Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
139
PAGE \* MERGEFORMAT 138
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган - Барановського
Кафедра інвестиційного менеджменту
Верич Ю.Л.
«ПРОЕКТНИЙ АНАЛІЗ»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
дисципліни (модулю)
для студентів спеціальності <6.030504> «економіка підприємства»
ДОНЕЦЬК
2013
………………………….. 70
……………………………………………………………………………………… 81
………………………………………………… 92
……………………………………………………... 103
………………………………………………… 109
…………………………………………………… 116
122
.................................................................................. 126
………………………………………………… 134
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ
1. Предмет і мета проектного аналізу
1. Еволюція проектного аналізу
1. Принципи проектного аналізу
1.Предмет і мета проектного аналізу
Проектний аналіз як методологія, дозволяє проводити комплексну оцінку і порівняння проектів на основі зіставлення кількісно виражених вигод і витрат для всіх учасників проекту і дозволяє ухвалювати на підставі проведеного аналізу зважене рішення щодо доцільності реалізації проекту. Комплексна оцінка проекту здійснюється в наступних аспектах: економічному, фінансовому, технічному, екологічному, організаційному (інституційному), маркетинговому, і дозволяє зробити висновок про можливість і доцільність реалізації, результативність і ефективність проекту, а також про оптимізацію проекту (вибір оптимального варіанту з декількох можливих).
Проектний аналіз як навчальна дисципліна дозволяє отримати теоретичні знання і практичні навики і уміння щодо концепції і інструментарію проектного аналізу, підходів і критеріїв визначення і порівняння проектів.
Метою курсу «Проектний аналіз» є отримання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття рішень, які дають можливість більш раціонально використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних і особистих потреб.
Основними складовими проектного аналізу є:
Серед функцій проектного аналізу можна виділити наступні.
2 Еволюція проектного аналізу.
До 1950-х рр. економічний аналіз інвестиційних проектів полягав в перевірці стійкості компанії на прогнозовані відтоки, тобто достатності коштів для покриття касових розривів і поліпшення стандартних показників рентабельності. Головними критеріями оцінки виступали окупність (термін окупності) і ліквідність балансу, що відображає, по суті, кредитні ризики.
У 1950-і - 1960-і рр. у зв'язку з усвідомленням обмеженості бухгалтерських (облікових) принципів аналізу ефективності діяльності компанії було введено в обіг поняття вартості як приведеної оцінки майбутніх вигод. Термін «вартість капіталу» або витрати на капітал (cost of capital) з'явилося в 50-і роки (у двох книгах Джоела Діна 1951 р.). Важливим індикатором економічної ефективності проекту стають нарощування вартості (при розгляді за ряд років) і перевищення необхідного рівня прибутковості, формованого на ринку капіталу з урахуванням інвестиційних ризиків, як критерій поточного моніторингу. Спільно з розрахунком бухгалтерського прибутку проводився розрахунок вільного грошового потоку. Ставки прибутковості, що традиційно визначалися за минулою діяльністю компанії або по галузевих середніх оцінках, поступилися місцем ставкам прибутковості з ринку капіталу, де інвестор дістає більше можливостей для альтернативного вкладення. До 80 рр. двадцятого сторіччя метод дисконтованого грошового потоку (DCF method) став таким, що превалює в проектному аналізі.
Подальші зміни в проектному аналізі були пов'язані насамперед з моделюванням ризиків: введенням нових трактувань ризику і невизначеності, використанням не тільки частотних імовірнісних моделей, але і експертних, наприклад теорії нечітких множин.
У 1977 р. С. Майерсом було сформульовано концепцію реальних опціонів, застосування якої в проектному аналізі пов'язане з формуванням «опційного мислення», тобто уміння розпізнавати в проекті додаткові чинники, виникаючі синергетичні ефекти, що істотно збільшують його вартість. Це акцентує увагу на необхідності безперервної аналітичної роботи протягом всього терміну роботи над проектом і відстежування чинників, що дозволяють активно в нього втрутитися.
В цілому опційна теорія виділяє дві групи додаткових можливостей, що містяться в проекті. Перша з них — можливості зміни параметрів інвестиційного проекту з часом. Це може бути розширення або скорочення проекту, зміна джерел сировини або відмова від реалізації проекту після отримання додаткової інформації. Друга група можливостей характеризує зовнішню сторону проекту, тобто виконання одного проекту робить можливим інший проект, який був би неможливий без завершення першого.
Ще один напрям проектного аналізу - урахування інтересів різних груп учасників: наприклад, більш коректне урахування ефектів позикового фінансування завдяки відходу від традиційної моделі DCF із ставкою дисконту у вигляді середньозважених витрат на капітал, або WACC (Weighted Average Cost of Capital), до моделі скоректованої приведеної вартості - APV (Adjusted Present Value) С. Майерса, згідно якої здійснюється поелементний облік вигод.
В українській науці виділення проектного аналізу в окрему галузь науки відбулося після 1991 р.
3 Принципи проектного аналізу.
Серед принципів проектного аналізу можна виділити наступні:
2.1 Суть проекту, його ознаки.
2.2 Класифікація проектів.
2.3 Учасники проекту.
2.4 Середовище проекту.
2.1 Суть проекту, його ознаки.
Проект - це комплекс взаємов'язаних заходів, які спрямовані на досягнення певної мети протягом певного періоду часу і з урахуванням прогнозованих обмежень по ресурсах (перш за все капіталу).
Суть проекту, його відмінність від інших економічних категорій розкривається наступними ознаками проекту.
Цілеспрямованість. Проект завжди спрямовано на досягнення якоїсь конкретної мети, отримання певного результату. Причому ця мета має бути узгоджена з глобальнішою метою замовника, наприклад, пов'язана з реалізацією стратегії підприємства, збільшенням вартості підприємства, отриманням прибутку, збільшенням частки ринку і таке інше.
Системне функціонування проекту. Між операціями, завданнями і ресурсами проекту існують взаємозв'язки, які вимагають чіткої координації в процесі виконання проекту.
Тривалість у часі. Ніякий проект не може реалізовуватися одномоментно, він завжди триває певний проміжок часу і має конкретний момент початку і завершення.
Життєвий цикл. Незалежно від особливостей кожного конкретного проекту існує певний життєвий цикл проекту. І кожен проект послідовно проходить цей цикл.
Унікальність. Проект ніколи не буває однаковим і завжди має якісь унікальні елементи. Наприклад, навіть якщо проекти виконуються за однаковою технологією, можуть бути різні споживачі продукту проекту, ресурси, терміни і так далі.
Існування в певному середовищі. На формування і реалізацію проекту завжди впливає середовище, в якому проект аналізується і реалізується, різного роду обмеження по ресурсах.
Кількісне вимірювання. В результаті проекту має бути отримано ефект, якій виражено в кількісній формі. Порівняння ефекту з аналогічними показниками альтернативних проектів або нормативними показниками, які прийняті на даному підприємстві, дозволить зробити висновок щодо необхідності реалізації проекту. Крім того, кількісні показники проекту дозволять оцінити хід реалізації проекту, виявити відхилення, вказати на необхідність корегуючих дій.
Слід чітко розуміти різницю між проектом і бізнес-планом, програмою.
Перш за все, проект не є паперовим або електронним документом. На папері можуть бути відбиті результати аналізу проекту, дані проекту, описи, різні супровідні документи і так далі. Документи, що містять інформацію щодо проекту, називаються проектними матеріалами.
По-друге, як правило, проект супроводжується складанням бізнес-плану (а може і не супроводжуватися), в бізнес-плані наводяться результати проектного аналізу (маркетинговий, технічний, організаційний, аналіз ризиків і ефективності і так далі), але проект і бізнес-план не ідентичні. Бізнес-план – це документ, що описує проект, а проект – це комплекс дій, як правило, альтернативних. Те ж саме відноситься до програми – програма може описувати послідовність дій з проекту, містити перелік кінцевих і проміжних результатів.
Термін "проектні матеріали" охоплює:
техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту;
проект будівництва підприємств, будівель і споруд;
обґрунтування інвестицій в будівництво підприємств, будівель і споруд;
бізнес-план, що представляється по певній формі, яка може залежати від мети його складання;
заявка на фінансування.
2.2 Класифікація проектів
Можна виділити наступні класифікаційні ознаки проектів.
При одночасному розгляді деякої сукупності проектів, оцінці їх ефективності і виробленні рекомендацій по реалізації, необхідно враховувати стосунки між даними проектами. Залежно від взаємовпливу проекти можуть бути наступних видів.
1.1 Взаємно виключними (альтернативними). Проекти називаються взаємно виключними (альтернативними), якщо здійснення одного з них робить неможливим або недоцільним здійснення інших. Наприклад, будівництво супермаркетів одного напряму і цінового сегменту в одному мікрорайоні одним підприємством. Кожен альтернативний інвестиційний проект повинен розглядатися і оцінюватися самостійно, без зв'язку з іншими проектами. З альтернативних проектів може бути реалізовано тільки один.
1.2 Взаємно незалежними. Проекти називаються взаємно незалежними, якщо реалізація одного з проектів не впливає на можливість і ефективність здійснення інших. Проекти повинні розглядатися ізольовано і за бажання можуть бути реалізовані спільно.
1.3 Взаємно впливаючими (взаємно залежними). Проекти називаються взаємно впливаючими, якщо реалізація одного з проектів змінює ефективність або можливість реалізації інших проектів (причому зміна може бути різноспрямованою). Цей вид проектів можна підрозділити на декілька підвидів.
1.3.1 Обумовлені (іноді говорять умовні). Проекти називаються умовними, якщо без реалізації одного з проектів реалізація інших недоцільна. Наприклад, проект будівництва котеджу і проект підведення комунікацій. Можливі декілька варіантів: один з проектів може бути неефективним і повинен реалізовуватися лише для того, щоб інші проекти стали можливими, і всі проекти можуть бути ефективними. В даному випадку ефективність проектів змінюється у бік збільшення і аналіз умовних проектів повинен проводитися спільно.
1.3.2 Синергетичні Проекти називаються синергетичними, якщо ефект їх сумісної реалізації перевищує суму ефектів від реалізації проектів окремо. Наприклад, проект відкриття дитячого магазина і проект відкриття дитячого розважального центру. В цьому випадку доцільно оцінювати сумісну ефективність проекту.
1.3.3 Альтернативні по капіталу. Проекти називають альтернативними по капіталу, якщо кожен з них ефективний і не може бути здійснений без використання фінансових коштів, необхідних для здійснення інших проектів. Тому якщо інвестор має можливість незалежного отримання необхідних грошей (наприклад, у банку), ніякі проекти, що розглядаються ним, не можуть бути альтернативними по капіталу (хоча це можуть бути проекти, альтернативні за іншими підставами, наприклад, які вирішують одне і те ж завдання або що використовують одні і ті ж обмежені матеріальні або земельні ресурси). Ще можливий варіант, коли проекти можуть бути ефективні окремо, але якщо для їх реалізації використовується позиковий каптал, то разом вони можуть значно підсилити фінансовий ризик підприємства.
1.3.4 Проекти, що заміщають. Проекти називаються такими, що заміщають, якщо рентабельність одно го проекту знижується, коли інший проект приймається. Прикладом можуть служити проекти будівництва моста через річку і поромної переправи.
2. Значущість. Відповідно до цього критерію проекти підрозділяються залежно від ступеня впливу результатів проекту на проектне оточення. Виділяють наступні види проектів.
2.1 Глобальні. Це такі проекти, реалізація яких істотно впливає на економічну, соціальну або екологічну ситуацію в світі або в декількох країнах.
2.2 Національні. Реалізація цих проектів істотно впливає на економічну, соціальну або екологічну ситуацію в країні і не спричиняє істотного впливу на ситуацію в інших країнах.
2.3 Великомасштабні. Це такі проекти, реалізація яких істотно впливає на економічну, соціальну або екологічну ситуацію в окремих регіонах або галузях країни, на ціни окремих ресурсів, але не спричиняє істотного впливу на ситуацію в інших регіонах або галузях і на ціни інших ресурсів.
2.4 Локальні. Реалізація цих проектів не робить істотного впливу на економічну, соціальну і екологічну ситуацію в регіоні і не змінює рівень і структуру цін на товарних ринках .
3. Тривалість періоду здійснення проекту. Залежно від цього критерію розрізняють: короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 5 років), довгострокові (понад 5 років) проекти. Довгострокові проекти вимагають участі безлічі фахівців, уважнішої оцінки. Проте, таке розділення проектів за тривалістю періоду здійснення досить умовно і залежить від галузі в якій реалізується проект. Так, наприклад, вугледобувна галузь – це галузь із стаціонарними технологіями, які не змінюються роками. Тому 5-річні проекти в цій галузі можуть вважатися за середньострокові. А у галузі мобільних комунікацій і інформаційних технологій, в яких дуже високий темп технологічних змін, проекти період реалізації яких більше одного року, можуть вважатися за середньострокові.
4. Розмір проекту. При класифікації проектів за цією ознакою враховують вартість проекту. Залежно від розміру проекти підрозділяються на
4.1 дрібні (малі) – вартістю до 200 000 дол. США;
4.2 середні - вартістю від 200 тис. до 2 млн. дол. США;
4.3 великі – вартістю понад 2 млн. дол. США;
4.5 дуже великі.
Чим більше проект, тим більше ретельно повинен проводитися проектний аналіз, тим більше коштів і часу можна витратити на його проведення.
Безумовно, це розділення вельми умовне. Так, для малого підприємства, яке займається індивідуальним пошиттям одягу, проект вартістю 500 000 грн. може розглядатися як крупний проект. А для глобальної корпорації вартістю декілька мільярдів доларів, проект вартістю десять мільйонів доларів може розглядатися як середній або дрібний.
5. Тип проекту. Ця класифікаційна ознака описує сферу діяльності, в якій здійснюються проект. Залежно від цієї ознаки виділяють наступні види проектів.
5.1 Технічні. Це проекти, пов'язані з впровадженням нової техніки або технології, технічною модернізацією і так далі. Прикладом такого типу проекту може бути запуск конвеєрної лінії по виробництву нового типу цукерок.
5.2 Організаційні. Це проекти, пов'язані із зміною організаційної структури, зміною системи управління, створенням нового відділу і так далі Наприклад, створення в університеті відділу управління якістю і організація посади проректора за якістю.
5.3 Економічні. Це проекти, які спрямовані на підвищення економічних показників функціонування системи. Наприклад, створення аудиторської системи, введення нової системи оподаткування.
5.4 Соціальні. Це проекти, пов'язані з підвищенням рівня життя або роботи людей. Наприклад, проект відкриття центру для перенавчання людей, роботу, що втратили, або проект створення дитячого саду для дітей співробітників підприємства.
5.5 Маркетингові. Це проекти, які спрямовані на входження в ринок або розширення частки ринку.
5.6 Освітні. Це проекти, які спрямовані на розвиток освітньої сфери, отримання знань і навичок. Наприклад, проект організації системи тренінгів для персоналу підприємства.
5.7 Екологічні. Це проекти, які спрямовані на зменшення шкоди, що наноситься навколишньому середовищу.
5.8 Змішані. Це проекти, що відносяться до декількох типів проектів одночасно.
6. Клас проекту. Цей критерій описує склад і структуру проекту і дозволяє підрозділити проекти:
6.1 монопроекти, тобто окремі проекти різних типів, видів і масштабів. Наприклад, відкриття супермаркету – монопроект.
6.2 мультіпроекти, тобто комплексні проекти, що складаються з декількох монопроектів. Наприклад, відкриття мережі супермаркетів на території України.
6.3 мегапроекти, тобто проекти, що включають декілька моно- і мультіпроектів, – комплексні програми розвитку регіонів, галузей, країн.
На закінчення можна сказати, що практично будь-який проект є в широкому сенсі інвестиційним. Інвестиційним проектом можна назвати проект, пов'язаний з тимчасовою відмовою економічного суб'єкта від поточного споживання ресурсів, що є у нього, з метою збільшення споживання в майбутньому. А оскільки будь-який проект пов'язано з вкладенням ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, часу) і спрямовано на досягнення певної мети, то будь-який проект можна оцінювати як інвестиційний.
2.3 Учасники проекту.
Учасник проекту (стейкхолдер проекту) — це юридична або фізична особа, яка або бере участь в проекті, або може вплинути на реалізацію або результат проекту, або на чиї інтереси можуть вплинути результати виконання або завершення проекту. Учасники можуть справляти позитивний або негативний вплив на проект, причому ступінь і напрям дії залежить від цілей учасника проекту, його компетенції і ступеня участі у проекті, а також від стадії життєвого циклу проекту.
Інтереси учасника проекту повинні враховуватися при реалізації проекту. Команда управління проектом повинна виявити учасників проекту, визначити їх цілі, вимоги, очікування і мотивацію, і, наскільки це можливо, управляти їх впливом, щоб забезпечити успішне завершення проекту.
Склад учасників проекту, взаємини між ними залежать від масштабу і типу проекту, його індивідуальних особливостей. У деяких проектах функції декількох учасників проекту реалізує одна особа. Розглянемо функції основних учасників проекту.
Ініціатор — особа, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування і пропозицій по здійсненню.
Замовник – особа, яка в майбутньому володітиме результатами проекту повністю або частково, визначає основні вимоги і масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів або коштів інвесторів, укладає контракти з основними виконавцями проекту, несе відповідальність по цих контрактах, керує процесом взаємодії між всіма учасниками проекту. У деяких проектах замовник може реалізовувати функції ініціатора, інвестора, менеджера і команди проекту.
Інвестор - особа, яка вкладає в проект ресурси з метою отримання або результатів проекту повністю або частково, або доходу. Інвестор може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній інвестор – це замовник, який самостійно фінансує проект. Зовнішнім інвестором може бути будь-яка юридична або фізична особа, але, найчастіше, в цій функції виступають банки і інвестиційні фонди. Інвестори є повноправними партнерами проекту і співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок інвестицій, доки їм не будуть повернені всі кошти, отримані за контрактом із замовником або кредитною угодою.
Офіс управління проектом (PMO) – структура, що управляє і відповідає за портфель проектів, у складі якого знаходиться і даний проект. Як правило, ця структура організовується або на підприємствах, основною функцією яких є управління проектами, або на крупних підприємствах, що регулярно реалізовують проекти.
Менеджер проекту - особа, якій замовник делегує основні функції по здійсненню проекту, - планування, контроль і координація всіх учасників проекту. На менеджерові проекту лежить відповідальність за дотримання основних обмежень проекту, таких як якість, терміни і бюджет.
Команда проекту – структура, очолювана менеджером проекту і що реалізовує функції управління проектом. Склад і завдання команди проекту залежать від масштабу, складності і інших характеристик проекту.
Контрактор – особа, яка виконує за проектом певні роботи або послуги відповідно до контракту.
Генеральний контрактор – особа, яка займається підбором і координацією контракторов і субконтракторов, і прийомом виконаного обсягу робіт або послуг.
Субконтрактор - вступає у договірні відносини з контрактором або субконтрактором більш високого рівня і несе перед ним відповідальність за виконання роботи або послуги.
Проектувальник - юридична особа, яка виконує за контрактом проектно-дослідні роботи в рамках проекту.
Постачальники — контрактори, які здійснюють різні види постачань.
Зовнішні фахівці - особи, що залучаються до проекту на умовах аутсорсинга, наприклад, технічний експерт, аудитор, системний адміністратор, юрист і такі інші.
Ліцензори - організації, які видають ліцензії на право виконання тих або інших робіт, послуг, використання технології і так далі.
Органи влади — сторона, яка пред'являє і підтримує екологічні, соціальні і інші суспільні і державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.
Власник земельної ділянки - особа, що є власником земельного учасника, використаної для проекту. Вступає у відносини із замовником і передає на договірній основі право використання або володіння цією земельною ділянкою.
Виробник кінцевої продукції - здійснює експлуатацію створених основних фондів і виробляє кінцеву продукцію.
Споживачі кінцевої продукції - юридичні і фізичні особи, які є покупцями і користувачами кінцевої продукції, які встановлюють певні вимоги до виробленої продукції або наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів окупаються витрати на проект і формується прибуток всіх учасників проекту.
Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають і інші сторони оточення проекту, які, по суті, також можуть бути учасниками проекту. Це — конкуренти основних учасників проекту; громадські організації і населення, чиї економічні або соціальні інтереси зачіпає реалізація проекту.
2.4 Середовище проекту.
Середовище проекту – це чинники, які надають дію на проект і його успішність.
Чинники можна розділити на внутрішні, які залежать від команди проекту і підконтрольні керівництву, і зовнішні, які не залежать від дій команди проекту.
Серед чинників зовнішнього середовища проекту можна виділити окремо чинники макросередовища (віддаленої дії) і мікросередовища (безпосередньої дії).
До чинників макросередовища відносяться наступні групи чинників.
Політико-правові чинники. Це такі чинники як політична стабільність в країні, відношення держави до підприємницької діяльності, малого бізнесу і інвестицій, антимонопольне регулювання, податкова і митна політика, ліцензування або заборона певних видів діяльності, можливість державної підтримки, міждержавні відносини і так далі Природно, конкретний перелік політико-правових чинників, які необхідно проаналізувати, залежить від особливостей проекту. Деякі з цих чинників можуть надати на проект незначну дію, але деякі можуть зробити реалізацію проекту неможливою або значно її утруднити.
Економічні чинники. До цієї групи чинників відносяться економічна ситуація в країні в цілому (економічне зростання або стагнація), стабільність і рівень курсу національної валюти, темп інфляції і рівень цін на окремі товари, рівень безробіття і так далі
Соціо-культурні чинники. Ці чинники зовнішнього середовища проекту досліджуються з декількох точок зору. По-перше, проаналізувавши демографічні, економічні, освітні, культурні, етнічні і так далі характеристики споживачів продукту проекту, можна зробити висновки про комерційну здійсненність проекту, конкретизувати вимоги до продукту проекту. По-друге, аналіз цих чинників дозволить зробити висновок про наявність на території проекту трудових ресурсів необхідної компетенції. По-третє, аналіз дозволить виявити потенційні проблеми з боку населення, чиї інтереси тим або іншим чином зачіпає проект і намітити можливі шляхи вирішення цих проблем.
Технологічні чинники. Серед цих чинників, можна, наприклад, назвати рівень техніки і технології в країні, можливості інфраструктури і так далі
Серед чинників мікросередовища проекту можна виділити споживачів, конкурентів, постачальників.
Внутрішні чинники – це чинники, пов'язані з організаційно-економічним механізмом реалізації проекту, тобто системою вза ємодії учасників проекту, відповідальності, обов'язків, санкцій за порушення зобов'язань і економічними, соціальними умовами, професіоналізмом команди проекту, стилем керівництва проектом, методами і засобами комунікації.
3.1 Поняття життєвого циклу проекту.
3.2 Зміст передінвестиційної фази проекту.
3.3 Зміст інвестиційної і експлуатаційної фази проекту.
3.1 Поняття життєвого циклу проекту.
Життєвий цикл проекту - це період часу від початку проекту до його завершення.
Правильно визначити життєвий цикл проекту можна лише за умов чіткого розділення таких понять як життєвий цикл проекту та розрахунковий період проекту.
При цьому, початок проекту – це момент здійснення перших вкладень ресурсів незалежно від їх форми (фінансових, матеріальних, трудових, часу) після того, як було сформовано мету проекту. Тобто, це момент формування ідеї проекту або проектів, які можуть привести до досягнення мети.
Але точку початку проекту слід відрізняти від початку розрахункового періоду.
Розрахунковий період проекту – це період, при якому вигоди та витрати за проектом ураховуються при оцінці ефективності проекту. Тому й початок розрахункового періоду – це момент здійснення перших інвестицій, які враховуються при оцінці ефективності проекту.
Розрахунковий період проекту завжди починається пізніше, ніж життєвий цикл проекту. Основним моментом, який відділяє початок розрахункового періоду проекту від початку життєвого циклу проекту, є момент прийняття рішення про реалізацію проекту. Важливість саме такого відділення пов’язано з існуванням безповоротних витрат.
Безповоротні витрати – це витрати, які зроблені у минулому, які не можуть бути відшкодовані прийняттям або неприйняттям даного проекту. Тобто, незалежно від того, буде прийнятий проект чи ні, витрати вже зроблені і повернути їх не можна. Наприклад, витрати на проведення маркетингових досліджень або проектного аналізу не повинні враховуватися при оцінці ефекту проекту, хоча вони відносяться до проекту – незалежно від того, приймуть проект чи ні, витрати відшкодувати не можна.
Так саме, відрізняється і момент завершення проекту від моменту заверешення розрахункового періоду проекту.
Завершення проекту відбувається коли замовник приймає рішення про недоцільність подальшої реалізації проекту, або коли мету проекту досягнуто, або коли результати проекту передаються до операційної діяльності.
Завершення розрахункового періоду проекту – це момент отримання останньої вигоди за проектом, яке може залежати від закінчення терміну дії контрактів між учасниками проекту, життєвого циклу продукту проекту, закінчення терміну служби основного устаткування.
Зазвичай, момент закінчення життєвого циклу проекту наступає раніше, ніж момент закінчення розрахункового періоду проекту. Але іноді вони співпадають.
Будь-який проект в процесі свого життєвого циклу повинен пройти певну сукупність ступенів розвитку. Життєвий цикл проекту поділяється на фази, фази— на стадії, стадії—на етапи. Перехід до чергового етапу супроводжується отриманням додаткової інформації і формулюванням основних висновків щодо доцільності і напрямів розвитку проекту.
Розділення життєвого циклу проекту на окремі фази, стадії і етапи є суб'єктивним і залежить від особливостей конкретного проекту і уподобань команди проекту. Найбільш поширеною є точка зору, що життєвий цикл включає три основні фази: передінвестиційну, на якій формується концепція проекту і проводиться аналіз його доцільності, інвестиційну, таку, що характеризується початком інвестицій і будівництвом (у широкому сенсі цього слова) і експлуатаційну. Такого розділення життєвого циклу проекту на фази дотримується UNIDO.
Не дивлячись на суб'єктивність життєвих циклів різних проектів, більшості з них властиві наступні характерні риси.
3.2 Зміст передінвестиційної фази проекту.
Під час передінвестиційної фази формуються цілі, результати проекту і шляхи їх досягнення - концепція проекту, здійснюється збір даних, виробляються проектні альтернативи, їх попередня оцінка, а також аналіз проекту, висновки і приймається рішення про інвестування.
За першу стадію передінвестиційної фази можна вважати ідентифікацію – стадію, на якій здійснюється визначення цілей, завдань, результатів проекту, організація пошуку інвестиційних можливостей, збір початкових даних.
Враховуючи те, що однією з ознак проекту є його цілеспрямованість, за перший етап ідентифікації можна вважати формулювання цілей проекту, того результату, заради якого започатковується проект.
Цілі проекту мають бути:
Після визначення цілей і завдань проекту необхідно визначити обмеження проекту - терміни початку і завершення проекту і/або його повну тривалість, просторові обмеження проекту, кількість фінансових ресурсів, ступінь відповідальності менеджера за проект.
Наступним етапом для формування альтернатив проекту і оцінки інвестиційних можливостей проводиться аналіз чинників макро- і мікросередовища, внутрішнього середовища, збір інформації.
На підставі даних аналізу проводиться аналіз низки альтернатив, їх попередній відбір за неповними і укрупненими початковими даними.
Наступна стадія передінвестиційної фази – підготовка проекту. Тут можна виділити декілька етапів – попередню оцінку і додаткові дослідження. Попередня оцінка - це оцінка техніко-економічної і фінансової прийнятності проекту. Додаткові дослідження включають докладний аналіз ринку, інфраструктури, ресурсів, технології, екологічну здійсненність. Після закінчення цієї стадії проводиться ранжирування альтернативних проектів і відбір варіантів для подальшої розробки.
Після закінчення стадії ідентифікації доцільною буде підготовка документа з викладом концепції проекту на чотирьох-п'яти сторінках, в якому характеризуються основні елементи проекту, поставлені ним цілі, вірогідні ризики, альтернативні сценарії реалізації проекту.
Якщо проект фінансується зовнішнім інвестором, може бути потрібним інвестиційний меморандум, який доцільно скласти до початку стадії розробки. Цей документ описує інвестиційну пропозицію. У нього включаються докладні відомості про замовника; опис продукту проекту; галузі, ринку і конкуренції; управлінського і виробничого персоналу; операції підприємства; фінансова історія; стратегічний план; чинники ризиків і стратегія зниження ризиків; прогноз фінансового стану; потреба у фінансуванні. Дані наводяться без зайвої деталізації і з можливим освітленням декількох інвестиційних сценаріїв. Оскільки потенційні інвестори можуть мати різний ступінь компетентності, меморандум має бути прийнятний для різних інвесторів. Після схвалення потенційним інвестором цього меморандуму, відбувається розробка проекту з урахуванням зауважень і побажань інвестора.
На стадії розробки проводиться розрахунок вигод і витрат проекту на підставі інформації про характер проектованого виробництва, склад продукції, особливості технологічного процесу, характер споживаних ресурсів, систему реалізації продукції; даних маркетингового, інституційного, соціального, екологічного, технічного, фінансового, економічного аналізів; надається характеристика здійснюваних інвестицій і їх розподілу в часі; проводиться аналіз ефективності проекту.
Оцінка витрат виконується таким чином:
Оцінки інвестиційних витрат, засновані на параметрах витрат і на загальних сумах, слід коректувати враховуючи:
Ця стадія може зайняти від декількох місяців до декількох років. Після закінчення цієї стадії надається рекомендація щодо вибору найефективнішого проекту.
На стадії експертизи здійснюється перевірка результатів, отриманих на попередніх стадіях, з'ясовується, наскільки точна і достовірна информа ция. Експертиза може бути зовнішньою і внутрішньою. При проведенні внутрішньої експертизи, вона проводиться силами експертів підприємства. Зовнішня експертиза здійснюється проектно-конструкторскими бюро, консалтинговими агентствами і так далі У тому випадку, коли проект фінансується замовником, він сам вирішує проводити зовнішню або внутрішню експертизу. А якщо проект фінансується зовнішніми інвесторами, то швидше за все, вони наполягатимуть на проведенні зовнішньої експертизи.
На стадії детального проектування проводиться розробка плану проекту, проектної документації і підготовка його до реалізації.
На цій стадії проводиться розробка бізнес-плану проекту, техніко-економічного обґрунтування проекту, інвестиційного меморандуму, здійснюється декомпозиція проекту, складається календарний план і графіки робіт, кошторис і бюджет.
3.3 Зміст інвестиційної і експлуатаційної фази проекту.
На інвестиційній фазі здійснюється основна частина інвестицій і, до закінчення фази, отримують готовий до експлуатації об'єкт.
Першою стадією інвестиційної фази є організація торгів за проектом. Перш за все, готується тендерна документація, в якій вказуються вимоги до необхідних за проектом робіт, послуг, сировини, матеріалів, що комплектують, устаткуванню і так далі Потім дається оголошення про торги, у разі проведення закритих торгів претендентам розсилаються заявки, і здійснюється оцінка пропозиції і висновок контрактів.
На наступній стадії можливе проведення проектних дослідно-конструкторських робіт, складання графіка будівництва.
По закінченню підготовчих робіт проводиться будівництво (там, де це необхідно), переобладнання приміщень, установка і наладка устаткування і так далі, тобто підготовка об'єкту проекту до експлуатації.
Паралельно із стадією будівництва може бути організована реалізація наступних стадій – набір і навчання персоналу, і виробничий маркетинг. Під виробничим маркетингом розуміється визначення готовності ринку до появи продукту проекту. Безумовно, і готовність ринку, і інструменти збутової політики, і методи просування, і рекламні заходи мають бути оцінені і прораховані ще на передінвестиційній фазі. На даній стадії оцінюються зміни, які могли відбутися на ринку.
На стику інвестиційної фази і експлуатаційної фази знаходиться введення об'єкту в експлуатацію. Потім слідує стадія виведення об'єкту на проектну потужність, в процесі якої здійснюються контроль за ходом робіт, організація матеріально-технічного постачання, оптимізація витрат. І, власне, експлуатація об'єкту проекту. В процесі експлуатації відбувається відстежування змін в зовнішньому середовищі проекту, проведення коректувальних дій, якщо в них виникне необхідність, ремонт устаткування, інновації. Завершуючою стадією проектного циклу є завершальна оцінка проекту, в якій дається об'єктивна оцінка проектної діяльності, робляться висновки про допущені помилки і приводяться способи нейтралізації подібних помилок в майбутньому. Крупні підприємства, а також підприємства, для яких управління проектами є спеціалізацією, створюють, так звані, «банки проектів». У цих структурованих сховищах інформації містяться дані, які в майбутньому допоможуть раціональніше провести аналіз подібних проектів.
4.1 Визначення цінності проекту.
4.2 Визначення вигод і витрат в проектному аналізі.
4.1 Визначення цінності проекту.
Визначення цінності проекту безпосередньо пов'язане з принципами проектного аналізу, особливо з такими як обумовленість, маржинальність, принцип зіставлення ситуацій «з проектом» і «без проекту».
Визначення цінності проекту проводиться в наступній послідовності:
Можна визначати цінність проекту і в дещо іншій послідовності.
Аналіз вигод і витрат є основою для прийняття рішення щодо проекту.
Однією з особливостей проектного аналізу є те, що необхідно врахувати всі наслідки проекту. З визначенням і кількісним виразом деяких вигод і витрат, як правило не виникає ніяких складнощів. Мова йде про явні вигоди та витрати.
Явні вигоди і витрати – це вигоди і витрати, що документально підтверджуються. Прибуток, розрахований на основі явних вигод і витрат, називають бухгалтерським прибутком.
Але наслідки проекту можуть бути не прямими, як наприклад, виручка від реалізації і витрати на виробництво і реалізацію, а непрямими, опосередкованими – тобто неявними. Наприклад, якщо в місті будується металургійне підприємство, серед неявних вигод можна виділити зниження витрат на транспортування метала машинобудівного підприємства цього міста, а серед неявних витрат – погіршення здоров'я людей, що проживають в районі заводу.
Неявні вигоди і витрати – вигоди і витрати, які не є прямим наслідком проекту. Часто неявні вигоди і витрати важко виразити в кількісній формі. До неявних витрат також відносяться вигоди, які міг би отримати підприємець від використання окремих чинників виробництв, - альтернативні витрати. Наприклад, комерційний директор підприємства йде з роботи для того, щоб зайнятися підприємництвом. В цьому випадку альтернативні витрати – упущена вигода, тобто заробітна плата, яку він міг отримувати.
Альтернативна вартість – це вигоди, що упущені, від використання ресурсів якнайкращим способом з інших можливих.
Упущені вигоди часто називають економічними витратами, а прибуток, розрахований з урахуванням економічних витрат, – економічним прибутком. Якщо вигоди від проекту не перевищують економічні витрати, доцільніше використовувати ресурси іншим способом – здавати майно в оренду, найнятися на роботу в інше підприємство, продати майно і покласти гроші на депозит в банк і так далі.
4.2 Визначення вигод і витрат в проектному аналізі.
Порядок визначення вигод проекту залежить від особливостей проекту. Так, наприклад, якщо розглядається проект виробництва продукції або послуг, для визначення вигод необхідно для кожного періоду проекту зробити прогнози ціни реалізації і обсягу реалізації продукту. При прогнозуванні важливо не зупинятися на екстраполяції, а провести дослідження тенденцій розвитку ринку. Обсяг виробництва має бути заснований на можливостях збуту, а не тільки на виробничій потужності.
Якщо мова йде про проект, що спрямовано на модернізацію, удосконалення, то як вигоди проекту оцінюватимуться зменшення витрат, збільшення доходів, збільшення продуктивності, а також неявні вигоди такі як поліпшення умов роботи співробітників, обслуговування покупців, якості продукту і т. д., для оцінки яких доведеться удаватися до непрямих методів.
У соціальних проектах вигоди в основному неявні і визначаються непрямими методами.
Витрати проекту умовно можна розділити на операційні, інвестиційні і фінансові.
Серед операційних витрат проекту можна виділити податки; прямі матеріальні витрати на виробництво продукту; витрати на заробітну плату по категоріях персоналу (основний виробничий персонал, допоміжний персонал, адміністративно-управлінський персонал, збутовий персонал); накладні витрати (загальновиробничі, загальногосподарські, комерційні).
Інвестиційні витрати проекту включають витрати на придбання будівель, земельних ділянок, устаткування; витрати на будівельно-монтажні роботи.
При прогнозі інвестиційних витрат важливе значення мають графік оплати (тобто, в який конкретно період проводиться оплата, а не придбання основних активів). А для прогнозу операційних витрат необхідно врахувати момент постановки на баланс основних активів (тобто, з якого моменту починається нарахування амортизації), термін експлуатації і схема нарахування амортизації.
До фінансових витрат можна віднести приріст потреби в чистому оборотному капіталі, виплачувані відсотки.
Для прогнозу приросту потреби в чистому оборотному капіталі необхідно врахувати період обороту оборотного капіталу, причому важливе значення мають співвідношення авансів і дебіторської заборгованості, авансів і кредиторської заборгованості, а також середні періоди відстрочення по розрахунках клієнтів і по розрахунках з постачальниками.
При визначенні вигод і витрат проекту важливо дотримуватися наступних умов.
Екстерналії – вплив проекту на інші проекти, або відділи, або результати діяльності підприємства в цілому.
Наприклад, в результаті реалізації проекту знижуються витрати на транспортування, або знижується сума податків.
Нарешті, слід бачити проблему "зовнішніх ефектів". Вона підкреслює важливий методологічний принцип розгляду проектів: аналізувати їх не ізольовано, а з урахуванням впливу один на одного. Хоча в ході інвестиційного аналізу проекту з безперервної діяльності компанії вичленяють заходи щодо реалізації його цілей, це виділення достатньо умовно і таїть багато несподіванок. Деяким проектам властива компліментарність, тобто вплив на потоки інших проектів, включаючи потенційно доступні для компанії. Для коректної оцінки ефективності такі "супутні ефекти" мають бути враховані. Правило аналізу проектів свідчить: слід зіставляти інвестиційні витрати з тими додатковими (прирістними) потоками, які мають місце як за самим проектом, так і по супутніх напрямах (тобто необхідно враховувати "сторонні ефекти") .
Безповоротні витрати – це витрати, зроблені у минулому, які не можуть бути відшкодовані прийняттям або неприйняттям даного проекту. Тобто, незалежно від того, буде прийнятий проект чи ні, витрати вже зроблені і повернути їх не можна. Наприклад, два роки тому розглядався проект створення мережі магазинів « Біля будинку». Було проведено маркетингове дослідження, яке показало готовність ринку. Проте, по незалежних причинах проект реалізований не був. Зараз проект розглядається знов. Витрати на проведення досліджень не повинні враховуватися при оцінці ефекту проекту, хоча вони відносяться до проекту – незалежно від того, приймуть проект чи ні, витрати відшкодувати не можна.
4. Обов'язково враховуються альтернативні витрати.
5.1 Поняття майбутньої і теперішньої вартості.
5.2 Визначення ануїтету.
5.3 Урахування інфляції у проектних розрахунках.
5.1 Поняття майбутньої і теперішньої вартості.
Однією з основоположних концепцій проектного аналізу є концепція вартості грошей в часі, яку було сформовано Ірвінгом Фішером. Ця концепція тісно пов'язана з концепцією альтернативної вартості і дає підстави для міркування про те, якою мірою вкладення відповідають інтересам власників.
Вартість грошей у часі– це норма прибутковості, що відображає цінність розпорядження грошима протягом певного періоду часу, як правило, року. Тобто це прибутковість, яку повинні принести гроші для того, щоб вони себе виправдали з погляду інвестора.
З часом економічні умови в країні змінюються, змінюється цінність володіння грошовими коштами, а, отже, змінюється і вартість грошей в часі.
Вартість грошей залежить від різних чинників. По-перше, від альтернативних можливостей вкладення капіталу, тому вартість грошей не може бути нижче за ставку по депозитах в банку, а в країні з розвиненим ринком цінних паперів – прибутковості по низькоризиковим цінним паперам.
По-друге, від рівня інфляції в економіці. Цей чинник надає безпосередній вплив на попередній – ставка по депозитах коректується на рівень інфляції. Тому при прогнозуванні вартості грошей для довгострокових проектів має бути зроблено прогноз інфляції.
По-третє, на вартість грошей впливає ступінь ризику. Ступінь ризику залежить від особливостей кожного конкретного проекту, його тривалості, галузі в якій він реалізується, а також від політичної і економічної ситуації в країні в цілому.
Вартість грошей в часі виражається у вигляді процентної ставки.
Процентна ставка – вимірювання вартості грошей в часі, що відображає прибутковість, яку міг би отримати інвестор. Розрізняють дві схеми нарахування відсотків: прості відсотки і складні відсотки.
При використанні схеми простих відсотків дохід на інвестовану суму нараховується виходячи тільки з початкової суми інвестицій. При цьому, сума, яку зможе отримати інвестор через певний період часу, розраховуватиметься за наступною формулою.
(5.1)
де FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – процентна ставка, яку виражено у коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Майбутня вартість грошей FV (Future Value) - це сума грошей, яка буде отримана від інвестиції через певний період часу з урахуванням певної процентної ставки, тобто це вартість інвестицій в майбутньому.
При використанні схеми складних відсотків дохід нараховується не тільки на суму інвестицій, але і на нараховані раніше відсотки. У проектному аналізі для розрахунку майбутньої вартості використовується схема нарахування складних відсотків, оскільки проектний аналіз засновано на виборі найкращої з можливих альтернатив. Майбутня вартість в проектних розрахунках визначається за наступною формулою.
(5.2)
де FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – процентна ставка, виражена в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Процес розрахунку майбутньої вартості називається компаундуванням. Іноді використовуються синоніми компаундинг, нарощування.
Компаундування - процес розрахунку майбутньої вартості первинної грошової суми через певний проміжок часу з використанням певної ставки відсотка.
Процентна ставка, яка використовується при розрахунку майбутньої вартості, називається ставкою компаундування. А значення, на яке помножується теперішня вартість, називається фактором майбутньої вартості, або коефіцієнтом компаундування і позначається FVIF (Future Value Interest Factor), який розраховується за наступною формулою.
(5.3)
де FVIF (n,r) – коефіцієнт компаундування, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Таким чином, якщо підставити формулу (5.3) до формули (5.2), можна розрахувати майбутню вартість так.
(5.4)
де FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
FVIF(n,r) – коефіцієнт компаундування, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n .
Для полегшення розрахунків можна скористатися таблицею стандартних значень FVIF, в якій FVIF визначається на перетині кількості років і процентної ставки, на яких здійснюється інвестиція.
Якщо інвестиції здійснюються не на цілий період, а на його частину, розрахунок майбутньої вартості здійснюється за наступною формулою.
(5.5)
де t - кількість днів, на які здійснюється інвестиція;
FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі.
Якщо відсотки на інвестиції нараховуються кілька разів за період (рік), розрахунок майбутньої вартості виконується за наступною формулою:
(5.6)
де FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – процентна ставка, виражена в коефіцієнтній формі;
m - кількість нарахувань за період, од.
Якщо протягом терміну проекту ставка відсотку змінюватиметься, то майбутня вартість буде розраховуватися за наступною формулою.
(5.7)
де FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
k – кількість варіантів процентної ставки.
Однією з ознак проекту є його тривалість у часі. Тобто між моментом первинних інвестицій і моментом отримання останнього результату протікає певний часовий проміжок, іноді досить значний. Протягом цього проміжку часу вартість грошей постійно змінюється. А, отже, порівнювати вигоди і витрати різних років без приведення їх до зіставного вигляду некоректно. Це все одно, що підсумовувати сантиметри і метри, не перевівши одні до інших. Вартість грошей сьогодні більше, ніж в майбутньому, оскільки у майбутньому первинна сума збільшується за рахунок процентної ставки. Для того, щоб привести грошові потоки різних років до зіставного вигляду використовується процедура дисконтування.
Дисконтування - процес розрахунку теперішньої вартості грошових сум, які відносяться до майбутніх періодів часу.
Теперішня вартість грошей – це вартість майбутніх грошових потоків готівки, які дисконтовані за відповідною ставкою.
Розрахунок теперішньої вартості проводиться за наступною формулою.
(5.8)
де PV – теперішня вартість;
FV – майбутня вартість;
r – процентна ставка, виражена в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Коефіцієнт має декілька назв – коефіцієнт дисконтування, коефіцієнт приведення теперішньої вартості, чинник теперішньої вартості і позначається PVIF (Present Value Interest Factor).
(5.9)
де PVIF (n,r) – коефіцієнт дисконтування, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Тобто, визначити теперішню вартість можна, підставивши формулу (5.9) до формули (5.8).
(5.10)
де PV – теперішня вартість;
FV – майбутня вартість;
PVIF (n,r) – коефіцієнт дисконтування, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n .
Для полегшення розрахунків можна скористатися таблицею стандартних значень PVIF.
Однією з основних проблем при дисконтуванні грошових потоків є обґрунтування ставки дисконтування r (іноді говорять «ставки дисконту»). Існує дві основні точки зору на вибір ставки дисконтування. Так, вибір може ґрунтуватися на прибутковості альтернативних можливостей використання капіталу аналогічного ступеню ризику. Так, наприклад, якщо в середньому на підприємстві прибутковість по проектах складає 22%, то і ставка дисконтування аналізованого проекту має бути не менше 22 %. Якщо ризик аналізованого проекту вище чим середній рівень ризику проектів підприємства, то і ставка дисконтування має бути вище. Іноді, ставка дисконтування вибирається як середня прибутковість в галузі або в країні.
Другий підхід до вибору ставки дисконтування заснований на ціні, яку платить замовник за використання ресурсів. Тобто, на вибір ставки дисконтування робить вплив те, які джерела фінансування є у підприємства.
В процесі оцінки проектів необхідно зупиниться на одному способі приведення грошових потоків до зіставного вигляду – або дисконтування, або компаундування. Як правило, використовується метод дисконтування, і всі грошові потоки приводять у відповідність з нульовим роком (роком здійснення первинних інвестицій). При використанні компаундування всі грошові потоки приводять до останнього року.
Для того, щоб оцінити прибутковість інвестування при відомих значеннях теперішньої і майбутньої вартостей, необхідно перетворити формулу компаундування.
(5.11)
де r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
FV – майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
5.2 Визначення ануїтету.
Ануїтет - однонаправлений грошовий потік, який здійснюється через рівні проміжки часу в рівному розмірі.
Ануїтет пренумерандо, або авансові платежі – це грошовий потік, який здійснюється через рівні проміжки часу в рівному розмірі на початку періоду.
Наприклад, підприємство планує придбати будівлю під офіс і з цією метою на початку кожного року здійснює внески рівними сумами.
Для оцінки майбутньої вартості ануїтету пренумерандо використовують наступну формулу:
(5.12)
де FVApre - майбутня вартість ануїтету пренумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Для оцінки теперішньої вартості ануїтету пренумерандо використовують наступну формулу:
(5.13)
де PVApre - теперішня вартість ануїтету пренумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Ануїтет постнумерандо - грошовий потік, який здійснюється через рівні проміжки часу в рівному розмірі наприкінці періоду.
Наприклад, підприємство придбало автомобіль в кредит, який погашає рівними сумами в кінці року.
Для оцінки майбутньої вартості ануїтету постнумерандо використовують наступну формулу:
(5.14)
де FVApst - майбутня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Для полегшення розрахунків можна скористатися таблицею стандартних значень FVIFA - чинника майбутньої вартості ануїтету, який розраховується за наступною формулою:
(5.15)
де FVIFA (n,r) - чинник майбутньої вартості ануїтету;
r – процентна ставка, виражена в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Підставивши формулу (5.15) до формули (5.14), процес розрахунку майбутньої вартості можна представити за допомогою наступної формули:
(5.16)
де FVApst - майбутня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
FVIFA(n,r) - чинник майбутньої вартості ануїтету , якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n.
Для оцінки теперішньої вартості ануїтету постнумерандо використовують наступну формулу:
(5.17)
де PVApst - теперішня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Для полегшення розрахунків можна скористатися таблицею стандартних значень PVIFA - чинника теперішньої вартості ануїтету, який розраховується за наступною формулою:
(5.18)
де PVIFA (n,r) - чинник теперішньої вартості ануїтету, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Якщо підставити формулу (5.18) до формули (5.17), процес розрахунку майбутньої вартості можна представити за допомогою наступної формули:
(5.19)
де PVApst - теперішня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
PVIFA (n,r) - чинник теперішньої вартості ануїтету, якщо процентна ставка дорівнює r, а період інвестування - n;
У тому випадку, коли існує необхідність визначити суму ануїтету, його виводять з формули дисконтування або компаундування.
Так, якщо необхідно визначити суму ануїтету на основі інформації про майбутню вартість ануїтету постнумерандо, використовують наступну формулу.
(5.20)
де FVApst - майбутня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
Якщо наведено дані про теперішню вартість ануїтету постнумерандо, суму ануїтету визначають за наступною формулою.
(5.21)
де PVApst - теперішня вартість ануїтету постнумерандо;
А - сума ануїтету;
r – процентна ставка, виражена в коефіцієнтній формі;
n – кількість періодів, на які здійснюються інвестиції.
5.3 Урахування інфляції в проектних розрахунках.
Проблема урахування інфляції є важливою в проектних розрахунках, особливо в країнах з гіперінфляцією або галопуючою інфляцією.
Захистити дохід інвестора від дії інфляції можна, якщо включати в ставку дисконтування інфляційну премію.
Інфляційна премія (IP) – це надбавка до ставки прибутковості, яку спрямовано на нівелювання дії інфляції на дохід інвестора.
Інфляційну премію можна представити таким чином.
(5.22)
де IP – інфляційна премія, яку виражено в коефіцієнтній формі;
rp – реальна процентна ставка, яку виражено в коефіцієнтній формі;
τ – темп інфляції в економіці у коефіцієнтній формі.
У формулі (5.22) вживання значення темпу інфляції τ забезпечує урахування дії інфляції на суму інвестицій в інфляційній премії, а значення r×τ - урахування дії інфляції на суму доходу,що отримується (дія інфляції на відсотки, що нараховуються).
Реальна процентна ставка (реальна прибутковість) – це прибутковість, яку очищено від дії інфляції. Тобто, це прибутковість, яку дійсно планує отримати інвестор, яку він заробив би, якби ціни залишалися незмінними.
Коли інвестор обгрунтовує ставку дисконтування, він завжди повинен враховувати інфляцію – закладати інфляційну премію.
Якщо ставка прибутковості менше темпу інфляції, тобто r<τ, то інвестор втрачає більше, ніж вкладає – інфляція знецінює не тільки отриманий дохід, але і частину або всю суму інвестицій.
Якщо ставка прибутковості дорівнює темпу інфляції, тобто r=τ, то інфляція знецінює повністю дохід інвестора, проте не впливає на суму інвестицій.
Якщо ставка прибутковості більше за темп інфляції, тобто r>τ, то інвестор отримує дохід від інвестиції – інфляція знецінює тільки частину доходу. Яку частину доходу знецінює інфляція, залежить від рівня інфляції і рівня номінальної прибутковості.
Номінальна прибутковість (номінальна процентна ставка) – це прибутковість, яка не враховує знецінення доходу інвестора під впливом інфляції. Тобто, із значення номінальної процентної ставки неможливо зрозуміти, скільки дійсно заробляє інвестор, а скільки знецінюється під впливом інфляції.
Для того, щоб нівелювати вплив інфляції на прибутковість, необхідно до прибутковості, яку планує інвестор, додати інфляційну премію.
(5.23)
де r – номінальна дохідність у коефіцієнтній формі;
rp – реальна процентна ставка, яку виражено у коефіцієнтній формі;
IP – інфляційна премія, яку виражено у коефіцієнтній формі.
Тобто, якщо підставити формулу (5.22) до формули (5.23), номінальну ставку відсотка можна визначити за наступною формулою.
(5.24)
де r – номінальна дохідність у коефіцієнтній формі;
rp – реальна процентна ставка, яку виражено у коефіцієнтній формі;
τ – темп інфляції в економіці у коефіцієнтній формі.
З формули (5.23) можна вивести формулу, згідно якій можна визначити реальну прибутковість на основі даних про номінальну прибутковість і темп інфляції.
(5.25)
де rp – реальна процентна ставка, яку виражено у коефіцієнтній формі;
r – номінальна дохідність у коефіцієнтній формі;
τ – темп інфляції в економіці у коефіцієнтній формі.
Для того, щоб оцінити, чому б дорівнювада майбутня вартість, якби ціни не змінювалися, використовується поняття «Реальна майбутня вартість».
Реальна майбутня вартість - це вартість теперішніх грошових потоків через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки відсотка і за відрахуванням суми коштів, які знеціняться під впливом інфляції.
Різниця між майбутньою вартістю та реальною майбутньою вартістю показує, яку суму знецінено під впливом інфляції.
Якщо інвестор закладав у номінальну процентну ставку інфляційну премію, то реальну майбутню вартість можна представити як різницю між майбутньою вартістю і інфляційною премією у вартісному виразі.
Реальну майбутню вартість можна визначити за наступною формулою.
(5.26)
де FVр – це реальна майбутня вартість;
PV – теперішня вартість;
r – номінальна дохідність у коефіцієнтній формі;
τ – темп інфляції в економіці у коефіцієнтній формі.
6.1. Поняття і методика розрахунку грошового потоку.
6.2. Визначення операційного грошового потоку.
6.3. Визначення приросту чистих капітальних витрат.
6.4. Визначення приросту чистого робочого капіталу.
6.5. Умови визначення проектного грошового потоку.
6.1. Поняття і методика розрахунку грошового потоку.
Основним результатом проекту є грошовий потік. Практично будь-який результат проекту можна виразити у вартісній формі, а, отже, за будь-яким проектом можна порахувати грошовий потік.
Грошовий потік – це різниця між притоками грошових коштів і їх відтоками впродовж певного періоду часу.
Грошові притоки – це надходження грошових коштів. Наприклад, притоком є виручка від реалізації, отримана орендна плата, зменшення запасів.
Грошові відтоки – це витрачені грошові кошти. Наприклад, до відтоків відносяться витрати на виробництво і реалізацію продукції, придбання устаткування і так далі
Загальний грошовий потік підприємства відображає ефективність діяльності всього підприємства і складається з:
Грошового потоку по активах – загальна сума грошового потоку кредиторам і акціонерам.
Грошового потоку кредиторам.
Грошового потоку акціонерам.
Грошовий потік по активах можна розділити на три складові частини - операційний грошовий потік, приріст чистих капітальних витрат, приріст чистого оборотного капіталу.
CFt = OCFt - NCt - NWCt, (6.1)
де CFt - грошовий потік в році t;
OCFt - операційний грошовий потік в році t;
NCt - приріст чистих капітальних витрат в році t;
NWCt - приріст чистого робочого капіталу в році t.
Грошовий потік може бути ординарним і неординарним.
Ординарний грошовий потік за проектом реалізується у тому випадку, коли негативний грошовий потік планується тільки в нульовому році, а в подальші роки грошові потоки будуть позитивними.
Неординарний грошовий потік характеризується нерівномірним чергуванням негативних і позитивних грошових потоків.
Грошові потоки різних років не можуть бути підсумовані - спочатку їх необхідно продисконтувати для того, щоб привести до зіставного вигляду, врахувати зміну вартості грошей в часі.
Дисконтований грошовий потік (Discounted Cash Flow, DCF) – це грошовий потік, приведений до нульового року за допомогою дисконтування.
(6.2)
де DCFt - дисконтований грошовий потік в році t;
CFt - грошовий потік в році t;
r – ставка дисконтування в коефіцієнтній формі.
Залежно від призначення грошового потоку і особливостей його розрахунку іноді виділяють окремо чистий грошовий потік (Net Cash Flow, NCF), дисконтований чистий грошовий потік (Discounted Net Cash Flow, DNCF), кумулятивний грошовий потік, кумулятивний дисконтований грошовий потік.
Чистий грошовий потік (NCF) – це грошовий потік, що відображає рух грошових коштів і що показує наскільки притоки грошових коштів перевищили відтоки (або навпаки), але що не враховує схему фінансування, яку буде використано. Чисті грошові потоки зазвичай негативні на початку проекту, а надалі стають позитивними. Як правило, саме чисті грошові потоки за кожен рік проекту використовуються для розрахунків критеріїв ефективності проекту.
Дисконтований чистий грошовий потік (DNCF) – це чистий грошовий потік кожного року, який приведено за відповідною ставкою дисконтування.
(6.3)
де DNCFt - дисконтований чистий грошовий потік в році t;
NCFt – чистий грошовий потік в році t;
r – ставка дисконтування в коефіцієнтній формі.
Кумулятивний грошовий потік – це сума грошових потоків за всі роки, що передують року, в якому обчислюється кумулятивний грошовий потік, включаючи грошовий потік цього року. Це грошовий потік наростаючим підсумком. Так, кумулятивний грошовий потік першого року розраховується як сума грошового потоку нульового року і грошового потоку першого року. А кумулятивний грошовий потік п'ятого року – сума грошових потоків з нульового року по п'ятий.
(6.4)
де CumCFt – кумулятивний грошовий потік в році k;
CFt - грошовий потік в році t.
Кумулятивний дисконтований грошовий потік в році t – це сума грошових потоків, кожен з яких приведено до зіставного вигляду за допомогою дисконтування, за t років.
Між прибутком і грошовим потоком дуже багато загального, але в той же час є і принципові відмінності.
6.2. Визначення операційного грошового потоку.
Операційний грошовий потік OCF (Operating Cash Flows) - це грошовий потік, який є результатом щоденної роботи підприємства по виробництву і реалізації продукції, робіт або послуг.
Для розрахунку операційного грошового потоку необхідно визначити різницю між притоками від операційної діяльності і відтоками від операційної діяльності.
До притоків від операційної діяльності OCIF (Operating Cash In-flows) відносяться:
До відтоків від операційної діяльності OCOF (Operating Cash Out-flows) відносяться:
Не дивлячись на схожість в методиці розрахунку операційного грошового потоку і методиці розрахунку прибутку від операційної діяльності, між ними існують і значні відмінності.
Так, значення має момент виникнення вигод і витрат. За правилами бухгалтерського обліку витрати і вигоди відбиваються у момент здійснення операції. Так, якщо було проведено відвантаження реалізованої продукції - дохід нараховується незалежно від того, було проведено оплату чи ні. При розрахунку операційного грошового потоку порядок обліку зворотний – незалежно від того, коли було здійснено операцію, вигоди і витрати враховуються у момент надходження грошових коштів.
Іноді ця відмінність не має значення, оскільки, як правило, грошовий потік розраховується за рік і станом на кінець року. Але іноді вибирається менший період розрахунку, або кошти так і не були перераховані, і тоді значення операційного грошового потоку змінюється.
Важливим моментом при розрахунку операційного грошового потоку є облік амортизації. Амортизація – це грошовий вираз зносу основних активів. Амортизаційні відрахування включаються в собівартість, а, отже, на суму нарахованої амортизації зменшується прибуток, що оподатковується і сума податку на прибуток підприємства.
Проте, не дивлячись на те, що амортизація відноситься до витрат, ніякого реального руху грошових коштів не відбувається. Рух відбивається лише в бухгалтерських документах, тобто це «віртуальний» рух. Тобто, амортизація не є грошовим відтоком за проектом, не включається до складу витрат проекту. Амортизація використовується тільки для того, щоб правильно розрахувати суму податку на прибуток підприємства.
Формування амортизаційного фонду на підприємстві можна вважати за застарілу традицію і на практиці реалізується рідко. Формування амортизаційного фонду було пов'язане з тим, що в одержавленій системі економіки СРСР, коли і підприємства і банки перебували в державній власності, створення амортизаційного фонду і зарахування його на особливий рахунок (як це передбачалося законодавством) справді давало змогу з певною підставою розглядати амортизаційні відрахування підприємства як джерело інвестицій. В умовах транзитивної або ринкової економіки, подібне перерахування коштів на особливий рахунок означало би для власників підприємств відволікання оборотних коштів. Таким чином, на даний час необхідності в створенні амортизаційного фонду немає.
Для результатів проекту також має значення те, який метод нарахування амортизації використовується для проекту – рівномірної або прискореної амортизації. Використання методу прискореної амортизації, як правило, є доцільнішим. Це обумовлено тим, що вартість грошей на початку проекту більше, ніж наприкінці, а, отже, зменшення суми податків на початку проекту вагоміше, ніж наприкінці.
Якщо за проектом передбачається заміна основних активів, які не були до кінця амортизовані, то як відтоки має бути враховано різницю між сумою податку з урахуванням амортизації старого устаткування і без амортизації старого устаткування.
Ще одна відмінність при розрахунку операційного грошового потоку від розрахунку прибутку полягає в методиці обліку процентних платежів. При розрахунку прибутку нараховані відсотки (наприклад, по кредитах) включаються в собівартість. А при розрахунку грошового потоку, вони враховуються не як відтоки від операційної діяльності, а як відтоки від фінансової діяльності – до складу компоненту грошового потоку NWC (приріст чистого оборотного капіталу).
Оскільки, операційний грошовий потік в конкретному році t розраховується як різниця між притоками від операційної діяльності в році t і відтоками від операційної діяльності в році t, то його розрахунок можна представити таким чином.
OCFt=OCIFt - OCOFt - tax×(OCIFt-OCOFt-Dept), (6.5)
де OCFt – операційний грошовий потік в рік t;
OCIFt - притоки від операційної діяльності в році t;
OCOFt - відтоки від операційної діяльності в рік t, окрім податку на прибуток підприємства;
tax - ставка податку на прибуток в коефіцієнтній формі:
Dept - розмір амортизаційних відрахувань в рік t.
Для зручності розрахунків податок на прибуток підприємства виділяється окремо від інших відтоків від операційної діяльності. При цьому різниця (OCIFt-OCOFt) представляє дохід від операційної діяльност EBITDA (Earnings Before Interest Taxes Depreciation Amortization).
EBITDAt= OCIFt-OCOFt, (6.6)
де EBITDAt - дохід від операційної діяльності в рік t;
OCIFt - притоки від операційної діяльності в році t;
OCOFt - відтоки від операційної діяльності в рік t, окрім податку на прибуток підприємства.
Якщо від доходу від операційної діяльності відняти амортизаційні відрахування, можна визначити прибуток, що оподатковується EBIT (Earnings Before Interest Taxes).
EBITt=OCIFt-OCOFt-Dept = EBITDAt- Dept (6.7)
де EBITt= прибуток, до оподаткування в рік t;
EBITDAt - дохід від операційної діяльності в рік t;
OCIFt - притоки від операційної діяльності в році t;
OCOFt - відтоки від операційної діяльності в рік t, окрім податку на прибуток підприємства.
Тобто можна розраховувати операційний грошовий потік як суму чистого прибутку (при розрахунку якої не враховуються процентні платежі) і амортизаційних відрахувань.
OCFt=(1-tax)×( EBITDAt -Dept)+Dept= (1-tax)× EBITt+Dept, (6.8)
де OCFt – операційний грошовий потік в рік t;
tax - ставка податку на прибуток в коефіцієнтній формі:
EBITDAt - дохід від операційної діяльності в рік t;
Dept - розмір амортизаційних відрахувань в рік t;
EBITt= прибуток, до оподаткування в рік t.
Можливий ще один метод розрахунку операційного грошового потоку:
OCFt=(1-tax)×(OCIFt -OCOFt -Dept)+Dept , (6.9)
де OCFt – операційний грошовий потік в рік t;
tax - ставка податку на прибуток в коефіцієнтній формі;
OCIFt - притоки від операційної діяльності в році t;
OCOFt - відтоки від операційної діяльності в рік t, крім податку на прибуток підприємства;
Dept - розмір амортизаційних відрахувань в рік t.
Тобто, спочатку розраховується прибуток оподаткування EBIT. При множенні його на (1-tax), з прибутку до оподаткування віднімається сума податку. А потім до набутого значення знову додається амортизація. Ми відняли амортизацію для того, щоб правильно розрахувати прибуток до оподаткування. А зараз повертаємо її, тому що амортизація не є відтоком і її не можна відняти від суми операційного грошового потоку.
Ще один варіант розрахунку операційного грошового потоку наведено у наступній формулі.
OCFt=(1-tax)×(OCIFt -OCOFt)+Dept × tax, (6.10)
де OCFt – операційний грошовий потік в рік t;
tax - ставка податку на прибуток в коефіцієнтній формі;
OCIFt - притоки від операційної діяльності в році t;
OCOFt - відтоки від операційної діяльності в рік t, окрім податку на прибуток підприємства;
Dept - розмір амортизаційних відрахувань в рік t.
У такому виразі більш прозорим є те, що сума амортизації є лише базою для розрахунку зменшення податку на прибуток і відповідно збільшення на цю суму операційного грошового потоку.
6.3. Визначення приросту чистих капітальних витрат.
Приріст чистих капітальних витрат NC (Net Capital) - це різниця між сумою коштів, яку спрямовано на збільшення (купівлю) основних активів і коштами, які отримано від зменшення (продажу) основних засобів.
Очевидно, що методика розрахунку приросту чистих капітальних витрат прямо протилежна методиці розрахунку операційного грошового потоку. В даному випадку від відтоків по інвестиційній діяльності віднімаються притоки від інвестиційної діяльності.
Якщо отримано позитивне значення приросту чистих капітальних витрат у конкретному році, то це означає, що цього року основних активів було придбано на більшу суму, ніж продано. Тобто, вартість основних активів проекту збільшилася, а кошти проекту зменшилися на суму приросту чистих капітальних витрат.
Якщо значення приросту чистих капітальних витрат позитивне, то ситуація прямо протилежна – вартість основних активів проекту зменшилася, а кошти проекту збільшилися на суму приросту чистих капітальних витрат.
До притоків від інвестиційної діяльності відносяться:
До відтоків від інвестиційної діяльності відносяться:
У тому випадку, коли за проектом передбачається продаж основних засобів, необхідно врахувати суму податку з продажу. Наприклад, помноживши суму, за яку продається устаткування, на (1-tax), де tax – ставка податку на прибуток.
При визначенні приросту чистих капітальних витрат можлива ситуація, коли невідомо, яку суму коштів було спрямовано на збільшення основних активів або отримано від їх зменшення, але відома вартість основних активів на початок і кінець року. При цьому важливе значення має те, за якою вартістю оцінюються основні активи – за повною або залишковою.
Якщо за повною, то приріст чистих капітальних активів можна розрахувати, віднявши від вартості основних активів на кінець року вартість основних активів на початок року.
Якщо за залишковою вартістю, то приріст чистих капітальних активів можна розрахувати, віднявши від вартості основних активів на кінець року вартість основних активів на початок року і додавши амортизаційні відрахування за рік.
6.4. Визначення приросту чистого робочого капіталу.
Приріст чистого робочого капіталу NWC (Net Working Capital) — це різниця між коштами, які спрямовано на збільшення матеріальних оборотних активів і коштами, на які зменшено матеріальні оборотні активи.
Методика розрахунку приросту чистого робочого капіталу така ж, як і методика розрахунку чистих капітальних витрат – від відтоків віднімаються притоки. Якщо приріст чистого оборотного капіталу позитивний, то це означає, що цього року за проектом планується збільшення оборотних активів і відтік грошових коштів на це збільшення. І навпаки.
Серед притоків можна виділити повернення оборотних активів наприкінці проекту, зменшення оборотного капіталу унаслідок реалізації проекту.
До відтоків відносяться вкладення коштів у збільшення оборотного капіталу, наприклад, запасів.
Повернення оборотних активів наприкінці проекту планується, як правило, у тому обсязі, на який оборотні активи були збільшені в кінці проекту. Методику повернення грошових коштів можна представити на наступному прикладі.
Дебіторська і кредиторська заборгованість враховуються тільки в тому окремому випадку, коли спочатку складається прогноз балансу, а потім розраховується грошовий потік за проектом. У цьому випадку дебіторська заборгованість виступатиме як відтоки, а кредиторська – як притоки. Якщо грошовий потік розраховується прямим методом, то дебіторська і кредиторська заборгованість враховуються автоматично – якщо плануються відстрочення платежів покупців або постачальникам за проектом, то виручка від реалізації або витрати враховуються у момент надходження або, відповідно, витрачання коштів.
Якщо за проектом невідомо, на скільки повинні збільшуватися або зменшуватися оборотні активи, а відома вартість оборотних активів на початок і кінець періоду, то розрахувати приріст можна таким чином. Від різниці між вартістю матеріальних оборотних активів на кінець і початок періоду відняти різницю між сумою кредиторської заборгованості на кінець і початок року і додати різницю між сумою дебіторської заборгованості на кінець і початок року.
Ще одна проблема при розрахунку приросту чистого оборотного капіталу полягає в тому, чи враховувати вкладення позикового капіталу і повернення позикових коштів чи ні. На наш погляд, вирішення проблеми залежить від того, як було розраховано ставку дисконтування.
Якщо ставка дисконтування ґрунтується на вартості використання фінансових ресурсів, то ні надходження позикового капіталу, ні його повернення, ні процентні платежі враховуватися не повинні.
Якщо ж розрахунок ставки дисконтування засновано на альтернативних можливостях використання капіталу, то у якості грошових притоків необхідно врахувати надходження позикових і/або привернутих фінансових коштів, а як відтоки – повернення суми кредиту, відсотків, дивідендів.
Облік надходження ресурсів для фінансування проекту і їх повернення обов'язково повинні враховуватися якщо повернення коштів носить неоднорідний характер. Наприклад, якщо передбачається відстрочення погашення кредитних ресурсів.
6.5. Умови визначення проектного грошового потоку.
Одним з основних завдань проектного аналізу є визначення основного результату проекту – кумулятивного грошового потоку за проектом на момент закінчення проекту. Надалі кумулятивний грошовий потік за проектом називатимемо просто проектний грошовий потік і позначатимемо CF, а грошовий потік в конкретному році – грошовим потоком t-го року і позначати CFt.
Прирістний грошовий потік - різниця між перспективним рухом коштів, який пов'язано з реалізацією проекту, і перспективним рухом коштів за відсутності проекту.
При розрахунку приростного грошового потоку необхідне дотримання наступних умов.
Наприклад, якщо підприємство планує випуск виробів, які одночасно є комплектуючими для іншої продукції підприємства, то однією з вигод за проектом є зниження витрат на транспортування цих комплектуючих.
Наприклад, якщо за проектом планується використання складських приміщень підприємства, які інакше повинні були б здаватися в оренду або використовуватися яким-небудь іншим способом, то орендна плата, яку не отримано, або втрачені доходи від використання складських приміщень іншим способом враховуються як витрати за проектом.
Наприклад, витрати на проведене маркетингове дослідження, що дозволило оцінити готовність ринку до прийому продукції проекту, не повинні бути враховані у якості витрат за проектом виробництва цієї продукції. Незалежно від того, буде проект реалізований чи ні, витрати вже здійснені, гроші повернені бути не можуть, тому витрати повинні ігноруватися і не впливати на поточні дії або майбутні рішення.
Так, витрати на проведення проектного аналізу не враховуються як витрати за проектом за аналогічними причинами.
Розрахунок грошових потоків відокремленого проекту і приростних грошових потоків проводиться за схожою методикою, відмінність в основному полягає у методиці визначення вигод і витрат.
Алгоритм розрахунку грошового потоку відокремленого проекту.
1. Необхідно визначити які вигоди і витрати відносяться до цього проекту.
Як вже було сказано, при визначенні вигод і витрат повинні ігноруватися іррелевантні вигоди і витрати, безповоротні витрати і враховуватися альтернативні витрати і екстерналії.
Витрати за проектом можна умовно розділити на три основні групи – первинні інвестиції нульового року, поточні витрати і витрати на завершуючій стадії реалізації проекту.
Серед первинних інвестицій можна виділити вкладення коштів у придбання основних активів (матеріальних і нематеріальних), витрати на їх доставку і налагодження, інвестиції у збільшення запасів.
Серед поточних витрат можна виділити витрати на виробництво і реалізацію і податкові платежі.
До поточних вигод відносяться виручка від реалізації, податковий щит.
До витрат на завершуючій стадії проекту відносяться податки на прибуток з продажу основних активів, а до вигод - дохід від продажу основних активів.
2. Необхідно визначити до якого компоненту грошового потоку відносяться ті або інші витрати і вигоди – до операційного грошового потоку, приросту чистих капітальних витрат, приросту чистого робочого капіталу.
3. Необхідно визначити до якого року відносяться ті або інші витрати і вигоди.
4. Розрахувати кожен компонент грошового потоку окремого року.
5. Розрахувати грошовий потік кожного року.
6. Привести грошові потоки окремих років до нульового року за допомогою дисконтування.
7. Підсумувати приведені грошові потоки окремих років.
Алгоритм розрахунку приростного грошового потоку
Спочатку необхідно визначити наскільки збільшаться вигоди і витрати підприємства завдяки реалізації проекту.
До первинних витрат відносяться інвестиції у придбання основних активів, включаючи витрати на їх доставку і налагодження, у збільшення запасів, податки на дохід з продажу старих основних активів.
До первинних вигод можна віднести дохід від продажу старих основних активів, кошти, що отримуються від зменшення оборотних активів.
Серед поточних відтоків можна виділити збільшення витрат на виробництво і реалізацію, зменшення доходів, збільшення оборотних активів, збільшення податкових платежів. На збільшення податкових платежів впливають не тільки зменшення витрат і збільшення доходів, але і зменшення податкового щита у разі продажу устаткування, яке не до кінця амортизовано.
До поточних притоків відносяться збільшення доходів, зменшення витрат, зменшення оборотних активів, зменшення податкових платежів, наприклад, унаслідок збільшення амортизаційних відрахувань.
До витрат на завершуючій стадії проекту відносяться податки з продажу основних активів, а до вигод - дохід від продажу основних активів і збільшення оборотних активів.
Надалі схема розрахунку приростного грошового потоку збігається з алгоритмом розрахунку грошового потоку відокремленого проекту – з другого по сьомий етапи.
7.1. Поняття ефективності інвестиційного проекту і принципи її оцінки
7.2. Критерії ефективності інвестиційних проектів.
7.3. Оцінка ефективності проектів з різним терміном реалізації.
7.1. Поняття ефективності інвестиційного проекту і принципи її оцінки
Оцінка ефективності інвестиційного проекту є ключовим етапом проектного аналізу. Саме на підставі результатів оцінки ефективності робиться висновок про доцільність реалізації проекту або про вибір одного з декількох проектів.
Для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту використовуються формальні і неформальні критерії.
Формальні або, як їх ще називають, фінансові критерії прийняття рішення спрямовані на оцінку ефективності проекту.
Під ефективністю проекту розуміють відповідність результатів проекту вимогам учасників проекту.
Іноді окремо виділяють регіональну ефективність, що показує вигідність проекту для певного регіону, галузеву ефективність, що визначає вигоди реалізації проекту для конкретної галузі, національну ефективність, що відображає корисність реалізації проекту для держави.
Ефективність далеко не завжди відповідає поняттю прибутковості.
Так, наприклад, проект може бути прибутковим, але не ефективним, якщо можливе інше, більш прибуткове вкладення ресурсів.
Іноді, коли вигоди проекту достатньо важко розрахувати, можна оцінювати ефективність проекту виходячи з критеріїв досягнення мети проекту і мінімізації витрат на досягнення цієї мети.
При оцінці ефективності інвестиційних проектів мають бути дотримані наступні принципи.
Оцінка ефективності проводиться на основі співставлення вигод і витрат за проектом з урахуванням економічної, фінансової, маркетингової, технічної, екологічної, інституційної і соціальної можливостей реалізації проекту.
Мають бути враховані альтернативні витрати, у тому числі і альтернативність вкладення капіталу.
Мають бути враховані темпи інфляції.
Має бути врахована ступінь ризику.
Грошові потоки різних років мають бути приведені до одного року.
Серед неформальних критеріїв прийняття рішення можна виділити можливість реалізації проекту і суб'єктивні критерії інвестора.
Можливість реалізації проекту у всіх аспектах доцільно перевірити до оцінки його ефективності. Можна виділити наступні аспекти можливості реалізації проекту.
Суб'єктивні критерії інвестора можуть бути, наприклад, пов'язані з бажанням поліпшити імідж інвестора.
7.2. Формальні критерії ефективності.
Критерій ефективності - це показник, на основі якого оцінюють доцільність ухвалення проекту або ухвалюють рішення про вибір з декількох проектів.
Для оцінки інвестиційних проектів використовується безліч критеріїв. Деякі з них дозволяють не тільки обгрунтовувати доцільність реалізації проекту, але і зробити вибір з альтернативних проектів. Деякі дають лише додаткову інформацію і не можуть застосовуватися окремо.
Одним з основних критеріїв, який застосовується для оцінки ефективності проектів, є чиста приведена вартість. Цей критерій може бути використано самостійно, може супроводжуватися розрахунком інших критеріїв (що доцільніше), але він оцінюється у переважній кількості випадків.
Чиста приведена вартість (Net Present Value, NPV) - показник, який відображає приріст вартості підприємства у результаті реалізації проекту, оскільки він розраховується як різниця між сумою грошових притоків у наслідок реалізації проекту, які приведені до їх теперішньої вартості, і сумою продисконтованих витрат, які необхідні для здійснення проекту.
Проект вважається за ефективний, якщо NPV проекту більше нуля. Якщо порівнюються декілька альтернативних проектів, то за більш ефективий вважається той проект, чиста приведена вартість якого більша.
Одним з недоліків NPV є те, що він не дозволяє порівнювати проекти з однаковою чистою приведеною вартістю, але різною капіталоємністю. Тому рекомендується проводити оцінку ефективності проектів за допомогою декількох критеріїв. Так, для порівняння проектів з однаковою чистою приведеною вартістю рекомендується застосування коефіцієнта рентабельності інвестицій або/та коефіцієнта вигоди-витрати для вибору проекту з меншою капіталоємністю.
При розрахунку NPV можуть використовуватися різні по роках ставки дисконтування. У даному випадку необхідно до кожного грошового потоку застосовувати індивідуальні коефіцієнти дисконтування, які відповідатимуть даному кроку розрахунку. Крім того, можлива ситуація, що проект, прийнятний при постійній дисконтній ставці, може стати неприйнятним при змінній .
Залежно від наявності інформації, за якою проводиться розрахунок чистої приведеної вартості, можливі три варіанти представлення формули розрахунку NPV. Всі три варіанти дають однаковий результат.
Якщо за проектом передбачені крупні первинні інвестиції, то розрахунок NPV можливо здійснювати за наступною формулою.
(7.1)
де I0 – первинні інвестиції;
CFt – грошовий потік у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n –тривалість проекту .
Якщо грошові потоки щороку здійснюються рівними сумами, то для полегшення розрахунків можна скористатися формулою розрахунку теперішньої вартості ануїтету постнумерандо та таблицею стандартних значень теперішньої вартості ануїтету.
(7.2)
де I0 – первинні інвестиції;
CFt – грошовий потік у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту;
PVIFA (n,r) - фактор теперішньої вартості ануїтету постнумерандо, якщо ставка дисконтування дорівнює r, а тривалість проекту – n.
Якщо використовуються дані про грошові потоки по роках, то розрахунок NPV можна здійснити за наступною формулою.
(7.3)
де CFt – грошовий потік у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту.
Якщо витрати і вигоди проекту приблизно рівномірно розподілені по роках і наведено інформацію про витрати і вигоди окремих років, розрахунок NPV можна провести за наступною формулою:
(7.4)
де Bt – вигоди за проектом у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту;
Ct – витрати за проектом у рік t.
Внутрішня норма прибутковості (Internal Rate of Return, IRR) - ставка прибутковості, при якій чиста приведена вартість дорівнює нулю.
Цей критерій може використовуватися як додаткова інформація і для відсікання проектів на стадії попереднього аналізу.
Так, якщо проект планується фінансувати повністю з одного джерела, необхідно порівняти ціну використання капіталу з внутрішньою нормою прибутковості. Якщо плата за використання капіталу вища за внутрішню ставку прибутковості, можливі два варіанти рішення. Перший – знайти інше джерело фінансування проекту, ціна використання якого буде нижча за внутрішню норму прибутковості. Якщо перший варіант неможливий – другий варіант стає необхідністю, тобто від даного проекту треба відмовитися.
Іноді, коли проект фінансується з декількох джерел, можна порівнювати внутрішню норму прибутковості з середньозваженою вартістю капіталу WACC. Якщо IRR>WACCC, то проект аналізується за допомогою інших критеріїв. Якщо IRR<WACC, то проект відхиляється.
Другий варіант застосування внутрішньої норми прибутковості – це порівняння з рентабельністю, яку прийнято на підприємстві за нормативну. Наприклад, інвестор фінансує тільки ті проекти, внутрішня норма рентабельності яких не нижче певного порогового значення. Якщо внутрішня норма рентабельності аналізованого проекту нижча, то проект відхиляється. Якщо вище – проект аналізується з використанням інших критеріїв і аспектів проектного аналізу.
Внутрішня норма прибутковості визначається методом перебору, тому недоцільно розраховувати IRR без використання програмного забезпечення.
Для використання даного критерію є обмеження – його неможливо використовувати для неординарних грошових потоків. Щоб нівелювати цей недолік, було розроблено наступний критерій.
Коефіцієнт рентабельності інвестицій (Profitability Index, PI) - показник, який показує міру збільшення вартості проекту у розрахунку на 1 вартісну одиницю інвестицій.
Іноді коефіцієнт рентабельності інвестицій називають індексом прибутковості.
Цей показник показує, скільки вартісних одиниць продисконтованих грошових потоків доводиться на одну вартісну одиницю первинних інвестицій.
Коефіцієнт рентабельності інвестицій не тільки дозволяє робити висновок про ефективність проекту, але і дозволяє порівнювати проекти між собою. Проект вважається за ефективний, якщо коефіцієнт рентабельності інвестицій більше одиниці. При цьому за більш рентабельний вважається проект, у якого значення коефіцієнту рентабельності більше.
Коефіцієнт рентабельності інвестицій розраховується як співвідношення суми продисконтованих грошових потоків проекту до первинних інвестицій.
(7.6)
де I0 – первинні інвестиції;
CFt – грошовий потік у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту.
Якщо щороку за проектом передбачаються однакові грошові потоки, то можна скористатися методикою визначення теперішньої вартості ануїтету постнумерандо, і формулу розрахунку коефіцієнта рентабельності інвестицій представити таким чином.
(7.7)
де I0 – первинні інвестиції;
CFt – грошовий потік у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту.
PVIFA (n,r) - фактор теперішньої вартості ануїтету постнумерандо, якщо ставка дисконтування дорівнює r, а тривалість проекту – n.
Ще однією перевагою коефіцієнта рентабельності інвестицій є можливість визначення стійкішого проекту. Проекти з більшим значенням коефіцієнта рентабельності інвестицій є стійкішими – вище вірогідність того, що при незначному зростанні витрат проект все ще залишиться прибутковим. Тому, якщо за проектом прогнозується високий ризик підвищення витрат, можливо доцільніше вибрати проект, у якого чиста приведена вартість менше, але коефіцієнт рентабельності інвестицій більше.
Якщо результати, які отримані при аналізі ефективності проектів за допомогою критеріїв чистої приведеної вартості і коефіцієнта рентабельності інвестицій, дають різні результати, ключовим є ступінь обмеженості ресурсів проекту. Так, якщо існує обмеженість ресурсів, то більш значущим є висновок, який зроблено на підставі розрахунків коефіцієнта рентабельності інвестицій.
Коефіцієнт вигоди-витрати (Benefits/Costs, B/C) - показник, який показує у скільки разів продисконтовані вигоди від проекту перевищують продисконтовані витрати на проект.
Проект вважається за ефективний, якщо коефіцієнт вигоди-витрати більше одиниці.
Коефіцієнт вигоди-витрати розраховується як відношення суми продисконтованих вигод до суми продисконтованих витрат.
(7.8)
де Bt – вигоди за проектом у рік t;
r – ставка дисконтування проекту;
n – тривалість проекту;
Ct – витрати за проектом у рік t.
Якщо щороку за проектом передбачаються однакові вигоди і однакові витрати, то розрахунок коефіцієнта вигоди-витрати може здійснюватися за наступною формулою.
(7.9)
де Bt – вигоди за проектом у рік t;
Ct – витрати за проектом у рік t.
PVIFA (n,r) - фактор теперішньої вартості ануїтету постнумерандо, якщо ставка дисконтування дорівнює r, а тривалість проекту – n.
Облікова норма прибутковості (Account Rate Return, ARR) – критерій, що показує у скільки разів середньорічний чистий прибуток перевищує середні інвестиції.
Основною перевагою цього методу є простота, а основним недоліком – те, що він не враховує зміну вартості грошей в часі. Крім того, даний критерій не враховує волатильність значень грошового потоку у часі. Тобто, він може використовуватися переважно для короткострокових проектів з рівномірними грошовими потоками.
Часто даний показник використовують як критерій відсікання – його значення порівнюють з нормативною рентабельністю інвестора. Якщо ARR більше нормативної рентабельності, проект вважається за ефективний і його можна аналізувати за допомогою інших критеріїв.
Якщо результати аналізу ефективності проекту за допомогою цього критерію свідчать, що проект неефективний, подальший аналіз можна не продовжувати і відмовитися від реалізації проекту.
Розраховується облікова норма прибутковості як відношення середньорічного чистого прибутку від реалізації проекту за період до середньої вартості первинних інвестицій за відрахуванням ліквідаційної вартості.
(7.10)
де EBITDA – середньорічний чистий прибуток за проектом;
I0 – первинні інвестиції;
ЛВ – ліквідаційна вартість основних активів.
Період окупності інвестицій (Payback Period, PP) - кількість років, через які сума грошових потоків за проектом перевищить початкові інвестиції, тобто кумулятивний грошовий потік буде дорівнювати нулю або стане більшим за нуль.
Серед переваг цього методу можна виділити простоту розрахунків. На цьому переваги використання даного методу обмежуються.
Так, при використанні цього методу не враховується зміна вартості грошей в часі, не враховується прибутковість проекту після періоду окупності. Не дозволяє цей метод порівнювати між собою проекти. І навіть зробити обґрунтований висновок про ефективність проекту не вдасться. Це допоміжний критерій, який повинен використовуватися тільки разом з іншими, більш інформативними критеріями, наприклад, NPV.
Проте, не дивлячись на те, що використовуючи тільки цей критерій не можна зробити висновок про доцільність реалізації проекту, його можна використовувати для відсікання проектів. Наприклад, якщо інвестор через свої суб'єктивні причини не бажає інвестувати проекти з терміном окупності, що перевищує певне значення. В цьому випадку інформація про те, що проект окупиться тільки за період, що перевищує порогове значення навіть без урахування зміни вартості грошей в часі, дозволить уникнути додаткових непотрібних розрахунків.
Оцінити період окупності інвестицій можна, використовуючи кумулятивний грошовий потік. У цьому випадку за період окупності можна вважати рік, в якому кумулятивний грошовий потік стає рівним нулю або позитивним.
Для того, щоб оцінити період окупності точніше, необхідно модуль значення кумулятивного грошового потоку у рік, що передуж періоду окупності, розділити на грошовий потік у рік, в якому проект окупиться. Набуте значення означатиме частину року, за яку окупиться проект. Якщо додати набуте значення до року, що передує періоду окупності, набудемо точнішого значення періоду окупності.
Дисконтований період окупності інвестицій (DPP) - кількість років, через які сума продисконтованих грошових потоків проекту перевищить початкові інвестиції.
Дисконтований період окупності завжди більше періоду окупності.
Даний критерій враховує зміну вартості грошей в часі, а в останньому переваги і недоліки цього методу збігаються з перевагами і недоліками періоду окупності.
Методика розрахунку дисконтованого періоду окупності теж схожа з методикою розрахунку періоду окупності. Відмінність полягає в тому, що для визначення дисконтованого періоду окупності розраховується кумулятивний дисконтований грошовий потік на підставі даних дисконтованого грошового потоку.
7.3. Оцінка ефективності проектів з різним терміном реалізації.
Якщо аналізувати проекти з різним терміном реалізації за допомогою, наприклад, критерію NPV, то, якби автоматично, передбачається, що грошові потоки проекту з коротшим терміном реалізації після закінчення терміну реалізації дорівнюють нулю. Проте, це не можна вважати за абсолютно справедливе. Адже ресурси, які звільнені після закінчення проекту, можуть бути вкладені в новий проект, можливо з тими ж, а можливо і з іншими прибутковістю і ставкою дисконтування.
Для того, щоб усунути дію різного терміну реалізації проекту на ефективність проектів, застосовуються три основні методи – метод ланцюгового повтору в рамках максимального терміну реалізації декількох проектів, метод нескінченного повтору і метод еквівалентного ануїтету. Застосування всіх трьох методів можливе тільки з певною часткою допущення.
Метод ланцюгового повтору полягає в тому, що проект, який має меншу тривалість, повторюється до тих пір, поки термін його реалізації не зійдеться з терміном реалізації тривалішого проекту.
Наприклад, один проект триває три роки, а другий – шість років. В цьому випадку ми аналізуємо, який результат ми могли б отримати, якби перший проект реалізували двічі - три роки і ще раз три роки. При оцінці ефективності проектів порівнюється ефект, який було б отримано від першого проекту якби він тривав шість років, і ефект який буде отримано від другого проекту.
Якщо терміни реалізації проектів не кратні один одному, то необхідно знайти найменше загальне кратне термінів реалізації двох проектів. В цьому випадку передбачається, що обидва проекти повторюються кілька разів до тих пір, поки термін реалізації обох проектів не досягне найменшого загального кратного. І при порівнянні ефективності проектів оцінюються ефекти цих пролонгованих проектів. Так, чиста приведена вартість пролонгованих проектів оцінюється таким чином.
(7.12)
де NPVN – чиста приведена вартість пролонгованого проекту, тобто проекту, повтореного N разів;
N – кількість повторів проекту, яке розраховується як відношення найменшого загального кратного до терміну реалізації проекту n;
n – тривалість проекту;
NPV- чиста приведена вартість початкового проекту.
r – ставка дисконтування проекту.
Метод нескінченного повтору використовується у тому випадку, коли метод ланцюгового повтору використовувати складно. Наприклад, якщо аналізуються декілька проектів з достатньо тривалим періодом реалізації. В цьому випадку простіше припустити, що проекти реалізуються нескінченно, розрахувати їх чисту приведену вартість, порівняти і зробити висновок. Для розрахунку NPV використовується формула нескінченно убуваючої геометричної прогресії.
(7.13)
r – ставка дисконтування проекту;
NPV – чиста приведена вартість проекту.
Метод еквівалентного ануїтету полягає у розрахунку еквівалентного ануїтету EA (Equivalent Annuity), тобто середньорічної чистої приведеної вартості, і порівнянні набутих значень для проектів з різним терміном реалізації. За більш ефективний вважається проект, еквівалентний ануїтет якого більше.
Для того, щоб визначити еквівалентний ануїтет, необхідно розрахувати суму ануїтетного платежу, чиста приведена вартість якого була б рівна NPV. Потім вважається, що розрахований ануїтет може бути замінено безстроковим ануїтетом з тією ж самою сумою ануїтетного платежу,і розраховується приведена вартість безстрокового ануїтету
Для спрощення розрахунків можна скористатися таблицею стандартних значень чинника теперішньої вартості ануїтету.
8.1. Управління структурою витрат за проектом
8.2. Поняття і визначення беззбитковості проекту
8.3. Поняття операційного леверіджу
8.4. Динамічна точка беззбитковості
8.1. Управління структурою витрат за проектом
Одним з напрямів проектного аналізу є визначення можливого прибутку за проектом і чинників, які впливають на його досягнення і зміну.
Для визначення умов досягнення і зміни запланованого прибутку використовується CVP-аналіз (Cost Volume Profit analysis), який спрямовано на з'ясування взаємозв'язків між витратами, обсягом випуску, цінами і прибутком.
Однією з складових CVP-аналіза є розподіл витрат проекту на постійні і змінні.
Повні витрати (Total Costs, TC) можна розділити на постійні і змінні.
ТС=VC + FC, (8.1)
де ТС – повні витрати;
VC – змінні витрати;
FC – постійні витрати.
Змінні витрати (Volatility Costs, VC) - це витрати, які змінюються при зміні обсягу виробленої продукції.
Збільшення змінних витрат відбувається пропорційно збільшенню обсягу продукції, що виробляється, і навпаки. При нульовому обсязі виробництва змінні витрати дорівнюють нулю, а повні витрати дорівнюють постійним.
До змінних витрат можна віднести, наприклад, вартість сировини і матеріалів. Проте, визначити категорії витрат, які завжди відносяться тільки до постійних або тільки до змінних, майже ніколи не можна.
Так, часто вважається, що заробітна плата управлінського персоналу відноситься до постійних витрат, а робітників – до змінних. Але якщо заробітна плата менеджера встановлюється як відсоток від обсягу виробництва, то вона відноситься до змінних витрат. А заробітна плата робітників, які отримують фіксовану зарплату, відноситься до постійних витрат. Часто буває, що в заробітній платі одного працівника присутні і постійні витрати і змінні.
Або, наприклад, витрати на електроенергію. Для торговельних магазинів ці витрати майже завжди відносяться до постійних. А для підприємства такої енергоємної галузі як кольорова металургія, витрати на електроенергію можуть вважатися за змінні або частково постійні, частково змінні.
Тому у кожному конкретному випадку має бути проведено аналіз залежності витрат від зміни обсягу виробництва.
Змінні витрати можна представити як добуток змінних витрат на одиницю продукції і кількості виробленої продукції.
VC = AVC×Q, (8.2)
де VC – змінні витрати;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції;
Q – проектний обсяг виробництва.
Змінні витрати на одиницю продукції, або середні змінні витрати (Average Volatility Costs, AVC) не змінюються при збільшенні обсягу продукції, що випускається.
У тому випадку, якщо проводиться CVP-аналіз не відособленого проекту, а проекту вже існуючого підприємства, необхідно оцінювати не абсолютний рівень змінних витрат на одиницю продукції, а збільшення або зменшення змінних витрат на одиницю продукції унаслідок реалізації проекту.
Постійні витрати (Fixed Costs, FC) – це витрати, які за певний період часу не змінюються при зміні обсягів виробництва.
Існують витрати які є постійними до певного обсягу виробництва, а потім стрибкоподібно зростають до певного рівня - напівпостійні витрати. Наприклад, якщо виробничі потужності повністю завантажені, а потрібно підвищити обсяг виробництва, необхідно розширити потужності і постійні витрати зростуть.
Всі витрати є постійними тільки певний проміжок часу, а в довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Наприклад, може бути переглянута орендна плата.
Постійні витрати на одиницю продукції зменшуються у міру підвищення обсягу виробництва і збільшуються, коли обсяг виробництва знижується.
Якщо проводиться CVP-аналіз проекту вже функціонуючого підприємства, необхідно оцінити зміну постійних витрат.
При збільшенні обсягу виробництва повні витрати також збільшуються. Проте складові витрат збільшуються неоднаково - збільшуються тільки змінні витрати, а постійні не змінюються. Тому частка постійних витрат у повних витратах зменшується, а змінних - збільшується. Із збільшенням обсягу виробництва повні витрати на одиницю продукції прагнуть до величини змінних витрат на одиницю продукції. Вартість, на яку збільшуються повні витрати, називають приростними витратами.
Граничні або приростні витрати — це витрати, які пов'язані із збільшенням випуску продукції на одиницю.
Якщо до складу витрат не включати амортизацію, процентні і податкові платежі, дохід, або, як ще можна сказати, виручку від реалізації, можна представити так.
p×Q= AVC×Q+ FC+ EBITDA, (8.3)
де p – ціна одиниці продукції;
Q – проектний обсяг виробництва;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції;
FC – постійні витрати;
EBITDA – прибуток до відрахування податків, амортизації і відсотків.
Як правило, при проведенні аналізу беззбитковості, розрахунки ґрунтуються саме на використанні показника прибутку до відрахування податків, відсотків і амортизації.
Якщо весь вираз (8.3) розділити на обсяг виробництва у натуральному виразі Q, то буде отримано наступну формулу.
(8.4)
де p – ціна одиниці продукції;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції;
АFC – постійні витрати на одиницю продукції;
- прибуток на одиницю продукції, або, як іноді говорять, питомий прибуток.
Якщо припустити, що при зміні обсягу виробництва ціна не змінюється, то, згідно виразу (8.4), і враховуючи, що при збільшенні обсягу виробництва змінні витрати на одиницю продукції не змінюються, а постійні – зменшуються, прибуток на одиницю продукції при збільшенні обсягу виробництва збільшується.
Отже, управляючи співвідношенням між постійними і змінними витратами і обсягом виробництва, можна управляти прибутком підприємства.
Ще однією категорією, яку досліджують у процесі CVP-аналізу, є маржинальний дохід.
Маржинальний дохід (Contribution Margin, CM, іноді говорять гранична маржа) – це дохід за відрахуванням змінних витрат.
СМ= P×Q – VC, (8.5)
де СМ - маржинальний дохід;
p – ціна одиниці продукції;
Q – проектний обсяг виробництва;
VC – змінні витрати.
Інакше маржинальний дохід можна представити як суму прибутку і постійних витрат, тому, якщо прибуток підприємства дорівнює нулю, то маржинальний дохід дорівнює постійним витратам.
Маржинальний дохід на одиницю продукції (Average Contribution Margin, АСМ) залишається постійним при зміні обсягу виробництва, доки не зміниться ціна одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції.
АСМ = р - AVC, (8.6)
де ACM – маржинальний дохід на одиницю продукції;
p – ціна одиниці продукції;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції.
Для визначення того, якою є частка маржинального доходу у загальному доході, використовується такий показник як коефіцієнт маржинального доходу (КСМ), який розраховується як відношення маржинального доходу до виручки від реалізації.
(8.7)
де КСМ – коефіцієнт маржинального доходу;
СМ - маржинальний дохід;
p×Q - загальний дохід або виручка від реалізації.
Система управління витратами проекту може включати наступні етапи.
Може бути засновано на використанні функціонально-вартісного аналізу витрат - АВС-метода (Activity Based Costing). Його суть полягає у тому, що виділяються так звані провідники витрат, тобто бізнес-процеси, що призводять до появи витрат, і центри витрат, тобто структурні підрозділи, в яких відбувається початкове споживання ресурсів.
Розділення витрат може бути проведене за допомогою суб'єктивного методу, тобто ґрунтуючися на досвіді експерта, або статистичного методу (кореляційно-регресійного аналізу).
8.2. Поняття і визначення беззбитковості проекту
Аналіз беззбитковості проекту дозволяє з'ясувати можливість проекту генерувати прибуток і умови, реалізація яких дозволить отримати заданий обсяг прибутку.
Точка беззбитковості (Break-even Point,QBEP) – це обсяг продажу продукції проекту, при якому немає ні прибутку, ні збитків.
Точка беззбитковості знаходиться у грошовому виразі, у натуральному виразі і у відсотках від обсягу виробництва за умов повного використання виробничих потужностей.
Точка беззбитковості у натуральному виразі називається критичний обсяг. Для того, щоб визначити критичний обсяг, прирівняємо прибуток у формулі (8.3) до нуля.
p×Q - AVC×Q + FC=0.
Q ×(p - AVC)= FC.
(8.8)
де QBEP – точка беззбитковості у натуральному виразі;
FC – постійні витрати;
p – ціна одиниці продукції;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції.
Тобто для того, щоб розрахувати критичний обсяг, необхідно постійні витрати за період розділити на маржинальний дохід на одиницю продукції.
Точка беззбитковості у вартісному виразі називається поріг рентабельності і розраховується таким чином.
(8.9)
де QBEP – точка беззбитковості у вартісному виразі;
FC – постійні витрати;
КСМ – коефіцієнт маржинального доходу.
Тобто поріг рентабельності розраховується як відношення постійних витрат до коефіцієнта маржинального доходу.
Якщо розглядається проект виробництва декількох видів продукції, то можна розрахувати частку витрат на їх виробництво в загальних витратах проекту і частку доходів від їх реалізації в загальних доходах проекту. При проведенні аналізу беззбитковості використовуються зважені витрати і доходи.
Такий аналіз дозволить виявити найбільш раціональну структуру реалізації – чим менше поріг рентабельності, тим більш раціональною є структура виробництва і реалізації.
Проте, перш ніж оцінювати загальну беззбитковість виробництва, доцільно оцінити беззбитковість виробництва кожного з незалежних видів товарів.
Ступінь зміни точки беззбитковості при зміні структури реалізації залежить від співвідношення постійних і змінних витрат кожного з продуктів.
Безумовно, не завжди можлива зміна структури реалізації навіть, якщо це приведе до зменшення точки беззбитковості і збільшення запасу безпеки. Обмеження можуть накладати структура попиту, технологічні можливості і таке інше.
Для того, щоб розрахувати точку беззбитковості у відсотках від проектного обсягу виробництва за умови використання виробничих потужностей на 100 %, необхідно критичний обсяг розділити на проектний обсяг виробництва і помножити на сто відсотків.
(8.10)
де QBEP (%) – точка беззбитковості у відсотках від проектного обсягу виробництва;
QBEP – критичний обсяг;
Qmax – проектний обсяг виробництва.
Для того, щоб визначити який обсяг продукції необхідно реалізувати для набуття планованого значення прибутку, розраховується цільовий обсяг.
Цільовий обсяг – це обсяг продажів, який дозволить отримати запланований прибуток.
Для того, щоб визначити цільовий обсяг перетворимо формулу (8.3).
p×Q= AVC×Q+ FC+ EBITDA;
p×Q - AVC×Q = FC+ EBITDA;
Q ×(p - AVC)= FC+ EBITDA;
(8.11)
де QЦ - цільовий обсяг;
FC – постійні витрати;
EBITDA – цільовий прибуток;
p – ціна одиниці продукції;
AVC- змінні витрати на одиницю продукції.
Розраховується цільовий обсяг як відношення суми постійних витрат і запланованого прибутку до маржинального доходу на одиницю продукції.
Для проведення аналізу беззбитковості необхідне виконання наступних умов.
Аналіз беззбитковості можна провести графічно – по горизонтальній осі відбивається обсяг продукції в натуральному виразі, а по вертикальній – вартісні показники (витрати, дохід) (рис. 8.5).
Рис. 8.5. Визначення точки беззбитковості.
Заздалегідь оцінити ризики за проектом дозволяє величина запасу безпеки.
Запас безпеки (маржа безпеки, кромка безпеки, запас фінансової міцності) (Safety Margin, SM) – це показник, який показує на скільки натуральних (вартісних, процентних) одиниць може бути знижено обсяг реалізації перш ніж за проектом буде отримано збиток. Чим вище цей показник, тим менший вплив справляють зниження доходів або підвищення витрат.
Для того, щоб визначити запас безпеки у вартісному або в натуральному виразі, необхідно від цільового обсягу, відповідно у вартісному або натуральному виразі, відняти відповідно поріг рентабельності або критичний обсяг.
(8.12)
де SM - запас безпеки у натуральному або вартісному виразі;
QЦ - цільовий обсяг у натуральному або вартісному виразі;
QBEP - точка беззбитковості у натуральному або вартісному виразі.
Для того, щоб визначити запас безпеки в процентному виразі необхідно запас безпеки у вартісному або натуральному виразі розділити на цільовий обсяг відповідно у вартісному або натуральному виразі і помножити на сто відсотків.
(8.13)
Де SM (%) - запас безпеки у процентному виразі;
QЦ - цільовий обсяг у натуральному або вартісному виразі;
QBEP - точка беззбитковості у натуральному або вартісному виразі.
Якщо проводиться аналіз беззбитковості не відокремленого проекту, а проекту діючого підприємства, то необхідно визначити зміну точки беззбитковості, цільового обсягу і запасу безпеки. За інших рівних умов, зменшення точки беззбитковості, цільового обсягу і збільшення запасу безпеки відносяться до позитивних наслідків проекту. Проте навіть отримання доказів безперешкодної реалізації цільового обсягу не дає достатніх підстав вважати реалізацію проекту доцільною. Позитивні результати, отримані при проведенні аналізу беззбитковості, є необхідною, але не достатньою умовою реалізації проекту.
8.3. Поняття операційного леверіджу
Одним з напрямів CVP-аналізу є дослідження операційного леверіджу і ступеня його дії.
Операційний леверідж (Operation Leverage, OL) – це частка постійних витрат в повних витратах. Операційний леверідж характеризує вплив на формування прибутку рівня постійних витрат, і його може бути використано для попередньої оцінки ризиків зниження виручки від реалізації.
Якщо порівнювати декілька проектів, то для проекту з вищим значенням операційного леверіджу характерний вищий ступінь ризику, оскільки у разі погіршення ринкової кон'юнктури, прибуток цього проекту знизиться більше. Але в той же час поліпшення ринкової кон'юнктури сприятиме значнішому підвищенню прибутку.
Ступінь дії операційного леверіджу (Degree of Operation Leverage - DOL) показує відношення процентної зміни величини прибутку до процентної зміни виручки від реалізації, тобто на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні виручки від реалізації на 1%.
Ступінь дії операційного леверіджу визначається як відношення маржинального доходу до прибутку.
(8.14)
де DOL - cтупінь дії операційного леверіджу;
CM – маржинальний дохід;
EBITDA – цільовий прибуток.
Сила дії операційного важелю визначає, на скільки відсотків збільшиться прибуток залежно від зміни виручки від реалізації - для цього слідує відсоток зростання виручки від реалізації помножити на силу дії операційного важеля.
∆ EBITDA(%) =∆ pQ(%)×DOL, (8.15)
де ∆ EBITDA(%) – процентна зміна прибутку;
∆ pQ(%) – процентна зміна виручки від реалізації;
DOL – ступінь дії операційного ливеріджу.
Чим більше сила дії операційного леверіджу, тим більше зростання прибутку при збільшенні виручки від реалізації. Проте, при високому значенні ступеня дії операційного леверіджу, зниження виручки від реалізації призведе до ще більшого зниження прибутку.
Сила дії операційного важеля максимальна поблизу точки беззбитковості і знижується у міру зростання виручки від реалізації і прибутку, оскільки питома вага постійних витрат в загальній їх сумі зменшується і кожен відсоток приросту виручки дає все менший відсоток приросту прибутку.
8.4. Динамічна точка беззбитковості
Аналіз беззбитковості проекту спрямовано не тільки на з'ясування беззбиткового обсягу продажу або обсягу продажу, який дозволить отримати заданий обсяг прибутку, але і на оцінку чутливості прибутку до зміни її формуючих чинників.
Так, для того, щоб проаналізувати як на прибуток проекту вплине зміна чинників внутрішнього і зовнішнього середовища, необхідно проаналізувати зміну точки беззбитковості і цільового обсягу при зниженні (підвищенні) ціни, зниженні (підвищенні) змінних і постійних витрат і комбінації цих чинників. Потім необхідно проаналізувати можливість реалізації проекту при значеннях точки беззбитковості, що змінилися.
Наприклад, чи можливе збільшення обсягу виробництва на існуючих виробничих потужностях, або збільшення обсягу виробництва буде вимагати збільшення або зміни виробничих потужностей, що призведе до збільшення постійних витрат. Або оцінити, чи буде попит на обсяг виробництва продукції, що збільшився.
Динамічний аналіз беззбитковості дозволить не тільки визначити обсяг виробництва, при якому буде отримано оптимальний прибуток, і з'ясувати умови його досягнення, але і оцінити наслідки ризиків підвищення витрат, зниження ціни і зменшення обсягу реалізації.
9.1. Поняття ризику і невизначеності.
9.2. Методи аналізу ризиків інвестиційних проектів.
9.3. Методи зниження ризиків інвестиційних проектів.
9.1 . Поняття ризику і невизначеності.
Існування проекту у зовнішньому середовищі обумовлює необхідність урахування можливості його зміни і впливу цієї зміни на реалізацію і результати проекту.
Під ризиком розуміється вірогідність певного рівня втрати частини доходу або збільшення витрат унаслідок реалізації проекту.
Основна відмінність ризику від невизначеності полягає в тому, що ризик можна вимірити, а невизначеність – ні.
Невизначеність виникає тоді, коли немає достатніх даних для визначення вірогідності настання ризикової ситуації і ступеня її дії на результати проекту або хід його реалізації.
Чинники ризику – це причини, які можуть призвести до появи ризику, виникнення ризикової ситуації.
Ризикова ситуація – це несприятливий для ходу реалізації проекту і його результатів розвиток подій.
Управління ризиком – це процес раціонального розподілу витрат на зниження або нівеляцію різних ризиків за умов обмежених ресурсів. Тобто, в процесі управління ризиками необхідно визначити оптимальне співвідношення між вигодами від зменшення ризику і витратами на його нівеляцію.
Процес управління ризиком проекту включає ідентифікацію ризику, якісний аналіз ризиків, кількісний аналіз ризиків, планування реагування на ризик, контролінг ризиків.
Ідентифікація ризиків полягає у виявленні потенційних ризикових ситуацій (як правило, експертним шляхом), віднесенні виявлених ризиків до певної категорії (класифікаційної групи), створенні кадастру ризиків.
Класифікація ризиків – це методичний прийом, що дозволяє згрупувати причини виникнення ризикових ситуацій (чинники ризику) по певних ознаках і розробити стандартизовані заходи по їх нівеляції.
Можна виділити наступні класифікаційні ознаки ризиків.
Залежно від цієї ознаки можна виділити наступні види ризиків:
Залежно від цієї ознаки можна виділити наступні види ризиків:
Залежно від цієї ознаки можна виділити наступні види ризиків:
3.1 систематичний ризик (або ринковий) - це ризик, який викликано макроекономічними процесами;
3.2 несистематичний ризик – це ризик, який залежить безпосередньо від проекту.
Залежно від цієї класифікаційної ознаки, можна виділити наступні види ризиків:
4.1 одиничний ризик – це ризик проекту, що розглядається ізольовано, поза зв'язком з іншими проектами в портфелі проектів;
4.2 внутрішньофірмовий ризик – ризик проекту, що розглядається в його зв'язку з портфелем проектів підприємства;
4.3 ринковий ризик - ризик проекту, що розглядається в контексті диверсифікації капіталу акціонерів підприємства.
Залежно від цієї класифікаційної ознаки виділяють наступні види ризиків:
9.2. Методи аналізу ризиків інвестиційних проектів.
Оцінка ризику може бути якісною і кількісною. До якісних методів аналізу ризиків відносяться метод експертних оцінок і метод дерева рішень. До кількісних методів відносяться метод економіко-статистичний, аналіз чутливості, аналіз сценаріїв і імітаційне моделювання методом Монте-Карло.
Метод експертних оцінок – це метод, що дозволяє на підставі оцінок експертів проранжирувати ризики за ступенем небезпеки для проекту.
Алгоритм методу експертної оцінки ризиків проекту може включати наступні етапи.
2.1. Кожному з виділених ризиків експертами присвоюється значущість даного ризику для проекту в долях одиниці (чим більший вплив даний чинник ризику справляє на результати проекту, тим більша значущість йому присвоюється).
2.2. Кожному ризику присвоюється значення, тобто прогнозована сила його прояву впродовж життєвого циклу проекту, в балах.
2.3. Розраховується ступінь важливості кожного ризику для проекту як добуток його значущості на значення.
3. Ризики ранжуються за ступенем важливості для проекту – від найбільш важливого до найменш важливого.
Команда проекту повинна насамперед попереджати настання ризикових ситуацій, що знаходяться на початку проранжированого списку, оскільки їх наслідки мають найбільший вплив на результати проекту.
Метод дерева рішень – це метод аналізу ризиків, що дозволяє графічно представити варіанти розвитку подій за проектом і пов'язати їх з вірогідністю.
Дерево рішень – це графічне зображення процесу реалізації проекту, в якому відбиті альтернативні рішення і альтернативні варіанти розвитку подій з вказівкою їх вірогідності.
Графічно дерево рішень виглядає як сукупність вузлів (розгалужень) і гілок.
Кожен вузол означає точку прийняття рішень або настання подій. Як правило, кожну точку прийняття рішення відображають у вигляді квадратів, а настання подій – кружечками.
У вигляді гілок відображають альтернативні рішення або альтернативні наслідки подій. Альтернативні варіанти ухвалюваних рішень відображають у вигляді пунктирних ліній, а наслідки подій – у вигляді суцільних ліній. Для кожної з гілок задається вірогідність. Слідуючи уздовж гілок дерева рішень можна прослідкувати найбільш вірогідний розвиток проекту і виділити ключові ризики.
Якщо кількісно оцінити результат для проекту прийняття рішення або настання події і помножити його на вірогідність, то можна розрахувати очікувану вартісну оцінку (EMV).
Аналіз чутливості - це метод аналізу ризику, який спрямовано на оцінку ступеня дії на результуючий показник проекту (як правило, NPV) чинників, що його формують.
Аналіз чутливості проекту проводиться в наступній послідовності.
Можливо оцінити чутливість NPV проекту до зміни чинників, що його формують, за допомогою розрахунку еластичності.
(9.1)
де ∆NPV% - процентна зміна NPV при зміні чинника f;
NPV1 – значення чистої приведеної вартості при новому значенні змінної f;
NPV0 - значення чистої приведеної вартості при базисному значенні змінної.
(9.2)
де E – еластичність зміни NPV при зміні чинника f (показує, наскільки зміниться NPV при зміні f на 1 %);
∆NPV% - процентна зміна NPV при зміні чинника f на ∆f%;
∆f%;- процентна зміна чинника f.
Аналіз сценаріїв – це метод аналізу ризиків, що дозволяє сформувати три сценарії реалізації проекту і його результатів.
Цей метод є продовженням аналізу чутливості. Його основна відмінність полягає у тому, що одночасній зміні піддаються всі змінні чинники, що беруть участь у формуванні NPV проекту. При цьому вони змінюються з урахуванням кореляційно-регресійних зв'язків між ними. В результаті формуються три варіанти розвитку подій – песимістичний, оптимістичний і найбільш вірогідний.
Імітаційне моделювання методом Монте-Карло – це метод аналізу ризиків, що дозволяє оцінити розподіл вірогідності для NPV проекту, його математичне очікування і середньо квадратичне відхилення.
Імітаційне моделювання методом Монте-Карло здійснюється в наступній послідовності.
В результаті отримують безліч значень NPV, що дозволяє сформувати розподіл вірогідності, середнє значення NPV (найбільш вірогідне) і його середньоквадратичне відхилення (що показує наскільки значення NPV можуть відхилятися від середнього). Якщо обчислити частку негативних значень NPV в отриманому розподілі, можна кількісне оцінити ризик проекту.
Економіко-статистичний метод аналізу ризику засновано на розрахунку розмаху варіації, дисперсії, середньоквадратичного відхилення, коефіцієнту варіації і дозволяє оцінити вірогідність набуття певного значення NPV, а, отже, і ризикованості проекту.
Суб'єктивна оцінка розподілу вірогідності базується на думках експертів щодо розвитку подій за тим або іншим сценарієм.
Розмах варіації (R) – це показник, що дозволяє оцінити різницю між максимальним і мінімальним значенням результату проекту, як правило, NPV.
RNPV = NPVmax - NPVmin, (9.3)
де NPVmax – максимальне значення NPV (його оптимістичне значення);
NPVmin - мінімальне значення NPV (його песимістичне значення).
Єдиною перевагою розмаху варіації є простота його розрахунку, а основним недоліком – те, що крайні значення можуть бути недостатньо показовими.
Дисперсія (d 2) характеризує ступінь розкиду можливих результатів (NPV) від середньої величини. Розрахунок дисперсії здійснюється за наступною формулою.
(9.4)
де δ2NPV – дисперсія;
NPV1 – результат проекту за i-м сценарієм розвитку подій;
– середній очікуваний результат проекту (як правило, NPV);
Pi - вірогідність розвитку подій за i-м сценарієм;
n - кількість сценаріїв розвитку подій.
Середній очікуваний результат проекту (середнє значення NPV) розраховується за формулою середньої арифметичної зваженої, де як ваги виступає вірогідність отримання кожного результату. Враховуючи те, що сума вірогідності набуття певного значення NPV дорівнює одиниці, середнє значення NPV розраховується як сума добутків NPV на вірогідність його отримання.
(9.5)
де – середній очікуваний NPV проекту;
NPVi – результат проекту за i-м сценарієм розвитку подій;
Pi - вірогідність розвитку подій за i-м сценарієм;
n - кількість сценаріїв розвитку подій.
Середньоквадратичне відхилення (d2), яке може бути розраховано як квадратний корінь з дисперсії, дозволяє заздалегідь оцінити ризик проекту.
, (9.6)
де δNPV – середньоквадратичне відхилення NPV;
δ2NPV – дисперсія NPV.
Чим більше середньоквадратичне відхилення, тим в більшому діапазоні можливе відхилення прогнозованого результату проекту (NPV) від середнього, тим вище ризик проекту.
Коефіцієнт варіації (CV) – це показник, що дозволяє оцінити міру відносного ризику проекту. Розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення і середнього значення результату проекту (NPV).
(9.7)
де CV– коефіцієнт варіації;
δNPV – середньоквадратичне відхилення результату проекту;
– середній очікуваний результат проекту.
За інших рівних умов, перевагу варто віддавати тому проекту, коефіцієнт варіації NPV якого нижче.
Якщо коефіцієнт варіації нижче 10 %, то рівень коливань вважається за низький. Якщо вище 10%, але менше 25 % - помірним. А якщо вище 25% - високим.
9.3. Методи зниження ризиків інвестиційних проектів.
За наслідками аналізу ризиків розробляється система заходів, що знижує вірогідність настання ризикової ситуації і її наслідків, а також що дозволяє персоніфікувати відповідальність за настання ризикової ситуації.
Для зниження ризиків інвестиційного проекту можливо застосування наступних методів.
Так, проявом цього методу є страхування ризиків, тобто укладення договорів про відшкодування втрат в результаті настання ризикової події.
Одним з його прикладів є створення резервних фондів – метод, який засновано на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, які дозволять запобігти негативним фінансовим наслідкам. Резерви необхідно враховувати як витрати за проектом.
Врахувати ступінь ризику за проектом при оцінці ефективності інвестиційного проекту і/або порівнянні проектів можна за допомогою корекції ставки дисконтування, яку використано при оцінці ефективності проекту, на ступінь ризику.
Для того, щоб розрахувати ризикову премію, як правило, застосовують експертний метод.
Ризикова премія – це надбавка до прибутковості інвестиційного проекту, яку спрямовано на те, щоб врахувати ризикованість даного проекту в порівнянні з альтернативними варіантами вкладення капіталу.
При додаванні ризикової премії необхідно враховувати, що альтернативним можливостям вкладення капіталу (на основі яких, як правило, розраховується ставка дисконтування) також відповідає певний ступінь ризику.
Можливе використання для розрахунку ставки дисконтування, скоректованої на ступінь ризику, моделі CAMP. Її суть полягає в тому, що ризик проекту порівнюється з ризиком інвестування в середній пакет акцій.
Ставка дисконтування, згідно моделі CAMP, визначається за наступною формулою.
r = r0+β×(R-r), (9.8)
де r – ставка дисконтування проекту;
r0 – прибутковість інвестицій з мінімальним ризиком;
β – коефіцієнт, що відображає відносну ризиковану даного проекту у порівнянні з ризикованістю середньоринкового пакету акцій;
R – прибутковість середньоринкового пакету акцій.
Визначення β – коефіцієнта при проведенні проектного аналізу здійснюється або на підставі думки експертів, або ґрунтуючись на значеннях аналогічних проектів. Його значення, як правило, знаходиться в межах від 0 до 2.
Одним з основних недоліків застосування даної моделі є недостатній розвиток фондового ринку в Україні.
10.1. Мета та завдання маркетингового аналізу інвестиційного проекту.
10.2. Напрями маркетингового дослідження за проектом.
10.3 Зміст маркетингового плану проекту.
10.1. Мета та завдання маркетингового аналізу інвестиційного проекту.
Метою маркетингового аналізу є оцінка можливості та доцільності реалізації проекту за умов ринку, на який спрямовано продукт проекту.
Оцінка можливості реалізації проекту за умов певного ринку дозволяє з’ясувати, чи відповідають характеристики продукту проекту, зокрема ціна, споживчі характеристики, потребам ринку.
Оцінку доцільності реалізації проекту за умов певного ринку спрямовано на визначення того, чи спроможне отримання на ринку необхідного за проектом прибутку, зокрема відповідність ємності ринку потребам проекту.
Іноді маркетинговий аналіз інвестиційного проекту називають ринковим або комерційним.
Маркетинговий аналіз інвестиційного проекту спрямовано на вирішення наступних завдань.
10.2. Напрями маркетингового дослідження за проектом.
Метою маркетингового дослідження за проектом є отримання інформації про характеристики ринку, споживачів та конкурентів, яка дозволить визначити вимоги ринку до проекту та відповідність ринкової ситуації потребам проекту.
Маркетингове дослідження можна провести за допомогою різних засобів. Так, можливе замовлення повноцінного дослідження ринку в цілому або його окремих аспектів у маркетинговій чи консалтинговій агенції. А можливе досліджування ринку власними експертами. При цьому досить часто використовують непряму інформацію, наприклад статистичні дані про демографічну ситуацію у регіоні, прайс-листи підприємств та різну інформацію з мережі Інтернет.
Маркетингове дослідження за проектом можна проводити у наступній послідовності.
1. Оцінка фактичної та потенційної ємності ринку.
Фактичну ємність ринку можна оцінити, проаналізувавши обсяг продажу певного товару. А потенційну ємність можна оцінити за допомогою статистичних методів, наприклад, екстраполяції, яка дозволить просто перенести тенденцію продажу, що склалася, на майбутні періоди, або кореляційно-регресійного аналізу, який дозволить урахувати фактори, які впливають на обсяг продажу. Так, наприклад, на обсяг продажу можуть впливати демографічна ситуація, що склалася, та зміни в ній, обсяг продажу комплементарних товарів, зміни в рівні доходів споживачів. Іноді можна орієнтуватися на розвиток аналогічної галузі, якщо таку можна знайти.
Можна використовувати для прогнозування ємності ринку експертний метод, при цьому як експерти можуть виступати внутрішні та/або зовнішні аналітики, менеджери, маркетологи. Цей метод насамперед використовують для прогнозування ємності нового або дуже нестабільного ринку, для якого не можна виділити тренд, використати екстраполяцію або кореляційно-регресійний аналіз. Достовірність прогнозування ємності ринку за допомогою експертного методу напряму залежить від кваліфікації та обізнаності експертів
Оцінка ємності ринку повинна супроводжуватися визначенням ступеня насиченості ринку, тобто наскільки пропозиція продукції на ринку задовольняє попит.
Результати оцінки ємності та насиченості ринку поряд з результатами оцінки конкурентів, їх ринкових часток, переваг та недоліків, у подальшому використовуються для розрахунку обсягів продажу продукту проекту.
2. Оцінка привабливості галузі.
Для кожного підприємства можуть бути виділені особливі фактори привабливості ринку, наприклад, інтенсивність конкуренції, середньоринковий період окупності інвестицій, середньоринкова капіталоємність, середньоринкова прибутковість.
Часто рекомендується оцінювати привабливість галузі за 5 факторами конкуренції М. Портера.
Перший фактор - ступінь суперечності між конкурентами на ринку. В першу чергу, ступінь суперечності залежить від кількості конкурентів на ринку та ринкових часток, які вони займають. Чим більше конкурентів, тим більш інтенсивним буде ринкове суперництво.
Також на ступінь суперечності впливають масштаби конкуренції на ринку – конкуренція може бути локальною, регіональною, національною, глобальною.
Залежить ступінь суперництва між конкурентами і від диференціації, тобто схожості їх товарних пропозиції та стратегій.
І нарешті, ступінь суперечності залежить від існування бар’єрів на вихід з ринку, наприклад, довгострокових зобов’язань, неліквідних дорогих активів і т. і. Якщо на ринку є бар’єри на вихід – підприємства-конкуренти не зможуть припинити виробництво продукції, навіть якщо її виробництво для них не вигідне, і це посилить ступінь суперництва між підприємствами на ринку.
Другий фактор – загроза приходу нових конкурентів. Сила впливу цього фактору залежить від таких бар’єрів на вхід до ринку, як, наприклад, державне ліцензування, великі первісні капіталовкладення, довгострокові контракти дистриб’юторів або постачальників з конкурентами, унікальна запатентована технологія, лояльність покупців до продукції, високі витрати переключення споживачів на іншу продукцію і т. і. Якщо на ринку є бар’єри на вхід – загроза приходу нових конкурентів на нього буде нижчою за ринок без бар’єрів.
Третій фактор – існування для продукту товарів-субститутів. Якщо для продукту проекту існує товар-субститут, це призводить до появи певного обмеження на зростання цін на ринку, а отже, і на прибутковість на ринку. Це відбувається тому, що при підвищенні ціни вище за певну межу, покупці переключаються на споживання товарів-субститутів.
Четвертий фактор - ринкова влада споживачів. Коли ринкова влада споживачів продукту проекту більша за ринкову владу продавців, вони можуть спробувати примусити останніх до зниження цін або зажадати надання додаткових послуг (що негативно впливає на показники прибутковості постачальників). Влада покупця зростає в тих випадках, коли обсяг його закупівель складає значну частину обороту продавця, коли існує велике число альтернативних постачальників, а також коли покупець може здійснити інтеграцію назад і почати самостійне виробництво продукту або його компонентів.
П’ятий фактор - ринкова влада постачальників.
Якщо постачальники для виробництва продукту проекту відрізняється високою концентрацією та обслуговують велике число покупців, вони спроможні диктувати умови та встановлювати дуже високі ціни, що дуже знижає прибутковість ринку.
Чим більш сильний прояв п’яти конкурентних факторів М. Портера, тим менша привабливість роботи на ринку.
Оцінку привабливості галузі можна провести на початку проектного аналізу, порівнюючи можливі напрями інвестування, а можна – порівнюючи альтернативні проекти, схожі за критеріями ефективності.
Рушійні сили конкуренції – це зміни на ринку, які можуть призвести до перерозподілу ринкових часток підприємств, наприклад, прихід на ринок або вихід з ринку крупного конкуренту, принципова зміна у технології виробництва продукції і т. і.
Визначивши рушійні сили конкуренції для певного ринку і проаналізувавши їх стан і можливість зміни, можна не тільки оцінити маркетингові ризики проекту, але й визначити доцільність присутності на ринку в цілому.
Аналіз конкуренції в цілому здійснюється ще при визначенні ступеня привабливості ринку. На цьому етапі аналізуються конкретні конкуренти – їх ринкові частки, репутація, ресурси, якими вони розпоряджаються, сильні та слабкі сторони. Доцільно було б виділити найбільш сильних конкурентів, за діяльністю яких необхідно пильно стежити.
Ключові чинники успіху - це активи і компетенції, які дозволяють успішно конкурувати на ринку. Для кожного ринку можуть бути виділені особливі ключові чинники успіху, наприклад, для торговельних підприємств вони можуть бути пов’язані з маркетингом, логістикою і т.і., для промислових підприємств – з виробничою сферою, інноваціями і т.і. Підприємство, якому не придатні ключові чинники успіху, має мало шансів успішно працювати на цьому ринку, незважаючи на інші його переваги.
За допомогою аналізу ключових чинників успіху підприємства та його конкурентів, можна провести оцінку відносної конкурентної позиції підприємства на ринку. Для цього необхідно сформувати перелік ключових чинників успіху з, як правило, 5-7 позицій. Надалі необхідно порівняти положення підприємства відносно всіх конкурентів, даючи відповідь в одному з трьох видів: «краще» - «+1», «гірше» - «-1» або однаково (0) по відношенню до кожного конкурента. Якщо призначити кожному з ключових чинників успіху ваговий коефіцієнт та скласти зважені оцінки для кожного ключового чинника, можна визначити узагальнений показник порівняльної конкурентної здатності підприємства.
В процесі аналізу споживачів необхідно визначити еластичність попиту на продукцію проекту, споживчі запити, потенційні сегменти ринку, характер процесу купівлі, елементи мотивації споживачів на покупку, незадоволені потреби споживачів.
Під сегментацією ринку розуміють умовне розбиття ринку на групи, таким чином, щоб всі члени груп однаково реагували на маркетингові заходи, а саме ціноутворення, характеристики товару, місця продажів, методи стимулювання збуту.
При сегментації ринку можна орієнтуватися на два типа характеристик – характеристики покупців, такі як вік, стать, рівень доходу,стиль життя та т.і., або характеристики продукту, наприклад, призначення, очікувані вигоди.
Визначивши сегменти певного ринку, необхідно оцінити прибутковість роботи на кожному з сегментів, та можливість задовольнити потреби споживачів кожного сегменту, здійснити позиціонування продукту проекту. Після цього необхідно визначитися, чи буде продукт проекту задовольняти потреби споживачів всього ринку або певних сегментів.
Наступним етапом аналізу споживачів буде визначення того, яка саме характеристика продукту стимулює споживачів кожного з вибраних сегментів на здійснення покупки.
І нарешті, необхідно визначити, чи є у споживачів потреби, які не задоволено, та чи можна задовольнити ці потреби за допомогою продукту проекту. Визначення незадоволених потреб надає продукту проекту значних конкурентних переваг.
10.3 Зміст маркетингового плану проекту.
Маркетинговий план проекту – це розділ бізнес-плану інвестиційного проекту, у якому надається опис системи маркетингових заходів та визначається потенційний обсяг продажу та витрат на маркетинг.
Маркетинговий план складається з метою обґрунтування можливості та доцільності реалізації проекту за умов певного ринку та призначається для зовнішнього використання – інформування зовнішніх інвесторів та інших контрагентів, та внутрішнього використання – інформування замовника, використання у якості плану заходів для менеджера та команди проекту.
Структура та обсяг маркетингового плану можуть відрізнятися і залежати від особливостей проекту та вимог або традицій представлення інформації, що прийняті на підприємстві замовника, менеджера проекту або інвестора.
Можна порекомендувати наступну структуру маркетингового плану проекту.
При прогнозуванні обсягу продажу орієнтуються на дані, які отримано при проведенні маркетингового дослідження – на оцінку ємності ринку, насиченості ринку, обсягу продажу конкурентів та їх переваг і недоліків. На основі цих даних розраховується частка ринку, яку підприємство планує зайняти продуктом проекту та потенційний обсяг реалізації. При прогнозуванні обсягу продажу обов’язково необхідно урахувати рівні затрат на виробництво та реалізацію продукції, у тому числі і на маркетинг, при різних виробничих програмах та залежність між ціною та обсягом. Доцільно було б розглянути декілька варіантів розвитку проекту з різними рівнями ціни, витрат та обсягів виробництва та оцінити ефективність проекту при кожному з них.
Якщо передбачається зміна обсягу продажу з часом, що трапляється у більшості випадків, необхідно надати прогнозні значення обсягу продажу за окремі роки або місяці.
Це досить широкий розділ, в якому необхідно з’ясувати такі важливі моменти, як стратегія ціноутворення, метод ціноутворення, рівень цін, тактика ціноутворення.
Перш за все, необхідно визначити, якої стратегії ціноутворення буде дотримано за проектом – преміального, нормального чи проникаючого ціноутворення.
Стратегія преміального ціноутворення реалізується у тому випадку, коли ціни на продукцію проекту встановлюються на рівні, який вище за рівень цін на ринку.
Стратегія нормального ціноутворення реалізується, якщо ціни на продукт проекту встановлюються на рівні середньоринкових цін.
При реалізації стратегії проникаючого ціноутворення, ціни встановлюються нижче за середньоринковий рівень
Після визначення стратегії ціноутворення необхідно вибрати метод ціноутворення – затратний, на основі беззбитковості, на основі визначення попиту та пропозиції, середньоринкових цін.
При використанні затратного методу ціноутворення, основою для визначення ціни є рівень затрат на вироблення та реалізацію одиниці продукції. Якщо за проектом планується виробництво декількох видів продукції, необхідно вибрати один з двох варіантів затратного методу ціноутворення. Згідно першого варіанту, постійні витрати розподіляються за кожними видами продукції пропорційно. За другим варіантом – на одні види продукції припадає більша частка постійних витрат, на інше менша. Ураховуючи те, що при використанні затратного методу ціна розраховується як сума витрат на одиницю продукції та запланованого прибутку, використання другого варіанту дозволить встановлювати на окремі види продукції відносно більш низькі ціни.
Основною перевагою затратного методу ціноутворення є його простота, а недоліками – те, що при використанні цього методу не враховуються рівень цін на продукцію в середньому на ринку та попит на продукцію.
При використанні методу ціноутворення на основі попиту та пропозиції, навпаки, ціна встановлюються тільки в залежності від попиту на продукцію проекту, не зважаючи на рівень витрат за проектом. При використанні цього методу за умов маркетингового аналізу проекту основний недолік нівелюється - оцінка ефективності проекту не буде позитивною, якщо витрати за проектом перевищують вигоду. Проте, за умов проекту дуже рідко можливо точно та правильно спрогнозувати попит та пропозицію, особливо для проектів з великим періодом окупності.
Метод ціноутворення на основі беззбитковості є однім з найбільш придатним за умов маркетингового аналізу проекту, оскільки він враховує і витрати на виробництво і реалізацію продукції, і попит на продукцію. Визначення ціни здійснюється на основі прогнозованого обсягу продажу, витрат на необхідного прибутку з використанням формули розрахунку точки беззбитковості.
(10.1)
де FC – постійні витрати;
EBITDA – прибуток до відрахування відсотків, податків та амортизації;
Q – прогнозований обсяг продажу продукту проекту;
AVC – змінні витрати на виробництво одиниці продукції.
Метод ціноутворення на основі середньринкових цін не враховує ні витрати на виробництво і реалізації, ні рівень попиту. Зміна ціни, згідно цього методу, відбувається лише у випадку зміни середньоринкових цін. Використовувати цей метод за умов проектного аналізу складно, оскільки не завжди можна коректно спрогнозувати зміну цін конкурентами.
Визначивши рівень ціни на продукт проекту, необхідно з’ясувати тактику ціноутворення, систему знижок з ціни – які види знижок планується реалізовувати, за яких умов і у якому обсязі. Спланувати тактику ціноутворення, оцінити її вплив на показники проекту необхідно ще на стадії проектного аналізу. Адже невірно вибрана тактика може призвести до відносно низьких показників продажу продукту проекту. Зміна системи знижок з ціни вже на стадії експлуатації може негативно вплинути на імідж проекту.
Можливе використання наступних знижок з ціни: знижка від обсягу купівлі, сезонні знижки, знижки за прискорення оплати, знижки для постійних або престижних клієнтів.
Знижка від обсягу продукту, що купується, може бути кумулятивною і некумулятивною. Кумулятивна знижка використовується, якщо сума на яку здійснюється покупка, додається до накопиченої суми від інших покупок, які були здійснені цим клієнтом. Некумулятивна знижка з ціни надається лише за обсяг однієї покупки, що перевищила певний поріг. Як правило, кумулятивна і некумулятивна знижки спрямовані на вирішення різних завдань. Так, кумулятивну знижку насамперед спрямовано на формування у споживачів лояльності до продукту, а некумулятивну – на зниження транзакційних витрат. Тому і розмір знижок буде різним. Кумулятивна знижка може окупитися при збільшенні споживачів, а некумулятивна – якщо зниження витрат на оформлення операції перевищить розмір знижки.
Сезонну знижку встановлюють у тому випадку, коли витрати на зберігання продукції поза сезоном перевищують розмір знижки. Іншим мотивом сезонної знижки може бути бажання вивільнити фінансові ресурси з запасів продукції. У цьому випадку, сума знижки не може перевищити ціну залучення фінансових ресурсів. Таким же чином розраховується і знижка за прискорення оплати, яку теж спрямовано на прискорення обігу коштів.
Знижки для постійних клієнтів надаються як заохочення за постійність, стабільність ділових зв'язків, щоб не допустити відтоку клієнтури до конкурентів, а знижки для престижних клієнтів спрямовано на формування іміджу.
Організацію системи збуту теж необхідно ретельно продумати ще на стадії проектного аналізу, оскільки необхідно розрахувати обсяг виробництва у певний проміжок часу, частіше всього місяць, обсяг закупівлі сировини, необхідні складські приміщення та загалом витрати на організацію збуту.
У маркетинговому плані проекту доцільно відобразити наступні аспекти організації збуту.
Перш за все, необхідно визначити які методи та канали розподілу будуть використовуватися за кожним з вибраних сегментів ринку. Доцільно розрахувати якого впливу на результат проекту надає використання прямого, тобто через власних торгових агентів, та непрямого, тобто через оптову чи роздрібну торгівлю, каналів збуту.
Після визначення каналів збуту необхідно з’ясувати як будуть забезпечуватися канали збуту – скільки та які транспортні засоби, склади, торгові місця, філіали будуть задіяні, та скільки це забезпечення буде коштувати. І нарешті, необхідно визначити методику та вартість систем управління персоналом служби збуту та управління запасами. Якщо підприємство планує використовувати прямі продажі, доцільно було б навести методику їх здійснення - кількість продавців у штаті, планування комісійних продажів; планування частоти звітів по продажах; планування частоти контактів з покупцями; організацію відбору і навчання торгового персоналу і таке інше.
У цьому підрозділі необхідно з’ясувати які рекламні інструменті будуть задіяні за проектом, якою буде частота їх використання, якими будуть витрати на рекламу; які ще методи стимулювання продаж будуть використовуватися, наприклад, подарунки, спеціальні пропозиції, купони, обмежений продаж за низькими цінами і т.і. і скільки це буде коштувати; якою буде політика у сфері роботи з громадськістю - чи будуть проводитися конференції, презентації, виставки, прес-релізи, екскурсії, консультації та якими будуть витрати на їх проведення.
Якщо за проектом передбачається післяпродажний супровід продукту, методика його проведення та затрати, які для цього необхідні, обов’язково необхідно привести у маркетинговому плані. Так, наприклад, треба з’ясувати, чи буде необхідним та/або важливим матеріальний та функціональний сервіс – передпродажні та післяпродажні консультації, упаковка, зберігання товару, обмін, ремонт, гарантійні зобов’язання, нагляд за дітьми, парковка для автомобілів, камери схову. Необхідно вирішити, чи буде сервісне обслуговування проводитися спеціальними підрозділами підприємствами або на засадах аутсорсингу, визначити вартість сервісних послуг, що надаються, та зясувати, чи будуть вони платні або ні. Якщо елементи сервису будуть платними, то чи повинні вони бути збитковимі, покриваючимі витрати або прибутковими.
Доцільно завершити складання маркетингового плану проекту розкладом продажів та вигод за проектом, а також розгорнутим маркетинговим бюджетом, який включає витрати на маркетинг за проектом, що наведенні у кожному з підрозділів маркетингового плану.
11. 1 Мета та завдання технічного аналізу.
11.2 Зміст виробничого плану проекту.
11. 1 Мета та завдання технічного аналізу.
Технічний аналіз проекту доцільно проводити після отримання результатів маркетингового аналізу, визначення обсягу попиту на продукцію проекту та характеристик, яким вона повинна відповідати.
Метою технічного аналізу є оцінка можливості та доцільності реалізації проекту за умов наявності або відсутності певних технологій, техніки, сировини та інфраструктури, визначення конкретних умов реалізації проекту та витрат на їх забезпечення.
В процесі проведення технічного аналізу необхідно вирішити наступні завдання.
Як правило, технічний аналіз проводиться власними експертами підприємства, іноді з залученням вузьких фахівців, або на засадах аутсорсингу.
11.2 Зміст виробничого плану проекту.
Виробничий план є невід’ємною частиною бізнес-плану інвестиційного проекту. І навіть, якщо його складання не є вимогою зовнішніх учасників проекту, ігнорувати цей процес буде помилкою. Адже виробничий план проекту – це послідовний та системний опис та аналіз всіх аспектів організації виробництва за проектом. Під «виробництвом» у даному контексті розуміється душе широка категорія, що описує всі бізнес-процеси, які спрямовано на отримання продуту проекту.
Обсяг та структура виробничого плану проекту можуть відрізнятися в залежності від особливостей проекту, правил, які прийнято на підприємствах-учасниках проекту. Але можна порекомендувати наступну послідовність складання виробничого плану проекту.
Опис бізнес-процесів виробництва та реалізації повинен включати весь ланцюжок створення вартості, починаючи від закупки сировини та матеріалів до продажу споживачу, обов’язково включаючи і допоміжні процеси. Такий опис дозволить бути впевненим, що для кожного бізнес-процесу визначено ресурси та вартість, а також надасть цілісну картину процесу виробництва та реалізації.
Вибір місця розташування проекту доцільно здійснювати, порівнюючи декілька альтернативних варіантів за відповідністю вимогам проекту та вартістю володіння. Вартість володіння у даному випадку – це досить широка категорія, яка включає вартість земельної ділянки або орендну платню за її використання, витрати на підготовку та освоєння ділянки, податки та таке інше.
При виборі місцезнаходження проекту необхідно ураховувати наступні вимоги.
Тобто треба перевірити, чи є можливість отримати у вибраному місці сировину та ресурси у необхідній кількості та якості. Краще надати розгорнуте обґрунтування вибору постачальника ресурсів: які умови пропонують постачальники ресурсів, їх якість, ціни.
Наприклад, в залежності від особливості проекту - або близькість до споживача, або наявність парковочного майданчику, або зручна транспортна розв’язка.
Наприклад, певні проекти можна реалізувати при належності водних ресурсів, електроенергії, телекомунікації, під’їзних шляхів, каналізації, службових приміщень і таке інше, певної якості та кількості.
Для визначення того, які стандарти якості можуть бути застосовані за проектом, необхідно проаналізувати стандарти країни, на яку спрямовано продукт проекту, та країни, у якій планується виробляти продукт проекту. Після того, як визначено внутрішні та зовнішні стандарти якості, що стосуються проекту, необхідно розробити механізм урахування вимог стандартів якості та контроль за їх виконанням. При цьому доцільно не тільки назвати інструменти, які будуть використовуватися, але й частоту їх використання та вартість контролю якості.
Система управління якістю повинна охоплювати всі етапи виробництва продукції проекту, включаючи перевірки відповідності стандартам сировини та матеріалів для виробництва; перевірки якості окремих частин продукту та готової продукції; виявлення невідповідної продукції та аналіз причин її появи.
При визначенні інструментів контролю якості, необхідно пам’ятати, що витрати на якість не повинні перевищувати втрати від того, що якість буде нижчою, ураховуючи непрямі втрати, наприклад, втрату репутації.
Масштаб виробництва проекту – це бажання та спроможність виробити певну кількість продукції за певних умов за одиницю часу. Як вже говорилося, знайти оптимальний масштаб виробництва можна, якщо розрахувати вплив на результат проекту співставлення витрат, ціни та обсягу реалізації, ураховуючи рівень попиту, насиченість ринку, а також екологічні обмеження.
Ураховуючи те, що виробництво за проектом майже ніколи не можна почати з запланованою потужністю, у виробничому плані необхідно визначити термін виходу на проектну потужність, тобто освоєння виробничих фондів. В процесі освоєння має місце менший обсяг виробництва і більші витрати на одиницю продукції. При тому, чим більша частка постійних витрат у загальних витратах, тим більшими будуть витрати на одиницю продукції у порівнянні з проектними. Тому, у виробничому плані проекту необхідно навести підрозділ, що описує процес освоєння, зміну обсягу виробництва, доходів та витрат.
Вибір технології виробництва проводиться на основі інформації яку отримано у попередніх розділах виробничого плану. Тобто основні вимоги до технології – це можливість вироблення продукції у запланованому масштабі з урахуванням обмежень по наявності ресурсів, елементів інфраструктури та екологічних вимог. Для того, щоб відібрати оптимальну технологію, необхідно розглянути альтернативні технології, що відповідають встановленим вимогам, та порівняти їх за вартістю, якістю, умовами використання, можливістю професійного супроводу. Результати співставлення альтернативних технологій та кінцевий вибір доцільно навести у виробничому плані, особливо, якщо його буде розглянуто зовнішніми учасниками проекту.
Вибір обладнання для виробництва продукції здійснюється на тих же засадах, що і вибір технології. Основною відмінністю є те, що вибирати обладнання необхідно з урахуванням вже вибраної технології.
Доцільно розглянути всі можливі варіанти отримання обладнання: купівлю, оренду, лізинг. У виробничому плані доцільно навести аргументи на користь ухваленого рішення по закупівлі устаткування у певного постачальника. Такого роду аргументи повинні супроводжуватися короткою оглядовою інформацією про ринок виробничого устаткування, а саме про основних виробників устаткування; про основні технічні переваги і недоліки кожного типу устаткування; про ціни за кожним типом устаткування; терміни постачань устаткування; послуги постачальників устаткування з наладки і навчання роботи персоналу.
При співставленні альтернативних варіантів необхідно обов’язково враховувати не тільки вартість обладнання, але і вартість його доставки, установки та налагодження.
Якщо частину виробничого процесу (або весь процес) передбачається передати контракторам, доцільно включити опис всіх контракторів, з вказівкою міркувань, що зумовили їх вибір.
Система управління запасами включає організацію системи постачання сировини і матеріалів від постачальників та між власними складськими приміщеннями; вибір кількості та географічного розміщення складів; обґрунтування номенклатури товарів на складі; оптимізацію обсягу запасів з урахуванням витрат на збереження, навантажувально-розвантажувальних витрат, максимально можливого обсягу запасів, максимально можливої ваги запасів, максимально можливої кількості відвантажень за певний проміжок часу та санкцій через затримку постачання.
Система організації перевезень повинна включати необхідну кількість транспортних засобів, обґрунтування рішення про те, яку частку з них орендувати, прогнозований обсяг перевезень вантажів за проміжок часу та методи координації і оптимізації перевезень.
Наприкінці виробничого плану наводяться витрати за кожним видом продукції, окремо постійні та змінні, які розподілені по статтям.
Доцільно завершити виробничий план проекту календарним планом, тобто розкладом, в якому бізнес-процеси координуються в порядку послідовності виконання операцій з урахуванням їх забезпечення необхідними матеріально-технічними і трудовими ресурсами.
12.1 Мета та завдання інституційного аналізу.
12.2 Оцінка впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на проект.
12.3. Зміст організаційного плану проекту.
12.1 Мета та завдання інституційного аналізу.
Проведення інституційного аналізу є невід’ємною частиною проектного аналізу, оскільки тільки за його результатами можна зробити висновок про можливість та доцільність реалізації проекту за умов певного середовища. Нерідко трапляється ситуація, коли нібито ефективний проект не можна реалізувати через, наприклад, несприятливі політико-правові фактори. І якщо це стає відомо ще на стадії проектного аналізу, можна зробити зусилля по зміні деяких характеристик проекту, внести зміни у послідовність реалізації проекту, передбачити додаткові витрати, які змінять вплив факторів на проект або, якщо все це не змінить ситуацію, відмовитися від проекту, коли це не призведе до значних втрат.
Метою інституційного аналізу є оцінка впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища на проект.
Можна виділити наступні завдання інституційного аналізу.
При виконанні цього завдання використовують данні, що отримані при проведенні маркетингового аналізу та технічного аналізу.
Оцінювати характерні риси підприємства, його сильні та слабкі сторони, треба з позицій того, наскільки вони допомагають досягнути мети проекту, або можуть заподіяти її досягненню.
При виконанні цього завдання треба сформулювати потребу у персоналі для проекту за кожною з вакансій, включаючи вимоги до їх освіти, кваліфікації, досвіду та розрахувати витрати на забезпечення проекту персоналом. Особливу увагу треба приділити менеджменту підприємства.
12.2 Оцінка впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на проект.
При проведенні оцінки впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища можливе використання таких інструментів як PEST-аналіз, SWOT-аналіз, побудова карти стратегічних груп.
Доцільно почати проведення оцінки впливу середовища на проект з аналізу зовнішнього середовища, основне призначення якого – виявити і з'ясувати можливості і загрози, які можуть виникнути для проекту в майбутньому.
Під можливостями розуміються позитивні тенденції і явища зовнішнього середовища, які можуть призвести до збільшення обсягу продажу і прибутку. Такими можливостями для підприємства є, наприклад, зростання доходів населення і підприємств, ослаблення позицій конкурентів і так далі
Загрози – це негативні тенденції і явища, які здатні за відсутності відповідної реакції ослабити конкурентний статус. До погроз можна віднести зниження купівельної спроможності населення, несприятливі демографічні зміни, посилювання державного регулювання.
Насамперед доцільно провести аналіз впливу факторів мікросередовища, тобто безпосереднього оточення проекту – постачальників, конкурентів, споживачів і таке інше. Майже всі дані для аналізу отримуються при проведенні маркетингового та технічного аналізу, в процесі інституційного аналізу проводиться їх дещо інша інтерпретація.
Наступним етапом оцінки впливу зовнішнього середовища на проект є проведення PEST-аналіз.
PEST-аналіз - це інструмент аналізу змін макросередовища за чотирьма вузловими напрямами: економічному, політико-правовому, соціо-культурному, технологічному.
Для кожного проекту можуть бути виділені специфічні PEST- фактори.
Так, серед економічних факторів можна виділити темп інфляції в економіці, зміну цін на окремі товарні групи, курс обміну національної валюти та його зміну, в цілому економічний стан держави – зростання чи спад, рівень облікової ставки НБУ і таке інше.
До політико-правових факторів, які впливають на проект, можуть відноситися політична стабільність чи нестабільність в державі, податкова політика, митна політика, державне регулювання ціноутворення, антимонопольне регулювання, державна підтримка певних галузей і таке інше.
Вивчення соціальної компоненти зовнішнього оточення спрямовано на те, щоб з'ясувати і оцінити вплив на бізнес таких соціальних явищ, як відношення людей до праці і якості життя, мобільність людей, активність споживачів, рівень безробіття, рівень доходів населення, диференціація доходів населення і таке інше.
Аналіз технологічної компоненти дозволяє передбачати можливості, які пов'язані з розвитком науки і техніки, своєчасно розпочати виробництво і реалізацію перспективного продукту, спрогнозувати момент відмови від використання неперспективної технології.
Проранжувати чинники зовнішнього середовища можна за допомогою метода експертних оцінок у наступній послідовності.
1. Розробляється перелік зовнішніх стратегічних чинників, що мають високу вірогідність реалізації і дії на проект.
2. Оцінюється значущість (вірогідність здійснення) кожної події для проекту шляхом призначення йому певної ваги від одиниці (найважливіше) до нуля (незначне). Сума вагогомостей має дорівнювати одиниці, що забезпечується нормуванням.
3. Дається оцінка ступеня впливу кожного фактора на проект за 5 бальною шкалою: «п'ять» – сильна дія, серйозна небезпека; «одиниця» - відсутність дії, погрози.
4. Визначаються зважені оцінки шляхом множення ваги чинника на силу його дії і підраховується сумарна зважена оцінка для даного проекту.
Сумарна оцінка вказує на ступінь готовності підприємства реагувати на поточні і прогнозні чинники зовнішнього середовища.
Можливе проведення аналізу кількісного впливу середовища на реалізацію проекту за дещо іншою методикою. Відмінність полягає у тому, що окремо аналізується вплив чинників макросередовища, окремо –мікросередовища. Кожному чиннику присвоюється важливість для галузі проекту: 3 бали – сильна, 2 бали – помірна, 1 – слабка, та вплив на проект: 3 бали – значний, 2 бали – помірний, 1 бал – слабкий, 0 балів – не має впливу. Оцінки важливості та впливу на проект надаються з певним знаком – якщо вплив на проект позитивний фактору присвоюється позитивна оцінка, і навпаки.
Після проведення аналізу зовнішнього середовища проводиться аналіз існуючої позиції і можливостей самого підприємства.
Аналіз внутрішнього середовища підприємства – це процес комплексного аналізу внутрішніх ресурсів і можливостей, який спрямовано на оцінку поточного стану бізнесу, його сильних і слабких сторін, виявлення стратегічних проблем.
Сильні сторони - це те, що відрізняє проект від конкурентів – специфічні навички, значний досвід, цінні ор ганізаційні ресурси або конкурентні можливості, досягнення, що надають переваги на ринку (наприклад, більш досконала технологія, краще обслуговування клієнтів і таке інше).
Слабкість - це відсутність чогось важливого для успішної реалізації проекту або те, що підприємству не вдається (порівняно з іншими), або щось, що ставить його в несприятливі умови.
Проводити аналіз внутрішнього середовища, виділення сильних та слабких сторін доцільно окремо по кожному з функціональних напрямів діяльності за проектом.
За результатами аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища можна провести SWOT-аналіз, який дозволить інтегрувати виявлені сильні та слабкі сторони, можливості та погрози та сформувати стратегічні напрями розвитку.
SWOT-аналіз є дуже суб’єктивним інструментом, і різні аналітики можуть отримати різні результати. Крім того, при проведенні SWOT-аналізу не можна раз і назавжди віднести тій чи інший фактор до можливостей чи погроз - колишні переваги можуть в майбутньому стати погрозами і навпаки. Так, якщо команда проекту виявила певну погрозу та змогла нівелювати її вплив на проект, а конкуренти цього зробити не змогли, погроза стає можливістю, оскільки надає конкурентної переваги.
Методика проведення SWOT-аналізу полягає у співставленні один з одним погроз, можливостей, сильних та слабких сторін. Кожен з факторів одного з чотирьох напрямів перевіряється на зв'язок з кожним фактором інших напрямів. Якщо між факторами є зв'язок, робиться висновок про цей зв'язок та приймається управлінське рішення.
Якщо якась сильна сторона корелює з якоюсь можливістю, то це означає, що сильна сторона підсилює можливість і цією можливістю треба обов’язково скористатися.
Взаємозв’язок між певними слабкою стороною та можливістю може означати, що слабка сторона може завадити скористатися можливістю. Якщо ця можливість важлива для проекту, слабку сторону треба спробувати виправити.
Кореляція між сильною стороною та погрозою може означати два варіанта розвитку подій. Так, якась сильна сторона може нейтралізувати погрозу, що стоїть перед проектом, і цим бажано скористатися. Або якась погроза може нівелювати сильну сторону проекту, тоді, якщо це можливе і важливе, необхідно зробити зусилля, щоб цього не трапилося.
Самим небезпечним полем матриці SWOT-аналізу є поле WT, яке показує зв'язок між слабкими сторонами та погрозами. Це, так зване, кризове поле і якщо між якоюсь слабкою стороною та погрозою є зв'язок, то це означає, що погроза підсилює слабку сторону. Аналітик повинен приділяти найбільшої уваги саме цьому взаємозв’язку.
Комплексне та системне проведення аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища дозволить пристосувати проект до потреб середовища та урахувати зміни, які в ньому відбуваються.
12.3. Зміст організаційного плану проекту.
Організаційний план інвестиційного проекту дозволить показати як буде організовано роботу за проектом. Якщо організаційний план призначено для зовнішнього учасника проекту, то багато уваги треба приділити опису організації підприємства, що є замовником проекту, та підприємства, яке буде займатися управлінням проекту. Обов’язково треба навести юридичну форму реєстрації підприємства, імена і прізвища засновників, їх долі в статутному фонді підприємства; форму управління підприємства і участь засновників в управлінні.
Іноді складанню організаційного плану приділяють менше уваги, ніж іншим частинам бізнес-плану – маркетинговій, виробничій, фінансовій. А між тим організаційний план не менш, а іноді навіть більш, важливий ніж інші розділи, особливо в умовах нашої країни. І вибір топ-менеджменту впливає на рішення контрагентів про співпрацю за проектом більше, ніж характеристики самого проекту.
Тому на початку організаційного проекту обов’язково треба навести інформацію про замовника, ініціатора, менеджера проекту та команду проекту: вказати їх поіменний склад, надати характеристику досвіду, кваліфікації, навичок, іноді навіть послужні списки.
Надалі необхідно представити схему організаційної структури, що показує зв'язки між підрозділами, розподілення відповідальності посадових осіб, схеми ухвалення рішень, напрями горизонтальних та вертикальних комунікацій. Додатково в текстовій формі приводяться необхідні коментарі до організаційної структури. Доцільно доповнити організаційну структуру матрицею відповідальності, яка вказує на те, яке відношення має кожний з відділів або співробітників до кожної з робот за проектом.
Далі треба вказати потребу проекту у персоналі і за кожною посадою навести необхідну кількість працівників та вимоги до їх освіти, кваліфікації, досвіду та перелік компетенцій, що потребуються. Цей підрозділ організаційного плану обов’язково повинен супроводжуватися розгорнутими розрахунками витрат на забезпечення проекту людськими ресурсами. Якщо за проектом передбачається система мотивації персоналу, то її організація і витрати на неї теж наводяться у цьому підрозділі організаційного плану.
Якщо за проектом передбачається підвищення кваліфікації працівників, їх навчання, проведення тренінгів, то треба охарактеризувати систему підвищення кваліфікації – навести інструменти, періодичність використання та витрати на її організацію.
Залучення до проекту спеціалістів на засадах аутсорсингу теж повинно бути висвітлено у організаційному плані проекту. Необхідно чітко вказати в яких саме функціональних аспектах планується використання зовнішніх спеціалістів, з якою періодичністю вони будуть задіяні на роботах проекту і в яку суму обійдеться їх залучення.
Доцільно завершити складання організаційного плану проекту наведенням витрат на організацію робот за проектом, які розподілені за статтями.
13.1 Мета та завдання екологічного аналізу.
13.2 Типи впливу проекту на навколишнє середовище.
13.3 Методичні засади проведення екологічного аналізу.
13.1 Мета та завдання екологічного аналізу.
Екологічний аналіз проекту спрямовано на визначення його впливу на навколишнє середовище і є необхідним для проектів майже кожного виду (окрім, наприклад, освітніх).
Навколишнє середовище – це сукупність природних чинників і об’єктів, що мають природне походження або розвиток.
Метою екологічного аналізу є якісна та кількісна оцінка впливу проекту на довкілля та розробка системи заходів зниження шкоди.
За допомогою проведення екологічного аналізу можливе вирішення наступних завдань.
13.2 Типи впливу проекту на навколишнє середовище.
Вважається, що всі проекти можна розділити в залежності від ступеня їх впливу на навколишнє середовище на чотири категорії.
Перша категорія проектів, так звана «категорія А» - це проекти, які надають значної шкоди зовнішньому середовищу. До цієї категорії відносяться проекти створення промислових підприємств всіх галузей, будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, створення тваринницьких комплексів продуктивністю понад 5 000 голів і пта хофабрик, будівництво каналізаційних систем, очисних споруд, водозаборів, систем водопостачання. Проекти, що підпадають під категорію А потребують ретельнішого екологічного аналізу
До другої категорії, категорії В відносяться проекти, вплив на зовнішнє середовище яких дещо менший, ніж у проектів категорії А. Наприклад, до проектів категорії В відносяться проекти у галузі сільського господарства або туризму.
Третя категорія, категорія С надається проектам, які не надають на навколишнє середовище негативного впливу. Це, наприклад, проекти у галузі освіти або охорони здоров’я.
І, нарешті, четверта категорія D – це проекти, які надають позитивного впливу на навколишнє середовище.
При оцінці впливів на навколишнє природне середовище виділяються такі його компоненти: клімат і мікроклімат; повітряне середовище; геологічне середовище; водне середовище; ґрунти; рослинний і тваринний світ, заповідні об'єкти.
Вплив проекту на клімат та мікроклімат може надаватися через значне виділення інертних газів, теплоти, вологи, можливість виникнення мікрокліматичних умов, що сприяють розповсюдженню шкідливих видів фауни і флори .
Оцінка впливу проекту на повітряне середовище надається за допомогою характеристики джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу, розрахунків маси викидів, рівня забруднення атмосферного повітря, рівня шуму від об'єкта проекту, впливів теплових викидів, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань.
Вплив проекту на водне середовище може проявлятися як порушення гідрологічних і гідрогеологічних параметрів водних об'єктів і територій надходження у поверхневі і підземні води забруднюючих речовин при скидах стічних вод і фільтраційних витоках.
Впливи проектної діяльності на ґрунти можуть проявлятися у якості хімічного, біологічного та радіоактивного забруднення, вібрації, виникнення небез печних інженерно-геологічних процесів і явищ. Найбільш поширеними прикладами шкідливого впливу можна вважати створення небезпечних відходів та забруднення земель. Небезпечні відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі господарської діяльності, не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та мають такі фізичні, хімічні, небезпечні біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створювати значну небезпеку для навколишнього природного середовища. Забруднення земель – це накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін .
Шкідливий вплив на флору і фауну, як правило, надається опосередковано, через зміну клімату і мікроклімату, водного режиму, ґрунтового покриву, фізичних і біологічних факторів, та виражається у зміні складу рослинних угруповань і фауни, видової різнома нітності, популяцій домінуючих, цінних видів, їх фізіологічного стану і продуктивності, стійкості до хвороб.
13.3 Методичні засади проведення екологічного аналізу.
Екологічний аналіз проводиться на основі результатів, що отримано при проведенні маркетингового та технічного аналізу – виробничої програми, вибраної техніки, технології і таке інше.
Почати екологічний аналіз доцільно з вивчення документів, що регламентують вплив підприємств на навколишнє середовище - державних екологічних стандартів, які визначають режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, та екологічних нормативів, які встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.
Надалі треба визначитися, яких саме аспектів проекту стосуються екологічні стандарти та нормативи, виділити можливі напрями шкідливого впливу на навколишнє середовище з боку проекту та визначити масштаб і рівень впливу за кожним напрямом. Складений перелік впливів слід проранжувати за значенням наслідків. Оцінка впливу на навколишнє середовище повинна обов’язково містити порівняння «ситуації з проектом та без проекту», тобто характеристику сучасного і прогнозного станів навколишнього середовища.
За бажанням можна заказати проведення екологічного аудиту, тобто документально оформленого системного незалежного процесу оцінювання об'єкту екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.
Далі слідує передача Заяви про екологічні наслідки діяльності в місцеві органи влади. Заява є юридичним документом, у якому відображаються дані про проектну діяльність; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних еко логічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику та безпеки для життєдіяльності населення планованої діяльності, а також заходи, що гарантують здійснення діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; перелік залишкових впливів; вжиті заходи щодо інформування громадськості про плановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; зобов'язання замовника щодо здійснення проектних рішень відповідно до норм і правил охорони навколишнього середовища і вимог екологічної безпеки на всіх етапах будівництва та експлуатації об'єкта планованої діяльності. Заява про екологічні наслідки діяльності підписується замовником і гене ральним проектувальником .
Наступним етапом може бути екологічна експертиза (державна або суспільна), тобто діяльність спеціально уповноважених державних органів або об'єднань громадян, що ґрунтується на аналізі та оцінці проектних матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність діяльності нормам і вимогам законодавства .
Завершується екологічний аналіз розробкою системи заходів, що запобігають створенню екологічної катастрофи, та допомагають зменшити шкоду від проекту для навколишнього середовища. Безперечно, вартість кожного з запланованих заходів повинно бути оцінено. Якщо існують альтернативні заходи, що призводять до однієї мети, доцільно було б провести порівняння ефективності кожного з них.
Система заходів, які допомагають зменшити шкідливий вплив проекту на середовище, може включати ресурсозберігаючі, захисні, відновлювальні, компенсаційні та охоронні заходи. Ресурсозберігаючі заходи спрямовано на раціональне використання земельних, водних, енергетичних, паливних ресурсів. До захисних заходів відносяться обґрунтування рівнів допустимих викидів; організація моніторингу стану атмосферного повітря; обґрунтування заходів щодо зменшення шуму; запобігання або зменшення розвитку небезпечних геологічних процесів і явищ; запобігання або зменшення надходження у водне середовище забруднюючих речовин, порушення гідродинамічного режиму, вис наження поверхневих і підземних водних ресурсів, погіршення стану вод і деградації угруповань водних організмів; запобігання виснаженню і деградації рослинних угруповань і фауни. Серед відновлювальних заходів можна виділити технічну і біологічну рекультивацію. Компенсаційні заходи - це компенсація незворотного збитку від планованої діяль ності, наприклад, грошове відшкодування. Охоронні заходи включають моніторинг території зон впливів планованої діяльності та сис тему оповіщення населення.
14.1 Мета та завдання соціального аналізу.
14.2 Соціальне середовище проекту та його оцінка.
14.1 Мета та завдання соціального аналізу.
Проведення соціального аналізу інвестиційних проектів і дотепер не тільки вважається за неважливе багатьма підприємствами, але й навіть ставиться під сумнів сама доцільність його проведення. Однак, і в зарубіжних країнах, і в Україні часто трапляється ситуація, коли витрати за проектом значно перевищують заплановані саме через неврахування соціального фактора. Іноді витрати за проектом стають настільки великими, що потенційно ефективний проект стає неефективним, а іноді навіть його реалізація стає неможливою. Тому ігнорувати соціальний аналіз, який є невід’ємною частиною проектного аналізу, ні в якому разі не можна. Складність та зміст соціального аналізу, витрати на його проведення будуть розрізнятися у кожному певному випадку та залежатимуть від особливості проекту, його виду.
Метою соціального аналізу є оцінка відношення населення проекту до його результатів та розробка системи заходів, які дозволять сформувати позитивне відношення до проекту.
Населення проекту – це люди, на здоров’я, соціальний статус та суцільне життя яких впливає реалізація проекту та його результати. До населення проекту відносяться зайняті на роботах проекту, члени їх сімей, споживачі продукту проекту, а також населення, що мешкає у зоні розміщення об’єкту проекту.
Основним принципом соціального аналізу є порівняння «ситуації з проектом та без проекту». Тому, перш за все, при проведенні соціального аналізу необхідно визначити навколишнє соціальне середовище у зоні реалізації проекту, а потім проаналізувати, які зміни відбудуться в ньому через реалізацію проекту.
Навколишнє соціальне середовище – це сукупність соціально-побутових умов життєдіяльності населення, соціально-економічних відносин між людьми, групами людей, а також між ними і створюваними ними матеріальними і духовними цінностями.
Проведення соціального аналізу спрямовано на вирішення наступних завдань.
14.2 Соціальне середовище проекту та його оцінка.
Оцінку соціального середовища проекту доцільно почати з визначення населення проекту, його кількісного та якісного складу. Вибір чинників, що використовуються для сегментації проекту, залежить від специфіки проекту. Так, для сегментації населення проекту може використовуватися інформація про його статево-вікову структуру, зайнятість, міграцію, чисельність, захворюваність, потреби.
Надалі треба вивчити характеристики соціального середовища до початку проекту та їх зміну через реалізацію проекту - сучасну і прогнозну характеристику основних соціально-побутових умов проживання місцевого населення - середовища життєдіяльності.
Середовище життєдіяльності людини - це сукупність об'єктів, явищ і факторів навколишнього середовища (природного і штучно створеного), що безпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо.
Важливим є і аналіз відповідності проекту культурним, національним та релігійним потребам та вимогам населення. Вивчення середовища життєдіяльності населення проекту та змін, які відбудуться в ньому через реалізацію проекту, дасть змогу виявити частки населення, на які реалізація проекту надасть найбільшого впливу, визначити які з них заінтересовані у реалізації проекту, а які є його противниками.
Дотримання прав такої частки населення проекту як зайняті на роботах проекту, регламентується:
Відповідність проекту встановленим вимогам щодо впливу на життєдіяльність населення проекту перевіряє державна санітарно-епідеміологічна експертиза, яка передбачає:
Реалізацію вимог нормативних актів в області безпеки праці, соціального захисту працівників та охорони здоров'я обов’язково треба оцінити у вартісному виразі та віднести до операційних витрат на проект.
Після визначення груп населення, які незадоволені впливом проекту на їх життєдіяльність, та ступеня цього впливу, необхідно розробити систему заходів, які змінять відношення цих груп населення до проекту. Так, повинні бути обґрунтовані заходи щодо запобігання погіршенню умов життєдіяльності місцевого населення та його здоров'я при реалізації проекту, у тому числі розглянуті компенсаційні заходи.
Основним методом оцінки соціальної ефективності проекту є експертний метод. Експертиза соціальної результативності проекту може проводитися в наступних формах:
15.1 Оцінка потреби проекту в фінансових ресурсах.
15.2 Вибір схеми фінансування.
15.3 Аналіз фінансової діяльності підприємства, на якому здійснюється проект.
15.1 Оцінка потреби проекту в фінансових ресурсах.
Завданнями фінансового аналізу є:
1. Оцінити потреби проекту в фінансових ресурсах в цілому і по платіжних періодах і забезпеченість цих потреб джерелами покриття.
2. Обрати схему фінансування.
3. Проаналізувати фінансові показники підприємства “без проекту” і “з проектом”.
В основі оцінки потреби проекту в фінансових ресурсах є розрахунки економічної ефективності проекту і календарний план його формування і реалізації.
Щоб оцінити вартість проекту, необхідно з’ясувати три основних складових цієї вартості, а саме структуру і вартість ресурсів, необхідних для втілення проекту в життя, часові параметри виконання робіт і вартість цих робіт.
До ресурсів, необхідних для виконання робіт, відносяться: устаткування, прилади, робоча праця (штатні співробітники, найняті за контрактом), матеріали, навчання, субконтракти, перевезення, інші.
Витрати на устаткування і прилади включають купівлю, взяття в оренду, лізинг.
Витрати на робочу працю складаються із основної та додаткової (відпустки та ін.) заробітної плати і нарахувань на заробітну плату (соціальне страхування, пенсійних фонд).
Досвід багатьох проектів свідчить про те, що успіх (чи неуспіх) в значній (а в багатьох випадках у вирішальній) мірі залежить від того, наскільки підготовлений персонал.
Особливо важливою є ступінь підготовленості персоналу при реалізації інноваційних проектів з використанням принципово нового устаткування і новітніх технологій. Форми підготовки персоналу є теоретичне навчання, проведення семінарів, конференцій. В багатьох випадках працівників підприємства, на якому впроваджується проект направляють на деякий термін на підприємства (як вітчизняні, так і зарубіжні), на яких використовується аналогічне, або близьке за техніко економічними характеристиками устаткування і технології. Витрати (досить значні), на ці процеси є частиною загальної вартості проекту. Субконтракти є значною статтею витрат на проект. Як правило, субконтракти (контракти з субпідрядниками) укладаються на виконання спеціальних робіт із спеціалізованими фірмами, наприклад на вибухові роботи (при підготовці території), на створення електричних, газових, водних комунікацій і ін.
Для об’єктивної оцінки і найбільш економних витрат на устаткування, матеріали і субпідрядні роботи проводяться тендери. Для проектів, які використовуються за державний рахунок, або з використанням податкових пільг (наприклад у вільних економічних зонах або на територіях пріоритетного розвитку) проведення тендерів є обов’язковим згідно із законодавчими і відповідними підзаконними актами. Що стосується приватних інвесторів (акціонерних товариств), то питання проведення чи не проведення тендерів є прерогатива цих інвесторів. Фактично при здійсненні крупних проектів такі тендери проводяться.
Принципове значення має визначення величини інвестицій по періодах.
Слід розрізняти інвестиції як суми коштів, які вкладаються у проект незалежно від їх джерела (можемо їх назвати натуральні інвестиції), і і інвестиції як частину грошового потоку, а саме відтоки, які пов’язані з натуральними інвестиціями.
Очевидно, що для реального інвестора, тобто для того (або тих) учасників проекту, за рахунок якого (або яких) в кінцевому рахунку здійснюються реальні інвестиції, ефективність може визначатися тільки на основі грошового потоку. Це, зокрема, значить, що витрати, які здійснюються за рахунок кредитів, відбиваються у розрахунку ефективності у тих періодах, коли відбувається проведення тіла (основної суми) кредиту і сплата відсотків, а не в періоди, в яких за рахунок кредитних ресурсів здійснюються натуральні інвестиції.
Після визначення потреб у фінансуванні треба вирішити питання про забезпеченість цих потреб джерелами покриття. Три основних джерела – власні, державні і позикові кошти.
До власних коштів відносять прибуток, відшкодування страхових органів, земельні ділянки, основні фонди. Власними вважають також залучені кошти (емісія акцій, добродійні внески, кошти).
До позикових коштів відносяться кредити, надані державою на зворотній основі; кредити іноземних інвесторів; облігаційні позики; кредити банків; інвестиційних фондів і компаній; страхових товариств, пенсійних фондів; векселі.
І власні, і позикові кошти є платними. Плата за власні кошти виступає, як правило, у вигляді дивідендів акціонерам. Плата за позикові кошти здійснюється у вигляді відсотків.
Різниця полягає, по-перше, в тому, що позикові кошти треба повертати, а а власні залишаються в активах відповідного акціонерного товариства, а по друге, в тому, що відсотки за кредитами включаються у валові витрати (і це зменшує на відповідну суму прибуток, що підлягає оподаткуванню), а дивіденди виплачуються з прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства (і таким чином не зменшують прибуток до оподаткування). Саме в цьому полягає ефект фінансового леверіджу.
Нерідко у вітчизняній економічній літературі в якості одного з власних джерел фінансування виділяють амортизацію. Насправді амортизація неє частиною грошового потоку, а представляє лише умовні бухгалтерські записи, за допомогою яких інвестиційні витрати (а саме витрати на введення і оновлення основних фондів) поступово включаються в собівартість продукції. Це дозволяє менеджерам і підприємцям більш правильно оцінювати економічні результати з урахуванням інвестиційних витрат і необхідності відновлення основних фондів.
Крім того (і це дуже важливо) при оподаткуванні прибутку в багатьох країнах, у т.ч. в Україні сума прибутку, що оподатковується, зменшується на величину амортизації.
Статистика виділяє також іноземні інвестиції – вони представляють собою фінансову чи іншу участь у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих грошових внесків міжнародних організацій і фінансових установ, держав, підприємств та організацій різних форм власності. Оскільки іноземні інвестори стають співвласниками відповідних компаній, то цей вид інвестицій можна вважати різновидністю власних коштів. Але з точки зору національної економіки виділення іноземних інвестицій є цілком правомірним.
Особливою формою позикових коштів є лізинг. Розрізняють оперативний лізинг (звичайну оренду) і фінансовий лізинг (у вітчизняній науковій літературі і господарчій практиці – лізинг.
Лізингова компанія повністю виплачує власнику вартість устаткування і здає його в оренду з правом поступового викупу, або викупу наприкінці узгодженого договором терміну лізингу. Позикові акти у вигляді лізингу складають 25-30% від загальної суми позикових коштів.
15.2 Вибір схеми фінансування.
Першим завданням фінансового аналізу при визначенні схеми фінансування є встановлення оптимального співвідношення між власними і позиковими коштами. Співвідношення між власними і позиковими пасивами визначає фінансовий леверідж. Беручи до уваги, що відсотки за позикові кошти згідно законодавству України відносяться до валових витрат і, таким чином, зменшують на цю суму прибуток, що оподатковується, збільшення фінансового леверіджу зменшує витрати і, таким чином, підвищує ефективність проекту.
З іншого боку, чим більше частка позикового капіталу, тим більші фінансові ризики. Тому доцільно знаходити оптимальне співвідношення між позиковим і власним капіталом.
Як правило, у позиках Всесвітнього банку в якості максимального співвідношення між власними і позиковими коштами приймається 40 : 60. Для підприємств із стабільною доходністю частка позикових коштів може збільшуватися до 70%.
Важливим показником оптимальності співвідношення між власним і позиковим капіталом є вартість капіталу.
Цей показник характеризує ті грошові кошти, які треба витратити для користування відповідним капіталом у відсотках до грошового значення капіталу. Вартість капіталу має різний економічний сенс для різних суб’єктів господарювання. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує потрібну їм норму доходності на наданий у користування капітал; для суб’єктів господарювання, що формують капітал з метою його використання для інвестицій в натуральному виразі, рівень його вартості характеризує питомі затрати для залучення та обслуговування використовуваних коштів, тобто ціну, яку вони сплачують за використання капіталу. Очевидно в обох випадках ідеться про вимоги саме до суб’єктів господарювання, які формують капітал з метою його використання в натуральному виразі, або з боку акціонерів – вони прагнуть одержати у вигляді дивідендів,- або з боку кредиторів – скільки відсотків вони хочуть одержати за наданий у кредит капітал. Ясно, що ці величини можуть відрізнятися (і, як правило, відрізняються) одна від одної. У зв’язку з тим вартість капіталу визначається як середньозважена величина.
Фінансування за рахунок кредитних ресурсів може бути поділено на два види – інвестиційне кредитування і проектне фінансування.
При інвестиційному кредитуванні джерелом повернення коштів є вся господарська діяльність позичальника, включаючи дохід, який приносить проект.
При проектному фінансуванні джерелом повернення коштів кредиту є сам проект. Як правило, проектне фінансування є більш ризиковим ніж звичайне інвестиційне. Це пояснюється тим, що при останньому покриттям кредиту є наявні активи позичальника і цілком прогнозовані результати використання цих активів. При проектному ж фінансуванні є великі ризики, що проект може не давати очікуваних результатів. Тому дуже важливою характеристикою проектного фінансування є схема розподілу ризику між кредитором і позичальником.
При фінансуванні інвестиційного проекту з повним регресом на позичальника всі ризики бере на себе позичальник. Відсотки за кредит у цьому випадку нижчі. Для комерційного банка така форма кредитування хоча і мало прибуткова, але практично безризикова. Хоча і при цій формі позичальник може виявитися неплатоспроможним, і банк може втрати гроші. Для позичальника – як правило здійснюючого невеликі малоприбуткові проекти, ця форма має переваги меншої вартості позикового капіталу. Фінансування з повним регресом на позичальника застосовується також для проектів некомерційного характеру, що мають державне або територіальне призначення. Іншою крайньою формою проектного фінансування є фінансування без права регресу на позичальника. Ця форма фінансування передбачає, що всі ризики приймає на себе кредитор. Зрозуміло, що при цій формі відсотки, які сплачує позичальник, найвищі. Фінансування без права регресу на позичальники вимагає від кредитора ретельних розрахунків, аналізу ризиків. Таку форму кредитування доцільно використовувати при фінансуванні потенційно високорентабельних інвестиційних проектів, з великим і стабільним ринком збуту.
Між вищезгаданими крайніми формами знаходиться проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника.
Ця форма фінансування передбачає, що всі ризики приймає на себе кредитор. Зрозуміло, що при цій формі відсотки, які сплачує позичальник, найвищі. Фінансування без права регресу на позичальника вимагає від кредитора найбільш ретельних розрахунків, аналізу ризиків. Таку форму кредитування доцільно використовувати при фінансуванні потенційно високорентабельних інвестиційних проектів, з великим і стабільним ринком збуту.
Між вищезгаданими крайніми формами знаходиться проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника – найбільш розповсюджена форма проектного фінансування. При цій формі на кожного учасника проекту покладається залежний від нього ризик. Вартість капіталу при цій формі помірна. Перевагою цього виду фінансування є те, що всі учасники зацікавлені у ефективному виконанні і функціонуванні проекту, оскільки прибуток залежить від ефективності їхньої діяльності.
Ефективним варіантом проектного фінансування з обмеженим регресом на позичальника є схема фінансування під майбутні поставки продукції. Ця схема може використовуватися у сировинних, паливно-енергетичних галузях, в металургії. При цій схемі банк, або банківський консорціум, який здійснює фінансування проекту, дає кредит посередницькій компанії, яка передає кошти проектній компанії у якості авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньо для погашення боргу. Погашення боргу відбувається по мірі надходження грошових коштів від реалізації продукції, що постачається. При цій системі відсотки за кредит, як правило, не сплачуються, а знаходять відображення у різниці між ціною, за якою здійснюються розрахунки з виробником (проектною компанією) і ціною, за якою ця продукція продається кінцевому споживачу.
15.3 Аналіз фінансової діяльності підприємства, на якому здійснюється проект.
Невід’ємною частиною фінансового аналізу інвестиційного проекту є аналіз фінансової діяльності власне підприємства, яке здійснює відповідний проект. Це доцільно в усіх випадках, але особливо важливо при використанні класичної схеми кредитного фінансування, яка передбачає в якості забезпечення фінансових прав кредитора активи підприємства – позичальника.
Головним завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності, аналіз фінансової забезпеченості, аналіз рентабельності.
До основних показників (коефіцієнтів), які характеризують фінансовий стан підприємства, можна відносити коефіцієнти поточної ліквідності, швидкої ліквідності, обіговості запасів, обіговості дебіторської заборгованості, управління боргами, рентабельності.
Коефіцієнт поточної ліквідності (Current ratio) визначається за формулою
Кпл= , (15.1)
де Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності;
Ап – поточні активи;
Зп – поточні зобов’язання.
Якщо Кп<1, то це означає недостатню можливість покриття поточних зобов’язань поточними активами.
Аналіз рентабельності підприємства здійснюється інвесторами, кредиторами і менеджментом підприємства. Максимізація рентабельності (норми прибутку на вкладений капітал) – це головне завдання управління підприємством.
Аналіз рентабельності рекомендується виконувати на основі використання системи показників “Каскад” за методом розробленим фахівцями фірми “Дюпон”.
Згідно цього методу використовуються такі показники рентабельності.
Рентабельності власного капіталу (Return on Equity)
ROE = . (15.5)
Нормальною вважається рентабельність, не менша 20%.
Рентабельність активів (Return on Total Assets)
ROA = (15.6)
Нормальною вважається величина цього показника 15%. Неважко зрозуміти, що таке співвідношення рентабельності активів до рентабельності власного капіталу (15 до 20 відсотків)передбачає відношення власних коштів до позикових 75:25
Всі показники фінансового стану розраховуються “без проекту” і з урахуванням витрат і доходів проекту (“з проектом”). Різниця між цими показниками характеризує вплив проекту на фінансовий стан підприємства.
16.1 Мета та завдання економічного аналізу.
16.2 Визначення економічної привабливості та ефективності проекту.
16.1 Мета та завдання економічного аналізу.
Економічний аналіз має багато спільного з екологічним та соціальним аналізом. Його теж спрямовано не на оцінку того, що результати проекту можуть надати для замовника, інвестора, а того, як вони можуть вплинути для інших. Так, економічний аналіз спрямовано на оцінку впливу проекту та його результатів на певний регіон, галузь, державу, світову спільноту. Можна умовно сказати, що економічний аналіз дозволяє визначити ефективність проекту для певного його учасника – держави.
Метою економічного аналізу є проведення кількісної та якісної оцінки впливу проекту на суспільство з урахуванням його альтернативної вартості.
Назву економічного аналізу зумовлено дещо специфічним трактуванням таких економічних категорій як економічні витрати, економічні вигоди, економічний ефект, які, однак, все частіше застосовують саме в цьому трактуванні. Основним принципом економічного аналізу є саме співставлення економічних вигод та витрат від проекту.
В контексті економічного аналізу інвестиційного проекту під економічними вигодами понімається приріст прямих та непрямих вигод, тобто позитивних результатів, для добробуту країни (галузі, регіону).
Економічні витрати інвестиційного проекту – це приріст явних та неявних витрат, тобто негативних впливів, внаслідок реалізації проекту для держави (галузі, регіону).
Економічний ефект (економічна цінність) – це різниця між економічними вигодами від проекту та його економічними витратами. Економічна цінність проекту показує ступінь збільшення добробуту спільноти внаслідок реалізації проекту.
Проведення економічного аналізу засновано на урахуванні альтернативної вартості ресурсів, але не для проекту, а для суспільства. Тобто за результатами економічного аналізу інвестиційного проекту треба визначити, чи буде вигідним для суспільства використання його ресурсів на роботах проекту або краще їх використати іншим, альтернативним способом.
Безмовно, провести вартісну оцінку альтернативної вартості ресурсів нелегко і для цього переважно використовують непрямі методи. Ще більш ускладнює проведення економічного аналізу інвестиційного проекту багатоаспектність наслідків. Наприклад, на одну й ту ж земельну ділянку претендують два забудовника. Для порівняння економічного ефекту проектів кожного з забудовників необхідно порівняти запропоновану плату за використання ділянки, запланований прибуток, а отже і суми податків на прибутки, екологічні наслідки кожного з проектів, перспективність галузі кожного з проектів для держави, збільшення кількості робочих місць, негативний чи позитивний вплив на економічну діяльність регіону та таке інше.
Економічний аналіз інвестиційного проекту проводиться не завжди. Як правило, його здійснюють, якщо держава виступає у якості замовника чи інвестора проекту, або якщо проект претендує на дефіцитні державні ресурси, для яких можливе альтернативне використання.
Так, якщо за проектом використовувались дефіцитні ресурси, які підприємство залучило за пільговими цінами, або якщо замовник чи менеджер проекту мають якісь зв’язки з розпорядником ресурсів, то ціну використання ресурсів за проектом має бути скореговано. Як варіант, можливо прийняти ціну ресурсів рівною світовим цінам. Або якщо при використанні за проектом імпортної продукції, на яку було встановлено імпортне мито, або, навпаки, якщо за проектом передбачається експорт продукції, на яку надається експортна субсидія, то обмінний курс національної валюти теж треба коригувати.
Можна виділити наступні завдання економічного аналізу.
16.2 Визначення економічної привабливості та ефективності проекту.
Для визначення економічної привабливості та ефективності проекту, а також для порівняння декількох проектів виділяють два основних методи.
Порівняння економічної привабливості проектів можна здійснити за допомогою економічної експертизи, суть якої - у формуванні переліку критеріїв, які визначають для держави доцільність реалізації проекту за певних умов, та порівнянні альтернативних проектів за знайденими інтегрованими оцінками привабливості.
При проведенні економічної експертизи, перш за все доцільно сформувати перелік критеріїв, за якими вони будуть оцінюватися. У кожних регіону, галузі, країни будуть свої, специфічні критерії, вибір яких залежатимете від перспективних цілей та вибраної стратегії розвитку.
Критеріям необхідно присвоїти певні вагомості, що дозволить надати одним критеріям перевагу перед іншими.
Надалі, проекти оцінюються по кожному з критеріїв. Якщо проект надає позитивного впливу за певним критерієм – йому призначається оцінка зі знаком «плюс», якщо негативного – зі знаком «мінус». Оцінка надається в залежності від вибраної шкали, але чим більшого впливу надає проект, тим більшою повинна бути оцінка.
Наступним етапом розраховуються зважені оцінки по кожному з критеріїв для кожного проекту як добуток оцінки впливу на вагу. Знайдені зважені оцінки по кожному з критеріїв сумуються, і у результаті отримуються інтегровані оцінки економічної привабливості проекту. Проект, у якого інтегрована оцінка вища, вважається за економічно більш привабливий.
Подібну економічну експертизу доцільно проводити у випадку, якщо у держави є певні стратегічні пріоритети, яких воно бажає досягнути. А отже і всі проекти оцінюються на відповідність пріоритетним критеріям. Якщо порівнюються декілька альтернативних проектів, то вибирається проект з більшою інтегрованою оцінкою привабливості, а якщо є необхідність оцінювати проекти, які не пов’язані між собою, доцільно розробити нормативну оцінку та перевіряти інтегровані оцінки привабливості проектів на відповідність нормативу.
Другий метод оцінки економічної привабливості інвестиційних проектів полягає у тому, щоб визначити економічну цінність як різницю між економічними вигодами від реалізації проектів та економічними затратами на їх реалізацію. Цей метод також дозволяє порівнювати між собою інвестиційні проекти – чим більша економічна цінність проекту, тим більша його економічна привабливість.
Можливі різні варіації цього методу. Так, можливо використання стандартних критеріїв ефективності, таких як чиста приведена вартість, коефіцієнт рентабельності інвестицій, період окупності та ін. Особливість визначення саме економічної привабливості полягає у тому, що замість грошових притоків та відтоків для розрахунку критеріїв ефективності використовуються економічні вигоди та витрати. Складність методу, полягає саме у визначенні економічних вигод та витрат за допомогою прямих, и, особливо, непрямих методів.
Економічні вигоди та витрати інвестиційних проектів різноманітні та залежать від специфіки проекту. Розглянемо лише найбільш поширені економічні вигоди та витрати проектів.
Так, до економічних вигод інвестиційних проектів можна віднести:
Серед економічних витрат інвестиційних проектів можна виділити:
Деякі наслідки проекту не можна безумовно віднести до економічних вигод або витрат, якщо не знати реальної економічної ситуації у країні, галузі, регіоні. Наприклад, зміна попиту і пропозиції на окремі товари.