тема яка охоплює мову мистецтво і самодіяльне професійне науку природничу і суспільну ідеологію право
Работа добавлена на сайт samzan.net:
3 МОДУЛЬ
1.Особливості розвитку духовної культури Укр. ХІХ ст..
Духовна культура - складна, багатогалузева система, яка охоплює мову, мистецтво і (самодіяльне професійне), науку (природничу і суспільну), ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування і т. д., тобто все те, що складає світ духовний народу, його свідомість, сукупність його переконань і поглядів
XIX ст. особливу роль починає відігравати 3-є поліція, відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному Тобто на середовищі. рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична Власне ситуація. стояло питання про саме її існування.
Розвиток духовної культури не відривний також від історії становлення суспільства: розглядаючи й характеризуючи її особливості не можна не врахувати історичних моментів, у якій вони формувалися й виявлялися. Нерозривність матеріальних і духовних цінностей в культурі кожного народу, їх історична взаємозумовленість є очевидними.
У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині - німецькоюнаціональна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. свисокими здобутками в галузі літератури і мистецтва, науки і техніки, а й тим, як ці здобутки втілюються в життєдіяльності народу, як вони позначаються да повсякденному житті і світовідношенні людини.
2.Зародження нової укр. літ.
Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ´яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу.
Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т. Г. Шевченко, у творчості якого найяскравіше відбилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури. Оспівуючи патріотичні почуття, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуататорів як української, так і інших національностей, поет обурювався зневажливим ставленням частини вельможного українства до своєї рідної мови.
Підкреслюючи українофільство Шевченка, слід пам´ятати, що, не виявляючи любові до своєї батьківщини, не можна любити людство. У серці великого Кобзаря вміщувалися глибокі національно-патріотичні почуття з великою любов´ю до всіх братів-слов´ян. Співець українського народу не пропагував національної замкнутості. У його словах, що стали афоризмом, — «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» — закладене глибоке розуміння загальнолюдського змісту культури. Революційний демократизм Шевченка є найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст.
Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів, серед яких виділяються двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» та соціально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Куліш плідно працював як поет-романтик, що проповідує просвітительські та християнські ідеали.
3. Романтизм та сентименталізм в укр.. літ. Першої пол.. ХІХ ст.: І.Котляревський «Наталка Полтавка»,г.Квітка-Основ*яненко «Маруся», романтичні твори Т.Шевченка.
Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.
Сентименталізм (фр. - почуття, чутливість) став запереченням
класицизму з його аристократизмом, орієнтацією на античність і
суворою регламентацією. Назву напряму запозичено в англійського
письменника Л.Стерна, автора "Сентиментальної подорожі". Поруч із
зарубіжними сентименталістами С.РІчардсоном, Ж.-Ж.Руссо, Й.-
В.Гете, М.Карамзіним видатним сентименталістом був українець
Г.Квітка-Основ'яненко. Зокрема, в його повісті "Маруся"
спостерігаємо оригінальний художній вияв цього напряму, який має
такі особливості:
Автори сентиментальних творів зображують приватне життя
звичайних людей середнього і навіть нижчого стану, провінційний
хронотоп — нехитре існування містечка або села.
Герої — люди, заклопотані власними турботами і
пристрастями. Сентименталісти здійснили прорив у сферу
індивідуалізації та психологізму.
Мета письменника, на думку сентименталістів, — розчулити
читача, викликати його співчуття до нещасливої долі героя.
Сентименталізм є стильовою домінантою у творчості Квітки-
Основ'яненка, він є вагомим елементом мистецької манери як і у
багатьох інших вітчизняних письменників, що спричинено, по-перше,
сентиментальністю української душі як такої, по-друге, історичною
ситуацією в Україні, коли особистість у її приватному житті
принижувалася й пригнічувалася сильними світу сього.
Визначальні риси сентименталізму:
- відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;
- позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;
- вільна побудова твору;
- підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;
- мальовничі сільські пейзажі;
- розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;
- інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.
В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо).
Термін “романтизм” першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Таким чином, романти́зм (фр. romantisme) був ідейним рухом у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів – балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Розвиток українського романтизму є складним та зв’язаним з різними особистими змінами долі окремих письменників та з політичними умовами тієї важкої доби. Романтичний культ особистої приязні та романтичний індивідуалізм поруч із слабкостями зв’язків поміж окремими центрами українського життя привели до того, що романтичний рух розпадається на історію окремих гуртків, а почасти на біографії окремих осіб, як це було, до речі, і в романтизмі західному.Але українська мова нового типу вже існувала і поза харківською романтикою. І власне поетичні твори чимало сприяли як не виробленню світогляду братчиків, то його укріпленню, сприяли і їх вірі в майбутнє України. Це була поезія геніального поета – Тараса Шевченка. Куліш писав пізніше: «На Шевченка взирало браттє, як на якийсь небесний світильник, і се був погляд правдивий...» «Муза Шевченка розривала завісу народного життя» – пише Костомаров: «І страшно, і солодко, і болісно і чарівно було заглянути туди!.. Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп вже кілька віків замкнений багатьома замками, запечатаний багатьома печатями»[14, 57]. Поетичні якості поезій Шевченка без сумніву почасти зумовлені його глибинними зв’язками з народною поезією. Бо він не просто переспівує народні пісні, а творить пісні, в єстві своєму народні. Схожість з народними піснями не є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичних формах народної пісні. Вже перейняття форм народної поезії, до того перейнятих Шевченком, не в класицистичному дусі, не «салонізованих» – цілком у напрямі устремлінь романтики. Але Шевченко переймає від романтики ще й поетичні форми, що в загальній свідомості тоді були ознаками романтичного стилю: баладу та романтичну (байронічну) поему. Обидві форми є ударом по теорії жанрів класицизму
Романтизм став важливим етапом розвитку національної самосвідомості, значною мірою сприяв становленню української літературної мова та національної літератури. Він заклав підвалини для розвитку не лише реалістичної, але й модерної літератури наступних десятиліть, зокрема неоромантизму.
4.Укр. літ. Байка Є.Гребінка,Л.Глібов.
У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.
Майстром української байки був Л.Глібов. Для його байок характерний досить широкий тематичний діапазон, органічне поєднання гумору і ліризму, глибока національна самобутність у тональності цього гумору і сатири, невичерпне мовне та образне багатство.
Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду («Ведмежий суд»), здирства й кругової поруки чиновників («Рибалка»), сваволі владних («Будяк та Коноплиночка»). Автор стверджує, моральну вищість обычного народу над панами («Пшениця», «Ячмінь»). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Вовк і Огонь».
Гребінка, при всьому своєму лібералізмі і обдарованості, був досить далекий від радикальних гуртків того часу, не вельми виразний у національних своїх поглядах, дуже поміркований у соціально-політичних ідеях. Така ж і його байка»]. Тому в деяких творах він підніс продиктовану його просвітницько-реформістським світоглядом ідею гуманізації взаємин між панами і селянами.
У байках на морально-етичні теми Є.Гребінка засуджує хвалькуватість, чванство («Дядько на дзвіниці», «Ворона і ягня», «Могилини родини»), подружню невірність («Грішник»), егоїзм («Горобці та Вишня») тощо.
Твори Є.Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний спектр.
Байкарську творчість Л.Глібова умовно поділяють на два періоди: перший - 50-ті - початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки), другий - з середини 80-х років і до смерті письменника
Тож байкарський доробок Л.Глібова у першу чергу потрібно оцінювати в контексті української літератури ХІХ ст. М.Бондар розглядає Л.Глібова як поета, який не сприйняв суб'єктивізм та індивідуалізовану самоусвідомленість романтиків, натомість цікавився формами «колективної всезагальності в первинних основах етнічного буття»
Одна з характерних ознак байкарського доробку Л.Глібова, яка відрізняє його від попередників, - посилений ліризм
Загалом у байках Л.Глібова дослідники вбачають елементи оповідання, пейзажного вірша, медитації тощо
Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв'язної тоскної проблемності.
Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.
5.Розвиток реалізму в укр.. літ. Т.Шевченко,І.Нечуй-Левицький,Панас Мирний.
У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для Р. поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
В підсовітській Україні реалізм — стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.
Визначальні риси реалізму раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; вільна побудова творів; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
2. тами холодный пот головокружение потеря сознания
3. Анаэро~бная инфе~кция
4. тема та її елементи
5. Шпаргалка- Заболевания толстой кишки (болезнь Гиршпрунга, полипы и полипоз, paк)
6. Тема- Предмет и метод экономической теорииТакими категориями как совокупная добавленная стоимость сред
7. Тема 1 Реклама и теория коммуникаций Вопросы Сущность рекламной коммуникации
8. 1945 В М
9. Реферат- Темперамент, типы темперамента
10. а связан с получением высшего или среднего профессионального образования в этих рамках закладываются осн
11. СибАК В соответствии с информационным сообщением Высшей аттестационной комиссии ВАК Министерства обра
12. Реферат на тему- Педагогічна майстерність вчителя її складові елементи
13. Россия в начале ХХ века
14. Метизы расходы на шипы вышли около 400 рублей на колесосаморезы гайки и шайбы
15. Пn П1 П2 Содержание [0
16. Литература - Хирургия (Панкреатит)
17. Чешко И
18. Освободиться от старого того что тяготит или стоит на пути Напишите по 10 писем значимым людям оказавш
19. Українська національна революція середини ХVІІ ст Становлення української державності
20. а поняття що охоплює різноманітні стилі жанри та напрями масового музикування