Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Юридична академія України імені
Ярослава Мудрого»
Кафедра економічної теорії
Індивідуальна робота
Тема: Сучасне становище соціальної сфери України
Студент :
Шевченко Олексій Олексійович
Факультет №1, група №5, 2 курс
Науковий керівник:
Макуха Світлана Миколаївна
Професор
Харків-2013
2
План:
ВСТУП
РОЗДІЛ 1
Соціальна політика держави: економічна сутність та головні моделі
РОЗДІЛ 2
Визначальні пріоритети і показники соціального розвитку національної економіки
РОЗДІЛ 3
Реформування соціальної сфери України на сучасному етапі (податкова, пенсійна, аграрна реформа)
ВИСНОВОК
3
Вступ:
Соціальна політика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
Мета соціальної політики - створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.
Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.
Головним завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів - суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.
До конкретних завдань соціальної політики відносяться:
4
РОЗДІЛ 1
Соціальна політика держави: економічна сутність та головні моделі
Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил. До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.
До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом. Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості професійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.
Особливістю соціальної політики є необхідність доведення її кінцевих результатів до кожного громадянина. У зв’язку з цим місцевий рівень виявляється основною ланкою здійснення
5
заходів соціальної політики. У соціальній державі безпосереднім суб’єктом вирішення вказаних завдань є місцеве самоврядування. Економічна політика – базовий механізм функціонування соціальної держави. Принцип загального добробуту як основоположний для соціальної держави обумовлює в якості необхідної умови її існування високий рівень економічного розвитку, що дозволяє забезпечувати прожитковий мінімум для кожного громадянина. Тому ключовим моментом побудови соціальної держави є створення її відповідної економічної бази. Згідно зі світовим досвідом, найефективнішою економічною моделлю, що дозволяє найбільш повно реалізувати принципи соціальної держави, є соціально орієнтована ринкова економіка. При цьому ринкові механізми забезпечують економічну ефективність, а державна участь – соціальне спрямування за допомогою податково-фіскальних механізмів, заходів грошово-кредитної та бюджетної політики. Економічна політика соціальної держави передбачає: поглиблення ринкової трансформації економіки; створення необхідних для цього нормативно-законодавчої бази та інфраструктури; сприяння розвитку та співіснуванню державного та приватного секторів економіки, які мають рівні права (без особливих пільг і виключних привілеїв); стимулювання розвитку соціально-благодійної діяльності. В економічній політиці соціальної держави потрібно сполучення і заходів державного регулювання, і конкуренції, і розвитку особистої ініціативи громадян щодо забезпечення власного добробуту. У розвинених країнах існують різні моделі соціальної політики, які відображають певні теоретичні підґрунтя. Консервативна модель найближча до вільного ринку, ґрунтується на економічному лібералізмі та передбачає стримування витрат на соціальні програми, стимулювання приватного бізнесу. Характерна для США і Великої Британії. Соціал-демократична модель спрямована на досягання соціальної справедливості у суспільстві, забезпечення соціальних гарантій бідним на основі перерозподілу значної частини грошових потоків через держбюджет. Характерна для повоєнного і сучасного розвитку скандинавських та інших країн Європи. Модель соціальної ринкової економіки охоплює три різновиди – континентальну, англосаксонську, середземноморську, які розглядалися раніше. Патерналістська модель означає, що держава повністю бере на себе регулювання умов життя людини, забезпечує їй значні гарантії її добробуту. Зворотній бік – зайва зрівнялівка, відсутність ресурсу підприємництва, часто – формування психології утриманства у молоді, її орієнтир на доходи батьків, панувала у СРСР.
6
РОЗДІЛ 2
Визначальні пріоритети і показники соціального розвитку національної економіки
У світовій практиці існують різні підходи до поліпшення матеріального і духовного становища громадян.
Країни азійського й тихоокеанського регіону з економікою “наздоганяючого” розвитку (Китай, Індія, Філіппіни, Тайвань, Малайзія, Таїланд та інші) спираються на ідеологію, яка розглядає соціальний розвиток як проміжну мету. Пріоритетом стає підвищення цінової конкурентоспроможності робочої сили, прискорене просування дешевшого продукту на міжнародному ринку заради могутності держави, заохочення інвесторів. Частка заробітної плати у цих країнах становить лише 25-35%; у Європі – в середньому понад 50%; у США і Японії – 55,5 та 51,6% відповідно. Деякі науковці і політики України заради конкурентоспроможності теж пропонують навіть наповняти країну іммігрантами, які згодні працювати за невелику винагороду. Але відповідно до виробничих функцій Кобба-Дугласаі Д. Кларка, обсяг національного доходу залежить не тільки від праці, а й капіталу, від темпів НТП й ефективної підприємницької діяльності, інновацій та інвестицій у наукомістські виробництва. Другий підхід розвиває попередній і розглядає зростання добробуту як похідний процес і наслідок тривалого економічного зростання, за рахунок жертв кількох поколінь. Вона теж орієнтована на азійську економіку та на приклад індустріалізації за часів СРСР, на пріоритет матеріального виробництва й адекватну структуру експорту. Проте після 30 років сталих темпів економічного зростання Китай значно відстає від розвинених країн за показником ВВП на душу населення. До того ж він належить до найбільш авторитарних режимів світу, який має проблеми з правами людини. У шкалі людського розвитку Китай посідає за даними доповіді ООН 2010 р. лише 89 місце (Україна – 69 місце). Аналогічно тільки 92, 97, 119 місця посідають, відповідно, Таїланд, Філіппіни, Індія. А провідною країною є Норвегія, де людина розглядається як найвища цінність. За рівнем освіти Україна навіть випереджає країни “наздоганяючого” розвитку, наближається до найбільш розвинених країн світу. Наша практика також показує, що показник економічного зростання потребує урахування розподілу ВВП. В Україні, крім науковців, точку зору щодо первісного розвитку матеріального виробництва порівняно з інвестиціями в людину активно лобіюють представники великих фінансово-промислових груп та інші роботодавці. Третій підхід до соціальних пріоритетів пропагує
7
значне підвищення доходів громадян і внутрішнього попиту, досягнення високого рівня добробуту людини та її розвиток, створення умов для її творчої самореалізації. Розвинені країни мають це за пріоритет економічного прогресу. Соціальний розвиток у даному вимірі є умовою економічного розвитку. Конкретні орієнтири реалізації програм соціального розвитку відображають її показники. Крім відомих макроекономічних вимірювачів – особистого доходу, а також доходу, що є в розпорядженні особи, існують інші.
Рівень життя відображає кількісні параметри споживання матеріальних благ та послуг (забезпеченість населення промисловими продуктами, продуктами харчування, житлом, набором послуг), доходи на душу населення, реальна заробітна плата, доходи від вторинної зайнятості, дивіденди, проценти по вкладах, пенсії, допомоги, стипендії. Під час економічного спаду (1990-1999 рр.) реальні доходи в Україні знизилися; у 2004-2008 рр. (до кризи) спостерігалося їх підвищення; у 2009-2010 рр. – знову зниження.
Якість життя охоплює рівень життя, а також якісні вимірювачі – умови та охорону праці, середню тривалість життя, доступність інформації, фізичний та духовний розвиток людей, забезпечення їх прав, особистої та суспільної безпеки, здорове довкілля та ін. При низькій якості життя загострюються проблеми безпеки людського розвитку, доступу до соціально-культурних цінностей, поширення соціальних хвороб – туберкульозу, наркоманії, СНІДу.
Проміжним показником є індекс споживчих настроїв(ІСН). Він визначається за допомогою досліджень очікувань домашніх господарств та їхньої оцінки свого добробуту. Підвищення у серпні 2010 р. цін на газ для населення і очікування високих цін на комунальні послуги призвели до різкого скорочення ІСН.
Основні показники
Основні показники дуже тісно пов’язані із соціальною диференціацією. Зазвичай, виділяють три основних:
По-перше, Крива Лоренца. Вона показує ступінь нерівності доходів сімей. "Частка сімей" розташована на осі абсцис, а "частка доходу" - на осі ординат. Теоретично абсолютно рівний розподіл доходів, якого не існує в дійсності, представлено на графіку бісектрисою АО. У будь-якій її точці даний процент сімей, наприклад 2о, отримують відповідний процент доходу - 2о. Фактичний розподіл доходу представлено кривою. В точці а 20 % усіх сімей мають найменший
8
дохід, який складає 4,6 % усього доходу суспільства, в точці Ь 40 % усіх сімей отримали 15,4 % доходу і т. п. Чим більший розрив між лінією абсолютної рівності доходів і кривою Лоренца, тим більший ступінь нерівності доходів.
Можна побудувати криву Лоренца після відрахування податків, включаючи трансферти та без урахування податків і трансфертів. Особистий дохід після відрахування податків і з урахуванням виплат трансфертних платежів розподіляється більш рівномірно, ніж дохід без відрахування податків і трансфертів.
Рис. 1: Крива Лоренца, де А → D частка в загальній чисельності населення;
А → B частка в національному доході
По-друге, Коефіцієнт Джині — величина відхилення фактичного розподілу доходів населення від лінії їх рівномірного розподілу; він змінюється від 0 до 1 і розраховується таким чином:
Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є найпопулярнішим показником економічної нерівності в країні.
По-третє, Децильний (квартильний, квинтильний) коефіцієнт виражає співвідношення між середніми доходами 10 (25, 20) % найбагатших громадян та середніми доходами 10 (25, 20) % найбідніших.
9
Порушення прав більшості населення на доступ до ресурсів, національного багатства є головною причиною абсолютної та відносної бідності населення.
Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.
Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.
РОЗДІЛ 3
Реформування соціальної сфери України на сучасному етапі (податкова, пенсійна, аграрна реформа)
Податкова реформа
Податкова система – основний елемент фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один з важелів впливу на економіку. Побудова ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних проблем процесу становлення в Україні ринкової економіки та успішного інтегрування її в світовий ринок. Податки – це не лише засіб для наповнення державного бюджету. Вони відіграють суттєвий вплив на діяльність господарюючих суб’єктів. Податкова система виконує своєрідну структуруючу функцію в економіці – встановлює або посилює одні зв’язки в системі господарювання і руйнує інші. Податкові реформи, які
10
проводяться останні роки, довели значення та вплив податків на розвиток соціально-економічних процесів в Україні, тому що податки – найбільш ефективний інструмент
регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки шляхом використання податкових важелів в наших умовах повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту та ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності.
Сучасний розвиток України і її регіонів в значній мірі залежить від стану податкової політики. Практичний досвід країн заходу повинен в повній мірі бути використаний для розбудови правильної податкової системи. Встановлення в Україні високого рівня податкових стягнень з метою вирішення, перш за все питань поповнення бюджету є основною податковою стратегією на тривалий термін, що перешкоджає ефективному функціонуванню підприємницьких структур, призводить до ухилення від сплати податків, спаду виробництва і формування «тіньової економіки».
Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:
Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах
реформування системи оподаткування:
11
Зміни в податковій системі необхідні. Вони повинні бути послідовними і передбаченими. Їхніми головними напрямками повинні стати: зниження загального рівня оподатковування при різкому розширенні податкової бази, скорочення кількості податків і спрощення системи оподатковування, посилення податкової дисципліни не тільки за рахунок адміністративного тиску, систематизація і кодифікація податкового законодавства.
Аграрна реформа
Реформування в економіці країни розпочалося після прийняття законів України „ Про підприємництво” (7.02.1991 р.), „ Про підприємства в Україні” (27.03.1991 р.), „ Про господарські товариства” (27.09.1991 р.), „ Про приватизацію майна державних підприємств” (4.03.1992 р.), „ Про оренду майна державних підприємств та організацій” (10.04.1992 р.).
Мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему, вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села.
Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:
12
Реформування можна проводити у трьох напрямах. Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.
Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.
Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника.
Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька.
Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід з колективних формувань.
Пенсійна реформа
На 2011 рік в Україні було 13,7 мільйона пенсіонерів і 14,4 мільйона працюючих громадян — тобто на 88 пенсіонерів припадало 100 осіб, що сплачують пенсійні внески. Якщо все залишати без змін, то, за словами С. Тігіпка, в 2025 році один працюючий утримуватиме одного пенсіонера, а 2050 року вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих.
13
Тому необхідно було впровадити масштабні зміни до законодавства з метою збалансувати доходи і видатки Пенсійного фонду.
Засадничі положення реформи:
Прийняття реформи відкривало можливість Уряду отримати додаткові кошти в борг від Міжнародного валютного фонду.
Законом уведено ІІ рівень пенсійної системи (накопичувальна пенсійна система (фонд), яка полягає в перерахуванні страхових внесків до індивідуального накопичувального пенсійного рахунку особи).
Унесено низку змін до 22 законодавчих актів, у тому числі Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», «Про прокуратуру», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про судоустрій і статус суддів».
Законом пенсійний вік для жінок підвищено до 60 років, страховий стаж підвищено до 30 років для жінок і до 35 — для чоловіків. Пенсійний вік чоловіків-держслужбовців підвищено до 62 років. Установлено максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб,
14
які втратили працездатність (нині — 8940 грн.). Також Закон зменшує з 90% до 80% заробітну плату для нарахування пенсій для держслужбовців.
Також законом передбачено створення приватних пенсійних фондів тощо.
Основними проблемами реалізації пенсійної реформи є погіршення демографічної ситуації через старіння населення, значні масштаби міграції кваліфікованої робочої сили, а також дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що разом з державними дотаціями складає 58 млрд грн. Прийнята реформа не вирішує проблему цього дефіциту.
Висновки пенсійної реформи:
15
Висновок:
Подальше зростання активності держави в сучасному світі пояснюється також тим, що конституційні права мають бути фінансово забезпечені. Держава, на відміну від інших суб’єктів, якщо вона позбавлена олігархічного впливу, має змогу скорегувати розподіл соціальних благ та розширити їх доступність для незахищених верств населення, виявити зловживання. Крім того, на ринку медичних послуг державна присутність дозволяє знизити асиметрію інформації щодо якості лікування та локальний монополізм у віддалених регіонах. Врешті решт інвестиції у людський капітал особливо затребувані інноваційним розвитком, інформаційною економікою, соціальним наслідками глобалізації.
Показники і пріоритети соціального розвитку є орієнтирами для України, проте вона існує у глобалізаційному просторі і не може не враховувати світові тренди. Навпаки, ефективною є та соціальна політика, яка їм не суперечить.
Список літератури:
[ Електронний варіант: http://www.niss.gov.ua/ ]