Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 5
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….3
Розділ I: Характеристика ігрових технологій…………………………...........5
Розділ II: Використання та проведення ігор ………………………………...13
Висновки ………………………………………………………………………27
Список використаних джерел ……………………………………………......29
Вступ
Гра – це складне, багатогранне явище, яке неможливо однозначно трактувати. Навчальна гра може тривати від кількох хвилин до цілого уроку й може використовуватися на різних етапах, а також у позакласній роботі. Будь-яка гра включає три основні етапи:
Об'єктом дослідження даної роботи є ігрові технології.
Предметом дослідження є конкретні приклади ігрових технологій,які примінються у практиці .
Ціль данного дослідження у вивченні різних ігрових технологій.
У процесі дослідження визначені такі завдання:
- визначити сутність ігрових технологій;
- вивчити основні функції та мотиви ігор;
- дослідити класифікацію ігор;
- розглянути основи проведення ділової гри;
- проаналізувати сюжетно-рольові ігри;
- розглянути організацію дидактичних ігор
Педагогічна діяльність видатних учених дає нам найцікавіші рішення з безпосереднього впливу особистості педагога на особистість дитини. Особливу багатющу палітру якнайтонших психологічно виправданих способів дії надає спадщина А.С. Макаренка, що так широко використовується в країнах різної культури завдяки багатству саме технологічних рішень, знайдених цим педагогом.
Вихід практики виховання на технологічний рівень вимагає від педагога високого професіоналізму. Вийти на технологічний рівень – значить вийти на рівень операційний, коли обґрунтовуються вироблювані операції для отримання результату. Психологічне рішення припускає чіткий поелементний опис операції, точну характеристику проектованого гарантованого результату і, у результаті, певний алгоритм рішення, згідно з яким педагог може працювати, не опускаючи жодної з операцій, бо кожна з них відіграє особливу функцію, і разом вони визначають цілісний результат.
Мислити технологічно – це означає проектувати свою професійну дію з упевненістю в позитивній подальшій взаємодії «педагог – дитина», а значить, у позитивній взаємодії дитини з навколишнім світом, що й стає запорукою її всебічного фізичного й духовного розвитку.
Будь-яка технологія має засоби, що активізують й інтенсифікують діяльність учнів.
Гра поряд з працею й навчанням – один з головних видів діяльності людини.
Гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння громадського досвіду, у якому складається та вдосконалюється самоврядування поведінкою.
Розділ I: Характеристика ігрових технологій
1.1. Сутність ігрових технологій
Поняття «ігрові технології» включає велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.
Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поведінкою.
Педагогічна гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.[5]
У вітчизняній педагогіці і психології проблему ігрової діяльності розробляли К.Д. Ушинський, П.П. Блонський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін, у закордонній - 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях досліджена і обгрунтована роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.
Але більш глибоко проблему ігрової діяльності розробив автор технології знаково-контекстного навчання у професійній педагогіці - доктор психологічних наук, професор А.А. Вербицький. Здійснивши глибокий аналіз основних тенденцій розвитку професійної освіти, він дійшов висновку, що ситуація, що складається в освіті, в якому домінує донині жорстке, авторитарне управління і в якому учень, студент виступає «об'єктом» навчальних впливів, не забезпечує умов для розвитку активної позиції учня в навчально-пізнавальної діяльності, ускладнює процеси його професійного самовизначення, нарешті, ускладнює процеси переходу від абстрактної, заданої в теоретичній формі моделі професійної діяльності фахівця, до реальної, конкретної, зі всілякими проблемами і суперечностями.
Ігрова технологія будується як цілісне утворення, що охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань. Засвоєння нового, закріплення матеріалу, розвиток творчих здібностей, формування загальнонавчальних умінь дає можливість учням зрозуміти і вивчити навчальний матеріал з різних позицій.[3]
Перевагами ігрових технологій є:
1.2. Основні функції та мотиви ігор
Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.
Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.
Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.[24]
Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.
Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.
Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».
Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.
Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.
Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.[24]
Ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації.
1. Мотиви спілкування:
- Учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;
- При рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів;
- Спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.
2. Моральні мотиви:
- У грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей.
3. Пізнавальні мотиви:
- Кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших);
- У грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру;
- Знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу;
- Ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність (реванш);
- змагальність - невід'ємна частина гри - притягальна для дітей;
- У грі завжди є якесь таїнство - неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді;
- Думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань. До педагогічних підходів організації дитячих ігор, на наш погляд, необхідно віднести ряд таких моментів.
Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання.
1.3. Класифікація ігор
Р. Каюйа виділив чотири типи ігор. Ігри розташовані на єдиному контину-умі-процесі, початок якому задає максимальний Ludus (керування грою через правила) і закінчується Paidia (максимальна стихія гри, що забезпечує самореалізащю гравця):
а) гра-агон (боротьба, змагання): грають суперники, мета гри – перемога; насамперед це спорт;
б) гра-alea (жереб, гральна кіста): сюди відносяться всі азартні ігри, ігри на везіння, у яких перемагає випадок;у цих іграх переважає ризик (наприклад, біржова гра, лотерея, карти, парі, рулетка, тоталізатор); помічено, що в кризові часи ця пристрасть підсилюється до межі; гра, цей наркотик для бідних, дає можливість обдурити долю і плекає мрії про краще життя;
в) гра-mіmісгу (наслідування, імітація): цей тип гри характерний для сценічних мистецтв, театру, видовищ типу шоу; граючий — актор, його принцип гри — життеподібність, наслідування реальності;
г) гра-iІinx, гра запаморочення: і ранець грає із самою смертю в піжмурки — ризиковані заходи аж до "російської рулетки"; на карту ставиться саме життя грав ця, він покладається на волю випадку, стихії.[9]
Усі ці чотири типи локалізовані: перший — стадіоном, спортзалом тощо, другий — гральним столом, рулеткою, третій — сценою, а четвертий — самим життям граючого.
У процесі навчання виділяються три базові форми діяльності учнів і безліч перехідних від однієї базової форми до іншої.
До базових форм діяльності відносяться:
• навчальна діяльність академічного типу (власне навчальна діяльність - лекції, семінарські заняття, самостійна робота);
• квазіпрофесійна, діяльність (ділові ігри, ігрові форми занять);
• навчально-професійна діяльність (науково-дослідна робота, виробнича практика, дипломне проектування).
В якості перехідних від однієї базової форми до іншої виступають різні форми: лабораторно-практичні заняття;
• імітаційне моделювання;
• аналіз конкретних виробничих ситуацій;
• розігрування ролей;
• спецкурси і спецсемінари.
На переконання А.А. Вербицького, така технологія дозволяє подолати одне з яскравих протиріч професійної освіти - форми організації навчально-пізнавальної діяльності студентів неадекватні формам професійної діяльності фахівців.[18]
Важливим моментом роботи з іграми є обізнаність із їх структурою. Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри.
Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало , але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістово-процесуальними критеріями.
Перша з них акцентує увагу на об”єктах впливу гри і поділяє їх на:
- психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;
- рухові – здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
- соціальні – сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, вироблення моральних рис;
- розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.[2]
Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:
- рухливі;
- малорухливі;
- інтелектуальні;
- музичні;
- сюжетно-рольові;
- забави, атракціони;
- конкурси тощо.
Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою і назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розуміннімотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри.
Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри.
Педагогічні ігри класифікуються:
1. По цілях застосування:
- навчальні (пізнавальні, тренінгові, творчі, узагальнюючі);
- виховують, розвиваючі (комунікативні, соціальні та ін);
- контролюючі;
2. За особливостями методики та технології їх організації:
- предметні;
- сюжетні;
- рольові;
- евристичні;
- імітаційні;
- ділові;
3. За рівнем проблемності: тренінгові, репродуктивні, творчі;
4. По комунікативному взаємодії: індивідуальні, парні, групові, колективні;
Розділ II: Використання та проведення ігор
2.1. Основи проведення ділової гри
Ділова гра - провідна форма квазіпрофесійної діяльності, це форма відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду праці. Ділова гра дозволяє задати в навчанні предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності і тим самим змоделювати більш адекватні в порівнянні з традиційним навчанням умови формування особистості фахівця. У діловій грі, в умовах спільної діяльності кожен студент набуває навиків соціальної взаємодії, ціннісні орієнтації та установки, властиві фахівця.[6]
А.А. Вербицький виділяє психолого-педагогічні принципи конструювання ділової гри:
• принцип спільної діяльності;
• принцип діалогічного спілкування;
• принцип двуплановости;
• принцип проблемності змісту імітаційної моделі та процесу його розгортання в ігровій діяльності.
Принцип проблемності змісту імітаційної моделі та процесу його розгортання в ігровій моделі означає, що розробник закладає в гру не «препаровані» завдання, а систему навчальних завдань у формі конкретних виробничих ситуацій. Ці ситуації можуть містити суперечливі, надлишкові, невірні дані, взаємовиключні альтернативи, вимоги перетворити ситуації відповідно до визначених критеріїв, знайти відсутню інформацію. У процесі гри студент повинен:
• провести аналіз цих ситуацій;
• виокремити проблему;
• розробити способи і засоби її вирішення;
• прийняти саме рішення і переконати інших у його правильності;
• здійснити відповідні практичні дії.
Принцип спільної діяльності означає, що ділова гра - це спільна діяльність двох і більше людей. Гра можлива за наявності декількох учасників, йдуть на спілкування і взаємодія з метою обговорення проблеми і прийняття рішення з усіх питань змісту.
Принцип діалогічного спілкування - необхідна умова гри. Кожен учасник гри не тільки має право, але і повинен висловлювати свою точку зору, своє ставлення до всіх питань, що виникають у грі.
Реалізація принципу діалогічного спілкування забезпечується не тільки проблемним змістом гри, а й рольовими позиціями учасників, які аналізують виникаючі проблемні ситуації відповідно до вимог ролі.
Принцип двуплановости ігрової діяльності означає, що під «уявних» ігрових умовах розгортається діяльність, призначення якої - розвиток реальних особистісних характеристик спеціаліста. «Серйозна» діяльність учня з розвитку цих характеристик реалізується в «несерйозною» ігровій формі, що дозволяє йому інтелектуально розкріпачитися, проявити творчу ініціативу, не боятися помилки.[6]
Кожен з сформульованих принципів як би доповнює і розвиває інші.
Існують різні модифікації ділових ігор:
Етапи проведення ділової гри :
Етап підготовки. Підготовка ділової гри починається з розробки сценарію – умовного відображення ситуації й об'єкта. У зміст сценарію входять: мета, опис проблеми, обґрунтовування поставлених завдань, план, загальний опис процедури гри, зміст ситуацій і характеристик дійових осіб.
Далі йде введення в гру, орієнтація учасників і експертів. Визначається режим роботи, видаються пакети матеріалів, інструкцій, правив, установок. Збирається додаткова інформація. При необхідності учні звертаються до ведучого й експертів за консультацією. Негласні правила забороняють відмовлятися від отриманої по жеребу ролі, виходити з гри, пасивно ставитися до гри, пригнічувати активність, порушувати регламент та етику поведінки.
Етап проведення – процес гри. З початком гри ніхто не має права втручатися й змінювати її хід. Тільки ведучий може коректувати дії учасників, якщо вони відходять від головної мети гри. Залежно від модифікації ділової гри можуть бути введені різні типи рольових позицій учасників. Позиції, що виявляються стосовно змісту роботи в групі: генератор ідей, розробник, імітатор, ерудит, діагност, аналітик.
Організаційні позиції: організатор, координатор, контролер, тренер, маніпулятор.
Позиції, що виявляються стосовно новизни: ініціатор, обережний критик, консерватор.
Методичні позиції: методолог, критик, методист, проблематизатор, програміст.
Соціально-психологічні позиції: лідер, якому віддана перевага, який приймається, незалежний, не приймається, знехтуваний.
Етап аналізу, обговорення й оцінки результатів гри. Виступи експертів, обмін думками, захист учнями своїх рішень і висновків. На закінчення вчитель, організатор-вихователь робить загальний висновок за наслідками гри, відзначаючи недоліки.[12]
Проектування гри починається з визначення основних етапів гри, значущості й напрямів ігрової взаємодії. Сам зміст – в основному колективна творчість учасників гри, обумовлена соціальним замовленням суспільства.
2.2. Сюжетно-рольові ігри
Рольові ігри - є невід’ємним атрибутом дитинства. Маленькі діти грають у „дочки-матері”, у „магазин”, „лікарню”, „школу”, „війну”. У цих іграх вони іменують дорослі стосунки, тим самим опановують світ з його складними законами.
Коли молоде покоління вчиться більше досліджувати проблеми, а не вигукувати гасла, воно починає набувати навиків прийняття рішень, спілкування та розуміння людей.
Розглянемо, наприклад, симуляцію «Рятувальна шлюпка». В цій грі учасники замислюються над питанням життя та смерті. І хоча очевидно, що вони не потраплять в подібну ситуацію, беручи участь в імітаційній грі, вони дізнаються більше про самих себе і про те, як вести себе в стресових ситуаціях, коли потрібно робити вибір.
Суть гри: група людей, які заздалегідь отримали ролі (вчитель, юрист, вагітна жінка тощо) знаходиться на дрейфуючій шлюпці, що збилась зі шляху. Шлюпка може витримати лише п’ять чоловік, а в ній знаходяться шестеро. Всі знають, що шлюпка потоне через півгодини. Група обговорює цю складну ситуацію: кого викинути, хто є менш цінним для суспільства, як прийняти рішення у такій складній ситуації.[23]
Симуляції та рольові ігри кардинально змінюють світогляд людей. Не важливо, до якого рішення прийдуть учасники на потопаючій шлюпці, цінним є те, що вони серйозно замисляться над своїм життям, і тим, що ще вони мають в ньому зробити.
Якщо після участі в рольовій чи імітаційній грі на політичну тематику студент краще зрозуміє, як працює уряд, у нього може з’явитись бажання взяти участь в реалізації його функцій. Дані ігри приводять до особистісного зросту, коли учасники починають застосовувати на практиці набуті знання,прагнуть до позитивного результату, вже уявляючи можливі наслідки від тієї чи іншої дії.
Багато конфліктних ситуацій в житті виникає через непорозуміння один одного. Кожен сприймає дійсність через призму власного світогляду, кожен має свій тип мислення. А оскільки ми не вміємо читати думок один одного, ми часто дофантазовуємо щось, чуємо те, що хочемо чути чи просто сприймаємо сказане в невірному напрямку. Але ми ніколи не звертаємо уваги на причину таких непорозумінь, не намагаємось говорити все до кінця, щоб і інші люди могли зрозуміти нас.[8]
В імітаційних іграх, де кожен учасник отримує інформацію лише про свою роль, ніби акцентується увага на цю проблему. У гравців виникає бажання дізнатись більше про інших, виникає інтерес до конкретних людей, а не лише до ситуації в цілому. Якщо така гра зможе навчити учасників більшій сприйнятливості, вони зроблять гігантський крок упередТехнологію використання рольових ігор для учнів з повним правом можна назвати новою педагогічною технологією. Її виховні, навчальні та розвивальні можливості широкі та багатогранні.
Імітаційні та рольові ігри намагаються відтворити певні аспекти реальності – ситуацію з бідністю, боротьбу за владу в уряді, екологічні проблеми і т. ін. – з тим, щоб учасники змогли краще розібратися в цих питаннях і, можливо, завдяки цьому навчилися б приймати оптимальні рішення в подібних ситуаціях.
За допомогою таких ігор учасники ніби експериментують з життям. Наприклад, граючи роль політика, який має бути чесним як по відношенню до себе, так і по відношенню до виборців; вченого, який займається проблемою забруднення оточуючого середовища; чи делегата на Саміті ООН, від якого залежить доля всієї країни. Але симуляції, як і рольові ігри на один крок віддалені від реальності. Це знижує відчуття ризику. Учасники легко піддаються навчанню і приймають активну участь у грі, оскільки усвідомлюють, що вона не являється реальним життям. Участь у грі може змусити глибоко задуматися над тими аспектами, які раніше були просто словами.Пізнавальний потенціал гри – це універсальна характеристика, яка притаманна, безумовно, будь-якій грі. Можна виділити два найбільш характерних моменти, які підсилюють цей потенціал у рольовій грі. По-перше, – це сам сюжет гри, що будується на основі літературних джерел і стимулює процес їх читання та осмислення.
По-друге, принцип проведення гри. Не просто відповідність рольовим задачам, а участь у пізнанні віртуального світу, розвиток цих знань і виконання своєї ігрової функції.
Гра – це унікальна система пропаганди кращих літературних творів історичного та фантастичного жанрів. Після гри є бажання перечитати, переосмислити знайомі книги. Настає нове світорозуміння, виникає новий погляд на те, чого раніше не помічав. З’являється потреба прочитати, зрозуміти незнайомі твори, котрі були використані в грі. Знайти відповіді на питання, які виникали в процесі гри. А це, у першу чергу, питання світоглядні, питання самовизначення, питання морального, духовного, етичного вибору. Може, відповіді не будуть знайдені, але людина замислиться, спробує зрозуміти себе та світ, повірити у свої потенційні сили та можливості.[24]
Велика рольова гра передбачає собою специфічний соціокультурний простір, який має дві площини. По-перше, це спілка гравців, об’єднаних у клуби (наприклад, клуби рольового моделювання); по-друге, соціокультурний простір з усіма її атрибутами, традиціями законами.
Головним правилом взаємин у грі є чесність. Кожен учасник ігрової дії зобов’язаний чесно виконувати всі правила гри, багато з яких важко контролювати. Без виконання цього правила гра може стати неможливою. Звичайно, конфлікти та непорозуміння не виключені, але для їх вирішення існує ігрове правило „присутність майстра” під час особливо тонких процедур. До цього правила звертаються в тих випадках, коли хоча б один гравець не впевнений у чесності гри партнера.
Одним із завдань гри є надання гравцям можливості „проживання” в іншій світоглядній системі. Слід відмітити, що подібна можливість дуже рідко виникає в реальному житті, але її вплив на розвиток особливості людини важко переоцінити. Здатність „подивитися на світ чужими очами” є одним з важливих чинників, що забезпечують розуміння інших, не схожих на тебе людей, та більш адекватне саморозуміння. А це вже крок до конструктивної взаємодії, що можливий тільки на основі повного взаєморозуміння.
Провідним механізмом входження гравців у інше соціокультурне середовище, у філософію та світогляд ігрового світу є вступні заняття. Учасники заздалегідь отримують інформацію про світ, де їм доведеться жити, про свої мікросоціальні групи та індивідуальні ролі. Такі занурення проходять у формі занять із філософії, історії, економіки та права ігрового світу. Вивчається мова та культура, які детально продумані організаторами гри. Входження в мовну культуру відіграє тут важливу роль. Психологами та філософами вже доведено той факт, що мова не тільки показує рівень розвитку даного соціуму, але є важливим чинником входження індивідуума в нове для нього середовище. Особливості розвитку мови впливають на світосприйняття його носія, формують його світогляд.[24]
Специфічною особливістю соціокультурного простору гри є зовнішній антураж, який включає оформлення ігрового поля, костюми, маски, атрибути (зовнішні), фонову діяльність гри тощо. Оформлення місця гри – це створення декорації, можливість завчасно ввійти в спільноту гравців, познайомитися, проявити свою творчість, зробити свій внесок у створення гри.
У рольовій грі моделюються не тільки зовнішні атрибути життя, але й соціальні, психологічні, емоційні умови існування людей. Ігрові події пред’являють учасникам високі вимоги. Нерідко саме твоє існування у віртуальному світі залежить не тільки від твоєї сили, від комунікативних, духовних, творчих здібностей, але й від допомоги тобі оточуючих. А від твого втручання в хід ігрових подій завжди залежить життя іншого, його честь, спокій. Так відбувається і в реальному житті, але ми цього можемо не помічати. Надто все розпливчато, завуальовано, розтягнуто в часі. У грі – усе на виду, усе поруч, час стиснутий у малому проміжку, у якому вміщується не одне життя.
Фактично, гра – це реальне життя, тільки більш концентроване, більш насичене героями та подіями, більш жорстоке, яке вимагає оптимальної активності душі та тіла.
Грамотна організація гри максимально наближає до реальності, тобто в наборі її ігрових ролей нема абсолютно «добрих» або «поганих» персонажів. Кожен гравець має право обрати свій шлях, прийняти свою роль. І в цьому – позитивна якість гри. Вона примушує самовизначитися в житті (поки що ігровому), обирати свої власні засоби дій, приймати власні рішення, виробляти власні ідеали.
2.3. Організація дидактичних ігор
Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.
Підбиття підсумків гри в зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.[27]
Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.
Проте, як показали дослідження вчених-психологів(Д.Б.Ельконін, Л.В.Артемова та ін.) і педагогів (І.О.Школьна, О.Я.Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Наші дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:
- весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);
- під час уроку як його структурний елемент;
o під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).
На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: "Хто швидше?", "Магазин", "Мовчанка", "Колові приклади", "Відгадай задумане число", "Що потім?", "Геометрична мозаїка", "Де моє місце?", "Домалюй фігуру", "Закінчи приклад", "Луна", "Світлофор".
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.[27]
Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. їх мета - навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними озна-ками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рости н.
Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: "Загадай - ми відгадаємо", "Що спочатку, а що потім?", "Магазин", "Овочі і фрукти", "Хто де живе?", "Знайти дерево за насінням".
Широкі можливості у початковій школі, особливо в перших-других класах, є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення учнів доцільно проводити такі ігри: "З якого дерева листя?", "Знайти такий самий предмет (колір)", "Що змінилося?", "Чого тут не вистачає?", "Коли це буває?", "Для чого це потрібно?", "Хто на чому грає?", "Чиї це інструменти?".
На уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи "Чарівний мішечок" можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути
іграшки, в назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати, тощо.
Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до першокласників раптом завітав "листоноша". Він роздає кільком дітям "листи" - завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір.
Приклад з уроку математики. Учитель несподівано ставить на стіл іграшкові терези, кладе кілька яблук, огірків, цукерок і пропонує пограти "в магазин". "Продавець" і "покупець" швидко лічать, а діти стежать за правильністю розрахунків. Так у грі малюки тренуються в додаванні й відніманні.
Учителі, які працюють творчо, вміло використовують на уроках елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо.
Щоб активізувати мовчазних учнів, учитель проводить гру-вправу "Відгадай!". На столі чотири-п'ять іграшок з виразними ознаками. Першокласники уважно розглядають їх. Потім учитель накриває іграшки і пропонує учням вибрати одну з них: "Діти, зараз ми дізнаємося, кому що сподобалось. Я бачу, всім хочеться відповісти. А хто зможе, не називаючи іграшки, так розповісти про неї, щоб ми самі здогадалися, яку він вибрав?"
Малюки швидко пересвідчуються в тому, що кожний предмет має багато ознак, але не всі вони істотні.[25]
Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: "Який предмет зайвий?", "Яка літера заблукала?" тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами.
Ознайомлюючись з навколишньою дійсністю, діти охоче грають у сюжетні ігри ("Ми прийшли до театру", "Я збираюся в гості" та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їхнього життєвого досвіду.
Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість пра-вил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.) Наприклад, гру "Відгадай", мета якої - розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати пред-мет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.
Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це - помилкова думка, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, "розмовляють" з Чомусиком, учаться в "лісовій школі" або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.[25]
Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує - мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.
Висновки:
Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поведінкою.
Педагогічна гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.
Перевагами ігрових технологій є:
Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.
Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри.
За особливостями методики та технології їх організації:
- предметні;
- сюжетні;
- рольові;
- евристичні;
- імітаційні;
- ділові;
Ділова гра - провідна форма квазіпрофесійної діяльності, це форма відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду праці.
А.А. Вербицький виділяє психолого-педагогічні принципи конструювання ділової гри:
• принцип спільної діяльності;
• принцип діалогічного спілкування;
• принцип двуплановости;
• принцип проблемності змісту імітаційної моделі та процесу його розгортання в ігровій діяльності.
Етапи проведення ділової гри :
Технологію використання рольових ігор для учнів з повним правом можна назвати новою педагогічною технологією. Її виховні, навчальні та розвивальні можливості широкі та багатогранні.
Пізнавальний потенціал гри – це універсальна характеристика, яка притаманна, безумовно, будь-якій грі. Можна виділити два найбільш характерних моменти, які підсилюють цей потенціал у рольовій грі. По-перше, – це сам сюжет гри, що будується на основі літературних джерел і стимулює процес їх читання та осмислення.
Дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує - мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.
Список використаних джерел:
Основні :
1. Айламазьян А. М. Актуальні методи виховання і навчання: ділова гра : Уч. пособ . д. студ. - МДУ , 2005
2 . Андрєєва Г. М. Соціальна психологія - М. , 2009
3. Венгер Л. А. Гра як вид діяльності / / Зап. псих . - № 3 - 2008
4 . Вербитська А. А. , Борисова Н. В. Методологічні рекомендації з проведення ділових ігор - М., 2004
5 . Ігри - навчання , тренінг , дозвілля / Под ред. В. В. Петрусінского - М., 1995
6 . Лебедєва Т. Ділові ігри для ділових людей / / Журнал '' Час і думка '' - Одеса , 2007
7. ЛеФевер Марлін . Методи творчого навчання - Пер. з англ. - Одеса , 2006
8 . Олійник І . Бесідам , Сценарії , рольові ігри : 5-11 класи - К. , 2006
9. Політичні рольові ігри - Кельн - Київ , 2004
10 . Ельконін Д. Б. Психологія гри - М., 2000
11. Єжова Л.В. Постановка і вирішення управлінських завдань на промислових підприємствах методом ділових ігор.
12. Хруцький Є.А. Організація проведення ділових ігор: Учеб. Посібник для викладачів середовищ. спец. навч. закладів. - М.: Вища. шк., 1991. - 320 с.
13. Платов В.Я. Ділові ігри: розробка, організація та проведення: Підручник. - М.: Профиздат, 1991. - 156 с.
14. Атаманова Р.І., Толстой Л.Н. Ділова гра: сутність, методика конструювання і проведення.
Додаткові:
15 Анцибор М. М. Активні форми і методи навчання . Тула , 2002 . 154 стр.
16 Ананьєва Є. Г. , Алексєєв В. Є. , Губенков С. Ю. та ін « Методологічні рекомендації щодо організації навчально -технічних і ділових ігор». - М., 1991 . С. 24-30 .
17 . Беспалько В. П. Програмоване навчання . - М., 2002 . С. 12-15 .
18 . Беспалько В. П. Педагогіка і прогресивні технології навчання . - М., 2001 . 333 стр.
19 . Брушменскій А. В. Психологія мислення і проблемне навчання . - М., 2003 . С. 1-5 .
20 . Вербитська А. А. , Борисова Н. В. «Методологічні рекомендації з проведення ділових ігор». - М., 1990 . С.34 -37 .
21 . Гузєєв В. В. Освітня технологія - М., 2003 . 156 стр.
22 . Гузик Н. П. Вчити вчитися. - М., 1991 . С. 22-32 .
23 . «Ігри - навчання , тренінг , дозвілля » / За ред. Петрусінского В. В. - М., 1995. С. 5 .
24 . « Ігрове моделювання : методологія і практика». - Сб.п.рук . Ладенко І. С. - К.: Наука , 2001 . С. 12-14 .
25 . Кавтарадзе Д. Н. Навчання і гра . - М., 2001 . С. 12-24 .
26 . Кукушин В. С. Педагогічні технології . Ростов - на - Дону . 2002 . С. 60-62 .
27. Лернер І. Я. Дидактичні основи методів навчання , М. , 2004 . С. 6-7.
28. Лизинська В. М. Прийоми і форми в навчальній діяльності . М. , 2004 . 201 ст.