Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Лекція № 7: Судова психологія
План:
Психологія судового процесу при розгляді кримінальних проваджень досліджує закономірності, пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді цих проваджень, а також виховний вплив судового процесу і вироку на обвинуваченого й інших осіб, роль громадської думки та її вплив на суддів тощо.
Психологічна діяльність судді в кримінальному провадженні тісно пов’язана з його процесуальною діяльністю.
Судова діяльність складається з пізнавальних, комунікативних виховних, організаційних компонентів та має свою структуру.
Пізнавальна діяльність судді характеризується в судовому провадженні багатоплановістю, перевантаженістю оперативної пам’яті, передбаченням різноманітних варіантів можливого розвитку судового провадження, оперативним аналізом отриманої інформації і правовою концептуалізацією.
Розглядаючи кримінальні провадження, суд зустрічається з різноманітними складними життєвими ситуаціями, які характеризуються непередбачуваною поведінкою сторін, заплутаністю вихідних даних про істинний перебіг подій, складністю емоційних станів задіяних осіб, довільним чи спонтанним наміром сторін судового процесу ввести суд в оману і т. ін.
Провадження ускладнюється тим, що часто кожна зі сторін-учасниць упевнена у своїй правоті й наполягає на тому, що саме її дії відповідають букві і духу Закону, про зміст чи існування якого ця сторона, можливо, навіть не мала уявлення під час вчинення дій, які, зрештою, і призвели до судового процесу.
Суперечливі інтереси сторін можуть породжувати напружені ситуації і конфліктне протистояння. Завдання судді – надавати взаємодії сторін конструктивно-пізнавальний характер, надавати їм процесуально гарантовані права і можливості, забезпечувати змагальний характер судочинства.
Професія судді пов’язана з необхідністю приймати важливі й відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинуватість у вчиненні правопорушень. Найбільшу увагу при здійсненні правосуддя слід приділяти такій психологічній категорії, як проблема внутрішнього переконання судді. При здійсненні правосуддя, після оцінювання всіх доказів по справі це є чи не найголовнішим чинником, який впливає на прийняття суддею процесуального рішення – прийняття рішення в кримінальному провадженні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. На всі питання, винесені на розгляд суду, повинна бути отримана категорична позитивна чи негативна відповідь. В основі судового рішення повинна знаходитися не тільки логічна неминучість, а й моральна обов’язковість. У деяких випадках допускаються судові помилки через поверхневе дослідження доказів, унаслідок чого можуть бути як невиправдано жорсткі, так і надто м’які вироки. Процес формування внутрішнього переконання судді пов’язаний із безперервними усуненнями сумнівів, які виникають при розгляді справи. На внутрішнє переконання судді впливає вся доказова інформація, яка досліджується згідно із загальними правилами судового процесу, – безпосередньо, усно й безперервно, під головуванням головуючого судді та з дотриманням рівності прав учасників процесу.
У філософській літературі процес формування внутрішнього переконання судді передається формулою „пізнано – усвідомлено – пережито – прийнято за істину”.
У гносеологічному аспекті процес формування суддівського переконання розгортується в системі „незнання – знання”: від вірогідності знання до знання істинного і достовірного, отриманого в результаті досліджень сукупності доказів.
У психологічному аспекті (теорія пізнання філ.) суттєвим для процесу формування внутрішнього переконання судді є переростання сумніву (як наслідку ймовірних знань) у переконаність судді.
Внутрішнє переконання судді становить собою усвідомлену потребу судді, використання ним власних думок, поглядів і знань. Воно пов’язане із правосвідомістю судді, яка розглядається як форма суспільної свідомості, що поєднує систему поглядів, ідей, уявлень, теорій, а також почуттів, емоцій і переживань. Ці погляди характеризують ставлення людей і соціальних груп (у тому числі й через фактичну поведінку) до діючої і бажаної правової системи. У структурі правосвідомості виділяють світоглядну (погляди, ідеї, теорії), психологічну (почуття, емоції, переживання) і поведінкову (правомірна поведінка, правова активність, правопорушення тощо, які характеризують фактичну реакцію людини на функціонування елементів правової системи) сторони.
Правосвідомість судді багато в чому визначається устоями конкретного суспільства на певному етапі його розвитку, умовами життя людей, традиціями, звичаями, моральними принципами, нормами поведінки. З цим пов’язана заборона щодо можливої належності суддів до політичних партій і профспілок.
Правосвідомість судді це суб’єктивна реакція судді на правові норми, тобто сукупність поглядів, ідей, які виражають його ставлення до традицій, звичаїв, моральних принципів, норм поведінки, професійних обов’язків, норм права, законності, правосуддя, уявлення про те, що є правомірним і неправомірним. Складний процес постановлення законного, обґрунтованого, справедливого та ефективного рішення суду, який носить виховний характер, вимагає глибокої аналітичної діяльності суддів
Вчені дослідили, що психологічна професіограма судді складається із соціальної, реконструктивної, комунікативної, організаційної та посвідчувальної сторін.
Соціальна сторона полягає в тому, що суддя заклопотаний не тільки тим, щоб правильно, у відповідності із законом, розглянути та вирішити кримінальне провадження, але і тим, щоб максимально використати судові процеси, судову практику і матеріали для попередження проявів порушення законності. З цією метою він проводить публічні процеси, активно бере участь в пропаганді законів серед населення, проводить іншу профілактичну роботу. Кожний суддя проводить в життя ідеї, закладені у законодавстві. Одночасно він виховує значну кількість людей. Досвідченого суддю відрізняє висока відповідальність за свою діяльність і за прийняті рішення, принциповість, витримка та безпристрасність. Він повинний постійно підвищувати рівень своїх знань та вдосконалювати свою майстерність (ст.. 54 ч. 6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» вперше – щорічна двохтижнева підготовка; безстроковий – не менше ніж раз на три роки у Національній школі суддів).
Реконструктивна сторона – це поточний та остаточний аналіз всієї зібраної по справі інформації, кінцевим результатом якого є винесення справедливого у відповідності із діючим законодавством вироку чи рішення. У реконструктивній діяльності реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам’ять, уява, аналітичне та синтетичне мислення, інтуїція судді. Інтуїція та мислення беруть участь тільки в оцінці інформації при дослідженні доказів.
Комунікативна сторона полягає у спілкуванні з людьми в ході судового процесу. Це спілкування протікає в межах процесуального регулювання, а суддя є головним організатором спілкування. При цьому реалізуються такі особистісні якості судді, як чуттєвість, емоційна стійкість, вміння слухати та розмовляти. Для того, щоб у залі судового засідання викликати людину на відвертість, зняти розгубленість, незручність, роздратованість, необхідні великий такт, культура і глибокі знання психології особистості. Невміння деяких суддів знімати нервову напругу в залі судового засідання знижує якість судового процесу та може призвести до серйозних помилок.
Організаційна діяльність передбачена статтею 321. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.
Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку. Це вимагає високої організованості судді та вміння керувати всіма особами, які знаходяться в залі судового засідання. Але керівництво судді має публічний характер та обмежене процесуальними вимогами, оскільки учасники процесу не є його підлеглими в прямому розумінні цього. Головуючий намагається встановити психологічну сумісність учасників процесу, що має велике значення для якісного здійснення правосуддя.
Посвідчувальна діяльність судді завершує дану професіограму і уявляє собою приведення усієї здобутої в ході процесу інформації у спеціальні, передбачені законом форми: вирок чи ухвалу. У цій діяльності реалізується загальна та спеціальна культура письмової мови судді, його професійні навики у складанні письмових документів.
Регуляція стосунків між учасниками процесу під час судового провадження вимагає від судді не тільки професіоналізму, але і психологічної компетентності та загальної культури спілкування. На всі неприйнятні в суді ситуації суддя повинен своєчасно, тактовно, але чітко відреагувати. При цьому неприпустимі грубість, високомірність, зауваження, які принижують гідність учасників процесу. Усі категоричні вимоги судді повинні бути процесуально обґрунтовані. Суддя зобов’язаний присікати будь-які прояви грубості, нетактовності між сторонами в процесі, оберігати процес від непотрібних емоційних викидів та вводити його в раціональне русло. При цьому суддя зобов’язаний уникати повчальних зауважень, нотацій.
Судове провадження повинно, звичайно, відповідати всім процесуальним і судово-ритуальним вимогам. Однак, слід пам’ятати, що надто сувора обстановка суду може викликати надмірну психічну напруженість окремих його учасників, загальмованість їхньої психологічної діяльності, понизити інтелектуальні, вольові та інші можливості. Головуючий суддя спочатку повинен звернутися до учасників процесу зі словами, що зумовили б певний заспокійливий ефект, тобто це звернення повинне відрізнятися повагою, підкресленою нейтральністю. Необхідно постійно знімати гнітючий, подавлюючий вплив залу на поведінку окремого індивіда, тобто не допускати реплік і викриків із залу суду. Питання, які задаються, не повинні бути безтактними і набридливими. З метою ситуативної адаптації осіб, які дають показання, питання повинні бути максимально прості, дохідливі, але такі, що не допускають неоднозначної відповіді. Ці питання мають активізувати мовну активність учасників процесу. Тут неприпустимі неуважність, довгочасні переговори між суддями, зневажливі репліки, прояв нетерплячості. Питання судді не повинні нести в собі іронію, насмішкування. Викликавши легковажну реакцію присутніх, вони можуть збити з пантелику особу, яка дає показання, понизити загальний діловий настрій судового засідання. Слід мати на увазі, що будь-яка масова реакція може мати характер психологічного зараження. Всі питання до допитуваних осіб повинні чітко контролюватися судом. Відведенню підлягають не тільки навідні питання, але і провокуючі, заплутуючі, демагогічні.
В судовому засіданні деколи задається багато зайвих запитань, які не стосуються обставин справи, запитань, які психологічно не продумані (на які особа, яка допитує, отримує небажані для себе відповіді). Часто акцентуються несуттєві розходження між показаннями в суді і на досудовому слідстві. Нерідко сторони задають питання, які посилюють позицію іншої сторони. Тільки дуже досвідчені адвокати і прокурори не торкаються питань, які не вигідні для відстоювання їхньої позиції, коли шанси позитивної відповіді незначні. Щоб забезпечити змагальність сторін та не бути звинуваченим в упередженості суддя може ставити запитання тільки уточнюючі та для доповнення відповідей.
Судове провадження допускає використання прийомів правомірної психічної дії (дії, яка не обмежує свободу волевиявлення) на осіб, які скоюють умисну протидію досягненню істини. Це може бути і миттєва постановка емоційно діючих питань, і надання нових, неочікуваних доказів, висновків експерта, організація перехресного допиту, одночасних допитів і т.д.
Надається також і мнемічна допомога допитуваним: нагадування про відправні події, їх послідовність, емоційно забарвлені обставини, прив’язка до життєво важливих для допитуваного подій, спонукання до відтворення потрібного матеріалу шляхом установлення асоціативних шляхів.
Відповідь на ці та інші питання, що повинні бути розглянуті в ході судового провадження, потребує не тільки суто професійної підготовки та життєвого досвіду судді, а й належних психологічних знань та здатності їх влучно застосовувати.
Для з’ясування певних питань психологічного характеру недостатньо професійних знань судді, – необхідні спеціальні знання в галузі психології. Це стосується, здебільшого, дослідження особливостей психічної діяльності свідків, потерпілих, обвинувачених, їхніх емоційних реакцій, психічних властивостей, станів тощо. Для дослідження зазначених особливостей використовуються спеціальні психологічні знання. У комплексі все це вимагає відповідної професійно-психологічної підготовки судді або підвищення її рівня.
Для вирішення подібних питань суд може залучити до процесу професійного психолога як експерта, спеціаліста і консультанта.
Формування особистого переконання суддів у справі відбувається в процесі з'ясування кожним із них усіх фактів і обставин, їх осмислення й оцінки, виявлення між ними певних зв'язків і закономірностей. Значну роль у формуванні особистого переконання суддів по розглядуваному провадженні відіграє діяльність сторін судового засідання та інших учасників. Певною мірою своїми виступами прокурор, потерпілий, захисник і обвинувачений справляють психологічний вплив на суд, щоб домогтися бажаного для них вироку.
Прокурор у своїй промові підтримує правильність висунутого обвинуваченому обвинувачення або у встановленому законом порядку відмовляється від обвинувачення, аналізує підсумок судового розгляду з погляду державного обвинувачення. Захисник у своїй промові висловлює суду свою думку щодо значення перевірених і досліджуваних у процесі судового розгляду доказів із позиції захисту. Він наводить докази, що спростовують обвинувачення, пред'явлені обвинуваченому, викладає факти й обставини, що пом'якшують його провину, висловлює свою думку з приводу запропонованого прокурором покарання, вступає з ним у полеміку, а також висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.
Слід зауважити: ступінь впливу прокурора і захисника на формування особистого переконання суддів залежить не тільки від якості їхніх промов, а й від наявності у суддів свого власного переконання. І чим більш завершеним є суддівське переконання, сформоване в ході з'ясування ним фактів і обставин справи, їхнього осмислення й оцінки, тим важче воно піддається зміні під впливом виступів прокурора і захисника. Обидва в процесі судових суперечок впливають на суддів, по-перше, логічною доказовістю промов і, по-друге, емоційно-психологічною переконливістю. Логічне й емоційне служать одній меті і виступають завжди в нерозривній єдності. Водночас кожен із цих методів має своє призначення:
Цілком очевидно, що позиції сторін обвинувачення і захисту різні. І прокурор, і захисник прагнуть переконати суд у правильності своїх позицій. Кожен із них дає ретельний аналіз не тільки тих доказів, які підтверджують висновки, що викладаються промовцем, а й тих, що використовує протилежна сторона в спростуванні.
Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. У разі заперечення обвинуваченим своєї вини обов'язок прокурора розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з іншими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, прокурор зобов'язаний відмовитися від його підтримки.
Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповідної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об'єктивні та суб'єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості обвинуваченого (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особистості обвинуваченого розкривається особистість самого прокурора, його ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності прокурор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила такий:
від надмірно суворого покарання може постраждати особистість;
від надмірно м'якого покарання зникає віра в правосуддя.
Тільки об'єктивний аналіз державним обвинувачем як позитивних, так і негативних якостей особистості обвинуваченого може сприяти винесенню справедливого вироку.
Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і важливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім професіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості.
Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в провадженні докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'якшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на розв'язання складного завдання — встановлення істини з метою виправдання особи, яка притягається до відповідальності, або пом'якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих обставин провадження, що можуть представити обвинуваченого з позитивного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об'єктивна оцінка наявних фактів.
Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини вчинення злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:
Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного. Природно, до конструктивного компонента відносяться розумові операції у співвіднесенні ситуації злочину до змісту кримінальних і кримінально-процесуальних норм. Цей компонент діяльності адвоката виявляється і при визначенні структури захисної промови на суді.
Захист — це функція, протилежна функції кримінального переслідування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підозра у скоєнні злочину й обвинувачення. Участь захисника в кримінальному судочинстві — необхідна умова реалізації принципу змагання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту) можливості найповніше обґрунтувати свої позиції, надати всіх необхідних доказів і запобігти вірогідним зловживанням своїми правами якоюсь однією стороною. Протиставлення доказів обвинувачення і захисту при виробництві у кримінальній справі дає змогу уникнути обвинувального ухилу, сприяє справедливому вирішенню справи. Сказане визначає різноманітні процесуальні функції прокурора і захисника. Проте незважаючи на протилежні позиції між ними можливі й обов'язкові нормальні ділові взаємини. Основу їх становить загальна для прокурора і захисника мета діяльності — надавати допомогу у здійсненні правосуддя, в установленні істини в справі. Стосунки, що складаються між адвокатом — захисником і прокурором — державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні кожним із них наданих прав і обов'язків, на розумінні завдань суду.
Одне з правил спілкування між зазначеними особами — відмова від демонстрації своєї переваги. Не можна виявляти упередженість стосовно, наприклад, молодого прокурора, якщо об'єктивно він ще не має достатнього досвіду, а захисник і за віком старший від нього, і набагато перевершує державного обвинувача в стажі роботи. Демонстрація переваги одного із них завжди помічається суддями, громадянами, які знаходяться в залі засідань і, як правило, сприймається ними негативно.
Обов'язковим має бути правило поваги до співрозмовника і до того, що і як він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника кожному з них варто чітко виражати — позою, мімікою, поглядом — готовність сприйняти висловлення, об'єктивно в них розібратися. Неприпустимо під час формулювання запитання захиснику, щоб останній у цей час дивився на годинник, демонстрував посмішку (або посмішку залу) і показував, що опонент йому набрид. Завдання учасників судового розгляду — слухати, вивчати, розуміти, оцінювати.
Правило стримування емоцій безпосередньо впливає на стосунки між прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і нестриманість може розпалити атмосферу не тільки між зазначеними особами, а й у залі судового засідання в цілому. Емоційна нестійкість може перерости в образи, крики, що знижує дієвість доказів сторін і ускладнює вирішення спірного питання по кримінальній справі.
Правило активного вислуховування також обумовлює стосунки між захисником і прокурором. Невміння слухати іншого — дуже поширене явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування.
Правило вивчення опонента й врахування у спілкуванні його індивідуально-психологічних особливостей. Це правило дає можливість прокурору і захиснику гнучкіше вести діалог, брати участь у судових суперечках. Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокурора — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядкування спілкування між ними вирішенню завдань правового виховання. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і правопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихованню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, законів, норм і правил поведінки.