Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Після того як ваші високості, найхристіаніші, найвищі, світліші і всемогутні государі - король і королева Іспанії і островів моря, наші повелителі,- в нинішньому 1492 році поклали край війні з маврами, що правили в Європі, і завершили війну у величезному місті Гренаді, де в цьому ж році, у другий день січня, я сам бачив, як силою зброї ще не були поставлені королівські штандарти ваших високостей на баштах Альгамбри, яка є фортецею вищезазначеного міста, але вже король маврів вийшов з міських воріт, щоб поцілувати королівські долоні ваших високостей і государя, володаря мого, в цьому ж місяці, я інформував Ваші Високості про землі Індій і про одного государя, який зветься Великий Хан, що означає на нашій мові Король королів. Цей государ і його попередники багато разів відправляли послів в Рим з проханням направити до них людей, досвідчених у справах нашої святої віри, щоб вони наставляли в ній; Святий Отець ніколи не задовольняв його і багато народів долучилося до згубних віровчень і звернулося до ідолопоклонства чи залучення до себе погибельних сект. І тому ваші високості, як католики-християни і государі, що вшановують святу християнську віру і сприяють її поширенню і як вороги секти Магомета й усілякого ідолопоклонства і єресі, вирішили відправити мене, Христофора Колумба, у зазначені землі Індій, з тим, щоб побачив я вищезазначених государів і ці народи і дізнався б про стан цих земель і також про те, яким чином виявиться можливим навернути їх у нашу святу віру. І повеліли, щоб я попрямував туди не сушею, слідуючи на схід, як зазвичай ходять в ту сторону, але західним шляхом, де до сьогоднішнього дня, наскільки ми це достовірно знаємо, не проходив ще ніхто.
І таким чином, після того як були вигнані всі євреї з ваших королівств і сеньорій, в тому ж місяці січні, Ваші Високості повеліли мені відправитися з достатнім флотом в згадані частини Індій. Заради того вони дарували мені великі милості, зробивши шляхетним мій рід і дозволивши відтепер і надалі іменуватися "Доном" і бути Великим Адміралом Моря-океану, а також беззмінним віце-королем і правителем усіх островів і материкових земель, які я відкрию і знайду і які відтепер і надалі будуть відкриті і знайдені в морі-океані, і поклали, що наступником моїм буде мій старший син і так з покоління в покоління до звершення віків.
І я відправився з міста Гранади в суботу 12 травня того ж 1492 року і прибув у місто Палос, морський порт, де я спорядив три кораблі, які дуже підходять для такого підприємства. Я вийшов з цієї гавані добре забезпечений всякого роду припасами і з великою кількістю моряків у п'ятницю, в третій день серпня того ж року, за півгодини до сходу сонця взяв курс на належні Вашим Височествам Канарські острови, що лежать в тому ж море-океані, щоб звідти йти своїм напрямом і плисти до тих пір, поки не прибуду я в Індії. А прибувши на місце, надіслати від імені ваших високостей послів до тих володарів і виконати все, що мені було наказано.
Для цього намірився я описати цю подорож дуже пунктуально, день у день відзначаючи все, що б я не зробив і що б зі мною не відбувалося, як то буде видно з подальшого.
Отже, я вирішив, государі-повелителі, кожну ніч описувати те, що трапилося за день, а вдень відзначати те, що трапилося при плаванні вночі, маючи на увазі скласти нову карту океану, на якій, на належних місцях, були б показані під їх вітром всі моря і землі моря-океану, і ще завести книгу і в ній поміщати все подібним же чином у малюнках з позначками екваторіальної широти і західної довготи. І настільки завантажив я себе всім цим, що забув про сон; і багато чого перетерпів я в плаванні, виконуючи визначене; і здійснення всього вимагало великої роботи.
П'ятниця, 3 серпня.
Ми відправилися в п'ятницю, 3 серпня 1492, від мілини Сальтес [Saltés] о 8 годині ранку; і до заходу сонця пройшли 60 миль, або 15 ліг, в південному напрямку при сильному бризі. Потім взяли курс на південний схід і південь, чверть на південний захід, тобто до Канарських островів.
Субота, 4 серпня.
Йшли на південний схід, чверть на південь.
Неділя, 5 серпня. За день і ніч пройшли, продовжуючи шлях, більш ніж 40 ліг.
Понеділок, 6 серпня.
Зламалось або зірвалось з кріплення кермо на каравелі "Пінта", якою керує Мартін Алонсо Пінцон , і вважають і підозрюють, що все це трапилося з-за підступів Гомеса Раскона і Кристобаля Кінтеро, яким належала каравела, тому що їм не хотілось йти в це плавання. І адмірал каже, що перед виходом у море було відмічено, що ці люди підступні і щось замишляють.
Бачачи це, Адмірал був у великому сум'ятті з тієї причини, що він не міг надати цій каравелі допомогу, не наражаючись на небезпеку. Але він каже, що заспокоївся зовсім, усвідомлюючи, що Мартін Алонсо Пінцон [Pinzon] є рішучою і винахідливою людиною. Врешті-решт, за день і ніч пройшли 29 ліг.
Вівторок, 7 серпня.
Знову зламалось кермо на "Пінті". Виправивши пошкодження, рушили до острова Лансароте [Lanzarote], одному з Канарських островів, і за день і ніч пройшли 25 ліг.
Середа, 8 серпня.
Пілоти всіх трьох каравел висловлювали різні думки щодо місцезнаходження флотилії. Але судження адмірала виявилося найбільш вірним. Він мав намір йти до острова Гран-Канарія, щоб там залишити каравелу "Пінта"; вона погано слухалася керма [gobernario] і підтікала. Адмірал хотів взяти на острові Гран-Канарія інший корабель, якщо тільки такий там знайдеться. У цей день не вдалося цього зробити.
Четвер, 9 серпня
Адміралу вдалося прибути на Гомеру [la Gomera] лише в ніч на неділю, Мартін Алонсо, за його розпорядженням, залишився на березі Гран-Канарії, тому що не міг продовжувати плавання.
Потім адмірал повернувся на Канари. Там трудами і старанністю адмірала, Мартіна Алонсо і всіх інших полагодили "Пінту" і врешті-решт прийшли на Гомеру. На острові Тенериф [Tenerife], над ланцюгом гір, бачили дим і вогонь. Гори ж ці були надзвичайно високі. Змінили вітрильне оснащення на "Ніньї" - замість латинських вітрил поставили прямі. На Гомеру прибули в неділю 2 вересня вже з оновленою "Пінтою".
Адмірал говорить, що багато поважних іспанців, жителі острова Ієрро [Hierro], які перебували на Гомера з доньєю Інесою Пераца [Inés Peraza], матір'ю Гильема Пераца, який потім був першим графом Гомери, клятвено стверджували, що з року в рік вони бачили на захід від Канарських островів землю і лежала, отже, ця земля в напрямку сонячного заходу. Інші жителі Гомери також підтверджували це клятвено.
Адмірал пригадує, що в 1484 р. будучі в Португалії, спостерігав як до короля з'явився хтось з острова Мадейри і просив короля дати йому каравелу, щоб відправитися до цієї землі. Він клятвено запевняв, що цю землю помічають з року в рік і вид її залишається всякий раз одним і тим же.
Адмірал також згадує, що теж саме говорять на Азорських островах, причому всі однаковим чином відзначають напрямок, у якому лежить земля, її розташування і розміри.
В четвер, на шостий день вересня, з водою, дровами, м'ясом і всім іншим, що заготовили люди, залишені для цієї мети адміралом на Гомера на той час, поки він був на острові Канарії, і відремонтувавши "Пінту", пустилися всі три каравели в дорогу, покинувши Гомеру.
Четвер, 6 вересня.
В цей день, вранці, вийшли з гавані Гомери в дорогу, щоб слідувати своїм напрямом. Адмірал дізнався від людей з однієї каравели, яка прибула з острова Ієрро, що до Канарських островів вийшли три португальські каравели, бажаючи його захопити. Це, мабуть, пояснюється заздрістю, яку відчуває король Португалії при думці, що адмірал пішов у Кастилію .
Йшли весь день і ніч при тихій погоді і вранці знаходилися між Гомерою і Тенерифом.
П'ятниця, 7 вересня.
В п'ятницю і до трьох годин ночі суботнього дня утримувалося безвітря.
Субота, 8 вересня.
В суботу, в три години ночі, подув вітер [ventear] з північного сходу. Адмірал пішов своїм шляхом на захід. На морі було качка від носа, що перешкоджало ходу, і тому за день і ніч пройшли тільки 9 ліг.
Неділя, 9 вересня.
Пройшли за день 19 ліг. Адмірал прийняв рішення відраховувати частки шляху менші, ніж проходили в дійсності. Це щоб людьми не опанували страх і невпевненість в тому випадку, якщо подорож виявилася би тривалішою, [ніж очікувалося].
Вночі пройшли 120 миль, або 30 ліг, роблячи по 10 миль на годину.
Матроси погано управляли кермом і відхилилися більш ніж на чверть на північний схід. Відійшли від курсу майже на піввітру. За це адмірал багаторазово відчитав їх.
Понеділок, 10 вересня.
За день і ніч пройдено було 60 ліг – по 10 миль, або 2,5 ліги в годину, але щоб не наводити на людей страх, якщо шлях виявиться довгим, [адмірал] поміняв пройдену відстань на 48 ліг.
Вівторок, 11 вересня.
Пливли весь день своїм шляхом, тобто на захід і пройшли понад 20 ліг. Бачили уламок щогли з 120-бочкового корабля, але не змогли виловити його.
Вночі пройшли близько 20 ліг, але за вказаною вже причиною відзначено було лише 16.
Середа, 12 вересня.
Продовжуючи йти тим же шляхом, пройшли за день і ніч 33 ліги, зарахувавши з тієї ж причини менше число ліг.
Четвер, 13 вересня.
За день і ніч пройшли тим же шляхом на захід 33 ліги, враховано трьома або чотирма лігами менше. Течія була зустрічною. У цей день голка компаса відхилилася на північний захід, те саме повторилося на наступний ранок.
П'ятниця, 14 вересня.
Пливли день і ніч своїм шляхом на захід і пройшли 20 ліг, визначивши трохи менше. Люди з каравели "Нінья" казали, що бачили чайку [garjao] і раб де хунко . Птахи ж ці ніколи не видаляються від землі більш ніж на 25 ліг.
Субота, 15 вересня.
За ніч і день пройшли 27 ліг і трохи більше тим же шляхом на захід. Вночі на її початку, видно було, як з неба впала в море в 4-5 лігах від корабля чудова вогненна гілка.
Неділя, 16 вересня.
Вдень і вночі пливли тим же шляхом на захід. Пройшли 39 ліг, але відзначили тільки 36. Вдень було хмарно, йшов дрібний дощик.
Адмірал тут відзначає, що в цей день на всьому шляху утримувалася така дивно м'яка погода, що принадність ранкових годин доставляла величезну насолоду, і здавалося, що не вистачає лише солов'їного співу. Він говорить: "погода була, як в Андалусії в квітні".
Тут почали помічати безліч пучків зеленої трави, і, як можна було судити за її виглядом, ця трава лише недавно була відірвана від землі. Тому всі вважали, що кораблі знаходяться поблизу якого-то острова, і, на думку адмірала, це був саме острів, а не материк. Він говорить: "материк лежить ще далі".
Понеділок, 17 вересня.
Адмірал плив своїм шляхом на захід і пройшов за день і ніч більше 50 ліг. Відзначено, однак, було всього лише 47. Була сприятлива течія. Бачили багато і дуже часто траву. Це була та трава, що росте на скелях, і приносилася вона із заходу. Моряки розсудили, що знаходяться поблизу землі. Пілоти взяли північ і виявили, що голки компаса відхиляються на північний схід на велику чверть. Моряків охопили страх і смуток, і не можна було дізнатися того причину.
Коли адмірал дізнався про все це, він велів вранці знову взяти північ; з'ясувалося, що стрілки показували вірно. Причина полягала в тому, що здавалося, ніби рухається сама зірка, а не голки компасу.
Після того як розвиднилося, в той же понеділок, побачили ще більше трави, і вона здавалась річковою. Серед трав знайшли живого рака, якого адмірал зберіг. Адмірал відзначає, що все це були вірні ознаки землі і що кораблі знаходяться від неї не далі ніж в 80 лігах. Було виявлено, що з часу відплиття від Канарських островів ще не було настільки несолоної води в морі і настільки тихої погоди. Всі повеселішали, і кожен корабель прискорив наскільки можна хід, щоб першим побачити землю. Бачили багато дельфінів [toninas], а люди з "Ніньї" одного убили.
Адмірал зазначає при цьому, що все це - ознаки західного боку [океану]. - "Надіюсь на всевишнього, від якого залежить все, і сподіваюся, що дуже скоро він дасть нам побачити землю".
Вранці, як він відзначає, бачили білого птаха, яка називається "раб де хунко" [rabo de junco, дослівно - хвіст очерету]. Птах цей звичайно не спить у морі.
Вівторок, 18 вересня.
Йшли день і ніч, пройшовши понад 55 ліг, але показали тільки 48. Море всі ці дні було дуже спокійним, зовсім як річка в Севільї. Мартін Алонсо на "Пинті", кораблі вельми багатовітрильному, пішов вперед, не чекаючи інших каравел. Він повідомив зі своєї каравели адміралу, що бачив безліч птахів, які летять до заходу, чому і сподівався цієї ж ночі побачити землю; з цієї причини він йшов так швидко.
На півночі показалась велика хмара - вірна ознака близькості землі.
Середа, 19 вересня.
Пливли своїм шляхом, і так як погода була тиха, за день і ніч пройшли 25 ліг, записали же 22. У цей день о десятій годині на корабель залетів алькатрац [un alcatraz, piquero - птах із роду пеліканів, що живе в тропічних і субтропічних районах всієї планети, кульок], увечері бачили ще одного. Птахи ж ці зазвичай не видаляються більш ніж на 20 ліг від землі. Деколи йшов дощ, але вітру не було - вірна ознака землі.
Адмірал не хотів затримуватися, ідучи проти вітру [barloventeando], щоб упевнитися, чи є близько земля, хоча він вважав, що і на північ, і на південь обов'язково повинні бути якісь острова, як насправді і було, і він йшов між ними, тому що його бажанням було слідувати далі до Індій; "... Погода сприятлива, тому, маючи надію на господа, на зворотному шляху все це зможу я оглянути..." - такі його слова.
Тут пілоти показали свої морські карти. За обчисленням пілота "Ніньї", флотилія опинилася в 440 лігах від Канарських островів, пілота "Пінти" - 420 і пілота адміральського корабля - точно в 400 лігах від цих островів.
Четвер, 20 вересня. Пливли в цей день на захід, чверть на північний захід, так як вітри неодноразово змінювалися затишшям. Пройшли 7 або 8 ліг. На корабель прилетіло два флькатраци, а потім ще один - вірна ознака близькості землі. Бачили багато трави, хоча минулим днем її не було помітно. Зловили руками птицю garjao, схожу на чайку. То була річкова, а не морська птаха, і лапки у неї такі, як у чайки.
Незадовго до сходу сонця з співом залетіли на корабель дві або три птиці з тих, що живуть на землі, але вони зникли, як тільки сонце зійшло. Потім прилетів з заходу-північно-заходу алькатрац, а він летів на південний схід - ознака того, що він залишив за собою землю до заходу-північного заходу, тому що сплять ці птахи на суші, а вранці вилітають в море в пошуках їжі і від землі вони не віддаляються більш ніж на 20 ліг.
П'ятниця, 21 вересня.
Більшу частину дня було затишшя, потім подув несильний вітер. За день і ніч, просуваючись вперед, то в своєму напрямку, то іншим курсом, пройшли близько 13 ліг. На світанку побачили стільки трави, що, здавалося, все море кишіло нею, і вона йшла з заходу. Бачили алькатраців; Було дуже спокійне море, як річка, погода, якої краще і бути не може. Бачили кита - ознака близькості землі, - тому що кити плавають неподалік від берега.
Субота, 22 вересня.
Пливли до заходу-північного заходу, часом дещо відхилялися то в одну, то в іншу сторону, і пройшли 30 ліг. Трава майже не зустрічалася. Бачили кілька "pardelas" та інших птахів.
Адмірал при цьому пише: "Мені був потрібен цей противний вітер, тому що мої люди дуже турбуються, вирішивши, що в цих морях не дмуть вітри для повернення до Іспанії".
Деякий час трава не попадалась, а потім з'явилася - і дуже густа.
Неділя, 23 вересня.
Пливли на північний захід, деколи відхиляючись на чверть на північ, а іноді і своїм шляхом, тобто на захід. Пройшли 22 ліги. Бачили голуба, алькатраца, ще одну річкову птицю і білих птахів. Трави траплялося багато, і в ній були знайдені раки. Так як море було тихе і гладке, люди почали нарікати, кажучи, що море тут дивне і ніколи не задмуть вітри, які допомогли б їм повернутися в Іспанію.
Але незабаром почалося сильне хвилювання при безвітряній погоді, що всіх дуже здивувало. Адмірал ж з цього приводу зазначав: "Велику користь принесло мені це бурхливе море і подібного, мабуть, не траплялося з часів юдиних, коли євреї нарікали на Мойсея за те, що він звільнив їх з полону".
Понеділок, 24 вересня.
Пливли своїм шляхом на захід, вдень і вночі і пройшли 14,5 ліг. На корабель залетів один алькатрац. Бачили багато "pardelas".
Вівторок, 25 вересня.
Більшу частину дня стояло затишшя, потім подув вітер, і до ночі йшли своїм шляхом на захід.
Адмірал мав бесіду з Мартіном Алонсо Пинцоном, капітаном каравели "Пінта", щодо однієї карти, яку три дні тому відіслав на каравелу і на яку, як виявилося потім, адмірал виставив деякі острови в цьому морі, а Мартін Алонсо сказав, що вони знаходяться не в цих місцях. Адмірал відповів, що і йому теж так здається, а якщо їм не зустрілися острова, то це пояснюється дією течій, які постійно відносили кораблі на північний схід. Тому пройдена насправді відстань повинна бути менше зазначеної пілотами. Тримаючись цього переконання, адмірал попросив, щоб йому переслали згадану карту, і, коли її передали, адмірал почав прокладати на карті курс спільно зі своїм пілотом і моряками. На заході сонця Мартін Алонсо Пінцон показався на кормі свого корабля і з радісним видом викликав адмірала, вітаючи його, бо він побачив землю.
Почувши настільки тверду заяву Пінцона, він, за його словами, кинувся на коліна і подякував господа нашого, а Мартін Алонсо та люди його виголосили: "Слава в вишніх богу" [Gloria in excelsis Deo]; так само вчинив і екіпаж його, а ті, що знаходилися на "Ніньї", підійнялися на щогли й на снасті і всі в один голос стверджували, що земля. Так здавалося і адміралу, який вважав, що він знаходиться в 25 лігах від неї. До ночі всі були переконані, що земля лежить десь поблизу. Адмірал наказав усім кораблям відхилитися від звичайного шляху на захід і йти всім кораблям на південний захід, в тому напрямку, де здалася земля.
Вдень пропливли на захід 4,5 ліги, вночі на південний захід 17 ліг, людям ж було сказано, що пройдено 13 ліг, тому що постійно удавано їм заявляли, що пройшли менший шлях, щоб шлях не здався їм довгим. Таким чином, велися два рахунки, пройденої відстані в цьому плаванні: менший рахунок був помилковий, більший ж - істинний. Йшли по тихому морю, і тому багато [матросів] кидалися у воду і купалися. Бачили багато "дорадос" та інших риб.
Середа, 26 вересня.
Адмірал плив своїм шляхом на захід до полудня, потім попрямував на південний захід до тих пір, поки не переконався, що те, що вчора всі приймали за землю, було небом. За день і ніч пройшли 31 лігу, людям сказали, що пропливли тільки 24 ліги. Море було немов річка, погода приємна і м'яка.
Четвер, 27 вересня.
Пливли своїм шляхом на захід. За день і ніч пройшли 24 ліги, людям нарахували тільки 20 ліг. Бачили багато "дорадос", одну вбили. Помітили раб де хунко.
П'ятниця, 28 вересня.
Пливли своїм шляхом на захід. При затишші за день і ніч пройшли 14 ліг, вважали за 13 ліг.
Зустріли трохи трави, спіймали двох риб "дорадос". На інших кораблях виловили більше.
Субота, 29 вересня.
Пливли своїм шляхом на захід. Пройшли 24 ліги, людям нарахували 21 лігу. Було затишшя, по цьому за день і ніч пройшли трохи. Бачили птицю вилохвістку [rabihorcado]. Ці птахи змушують алькатрасів [alcatraces – инколи - глупиші] вивергати рибу, яку ті проковтнули, а потім з’їдають її і тільки цим і годуються. Вилохвістка – птаха морська. Але вона не живе над морем і не віддаляється від землі більше ніж на 20 ліг. Їх дуже багато на островах Зеленого мису. Потім бачили двох алькатрасів. Погода була м'яка і приємна, саме така, про яку кажуть, що не вистачає тільки солов'їної співу, море було гладке, як річка. Тричі з'являлися алькатраси і один раз вилохвістка. Бачили багато трави.
Неділя, 30 вересня. Пливли своїм шляхом на захід, пройшли за день і ніч, при затишші, 14 ліг, показали лише 11. На корабель залітали чотири раб де хунко - важлива ознака близькості землі, тому що, коли з'являються разом кілька птахів однієї породи, можна з упевненістю сказати, що то не ті, що відбилися від зграї і не ті птиці, що збилися з шляху. Двічі бачили чотирьох алькатрасів і багато трави.
Було відзначено, що зірки, які звуть "Стражницями" [Guardas], увечері були біля правої руки, з західної сторони, а на світанку - на одну лінію нижче лівої руки, на північний схід. Таким чином, за ніч вони пройшли не більше трьох ліній, що відповідає дев'яти годинам. І так, говорить адмірал, буває кожну ніч. Також було відмічено, що, коли стемніло, голки відхилилися на чверть на північний захід, а на світанку вони показали точно в напрямку Зірки . Тому можливо, що Зірка, як і інші зірки, рухається, тоді як голки компасу завжди показують вірно.
Понеділок, 1 жовтня.
Пливли своїм шляхом на захід. Пройшли 25 ліг. Людям оголосили 20. Була велика злива.
Пілот адмірала сьогодні на світанку зазначив, що від острова Hierro до цього місця пройдено 568 ліг на захід. Згідно ж меншого рахунку відстаней, який адмірал показував людям,- відзначено тільки 584 ліги. Але по правді, бо про те судить і так вважає адмірал, пройдено вже 707 ліг. [Йшли не прямо на Захід, відхилялись; ред.]
Вівторок, 2 жовтня.
Пливли своїм шляхом на захід, за день і ніч пройшли 39 ліг - людям було повідомлено, що зроблено 30 ліг. Море незмінно спокійне і добре. Господу повинні принести за це велику дяку, сказав тут адмірал. Трава всупереч звичаю йшла зі сходу на захід. З'явилося багато риб. Зловили одну. Бачили білого птаха, можливо то була чайка.
Середа, 3 жовтня.
Пливли звичайним шляхом. Пройшли 47 ліг. Людям нарахували 40 ліг. З'явилися "pardelas" і багато трав, деякі зів'ялі, інші ж свіжі і з чим-то схожим на плоди. Не бачили ніяких птахів, і адмірал вважає, що острови, які відзначені на його карті, залишилися позаду.
Адмірал говорить, що він не бажав минулого тижня і на цих днях йти проти вітру, бачачи стільки ознак землі і маючи відомості про певні острови в цьому районі, щоб не затримуватися, так як його мета - пройти до Індій, і тому, як говорить він, нерозумно було б, якщо б така затримка була допущена.
Четвер, 4 жовтня.
Пливли своїм шляхом на захід, пройшли за день і ніч 63 ліги, людям нарахували 46 ліг. Бачили біля корабля зграю більш ніж в 50 "pardelas" і двох алькатрасів, і в одного з них потрапив каменем корабельний хлопчик (un mozo de la carabela). На корабель залетіли вилохвістка [un rabihorcado] і білий птах, схожий на чайку.
П'ятниця, 5 жовтня.
Пливли своїм шляхом. Йшли 11 mph, за день і ніч виконали 57 ліг, тому що вночі вітер дещо послабшав. Нарахували людям 45 ліг. Море спокійне і тихе. Адмірал говорить: "Господа треба славити". Трави немає ніякої, багато птахів, особливо "pardelas" і риб-ластівок (golondrinas). Ці літаючі риби в безлічі пролітали над кораблем.
Субота, 6 жовтня.
Пливли своїм шляхом, на захід. Пройшли 40 ліг за день і ніч. Людям сказали про 33 ліги. Цієї ночі Мартін Алонсо сказав, що краще було б плисти на захід, чверть на південний захід. Адміралу здалося, що Мартін Алонсо, сказав це з-за острова Сипанго [Японія]. І адмірал розсудив, що, якщо цей острів пропустили, то не зможуть досить скоро досягти землі і тому краще спочатку йти до материкової землі, а потім до островів.
Неділя, 7 жовтня.
Пливли своїм шляхом до заходу. Спершу проходили по 12 миль, а потім по 8 mph. Пройшли до заходу сонця 23 ліги, людям повідомили про 18 ліг.
Вдень, на сході сонця, каравела "Нінья", яка йшла попереду, так як вона швидкохідна [velera] (і, крім того, всі намагаються йти можливо швидше, щоб першими побачити землю і скористатися королівською нагородою, яку обіцяли тому, хто перший побачить землю), підняла на вершині щогли прапор і вистрелила з ломбарди. Згідно з розпорядженням адмірала якщо побачать землю, то це повинне бути умовним сигналом. Було наказано також, щоб на сході і на заході сонця всі кораблі приєднувалися до адміральського, оскільки в ці години повітря особливо чисте, і можна побачити все на значній відстані.
Увечері не знайшли землі, яку нібито бачили люди на "Ніньї". Пролетіло безліч птахів з північної сторони на південний захід: судячи з цього, можна було вважати, що вони летять, щоб ночувати на суші, або ж, бути може, біжать від зими, яка в тих краях, звідки вони вилетіли, повинна була вже наступити (адмірал знав, що більшість островів, якими володіють португальці, були відкриті завдяки птахам). Тому адмірал вирішив залишити шлях до заходу і попрямував на західно-південний захід з тим, щоб протягом двох днів йти цим шляхом. Це трапилося за годину до заходу сонця.
За ніч пройшли 5 ліг і за день 23 ліги. Всього ж пройшли 28 ліг за ніч та день.
Понеділок, 8 жовтня.
Пливли до західно-південного заходу і пройшли за день і ніч 11,5 або 12 ліг, і часом здавалося, що вночі робили по 15 mph, якщо тільки цей запис не помилковий. Море було, як річка в Севільї.
"Дякуємо господу, - говорить адмірал, - повітря дуже м'яке, як у квітні в Севільї, і одна насолода дихати ним. Такий він запашний". З'явилася дуже свіжа трава, і показалось багато польових пташок (одну з них затримали). Летіли ж вони на південний захід. То були чайки і качки. Бачили одного дурника.
Вівторок, 9 жовтня.
Пливли на південний захід. Пройшли 5 ліг. Вітер змінився, і [кораблі] взяли напрямок на захід, чверть на північний захід і так пройшли ще чотири ліги. Всього ж за день зробили 11 ліг, а за ніч 20,5. Людям нарахували 17. Всю ніч чули, як співали птиці.
Середа, 10 жовтня.
Пливли на західно-південний захід, йшли по 10, а деколи по 12 і по 7 миль в годину, і за день і ніч пройшли 59 ліг. Нарахували людям не більше 44 ліг. Люди тепер вже не могли більше терпіти, скаржачись на довге плавання. Але адмірал підбадьорював їх як не можна краще, вселивши в них добрі надії на великі вигоди в майбутньому. Він додав, що марно було б скаржитися, так як він вже прибув до Індій і слід продовжувати шлях до тих пір, поки Індії не будуть, з допомогою господа нашого, знайдені.
Четвер, 11 жовтня.
Пливли на захід-південний захід. За весь час плавання ще не було такої хвилі на море. Бачили "pardelas" і зелений очерет у самого корабля. Люди з каравели "Пінта" помітили тростинку і сук і виловили обтесану, можливо залізом, паличку і уламок тростини і інші трави, що ростуть на землі, і одну квітку. Люди на каравелі "Нінья" бачили інші прикмети землі і гілочку, усіяну ягоди шипшини. Всі надихнулися і зраділи, бачачи ці прикмети.
До заходу сонця пройшли в цей день 27 ліг. Після заходу сонця пливли своїм шляхом на захід зі швидкістю 12 mph і до двох годин після півночі пройшли 90 миль, або 22,5 ліги. І так як каравела "Пінта" була більш швидкою і йшла попереду адмірала, то знайшла вона землю і дала сигнали, визначені адміралом. Цю землю першим побачив матрос, якого звали Родріго де Тріана.
Також і адмірал, перебуваючи на кормової майданчику (castillo de popa), бачив в 10 годин вечора світло, а світло був таке неясне, що, не бажаючи стверджувати, що земля, адмірал викликав Перо Гутьєреса, королівського постільничого (repostrero d'estrados del rey), і сказав йому, що він бачив світ і попросив його вдивитися . Той, виконавши прохання, також побачив світло. Повідомив про це адмірал Родріго Санчес де Сеговія, якого король і королева відправили з флотилією в якості контролера (veedor). Родріго Санчес до цього не бачив світла, тому що знаходився в такому місці, звідки не можна було нічого помітити, але після того як адмірал сказав йому про світло, вони стали вдивлятися удвох і розгледіли щось подібне вогнику воскової свічки, який то піднімався, то опускався.
Деякі вважають це ознакою землі, адмірал вважав безсумнівною її близькість. І тому, коли закликали до "Salve" (а молитву цю всі моряки привчилися повторювати і співати на свій манер), і всі зібралися, адмірал попросив і попередив, щоб добре відправляли вахту на носі (castillo del proa) і пильно стежили за землею, і обіцяв тому, хто перший оголосить, що бачить землю, негайно дати шовковий камзол, не кажучи вже про інших милості, обіцяних королями, - тобто10000 мараведі річної орендної плати першому, хто побачив землю
О другій годині попівночі здалася земля, в двох лігах . Збавили вітрила і залишили парус "трео", тобто великий парус без бонет, і лягли в дрейф до наступного дня.
П'ятниця, 12 жовтня.
У п'ятницю досягли одного острівця з Лукайських, який на мові індійців називався Гуанахані. Тут же побачили голих людей, і адмірал і Мартін АлонсоПинцон [Pinzon] і Вісенте Яньес, його брат, капітан "Ніньї", зі зброєю з'їхали на берег на човні. Адмірал захопив із собою королівський стяг, капітани - два прапора з зеленими хрестами. (А прапори ці адмірал тримав як вимпел на всіх кораблях, і на них були літери "F" і "Y", і під кожною буквою були поміщені корони, одна ліворуч, інша справа від хреста.)
Висадившись на землю, вони побачили дуже зелені дерева і багато води і різні плоди. Адмірал закликав обох капітанів і всіх інших, хто зійшов на землю, у тому числі Родріго д Эсковедо, эскривано всій флотилії, і Родріго Санчеса де Сеговія і сказав їм, щоб вони під присягою засвідчили, що він перший вступив, як воно воістину і було, у володіння цим островом від імені короля і королеви, його государів, здійснивши при цьому всі формальності, які були потрібні; більш докладно це зазначено в актах, які тут же були складені в письмовому вигляді. Незабаром на берег прийшло багато жителів острова.
Те, що слід далі - справжні слова адмірала у його книзі про перше плавання і відкриття:
"Оскільки вони тримали себе дружньо по відношенню до нас і оскільки я усвідомлював, що краще навернути їх у нашу святу віру любов’ю, а не силою, я дав їм червоні ковпаки і скляні намистини, що вішають на шию, і багато інших малоцінних предметів, які доставили їм велике задоволення. І вони так добре поставилися до нас, що це здавалося дивом. Вони уплав переправлялися до човна, де ми були, і приносили нам папуг і бавовняну пряжу в мотках і списи і багато інших речей і обмінювали все це на інші предмети, які ми їм давали, як, наприклад, на маленькі скляні намистини і брязкальця. З великою охотою віддавали вони все , чим володіли.
Але мені здалося, що ці люди бідні у всьому. Усі вони ходять голі, в чому мати народила, і жінки теж, хоча я бачив тільки одну з них, та й та була ще дівчинкою. І всі люди, яких я бачив, були ще молоді, ні хто з них не мав більше 30 років, і складені вони були добре, і тіла й лиця у них були дуже красиві, а волосся грубі, зовсім як кінські, і короткі. Волосся зачісують вони вниз, на брови, і лише невелика частина волосся і притому довгі, які ніколи не підстригаються, закидається назад. Деякі розмальовують себе чорною фарбою (а шкіра у них такого кольору, як у жителів Канарських островів, які не чорні і не білі ), інші червоною фарбою; інші тим, що попадається під руку, і одні з них розмальовують дице, інші ж все тіло, а є й такі, у яких розмальовані тільки очі або ніс.
Вони не мають і не знають зброї: коли я показував їм шпаги, вони хапались за леза і по невіданню обрізали собі пальці. Ніякого заліза в них немає. Їх списи - це прямі ломаки без заліза. Деякі списи мають на кінці риб'ячі зуби, в інших же наконечники з іншого матеріалу.
Вони всі, без винятку, високі і добре складені люди. Риси обличчя у них правильні, вираз привітний. У багатьох я бачив рубці на тілі. Я їх запитав, пояснюючи знаками,чому у них ці рубці, і вони таким же чином розтлумачили мені, що сюди приходили люди з інших, що лежать поруч островів, і ці люди хотіли захопити їх всіх, вони ж оборонялися. І я думаю, і інші думають, що сюди ті люди прийшли з материкової землі, щоб захопити всіх, що живуть тут, в полон.
Вони повинні бути добрими і тямущими і кмітливими слугами (servidores) - я помітив, що вони дуже швидко навчилися повторювати те, що їм говорилося, і я вважаю, що вони легко стануть християнами, так як мені здалося, що у них немає ніяких вірувань (que ningun secta tenian). І, з божою допомогою, я привезу звідси для ваших високостей шість чоловік, яких візьму при відправленні, щоб вони навчилися говорити [на іспанській мові]. Тварин ніяких, крім папуг, я на острові не бачив".
Все це - слова адмірала.
Субота, 13 жовтня.
Як тільки розвиднилося, на берег вийшло багато цих людей - чоловіків, і всі вони, як я вже говорив про те, були високі і дуже красиві. Волосся у них були не кучеряві, але хвилясте і грубе, немов кінське. І у всіх лоби та лице широкі більшою мірою, ніж у індійців, яких я зустрічав раніше. Очі ж у них були красиві і зовсім не маленькі. Кольором ці люди були не чорні, а такі, як жителі Канарських островів, і чи можна очікувати іншого? Адже цей острів знаходиться на захід від Hierro, в Канарії, і на одній лінії з ним. Ноги у них дуже прямі, і всі ці люди ніби створені однією рукою, не огрядні, живіт ж у них добре скроєно.
До корабля вони припливли на човниках, виготовлених з деревних стовбурів і подібних, і кожен човник споруджений із цільного шматка дерева, і оброблені вони були на диво за смаками тієї землі, і серед них були великі - в одному з таких каное прибуло 40-45 чоловік - були і маленькі, навіть такі, в яких містилась лише одна людина.
Вони просувалися на човнах з допомогою весла, схожого на лопату (яку вживають пекарі, коли садять у пекти хліб), і йшли з великою швидкістю; коли ж човен перекидалася, всі кидалися у воду і перевертали її, а воду вичерпували порожнистими гарбузами, які возили із собою.
Вони приносили клубки бавовняної пряжі, папуг, списи та інші речі, які було б важко описувати, і все давали за будь-який предмет, який би їм ні пропонувався. Я ж був уважний до них і наполегливо дізнавався, чи мають ці люди золото. Я бачив, що деякі шматочки золота встромлені в отвори, які вони для цієї мети проробляють в носі. І, пояснюючи знаками, я дізнався, що, пливучи на південь або повертаючись на цей острів з півдня, я зустріну в тих місцях одного короля, у якого є великі золоті речі, і король цей має дуже багато золота. Я спробував дізнатися, як пройти туди, але незабаром зрозумів, що вони не знають шляхи в краю.
Я вирішив залишитися тут до завтрашнього вечора, а потім відправитись на південний захід, так як з пояснень багатьох з цих людей виходило, що і на півдні і південному заході і північному заході є земля і люди з північно-заходу багато разів нападали на місцевих жителів. Тому і я вирішив йти на південний захід, у пошуках золота і дорогоцінних каменів.
Цей острів Гуанахані дуже великий і дуже рівний, і тут багато зелених дерев і води, а посередині розташоване дуже велике озеро. Гір ж ніяких немає. Весь острів такий зелений, що приємно дивитися на нього, люди ж покірної вдачі, і охота до придбання наших речей у них велика. Маючи на увазі, що їм нічого не дадуть без того, щоб і самі чого-небудь не запропонували, вони, у випадку, коли в обмін дати їм нічого, хапають все, що погано лежить і миттєво кидаються у воду. Але все те, що у них є вони віддають за будь-яку річ, яку їм запропонують на борту. Потім, у годину заутрені я відправив на берег човен за водою. І жителі з великою охотою показували моїм людям місця, де є вода, і самі вони приносили в човен повні бочки і всіляко намагалися зробити нам приємне.
Острів цей дуже великий, і я прийняв рішення обійти його навколо, тому що, наскільки я можу зрозуміти, на ньому або поблизу нього є золотий рудник. Цей острів розташований на захід від острова Санта Марія, на відстані 8 ліг від останнього. І мис, до якого я підійшов, і весь цей берег простягаються з північно-північно-заходу на південно- південний схід. Я добре міг побачити берег ліг на двадцять і кінця йому не бачив. У момент, коли я це пишу, я наказав підняти вітрила, при південному вітрі, щоб спробувати обійти навколо острів і плисти до тих пір, поки не відшукаю я Самоат - острів або місто, де є золото, тому що про це говорять всі індіанці, які відвідали нині корабель, і те ж казали нам і жителі Сан-Сальвадору і Санта Марії.
Люди ж тут схожі на жителів сусідніх островів і говорять на одній з ними мові, та і звичаї у них однакові. Хіба що мешканці Фернандини здалися мені більше домовитими, ввічливими і розсудливими, тому що я спостерігав, що, коли вони приносять бавовняну пряжу і інші дрібнички; то розцінюють це все більш уміло, ніж жителі інших островів. Я бачив у них навіть одяг, витканий з бавовняної пряжі на зразок плаща, і вони люблять наряджати, а жінки носять спереду клаптик тканини, який скупо прикриває їх сором.
Острів цей дуже зелений, рівний і рясний, і я не сумніваюся, що жителі круглий рік сіють і збирають просо (paniza) і багато хто інші культури. Я бачив багато дерев, які дуже відрізняються від наших, і серед них є безліч, які мають гілки різного виду, які відходять від одного стовбура, причому кожна гілочка буває особливої форми, і так все це незвично, що здається найбільшим на світлі дивом.
І яке ж різноманітність цих форм і видів! Наприклад: на одній гілці листя подібні комишинам, на іншого ж листя такого виду, як у мастичного дерева (lantisco). І буває, що на одному і тому ж дереві ростуть листя п'яти або шести зовсім несхожих між собою видів. І це зовсім не результат щеплення. Можна сказати, що щеплення це робить сам ліс, люди ж про дерева зовсім не піклуються. Не побачив я в місцевих жителів ніяких ознак сект, а по тому вважаю, що дуже скоро вони стануть християнами, тим більше, що люди вони дуже тямущі.
Риби тут настільки відрізняються від наших риб, що здається це дивом. Одні схожі на півнів і мають тонке забарвлення - тут і сині, жовті, червоні, і всі інші тони; інші ж розцвічені на багато ладів. І так тонкі ці фарби, що не знайдеться на світі людини, яка не здивувався б їм і не знайшла би найбільший спокій (descanso), дивлячись на цих риб.
Є також кити. Тварин я не бачив тут ніяких, якщо не рахувати папуг і ящірок. Корабельний хлопчик говорив мені, ніби він бачив велику змію. Ні овець, кіз, ні інших тварин я не бачив, хоча, втім, і перебував я тут дуже недовго, лише півдня. Навряд чи, однак, я міг їх переглянути, якщо вони тут дійсно є. Все довкілля цього острова я опишу після того, як його обійду.
Середа, 17 жовтня.
Опівдні я вийшов з поселення, де був кинутий якір і взята вода, щоб обійти острів Фернандіну. Вітер був південно-західний і південним. Між тим я бажав слідувати вздовж берега на південний схід і південь з наступних причин: сам берег йде на південний схід і, крім того, мені належало взяти цей курс і йти на південь ще й тому, що, як пояснювали індіанці, яких я з собою віз, і місцеві жителі, саме в південній стороні повинен був знаходитися острів Самоат, де є золото.
Проте Мартін Алонсо Пинцон, капітан каравели "Пінта", якому я надіслав трьох індіанців, прийшов до мене і повідомив, що один з цих індіанців вельми переконливо дав йому зрозуміти, що, дотримуючись на північно-північний захід, можна дуже скоро обійти острів. Тому, бачачи, що вітер не допомагає мені на шляху, яким я мав намір слідувати, я визнав за краще вибрати інший шлях і попрямував на північно-північний захід.
І коли я був у двох лігах від краю острова, я відкрив чудову бухту з одним входом. Точніше кажучи, у неї навіть вели два проходи, тому що в горлі бухти, якраз посередині, знаходився маленький острівець. Обидва ці проходи були дуже вузькі всередині, але бухта здавалася такою широкою, що там могли б поміститися сто кораблів, якби тільки глибина її виявилася для цього достатньою, дно позбавлене підводних каменів, і проходи глибокі.
Я визнав за краще добре вивчити цю бухту і виміряти її глибину. Для цього я кинув якір поза бухтою і увійшов до неї з усіма човнами, що були на кораблях. Ми переконалися, що бухта не глибока.
Так як, углядівши бухту, я припустив, що вона може бути гирлом якої-небудь річки, то я звелів захопити з собою бочки, щоб набрати води. На березі я знайшов 8-10 осіб, які відразу ж пішли до нас і вказали на селище, розташоване неподалік, куди я направив людей за водою, причому одні несли бочки, інші ж йшли зі зброєю. Воду брали в досить віддаленому місці, і тому я повинен був затриматися на березі протягом двох годин.
За цей час я обійшов ліс, де росли вже згадані дерева. Нічого прекраснішого мені не доводилося дотепер бачити, і так багато було кругом зелені, і така густа вона була, як ніби все це відбувалося в Андалусії в травні місяці. І як день від ночі відрізнялися ці дерева від зростаючих у нашій стороні; іншими були плоди, трави, камені і все інше.
Правда, деякі дерева були тут тієї ж породи, що і кастильські, але і вони відрізнялися від наших. Інших, не схожих на кастильські, було стільки, що не знайдеться на світлі людини, який міг би дати їм усім імена і порівняти з деревами Кастилії.
Люди ж були подібні до тих, яких ми зустрічали перш, і так само вони голі, і такого ж зросту і все, чим володіли, вони віддавали нам за будь-яку річ, яка б їм не пропонувалася. Тут я побачив, як корабельні хлопчики вимінювали у них списи на осколки скла і биту посуду. Люди, що ходили за водою, розповіли мені, що заходили в будинки індіанців і звернули увагу, що всередині ці будинки старанно підметені і чисті, а ложі і підстилки, на яких індіанці сплять, схожі на мережі і сплетені з бавовняної пряжі.
Вони будують будинки на кшталт бойового намету (alfaneque), і в кожному будинку є високі і хороші вогнища; але я не бачив серед всіх селищ, що мені довелося оглянути, жодного, в якому було б більше 12 або 15 будинків. Тут я спостерігав, що заміжні жінки носять шаровари з бавовняної тканини. Дівчата ж ходили без шароварів, виключаючи тих, яким було вже більше 18 років.
Були тут собаки - дворняжки і лягаві. Мої люди зустріли індіанця, у якого в носі було протягнуто шматок золота завбільшки з половину кастельяна, і на поверхні цього уламка вони помітили літери.
Я полаяв їх за те, що вони не набули це золото у індіанця за ту ціну, яку він просив, щоб потім подивитися, яка і чия була ця монета. Але вони на це мені відповіли, що індіанець ніколи не зважився б її обміняти.
Після того як була взята вода, я повернувся на корабель і, піднявши вітрила, пішов на північний захід і відкрив всю частину острова, вздовж берега, що йде зі сходу на захід. Але потім всі індіанці, [які були на кораблі], почали повторювати, що острів цей зовсім не Самоат, що він багато менше останнього і що краще повернутися назад, щоб швидше прибути на Самоат.
Вітер стих, а потім подув з західно-північно-заходу і став зустрічним для нас, враховуючи напрям, в якому ми йшли. І я повернув назад і плив всю минулу ніч до східно-південного сходу, іноді беручи на схід, іноді на південь, щоб триматися якнайдалі від берега, так як насунулися густі хмари і настала негода. З-за поганої погоди я не міг пристати до берега і кинути якір. Вночі йшов сильний дощ, і він тривав від півночі до настання дня; і після того, як дощ припинився, небо було хмарним, віщуючи дощову погоду.
Ми дійшли до краю південно-східної частини острова, де я вирішив стати на якір і почекати, поки не проясниться на стільки, щоб я міг побачити острів, на якому повинен був йти. Всі дні, з того часу, як я перебуваю в Індіях, йшли дощі малі і великі. Так повірте Ваші Високості, що ця земля найкраща і рясна, рівна і благодатна з усіх країв, що є на світі.
Четвер, 18 жовтня.
Після того як стало світати, я йшов з попутним вітром і, найкращим чином обігнувши острів, кинув якір, коли погода стала несприятливою для плавання, але я не висаджувався на берег і зі світанком підняв вітрила.
П'ятниця, 19 жовтня.
На світанку я наказав підняти якоря і послав каравелу "Пінту" на схід-південний схід, а "Нінью" на південно-південний схід, на своєму кораблі пішов на південний схід.
Я віддав наказ, щоб обидві каравели йшли у зазначених напрямках до полудня, а потім, змінивши маршрут, з'єдналися б зі мною.
Не минуло і трьох годин, як ми побачили на сході острів, до якого і попрямували, і ще до полудня всі три кораблі дійшли до його північній частині, у якій лежав острівець, на північ від якого тягнувся ланцюг підводних каменів; інша гряда відділяла його від великого острова. Люди з острова Сан-Сальвадор, яких я везу з собою, називали великий острів Самоат, я дав йому ім'я Ізабелла [Isabela]. Вітер дув з півночі, і згаданий острівець залишався на лінії мого шляху від острова Фернандини; я пішов у напрямку схід - захід і так слідував уздовж берега 12 ліг до мису, який я назвав Прекрасним (Hermoso). Мис цей - західний край острова. Він дуже красивий, обриси його гладкі, море біля берегів глибоке, без мілин, уздовж зовнішнього краю берега камені, далі йдуть углиб піски і майже весь берег мису піщаний. І тут, цієї ночі в п'ятницю, я наказав кинути якір і простояв до ранку.
Берег острова і вся частина острова, що я оглянув, майже скрізь здається піщаним пляжем, острів ж найпрекрасніше, що я бачив. І якщо красиві інші острови, то цей особливо красивий. Тут багато зелених дерев. Острів цей вище всіх, раніше відкритих. На ньому є один пагорб,- важко назвати це піднесення горою,- який прикрашає всю місцевість. І здається, є багато джерел у глибині острова.
З цієї, північно-східної сторони берег утворює великий виступ, і там є багато дуже великих і густих лісів. Я захотів відплисти в тому напрямку, а потім кинути якір, висадитися на берег і своїми очима подивитись на його краси. Але море там мілке, і тому не можна в тій стороні стати на якір, хіба що зайшовши уздовж берега дуже далеко. Вітер ж дозволив мені дійти до того місця, у якого я нині став на якір. Мис цей я назвав "Прекрасним", і він дійсно такий...
Та таким чином я не став на якір біля згаданого виступу берега, хоч і звернув увагу на те, що місцевість у цього виступу була красива і зелена. Втім, так все чудово навколо, що я не знаю, куди мені слід обернутися в першу чергу, і мої очі втомлюються споглядати настільки розкішну рослинність, яка при цьому надзвичайно різноманітна і у всьому відрізняється від нашої. Я вважаю, що тут є чимало трав і дерев, високо цінованих в Іспанії, бо з них виготовляються фарби і ліки. Але на горе своє, я не можу розпізнати ці трави і дерева. А коли я прибув сюди, до цього мису, до мене долинув такий ніжний і тонкий аромат квітів і дерев, що, мені здавалося, ніби на світі нічого не може бути приємніше.
Вранці, напередодні відплиття, я висадився на берег, бажаючи оглянути землі біля Прекрасного мису. На самому березі селищ немає - вони розташовані далі в глибині країни, і там, судячи зі слів моїх індіанців, знаходиться король тутешньої землі, у якого є багато золота. Я хотів цим вранці відправитися на пошуки поселення, бажаючи вступити в переговори з королем. Король ж, судячи з пояснень індіанців, яких я везу з собою, керує усіма ближніми островами і ходить одягнений і носить на собі багато золота. Але я не дуже довіряю їх вигадкам, і тому, що я не дуже добре їх розумію, а також тому, що, як мені здається, вони дуже бідні золотом, якщо та мізерна кількість його, що цей король, як кажуть, носить на собі, здається їм чимось значним.
Я вважаю, що цей виступ, який я назвав Прекрасним мисом,- острів, відокремлений від острова Самоат. Бути може, між цими двома островами є більш дрібні острівці. Цього я не знаю і не можу дізнатися у всіх подробицях - адже для того, щоб все тут оглянути, знадобилося б добрих п'ятдесят років, я бажаю відкрити і побачити велике, можливо більше [число земель], щоб, з божою допомогою, повернутися до Ваших Височеств у квітні. Правда, якщо я знайду місця, де виявиться досить золота і прянощів, я затримаюся там до тих пір, поки не наберу стільки, скільки зможу. І тому я роблю все можливе, щоб потрапити туди, де мені вдасться знайти золото і прянощі.
Субота, 20 жовтня. Сьогодні, коли зійшло сонце, я підняв якоря в тому місці, де вчора зупинився (тобто біля острова Самоат [Samoeto] поблизу його південно-східної краю, якого я дав ім'я "Мис Лагуни" [ Cabo de la Laguna], острів назвав Ізабеллою [Isabela], щоб плисти на північний схід і до сходу від південно-сходу і півдня, так як від людей, яких я везу, дізнався я, що в тій стороні є поселення і король. Але море виявилося настільки мілким, що ні вступити в ці води, ні плисти ними, я не міг, і бачачи, що, дотримуючись південно-заходу, доведеться зробити великий обхід, я вирішив знову вирушити тим шляхом, яким я вже йшов, тобто від північно-північно-сходу, і йти на захід, щоб обійти острів.
Вітер був таким недостатнім, що я ніяк не міг прямувати вздовж берега на близькій відстані від нього, хіба що тільки вночі. І так як було небезпечно зупинитися на якір у цих островів не в денний час, коли очам видно, куди кидаєш якір, а йшов я вузькими проходами, іноді позбавленими мілин, а іноді мілководними, то я пролежав у дрейфі [temporejar] всю ніч на неділю. Каравели кинули якоря, тому що знайшли зручні для стоянок місця, і давали мені звичайні сигнали, щоб я йшов до них, але я не побажав.
Неділя, 21 жовтня.
В десять годин я підійшов до "Мису острівця" (Cabo del Isleo) і кинув якір. Так само вчинили і капітани каравел. Після обіду я висадився на берег, де не було ніяких поселень, якщо не вважати самотнього будинку, в якому я нікого не застав. Думаю, що втекли, бо уся обстановка залишилася на своїх місцях. Я не дозволив ні до чого торкатися і з капітанами і групою людей відправився оглядати острів. І якщо всі інші острови, які я вже бачив раніше, були гарні, зелені і рясні, то цей у всіх відносинах їх перевершував, і особливо гарні були його величезні, зелені хащі [arboledos]. Тут багато озер, і навколо них чудові гаї. І як всі інші острови, цей острів весь зелений, і трави тут, як в Андалусії в квітні, і співають в лісах птиці, і людині, яка сюди потрапила, не захочеться вже покинути ці місця. Затіняючи сонце, літали тут зграї папуг, і, крім того, на диво багато інших птахів, найрізноманітніших і у всьому відмінних від наших. Росли на острові дерева незліченних порід, і у кожного плоди були на свій лад, і всі вони на диво пахли. І я відчував себе самим знедоленою людиною на світі, тому що не міг визначити цих порід дерев і плодів, а я впевнений, що всі вони дуже цінні. Я везу з собою зразки плодів і трав, відібраних тут.
Проходячи берегом одного озера, я побачив змію, яку вбили мої супутники. Шкіру її я везу вашим височествам. Ця змія, коли помітила нас, кинувся у воду, і ми кинулись за нею в озеро, благо воно було мілким, і гналися за нею до тих пір, поки списами не вбили її. У довжину вона має 7 п'ядей. Думаю, що подібні змії водяться в тутешніх озерах у множині. Тут я знайшов алое і вирішив завтра загрузити на корабель десять кінталів цієї рослини, тому що мені сказали, ніби вона дуже високо цінується.
Йдучи в пошуках кращої води, ми наткнулися на одне селище, що лежить лише у півліги від нашої якірної стоянки. Жителі цього селища, як тільки дізналися про нас, відразу ж кинулися тікати і кинули свої будинки і сховали одяг і все своє надбання в лісі. Я наказав нічого не брати в будинках, навіть якщо річ була б ціною в шпильку.
Незабаром до нас підійшли близько їх чоловіки, і один з них поставився до нас з особливим довірою. Я дав йому брязкальця і скляні намистини, чому він був дуже зрадів.
Бажаючи тісніше скріпити нашу дружбу і зажадати що-небудь, я попросив його принести води, і індіанці, перш ніж я відправився на корабель, з'явилися на берег з повними гарбузовими флягами і щиро раділи, пропонуючи нам воду. Я наказав дати їм одну зв'язку скляних чоток [ramalejo cuentecillas]; вони запевнили нас, що завтра знову прийдуть на берег.
Я мав намір наповнити водою весь порожній посуд, який був на кораблях, а потім, якщо погода буде сприятлива для цієї мети, відправитися вглиб острова і до тих пір продовжувати похід, поки не вдасться вступити в переговори з його королем. Я бажав знати, чи зможу я отримати від нього золото, яке, як я чув, він носить на собі.
Потім я мав намір вирушити в дорогу до іншого великого острова; і як я вважаю, острів цей повинен бути Сипанго, судячи з роз'яснень індіанців, яких я з собою везу. Вони називають його "Кольба" [Colba] і говорять, що на ньому є кораблі, дуже швидкохідні і дуже великі; за цим островом лежить інший, який іменується у них "Бофио"[ Bofío], при чому індіанці кажуть, що цей острів вельми великий. Інші ж, проміжні, острови я перегляну мимохідь, а надалі буду поступати згідно з тим, знайду або не знайду досить золота або прянощів на цьому шляху. Але, як би там не було, я твердо вирішив йти до материкової землі і до міста Кисаю [Quisay], щоб передати листа Ваших Високостей Великому Хану, попросити у нього відповідь і з відповідним листом прибути.
Понеділок, 22 жовтня.
Всю ніч і весь день я пробув тут, чекаючи, чи не принесуть король цих місць або інші особи золото або що-небудь інше і цінне. З'явилося багато людей, і були вони схожі на індіанців - мешканців інших островів, і всі вони були також оголені, і в деяких тіло було розмальовано білою фарбою, в інших червоною або чорної, у інших іншими кольорами.
Вони приносили на обмін короткі списи і мотки бавовняної пряжі і міняли їх на осколки скла, від розбитих чашок і на уламки мисок з обпаленої глини. У деяких до носа були підвішені шматочки золота, і вони з великою охотою віддавали це золото за брязкальця і скляні намистини. Але золота було так мало, що здавалося, ніби те, що принесено, - ніщо; хоча, по правді кажучи, і їм було дано не багато в обмін.
Вони також вважали наше прибуття найбільшим дивом і вірили, що ми прийшли з неба. Ми взяли для кораблів воду в лагуні поблизу мису, який був названий "Мисом острівця". Мартін Алонсо Pinzon, капітан "Пінти", убив у цьому озері ще одну змію, і так само, як і перша, вона була семи п'ядей довжини. Я наказав взяти тут стільки алое, скільки його знайдеться.
Вівторок, 23 жовтня.
Я хотів вже сьогодні відплисти на острів Кубу, який, як я вважав, скоріш усього є Сипанго, якщо судити з того, що говорять індіанці про його величиною і багатство, і я не мав наміру затримуватися тут ні ...... [Текст переривається]...цей острів навколо, щоб пройти в селище для переговорів з тутешнім королем або сеньйором, як я вирішив раніше. І все це тому, що я не бажаю затримуватися - адже я бачу, що тут немає золотих копалень, та й для того, щоб обійти ці острови, потрібні вітри різних напрямків, а вітер ніколи не дме в той бік, куди люди бажають. Тому необхідно йти у ту сторону, яка обіцяє велику вигоду.
Повторюю, немає сенсу затримуватися тут - треба вирушати в дорогу і обійти багато земель і плисти до тих пір, поки ми не натрапимо на дохідну землю, хоча, на мій погляд, і ці острови дуже багаті прянощами. Але на моє найбільше горе, я не розбираюся в породах трав і дерев, а між тим я бачив тисячі різноманітних дерев, і в кожного з них плоди були на свій лад, і земля була крита зеленню, як то буває в Іспанії в травні або червні, і я бачив безліч різних трав і квітів. Всі ці рослини, крім алое, мені невідомі. А алое я звелів приносити на корабель і везти у великій кількості вашим височествам.
Не міг і не можу зараз підняти вітрила, щоб вийти до острова Куби, так як немає вітру; мертве затишшя і ллє дощ, і дощ був і вчора, але холоду він не приніс. Вдень утримується спека, ночі ж прохолодні, як в Іспанії, в Андалусії в травні місяці.
Середа, 24 жовтня. Опівночі я підняв якоря і від Мису острівця, розташованого в північній частині острова Ізабелли [Isabela], де я був, відправився до острова Куби; від індіанців ж я чув, що він дуже великий, веде велику торгівлю і на ньому є золото, прянощі, великі кораблі і купці.
Індіанці вказали мені шлях до Куби. Туди треба йти на західно-південний захід, і я вважаю, що це і є насправді. Мені знаками пояснювали всі індіанці на цих островах і люди, яких я взяв на Сан-Сальвадорі (мови я їх не розумію), що Куба - це острів Сіпанго, про яку розповідають чудеса. І на глобусі і на картах світу (mapamundos), які я бачив, острів Сипанго показаний у цій стороні.
До настання дня я плив на західно-південний захід. На світанку вітер стих, і пішов дощ. Так траплялося, втім, кожну ніч. Безвітря тривало до полудня, а потім піднявся сильний вітер, і я поставив всі вітрила на кораблі: грот з двома бинетами [bonetas], марсель, фок, бізань і блінд. Так я йшов до тих пір, поки не стемніло, і в цей час Зелений мис острова Фернандини - крайній південний пункт західній частині острова - залишався в 7 лігах на північний захід від корабля. Так як вітер посилився, я ж не знав, яким шляхом треба йти до згаданого острова Куби, а море у берегів цих островів все всіяне підводними каменями і мілинами (хоча далі воно стає глибоким і на відстані двох пострілів з ломбарди вже не можна досягти дна, і щоб кинути якір напевно, потрібно бачити місце, уночі ж плавати не слід), то я вирішив прибрати всі вітрила, крім фока (trinquete), і йти на ньому.
Незабаром вітер знову посилився і гнав корабель вперед, що було небезпечно, хмари ж згустилися, і пішов дощ. Тому я наказав прибрати і фок, і за ніч ми пройшли всього дві ліги.
Четвер, 25 жовтня.
Після сходу сонця адмірал плив до заходу південно-заходу до 9 годин. Пройшли 5 ліг і, змінивши напрям, узяли курс на захід. До години дня йшли зі швидкістю 8 mph та до трьох годин покрили 44 милі. У три години побачили землю - шість або вісім островів, витягнутих по однієї лінії з півночі на південь. Від них кораблі знаходилися на відстані 5 ліг.
П'ятниця, 26 жовтня.
Перебували у цих островів, у південній частині. Індіанці, яких віз із собою адмірал, говорили, що від цих островів до Куби півтора дня шляху на човниках, - корабликах без вітрил (navetos), виготовлених з одного стовбура. Називаються вони каное.
Адмірал від цих островів відправився до Куби. За вказівками, які індіанці давали про величину Куби і про те, що на ній є і золото і перли, адмірал вирішив, що Куба повинна бути островом Сипанго.
Субота, 27 жовтня.
Зі сходом сонця були підняті якоря на стоянці поблизу згаданих островів, які адмірал назвав Піщаними (Islas de Arena); і так як з південної сторони море було дуже мілке, протягом шести ліг йшли по 8 mph. До години дня пливли до південно-південний захід [Sursudoeste] і пройшли 40 миль, і до ночі, слідуючи цим напрямком, зробили 28 миль.
Перед настанням ночі побачили землю. Вночі простояли на місці. Всю ніч ливмя лив дощ. За суботній день пройшли до заходу сонця 17 ліг до південно-південного заходу.
Неділя, 28 день жовтня.
Звідси адмірал пішов, слідкуючи на південно-південний захід, до острова Куба, - до найбільш близької землі і вступив в гирло однієї дуже красивої річки, не зустрівши тут ні мілин, ні інших перешкод. Скрізь біля берега були значні глибини, і навіть у самої землі дно було чисте. Ширина горловини біля входу в гирло річки 12 ліктів - достатня для проходу кораблів при іншому вітрі [barloventear]. Якоря, за словами адмірала, були кинуті на відстані пострілу з ломбарди від місця впадіння річки в море.
Адмірал говорить, що він ніколи ще не бачив такої красивої землі. Вся місцевість, прилегла до річки, заросла прекрасними зеленими деревами, відмінними від наших, і у кожного плоди і квіти на свій лад. Всюди гарно співали птиці. У безлічі росли пальми, несхожі на гвінейські, ні на кастильські, середньої висоти, зі стовбуром без луски і з дуже великими листами. Цими листами тут криють дахи будинків. Берег був низький і рівний.
Адмірал спустився в човен і попрямував на берег. На березі він відвідав два будинки, які, як він вважав, належали рибалкам, що втекли від страху. В одному з будинків він знайшов собаку, але ця собака зовсім не вміла гавкати. Він також виявив мережі і мотузки з пальмових волокон, роговий риболовецький гачок, гарпун із кістки та інші приналежності для рибного лову, а всередині будинків він побачив багато вогнищ. Адмірал припустив, що в кожному з цих будинків живе велика кількість людей. Він наказав, щоб ніхто не смів доторкатися до жодної з залишених речей, і так було зроблено.
Трава тут була дуже висока - така, як в Андалусії в квітні і травні. Адмірал знайшов серед трав портулак і лободу. Він повернувся до човна і пройшов значну відстань вгору по річці. За його словами, було таким задоволенням бачити ті овочі та гаї, і птахів, що важко було залишити ці місця.
Адмірал говорить, що нічого прекраснішого цього острова його очі ще ніколи не бачили: тут багато хороших бухт і глибоких річок, і так спокійне море, що здається, ніби воно ніколи не хвилюється у цих берегів: і дійсно, трава на узбережжі росла майже до самої води, чого не трапляється, якщо бурхливе море. Втім, досі нічого ще не могло довести, що у цих берегів море може бути бурхливим. Він говорить, що острів пересічений дуже красивими гірськими ланцюгами: вони не дуже довгі, але високі, а всі інші землі так само високі, як Сицилія.
На острові, як це можна було зрозуміти з бесід з індіанцями, яких адмірал взяв на острів Гуанахані [Guanahaní], багато джерел і річок. Індіанці пояснили йому знаками, що тут протікає десять великих річок і що обійти острів на каное не можна і за двадцять днів.
Коли адмірал наближався на кораблях до землі, у відкрите море вийшли два човника, або каное. Але ці каное втекли, коли індіанці які сиділи в них помітили, що кораблі входять в гирлі річки, щоб обстежити дно і вибрати місце якірної стоянки.
Індіанці говорили, що на острові є золоті копальні і перли, і коли адмірал побачив місце, відповідне для лову перлів, і раковини, які вважаються прикметою перлів, він [припустив], що сюди приходили кораблі великого хана і, при цьому великі, і що від цього острова до материка повинно бути 10 днів шляху. Адмірал дав і бухті і річці ім'я Сан-Сальвадор.