Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
25
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
ГРЕБІНЕВИЧ Оксана Михайлівна
УДК 172.1:316.28
та філософія історії
кандидата філософських наук
Київ –
Робота виконана в Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, у відділі соціальної філософії
Науковий керівник: доктор філософських наук Єрмоленко Анатолій Миколайович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділу соціальної філософії
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ящук Тамара Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії
кандидат філософських наук, доцент Усов Дмитро Володимирович, Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України, доцент кафедри гуманітарних та соціальних наук
Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ
Захист відбудеться 26 травня 2006 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розіслано "___" ________ 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філософських наук Л.А. Ситниченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема леґітимації здійснення публічної влади завжди була в центрі уваги дослідницького інтересу. Існує величезний доробок із зазначеної проблеми, що його витворено філософами, соціологами, фахівцями юридичної та політичної думки. Попри це не вщухають теоретичні дискусії щодо значення та теоретичного підґрунтя концепту леґітимності, міркування щодо яких й досі залишаються доволі суперечливими. Окрім того, зміст леґітимності в системі здійснення публічної влади та її підґрунтя протягом часу змінювалися в зв’язку зі зміною суспільного та політичного контекстів. Так, скажімо, леґітимнація правління королів за середньовічного феодального устрою відрізняється від леґітимації правління монархів після появи сучасної територіальної національної держави. Ще більших змін феномен леґітимності зазнав за доби революцій XVIII-XIX ст.ст. та правового позитивізму, коли метафізичні засновки леґітимації (на кшталт, наприклад, божественного права) були позбавлені своєї впливовості.
У сучасних умовах „леґітимація” й „леґітимність” належать до тих понять, які становлять квінтесенцію розуміння феномену демократії. Леґітимативні процедури в сучасному суспільстві потребують якнайширшої участі громадян. Водночас точаться гострі дискусії навколо питання: „Якими саме мають бути ці леґітимативні процедури, щоб відповідати ідеям, що їх покладено в основу політичної системи сучасної правової демократичної держави?” Це запитання особливо загострюється за сучасної доби, коли політична система національних держав зазнає значного впливу з боку глобальних процесів як-то, наприклад, денаціоналізація публічної влади, яка використовується тепер не лише в межах визначеного територіального утворення, тобто суверенної держави, а й наднаціональними структурами.
Особливо дискусії навколо питань леґітимації актуалізувалися в контексті інтеґраційних процесів Європейської Спільноти. Пропонуються різні моделі політико-правового укладу наднаціональних структур Європейського Союзу. Актуальні практичні питання проблематизують граничні теоретичні засновки леґітимативного процесу, що мають передовсім нормативний вимір.
Значущості нормативна теорія леґітимації набуває в проблемному полі сучасної доби –доби „рефлексивного модерну” (Ю.Габермас, Е.Ґіденс), коли рефлективність залучається до самої структури соціальної дії, зокрема, інституціалізуючись в нормативних теоріях (поєднання теоретичного й практичного розуму), з позицій яких поціновуються й кореґуються наявні практики.
Враховуючи складність проблеми та її модифікування в контексті плинності подій суспільного життя, проблема леґітимності постає як така, що потребує постійної уваги з боку дослідників і не втрачає своєї актуальності, торкаючись найважливіших практичних сфер суспільного життя. Особливого ж значення проблема леґітимації набуває за доби структурних змін соціальних систем за умови тиску на них глобальних чинників, які роблять „виклики” локальним суспільствам, кожне із яких має дати свою власну „відповідь”, спираючись на досвід людства, який артикулювався в універсалістських ідеях.
Враховуючи те, що процес леґітимації тісно пов’язаний із процесами колективної ідентичності, солідарністю та суспільною інтеґрацією, його дослідження має величезний евристичний потенціал для саморозуміння української спільноти. Вивчення феномену ціннісно-нормативної леґітимації дозволяє схопити і процедурний, і змістовий аспекти проблеми. Іншими словами, концептуальний апарат теорії леґітимності дає можливість, з одного боку, викласти в понятійній формі процедури процесу леґітимації політичної системи, які є схожими, універсальними для суспільств ліберально-демократичної культури (демократична процедура виборів, законотворчий процес, публічний дискурс тощо), а з другого, дає змогу пов’язати ці процедури із контекстом життя конкретної спільноти та із ціннісними і нормативними системами її суспільного укладу, не нівелюючи останніх. Тим самим актуалізація теоретичної проблеми леґітимації як проблеми ціннісно-нормативної леґітимації є одним із тих шляхів набуття демократичними практиками й інституціями політичної сфери в українському суспільстві саме українських автентичних форм.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Саме поняття „леґітимація” актуалізується й концептуалізується як суспільствознавча наукова проблема лише у ХХ ст. Першість у концептуальному оформлені проблеми леґітимації належить М.Веберу, який вдається до глибокого аналізу феномену леґітимності в контексті теорії панування. Веберова класифікація ідеальних типів леґітимації (харизматичний, традиційний, леґально-раціональний) й дотепер не втрачає своєї актуальності та евристичного потенціалу для вивчення феномену леґітимності.
Феномени леґітимності та леґітимації, постаючи об’єктом наукового дослідження, потрапляють у предметне поле різних дисциплін –соціологічних, філософських, правознавчих та політологічних, тому для вивчення зазначеної проблеми найчастіше застосовують міждисциплінарний підхід. Аналіз леґітимації зокрема впроваджувався в контексті структурно-функціонального аналізу, системної теорії, феноменологічної соціології, теорій соціальної дії (комунікативної, стратегічної тощо), неоінституціалізму, дискурсивної етики, постструктуралістських методологій тощо.
Існує низка фундаментальних доробків дослідників, які розглядають леґітимність та леґітимацію як такі, що виходять за межі політичних й правових структур. Проблемі леґітимності та леґітимації як соціальним феноменам, які існують й поза межами політичного й правового аспектів суспільного життя присвячена праця представників феноменологічної соціології –П.Берґера та Т.Лукмана „Соціальне конструювання реальності. Трактат з соціології знання”, в якому автори розглядають леґітимативний процес як процес пояснення й обґрунтування соціального універсуму взагалі та його частин зокрема.
М.Фуко розглядає проблему леґітимації в контексті проблеми влади, яку він розуміє досить широко, а саме –як атрибут будь-якої комунікації, тим самим розширюючи дослідницьке поле й проблеми леґітимації за межі суто політичних чи правових відносин у вузькому сенсі. Як і М.Фуко, Ж.-Ф. Ліотар, послуговуючись здобутками постструктуралістської методології, пов’язує процес леґітимації із процесом пізнання та проблемою необхідності обґрунтування (леґітимації) знання, що й викладає в роботі „Ситуація постмодерну”. Р.Барт та П.Бурд’є, вдаючись до методів структурної лінґвістики, приписують мові функцію леґітимації. Особливістю окресленого підходу до проблеми леґітимації є те, що влада й леґітимація пов’язуються, при цьому влада розглядається як „мікроструктури”, що вбудовані в мову і будь-яку комунікацію, змушуючи до леґітимації. Тому в контексті постструктуралістських теорій про нормативний аспект леґітимації не йдеться, адже мова нав’язує свої правила, які нам залишається лише сприйняти як даність.
Особливостями леґітимації саме політичної влади як теоретичною проблемою переймалися Д.Бітем, М.Вебер, Ю.Гайда, Д.Гелд, О.Гьофе, Д.Істон, С.Ліпсет, Ж.-Л.Шабо, К.Шмітт, серед українських та російських дослідників –це А.Висоцький, Є.Бистрицький, О.Білий, Г.Григорянц, С.Пролєєв, С.Рябов.
Розгляду проблемі леґітимності в контексті функціонування політичної системи присвячені праці передовсім представників структурно-функціонального аналізу, найрепрезентативнішим доробком якої є функціональний імперативізм Т.Парсонса та системна теорія Н.Лумана. Так чи так згаданим методологічним інструментарієм у контексті розгляду проблеми леґітимації послуговувались також Д.Істон, Г.Алмонд, М.Дюверже, С.Ліпсет, Л.Саністебан тощо. Особливістю структурно-функціонального аналізу проблеми леґітимації є функціональний підхід, тобто предметом дослідження стає не змістовий аспект процесу леґітимації (що конкретно і на основі чого виправдовується), а функція леґітимації в суспільній структурі, тобто, в контексті стуктурно-функціонального аналізу це те, що леґітимація інтеґрує суспільну систему в ціле, надаючи їй стабільності.
Тривалий час „леґітимність” вживалося як поняття юридичної науки, а тому постає проблема розрізнення понять „леґітимність” і „леґальність”. Леґалістський аспект проблеми леґітимації та їх відмінності стають предметом спеціального аналізу у Д.Бітема, О.Вайнберґера, М.Вебера, Ю.Гайди, О.Гьофе, Р.Циппеліуса, у російських дослідників А.Большакова, А. Рябова, А.Соловйова, Г.Белова, В.Єгорова, В.Серебряннікова, В.Лобанова тощо.
Проблема зв’язку процесу леґітимації та життєсвіту, соціокультурної сфери суспільства та соціальних інституцій фундаментально осмислюється в працях П.Берґера, Д.Бітема, Ю.Габермаса, Т.Лукмана, Т.Парсонса, А.Щюца.
Допоміжним в осмислені феномену леґітимації є вивчення історії концептуалізації проблеми леґітимації. Останньому присвячені праці К.Завершинського, А.Мусієздова; про історію концептуалізації проблеми леґітимації йдеться у дисертаційних дослідженнях С.Рябова, М.Ніколко, В.Нечипоренка, В.Фадєєва; про осмислення леґітимативної проблематики в доробках окремих представників суспільствознавчої думки у А.Антоновського (аналіз концепції Н.Лумана), Є.Борзунової (дослідження проблеми леґітимації у Т.Парсонса та М.Вебера), А.Висоцького (вивчення М.Вебера), Дж.Гіса (про еволюцію теорій леґітимації у Т.Парсонса та Ю.Габермаса), А.Єрмоленка (теорія леґітимації в контексті дискурсивної етики), А.Назарчука (теорія леґітимації в контексті дискурсивної етики, передовсім К.-О.Апеля), М.Тура (про Н.Лумана та Ю.Габермаса), Р.Шпакової (про леґітимність у М.Вебера).
Проблему леґітимації в сучасному російському суспільстві як суспільстві пострадянському вивчають Ю.Антонов, В.Ачкасов, С.Єлісєєв, С.Ланцов, А.Левандовський.
Проблема недостатньої леґітимності зокрема як проблема „кризи леґітимності” та делеґітимації розроблялась в працях Ю.Габермаса, К.Оффе, Д.Бітема; причини делеґітимації радянського режиму вивчали В.Зубок, М.Догань, С.Солнік, В.Фадєєв та ін.
Особливо важливим є аналіз леґітимативних процесів у модерних суспільствах за допомогою концептуального апарату існуючих теорій леґітимації. Найчастіше вивчення проблеми леґітимації в суспільствах, що модернізуються відбувається за допомогою демократичної теорії леґітимації. Аналізу леґітимативних процесів у сучасному українському суспільстві як окремій теоретичній проблемі присвячені розвідки Є.Бистрицького, О.Білого, А.Єрмоленка, Л.Кривенка, М.Мірошниченка, В.Нечипоренка, М.Ніколко, С.Пролєєва, С.Рябова, О.Середи, К.Сігова, І. Сікори, В.Степаненка, В.Фадєєва, І.Хаврука.
Останніми роками поняття „леґітимність” і „леґітимація” використовуються як допоміжні в історичній науці. Наприклад, В.Горобець досліджує проблему леґітимації козацької еліти України за доби Гетьманату, С.Литвин вивчає проблему леґітимності влади С.Петлюри. А С.Стельмах та Г.Гаусман аналізують саму історичну науку як леґітимаційну інституцію, як засіб політичної леґітимації. Історичним особливостям емпіричної леґітимації влади в різні часи присвячені зокрема праці А.Большакова (аналіз леґітимності влади в Давньоруській державі), А.Скорняков порівнює процес леґітимації на Русі та на Заході за часів середньовіччя.
Історичний розвиток теоретичного леґітимативного дискурсу відображено в працях багатьох філософів, які замислювалися над проблемами обґрунтування політичного ладу. Але особливе значення для розвитку соціально-філософської теорії леґітимації сучасної політичної системи мали передовсім праці найвпливовіших новочасових мислителів, зокрема Дж.Лока, Т.Гобса, Ж.-Ж.Русо, І.Канта, Ґ.В.Ф.Геґеля. Саме ідеї цих представників філософсько-політичної думки покладено в основу сучасної нормативної теорії леґітимації (К.-О.Апеля, Е.Арато, Ю.Габермаса, В.Гьосле, Дж.Когена, Дж.Ролза та ін.).
У другій половині ХХ ст. спостерігається повернення інтересу до нормативної теорії демократії, який раніше поступався різним теоріям позитивістського ґатунку. В основу філософсько-теоретичного нормативного леґітимативного дискурсу було покладено насамперед ідеї таких дослідників, як Дж.Ролз та Ю.Габермас. Особливо важливою для аналізу проблеми ціннісно-нормативної леґітимацій політичної системи модерного суспільства є дискусія цих класиків сучасної соціально-філософської думки.
Водночас не слід применшувати внесок в розвиток нормативної ліберально-демократичної концепції таких мислителів як Б.Акерман, Ф.Гаєк, Р.Дворкін, Т.Неґел, Р.Нозік, М.Фрідман тощо. Для вивчення проблеми інтелектуального леґітимативного дискурсу особливий інтерес також становлять праці комунітаристів –представників альтернативної універсалістським концепціям обґрунтування політичного ладу течії, що виникла спочатку як реакція на Ролзів лібералізм. Йдеться передовсім про М.Валцера, А.Етціоні, Е. Макінтайра, М.Сенделя, Ч.Тейлора, які протиставляють універсалістським цінностям партикуляризм спільноти.
Дискурсивна модель деліберативної демократії з позицій дискурсивної етики в різних редакціях обґрунтовується такими найвпливовішими теоретиками, як К.-О.Апель, Е. Арато, О.Вайнберґер, Ю. Габермас, Дж.Ґрант, Дж. Коген, Й.Коген. Але існують також і інші підходи до теорії деліберативної демократії, які не спираються на дискурсивну етику й не пов’язують демократичні інституції з моральними настановами так щільно, як це відбувається в контексті дискурсивної етики. Це, наприклад, модель „сильної демократії” Бенжаміна Барбера; а також інші постмодерністські та конкуруючі теорії демократії, які відмовляються від нормативного теоретизування як різновиду субстанціалістського резонування та наративності: Дж.Делбрук, В.Коннолі, Ч.Мьофе Е.Лаклау тощо.
Дискусії про проблему демократичної леґітимності в глобальному суспільстві, про проблеми транснаціональної демократії та її нормативні моделі вже тривалий час точаться на сторінках англомовної наукової періодики, де перетинаються позиції представників наукових спільнот різних країн, передовсім західноєвропейських, а також США, Австралії тощо. Найпоширенішими є дві протилежні позиції леґітимативної стратегії: „урядування без уряду”, тобто модель демократії з розвиненою глобальною публічною сферою (Ю.Габермас, Дж.Ґрант, М.Куке, Дж.Паркинсон, Дж.Дріжек, Е.Кауфман тощо); та „урядування з урядом”, тобто з інституційованою системою управління (Д.Гелд, Дж.Делбрук тощо).
Таким чином, попри те, що проблема леґітимності та леґітимації останнім часом обговорюється в новітній соціальній та політичній філософії та у вітчизняній науці представлена низкою дисертаційних доробків та публікацій, залишається величезний дослідницький простір для вивчення зазначеної проблематики. Йдеться, передусім, про нагальну необхідність дослідження відмінностей леґітимативних процесів у модерних суспільствах, тих ціннісних й нормативних підстав, на основі яких леґітимуються політичні практики та інституції в модерному суспільстві.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз ціннісно-нормативної складової леґітимації політичної системи модерного суспільства. Поставлена мета потребує розв’язання низки завдань, а саме:
Об’єктом дослідження є процеси леґітимації в суспільно-політичній сфері та їхня концептуалізація в соціально-філософській рефлексії.
Предметом дослідження є ціннісно-нормативна леґітимація політичної системи модерного суспільства як суспільства ліберально-демократичної культури.
Методи дослідження. Дослідження здійснюється в міждисциплінарному полі таких теорій:
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній соціально-філософській думці обґрунтовується фундаментальне теоретико-методологічне значення дослідження проблеми леґітимації політичної системи як ціннісно-нормативної леґітимації, виявлені основні ціннісно-нормативні підстави леґітимативного процесу в модерному суспільстві та розкрито трансформацію проблеми леґітимації за умов глобалізації.
В процесі дослідження було отримано низку результатів, які мають характер наукової новизни і конкретизуються в таких положеннях:
Практичне і теоретичне значення результатів дисертації. Положення і висновки, що їх подано в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані у викладанні суспільствознавчих та філософських дисциплін вищої школи, зокрема курсів, присвячених соціальній теорії, соціальній та практичній філософії, філософії права, політичній філософії, політології тощо.
Ідеї та отримані результати дослідження містять у собі евристичний потенціал для подальших теоретичних розвідок проблеми леґітимації, зокрема виявленню специфіки ціннісно-нормативної складової леґітимації політичної системи в конкретному історичному суспільстві, а також проблеми зв’язку морально-етичної та політичної сфер суспільства. Теоретичні результати дисертації також можуть бути використані в практичному дискурсі громадськості, правлячи за нормативні орієнтири та принципи, що сприятимуть поступу демократичних процесів та розвиткові громадянського суспільства.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях відділу соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України та виконано в межах планової теми відділу „Ціннісна та інституційна інтеґрації суспільства” .
Принципові ідеї, теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження були викладені в роботі, поданій для участі у конкурсі молодих вчених Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ (Київ, 2003); на круглих столах „Джерела ідентичності. Історія, філософія, культура” у НаУКМА (Київ, 2004), „Український соціум” у Національному інституті стратегічних досліджень (Київ, 2004); на міжнародних наукових конференціях: „Етика і культура: актуальні етичні проблеми у сфері культури” (Київ, 2004), „Дні науки філософського факультету-2005”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, 2005), „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Львів, 2005), „Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід” (Київ, 2005) та міжнародній науково-практичній конференції „Завдання діалогу: сократівський діалог та інші форми діалогу в різних політичних системах та культурах - глобальна перспектива” (Берлін, 2005).
Публікації. Основний зміст та висновки дисертаційного дослідження відбито в опублікованих тезах доповідей (три публікації), у п’яти наукових статтях –чотири з яких оприлюднені у фахових виданнях, та одна у розділі колективної наукової монографії. Загальний обсяг публікацій 4,7 д.а.
Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. Переклад цитованої іноземної літератури здійснений автором самостійно.
Структура дисертації. Структура дисертації відбиває логіку наукового дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків та списку використаної літератури з 268 найменувань (з них 37 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації 185 сторінки, з них 162 основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об’єкт та предмет дослідження, подано теоретичну та методологічну основу, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, розкрито науково-практичне значення наукового дослідження, наведено апробації та публікації результатів дисертаційної роботи.
Перший розділ –„Теоретичні засади дослідження проблеми леґітимації” складається з двох підрозділів. У першому розділі досліджується понятійний апарат вивчення феномену леґітимації, розглядаються альтернативні підходи теоретичного аналізу процесів леґітимації та леґітимності в суспільстві й пропонується та обґрунтовується концепція леґітимації політичної системи, яка використовуватиметься в дисертаційному досліджені як провідна.
У першому підрозділі „Концептуалізація проблеми леґітимації в сучасному суспільствознавчому дискурсі” аналізуються різні підходи та концептуалізації феномену леґітимації в суспільствознавчих теоріях, а саме –теоретичні конструкції М.Вебера, Д.Бітема, Д.Істона, Ю.Гайди, Д.Гелда, С.Ліпсета, Т.Парсонса, Ю.Габермаса, К. Оффе, Н.Лумана, П.Берґера, Н.Лукмана, П.Бурд’є, М.Фуко, Ж.-Ф.Ліотара, П.Барта.
Аналіз концепцій леґітимації представників різних напрямів соціальної теорії дає можливість виокремити функціональний підхід до проблеми леґітимації, згідно з яким леґітимність тлумачиться як важлива складова політичної системи, з якою пов’язані особливості функціонування останньої. Зважаючи на різноманіття методологічних принципів та вихідних положень у дослідженні проблеми леґітимації слід зазначити, що частина науковців розглядають ціннісно-нормативний аспект леґітимативного процесу насамперед в його функціональному вимірі (Т.Парсонс, Ю.Габермас, Д.Бітем тощо), частина аналізують й змістові моменти того, що в дисертації концептуалізується поняттям „ціннісно-нормативна леґітимація” (передовсім представники дискурсивної етики). У першому підрозділі критично аналізується й протилежна дослідницька позиція, яка заперечує зв’язок морально-етичної сфери й політики (системна теорія Н.Лумана). В цьому контексті на особливу увагу також заслуговує аналіз леґітимативної функції мови в контексті постструктуралістської методології.
Другий підрозділ „Концептуально-методологічні засади аналізу ціннісно-нормативної леґітимації політичної системи модерного суспільства” має насамперед методологічне значення для дисертаційного дослідження.
Наголошується, що для моральних та політичних філософів влада є леґітимною за умови, що правила її урядування можуть бути обґрунтовані з позицій раціонально захищених нормативних принципів. Тобто в сучасних умовах раціональної політики леґітимація постає як практика арґументативного раціонального обґрунтування-виправдання.
Первинним джерелом ціннісно-нормативної леґітимації політичної системи є життєсвіт, чия дорефлексивна ціннісно-нормативна система справляє значний вплив на функціонування політичної системи в цілому. Тому леґітимність як раціональна прийнятність з позицій універсальної значущості в межах конкретної спільноти матиме квазітрансцендентальний характер, бо так чи так завжди буде фундована життєсвітом цієї спільноти.
У модерному суспільстві проблема леґітимності політичної системи є складною, багатомірною проблемою раціонального обґрунтування політичних інституцій, практик та норм, й неодмінно має правовий вимір. Саме закон є тим відносно абстрактним механізмом внутрішньої суспільної інтеґрації та тим медіумом, який за умов підвищеної комплексності та диференційованості суспільства пов’язує й кориґує функціонування різних підсистем суспільства. Правова система зберігає відносну автономію, але водночас є опосередкувальною ланкою між мораллю та політикою, пов’язуючи життєсвіти спільноти та її політико-правовий устрій. Саме з огляду на взаємозалежність життєсвіту та політичної системи, проблема леґітимності постає як проблема ціннісно-нормативної леґітимації, коли, базуючись на тому нормативному консенсусі та значеннях, що відтворюються в життєсвіті, вибудовується політична система.
Визначаючи леґітимність у модерному демократичному суспільстві насамперед як раціональну прийнятність, ми торкаємося сфер, що їх конституюють принципи комунікативного й практичного розуму, які поєднуються в дискурсі леґітимації. Дискурсивний процес леґітимації потребує інституціалізації публічного розуму та різних форм дискурсу в розгалуженій та розвиненій системі публічного резонування, що й становить основні підвалини сучасного демократичного типу леґітимації, ціннісними засадами якого є передовсім свобода й рівність, які водночас правлять за реґулятивні принципи в процесі леґітимації.
Другий розділ „Передумови становлення сучасного типу леґітимації” присвячено історико-філософському аналізу розвитку тих принципів, які покладені в основу сучасного леґітимативного процесу: раціональність, автономія індивіда (зокрема й політична автономія), свобода, рівність, публічність тощо.
У першому підрозділі другого розділу „Обґрунтування та емансипація політичного в історико-філософській ретроспективі” на основі аналізу творів Авґустина, Аквінського, М.Лютера, Н.Мак'явеллі, Т.Гобса, Дж.Лока, Ж.-Ж.Русо тощо досліджується історія розвитку обґрунтування та виправдання системи політичного. Ця історія постає як одна із граней секуляризаційного процесу, що іншим боком знаменує зміну форм раціональностей та “дорослішання” людства. Спочатку в християнському метафізичному мисленні політичне постає як невиокремлена сфера існування людини, виправдання якої ставиться під сумнів. Пізніше в політичній теології, репрезентованій Авґустином, знаходиться місце для політичного виміру буття людини, погодження з реальністю політичного, нормованого абсолютними релігійними цінностями.
Поворотним пунктом в історії емансипації політичного стає Реформація. Хоча політична система ще засадничується морально-релігійними цінностями, але мораль набуває певного релятивізму, роздвоюючись на мораль особисту й суспільну. Якщо перша джерелом має релігійні цінності, то друга керується ідеєю спільного блага, яка набуває нормативного характеру й потребує стратегічної раціональності. Моральний релятивізм довершеної форми набуває в концепції Мак'явеллі, де вже повністю секуляризована політична система цілковито розміщується в інструментально-прагматичний простір й постає як самореферентна та самолеґітимна сфера людського буття.
Ранньомодерна суперечка політичного й релігійного уособлювала собою боротьбу неасистованого нічим суверенного розуму та метафізичної ціннісно-нормативної системи. Конвенційні норми поширеної договірної теорії знаменували перемогу принципу розуму й розсудливості, інверсію ціннісного засадничення норми нормативним конструюванням цінності. Ідея природного права, що раніше мислилося постульованим божественним правом, звільняється від суто релігійної метафізичної обумовленості (хоча право залишається онтологічно обумовленим), набуваючи характеру універсально значущої норми, принципу, що обґрунтовує значущість інших загальнообов’язкових норм. Обґрунтування принципу правління закону як такого, що задає нормативність суспільно-політичних відносин та постає основою для політичного існування, знаменує постання леґалістської концепції леґітимації та формального принципу розуму.
У другому підрозділі „Формування інтелектуальних умов сучасної політичної леґітимації” основну увагу приділено інтуїціям І.Канта, чия філософська система править за сфокусований відбиток модерної епохи. І.Кант артикулював історичну проблему, що постала за умови розпаду інституцій традиційного суспільства, зокрема диференціації та емансипації від релігії різних сфер життя, коли леґітимування відбувалося з посиланням на сталі, вже випробувані часом норми. Ця проблема полягає в тому, що відтепер, за Нової доби виникає необхідність створення нових норм, коли „Архімедові точка” леґітимації міститься не десь ззовні, а в самому підґрунті нової нормативності, стрижнем якої є розум. Відтоді атрибутом леґітимності постає раціональність.
Досліджується також історія розвитку та становлення громадської думки як інстанції, яка відбиває історичну зміну стратегії леґітимування за новочасової доби та постання сучасного типу демократичної леґітимації, де одну з конститутивних ролей відіграє публічна сфера.
У другому підрозділі йдеться також про альтернативну Кантовій стратегію леґітимування, відбиту в філософському доробку Ґ.В.Ф.Геґеля, де саме субстанційна звичаєвість стає необхідною умовою набуття свободи та леґітимації системи політичного.
У третьому розділі „Леґітимативні процеси в суспільстві ліберально-демократичної культури” проаналізовано теорії леґітимації в контексті нормативних моделей демократії, процес леґітимації в політичній сфері в сучасній Україні, а також проблему леґітимації в контексті глобалізаційних процесів.
У першому підрозділі „Демократична леґітимація в нормативній теорії демократії” сучасне суспільство охарактеризоване як суспільство ліберально-демократичної культури, визначальними й конститутивними для ціннісно-нормативної системи якого є поняття свободи, раціональності, рівності, права, індивідуалізму, справедливості, толерантності, плюралізму.
Ціннісно-нормативне напруження між інтенціями свободи й рівності, що їх закладено у політичному лібералізмові та демократизмові, відповідно долаються у нормативній моделі деліберативної демократії, яка пропонує дискурсивну теорію леґітимації. Остання синтезує ліберальну й республіканські моделі демократії (ідея Ю.Габермаса), акцентуючи на процедурному аспекті –аспекті обговорення (громадському практичному дискурсі).
Таким чином, дискурсивна демократія не містить жодного з приписів, окрім процедурних, що дає змогу домовлятися щодо субстаційних аспектів питань, які порушуються й є механізмом імплементації процедурного типу леґітимації.
У підрозділі порівнюється розуміння публічного розуму в двох найвпливовіших нормативних теоріях ХХ ст. –деонтологічному лібералізмові та теорії дискурсивної демократії. Публічний розум у теорії дискурсивної демократії потрактовується ширше, ніж в деонтологічному лібералізмові, набуваючи форми комунікативно-дискурсивної раціональності; процедурного характеру набуває розуміння народного суверенітету; абсолютної форми –поняття політичної автономії; йдеться про апріорний характер ідеї права стосовно будь-якого позитивного права. Найголовнішим є інституціювання комунікативних засобів формування думок й волі громадян, тобто розвиток публічної сфери, що й допомагає зреалізувати нормативні принципи дискурсивної демократії.
У другому підрозділі „Ціннісно-нормативна леґітимація в контексті українських суспільно-політичних процесів” досліджується проблема леґітимності, як вона постає в українському суспільстві.
Ліберально-демократичні ідеї, які за доби глобалізації пов’язують із модерністю, розвиненістю й видаються безальтернативними, універсальними, в українському суспільстві поєднуються із ціннісно-консервативним ідейним напрямом. Специфіка українського розвитку та леґітимативних процесів, якщо на них поглянути передусім через призму питань колективної ідентичності та нормативного консенсусу, полягає в тому, що паралельно відбуваються, з одного боку, процес державотворення та політичного інституціювання суспільства, та, з другого боку, водночас, пошук сучасних форм української колективної ідентичності й пошук автентичних життєформ. На практиці це означає системні перетворення, які супроводжуються пошуком цілісного й реального консенсусу, консенсусу як перманентного процесу, що сприятиме інтеґрації суспільства, політичному зміцненню та економічному зростанню.
Третій підрозділ „Ситуація леґітимування за доби глобалізації” досліджує проблему трансформації проблеми леґітимації в контексті глобалізаційних процесів.
Глобалізаційні процеси є досить суперечливим явищем й викликають дуже суперечливі оцінки. Підсистеми соціуму набувають світових масштабів і локальні суспільства вже не здатні їх контролювати, а влада національних держав та їхній суверенітет зазнають змін, що впливає на зміну системи відносин в світовому плані, зважаючи на появу принципово нового чинника –глобальних загроз. Виникає необхідність жорсткішої регламентації правил системи міжнародних відносин.
Партикулярні державоцентричні стратегії леґітимування, що на міжнародному рівні запроваджували систему леґітимування засадничену передовсім поняттям „національного інтересу”, в нормативному плані поступаються сьогодні системі норм, що мають домагання універсальної значущості. Нормативним ядром леґітимування світового укладу постають права людини, а поняття міжнародної справедливості набуває процедуралістської конотації, вимагає участі у вирішенні проблем усіх зацікавлених сторін.
В умовах складних суперечностей партикуляризму й універсалізму транснаціональна дискурсивна демократія видається тією нормативною моделлю, яка здатна ці суперечності зняти. Водночас необхідність вирішення спільних проблем та спільна відповідальність щодо проблем, пов’язаних із навколишнім середовищем, до леґітимативної проблематики запроваджують принципово новий аспект, надаючи їй й екологічного виміру.
ВИСНОВКИ
Основними висновками дисертаційної роботи є такі:
- леґітимність є прийнятним рівнем обґрунтованості, виправданості та значущості політичних інституцій, норм, практик та політичної системи політико-правової спільноти взагалі. Отже, поняття „леґітимація” концептуалізує процес раціонального обґрунтування-виправдання прийнятності інституційного устрою, що надає йому чинності, а, отже, й нормативного характеру його практичним імперативам;
- за сучасних умов раціоналізації світу в нормативному виміри філософської рефлексії процес леґітимації постає як арґументативна практика виправдання, безумовним атрибутом якої є використання мовлення, орієнтованого на досягнення порозуміння. Таким чином, леґітимація як особлива практика використання мови потрапляє в проблемне поле прагматичного аналізу мови;
- напруження між фактичністю й значущістю, що його вбудовано в саму мову, з’являється також і в процесі комунікації всередині спільноти. Леґітимація і є процесом, в якому встановлюється допустиме напруження між фактичністю й значущістю. Тобто, встановлення певного балансу між фактичністю та значущістю є справою власних зусиль учасників комунікативної спільноти (в нашому випадку політико-правової), що й відбувається в леґітимативному процесі в даній спільноті;
- процес леґітимації стає можливим лише за умови існування нормативного консенсусу в спільноті, що забезпечується традицією й етосом. Леґітимація одним із основних джерел значень має життєсвіт, соціокультурну сферу безпосереднього повсякденного спілкування із дорефлексивною системою знання, ціннісними та нормативними системами, що й становитиме підґрунтя функціонування інституційованих політичних практик та норм. В цьому контексті йдеться саме про ціннісно-нормативну складову, що означає, що процес леґітимування відбувається на підставах, що їх пропонує життєсвіт, з одного боку, а, з іншого боку, відображається проблема зв’язку цінностей і норм, коли в процесі дискурсу партикулярна цінність може набути значення норми, а обґрунтована норма –закону;
- суперечність між інтенціями свободи й рівності долається в нормативній концепції деліберативної демократії, яка розуміється як практика організації й публічного використання влади в більшості суспільно-політичних інституцій на основі процедурного принципу вільного арґументативного міркування резонуючої громадськості, де кожний громадянин сприймається як моральний й політично рівний. Принципи деліберативної демократії обґрунтовано постають принципами транснаціональної демократії, що забезпечують норми, які мають домагання універсальної значущості.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
АНОТАЦІЯ
Гребіневич О.М. Ціннісно-нормативна леґітимація політичної системи. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03. –соціальна філософія та філософія історії. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної академії наук України, Київ, 2006р.
Дисертацію присвячено проблемі ціннісно-нормативної леґітимації політичної системи. Дисертаційне дослідження розкриває роль ціннісно-нормативної складової процесу леґітимації. Предметом дослідження є ціннісно-нормативні леґітимація політичної системи модерного суспільства як суспільства ліберально-демократичної культури.
У роботі стверджується, що в модерному суспільстві леґітимація політичної системи є процесом арґументованого обґрунтування-виправдання політичних інституцій, практик тощо. Позаяк обґрунтування й виправдання є мовленнєвими практиками, леґітимація як одна із мовленнєвих практик потрапляє в проблемне поле прагматичного аналізу мови. Цей аналіз леґітимативної практики здійснюється в дисертаційному дослідженні за допомогою понять „комунікативний розум”, „значущість” , „фактичність”, „комунікативна дія”, „життєсвіт”.
Ціннісно-нормативна леґітимація постає як процес, який пов’язує життєсвіти політико-правової спільноти та її політичну систему. Водночас, доводиться, що ціннісно-нормативними підвалинами леґітимації політичної системи в модерному суспільстві є свобода, рівність, політична автономія індивіда, справедливість, що претендують на універсальну значущість.
Ключові слова: леґітимація, леґітимність, ціннісно-нормативна леґітимація, політична система, життєсвіт, раціональність, дискурс, громадськість, демократія, лібералізм, глобалізація.
AНОТАЦИЯ
Гребеневич О.М. Ценностно-нормативная легитимация политической системы. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. –социальная философия и философия истории, Киев, 2006г.
Диссертация посвящена проблеме ценностно-нормативной легитимации политической системы. Диссертационное исследование раскрывает роль ценностно-нормативной составляющей процесса легитимации. Предметом исследования является ценностно-нормативная легитимация политической системы современного общества как общества либерально-демократической культуры.
Легитимации в современном обществе рассматривается как процесс рационального аргументированного обоснования-оправдания политических институций, практик и т.д. Как практика обоснования легитимация попадает в проблемное поле прагматического анализа языка. В диссертационном исследовании процесс легитимации как языковая практика анализируется с помощью понятий “коммуникативный разум”, “значимость”, “фактичность”, “коммуникативное действие”, “жизненный мир”.
Концепт “ценностно-нормативная легитимация”позволяет раскрыть взаимосвязь политики и этики, иными словами, политической системы и ценностно-нормативных ориентиров социокультурной сферы общества. В диссертации утверждается, что ценностно-нормативными основаниями политической системы в современном обществе являются свобода, равенство, политическая автономия индивидa, справедливость. В контексте глобализационных процессов и возникновения глобальных угроз составляющей легитимационных процессов становиться экологический дискурс.
В диссертации также анализируются нормативные теории демократии и соответствующие теории легитимации. Особое внимание уделяется делибиративной модели демократии как наиболее соответствующему механизму имплементации дискурсивной легитимации, предлагающей универсальные процедуры принятия решений и законотворчества.
Ключевые слова: легитимация, легитимность, ценностно-нормативная легитимация, политическая система, жизненный мир, рациональность, дискурс, общественность, демократия, либерализм, глобализация.
ANNOTATION
Grebinevych Oksana. Value-normative legitimation of political system. Manuscript.
Thesis for candidate of science degree of philosophy by specialty 09.00.03. –Social Philosophy and Philosophy of History. H.S.Skovoroda Institute of Philosophy of National Academy of Sciences of Ukraine.
The thesis is devoted to the problem of value-normative legitimation of political system. It is analyzed the role of value-normative component of the legitimatize process. A subject of investigation is value-normative legitimation of political system of modern society. Modern society is understood like society of democratic and liberal culture.
It is proved that in modern society the legitimation process is a process of argumentative justification of political institutions, praxis and so on. As far as argumentative justification is language praxis it means that legitimation is one of the language praxis and we can research it like a problem of pragmatic analyze of language. And this research is made with help of such concepts “communicative reason”, “validity”, “facticity”, “communicative action”, “life world”.
Value-normative legitimation is a process that connects life worlds of political community with its political system. At the same time it is proved that value-normative grounds of legitimation of political system in modern society is freedom, equality, individual political autonomy, justice, that have universal validity claim.
Key words: legitimacy, legitimation, value-normative legitimation, political system, life world, rationality, discourse, public, democracy, liberalism, globalization.