Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
40 Форми кредиту – це різні різновиди позичок, класифікація яких здійснюється по декількох базових ознаках. Одним з критеріїв оцінки є позичена вартість, по якій позики можна підрозділити на три різновиди: грошові, товарні, змішані. Оскільки першими кредиторами в історії були суб’єкти, що володіють значними надлишками предметів споживання, спочатку позики видавалися у вигляді конкретної продукції в натуральному вираженні. При товарної позиці боржник поступово погашав вартість взятих у позику виробів грошима, і тільки після повного погашення вони ставали його власністю. Комерційний кредитСучасні форми кредиту та їх характеристика багато в чому пов’язуються з метою отримання позики, а також із суб’єктом, який надає позику. Якщо у подібних угодах беруть участь не банки та фінансові структури, а комерційні організації, для оформлення угоди найбільш часто використовуються векселі. Такий кредит прийнято називати торговим чи комерційним, а основною метою здійснення даного різновиду позики бажання сторін угоди максимально прискорити процес реалізації продукції та швидко отримати прибуток. В даний час в розвинених країнах замість векселі нерідко використовується стандартний договір між споживачем і постачальником, де чітко регламентується порядок оплати продаваного товару. Державний кредитТакі форми кредиту, як державну позику, передбачають участь в угоді представників влади, а замість особистих накопичень громадян або юридичних осіб в борг надаються кошти з бюджету. Як правило, гроші переводяться через Центральний Банк, або через комерційні фінансові установи. Міжнародний кредитЯкщо позичальник і кредитор є резидентами різних держав, то виникають між ними кредитні відносини приймають форму міжнародних позик. У ситуаціях, коли сторонами правочину є МВФ і представники влади країни, що бере кошти в борг, позика видається тільки в грошовому вигляді, причому в одній із загальновизнаних світових валют. Громадянський кредитЗараз цивільні форми кредиту використовуються найбільш часто, вони носять лихварський характер і поділяються на виробничі і споживчі позики. 50 Найбільш поширеною й дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання й за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару). Розрізняють два види банківського переказу: • авансовий платіж; • за фактом відвантаження товару. Вибір валюти й форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту. Авансовий платіж для оплати імпорту рекомендується використовувати тільки в тому разі, якщо клієнт абсолютно впевнений в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачання (90 днів). Платежі для оплати імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки — лоро і ностро, що ведуться в головному банку. Усі платіжні доручення на перерахування через лоро-рахунки оформлюються російською (українською) мовою, через ностро-рахунки — тільки іноземною мовою. Комісії і SWIFT-витрати стягуються відповідно до тарифів банку, суми комісій зазначаються у платіжному дорученні. 48 Інкасо — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта, на підставі розрахункових документів одержує належні клієнту від платника кошти за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги й зараховує ці кошти на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо — це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін. В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов'язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умов виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера. Розрізняють два види інкасо: чисте та документарне. Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек чи інші фінансові документи і не обробляють рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну тощо. Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, який має відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею за відкритим рахунком (коли експортер розраховує на покупця, який має оплатити відправлений йому товар). 45 Інвестиційний портфель банку — це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків. Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів: — агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. — поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. — консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестиційні портфелі банку класифікують 1. За метою інвестування розрізняють портфелі:— одержання прибутку;— збереження капіталу;— забезпечення резервів;— забезпечення ліквідності;— розширення сфери впливу;— спекулятивні. 2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють: — інвестиційний портфель прибутковості;— інвестиційний портфель зростання;— венчурний інвестиційний портфель;— збалансований інвестиційний портфель;— гарантійний інвестиційний портфель;— незбалансований інвестиційний портфель;— інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації. 3. За видом інструментів інвестування розрізняють: — портфель цінних паперів;— портфель реальних інвестицій;— депозитарний портфель;— іпотечний портфель;— позичковий портфель;— валютний портфель; комбінований портфель. 4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:— неризиковий;— з мінімальним ризиком;— з середнім ризиком; — високоризиковий;— спекулятивний. 5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:— короткостроковий;— середньостроковий;— довгостроковий. 6. За рівнем управління розрізняють портфель:— фіксований;— з пасивним управлінням;— середній за рівнем контролю;— що вимагає щоденного контролю. 42 Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату з метою одержання доходу у вигляді відсотків. До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать (рис. 11.1): - строкові депозити, розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними; - вимоги, придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані за операціями РЕПО суб'єктам господарювання; - кредити, надані зарахованими векселями суб'єктам господарювання, та сумнівна заборгованість за ними; - кредити суб'єктам господарювання в поточну та інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними; Загальна сума кредитного портфеля визначається за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних, і вартістю позабалансових зобов'язань банку з кредитування. На розмір і структуру кредитного портфеля впливають такі параметри: - кредитна політика банку; - досвід і кваліфікація працівників кредитного відділу; - розмір і вартість кредитних ресурсів; - вимоги й обмеження Національного банку; - рівень кредитного ризику. Банки з метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля - оцінку рівня кредитного ризику за кожною кредитною операцією за такими параметрами: - кредитоспроможність позичальника; - стан обслуговування позичальником заборгованості та відсотків/комісій за кредитом; - рівень та якість забезпечення кредитної операції. |
41/Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строки надання і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит. Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками. У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівково) і продажу в розстрочку. До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: 1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність); 2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна). Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника. 47 Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Їх поділяють на 2 групи (рис. 14.1): документарні та недокументарні. До недокументарних розрахунків відносять: Акредитив — це грошове зобов'язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив. 44 Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об’єктів інвестиційних вкладань, до банківських інвестицій також відносять вклади у ЦП з терміном обігу до одного року. |
49 Акредитив - це грошове зобов'язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера, або забезпечити платіж іншим банком, у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив. 2. Повідомлення про відкриття акредитива. 46 До валютних відносять операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у гривнях; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України (за її межі) валютних цінностей. Суб’єктами валютних відносин на території України є резиденти і нерезиденти. Вони мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території країни та які знаходяться за межами території України, крім обмежених законодавством випадків. Валютні операції можуть здійснюватися резидентами і нерезидентами з урахуванням обмежень, встановлених валютним законодавством України. До об’єктів валютних операцій, або ще валютних цінностей, відносять: 1) валюту України, іноземну валюту, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті; 2) валюту України (гривню) - грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; 3) іноземну валюту - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; 4) платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, - іменні чеки, що виражені в іноземній валюті, дорожні чеки, що виражені в іноземній валюті. Однією з найпоширеніших валютних операцій є операцій пов’язані з переказом готівки, які оформляються відповідним бланком. 43 Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності. Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму — з другого. Вона створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку і прийняття раціональних рішень, знижує ймовірність помилок, передбачає створення відповідної організаційної структури й розподілу обов'язків між персоналом банку. Кредитна політика банку в сфері кредитування фізичних осіб визначає завдання і пріоритети діяльності банку щодо споживчого кредитування, засоби, методи їх реалізації, а також принципи та порядок організації власне кредитного процесу. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями — основа фінансової та ринкової стабільності банків з урахуванням визначального місця, що посідають кредитні операції у портфелі банківських активів. В Україні кредитна політика банків загалом і кредитна політика у сфері кредитування фізичних осіб, зокрема, залежить від двох груп чинників; 1) зовнішніх; 2) внутрішніх. Отже, кредитна політика є основою стратегії мінімізації ризику в діяльності банку. Основу кредитної політики становить стратегія банку, зорієнтована на зростання його капіталу чи збільшення доходів. |