Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Своєрідність політики в системі суспільних зв'язків полягає в тому, що вона покликана бути засобом регулювання всієї різноманітності стосунків між людьми. Власне з політичної сфери виходять основні імпульси управління соціальним організмом, які скеровують зусилля багатьох на виконання поточних і перспективних завдань. Засоби політики, політичної сфери дають змогу сконцентрувати економічний, соціальний, духовно-культурний потенціал суспільства для досягнення поставленої мети.
Істотною детермінантою політики є певні географічні умови. Деякі доктрини, зокрема геополітична, розглядають їх як вирішальні. Можна погоджуватися з цим чи ні, але географічне розташування країни все ж істотно впливає на її економіку, особливо на формування концепції оборони.
Специфічного спрямування набуває політика залежно від чисельності населення, його статевої структури. Вплив демографічних факторів опосередкований через економіку. Він і прямий, оскільки визначає певні риси і структуру суб’єктів політичного процесу. Якщо ж йдеться про національний склад населення, то це одна із домінант політичного життя.
Серед факторів, що визначають політику, істотне місце посідають соціально-психологічні. Саме вони позначаються на політичній поведінці мас та окремих індивідів. За певних умов ці фактори можуть стати вирішальними, наприклад, якщо йдеться про феномен натовпу. Досить відчутний вплив цього фактора в політичному лідерстві. А якщо взяти національний характер, то він часто-густо визначає форми боротьби за національне самовизначення.
Вибір політичних інститутів, методів функціонування, їх цілей значною мірою залежить від духовної культури. Вона так чи інакше визначає державний устрій народів. У розмаїтті його існування — чи то конституційні монархії чи парламентські республіки як форми демократії — простежуються неоднакові культурні традиції народів, їхні філософські і релігійні погляди тощо. Саме духовна культура впливає на характер політичної соціалізації індивідів, систему їхніх політичних цінностей і політичні позиції.
Ще за часів Конфуція, Платона, Арістотеля, Цицерона політичні проблеми перепліталися з реаліями суспільного життя, які сьогодні традиційно відносять до предметів етики, філософії, правознавства, а також до ділянки релігії, міфології (сім'я, держава, політико-економічні відносини). В Середні віки структуру феодальної державності, ієрархію відносин між васалами і сюзеренами виправдовували системою теології та правознавства (Августин, Аквінат). В епоху Відродження до галузі знань про політику залучають історію і політичну економію (Макіавеллі). У XIX ст. групу дисциплін, які вивчають політичні явища і процеси, поступово доповнюють соціологія, географія, етнографія, психологія, а в XX ст. — усі інші сучасні науки, які мають відношення до політичного знання, — від математики, статистики і кібернетики до демографії, біології та екології (табл. 2.1).
Як окрема наука, політологія виникає 1948 р. Перший досвід самостійного існування підвела Міжнародна асоціація політичної науки, коли 1955 р. фахівці зі США, Великобританії, Франції, Швеції, Індії, Мексики, Польщі, Єгипту, Канади, Німеччини, Греції та Югославії підготували і випустили дослідження "Суспільні науки у вищій школі. Політична наука". Спільною працею учених у рамках проекту ЮНЕСКО обґрунтовано деякі висновки принципового значення.
Об'єктом політології є політична сфера суспільства (політична дійсність), усі явища й процеси, що до неї належать. У глобальному суспільстві — це політична підсистема, яка взаємодіє з економічною, соціальною, ідеологічною (духовно-моральною) підсистемами. У політичній підсистемі реалізується взаємодія різних соціальних спільнот (націй, класів, груп, верств тощо) щодо організації та функціонування державної політичної влади і визначення сучасного політичного курсу. Соціально-політичні інституції та організації опосередковують таку взаємодію. Держава — найважливіший політичний інститут, а участь у її діяльності визначає основний зміст політичних відносин людей. Філософія, соціологія, історія, теорія держави і права та інші науки також вивчають цю сферу, але зі специфічного погляду, оскільки кожна з цих наук має власний предмет вивчення.
Предметом політології є переважно феномен політичної влади, закономірності її формування і розвитку, форми і способи її функціонування й використання в державно-організованому суспільстві. Політична наука забезпечує системний, комплексний аналіз влади, а також досліджує політичні явища, діяльність інститутів та організацій поза полем зору відповідних наук: політичний світогляд, культуру, поведінку, методику й методологію аналізу політичних процесів. Предмет політології не характеризується суворою демаркацією, тому постійно збільшується кількість її спеціальних тем. Отож, якщо об'єкт наукового дослідження — це відносини, процес чи явище, що породжують проблему, проблемну ситуацію, то предмет — це певний аспект дослідження відносин, процесу чи явища в межах обраного об'єкта (рис. 2.3).
Нормативний (нормативно-ціннісний) підхід вимагає здійснювати оцінку політичного через етичні норми й цінності та з'ясовувати значення політичних явищ для суспільства і особистості з позиції поєднання суспільного й індивідуального блага, свободи, добробуту тощо.
Функціональний підхід полягає у вивченні залежностей між політичними явищами, окресленими в досвіді, — взаємозв'язків між рівнем економічного розвитку і політичною активністю населення, між кількістю партій і виборчою системою тощо.
Біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності (зрозумілого пояснення) й верифікації (достовірності) напрацьованих теоретичних знань практичним досвідом.
Структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність, систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.
Системний підхід передбачає аналіз політики як складноорганізованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи.
Інституціональний підхід полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада, тощо.
Антропологічний підхід походить з обумовленості політики не соціальними чинниками, на відміну від соціологічного, а природою людини як родової істоти з оригінальним набором основних потреб.
Психологічний підхід схожий на антропологічний, але, на відміну від нього, розглядає не людину взагалі, а конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб'єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого чинника у його поведінці.
Діяльнісний підхід розглядає політику як циклічний процес, що має певні етапи та стадії.
Критико-діалектичний підхід полягає у вивченні суперечностей у політичних явищах та інститутах як джерела їх руху та соціально-політичних змін.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів та явищ у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей, притаманних об'єктові дослідження.