Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 5. Міжнародне портфельне інвестування.
5.1. Зародки теорії портфельного інвестування
Дж. Ст. Міль (30-40 рр. ХІХ ст.): вперше почав досліджувати процеси міграції капіталу; за допомогою статистики довів, що капітал як і товари може бути мобільним. Припустив, що в колонії з метрополій експортується надлишкова частина капіталу, яка відповідає за зниження норми прибутку на
виробництві внаслідок його "перенасичення" (в термінах сучасної науки - внаслідок дії закону спадаючої граничної продуктивності) або взагалі є не затребуваною.
Марксистська теорія: в основі процесів вивозу капіталу - дія закону тенденції норми прибутку до зниження. К. Маркс доводить, що капітал вивозиться за кордон не тому, що він є зайвим в своїй країні, а тому, що там він може отримати більш високу норму прибутку. В подальшому В. Ленін і
Р. Гільфердінг пов'язали процеси експорту капіталу з нерівномірністю розвитку різних країн та регіонів світу і пануванням монополій.
Л. Вальрас закладає передумови аналізу міжнародної інвестиційної та платіжної позиції будь-якої країни. Правило Вальраса: вартість імпорту країни
повинна дорівнювати вартості експорту та чистого припливу зарубіжних
активів і процентів по них.
Сучасні теорії
І. Теорії мега- та макрорівня
Неокласика: аналізуються причини руху капіталів з позицій теорії факторних переваг. Висновок: капітал в різних формах залишає країну, де його
продуктивність є низькою, і прямує до країни з порівняно вищою продуктивністю (Е. Хекшер, Б. Олін, Р. Нурксе, Б. Іверсен).
Неокейнсіанство: досліджуються причини та наслідки міжнародної міграції капіталу, її взаємозв'язок із динамікою сукупного попиту та його окремих елементів (споживчих видатків, інвестицій, державних видатків та чистого експорту), рівня зайнятості та внутрішніх заощаджень. Висновок: рух
капіталу з країни визначається станом її платіжного балансу. У разі, якщо її експорт товарів і послуг буде менше за імпорт, капітал залишатиме країну і навпаки (Ф. Махлуп, Є. Домар, Р. Харрод).
Теорії трансформації сучасного фінансового капіталу: досліджується вплив глобалізації та транснаціоналізації на динаміку і структуру світового фінансового капіталу (І. Валерштейн, В. Іноземцев, О. Тоффлер, Л. Туроу, І. Фамінський).
Теорії глобалізації й інтернаціоналізації сучасних фондових ринків
(Ф. Фабоззі, Г. Бірман, Б. Койлі, Р. Розен, Дж. Фрідман та ін.), у т .ч. концепції інтеграції до них ринків цінних паперів України та інших країн СНД
( Мозговий О., Оскольский В., Суторміна В.)
Макротеорії портфельних інвестицій: макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику (Г. Ме-
йер, Р. Кевіс, А. Юасей, Р. Кенен та ін.); аналіз стану фінансових ринків
та їх впливу на політику прийняття рішень в галузі видатків, зайнятості,
виробництва і цін (Дж. Тобін, Нобелівська премія, 1981 р.)
Теорії економічного зростання: міжнародні інвестиції розглядаються в
контексті валового національного нагромадження та як зовнішній каталізатор економічного підйому (Г. Джонсон, С. Кузнець, Г. Хаберлер, Дж. Хікс).
Теорія "втечі" капіталів: досліджуються причини, форми та наслідки легальної та нелегальної втечі капіталів з країни (Д. Каддінгтон, Ч. Кіндлебергер)
Теорії взаємодії іноземних портфельних інвесторів з державою, у .т.ч.
оподаткування операцій з цінними паперами ( У. Баффет, Дж. Сорос)
5.2. Структура портфельних інвестицій. Основні портфельні інвестори
Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.
Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні - знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність - ризик - ліквідність".
Порівняльні переваги ПрІІ над прямими:
- більш висока ліквідність - спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися в готівкові гроші;
- порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.
Порівняльні недоліки:
- високий рівень ризику, який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал.
- більш низький рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть по самих прибуткових простих акціях, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу складає лише 40-50% рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);
- відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів та їх ринкову вартість;
- створюють додаткову зовнішню заборгованість країни та її резидентів.
Аналіз структури ПрІІ здійснюється за критеріями:
- за напрямком руху (експорт, імпорт);
- територіально-географічним;
- за суб'єктом інвестування (підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституціональні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи, міжнародні фінансові організації);
- за інструментами інвестування (цінні папери, що дають право на участь в капіталі (акції), боргові цінні папери, вторинні цінні папери);
- за терміном (короткострокові - до 2-х років, середньострокові - до 10 років, довгострокові - понад 10 років) тощо.
Головними портфельними інвесторами на і посередниками світового фінансового ринку є універсальні та спеціалізовані транснаціональні банки та інституціональні інвестори, операції яких як з боку попиту, так і пропозиції визначають ринкові ціни фінансових інструментів.
Інституціональні інвестори (ІнІн) - це юридичні особи, головною функцією яких є здійснення фінансових операцій:
- інвестиційні компанії - юридичні особи, що діють на ринку цінних паперів за власний рахунок і спеціалізуються на: а) андеррайтингу (випуск та гарантоване розміщення цінних паперів приватних компаній); б) купівлі - продажу цінних паперів дилерами; в) вкладанні власних коштів у цінні папери;
- інвестиційні фонди - юридичні особи, що здійснюють випуск власних акцій з метою мобілізації грошових коштів інвесторів та їх вкладення від імені фонду в цінні папери та депозити;
- трастові і пенсійні фонди;
- страхові компанії;
- позичково-ощадні асоціації тощо. Джерела основного доходу Інін:
- дивіденди та відсотки по цінним паперам, що перебувають в їх власності;
- отримання різниці цін купівлі - продажу цінних паперів;
- надання платних послуг клієнтам.
Глобалізація світових ринків також позначилася на інвестиційних фондах і компаніях: протягом останнього десятиріччя їх внутрішні інвестиції за темпами зростання істотно поступаються іноземним активам.
5.3. Ринок цінних паперів та його інструменти
Світовий ринок цінних паперів (РЦП) або фондовий ринок -
сегмент світового ринку капіталів, на якому здійснюються операції з цінними паперами.
Таблиця 10.1
Суб'єкти РЦП та види їх діяльності
Цінні папери (ЦП) - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам1.
Принципи функціонування: прозорість, відкритість, добросовісна конкуренція; рівність можливостей; захищеність прав інвесторів; збалансованість; правова упорядкованість і контрольованість.
Функції РЦП:
- інвестиційна;
- перерозподіл власності й доходів;
- перерозподіл інвестиційних ризиків.
Структура РЦП
Критерій класифікації
Сектори ринку
Спосіб розміщення цінних паперів (ЦП)
- первинний;
- вторинний
Вид розміщення цінних паперів
- ринок, на якому ЦП розміщуються прямим зверненням емітента до покупця;
- ринок, на якому ЦП розміщуються через інституціонального інвестора
Місце операцій з ЦП
- фондова біржа;
- позасписковий біржовий ринок;
- торгівля "з прилавка" або "вулична" торгівля (об'єктами купівлі - продажу є цінні папери підприємств, результати діяльності яких та стаж роботи не дозволяють їм потрапити на фондову біржу або на позасписковий біржовий ринок1; оформлення угод здійснюється за спрощеними, менш регламентованими, правилами);
- "третій ярус" - позабіржовий ринок, відмінність якого від "вуличної" торгівлі полягає у тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладення угод, що і на біржі
Економічна природа ЦП
- ринок боргових цінних паперів;
- ринок пайових цінних паперів;
- ринок похідних цінних паперів
Суб'єкт випуску (емітент) цінних паперів
- ринок державних позик;
- ринок муніципальних позик;
- ринок цінних паперів підприємств та організацій
Термін обігу ЦП
- ринок ЦП з установленим (фіксованим) строком обігу;
- ринок ЦП без встановленого строку обігу
Механізм виплати доходу
- ринок ЦП з фіксованим доходом;
- ринок ЦП із змінним доходом
Територія обігу ЦП
- місцевий;
- національний;
- регіональний;
- міжнародний.
Інструменти РЦП
Акціонерні (пайові) цінні папери - цінні папери, що обертаються на ринку, засвідчують участь їх власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендів.
Боргові цінні папери - цінні папери, що обертаються на ринку та засвідчують відносини позики між власником документа та емітентом (особою, яка випустила цей документ).
Облігації - цінні папери з граничним терміном погашення, що надають право власникові отримувати фіксований доход від їх номінальної вартості.
Прості векселі - письмові боргові зобов'язання, що надають беззаперечне право їх власникові по закінченні терміну зобов'язання вимагати від боржника сплати визначеної на векселі суми.
Боргові розписки (ноти) - короткострокові грошові інструменти (3-6 місяців), що випускаються позичальником на своє ім'я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку, придбання нереалізованих, пролонгацію кредиту та надання резервних коштів.
Інструменти грошового ринку - грошові документи, що надають їх утримувачу безумовне право на гарантований грошовий доход на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
Фінансові деривативи - похідні (вторинні) фінансово-грошові інструменти, що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цінних паперів.
Передплатні сертифікати - особливий вид цінних паперів, що випускаються разом з облігаціями чи привілейованими акціями і дають їх власнику право на покупку визначеної кількості звичайних акцій за обговореною ціною протягом визначеного періоду.
Опціони - цінні папери, які дають право, але не зобов'язують купити або продати пакет цінних паперів протягом визначеного терміну.
Ф'ючерси - зобов'язання (як правило, короткострокові) продати пакет акцій з отриманням оплати через певний час після підписання угоди за ціною, визначеною в контракті.
Свопи - зобов'язання з купівлі - продажу цінних паперів за поточним курсом з одночасним заключенням угоди про зворотну продаж-купівлю активів через певний термін.
Більшість операцій на світову РЦП (85%) здійснюється через фондові біржі - організаційно оформлені регулярні ринки з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюються торговцями фондовими цінностями.
Зараз в світі нараховується близько 200 фондових бірж, об'єднаних в Міжнародну федерацію фондових бірж. Усі вони поділяються на групи:
- найбільш розвинуті - Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська (60% світового обсягу торгівлі акціями), Франкфуртська (10%), Паризька (5%);
- розвинуті - Цюріхська (4%), Амстердамська, Міланська, Торонтська, Австралійська;
- перспективні - Сінгапурська, Сеульська, Сянганська (2%), Манільська, Бангкокська;
- новостворені - Празька, Варшавська, Українська, Будапештська, Російська тощо.
Світовий РЦП є надчутливим барометром стану світової економіки, індикаторами якого є агреговані біржові індекси: Dow Jones, NASDAQ, Nikkei225, RTS, FTSE, DAX, Standard & Poor's500, Russel2000, Hang Seng тощо).
Розмір міжнародного РЦП та кожного з його сегментів визначається через показник капіталізації, який дорівнює сукупній вартості цінних паперів, допущених до торгівлі на фондових біржах відповідного ринку.