Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Ціна — це грошове вираження вартості товару. В умовах товарного виробництва і обертання продукти праці виробляються і реалізуються як товари. Ціна кожного окремого товару не обов'язково збігається з вартістю: вона може відхилятися вгору і вниз від вартості залежно від попиту і пропозиції на даний товар. У ринкових коливаннях цін довкола вартості виявляється дія закону вартості — економічного закону товарного виробництва. Закон вартості спонукав товаровиробників зважати на суспільно необхідні витрати праці і добиватися їх зниження, регулює розподіл суспільної праці і засобів виробництва між галузями народного господарства.
Закон вартості діє в обстановці конкурентної боротьби, в якій перемагають товаровиробники, що застосовують нову техніку і технологію, найбільш ефективні прийоми організації виробництва. Таким чином, під впливом закону вартості здійснюється технічний прогрес і відбувається розшарування товаровиробників: одні в результаті конкурентної боротьби розоряються, інші збагачуються.
Закон вартості є регулювальником процесу виробництва і обертання товарів і діє через механізм цін, сприяючи встановленню певної рівноваги в співвідношенні цін на різні види товарів і створюючи основу для визначення кордону між економічно вигідним і невигідним.
Існує декілька теорій вартості: теорія трудової вартості; теорія попиту і пропозиції; теорія граничної корисності.
Теорія трудової вартості відірвана від ринку і ціни, оскільки вартість суспільно необхідних витрат праці без врахування попиту і пропозиції нічого не виражає.
Згідно теорії попиту і пропозиції вартість товару може виявитися лише в ціні, тобто в грошовому вираженні. Отже, ціна визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Ця теорія доповнює теорію трудової вартості, оскільки зв'язав її з ринком, ціною і механізмом її формування.
Суть теорії граничної корисності полягає в тому, що вартість товару залежить від його граничної корисності: чим більше товару конкретного вигляду на ринку, тим менше його цінність, і навпаки. Якщо кількість якого-небудь товару менше потреби в нім, то його цінність зростає. При збільшенні пропозиції даного товару цінність його падає до граничної корисності. Отже, теорія граничної корисності грунтується на теорії попиту і пропозиції.
В період адміністративно-командної системи господарювання ціноутворення грунтувалося на теорії трудової вартості, тому у формуванні цін були присутні суб'єктивізм і волюнтаризм.
В умовах ринкової економіки в основі ціноутворення лежить теорія альтернативної вартості, об'єднуюча розглянуті теорії в єдину теорію вартості. Суть її така: перш ніж придбати товар, покупець стоїть перед необхідністю ухвалення альтернативного рішення, який товар вибрати з безлічі пропонованих на ринку. Купивши один з них, він відмовляється від інших. Вартість купленого товару є альтернативною вартістю. Покупець оцінює товар з точки зору своїх інтересів і можливостей.
В той же час альтернативна вартість впливає на пропозицію даного товару, оскільки товаровиробник ради організації його виробництва і здобуття прибутку відмовився від інших благ.
Таким чином, альтернативна вартість формується на ринку в конкурентній боротьбі залежно від попиту і в той же час впливає на виробництво і, отже, на пропозицію.
Ціна повинна відображати інтереси як виробників, так і споживачів товарів: виробникові — відшкодування витрат з певною прибутковістю, а споживачеві — економічну вигоду від експлуатації даного товару.
Ціна виконує різні економічні функції: облікову, розподільну, стимулюючу і регулюючу.
Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво і реалізацію, а також
утворення прибутку в розмірі, що дозволяє удосконалювати і розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, в що обходиться та або інша продукція, можна за допомогою цін порівнювати різні її види, а також виражати в грошовому вимірі будь-яку кількість продукції і послуг.
Розподільна (або перерозподільна) функція полягає в розподілі доходу між виробниками і споживачами. Якщо ціна товару вища за його вартість, то виробник відшкодовує свої витрати і отримує прибуток. Якщо ж ціна нижча за вартість, то виробник працює собі в збиток. Споживач, використовуючи продукцію, також має різну економічну вигоду.
Отже, розподільна функція ціни виражає напрям розподілу — на користь виготівника або споживача. Іншими словами, в результаті відхилення цін від вартості національний дохід перерозподіляється між накопиченням і вжитком. Завдання перерозподілу національного доходу в певній економічній, соціальній або політичній меті може успішно вирішувати податкова система. Тому необхідно поступово звільняти ціни від цієї функції і передавати її виконання податковій системі.
Дію розподільної функції цін проілюструємо на наступному умовному прикладі. Допустимо, на виготовлення однієї машини витрачається 4 т прокату. Ціна 1 т прокату — 450 грн., його
рентабельність — 20%. Тоді на підставі формул Ц = Сп + Пр;
Rnp = Пр / Сп • 100% затрати на виготовлення і реалізацію 1 т прокату складуть 375 грн., а прибуток від реалізації — 75 грн.
Ціна однієї машини складає 2600 грн., у тому числі собівартість — 2300 грн., а прибуток від реалізації — 300 грн. Сума витрат на виробництво і збут однієї машини отримана з наступних міркувань. На виготовлення машини витрачається метал на суму 1800 грн. (450 • 4); відходи виробництва складають 1 т. Отже, при ціні відходів 100 грн. за 1 т матеріальні витрати за вирахуванням відходів рівні 1700 грн. Останні витрати, пов'язані з виготовленням і збутом однієї машини, — 600 грн. Загальна сума прибутку при виробництві 4 т прокату і виготовленні однієї машини — 600 грн. (75 • 4 + 300). Отриманий прибуток розподілився порівну між виробником (чорною металургією) і споживачем (машинобудуванням).
Уявимо тепер, що через кон'юнктуру, що склалася, на ринку чорних металів ціни на прокат зросли, а ціни на машини не змінилися. 30
Нехай ціна 1 т прокату збільшилася до 480 грн., повна собівартість залишилася на колишньому рівні, а прибуток від реалізації зріс до 105 грн. При цьому ціна однієї машини залишилася 2600 грн., причому собівартість її виготовлення і збуту збільшилася до 2420 грн. (480 • 4 - 100 • 1 + 600), а прибуток від реалізації знизився до 180 грн. Загальна сума прибутку — ті ж 600 грн. (105 • 4 + 180) — розподілилася між виробником і споживачем в співвідношенні 70 : 30%. Таким чином, стався перерозподіл ціни, а отже, і прибутку на користь металургії.
Стимулююча функція. Суть її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені — до зняття з виробництва застарілої продукції.
Регулююча функція виражається в балансуванні попиту і пропозиції. Якщо немає можливості досягти відповідності попиту і пропозиції зміною обсягу виробництва або це недоцільно, використовується інструмент ціни. У машинобудуванні він застосовується як по відношенню до засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і по відношенню до споживчих товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі).
Функції цін взаємозв'язані і утворюють єдину систему, хоча їх дія багато в чому взаємно перекривається, чим пояснюються труднощі практичного ціноутворення
Об'єктивною основою існування ціни, організації ціноутворення, меж державно-правового регулювання цих аспектів є відображення вартості товарів, робіт, послуг, включених у процеси обміну. Ціни виступають як загальний вимірник вартості конкретних предметів. У тій чи іншій формі ціни наявні кілька тисячоліть і використовують їх з виникнення товарно-грошових відносин. Відіграючи дещо обслуговуючу роль, ціна відбивала зміст пануючих відносин, ієрархію класів, характер участі держави в ціновому регулюванні, закріпленні певних правових режимів ціноутворення, гарантуванні й забезпеченні цін.
Найчастіше ціну аналізують як атрибут договірних відносин, умову будь-якого відплатного договору, індивідуалізації відносин обміну. В цьому аспекті ціна конкретизує обов'язки контрагентів; являє собою кошти додаткового узгодження умов про кількість відчужуваного майна; виражає ступінь виконання умов договору, змінює або припиняє право вимог кредитора й юридичних обов'язків боржника1. Таким чином, визначаючи відносини обміну й беручи участь у ньому, ціна сама стає предметом правового регулювання.
Участь цін у опосередкуванні руху грошових фондів відображає й деякі особливості цього процесу: по-перше, за допомогою цін установлюють певну еквівалентність у русі грошей і пов'язаних з ними матеріальних цінностей, гарантують адекватний облік вартості; по-друге, через цінові інструменти реалізують функції фінансів (розподільчу й контролюючу); по-третє, за допомогою раціональної структури цін забезпечують стимули для розвитку окремих сторін суспільного виробництва або, навпаки, його згортання. Політику ціноутворення, що є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України здійснюють відповідно до ст. 3 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року. Її спрямовано на забезпечення:
- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів;
- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;
- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову й сільськогосподарську продукцію, що забезпечують еквівалентність обміну;
- розширення сфери застосування вільних цін;
- підвищення якості продукції;
- соціальних гарантій, насамперед для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку з ростом цін і тарифів;
- формування потрібних економічних гарантій для виробників;
- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
Потребу державного впливу на ціноутворення пов'язано з публічними інтересами, які визначено формуванням порівнюваних частин бюджетів, фінансовим забезпеченням державних завдань і функцій, охороною навколишнього природного середовища, гарантіями соціально незахищеним верствам населення. Останнє особливо важливе положення знайшло відображення в ст. 5 Закону України «Про ціни і ціноутворення», що регулює забезпечення соціального захисту населення від підвищення цін і тарифів. Наприклад, відповідно до неї органи державної влади й управління України послідовно проводять у життя заходи для підтримки життєвого рівня населення, насамперед низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації збитків у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів щодо соціально-економічних груп населення.
В цих умовах необхідно розмежовувати державне регулювання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини та як форму забезпечення раціонального й збалансованого руху публічних грошових фондів. Державно-правове регулювання цін здійснюють через механізми фіксованих цін і тарифів, встановлення їхніх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін і рівня рентабельності. Через податки, інші види обов'язкових платежів податкового характеру, нормативи та інші елементи ціни відбувається державний вплив на процес формування ціни, обслуговування нею господарського обороту.
Функції цін: 1) вимірювально-інформаційна функція полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою това-рів (послуг). Ціна є критеріальним орієнтиром при обґрунтуванні підприємством рішення що-до доцільності і вигідності виробництва визначеного виду товарів (послуг), а також щодо розширення чи скорочення виробництва; 2) розподільна функція передбачає, що за її допомогою здійснюється перероз-поділ доходів між товаровиробником і споживачем; 3) стимулююча функція полягає в тому, що ціна має інтенсифікувати виробницт-во, спрямовуючи його на залучення додаткового капіталу для розширення та розбу-дови діяльності підприємства; 4) регулююча функція полягає в тому, що ціна коригує попит і пропозицію това-рів на ринку, а також визначає взаємини між споживачами і виробниками на рівні встановлення рівноважної ціни.
Державне регулювання цін не можна розглядати як форму довільного втручання держави в організацію ринкових відносин. Його здійснюють через реалізацію механізмів, закріплених і врегульованих законодавством і спрямовано на забезпечення й дотримання об'єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» законодавство України складається з цього Закону та інших актів законодавства України, які видають відповідно до нього й поширюють на всі підприємства й організації, незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.
Державне регулювання цін чи тарифів припускає застосування кількох методів:
а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги;
б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;
в) установлення граничного рівня рентабельності та розмірів торгових надбавок і націнок;
г) узгодження цін і тарифів під час формування вільних цін і тарифів підприємствами-монополістами.
Зміст ціни виражено в здійснюваних нею функціях, серед яких виділяють: облікову, розподільчу, стимулюючу.
Державне регулювання формуванням цін передбачає облік декількох елементів, що складають ціну. Виходячи з того, що ціна виступає грошовим вираженням вартості й одне з основних завдань у державному регулюванні ціноутворення - відображення об'єктивних витрат, що складають вартість, головним елементом структури ціни є витрати. Ця частина ціни відбиває витрати виробництва, потрібні для відтворення використаних ресурсів. Без їхнього відновлення неможливо просте відтворення, відновлення виробничого циклу. Перелік валових витрат виробництва й обігу, що складають суму витрат у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, регулює ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». До складу валових витрат включають: суми будь-яких витрат, сплачені протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці; суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані в Державний бюджет України або бюджети територіальних громад; суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань; суми коштів, внесені в страхові резерви; суми внесених податків і зборів; суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах; суми безнадійної заборгованості; суми витрат, пов'язаних із поліпшенням основних фондів; суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування; витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями.
Другим елементом ціни є прибуток. Обґрунтоване визначення розміру прибутку, який включають у ціну, має важливе значення, оскільки, з одного боку, він служить джерелом розширення й технічного вдосконалення виробництва, матеріального заохочення, з іншого боку, його надмірне збільшення може збільшити ціну, ускладнивши доступ споживачів до реалізованих товарів, робіт, послуг. Саме тому важливо використовувати певні нормативи формування прибутку, систему граничних коефіцієнтів. Прибуток визначають як загальну суму доходів, отриманих протягом звітного періоду в матеріальній, нематеріальній або грошовій формі, скориговану на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань.
Третім елементом, що складає ціну, є податок на додану вартість. За своїм економічним змістом він становить частину централізованого чистого доходу держави, що через механізм ціноутворення надходить у Державний бюджет. Фактично, всі податки є елементом ціни й потрібно розмежовувати, на якому етапі вони беруть участь у ціноутворенні й включають їх у ціну виробництва (сплачують за рахунок доходів виробника або відображаються на його витратах), або враховують як елемент ціни реалізації (у такий спосіб представлено непрямі податки, які включають у ціну як надбавку до ціни виробника).