Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Продуктивність праці, як економiчна категорiя, характеризує ефективнiсть трудових витрат i показує здатнiсть працi створювати за одиницю часу певну кiлькiсть матерiальних благ.
Рiвень продуктивностi працi визначається кiлькiстю продукцiї (обсятом робiт чи послуг), що виробляється одним працiвником за одиницю робочого часу (годину, змiну, добу, мiсяць, квартал, рiк), або кiлькiстю робочого часу, що витрачається на виробництво одиницi продукції (виконання одиницi роботи чи послуги).
Продуктивнiсть працi розраховується прямим або оберненим методами, залежно вiд чого маємо два показники: виробiток i трудомiсткiсть.
Виробiток — це кiлькiсть виробленої продукцiї (обсягу робiт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працiвника за певний перiод. Вiн визначається методом прямого розрахунку:
або ,
де В — виробiток;
О — обсяг виробленої продукції (виконаних робiт чи наданих послуг);
Т — затрати робочого часу;
Ч — середньооблікова чисельність працюючих.
Трудомiсткiсть — це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):
,
де — трудомiсткiсть на одиницю продукції (робіт чи послуг).
Методи вимірювання продуктивності праці залежать вiд специфiки виробництва та способу визначення обсягiв виробничої продукції. Розрiзняють натуральний, трудовий і вартiсний (грошовий) методи.
Сутнiсть натуралъного методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукцiї і продуктивнiсть працi розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).
Цей метод має широке застосування всерединi пiдприємства: на робочих мiсцях, у бригадах, на окремих дiльницях тих галузей, якi виробляють однорiдну продукцiю (електроенергетика, видобувнi галузi промисловостi).
Трудовий метод найчастiше використовується на робочих мiсцях, у бригадах, на виробничих дiльницях і в цехах, де обсяг виробленої продукцiї або виконаних робiт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованими i на певний перiод незмiнними нормами цей метод достатньо точно характеризує змiни продуктивності праці. Разом iз тим трудовi показники потребують досконалої нормативної бази, а в умовах динамiчного зовнiшнього середовища цього досягти складно.
Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використаннi вартiсних показникiв обсягу продукцiї (валова, товарна, реалiзована та чиста продукцiя).
Перевага цього методу полягає в можливості порівняння рiзнорiдної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому пiдприємствi або в галузi, так i економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і облiку.
Вартісний метод вимірювання продуктивностi працi має i певнi недолiки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою зумовлений затратами минулої (уречевленої) працi, нiж затратами живої працi. На величину виробітку i його динамку побічний вплив мають зміни асортименту продукцiї, й матерiаломiсткiсть і трудомiсткiсть, змiни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, вiдмiнностi й динаміка цін на продукцію. Пiд час обчислення валової або товарної продукцiї часто має місце повторність розрахунку у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.
Зауважимо, що показник валової продукцiї характеризує загальний обсяг виробничої дiяльностi пiдприємства; показник товарної продукцiї — обсяг, який надходить у народногосподарський обiг; показник вартостi чистої продукцiї (новоствореної вартостi) — вклад підприємства у створення продукції.
Розмір чистої продукції розраховується як різниця мiж обсягом валової продукції i елементами уречевленої працi, тобто витратами на сировину, матерiали, напiвфабрикати, паливо, енергiю, амортизацiйнi вiдрахування:
ЧП = ТП - (МВ + СА),
де ЧП — обсяг чистої продукцiї;
ТП — обсяг товарної продукцiї;
МВ — матерiальнi витрати;
СА — сума амортизаційних відрахувань.
Рівень продуктивності праці на пiдприємствi можна характеризувати показниками трудомiсткостi продукції. Трудомiсткiсть вiдображає суму затрат працi промислово-виробничого персоналу (живої працi) на виробництво одиницi продукцiї i вимiрюється в людино-годинах (нормо-годинах).
В залежності вiд складу затрат працi, якi формують трудомiсткiсть продукцiї, розрізняють слiдуючi її види:
1. Технологiчна трудомiсткiсть (ТТ), яка включає всi затрати працi основних робiтникiв — як вiдрядникiв, так i почасовикiв:
ТТ = ТВ + ТП,
де ТВ — затрати працi основних робітників-вiдрядникiв;
ТП – затрати працi основних робiтникiв-почасовикiв.
2. Трудомiсткiсть обслуговування виробництва () включає всi затрати працi допомiжних робiтникiв.
З. Виробнича трудомiсткiстъ () — це всi затрати працi основних i допомiжних робiтникiв:
.
4. Трудомiсткість управлiння виробництвом (ТУ) включає затрати працi керiвникiв, спецiалiстiв, службовцiв.
5. Повна трудомiсткiстi (Т) — це трудовi затрати всiх категорiй промислово-виробничого персоналу:
, або
Т = ТВ + ТП ++ ТУ або
.
За характером i призначенням розрiзняють нормативну, фактичну й планову трудомiсткостi.
Нормативна трудомiсткiсть визначає затрати працi на виготовлення одиницi продукції або виконання певного обсягу робiт, розрахованi згiдно з чинними нормами.
Фактична трудомiсткiстъ визначає фактичнi затрати працi на виготовлення одиницi продукцiї або виконання певного обсягу робiт.
Планова трудомiсткiсть характеризує затрати працi на виготовлення одиницi продукцiї або виконання певної роботи з урахуванням можливої змiни нормативної трудомiсткостi шляхом здiйснення заходiв, передбачених комплексним планом пiдвищення ефективностi виробництва.
Залежно вiд можливостi впливу на дiяльнiсть суб’єктiв господарювання усi фактори зростання продуктивностi працi подiляють на дві узагальнюючi групи — зовнiшнi та внутрiшнi.
До групи зовнiшнiх факторiв належать тi, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого пiдприємства (загальнодержавнi та загальноекономiчнi — законодавство; полiтика i стратегiя; ринкова iнфраструктура; макроструктурнi зрушення в суспiльствi; природнi ресурси тощо), а до внутрiшнiх — тi, на якi пiдприємство може безпосередньо впливати (характер продукцiї, техологiя та обладнання, матерiали й енергiя, персонал, органiзацiя виробництва i працi, система мотивацiї тощо).
Усi фактори зростання продуктивностi праці на пiдприємствах можна об’єднати у такi групи:
1) матерiально-технiнi (вдосконалення технiки та технології, застосування нових видiв сировини й матерiалiв та iн.);
2) органiзацiйні (поглиблення спецiалiзацiї, комбiнування, вдосконалення системи управлiння, органiзацiї працi та iн.);
З) економiчнi (вдосконалення методiв планування, систем оплати працi, участi працiвникiв у прибутках та iн.);
4) соцiальнi (створення вiдповiдного морально-психологiчного клiмату, нематерiальне заохочення, полiпшення системи пiдготовки та перепiдготовки персоналу та ін.);
5) природнi умови та географiчне розмiщення пiдприємств (ця група факторiв видiляється й аналiзується на пiдприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловостi).