Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Етіотропна терапія спрямована:
на усунення причини хвороби;
на механізм розвитку хвороби;
на підвищення неспецифічної резистентності;
на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі.
2. Патогенетична терапія спрямована:
на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі;
на механізм розвитку хвороби;+
на усунення причини хвороби;
на нормалізацію функцій нервової системи.+
3. Замінна терапія спрямована:
на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі;
на механізм розвитку хвороби;
на усунення причини хвороби;
на нормалізацію функцій нервової системи.
4. До етіотропної терапії відносять:
новокаїнові блокади;
протимікробну терапію;
пробіотикотерапію;
. протеїнотерапію.
5. До патогенетичної терапії відносять:
імуностимулювальну терапію;
інтерферонотерапію;
новокаїнові блокади;
жарознижувальні препарати.
6. До замінної терапії відносять:
гемотрансфузію;
протеїнотерапію;
вітамінотерапію;
пробіотикотерапію.
7. До жиророзчинних вітамінів відносяться:
тіамін;
токоферол;
ціанокобаламін;
ергокальциферол.
8. До водорозчинних вітамінів відносять:
ретинол;
рибофлавін;
філохінон;
нікотинову кислоту.
9. Протеїнотерапія включає:
гемотерапію;
тканинну терапію;
органотерапію;
серотерапію.
10. До протеїнотерапії не відноситься:
лізатотерапія;
органотерапія;
лактотерапія;
серотерапія.
11. Парентерально введені білкові препарати проявляють свою дію:
загально;
комплексно;
локально;
вибірково.
12. Терапевтична фаза під час застосування протеїнотерапії характеризується:
зниженням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну;
підвищенням температури тіла;
гіпотонією передшлунків;
збільшенням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну.
13. Протеїнотерапія протипоказана у разі:
пневмонії;
артриті;
інфекційних захворюваннях із гострим перебігом;
гіпопластичній анемії.
14. До гемотерапії відносять:
гемотрансфузію;
аутогемотерапію;
ізогемотерапію;
гетерогемотерапію
15. Суть аутогемотерапії:
Введення крові від однієї тварини;
введення крові різних тварин у межах одного виду;
введення крові тварин різних видів;
гемотрансфузія.
16. Суть ізогемо- (гомогемо-) терапії:
введення крові від однієї тварини;
введення крові різних тварин у межах одного виду;
введення крові тварин різних видів;
гемотрансфузія.
17. Суть гетерогемотерапії:
введення крові від однієї тварини;
введення крові різних тварин у межах одного виду;
введення крові тварин різних видів;
гемотрансфузія.
18. Механізм дії тканинних препаратів полягає:
в утворенні біогенних стимуляторів;
у дії на біологічно активні точки;
в утворенні гістаміноподібних речовин;
у нормалізації функцій нервової системи.
19. До тканинних препаратів відносять:
Екстракт алое;
Катозал;
Алохол;
РБС.
20. До органопрепаратів відносять:
Камполон;
РБС;
Лідазу;
Катозал.
21. До лізатопрепаратів відносять:
Панкреатин;
АСД;
Гідролізин Л-130;
Сирепар.
22. Механізм дії новокаїнових блокад полягає:
у перериванні больового імпульсу від патологічної ділянки до
нервової системи;
стимуляції процесів збудження у ЦНС;
стимуляції процесів гальмування у ЦНС;
знеболювальному ефекті.
23. Протипоказано застосування новокаїнової терапії у разі:
плевриту;
бронхопневмонії;
гострих серозних, катаральних і гнійних маститах;
серцево-судинної недостатності.
24. За гострого перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:
бактеріостатичні препарати;
бактерицидні препарати;
препарати пролонгованої дії;
важкорозчинні препарати.
25. Введення якого лікарського препарату значно знижує знеболювальну властивість новокаїну:
Канаміцину;
Еритроміцину;
Сульфаніламідів;
Бензилпеніциліну.
26. Новокаїнові блокади, що застосовують для лікування хвороб органів дихання:
надплевральну;
; зірчастого вузла
паранефральну;
інтраплевральну.
27. Суть пробіотикотерапії:
застосування протимікробних препаратів;
застосування штамів симбіонтних мікроорганізмів, які попереджають розвиток дисбактеріозу;
застосування імуностимуляторів –продуктів життєдіяльності мікроорганізмів;
застосування препаратів, які стимулюють ріст ендогенних корисних мікроорганізмів.
28. Штами мікроорганізмів, що використовують для виготовлення пробіотиків:
лактобактерії;
сальмонели;
біфідумбактерії;
ешерихії.
29. Солі мікроелементів, якими збагачують корми у разі хвороб кровотворної системи (вкажіть найбільш повну відповідь):
кобальту, міді, заліза;
фосфору, заліза, фтору;
натрію, магнію, заліза;
цинку, натрію, міді.
30. Дієтотерапія –це:
метод лікування за допомогою спеціального набору вітамінів;
лікування за допомогою спеціально організованої годівлі хворих тварин;+
лікування тварин за допомогою спеціальних умов утримання;
метод лікування за допомогою дієтичного режиму.+
31. Фізіотерапія відноситься до:
симптоматичної терапії;
патогенетичної терапії;
терапії, яка регулює нервово-трофічні функції;
рефлексотерапії.
32. Методи фізіотерапії, які відносяться до електротерапії:
гальванотерапія;
фарадизація;
. ультразвукотерапія;
дарсонвалізація.
33. Джерелами ультрафіолетового опромінення є:
лампи інфраруж;
еритемно-увіолеві лампи;
ртутно-кварцеві лампи;
лампи солюкс.
34. Найбільш виражена біологічна дія ультрафіолетових променів:
довгохвильових;
короткохвильових;
середньохвильових;
змішаних.
35. Ультрафіолетове опромінення протипоказане у разі:
Д-гіповітамінозу;
екземи;
бронхітів;
кахексії.
36. Дія інфрачервоних променів ґрунтується на:
тепловому ефекті;
стимуляції синтезу вітаміну D;
бактерицидному ефекті;
стимуляції еритроцитопоезу.
37. Інфрачервоні промені застосовують під час:
лікування мокрих екзем;
гнійно-гнильних процесів;
геморагічних діатезів;
гострої стадії запальних процесів.
38. Під дією ультрафіолетового опромінення у шкірі утворюється:
ергокальциферол;
(ОН) D3
холекальциферол;
токоферол.
39. Метод, що відноситься до механотерапії:
масаж;
ультразвук;
моціон;
електростимуляція.
40. Етапи диспансеризації:
діагностичний;
проведення протиепізоотичних заходів;
профілактичний;
проведення лабораторних досліджень крові.
41. Періодичність проведення диспансеризації на племінних молочних фермах:
щомісячно;
один раз у 6 місяців;
щоквартально;
за необхідністю.
42. Показниками енергетичної поживності раціонів є:
забезпеченість цукром;
забезпеченість кормовими одиницями;
забезпеченість обмінною енергією, вираженою у мДж;
цукро-протеїнове співвідношення.
43. Структура раціону це:
співвідношення окремих груп кормів за протеїновою поживністю;
співвідношення окремих груп кормів за вуглеводною поживністю;
співвідношення окремих груп кормів за ліпідною поживністю;
співвідношення окремих груп кормів за енергетичною поживністю.
44. рН якісного силосу має бути:
3,8 –,2;
3,5 –,7;
,3 –,5;
3,9 –,1.
45. Індикатором гниття силосу є;
оцтова кислота;
молочна кислата;
масляна кислота;
валеріанова кислота.
46. Міокардит –це:
запалення папілярних м’язів, хорд та клапанного апарату серця;
запалення серцевого м’яза;
запалення серцевої сумки;
дистрофічні зміни міокарда.
47. Етіологія міокардиту:
інфекційні та інвазійні хвороби;
отруєння, стрес, емоційно-фізичні перенавантаження;
алергічні, аутоімунні ураження;
всі перераховані фактори.
48. У першу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:
не змінюється;
підвищується;
знижується;
розвивається екстрасистолія.
49. У другу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:
не змінюється;
підвищується;
знижується;+
виникають блокади серця.+
50. За міокардиту у першу стадію АКТ:
підвищується систолічний;
підвищується систолічний і діастолічний;
знижується систолічний;
підвищується діастолічний.
51. Тони серця за міокардиту у першу стадію:
посилюються;
не змінюються;
акцентується перший тон;
акцентується другий тон.
52. частота пульсу за міокардиту у першу стадію у коней становить (уд/хв):
24 –;
50 –;
Більше 100;+
–.
53. За гострого перебігу міокардиту застосування серцевих глікозидів:
протипоказане;
показане разом з антибіотиками та заспокійливими засобами;
бажане разом із кортикостероїдами;
небажане.
54. До основних лікарських засобів під час лікування міокардиту відносять:
антибіотики і кортикостероїди;
заспокійливі засоби;
кисень, глюкозу, препарати камфори;+
всі перераховані засоби.
55. Міокардоз –це:
захворювання міокарда, яке характеризується дистрофічними процесами в ньому, які в подальшому призводять до порушення основних функцій серця;
захворювання, яке характеризується розростанням сполучної тканини у міокарді й ущільненням його;
захворювання, яке характеризується ураженням і морфологічними змінами клапанного апарату серця;
захворювання, яке характеризується розширенням і збільшенням порожнин серця в об’ємі.
56. Етіологія міокардозу (міокардіодистрофії):
порушення обміну речовин;+
гострі інфекційні хвороби;
сепсис;
гіпоксія.+
57. Збудливість серця за міокардозу:
не змінюється;
підвищується;
знижується;
виникають блокади серця.
58. За міокардозу АКТ:
підвищується систолічний;
підвищується систолічний і діастолічний;
знижується систолічний;
підвищується діастолічний.
59. Тони серця за міокардозу:
посилюються;
послаблюються;
не змінюються;
акцентується другий тон;
60. У разі міокардозу (міокардіодистрофії) застосування серцевих глікозидів:
показане (особливо разом із препаратами, що стимулюють обмінні процеcи в міокарді);
протипоказане;
не бажане (призначають тільки в випадках некомпенсованої серцевої недостатності);
призначають тільки на ранніх стадіях захворювання.
61. За морфологічною ознакою ендокардит буває:
бородавчастим;
гнійним;
ерозивним;
виразковим.
62. За локалізацією ендокардит буває:
клапанним;
судинним;
пристінковим;
перфоративним.
63. Ускладненнями клапанного ендокардиту є:
міокардит;
уроджені пороки серця;
панкардит;
набуті пороки серця.
64. Діастолічний шум у разі пороків серця чути за:
недостатності двостулкового клапана;
недостатності клапанів аорти;
недостатності клапанів легеневої артерії;
недостатності тристулкового клапана.
65. Діастолічний шум у разі пороків серця чути за:
звуження правого атріовентрикулярного отвору; +
звуження отвору аорти;
звуження отвору легеневої артерії;
звуження лівого атріовентрикулярного отвору. +
66. Систолічний шум у разі пороків серця чути за:
недостатності двостулкового клапана;
недостатності клапанів аорти;
недостатності клапанів легеневої артерії;
недостатності тристулкового клапана.
67. Систолічний шум у разі пороків серця чути за:
звуження правого атріовентрикулярного отвору;
звуження отвору аорти;
звуження отвору легеневої артерії;
звуження лівого атріовентрикулярного отвору.
68. Основною причиною нетравматичного перикардиту є:
інфекційні хвороби;
порушення обміну речовин;
зниження резистентності організму;
простуда.
69. Вторинний травматичний перикардит виникає:
як ускладнення інфекційних хвороб;
внаслідок ендокардиту;
у разі зовнішньої травми перикарда стороннім тілом;
внаслідок травматичного ретикуліту
70. Специфічним симптомом фібринозного перикардиту є:
перикардіальні шуми тертя;
перикардіальні шуми плескоту;
збільшення ділянки абсолютного серцевого притуплення;
переповнення яремних вен.
71. Для випітного перикардиту характерно:
перикардіальні шуми плескоту,+
болісність серцевої ділянки;
переповнення і напруження яремних вен;
посилення серцевого поштовху.
72. За травматичного перикардиту АКТ:
підвищується систолічний;
підвищується систолічний і діастолічний;
знижується систолічний;
підвищується діастолічний.+
73. Частота пульсу за травматичного перикардиту у корови становить (ударів):
100 –;
80 –;
–;
–.
74. Основною відмінністю травматичного перикардиту від ретикулоперитоніту є:
позитивний венний пульс;
зміни тонів серця;
підвищена температура;
наявність перикардіальних шумів.
75. Для профілактики травматичного перикардиту застосовують:
промивання рубця;
магнітні зонди і ловушки;
профілактику порушень вітамінно-мінерального обміну;
відновлюють структуру раціону.
76. Відмічають болісність у ділянці серця у разі хвороб серця:
гідроперикард;
міокардіофіброз;
міокардит;
міокардоз.
77. Основними симптомами серцевої недостатності є:
набряки;
наявність шумів серця
венозний застій;
болісність ділянки серця.
78. Лікарські препарати, що показані для лікування кровотечі з носа, це:
Кальцію хлорид;+
Антибіотики;
Адреналін;
Вікасол.+
79. За макробронхіту хрипи:
високого тембру;
низького тембру;+
крепітуючі;
не постійні.
80. За мікробронхіту хрипи:
високого тембру;
низького тембру;
крепітуючі;
не постійні.
81. До лобулярних пневмоній відносять:
катаральну бронхопневмонію;
крупозну пневмонію;
пастерельозну пневмонію;
ателектатичну пневмонію.
82. До лобарних пневмоній відносять:
аспіраційну пневмонію
крупозну пневмонію;
пастерельозну пневмонію;
метастатичну пневмонію.
83. Для крупозної пневмонії характерно:
катаральне запалення;
стадійність розвитку;
фібринозне запалення;
лобулярне поширення.
84. За крупозної пневмонії у стадію припливу перкусійний звук стає:
тимпанічним;
не змінюється;
притупленим;
тупим.
85. За крупозної пневмонії у стадію гепатизації перкусійний звук стає:
тимпанічним;
не змінюється;
притупленим;
тупим+
86. Причинами катаральної бронхопневмонії є:
пастерельоз;
асоціації мікроорганізмів;
парагрип;
низька резистентність.
87. Причинами аспіраційної пневмонії є:
гіпотрофія новонароджених;
попадання сторонніх речовин у легені;
інфекційні хвороби;
занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.
88. Причинами метастатичної пневмонії є:
гіпотрофія новонароджених;
попадання сторонніх речовин у легені;
інфекційні хвороби;
занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.
89. Причинами ателектатичної пневмонії є:
гіпотрофія новонароджених;
попадання сторонніх речовин у легені;
інфекційні хвороби;
занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.
90. Причинами гіпостатичної пневмонії є:
гіпотрофія новонароджених;
попадання сторонніх речовин в легені;
серцева недостатність; +
занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.
91. Основним ланцюгом патогенезу пневмоній є:
респіраторний ацидоз;
киснева недостатність;
серцева недостатність;
диспротеїнемія.
92. Задишка за катаральної бронхопневмонії:
відсутня;
інспіраторна;
експіраторна;
змішана.
93. Патологічні дихальні шуми за катаральної бронхопневмонії, це:
шуми тертя;
патологічне бронхіальне дихання;
хрипи;
шуми плескоту.
94. Тип дихання за катаральної бронхопневмонії:
черевний;
грудо-черевний;
грудний;
діафрагмальний.
95. Під час призначення антибіотиків для лікування пневмоній враховують:
розчинність препарату;
чутливість мікроорганізмів дихальних шляхів;
токсичність;
синергізм дії.
96. За хронічного перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:
бактеріостатичні препарати;
бактерицидні препарати;
препарати пролонгованої дії;
важкорозчинні препарати.
97. Симптоматична терапія під час лікування тварин, хворихна катаральну бронхопневмонію передбачає застосування:
новокаїнових блокад;
відхаркувальних препаратів;
вітамінів;
серцевих препаратів.
98. Патогенетична терапія під час лікування тварин, хворих на катаральну бронхопневмонію передбачає застосування:
новокаїнових блокад;
відхаркувальних препаратів;
вітамінів;
імуностимулювальних препаратів.
99. Концентрація аміаку для телят 1-2-місячного віку має бути:
не більше 10 мг/м3;
не більше 15 мг/м3;
не більше 20 мг/м3;
не більше 5 мг/м3.
100. Для профілактики респіраторних хвороб застосовують:
неспецифічний імуноглобулін;
ізогемотерапію;
інтерферонотерапію;+
сироватку крові тварин-реконвалесцентів.+
101. У хворого коня рухи грудної клітки симетричні, коробковий звук
під час перкусії, ослаблене везикулярне дихання, каудальна межа легень зміщена назад. Запальний жолоб. Поставити діагноз.
гідроторакс;
інтерстиціальна емфізема легень;
альвеолярна емфізема легень;
бронхіт.
102. Причинами альвеолярної емфіземи є:
тривале надмірне фізичне навантаження;+
пневмоторакс;
серцева недостатність;
бронхіт.
103. За альвеолярної емфіземи дихальна поверхня легень:
не змінюється;
зменшується;
збільшується;
утворюються ателектази.
104. Типовими симптомами альвеолярної емфіземи є:
патологічне бронхіальне дихання;
коробковий звук під час перкусії грудної клітки;
збільшення задньої межі легень;
зменшення задньої межі легень.
105. Для лікування тварин, хворих на альвеолярну емфізему легень, застосовують:
протимікробні препарати;
бронхолітики;+
протиалергічні препарати+
новокаїнові блокади.
106. Основна причина виникнення плевриту в тварин, це:
ускладнення перикардиту
попадання в дихальні шляхи сторонніх речовин
некваліфіковане введення лікарських речовин
ускладнення пневмонії
107. Типові симптоми плевриту:
грудний тип дихання;
шуми тертя або плескоту;
хрипи;
горизонтальна лінія притуплення перкусійного звуку.
108. Плеврит відрізняється від перикардиту за наступними симптомами:
шуми за плевриту співпадають із вдихом і видихом;+
шуми за плевриту співпадають із систолою або діастолою;
шуми за плевриту однобічні;
шуми за плевриту двобічні.
109. Стоматит:
запалення слизової оболонки ротової порожнини;
запалення слизової оболонки глотки;
запалення навкологлоткових мигдаликів;
виразки язика.
110. Фарингіт:
запалення слизової оболонки ротової порожнини;
запалення слизової оболонки глотки;
запалення глотки, навкологлоткових мигдаликів і м’якого
піднебіння;
запалення м’якого піднебіння.
111. Для видалення сторонніх тіл зі стравоходу застосовують:
зонд Черкасова;
зонд з мандреном і оливою;
ЗМВ-1;
двопетлевидний зонд Хохлова.
112. У рубці під дією мікроорганізмів утворюються:
молочна кислота;
хлоридна кислота;
ЛЖК (КЖК);+
оцтова кислота.+
113. рН вмісту рубця в нормі становить:
6,8 –,2
6,0 –,5;
,5 –,0;
,5 –,0.
114. Частота скорочень рубця у ВРХ в нормі за 5 хвилин становить:
3 –;
–;
8 –;
12 –.
115. Один із найбільш постійних симптомів хвороб системи травлення у великої рогатої худоби, це:
тимпанічний звук у ділянці рубця;
розлади відрижки;
пригнічення загального стану;
розлади жуйки.+
116. Румінаторні препарати, що застосовують для лікування гіпотонії рубця:
Атропіну сульфат;
Настойка кореневища білої чемериці;
Аміридину гідрохлорид;
Натрію сульфат.
117. Причини ацидозу вмісту рубця:
згодовування великої кількості бобових концентратів;
згодовування великої кількості злакових концентратів;
згодовування карбаміду;
згодовування кукурудзи в стадії молочно-воскової стиглості.
118. Причини алкалозу вмісту рубця:
згодовування великої кількості бобових концентратів;
згодовування великої кількості злакових концентратів;
згодовування карбаміду;
згодовування кукурудзи в стадії молочно-воскової стиглості.
119. Причини травматичного ретикуліту:
травми сітки з боку грудної клітки;
попадання гострих металевих предметів у сітку;
згодовування грубих, жорстких кормів;
згодовування мучнистих кормів.
120. Основним сприяючим фактором розвитку травматичного ретикуліту є:
гіподинамія;
гіпотонія передшлунків;
спотворення смаку;+
тривале голодування.
121. Для визначення болісності сітки використовують:
надавлювання на мечоподібний хрящ;
перкусію в ділянці 8–міжреберних проміжків;
збирання шкіри в складку на задньому схилі холки;
проводку тварини.
122. Гастрит за характером ексудату буває:
гіперацидний
катаральний
гіпоацидний
фібринозний.
123. Основний патогенетичний механізм гіперацидного гастриту, це:
зниження активності пепсиногену;
посилення перистальтики кишечнику;
пілороспазм;+
збільшення кількості вільної соляної кислоти.+
124. Причини первинної тимпанії:
згодовування зеленої маси бобових;+
закупорення стравоходу;
напування тварин холодною водою після годівлі;+
гіпотонія передшлунків.
125. За характером газоутворення тимпанія буває:
простою;
пінявою;
комбінованою;
- вуглекислою.
126. Причиною загибелі тварин за тимпанії є:
серцева недостатність;
асфіксія;
розрив діафрагми;
перитоніт.
127. Протибродильні препарати, що застосовують за тимпанії, це:
свіже молоко;
Тимпанол;+
молочну кислоту.
128. До хвороб із синдромом колік та явищами перитоніту відносять:
розширення шлунка;
інвагінацію кишечнику;
катаральну ентералгію;
тромбоемболічні коліки.
129. До хвороб із синдромом колік без явищ перитоніту відносять:
метеоризм кишечнику;
заворот кишечнику;
хімостаз;
інвагінацію кишечнику.
130. У коня втрачений апетит, швидко наростають симптоми колік
під час зондування виділяються гази, перистальтика тонкого кишечника відсутня, жовтушність кон’юнктиви. Діагноз:
копростаз;
заворот товстих кишок;_
хімостаз;
катаральна ентералгія.
131. Лікарські препарати, що є першочерговими для усунення спазму кишечнику за катаральної ентералгії, це
Глауберова сіль;
Атропіну сульфат;
Гексаметилентетрамін;
Но-шпа.
132. Основним ланцюгом патогенезу первинного розширення шлунка є:
зменшення виділення соляної кислоти;
пілороспазм;
посилене газоутворення;
серцева недостатність.
133. Для лікування розширення шлунка застосовують:
зондування;
ферменти;
спазмолітики;
очисні клізми.
134. Для лікування катаральної ентералгії застосовують:
Анальгін;
Атропіну сульфат;
зондування;
молочну кислоту.
135. Характерними для патології печінки є синдроми:
жовтяниця;
анемія;
холестаз;
лейкоцитопенія.
136. Ліпотропну дію мають лікарські препарати:
Ліпомід;+
Дипромоній;+
Метіонін;+
Гексаметилентетрамін.
137. Захворювання печінки, що може ускладнюватись розвитком асциту:
гнійний гепатит;
цироз;+
гепатодистрофія;
амілоїдоз.
138. Жовчогінну дію мають:
аскорбінова кислота;
алохол;
глюкоза 40% розчин;
атропіну сульфат.
139. Препарати, що застосовують як гепатопротектори під час патології печінки, це:
Папаверин;
Есенціале;
Вітогепат;
Піпольфен.
140. Захворювання печінки, що перебігають із підвищеною температурою тіла, це:
цироз печінки;
гепатодистрофія;
гострий паренхіматозний гепатит;
амілоїдоз печінки.
141. У разі механічної жовтяниці в крові збільшується вміст:
непроведеного через печінку білірубіну;
проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;
проведеного через печінку білірубіну;
вміст білірубіну не змінюється.
142. У разі гемолітичної жовтяниці в крові збільшується вміст:
непроведеного через печінку білірубіну;
проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;
проведеного через печінку білірубіну;
вміст білірубіну не змінюється.
143. У разі паренхіматозної жовтяниці в крові збільшується вміст:
непроведеного через печінку білірубіну;
проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;
проведеного через печінку білірубіну;
вміст білірубіну не змінюється.
144. Причинами паренхіматозного гепатиту є:
гострі інфекційні хвороби;
хронічні інтоксикації;
анемії;
гострі отруєння.
145. Причиною жирового гепатозу у корів є:
висококонцентратний тип годівлі;
згодовування неякісних кормів;
отруєння пестицидами;
гострі інфекційні захворювання.
146. Порушення білкового обміну за хвороб печінки характеризуються:
гіперальбумінемією;
диспротеїнемією; +
гіпоальбумінемією;+
гіпопротеїнемією.
147. До індикаторних для патології печінки ферментів відносять:
аспарагінову амінотрансферазу;
альфа-амілазу;
каталазу;
аланінову амінотрансферазу.
148. Гломерулонефрит, це:
запалення паренхіми нирки і ниркової миски;
запалення мальпігієвих клубочків і капсули Шумлянського- Боумена;
запалення міжканальцевої сполучної тканини;
запалення капсули нирок.
149. Пієлонефрит, це:
запалення паренхіми нирки і ниркової миски;
. запалення мальпігієвих клубочків і капсули Шумлянського- Боумена;
запалення міжканальцевої сполучної тканини;
запалення капсули нирок.
150. Нефроз, це:
запалення паренхіми нирки і ниркової миски;
запалення мальпігієвих клубочків і капсули Шумлянського-Боумена;
запалення міжканальцевої сполучної тканини;
захворювання, яке характеризується дистрофічними змінами у ниркових канальцях.
151. Різновиди нефрозу:
ліпоїдний;
токсичний,
амілоїдний,
некротичний.
152. Причиною протеїнурії за гломерулонефриту є:
порушення мікрофільтрації сечі;
гіперпротеїнемія;
ураження базальної мембрани і ендотелію клубочків;
дистрофія канальців.
153. Причиною протеїнурії за нефрозу є:
порушення процесів реабсорбції білка у ниркових канальцях;
гіперпротеїнемія;
ураження базальної мембрани і ендотелію клубочків;
дистрофія канальців.
154. Артеріальний кров’яний тиск підвищується за:
нефрозу;
гломерулонефриту;
пієлонефриту;
уроциститу.
155. Акт сечовиділення за гломерулонефриту характеризується:
полакіурією;+
ішурією;
странгурією;+
олігакурією.
156. Акт сечовиділення за нефрозу характеризується:
полакіурією;
ішурією;
енурезом;
олігакурією.
157. Причиною розвитку набряків у разі хвороб нирок є:
протеїнурія;
гіпоальбумінемія;
підвищена секреція альдостерону;
гіперальбумінемія.
158. Порція сечі, у якій знаходиться кров у разі уроциститу:
у початковій;
у кінцевій;
у будь-якій;
кров відсутня.
159. Уроцистит –це:
запалення сечовидільного каналу;
запалення сечового міхура;
запалення сечоводів;
запалення ниркової миски.
160. Гостра ниркова недостатність за нефрозу характеризується:
олігурією, підвищенням рівня сечовини і креатиніну в крові;
наявністю в сечі еритроцитів, лейкоцитів і циліндрів;
наявністю в сечі білірубіну, уробіліну, глюкози;
наявністю в сечі білка (1–5%), гіпопротеїнемією.
161. У разі уроциститу застосовують гексаметилентетрамін та фенілсаліцилат:
для зняття больового синдрому;
для зняття набрякового і нефротичного синдрому;
для посилення діурезу;
для зняття запального процесу та дезінфекції сечостатевих шляхів;
162. Вибір дезінфекційних розчинів під час промивання сечового міхура зумовлений:
типом запалення;
чутливістю мікроорганізмів;
реакцією сечі;
розчинністю препаратів.
163. Кількість білка в раціоні під час хвороб нирок знижують:
у разі розвитку уремії;
у разі збереження азотовидільної функції нирок;
у разі збільшення вмісту сечовини і креатиніну в крові;
у разі зниження вмісту сечовини і креатиніну в крові.
164. Причини уролітіазу:
нестача питної води;
надмірне фізичне навантаження;
порушення обміну речовин;
використання ”жорсткої” води.
165. Амінокислоти, що беруть участь в утворенні сечових каменів:
метіонін;
аргінін;
лізин;
цистин.
166. Причини хронічної гематурії ВРХ:
інфекційні хвороби;
підвищений радіаційний фон;
згодовування папороті-орляка;
карцинома сечового міхура.
167. За хронічної гематурії ВРХ розвивається анемія:
аліментарно-дефіцитна;
мієлотоксична;
постгеморагічна;
гемолітична.
168. Піурія характерна для захворювання:
гідронефроз;
нефрит;
пієлонефрит;
нефроз.
169. Ускладнення пієлонефриту:
гломерулонефрит;
гідронефроз;
нефроз;
уроцистит.
170. До діуретинів відносять:
Нітроксолін;
Верошпирон;
Фуросемід;
Уробесал.
171. Орган імунної системи, що визначає імунокомпетентність Т-лімфоцитів у ссавців:
тимус;
селезінка;
лімфатичні вузли;
кістковий мозок.
172. Основний симптом геморагічних діатезів, це:
анемія;
лейкоцитоз;
кровоточивість;
блідість слизових оболонок.
173. Згідно з класифікацією виділяють у групу залежно від насиченості еритроцитів гемоглобіном анемії:
нормохромну;
постгеморагічну;
нормоцитарну;
регенераторну.
174. Аміачний запах сечі у разі уроциститу може бути викликаний:
появою кетонових тіл;
застоєм і зброджуванням сечі у сечовому міхурі;
появою індикану;
появою білірубіну і глюкози.
175. Захворювання, за якого відмічають дистрофічні зміни ниркових канальців і базальної мембрани клубочків називають:
нефросклероз;
нефроз;
гломерулонефрит;
пієлонефрит.
176. Дієта за нефрозу має бути:
мала кількість білка;
голодна;
безсольова;
напівголодна.
177. „Зморщена нирка”– це захворювання називається:
нефроз;
некротичний нефроз;
нефросклероз;
пієлонефрит.
178. Менінгоенцефаліт, це:
запалення речовини головного мозку;
запалення оболонок головного мозку;
запалення речовини і оболонок головного мозку;
запалення речовини і оболонок спинного мозку.
179. Етіологія менінгоенцефаліту:_
стрес;
гострі інфекційні хвороби;+
травми черепа;+
гострі отруєння.
180. Основний ланцюг патогенезу теплового перегрівання:
підвищення збудливості ЦНС;
збільшення теплоутворення і зменшення тепловіддачі;
зниження збудливості ЦНС;
нагромадження токсичних продуктів в організмі.
181. Стрес, це:
адаптативна відповідь організму на дію надмірних подразників;
підвищення збудливості ЦНС;
зниження збудливості ЦНС;
розлади психічного стану.
182. За розвитку стресу порушується функція:
надниркових залоз;
підшлункової залози;
щитоподібної залози;
гіпофіза.
183. До стрес-протекторів відносять:
наркотики;
Аміназин;+
Глюкозу;+
кортикостероїди.
184. Захворювання, що характеризується періодично виникаючими нападами судом на фоні втраченої свідомості (рефлексів), називають:
неврозом;
активною гіперемією головного мозку;
епілепсією;
еклампсію.
185. В основі розвитку справжньої епілепсії лежать:
дистрофічні зміни в головному мозку;
зміни співвідношення між процесами збудження і гальмування
в головному мозку;+
запалення кори головного мозку;
підвищення електричної активності головного мозку.+
186. Патолого-морфологічні зміни у головному мозку у разі справжньої епілепсії, це:
ніяких, окрім дистрофії гангліозних клітин і гіперплазії глії;
розширення судин мозку;
некротичні ділянки головного мозку;
набряк головного мозку.
187. Тривалість нападу судом за справжньої епілепсії:
30 –хвилин;
2 –хвилини;
більше години;
–дні.
188. Для лікування справжньої епілепсії застосовують:
Аміназин;
Барбітурати;+
інгаляційні наркотики;
вітаміни групи В.+
189. Етіологія еклампсії:
патологія нирок;
патологія печінки;
гіпокальціємія;
стрес.
190. У разі підозри на еклампсію в сироватці крові визначають:
вміст гормонів;
вміст неорганічного фосфору;
вміст загального кальцію;
вміст сечовини;
191. Для лікування еклампсії застосовують:
серцеві препарати;
солі кальцію;
протисудомні препарати;
етиловий спирт.
192. Зміна температури тіла за теплового перегрівання:
незначно підвищується;
різко підвищується;
різко знижується;
залишається без змін.
193. Основні симптоми гострого перебігу гострої тимпанії рубця, це:
болючість у ділянці холки;
припинення відрижки;
переважно черевний тип дихання;
збільшення об’єму живота.
194. У собаки під час огляду відмічено зменшену реакцію на зовнішні
подразники, малорухлива, у разі незначного навантаження виникає задишка. Серцевий поштовх і тони серця послаблені, пульс частий, слабого наповнення. Ребра і хребет погано пальпуються. На спині утворюються складки. На шкірі –піодермія. Діагноз:
катаральна бронхопневмонія;
гіпотиреоз;
гіповітаміноз А;
ожиріння.
195. Основні симптоми післяродової гіпокальціємії:
гіпотермія;
температура тіла в межах норми;
гіперестезія;
аналгезія.
196. Ґрунти і водні джерела геохімічної зони, що характеризуються найбільшою недостатністю засвоюваних форм життєво необхідних мікроелементів:
західна;
північно-східна;
центральна;
південна.
197. Для регуляції обміну кальцію і фосфору та процесу остеосинтезу в організмі найбільш необхідний вітамін:
А;
В1;
Д;
Е.
198. До водорозчинних вітамінів відносимо:
ретинол;
токоферол;
ергокальциферол;
рибофлавін.
199. До жиророзчинних вітамінів відносимо:
аскорбінову кислоту;
фолієву кислоту;
токоферол;
тіамін.
200. Препарати, які застосовують для лікування корів у разі післяродової гіпокальціємії:
глюкоза;
кальцію хлорид;
фосфосан;
кальфосет.
201. Основні симптоми за гострого перебігу кетозу:
гіперглікемія;
кетонурія;+
пригнічення;+
брадикардія.
202. Для профілактики післяродової гіпокальціємії необхідно в раціоні:
збільшити кількість кальцію;
зменшити кількість кальцію;+
збільшити кількість калію;
зменшити кількість магнію.
203. Основні симптоми у разі підгострого і хронічного перебігу кетозу:
різко виражена кетонурія;
збільшення і болючість печінки;+
гіпоглікемія;+
хронічна гіпотонія рубця і алотріофагія.
204. Кетоз у тварин виникає із-за:
недостатності білків;
недостатності ліпідів;
порушення співвідношення між легкоферментованими
вуглеводами і протеїном;
дефіциту енергії у раціоні.
205. Геморагічний діатез виникає за нестачі в організмі вітамінів:
В12;
К;
РР;
Д.
206. Типові симптоми післяродової гіпофосфатемії:
гіпотермія;
анорексія;
кома;
ступор.
207. Поділена територія України на біогеохімічні зони (кількість):
дві;
три;
чотири;
п’ять.
208. Причини та фактори, що спричиняють розвиток кетозу в корів:
нестача протеїну в раціоні;
надмірна кількість протеїну в раціоні;
ожиріння;
особливості травлення в рубці.
209. Назвіть кетогенні кислоти, що знаходяться в кормах:
- молочна кислота;
- оцтова кислота;
+ масляна кислота;
- нікотинова кислота.
210. Назвіть основну причину виникнення кетозу в корів:
надлишок енергії в раціоні;
дефіцит енергії в раціоні;+
знижений рівень білка в раціоні;
ожиріння.
211. Назвіть типові біохімічні зміни за гострого перебігу кетозу в корів:
гіперглікемія;
кетонолактія;
гіпоглікемія;
глюкозурія.
212. Назвіть причини пасовищної тетанії корів:
нестача калію в ґрунтах і рослинах;
нестача кальцію в кормах;
нестача магнію в раціоні;+
надмірна кількість калію в ґрунтах і кормах.+
213. Назвіть причину виникнення міоглобінурії у коней:
недостатність у раціоні протеїну;
недостатність у раціоні вуглеводів;
недостатність у раціоні жирів;
тривала перерва в роботі з наступним фізичним навантаженням.
. Назвіть симптоми гіпокобальтозу в тварин:
алотріофагія;+
виснаження;+
анемічність кон’юнктиви;+
брадикардія.
215. Назвіть зміни крові за гіпокобальтозу:
олігоцитемія;+
гіперхромія;+
олігохромемія;+
гіперпротеїнемія.
216. Причини аліментарної остеодистрофії у тварин:
незбалансована фосфорно-кальцієва годівля;
нестача вітаміну D в раціоні;
надмірне протеїнове живлення тварин;
- надмірна кількість вітаміну D в раціоні.
217. Недостатність мікроелемента викликає у тварин білом’язову хворобу:
недостатність цинку;
недостатність марганцю;
недостатність селену;
недостатність йоду.
218. Нестача в організмі тварин кобальту сприяє виникненню гіповітамінозу:
- В1;
- В12
- РР;
- В2.
219. Причини вторинної остеодистрофії у корів:
Патологія печінки і нирок;+
Гіпофункція щитоподібної залози;+
Нестача кальцію і фосфору в раціоні;
Гіперфункція прищитоподібних залоз.
220. Остеопороз –це характерна ознака нестачі вітаміну:
Є;
Д;
В12;
К.
221. У ягнят розвивається ензоотична атаксія у разі дефіциту мікроелемента:
кобальту;
мангану;
цинку;
купруму.
222. Розвивається паракератоз у разі нестачі мікроелемента:
мангану;
купруму;
селену;
цинку.
223. У тварин виявляють функціональні і морфологічні зміни щитоподібної залози за нестачі мікроелемента:
феруму;
кобальту;
йоду;
купруму.
224. Симптоми, за якими диференціюють аліментарну диспепсію і колібактеріоз:
зневоднення;
анорексія;
зміни температури тіла;
діарея.
225. Плацентарний бар’єр у корів, овець, свиней і коней проходять імуноглобуліни:
так;
ні;
лише у коней;
лише у свиней.
226. Основні критерії високої якості молозива:
наявність трипсину;
наявність лізоциму;
висока кислотність;+
кількість імуноглобулінів.+
227. Тварини, у яких визначають вміст каротину в сироватці крові з метою діагностики А-гіповітамінозу:
свиноматки;
вівцематки;
корови;
новонароджені телята.
228. Перерахувати шлунково-кишкові хвороби новонароджених телят:
аліментарна диспепсія;+
сальмонельоз;
колібактеріоз;+
казеїно-безоарна хвороба.+
229. За якої кількості імуноглобулінів (г/л) у сироватці крові діагностують імунодефіцитний стан у новонароджених телят:
менше 10;+
менше 15;+
менше 18;.+
–.
230. Після випоювання молозива з’являються імуноглобуліни в сироватці крові новонароджених телят:
2–год;
6–год;
12–год;
після першої доби.
231. Сприяють інтенсивному засвоєнню імуноглобулінів у кишечнику телят, фактори:
відсутність у шлунковому вмісті вільної соляної кислоти;
відсутність пепсину;
відсутність у молозиві інгібіторів і блокаторів трипсину;
висока активність трипсину.
232. Основні симптоми В1-гіповітамінозу в телят і овець:
лихоманка;
атаксія;
судоми;
гастроентерит.
233. Гормони, що утворюються в підшлунковій залозі:
інсулін;
глюкагон;
альдостерон;
кортизол.
234. Ендокринні органи, в яких утворюється гормон кальцитонін:
прищитоподібні залози;
гіпофіз;
гіпоталамус;
щитоподібна залоза.
235. Ендокринні органи, в яких утворюється гормон інсулін:
наднирникові залози;
підшлункова залоза;
щитоподібна залоза;
прищитоподібні залози.
236. Ендокринні органи, за патології яких розвивається синдром Кушинга:
гіпофіз;
епіфіз;
надниркові залози;
підшлункова залоза.
237. Частіше хворіють на цукровий діабет:
велика рогата худоба;
кози;
коні;
собаки.
238. Типові симптоми у тварин, хворих на цукровий діабет:
глюкозурія;
полакіурія;
поліурія;
спрага.
239. Основні показники для діагностики гіпотиреозу у тварин:
брадикардія;
тахікардія;
енофтальм;
екзофтальм.
240. Основні причини, що зумовлюють виникнення первинного гіпотиреозу у сільськогосподарських тварин:
йодна недостатність;+
недостатність марганцю в раціоні;
надмірна кількість фтору в питній воді і кормах;+
недостатність фтору.
241. Основні симптоми ендемічного зобу у тварин:
тахікардія;
брадикардія;
екзофтальм;
мікседема.
242. Основна причина виникнення білом’язової хвороби у молодняку с.-г. тварин:
нестача токоферолу;
порушення білкового обміну;
порушення вуглеводного обміну;
нестача селену.
243. Гіпоглікемія поросят виникає за:
переохолодження;
перегрівання;
глюкозурії;
гіпогалактії свиноматок.
244. Гіпоглікемія поросят характеризується:
гіпотермією;
гіпертермією;
судомами;
тахікардією.
245. Рахіт –це:
розлад Д-вітамінного і фосфорно-кальцієвого обміну;
розлад А-вітамінного обміну;
розлад С-вітамінного обміну;
розлад Е-вітамінного обміну.
246. Вітаміни, що не беруть участі у формуванні кістяка:
А;
В1;
D;
247. Вітамін D3 не синтезується у шкірі тварин:
лошат;
телят;
поросят;
цуценят.
248. Частіше хворіє на гіпопластичну анемію молодняк тварин:
лошата;
телята;
поросята-сисуни;
ягнята.
249. Основна причина гіпопластичної анемії у поросят раннього віку, це:
нестача вітамінів В2, В12, ВС;
нестача феруму;
нестача купруму;
нестача кобальту.
250. Мікроелемент, який не враховують під час складання повноцінних раціонів для молодняку з метою профілактики гіпопластичної анемії:
вміст феруму;
вміст кобальту;
вміст купруму;
вміст селену.
251. Найважливіше значення в діагностиці хвороб підшлункової залози має визначення в крові:
аспартатамінотрансферази;
аланінамінотрансферази;
α-амілази;
γ-глутамілтранспептидази.
252. Основні правила регідратаційної терапії за діареї новонародженого молодняку:
застосовувати ізотонічні розчини електролітів;
застосовувати гіпертонічні розчини електролітів;
враховувати ступінь зневоднення;
використовувати лише за тяжкого перебігу хвороби.
253. Фактори, що сприяють розвитку паракератозу в поросят:
дефіцит кальцію в раціоні;
надмірна кількість кальцію в раціоні;+
дефіцит вітаміну А в раціоні;+
дефіцит купруму в раціоні.
254. Гемофілія –це:
різке зменшення кількості тромбоцитів;
здатність до крововтрат навіть за незначних пошкоджень судин;
порушення утворення протромбіну;
симетричні набряки і крововиливи.
255. Для профілактики гіпопластичної анемії найбільш важливо:
проводити заходи щодо запобігання травматизму;
збалансувати раціон за вітамінами Вс, В12, В2, В6; +
підбирати для парування сумісні батьківські пари;
включати до раціону премікси, до складу яких входять залізо,
кобальт, купрум.+
256. Для профілактики постгеморагічної анемії найбільш важливо:
проводити заходи щодо запобігання травматизму;
збалансувати раціон за мікроелементами (кобальт, купрум, ферум);
підбирати для парування сумісні батьківські пари;
профілактувати виразковий гастрит, хронічну гематурію, уролітіаз.
257. Відноситься післяродова гемоглобінурія до виду анемій:
постгеморагічна;
гіпопластична;
гемолітична;
дисгемопоетична.
258. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки може призвести до анемії:
гіпопластичної;
гемолітичної;
постгеморагічної;
аутоімунної.
259. Основні зміни за гемолітичної анемії:
білірубінурія;
білірубінемія;
олігоцитемія;
іктеричність кон’юнктиви.
260. Гемолітична хвороба новонароджених поросят зумовлена:
утворенням антитіл проти еритроцитарних антигенів, одержаних
за батьківською лінією, які викликають гемоліз еритроцитів;
несумісністю батьківських пар за еритроцитарними антигенами;
дефіцитом вітаміну Е, що скорочує тривалість життя і осмотичну
резистентність еритроцитів;
дефіцитом фосфору в крові, що знижує гліколіз і активність АТФ в
еритроцитах, а це спричиняє порушення їх структури і гемоліз.
261. Малокрів’я, що виникає внаслідок крововтрати називається:
гемолітична анемія;
постгеморагічна анемія;
токсична анемія;
гіпопластична анемія.
262. Назвіть основний гуморальний фактор, що знаходиться в молозиві:
імуноглобуліни;
лізоцим;
комплемент;
інтерферон.
263. Основні симптоми за А-гіповітамінозу молодняку:
- паракератоз;
гіперкератоз;
ксерофтальмія;
енофтальм.
264. Симптоми за гострого перебігу постгеморагічної анемії:
анемічність видимих слизових оболонок;
тахікардія;
збільшення максимального артеріального тиску;
гіпертермія.
265. Мінеральні підгодівлі, які використовують під час лікування D-гіповітамінозу поросят:
кормову крейду;+
мононатрійфосфат;
трикальційфосфат;+
динатрійфосфат.
266. Форма анемії, за якої показано введення 10 %-го розчину желатини:
аліментарно-дефіцитна;
гемолітична;
мієлотоксична;
постгеморагічна.
267. У діагностиці аутоімунних хвороб вирішальне значення має:
виявлення антитіл у сироватці крові;
аналіз раціону за вмістом протеїну;
аналіз раціону за вмістом мікроелементів;
аналіз раціону за вмістом вітамінів В12, Вс, В2.
268. Краще засвоюються імуноглобуліни у разі випоювання телят:
примусового через зонд;
підсисного;
з відра;
з поїлки.
269. Е-гіповітаміноз у птиці перебігає у формі:
ексудативного діатезу;
диспепсії;
енцефаломаляції;
м’язової дистрофії.
270. Факторами виникнення Е-гіповітамінозу у птиці є:
згодовування жирів із високим перекисним числом;
надлишок протеїну у раціоні;
нестача селену у раціоні;
нестача кальцію у раціоні.
271. Оптимальне кальцій-фосфорне співвідношення у раціонах курей-несучок:
1,0 –,5;
,5 –,0;
2,5 –,0;
3,0 –,5.
272. Тканина організму, що використовується у несучок під час інтенсивної яйцекладки у разі зниження запасів Са, Р, і вітаміну D:
медулярна кісткова тканина з порожнини кісток тазу, кінцівок і ребер;
кісткова тканина черепа і шийних хребців;
м’язова тканина;
сполучна тканина.
273. Симптоми D-гіповітамінозу птиці:
нервові розлади;
викривлення і м’якість кісток;
знесення яєць без шкаралупи;
анемічність слизових оболонок.
274. Для діагностики D-гіповітамінозу птиці застосовують:
визначення загального кальцію і неорганічного фосфору в сироватці крові;
рентгенофотометрію;
визначення активності лужної фосфатази;
визначення вмісту вітаміну D в жовтку.
275. Причини А-гіповітамінозу у добового молодняку птиці:
нестача каротину і вітаміну А в кормах;
нестача вітаміну А і каротиноїдів в жовтку яєць;
підвищений вміст нітратів у кормах;
порушення температурного режиму при інкубації.
276. Оцінюють добовий молодняк курчат на забезпеченість вітаміном А за тестом:
дослідження вмісту каротину в плазмі крові;
дослідження вмісту вітаміну А в печінці;+
визначення каротиноїдів у жовтку;
дослідження вмісту вітаміну А в плазмі крові.
277. Сальпінгоперитоніт, це:
запалення яйцепроводу;
запалення яєчників і яйцепроводу;
запалення яйцепроводу, яєчника і очеревини;
запалення яйцепроводу, яєчника, очеревини і клоаки.
278. Причини сечокислого діатезу:
надлишкова протеїнова годівля;+
патологія печінки;
патологія нирок;+
нестача у раціоні кормів тваринного походження.
279. Основний ланцюг патогенезу сечокислого діатезу:
надлишкове утворення в організмі уратів;
патологія печінки;
дистрофічні зміни внутрішніх органів;
патологія нирок.
280. Форми подагри у птиці:
локальна;+
серцево-судинна;
суглобова;+
шкірна.
281. Форми подагри у птиці:
вісцеральна;
ниркова;
змішана;
печінкова.
282. Для діагностики сечокислого діатезу використовують:
визначення вмісту загального білка в сироватці крові;
визначення вмісту креатиніну в сироватці крові;
визначення вмісту сечової кислоти в сироватці крові;
визначення вмісту сечовини в сироватці крові.
283. Для профілактики сечокислого діатезу використовують:
зниження вмісту протеїну в раціоні;
%-й розчин натрію гідрокарбонату;
вітаміни групи В;
сечогінні препарати.
284. Протипоказаний тривалий режим повного голодування тваринам:
на відгодівлі;
молодняку підсисного віку;
високопродуктивним;
у віці від 2 до 6 років.
285. Призначають щадну дієту багату на легко перетравні вуглеводи і вітаміни у разі обмеження жирів під час захворювання органа:
легень;
печінки;
нирок;
мозку.
286. Ураження зубів настає за нестачі мікроелемента:
кобальт;
манган;
фтор;
нікель.
287. Основні симптоми за нестачі купруму:
анемічність слизових оболонок;
депігментація волосяного покриву;
гіперкератоз шкіри;
ксерофтальмія.
288. Найбільш інформативні методи діагностики А-гіповітамінозу в свиноматок:
визначення каротину в сироватці крові;
визначення вітаміну А в сироватці крові;
визначення каротину і вітаміну А в сироватці крові;
визначення каротину і вітаміну А в молозиві.
289. Основні препарати, які застосовують для лікування остеодистрофії корів:
Вітамін D;+
Кальцимаг;
Кальцію хлорид;+
Кальцію карбонат.
290. Основні методи діагностики А-гіповітамінозу у телят місячного віку:
визначення вмісту каротину в сироватці крові;
визначення вмісту вітаміну А в сироватці крові;
визначення вмісту каротину і вітаміну А в сироватці крові;
визначення вмісту каротину і вітаміну А в печінці.
291. Основні напрями лікування телят у разі аліментарної диспепсії:
регідратаційна терапія;
кофеїну натрію бензоат;
дієтотерапія;
антибіотикотерапія.
292. Методи діагностики рахіту в телят:
визначення вмісту вітаміну D в сироватці крові;
визначення загального кальцію в сироватці крові;
визначення активності кислої фосфатази в сироватці крові;
визначення активності лужної фосфатази в сироватці крові.
293. Методи діагностики білом’язової хвороби у молодняку:
визначення вмісту купруму в сироватці крові;
визначення вмісту токоферолу в сироватці крові;
визначення вмісту селену в сироватці крові;+
визначення вмісту міоглобіну в сечі.
294. Препарати, що застосовують для лікування пара кератозу поросят:
Вітамін А;
Кальцію глюконат;
Цинку сульфат;
Купруму сульфат.
295. Препарати, що застосовують для лікування білом’язової хвороби:
Е-селен;
Евтесол;
Кальцію глюконат;
Ретинолу ацетат.
296. Препарати, що застосовують для лікування кортико-церебрального некрозу:
Тіаміну хлорид;
Нікотинамід;
Рибофлавін;
Кокарбоксилазу.
297. Препарати, що застосовують для лікування молодняку, хворого на пелагру:
Вітамін А;
Нікотинову кислоту;
Цинку сульфат;
Піридоксину гідрохлорид.
298. Перерахувати основні патогенетичні механізми у разі диспепсії новонародженого молодняку:
порушення серцево-судинної системи;
порушення водно-електролітного обміну;+
ендогенний дисбактеріоз;+
порушення функції сечової системи.
299. Диференціюють гемолітичну хворобу і аліментарно-дефіцитну анемію за ознаками:
вік захворілих поросят;+
колір кон’юнктиви;+
уміст гемоглобіну;
кількість еритроцитів.
300. Застосовують у разі отруєння свиней натрію хлоридом:
Атропіну сульфат;
Кальцію глюконат;
Натрію тіосульфат;
Унітіол.