Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет №26
Державні видатки — це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.
Державні видатки - це обсяг коштів, що витрачається державою в процесі виконання ЇЇ функцій. Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх поділяють на централізовані та децентралізовані. З урахуванням впливу державних видатків на процеси розширеного відтворення їх поділяють на поточні видатки та видатки розвитку.
Поточні видатки - це видатки бюджету на соціальний та економічний розвиток держави, фінансування заходів соціального захисту населення та інші видатки, які не передбачені у видатках розвитку. Поточні видатки забезпечують державне споживання (купівля товарів та послуг), передбачені законодавчо виплати населенню, перекази за кордон, державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) тощо.
Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови національної економіки та інші видатки, пов'язані із розширеним відтворенням.
Державні видатки з позиції використання державних фінансів умовно можна поділити на дві категорії: державне фінансування та державне споживання.
Державне фінансування передбачає процес перерозподілу акумульованих у зведеному бюджеті коштів. Державні видатки у контексті державного фінансування здійснюють відшкодування з бюджету життєво необхідних суспільних витрат у вигляді відповідних послуг держави (наприклад, частина зібраних коштів від податкових надходжень, отриманих від фізичних осіб, використовується на фінансування освіти, науки, охорони здоров'я тощо). Для забезпечення ефективності такого фінансування передбачається використання програмно-цільового методу, який все ширше впроваджується.
Державне споживання - це використання коштів бюджету держави на утримання владних структур (апарату Кабінету Міністрів, Президента, Верховної ради України, правоохоронних органів, збройних сил тощо), які необхідні для управління країною, оборони та забезпечення в ній правопорядку.
Наступним кроком після складання і затвердження Державного бюджету є виконання бюджету та контроль за його перебігом.
Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом,а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів. Виконання бюджету має за мету забезпечити поступлення доходів і фінансування видатків в межах затверджених бюджетів.
Забезпечує виконання Державного бюджету України Кабінет Міністрів України. Загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету здійснює Міністерство фінансів України.
Контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Верховна Рада України.
Державний бюджет України виконується за розписом. Відповідно до Бюджетного кодексу, бюджетний розпис - це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації. Він затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень, установлених у законі про Державний бюджет України, у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.
На основі складених розписів доходів і фінансування Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну розраховує граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету за відповідними структурними підрозділами Мінфіну і подає їм разом з роз'ясненнями.
Керуючись роз'ясненнями, відповідні структурні підрозділи Мінфіну визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюджетним програмами, які належать до відповідного структурного підрозділу. Разом з лімітними довідками про бюджетні асигнування обсяги асигнувань подаються до Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну, яке зводить отримані дані, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки кожному головному розпоряднику.
Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок. Структурні підрозділи Мінфіну відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпису, забезпечують своєчасне подання цих матеріалів Мінфіну, аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них корективи і подають Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну свої пропозиції щодо включення їх до розпису.
Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну зводить отримані від структурних підрозділів Мінфіну матеріали, вносить при
необхідності корективи і подає розпис на затвердження Міністру фінансів України.
Оригінал затвердженого розпису передається до Державного казначейства України, копія передається Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.
Державне казначейство протягом трьох робочих днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.
Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Лише за наявності відповідного бюджетного призначення можна здійснювати будь-які бюджетні зобов'язання та платежі.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Виконати бюджет за доходами означає мобілізувати надходження податків, (обов'язкових платежів) і розподілити їх за рівнями бюджетної системи відповідно до чинного законодавства.
Отже, стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
- затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
- взяття бюджетних зобов'язань;
- отримання товарів, робіт, послуг;
- здійснення платежів;
- використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Білет №27
Кошторисно-бюджетне фінансування — це порядок виділення бюджетних коштів установам, що перебувають на бюджетному фінансуванні, на основі фінансових планів — кошторисів, з метою здійснення ними основної діяльності.
Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа —це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
Принципи, кошторисно-бюджетного фінансування:
1) загальні принципи фінансування:
2) спеціальні принципи бюджетного фінансування:
- видання коштів відповідно до прогнозів соціально-економічного розвитку на кожний плановий рік;
- планування й фінансування на підставі економічних нормативів;
- дотримання режиму економії.
Режим кошторисно-бюджетного фінансування охоплює широке коло об'єктів, зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають: установи соціально-культурної сфери: освіти, науки, культури й мистецтва, охорони здоров'я, соціального захисту й соціального забезпечення, фізичної культури й спорту тощо; органи державного управління, правоохоронні органи, органи державної безпеки тощо.
Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.
Кошторис бюджетних установ — це основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі стосовно одержання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ від 28 лютого 2002 року №228 кошторис має дві складові частини:
1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету
2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень Із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.
Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України. Форму кошторису визначено наказом Міністерства фінансів "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28 січня 2002 року № 57.
Існують такі види кошторисів:
1) індивідуальні;
2) зведені.
Дотримання норм фінансового права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи примусу за порушення обов’язків, передбачених фінансовим законодавством. За фінансове правопорушення до правопорушника застосовуються фінансові санкції. За загальним уявленням фінансова санкція є формою реагування державви на порушення фінансового законодавства і є зовнішнім матеріальним вираженням державно-владного примусу за здійснення фінансового правопорушення.
Фінансові санкції – це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан.
Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:
- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов’язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави. Правовідновлювальною фінансовою санкцією є пеня, функція якої полягає у компенсування державі чи місцевому утворенню ту шкоду, а точніше збитки, які вони несуть у зв’язку з несвоєчасною сплатою до відповідних бюджетів податків та інших обов’язкових платежів, несвоєчасним поверненням бюджетних коштів тощо. Пеня як фінансово-правова санкція є додатковим фінансовим обтяженням для правопорушника і відрізняється від пені як цивільно-правової санкції. Пеня як фінансова санція не може встановлюватися угодою сторін, перераховується виключно у доход держави чи місцевого утворення, її стягнення здійснюється у безспірному порядку уповноваженими державними ораганами;
- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень. Штраф як фінансово-правова санкція відрізняється від адміністративного штрафу і цивільно-правового штрафу. Штраф як фінансово-правова санкція на відміну від адміністративного не може бути замінений іншим стягненням, уповноважений орган на власний розсуд не може звільнити від накладення фінансового штрафу, виключається можливість стягнення і оскарження штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення і , досить часто, накладається разом зі стягненням недоїмки по податках та пені. На відміну від цивільно-правового штрафу він накладається за фінансові правопорушення, сплачується платником податків, отримувачем бюджетних кредитів за рахунок прибутку і не може встановлюватися угодою сторін.
До порушників фінансового законодавства застосовуються й інші заходи державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та місцевих утворень і які визначаються як попереджувальні заходи (мета - попередження можливих неправомірних дій суб’єктів фінансових правовідносин) та притинаючі заходи (мета – припинення протиправних дій та створення умов для притягнення правопорушника до фінансової чи іншої відповідальності).
Останнім часом в юридичній літературі виділяють такі різновиди фінансово-правових санкцій як податкові санкції та бюджетно-правові санкції.
Так, главою 18 БК України передбачені заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів:
- призупинення бюджетних асигнувань (ст. 117 БК України);
- зупинення операцій з бюджетними коштами (п. 2 ч. 1 ст. 118 БК України);
- зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням (ч. 1 ст. 119 БК України);
- обов'язкове повернення коштів, отриманих у вигляді субвенції до відповідного бюджету (ч. 2 ст. 119 БК України);
- призупинення дії рішення про місцевий бюджет протягом місяця з дня його прийняття з одночасним зверненням до суду (ст. 122 БК України).
Білет №28
Пода́ток на до́данува́ртість (ПДВ) (англ. ValueAddedTax (VAT), рос. налог на добавленнуюстоимость (НДС)) — непрямий багатоступінчастий податок, що збирається частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.
Платники ПДВ: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності та мають індивідуальний податковий номер.
Індивідуа́льнийподатко́вийно́мер (ІПН) — це номер платника податку на додану вартості в реєстрі платників ПДВ. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору Україна і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з Реєстру в зв'язку із вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.
Індивідуальний податковий номер становить:
для юридичної особи — 12-розрядний числовий код, структура якого така: 7 знаків включають перші 7 знаків ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі — ЄДРПОУ) без контрольного числа, 8-й та 9-й знаки — код області за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 10-й та 11-й знаки — код адміністративного району за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 12-й знак — контрольний розряд, алгоритм формування якого встановлює центральний орган державної податкової служби України;
для фізичних осіб — 10-значний індивідуальний ідентифікаційний номер платника податків з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків;
Податок на доданувартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямимподатком на споживнувартість, щосправляється з юридичних та фізичнихосіб. Платникамицьогоподатку є:
- особи, обсягоподатковуванихоперацій з продажу товарівякихпротягом будь-якогоперіоду з останніхдвадцятикалендарнихмісяцівперевищував 3600 неоподатковуванихмінімумівдоходівгромадян;
- особи, яківвозять (пересилають) товари на митнутериторіюУкраїниабоотримуютьвід нерезидента роботи (послуги) для їхвикористанняабоспоживання на митнійтериторіїУкраїни;
- особи, якіздійснюють на митнійтериторіїУкраїнипідприємницькудіяльність з торгівлі за готівкунезалежновідобсягів продажу; особи, які на митнійтериторіїУкраїнинадаютьпослуги, пов'язані з транзитом продукціїзгідноіз законами України з питаньоподаткування.
Всіплатникиподаткусплачуютьподаток на доданувартість на однаковихумовах, незалежновід того, в якійвалютіпровадятьсярозрахунки.ЗакономУкраїни "Про податок на доданувартість" запроваджуєтьсяспеціальнареєстраціяплатниківподатку на доданувартість у державнійподатковійінспекції за місцемїїрозміщення.
Об'єктомоподаткування є операціїплатниківподатку з:
- продажу товарів (робіт, послуг) на митнійтериторіїУкраїни;
- ввезення (пересилання) товарів на митнутериторіюУкраїни та отриманняробіт (послуг);
- вивезення (пересилання) товарів за межімитноїтериторіїУкраїни та наданняпослуг.
Для обчисленняподатку на доданувартістьзастосовуєтьсядві ставки - 20%-на і нульова ставка. Нульова ставка застосовується при обчисленніподатку на доданувартість у разі продажу товарів, робіт, послуг на експорт.
Пільги за податком на доданувартістьпередбачені на послуги, якінадаються у лікувальних закладах, закладах освіти, архівнихустановах, у сферісоціальногозахистудітей, людей похилоговіку, інвалідів, службах зайнятості.
Податковий кредит у механізмістягненняподатку на доданувартість - це сума, на яку платникподаткумає право зменшитиподатковезобов'язаннязвітногоперіоду, тобто та сума, яка підлягаєвідшкодуваннюплатнику з бюджету. Контроль за сплатоюподатку на доданувартість з імпортнихтоварівпід час переміщення через митний кордон Українипокладено на митніоргани, всііншіпитання, включаючиоперації з імпортними товарами, перебуваютьпід контролем податковоїслужбиУкраїни.
Головні розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Головнірозпорядникикоштівдержавного бюджету Українивизначаютьсявідповіднозатверджуються законом про державний бюджет України шляхом встановленняїмбюджетнихпризначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет із дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.
Головнийрозпорядникбюджетнихкоштів:
1) розробляє план своєїдіяльностівідповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідностідосягненняконкретнихрезультатів за рахунокбюджетнихкоштів;
2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетнізапити і подаєїхМіністерствуфінансівУкраїничимісцевомуфінансовому органу;
3) отримуєбюджетніпризначення шляхом їхзатвердження у законі про державний бюджет Україничирішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядниківбюджетнихкоштівнижчогорівня (одержувачівбюджетнихкоштів) відомості про обсягиасигнувань, забезпечуєуправліннябюджетнимиасигнуваннями;
4) затверджуєкошторисирозпорядниківбюджетнихкоштівнижчогорівня, якщоІнше не передбаченезаконодавством:
5) здійснюєвнутрішній контроль за повнотоюнадходжень, отриманихрозпорядникамибюджетнихкоштівнижчогорівня та одержувачамибюджетнихкоштів, витрачання ними бюджетнихкоштів;
6) одержуєзвіти про використаннякоштіввідрозпорядниківбюджетнихкоштівнижчогорівня та одержувачівбюджетнихкоштів і аналізуєефективністьвикористання ними бюджетнихкоштів.
Білет №29
Забезпечення стабільності національної валюти — основна функція НБУ і відповідно законодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обсягу грошової маси через: резервування грошової маси для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу.
Гривня — відповідно до ст. 99 КУ — єдиний законний платіжний засіб в Україні при тому, що ст. 92 КУ закріплює факт того, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України. Розробкаосновних засад грошово-кредитноїполітикипокладена за ст. 100 КонституціїУкраїни на Раду НБУ, яка маєтакожздійснювати контроль за їїпроведенням.
Платіжна система — ценабірплатіжнихінструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказуваннякоштів, поєднанняяких, разом з інституційними та організаційними правилами і процедурами, щорегламентуютьвикористанняцихінструментів та механізмів, забезпечуєгрошовийобіг. Основною метою платіжноїсистеми є забезпеченнярозвиткувиробництватоварів і послуг.Внутрішньодержавнаплатіжна система — платіжна система, в якійплатіжнаорганізація є резидентом та здійснюєсвоюдіяльність і забезпечуєпроведенняпереказукоштіввиключно в межах України. Міжнароднаплатіжна система — платіжна система, в якійплатіжнаорганізаціяможе бути як резидентом, так і нерезидентом, і яка здійснює свою діяльність на територіїдвох і більшекраїн та забезпечуєпроведенняпереказукоштів у межах цієїплатіжноїсистеми, у т. ч. з однієїкраїни в іншу.
Платіжна система становить основнуінфраструктурусучасноїринковоїекономіки. Самеїїефективність і стабільність є інструментамибезперебійногофункціонуванняекономічноїсистемикраїни, у т. ч. грошових та фінансовихринків.
Система електроннихплатежів (СБП) НБУ є державною системою міжбанківськихрозрахунків. Вона обслуговуєтібанківські установи, якімаютькореспондентськірахунки, відкриті в НБУ, на якийпокладенозавданнярегламентаціїдіяльності СБП, забезпеченняїїфункціонування, наданнягарантійїїнадійності та безпеки з метою проведення через неїміжбанківськихпереказів.
Функціїфінансового контролю поширюються на економічнудіяльністьусіх ланок народногогосподарства. За організаційними формами фінансовий контроль в Україніподіляють на державний, муніципальний, незалежний і контроль власника.
Державні органи, які здійснюють функції економічного контролю, такі: Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці України, Міністерство статистики України, Національний банк України.
Спеціалізовані органи контролю – Державний комітет України по стандартизації, метрології та якості продукції (Держстандарт України), Державна інспекція України по захисту прав споживача, Державна інспекція України по контролю за цінами.
Муніципальний контроль – місцеві Ради народнихдепутатів та їхкомісії.
Незалежний контроль – аудиторський, створюється на госпрозрахункових засадах.
Контроль власника – внутрішньосистемний, внутрішньогосподарський.
Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль за своєчасним виконанням підприємствами і організаціями зобов’язань перед бюджетом по внесках платежів.
Головна державнаподатковаінспекціяМіністерствафінансівУкраїни та їїоргани на місцяхконтролюютьдодержаннязаконодавства про податки, правильністьобчислення, повноту і своєчасністьвнесеннядо бюджету податків та іншихплатежів, встановленихзаконодавствомУкраїни.
Державна контрольно-ревізійна служба в Україні та її органи на місцях контролюють додержання фінансової дисципліни підприємствами і організаціями за територіальним поділом витрачання коштів із державного бюджету на соціальні потреби, утримання органів державного управління та ін.
Національний банк України згідно з статутом і Законом України про банки і банківську діяльність контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни, правил розрахунків у народному господарстві та інших операцій підприємцями, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також витрачання коштів з державного бюджету, здійснює емісію грошей та регулює грошові відносини у державі.
ДержавнаінспекціяУкраїни по контролю за цінамиконтролюєзастосуванняцін і тарифівміністерствами, відомствами, державними, кооперативними, громадськимипідприємствамивсіх форм власності.
АнтимонопольнийкомітетУкраїнизапобігає монопольному становищу на ринку підприємців, щообмежуютьконкуренціюпевного товару. В противному разіцепризводить до порушенняринковихвідносин у виробництві і реалізаціїокремихвидівтоварів, до недоброякісноїконкуренції у підприємницькійдіяльності.
Білет №30
Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів — кошторисів бюджетних установ.
За кошторисно-бюджетним методом фінансуєтьсямайже вся невиробнича сфера суспільства, щобазується на державнійабокомунальнійформівласності, тобто вся бюджетна сфера.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Правові засади складання, затвердження та виконаннякошторисівбюджетнихустановвизначені КМУ. Форма кошторисузатверджуєтьсяМіністерствомфінансівУкраїни.
В Україні є два видикошторисів: індивідуальні та зведені. Вони складаютьсявідповідно до бюджетноїкласифікації та різнятьсярівнемузагальненняінформації про доходи та видаткибюджетнихустанов.
План асигнувань із загального фонду бюджету є помісячним розподілом асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. План асигнувань є невід'ємноючастиноюкошторису і затверджується разом ізцимкошторисом.
Складовими кошторису є загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій, та спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно з законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Кошторисзатверджується за загальним і спеціальним зондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, якийдорівнюєсуміцихфондів.
Бюджетні установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до кошторису і плану асигнувань у зв'язку з потребами забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством. Щодо доходів бюджетної установи, то під час складання проектів кошторисів у дохідній частині зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.
Кошторис за видаткамизагального фонду: видатки на товари і послуги, Виплатавідсотків (доходу) за зобов'язаннями. Субсидії і поточнітрансферти, Придбання основного капіталу,Створеннядержавнихзапасів і резервів.Придбанняземлі і нематеріальнихактивів. Капітальнітрансферти. Нерозподіленівидатки.
Формуваннядохідноїчастиниспеціального фонду кошторисуздійснюється на підставірозрахунківдоходів, якіскладаються за кожнимджереломдоходів і за основу якихберутьсятакіпоказники: обсягнаданняплатнихпослуг, а такожіншірозрахунковіпоказники та розмір плати у розрахунку на одиницюпоказника, якиймаєвстановлюватисявідповідно до законодавства;прогнозненадходженнязборів (обов'язковихплатежів) доспеціального фонду бюджету.
На основізазначенихпоказниківвизначається сума доходів на наступнийрік за кожнимджереломїхнадходження з урахуваннямконкретних умов роботи установи.
Видаткиспеціального фонду бюджету провадятьсявиключно в межах і за рахуноквідповіднихнадходжень до цього фонду наосновікошторисів з урахуваннямунесених до них змін.
На відмінувідподатківнеподаткові доходи мають, як правило, цільовепризначення, чітковираженийумовний та відплатний характер і можутьчастковозараховуватисядодоходів тих державнихорганів, якіїхзбирають. Саме за цимиознакамиздійснюєтьсярозмежуванняподаткових та неподатковихдоходів. Також, на відмінувідподатків, неподатковіплатежі, зокремамитні, можутьсплачуватися як у національній, так і в іноземнійвалюті. Середнеподатковихдоходів, якітакож у значномуобсязіформуютьдоходнучастину Державного бюджету України та відповіднихмісцевихбюджетів, виділяютьмитніплатежі (мито, щостягуєтьсямитницею, та державнемито), рентні і ресурсніплатежі та іншінадходження. Порядок зарахуваннянеподатковихнадходжень до бюджетіввідповідногорівнявизначаєтьсяБюджетним кодексом України, поточними актами про бюджет та спеціальними законами й незаконними актами, яківстановлюютьправовий режим справляннязазначенихплатежів.
Мито — платежі, щостягуються з юридичних та фізичнихосіб за здійсненняспеціальноуповноваженими органами дії, за видачудокументів, щомаютьюридичнезначення. Так, митними органами стягуєтьсяплатіж за ввезення та вивезеннятоварів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.
Плата за спеціальневикористанняприроднихресурсіввключає:
а) плату з відшкодуваннявитрат на геологорозвідувальніроботи;
б) плату за спеціальневикористанняпріснихводнихресурсів; в) плату за спеціальневикористаннялісовихресурсів та користуванняземельнимиділянкамилісового фонду; г) плату за спеціальневикористаннянадр; д) збір за забрудненнянавколишнього природного середовища.
В України на рівні нормативно-правових актів регулюється порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України та порядок встановлення нормативів і тарифів на транспортування нафти. Крім того, під поняття рентних платежів підпадають і платежі, що сплачуються за встановленими тарифами, з постачання суб'єктами підприємницької діяльності електричної енергії, а також платежі за природний газ.
Білет №31
Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком.
Кредитнівідносинипоєднують у собідвіпідсистеми:
1) кредитно-грошовівідносини;
2) кредитно-товарнівідносини.
У позичкуможенадаватисявартість як у грошовій, так і в товарнійформі.
Роль і місцекредитнихвідносин у національнійекономіцізалежитьвід стану самоїекономіки. Сучасний кредит і кредитнівідносини в Україніносятьперехідний характер, вонивідображаютькризовий стан вітчизняноїекономічноїсистеми.
Кредитнівідносинимаютьповоротний і відплатний характер. Розподільчі й перерозподільчіпроцеси в економіцівідбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитнівідносинипов'язані з відтвореннямпозичковогокапіталу. Кредитнівідносинивиникають і діютьміждвомасуб'єктами: кредитором, якийнадаєпозику, і позичальником, якийотримуєпозику. Рушійним мотивом наданняпозики у тимчасовекористування є одержання доходу у форміпозичковоговідсотка. Метою кредитора є одержанняприбутку (відсотка); метою позичальника — задоволеннятимчасової потреби у додатковихгрошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певнийтермінгрошовихкоштів.
Проектибюджетів і актівпро них вносять на розглядвідповіднихпредставницькихорганіввиконавчіоргани. КонституціяУкраїни в ст. 96 встановила, що не пізніше 15 вересняКабінетМіністрівУкраїнипредставляє у Верховну Раду України проект Закону про Державний бюджет Українинаступного року. Право внесення проекту Закону про Державний бюджет України у Верховну Раду Україниналежитьтільки Уряду.
Проект закону про Державний бюджет розглядаєтьсянародними депутатами України, комітетами, фракціями і групамиВерховної Ради України. Верховна Рада України до першогорозгляду проекту закону про Державний бюджет УкраїниможеповернутийогоКабінетуМіністрівУкраїни на доробку на тижневийтермін. На першомучитанні проекту закону про Державний бюджет України з докладом про висновок та пропозиціїВерховної Ради України з цьогопитаннявиступає Голова Комітетуізпитань бюджету. Затвердженнявисновку та пропозиціїВерховної Ради України до проекту закону про Державний бюджет вважаєтьсяухваленням проекту закону про Державний бюджет України в першомучитанні.
ДоопрацьованийКабінетомМіністрівУкраїни проект закону про Державний бюджет подаєтьсяВерховнійРадіУкраїни. На другому читанні перш за все затверджуєтьсязагальнийобсягдефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету з подальшимпостатейнимголосуванням проекту закону про Державний бюджет України. Друге читаннямає бути закінчено не пізніше 20 листопада року, щопередує плановому.
Третєчитанняповиннепочатися не пізніше за 25 листопада року, щопередує плановому. Після докладу ГоловиКомітетуізпитань бюджету та співдоповідіМіністрафінансівУкраїниВерховна Рада України проводить голосування за статтями, не прийнятими у другому читанні, і за проектом закону в цілому.Закон про Державний бюджет повинен бути прийнятий не пізніше 1 грудня.
Бюджетний кодекс визначає основний зміст закону про Державний бюджет. В ньому повинні бути визначені: загальна сума доходів та загальна сума видатків; граничний об'єм річного дефіциту (профіциту); бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією; доходи бюджету за бюджетною класифікацією; бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів; розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України; розмір мінімальної заробітної плати на плановий бюджетний період; рівень прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період; додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.