Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Кров, лімфа, міжклітинна рідина, являються внутрішнім середовищем організму. Вони подають клітинам необхідні речовини для життєздатності і збирають продукт обміну.
Кров – це рідка тканина, яка складається з плазми і кров’яних тілець. Вона безперервно циркулює по кровоносних судинах. Циркуляцій крові по замкнутих серцево судинній системі являється необхідною умовою підтримання постійного її складу. Зупинка серця і припинення руху крові негайно приводить організм до смерті.
Основні функції крові:
І. Транспортна:
ІІ. Захисна
Кров складається із плазми крові, міжклітинної речовини і завислих в ній елементів крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).
Еритроцити.
Основна функція – еритроцитів – перенесення кисню і вуглекислого газу. Еритроцити мають форму ввігнутих дисків і не мають ядра. Їх діаметр – 7-8 мкм, а товщина – 1- 2 мкм. В крові чоловіка еритроцитів близько 5,0*1012/л (5000000 в 1 мкм), в крові жінки – 4,5*1012/л (4500000 в 1 мкм). Під час роботи кількість еритроцитів в крові може збільшуватися до 6*1012/л. Це пояснюється виходом крові із кров’яних депо (селезінка, печінка), в загальний круг кровообігу.
Еритроцити зароджуються в червоному кістковому мозку (близько 107 секунди). Таке поповнення необхідне, так як тривалість їхнього життя не перевищує 120 днів. Знищення старих еритроцитів відбувається в клітинах моноклуатидної фагоцитарної системи (селезінка, печінка та ін.).
При анеміях, які розвиваються в результаті деяких захворювань, зменшується число еритроцитів в крові. Це веде за собою знижений рівень гемоглобіну. Проте, в кожному еритроциті вміст гемоглобіну не змінюється. При первинній злоякісній анемії не тільки зменшується число еритроцитів, але й змінюється форма і вміст в них гемоглобіну.
В склад еритроцитів входить пігмент крові гемоглобін. Його основна функція – транспорт кисню і вуглецю газу. Крім того, він являється головним буфером крові – бере участь в підтриманні постоянної її реакції.
Гемоглобін складається з білка глобіна. В нормі в крові знаходиться близько 140 г/л (14г %) гемоглобіну: у чоловіків 130-155 г/л (13,0-15,5г %), у жінок 120-138 г/л (12,0-13,8г %).
Як і еритроцити і тромбоцити, лейкоцити розвиваються із клітин кісткового мозку. Лейкоцити відрізняються від еритроцитів наявністю ядра і здатністю до активного амебоїдного руху. Вони можуть виходити з кров’яного русла і вертатися назад. В крові здорової людини лейкоцитів у 500 разів менше, ніж еритроцитів усього (4,0-9,0)*109/л (4000 – 9000 в 1 мкм). Кількість їх значно коливається впродовж доби. Найменше лейкоцитів в крові зранку натще, збільшується після їди; під час фізичної роботи, сильних емоцій можу досягати 1,1*109/л.
Розрізняють 5 видів лейкоцитів: одинофіли (1-4% від числа всіх лейкоцитів), базофіли (0-0,5%), нейтрофіли (60-70%), лімфоцити (25-30%),моноцити (6-8%).
Лейкоцити не одинакові по величині, форми ядер, властивостями цитоплазми і функціями.
Таблиця 1
|
Лейкоцити, 109/л |
Еозино-філи, % |
Базофіли, % |
Нейрофіли, % |
Лімфо-цити,% |
Моно-цити, % |
||
|
юні |
палочко-ядрові |
сегменто-ядрові |
|||||
|
4,0-9,0 |
1-4 |
0-0,5 |
0-1 |
2-5 |
55-68 |
25-30 |
6-8 |
Лейкоцити – це клітини імунної системи, які забезпечують біологічний захист організму – імунітет. Неспийняття інфекційних і генетичних тіл.
Тромбоцити, або кров’яні пластинки. Представляють собою безбарвні сферичні, без’ядерні тільця. Їх діаметр – 2-3 мкм, в 3 рази менший за діаметр еритроцитів. Тривалість життя близько 4 днів. Утворюються тромбоцити в черевному кістковому мозку (число тромбоцитів в крові біля 300,0*109/л).
Значна частина їх депонується у селезінці. Печінці, легенях і у випадку необхідності поступають в кров. Приймання їжі, фізична робота підвищують вміст тромбоцитів в крові. Характерною особливістю тромбоцитів являється їх властивість примикати до чужорідних поверхонь і склеюватись між собою. При цьому вони руйнуються і виділяють речовини, за допомогою яких відбувається згортання крові.
Швидкість осідання еритроцитів. ШОЕ
В нормальних умовах еритроцити зависають в плазмі. Цьому сприяє безперервна циркуляція крові. Якщо випущено із кровоносної судини кров і залишити в циліндрі, то можна спостерігати осідання еритроцитів. При розгляданні під мікроскопом маси еритроцитів можна побачити, що еритроцити утворюють так звані монетні стовпчики. При перемішанні цієї крові еритроцити знову зависають. Дослідження показали, що ШОЕ залежить головними чином від складу плазми, а не від властивостей еритроцитів. У чоловіків ШОЕ дорівнює 5-7 мм за 1 год., у жінок – 8-12 мм/год. Особливо прискорене осідання еритроцитів у вагітних – 25 мм/год. і більше. ШОЕ збільшується також при інфекційних захворюваннях і запальних процесах. Досягає 50 мм/год. і більше.
Таблиця 2
|
Група |
Аглютиноген |
Аглютинін |
|
0 (І) А (ІІ) В (ІІІ) АВ (IV) |
Немає А В АВ |
α і β β α немає |
Групи крові визначаються за допомогою стандартних сироваток, до складу яких входять відомі аглютиніни. На тарілку наносять по краплі сироватки крові І, ІІ, ІІІ, ІV груп до складу яких входять відповідні аглютиніни α, β, β i α; в них паличкою вносять по краплі досліджувану кров. Поява в сироватці аглютинації вказує на наявність в еритроцитах однойменного аглютиніну.
КОМПОНЕНТИ ТА ПРЕПАРАТИ КРОВІ
За останні десятиріччя служба пе реливання крові досягла значних успіхів. Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за великої крововтрати, не по требує переливання цільної крові. Можна задовольнитися переливан ням її препаратів. Так, хворому в стані шоку вводять свіжозамороже-ну і нативну плазму, у разі великих крововтрат — еритроцитарну масу тощо.
Завдяки успіхам у галузях хімії, біо логії, медицини, розроблено методи одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна розділити на кілька груп: 1) препара ти з протианемічною дією (еритроцитарна маса); 2) препарати — корек тори системи згортання крові (тромбоцитарна маса, фібриноген, фібри-нолізин, антигемофільна плазма, ге мостатична губка, тромбін, кріопре-ципітат); 3) препарати комплексної дії (плазма, альбумін, протеїн); 4) пре парати імунологічної дії (імуноглобу-ліни); 5) препарати для протиінфек-ційної терапії (лейкоцитарна маса).
Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці.
Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває нативною, бідною на лейкоци ти і відмитою. Нативна маса, крім еритроцитів, містить 35—40 % плаз ми (від початкової кількості), лейко цити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів. Засто совується за спеціальними показання ми у разі непереносності білків плаз ми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40 % лейкоцитів.
Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год.
Показанням до переливання ерит-роцитарної маси є значне зниження кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії (гіпоксії), зу мовленої крововтратою, недостатні стю кровотворення та іншими причи нами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові.
Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої сенсибілі зації організму хворого до факторів плазми крові донора.
Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну суспензію.
Протипоказане переливання ерит-роцитарної маси у разі гемоконцент-рації, схильності крові хворого до гіперкоагуляції.
Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб.
Довгий час можна зберігати еритро цити у замороженому стані. Метод ко рисний, але дорогий, використовуєть ся для зберігання крові дуже рідкісних груп. Після розморожування еритроци ти можуть зберігатися не довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейко цитів, тромбоцитів і плазми.
Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній містяться різні електроліти, вуг леводи, ліпіди, гормони, вітаміни та інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або цент рифугування. Альтернативною проце дурою є «афереза» («забирання»). Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють ерит роцити і повертають їх донору, а плаз му використовують для переливання. Оскільки плазмові білкові фракції мо жуть відновлюватися набагато швид ше, ніж еритроцити, від одного до нора можна брати великі об'єми плаз ми протягом тривалого часу.
Плазма може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгост роково замороженою. Свіжозаморо-жена плазма, за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фак тори згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого зберігання вона втрачає V і VIII фак тори. Свіжозаморожена плазма по винна суміщатися за системою АВО з кров'ю реципієнта.
Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл (4 донорські дози) протягом 60 хв. Свіжозаморожену плазму можна збері гати в домашньому холодильнику.
У деяких західних країнах виробля ють довгостроково заморожену суху плазму. Її виготовляють з багатьох до норських доз (так званий малий пул). У ній змішано кров різних груп за сис темою АВО, а тому її можна вливати пацієнтам з будь-якою групою крові. Суха заморожена довгострокова плаз ма може зберігатися до 5 років.
Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчи ном натрію хлориду. Термін зберіган ня нативної плазми — 1 доба, вису шеної — 3 роки.
Переливання плазми сприяє нор малізації білкового складу крові, зменшенню проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси.
Переливання плазми показано хво рим із травматичним шоком, що су проводжується крововтратою і зневод ненням, хворим зі зниженою кіль кістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при септично му стані. Її застосовують з гемоста тичною метою, вона сприяє швид шому згортанню крові. Не рекомен дується переливати велику кількість плазми (понад 1,5 л) з метою запобігання таким ускладненням, як синд ром масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на грунті тканинної несумісності іму-ноплазмових факторів.
Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об'ємі, можна одержати плазму в кон центрованому вигляді (плазмол). Така плазма зумовлює дегідратацію тка нин, що важливо під час лікування набряку мозку.
Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антигемо-фільну, антистафілококову, антиси-ньогнійну та ін.
З плазми виділяють інші компонен ти крові: альбумін, поліглобулін, фібриноген, у-глобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які вико ристовуються як лікувальні препарати.
Альбумін — основна фракція плаз ми, з якої його одержують. Розчини бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидко го збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною власти востями.
Альбумін активно залучає в кро в'яне русло тканинну рідину, поси лює реакцію аутогемодилюції, попов нює ОЦК, сполучається з токсина ми і виводить їх з організму.
Застосовують альбумін для лікуван ня виснажених хворих з вираженою гіпо-волемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку, .крововтратах.
Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200 мл. Одержують його з ретро-плацентарної крові. Містить альбумін (75—80 %) і стабільні ос- і (3-глобу-ліни (20—25 %). Показання до зас тосування такі самі, як і для альбумі ну. Застосовують у поєднанні з донорською кров'ю або еритроцитар-ною масою.
Фібриноген — один із білків систе ми згортання крові. Випускають у фла конах у сухому вигляді. Перед засто
суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтично го ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого пре парату можна одержати з 1 л донорсь кої крові. Застосовують за патологіч них станів, які супроводжуються зни женням кількості фібриногену в крові у разі фібринолізу після кровотеч в аку шерській практиці, при захворюван нях печінки, селезінки, ДВЗ-синд-ромі. Для запобігання тромбоемболії переливання фібриногену треба по єднувати з уведенням малих доз гепа рину. Фібриноген випускають у стан дартних флаконах (як для переливан ня крові) по 0,2—1 г. Строк придат ності — 2 роки. Фібриноген протипо казаний при тромбофлебіті, тромбо зах та декомпенсованих вадах серця.
Фібринолізин одержують із донорсь кої плазми або сироватки плацентар ної крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких са мих флаконах, як фібриноген. У фла коні міститься 10 000 — 20 p00 -ЗО 000 ОД специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він по казаний при тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міо карда, тромбофлебіті.
Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами — стрептазою, стрептокіназою, стреп-тодеказою, урокіназою.
Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання тромбоцитарної маси повинно прово дитися одразу після заготівлі її, бо збе рігатися вона не може.
Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час до тику до сторонньої поверхні вони роз падаються, виділяючи речовини, які містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин.
Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених де фіцитом тромбоцитів (менше за 20 000 • lO''/л). Вона показана також хворим з крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Поза-як тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати донорську кров за системою АБО.
Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові) у одній дозі, фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор (XIII фактор). Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі кровотеч іншої етіології, де спостері гається зменшення в крові кількості VIII і XIII факторів згортання крові.
Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат. Виготовляють з плазми крові і випус кають у висушеному вигляді.
Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними геморагіями, при оперативних втручан нях на паренхіматозних органах.
Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин периферичної крові з домішкою тром боцитів, еритроцитів, плазми. Одер жати лейкоцитарну масу можна шля хом відстоювання крові або цитафе-рез^у. При цьому беруть кров від доно ра, й диференційовано центрифугу ють, забирають необхідні компоненти (лейкоцити, тромбоцити), а решту складників уводять назад донорові.
Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси (відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові). Під час переливання треба враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберіга ють лейкоцитарну масу не довше однієї доби. Частіше ії використову ють як компонент протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по
лягає в тому, що разом із лейкоцитар ною масою в організм реципієнта вво дять дефіцитні функціонально по вноцінні нейтрофільні гранулоцити, які є основним клітинним фактором протимікробного захисту.
Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби.
Імунологічні препарати за механіз мом дії діляться на дві групи: неспе цифічні (неспецифічний у-глобулін, поліглобулін) та специфічні. Неспе цифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних вірусних і бак теріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфек ція, грип, низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацен тарної плазми (сироватки).
Сьогодні великого значення нада ють одержанню імуноглобулінів спря мованої дії. Їх лікувальна і профілак тична дія спрямована на боротьбу з певною інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення імуногло-булінової фракції. Одержаний препа рат імуноглобуліну має високу спе цифічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген якого був використаний для імуні зації. Серед таких препаратів широко застосовують антистафілококовий Y-глобулін, антистафілококовий по ліглобулін, протиправцевий, антире-зус (D), антигепатитний, протисказо-вии імуноглобуліни.
Імунологічні препарати спрямова ної дії виготовляють з плазми з висо кими показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми донорів, які були активно іму нізовані відповідними антигенами.
Всі імунологічні препарати випус каються у ампулах по 1—1,5—3 мл і зберігаються у холодильнику за тем ператури 2—10 °С. Строк зберіган ня — до З років. Вводять внутрішньо-м'язово.