Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Олена Іванівна Дяченко
Заочна форма навчання
Спеціальність «Правознавство»
тел. моб. 063 733 45 29
e-mail: lenka-ooh118@rambler.ru
Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Р. Б.Прилуцький
Проблема визначення поняття «організаційно-правова форма юридичної особи»
У статті висвітлюється проблема визначення поняття «організаційно-правової форми юридичної особи». Досліджено неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них.
Ключові слова: юридична особа, організаційно-правова форма юридичної особи, законодавство.
Проблема определения понятия «организационно-правовая форма юридического лица»
В статье освещается проблема определения понятия «организационно-правовой формы юридического лица». Исследованы несогласованности и противоречия Гражданского и Хозяйственного кодексов, проблемы их соотношения и необходимости определения сферы действия каждого из них.
Ключевые слова: юридическое лицо, организационно-правовая форма юридического лица, законодательство.
The problem of the definition of "legal form of legal entities"e
The article highlights the problem of the definition of "organizational-legal forms of legal entities". Investigated inconsistencies and contradictions of the Civil and Commercial codes, the problem of their relations and the need to identify the scope of each of them.
Keywords: legal entity, legal form of legal entities, legislation.
Постановка проблеми. Діючі Цивільний та Господарський кодекси України (далі – ГК України, ЦК України) не містять поняття організаційно-правової форми юридичної особи. ГК України взагалі виділяє види та форми підприємств. Це створює певні труднощі щодо оптимального правового регулювання відносин, пов’язаних зі створенням та функціонуванням юридичних осіб й суб’єктів господарювання й відповідно вимагає подальших наукових досліджень.
Законодавство, що регулює організаційно-правову форму юридичної особи вимагає уточнення поняттєвого апарату та більш чіткого визначення змісту основних понять та термінів.
Аналіз публікацій та досліджень. Інститут юридичної особи був і є предметом досліджень багатьох відомих вчених – фахівців у галузі теорії права, цивільного, аграрного, господарського права: С. С. Алексєєва, Ч. Н. Азімова, В. І. Борисової, С. М. Братуся, О. М. Вінник, О. В. Дзери, В. І. Семчика, І. В. Спасибо-Фатєєвої, І. А. Тарасова, Н. І. Тітової та ін.
В останні роки в Україні з проблем інституту юридичної особи було захищено докторську дисертації І. М. Кучеренко «Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права» (2004 р.) й О. М. Вінник «Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах» (2004 р.).
Мета дослідження. Метою роботи є аналіз підходів, на яких ґрунтуються положення Господарського та Цивільного кодексів України про види організаційних форм юридичних осіб в Україні.
Основні результати дослідження. Сьогодні слід констатувати відсутність у законодавстві України визначення змістовної характеристики організаційно-правової форми юридичної особи: типи відносин, що становлять зміст цього поняття, викладені на емпіричному, абстрактному рівні.
Поняття організаційно-правової форми має винятково важливе значення, оскільки становить комплексну правову характеристику відносин, що виникають з приводу створення, функціонування та ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи). Така правова характеристика включає такі параметри, як характер взаємовідносин між засновниками в процесі створення організації та управління нею; правовий режим майна, закріпленого за організацією; характер майнової відповідальності засновників за обов'язками заснованої ними організації та ін.
Незважаючи на важливе теоретичне і практичне значення поняття «організаційно-правова форма» отримало закріплення тільки в Державному класифікаторі України (Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004), затвердженому Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97. Відповідно до Класифікатора організаційно-правова форма господарювання визначається як форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [3].
Таким чином, організаційно - правова форма юридичної особи - певний тип організації, яка має сукупність конкретних ознак, що відрізняють її від інших юридичних осіб однієї організаційно-правової форми.
ЦК України встановлює організаційно-правові форми тільки для такого виду юридичних осіб, як юридичні особи приватного права (ч. 3 ст. 81). Відповідно до ст. 83 ЦК України вони можуть створюватись у формі товариств, установ та інших формах, установлених законом [2].
У ГК України немає визначення організаційно-правової форми юридичних осіб. ГК України виділяє види та форми підприємств [1].
ГК України та ЦК України мають неоднаковий підхід до такого поняття, як «підприємство». Так, відповідно до ст. 62 ГК України підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. До майна підприємства ГК України відносить цілісний майновий комплекс підприємств, який визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГК України та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. 3 ст. 66). [5, 7]
ЦК України ж під підприємством розуміє виключно об'єкт права, розглядаючи підприємство тільки як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191). Таким чином, відносно терміну «підприємство» українське законодавство не має єдиного погляду [6].
Відповідно до чинного законодавства, а саме ЦК України та ГК України існують такі організаційно-правові форми юридичних осіб: повне товариство відповідно до ст. 119 ЦК України [2]; командитне товариство відповідно до ст.133 ЦК України [2]; товариство з обмеженою відповідальністю відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України [3]; товариство з додатковою відповідальністю відповідно до ч. 4 ст. 80 ГК України [3]; акціонерне товариство відповідно до ч. 1 ст. 80 ГК України [3], ін.
До того ж слід відзначити, що в сучасному господарському та цивільному законодавстві також відсутнє змістовне визначення поняття організаційно-правової форми господарських товариств. Вирішення проблеми сутнісного, а не емпіричного розуміння змісту поняття організаційно-правової форми господарських товариств на теоретичному рівні можливе, на мій погляд, шляхом застосування методології системного підходу. Цей підхід, як вважає К. О. Кочергіна, дозволяє розглянути організаційно-правову форму господарських товариств як складну соціальну систему, у структурі якої можна виділити певні «правові» підсистеми – «засновників/учасників» та «юридичної особи», де остання має свою підструктуру у вигляді підсистеми майнового комплексу, правоздатності і управління. Указані підсистеми, у свою чергу, відображаючи складну ієрархічну структуру всієї системи організаційно-правової форми господарських товариств, складаються із таких системно-структурних елементів: 1) правового режиму майна; 2) правоздатності; 3) системи органів чи певного порядку управління; 4) змісту правовідносин між учасниками та створеною ними юридичною особою, у тому числі межі і порядок їх відповідальності; 5) відносини між засновниками/учасниками з приводу створення, функціонування та припинення юридичної особи (участь у формуванні статутного капіталу, участь у розподілі прибутку, розпорядження корпоративними правами, отримання інформації про діяльність товариства) [4].
Таким чином, враховуючи вищевикладене, доцільно під організаційно-правовою формою господарських товариств розуміти систему урегульованих у законодавстві трьох типів відносин, а саме: відносин, що виникають усередині підсистеми "засновників/ учасників" між її системно-структурними елементами - засновниками/ учасниками з приводу створення, функціонування та припинення господарського товариства як організації; відносин, що виникають усередині підсистеми «юридична особа» з приводу взаємодії її структурних елементів - правоздатність, правовий режим майна, порядок управління; відносин, що виникають між названими підсистемами з приводу функціонування та припинення господарського товариства як юридичної особи, включаючи межі й порядок відповідальності.
Висновок. Аналізуючи вищесказане, можна зробити такі висновки:
Література