Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Злочини проти волі особи
ЗМІСТ
Розділ 1.Загальна характеристика злочинів проти волі особи……………..
1.1. Поняття злочинів проти волі особи в Україні…………………………..
1.2. Основні новації Кримінального Права України – ЦЕ НЕМАЄ ЖОДНОГО СТОСУНКУ ДО ВАШОЇ ТЕМИ !!!
1.2. Воля особи як об‘єкт кримінально-правової охорони…………………
РОЗДІЛ 2. Окремі склади злочинів проти волі особи за кримінальним законодавством України…………………………………………………………..
2.1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини…………………
2.2. Злочини проти волі осіб – ПОТРІБНО ЗАБРАТИ – ДУБЛЮЄ РОЗДІЛ1
2.3 Захоплення заручників………………………………………………..
2.4 Незаконне утримання в психіатричній лікарні ЗВІДКИ
2.5 Викрадення чужої дитини ЗВІДКИ
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………
ВСТУП
Розділом III Особливої частини КК України передбачено шість видів злочинів проти волі, честі та гідності особи: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147); підміна дитини (ст. 148); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149); експлуатація дітей (ст. 150); незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). Ці злочинні посягання завдають значної моральної шкоди, створюють негативний національний або міжнародний резонанс, викликають неспокій і обурення громадян щодо спроможності держави захистити їхні конституційні права і свободи.
За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько 3 тис. злочинів проти волі, честі та гідності особи. При цьому у структурі цих злочинів у 1991–1999 рр. найбільшу частку займав такий злочин, як незаконне позбавлення волі (0,9 тис.), на другому місці за кількістю фактів учинення знаходилось незаконне поміщення до психіатричного закладу (0,1 тис.). За цей час було зареєстровано також 50 випадків я захоплення заручників, діапазон вчинення яких коливався від 1 до 10 злочинів на рік. І тільки з 1999 р. розпочалася реєстрація такого злочину, як торгівля людьми.
Перші роки XXI ст. визначили нові аспекти як у структурі, так і в динаміці злочинів проти волі, честі та гідності особи. За кількістю вчинених злочинів у 2003–2010 рр. перше місце посідає такий вид злочину, як торгівля людьми (понад 1,6 тис. злочинів), незаконне позбавлення волі або викрадення людини перемістилося на друге місце (1,1 тис. злочинів), на третьому місці — захоплення заручників (понад 50 випадків).
Майже всі злочини проти волі, честі та гідності особи мають значний рівень латентності. Найменш латентним з них є захоплення заручників, оскільки в більшості випадків, враховуючи специфічні цілі цього злочину, сам факт захоплення заручників спеціально розголошується. Більш латентним є незаконне позбавлення волі або викрадення людини, особливо в тих випадках, коли цей злочин маскується під осіб, зниклих без вісті, під невпізнані трупи. Найбільш латентними є торгівля людьми, експлуатація дітей, незаконне поміщення до психіатричної установи, підміна дитини, рівень латентності яких часто залежить від соціальної позиції жертв цих злочинів.
Розділ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ
1.1. Поняття злочинів проти волі особи в Україні
Воля, честь і гідність особи поставлені під охорону не тільки Кримінального Кодексу, а й Конституції України, яка є основним законом держави і яка проголошує, що « людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Суспільно небезпечні діяння проти волі, честі та гідності особи містяться в ІІІ розділі ККУ, який і називається «Злочини проти волі, честі та гідності особи». Слід сказати що ця група злочинів не побудована на основі родового об’єкта, як більшість розділів ККУ (КК України), а на основі безпосереднього об’єкта. Свобода особи, її права і законні інтереси забезпечуються системою суспільних відносин, які склалися в Україні.
У статті 55 Конституції України вказується, що громадяни України мають право на судовий захист від посягань на честь, гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу. Глава III Кримінального кодексу України присвячена захистові життя, здоров’я, волі і гідності особи від злочинних посягань. Крім даної глави в КК є ряд норм спрямованих на охорону цих благ. При посяганні на ці блага шкода завдається особі.
Особою є тільки людина як розумна істота, наділена здатністю передавати або сприймати думки і здійснювати історично сформовану сукупність інших психофізичних процесів. Однак під особою, як об’єктом кримінально-правової охорони слід розуміти не тільки людини, наділену перерахованими властивостями, але і взагалі, живу людину як вищу ступінь живих організмів на Землі. Так кримінальний закон України оберігає життя, здоров’я та інші права людини, яка в силу малолітства або недоумства незбатна виконувати соціальні функції.
Залежно від безпосереднього об’єкта посягання злочини глави поділяються на такі групи:
а) злочини проти життя (ст. 93 - 100 КК);
б) злочини проти здоров’я ( ст. 101 - 107, ч. 2 і 3 ст. 108, 1081, ч. 2 ст. 1082, ст. 1083 КК);
в) злочини які ставлять під загрозу життя і здоров’я (ст. 109 - 116 КК);
г) статеві злочини (ст. 118 - 122 КК);
д) злочини що посягають на особисту свободу (ст. 123 - 124 КК);
е) злочини проти гідності особи (ст. 125-126 КК).ЗАСТАРІЛЕ ЗАКОНОДАВСТВО!!
Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку життя і здоров’я людини.
Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.
Здебільшого, по формі посягання на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяньності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню.[2, c. 38]
По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
Об’єктом злочинів передбачених ІІІ розділом ККУ є воля, честь і гідність особи. Однак крім об’єктів зазначених вище такі злочини можуть завдавати шкоду фізичному і психічному здоров’ю особи (ст. 150, 151 ККУ).
Обов’язковою ознакою деяких видів злочинів є потерпілий, тобто особа якій злочином завдано фізичної, моральної або ін шкоди. Так ст. 150 називає потерпілим дитину, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Потерпілим від злочину передбаченого ст. 151 є психічно здорова особа.
З об’єктивної сторони злочини передбачені цим розділом можуть бути вчинені лише шляхом активних дій, які в кожному злочині є різними. Так ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення дитини) називає об’єктивну сторону у формі 1) незаконне позбавлення волі людини 2) викрадення людини.
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
Стаття 147 (захоплення заручників) називає суспільно небезпечні дії у формі: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Підміна дитини (ст. 148) Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини [1, c.156-157].
Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) з об'єктивної сторони може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Ст. 150 (Експлуатація дітей). З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
Ст. 151 (Незаконне поміщення в психіатричний заклад). З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Суб’єкт може бути як загальний так і спеціальний. Так загальний суб’єкт злочину передбачений в ст. 146,148,149,150 ККУ. Спеціальний суб’єкт передбачений в ст. 151, згідно якої ним може бути лікар, який приймає рішення про поміщення особи в психіатричний заклад.
Суб’єктивна сторона цих злочинів передбачає їх вчинення з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність, як обов’язкової ознаки – мети вчинення злочину. Так ст. 147 ККУ передбачає наявність спеціальної мети: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії 2) утримання від вчинення будь-якої дії.
Обов’язковою ознакою злочину передбаченого ст. 148 є корисливий мотив. Суб'єктивна сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України. Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини, тобто злочину передбаченого ст. 150.
Таким чином,……..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 – ПОТРІБНО ПЕРЕНЕСТИ СЮДИ І ДОПОВНИТИ
1.3 Розуміння волі особи, в кримінальному праві
У кримінальному праві воля є обов'язковим критерієм суб'єкта суспільно-небезпечного діяння. Воля особи, яка вчинила злочину в залежності від форми вини і складу може формулюватися таким чином:
1) Прямий умисел, матеріальний склад: особа бажає настання суспільно-небезпечних наслідків.
2) Прямий умисел, формальний склад - особа бажає вчинити суспільно-небезпечне діяння.
3) Прямий умисел, усічений склад: особа бажає зробити суспільно-небезпечне діяння.
4) Непрямий умисел, матеріальний склад: особа не бажає, але свідомо допускає або байдуже ставиться до настали наслідків (пасивне ставлення до настали наслідків). Формального і усіченого складу при непрямому намірі бути не може, так як особа може усвідомлювати суспільну небезпеку діяння (тобто інтелектуальний момент можливий), але не може не бажати, однак свідомо допускати або ставитися байдуже до здійснюваного їм діянню (тобто з точки зору вольового моменту це абсурдно).
5) Альтернативно-конкретний умисел: вольовий момент - особа бажає або свідомо допускає (байдуже ставиться) до настання будь-якого з наслідків. Тобто як у прямому умислі може бажати настання і як в непрямому - допускати (байдуже ставитися). На відміну від прямого і непрямого умислу альтернативно-конкретний припускає, що суб'єкта влаштовує наступ будь-якого з можливих наслідків або він байдуже ставиться до будь-якого з них.
6) неконкретізірованний умисел. Аналогічний за вольовому моменту з прямим і непрямим в матеріальному складу: тобто особа бажає, свідомо допускає або байдуже ставиться до настання наслідків. Головна його відмінність по інтелектуальному моменту.
7) Злочинне легковажність, матеріальний склад (формальний і усічений не можливий): особа не бажає і не допускає настання наслідків, розраховуючи на будь-які обставини (активне неприйняття наслідків).
8) Злочинна недбалість, матеріальний склад: воля складається з об'єктивного і суб'єктивного критеріїв.
Об'єктивний: особа повинна усвідомлювати суспільну небезпеку діяння і передбачати настання наслідків.
Суб'єктивний: особа може усвідомлювати суспільну небезпеку, але з точки зору інтелектуального критерію не усвідомлює і не передбачає її.
9) Злочинна недбалість, формальний і усічений склади.
Об'єктивний критерій: особа повинна усвідомлювати суспільну небезпеку діяння;
суб'єктивний: особа може усвідомлювати суспільну небезпеку діяння.
Відсутність волі є підставою для визнання особи неосудною, що веде до встановлення відсутності складу злочину. Саме тому при розгляді кримінальної справи по суті, де підсудним є несамовитий особа, не встановлюється істина з питання навмисності діяння, винність підсудного, а також пом'якшують або обтяжуючих обставин, а за результатами розгляд виноситься не вирок, а постанову про звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання і про застосування до ніему примусових заходів медичного характеру.[10, c. 496]
Злочини проти особи та її прав складаються із посягань, кримінальну відповідальність за які передбачено розділами II—V Особливої частини КК України: злочини проти життя та здоров'я особи (ст. 115—145 КК України); злочини проти волі, честі та гідності особи (ст. 146—151 КК України)
Враховуючи положення ст. З Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та права і свободи людини й їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, видається доцільним розпочати розгляд кримінальної відповідальності за окремі злочини з посягань на особу
Розділ 2
ОКРЕМІ СКЛАДИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
2.1. Незаконне позбавлення волі ПОВНІСТЮ ВКАЖІТЬ НАЗВУ
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному позбавленні волі, тобто у перешкодженні обирати за своїм бажанням місце перебування. Відповідальність за ст. 123 КК настає у випадку, якщо особа, яку позбавлено волі, досягла чотирнадцятирічного віку. Незаконне позбавлення волі має місце незалежно від здатності особи усвідомлювати цей факт (наприклад, сплячий, хворий, у непритомному стані тощо).
Незаконне позбавлення волі з об’єктивної сторони полягає в різноманітних прийомах і способах, що застосовуються для з метою перешкодити особі в здійсненні за своїм розсудом права вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий знаходиться у приміщенні, закритому за його згодою, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові вчинити дії по його звільненню.
Незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає перебувати, або в поміщення його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.
Місцем позбавлення волі може бути визнане як приміщення (квартира, погріб, сарай тощо), так і місцевість (наприклад, острів). Позбавлення волі, яке підпадає під ознаки ст.123 КК, може бути вчинене і в місцях позбавлення волі, якими є виправно-трудові установи.
Незаконне позбавлення волі може здійснюватись шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють в підвалі, поміщають у спеціально підготовлене приміщення тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, погрожуючи зброєю, потерпілого примушують іти в певне місце, тощо). Воно може бути здійснене і шляхом обману (наприклад, людини заманюють у будь-яке місце і там зачиняють з метою позбавити волі). За ст. 123 КК корається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключена якщо особа позбавлена волі у результаті акту необхідної оброни або крайньої необхідності , або у випадку правомірного затримання (ч. 3 ст. 15 КК). З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).
Нанесення ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза вбивством, допущені при вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але враховується при індивідуалізації відповідальності і покарання. Незаконне позбавлення волі належить до числа так званих триваючих злочинів. Дії осіб, які приєдналися до злочинної діяльності після юридичного закінчення злочину, але до фактичного звільнення потерпілого, за певних обставин можуть визнаватися виконанням злочину.
За ст. 123КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особа позбавлена волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, а також в результаті реалізації громадянами права на затримання злочиннця (ч. 5 ст. 15 КК). Згода потерпілого на позбавлення волі також виключає кримінальну відповідальність.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотиви можуть бути різними (корисливість, помста тощо). Незаконне позбавлення волі, якщо воно є проявом хуліганства, кваліфікується за ст. 206 КК.
Суб’єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 123 КК, є тільки приватна особа. незаконне позбавлення волі. вчинене посадовою особою з використанням свого посадового становища, залежно від його специфіки, розглядається як посадовий злочин (ст. 166 КК) або як злочин проти правосуддя (ст. 173, 176 КК).
Кваліфікуючими ознаками злочину відповідно до ч. 2 ст. 123 КК визнаються: незаконне позбавлення волі, вчинене способом небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань.
Вирішуючи питання про про те, чи є спосіб вчинення злочину небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, треба виходити з оцінки таких обставин: чи була наявною в способах і прийомах, використаних для затримання потерпілого або поміщення його в певне місце, небезпека для його здоров’я чи життя; чи не створювалась така небезпека через умови тримання потерпілого в місці позбавлення волі, Вона може бути створена внаслідок застосування до потерпілого з метою позбавлення його волі насильства, яке оцінюється за наслідками, так і способом дії. небезпечність незаконного позбавлення волі для життя або здоров’я потерпілого можуть характеризувати і такі умови, як тривалість позбавлення води, їжі, тримання в холодному, сирому або темному приміщенні тощо. Фізичні страждання це різного ступеня інтенсивності больові відчуття потерпілого, що виникають в результаті дії на його організм фізичного насильства або особливих умов тримання в місці позбавлення волі.[11, c. 288-289]
В деяких злочинах незаконне позбавлення волі може виступати як спосіб їх вчинення. В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначається, що незаконне позбавлення волі в процесі грабежу або вимагательства, якщо воно не було небезпечним для життя і здоров’я потерпілого в момент заподіяння, повністю охоплюється ч. 2 ст. 141 чи ч. 2 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує. В п. 12 цієї ж постанови зазначено, що позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, в процесі розбою чи вимагательства, охоплюється ст. 142 чи ч. 3 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує [3, c. 114-115]
За незаконне позбавлення волі, в чинному законодавстві передбачено таке покарання: за ч. 1 ст. 123 КК - виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 123 КК - позбавлення волі на строк до трьох років. – ПЕРЕРОБИТИ ЗГІДНО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
2.3 Захоплення заложників
Об’єктом даного злочину є особиста свобода і безпека осіб, яких захоплено як заложників. 18 грудня 1979 року ці дії визнано злочином Міжнародною конвенцією про захоплення золожників, прийнято 34 сесією Генеральної Асамблеї ООН. [4, c. 288-289]
Об’єктом даного злочину є особиста свобода і безпека осіб, захоплених як заложники. Об’єктивна сторона злочину полягає в наступних діях:
Під “захопленням” слід мати на увазі викрадення людини будь-яким способом (шляхом обману чи зловживаня довір’ям, насильницьким шляхом чи без такого, відкрито чи таємно).
“Тримання” - це незаконне позбавлення волі особи. Захоплення повинно бути вчинено з метою насильницького тримання. Склад злочину, передбачений ст. 1231 КК охоплює склад злочину передбачений ст. 100 КК (погроза вчинити вбивство) і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує.
Під загрозою заподіяння тілесних ушкоджень слід мати на увазі погрозу заподіяти будь-які тілесні ушкодження (легкі, середньої тяжкості чи тяжкі). Ця погроза повинна мати реальні підстави її виконання. Погроза заподіяння тілесного ушкодження також охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 1231 КК.
Обставиною, що обтяжує відповідальність (ч. 2 ст. 1231 КК), є тяжкі наслідки, які внаслідок дій, передбачених диспозицією частини першої даної статті. Під тяжкими наслідками слід мати на увазі смерть заложника, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або завдання значної матеріальної шкоди державі, міжнародній організації чи юридичній особі. Питання про значну матеріальну шкоду розв’язується правоохоронними органами у кожному конкретному випадку окремо.
Якщо під час захоплення вчинено умисне вбивство хоча б одного заложника або осіб, які брали участь у ззвільненні заложників, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 1231 КК та за ст. 94 КК, а при наявності обставин, що обтяжують відповідальність - за ст. 93 КК.
Частина четверта ст. 1231 КК передбачає кримінальну відповідальність за захоплення чи утримання особи як заложника з метою спонукання державної, громадської установи або органу чи службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звілнення заложника. [12, c. 87-89]
Частина п’ята ст. 1231 КК передбачає кримінальну відповідальність за дії, вказані в диспозиції ч. 4 ст. 1231 КК, якщо вони вчинені:
особливо небезпечним рецедивістом чи поєднані із заподіянням потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження.[6, c.67-68]
Якщо особа вчинила захоплення при нападі на адміністрацію виправно-трудової установи, то її дії слід кваліфікувати за сукупнісню злочинів, передбачених ст. 691 КК та за ч. 4 або ч. 5 ст. 1231 КК або за ст. 1231 КК та ст. 1833 КК, якщо після захоплення заложників винна особа вчинила злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи про їхнє звільнення, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом року стягненню у вигляді переведення у приміщення камерного типу (одиночну камеру) або переводилася в тюрму. Таку кваліфікацію діям винної особи необхідно давати відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбуваня покарання в місцях позбавлення волі”.
Суб’єктивною стороною даного злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК) є прямий умисел, а ч. 2 та ч. 5 ст. 1231 КК суб’єктивна сторона характеризується як умисною, так і подвійною формою вини.
Склад злочину, передбачений диспозиціями злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК, формальний, ч. 2 - матеріальний. Склад злочину передбачений ч. 5 ст. 1231 КК, може бути як формальний, так і матеріальний (при наявності вказаних у диспозиції наслідків).
Мета є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину.
Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 1231 КК є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як громадянин України, так і іноземець чи особа без громадянства.
Чинність частин 1 та 2 цієї статті не поширюється на випадки вчинення такого злочину на території України, коли особа, яка захопила або тримає заложника, перебуває на території України, і ця особа, а також заложник є громадянином України.
Покарання:
за ч. 1 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк до десяти років;
за ч. 2 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацєю майна або без такої;
за ч. 4 ст. 1231 КК - позбавлення волі до шести років;
за ч. 5 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років.[7]
2.4 Незаконне поміщення в психіатричну лікарню
З об’єктивної сторони злочин полягає у поміщенні до психіатричної лікарні завідомо психічно здорової людини. Для складу злочину немає значення, до якої саме психіатричної лікарні поміщено потерпілого, до лікарні із звичайним чи посиленим, або навіть суворим наглядом. Проте ця обставина може бути врахована під час призначення покарання. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого до психіатричної лікарні.
З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється з прямим умислом, за яким винна особа знає, що поміщає до психіатричної лікарні завідомо психічно здорову людину. Мотиви даного злочину можуть бути різними (намагання одержати матеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого тощо). і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть бути враховані під час визначення покарання.
Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, у тому числі і особа медичного персоналу. Якщо для скоєння цього злочину посадова особа використовує службовий стан, відповідальність настає додатково і за ст. 166 КК - перевищення влади або службових повноважень.
Покарання:
позбавлення волі на строк до двох років або виправні роботи на той самий строк з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років чи без такого. [13, c. 311-313]
2.5 Викрадення чужої дитини (ст. 124 КК). Суспільна небезпека даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. У відповідності із ст. 68 КпШС України батьки мають право вимагати повернення своїх дітей від будь-якої особи, яка їх утримує у себе не на підставі закону чи судового рішення. Прагнучи захистити права опікунів і піклувальників, ст. 141 КпШС України надає їм право вимагати у суді повернення їм дітей, що перебувають під їх опікою чи піклуванням, від осіб, які утримують у себе дітей без законних підстав. Даний злочин небезпечний і тим, що позбавляє дітей їх законних батьків, опікунів чи піклувальників і може призвести до ненормального розвитку і виховання дитини, а також заподіяти йоому іншої шкоди.
З об’єктивної сторони злочин полягає у викраденні або підміні чужої дитини. Викрадення - це таємне або відкрите заволодіння дитиною без відома або згоди батьків, опікунів або дитячих закладів, які здійснюють виховання або лікування дітей. Викрадення дитини може бути вчинене і шляхом обману або зловживання довір’ям.
Якщо викрадення поєднюється з вчиненням іншого злочину (нариклад, з заподіянням тілесних ушкоджень особі, у якої викрадено дитину), все вчинене кваліфікується за правилами про сукупність злочинів.
Підміна дитини полягає в заміні однієї новонародженої або грудної дитини іншою.
Дитиною треба вважати особу, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Згода такої особи на викрадення не виключає відповідальності винного.[5 c. 44-45]
Викрадення дітей старше чотирнадцяти років утворює незаконне позбавлення волі і тягне відповідальність за ст. 123 КК. Викрадення батьками власної дитини (наприклад, батьком у матері, яка виховує дитину, безпосередньо з дитячого будинку або іншого місця, в якому тимчасово перебуває дитина) навіть при позбавленні їх судом батьківських прав не утворює розглядуваного злочину. Вказані дії за наявності всіх ознак самоуправства можуть кваліфікуватися за ст. 198 КК.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (винний усвідомлює, що викрадає або підміняє чужу дитину, і бажає цього), корисливою метою, мотивом помсти або іншим особистим мотивом.
Викрадення дитини при відсутності вказаних в ст. 124 КК мети або мотивів не утворює вказаного злочину (наприклад, викрадення дитини з метою усиновлення або передачі на виховання дитячому закладу, викликане тим, що батьки дитини знущаються над нею, примушують займатися жебрацтвом, крадіжками).
Підміна новонародженої дитини, допущена з необережності особою медичного персоналу пологового будинку, також не утворює складу злочину передбаченого ст. 124 КК . Такі дії можуть за певних умов розглядатися як халатність (ст. 167 КК) або дисциплінарний проступок.
Суб’єктом цього злочину можу бути особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.
ВИСНОВКИ
Конституція України закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, встановлює ефективну систему гарантій їх здійснення. Норми Основного Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і т. п. В ст. 3 Конституції України сказано, що людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.
Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і гідності людини. Кримінально-правова охорона цих невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
PAGE 2