Тема. Покривні та механічні тканини 1.
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Тема. Покривні та механічні тканини
1. Покривні тканини: визначення, типи, функції та загальна характеристика.
2. Епідерма: визначення, утворення і особливості будови. Продихи: визначення, будова та механізм відкривання і закривання.
3. Перидерма: визначення, утворення і особливості будови. Сочевички: визначення, утворення і особливості будови та здійснення газообміну.
4. Кірка, як третинна покривна тканина: утворення, особливості будови та локалізації.
5. Механічні тканини: визначення та передумови їх виникнення в процесі еволюції рослинного світу.
6. Коленхіма: визначення, походження, типи, особливості будови, локалізація і функції.
7. Склеренхіма: визначення, походження, типи, особливості будови і функції.
1. Покривні тканини: визначення, типи, функції та загальна характеристика.
Зовні органи рослин (як вегетативні так і генеративні) вкриті покривними тканинами. Ці тканини виконують дуже важливу функцію — захищають оргшани рослин від надміоного випаровування води, від температурних коливань, механічних пошкоджень, від проникнення в рослинний організм паразитів та збудників хвороб.
В залежності від походження покривні тканини поділяють на первинні і вторинні.
До первинних покривних тканин відносяться епідерма та епіблема.
До вториних покривних тканин належать корок і кірка.
2. Епідерма: визначення, утворення і особливості будови. Продихи: визначення, будова та механізм відкривання і закривання.
Епідерма (від грец. Epi — на, над, понад, біля і derma — шкіра ) — первинна, здебільшого покривна тканина рослин, що вкриває листки, молоді стебла, квітки і плоди. Клітини епідерми паренхімної (дводольні) і прозенхімної форми (однодольні) форми щільно прилягають одна до одної. Епідерма утворюється із зовнішніх шарів конуса наростання. Найчастіше епідерма це одношарова тканина. Клітини епідерми мають целюблозну оболонку , ядро, вакуолю з клітинним соком, лейкопласти. Хлоропласти відсутні, але в тіньових рослин вониможуть зустрічатися. В епідермі водяних рослин дуже багато хлоропластів. Клітини епідерми довгий час зберігають здатність до поділу, що не перешкоджає росту внутрішнім тканинам органів, які вкриває епідерма. Оболонки клітин епідерми неоднакової товщини, внаслідок чого епідерма має ряд пристосувань, що виконують захисні функції. Одним із таких пристосувань є кутинізація.
Кутинізація (від лат. Cutis — шкірка) — процес відкладання кутину на зовнішніх стінках клітин епідерми.
Кутикула (лат. Cuticula — шкірочка) — тонкий безструктурний шар, що відкладається ззовні на епідермі листків і молодих стебел та підвищує її захисні функції. Кутикула – продукт протопластів протопластів епідермальних клітин. У водних рослин, напр., у елодеї, куширу та ін. Кутикула не утворюється. Кутикула непроникна ні для води, ні для газів. Кутикула утворюється з кутину, який виділяється через пори в оболонці. Це неклітинна мембрана, яка покриває епідерму, але не входить до його складу.
У деяких рослин на епідермі можуть відкладатисяжироподібні речовини, суміш яких утворює так званий восковий наліт. Його можна бачити на листках капусти, молочаїв, голонасінних, пальми, плодів винограду, слив та ін.
Кутин (від лат. Cutis — шкірка) —суміш органічних воскоподібних органічних речовин, продукованих протопластом рослинних клітин. Не проникний для води, газів, але добре пропускає сонячну радіацію.
Захисну фукцію епідерм підвищують і волоски (трихоми).
Трихоми (від грец. rachoma — волосся) — різноманітні за формою, будовою та функціями вирости клітин епідерми рослин. До трихом належать прості і залозисті волоски, лусочки, шипи тощо.
Волоски бувають одно- та багатоклітинні і являють собою вирости епідерми. Довжина волосків може коливатися від кількох міліметрів до 50-60 (як в деяких сортів бавовнику). У деяких рослин оболонка просоченакремнеземом, вапном, а в кропиви у волосках виробляється жалюча речовина від наявності мурашиної кислоти.
Шипи або емергенци (від лат. Emergens — той, що з’являється) є виростами епідерми та більш глибоких шарів субепідермального шару. Це здерев’янілі утворення. Зустрічаються вони в малини, шипшини, плодів каштану.
Кутикула, восковий наліт, волоски та шипи захищають рослину від зайвого випаровування, що досить широко зустрічається в рослин посушливих місцезростань.
У деяких рослин газообмін між внутрішніми тканинами та зовнішнім середовищем, а також транспірація здійснюєтьмся за допомогою продихів, які утворюються в епідермі.
Продих (лат. Stoma) — утвір епідерми, який складається з двох замикаючих клітин та продиховоїх щилини між ними. Замикаючі клітини бобоподібної форми містяь хлоропласти і мають нерівномірно потовщені оболонки (опуклі — тонкі, ввігнуті — товсті). Продихова щилина складається з перднього дворика, який вмходить назовні і заднього, з’єднаного з повітряною порожниною. Через продихи здійснюється газообмін рослин. Замикаючі і побічні клітини утворюють продиховий апарат. За способом утворення побічних клітин індійський ботанік Д. Пант (1965) виділив три типи продихового апарату: мезогенний, мезоперигенний і перигенний. За наявнгістю побічних клітин, їх кількістю, взаємним розміщенням відносно замикаючих клітинфранцузькі ботаніки Є. Франс-Классенсон і Ван Коттем (1973) виділили 10 типів продиховогоапарату: амоноцитний, перицитний, полоцитний, діацитний, парацитний, анізоцитний, тетрацитний, ставроцитний, ациклоцитний і актиноцитний. Кількість продихів у різних рослин різна і коливається від кількох десятків до 300 і більше на 1 мм2 поверхні листка.
Відкривання і закривання продихів здійснюється наступним чином. Характерною ознакою замикаючих клітин є наявність в них хлоропластів, що нек спостерігається в інших клітинах епідермісу. Коли сонячний промінь падає на поверхнюзеленої рослини, в замикаючих клітинах відбувається процес фотосинтезу, внаслідок чого утворюється крозмаль, який перетворюється в цукор, що підвищує концентрацію клітинного соку. Підвищення концентрації клітинного соку збільшує сисну силу, завдяки якій вода з прилягаючих клітин епідерми надходить у замикаючі клітини, які збільшуються. При підвищенні тургору об’єм клітини збільшується і стінки замикаючих клітин починають розтягатися. Але у зв’язку з тим, що розтягуватися можуть лише непотовщені стінки клітин, що прилягають до клітин епідерми, то вони тягнуть за собою потовщені ввігнуті стінки, скеровані до продихової щілини. Це і зумовлює збільшення кривизни замикаючих клітин, тобто збільшується щилина продиху і вони відкриваються. Із припиненнямфотосинтезу вночі або в жарку погоду концентрація клітинного соку в замикаючих і прилягаючих клітинах вирівнюється за рахунок відтоку водли від замикаючих клітин, і продихи закриваються. Таким чином, на світлі, коли відбувається фотосинтез, продихи відкриті, вночі продихи закриті. В гарячу пору дня, коли рослині загрожує дефіцит вологи у зв’язкуи з інтенсивним випаровуванням, продихи найчастіше бувають закриті. На листку продихи розташовуються на обох сторонах, але найбільше їх на нижній стороні.
3. Пери дерма: визначення, утворення і особливості будови. Сочевички: визначення, утворення і особливості будови та здійснення газообміну.
В багаторічних та деяких однорічних рослин під кінець вегетаццї епідерма замінюється корком або фелемою.
Фелема (від грец. Phellos — корок) — вторинна багатошарова мертва покривна тканина, оболонки клітин якої просочені суберинром. Ф. Утворюється з фелогену і входить до складу перидерми.
Корок утворюється за рахунок діяльності вторинної твірної тканини — фелогену.
Фелоген (від грец. Phellos — корок і gennao — утворюю, продукую) — вторинна латерадльна меристема, внаслідок поділу клітин якої утворюється перидерма. Фелоген складається з одного, іноді з двох шарів клітин. Фелоген може виникати з клітин епідерми (у яблуні, верби), субепідермальних шарів (у ясена, бузини), первинної кори (у смородини), з перициклу (у хвойних і дводольних), в центральному циліндрі (у винограду).
Внаслідок поділу клітини фелогену на дві одна з них (зовнішня) корковіє за рахунок того, що протопласт виробляє речовину суберин, якою просочується оболонка. Внутрішня клітина зберігапє здатність до подальшого поділу і так утворюється багатошарова вторинна покривна тканина — корок, епідерма під тиском цієї тканини розривається і злущується.
Фелоген може в процесі поділу утворювати фелодерму.
Фелодерма (від грец. Phellos — корок і derma — шкіра) — внутрішній шар комплексної вторинної покривної тканини рослин — перидерми. Фелодерама здебільшого багатошарова покривна тканина, що складається з живих паренхімних, переважно хлорорфілоносних, клітин.
Фелодерма утворюєжться наступним чином: після поділу фелогену на дві клітини внутрішня із них стає фелодермою, а зовнішня зберігає твірну здатність. Клітини фелогену можуть ділитися і на три шари. Зовнішній корковіє, внутрішній стає фелодермою, а середній зберігає твірну здатність тобто фелоген.
Комплекс тканин — корок, фелоген та фелодерма утворюють
Перидерма - (від грец. реrі — навколо, біля і derma — шкіра) — комплексна вторинна покривна тканина у рослин, що складається з корку (фелеми), фелогену (коркового камбію) і фелодерми (коркової паренхіми). П. утворюється в стеблах, коренях, кореневищах, бульбах, зрідка на листках і плодах.
В коркові утворюються сочевички.
Сочевички (лат. Lenticellae) — багатоклітинні отвори в перидермі, через які відбувається газообмін. С. Утворюються переважно на стеблах, рідше на коренях. До складу С. Входять оитвір у коркові, група виповнюючих паренхімних клітин з добре розвиненою системою міжклітинників, фелоген сочевички, який з’єднується з фелогеном перидерми. На зиму С. Закупорюються спеціальним замикаючим корковим шаром, що навесні розривається внаслідок діяльності фелогену сочевички. Форма та розташування сочевичок у різних рослин може бути різною (напр., у берези сочевички мають виглід чорних стрічок, розташованих горизонтально на стеблі, у кленів — витягнуті вздовж стебла, у бузини — розкидані по стеблу і мають еліптичну форму, у осики — ромбічну, а у винограду сочевички не утворюються).
4. Кірка, як третинна покривна тканина: утворення, особливості будови та локалізації.
Кірка як вторинна покривна тканина утворюється із фелогену, який закладається в більш глибоких шарах кори. Внаслідок твірної діяльності утворюється корок — непроникна для газів, води та поживних речовин. Первинна кора, яка розташована назовні новоутвореного корка ізолюється від доступу повітря поживних речовин і починає відмирати. Згодом фелоген закладається ще в глибших шарах первинної кори. Комплекс прошарків корка та змертвілих клітин кори називається кіркою.
5. Механічні тканини: визначення та передумови їх виникнення в процесі еволюції рослинного світу.
Механічні функції, тобто здатність протидіяти деформуючим та руйнуючим силам, можуть виконувати всі клітини і тканини рослин. Механічна роль живих клітин обумовлена їх тургором. Клітини, які наповнені водою, добре зберігають форму та розміри, стійкі проти зовнішні з механічних подразнень і т.д.
завдяки таким клітинам рослини можуть зберігати свою форму та розміри навіть при відсутності спеціальних механічних тканин. Наприклад, рослини, які зростають в умовах надмірного зволоження (водойми, заболочені ліси), як правило, не мають механічних тканин, або якщо вони є, то слабо розвинені.
Пояснюється це тим, що в даних умовах тургорний стан клітини більш-менш підтримується постійно.
Але в засушливих умовах, де тургор клітини залежить від зміни умов навколишнього середовища, органи рослин несуть велике механічне навантаження. Тому при таких умовах виникла необхідність розвитку спеціальних механічних тканин.
Механічні тканини (від грец. mechane — знаряддя, пристрій) — група спеціалізованих тканин, які надають міцності і стійкості органам рослин. М. Тканини характеризуються такими ознаками: потовщені клітинні оболонки, щільне розташування і міцне з’єднання клітин, наявність нечислених дрібних пор. Розрізняють такі механічні тканини: коленхіму та склеренхіму (волокна і склереїди).
Складаються механічні тканини в основному з прозенхімних клітин, які з’єднуються між собою за допомогою пертинок, що збільшує їх площу дотику. Механічні тканини надають міцності рослині проти різних механічних впливів, а саме: здавлення, згинів, розтягування, розривів, зламів тощо. За рахунок діяльності цих тканин рослини досягають великих (висотою до 150 м і товщиною до кількох метрів) розмірів, здатні протистояти зовнішнім несприятливим факторам.
Слід відмітити, що стійкість на розрив в механічних тканинах перевищує стійкість заліза, а за гнучкістю перед ним поступається багатот металів.
Будову та роль механічних тканин вивчали відомі англійські вчені Роберт Гук та Неємія Грю. В XIX ст. Німецький анатом С. Швенденер, узагальнивши джослідження попередніх вчених та на основі власних спостережень, висунув теорію, згідног якої механічну роль в рослині виконують лише механічні тканини, інші тканини у цьому процесі участі не беруть.
В залежності відь форми клітин, хімічного складу клітинних обололнок та за походженням механічні тканини поділяють на дві групи: коленхіму і склеренхіму.
Коленхіма (від грец. kola — клей і enchyma, букв. — налите, тут — тканина ) — жива механічна тканина з нерівномірним потовщенням оболонок. За характером потовщень клітинних оболонок розрізняють коленхіму: кутову, в Якої потовщення в кутах клітини (напр., у черешках бегонії, буряка, стеблах гарбуза, картоплі), пластинчасту, в якої потовщені тангентальні стінки (напр., у стеблах і черешкахлистків яблуні, смородини, суниць), пухку — зпоовщенням на стінках, що прилягають до міжклітиннків (напр., у черешках листківі в стеюлах підбілу, ревеню та ін.).
В однодольних вона зустрічається рідше, наприклад, у злаків вона локаліована у вузлах. За походженням коленхіма — первинна механічна тканина, яка утворюється з конуса наростання. Коленхіма складається з прозенхімнрих клітин, які залишаються живим і після закінчення диференціації. В цитоплазмі коленхіми містяться хлоропласти. Коленхіма в більшості рослин розташована на периферії органу і утворюється раніше, ніж інші механічні тканини. Розміщується вона по-різному: увигляді суцільного кільця, як це спостерігається в стеблах гарбуза, канатника, або групами як це характерно для стебел моркви, конопель та ін. Рослин. В листкових пластинках коленхіма міститься над і під провідними пучками.
6. Коленхіма: визначення, походження, типи, особливості будови, локалізація і функції.
Коленхіма - (від грец. kólla — клей і énchyma, букв. — налите, тут — тканина) — жива механічна тканина з нерівномірним потовщенням оболонок. За характером потовщень клітинних оболонок розрізняють К.: кутову, в якої потовщення в кутах клітини (напр., у черешках бегонії, буряка, стеблах гарбуза, картоплі), пластинчасту, в якої потовщені тангентальні стінки (напр., у стеблах і черешках листків яблуні, смородини, суниць та ін.), пухку — з потовщенням на стінках, що прилягають до міжклітинників (напр., у черепках листків і в стеблах підбілу, ревеню та ін.). За походженням коленхіма - це первинна механічна тканина, оскільки утворюється з первинної апікальної меристеми - конуса наростання. Крім механічної, виконує ще й асиміляційну функцію. Розташовуючись у верхніх шарах, вона зумовлює забарвлення стебел трав’янистих рослинна молодих деревних пагонів.
7. Склеренхіма: визначення, походження, типи, особливості будови і функції.
Склеренхіма (від грец. skleros — твердий і enchyma — налите, тут — тканина) — механічна тканина, що складається з клітин з дуже та рівномірно потовщеними стінками. Розрізняють два види склеренхіми: склеренхімні волокна і склереїди.
Склеренхіма зустрічається в вегетативних органах майже всіх судинних рослин. У водяних рослин вона майже відсутня, проте, у посухостійких — добре розвинена.
Склеренхіма властива для таких органів рослин як: кореня, стебла, листка, плодів, квіток. Порівняно з іншими нантомічними елементами склеренхімамає найтовщі клітинні стінки.
За походженням розрізняють первинну та вторинну склеренхіму. Первинна виникає з клітин прокамбіальних пучків. Вторинна утворюється з камбію.
Після остаточного формування, оболонка клітин потовщуєтьсяі зсередини, вміст клітини відмирає, порожнина заповнюється повітрям. Таким чином, склеренхіма — мертва механічна тканина, літини якої мають оболонку та залишки мертвої цитоплазми. Клітини склеренхіми прозенхімної форми. Довжина їх коливається від 1-2 до 400 мм, а діаметр становить соті долі міліметра. Склеренхіма за своєю будовою та місцем розташування в органах поділяється на луб’яні волокна або лібриформ.
Луб’яні волокна — це видовжені клітини, оболонка яких найчастіше складається з целюлози та пектинових речовин. Вони розміщуються групами вздовж органів рослини. Луб’яні волокна зустрічаються в корі стебла та кореня, в листкових черешках і пластинках, квітконіжках і плодоніжках, в окремих випадках у плодах. Луб’яні волокна частіше зустрічаються в трав’янистих рослин.
Довжина луб’яних волокон не однакова не тільки у різних рослин, але навіть в межах одного і того ж виду. Наприклад, довжина луб’яних волокон льону становить в середньому 40-60 мм (інколи до 120 мм), у текстильної рослини рамі – 80 мм (в окремих випадках до 350 – 420 мм). Луб’яні волокна в залежності від походження бувають первинні та вторинні. Первинні входять до складу первинної флоеми судинно – волокнистих пучків і тому їх називають флоемні луб’яні волокна. Утворюються вони з прокамбію судинно – волокнистого пучка.. вторинні луб’яні волокна утворюються з камбію судинно – волокнистого пучка. Прокамбій стає камбієм, який утворює вторинні тканинип, в тому числі і вторинні луб’яні волокна. У дводольних трав’янистих рослин переважають первинні луб’Яні волокна, у деревних рослин — вторинні. В голонасінних рослин луб’яні волокна розвиваються дуже рідко, наприклад, в кіпарису.
Луб’яні волокна відіграють дуже важливу роль в житті рослин. Вони міцні, елестичні, тому добре протидіють не лише розривам, а й випинанню органа, обумовлюють його пружність. Цінні властивості луб’яних волокон (міцність, еластичність, пружність, довжина волокон, відсутність здерев’яніння) дозволяють використовувати рослини, в яких добре розвинені ці тканини, в текстильній промисловості для виробництва різноманітних тканин. Крім флоемних первинних та вторинних луб’яних волокон, які утворюються твірною тканиною судинно – волокнистих пучків, в зовнішній частині стебла однодольних рослин утворюється суцілоьний циліндр механічної тканини, яку називають несправжня склеренхіма. Вона може розташовуватися на різній відстані від епідермісу. Утворюється така склеренхіма з основної тканини первинної кори, а в осокових вона утворюється з клітин епідермісу.
Деревні волокна або лібриформ — це механічна тканина, яка входить до складу первинної ксилеми. Утворюється лібриформ з прокамбію та камбію.
Лібриформ (від лат. liber — луб, лико і forma — вигляд) — спеціалізовані механічні елементи деревини, які складаються з прозенхімних, загострених на кінцях, клітин. Клітини лібриформу мають товсті, здерев’янілі стінки з щилиноподібними порами, їх живий вміст рано відмирає і вони виконують механічну функцію.
Деревні волокна значно коротші ніж луб’яні волокна і тому не використовуються в текстильній промистловості. Оскільки вони входять до складу деревини, то головне їх застосування в будівельній промисловості, для виготовлення меблів. Деревні волокна після спеціальноїх хімічної обробки деревини використовують для виготовлення целюлози, з якої виробляють папір. З деревини виробляють спирт та еластичні тканини.
Склереїди (вілд грец. skleros — твердий і eidos — вид, вигляд) — група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними стінками. Залежно від форми клітин серед склереїдів рорізняють: астеросклереїди, брахісклереїди і остеосклереїди.
Оболонки склереїдів просочені лігніном, інколи кремнеземом та вапном, що призводить до відмирання клітин, в центральній частині таких клітин містяться залишки мертвого протопласту, або вони заповнені повітрям.
В окремих випадках склереїдна клітина може мати зв’язок з іншими живими клітинамиі тому тривалий час залишається живою, а інколи може відбуватися процес здерев’яніння клітинної оболонки, що досить часто спостерігається в плодах груші, ківі. Форма клітин не постійна і може змінюватися від круглої до видовженої. Склереїди містятьься групами, перміщуючись з клітинами основної паренхіми. Найпоширенішою формою склереїдів є так звані кам’янисті клітини. За походженнями склереїди — це первинні тканини, які утворилися безпосередньо з апікалтьних меристем стебла, або з меристематичних клітин прокамбіальних пучків. Кам’янисті клітини можуть утворюватись із звичайних паренхімних клітин первинної кори шляхром потовщення їх оболонок. Можуть виникати склереїди щз клітин6 перициклу та з камбіальних клітин в бік флоеми та з клітин фелогена. Фугкція, яку виконіють склереїди може бутм різноманітною, одинокі склереїди скріплюють рихлу паренхзіму (наприклад в плодах) , вони можуть виконувати і опорну фуенкцію в м’ясистих листках чая, обліпихи, малини, самшиту та ін. рослин.
Кам’яниста тканина формується в шкаралупі плодів грецького горіха, фундука, ліщини, персика. Таким чином, елементи механічних тканин розміщуються в тілі рослини в певній закономірності, що в цілому створює міцну систему — арматуру рослинного організму.
Анатомічна будова вегетативних органів рослин: пучкового, перехідного, безпучкового типу стебел та коренища Дводольних рослин, листка різних систематичних груп
Вегетативні органи рослин, як і тканини, утворились у рослин в процесі еволюційного розвитку і притаманні лише вищим рослинам.
До вегетативних органів рослин належать корінь, стебло, листки та всі їх видозміни (метаморфози)
Анатомія стебла і його видозмін
Стебло — це в основному надземний орган рослин, на ньому Утворюються листки^ квітки та плоди. Разом з листками і бруньками стебло утворює пагін. Анатомічна будова стебла зумовлена його функціями, належністю до певних життєвих форм і систематичних таксонів.
Розвиток і функції стебла залежать від виконуваних функцій і умов вирощування.
Функції стебла — провідна і опорна.
Первинна анатомічна будова стебла.
Анатомічна будова стебел двосім'ядольних трав'янистих рослин.
Особливістю будови стебел двосім'ядольних рослин наявність у них камбію, що веде до потовщення та зміни будови стебел.
Судинно-волокнисті пучки відкриті і можуть збільшуватись. Розміщення пучків впорядковане, і в стеблові їх небагато, що зумов-юється характером проходження листкових слідів.
У деяких рослин (гарбуз, хвилівник та ін.) пучки в стеблі без особливих змін зберігаються протягом усього життя, утворюючи так звану пучкову будову. У багатьох рослин молоді стебла мають пучкову будову (соняшник, рицина, бавовник тощо), а по мірі старіння їх будова змінюється на непучкову, коли елементи флоеми і ксилеми з'єднуються, утворюючи кільця. Ці зміни зумовлені діяльністю камбію — як того, що знаходиться в судинно-волокнистих пучках, так і того, що утворюється в паренхімі між пучками і називається міжпучковим. Така будова стебла називається перехідною. У багатьох рослин елементи вторинних флоеми і ксилеми формують кільце майже зразу за конусом наростання (гвоздики, куколиця, льон та ін.). Такий тип будови стебла називається непучковим. Стебло двосім'ядольних рослин чітко поділяється на корову частину і центральний циліндр. Корова частина стебла відділяється від центрального осьового циліндра ендодермою. Серцевина у стебел чітко виражена. Вона може бути: однорідною із однакових живих клітин; неоднорідною із живих і відмерлих клітин (соняшник); порожнистою, коли в центрі стебла утворюється порожнина (види родин валеріанові, ясноткові, селерові тощо).
Розміщення тканин у стеблі пучкової будови таке (рис 4.7, а). Стебло вкрите первинною покривною тканиною — епідермою, на якій можуть бути трихоми, кутикула, восковий наліт. Під епідермою розташовується первинна кора, до складу якої входять коленхіма, корова паренхіма й ендодерма. Розвиток кори в різних видів рослин неоднаковий. У одних видів вона краще розвинена, багатошарова, хлорофілоносна, в інших — одношарова.
Коленхіма знаходиться звичайно безпосередньо під епідермою, утворюючи кількашарове кільце, і може бути представлена одним, Двома або всіма видами. Рідше коленхіма може розташовуватись на відстані від епідерми, або утворювати дві ділянки: під епідермою на відстані від неї. В клітинах коленхіми можуть знаходить хлоропласти, запасні речовини, іноді кристали, а між клітина-Ми є видільна тканина.
Корова паренхіма звичайно багатошарова, тонкостінна, її клітини розміщуються щільно або з міжклітинниками. У рослин, що ростуть у надто зволожених місцях, і у водяних рослин корова паренхіма звичайно репрезентована аеренхімою. В її клітинах можуть знаходитись хлоропласти, запасні речовини та інші продукти.
Центральний осьовий циліндр може починатись кільцем механічної тканини (звичайно перициклічними волокнами) або судинці волокнистими пучками, що розділяються серцевинними променями Судинно-волокнисті пучки відкриті колатеральні або біколатеральні їх флоема складається із механічної тканини — луб'яних волоком (товстостінного лубу), ситовидних трубок з клітинами-супутницями і луб'яної паренхіми (тонкостінного лубу). Якщо центральний циліндр починається кільцем механічної тканини, то в судинно-волокнистих пучках механічна тканина звичайно відсутня. В клітинах луб'яної паренхіми можуть накопичуватись запасні речовини (крохмаль, білок, жирна олія) і кристали оксалату кальцію. Між елементами флоеми може проходити видільна тканина (молочники тощо). До складу вторинної ксилеми судинно-волокнистого пучка входять усі її гістологічні елементи (судини, трахеїди, лібриформ, деревинна паренхіма). Між флоемою і ксилемою пучка знаходиться камбій, який продукує нові елементи вторинних флоеми і ксилеми, що приводить до збільшення пучка і потовщення стебла. Первинна флоема пучка руйнується, а первинна ксилема залишається в пучку, відтісняючись до серцевини. Судинно-волокнисті пучки можуть облямовуватись кристалоносною піхвою, яка здебільшого приєднується до їх ксилемної частини. У деяких рослин кристалоносна піхва облямовує судини і ситовидні трубки.
Розділяють судинно-волокнисті пучки серцевинні промені, що складаються із паренхімних, дещо радіальне видовжених клітин. Вони з'єднують серцевину стебла з коровою частиною. В клітинах серцевинних променів можуть накопичуватись кристали оксалату кальцію або продукти запасу, а між клітинами — проходити видільні тканини. Серцевина буває однорідною, неоднорідною і порожнистою. В її клітинах можуть знаходитись запасні речовини і кристали. У деяких рослин порожнина, що формується в серцевині, облямовується кристалоносною обкладкою (скабіоза). У інших рослин (калюжниця) серцевина репрезентована аеренхімою або коленхіматозною паренхімою (оболонки цих клітин потовщуються як у коленхіми).
Перехідний тип будови стебла (рис. 4.7, б) характерний тим, що в серцевинних променях центрального циліндра між судинно-волокнистими пучками на рівні пучкового камбію внаслідок меристематичної активності клітин основної паренхіми утворюється міжпучковий камбій, який продукує нові судинно-волокнисті пучки. Структура цих пучків звичайно така ж, як і тих, що сформувались раніше. У деяких рослин у судинно-волокнистих пучках, сформованих міжпучковим камбієм, не утворюється механічна тканина флоеми. Внаслідок утворення нових судинно-волокнистя пучків ділянки флоеми і ксилеми всіх пучків з'єднуються, формуй чи кільця вторинних флоеми і ксилеми, які розчленовуються лише вузькими серцевинними променями. Останні здебільшого мають один-два шари. Пучковий тип будови верхньої частий стебла переходить у нижній його частині в непучковий.
Непучковий тип будови стебла (рис. 4.7,в) характеризується тим, що ділянки флоеми і ксилеми ще в зародку об'єднуються, утворюючи кільця (циліндри), які перерізаються по радіусах серцевинними променями (льон, гвоздика, куколиця, грицики, валеріана та ін.).
Первинна ксилема в таких стеблах звичайно облямовує серцену, а первинна флоема новими гістологічними елементами вітсняється назовні і поступово руйнується. Усі зміни, відзначені для стебел пучкової будови, стосуються також стебел непучкової будови.
Внутрішня будова стебла деревної рослини.
Особливістю будови стебла дводольної деревної рослини є його щорічне потовщення завдяки життєдіяльності камбію — вторинної твірної тканини. Внутрішню будову стебла деревної рослини добре видно на поперечному розрізі трирічної гілки липи.
На поперечному розрізі стебла деревної рослини можна побачити: кору, камбій, деревину, серцевину.
1.Кора – зовнішній шар стебла до складу якого входить: епідерміс, корок, луб.
Епідерміс – недовговічний, складається з клітин, які швидко відмирають, та замінюється корком. Корок – мертві клітини.
Шкірочка і корок захищають стебло від несприятливих умов, не пропускають вони і повітря. У корковому шарі є спеціальні отвори, крізь які проходить повітря, необхідне для дихання рослин – сочевички – у вигляді маленьких горошків на поверхні стебла. Сочевички утворені великими клітинами основної тканини з великими міжклітинниками.
Внутрішня частина кори – луб. Луб – сукупність різних типів тканин: провідної (ситоподібної трубки), механічної (луб’яні волокна) та основної. Ситовидні трубки – живі провідні клітини флоеми з’єднані за допомогою поперечних перетинок з великою кількістю пор і нагадують сито, повздовжні стінки потовщені, але не дерев’яніють, цитоплазма зберігається, але ядро руйнується. Луб’яні волокна надають стеблу міцності.
2. Камбій – розташована під корою твірна тканина. На поперечному зрізі він має вигляд вузького кільця. Клітини камбію поділяються, утворюючи назовні клітини кори, а всередину – клітини деревини, таким чином стебло росте в товщину, клітини камбію постійно діють у період вегетації рослин і можуть функціонувати протягом кількох років. Особливо інтенсивно розмножуються клітини камбію весною. Клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори, тому деревина займає значну частину на поперечному розрізі стебла.
3. Деревина складається з провідної тканини (судин), основної та механічної (деревні волокна) клітини серцевинних променів.
У основній тканині (паренхімі) на зиму нагромаджуються поживні запаси речовини. Механічна тканина служить опорою для рослини. Судини – провідна тканина (ксилема) – довгі трубки, утворені з багатьох клітин, розміщених одна над одною, поперечні стінки яких руйнуються. Повздовжні стінки потовщені, цитоплазма відмирає.
4. Серцевина – центральна частина стебла. Вона складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин, який починається від серцевини і проходить у вигляді променя через деревину до кори, називають серцевинним променем.
Потовщення стебла відбувається за рахунок періодичної діяльності камбію. Клітини камбію постійно діють у період вегетації рослини і можуть функціонувати упродовж кількох років. Особливо інтенсивно розмножуються клітини камбію навесні, тому кора з пагонів легко знімається. Схематично процес росту клітин камбію можна уявити так: клітина камбію росте і ділиться. З двох нових клітин внутрішня спеціалізується і перетворюється на клітину деревини, що прилягає до старих її елементів, а клітина камбію, відсунута назовні, зберігає здатність до подальшого поділу (тобто залишається камбіальною). Після поділу цієї клітини зовнішня дочірня клітина починає перетворюватися на постійну клітину кори, а внутрішня дочірня залишається камбіальною. Ця камбіальна клітина знову утворює клітину деревини, а далі — кори. Отже, камбій відкладає клітини безперервно: всередину — клітини, з яких будується деревина, назовні — клітини, з яких будується кора. Нові клітини деревини наростають назовні, а клітини кори — із середини. При цьому камбій весь час кільцеподібне обхоплює деревину.
Як правило, клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори, тому деревина займає значнішу частину на поперечному розрізі стебла. Клітини деревини і кори, які утворилися з камбію, можуть розростатися як у поздовжньому, так і в поперечному напрямку.
Ріст клітини камбію припиняється з настанням зимового періоду, а навесні поновлюється. Лише у посушливих районах (саванах) рослини влітку втрачають листя і вступають у літній період спокою. За умов вологих тропіків дія камбію не припиняється, тому рослини там ростуть постійно.
На поперечному розрізі трирічного пагона липи видно, що деревина має чітко виражені шари. Це річні кільця, які чітко виділяються внаслідок того, що деревина, яка утворилась у різні пори року, має різні колір, блиск і щільність. Весняна деревина, яка утворилася після відновлення діяльності камбію, складається з великих клітин з тонкими оболонками. Вона зазвичай багатша на судини та трахеїди, тому здається пухкішою і забарвлена в світліший колір. Осіння деревина складається з більш товстостінних, але вужчих волокон і замість елементів, які проводять воду, містить більше механічної тканини, тому здається темнішою. Внаслідок відмінності у структурі пізня деревина функціонує переважно як механічна тканина, а весняна проводить воду з розчиненими мінеральними солями. Перехід від весняної деревини до осінньої відбувається поступово, а перехід від осінньої до весняної завжди раптовий.
Ширина річних кілець залежить від виду дерева, його віку (на початку життя рослини утворюються ширші кільця, з віком вони поступово вужчають), від умов середовища. За шириною кілець можна прочитати історію умов життя дерева.
Анатомія листка
Листок (лат. folium, грец. phýllon) - вегетативний орган вищих рослин, похідне пагону, що виконує функції фотосинтезу, транспірації та газообміну.
Як і в усіх інших органів, будова листка та його функції тісно пов'язані між собою.
Зверху і знизу листкова пластинка покрита епідермісом. Зовнішні стінки клітин епідерміса потовщені та вкриті кутикулою (особливо у ксероморфних рослин), але можуть бути й відносно тонкими у рослин вологих місцезростань. Бічні стінки клітин звивисті, що сприяє міцному з'єднанню їх між собою.
За багатьма ознаками листки істотно відрізняються від осьових органів. На відміну від кореня і стебла, листки ростуть своєю основою. Винятком є листки папоротей, які ростуть верхівкою. Ріст листків не постійний, він швидко припиняється, і листки набувають постійних розмірів і форм.
Основною тканиною листків є асиміляційна, в якій відбувається асиміляція органічних речовин із неорганічних (вуглекислого газу і води) під дією сонячної енергії. Асиміляційна тканина складає м'якоть листка — мезофіл.У мезофілі проходять судинно-волокнисті пучки, що формують пилки листків. По судинно-волокнистих пучках у листки поступають вода і розчини мінеральних речовин, а із листків відтікають продукти фотосинтезу. Розподілення жилок у пластинці листка називається жилкуванням. Жилки листків складаються із одного або декількох судинно-волокнистих
В жилках листків флоема повернута до нижньої сторони листкової пластинки, ксилема — до верхньої. Це зумовлене характером проходження листкових слідів.
У ксилемі і флоемі листків є всі гістологічні елементи цих тканин. При галуженні або при наближенні жилок до верхівки листка вони спрощуються. Спочатку в них зникає механічна тканина, потім ситовидні трубки і зрештою судини. Жилки закінчуються трахеїдами.
Усі види паренхімних клітин листка становлять його мезофіл. Якщо клітини мезофілу однакові, він називається однорідними якщо різні — різнорідним.
Типи листкових пластинок. Залежно від розміщення асиміляційних тканин розрізняють три основних типи листкових пластинок: дорсивентральні, або різносторонні, ізолатеральні, або рівньосторонні, та радіальні.
Дорсивентральний листок (рис. 4.13) характерний тим, що у ньому розрізняються верхня і нижня сторони (глід, беладона, дурман, дуб, бук, липа та ін.). Верхня сторона такого листка повернута до сонця. Листок вкритий епідермою, на якій можуть знаходитись кутикула, відкладення воску, різні трихоми тощо. Продихи звичайно розміщені в нижній епідермі, але можуть зустрічатись і у верхній. Під верхньою епідермою, перпендикулярно до її клітин, знаходиться палісадна паренхіма. Як виняток, палісадна паренхіма може розміщуватись паралельно клітинам епідерми (конвалія). Палісадна паренхіма складає один-два, рідше більше шарів клітин в яких найбільш інтенсивно проходить фотосинтез. Нижче палісадної паренхіми розміщуються так звані збиральні клітини, що відрізняються дещо меншою довжиною і більш пухким розміщенням. У них проходить процес фотосинтезу і, крім того, вони збирають продукти фотосинтезу, що утворились у клітинах палісадної паренхіми, і передають їх до жилок листків. Простір між збиральними клітинами і нижньою епідермою займають клітини пухкої, або губчастої, паренхіми. Вони можуть утворювати досить великі міжклітинники, а іноді розміщуються щільно, майже без міжклітинників. Від клітин палісадної паренхіми вони відрізняються формою і значно меншою кількістю хлоропластів. У цих клітинах також проходять фотосинтез, газообмін і транспірація.
У мезофілі можуть знаходитись склереїди (рис. 4.13,6), клітини з кристалами оксалату кальцію, молочники, ефіроолійні або смоляні канальці, вмістища та ін. Це дозволяє здійснювати анатомічну діагностику різних видів рослин.
Ізолатеральний тип листкової пластинки. В ньому палісадна паренхіма розміщується як під верхньою, так і під нижньою епідермою, а простір між ними заповнено губчастою паренхімою (олеандр) або листкова пластинка має однорідний мезофіл (гвоздика, півники, деякі види родини м'ятликові та ін.). Продихи в листках цього типу рівномірно розміщені як у верхній, так і в нижній епідермі (рис. 4.14).
Радіальний листок (рис. 4.15) характерний для деяких видів голонасінних рослин. Мезофіл їх складається із складчастої паренхіми; в центрі листка (хвоя сосни) проходить одна двопучкова жилка, покрита облямовуючими клітинами і ендодермою. Під епідермою знаходиться гіподерма, що являє собою механічну тканину і виконує функцію додаткової покривної тканини. Поперечний розріз радіального листка має напівсферичну форму. Його продихи знаходяться в поглибленнях, що зменшує випаровування веди, а в мезофілі проходять смоляні ходи, облямовані видільними клітинами і клітинами механічної тканини.
2. Понятие мышления В процессе ощущения и восприятия человек познает окружающий мир в результате непосред.html
3. Конспект лекций Издательство- Эксмо 2008 г
4. Участники- учащиеся класса классный руководитель родители учащихся приглашенные гости
5. тема знаков препинания
6. Реферат- Производство в надзорной инстанции арбитражного судопроизводства
7. Pr-технология работы страховой компании с клиентом после наступления страхового события
8. каласепт К какой группе материалов относится этот препарат его состав свойства и для чего может быть испо
9. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук1
10. Страхование ответственности аудиторов при осуществлении обязательного аудита
11. ЖИВУТ В МУДРОЙ ПАМЯТИ ВЕЧНО Мертвые молчат это такая же ложь как говорить про то что сгорают рукопис
12. Желудок как химический реактор
13. идеалистическая методология
14. Примеры шаблонов исходящих звонков Привлечение потенциальных клиентов.html
15. Информационная логистика
16. Что стерпит бумага
17. ИЖЕВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННАЯ АКАДЕМИЯ Факультет непрерывного профессиональног
18. Тема Виды работ выполняемые обучающимся Отметка о выполнении 1 Оц
19. Ставропольская государственная медицинская академия Кафедра общественного здоровья и здравоохранения
20. ВЛИЯНИЕ УКЛАДА ШКОЛЬНОЙ ЖИЗНИ НА ЛИЧНОСТЬ МЛАДШЕГО ШКОЛЬНИКА