Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, травмами, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю та природному середовищу є наслідками прояву небезпек Завжди постає проблема оцінки цих наслідків Кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох факторів, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних цінностей, що перебували там, природних ресурсів тощо
Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо
Перший кількісний спосіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потенційної небезпеки
У тлумачному словнику наводиться таке означення поняття "ризику": "усвідомлена можливість небезпеки". Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: "Усвідомлена ймовірність небезпеки"
Ризик - кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до максимально можливої їх кількості (N1) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей . Він є супутником будь-якої діяльності людини
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індивідуального, групового та загального ризику При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою В групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб'єктів господарської діяльності тощо . Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн . ), тоді ризик (N - фактична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000) .
В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовують коефіцієнт частоти (Кч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працівників .
За ступенем припустимості для суспільства ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий (рис . 1 .14), надмірний . Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня . Прийнятним називають такий рівень ризику, який громадськість може спокійно прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі розвитку цивілізації . Гранично допустимий ризик - це найбільший ризик, який не може перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат . Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків
Практично досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, сьогодні неможливо . Абсолютна безпека не може бути гарантована жодній людині незалежно від її способу життя та соціального статусу . Ми живемо тому, що щоденно уникаємо небезпек Вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей На даному етапі розвитку суспільства знехтуваного ризику також неможливо досягти з огляду на технічні та економічні передумови для цього . Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні допустимого ризику . Суть ідеї концепції "допустимогоризику" полягає у намаганні створити такий низький ступінь ризику, який сприймає суспільство в даний час . Допустимий ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення
Щоб оцінити розмір прийнятного (допустимого) ризику використовують витратний механізм, який дозволяє перерозподілити
витрати держави на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами . Завжди необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі допустимих значень .
Збільшуючи кількість коштів на технічні витрати, ризик аварій на технічних устаткуваннях зменшується, але зростає
соціально-економічний ризик (рис . 1 . 15) . Збільшенням витрат на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів можна занедбати соціальну сферу, наприклад, погіршити стан аварійно-рятувальних служб, медичну допомогу
Загальний ризик зводиться до мінімуму при збалансованому співвідношенні витрат у технічній та соціальній сферах . Максимально прийнятним рівнем
індивідуального ризику загибелі людини вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік . Малим вважається ризик загибелі людей, що дорівнює 10-8 на рік .
Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини
Прогнозування наслідків небезпечних ситуацій та екстремальних ситуацій повинно включати:
o оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення небезпек;
o очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);
o характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовище, водоймище, господарських об'єктів);
o агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);
o періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх динаміку;
o визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних ситуацій
Головним пріоритетом безпеки життєдіяльності є намагання підвищення рівня безпеки у всіх видах діяльності людини . Коли створюються нові пристрої, устаткування, технічні системи, то необхідно, щоб у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку . Але це не завжди вдається здійснити (рис . 1 .16) . Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до мінімуму шляхом вибору відповідного рішення . В будь-якій системі чи ситуації досягають цього такими шляхами:
o повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
o заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;
o технічне удосконалення системи та об'єкту;
o розробка та використання спеціальних засобів захисту;
o вживання заходів організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки
Всі ці напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності мають свої переваги і недоліки, а тому важко заздалегідь визначити, який з них кращий . Для підвищення рівня безпеки найкраще використовувати комплекс цих заходів та засобів Для того, щоб вибрати конкретний захід або засіб, а краще їх комплекс, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який передбачається в результаті їх впровадження . Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком. В цьому процесі не останнє місце посідає вартість такого управління . Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику
Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати . Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн, може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під час грози В даному разі, незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небезпекою дуже висока, а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, навпаки, незначна - треба просто не виходити з приміщення
Існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути . Прикладом, може бути процес
запуску космічного корабля При експлуатації такої системи (рис . 1 . 17) рівень ризику, який пов'язаний з його запуском і посадкою, на декілька порядків перевищує ризик польоту на авіалайнері, а такий ризик вищий від ризику пілотування одномоторного літака. Але в даному разі такий ризик приймається тому, що його практично неможливо усунути на даному рівні розвитку космонавтики, і такі польоти необхідні для розвитку людської цивілізації, вони відкривають нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, народного господарства
Таким чином, вартість не може бути головним критерієм встановлення прийнятного ризику Важливу роль у цьому процесі відіграє його оцінка, пов'язана з визначенням та контролем ризику
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей.
Квантифікація небезпеки, або кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.
3 метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Поразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становило:
R = 68 271 / 50 100 000 = 0,001362=1,362 * 10-3 = 1362 * 10-6
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1 362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму Використовується коефіцієнт частоти (R), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що коефіцієнт частоти смертельного побутового травматизму в Україні 1998 р. становив 1,362.
Для того щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг, містить необхідний, навіть обов’язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.
Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками консервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування (напр., рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими загрозами людському здоров’ю від впливу радіації. Завжди можна навести декілька прикладів, коли відносно безпечний матеріал або частина обладнання можуть за певних умов ставати небезпечними. Навіть така дія, як пиття води, але у великій кількості, може стати причиною серйозних проблем з нирками.
Отже, безпека є насправді відносним поняттям. Абсолютної безпеки для всіх обставин та умов не існує. Просте запитання: “Яка безпека є достатньою?” не має простої відповіді. Вираз “безпека на 99,9%”, що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.
Для того щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.
Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1, встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).
Таблиці 1
|
Вид |
Категорія |
Опис нещасного випадку |
|
Катастрофічна |
I |
Смерть зруйнування системи |
|
Критична |
II |
Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі |
|
Гранична |
III |
Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі |
|
Незначна |
IV |
Менш значні, ніж у категорії III, травми, захворювання, пошкодження у системі |
Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 2 є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно ймовірних наслідків та ймовірності, що такі наслідки будуть мати місце.
Таблиці 2
|
Вид |
Рівень |
Опис наслідків |
|
Часта |
A |
Велика ймовірність того, що відбудеться |
|
Можлива |
B |
Може трапитись декілька разів за життєвий цикл |
|
Випадкова |
C |
Іноді може відбутися за життєвий цикл |
|
Віддалена |
D |
Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу |
|
Неймовірна |
E |
Настільки ймовірна, що можна припустити, що така небезпека не відбудеться |
Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були вклю чені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:
v повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
v заміна небезпечних операцій іншими - менш небезпечними;
v удосконалення технічних систем та об’єктів;
v розробка та використання спеціальних засобів захисту;
v заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому чисто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи Ти засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх випровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
Вище було показано, що жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу управління ризиком:
v попередній аналіз небезпек (ПАН);
v системний аналіз небезпек (САН);
v підсистемний аналіз небезпек (ПСАН);
v аналіз небезпеки робіт та обслуговування (А ПРО).
Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:
v аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ);
v аналіз дерева помилок (АДП);
v аналіз ризику помилок (АРП);
v прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР);
v аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ);
v аналіз поетапного наближення (АПН);
v програмний аналіз небезпек (ПрАН);
v аналіз загальних причин поломки (АЗПП);
v причинно-наслідковий аналіз (ПНА);
v аналіз дерева подій (АДПд)
Попередній аналіз небезпек – це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет списків і таблиць.
Якісний аналіз ризику.
. На теперішній час не має ні однієї людини, яка б не мала уявлення та не цікавилася проблемами своєї безпеки. Це базисна потреба людини, на що зроблено акцент у Концепції ООН про сталий людський розвиток.
Безпека людини – поняття, що торкається сутності життя людини, усіх сторін її існування й діяльності. Для більшості людей небезпека – це не тільки острах глобальних катастроф. Відчуття небезпеки пов’язане з повсякденними клопотами й буденними проблемами. Захист здоров’я, життя, житла, робочого місця, економічного та соціального благополуччя, довкілля – основні аспекти безпечного існування людини.
Жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Т ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирі шення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші мож ливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Небезпеки є вічними, оскільки глибинні їх причини криються в альтернативності всього сущого. Альтернативна людина, яка може бути доброю і злою, милосердною і жорстокою, чесною і ганебною, миролюбною і агресивною, правдивою і брехливою, творцем і руйнівником, ангелом і бісом. Благородство не дається людині від народження, хоч заперечувати вплив генної основи не можна. Точно така альтернативність властива людським співтовариствам, самій природі, всім явищам.
1. Якісний аналіз небезпек.
Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифіку вати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження мо жуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи них аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:
Метою не є вивчення перелічених вище методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та технічних праць на цю тему, які рекомендується вивча ти тим, хто хоче отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосування методів аналізу небезпек.
Крім того, окремі методики вивчаються при вивченні загально-інженерних та спеціальних дисциплін. Автори вважають за доцільне ознайомити студентів з основами принаймні двох з наведених вище методик, а саме: з попереднім аналізом небезпек (ПАН) та аналізом дерева помилок (АДП). Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, при сутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;
- визначають закони, стандарти, правила, дія яких поширюється на даний об'єкт, систему чи процес;
- перевіряють технічну документацію на відповідність її зако нам, правилам, принципам і нормам безпеки;
- складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіко вані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинни ки, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявле ні недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна си туація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Після того, як виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш деталь но за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище. Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповіс ти, коли проводять ПАН, незважаючи на те що деякі з них можуть здаватися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевид ність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпе ки.
Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню
матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет, списків і таблиць.