варіанту за таким планом- Гіпотеза дослідження.
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Проаналізувати поданий нижче експеримент (відповідно до свого варіанту) за таким планом:
- Гіпотеза дослідження.
- Незалежна змінна, її вид.
- Залежна змінна, її вид.
- Визначити можливі зовнішні змінні і способи, якими їх необхідно проконтролювати.
- Вибірка і спосіб її формування, який застосований у дослідженні.
- Експериментальний план, за яким здійснювалось дослідження.
- Результати дослідження.
1 варіант.
Експеримент Дж. Пратера: ефективність мисленнєвого тренування
Психолог вивчав розвиток навичок посадки літака Т-37 курсантами військової академії. Гіпотеза дослідника стверджувала: при виконанні тренувальних польотів не в реальних умовах, а в уяві навички виконання посадки покращуються. В дослідженні взяли участь 23 відібраних випадковим чином курсантів, які мали лише початковий досвід роботи на тренажерах і реальних польотів.
Усі курсанти пройшли традиційні тренування на тренажерах, а 13 із них (експериментальна група) до того ж здійснювали і мисленнєве тренування. Вони (чотири рази за період навчання) займали місця в макеті кабіни, через навушники отримували вказівки, які дії слід виконувати при посадці, та виконували завдання: мали уявити собі процес посадки у всіх деталях. Мисленнєві тренування тривали по 11-15 хвилин.
Після цього експерти за 7-бальною шкалою оцінювали такі вміння курсантів: знання операцій (як виконувати посадку) та техніку виконання (успішність дій). У контрольній групі середній бал за знання був 4,21, за техніку - 3,89. Учасники експериментальної групи отримали відповідно 4,53 і 4,26.
Гіпотеза дослідника підтвердилась: мисленнєве тренування сприяє тренуванню навичок.
Експеримент відкриває можливість для кожного з нас покращити свої навички, наприклад, у спорті, практикуючи мисленнєве тренування по черзі зі справжніми.
2 варіант.
Дослідження когнітивного дисонансу Л. Фестінгера
Теорію когнітивного дисонансу розробив американський психолог Л. Фестінгер. Відповідно до неї логічно суперечливі знання про предмет мають мотиваційну функцію, викликають прагнення усунути ці суперечності за рахунок зміни знань або соціальних установок. Теорія стверджує, що існує комплекс знань про предмети та людей – когнітивна система, якій властиві складність, узгодженість та взаємозалежність. Складність когнітивної системи залежить від кількості та різноманітності знань, що її становлять. Поняття когнітивного дисонансу в науковий обіг увів, як уже згадано, Л. Фестінгер у 1956 р. Під ним розуміють стан зіткнення у свідомості індивіда суперечливих знань, переконань, поведінкових установок щодо якогось явища чи об'єкта, який викликає відчуття дискомфорту. Теорія когнітивного дисонансу використовувалась у соціальній психології та психології особистості. Однак у першу чергу в ній розглядаються загальні психологічні механізми трансформації суджень, думок та конфліктні відносини між елементами когнітивної системи (когніціями). Теорія характеризує способи подолання, гармонізації цих суперечностей та описує, як ними користуються люди в типових ситуаціях.
Л. Фестінгер та Дж. Карлсміт досліджували особливості поведінки людей у ситуації, коли ті були вимушені говорити та робити не те, що думають (ситуації когнітивного дисонансу). В експерименті взяли участь 70 студентів-психологів, які не знали справжньої мети дослідження і вважали, що беруть участь у дослідженні ефективності діяльності людини.
Учасники виконували монотонну, нецікаву роботу: спочатку 30 хвилин вони мали перекладати однією рукою котушки з таці на стіл, а наступні 30 хвилин повертати на чверть оберту фішки. Всіх учасників випадковим чином поділили на три групи. В контрольній групі після виконання завдань проводилось опитування про враження від дослідження, ставлення до нього та пережиті емоції. З двома іншими групами учасників експериментатор провів індивідуальні бесіди. Він пояснював їм, що в дослідженні задіяно дві групи студентів (А і Б) і наголошував, що група А, до якої студент належить, одразу починає свою роботу, а в групі Б проводиться на початку дослідження вступна бесіда: один із аспірантів розповідає їм, що і як треба робити. Експериментатор уточнював, що учасники групи Б мають бути поінформовані про те, що їхня робота буде цікавою, захопливою. Далі він повідомляв, що сьогодні аспірант, який мав інформувати групу Б, не зміг прийти, і звертався з проханням до кожного з учасників підмінити аспіранта. Далі частині студентів пропонували за їхню згоду плату в розмірі 1 долара, а частині — 20 доларів.
Після завершення роботи студентів запитували, чи корисною, цікавою була їхня діяльність з перекладання котушок та обертання фішок.
Було встановлено: студентам, які отримали 1 долар, робота сподобалася більше, ніж тим, хто дістав за свою згоду 20 доларів, також визнали роботу привабливою учасники контрольної групи, яким не довелося нічого розповідати про свою роботу та кривити душею.
3 варіант.
Експеримент із лялькою Бобо: дослідження поведінкових реакцій
В експерименті, проведеному А. Бандурою, вивчали особливості наслідування дітьми поведінкових агресивних дій дорослих. Дослідження проводилось у Стенфордському університеті. Дітям у віці 3-5 років продемонстрували агресивне ставлення до ляльки Бобо, великої іграшки, схожої на людину. Дорослий бив ляльку у різні місця, штовхав, сідав на неї верхи. Діти спостерігали це в різний спосіб. Першій групі безпосередньо демонстрували агресивну поведінку, друга дивилася відеозапис, а третій групі показували мультфільм "Кіт Герман", в якому агресивна поведінка була спрямована на персонаж – ляльку Бобо. Діти з контрольної групи не спостерігали агресивних дій взагалі. Після демонстрації моделі поведінки дітей запрошували до експериментальної кімнати, обладнаної дзеркалом Гезелла, де було багато іграшок і лялька Бобо, яку підбирали відповідно до зросту дітей. Та, з якою грались діти, була менша, ніж та, що була у дорослого. Експериментатори мали на меті поспостерігати, як особливості агресивної поведінки, продемонстровані в різний спосіб, вплинуть на наслідування дітьми цієї поведінки, а також які відмінності будуть у хлопчиків та дівчаток. Перед початком спостережень усіх дітей піддали фрустрації: дозволили погратися з цікавими іграшками, які через деякий час забрали.
Основні результати експерименту надійно показали, що діти, які бачили демонстрацію агресивної поведінки (не має значення, в який спосіб), наслідують її. Хлопчики поводяться агресивніше, з більшим запалом б'ють ляльку, ніж дівчатка.
4 варіант.
Дослідження контролю за ситуацією
Дослідники Е. Ланжер та Дж. Родін зацікавились, як можна покращити самопочуття людей похилого віку. Експеримент проводився в будинку для людей похилого віку в м. Арден Хауз (штат Коннектикут, США). Учасникам було від 65 до 90 років, вони мали схожі психічний і фізичний стан та соціально-економічний статус. У групі А було 8 чоловіків і 39 жінок, а в групі Б - 9 чоловіків і 35 жінок.
Групі А надали можливість самостійно планувати свій час, запропонували обладнати кімнати на свій смак, дозволили обирати час для зустрічей з рідними, переглядати фільми та новини тощо. Учасникам цієї групи також подарували кімнатні рослини від адміністрації закладу. Попередньо їм повідомили, що вони вільні прийняти подарунок або відхилити, також обрати рослину на свій смак і мають самі про неї піклуватися.
Групі Б виділили стандартні кімнати, призначили години для відвідування, перегляду фільмів і передач. їм також роздали кімнатні рослини і пояснили, що це подарунки від закладу, а доглядати за ними будуть працівники.
Експеримент тривав 3 тижні. Виявилось, що учасники групи А почувались радіснішими та щасливішими, ніж до початку експерименту, тримались бадьорішими, їхній фізичний і психічний стан покращав, вони охоче спілкувалися з персоналом та іншими мешканцями. У поведінці учасників групи Б таких змін не виявилося.
5 варіант.
Дослідження просоціальної поведінки Дж. Дарлі і Б. Латане
Вчені вирішили експериментально довести свою гіпотезу: чим більше очевидців, тим менше ймовірність у критичній ситуації, що хтось із них надасть допомогу. Феномен розподілу відповідальності полягає в тому, що зі зростанням кількості свідків у критичних ситуаціях імовірність надання допомоги зменшується.
Теоретичною основою експерименту стала теорія розподіленої відповідальності.
Вчені вирішили змоделювати критичну ситуацію таким чином, щоб спостерігати поведінку свідків. Учасниками дослідження були студенти підготовчого курсу психології Нью-Йоркського університету, їх попросили взяти участь у дискусії про адаптацію до висококонкурентного університетського життя та розповісти про особисті проблеми, які у них виникають. Студентам запропонували обговорити свої проблеми між собою, щоб ніхто не відчував збентеження та незручності. Учасники перебували в окремих кімнатах і мали можливість спілкуватись один з одним за допомогою телефону. Студентам пояснили, що телефоном вони можуть спілкуватися тільки з однією людиною. Кожний учасник мав можливість говорити в мікрофон дві хвилини, а потім мікрофон переключали на іншого.
Така організація дослідження дала змогу створити природну ситуацію і приховати зміст дослідження.
Студенти були поділені на три групи. Перша група була переконана, що вони розмовляють лише з однією людиною. В другій групі кожний думав, що спілкується з двома людьми. В третій групі учасники вважали, що розмовляють із п'ятьма людьми. Насправді ж у всіх групах досліджувані розмовляли самі з собою, а всі інші голоси були записані на плівку.
В експериментальних умовах змінювали розмір групи та створювали критичну ситуацію. Дослідники вважали, що раптовий напад епілепсії сприйматиметься людьми як нещасний випадок, що відбувається насправді. На початку дослідження перший учасник розповідав про те, що йому важко пристосуватися до життя в Нью-Йорку і що він не може зосередитись на навчанні. Потім збентежено додавав, що у нього трапляються напади хвороби після пережитого стресу. Далі розмова переключалась на іншого студента. У першій групі наступним був студент-досліджуваний, в інших групах студент чув розмову та голоси перед тим, як приходила його черга висловитися. Після розповіді досліджуваного знову наставала черга першого студента. і в цей момент траплявся нещасний випадок: у першого студента починався напад (що було записано на аудіоплівці).
Для досліджуваних це переконливо виглядало як нещасний випадок. Студент, учасник дослідження, - в біді і йому потрібна допомога. Дослідники фіксували, скільки учасників з групи допомогли студенту в біді (тобто залишали свою кімнату і повідомляли про напад експериментатора). Як показники враховували час, потрібний досліджуваним, щоб дійти рішення про необхідність надання допомоги. Експериментатор очікував реакції учасників 4 хвилини, після цього дослідження зупиняли.
Гіпотеза експериментаторів підтвердилась. Кількість досліджуваних, що прийшли на допомогу, із груп із різною чисельністю у відсотках свідчила: чим більша чисельність групи, тим менше її учасників поспішали на допомогу. Затримка в часі також була тривалішою там, де було більше учасників. У першій групі (двоє учасників) надали допомогу приблизно 100%, затримка в прийнятті рішення була менше І хвилини. У групі з трьох учасників надали допомогу 85 %, затримка в часі була більше 3 хвилин. У третій групі (шестеро учасників) надали допомогу 60 %, затримка в часі -4 хвилини.
6 варіант.
Експеримент Нормана Триплетта
Психолог університету в штаті Індіана, США, Триплетт цікавився велосипедними гонками. Він помітив, що спортсмени демонструють кращі результати не тоді, коли "змагаються із секундоміром", а коли беруть участь у колективних заїздах. Для перевірки своїх міркувань Триплетт провів дослідження, яке вважається першим соціально-психологічним експериментом. Дослідник запропонував дітям скручувати спінінг на швидкість. В одній ситуації діти робили це у порожній кімнаті, в іншій - у товаристві однолітків. У присутності один одного діти робили це значно швидше. Досліджуваними були 40 дітей, з яких 20 в умовах змагання показали значно кращі результати, 10 незначною мірою їх покращили, а у 10 дітей результати були гірші через хвилювання.
Триплетт назвав відкритий ним феномен покращання результатів в присутності інших людей соціальною фасилітацією.
7 варіант.
Эксперимент в метро
С. Милгрем описывает эксперимент, проведенный в соавторстве из Дж. Сабини. Исследователи изучали проблемы нарушения социальных норм, проверяли или будут уступать место пассажиры метро, если их об этом просто попросить (нарушение социальных традиций).
Лицами, которые просили, чтобы им уступили место, были студенты-психологи. Они работали в парах: один выражал просьбу, другой записывал реакции пассажиров. Исследование проводилось с пассажирами нескольких линий Нью-йоркского метро. Экспериментаторы обращались исключительно к представителям своей расы: мужчины и женщины младшие 40 лет (по визуальной оценке) и мужчины и женщины старшие 40 лет. Фиксировалось время дня, линия метро и название ближайшей станции. Просьба высказывалась только по условиям, когда все места для сидения были заняты.
Авторами были разработаны четыре ситуации обращения: обычная просьба без всякого объяснения причин («Простите, не уступите ли Вы местом?»); просьба при несущественной причине («Простите, не уступите ли Вы местом, мне очень неудобно читать стоя?»); просьба после предыдущего разговора с соседом-экспериментатором (обращение к соседу: «Может попросить, чтобы уступили место? Как считаете, это будет нормально?»; обращение к пассажиру: «Простите, не уступите ли Вы местом?»); письменная просьба (в блокноте записывалась фраза: «Простите, не уступите ли Вы местом? Благодарю»).
В итоге было установлено, что чаще всего пассажиры уступали место в ситуациях обычного и письменного обращений (56 и 50 % случаев соответственно), тогда как в других двух ситуациях процент был значительно ниже (37,2 % — в ситуации незначительной причины и 26,8 % — в ситуации предыдущего разговора). Такие результаты авторы объяснили тем, что если имеет место просьба при несущественной причине, то способ отказа формулируется сразу; если же причина не объясняется, то люди могут думать, что она является важной, так же, как и в ситуации письменного обращения.
8 варіант.
Овладение навыками решения социальных проблем
М. Шуе и Дж. Спивак провели эксперимент из изучения того, улучшатся ли навыки решения социальных проблем у детей с низким уровнем социальной адаптации, если их матери пройдут специальный тренинг, где будут учиться помогать собственным детям.
В эксперименте приняли участие 40 матерей детей возрастом 4-5 лет, которые за характеристиками воспитателей детского садика были охарактеризованы как социально дезадаптированные, имели импульсные или заторможенные реакции, ограниченные навыки решения социальных проблем. Участие в эксперименте оплачивалось.
20 участниц выделили в экспериментальную группу (А), других 20 — в контрольную. Группы были уравнены за навыками решения проблем матерями, социальной адаптации детей в детском садике, их умения решать проблемы, а также пола и возраста. Участницы группы А проходили тренинг (десять 3-часовых сеансов, по одному в неделю), где их учили помогать детям в решении социальных проблем дома в игровой форме.
Матери тестировались до и после тренинга, с помощью стандартизированных опросников и тренинговых ситуаций определялось их способность находить альтернативные решения и прогнозировать их последствия; изучался стиль воспитания в семье.
По завершению эксперимента были обнаружены позитивные сдвиги как в стиле воспитания, что его применяют матери, так и в социальной адаптации детей в детском садике. 71 % детей, чьи матери прошли тренинг, демонстрировали себя как «социально адаптированные», в отличие от 31 % детей, чьи матери входили в контрольную группу.
9 варіант.
Особенности припоминания событий
Е. Лофтус исследовала особенности припоминания событий в зависимости от формулировки вопросов. В эксперименте приняли участие 150 студентов университета, которые не были поставлены в известность о реальной цели исследования.
Всем участникам продемонстрировали видеофильм об автомобильной аварии, в которой столкнулись 5 машин. Причиной аварии было то, что водитель одной из машин (А) не заметил стоп-сигнал. После демонстрации участники получили опросники по 10 вопросов в каждом. Для одной половины участников (группа А) первый вопрос был сформулирован так: «Как быстро двигалась машина А, когда она проезжала стоп-сигнал?», для другой (группа В) — так: «Как быстро ехала машина А, когда она повернула направо?». Другие вопросы отвлекали и не интересовали исследователя, кроме последнего: «Видели ли Вы стоп-сигнал для машины А?».
Фильм демонстрировался участникам в небольших группах по 20-30 лиц. Опросник раздавался сразу после пересмотра видеофильма, каждый участник отвечал в отдельном помещении, к заполнению опросника участники не контактировали между собой и не должны были возможности поделиться впечатлениями.
В результате этого и серии похожих экспериментов были получены значимые результаты о том, что предыдущая информация (о наличии стоп-сигнала) срабатывает как установка: 53% участников группы А ответили, что видели стоп-сигнал, тогда как лишь 35% участников группы В ответили, что видели его в пересмотренной ленте.
Результаты этих исследований часто используются в криминальной практике.
10 варіант.
Влияние гибкого графика работы на уровень абсентеизма и текучести кадров
Д. Дальтон и Д. Меш исследовали, как гибкий график работы влияет на абсентеизм (отсутствие на рабочем городе без уважительной причины) и текучесть кадров на предприятии.
В исследовании приняли участие 274 лица (134 — экспериментальная группа; 140 — контрольная группа), все работники, которые работают с клиентами кампании коммунального обслуживания.
С разрешения профсоюзной организации, в одном из подразделов кампании (экспериментальная группа) ввели гибкий график работы: работники должны были присутствовать на работе с 9.30 до 11.00 и с 14.00 до 15.30, все другое время они планировали как им удобно. Единственное требование, которое относилось перед работниками, — вовремя выполнять весь объем работ и подавать отчеты. Участники контрольной группы — работники другого подраздела, в котором оставили традиционный режим рабочего дня: 8-го дынный рабочий день с часовым перерывом на обед и 15-минутными техническими перерывами.
Уровень отсутствия на работе из непочтенных причин измерялся как общее количество дней отсутствия за месяц. Уровень текучести кадров, как количество освобожденных / принятых за месяц относительно муниципальных норм.
В результате исследования было установлено, что введение гибкое графику работы значительно снизило уровень абсентеизма (до 55%) и уровень текучести кадров. Интересным является тот факт, что после завершения эксперимента и возвращения всех работников к обычному графику работы, в подразделении, который был задействован в исследовании в качестве экспериментальной группы, уровень абсентеизма увеличился относительно подразделения, который выступал в качестве контрольной группы.
2. новому трактуются также ф
3. Освоение Восточной Сибири
4. Налоговый контроль по налогу на доходы физических лиц
5. Анна Леопольдовна 9 ноября 1740 25 ноября 1741 Елизавета Петровна 25 ноября 1741 25 декабря 1761 Пётр III 25 дек
6. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування
7. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
8. менеджмента Принципы управления риском
9. Волшебная печка 21 Содержание [0
10. Единое ~ есть Благо в себе
11. Курсовая работа- Развитие системы мотивации в организации
12. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА 1 Темы контрольной работы- Предмет и методы изучения экономической теории;
13. Суспензионная полимризация
14. Плод его значение в размножении растений
15. _ 2013 г
16. Учет нематериальных активов
17. Деление отрезка в данном отношении
18. Сейсмоакустические шумы. Применение геоакустического каротаж
19. города и для защиты Большого Посада как именовались новые части города от набегов неприятеля по линии совре
20. защитное отключениеназн