Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1.
Вступ до менеджменту. Суть і основні засади менеджменту.
1. Суть і необхідність управління суспільним виробництвом.
Поняття “управління” є надзвичайно містким і глибоким. Основу управління складають об’єктивні процеси суспільного розвитку. Розкриття зміст поняття “управління” передбачає розуміння суті об’єкта і суб’єкта управління. Суб’єкт управління – елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи несвідомими діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об’єкт управління. Суб’єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування і функціонування є вплив на об’єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління. Об’єкт управління – елемент системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб’єкта.
Отже, управління в загальному вигляді може трактуватись як процес впливу суб’єкта на об’єкт, в результаті чого змінюється режим існування системи, в якій вони діють.
Розвиток продуктивних сил супроводжується поглибленням спеціалізації і кооперації праці, що в свою чергу породжує необхідність координації зусиль людей в різних видах соціально-економічних систем (первинний трудовий колектив, підприємство, галузь, народне і світове господарство). Така координація спільної діяльності людей є обов’язковим елементом доцільної колективної діяльності і одержала назву управління або менеджмент. Отже, управління є властивим суспільному виробництву на будь-якій стадії його розвитку.
У системі суспільного виробництва управління здійснюється в різноманітним формах і видах, охоплює різні складові середовища існування людини як індивіда. Середовищем існування людини є жива і нежива природа, а також людське суспільство. Відповідно до цих складових у навколишньому середовищі розрізняють такі сфери управління:
Управління в технічних системах програмується людиною, буває складним і простим, але тільки найскладніші технічні системи мають здатність до самовдосконалення відповідно до параметрів, заданих технічними характеристиками таких об’єктів.
Управління в біологічних системах здійснюється з метою пристосування живих організмів до навколишнього середовища, зміни або відтворення параметрів природного середовища відповідно до потреб людини.
Управління в суспільстві тісно пов’язане з попередніми сферами управління, але характеризується найскладнішими процесами, оскільки стосується діяльності окремих людей та їх груп. У зв’язку з високою складність управління в соціальних системах поділяють на такі типи:
Економічне, соціальне та виробниче управління здійснюються на усіх рівнях виробництва – від робочого місця працівника до рівня національної економіки.
Управління виробничо-господарськими організаціями прийнято називати міжнародним терміном “менеджмент”, а науку про предмет, принципи і методи такого управління – менеджментом. За своїм змістом категорій “управління”, “менеджмент”, “керівництво” є тотожними, хоча окремі дослідники відмічають, що ці поняття мають різне смислове наповнення.
У фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови “менеджмент” трактується як:
Крім того, менеджмент має цілу низку інших значень (рис. 1).
Вид професійної діяльності
Наука Керівництво організацією
Мистецтво Організація спільної
управління праці людей
МЕНЕДЖМЕНТ
Процес прийняття Певна категорія людей,
рішень основною професійною
діяльністю яких є управління
Організація організаціями
управління
Певна система управління
Рис. 1. Основні значення поняття “менеджмент”.
Але найчастіше менеджмент розглядається як сукупність стратегій, концепцій, принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва будь-якою діяльністю з метою підвищення її ефективності та задоволення ринкових потреб споживачів.
Отже, розвиток змісту і форм традиційного управління привів до виникнення наукової дисципліни – менеджменту, яка має свій предмет, метод і теорію.
Предметом науки менеджменту є управлінська діяльність та організаційно-економічний механізм її здійснення на рівні головної ланки економіки - підприємства (організації). Наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони, принципи, функції, форми і методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління.
Складність явищ, які вивчають у менеджменті, передбачає використання цілісної сукупності методів. Методологічною основою сучасної науки управління є загальнотеоретичні та специфічні методи наукового пізнання: конкретно-історичний, системно-ситуаційний, структурно-функціональний, операційний, оптимізаційний, динамічний. У процесі наукового дослідження управління виробничою діяльністю використовуються спеціальні фотохронометражні спостереження для визначення витрат робочого часу на здійснення управлінських та суто виробничих операцій, а також способів і прийомів виконання окремих робіт, а також здійснюються розрахунки, побудова моделей, графіків, діаграм, схем.
В управління важливу роль відіграють також методи соціальної психології: спостереження, експеримент, соціоментричне опитування.
Як і в інших науках, використовуються методи індукції, дедукції, аналізу, синтезу, порівняння та інші.
Застосування зазначених методів здійснюється в рамках системного підходу до дослідження закономірностей процесів в економічних системах, які мають кількісне і якісне вираження. Системний підхід передбачає комплексне вивчення соціально-економічних явищ як єдиного цілого, що включає аналіз принципів побудови і функціонування системи у цілому, розгляд особливостей усіх компонентів системи, їх взаємозалежностей і зв’язків по горизонталі з іншими системами такого рівня і по вертикалі з системами вищого порядку. За допомогою системного підходу здійснюється глибокий логічний аналіз об’єкта управління, встановлюються закономірності розвитку і функціонування систем, удосконалюються методи і процедури прийняття управлінських рішень.
Метою менеджменту є забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу і процесу управління, розвитку матеріально-технічної бази ефективного використання кадрового потенціалу, власних і залучених коштів. Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається внаслідок мінімізації витрат і максимізації доходів від результатів виробництва. Досягнути цю мету можливо лише шляхом конкретизації і деталізації у просторі і часі мети менеджменту для окремих підрозділів і працівників організації. Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів і наявних ресурсів. До завдань також можна віднести: автоматизація виробництва, залучення висококваліфікованих кадрів, контроль ефективності діяльності організації, розробка стратегії розвитку організації, визначення обсягу необхідних ресурсів і джерел їх постачання.
Зміст завдань менеджменту залежить від стадії його здійснення. Залежно від видів і послідовності діяльності у структурі менеджменту виділяють такі стадії:
В залежності від функціональної зони менеджменту в межах організації розрізняють такі види менеджменту: маркетинг-менеджент, фінансовий менеджмент, виробничий менеджмент, екологічний менеджмент, інноваційний менеджмент.
Змістом маркетингу як складової частини менеджменту є організація інформаційної взаємодії внутрішнього середовища організації із зовнішнім. Завданнями маркетингу як складової частини менеджменту є: виявлення потреб ринку, визначення споживчих якостей продукції відповідно до потреб ринку, задоволення потреб ринку в продукції, надання необхідної інформації для планування виробництва, розробка концепції ціноутворення.
Фінансовий менеджмент полягає в забезпеченні виробництва фінансовими ресурсами, контролі руху грошових коштів та фінансових результатів діяльності організації. Завданнями фінансового менеджменту є: аналіз фінансового стану підприємства, розробка фінансової стратегії, одержання і використання довго- і коротко строкових кредитів, поточне управління пасивами і активами, емісія власних цінних паперів, факторинг, контроль ефективності використання фінансових ресурсів.
Суть виробничого менеджменту становить раціональна організація використання ресурсів виробництва. У зв’язку з неоднорідністю виробничих ресурсів та специфікою їх використання виробничий менеджмент поділяють на операційний та менеджмент персоналу. Операційний менеджмент полягає в раціональній організації процесу перетворення матеріальних, інформаційних, фінансових ресурсів на кінцевий продукт діяльності. Завданнями операційного менеджменту є раціональна організація управління і виробництва, оптимальне поєднання і використання чинників виробництва, управління запасами сировини і матеріалів, проектування продукції, управління закупівлями сировини і матеріалів, контроль якості продукції. Менеджмент персоналу полягає у структуризації і мотивуванні працівників, їх розвитку. Завданнями менеджменту персоналу є планування трудових ресурсів, набір і добір кадрів, визначення заробітної плати, професійне навчання, поділ праці, організація праці, делегування повноважень, мотивування і стимулювання працівників, контроль персоналу.
Екологічний менеджмент трактується як екологічно безпечне управління виробництвом, за якого досягається оптимальне співвідношення між екологічними і економічними показниками. Завданнями екологічного менеджменту є налагодження екологічно безпечних виробничих процесів, попередження негативного антропогенного впливу на природу, створення “зеленого” іміджу організації, стимулювання природоохоронних ініціатив, перетворення екологічних обмежень на нові можливості зростання виробничої діяльності (утилізація і переробка відходів, впровадження маловідходних технологій).
Інноваційний менеджмент полягає в управлінні нововведеннями у виробничій діяльності підприємства: розробка і запровадження нових видів продукції, нових технологій, нових методів організації виробництва і праці. Завданнями інноваційного менеджменту є: розробка планів і програм інноваційної діяльності, залучення у виробництво нових видів ресурсів, розробка і вдосконалення продукції, ресурсне забезпечення інноваційних програм.
Парадигма менеджменту – система понять, уявлень, що формується на основі вивчення, аналізу й узагальнення реалій дійсності, змінюючись відповідно до змін зовнішнього і внутрішнього середовища організації. Оскільки менеджмент є відображенням соціально-економічних умов суспільного виробництва, то його парадигма не є чимось незмінним усталеним. На різних етапах вона відображає панівну ідеологію щодо ефективності виробництва.
Концептуальною основою парадигми менеджменту з моменту його зародження і до кінця 17 століття став контроль за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалась після здійснення події. Із середини 17 до останньої третини 19 століття успіху досягав автор товарної ідеї, який міг її реалізувати. Успішні менеджери найчастіше були винахідниками. Парадигмою менеджменту у цей період стало поєднання управління на основі контролю за виконанням завдань з управлінням на основі екстраполювання тенденцій виробництва. З кінця 19 до по початку 20 століття відбувався бурхливий розвиток промисловості, підвищення продуктивності праці. Тому парадигма менеджменту в цей період включала: домінування технологічних питань виробництва над соціальними, раціональна організація праці, мінімізація витрат виробництва, довгострокове планування виробничої діяльності.
У 30 –ті роки 20 століття ринок ущільнився, його канали переповнились товарною масою. Тому як суттєву ознаку ринку почали розглядати попит покупців. Складовими парадигми менеджменту в цей період стали проведення маркетингових досліджень, стратегічний менеджмент як технологія перспективно орієнтованого цільового управління, прийняття гнучких поточних рішень.
З початку 60-х років ринок ще більше ущільнився, конкуренція надзвичайно підвищилась. Тому завданням менеджменту і складовою його нової парадигми стало не стільки вивчення, скільки формування попиту, створення власних ринкових ніш. Важливою складовою парадигми менеджменту стала соціально-культурна технологія як усередині самої фірми, так і в її соціальному середовищі, а головними завданнями менеджменту – не стільки позиціонування товару на ринку, скільки позиціонування фірми в суспільстві. Отже, основними складовими сучасної парадигми менеджменту є: перспективне спрямування менеджерської діяльності, маркетингова орієнтація виробництва, технологія паблік рилейшнз, диверсифікація і багатопрофільність виробництва, фірмовий стиль, імідж, культура організації, персонал-орієнтовані технології.
4. Менеджер як ключова фігура ринкової економіки.
Сфера діяльності менеджерів
Сферою діяльності менеджера є, передусім, внутрішнє середовище організації, яке забезпечує проведення процесів бізнесу. Таке уявлення потребує пояснення різниці між менеджером і підприємцем. Менеджер – це фахівець, що професійно здійснює процес управління в конкретній галузі діяльності організації. Таке визначення дає узагальнене уявлення про професію менеджера. З цього визначення випливає, що менеджер:
Отже, справедливим є розподіл менеджерів за рівнями управління і функціональними сферами їхньої діяльності. Термін «менеджер» уживається відносно досить широкої категорії працівників сфери управління організацією. Складність і багатогранність управлінської праці дає змогу віднести до категорії менеджерів як керівників (начальників), що мають право приймати управлінські рішення, так і підлеглих, зайнятих підготовкою і виконанням прийнятих рішень.
Ознакою віднесення працівників організації до праці менеджерів є конкретний вид діяльності і внесок у забезпечення результатів. Але при цьому варто пам’ятати, що менеджери за своїм статусом поділяються на керівників і виконавців. Керівник наділений повноваженнями приймати управлінські рішення. Він завжди має у своєму підпорядкуванні виконавців. Виконавці покликані забезпечувати перебіг процесу управління, брати участь у підготовці й реалізації рішень. Сферою діяльності виконавців, як правило, є функціональний менеджмент.
Особливостями менеджера, що відрізняють його від інших фахівців, є п’ять базових видів діяльності:
Підприємець. У літературі є різні тлумачення терміна «підприємець». Узагальнення різноманітних поглядів дає змогу зробити такі висновки. Це людина, якій властива потреба в самореалізації на шляху пошуку нових ідей у різних сферах діяльності, яка використовує для цього будь-яку можливість і свідомо діє в умовах підвищеного ризику.
Смислову основу терміну «підприємництво» становить процес пошуку і реалізації нових ідей, що їх здійснює підприємець, дії якого характеризуються сподіваннями на одержання прибутку і готовністю до ризику. Підприємець найчастіше є власником своєї ідеї, а не власником підприємства чи капіталу. Й. Шумпетер виділяє три цільових мотиви у діяльності підприємця:
Зі сказаного випливає, що підприємництво і менеджмент мають багато спільного.
Водночас треба чітко уявляти собі, що менеджмент і підприємництво – два різних аспекти того самого процесу. Підприємницька діяльність на сучасному етапі потребує колективних дій однодумців. Тому підприємцю необхідно мати навички менеджменту. Підприємець, котрий не вміє управляти, приречений на поразку. Але не всі підприємці – добрі менеджери. Ось чому для реалізації своєї ідеї вони повинні запрошувати в команду менеджерів. Воднораз, якщо менеджмент організації не прагнутиме до відновлення на основі нових ідей, він не матиме майбутнього.
Джерелом підприємницької діяльності є зовнішнє середовище. Менеджмент ініціюється внутрішнім середовищем організації, а зовнішнє середовище розглядається як джерело можливостей або загроз. Тому поширилася думка, що менеджмент і підприємництво – різні речі. Менеджмент має бути орієнтований на створення такого внутрішнього середовища, яке б забезпечувало отримання потрібного результату й ефективність діяльності організації.
Результати діяльності будь-якої організації існують за її межами, у зовнішньому середовищі, тобто у підприємництві. При цьому не кожен менеджер має якості підприємця. У процесах управління беруть участь усі менеджери, а нові ідеї генерують тільки менеджери-підприємці. Отже, зусилля менеджменту організації мають бути спрямовані ззовні всередину, тобто базуватися на принципах підприємництва. У сучасних умовах відокремлення менеджменту від підприємництва суперечить самій функції і природі організації. Менеджмент організації існує заради результатів, що осягаються в зовнішньому середовищі. Це й створює модель сучасного менеджера.
Модель менеджера ХХІ століття
За оцінками експертів у галузі менеджменту, контури моделі менеджера ХХІ століття будуть такими:
Щоб мати такі характеристики, кандидатам на посаду менеджера необхідно опанувати багато професійних і допоміжних дисциплін.
Особливості праці менеджера:
Конкретний зміст управлінської праці залежить від категорії управлінських працівників. За посадовими ознаками управлінських працівників класифікують на керівників, спеціалістів, інших службовців.
Керівник - особа, яка очолює організацію, її структурно відокремлений виробничий або функціональний підрозділ і наділена повноваженнями приймати рішення щодо розпорядження виділеними йому матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами. Керівникам, до яких зараховують і їх заступників, належить головна роль в управлінні. Керівників класифікують за ознакою їх повноважень та рівня управління.
Відповідно до повноважень і кола обов’язків керівників поділяють на:
Рівні управління формуються в складних ієрархічних системах, коли один лінійний керівник не може управляти всією організацією. За рівнями управління керівників поділяють на керівників першого (низового) рівня (наприклад, відувач відділу), керівники середнього рівня (очолюють великі автономні підрозділи організації – начальник цеху, завідувач відділення, завідувач філії), керівники вищого рівня (президент, голова правління, директор та їх заступники).
Спеціалісти – працівники управління, до обов’язків яких належить планування, нормування, підготовка інформації для прийняття управлінських рішень, облік. Їх класифікують за функціями управління (юристи, бухгалтери, економісти). За посадовою класифікацією спеціалістів поділяють на провідних, старших, 1-ої категорії. Спеціалісти повинні мати повну вищу освіту за фахом.
Інші працівники управління – це службовці, зайняті первинним обліком, обробкою, передаванням документів, розрахунково-обчислювальними роботами. Такі посади можуть займати особи з базовою вищою освітою, а в окремих випадках – особи із загальною та загальною спеціальною освітою.
Успішну діяльність, високу ефективність організації забезпечує злагоджена, гармонійно поєднана праця керівників, службовців і фахівців у взаємодії та постійному інформаційному контакті.