Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Всебічне і безперебійне тилове забезпечення військ (сил) є одним із основних умов успішного ведення операцій (бойових дій) Збройними Силами України, а керівництво цим процесом – важливим обов’язком командувачів, командирів, штабів, заступників з тилу, начальників родів військ і служб.
Зміни у способах підготовки і ведення сучасних операцій висувають виключно високі вимоги і створюють нові на відміну від минулих війн умови тилового забезпечення збройних сил. Для успішного розв’язання військами (силами) покладених завдань створюється система тилового забезпечення. Вона, як у мирний так і у воєнний час здійснює забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольством, а також речове, автотранспортне, ветеринарне та технічне (по службах тилу) забезпечення військ (сил) і в межах визначених повноважень координує діяльність інших постачальних органів та структур, з’єднань (частин, підрозділів) стратегічного, оперативного і військового тилу. У Збройних Силах України останні 10 років важлива роль у цьому відводилась системі матеріально-технічного забезпечення. Зараз системи тилового та технічного забезпечення функціонують відносно відокремлено одна від одної і медичне забезпечення існує як окремий вид забезпечення бойових дій. Введення аутсорсингу та розмежування функцій між структурними підрозділами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, в деякій мірі, порушило єдину систему управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України, в тому числі організації та контролю за харчуванням особового складу. У переважній більшості військових частин було скорочено ряд посад начальника продовольчої служби, начальника їдальні. Разом з тим, в особливий період харчування особового складу здійснюється штатними підрозділами тилового забезпечення, які розгортаються з переходом військових частин на штат воєнного часу, але відсутність на скорочених посадах фахівців продовольчої служби значно знижує можливості виконання військовими частинами (установами) покладених завдань в особливий період. Тобто діючі договори на закупівлю послуг з харчування військовослужбовців укладалися без урахування вимог ст.ст. 1,7,8 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і здійснюються суб’єктами господарювання виключно у мирний час.
Було створено декілька департаментів (зокрема, розробок і закупівлі ОВТ, економічної та господарської діяльності), підпорядкованих безпосередньо Міністру оборони. На них і зараз покладаються деякі завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) - наприклад, ті, що стосуються формування основних показників Державного оборонного замовлення, отримання від виробників або через закупівлю військової продукції та постачання узгодженої з Генеральним штабом частини запасів матеріально-технічних засобів у війська (сили). У вересні 2010 року, було створено Тил Збройних Сил (ЗС) України, що дозволило без збільшення штатної чисельності органів військового управління різних ланок уникнути дублювання функцій, підвищити рівень та якість планування забезпечення ЗС України матеріально-технічними засобами, спростити порядок управління та більш жорстко визначити функції, повноваження і персональну відповідальність посадових осіб за їх реалізацію та кінцевий результат. Тил Збройних Сил України – основний орган військового управління Генерального штабу Збройних Сил України, який призначений для організації та здійснення в інтересах усіх видів Збройних Сил (родів військ) тилового та технічного (по службах тилу) забезпечення. Тил ЗС України організаційно складається з трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини. Проте паралельне існування таких відокремлених і різних за характером дій управлінських апаратів як Тил ЗС України і департаменти Міністерства оборони України навряд чи сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань з тилового забезпечення військ (сил).
Пріоритетними завданнями Тилу, виходячи з оцінки воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки на середньострокову перспективу на період 2011–2015 років є створення більш гнучкої комплексної системи тилового забезпечення ЗС України як складової частини їх боєздатності.
З огляду на реформування органів військового управління центрального апарату Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України будуть уточнені повноваження та відповідальність з питань тилового забезпечення з боку Міністерства оборони, Генерального штабу та видів Збройних Сил України.
Безпосередньо на Тил ЗС України покладено планування і контроль за використанням коштів, визначення потреби у продукції та послугах тилового призначення для потреб ЗС України; планування забезпечення по службах тилу у мирний час та в особливий період; організація централізованого постачання майна від центрів (об’єднаних центрів) забезпечення до військових частин; оперативне управління службами тилу видів ЗС України, з’єднань, частин та установ з питань матеріального забезпечення; організація прийому і контролю якості продукції та послуг, що надходять від підприємств-постачальників тощо.
Водночас за видами ЗС України залишаються завдання щодо планування та забезпечення військ (сил) матеріальними засобами специфічної (видової) номенклатури через підпорядковані центри забезпечення, бази і склади.
Додатково видами ЗС України виконуватимуться завдання щодо визначення потреб підпорядкованих військ (сил) у військовому майні, виконання заходів, спрямованих на здійснення контролю за розподілом і використанням матеріально-технічних засобів, накопичення, збереження і утримання їх запасів у відповідних обсягах.
Крім того, передбачається реформування структури матеріально-технічного забезпечення та створення вертикалі управління тиловим забезпеченням від Тилу Збройних Сил до військової частини включно.
Проведення вказаних заходів надасть можливість планово виконати основні завдання щодо реорганізації системи забезпечення військ (сил) і створити єдину комплексну, необтяжливу в процесі управління, ефективну, економічно доцільну та науково обґрунтовану систему тилового забезпечення Збройних Сил України.
Оборонна економіка – це наука, яка вивчає військово-економічні відносини, які складаються в процесі виробництва розподілу, обміну та споживання предметів воєнного призначення, що обслуговують оборонні потреби держави.
Військово-економічні потреби держави: 1.Виробничі в предметах праці (сировини, матеріалах); В засобах праці (верстатах, приладах, обладнані і т.д.); Потреби в робочій силі. 2. Невиробничі 2.1.В засобах збройної боротьби 2.2.В предметах особистого споживання військовослужбовців 2.3. В предметах колективного споживання військовослужбовців
Оборонна економіка – це постійно діюча частка суспільного виробництва для забезпечення потреб Збройних Сил країни. Її поява зумовлена дією головного протиріччя економіки: взаємодії необмежених та постійно зростаючих потреб, і обмежених ресурсів. Крім суто економічних причин, розв’язання військових конфліктів, мали місце психологічно-особистісний характер (відносини між окремими лідерами країн), релігійний (Хрестові походи), ідеологічно-світоглядний (холодна війна, непряме військове протистояння СРСР зі Сполученими Штатами Америки, що мало місце в країнах третього світу) та випадковий характер. Необхідність оборонної економіка можна підтвердити за допомогою теорії оптимуму Парето . Це теорія італійського економіста Вільфредо Парето (1848– 1923), згідно якої в умовах наявності рівноваги економічної системи, не можна поліпшити стан одного суб’єкта, не погіршивши при цьому стан іншого. Те саме стосується й функціонування окремих держав, прагнення домінування в сучасному світі породжує приховані або відкриті міждержавні конфлікти.
Отже, для правильної та ефективної організації оборони та підтриманні на належному рівні обороноздатності країни необхідна оборонна економіка та її теоретичні основи.
Таким чином, оборонна економіка- це система знань про економічні основи військового будівництва, зміцнення оборонного потенціалу і ведення війни.
Як і будь-яка інша наука, має свій предмет - це система економічних відносин з приводу використання обмежених економічних ресурсів в інтересах зміцнення обороноздатності держави.
Оборонна економіка, як наука вивчає військо-економічні відносини, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання предметів військового призначення.
Оборонна економіка, як об’єктивна реальність включає в себе:
• чисто військове виробництво засобів збройної боротьби
• цивільне виробництво засобів збройної боротьби
• цивільне виробництво звичайної цивільної продукції
• військове господарство.
Теоретичною основою функціонування та розвитку оборонної економіки виступає економічна теорія.
Економічна теорія — це фундаментальна (від лат. fimdamentum — основа) економічна наука, яка вивчає загальні закономірності господарського життя, основа економічних наук.
Оборонна економіка як система теоретичних знань відповідно до специфіки об'єкта та предмета дослідження базується на загальних економічних законах і включає воєнну проблематику міжгалузевих і галузевих економічних наук. Вона має комплексний характер і складні взаємозв'язки з економічними та військовими науками, є відносно самостійною галуззю економічної науки. Військова економіка своїми положеннями у сфері обгрунтування потреб будівництва Збройних Сил і ведення збройної боротьби, а також вимогами щодо їх задоволення входить до складу воєнної науки.
Галузеві й спеціальні економічні науки забезпечують оборонну економіку даними про стан і тенденції розвитку відповідних галузей народного господарства, а оборонна економіка у свою чергу ставить перед цими науками воєнно-економічні проблеми й у взаємозв'язку з ними окреслює можливі шляхи їх вирішення
Оборонна економіка тісно пов’язана з багатьма економічними та неекономічними дисциплінами: математика, право, інформатика, географія, історія, статистика, психологію, економічний аналіз.
Економічні закони – це суттєві, стійкі, причинно-наслідкові зв’язки як середині виробничих відносин економічних процесів і явищ, так і між ними. 1. загальні економічні закони –діють в усіх без винятку способах виробництва (Закон економії часу, Закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, Закон усуспільнення виробництва й праці, Закон зростаючих потреб); 2. специфічні економічні закони –діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (Закон додаткової вартості, який діє при капіталізмі);
В оборонній економіці діють ті ж економічні закони, що в економіці народного господарства в цілому: закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу. У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Закон грошового обігу - особливий економічний закон (діє в кількох формаціях), який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, та вартістю грошей.
Мн = (∑P*Q - ∑K + ∑П - ∑ВП)/V , де
Мн - кількість необхідних для товарного обігу грошей. ∑P*Q - сума цін товарів. ∑K - сума цін товарів, проданих у кредит. ∑П - сума платежів за борговими зобов'язаннями. ∑ВП - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів. V- середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).
Загалом зміст закону обігу паперових грошей в умовах золотого стандарту полягає у тому, що їх випуск повинен обмежуватися тією кількістю, за якої в обігу знаходилося б лише представлене ними золото. В західній економічній літературі при визначенні кількості грошей користуються формулою, запропонованою американським ученим І. Фішером, MV = PQ, звідки
M = P*Q / V, де М— грошова маса; Р— рівень цін (або середня ціна, за якою продається одиниця будь-якого окремого товару); Q — придбана кількість товарів; V— швидкість обігу грошей (або середнє число оборотів грошей за їх обміну на товари та послуги).
Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв'язок: обсяг попиту скорочується із зростання ціни і зростає із зменшенням ціни. Математичним виразом закону попиту є функція попиту. Графічним відображенням функції попиту є крива попиту. Закон попиту діє одночасно із законом спадної граничної корисності економічних благ. зміна ціни виливає лише на обсяг продажу товарів, а не на сам попит. . Абсолютно еластичний попит зображується горизонтальною лінією, паралельною абсцисі. Він означає, що споживачі за даноюціною купують товар у необмеженій кількості. Але найменше зростання ціни зменшує обсяг попиту до нуля, а будь-яке зниження ціни веде до безмежного зростання обсягу попиту. Абсолютно нееластичний попит графічновиглядає як вертикальна лініяі означає, що покупцізовсім нечутливі до зміни ціни ікупують одну й ту саму кількістьтовару незалежно від рівня ціни. В економіці до випадку абсолютно нееластичного попиту наближається попит на життєво необхідні ліки (інсулін).
Я вважаю, що в оборонній економіці, також існують випадки абсолютно нееластичного попиту. Наприклад , якщо існує певний вид зброї, аналогів якому немає, то незалежно від рівня ціни, обсяги придбання не зменшаться. Попит на деякі товари іноді залежить від того, скільки ще людей придбали цей товар. Це явище називають “сіткові зовнішні впливи”. (або парадокси закону попиту) Вони можуть бути позитивними і негативними. Позитивні сіткові зовнішні впливи виникають тоді, колитиповий споживач збільшує свій попит, якщо товар купує багато людей. Прикладом такого впливу є ланцюговий ефект, який виникає прибажанні споживача слідувати моді. В оборонній економіці прикладом може бути прагнення держави мати таке ж озброєння, яке мають і інші країни, аби не відставати від них.
Негативні сіткові зовнішні впливи виникають тоді, коли людипрагнуть володіти рідкісними, унікальними товарами. Це – ефектснобізму. Чим менша кількість людей володіє даним товаром, тим вищимбуде попит на нього. Це стосується таких товарів як автомобілі зіндивідуальним дизайном, ексклюзивні одяг, взуття, прикраси, творимистецтва – картини, меблі тощо. Купівля такого товару є справою престижу, підтвердженням певного статусу. Для таких споживачів цінність товаруполягає в тому, що ним володіє обмежене число людей. Ефект снобізмупригнічує зростання попиту, він стає менш еластичним. Ефект снобізму виявляють так звані товари Веблена– предмети розкоші, попит на які споживачів з високим рівнем доходу зростає, незважаючи на підвищення їхніх цін. Я вважаю, що в оборонній економіці цей ефект також присутній, так як кожна країна прагне мати унікальну зброю, в першу чергу для зміцнення власної обороноздатності та підвищення свого статусу.
Закон пропозиції твердить, що між ціною та обсягом пропозиції існує прямий зв’язок: обсяг пропонування зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни. Графічним відображенням функції пропонування є крива пропонування. Закон співвідношення попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом виробництва товарів і послуг, які пропонує виробник. Процес-наслідок виникає на основі подолання суперечності між відхиленням цін від вартості товарів і послуг (під впливом низки чинників) і вимогами до цін згідно із законом вартості. Ринкова економіка в умовах вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі зміни співвідношення попиту і пропозиції здатна уникнути хаотичного розвитку і досягти загальної рівноваги. Хоча в ринковій економіці можливі певні прорахунки, але ціна на кожний товар встановлюється на основі рівноваги між попитом і пропозицією.
Отже, оборонній економіці властиві загальні економічні закони. Разом з тим, оборонна економіка має свої суттєві особливості, що впливають на характер дії економічних законів між суб’єктами виробничих відносин в оборонній економіці, мова йде про військовослужбовців. Оборонній економіці властиві об'єктивні закони, які відображають певний рівень розвитку економіки й воєнної справи, їх діалектику, зумовлену цим рівнем, взаємозв'язки воєнного виробництва та воєнного споживання, поточного воєнного виробництва й резервів, співвідношення різних ланок економіки, цивільного та воєнного виробництв тощо. Властиві оборонній економіці закони, які можна назвати воєнно-економічними, з'являються на основі економічних законів та законів війни й походять від них подібно до того, як воєнно-економічні відносини походять від виробничих відносин даного суспільства й формуються під впливом політичних і воєнних факторів.. До таких законів можна віднести: 1) закон залежності воєнної могутності від воєнного виробництва, 2) закон залежності воєнного виробництва від рівня розвитку продуктивних сил, способу виробництва.
Крім того існує низка специфічних законів і закономірностей:
• закон виробництва додаткового продукту для задоволення військових потреб;
• закон першочергового виробництва вирішальних засобів збройної боротьби;
• закон залежності виробництва засобів збройної боротьби від науково- технічного прогресу;
• закон взаємозв’язку виробничих секторів військового виробництва.
На сферу військової економіки впливають закони політики та закони війни:
• закон залежності війни від її політичних цілей;
• закон залежності ходу війни від співвідношення економічних потенціалів;
• закон ходу війни в залежності від співвідношення військових потенціалів воюючих країн;
• закон залежності ходу війни від морально-політичного потенціалу.
Отже, можна стверджувати, що оборонній економіці властиві як загальні економічні закони, так і специфічні закони, які пов’язані з військовою сферою.
Оборонна економіка – це наука, яка вивчає військово-економічні відносини, які складаються в процесі виробництва розподілу, обміну та споживання предметів воєнного призначення, що обслуговують військові потреби держави.
Оборонна економіка як система теоретичних знань відповідно до специфіки об’єкта та предмета дослідження базується на загальних економічних законах і включає воєнну проблематику міжгалузевих і галузевих економічних наук. Вона має комплексний характер і складні взаємозв’язки з економічними та військовими науками, є відносно самостійною галуззю економічної науки.
Економіка Збройних Сил України – відносно самостійна частина оборонної економіки, що випливає з особливостей самої сфери, у рамках якої здійснюється економічний процес.
Науково-технічний потенціал – сукупність трудових, матеріальних ресурсів, науково-технічних знань та виробничого досвіду, які має країна для задоволення народногосподарських потреб, у тому числі військово-економічних потреб.
Військовий науково-технічний потенціал – це частина науково-технічного потенціалу, яка займається економічним забезпеченням збройних сил у мирний та військовий час.
Ефективність – це взаємозв’язок двох показників – витрат і наслідків. Таким чином, ефективність більш глибоко характеризує діючі економічні процеси, відображаючи не тільки ефект, але і обсяг витрат, показує в що обійшовся досягнутий ефект. Ефективність на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартість додаткового продукту.
ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою:
Результати
Ефективність (продуктивність) =
Ресурси (витрати)
Критерій ефективності – це ознака, на основі якої проводиться порівняльна оцінка можливих рішень і вибір найкращого варіанту. Показник ефективності характеризує реальний результат, який може бути якісним і кількісним.
. Військова праця – частина сукупної суспільної праці в виробництві специфічної послуги для суспільства у вигляді оборони країни.
Матеріально-технічна база збройних сил – сукупність засобів боротьби, які використовуються для досягнення високої бойової готовності військ: озброєння, військової техніки, військового майна, основних фондів виробничої і невиробничої сфер. Це поняття специфічне, витікає з функцій збройних сил, особливостей формування й функціонування основних фондів специфічної військової праці.
Кінцеве військове споживання – самостійний економічний процес зі своїми специфічними завданнями, закономірностями, внутрішньою сутністю. Кінцеве військове споживання виражає в абстрактному вигляді розповсюджений процес експлуатації озброєння й військової техніки, що віддає свою вартість протягом років, одноразове споживання військового майна, продовольства, пально-мастильних матеріалів, спеціальних видів палива.
Конверсія – це заснований на воєнно-економічній достатності процес зміни пропорцій розподілу ресурсів між воєнною та цивільною сферами на користь останньої. В економічному плані конверсію можна розглядати як складову (і надто складну) частину державної економічної політики. До неї входять: конверсія ОВТ; конверсія устаткування та машинного парку оборонної промисловості; конверсія наукомістких технологій оборонного призначення; перекваліфікація кадрового складу збройних сил, що вивільняються.
Воєнний ринок визначається, перш за все, головною умовою існування кожного ринку – взаємодією попиту й пропозиції. Головними категоріями тут стають сукупний воєнний попит та сукупна воєнна пропозиція.
НОРМА ВИТРАТИ МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ – планова величина, що визначає максимально допустимий рівень витрат ресурсів на одного споживача (військовослужбовець, зразок озброєння і військової техніки, підрозділ) в одиницю часу або на виконання певного завдання. Норми витрати встановлюються наказами Міністра оборони України. Норми використання боєприпасів встановлюються в боєкомплектах, ПММ – у заправках, ракети – у штуках, продовольство – дободачах і т.д.
НОРМА ПОСТАЧАННЯ – кількість матеріальних засобів, яка встановлюється для видачі військовим, підрозділам і частинам і призначена до використання у визначений період часу. Встановлені норми постачання продовольством, речовим майном і інструментом, запасними частинами і т.д. Розробляються норми постачання головними (центральними) управліннями й оголошуються наказами Міністра оборони України.
НОРМИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ОЗБРОЄННЯ І ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ – офіційно встановлені граничні обсяги використання зразків при різних режимах.
У плануванні матеріально-технічного постачання разом із матеріальними (натуральними) нормами виступають і вартісні, фінансові норми.
НОРМАТИВИ – розрахункові норми витрат робочого часу, матеріальних і грошових ресурсів, застосовуваних при плануванні й використовуваних для розрахунку норм затрат робочого часу, матеріалів, енергії й ресурсів на одиницю продукції або робіт. Нормативи можуть бути: оперативно-тактичними, часовими, кількісними і якісними.
Оборонна економіка існує як у мирний, так і у воєнний час. У загальному вигляді включає матеріально-технічну базу, трудові ресурси й оборонні витрати, що виділяються державою для економічного забезпечення власних воєнних потреб.
До оборонної економіки належать: воєнні (оборонні) галузі промисловості; базові галузі народного господарства у тій частині, де вони забезпечують воєнні (оборонні) галузі промисловості засобами виробництва, а трудові ресурси економіки, особовий склад збройних сил – предметами споживання; транспорт; зв’язок; система матеріально-технічного постачання, а також наука; охорона здоров’я; освіта й культура в галузі обслуговування виробництва воєнної продукції та функціонування збройних сил.
Ядро економіки сучасної війни складають воєнні (оборонні) галузі промисловості – ракетобудування, літакобудування, суднобудування, виробництво воєнної радіоелектроніки, бронетанкової техніки, артилерії, боєприпасів, ракетного палива та ін.
Оборонна економіка тісно пов’язана з цивільною економікою, вона базується на економічній могутності держави. Багато галузей народного господарства випускають як воєнну, так і цивільну продукцію, тобто задовольняють і цивільні, і воєнні потреби. Значно впливають на оборонну економіку базові галузі народного господарства.
Структура оборонної економіки може бути розглянута за 4 ознаками, такими як: функціональна, галузева, відтворювальна, територіальна.
Функціональна:
- виробництво засобів для військового будівництва;
- виробництво предметів споживання для працівників військової сфери;
- виробництво кінцевої військової продукції.
Галузева:
- базові галузі оборонної економіки;
- галузі економіки Збройних Сил України;
- військово-економічна інфраструктура.
Відтворювальна:
- відтворення продукції воєнного призначення;
- відтворення робочої сили для воєнного виробництва;
- відтворення виробничих відносин.
Територіальна:
- оборонна економіка регіону;
- оборонна економіка держави;
- оборонна економіка держав-членів коаліції.
Структура економіки Збройних Сил України як складного військово-господарського механізму може бути розглянута за двома ознаками – економічною та організаційною.
Є дві ознаки структури економіки збройних сил:
Перша ознака – економічна. Визначається суттю праці в армії. Відповідно до цього, економіка ЗС поділяється на дві сфери: виробничу та невиробничу.
Виробнича має такі галузі: капітальне будівництво, промислове виробництво, сільське господарство, військова торгівля. Основою цієї сфери є будівництво та промислове виробництво. В економіці збройних сил вони об’єднані за головною ознакою: єдності економічної суті всієї військово-економічної діяльності, яка здійснюється для забезпечення особливих потреб збройних сил.
Невиробнича сфера:
Галузі невиробничої сфери або види конкретної військово-економічної діяльності щодо забезпечення життєвої сфери військового організму в цілому і його складових частин розрізняються за своїми характеристиками в залежності від цілей і об’єктів забезпечення.
Невиробнича сфера представлена системою служб матеріально-технічного забезпечення, їх структурних ланок зверху донизу, системою відносин із експлуатації озброєння таі військової техніки, матеріальному й грошовому забезпеченню особового складу.
Оскільки основою військово-економічної діяльності в збройних силах є процес забезпечення основних функцій армії й відносини суспільного споживання, то природно, що в економіці збройних сил відносини невиробничої сфери є провідними. Основа економічних зв’язків збройних сил з галузями матеріального виробництва формується потребами невиробничої сфери; вона ж визначає зміст процесів виробництва й розподілу всередині збройних сил. Залежно від особливостей цієї сфери організовуються й фінансові відносини.
Невиробнича сфера має широкі економічні зв’язки по вертикалі. Ці зв’язки зароджуються під час розробки тактико-технічних завдань до озброєння: вони нарощуються в процесі військово-економічних відносин із формування обсягів забезпечення, прийому, сплати, зберігання військової продукції, ремонту озброєння та військової техніки. Ця лінія продовжується потім у процесі матеріально-технічного забезпечення військ, організації експлуатації й використання усіх видів матеріальних цінностей у військах.
Галузі невиробничої сфери мають великі зв’язки по горизонталі. Використання матеріальних цінностей у військах – це єдиний процес споживання озброєння, військової техніки й взаємопов’язаних, узгоджених дій всіх служб, які забезпечують бойову підготовку збройних сил на тому чи іншому рівні.
Інша ознака – організаційна. За цією ознакою економіку Збройних Сил України можна поділити на три ланки: центральну, оперативного командування та військову. Такий поділ витікає з принципів управління військами, обсягів конкретної економічної діяльності в тій або іншій ланці й ступеня розвитку економічних відносин як зовнішніх для даної ланки, так і внутрішніх.
Кожна з названих ланок економіки збройних сил об’єднує діяльність певних органів як невиробничої, так і виробничої сфер.
Центральна ланка економіки Збройних Сил України вимагає діяльності головних і центральних управлінь, підприємств та будівельних організацій центрального підпорядкування. Відповідно до розподілу функцій щодо економічного забезпечення збройних сил центральна ланка виконує завдання, пов’язані з визначенням обсягів кінцевого військового споживання, матеріально-технічної бази збройних сил, економічних зв’язків з оборонними та іншими галузями, а також вирішення принципових питань розподілу озброєння і військової техніки, організації діяльності виробничої сфери.
У ланці оперативного командування економіки збройних сил продовжується діяльність, розпочата в центральній галузі щодо подальшого розподілу засобів матеріально-технічного забезпечення та доведення їх до військ, економічних зв’язків із закупівлі певних видів військового майна, продовольства, пально-мастильних матеріалів, промислового та сільськогосподарського виробництва, капітального будівництва.
В економічній сфері діяльність цієї ланки характеризує та обставина, що вона створює безпосередні умови для кінцевого споживання продукту військового призначення у військах.
Військова ланка економіки Збройних Сил України є заключним етапом руху військового продукту й характеризує діяльність за кінцевим споживанням. Саме тут здійснюється експлуатація озброєння, військової техніки й військового майна, поєднання економічних, речових та особистих факторів бойової готовності військ. Економічна діяльність заключного етапу економіки збройних сил представлена військовим господарством, відносинами із експлуатації озброєння та військової техніки й майна, системою матеріального та грошового забезпечення особового складу. Разом з тим у військовій ланці здійснюється й виробнича діяльність (військовий ремонт, військова торгівля, підсобні господарства).