Тема 1.2. Аналіз освітньої політики- загальнонаціональний та міжнародний виміри.
Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Тема 1.2. Аналіз освітньої політики: загальнонаціональний та міжнародний виміри. Індикатори освітньої політики
План
1. Визначення аналізу освітньої політики.
2. Процес формування освітньої політики.
3. Компоненти, рівні освітньої політики. Етап впровадження.
4. Контекст освітньої політики.
5. Індикатори освітньої політики.
Практичне завдання. Ознайомитися з текстом «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки». Проаналізувати документ з позицій дотримання схеми аналізу освітньої політики.
- Визначення аналізу освітньої політики.
Відповідно до практичних потреб державного керування та управління сформувалась відсутня ланка у процесі вироблення освітньої політики – її аналіз. Існує багато визначень аналізу політики, найпростіше з них - аналіз політики – це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Аналіз політики є інструментом для відповіді на певні основні питання освітньої політики. Спираючись на нього, громадськість має можливість формулювати обґрунтовані питання щодо урядових рішень з освітньої політики. А саме: чому держава робить певну політику? Чиї інтереси відображає державна освітня політика? Які будуть наслідки? Забезпечення ефективності та практичної результативної аналізу освітньої політики – одне з актуальних завдань суспільствознавства.
Аналіз політики можна застосовувати до однієї або кількох стадій процесу розробки політики. Існує багато моделей та схем аналізу освітньої політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, то застосовують таку схему з восьми кроків:
1. Визначення об'єкта аналізу.
2. Збір відповідних фактів і даних.
3. Визначення загальних тенденцій і напрямів.
4. Формулювання політичних альтернатив.
5. Вибір критеріїв для обдуманого прийняття політичних рішень.
6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтернатив.
7. Оцінювання всіх "за" та "проти ".
8. Вибір найпридатнішої оцінки.
Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, міжнародні агенції видають політичні документи, в яких аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.
- Процес формування освітньої політики.
При процесі формування освітньої політики виділяють певні етапи. Ваді Хаддат у своїй роботі "Процес планування освітньої політики " визначає шість фаз циклу політики:
- Аналіз існуючої ситуації;
- Створення варіантів політики;
- Оцінювання варіантів політики;
- Адаптація політичного рішення;
- Політичне планування і впровадження;
- Оцінювання впливу політики.
Визначаючи політику як циклічний процес, потрібно звернути увагу на три основні речі:
- політика повинна постійно оцінюватися та вдосконалюватись;
- політика не повинна тривати вічно, оскільки аналіз існуючої ситуації змінюється через об’єктивні обставини;
- політика не може формуватись «за ніч , це довгий процес, який має охоплювати дії багатьох суб’єктів.
Що стосується основних фаз циклу політики.
Перша фаза – аналіз існуючої ситуації, має охоплювати такі аспекти:
- опис ситуації: у чому проблема?(наведення статистичних даних)
- проведення аналізу поточної ситуації: які фактори спричинили причину?;
- пояснення важливості розв'язання проблеми: який вплив має проблема на освітній сектор та на інші аспекти суспільства?
Друга фаза – створення варіантів політики, визначає такі завдання:
- провести дослідження: опитати осіб, що займають посади або професійно займаються діяльністю з приводу можливих розв'язань проблем;
- ознайомитися та порівняти проблему в інших країнах;
- знайти та розробити рішення разом з експертами та практиками;
- подати список можливих рішень, варіантів політики.
Завданням третьої фази – оцінювання варіантів освітньої політики, є:
- розробити критерії оцінювання у співпраці з експертами та зацікавленими сторонами;
- провести додаткове дослідження, щоб адекватно оцінити інші варіанти політики;
- використати критерії для оцінювання варіантів політики та оцінити їхню цінність (рентабельність, продуктивність..)
Четверта фаза – адаптація рішень політики, має бути:
- більше, ніж зафіксоване на папері бачення керівництва або експертів;
- переглянута та затверджена всіма зацікавленими сторонами в освіті (асоціаціями вчителів, батьків, політичними партіями, та ін..)
- базуватись на детальному дослідженні, конкретних даних і ґрунтовному аналізі поточної ситуації.
В іншому разі замість того щоб бути впровадженою, реформа чи рішення залишиться тітки на папері.
П'ята фаза – планування і впровадження політики, охоплює:
- розробку чітких завдань політики, індикаторів і плану оцінювання;
- план впровадження політики з визначенням термінів;
- кошторис та бюджет;
- план залучення осіб, план співпраці з іншими організаціями;
- пілотне впровадження у декількох містах;
- оцінювання пілотної фази, поліпшення впровадження та розширене впровадження.
Шоста фаза – оцінка впливу політики.
Як тільки політику впроваджено, її необхідно постійно перевіряти, оцінювати й на основі оцінювання вдосконалювати. Часто ситуація чи проблема може змінитися, тоді цикл аналізу має починатися спочатку.
3. Різні автори визначають фази освітньої політики по різному, однак майже завжди виділяють 5 основних компонентів процесу освітньої політики:
- Визначення проблеми – яка проблема має бути розв’язана політичним способом? чому це є проблемою? Що ми знаємо про причини?
- Розвиток політики – які можливі шляхи розвязаня проблеми? Які ми маємо можливості та перепони?
- Обговорення та прийняття рішення – з ким потрібно консультуватись? Визначення відповідних зацікавлених та професійних груп.
- Впровадження політики – які способи і шляхи впровадження політики можуть дати найкращі результати?
- Оцінювання політики – хто може об’єктивно оцінити політику і її наслідки? Це також один із можливих способів оцінювання політичного рішення ще до його прийняття.
Визначають три рівні освітньої політики:
- Обговорення політики ( обговорення, наміри, оголошення);
- Діяльність політики ( документи, плани, накази, директиви);
- Впровадження політики (політика впроваджена, змінена, адаптована).
На етапі впровадження взаємодія різних зацікавлених груп відіграє суттєву роль, серед яких виділяють:
- Гравці (низка осіб і груп, які залучені до освітньої реформи або зацікавлені в ній і, отже можуть вступити у гру задля успіху політики).
- Влада (відносна влада кожного гравця політичної гри, заснована на політичних ресурсах, доступних кожному гравцю).
- Позиція та сила (позиція кожного гравця, тобто його підтримка політики або опозиції їй).
- Сприйняття (публічне сприйняття визначеної проблеми і запропонованої політики може впливати на те, які групи буде мобілізовано та на їх позицію щодо політики).
Коли визначено ключових гравців, оцінені їх позиції, наступний крок – вибір найадекватніших стратегій впровадження політики:
- Торгуватися, щоб змінити позицію гравців. Цього досягають за допомогою обіцянок, погроз, домовленості. Наприклад щодо впровадження нової політики підготовки вчителів можна: пообіцяти педагогічним інститутам відремонтувати їхні приміщення; погрожувати припиненням фінансування застарілих освітніх програм підготовки вчителів, запропонувати перехідний етап для оновлення програм.
- Розподіл ресурсів з метою згуртування друзів і послаблення опонентів. Застосовується перерозподіл влади. Методи підтримки друзів: забезпечення інформацією або освітою друзів з метою збагачення їх досвіду, надання ширшого досвіду прихильників. Щодо опонентів – відмова від співпраці, підкреслювати їх слабкі сторони. Але такі стратегії не завжди ефективні та неетичні.
- Придбання нових друзів і послаблення ворогів. Важливими союзниками у процесі впровадження політики є учні та їх батьки, оскільки політичні рішення приймаються з метою забезпечення потреб користувачів. Засоби масової інформації є також потенційно впливовим прихильником. Профспілки вчителів і певні академічні групи зазвичай протистоять політикам.
- Зміна відчуття проблеми та рішення. Використовуючи ретельно відібрані символи, риторику, посилання на національні почуття та цінності, ЗМІ, рекламу, підтримку відомих людей проводиться зміна відчуттів щодо впровадженої політики.
3. Контекст освітньої політики.
Сфера освіти перебуває під впливом соціального та економічного факторів. Цілі освітньої політики не повинні відокремлюватись від національного, економічного та соціального розвитку. Освіта має впроваджуватись в рамках соціально – економічних змін. Але реформа освіти не повинна використовуватись замість реформ в інших сферах соціального життя, адже підвищення рівня освіти само по собі не може гарантувати соціальної справедливості або високого рівня життя. Навпаки, вони створюють необхідні умови для кращої освіти. Економічні чинники є найбільш впливовими. Виділяють чотири шляхи, якими економічні чинники впливають на освітню політику:
- Економічні умови суттєво впливають на освітню політику;
- Освітня політика часто формулюється з метою зменшення вартості та підвищення продуктивності школи;
- Освіта та економічне зростання тісно взаємопов’язані;
- Економічні концепції і метафори проникли в освітнє мислення.
Цьому впливу відповідають чотири типи помилок:
- Нерозуміння економічної системи;
- Нерозуміння системи освіти;
- Нерозуміння їх взаємозв'язку;
- Неправильне застосування економічних концепцій.
Освітяни та економісти намагаються знайти спільні рамки посилань і поліпшити взаємодію між двома системами, через неможливість їх розвитку без цього.
- Індикатори освітньої політики.
Аналіз освітньої політики в міжнародному контексті передбачає обов’язкове використання і посилання на економічні та соціальні індикатори.
Економічні індикатори:
- Валовий внутрішній продукт
- Національний валовий продукт
- Національний валовий доход на душу населення
- Загальний зовнішній борг, стан його погашення.
- Надходження зовнішньої допомоги
- Огляд державних витрат.
Соціальні індикатори:
- розподіл соціальних благ
- % населення, що перебуває над та за межою бідності
- Демографічні показники
- Коефіцієнт народжуваності
- Витрати на охорону здоров’я на душу населення
- Загальна кількість осіб що навчаються
- Рівень освіти та грамотності населення
- % державних витрат на освіту
- Ринок праці
- % кількості безробітних
- Показники гендерних прав
Освітні індикатори:
Головний суб’єкт – Міжнародна стандартна класифікація освіти ЮНЕСКО (МСКО) – створена як інструмент встановлення, збору та представлення сумісних індикаторів і статистики в рамках однієї країни або в міжнародних межах.
Загальне групування освітньої статистики охоплює:
- доступ і участь (термін отримання освіти, кількість суб’єктів різних рівнів освіти)
- ефективність (роки отримання освіти, кількість залишених на повторне навчання, кількість здобувачів повної середньої освіти, вищої.., кількість які не закінчили навчання)
- якість (рівень навчальних досягнень учнів, співвідношення учнів та викладачів, кількість годин викладання, кваліфікація вчителів за рівнем освіти, навчальні години, кількість підручників на особу)
- справедливість (розходження в показниках через фізичні вади, етнічну належність, релігійність, соціально-економічний статус)
- ресурси (відсоток державних витрат на освіту, гендерні показники )
- рівень грамотності (відсоток грамотного та неграмотного населення в залежності від віку, місця проживання, соціального статусу).