявляється наївною та безсилою перед проблемами, що потребують універсального осмислення та ризику самоуправління як засобу їх розв'язання. «... не хто інший, а ми самі повинні приймати рішення стосовно норм нашого спільного життя у світлі спірних принципів». Пошук нових способів легітимації як обґрунтування всіх фактично наявних відносин влади і панування полягає, вважає Ю. Хабермас, не в смисловому оновленні зазначеної диференціації, а у ствердженні універсалізму як моделі вирішення проблем, що оголюють частину існуючого безладу, у спосіб мовних комунікацій. У практиці соціально-політичного управління такий універсалізм існує як комунікативна етика, що надає «голос тим, хто вмовк від болю» шляхом створення мережі вільних асоціацій, які доповнюють або цілком замінюють адміністративні форми регулювання існуючих конфліктів у суспільстві публічною конкуренцією думок та висловлювань.
На думку П. Бурдьє, збереження чи трансформування соціального світу можуть бути досягнуті лише шляхом збереження чи трансформування відповідних категорій його сприйняття. Вирішальним тут є монополія виробництва та розповсюдження здорового глузду як схем осмислення та вираження соціуму, яким властива «страшенна соціальна влада». Самі ці схеми оформлюються номінацією, яка визначається двома крайніми пунктами свого здійснення, — образою та претензією на загальне визнання номінації, що продукується приватною особою, та офіційною номінацією як актом символічного навіювання з боку держави, що має монополію на легітимне символічне насилля. Завдяки товариствам та місцевим ініціативам мотиви людської діяльності трансформуються у суспільно небезпечні та прийнятні. Розмежування, що їх проводить офіційна номінація, спрямовані на сприйняття та визнання їх легітимними у спосіб нарікання їх природними й споконвічними. Саме номінація як одна з форм здійснення влади у постмо дерних суспільствах, виявляється вирішальним чинником збереження та убезпечення тієї чи іншої форми активності індивідів.
74.В. Райх “Психологія мас і фашизм”.
Райх цінний для нас, зокрема, своїм дослідженням сучасної йому людини в сучасному суспільстві. Райх розкрив, як йому здавалося, три рівні психосоциальной модифікації сучасної людини. Перший рівень: всяка людська істота потребує розуміння, любові і турботи і вже тому здатне бути суспільним тваринам. На другому рівні Райх виявив, що сучасне буржуазне суспільство ці нормальні спонуки гасить і перекручує і зводить до тваринного рівня. А на третьому рівні Райх виявив, що це ж суспільство, спотворивши істоту людини, низведя його на рівень звичайних тваринних інстинктів, потім ці інстинкти обмежує – тому що виявляється, що людина повинна займатися не тим, чим займаються дикі тварини, грубо кажучи – не бити, кусати і насилувати, а уколювати на виробництві, приносити прибуток капіталістові. Це, природно, гранично невротизирует всяку особу. І поки ця ситуація не буде ліквідована, взагалі абсурдно розраховувати на те, що нас з вами оточуватимуть нормальні люди – їм просто нізвідки узятися. Грубо кажучи, психіатрія, психоаналіз, психотерапія приречені на поразку, вони можуть допомогти в кращому разі десятій частці тих людей, хто реально потребує допомоги, – і те, мабуть, тимчасово, оскільки через якийсь термін знов доведеться допомагати тій же людині. Психотерапевт йому допомагає, а зовнішній світ знов його невротизирует, руйнує. І по своїх силах зовнішній світ і психотерапевт несопоставимы. Звідси вивід – необхідна революція.
75.М. Фуко "Право на смерть та влада над життям".
Сучасною філософією, зокрема структуралізмом, «етична» концепція держави представлена «мікрофізикою влади» M. Фуко. В першому томі «Історії сексуальності» M. Фуко описує владу, яка вийшла за межі будь-яких дисциплінарних інститутів й пронизала собою все суспільство і всі види стосунків між людьми. Відносини влади, полишені єдиним вихідним пунктом, перетворюються, на думку M. Фуко, на іманентні й утворюють «щільну тканину», яка проникає в усі наявні установи та інститути, але не концентрується в жодному з них. M. Фуко належить також спроба з'ясувати механізми добровільного скорення владі з боку громадян, які стали на сьогодні важливими і невід'ємними елементами соціальних інститутів західної державності. У своїй роботі «Право на смерть та влада над життям» M. Фуко показує, що в епоху, яка передувала Просвітництву та буржуазним революціям, характерною рисою права суверена було право на життя і смерть його підданих, право умертвити чи залишити їм життя. В класичну епоху Захід пережив глибоку трансформацію подібних механізмів влади. Позбавлення підданих того, що їм належить, перестало бути головною формою здійснення влади. Зате сформувалася величезна кількість інших форм, а саме: спонукання, підтримка, контроль, нагляд, управління та організація. Право відбирати у підданих їх життя поступилося різноманітним формам управління цим життям, передусім людськими силами, здібностями та схильностями.