Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………… 3
Розділ I Використання штучних квітів у побуті
Розділ II Поради вчителю по впровадженню курсів за вибором
2.1. Методичне забезпечення варіативного модуля…………………………... 32
2.2. Апробація методичного забезпечення…………………………………….. 45
Висновки…………………………………………………………………………. 47
Список використаної літератури………………………………………………...50
Додатки……………………………………………………………………………52
Вступ
Державна національна програма "Освіта"' (Україна XXI століття) передбачає докорінне реформування всіх ступенів освіти. Чільне місце у цьому важливому процесі суспільних перетворень займає трудова підготовка підростаючого покоління, яка за своєю функціональною спрямованістю і характером об'єктивних умов її реалізації (нові технології, ринкові відносини в економіці тощо) є категорією, що швидко змінюється.
Протягом майже всієї історії України провідне місце в життєдіяльності жінки посідали трудові справи, пов'язані з рукоділлям, веденням домашнього господарства, шиттям. Сьогодні дівчата - це завтрашні матері, вихователі дітей - майбутніх громадян своєї країни і світу, від котрих залежить доля планети. Ось чому підготовці дівчат до прийдешніх ролей жінки потрібно приділяти в школі стільки ж уваги, скільки й інтелектуальному, фізичному, трудовому, естетичному вихованню.
Школа, як відомо, покликана здійснювати підготовку молодого покоління до життя, праці, виконання соціально-необхідних функцій, оперативно реагувати на соціально-економічні зміни, що відбуваються в суспільстві. Зміни у суспільстві пов'язані з набуттям незалежності України, перехід до ринкових відносин знайшли відображення у зміні напрямків трудової підготовки. Це, перш за все, спрямування на вивчення національних ремесел, популяризацію традиційних видів декоративно-прикладного мистецтва. Разом з цим останнім часом почала виділятися тенденція на спрямування трудової підготовки дівчат, перш за все, до ведення домашнього господарства, до кваліфікованого виконання надомної роботи, за допомогою цього розкривається національна культура, поглиблюється і розвивається особистість учня.
На важливість національного спрямування виховання молоді вказували прогресивні діячі України: Б.Грінченко, М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Огієнко, Г.Сковорода, О.Довженко, К.Ушинський, С.Русова, В.Сухомлин- ський та ін. Принципова позиція цих та інших відомих всьому світові діячів полягає в тому, що система виховання підростаючих поколінь повинна грунтуватися на національних традиціях, звичаях враховувати особливості психології, культури і мислення.
Вивченню впливу народного декоративно-прикладного мистецтва на виховання національно-свідомої особистості присвятили свої праці багато діячів культури і педагогів-дослідників, а саме: Д.Джола, О.Данченко, І.Зязюн, В.Мусієнко, С.Павх, Д.Тхоржевський та інші.
У Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, відповідно до Державного стандарту загальноосвітньої середньої освіти в Україні (Освітня галузь "Технології"), академіком АПН України Д.О.Тхоржевським започатковано наукову школу з проблеми національного виховання учнів у процесі трудового навчання студентів педагогічних вузів, а також вчителів трудового навчання. Окремі педагогічні аспекти національної культури на уроках трудового навчання в умовах традиційних загальноосвітніх шкіл були розглянуті у дисертаційних дослідженнях В.Мусієнка, Т. Тхоржевської.
Предмет "Трудове навчання" знайомить учнів із мистецтвом як складовою оточуючого середовища і на цій основі впливає на їх світогляд. Формування світогляду на уроках трудового навчання здійснюється різними методами і засобами. У нашому дослідженні особливе значення надається засобам декоративно-прикладного мистецтва, які є невід'ємною складовою народного мистецтва. Воно пов'язане з побутом, повсякденною працею, має надзвичайно великий вплив на формування духовного світу особистості.
Розпочинаючи науково-методичний пошук, ми поставили перед собою мету: грунтуючись на конкретному виді народного декоративно-прикладного мистецтва, розкрити можливості трудового навчання, як шкільного предмета, у залученні учнів середнього віку до вивчення символічного значення квітів традиційного українського віночка, щоб цей культурний потенціал, в свою чергу, стимулював формування кращих трудових якостей особистості. Свій остаточний вибір ми зупинили на методично мало розробленому й не досить поширеному, але водночас дуже доступному і витонченому виді декоративно-прикладного мистецтва, як виготовлення штучних квітів із текстильних матеріалів. Виготовлення штучних квітів - це традиційний вид народного мистецтва слов'ян, який не вимагає складного технологічного обладнання чи матеріального забезпечення, але має високу декоративність і, що дуже важливо, може бути добре узгоджений з діючими програмами трудового навчання учнів 8-х класів середньої загальноосвітньої школи.
Кращі квіткові композиції, створені майстрами минулого і сучасності, несуть в собі могутній потенціал духовності, почуття прекрасного, поєднують красиве й корисне в практичній діяльності. Водночас доводиться визнати, що сьогодні не на достатньому рівні існує друкованих джерел, у яких би розглядалися матеріалознавчі, технологічні, художні й методичні аспекти організації занять по виготовленню штучних квітів.
Бажання поповнити інформаційний вакуум, що утворився навколо даного виду декоративно-прикладного мистецтва, та запропонувати вчителям науково обгрунтовані підходи до організації занять з дітьми і дало підстави здійснити вибір теми нашого дослідження:
"Методика залучення учнів 8-го класу до вивчення символічного значення квітів традиційного українського віночка".
Таким чином, мета нашого дослідження полягає у науковому та організаційно-педагогічному розв'язанні проблеми залученні учнів до вивчення символічного значення квітів традиційного українського віночка, в процесі засвоєння ними технічних та художніх прийомів виготовлення штучних квітів на заняттях з трудового навчання у 8-х класах загальноосвітньої школи.
Об'єктом дослідження є трудове навчання в загальноосвітній школі.
Предметом дослідження є дидактичні основи організації роботи школярів по виготовленню штучних квітів, що забезпечують ознайомлення учнів 8-х класів з символічним значенням квітів традиційного українського віночка.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що при виконанні певних організаційно-методичних умов знайомство з декоративно-прикладним мистецтвом, зокрема з виготовленням штучних квітів, здатне стати ефективним засобом національно-орієнтованого виховання і культурного розвитку школярів.
У відповідності з метою й гіпотезою визначені такі завдання дослідження:
Методологічну і теоретичну основу дослідження склали: базисні положення філософської теорії пізнання; психолого-педагогічні теорії; погляди видатних діячів української культури на шляхи формування національної самосвідомості підростаючого покоління; кандидатські дисертації, автореферати дисертацій, документи, монографії, наукові статті в періодичних виданнях, журналах з психології, педагогіки, трудової підготовки.
Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідних припущень використовувався комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз філолософської, психолого-педагогічної, методичної й суспільно-політичної літератури, джерел з історії української культури, народознавства, мистецтвознавства; спостереження, тестування; констатуючий експеримент у декілька етапів, статистична обробка і аналіз їх результатів. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітній школі I-III ст. №6 м. Глухова.
РОЗДІЛ I. Використання штучних квітів у побуті
Історія виникнення штучних квітів сягає корінням у далеке минуле. Перша їх поява – це III-II століття до н.е. Існує думка, що штучні квіти подарував світові Стародавній Єгипет, вони були відомі єгиптянам ще в третьому тисячолітті до нашої ери, але є і ще більш ранні згадки про появу штучних квітів, пов'язані з Стародавнім Китаєм, тут їх виготовляли з шовку, золота, порцеляни, а також з простіших матеріалів, таких як пір'я, глина і пергамент.
Майстри, які займалися виготовленням квітів користувалися заслуженою повагою і прагнули у своїй роботі до точної передачі образу. Вважалося, що лише той, хто збагнув душу квітки, може передати її образ, свято оберігаючи свої секрети, вони передавали їх лише самим гідним. Трохи пізніше, гречанки на своїх туалетах носили квіти, виготовлені з папірусного шовку. Цей милий аксесуар служив для жінки своєрідним резервуаром для ароматичних масел.
Ченці середньовічної Європи, в основному в Італії та Іспанії, виготовляли штучні квіти в монастирях для потреб храмів; у Франції це мистецтво стало світським, там виникають великі центри ручного виробництва квітів (Париж, Ліон).
Майстри мали секрети унікального ремесла – виготовлення штучних квітів з шовку, воску і паперу, які використовувалися як прикраси для оздоблення монастирів і храмів, так і для статуй святих. Найбільше користувалися попитом в той час троянди, лілії і незабудки.
Найвідомішою штучною квіткою в історії є Золота троянда (лат. - "Rosa aurea"), яку Папа, голова католицької церкви, в неділю троянд (четвертий тиждень Великого посту у католиків), вручав якійсь царській особі за особливі заслуги (Додаток А). Троянда, стебло якої трохи більше метра, виготовлена з чистого золота. На кожній пелюстці вигравіювано ім'я Папи і одна з чеснот того, кому призначена нагорода. Замість краплинок роси на листках використані дрібні діаманти. Тільки одна сім'я художників була удостоєна права виготовляти священну реліквію. Це право передавалось по спадковості з часів середньовіччя.
Класична школа виготовлення квітів з тканини починає свій відлік з 1655 року. Саме в цьому році домініканські монахи вперше стали застосовувати желатин у квітковому ремеслі. Просочування тканини гарячим желатином стало справжньою революцією в мистецтві створення квітів. До цього моменту квіти з тканини в Європі виготовляли шляхом скручування стрічки в клубок або у вигляді плоских розеток, прикрашаючи ними волосся і дамські туалети. Стрічкові розетки зазвичай приховували в собі маленькі скляні резервуари для парфумної води і парфумних масел.
До кінця 18 століття Італія, Франція, Богемія, Саксонія і Швейцарія стають основними постачальниками штучних квітів, з'являються новації в мистецтві виготовлення квітів із тканини: спеціалізовані інструменти, нові технології фарбування тканин. Протягом 19 століття штучні квіти міцно закріплюються на корсетах, спідницях, капелюшках, віялах, парасольках, лацканах піджаків великосвітських дам і панів.
У Росії штучні квіти з'являються в кінці 18 – початку 19 століть. Їх привозять разом з паризькими туалетами і продають за золото поряд з ювелірними прикрасами (Додаток Б).
З цього часу виготовлення штучних квітів стало популярним видом рукоділля в Росії, трохи пізніше з'являються спеціальні школи рукоділля, ремесел і витончених робіт, але тільки в 1894 році в Санкт-Петербурзі з'являється перше повне керівництво російською мовою з виготовлення штучних квітів із тканини, воску, паперу та шкіри, яке дає можливість усім бажаючим навчитися цьому витонченому виду мистецтва.
Протягом всього 20 століття в Росії мода на штучні квіти то затухала, то з новою силою відроджувалась. До періодів розквіту моди на штучні квіти відносяться кінець 40-х, 50-ті і 80-і роки двадцятого століття.
Зараз шовкові композиції є актуальним аксесуаром не тільки жіночого, але і чоловічого костюма, вони вже давно вийшли за рамки весільних туалетів і простують по найвідоміших подіумах світу в колекціях будинку моди «Шанель», Валентино, Гальяно, Крістіана Лакруа та інших відомих дизайнерів, надаючи їм яскраву індивідуальність.
У Росії квіти часті гості колекцій В'ячеслава Зайцева та Валентина Юдашкіна. З колекціями дому моди В'ячеслава Зайцева довгі роки працювала чудовий майстер Надія Сергіївна Череда.
Штучні квіти використовують не тільки для оздоблення суконь, костюмів чи шляпок. Ними оформлюють сцени, вітрини, приміщення. У багатьох народів штучні квіти є обов'язковою частиною національного костюма. І ми зараз не можемо собі уявити український національний костюм без віночка зі штучних квітів на головах дівчат (Додаток В).
Сьогодні, штучні квіти набувають все більшого поширення. Зважаючи на досить високі ціни живих квітів та те, що їх букет досить швидко в’яне , штучні квіти стануть чудовим та цікавим подарунком на довгий час. Все більше і більше їх використовують найвідоміші модельєри світу у своїй роботі. Штучні квіти не потребують особливого догляду, тому дуже часто ми можемо зустріти їх у оселях, як прикрасу фасаду, будинку, тощо. Вони «квітують» цілий рік і виглядають як справжні. Навіть у школах, на уроках трудового навчання, учні вивчають технологію виготовлення штучних квітів у складі варіативної частини курсів за вибором. Тому ми впевнено можемо сказати, що тема виготовлення штучних квітів є актуальною, оскільки вони все більше наповнюють наше оточення, даруючи нам часточку краси.
Для виготовлення штучних квітів з текстильних матеріалів використовують інструменти, матеріали та пристосування. Інструменти, що використовуються поділяються на групи. Так за частотою використання вони бувають: основні та допоміжні; за способом використання: з нагрівом і без нагріву.
Основні інструменти з нагрівом:
1. Набір бульок різного розміру [7 - 80]. Булька - це металева кулька на металевому стрижні з дерев'яною ручкою. Для видавлювання пелюстків, додання їм опуклої форми (мал.1, а). Добре мати набір бульок з діаметром 3, 7, 10, 14, 16, 20, 24, 28, 30, 33 мм. Можна на ручках написати хімічним олівцем номери бульок, відповідно діаметру, щоб швидко їх знаходити, що полегшить роботу. При виготовленні бульок доцільно використовувати кульки від старих шарикопідшипників.
2. Різці для гофрування пелюстків і листя (мал. 1, б). Різець – вигнутий ніж з дерев'яною ручкою, на лезі – одна дві, три борозенки (однорядний, дворядний, трьохрядний ніж).
3. Прасочка для обробки відгинів і листя (мал. 1, в).
Допоміжні інструменти без нагріву:
1. Анатомічний пінцет для особливо дрібних робіт і фарбування пелюстків.
2. Ножиці для вирізування викрійок з матеріалу.
3. Ножиці для різання дроту.
4. Невеликі плоскогубці для згинання й закручування кінців дроту.
5. Шило пряме для проколювання середини пелюсток.
Мал.1, а. Булька
Мал. 1, б. Однорядний різець
Мал.1, в. Прасочка для обробки відгинів та листя
Для того, щоб виготовлені квіти були красивими, подібними до живих, ми повинні правильно дібрати матеріали, з яких їх потрібно виготовляти.
Штучні квіти можна виготовляти з батисту, шовкового і лляного полотна, маркізету, крепдешину, креп-сатину, шифону, бархату, панбархату та інших тканин.
Для виробництва квітів потрібні також інші матеріали:
Для того щоб користуватись інструментами потрібні такі додаткові пристосування:
Процес виготовлення квітів з текстильних матеріалів включає наступні етапи:
Мал. 2 Будова квітки.
1 - кнітконіжка;
2 - квітколоже;
3 - чашолисток чашечки;
4 - тичинка;
5 - пелюстка;
6 - маточка.
Ознайомлення з будовою квітки. Квітка — це видозмінений пагін, на місці якого достигає плід з насінням або однією насіниною. Порівнюючи квітки різних рослин, можна виявити подібність у їхній будові. Розглянемо будову квітки (мал.2).
Квітка розвивається на квітконіжці, що розширюється в квітколоже. На ньому формуються всі інші частини квітки. У квітці привертає увагу яскраво забарвлений віночок, що складається з пелюсток. Нижче віночка міститься чашечка із зелених листочків — чашолистків. Віночок і чашечка — це оцвітина, що захищає внутрішні частини квітки від пошкоджень. Головні частини квітки — маточка і тичинки. Тичинки розміщуються в одне або кілька кіл уздовж внутрішнього краю оцвітини. Кожна тичинка утворена тичинковою ниткою і пиляком, на якому міститься пилок.
Сукупність квіток, розташованих на спільній осі, називають суцвіття. Це групи квіток, розміщених близько одна до одної в певному порядку. За характером галуження головної осі та розміщенням квіток розрізняють прості й складні типи суцвіть. До простих суцвіть належать, наприклад, китиця, колос, щиток, зонтик, головка, кошик, початок, сережка. Складні суцвіття становлять собою сукупність простих суцвіть, зібраних на спільній осі. До них відносять, наприклад, складний колос, волоть, складний щиток, складний зонтик.
Виготовлення шаблонів. Щоб зробити квіти якомога більше схожі на натуральні, потрібно до цього підготуватися з літа. Квітку розбирають по пелюстках і обережно засушують, вклавши в книгу між двома аркушами паперу. Коли пелюстка випрямиться, обережно її виймають і обводять контур олівцем, трошки роблячи припуск знизу для кріплення.
Уважно розгляньте квітку, її стебло і листя. Запишіть кількість пелюсток і їх розташування по відношенню до серцевини і один до одного. Так само вчиніть з листям. Пелюстки і зроблені по них викрійки складіть в окремі конверти і надпишіть їх. Позначте колір пелюсток, зелені.
Перш ніж користуватися отриманими шаблонами, їх необхідно спочатку перевести через прозорий папір, а потім через копіювальний папір на ватман або тонкий картон, з якого їх і вирізують. Переводити потрібно дуже уважно і точно, так як часто від спотворення шаблонів втрачається вся привабливість і навіть подібність квітки з натуральною.
Підготовка інструментів, пристосувань. Перед тим, як виготовляти штучні квіти, потрібно спочатку підготувати всі необхідні інструменти, матеріали та пристосування. Інструменти необхідно помити, почистити від іржі, якщо дерев’яні ручки погані, то поміняти на нові. Подушки для гофрування також треба підготувати, якщо це подушка обтягнута тканиною, то її треба випрати, попрасувати, якщо це гумова подушка, то треба перевірити її поверхню, щоб не було пухирців, якщо подушка у якої всередині пісок, то його треба або поміняти, або просіяти.
Підготовка матеріалів. Тканини, які використовуються для виготовлення штучних квітів повинні бути підрохмалені. Але перед тим, спочатку її неохідно добре випрати, попрасувати. Шовк штучний, натуральний підкрохмалюють желатином, бавовняні і оксамитові тканини – желатином і картопляним крохмалем. Крохмал готують таким чином - одну столову ложку картопляного борошна розводять у невеликій кількості холодної води, а потім безперервно помішуючи, заварюють однією склянкою крутого окропу. В крохмал опускають суху тканину, змочують в ньому, розправляють, очищають від грудочок, і сушать, розвісивши на мотузці. Тканину можна сушити, натягнувши її на п’яльця або на рамку з цвяхами. Цвяхи повинні бути мідні, тонкі і гострі. При підкрахмаленні тканини желатином беруть три-чотири ложки желатину і заливають пів склянкою теплої води, залишають на 5-10 хвилин для набухання. Суху тканину опускають у гарячий розчин желатину, віджимають між пальцями і сушать на мотузці або в п'яльцях. Прасують тканину у сухому вигляді. Оксамит піджелатинюють з виворітного боку, причому це роблять на вазі або поклавши його лицьовою стороною на щітку. Тампоном або рукою виворітний бік змащують розчином желатину або картопляного крохмалю. Після підсихання оксамит прасують також з виворотного боку.
Розмічання шаблонів на тканині. Підготовлені шаблони прикладають до тканини так, щоб економно використати матеріал. Спочатку на тканину розкладають великі деталі, а потім – дрібні. Контури деталей по шаблонах обводять на тканині гострим простим олівцем. Шаблон розташовують на тканині під кутом 45°, щоб основна вісь пелюстки йшла по косій нитці – тобто косо по відношенню до повздовжньої і поперечної ниток тканини. Роблять це для того, щоб тканина при гофруванні краще взяла потрібну форму.
Забарвлення пелюсток (підфарбовування). Пелюстки квітів і листя в природі мають найрізноманітніше забарвлення. Рідко в природі є квіти з пелюстками зовсім однорідного кольору, частіше в них є більш-менш темні тони, а іноді й переходи одного кольору в інший. Часто ці переходи поступові, рідше різкі, контрастні.
Щоб домогтися гарних тіньових переходів, тканину спочатку змочують у воді, до якої додають трохи спирту або одеколону (на склянку води-чайну ложку спирту). Робиться це для того, щоб фарби були яскравіші і краще розходилися по тканині. Змочені в такій воді пелюстки розкладають на аркуші обгорткового паперу (типу промокального) і починають розфарбовувати. Спочатку наносять самий, світлий, ніжний колір, потім поступово згущують фарбу або декілька разів профарбовують одне і те місце. Не слід відразу починати фарбувати з більш темних місць, так як на тканині дуже важко потім буде розмивати ці плями і можуть залишитися непривабливі контури.
Якщо в пелюстці два кольори (наприклад, у тюльпана знизу жовтий, а зверху червоний), то при переході однієї фарби в іншу ще й ще раз пелюстки змочуються пензликом з чистою водою. Чим вологіше буде пелюсток, тим плавніше і ніжніше буде перехід кольору і його забарвлення. Коли пелюстка буде підфарбована, необхідно пінцетом перекласти тканину на чистий аркуш паперу.
Є квіти, у яких колір змінюється не в одному пелюстку, а в цілій групі, переходячи від більш темного до більш світлого тону, як наприклад, у хризантеми сорту районанд. Тоді роблять таким чином: змочують пелюстки у воді зі спиртом, опускають в підготовлений розчин фарби найбільш темного тону ту кількість пелюсток, яка має бути темніша. Витягнувши, їх розкладають на папері. У цей же розчин фарби додають 1 / 3 води і опускають наступну партію для отримання пелюсток слабшого тону. Витягнувши їх, ще раз додають 1 / 3 води і фарбують інші. Бажаючи залишити кінчики білими, пінцетом тримають пелюстки за край і не занурюють їх у розчин. Всі пелюстки підсихають, як звичайно, на промокальному папері.
Якщо потрібно нанести на пелюстку різкі малюнки (як, наприклад, плями на пелюстках тигрової лілії або промінчики на пелюстках братків), то їх наносять на висушені після фарбування пелюстки, щоб вони не розпливалися. Можна для цього в фарбу додати кілька крапель трагаканта. Коли він розмокне і прийме вигляд желе, його віджимають крізь марлю.
В блюдечко з фарбою пензликом додається кілька крапель трагаканту, і фарба зовсім не буде розпливатися.
Після фарбування і просушування рекомендується в центрі пелюстків зробити два маленьких хрестоподібних розрізи, щоб потім не проколювати їх шилом, не псувати і не м'яти.
Вирізування деталей квітів. Перед розкроєм тканину прасують, щоб вона була рівною. За обведеними шаблонами, пелюстки викроюють. Вирізати потрібно так, щоб слід від олівця залишався за ножицями, оскільки інакше деталь збільшиться в розмірі.
Гофрування пелюсток. За допомогою гофрування створюються ряди паралельних і непаралельних, звивистих і прямих складок на матеріалі, що надає пелюстці природний вигляд з властивими квітці вигинами жилок [5 - 184].
Гофрування невеликих пелюсток і жилок листя утворюється за допомогою нагрітих ножів (одно-, двох-, трьохрядний) на гумовій подушці. Підготовану заздалегідь пелюстку кладуть на гумову підкладку і нагрітим ножем проводять уздовж пелюстки, натискаючи там, де їй необхідно дати велику округлість (пелюстки хризантеми) або глибину борозенки (пелюстка айстри). Який напрям дати лініям, звідки починати гофровані, у кожному окремому випадку вказано при описі виготовлення квітки.
Є ще спосіб гофрування за допомогою марлі. Він застосовується, коли треба дати багато неправильних вигинів, прожилок і опуклостей в пелюстці (як, наприклад, у ірису, тюльпана, маку).
Мал. 3 а
Метр чистої марлі складають удвічі і, тримаючи його за один кут, згинають по діагоналі. Пелюстку, заздалегідь приготовану, тобто накрохмалену, пофарбовану і висушену, з приклеєною жилкою, складають у довжину навпіл. Піднявши загнутий кут марлі, кладуть пелюстку так, щоб згин пелюстки збігся із згином марлі (по лінії діагоналі), і закривають його знову кутом марлі на себе (мал. 3а).
Мал. 3 б
Пелюстку кладуть основою вліво, а вершиною вправо. М'якоттю нижнього суглоба великого пальця лівої руки притискають основу пелюстки через марлю. Великим і вказівним пальцями правої руки, підтягуючи марлю по косій нитці і не випускаючи цього кінця, тягнуть кут на себе, зберігаючи натягнуте положення, до м'якоті великого пальця лівої руки (мал. 3б). Рух йде весь час по площині столу. Він може бути плавним, а може бути різким і уривчастим. У всіх випадках лінії виходять різними. Чим більше хочуть зробити звивин і різкіше їх лінії, тим сильніше потрібно підтягувати марлю і різкіше, ривками, крутити її. Після цього пелюстку виймають, розправляють і роблять згідно подальших вказівок. Гофрування марлею дає дуже витончені лінії, схожі з природними, які не завжди досягаються при роботі ножами.
Мал. 4 Булення пелюстки
Булення пелюсток. Булення - це надання пелюсткам округлої форми за допомогою нагрітих бульок - металевих кульок на ручці. Роблять це так: пелюстку кладуть на подушку з піском і нагрітою булькою натискають на те місце, де має бути поглиблення (Мал. 4)
Перш ніж приступити до роботи, нагрітий інструмент потрібно спробувати на чистій білій ганчірці, встановивши ступінь його нагріву. При роботі не повинно залишатися жовтих підпалин.
Виготовлення листя. Листя квітів теж має дуже різноманітну форму, колір і малюнок прожилок, але спосіб їх виготовлення в основному однаковий. Аркуш складається з листової пластинки і черешка, яким він кріпиться до стебла (мал. 5 а).
Мал.5 Прийоми гофрування листкової пластини
З накрохмаленого і вигладженого матеріалу викроюються по косій нитці пластинки листя. Найчастіше вони робляться з гладкофарбованого зеленого матеріалу, а якщо його немає, заготовки фарбують, як звичайно, сушать і тоді вже приступають до роботи над ними. Листки кладуться на чистий папір. Беруть тоненький дріт на 3-4 см довший листочка, огортають зеленою ватою того ж кольору, обмазують клеєм і приклеюють по центру листика так, щоб один кінець дроту доходив до вершини а інший виходив за основу на 3-4 см. прикріпленого дротика, добре притискають, кілька разів з силою прогладжуючи вказівним пальцем правої руки від основи до вершинки, можна для міцності біля основи приклеїти невелику смужку або куточок з того ж матеріалу (мал. 5 б).
Коли клей підсохне, лист кладуть на жорстку гумову підкладку і нагрітим дворядним ножем проводять основну жилку з правого боку вздовж приклеєної дротяної жилки (мал.5 в). Однорядним ножем, теж нагрітим,
наносять бічні жилки, згідно з малюнком натурального листка. Їх наносять теж з правої сторони від центральної жилки до країв пелюсток, причому біля основи натиск ножа повинен бути сильніше, а до країв слабше і сходити нанівець, трошки не доходячи до краю (мал. 5, г). Листок перевертають і вже з лівої його сторони на м'якій гумовій підкладці або подушці з піском гладять нагрітою праскою спочатку між жилками, а потім навколо всього листка (мал. 5, д). Після цього листок відразу набуває природного вигляду.
Виготовлення тичинок і серцевинок. Для збірки квітки потрібно заготовити пелюстки, тичинки, бутони і листя, а для деяких в'юнких квіток — і вусики. Щоб штучна квітка нагадувала живу, треба окрім віночка, правильно передати його тичинки маточку, які у різних квітів бувають різні по забарвленню, формі і розмірам. При виготовленні шаблона з живої квітки необхідно записати, замалювати або просто зробити з натури тичинки і маточку.
Тичинки роблять так: беруть добре підкрохмалені нитки котушкові (№ 10) білі, чорні або кольорові, дивлячись які потрібні тичинки, і намотують на пальці або смужку картону стільки раз, скільки потрібно тичинок, знімають,
Мал. 7 Кріплення тичинок до дроту (стебла)
Мал. 6 Підготовка тичинок
зв’язують їх пучками і рівно підрізають (мал. 6). Щоб передати пильцю на
тичинках, кінці пучка злегка змащують клеєм і опускають в підфарбовану манну крупу, кольоровий порошок, в золу, якщо треба зробити тичинки сірі, в мелену каву, якщо потрібні коричневі тичинки, і т. д., дивлячись, якого кольору пильця в даної квітки.
Для прикріплення тичинок до стебла пучок зв'язують посередині тонким дротом і кінці його відгинають вгору. Кінець дроту закручують під пучком довкола стебла (мал. 7) і щільно зав'язують ниткою дещо вище за основу, щоб пучок не розпадався.
Тичинки заготовляють заздалегідь і зберігають в окремих підписаних коробочках. Крупні тичинки опускають поштучно в розплавлений сургуч, віск, каніфоль, в пат (мука, клей і фарба) або в парафін, змішаний з кольоровою крейдою. Замість сургучу нитки можна опускати в розплавлений вишневий клей, підфарбований шафраном. В деяких квітках багато тичинок, і вони утворюють як би серцевину, яку легко передати, замінивши нитки ватою відповідного кольору, обмазану клеєм і обсипаною кольоровою манною крупою або кольоровим порошком.
Мал. 8 Обкручування дроту
Обкручування дротяних стеблинок. Дріт, що служить стеблом для гілки чи жилками для листя і пелюсток, необхідно обкрутити будь-яким спеціальним матеріалом (мал. 8). Стебла зазвичай обкручуються смужками гофрованого паперу або косою тканиною. Їх обкручують для надання природного вигляду, а прожилки - для того, щоб їх можна було приклеїти до листків і пелюсток. Прийом обкручування для всіх випадків однаковий. Робиться це так: беруть відрізок дроту потрібної довжини в ліву руку, смужку гофрованого паперу шириною 0,5-1,0 см - у праву. Кінець паперу змащують клеєм та обкручують під кутом 45 градусів, так щоб папір налягав одним витком на другий на 1-2 мм. Кінець гофрованого паперу ще раз злегка змащують клеєм.
Збирання квітки полягає в з'єднанні пелюсток, тичинок і маточок в окрему квітку, а потім прикріпленні окремих квіток, бутонів і листя на основне стебло.
1.2 Вінок як форма компонування квітів
З живих або штучних квітів можна зробити будь-яку композицію: і букет, і гірлянду, і віночок.
Букет — це найбільш поширена форма квіткового виробу. У перекладі з французької мови це слово означає «красиво зібрана група квітів». Букети з квітів увійшли в побут людини порівняно недавно [9 - 126]. У Франції букети спочатку складали із прив'язаних до дроту або насаджених на нього квіток, унаслідок чого квіти швидко втрачали свіжість. Пізніше в моду увійшли маленькі букетики-бутоньєрки — із запашних рослин. Їх носили встромленими у петельки камзолів. В епоху Відродження букети були мало поширені. Захоплювались ними переважно чоловіки з вищого світу, в основному завдяки їхньому аромату.
Букети великих і малих розмірів з різних за забарвленням і формою квіток з'явились на початку XVIII ст. Відтоді почало бурхливо розвиватися мистецтво створення букетів. У другій половині цього століття букет набув складнішої форми, і для його створення стали потрібними певні знання і майстерність. Протягом усієї історії існування букетів їхня форма не раз змінювалась.
У середині XIX ст. в Європі, особливо в Німеччині й Австрії, був поширений стиль бідермейер. Букети в цьому стилі були круглої форми, плоскі або випуклі, зі значної кількості квітів, які дуже щільно прилягали голівками одна до одної, їх укладали в спеціальні підбукетниці — «портбукети», які оздоблювали манжетками з мережива, бантами, стрічками (мал. 9).
Мал. 9 Букет у стилі бідермейер
На початку XX ст. дуже поширеним був стиль модерн (мал. 10).
Стиль бідермейер прикрашав штучними квітами шляпки, парасольки, накидки, спідниці. Бархатні братки, які стали знамениті в російській культурі завдяки опису Л. Толстим Анни Кареніної на балу, — теж частина цього стилю.
Мал.10. Букет у стилі модерн
Характеристика букета. Добір квітів і зелені для букета залежить від його призначення, пори року і періоду цвітіння декоративних рослин.
Також краса букета значною мірою залежить від того, які квіти використані при його складанні, від їхнього забарвлення, форми і розміщення. Квіти бувають одиночні (тюльпан, нарцис, кали), зібрані в суцвітгя, наприклад, колосоподібні (гіацинти, гладіолуси), волотеві (дзвіночки), гроноподібні (дельфінії), а також зібрані на видовженому твердому стеблі або в суцвіття круглої зонтичної форми (примула). Поєднання різних суцвіть створює приємний для очей контраст.
При розміщенні квітів у букеті слід враховувати і їхні розміри. Великі квіти (півонії, троянди, жоржини) завжди доцільніше ставити на найвиднішому місці, у центральній частині букета, а дрібніші — на задньому плані. Цим підкреслюється ефект об'ємності й створюється ілюзія перспективи.
Дуже великі і дуже маленькі квіти, як наприклад, гладіолуси й фіалки, не можна поєднувати в одному букеті.
Форма букетів і композицій. Більшість букетів мають просту форму, незначну кількість квітів і їхнє природне розміщення. Форма залежить у першу чергу від виду квітів і призначення букета. Букет може бути круглий (а), односторонній (б), плоский (в) (мал. 11).
Мал. 11. Різні види букетів. За формою: а — круглі, б — односторонні, в — плоскі. За розміром: г — міні-букетики, д — середні, е — великі.
Круглий букет призначений для оглядання його з усіх боків. Він може мати кулеподібну, конічну, циліндричну,округлу, спіралеподібну й інші форми. Для виготовлення красивого букета беруть квіти, стебла яких однакові завдовжки, у центрі розміщують квіти із прямими квітконосами, а із країв — м'яко вигнуті або ті, що звисають. Зелень розміщують так, щоб вона не закривала квіти. В односторонньому букеті, який складають для огляду з одного боку, на задньому плані ставлять високі квіти, а на передньому — коротші. Розміщують такі букети біля стіни.
Плоскі букети відрізняються від круглих своєю оригінальністю, приплюснутою формою.
За розміром букети бувають маленькі, середні і великі (мал. 11 г, д, е ).
Розрізняють декілька основних форм квіткових композицій, їхні загальні обриси можуть бути круглими, напівкруглими, овальними, трикутними, у формі півмісяця. Яку форму вибрати, підказують самі рослини, їхня будова, характер суцвіть. Якщо є багато квітів, найчастіше користуються круглою чи напівкруглою формою.
Вишукані стрункі подовжені суцвіття (ірисів, гладіолусів), красиво виглядають в букетах овальної форми. Композиції трикутної форми використовують для оформлення банкетних залів, стола президії (мал. 12).
Мал. 12 Форми букетів і композицій: а) кулеподібна; б) овальна; в),г)трикутна симетрична; д) трикутна однобічна; е) серпоподібна; ж)вертикальна; з) зиґзаґоподібна, або лінія Хогарта в букеті.
Групування квітів. Групування – це зв’язок окремих форм, елементів в одне ціле. Розміщувати квіти у букеті, композиції, корзині можна симетрично й асиметрично.
Симетричне розміщення – це коли дві однакові частини перебувають по обидва боки від центральної осі, тобто цілком зберігаються їхня форма, конфігурація, величина, колір (мал. 13)
Мал. 13 Розміщення і групування рослин: а – симетричне, б – асиметричне розміщення, в – замкнута, г – вільна група, д – симетричне, е – асиметричне групування.
Розрізняють також замкнуті групи (мал. 13 в), коли рослини розміщені впритул одна до одної; і вільні групи (мал. 13г), де рослини розміщені вільно, тобто природніше.
З мистецтвом виготовлення гірлянд були знайомі ще в античні часи. Ними прикрашали вівтарі у храмах, колони. У країнах Південно-Східної Азії – Індія, Китай, Бірма, Індонезія тощо — зберігся звичай одягати на почесних гостей гірлянди із квітів.
Мал. 14 Гірлянди
Гірлянди – це квіти, листя, гілки, сплетені у довгі стрічки (мал. 14). Якщо гірлянди використовують для оздоблення стін, то їх роблять плоскими, а для вільного розвішування – круглими. Плетуть їх на міцній мотузці, до якої квіти і зелень прикріплюють шпагатом.
«Багато в природі квітів, але одне лиш мистецтво може сплести їх у вінок», — сказав Гете. Вже у давні часи греки і римляни використовували ні святах вінки як прикраси. Існувала традиція: вінки з фіалок одягали весняного дня на голови трирічним дітям. Це означало, що найбезпечніша пора їх нього дитинства минула. Плетіння вінків у Стародавній Греції і Римі було своєрідним видом мистецтва. Кожна рослина, з якої плели вінок, мала своє значення. Лавровим вінком нагороджували визначних спортсменів, митців поетів, учених («лауреат» у перекладі з грецької мови означає «увінчаний лаврами»). У середні віки вінок з мирту або розмарину одягали на голову нареченої в день весілля. Віночки з польових квітів були улюбленою прикрасою дівчат під час веселих свят і хороводів. Існував звичай, який зберігся в багатьох країнах до наших днів, кидати вінки у воду, щоб дізнатися про час весілля. У деяких народів вінок є атрибутом національного костюма.
Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок.
Історія вінка починається у глибокій давнині. За стародавнім віруванням предків через вінок приходили у наш світ безсмертні душі з потойбіччя. Згадка про вінки сягає шумерської культури (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.).
Нащадками шумерів були представники культури шнурової кераміки, які мешкали на території сучасної України в XV-XIV ст. до н.е. і залишили у спадок слов’янам деякі символи. Серед них знак міфічної шумерської богині Інанни — Іштар, який означає «ясне небо» і складається з круглого вінка — кола з вплетеною в нього стрічкою, яка створює два кінці, та шестипроменевої зірки в центрі . Він зображений і на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Є всі підстави вважати, що український вінок із стрічками — спрощений знак Інанни, що начебто стверджує побажання «ясного мирного неба» над головою того, хто його носить. Це оберіг від усього поганого і недоброго.
На українській землі вінок також відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.
В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього їх понад 77 видів.
Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!»
У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.
Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати — яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».
Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному районі він мав іншу назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце з ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося.
Вінки мали значні територіальні відмінності. Так, у Середньому Подніпров’ї розмір квітів поступово зменшується в напрямку потилиці, коли в інших місцях (на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо, на Івано-Франківщині доповнювали уплітками — жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі.
На Західній Україні у вінок — чільце — вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки.
На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка» — стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних стрічок, нашитих, яку оздоблювали намистинками, бісером.
Вінки Полісся свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. Так, у небагатих селянок віночок являв собою переплетений обруч, тоді як у заможних дівчат міг складатися з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на суцільну квіткову шапку, яка покривала всю голову. Більшість вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.
Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів. Образ української дівчини неможливий без гарно увінчаної квітами голови. Та мало хто сьогодні знає, що це не тільки чудова прикраса, яка формує естетичний зовнішній вигляд юної українки, а перш за все — важливий елемент — символ українського життя. Тож дана тема є актуальною ще й тим, що в період цього відродження все ще простежується багато білих плям у вивченні традицій українського вінкоплетення, застосуванні цієї національної прикраси у різноманітних народних обрядах, трактуванні символічно-оберегового значення усього вінка та окремих його складових; невігластва у підборі квітів, стрічок та інших матеріалів для вінків, ігнорування вікових традицій у створенні вінків для різних вікових категорій та обрядів тощо.
Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.
Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полин — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили. Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок — символ життя та безсмертя душі людської, оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.
Влітку віночок сплітали з різних трав і квітів, восени — із золотавого та червоного листя, взимку — із штучних квітів. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка. Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати «нечисте зілля» — папороть, вовчих ягоди, дурман та ін.. Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.
Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськими». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.
Не менше значення приділялося стрічкам (лєнтам, биндам): їх кольору, довжині, підбору. Дванадцять кольорів, кожен з яких був оберегом, і лікарем, захищаючи волосся від чужого ока.
Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.
Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди, при зустрічі, обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.
РОЗДІЛ II. Поради вчителю по впровадженню курсів за вибором
2.1 Методичне забезпечення варіативного модуля
Концепція профільного навчання за 2010 рік передбачає структуру допрофільної підготовки і форми її реалізації.
Основними складовими допрофільної підготовки є вивчення окремих предметів на диференційованій основі, курси за вибором, інформаційна робота, профільна орієнтація. Курси за вибором у складі допрофільної підготовки .
Основна мета курсів за вибором – сприяти самовизначенню школяра щодо профілю навчання. При виборі й розробленні курсів за вибором необхідно враховувати такі вимоги до них: варіативний характер, достатня (надлишкова) кількість (для забезпечення учнів можливості реального вибору), короткотривалість – 8 – 16 годин (дасть можливість школяру протягом навчального року змінити, у разі потреби, декілька курсів за вибором), завершеність, оригінальний зміст.
Набір курсів за вибором слід визначити наприкінці навчання в 7 класі на основі опитування, анкетування, співбесіди тощо. Зміст курсів за вибором допрофільної підготовки не повинен дублювати зміст предметів, містити не лише інформацію, що розширює знання з навчальних предметів, але й знайомить учнів із способами діяльності, необхідними для успішного опанування програмового матеріалу з того чи іншого профілю навчання. Власне, курси за вибором повинні допомогти учням реально оцінити свої можливості і зорієнтувати їх на подальший вибір профілю навчання. Для формування інтересу і позитивної мотивації до обрання того чи іншого профілю навчання через опанування нових аспектів змісту і складніших способів діяльності, зміст курсів за вибором допрофільної підготовки має містити цікавий пізнавальний і розвивальний матеріал і матеріал, що виходить за рамки навчальної програми. При виборі курсу вчитель має передбачати результативність навчання учнів.
Умовно курси за вибором можна розділити на два види: а) предметні (або предметно-зорієнтовані), б) міжпредметні (або орієнтаційні).
Предметні курси є пропедевтичними стосовно профільних загальноосвітніх предметів підвищеного рівня і дають можливість учневі реалізувати свої здібності та інтереси до обраної освітньої галузі, пересвідчитися у власній готовності засвоювати предмети цієї галузі в старшій школі на рівні профільного навчання. Зміст і форма організації предметних курсів мають бути спрямовані на поглиблене вивчення окремих тем.
Міжпредметні курси допомагають школярам зорієнтуватися в сучасному світі професій, познайомитися зі специфікою різних видів діяльності. Ці курси за вибором можна організовувати у вигляді навчальних модулів і проводити протягом місяця або семестру.
Форми навчання у процесі вивчення курсів за вибором можуть бути як академічними (урок, практикум, лекція, семінар тощо) так і орієнтованими на інноваційні педагогічні технології (комунікативні методи, групові, дослідницька діяльність, метод проектів, розробка індивідуальних навчальних планів тощо).
Було вирішено, на основі існуючої програми запропонувати учням таку тему як «Технологія виготовлення вінка з штучних квітів» (Додаток Г). В основу цієї програми покладено проектно-технологічний підхід. При вивченні техніки виготовлення штучних квітів з текстильних матеріалів , плетіння вінка передбачається вирішення таких завдань:
Програма розрахована на 35 годин. Навчальний матеріал згруповано за темами, для засвоєння кожної з них передбачено вивчення теоретичного матеріалу та виконання практичних робіт. Навчально-виховні завдання на заняттях вирішуються головним чином у процесі практичного навчання.
У цілому на практичне навчання відводиться не менше 75% загального навчального часу. Зміст технологічних відомостей відповідає характеру практичних робіт.
Пропонується використовувати інструкційні карти, малюнки, схеми, у тому числі й розроблені учнями на підставі творчих завдань.
У процесі вивчення навчального матеріалу програми курсу за вибором в учнів поглиблюються знання про сутність проектно-технологічної діяльності , удосконалюються уміння з проектування нових виробів, а також формуються знання:
Уміння:
Результативність роботи визначається проведенням захисту творчого проекту.
Розподіл годин у навчальній програмі орієнтовний. Учитель може вносити зміни до розподілу годин, відведених програмою на вивчення окремих тем, змінювати послідовність вивчених питань.
Згідно з даною програмою на вивчення предмету відводиться 1 година на тиждень у 8-му класі.
Для забезпечення високої ефективності занять з трудового навчання використовують різноманітні форми, прийоми, методи навчально виховної роботи, вибір яких залежить від конкретного змісту і завдань кожного заняття.
Для нашого дослідження було важливим підібрати форми організації роботи і методи навчання, які доцільно використовувати при вивченні курсів за вибором "Виготовлення штучних квітів".
У своєму дослідженні ми дотримувалися класифікації форм та методів навчально-пізнавальної діяльності запропонованої Тхоржевським Д.О.[3 - 334].
Згідно цієї класифікації форм організації трудового навчання виділяють: форми навчальної роботи ( урок, виробнича практика, гурткові заняття тощо); форми організації роботи учнів (фронтальна, групова, бригадна або ланкова, індивідуальна). Підбір форм залежить від поставленох мети до заняття, змісту, що вивчається. Основною формою організації навчально-виховного процесу є урок. У своєму дослідженні використовували комбіновані уроки, уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок, уроки формування практичних умінь і навичок.
Метод навчання – це спосіб взаємодії вчителя та учня, що спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття практичних умінь та навичок; на виховання та загальний розвиток учня [10 - 406]. Складовими є прийоми.
Класифікація методів:
Сукупність методів викладання того чи іншого предмета є методикою викладання.
Для кращого розуміння і засвоєння навчального матеріалу доцільно використовувати при вивченні курсу за вибором роздатковий матеріал, шаблони, деталі квітів, інструкційні карти, зразки, наочність.
Для курсів за вибором було розроблено методичне забезпечення , що складалось із:
- календарно-тематичного плану (Додаток Д);
- конспектів уроків;
Тема першого уроку: « Вибір об’єкту проектної діяльності», тип уроку – комлексне застосування знань, умінь і навичок.
Починаючи з першого заняття, знайомимо учнів з українськими традиціями по використанню квітів як оздоблюючого елементу. Щоб зацікавити їх, привернути увагу до квітів, які вони повинні будуть виготовляти, пропонуємо розгадати кросворд (Додаток Е). А вже потім, показуємо готовий віночок, пояснюючи, що найпоширенішою формою прикрас із квітів на Україні вважались вінки.
На етапі актуалізації опорних знань та життєвого досвіду учнів використовуємо бесіду, де вони повинні пригадати, що таке проект, етапи проекту. Потім пропонуємо пригадати національні звичаї України, у формі розповіді знайомимось з символікою квітів.
Завданням практичної роботи, яку учні повинні виконати у класі, було заповнення організаційно-підготовчого етапу проекту: написати назву об’єкта проектно-технологічної діяльності; безпосереднє значення назви із довідника; історична довідка виникнення виробу; призначення виробу; вимоги до виробу, користуючись методом пректування, учні проектують вінок для подальшого його виготовлення. Враховуючи, що у 8 – му класі учні вивчають метод комбінаторики, рекомендуємо його і застосувати. Але учні можуть користуватися і іншими; результатом роботи є заповнена таблиця характерних ознак квітів; обгрунтувано вибір обраного виробу і заповнений організаційно-підготовчий етап проекту.
На заключному етапі, користуючись методом «мікрофон», учні аналізують результат своєї діяльності.
Тема другого уроку: «Виготовлення шаблонів на деталі квітів віночка проектної діяльності», тип уроку - комлексне застосування знань, умінь і навичок (Додаток Є).
На актуалізацію опорних знань варто використати бесіду з учнями. Вони пригадують конструкторський етап проекту, види проектної документації.
На практичній роботі учні повинні заповнити конструкторський етап проекту та виготовити шаблони для квіток.
Вони із визначених квітів замальовують ескіз об’єкта проектної діяльності – український віночок. За загальною згодою вибирається найкращий віночок (за розташуванням квітів) і на основі цього малюнка на наступних заняттях учні виготовляють елементи та вінок із штучних квітів всією ланкою. Результати роботи заносять у таблицю: «Побудова елементів об’єкта проектної діяльності» (назви квітів та листків і їх кількість). Після цього учні виготовляють шаблони для штучних квітів.
На заключному етапі користуючись методом «мікрофон», учні аналізують результат своєї діяльності.
Тема третього уроку: «Розкроювання деталей квітів для віночка», тип уроку – комлексне застосування знань, умінь і навичок.
На етапі актуалізації опорних знань та життєвого досвіду учнів використовуємо бесіду. Учні пригадують, правила обведення шаблонів.
На етапі мотивації діяльності учнів доречно використати бесіду, поговорити про важливість правильного обведення шаблонів.
На практичній роботі вони обводять шаблони на тканині. Потім підфарбовують пелюсткові кола та пелюстки квіток за допомогою фарби. Роблять це для того, щоб квіти мали більш природній вигляд. Коли тканина підсихає вирізають готові деталі квітів. Також учням пропонується таблиця з недоліками та шляхами їх усунення (Додаток Ж).
У заключній частині уроку використовуємо метод «мікрофон», де учні мають змогу прозвітуватись, хто і що зробив.
Тема четвертого уроку: «Виготовлення серцевинок квітів для віночка», тип уроку – комбінований.
На етапі актуалізації опорних знань та життєвого досвіду учнів використовуємо бесіду, де вони пригадують чим займались на минулому уроці, які квіти обрали для виготовлення віночка.
На етапі повідомлення нової теми, неохідно записати тему та завдання на дошці.
На етапі мотивації діяльності учнів пояснюємо важливість правильно виготовлених елементів квітки: тичинки, маточки.
Перш ніж розпочинати вивчення особливостей виготовлення серцевинок квітів, доцільно пригадати міжпредметні зв'язки з біологією та пригадати загальну будову квітки, назву її окремих частин. На цьому етапі застосовується метод репродуктивної бесіди. На закріплення нового матеріалу учні повинні на дошці або на плакті показати окремі частини квітки (Додаток З).
На практичній роботі вчитель знайомить учнів з матеріалами, з яких виготовляють тичинки для штучних квітів і технологією їх виготовлення, використовуючи пояснення, наприклад:
Результатом роботи є виконані тичинки для таких квітів як: мак, ромашка, жовтець, барвінок,волошка та заповнений технологічний етап проекту.
При поясненні особливостей і послідовності виготовлення серцевинок різних квітів, доцільно використовувати крім готових квітів, виготовлені лише серцевинки до кожної квітки та інструкційні карти на виготовлення квіток (Додаток З).
У заключній частині уроку використовується метод «мікрофон», де учні розповідають, що вони зробили, що не встигли зробити, труднощі , які виникали під час роботи.
Тема п’ятого уроку: «Гофрування деталей квітів», тип уроку – комбінований. На початку уроку учні пригадують з чого складається квітка, показуючи на малюнку ці деталі.
На етапі мотивації діяльності учнів варто використати розповідь про весільні вінки.
При вивченні нового матеріалу, учні знайомляться з основними інструментами, які використовуємо для гофрування елементів квітки.
На цьому етапі демонструємо інструменти (гачок, ніж, бульку), пояснюємо їх будову і можливі різновиди, показуємо прийоми правильного тримання і використання.
Щоб зацікавити учнів до практичної роботи демонструємо прийоми гофрування деталей квітів, пояснюючи, що гофрування має велике значення для якості квітки.
Учні повинні ознайомитись з безпечними прийомами користування нагрітими інструментами і їх зберіганням під час роботи. Використовуючи інструкційні картки, пояснюємо особливості гофрування чашолистиків, пелюсткових кіл та листкових пластин різних квітів (Додаток И).
На практичній роботі учні виконують тренувальні вправи по використанню інструментів та за інструкційною карткою проводять гофрування пелюсткових кіл, чашолистиків та листкових пластин.
У заключній частині уроку використовується метод «мікрофон», де учні розповідають, що вони зробили, що не встигли зробити, труднощі , які виникали під час роботи.
Тема шостого уроку: «Складання деталей квіточок віночка», тип уроку – урок формування практичних умінь і навичок.
На етапі актуалізації опорних знань і досвіду учнів варто використати інтерактивний метод – тестування.
Повідомляємо і записуємо нову тему та завдання уроку на дошці. Щоб замотивувати учнів до уроку можна розказати історію віночка надії.
Завданням практичної роботи є складання квітів(мак, ромашка, барвінок, волошка, жовтець) за інструкційними картами (Додаток І).
У вступному інструктажі пояснюємо виготовлення листків, тобто виготовлення черенка (обкручування дроту папером чи нитками) з'єднання його з листковою пластинкою та стеблом. Знайомимо учнів з прийомами обкручування дроту папером чи нитками.
У заключній частині проводимо з учнями бесіду, з’ясовуємо, що вдалось зробити, а що ні.
Тема сьомого уроку: «Плетення вінка із штучних квітів. Заключний етап проекту», тип уроку - комлексне застосування знань, умінь і навичок.
На початку уроку розгадуємо загадку-кросворд.
Щоб замотивувати учнів на роботу варто розказати учням про те, що вони будуть на на цьому уроці плести віночок (Додаток Ї).
На практичній роботі використовуємо інтерактивний метод – презентацію по плетінню віночка. Збирання віночка проводиться групами. Одні плетуть каркас, інші готують папір для обкручування каркасу; сортують квіти за місцем їх розташування, готують стрічки тощо. Така робота підвищує відповідальність кожного за кінцевий результат, стимулює якість роботи, привчає до роботи відстоювання, формування своєї точки зору. Наприкінці заняття, коли віночок сплетений, учениці фотографуються у ньому.
У підсумках уроку аналізуємо сплетений віночок, обговорюємо, що вийшло, а що ні.
Програма була апробувана у загальноосвітній школі міста Глухова.
Під час вивчення тем, пов'язаних з обробкою та збіркою квітів, збіркою віночка, рекомендуємо використовувати такі прийоми навчання: обгрунтований доказ, пояснення під час демонстрації прийомів роботи, виконання вправ за зразком та інші.
Під час обговорення та оцінювання виробів учням рекомендується записати і запам'ятати вимоги до якості робіт, знання яких допоможе їм об'єктивно оцінювати свої роботи і роботи товаришів.
Свою особливу специфіку має оцінювання складності й художньої довершеності композиції, в першу чергу тут повинні враховуватися:
"Найчастіше декоративно-прикладні роботи дітей виконуються в руслі традицій місцевих художніх промислів. Поряд з цим є й роботи, що демонструють самостійну, оригінальну творчість дітей, збагачену сприйняттям творів народного мистецтва, яке слугувало лише відправним моментом в розробці юними художниками власних композицій... Обидва напрямки є однаково вірними і немає необхідності у їх протиставленні. В кінцевому підсумку важливим є результат, до якого приходить педагог в своїй роботі з дітьми" [1 - 56].
Перелічених критеріїв цілком достатньо для того, щоб на їх основі було обгрунтовано оцінювати роботи по виготовленню штучних квітів.
Основні етапи формування у школярів навичок самоконтролю на практичних заняттях досить чітко визначені в роботах С.Г.Геллерштейна, Н.Д.Левітова, Л.Т.Охітіна, Б.О.Федоришина, В.В.Чебишевої. Найзагальніші елементи цього процесу визначені Л.Т.Охітіною:
Подібні елементи відзначає й Л.Г.Подоляк:
а) чітка постановка вимог щодо якості праці;
б) явна вказівка на місце і роль самоконтролю в трудовому процесі;
в) введення якомога більшого числа різноманітних ознак-сигналів для самоперевірки, які включали б різні види сприймання.
Методичні підходи до навчання школярів основам самоконтролю в процесі трудового навчання найгрунтовніше розроблені в докторській дисертації А.С.Линди "Дидактичні основи формування самоконтролю в процесі самостійної роботи учнів". Зокрема в ній чітко виділяються форми організації роботи учнів при самоконтролі, що є одночасно його етапами:
Подібну схему навчання учнів самоконтролю, з певною корекцією, прийняли й ми для використання на заняттях по виготовленню штучних квітів. На першому рівні самоконтролю відбувається процес засвоєння учнями переліку критеріїв оцінки та формування здатності до їх використання в кожному конкретному випадку. Керівництво обговоренням перших учнівських робіт по виготовленню штучних квітів має здійснювати сам вчитель. Його завдання полягає не лише в чіткому аналізі окремих деталей виробу, але й і в тому, щоб створити атмосферу дружнього обговорення і конструктивної критики, подолати упереджене ставлення учнів до відкритого висловлювання власної позиції.
Колективне обговорення робіт учнів дає великий ефект, бо товариська похвала чи критика нерідко мають більшу дієвість, ніж слово вчителя.
Така система підвищує відповідальність учнів за свою роботу і роботу своїх товаришів, розвиває організаторські здібності школярів, їх вміння безпомилково й чітко визначати сильні й слабкі сторони композиції. Крім того, у класі формується правильний стиль товариських відносин і співробітництва, учні вчаться керувати своїми товаришами і свідомо підкорятись чужому керівництву. Залучення до організаційної роботи підвищує інтерес учнів до занять, бо кожен з них повинен не лише засвоїти послідовність виконання операцій, але й вміти пояснити причини помилок у роботі [2 - 24].
Для повного уявлення змісту проведення занять модуля "Виготовлення штучних квітів'" додаються поширені конспекти занять.
2.2. Апробація методичного забезпечення
Складене методичне забезпечення представлене у ІІ розділі, §2.1, було апробовано у навчальному процесі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 під час педагогічної практики;
Згідно праграми, мною спочатку було розроблено календарно-тематичний план (додаток), а потім на основі цього – цілий ряд уроків з методичним забезпеченням.
Перед початком проведення занять, провела тестові опитування для з’ясування базових знань учнів: «Проектно-технологічна діяльність, методи проектування».
У тестуванні прийняло участь 75% учнів. Аналіз тестування показав, що на питання під №4 «Що включає в себе конструкторський етап?», 75% опитаних дали правильну відповідь, 25% - не правильну. Це говорить про те, що більшість учнів орієнтуються у даній темі. Результати опитування відображені на Гістограмі 1.
Гістограма 1. Кількість правильних відповідей на питання «Що включає у себе конструкторський етап?»
Коли учні ознайомилися більш детально з технікою виготовлення штучних квітів, з інструментами, якими гофруються деталі, було знову проведено на етапі актуалізації знань тестування: «Матеріали та інструменти, які використовуються для виготовлення штучних квітів. Технологія виготовлення штучних квітів із текстильних матеріалів».
Проаналізувавши тести, можна сказати, що майже всі учні правильно відповіли на питання. Результати представлені у коловій діаграмі №1.
Висновки
Представлене методичне забезпечення пройшло апробацію у загальноосвітній школі I-III ст. №6 під час педагогічної практики. Проведене дослідження дозволило виявити можливості ознайомлення учнів середньої школи з національними традиціями та звичаями українського народу на основі вивченого модуля, курсів за вибором «Виготовлення штучних квітів».
Під час дослідження було встановлено:
Під час вивчення модуля «Виготовлення штучних квітів», а саме виготовлення об’єкту праці – українського народного віночка, учні знайомляться із символічним значенням квітів, різновидами віночків, їх значенням та відмінностями. Знайомляться та вивчають у український народний фольклор : пісні про віночок, квіти , які вплітаються до нього, прислів’я, приказки, загадки про квіти (барвінок, мак, ромашка, волошка, жовтець), різновиди українського народного віночка.
На основі вивчення модуля «Виготовлення штучних квітів» учні знайомляться їз національною культурою, традиціями, звичаями.
Програма модуля передбачає вирішення таких завдань:
Аналіз наукової літератури дозволоив з’ясувати, що на Україні широко використовуються квіти для оздоблення оселі, одягу, зачіски. Вони часто застосовуються у різних ритуалах. Найбільш широко використовуються вінки. У процесі виготовлення, а особливо плетення українського віночка, створюються сприятливі умови до засвоєння низки традицій, традиційних обрядів, у яких використовують квіти і віночок.