Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1)Укр.мова-державна мова в україні.Державна мова – затверджена традиціями і законодавством мова, вживання якої обов»язкове в органах державного управління, закладах освіти,науки, культури, засобах масової інформації.
Мова є запорукою існування будь-якої нації, її генетичним кодом, в якому не тільки зберігається й накопичується культурно-історична інформація, а й забезпечується саме буття цієї нації. Особливої гостроти проблема національної мови набула в Україні, позбавленій до 1991-го р. своєї державності. У цьому напрямку надзвичайною жорстокістю позначалася політика Росії (і царської, і комуністичної). Подібною методологією користувалися й інші шовіністи - польські, угорські тощо.
Тому недивно, що зростання національного самоусвідомлення українців та становлення Української держави пов'язані із закріпленням статусу української мови як державної. Закон про мови (1989 року) називає українську мову одним із вирішальних чинників самобутності українського народу. Стаття 10 Конституції України закріплює офіційний статус української мови, а також гарантує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території держави. Державною (офіційною) мовою може бути тільки українська літературна мова, бо саме вона є мовою більшості корінного населення України.
2)Походження назви Україна.Назва Україна офіційно закріпилась з часів виникнення УНР в 1918р. Але саме найменування давнє – сягає спільнослов»янського періоду. Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку Повісті временних літ. Словом Україна позначають всі українські землі. У Густинському літописі від 1516 року згадка про виникнення Запорізької Січі. У 1650 у Франції видано латиною книжку франц. Інженера Боплана «Опис України». У літописі Величка 1720 р. назву Україна можна знайти майже на кожній сторінці.
Три версії походження слова Україна:
3)Літературна мова – унормована, відшліфована класиками літератури форма загальнонародної мови, яка обслуговує усі сфери суспільного життя.
Діалектною базою нової укр.. літературної мови стали наддніпрянські говірки, їх зачинатилем був Котляревський,а основоположником Шевченко.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Виділяють такі форми норми:
1)Орфоепічні - регулюють правила вимови 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.
4)Стилі сучасної мови .Сукупність мовних засобів, зумовлених потребами сфери, в якій вони використовуються, метою висловлювання та особливостями змісту інформації – стиль мови.
Основні різновиди: художній, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний.
Науковий – терміни, цитати – це стиль наукового образу. Реалізується в таких жанрах, як дисертація, стаття, підручник, лекціях, відгук. Мета мовлення: повідомлення про результати наукових досліджень, статистичний виклад певних знань. Сфера стилю: наука, техніка, освіта. Форма реалізації стилю: монолог. Мовні особливості стилю: характерні мовні засоби, терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції, повні речення, точність.
8)особливості усної мови. Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) української мови — система норм української літературної мови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування.
5) Офіційно - діловий стиль - мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок, тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю -інформативна (повідомлення). Сфера вивчення ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно - ділового стилю полягає в тому, що він надає документу офіційно-ділового забарвлення. Сфера застосування:офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному,громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.
Документ — основний вид офіційно - ділового стилю.
Найважливіші ознаки офіційно - ділового стилю:
ПІБ, вул.., село, район,область,індекс
6) Культура мовлення – культура мислення та культура суспільних і духовних стосунків людини.
Як відомо, існування людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці неможлива без мови. Го ловна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух необхідність того чи іншого слова.
До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
1) точність у формулюванні думки, недвозначність; 2) логічність; 3) стислість; 4) відповідність між змістом і мовними засобами; 5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; 6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу; 7) вживання сталих словосполучень; 8) різноманітність мовних засобів; 9) нешаблонність у побудові висловлювання; 10) доречність; 11) виразність дикції; 12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Слід пам'ятати про те, що загальна мовна культура визначається не лише знанням норм літературної мови, а й ерудицією людини, культурою її мислення, ступенем оволодіння технікою мовлення, рівнем психологічного й комунікативного розвитку. Усне мовлення є мовною творчістю, імпровізацією, у ньому присутній значний емоційний потенціал.
Має такі особливості:
11) Оформлення списку літератури.Списки використаної літератури оформляються так: порядковий номер в списку ставлять зліва, другий і наступні рядки опису рівняють по першій букві першого рядка. Прізвища записуються в алфавітному порядку.
Цитати можуть бути у віршованій і в прозовій формі.
Віршовані цитати виносимо на новий рядок, без лапок, розташовуючи пропорційно на аркуші.
Цитати з прозових творів записуємо як пряму мову.
12)Рубрикація текстів – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від ін., а також використ. заголовків, нумерації тощо. Найпростішою рубрикацією є поділ на абзаци. Членування тексту на абзаци часто поєднується з нумерацією(числовою і буквеною). Традиційна система нумер. базується на використ. знаків різних типів – римських і арабських цифр, малих і великих літер поєднуваних з абзацними відступами. Нова система ґрунтується на використ. арабських цифр: 1)кожна складова тексту, яка відповідає поняттям: частина, розділ, пункт одержує свій номер; ном. познач. лише араб. цифрою; після кожної цифри став. крапка; 2)номер кожної складової частини включ. всі номери відповідних склад. частин вищих ступенів поділу.
13) Технічні правила переносу; Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу слів. Орфографічні правіша переносу базуються на складоподілі, оскільки частини слів з одного рядка в другий можна переносити за складами,
До технічних правил переносу ставляться такі вимоги:
1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або умовні скороченняЯкщо прізвища, імена, по батькові, звання тощо подаються повністю, то прізвища, а також по батькові можна переносити
2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать:
3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити:
4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т.ін., т-во.
5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки
20) Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.
Дипломат — посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант — особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник — автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.
Омоніми - слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ)
14) Жанри публічних вступів.Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.
До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
точність у формулюванні думки, не двозначність;логічність;стильність;відповідність між змістом і мовними засобами; відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; відповідність між мовними засобами та стилем викладу; вживання сталих словосполучень; різноманітність мовних засобів; нашаблонність у побутові висловлювання; доречність; виразність дикції; відповідність інтонації мовлене вій ситуації
Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.
Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:
1)громадсько-політичні промови
2) академічні промови
3) промови з нагоди урочистих зустрічей
Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.
Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.
Така мета, як створення певного настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях на річницях.
15) Бесіда На початку бесіди слід передусім заручитися прихильністю свого співбесідника: якщо ви зустрічаєтеся вперше, треба принаймні познайомитись, викликати до себе симпатію, а вже потім, добившись його уваги, можна викладати свої думки, аргументи, наміри, міркування. Читач, певно, пам'ятає, що бесіда як форма спілкування складається зі вступної, основної й завершальної частин. Так-от, саме початок розмови відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування, істотно позначається на подальшому перебігу розмови і, безумовно, на її результатах. Проте найсильніший аргумент не варто оприлюднювати на початку розмови, бо ж ідеться не про письмове повідомлення, де найпереконливіші докази традиційно розміщують спочатку, щоб викликати інтерес у читача і бажання довідатися, що там далі.У бесіді віч-на-віч краще приберегти переконливі докази на кінець розмови, щоб «приголомшити» ними партнера зненацька, коли він трохи втратить пильність і буде переконаний, що нічого цікавого вже не буде. А ось про надзвичайну важливість невербальних форм взаємодії саме на початку бесіди не треба забувати, бо з виразу обличчя, пози, вітального жесту можна скласти певне враження про свого партнера — приязне, байдуже чи вороже — довідатись про рівень його культури і навіть про ставлення до мети зустрічі. Більшість дослідників погоджується, що словами передається в основному інформація, а ставлення до неї висловлюється за допомогою жестів, міміки тощо, до того ж вербальний компонент розмови займає 35 %, а невербальний — 65 % часу.
16) . Іншомовні слова та вимоги до їх вживання
Слід бути обережним й уважним під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, тоді вживання іншомовних - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Ця лексика з фінансової сфери обслуговування (банк, фінанси, кредит).
Вживання:
• не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові.
• вживати іншомовні слова в діловодстві допустимо лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках.
• Не рекомендуємо користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словником і його українським відповідником.
17)Історіярозвтку кр..термінології.
Відродження й поширення рідної мови на всі сфери життя-суспільства актуалізує одну з основних проблем сучасної української лексикографії - складання термінологічних словників. Терміни - це слова або сталі словосполучення, за якими закріплено наукові або спеціальні поняття певної науки, наукової дисципліни, галузі діяльності. Сукупність термінів, пов'язаних між собою понятійними зв'язками, складає термінологію, або термінологічну систему. В ній зосереджено понятійний апарат даної науки чи галузі. Це засіб професійного спілкування і водночас інструмент наукової думки.
Тлумачні словники відтворюють поняттєво - термінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.
Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була “Енциклопедія кібернетики” (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН України.
18) Терміни та професіоналізми в діловій мові
Терміни - слова або словосполучення, що служить найменуванням спеціальних понять якої-небудь галузі знання - науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. Однією з важливих ознак термінів є їх однозначність у тій системі людських знань чи людської діяльності, в якій вони вживаються
Професіоналізми - слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу. Так у мові хореографів побутують такі слова на визначення певних рухів ногами: верьовка, підбивка, м'ячик, присядка, гусцчок, колу палочка, вихиляс, повзунець, молоточок. До професіоналізмів звичайно відносять , назви знарядь виробництва, назви трудових процесій, різні професійні означення загальномовних понять тощо.
На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового професіоналізми - конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії.
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.
ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.
19) Багатозначні слова і контекст.Багатозна́чність сло́ва наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись
Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.
Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий — видатний — славетний — знаменитий); 2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти); 3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (століття — сторіччя).
22) Сталі вирази й штампи.
Фразеологізми або сталі вирази активно вживаються в усіх стилях сучасної української літературної мови. У науковому та офіційно-діловому мовленні, як правило, використовуються загальнолітературні стійкі звороти, що виступають у номінативній функції: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки. Сталі вирази цього стилю практично позбавлені образності, емоційності, експресивності
Серед типових помилок, пов'язаних із неправомірним використанням сталих виразів, виділимо такі:
1. Уживання ненормативних форм фразеологізмів, напр.: відігравати значення замість мати значення, робити підсумки замість підбивали підсумки тощо.
2. Неправильний переклад із російської мови, напр.: повістка денна замість порядок денний, виписка із протоколу замість витяг із протоколу.
3. Нерозрізнення паронімів, гуманний факультет замість гуманітарний факультет, економна стратегія замість економічна стратегія, комунікаційна функція мовлення замість комунікативна функція мовлення.
Надмірне захоплення стандартизацією мовних засобів породжує словесні штампи - слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову. Колись ці вислови були яскравими, влучними, та з часом, від безконечного повторення у відповідних і невідповідних мовних ситуаціях перетворились у мертві "заготовки", зміст яких стерся, зблід, вивітрився. Надмірно "заштампована" мова свідчить не тільки про досить обмежений словниковий запас мовця, а й про стереотипність та шаблонність його мислення.
23) Форма роду іменників визначається таким чином:
1. Оскільки в діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище, то в офіційно-діловому мовленні перевага надається формам чоловічого роду: філолог, психолог, терапевт, педагог, фізик; міністр, професор, доцент, асистент, декан, директор, проректор; генерал-майор, адмірал, маршал, єфрейтор та ін.
2. Якщо в тексті йде мова про жінку, що обіймає певну посаду або має якесь звання, то категорія роду передається синтаксичними засобами: іменники на позначення посади, професії або звання вживаються у формі чоловічого роду, а залежні слова - у формі жіночого
3. У ділових паперах не можна вживати словосполучення типу наша директор виступила, старша лаборант захворіла, нова професор запропонувала.
4. Додатковим засобом підкреслення жіночої статі особи, про яку йдеться в реченні, є відповідна форма присудка, що в таких випадках координується не з підметом, а з прикладкою
5. При відсутності прикладки присудок уживається у формі чоловічого роду, навіть якщо мають на увазі жінку
6. Допускається вживання іменників у формі жіночого роду тоді, коли вказівка на стать є необхідною, а іншими засобами цього досягнути не можна: тріумф українських спортсменок, гастролі славетної балерини.
21) Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом (рос. рожью)) — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику
24) особливості викор.прикм і займ.В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і скла деними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.
Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прий менником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтраль ністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменни ком порівняно з.
В офіційно - діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях. Це повязано з граматичною природою вказаної частини мови, адже займенник узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Срмоузагальненість значення займенників, їх семантичне неконкретність може призвести до викревлення змісту висловлення і плутанини наприклад. Указані властивості займенників не допускають їх активного застосування в офіційно-діловому стилі. Окремі займенники треба вжити залежно від значення: кожний - усі по одному. В офіційно - діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких мова йде про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який, а не котрий: брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста. Як правило, сполучне слово що вживається стосовно предметів, а який - істот. У діловому мовленні перевага віддається формі множини особових займенників. За українською мовною традицією, займенник, який вказує на дійову особу, у реченні вживається, як правило, у називному відмінку: ми підписали.
Ввічлива форма займенників У листах запрошеннях тощо використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам), коли звертаються до однієї посадової особи.
25) Написання прізвищ, імен по батькові.
1. Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами українського правопису:
- українські та інші слов'янські прізвища іменникового типу відмінюються, як іменники відповідних відмін, напр.: Кривоніс - Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) тощо;
- прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються, як відповідні прикметники, напр.: Сингаївський - Сингаївського, Сингаївському, Сингаївського, Сингаївським тощо;
- чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів' (-їв), -ин, -ін (-їй) відмінюються за такими зразками: Петров, Петрова, Петрову, Петрова, Петровим, на Петрові (у), Петров і Петрове; Ковалів, Ковалева (ліва), Ковалеву (ліву), Ковалева (ліва), Ковалевим (лівим), на Ковалеві, -у, (ліві, -у), Ковалеве, (ліве) й Ковалів;
- жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний і на -о не відмінюються: Ліною Костенко, Ганні Чубач.
2. Українські чоловічі й жіночі імена відмінюються відповідно до загальних норм українського правопису:
- чоловічі й жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються, як іменники І відміни: Микита, Микити, Микиті, Микиту, Микитою, Микиті, Микито; Ілля, Іллі, Іллі, Іллю, Іллею, Іллі, Ілле;
- чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники II відміни: Олег, Олега, Олегові (у), Олегом, Олегові, Олегу; Ігор, Ігоря, Ігореві (ю), Ігоря, Ігорем, Ігореві, Ігоре;
- українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються, як іменники III відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов'ю, Любові, Любове.
3. Українські імена по батькові творяться таким чином:
- більшість чоловічих імен по батькові твориться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло - Михайлович, Петро - Петрович;
- кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лукич (Лукович), Савич (Савович), Кузьмич (Кузьмович), Хомич (Хомович), Якович, Ілліч;
- жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайлівна, Петрівна, Микитівна;
4. Українські імена по батькові відмінюються, як відповідні іменники: Павло Антонович, Павла Антоновича, Павлові (у) Антоновичу, Павла Антоновича, Павлом Антоновичем, Павлові Антоновичу, Павле Антоновичу;
28.особливості викор.службових слів.Правила використання прийменників у діловому стилі
1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку – враження від виставки; застерігати про небезпеку – застерігати від небезпеки; вітер п'ять метрів на секунду – вітер п'ять метрів за секунду.
2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів – зрікатися ідеалів, повідомляти по телефону – телефонувати, оплатити за проїзд – оплатити проїзд.
3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки опитування – завдяки опитуванню, наперекір рішень – наперекір рішенням.
4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакуові прийменники: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо всіх бажаючих.
5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації – від організації, до організації.
6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де заміна приймененників неможлива: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, залежно від, виходячи з.
Російські словосполучення з прийменником -в українською мовою передаються:
-на: в адрес – на адресу, в виду (иметь) – на увазі (мати),в завершение – на завершення, в защиту – на захист, в нашу пользу – на нашу користь;
-до: в известность (поставить) – довести до відома, в работу (вовлечь) – залучити до роботи, в соответствии с – відповідно до, в состав (вошли) – до складу ввійшли, в карман – до кишені;
-з: в следующих вопросах – з таких питань;
-за: в пример (поставить) – поставити за приклад, в пяти шагах – за п'ять кроків, в те времена – за тих часів, в одни сутки (уложился) – впорався за одну добу;
-про: в получении расписался – про одержання розписався;
-при: в случае некплати – при несплаті;
-під: в конце недели – під кінець тижня;
-о (об): в семь часов – о сьомій годині, в одиннадцать часов – об одинадцятій годині;
-як: в качестве – як, в порядке исключения – як виняток;
-безприйменникові конструкції: в дальнейшем – надалі, в момент – миттєво, в покое оставить – дати спокій, в прошлом году – торік, минулого року, в равной мере – однаково, в полной мере – цілком, в юности – замолоду.
Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника -при.
Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками біля, коло, край, поруч. Наприклад, для позначення близькості до конкретного місця: при виході – коло виходу – біля виходу, край дороги, поруч мене.
А на позначення епохи, періоду, часу, протягом якого відбувається дія, – прийменниками за, під час: за царювання Романових – під час царювання Романових.
Лише з прийменником при можливі конструкції:
а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-,чого-небудь: При університеті працює дослідна станція; Служу при штабі дивізії;
б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: Був при повній свідомості; Сьогодні я при зброї; Не можна лаятися при дітях;
в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: Роздивився при світлі сірника; При нульовій температурі випав сніг; Проголосували при овному мовчанні; Зателефоную при першій нагоді; Зроблю при бажанні.
Значно ширший обсяг значень прийменника -при в російській мові спричиняє автоматичне помилкове перенесення його до подібних українських конструкцій. Цього не слід робити, оскільки в українській мові є різноманітні можливості, не змінюючи значення, передати зміст за допомогою інших прийменників, сполучень дієприслівникового звороту чи шляхом розгорнутих конструкцій.
29)Синтаксичні особливості професійних текстів. Готуючи текст для публічного виступу, слід пам'ятати про суттєву різницю між писемним і усним його варіантами. Речення, значні за кількістю слів і ускладнені за будовою багатьма відокремленими обставинами, означеннями, вставними і вставленими конструкціями, цілком можливі в науковій статті,монографії та под., і зовсім не бажані в лекції, доповіді, промові й под. Помічено, що сприймання усного тексту залежить від довжини речення (кількості в ньому слів), довжини слова (кількості багатоскладових, довгих слів), кількості особових займенників (які сприймаються на слух легше, ніж безособові). На відміну від писемного, в усному тексті бажані питальні, окличні й риторичні, а не лише розповідні речення.
Не словесні, а смислові повтори необхідні в усному мовленні для наголошування основної думки, підкреслення ключового моменту й посилення враження від сказаного. Досягається це за рахунок багатої синонімії української мови, не повторюючи форми вираження. Однак слід уникати повторювання нетипових для усного мовлення складних сполучників: завдяки тому що, унаслідок того що, через те що й под. оскільки вони гальмують сприйняття й не сприяють створенню в аудиторії вільної, невимушеної атмосфери. Окрім повторів, використовують й інші способи привернення чи утримання уваги слухачів, таких як: зміна
порядку слів(інверсія), градація (посилення), протиставлення (антитеза), оклична й питальна
інтонація, риторичні запитання, пауза та ін. Речення слід будувати таким чином, щоб ключова фраза була розміщена в його першій частині. Набагато легше сприймається на слух зміст, коли речення починається Н. відмінком, ніж декількома конструкціями в непрямих відмінках із прийменника – ми
У письмових текстах його частини закріплені за певним місцем на аркуші й виділені шрифтом чи засобами рубрикації (абзац, параграф, розділ тощо). В усному — можливі відступи, умотивовані повтори й перенесення окремих текстових частин. Якщо писемний текст має форму монологу, то усний не виключає діалогових і навіть полілогових варіантів. Наявність правильно побудованих дієприслівникових зворотів (або їхніх замінників), як правило, на початку речення, дозволяє більш образно подати навіть сухий технічний текст
Перевагу слід надавати простим реченням, у яких зберігається прямий порядок слів: підмет іде перед присудком, означення — перед означуваним словом
Спільним для писемного й усного варіанту тексту є висока частотність у використанні та повторюванні стійких словосполучень (кліше) і водночас відсутність зайвих слів, які ускладнюють сприйняття. Якщо підмет названий живою особою, то присудок матиме форму активного стану. Негативно впливають на мову зайві слова й тавтологія. Не можна будувати речення з одночасним підпорядкуванням одного слова двом стрижневим.
30) Складні випадки керування і узгодження.Серед складних випадків узгодження членів речення слід виділити такі:
1. З підметами типу п'ять осіб, десять працівників присудок вживається переважно у формі однини:п'ять осіб пише; десять працівників відвідує заняття.
Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого. вимагає головне слово. Так дієслово адресувати керує формами давального (адресувати вчителеві) та знахідного відмінків у поєднанні з прийменником на (адресувати на вчителя).
Розрізняють такі складні випадки керування:
1. Близькозначні слова можуть керувати різними відмінковими формами. Так прикметники притаманний та властивий керують формами давального відмінку (притаманний митцеві, властивий учням), тоді як синонімічне слово характерний вимагає після себе форми родового відмінка - прийменник для (характерний для письменника). Дієслово присвячувати (присвятити) керує давальним відмінком (присвячувати ювілеєві університету), а близьке за значенням слово приурочувати (приурочити) - родовим відмінком + прийменник до (приурочувати до ювілею університету).
2. Помилки, що трапляються через не розрізнення паронімів. Напр., дієслово привести керує знахідним відмінком (привести батьків), а його паронім призвести родовим - прийменник до (призвести до трагедії).
3. Незнання граматичних норм російської та української мов. Порівняймо російські словосполучення благодарю (кого?) Вас, екзамен (по чему?) по истории та їх українські відповідники дякую (кому?) Вам, іспит (з чого?) з історії.