Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Доведені до краю
Ви знаєте, як це – коли мама лежить в лікарні і всі надії разом з господарством покладені на Вас? Коли в домі, замість звичних людей – чужі; рідні, але чужі, зі своїми власними звичками, манерами і міркуваннями. Коли кожен Ваш подих, кожен крок сповнений страхом за мамине життя, який ламає Ваш дух і змушує мозок підкорятись паніці. Коли в коротких перебіжках між лікарняними і домашніми стінами Ви думаєте тільки про те, що треба принести, що приготувати, що забрати. Ви думаєте тільки про дорогу від лікарні до дому; вона сниться Вам короткими ночами, а вдень випікає стопи своїм розжареним асфальтом.
Я називаю це повним виснаженням. Хоча ні; повне виснаження – це коли мозком керує апатія, така потужна, що навіть якби будинок запалав, Ви б не зробили і поруху, аби врятуватись. І байдуже, чи прокинетесь Ви знов.
Це – виснаження. Коли після п’ятигодинного прибирання в квартирі Ви здираєте руки до крові, а решта Ваших співмешканців не тільки не помічають це, а й ще більше розводять бруд.
Це – виснаження. Коли не хочеться ні їсти, ні пити; лиш спати. Коли сідаєте на мить і провалюєтесь в сон. Коли лежите, усвідомлюючи, що треба щось робити, але думка встати навіть не зароджується. Коли у Вашому розумінні відпочинок – це не злиття з природою, як в Коцюбинського, це – можливість просто сісти.
Це – виснаження. Коли болить все: голова, руки, тіло. Коли тріщить кожен м’яз, коли неможливо підняти руку вгору. Коли не можете іти, але якось ідете; машинально, за інерцією. Коли останніми зусиллями Ви встаєте і до кінця дня забороняєте собі сідати, аби випадково не заснути. Коли Ваша тінь кульгає поруч, і тільки завдяки цьому Ви усвідомлюєте, що надірвали м’яз і не можете зробити й кроку. Коли кисть руки не здатна вже тримати і листочок, Ви зціплюєте зуби і мовчки несете сумки. Коли до шкіри долонь не можливо доторкнутись, – все пашить від подряпин – а Ви стаєте мити посуд. Не тому, що хочете зробити з себе героя. І навіть не тому, що порядок вважаєте ціннішим за здоров'я. Просто тому, що мама ніколи не залишила б такого безладу.
Це – виснаження. Коли думки про завтрашній день катують Ваш мозок. Коли тільки й думаєте, що приготувати, коли кого нагодувати, а самі їсте, як та кізонька з казки – вхопили водички крапельку і далі, і далі, і знов. Коли лягаєте о першій ночі, а встаєте о сьомій ранку, аби доробити те, що не встигли вчора. Коли хочеться дорікнути собі за те, що не вкладаєтесь в графік, але не можете, бо робите все неможливе. Коли Ваша єдина радість – це чисто вимита підлога на кухні.
Це – виснаження. Коли з від стресу і браку сну Ви стаєте настільки дратівливими, що видираєте волосся, коли воно некрасиво лежить. Коли з кожним днем Ви все глибше розумієте, що куріння – не такий вже й поганий вихід. Коли нігті згризені до пучок. Коли Ви мовчите від страху, що з вуст злетить лайка, яка пасує хіба п’яному портовому вантажнику.
Це – виснаження. Коли все болить, але мама просить пити і Ви встаєте. Коли ноги гудуть так, що цей звук віддається в вухах, але на кожне прохання Ви відповідаєте: «Я це зроблю».
Це – виснаження. Коли самі напрошуєтесь на роботу і, виконуючи її, схлипуєте. Коли просите Бога допомогти, але з невідомих Вам причин всю допомогу свідомо відкидаєте. Коли хочеться плакати, але це потребує надто багато сил.
Це – виснаження. Коли Ви лягаєте спати і молите Бога про єдине – змилуватись і не дати Вам прокинутись знов.