Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВСТУП
Одним із найдавніших ремесел слов’ян є плетіння з різноманітних рослинних матеріалів. Археологи переконливо доводять, що його витоки сягають епохи неоліту. Деякі літературні джерела повідомляють про зародження плетіння у країнах Сходу та широке розповсюдження цього ремесла у І тисячолітті до н.е. під назвою "Макраме”. Спочатку технологія плетіння використовувалася лише при виготовленні речей суто утилітарного призначення, але з часом технікою плетіння почали створювати і різноманітні прикраси.
Українські науковці виводять усі відомі нині технології плетіння з прадавнього сакрального мистецтва в’язання вузлів – "наузів”, "навузів”, за допомогою яких фіксувалась і передавалася важлива інформація, а також виконувалися певні ритуальні дійства оберегового характеру.
Метою роботи є дослідження, висвітлення та обґрунтування, що плетіння з рослинних матеріалів є своєрідним художнім явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини України.
Зміст поставлених завдань:
Предметом дослідження виступає українське художнє плетіння ХІХ–ХХ ст. та його розвиток.
РОЗДІЛ 1
Історіографія, методика ТА джерела
Як в усіх землеробних народів, у слов’ян солома була важливим матеріалом у селянському господарстві. Нею покривали дахи будинків, хлівів, годували тварин. Із соломи робили зображення язичницьких богів, з якими навесні зустрічали, а восени проводжали Ярила – сонце.
Язичницькі обряди давно забуті, але вміння робити фігурки із соломи збереглося. Як і в будь-яких інших народних іграшках, у солом’яній також цінуються пластика та краса природного матеріалу .
У мистецтвознавстві немає чітко визначеного ступеня дослідження цієї теми. Окремі згадки про експонування і продаж плетених виробів на виставках-ярмарках, на етнографічних і промислово-господарських виставках містять каталоги та інші видання, зокрема: Чугуїв (1851), Херсон (1853), Львів (1877), Коломия (1880), Тернопіль (1887), Львів (1894), Стрий (1909), Коломия (1912). У статистичних довідниках дана стисла інформація про поширення плетіння у Яворові Львівської області (1896, 1897), Полтаві (1912), Поліссі (1914), Поділлі (1916), Бойківщині (1939). Технологічні процеси й організація виробництва меблів з лози й рогози стисло викладені Г.Чернишовим (1946). У 1960–1970 рр. В узагальнюючих працях з історії українського мистецтва не знайшлося місця для плетених виробів. Конкретні відомості про вироби з лози, рогози та соломи вперше підготовлені М.Козакевичем (1956) для довідника про фонди Українського музею етнографії. Проте до альбому того ж музею (1976) внесено тільки інформацію про плетіння солом’яних капелюхів.
Проблему художніх особливостей локальних плетених виробів уперше окреслили А.Будзан (1979), Р.Чугай (1979), Т.Чаговець (1979). У 1980–1990-х роках з’являються спроби узагальнення досвіду дослідження художнього плетіння укранців у статтях таких дослідників: М.Селівачова (1982, 1987), Л.Орла (1985), Т.Горинь (1986), П.Дацуна (1986), М.Станкевича (1992, 1994). У 1990-х роках виходять статті П.Дацуна в путівнику Музею етнографії (1996), каталог творів плетіння (1998), публікації про окремих майстрів плетіння: Л.Венгер (1981, 1984), Ю.Лащук (1983), Т.Чаговця (1990), М.Станкевича (1991), Б.Бойчука (2000), М.Селівачов (2001) та інші.
Історіографічний аналіз праць дає право ствердити, що означена тема ніколи не була предметом комплексного вивчення, а тому не існує цілісної картини про художнє плетіння як своєрідне мистецьке явище.
У дослідженнях були застосовані такі наукові методи: порівняльно-історичний як у синхронному, так і в діахронному вимірах, історико-генетичний, системний, мистецтвознавчий аналіз, картографування.
У загальнотеоретичному мистецькому аспекті автор спирався на концептуальні дослідження українських і зарубіжних учених М.Драгана, П.Жолтовського, В.Свєнціцької, В.Січинського, О.Боднара, Я.Запаска, Р.Захарчук-Чугай, М.Селівачова, М.Станкевича, Г.Стельмащук, О.Федорука, Й.Грабовського, М.Нєкрасової, Є.Сахути та ін.
Виконання намічених завдань здійснювалось на основі різноманітних фактологічних джерел, передовсім архівних, літературних і польових матеріалів. Вивчалися твори художнього плетіння у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України, Національному музеї у Львові, у музеях Вінниці, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Житомира, Луцька, Канева, Кам’янець-Подільського, Коломиї, Кременця, Полтави, Рівного, Сум, Тернополя, Ужгорода, Харкова, Хмельницького, Черкас, Чернігова, Чернівців, у музеях Кракова, Сянока, Бардієва, Свидника та інших.
РОЗДІЛ 2
До історії художнього плетіння
2.1. Плетіння з найдавніших часів до XVIII ст..
Соломоплетіння виникло ще в первісному суспільстві. Воно було попередником ткацтва, а саме розпочиналось із виготовлення ниток і шнурків у добу палеоліту та плетіння сіток у добу мезоліту. Збереглися археологічні свідчення про плетіння у неоліті. Знайдено залишки плетених виробів у Єгипті, Месопотамії, Палестині, Перу і Європі (Британія, Швейцарія, Балкани, Україна). Про генезис плетіння стверджують етнографічні свідчення техніки і типології первісних плетених виробів. Наявні плетені вироби епохи бронзи і заліза (античний світ, ранні слов’яни). Відомі приклади плетіння у слов’ян середньовіччя та технологія і типологія плетених виробів періоду Київської Русі. Висвітлено художні особливості плетіння з лози, рогози та соломи в XVI – XVIII ст., а також появу солом’яних капелюхів у комплексі українського одягу XVI ст.
2.2. Українське плетіння кін. XVIII – поч. ХХ ст..
У всі часи, починаючи з первісних, у багатьох країнах і на всіх континентах людям потрібні предмети для збору, транспортування та зберігання продуктів, одягу, приготування їжі ... «Першопрохідцями» серед усіх подібних побутових предметів, винайдених людиною за час свого розвитку, були плетені вироби. До появи землеробства люди використовували для плетіння рослини, які знаходили в місцях свого проживання. Це були трави, очерет, гнучкі гілки чагарників, кора дерев, коріння, хвоя і листя. З виникненням землеробства їх замінила солома. Її стали використовувати замість трав і очерету для плетіння побутових ємностей, призначених для зберігання сухих сипучих продуктів, одягу. З неї ж плели вулики для бджіл, будиночки для домашньої птиці, меблі та інші необхідні в побуті речі. Іноді поєднували солому з більш міцними матеріалами: лозою, деревом, коренем.
Найпоширенішою технікою плетіння у древніх людей було плетіння по спіралі: роботу починали виконувати з центральної частини дна і продовжували рух до країв. Із соломи формувалася спіральна основа у вигляді джгута. Він зшивався смужкою кори, або розщепленою лозою, або коренем. Стібки укладалися з проміжками. На обох поверхнях виробу утворювався невигадливий, але симпатичний малюнок зі спіральних ліній. Особливий внесок у цю техніку плетіння внесли ірландські селяни. Вони замість джгутів брали попередньо сплетені з пучків соломи коси, які зшивали між собою. З таких кіс майстрували і господарське начиння, і курники для птахів, і деталі меблів.
Якщо в давнину солом'яні вироби використовувалися селянами тільки для господарських потреб, то в середині століття ситуація змінилася. Із соломи стали робити різноманітні шкатулки, скриньки, сумки для зберігання дамського рукоділля, парфумерії, прикрас. Перші солом'яні майстерні з'явилися в Італії, а потім стали відкриватися і в інших країнах Європи. До кінця XVIII - початку XIX століття солом'яні вироби органічно прижилися в побуті городян. Прийшла черга сільських умільців переймати досвід міських майстрів, повторюючи багато стилів плетіння і типи виробів.
На території Росії, Білорусі, України до середини XX століття не існувало промислового виготовлення побутових солом'яних виробів. Проте було чимало умільців, які майстрували солом'яні шкатулки, сумки для продажу на ярмарках. У другій половині XX століття в Європі солом'яний промисел повсюдно згас. У той же час в Росії, Білорусі, в Україні почали організовувати спеціалізовані фабрики солом'яного виробництва. На них стали випускати побутові художні вироби із соломки. Соломоплетіння отримало шанс для свого відродження і продовження розвитку.
У кін. XVIII – поч. XX ст. переважають вироби для власних потреб. Вони виготовлялись у кріпацьких майстернях. Серед них широкий асортимент жіночих ярмаркових кошиків з лози та рогози, що з'явилися в середині XIX ст. У цей же час виготовлялися плетені меблі для заміських будинків. Із другої половини ХІХ ст. земства відкривають навчальні майстерні з лозоплетіння (Остерський повіт Чернігівської губернії). З 1894 р. - плетільні майстерні на Полтавщині. Відома робота Київського кустарного товариства (1906–1916) по запровадженню центрів плетіння, засновано навчальні виробничі майстерні на Буковині, Покутті, Опіллі, Розточчі та Закарпатті. Організовані центральні курси плетіння при вищій промисловій школі у Львові.
2.3. Художнє плетіння 1920 – 1990-х рр.
У 1920 – 1930 рр. внаслідок громадянської війни зменшується попит на вироби, що обумовлює згасання промислів плетіння. Впродовж 1932–1933 рр. відбувається заснування цілого ряду артілей (Боромля, Великобагачка, Гола Пристань, Корсунь-Шевченківський, Сухолуч, Троєщина, Чернігів та ін.) Далі відбувалося розгортання виробництва плетених виробів у 1950–1960-х рр. Організовувалися фабрики лозоплетіння. Засновано лабораторію рослинної сировини Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту, а також закарпатські центри лозоплетіння (Хустське виробниче об’єднання художніх виробів, Тячівська фабрика художніх виробів, Іршавський райпромкомбінат, колгосп в с. Іза та ін.). В 1990-х рр. спостерігаються кризові явища у художній промисловості, розпад фабричного виробництва. З’являються малі приватні майстерні плетіння, звужується асортимент виробів. Проте в цей час відбувається формування традицій і новаторства. З’являються дизайнерські тенденції у виробництві плетених предметів.
Таким чином, типологія плетених виробів сформувалась у ранньому середньовіччі. З XVI ст. Україна належить до провідних країн, де інтенсивно розвивається плетіння з рослинних матеріалів. У кін. XIX – поч. XX ст. плетені предмети виготовляють у майстернях і на фабриках, твори відзначаються мистецькою довершеністю, експортуються у західноєвропейські країни.
РОЗДІЛ 3
Матеріали , технологія та засоби художньої виразності.
3.1. Естетичні характеристики матеріалів
Природа щедро постачає необхідну для цього сировину: соломку, комиш, очерет, лозу та інші болотні рослини. При їх заготівлі звільняється місце для молодої порослі, попереджується стихійне заростання, захаращення, "здичавіння” природних водоймищ, забезпечується процес їх очищення, оздоровлення. Отже, плетіння з болотних рослин не потребує значних фінансових витрат і, разом з тим, сприяє покращенню екологічної якості довкілля.
3.2. Технологічні прийоми плетіння
Існує понад десять технік плетіння, які візуально за характером плетеної конструкції поділяють на суцільне плетення, візерунчасте й ажурне. Найбільше технік плетіння налічує галузь деревоплетіння. Існують техніка простого плетення прямими рядами, спіраллю, прошаркові плетення через один стояк, рядами, квадратне, “мотузкою”, ажурне з відкритими “чарунками”, поєднання техніки в “косичку”; просте переплетення з рогози у поєднанні “в косичку”, “в зубчики”, “ланцюжком”. Галузь соломоплетіння застосовує “валкове” та спіральне плетення.
3.3. Засоби художньої виразності
Концепцію мистецької виразності складають закони, прийоми та семантичні засоби. Важливою є роль ритмічності і метричності стояків та інших каркасних одиниць плетених виробів, їх симетрії й асиметрії, текстури переплетення та ажурності “чарунків”. Отже, естетичні характеристики виробу залежать від фактури, кольору, пластичності матеріалів тощо. Технологія плетіння поділяється на просту і складну, що поєднує численні варіанти переплетень. Художня виразність творів плетіння залежить від тектоніки, ритмічності, симетрії, ажурності, текстури та інших засобів.
РОЗДІЛ 4
4.1. Вироби з лози та кореня сосни
Плетіння з ліщини та лози застосовували в спорудженні господарських, рідше житлових будівель. З ліщини та лози виготовляли насади для транспортних засобів, плетені меблі: колиски, столи, стільці, крісла, книжкові полиці (етажерки), скрині тощо. Плели також місткості: дорожні валізи, кошики великі господарські, кошики малі ярмаркові, кошики для ягід і грибів, кошики для освячення пасхи, кошики для квітів, пляшок тощо.
4.2. Предмети з рогози
Типологія плетених виробів із рогози не відзначається багатством типологічних груп і типів. З рогози виплітали килимки (“мати”) для застилання стіни, землі, вуликів для бджіл. Капці, ходаки, личаки виготовляли з рогози, лика та інших матеріалів. Із рогози найбільше виготовляли зручні жіночі кошики-торбинки для ярмаркування, іграшки, малі моделі предметів.
4.3. Солом’яні вироби та вироби з обгорток кукурудзяних початків
Із соломи виготовляли великі місткості для сипких продуктів – “солом’яники”, малі посудиноподібні форми: сівачки, форми для хліба, солом’яні коробки, доповнення до одягу: брилі і пояси, плетені діди, настінні кошики, павуки і хрестики, солом’яні іграшки: ляльки, тарахкальця. Асортимент виробів з обгорток кукурудзяних початків значно вужчий – це сумки, капці, іграшки.
Таким чином, найбільшою є типологія виробів із лози, яка охоплює кілька галузей: будівництво, меблярство, кошикарство тощо. З кореня хвойних порід дерев переважно виготовляють місткості для сипких продуктів. Рогозяні вироби – це кошички, торбинки, капці та іграшки. Солом’яні вироби поділяються на такі типологічні групи: великі і малі посудини, доповнення до одягу та іграшок. Вироби з обгорток кукурудзяних початків – це сумки, капці та іграшки.
РОЗДІЛ 5
Регіони, ОСЕРЕДКИ Й МАЙСТРИ Плетіння
5.1. Придніпров’я та Слобожанщина
Найбільші осередки плетіння на території таких сучасних областей України: Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Тернопільської, Львівської та Сумської.
Кустарний промисел плетіння з лози в цих регіонах розвивався з 1880 р. Особливо інтенсивний розвиток припадає на 1925 – 1927 рр. За два роки чисельність осіб, що займалась плетінням із лози збільшилась на 40 відсотків. Саме з 20-х років ХХ ст. тут організовуються артілі та фабрики лозових виробів. Із ХІХ ст. лозоплетільний промисел із довершеністю технічного виконання, ощадливим використанням матеріалу, естетичною виразністю форми, декору, фактури добре розвинутий у цьому регіоні. Найбільш плетуть корзини з неокореної лози та білого, тонованого й фарбованого прута. При спільності технічних прийомів і стилістичних засад, у сучасному українському кошикарстві склалися місцеві особливості. Застосовується художнє переплетення лози з рогозою, чим досягається багатий ритмічно-фактурний і тональний ефект. Традиції народного соломоплетіння продовжуються головним чином у виготовленні брилів.
5.2. Волинь і Розточчя, Холмщина та Підляшшя
Плетіння було дуже розвинутим в історико-культурних регіонах, розташованих на території Волинської, Рівненської, Житомирської областей, у північних районах Хмельницької, Тернопільської та Львівської, а також у суміжних повітах Республіки Польщі.
Саме в цих регіонах кустарний промисел виготовлення господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини має багаті й давні традиції. З 1920-х років у Чернігові та навколишніх селах, особливо в Хотянівці, розвитку набуло лозоплетіння. Вироби з лози за художньою якістю зайняли перше місце серед інших осередків на Україні (1923 р.). У 22 селах Остерського повіту плетінням займались 4519 кустарів. Формувались типові для України локальна своєрідність і асортиментна специфікація плетільних промислів. Особливих успіхів досягли співробітники Чернігівської головної дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів (з 1969 р.). Основу її виробництва складають гарнітури плетених меблів. Це єдине підприємство на Україні, занесене в європейський каталог плетених меблів.
Майстри Волині поєднують у плетінні лозу з пучками соломи. Ці вироби представлені в музеях у Сарнах і Рожищах. Із соломи виготовляють також багато виробів побутового та виробничого призначення, вони відзначаються художньою довершеністю. З соломи широко виготовляють також дитячі іграшки. Ці твори декоративної пластики потребують великого хисту, художнього смаку, вміння виявити особливості, характерні риси чи то людської постаті, чи звіра або птаха. Це сповнені гумору, своєрідної пластики фігурки, які несуть відгомін архаїки.
Особливістю Західного Полісся є співіснування в одній місцевості кількох близьких один до одного різновидів кошиків, причому новіші зразки рідко повторюють форму попередніх. Для цього регіону дуже характерне використання болотних рослин – широколистої та вузьколистої рогози, сеймику, з активним уведенням кольору. Переважно з житньої соломи виготовляють, крім брилів, різноманітні дитячі іграшки, хатні прикраси “павуки”. Доцільно відродити цей промисел у багатьох районах Полісся. Тут є традиції ремесла, в достатній кількості сировина та робочі руки. Найбільші центри: смт. Полонне (майстри Я.Малиновська, Т.Писаренко), Боромля (майстри І.Рябко, А.Штакіна), Чернігів (майстри В.Кирик, Є.Петренко, М.Струк), Житомир (майстер С.Петрук), смт. Ратне (О.Ващук, О.Палій), Ковель, Володимир-Волинський.
Дуже поширеним різновидом народного мистецтва на Холмщині та Підляшші було художнє плетіння. Плетені в різних комбінаціях пагони лози, рогози, кореня сосни та ялини, жмути соломи, трави, смужки лика, лубу, дранки створюють конструктивну основу, об’єм виробу й одночасно утворюють ритмічний малюнок. Це той вид мистецтва, де техніка плетіння створює художньо-естетичний образ твору. Колористична гама плетених виробів також різноманітна. На Підляшші найбільш поширені плетені вироби з лози, рогози та соломи в селах Голишів (майстер П.Вінничук), Опілля (майстер В.Почковський), Красне, Хмелів, Баранів.
5.3. Поділля та Південь України
Творчість майстрів плетіння Хмельницької, Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької областей, південних районів Донецької та Луганської є дуже розвинутою.
В економіці краю важливу роль відігравали кустарні промисли. Широкому розвитку ремісництва сприяли значні сировинні запаси. Як і в інших регіонах України на Поділлі з давніх-давен широко розвивались ремісництво і кустарна промисловість. Проте широкого розвитку цього промислу на Вінниччині не відбулось. В основному тут творили поодинокі умільці, які нікому не передали секретів свого ремесла.
Широко використовують плетіння з рогози та соломи на Тернопільщині, а особливо Хмельниччині. Проте кількісне збільшення художнього промислу часом досягається не розвитком або відновленням місцевого промислу, а довільним запозиченням зразків, нерідко з віддалених регіонів.
На Поділлі та півдні України плетіння з рослинних матеріалів розвинуто сьогодні порівняно менше, ніж у східних і західних областях. Тут немає великих підприємств, подібних до лозоплетільних фабрик Чернігова, Боромлі на Сумщині чи Полонного на Волині. Як і сто років тому на Поділлі переважають вироби з рогози. Традиції плетіння підтримуються, переважно, окремими майстрами та групами. Вироби з рогози виготовляють у с. Пишківці (Тернопільська обл.) майстри – Г.Вівчар, Г.Дяків, О.Ковальчук, М.Комарницька, М.Марущак та ін. Твори плетені з соломи виготовляла М.Гальчук з м. Заліщики (Бучацького р-ну). Малі фігурки з рогози виготовляє Я.Ремінецький (Тернопіль).
5.4. Карпати та суміжні регіони
Промисел художнього плетіння у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях є особливим. Тут здавна живуть бойки, підгоряни, ополяни, гуцули, лемки. Ці етнографічні групи українського народу впродовж віків створили своєрідну культуру. До визначних її явищ належать художні промисли, серед яких плетіння з лози, кореня дерев, соломи, з обгорток кукурудзяних початків.
Плетіння з лози, кореня, тонкої драниці найбільш побутувало у підгірських селах Гуцульщини. Українські горяни використовували різноманітні кошики, як за формою, так і за використанням у побуті. Експедиційно-польові дослідження і вивчення музейних колекцій виявили чотири основні типи карпатських кошиків, що використовуються на територіях Бойківщини і Лемківщині, Турківщині і Старосамбірщині, Гуцульщині і Рахівщині Закарпатської обл. Ареал і ступінь поширення кожного типу кошика залежали насамперед від конкретної виробничо-господарської діяльності населення.
На Буковині плетіння активно відроджувалось з 1980-их років. На Львівщині об’єднання ремісників і кустарників виникло в ХVII–ХVIII ст. Перша письмова згадка про Яворів належить до 1376 р. Віками тут нагромаджувались технічні прийоми обробки і розуміння матеріалу для плетіння, вміння добути з нього практичну доцільність і художню досконалість. Яворівські плетені вироби з лози, рогози та соломи різні за формою, фактурою та прийомами плетіння і декорування. Вони здебільшого виступають предметом зацікавлення етнографів. Розглядаються твори плетіння з Джурова, Мишина і Старих Кут Івано-Франківської обл., майстри плетіння з Опілля та Підгір’я. Визначним осередком плетіння з рогози на Розточчі є села Вільшаниця, Наконечне Львівської обл. (майстер І.Іваник).
З давніх часів закарпатські умільці художнього плетіння з лози славляться високою майстерністю. Тут виробляють до половини лозової продукції України. Особливо широкий асортимент дамських сумок і кошиків. Мають вони різну конфігурацію, виплетені із різнокольорових прутів, із застосуванням різних видів плетіння. Великою популярністю на Закарпатті також користуються плетені вироби з соломи та обгорток кукурудзяних початків Давніми осередками плетіння на Закарпатті є с. Іза, Іржава, Тячів і Хуст. Тут працюють десятки талановитих майстрів (В.Голобатовська, В.Чохней, Д.Кашков).
На Лемківщині майже повсюдно селяни плели з лозового пруття кошики на картоплю (опавки). У селах Ясельського повіту (найбільше у Святковій) робили кошики з коренів ялівцю. В с. Вороблику на Синиччині з лозового пруття виготовляли коші на вози. Найбільше плетіння з лози розвивалося в Бардієві, околицях Свидника, Сяноку.
ВИСНОВКИ
Результати вивчення історії, типології, художніх особливостей і майстрів художнього плетіння з рослинних матеріалів в Україні XIX–XX ст. дозволяють зробити такі висновки.
Плетіння з рослинних матеріалів – один із найдавніших промислів, воно є своєрідним художнім явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини України. Наявні публікації торкаються або лише частково розкривають окремі аспекти художнього плетіння, але тема ніколи не була предметом комплексного вивчення.
Визначено основні історичні віхи розвитку художнього плетіння з рослинних матеріалів в Україні:
Естетичні характеристики рослинних матеріалів для плетіння, передовсім ґрунтуються на показниках їхньої фактури і забарвлення. Іноді для посилення художньої виразності творів плетіння застосовують барвники, олію і лаки.
Якість плетених виробів залежить від урахування багатьох вимог і правил, що стосуються при заготівлі, кількості, місця зберігання та попередньої обробки. Саме цим визначається їх якість: міцність, фактура та колір. Кожен із використовуваних рослинних матеріалів: лоза, верба, корінь сосни, рогоза, солома та інші їх різновидності - мають лише для них характерні естетичні показники.
Художня виразність творів плетіння ґрунтується на усталених закономірностях: тектоніка, пропорційність, масштабність і цілісність, а також прийомів контрасту, ритмічності, динаміки і симетрії. Найважливішим засобом виразності є ажурність.
Типологія плетених виробів із лози найбільша, вона охоплює кілька галузей: будівництво, малярство, кошикарство, тощо. З кореня сосни переважно виготовляють місткості для сипких продуктів. Рогозяні вироби – це кошички, торбинки, капці та іграшки. Солом’яні вироби налічують такі типологічні групи: великі і малі посудини, доповнення до одягу та іграшки, капці. Вироби з обгорток кукурудзяних початків – це жіночі сумки, капці, килимки.
Художнє плетіння з лози, рогози та соломи має свої регіональні особливості. Механізмом збереження та трансформації регіональних особливостей виступає художня традиція, яка з покоління в покоління передавала художньо-технічні прийоми, навички, ремісничу технологічну майстерність.
Виявлення регіональної картини розвитку плетіння утруднюється такими трьома факторами:
На Придніпров’ї та Слобожанщині розвинені всі різновиди плетіння з лози, рогози та соломи, документальні свідчення про їх високий функціональний та естетичний рівень сягають середини ХІХ ст. Тоді ж поруч із кустарним виготовленням виробів почався процес організації ремісничих навчальних закладів і організованого збуту.
Високорозвинене народне плетіння Північного Заходу України меншою мірою зазнало впливу навчальних закладів, скупників і фабричних форм виробництва, порівняно з Придніпров’ям та Слобожанщиною. Із великих підприємств відома тільки фабрика в Полонному.
На Поділлі та Півдні України плетіння з рослинних матеріалів розвинуте сьогодні порівняно менше, ніж у східних та західних областях. Тут немає великих підприємств, подібних до лозоплетільних фабрик Чернігова, Боромлі на Сумщині чи Полонного на Волині. Як і сто років тому на Поділлі переважають вироби з рогози.
В низинних районах Карпатських областей лозо- та коренеплетіння розвинуте більше, ніж у гірських районах. Найбільш економічно доцільною галуззю є лозовий промисел Закарпаття, де в останні десятиліття спостерігається низький рівень зайнятості населення. Одним із найдавніших і найпродуктивніших центрів плетіння є с. Іза Хустського району. Основними продуктами виготовлення є кошики, що визначаються тут найбільшою варіантністю функціонально-художніх типів і їх місцевих назв.
Порівняно з Західною Європою, меншою в усіх регіонах України була роль навчальних осередків і зовсім не сформувалися спеціалізовані музеї лозоплетіння. З одного боку, це загальмувало процес розвитку, технічного та художнього вдосконалення галузі, зумовило впродовж ХХ ст. її низький престиж і довге невизнання в якості повноцінного різновиду декоративно-вжиткового мистецтва. З другого боку – посилило фольклоризацію, місцеву самобутність, завдяки якій українське плетіння сьогодні можна значною мірою вважати органічною складовою традиційного народного мистецтва.
Народне декоративне мистецтво плетіння – своєрідне художнє явище українського народного мистецтва. Загальною художньою основою його служить розумне співвідношення традицій і новаторства, колективності та індивідуальності в творчому процесі. В ньому все відмічено печаттю доцільності, життєвої мудрості. Народне мистецтво плетіння характеризується вивіреністю, чіткістю і бездоганною досконалістю. Це результат праці багатьох поколінь, художня традиція, що увібрала в себе досвід минулого.