тема трудового виховання- а трудове навчання; б різноманітні види дитячої праці умови її ефективності;.

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ.

1. Поняття про трудове виховання. Завдання трудового виховання.

2. Трудове виховання - основа народної педагогіки. Традиції і звичаї трудового виховання в історії українського народу.

3. Видатні педагоги минулого про трудове виховання.

4. Система трудового виховання:

а) трудове навчання;

б) різноманітні види дитячої праці, умови її ефективності;

в) профорієнтація.

5. Шляхи трудового виховання:

а) привчання до праці в процесі навчання;

б) позакласна робота;

в) праця в сім'ї.

6. Економічне виховання, його зв'язок з трудовим вихованням.

Література

1.  Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навч. Закладів.-К.:Академія,2001.- с.118-121.
2.  Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. – Житомир, 2003.- с.353-365.
3.  Кузьмінський А.І. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес,2003.- с.261-277.
4.  Мойсеюк Н.Є.Педагогіка: Навч.посібник.-К - 2007.- с.435-439.
5.  Педагогіка:Хрестоматія/Уклад.:А.І.Кузьмінський В.Л.Омельяненко.-К.:Знання,2003.- с.545-554.
6.  Фіцула М.М.Педагогіка.-К.:Академія,2000.-с.284-290.
7.  Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. — К.: Рад. шк., 1985. — С. 176—186.
8.  Ушинський К.Д. Праця в її психічному й виховному значенні. Вибр. пед. твори: У 2-х т.  — Т. І. — С. 106.

                                                                                       Людина народжена для праці.

Праця є її земним щастям.  К.Д.Ушинський.

Трудове виховання в Україні завжди ґрунтувалось на трудовому характері сім'ї та виробництві, на образі життя ідеальної працелюбної людини. Народ України був завжди впевнений у тому, що тільки праця є основою добробуту і благочестя. Ще за часів Володимира Мономаха фізична і розумова праця не протистояли, а перша розглядалась як необхідна передумова для успіху другої. Розумова праця була ніби облагородженням фізичної, робила людину сильною і впевненою в собі.

Тому, виходячи з Державних документів освіти України, трудове й економічне виховання школярів мають особливе значення в сучасній національній школі. У процесі трудової підготовки у школярів розвиваються, збагачуються інтелектуальні сили, формуються моральні риси, пізнається радість творчості, краса зробленого своїми руками. Праця сприяє розумовому та фізичному розвитку дитини.

Трудове виховання - одна із сторін виховання. Воно націлене на осмислення дітьми цінностей трудового життя. Учні повинні усвідомити, що без праці людина неодмінно деградує, що праця - як фізична, так і розумова має велику цінність у житті, що лише праця дає можливість реалізувати себе як особистість, формує власну гідність людини і повагу до неї оточуючих.

Трудове виховання (укр.пед.словник) - система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності.

Завдання трудового виховання.

1. Усвідомлення школярами ролі праці в житті суспільства, поваги до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності.

2. Формування працелюбної особистості, яка бажає сумлінно та відповідально працювати, усвідомлює працю як обов’язок та духовну потребу.

3. Вироблення трудових умінь і навичок.

4. Виховання  бережливого  ставлення до результатів праці, суспільної і  приватної власності та природних багатств.

5. Підготовка до свідомого вибору професії.

б. Виховання конкурентноспроможної в майбутньому особистості, здатної на гідний, соціальнозначущий трудовий шлях, цивілізованого господаря; готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин.

Трудове виховання - основа народної педагогіки. Уся народна педагогіка ґрунтується на праці - це першооснова життя суспільства, це головний засіб створення матеріальної і духовної культури.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці можна умовно поділити на 3 етапи:

1) Вступний або ігровий (2-6,7 р )

На першому етапі, протягом другого й третього років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарні норми поведінки. І, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова "праця", "працювати" в основному через такі ефективні виховні засоби, як колискові пісні, пестушки, різні заклички, казки, загадки, ігри ( готують їжу, печуть хліб...)

У 7 років у селі хлопчики надівали штани і він ставав погоничем, пас телят овець. Дівчині пов’язували запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти.

2) Помічний або визначальний ( 7-15 р )

Активні  помічники  батьків.   Праця  хлопчиків   і   дівчаток  дедалі  розмежовується,  стає розгалуженішою.

Дорослі дбали про навчання дітей ткацтву, столярству, ковальству, малярству.

3) Основний (15-20)

Завершальний етап. Коли юнак або дівчина може розпочати цілком самостійну трудову діяльність.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж всієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей.

Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів’ях як своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися – будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину праця", "Без трудів не їстимеш пирогів").

Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці.

"Без труда нема плода", " Будеш трудитися - будиш кормитися".

Праця як могутній чинник родинного виховання червоною ниткою проходить також через усі жанри й види українського фольклору. Зокрема їй приділено дуже велику увагу в народних казках. Змальовані тут працьовиті персонажі завжди розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі, а ледарі — тупі, хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. Герої казок за чесну, сумлінну працю одержують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання. Гультяям і неробам народ часто виносить смертний вирок. Так, в українській народній казці "Дідова дочка і бабина дочка" показано, що дідова дочка виросла в праці. Праця зробила її лагідною, людяною. Вона не цуралася будь-якої роботи, за що одержала щедру нагороду. Гоноровита ж бабина пестунка-нероба цуралася чорної роботи, бо не хотіла "руки каляти", за що була тяжко покарана.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці — провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані на майдані, куди гляне — трава в'яне" (Коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Внизу роги, а наверсі хвіст" (Вила), "Загадаю загадку, закину на грядку, нехай моя загадка до літа лежить" (Озимий хліб, посіяний у полі), "Б'ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, за те мене отак гублять, бо всі мене дуже люблять" (Хліб). Подібні загадки спонукають дитину замислюватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний, фізичний, розумовий і моральний розвиток. " У праці - краса людини", "Без діла, слабіє сила". Праця відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця.

У народі кажуть "Де труд, там і щастя"," Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається". "Від неробства до злочину - один крок".

Праця згуртовувала.

Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Любов до праці, уміння працювати, є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Навіть на запитання про вік сина селянин відповідав : " Та вже пастушок, погонич, робітничок, косар".

Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити у дітей як психологічний так і морально постійний потяг до праці. Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок працювати, а й втілювала його на практиці.

1.  У трудових родинах працюють усі без винятку. За розпорядком господарських робіт в українсько-селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня , та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день. Робочий день розпочинається рано, 4-5 влітку, 5-6-взимку.
2.   Трудове виховання здійснювалось через залучення дітей до праці батьків. Вже з перших кроків батьки залучають дітей до посильної праці у різних її видах, пов'язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місця займає дитяча гра, цей період трудового виховання називаємо ігровим. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють": готують їжу, мелють, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб (з глини, звичайно), будують хатинки з піску, місточки через уявну річку тощо. Відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов'ю до їхньої праці.

Як бачимо, народна педагогіка послідовно обстоює потребу раннього залучення дитини до посильної праці. Чим раніше дитина вступить у трудову діяльність, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягу людини щось робити, діяти. Гасити цей природний потяг не слід, навпаки, його треба всіляко підтримувати. Побоювання, що раннє залучення до праці перевантажує дітей, безпідставне, а формула "малий іще, підросте, тоді й напрацюється" надумана, нежиттєва, протиприродна, шкідлива. З приводу мудрої традиції родинної етнопедагогіки залучення до праці змалку В.О. Сухомлинський писав: "Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднуються Життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів".

1.  Праця відповідала віковим особливостям та статті дітей.

Коли дитині виповнювалося 7 років, у селі на хлопчика надівали штани, і він ставав погоничем-поганяв воли під час оранки, пас телят, овець, свиней і допомагав по господарству. Дівчині ж пов'язували поверх сорочки запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти. Дівчата няньчили малят, пасли телят, овець, гусей, взимку пряли, допомагали матері в хатній роботі, хлопчики - батьку по господарству.

1.  Потім наступав другий, помічний, етап у родинному трудовому вихованні, коли діти ставали активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток розмежовується дедалі більше, стає розгалуженішою, бо охоплює ширше коло виробничих галузей. Народна педагогіка націлює на те, щоб підлітки були помічниками дорослих не тільки в праці, а й разом з ними готувалися і відзначали трудові громадські і родинні свята, які супроводжуються барвистими народними обрядами, захоплюючими іграми, піснями, славлять працю та її результати, звеличують трударя, демонструють його красу. Педагогічне значення громадських і родинних трудових свят велике. Саме під час участі в трудових святах і обрядах кожна людина відчуває особливу піднесеність, бурхливий приплив свіжих сил і енергії, дістає багато позитивних вражень. Після тривалої наполегливої праці трудове свято для людини є завжди бажаним. А діти й підлітки, з їхніми загостреними емоціями, сприймають трудове свято особливо. Участь у підготовці до свята, як і саме святкування, має чималий виховний вплив.
2.  Велика увага - результатам праці.

Про це свідчить культ хліба в народному світогляді. Хліб увійшов в життя як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Хліб супроводжував різні обряди.

6) Народна педагогіка прищеплювала дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею.

1.  Толока, яка була формою трудової взаємодопомоги у виконанні термінових або трудомістких робіт. Толока була добровільною справою, приходили цілими родинами, іноді навіть забували про колишні кривди та образи. Господар не платив за роботу, а лише частував помічників обрядовою вечерею.
2.  Промисли: рибальство, гончарство, обробка шкіри, мисливство, лісові промисли (гриби, ягоди, смола, жолуді, лікарські рослини ).

Праця — природний стан людини. Не можна жити не працюючи. Наш народ-трудівник до лінощів ставиться з особливим осудом і суворістю.

Народна педагогіка наголошує, що найкращою спадщиною, яку залишає кожна людина, є діла. І найкращий пам'ятник — трудовий. У наших селах і містах, існує прекрасна традиція називати іменами людей те добре, що вони виплекали своїми руками: "Степанів сад", "Василева криниця", "Солдатський міст".

Педагоги минулого про трудове виховання.

К. Д. Ушинський. ( 1824 - 1870 )  Необхідною умовою правильного розвитку дитини є праця. В статті "Праця в її психічному і виховному значенні" він відмічав, що праця є головним фактором створення матеріальних цінностей і необхідна для фізичного, розумового і морального вдосконалення людини, для того, щоб людина відчувала себе вільною і щасливою.

За словами Ушинського, "виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинне виховувати її не для щастя, а готувати до праці". Виховання повинне розвивати в людині любов і звичку до праці. К. Д. Ушинський помітив закономірність, що будь-які спроби уникнути продуктивної праці закінчуються неприємністю як для особистості, так і для суспільства " Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняла б всяку працю, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство. Тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності і щастя".

Г.С.Сковорода. (1722-1794)

Розумове і моральне виховання просвітитель розглядав у нерозривному зв’язку з працею людини. Оспівуючи працю і людей праці, він говорив, що виховання необхідно будувати у відповідності   з   природними   особливостями   дітей,   їх   інтересами,   здібностями,   а   не відповідно соціального положення.

Вважав, що поважати потрібно будь-яку професію, будь-яку роботу, аби вона відповідала прагненню людини, її здібностям і приносила користь суспільству. Важлива думка його проте, гідність людини визначається її справами, результатами її праці.

С. Т. Шацький. ( 1878 – 1934)

" Фізична праця необхідна для  загального розвитку. Школу я розумію як школу життя". Керівник колонії ("Бадьоре життя" (1911 р). Велику увагу-трудовому вихованню,поєднанню навчання з працею, з суспільно-корисною діяльністю. В основу життя колоністів він поклав працю, життєво необхідну, посильну.

А. С. Макаренко. ( 1888 – 1939)

Необхідним фактором виховання у педагогічній системі  А.С. Макаренка є праця. У Лекціях про виховання дітей він говорив "Правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове». Він писав,  що діти  наше майбутнє  і     наскільки     вони будуть підготовлені до праці і приймати участь в ній, наскільки буде їх цінність.

Макаренко вважав, що працьовитість не дана людині від природи, а виховується в неї. Праця - творча, радісна, свідома, за допомогою якої виявляється особистість, її можливості. В праці виховуються моральні риси:взаємодопомога, підтримка,повага до людей, товариськість.

В. О. Сухомлинський. (1918 – 1970)

Трудове виховання має великі виховні можливості. Він   вважав одним із найважливіших завдань учителів дбати, щоб праця увійшла в духовне життя їх вихованців, у життя колективу, щоб захоплення працею ще в шкільні роки стало однією з найважливіших якостей молодої людини. Уже в ранньому віці дитина повинна усвідомити, що джерелом матеріальних і духовних благ є праця.

" Необхідно, щоб через працю, як через широку стежку, дитина входила в суспільне життя, пізнавала людей і самого себе. За допомогою праці дитина дорослішає".

В праці народ бачить найважливіший засіб для самовираження, самоствердження.
" Можна багато - правильно і красномовно - говорити дитині про необхідність і красу праці.
Вона добре буде знати істини, що стосуються трудового обов’язку перед суспільством, але
якщо вона власними руками не створила хліба, не окропила землю потом, не пережила
тривожних дум про долю рослини - наші слова будуть відскакувати наче горох від стіни .
Дитина, яка на власному досвіді пізнала, що хліб - це праця, ніколи не підніме руку на
цінності, створені іншими людьми ". Вихователю потрібно виховувати у дітей бажання
присвятити себе праці на все життя.

Досвід і рекомендації Павлиського добротворця - вчителя, вченого, мислителя В.О.Сухомлинського  допоможуть  виховати  у дітей     трудові   вміння  і   навички,  розвивати творчість, майстерність, естетичну досконалість праці.

СИСТЕМА ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ.

трудове навчання (з елементами політехнічної освіти );

різноманітні види дитячої праці;

профорієнтація.

Трудове навчання.

Трудове навчання (як процес) - це спеціально організований процес, спрямований на вироблення в учнів трудових умінь і навичок, оволодіння практичними прийомами трудової діяльності.

Трудове навчання (як урок) - навчальний предмет, який є однією із найважливіших складових частин системи політехнічного навчання і трудового виховання учнів.

Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі ( 1-4 класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка, оволодівають елементарними навичками вишивання, плетіння, діти виготовляють годівниці та інш. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Така посильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання і вміння з обробки металу,дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти, ( дівчатка - шиття, домогосподарства), отримують поняття про головні галузі народного господарства. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб регіону і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визначають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.

В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі праці.

На уроках трудового навчання вчителю необхідно формувати:

Моральну готовність до праці - це усвідомлення обов'язку і бажання працювати на користь інших і собі, товариська взаємодопомога, колективізм повага до людей праці.

Психологічну  готовність до праці - бажання працювати, проявляти ініціативу, творчість, розуміння, що без праці неможливо повноцінно жити.

Практичну готовність - вміння працювати, планувати свою роботу, організовувати свою роботу в колективі, використовувати засоби праці.

Враховуючи вікові особливості дітей вчитель повинен уміло поєднувати працю з елементами гри, поступово ускладнювати трудовий процес і наближати його до продуктивної праці.

Політехнічний принцип трудового навчання визначає ознайомлення школярів з предметами праці, знаряддями праці, діяльністю людини в праці і продуктами праці, процесом виробництва.

Види дитячої праці.

1.Навчальна праця.

На думку Ушинського - це найскладніший вид праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці:

свідому постановку мети,

осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань,

напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод,

самоконтроль.

Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Для дитини даний вид праці тяжкий ще й тим що він довгочасний, кропіткий і його результати тяжче побачити, відчути, вони майже недоступні дитині. Але вчитель повинен пояснити дітям, що навчання - це їхня серйозна праця, яка вимагає серйозних зусиль. Кожна праця має результат, матеріальний продукт. Продуктом навчальної праці є знання, уміння, навички.

Головне завдання навчальної праці - навчити дитину вчитись, озброїти її методикою і технікою навчальної праці, дати можливість самому здобувати знання.

Знання, уміння, навички, що отримують діти на уроках позитивно впливають на готовність школярів до суспільно-корисної праці, являються хорошою базою для підготовки учнів до майбутньої трудової діяльності.

Важливе значення для майбутньої трудової діяльності має і те, що учні на уроках навчаються працювати з підручниками, довідковою літературою, комп’ютерною технікою. В процесі навчальної праці формується культура розумової праці, виховуються такі якості, як дисциплінованість, організованість та ін.

2.  Позанавчальна робота.

1.  Збори, ранки, присвячені праці.
2.  Виховні години про працю і професії.
3.  Екскурсії на виробництво.
4.  Зустрічі з людьми різних професій.

5)  Заняття в гуртках.

3. Виробнича, продуктивна праця.

Продуктивна праця передбачає участь школярів у створенні матеріальних цінностей. У процесі цієї праці учні вступають у виробничі відношення, пізнають смисл економічних понять і категорій, у них розвиваються професійні інтереси, нахили, потреби у праці. Її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спеціально виготовлене для дітей. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отримують трудові завдання, планують і намічають порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати.

Українська школа має багатий досвід включення учнів у продуктивну працю. У нових умовах вона прагне зберегти і зміцнити традиційні форми організації продуктивної праці учнів та створити нові, що дозволяють здійснити трудове виховання на основі різних форм власності. Серед них: учнівські трудові об'єднання (рослинників, овочівників, садівників, квітникарів, майстрів зеленого господарства, тваринників, селекціонерів тощо), шкільні лісництва, агрофірми, фермерські господарства, асоціації, виробничі кооперативи, майстерні, будівельні загони, орендні підряди, народні художні промисли (гончарство, ткацтво, лозоплетіння, різьба по дереву, розпис та інші).

Продуктивна праця учнів може бути організована:

в навчальних майстернях, коли виготовляється продукція на замовлення,

вирощування сільськогосподарських продуктів на шкільній ділянці,

під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування,

на фабриках і заводах,

у сільськогосподарських спілках,

робота в шкільних бригадах, лісництвах, та ін.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах:

•  по-перше, працюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;
•  по-друге, виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває результат праці, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення;
•  по-третє, плата за роботу переконує школяра в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями;
•  по-четверте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.

Особливу увагу слід звернути на охорону праці дітей, забезпечення виконання правил технічної безпеки.

4. Суспільно-корисна праця.

Це цілеспрямована, свідома, планомірна, добровільна діяльність, яка має чітко     виражену суспільну значимість.

Суспільно корисна праця учнів може виражатися у

збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу;

допомога дорослим;

надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку;

озеленення вулиць, доріг, населених пунктів;

благоустрій шкільної території;

ремонт школи, навчального обладнання, створення і ремонт наочних посібників;

упорядкування книжок у шкільній бібліотеці;

виготовлення іграшок для дошкільнят;

шефство над молодшими школярами та інш.

Такій роботі надають змагального характеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.

У процесі суспільно-корисної праці в учнів формуються такі моральні якості, як відповідальність, дисциплінованість, взаємодопомога, бережливе ставлення до суспільної власності, творча активність, самостійність. Крім цього школярі розвиваються і розумово, і естетично, і фізично.

Суспільно-корисна праця повинна бути систематичною. Це забезпечується не тільки вибором справи, але й чітким плануванням, в якому повинні бути і зміст суспільно-корисної праці, і місце праці, і відповідальні за її організацію та виконання.

Суспільно-корисна праця проводиться при дотриманні санітарно-гігієнічних норм і правил техніки безпеки.

5. Самообслуговування.

"Самообслуговування - найпростіший вид побутової праці, з нього звичайно розпочинається трудове виховання, і надалі воно стає обов'язком і звичкою кожної людини незалежно від того, якою продуктивною працею вона зайнята...

На кожному етапі розвитку дитини ми встановлюємо коло її обов'язків із самообслуговування, навчаємо її виконувати ці обов'язки, добиваючись регулярності праці, а також того, щоб самообслуговування стало обов'язком усіх без винятку." (В.О.Сухомлинський, "Павлиська середня школа")

Праця по самообслуговуванню поділяється на домашню і шкільну.   

•  Учні ремонтують навчальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, на шкільному подвір'ї та спортивному майданчику, дають лад підручникам, бібліотечним книгам, навчальним посібникам, поливають квіти та інш. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе ставлення до створеного.

Самообслуговування в школі допомагає дитині краще адаптуватись до нових умов, повніше реалізувати себе, відчути причетність до суспільних справ. Це сприяє виробленню в них стійких звичок тримати все в порядку, формує звичку працювати.

•  Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома.

З цією метою батьки привчають дітей:

- обходити себе (прибирати постіль, допомагати в приготуванні їжі, в пранні, тримати у чистоті робочий куточок, тримати у належному стані одяг, взуття);

допомагати прибрати оселю, помити посуд;

робити дрібні покупки;

допомагати поратися на городі, у саду, заготовляти дрова;

збирати у лісі ягоди, гриби, лікарські рослини та ін.

В окремих сім'ях батьки оберігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виростають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї.

Засвоюючи найпростіші вміння і навички та оволодіваючи найпростішими видами самообслуговування, дитина починає поважати свою і чужу працю.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Умови ефективності дитячої праці.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність.

Систематичність праці. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах.

Підбір цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Відповідати віку дітей. Тут необхідно зауважити, що чим раніше дитина буде залучена до праці, тим успішніше буде проходити її трудове виховання.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. "Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде моральна підготовка" (А.С.Макаренко)

Приносити задоволення від процесу праці та від її результатів. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижу, а також бажає відчути задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість залучена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею ( а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне почуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів на ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Не карати працею.

Праця повинна приносити радість, задоволення. Контроль з боку дорослих за дитячою працею повинен бути тактовним, підтримувати впевненість дитини у своїх силах. Якщо дитина після виконаної роботи отримує задоволення, то вона росте як особистість, відчуває себе щасливою.

Радість приносить тільки та праця, яка викликає відчуття втоми. Легкий труд, який не вимагає ні фізичного, ні розумового, ні вольового зусилля, не має позитивного виховного впливу. Результатів легкої праці діти не цінять.

Праця повинна змінюватись відпочинком. Втому знімає також чергування видів праці.

Профорієнтація.

Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів - обґрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів, можливостей і ринку праці.

Правильний вибір професії-це моральне задоволення, висока самооцінка. Водночас це й висока продуктивність праці, висока якість продукції. Вибір професії-точка, в якій сходяться інтереси особистості та суспільства, де можливе й необхідне поєднання особистих і загальних інтересів.

Завданнями профорієнтації є:

1.  ознайомлення учнів з професіями та правилами їх вибору;

виховання в молоді спрямованості на самопізнання і власну активність як основу
професійного самовизначення;

формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії;

забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості.

Профорієнтаційна робота в класі – один з видів спільної позакласної діяльності класного керівника та учнів з ознайомлення школярів із професіями.

Основні напрямки роботи класного керівника:

профорієнтаційний урок;

професіографічні дослідження ( самостійне вивчення учнями конкретної професійної діяльності в різних її аспектах з метою складання характеристики певного виду праці);

професіографічні зустрічі;

професіографічні екскурсії ( спостереження за трудовим процесом та вивчення його суті);

залучення учнів до різних видів навчальної діяльності з метою кращого розпізнавання своїх можливостей, самопізнання та самовиховання ( робота гуртків, трудові загони);

індивідуальні профорієнтаційні консультації;

бесіди, спостереження, анкетування, вивчення нахилів та інтересів;

робота з батьками.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування – повідомлення школярам інформації про зміст, соціально-економічні, психофізіологічні особливості професій, про потреби суспільства в них, про можливості здобуття цих професій.

Професійна інформація являється головним аспектом профорієнтації в початкових класах і полягає насамперед у тому, щоб дати уявлення про широкий розмаїтий світ людських професій. Важливо показати дітям, що всі професії важливі і необхідні й звернути увагу на те, що за сучасних умов кожна професія вимагає розвитку інтелекту людини, певних здібностей, моральності.

Будівельник повинен сумлінно збудувати будинок або автомобіль, інакше може статися катастрофа, кравець — добре виготовити одяг, учений, лікар — дати правильні рекомендації і т.д.

Діти повинні зрозуміти, що в майбутньому своє щастя вони будуть будувати самі, а для цього необхідно активно розвивати свої здібності і можливості.

У цьому віці діти романтично й ситуативно сприймають професії, часто змінюють своє рішення щодо того, «ким бути», під впливом зустрічей з цікавими людьми, бесід, фільмів тощо. Це закономірно, тому важливо в індивідуальній роботі звернути увагу на інтереси, схильності дитини і формувати лише стійкі професійні нахили шляхом залучення до гурткової роботи, позашкільного навчання.

Щодо розширення знань про професії дітей слід знайомити із сільськогосподарськими та промисловими підприємствами, розташованими в мікрорайоні школи, з тими, де працюють їхні батьки. Для цього проводять екскурсії, під час яких діти знайомляться з технікою, технологією виробництва, людьми, що створюють матеріальні блага.

Для глибшого усвідомлення побаченого рекомендується проводити сюжетно-рольові ігри, обговорення з класоводом і батьками, складання коротких оповідань на уроках розвитку мовлення. На уроках образотворчого мистецтва діти малюють картини праці.

1.  Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей. Вона здійснюється фахівцями (психологами) з використанням різноманітних діагностичних методик.
2.  Професійна консультація – надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги у встановленні відповідності між вимогами професії й індивідуально-психологічними особливостями особистості. Вчителі трудового навчання, математики, хімії, географії орієнтують школярів на певні професії, розкривають їх особливості, значення для народного господарства. Професійна консультація має також на меті навчити учнів прийомів самооцінки своїх якостей, щоб встановити їх відповідність вимогам професії. Мріючи про ту чи іншу професію, школярі повинні водночас замислюватися, чи справді вони годяться для такої роботи. Щоб відповісти на це питання, вони мають знати вимоги професії до її носія. Такі вимоги розроблено до багатьох професій.

Аналогічні консультації слід надавати і батькам учнів, щоб вони серйозніше підходили до обрання майбутньої професії дітьми, змогли повною мірою допомогти їм у цьому.

4. Професійний відбір – зарахування людини до навчального закладу або на робоче місце на підставі її відповідності певним професійним критеріям. 

Професійний відбір здійснюють навчальні заклади, що висувають до вступників конкретні вимоги, або установи, які приймають випускників на роботу. На цьому етапі з молодими людьми слід проводити роз'яснювальну роботу. Вони повинні усвідомити, якщо вони мають певні недоліки, що не є відхиленням від абсолютно важливих професійних вимог, то, попрацювавши над собою, можуть її подолати або згладити й досягнути професійної майстерності.

5. Професійна адаптація – процес пристосування людини до професійної діяльності її умов.

Як професійний відбір, так і професійна адаптація не є завданнями загальноосвітнього навчально-виховного закладу, вони переважно здійснюються у професійному навчальному закладі чи безпосередньо на робочому місці. Успішність професійної адаптації є показником

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

Історичні тенденції розвитку економіки України на засадах ринкових відносин висувають необхідність економічного виховання усіх членів нашого суспільства. І розпочинати цю роботу необхідно з раннього віку.

Економічне виховання - це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості вихованців.

У процесі трудового виховання на всіх його етапах є необхідність і можливість розв'язувати завдання економічного виховання школярів, основними з яких є:

розвиток почуття господаря, відповідальності, обов'язку, дисципліни, колективізму;

формування специфічні риси поведінки і моральних якостей: працелюбність, відповідальність, бережливість, організованість, самостійність;

формування ділових якостей: підприємливості, активності, ініціативності, прагнення до оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції;

розвиток умінь і навичок: планування й організації власного бюджету, доходів і витрат сім'ї, піклування про власне здоров'я, бережливого ставлення до природи і суспільного добра;

формування здорових матеріальних потреб (важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними).

Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті.

Зміст економічної освіти та виховання школярів визначений навчальним предметом "Основи економічних знань", який дає учням комплекс універсальних економічних категорій і законів, досвід роботи з економічною літературою, уміння робити наукові, економічно обґрунтовані висновки, досвід планування свого професійного життя. Проте цілком покладатися лише на цей курс було б нелогічно. Економічне виховання здійснюється протягом усіх років навчання: економічна свідомість та економічна компетентність формується завдяки спільним зусиллям усього педагогічного колективу. Навчальна діяльність сприяє оволодінню прийомами економічного мислення, формує досвід прийняття економічно виправданих рішень.

 

Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками:

•  планування і організації своєї праці;
•  виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами;
•  оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями;
•  пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці;
•  вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає:

•  планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї;
  •  економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх раціональне використання;
    •  розумне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя, використання вільного часу

Економічне виховання дітей 1-4 класів передбачає знання складових сімейного бюджету, початкових уявлень про ціну, бережливість і про місцевий бізнес. У дітей слід формувати бережливе ставлення до суспільної власності, насамперед це турбота про свій клас, школу, шкільне обладнання, економію електроенергії, води і т.п. Дітей необхідно вчити економити свій час і час інших, використовувати працю, ресурси, засоби, щоб з найменшими затратами досягти оптимальних результатів; бути нетерпимими до будь-якої безгосподарності, ледарства, недбайливості, неохайності.

Уже з молодшого шкільного віку дітей привчають лічити гроші (через казки, задачі практичного характеру, виховні заходи: класні години "Моє та спільне", регулярні п'ятихвилинки "Чи знаєш ти, скільки це коштує?", "Що таке держава і приватна власність?"). Діти змалку мають жити турботами сім'ї, знати її фінансові можливості.

Економічне виховання триває й у 5-7 класах. Велике значення у цьому віці має вироблення здатності діяти раціонально. Це попереднє планування трудових дій, розчленування трудового процесу на види робіт, визначення строків їх виконання, вибір необхідних інструментів, матеріалів, раціональна організація робочого часу. На уроках підлітки також вдосконалюють і навички колективної праці, вчаться працювати якісно і швидко, об'єктивно оцінювати наслідки своєї праці та праці друзів. Вчаться дотримуватись правил техніки безпеки, гігієни, допомагати один одному. Проводяться заняття з основ організації бізнесу, ведення особистого бюджету. Дітей знайомлять з новими термінами, що характеризують основи ринкових відносин. Дітей привчають стежити за доцільним використанням електричного струму і допомагати у веденні домашнього господарства, привчають берегти домашнє та шкільне майно.

PAGE  1

1. Тема- Система образів
2. КОНСПЕКТ ЛЕКЦИЙ по курсу Х И М ИЯ для студентов специальности ldquo;Программное обеспечение информацио
3. тематики Образовательное учреждение МОУ СОШ 38 г
4. время; r радиусвектор; x y z декартовы координаты; s криволинейная координата путь; v вект
5. Общая физическая подготовка в системе физического воспитания студенто
6. Развертывание систем персонального радиовызова
7. Инструктаж работающих по профессиям и должностям следует проводить на основе письменных инструкций с уче
8. ВВЕДЕНИЕ В этой книге объясняются основы викканского учения
9. Дядя Ваня С самого начала нужно оговориться- речь пойдет не обо всех чеховских пьесах и что еще важнее не о
10. Символика и её роль в поэме АА Блока Двенадцать
11. тема денежных отношений которая выражается в формировании и использовании денежных фондов кругообороте и и.
12. А класса Занятия проводятся в первую смену
13. Теоретические основы химической технологии.html
14. е специальными красками с последующим обжигом
15. Легко ли быть молодым
16. обитатели моря всегда прикреплены к камням раковинам или иному субстрату и составляют вместе с бурыми водо
17. Бухгалтерский учет кассовых операций
18. Лакшми
19. 11 Социальная работа
20. Тема 5 россия во второй половине XVII века Доклад 1 Политика протекционизма и меркантилизма в России

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе