Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10
PAGE 4
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА РЕФОРМАЦІЇ
Доба Відродження охоплює період пізнього середньовіччя, від останньої третини 13 ст. до кінця 16 ст., а в Англії – до початку 17 ст. За достатньо короткий час в порівняння із античністю, середньовіччям, радикально змінюється суспільна свідомість. Слід зазначити, що деякі історики навіть відокремлюють цей період в окрему епоху, яка слідує за Середньовіччям. В такому разі Середньовіччя завершується в квітні – травні 1453 р. – захопленням столиці Східно-Римської імперії – Константинополя турками-османами. В будь якому випадку з 13 по 17 ст. вже починається розпад класичних феодальних відносин, ствердження принципово нових стандартів мислення.
Відродження – формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичної культури і світогляду. Реформація – лат. “зміна, перебудова”, рух спрямований на спочатку на реформування католицької церкви, а потім і на зміну християнського світогляду взагалі.
Основні особливості:
Спочатку боротьба за реформацію церкви розгорталась в університетах, монастирях, однак к початку 16 ст. незадоволення папою стало загальним (політичні інтриги, жадність, розкіш). Королі і єпископи деяких Європейських країн прагнули відокремити свої церкви від Риму. Вперше цю спробу здійснили французи, ще в 15 ст. Карл 7 в справах французької церкви собор місцевих єпископів отримав верховенство над рішеннями Ватикану.
Найбільш беззахисною виявилась Німеччина (роздробленість), тому саме вона стає Батьківщиною реформації. 31 жовтня 1517 р. монах августинець, який викладав за дорученням свого ордену богослов’я в університеті міста Виттенберг Мартин Лютер вивішує на дверях церкви 95 заперечень проти права пап прощати грішників, що купують відпущення гріхів (індульгенції). Навколо нього дуже швидко збирається однодумці, які переходять до засудження римської церкви і папства в цілому. В 1520 р. Мартин Лютер в присутності своїх студентів спалює папське послання про відлучення його від церкви. Віддаленість Саксонських земель від Риму не дозволили йому швидко відреагувати і Лютер, маючи багато своїх прибічників, навіть втікає від Римського суду (допоміг курфюст Саксонії Фридріх). За цей час його ідеї пчинають інтерпретуватись повільно, він вимушений створити єдине логічне вчення, яке могло би протистояти католицизму. “Відношення між Богом та людиною мають особистий характер, в який церква не має права втручатись – вона лише допомагає знайти кожному свій шлях до Бога”. Священики не повинні відділяти себе від інших людей, вони мали користуватись тими ж самими правами, що й пересічні громадяни, одружуватись, носити простий одяг. В цілому церква спрощувалась. Лютер вперше примірює гостре відчуття своєї індивідуальності із справжнім релігійним відчуттям. Однак такі ідеї мали і зворотній бік: німецькі князі починають під гаслами церковної реформи присвоювати монастирські землі. Фактично Лютер дозволяє підкорити свою церкву князям. Коли імператор Карл 5 призупинив розкрадання монастирів князями, Мартин Лютер заявив йому свій протест (після чого його та його прибічників стали називати “протестантами”. В решті решт імператор дозволяє кожному князівству мати свою релігію, в наслідок чого, центр та північ прийняли лютеранство, а інші – залишились католицькими, що стало однією з головних причин відставання німецьких земель від інших європейських країн.
Лютер та його прибічники занадто залежали від політичних сил, тому своє реформування вони не змогли довести до кінця. В 1536 р. французький монах Жан Кальвін збігає в Швейцарію, в Женеву. Там він пропонує своїй церкві боротися як проти “папістів”, так і проти “світських філософів”. При чому філософів Кальвін вважав найгіршими (гуманісти). Так, в 1553 р. за його наказом був спалений іспанський вчений Мігель Сервет, за критику поглядів Кальвіна. Кальвін наполягає на відокремленні віри від знання. Саме тому природні науки (фізика, хімія, біологія), математика в Кальвіністських країнах могли розвиватись вільно, якщо вони не втручаються в питання віри. Церква виводиться з підкорення світської влади, мала право на самоврядування. Керували общиною найбільш поважні люди, які обирались самою общиною “пресвітери” а також проповідники. Такий устрій церкви був дуже гнучким, вона могла пристосовуватись до будь-якої політичної ситуації. Проповідь праці (“доктрина приречення”), бережливості сприяли розповсюдженню кальвінізму в Голландії, Франції (гугеноти), Англії. В Англії ці ідеї були трансформовані, вони зберегли певні католицькі ознаки – інститут єпископства, деякі обряди. Головою церкви там був сам король (англіканська церква). Ті, хто був незадоволений таким збереженням католицьких традицій в англіканської церкви – називались пуританами (пурус – чистий, “очистити” від католицтва).
В 1563 католицький церковний собор оголошує всіх реформаторів єретиками, чим дозволяє вбивати та переслідувати прибічників реформації, що за декілька років призводить до релігійних війн.
Народився 1469 р. в італійському місті-державі Флоренція в збіднілій дворянської сім’ї нотаріуса. Корпорація нотарів – дрібних чиновників займала найнижчий рівень серед Флорентійських корпорацій. (Данте був члені гільдії міжнародної торгівлі – мріяв про універсальну державу, Бокачо – син торгівця хустками, мріяв про шляхетство і галантне лицарство, а Макіавеллі – закликає образ пристрасно очікуваного князя. Наприкінці 15 ст. Середня Італія потерпає від французьких, швейцарських, іспанських, німецьких вторгнень, контроль над вільним містом Флоренцією намагається повернути нащадки Папи. В такому стані для збереження свого існування Флоренція має вдаватись для вмілого маневрування.
В своїх дипломатичних повідомленнях на прикладі сина Папи Римського видатного політичного діяча та інтригана, кондотьєра Чезаре Борджиа він вивчає як в розшматованій країні з нічого набувається політична влада, як вона утверджується і зростає лише завдяки тому, що не зупиняється перед будь-якими засобами. В фашиській Італії при Муссоліні Макіавеллі проголошується національним героєм, його твір “Государ” був настільною книжкою Сталіна. Напрямок, який визначає брутальності і підступності у досягненні політичних цілей названий його ім’ям Макіавеллізм. (Спірне питання, чи запропонував це явище саме Макіавеллі, чи воно просто найчастіше зустрічається саме в цей час)???
Після падіння Флорентійської республіки і реставрації Медичі (1512 р.) позбавляється всій посад, висилається в свій маєток і пише свої основні твори. Вже в перший рік свого вигнання він починає роботу над двома своїми основними творами: “Государ”, “Міркування про першу декаду Тита Лівія”, на замовлення Медичі пише “Історію Флоренції”. Проте йому цього не досить, він пише вірші, історичні поеми, кілька комедій, які багатьма були не сприйняті через їх непристойність.
Найбільш істотне в політичному вченні:
Причина виникнення держави – історична необхідність та воля людей. М. проти ствердження, що усім на світі править доля і Бог: “Доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину, вона надає самим людям”. Доля всесильна там, де їй перешкодою не служить воля.
Мета держави – блага свободи: безпека особистості і непорушність власності.
Монархії він розглядає в “Государі”, республіки – в “Роздумах…” Перевагу віддає республіці “Не окреме благо, а благо загальне є тим, що робить державу великою. Без сумніву, турбуються про це загальне благо лише в республіках, бо там відбувається все, що цьому сприяє, якщо навіть завдає втрат тому чи іншому зокрема”. “Там де панує більша рівність, засновують республіку, де, навпаки, більша нерівність – монархію”. В іншому випадку твориться щось таке, що з’являється на короткий термін і не має можливості існування”.
Монархії бувають двох видів: успадковані та новозасновані. В першому випадку володар може утвердитися, навіть коли він пересічно вдатний” (його піддані не вдарять у спину). В другому випадку існує 4 шляхи досягнення влади: завдяки власним заслугам - воля - (Мойсей, Ромул, Тезей), за щасливого збігу обставин – доля (Чезаре Борджиа-завдяки батьку), злочином або прихильністю громадян.
Окремий різновид монархій – духовні. Тільки там володарі мають державу, яку не треба захищати, і підданих, якими не треба управляти, піддані не переймаються тим, що ними не правитимуть, і не намагаються вийти з підпорядкування. Лише ці державці насолоджуються надійністю і щастям”.
Надає перевагу “змішаній республіці”, де система державних органів включає аристократичні і демократичні установи, яки взаємно стримують зазіхання на інтереси тієї чи іншої частини населення, визначають вид державного режиму, є компромісом між знаттю і народом. Охорону свободи слід доручити тим, хто менш жадібний і менш помишляє про її захоплення – тобто простолюддю. Знать одержима бажанням панування, а простолюддя лише не хоче бути пригнобленим, воно більш любить свободу і має менше засобів на викрадення свободи на свою користь”.
Державець має бути і лісом і левом. “Необхідно власне знати, що існує подвійна зброя: право і сила. Право – засіб, властивий людині, сила – звірю. Тому що права часто буває недостатньо, треба вдаватись до сили. Тому государ має бути вдатним до ролі і звіра, і людини. Коли державець змушений прийняти природу звіра, то він має уподібнитися лисові і левові, скільки лев беззахисний проти пасток (капканів), а лис – проти вовків. Щоб надати гарного вигляду природі лиса і бути майстром в лицемірстві і перевтіленні, необхідно пам’ятати, що люди настільки простодушні і так заглиблені в повсякденні турботи, що дурисвіт завжди знайде того, кого можна ввести в оману.
Народився в родині простого кравця в м. Анже (Франція) (1529-1530), де пристає до ордену кармелітів, які за його здібності направляють його навчатися до Парижу. В період навчання вплутався у єретичний процес і єдиний з усіх уник вогнища інквізиції, хоча одночасно був позбавлений чернецької обітниці. Після чого Боден переїжджає в Тулузу, де починає вивчати право (заміна теологічної освіти на юридичну). Це призводить до формування їм основної думки: загальнодержавні інтереси стоять вище релігійних засад
Основна праця “Шість книг про державу”. Держава – здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма родинами і тим, що знаходиться в їх загальному володінні.
Підстава держави – сім’я, а не індивід. Народ, що складається із родин не вмирає.
Не повинно бути ніяких приводів для виступу проти держави, бо вона – суверенна. Суверенітет – це абсолютна і постійна влада. Абсолютність суверенітету означає, що суверенна влада не підлягає повелінням інших, не знає ніяких обмежень для прояву своєї могутності. Постійність – це не тимчасова, а незмінна, вічна влада. Джерелом суверенітету – є народ, а її носієм – государ.
Ознаки суверенітету:
Сувереном виступає монарх, який одержує верховну владу або в результаті добровільної згоди підданих (договору) або в спадщину.
Найкраща форма правління – королівська монархія, де верховна влада (суверенітет) цілком належить монарху, а управління країною сполучає у собі аристократичні (в суд і військо король призначає тільки знатних), і демократичні (деякі посади доступні всім станам). До демократії та аристократії ставиться негативно. В демократичній державі багато законів і влад, а загальна справа в занепаді, народ – “звір багатоголовий”, переслідує кращих, та обирає гірших. В аристократії прийняття рішень пов’язано з боротьбою партій і угруповань.
Відповідно до прояву суверенітету – відокремлює складні держави, один із перших федерації і конфедерації:
Захищає приватну власність – “Майнова рівність згубна для держави тому що втрачаються які б то не були узи, що пов’язують одну людину з іншою., спільність майна не сумісна із сімейним правом, вона зневажає інтереси особистості, що спричиняє ненависть і розбрати.