У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук3

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 6.4.2025

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Підкамінний Ігор Миколайович

УДК  502.58:332.12                                     

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ТЕХНОГЕННО–ЕКОЛОГІЧНОЇ

БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.10.01 – розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

                                                         

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник:

доктор географічних наук, професор Степаненко Анатолій Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

Доктор економічних наук, професор Заїнчковський Анатолій Олександрович, Український державний університет харчових технологій Міністерства освіти та науки України, завідувач кафедри економіки і права;

Кандидат економічних наук Коржунова Наталія Володимирівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, старший науковий співробітник.

Провідна установа:

Науково–дослідний економічний інститут, відділ проблем регіональної економіки, Міністерство економіки України, м.Київ.

Захист відбудеться 24 лютого 2000 року о  14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 21 січня 2000р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор

Бандур С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Структурна перебудова економіки держави на галузевому та територіальному рівнях відкривають нові можливості для оптимізації розвитку та розміщення всіх складових продуктивних сил. Проблема їхнього розвитку охоплює увесь комплекс економічних, соціальних і екологічних аспектів функціонування господарства, ефективного використання ресурсно–виробничого та управлінського потенціалу, територіальної організації виробництва з урахуванням екологічної безпеки. Господарський комплекс України має регіональні диспропорції у розміщенні виробництва, розселенні населення, екологічному стані територій. Екологічно та потенційно небезпечні виробництва складають галузі, що є базовими для країни, а їхня висока трудомісткість спричинює міцний зв’язок із системою розселення населення. Здійснення реструктуризації економіки України та її регіонів потребує докорінних перетворень також і в системі суспільних відносин у сфері екологічної безпеки, що вимагає врахування наявних пропорцій розвитку та розміщення техногенно небезпечних виробництв, екологічного стану територій, що склався внаслідок масштабної антропогенної діяльності на території України на протязі багатьох десятиліть.

У зв’язку з цим посилюється необхідність вивчення суспільно–економічних процесів і явищ, що відбуваються в регіонах країни, сучасного стану територіальної організації екологічно та потенційно небезпечного виробництва, районування території України за техногенними факторами екологічних небезпек для населення, оптимізації управління техногенно–екологічною безпекою на регіональному рівні.

Дисертаційна робота ґрунтується на досвіді теоретико–методологічних і практичних розробок вітчизняних і закордонних науковців щодо розвитку та розміщення продуктивних сил, екологічної безпеки людини, охорони природного середовища. Дослідженню проблем розвитку та розміщення продуктивних сил з урахуванням техногенно–екологічної безпеки присвячені роботи Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, Д.Джонса, С.І.Дорогунцова, А.Б.Качинського, Р.Кіні, Б.Коммонера, В.А.Котляревського, В.С.Кравціва, І.Кузьміна, Н.Лінда, В.А.Легасова, В.Маршалла, І.А.Махутова, Я.Б.Олійника, М.М.Паламарчука, Д.Пірса, Б.М.Порфірєва, В.Г.Сахаєва, А.В.Степаненка, В.М.Трегобчука, В.Я.Шевчука, Г.Уатта, А.М.Федорищевої.

Сучасні дослідження, в більшості випадків, присвячені вивченню законів і закономірностей глобальної взаємодії суспільства та довкілля, раціональному використанню, відтворенню та охороні природних ресурсів, оптимальному розміщенню та функціонуванню промислових підприємств. Проте в цих роботах не достатньо розглядаються питання забезпечення безпеки людини від негативних наслідків господарської діяльності в умовах ринкової економіки, не повною мірою відображається регіональний аспект управління безпекою населення та територій, удосконалення розвитку та розміщення продуктивних сил в умовах трансформації регіональної економіки. Недостатня дослідженість в Україні регіональних проблем техногенно–екологічної безпеки населення, необхідність наукового обгрунтування напрямів і механізмів регулювання функціонування екологічно та потенційно небезпечними підприємствами для ефективного забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення в регіонах України, зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету, завдання, структуру та зміст дослідження.

 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основу дисертаційної роботи складають результати досліджень, які проведені автором в межах плану науково–дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України. Автор брав безпосередню участь в таких з них: Державна програма соціально–економічного розвитку Полісся, що виконувалась РВПС України згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.94р. №252; 4.2.1.4.56 Наукове забезпечення регіонального регулювання техногенно–екологічної безпеки населення та стійкості економіки України при можливих техногенних аваріях, катастрофах та стихійних лихах; 4.2.1.2.54 Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2001–2010рр. (розділ “Техногенно–природна безпека”); 3.1.5.61 “Наукові засади управління техногенно–екологічною безпекою на основі комп’ютерного моделювання надзвичайних ситуацій антропогенного і природного походження в Україні та її регіонах”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових засад регіональної техногенно–екологічної безпеки населення, виявлення її регіональних особливостей за основними техногенними факторами для удосконалення регіонального управління техногенно–екологічною безпекою населення. Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені такі задачі:

поглибити сутність екологічної безпеки та її складової – техногенно–екологічної безпеки в регіональному розрізі;

обгрунтувати виділення основних техногенних факторів, здатних ініціювати екологічну загрозу населенню та навколишньому природному середовищу;

виявити регіональні особливості формування антропогенного навантаження на довкілля та населення України;

виконати регіональний аналіз і діагностику техногенно–екологічної небезпеки для населення, на основі яких здійснити районування території України за основними техногенними факторами екологічної небезпеки;

розробитити напрями стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою на регіональному рівні;

детермінувати економічні механізми для регулювання діяльності екологічно та потенційно небезпечних підприємств для ефективного забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення в регіонах України;

розробити прогноз техногенно–екологічної безпеки населення на перспективу та визначити основні напрями державної регіональної політики з урахуванням забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення на період до 2010 року.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі дослідження отриманно сукупність теоретичних і методологічних положень, а також рекомендацій щодо регіонального управління техногенно–екологічною безпекою населення в ринкових умовах господарювання:

поглиблено смислове поле на регіональному рівні техногенно–екологічної безпеки як складової національної безпеки;

ідентифіковано основні техногенні фактори, що ініціюють екологічну загрозу населенню, в тому числі вперше обґрунтовано фактор біологічної небезпеки, на основі яких здійснено класифікацію потенційно небезпечних підприємств;

вперше розмежовано поняття “екологічно небезпечні (агресивні) виробництва” та “потенційно небезпечні виробництва”;

виявлено регіональні особливості техногенно–екологічної безпеки населення на основі чого виконано районування території України;

розроблено наукові засади стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою на регіональному рівні;

обгрунтовано пропозиції по використанню економічних механізмів регулювання функціонування екологічно та потенційно небезпечних виробництв для ефективного забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення в регіонах України;

запропоновано методичні підходи до прогнозування техногенно–екологічної безпеки та основні напрями державної регіональної політики з обгрунтуванням превентивних заходів по забезпеченню техногенно–екологічної безпеки населення в регіонах  України.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані наукові результати утворюють підгрунтя для подальших теоретичних і практичних досліджень проблем забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення та довкілля, обгрунтування механізмів і напрямів оптимізації управління техногенно–екологічною безпекою населення на регіональному рівні в умовах ринкового господарювання, закладають методологічні основи комплексної регіональної оцінки техногенно–екологічної безпеки, прогнозування розвитку економіки регіонів України з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Практичну цінність мають рекомендації щодо розробки нормативно–правових документів і регіональних заходів з питань техногенно–екологічної безпеки. Результати дослідження можуть бути використані при розробці державних і регіональних програм запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, визначенні регіональних екологічних пріоритетів при розробці програм соціально–економічного розвитку областей України.

Одержані результати дисертаційного дослідження були використані Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи при розробці стандартів ДСТУ 3891–99 “Безпека у надзвичайних ситуаціях. Терміни та визначення основних питань” та ДСТУ 3900–99 “Безпека у надзвичайних ситуаціях. Основні положення”, а також Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру на 2000–2003 роки (довідка №04–6733/22 від 29.12.1999р.); Інститутом економіко–правових досліджень НАН України при розробці проекту Закону “Про основи комплексного розвитку вугільної промисловості на поточний період і до 2050 року” та проекту Положення “Про правонаступників соціальних зобов’язень вугільних підприємств, що ліквідуються” (довідка №299/314 від 9.07.1999р.),  Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при підготовці наукових доповідей і записок, основними з яких є “Наукові засади управління техногенно–природною безпекою населення та забезпечення стійкості економіки України при можливих надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру” та “Оцінка масштабів соціально–економічних наслідків від надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження” (довідка №25/26–4–12 від 17.01.2000р.).

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно виконав комплексне дослідження проблем забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення та регулювання функціонування екологічно та потенційно небезпечних підприємств на регіональному рівні. Здобувачем розроблено також наукові засади, напрями та механізми регіонального управління техногенно–екологічною безпекою населення в ринкових умовах господарювання.

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукового дослідження доповідались і обговорювались на 6 науково–практичних конференціях: Основні напрями забезпечення безпеки населення та стійкості функціонування господарства України при загрозі виникнення  природних та техногенних катастроф (Київ, 10–12 грудня 1996р.), Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми (Львів, 21–23 травня 1998р.), Екологія міст і рекреаційних зон (Одеса, 25–26 червня 1998р.),  Суспільно – географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (Київ, 17–18 травня 1999р.),  Екологія, технологія, економіка водопроводу та каналізації (Ялта, 18–22 травня 1999р.), “Екологічні проблеми регіону: суть та шляхи вирішення” (Полтава, 25–26 листопада 1999р.). 

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 11 робіт загальним обсягом 3,0 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертацію викладено на 180 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 10 рисунків і 9 таблиць на 22 сторінках, 178 найменувань використаних джерел на 17 сторінках.

Основний зміст дисертаційного дослідження

Перший розділ Теоретико–методологічні засади техногенно–екологічної безпеки присвячено викладенню теоретико–методологічних положень екологічної безпеки та її складової – техногенно–екологічної безпеки. Проаналізовано зміст понять екологічна безпека, техногенно–екологічна безпека,  техногенні фактори екологічної небезпеки, екологічно небезпечні (агресивні) підприємства, потенційно небезпечні підприємства. Здійснено ідентифікацію техногенних факторів екологічної небезпеки, на основі якої розроблено класифікацію небезпечних підприємств. Розкрито сутність і методичні підходи до регіональної оцінки техногенно–екологічної небезпеки для населення.

  Питання забезпечення власної захищеності завжди були головними в життєдіяльності людини. Тому із зміною суспільних відносин, політичного устрою або ступеня зовнішніх і внутрішніх загроз еволюціонує й пріоритетність завдань і аспектів безпеки. На даному етапі розвитку суспільства під поняттям “безпека” розуміють стан захищеності окремої особи, суспільства  та держави  від надмірної небезпеки та різноманітних загроз. В демократичних країнах пріоритетна безпека суспільства, оскільки її соціальними об’єктами  є права та свободи всіх груп населення, що досягається наявністю суспільних інститутів, суспільної свідомості та норм, що гарантують  захист інтересів всього населення країни.

Екологічна безпека, що з другої половини ХХ століття набула особливої актуальності, є своєрідним способом захисту та збереження людини й довкілля від впливу різноманітних реальних і потенційних екологічних загроз. Зростання практичної діяльності людини супроводжується підвищенням рівня концентрації промислового виробництва та споживання матеріальних і енергетичних ресурсів, що зумовлює збільшення екологічної небезпеки техногенного характеру для людини, яка проявляється внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій (рис.1).

Рис.1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру та

їхні наслідки у 1998 році

Техногенні фактори екологічної небезпеки є складовими процесів і явищ, ініційованих промисловими джерелами небезпеки та  характеризуються небезпечною фізичною, хімічною та біологічною  дією. Вони створюють ризик повного або часткового зруйнування середовища проживання людини, рослинного та тваринного  світу внаслідок неконтрольованого розвитку небезпечних видів діяльності, використання небезпечних устаткування та технологій, дії техногенних і природних  катастроф. До таких факторів узагальнено віднесено: радіаційну  небезпеку,  хімічну  небезпеку, гідродинамічну  небезпеку, вибухо–пожежну  небезпеку та біологічну  небезпеку.

На цій основі в роботі виділено техногенно небезпечні виробництва, які здійснюють негативний вплив на людину та довкілля шляхом регламентного або аварійного впливу на них техногенних факторів екологічної небезпеки. Ці підприємства спричинюють як накопичення в обмеженому просторі різноманітних хімічних елементів, вплив яких в малих дозах на імунну та генну систему людини невідомий, так і існування ризику ураження людини небезпечними дозами шкідливих речовин або опромінення внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

В  залежності від шляхів здійснення такого впливу виділено два типи техногенно небезпечних виробництв: екологічно небезпечні (агресивні) та потенційно небезпечні.

Екологічно небезпечні (агресивні) виробництва видобувають і переробляють природно–мінеральну сировину, виробляють і споживають  у великих кількостях паливо,  енергію, різноманітні речовини та матеріали. На сьогодні у процесі регламентного функціонування вони не здатні забезпечувати їхнє 100% використання, часто перевищують норми гранично допустимих викидів (скидів) шкідливих речовин у довкілля. Наслідками такого впливу є хронічні отруєння населення, що відрізняються великою кількістю симптомів захворювання та забруднення природного середовища, що спричинює екологічні обмеження для господарської діяльності.

Потенційно небезпечні виробництва у процесі свого нормального функціонування не  завдають шкоди здоровю населення та довкіллю.  Але на своїх промислових майданчиках вони мають джерела екологічної небезпеки (ємності, агрегати, прилади, комунікації, гідродинамічні споруди), що вміщують (утримують) радіаційно–, хімічно–, біологічно– і  вибухо–пожежонебезпечні матеріали та речовини, аварії на  яких можуть призвести до їхнього викиду (виливу) за межі підприємств і завдати уражаючий вплив на населення, яке проживає навколо таких підприємств.

За факторами екологічної небезпеки, що супроводжують господарську діяльність, потенційно небезпечні виробництва поділено на 5  видів:

радіаційнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності матеріали або прилади, що вміщують ізотопи радіоактивних елементів, радіоактивні руди, свіже та відпрацьоване ядерне паливо, радіоактивні відходи, ядерні реактори тощо;

хімічнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності сильнодіючі отруйні речовини (хлор, аміак, фосген тощо);

гідродинамічнонебезпечні об’єкти – це гідротехнічні споруди напірного фронту: греблі, дамби, перемички, шлюзи, накопичувачі рідких відходів тощо;

вибухопожежонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності легкозаймисті та вибухові речовини (нафту та нафтопродукти, природний газ, вугілля, деревину, мучний пил тощо);

біологічнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності мікроскопічні організми або продукти біологічного синтезу (віруси, бактерії, гриби, алергени, вакцини, ферменти, частини ДНК тощо).

Характерною рисою підприємств, що мають технічні системи, які будуються у великих кількостях, є ризик втрати статичної надійності, внаслідок чого можуть виникати надзвичайні ситуації із значними матеріальними втратами. Тому з кінця 70–х  років ХХ століття у всьому світі розробляється політика "прийнятного" ризику технологій, сутність якої полягає в досягненні настільки низького рівня  екологічного  ризику техногенного характеру, що на нього задля отримання певних соціальних і матеріальних благ може піти суспільство. Така політика є підгрунтям техногенно–екологічної безпеки, оскільки вона спрямована на розвязання екологічних проблем, що пов’язані з господарською діяльністю людини та функціонуванням техносфери.

Для районування території України за факторами екологічних небезпек техногенного характеру для населення та визначення їхніх регіональних масштабів використано методичні положення, згідно яких розраховано регіональний коефіцієнт екологічної  небезпеки для населення (Кteh) за кожним техногенним фактором. При таких розрахунках регіональний коефіцієнт береться у взаємовідношенні із чисельністю населення в сумарній зоні ймовірного ураження в цілому по країні, що показує масштаби ймовірного ураження населення регіону відносно населення країни.

У другому розділі Регіональний аналіз техногенно–екологічної небезпеки для населення України охарактеризовано сучасний стан і регіональні особливості антропогенного навантаження та потенційної техногенно–екологічної небезпеки для населення України. Проведено районування території України за факторами радіаційної, хімічної та гідродинамічної небезпеки для населення та зроблено експертну оцінку ймовірних втрат населення в регіонах внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

На основі проведених досліджень встановлено, що в Донецькому та Придніпровському економічних районах існує найбільш складна екологічна ситуація, що обумовлена високим індустріальним розвитком цих територій і найвищою в країні щільністю населення. В цих регіонах питомі показники викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на душу населення в 2–3 рази перевищують загальнодержавний показник і в 3–4 рази – скиди стічних вод у поверхневі водойми. Значне техногенне навантаження на населення існує також у Карпатському, Східному та Центральному економічних районах. А найменше – в Подільському, Поліському та Причорноморському економічних районах.

В процесі дослідження встановлено, що найбільшу радіаційну небезпеку для населення України становлять промислові об’єкти, що входять у склад НАЕК Енергоатом, НВО Схід ГЗК та УкрДО Радон. Їхня діяльність в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Харківській і Хмельницькій областях призводить як до радіоактивного забруднення територій навколо цих підприємств, так і існування ризику неконтрольованого розповсюдження радіонуклідів внаслідок аварій на них. При виникненні радіаційних аварій тільки на АЕС України під уражаючий вплив їхніх наслідків в зону М, де очікувана доза опромінення населення за перший рік після аварії може скласти до 50 рад, можуть потрапити території 18 областей України загальною площею близько 411,6тис.км2, на яких проживає населення у кількості понад 23,3млн.чол. Для населення Поліського та Центрального економічних районів також ініціюють небезпеку близько 800 тимчасових пунктів локалізації радіоактивних відходів (могильників) і об’єкт Укриття, що розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення населення, з яких можуть мігрувати радіонукліди повітряним і водним шляхом. Крім того, близько 2,5млн.чол. проживає на радіоактивно забруднених територіях чорнобильського походження, які у випадку споживання радіаційно забруднених продуктів харчування та питної води наражаються на ризик внутрішнього опромінення.

Досліджено, що 1818 підприємств України, що розташовані в усіх областях країни, ініціюють ризик хімічного ураження населення, оскільки аварії на них можуть призвести до хімічного забруднення території сумарною площею понад 65,7тис.км2. В імовірних зонах хімічного забруднення проживає понад 24,3млн.чол. Встановлено також, що у великих містах України розміщено 40 хімічнонебезпечних підприємств, аварії на яких можуть призвести до викиду в довкілля отруйних хімічних речовин на відстань понад 10км. Мінімальна площа хімічного забруднення території при аваріях на цих об’єктах становитиме 157км2, а максимальна – 10048км2. В кожній з імовірних зон хімічного забруднення місцевості внаслідок аварій на таких підприємствах проживає від 52,4 до 1587тис.чол.

Дослідження ризику гідродинамічних аварій засвідчило, що в Україні є 35 водосховищ, що розташовані в 17 областях, які становлять загрозу для населення. Зруйнування їхніх гребель спричинить катастрофічне затоплення значних територій і евакуацію з численних населених пунктів понад 1,6млн.чол. Проведена експертна оцінка ймовірних масштабів евакуації населення із потенційно затоплюваних територій внаслідок прориву гребель дозволила класифікувати небезпечні водосховища на 3 групи: надзвичайно небезпечні (необхідно буде евакуювати з небезпечної зони понад 30тис.чол.), особливо небезпечні (від 10 до 30тис.чол) та небезпечні (до 10тис.чол.).

Аналіз проведених розрахунків показує, що на ризик ураження внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного характеру наражається 100% населення в 8 областях (Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Чернігівській), від 98,3 до 50% – у 11 областях (Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Івано–Франківській, Кіровоградській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській), від 50 до 9,3% – у 5 областях (Автономній Республіці Крим, Закарпатська, Луганська, Львівській, Полтавській) і тільки в Чернівецькій обл. – 0,4% населення (табл.1).

Таблиця 1

Частка населення, яке проживає в зонах імовірного виникнення

надзвичайних ситуацій техногенного характеру (на 1.01.1998р.)

Регіони України

Населення регіонів, тис.чол.

Населення, яке проживає в зонах імовірного ураження внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного характеру, %

З викидом радіоактивних речовин у довкілля

З викидом СДОР у довкілля

З катастрофічним затопленням території

АР Крим і м.Севастополь

2555,0

0,0

48,8

1,2

Вінницька обл.

1847,1

42,7

13,9

4,0

Волинська обл.

1067,9

100,0

6,0

0,0

Дніпропетровська обл.

3775,4

95,8

88,2

10,5

Донецька обл.

5064,4

0,0

75,0

1,8

Житомирська обл.

1457,1

72,0

23,8

0,0

Закарпатська обл.

1288,2

0,0

7,7

1,6

Запорізька обл.

2042,5

90,6

60,6

21,0

Івано–Франківська обл.

1463,6

0,0

61,5

1,0

Київська обл. і м.Київ

4493,3

100,0

68,3

1,4

Кіровоградська обл.

1997,8

80,8

3,4

1,9

Луганська обл.

2706,4

0,0

38,4

0,0

Львівська обл.

2739,6

5,8

35,7

0,0

Миколаївська обл.

1322,5

94,4

47,4

2,4

Одеська обл.

2547,8

50,3

84,9

1,7

Полтавська обл.

1708,3

14,9

8,4

12,0

Рівненська обл.

1192,2

98,8

14,6

1,0

Сумська обл.

1369,8

42,8

53,5

0,0

Тернопільська обл.

1168,4

66,9

8,6

0,0

Харківська обл.

3024,4

0,0

91,6

0,0

Херсонська обл.

1246,8

44,1

43,7

8,5

Хмельницька обл.

1485,7

84,1

3,2

0,0

Черкаська обл.

1478,7

66,5

26,6

3,5

Чернівецька обл.

938,5

0,0

0,0

0,4

Чернігівська обл.

1318,5

97,7

16,4

0,0

За результатами проведених розрахунків регіонального коефіцієнту техногенно–екологічної небезпеки для населення (Кteh) здійснено районування території країни за факторами потенційних радіаційної, хімічної та гідродинамічної небезпек для населення, яке дозволило поділити області України на 4  групи: з загрозливим рівнем небезпеки (Kteh›1,5), із значним рівнем небезпеки (Kteh=1,4–1,0), із задовільним рівнем небезпеки (Kteh=0,9–0,1), з незначною або відсутньою небезпекою (Kteh‹0,1).

Районування території України за фактором потенційної радіаційної небезпеки для населення показує, що: загрозливий рівень небезпеки мають Житомирська, Київська, Рівненська та Хмельницька області; значний рівень небезпеки – Дніпропетровська, Черкаська, Чернігівська, Миколаївська, Волинська, Запорізька, Кіровоградська, Сумська, Тернопільська та Вінницька області; задовільний рівень небезпеки – Одеська, Херсонська, Полтавська та Львівська області; відсутня небезпека – в Донецькій, Закарпатській, Івано–Франківській, Луганській, Харківській, Чернівецькій областях і в Автономній Республіці Крим.

Районування території України за фактором потенційної хімічної небезпеки для населення показує, що: загрозливий рівень небезпеки мають Харківська, Дніпропетровська, Одеська та Донецька області; значний рівень небезпеки –  Київська, Івано-Франківська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим; задовільний рівень небезпеки – Миколаївська, Херсонська, Луганська, Львівська, Черкаська, Житомирська, Чернігівська, Вінницька, Тернопільська, Полтавська, Закарпатська та Волинська області; незначна небезпека – в Хмельницькій  області та відсутня  небезпека – в Чернівецькій області.

Районування території України за фактором потенційної гідродинамічної небезпеки показує, що: загрозливий рівень небезпеки мають Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська та Херсонська області; значний рівень небезпеки – Вінницька та Черкаська області; задовільний рівень небезпеки – Миколаївська, Кіровоградська, Донецька, Одеська, Закарпатська, Київська, Автономна Республіка Крим, Рівненська, та Чернівецька області; незначна небезпека в Іванр–Франківській області та відсутня – у Волинській, Житомирській, Луганській, Львівській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій  і Чернігівській областях.

Третій розділ Управління техногенно–екологічною безпекою населення України на регіональному рівні присвячено розробці напрямів регіонального стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою, шляхів оптимізації регулювання небезпечних видів діяльності в регіонах, а також розробці основних напрямів державної регіональної політики з урахуванням аспекту техногенно–екологічної безпеки.

Головними завданнями регіонального стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою в ринковій економіці є максимально ефективне використання механізмів правового, адміністративного та економічного регулювання небезпечних видів діяльності. Це забезпечує вплив держави на поведінку суб’єктів небезпечної діяльності в інтересах всього населення, зменшення масштабів техногенно–екологічної небезпеки, швидку мінімізацію негативних екологічних наслідків надзвичайних ситуацій і компенсацію шкоди, що може бути завдана.

Обгрунтовано необхідність функціонування територіальних підсистем Єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації, які здатні забезпечити взаємодію та координацію діяльності органів місцевого самоврядування, територіальних спеціалізованих державних органів, громадських організацій для стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою населення в Україні. Саме їхня чітка скоординована різнобічна діяльність в регіонах зможе забезпечити необхідний рівень техногенно–екологічної безпеки населення країни.

Для ефективного управління техногенно–екологічною безпекою на регіональному рівні також необхідно впроваджувати в практичну діяльність регіональні програми техногенно–екологічної безпеки на довгостроковий період, мінімізувати загальнодержавні видатки на забезпечення техногенно–екологічної безпеки за рахунок делегування частини функцій на обласні (місцеві) бюджети та бюджети підприємств для посилення їхньої відповідальності за стан техногенно–екологічної безпеки в регіонах. Встановлено, що оптимальне застосування економічного регулювання небезпечних видів діяльності створить економічні умови за яких небезпечні підприємства будуть фінансово зацікавлені здійснювати природоохоронні заходи та впроваджувати ефективні технічні системи протиаварійного захисту обладнання. В залежності від мети виділено такі групи економічних механізмів: обмежувальні, стимулюючі та ті, що перерозподіляють ризик.

На сьогодні в Україні широкого розповсюдження набули, переважно, обмежувальні економічні механізми  (різноманітні платежі та штрафи), що опосередковано впливають на діяльність небезпечних підприємств, знижуючи масштаби їхньої екологічно небезпечної діяльності або прибуток. Перспективним є, з урахуванням місцевих особливостей регіонів та населених пунктів, запровадження органами місцевого самоврядування місцевих екологічних податків для підприємств, що регулярно перевищують нормативи викидів (скидів) шкідливих речовин у довкілля або використовують екологічно небезпечні технології, матеріали та речовини.

Але місцеві органи влади повинні використовувати й стимулюючі економічні механізми (субсидії, дотації, пільгові кредити та позики тощо), що сприятиме багатьом підприємствам запроваджувати природоохоронні заходи, підвищувати рівень техногенної безпеки, здійснювати суспільно корисну та природоохоронну діяльність, впроваджувати у виробництво екологобезпечні технології, матеріали та речовини, не втрачаючи при цьому економічного ефекту від такої діяльності.

Обгрунтовано механізм перерозподілу ризику в стратегічному управлінні екологічною безпекою, що широко використовується  у світі. Він являє собою державне, незалежне та взаємне страхування небезпечних видів діяльності. Його суттєвою особливістю є можливість утворення страхового фонду, здатного компенсувати ймовірну шкоду ще до виникнення шкідливого або небезпечного впливу на населення, об’єкти економіки, природне середовище.

Для фінансового забезпечення здійснення заходів щодо підтримки оптимального рівня техногенно–екологічної безпеки населення у 2001–2005 роках необхідно в країні витрачати від 1,8 до 2,2млрд.грн., в першу чергу, на капітальні вкладення в підвищення технічної надійності підприємств атомної енергетики та промисловості, хімічних і целюлозо–паперових комбінатів, очисних споруд комунального господарства, сховищ колективного захисту населення від уражаючих наслідків техногенних аварій, сховищ радіоактивних відходів тощо. Вказані заходи можуть спричинити зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру до 10-5 випадку в рік.

На реалізацію заходів з підвищення техногенно–екологічної безпеки населення у періоді 2006–2010 років необхідно виділяти 3,3–4,2млрд.грн. В результаті їхнього здійснення зможе знизитись ризик виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру до 1,510-5, а також на 30–40% зменшаться втрати від їхньої дії. Впровадження таких заходів може стати підгрунтям для подальшого системного планування захисту населення, об’єктів економіки та природного середовища від наслідків техногенних аварій і катастроф.

Головними завданнями щодо мінімізації негативних наслідків Чорнобильської катастрофи на період 2001–2010 роки є: перетворення об’єкту Укриття в екологічно безпечну систему; збирання, переробка та поховання радіаційних відходів, що знаходяться в численних сховищах (могильниках) в зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення населення; здійснення переселення громадян із забруднених земель та будівництво житла для потерпілих громадян І–ої категорії; забезпечення постійного радіоекологічного моніторингу технічного стану Чорнобильської АЕС, об’єкту Укриття, сховищ радіоактивних відходів і територій, що до них прилягають; проведення регулярного медичного обстеження населення, проживаючого на радіоактивно забруднених територіях; створення та впровадження у вітчизняне виробництво широкої низки радіопротекторних речовин і продуктів; повернення земель у господарське використання.

ВИСНОВКИ

Дослідження регіональних особливостей техногенно–екологічної безпеки населення України дозволило зробити низку висновків і сформувати на їхньому підгрунті напрями удосконалення її управління на регіональному рівні. В його межах отримано наступне:

Антропогенна діяльність людини призводить до виникнення численних глобальних та регіональних екологічних лих, зумовлюючих погіршення якості довкілля – середовища, в якому проживає людина. В багатьох випадках їхнім джерелом є техносфера, яка виробляє, споживає та зберігає велику кількість енергії та різноманітних речовин і матеріалів, накопичує небезпечні та шкідливі відходи. Тому дослідження техногенно–екологічної безпеки стає пріоритетним напрямком державної політики та займає провідне місце в системі національної безпеки. У звязку з цим, досліджено теоретичні основи забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення, які дозволяють класифікувати техногенну небезпеку та визначати масштаби ймовірних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Визначено, що складовими багатьох виробничих процесів і явищ є фактори екологічної небезпеки, оскільки вони – невідємні умови сучасного розвитку та діяльності техносфери. Обгрунтовано виділення техногенних факторів екологічної небезпеки за видами ймовірних наслідків, що дозволяє обєднати різноманітні види господарської діяльності та галузі економіки для їхньої класифікації. До них узагальнено віднесено: радіаційну небезпеку, хімічну небезпеку, гідродинамічну небезпеку, вибухо–пожежну небезпеку, біологічну небезпеку. Їхній негативний вплив на людину внаслідок аварій може призвести до значної шкоди: поранення, захворювання, загального погіршення здоровя, скорочення строку життєвої та трудової діяльності, стресового стану, смерті. Також може бути завдана шкода соціальному забезпеченню населення: погіршення продуктового та промтоварного забезпечення, збільшення витрат часу та засобів на пересування, погіршення умов життя та праці.

Проведено регіональний аналіз техногенного навантаження на довкілля та населення України, який свідчить, що в Донецькому та Придніпровському економічних районах існує найбільш складна екологічна ситуація. Питомі показники викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на душу населення в них у 2–3 рази перевищують загальнодержавний показник і в 3–4 рази – скиди стічних вод у поверхневі водойми. В зв’язку з цим у вказаних регіонах недоцільно розширювати масштаби екологічно небезпечної господарської діяльності, а існуючі підприємства необхідно модернізовувати з обов’язковим урахуванням стану безпеки в регіоні.

Показано, що розвиток ядерних технологій і енергетики зумовлює існування ризику радіаційного ураження населення внаслідок імовірного виникнення аварій на АЕС України, з яких 2,5млн.чол. вже проживають на радіоактивно забруднених територіях. Це обумовлює необхідність забезпечення радіоекологічного моніторингу довкілля та прискоренного соціального розвитку територій, на яких розташовані радіаційнонебезпечні об’єкти.

Встановлено, що на території України існує ризик хімічного ураження значної кількості населення, яке проживає в імовірних зонах впливу наслідків техногенних аварій на 1818 хімічнонебезпечних підприємствах. Виходячи з цього, нагальним є гармонізація вітчизняних норм граничних кількостей СДОР, які можна зберігати на промислових майданчиках в межах населених пунктів із відповідними нормами, що існують в країнах Європейського Союзу.

На території України існує ризик гідродинамічного ураження 1,6млн.чол., які проживають в зонах імовірного катастрофічного затоплення внаслідок аварій на греблях 35 водосховищ. Для зменшення ймовірної шкоди та втрат необхідно раціоналізувати господарську діяльність в захисних зонах водосховищ і обмежити будівництво нових підприємств в них.

Обгрунтовано напрями стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою в регіонах України, а саме: правове, організаційно–адміністративне та економічне регулювання її рівня, а також інформаційного забезпечення з питань надзвичайних ситуацій територіальних органів державної влади.

Запропоновано механізми економічного регулювання небезпечних видів діяльності на регіональному рівні, що сприятиме досягненню певних цілей: зниження екологічної небезпеки, ініційованої функціонуючими та тими, що будуються промисловими підприємствами всіх форм власності; компенсацію шкоди, що може бути завдана суб’єктами господарювання здоров’ю та майну населення; зниження  втрат при надзвичайних ситуаціях техногенного характеру; раціональному використанню, відтворенню та охороні природних ресурсів; участь (в тому числі, фінансову) недержавних підприємств, установ і організацій в здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення техногенно–екологічної безпеки.

На основі проведеного районування території України за техногенними факторами екологічної небезпеки визначено основні напрями державної регіональної політики з урахуванням забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення на період до 2010 року.

Запропоновано на заходи щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного характеру щорічно витрачати кошти в обсязі 0,87% ВВП. Джерелами їхнього виділення можуть бути відповідні фонди у державному бюджеті України, регіональних та місцевих бюджетах, галузевих бюджетах, фонди небезпечних підприємств, страхових компаній і недержавних організацій.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Підкамінний І.М. Світовий і український досвід управління техногенно–природною безпекою // Регіональна економіка.– 1999.– №3.– С.95–104.

Бутрим О.В., Підкамінний І.М. Питання управління екологічною безпекою України // Регіональна економіка.– 1998.– №2.– С.116–124 (у співавт.: внесок автора полягає в обгрунтуванні ролі державного управління екологічною безпекою, визначення мети, завдань і напрямків забезпечення техногенно–екологічної безпеки).

Підкамінний І.М. Техногенно–екологічна безпека в стратегії економічного розвитку регіонів України // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. праць.– К.: РВПС України НАН України, 1999.– С.4–14.

Юрченко Л.В., Підкамінний І.М. Проблеми техногенно–екологічної безпеки забезпечення населення України питною водою // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми: Зб. наук. праць.– Львів.– Ін–т регіональних досліджень НАН України.– Т.3, 1998.– С.93–97 (у співавт.: внесок автора полягає в обрунтуванні заходів і засобів забезпечення безпеки постачання  населенню якісної питної води).

Підкамінний І.М. Економіко–правове регулювання суспільних відносин в сфері екологічної безпеки водних ресурсів // Екологія, технологія, економіка водопроводу та каналізації: Збірка доповідей Міжнародного конгресу ЕТЕВК–99.– Ялта.– 18–22 травня 1999р.– С.209–210.

Техногенно–екологічна і природна безпека / А.М.Федорищева, А.В.Степаненко, І.М.Підкамінний та ін. // Продуктивні сили України: Аналіз і короткостроковий прогноз розвитку.– К.: РВПС України, 1999.– Т.1.– С.210–222 (у співавт.: внесок автора полягає в аналізі радіаційної безпеки, стану об’єкту “Укриття”, мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС).

Підкамінний І.М. Функціонування підприємств ядерного паливного циклу з урахуванням сталого розвитку України // Суспільно–географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: міжнародна науково–практична конференція.– К., Знання, 1999р.– Ч.5.– С.41–42.

Підкамінний І.М. Економічна діяльність органів місцевого самоврядування в забезпеченні екологічної безпеки // Екологія міст і рекреаційних зон: Матеріали міжнародної науково–практичної конференції.– 25–26 червня 1998р.– Одеса: Астропринт, 1998.– С.111–116.

Підкамінний І.М. Екологічний аспект функціонування біологічнонебезпечних підприємств // Тези науково–технічної конференції Основні напрямки забезпечення безпеки населення та стійкості функціонування господарства України при загрозі виникнення природних та техногенних катастроф.– Т.1.– К.: УБНТЗ, 1997.– С.94–95.

Підкамінний І.М. Небезпечні явища та процеси техногенно–природного походження // Попередження надзвичайних ситуацій.– К.: Штаб ЦО України, 1997.– С.150–151.

Підкамінний І.М. Аварії на хімічнонебезпечних обєктах України // Попередження надзвичайних ситуацій.– К.: Штаб ЦО України, 1997.– С.146–147.

Анотація

Підкамінний І.М. Регіональні аспекти техногенно–екологічної безпеки населення України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 – Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена регіональним проблемам забезпечення техногенно–екологічної безпеки населення України. Обгрунтовано теоретико–методологічні основи техногенно–екологічної безпеки. Виділено основні техногенні фактори екологічної небезпеки. Досліджено особливості регіонального формування техногенного навантаження на населення України. Проведено районування території України за факторами радіаційної, хімічної та гідродинамічної небезпеки для населення. Обгрунтовано напрями регіонального стратегічного управління техногенно–екологічною безпекою. Запропоновано економічні механізми регулювання розвитку та діяльності небезпечних підприємств. Сформульовано основні напрями державної політики по управлінню техногенно–екологічною безпекою та здійснено економічну оцінку заходів, спрямованих на підвищення рівня техногенно–екологічної безпеки України до 2010 року.

Ключові слова: техногенно–екологічна безпека, населення, небезпечні підприємства, розміщення, регіон, надзвичайна ситуація техногенного характеру, ураження, шкода, втрати, управління.

Аннотация

Подкаменный И.Н. Региональные аспекты техногенно–экологической безопасности населения Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата экономических наук по специальности 08.10.01 – Размещение производительных сил и региональная экономика. – Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертационное исследование посвящено региональным проблемам обеспечения техногенно–экологической безопасности населения Украины. Углублены теоретико–методологические основы техногенно–экологической безопасности, обоснована сущность понятий экологическая безопасность и техногенно–экологическая безопасность, их место и роль в системе национальной безопасности. Подчёркнута приоритетность этого вида безопасности на региональном уровне в современном обществе. Рассмотрены техногенные факторы экологической опасности, произведена их идентификация по возможным последствиям для населения и окружающей природной среды вследствие чрезвычайных ситуаций техногенного характера. На основе наличия на промышленных площадках и в технологических системах предприятий потенциальных источников экологической опасности, проведена классификация таких предприятий на радиационно–, химически–, гидродинамически–, биологически– и взрыво–пожароопасные. Исследованы стратегии обеспечения техногенно–экологической безопасности – политика абсолютной безопасности и политика приемлемого риска, указана необходимость перехода к последней. Рассмотрены методические подходы к экспертной оценке потенциальной экологической опасности техногенного характера на уровне промышленных объектов и регионов. Исследованы региональные особенности формирования техногенной нагрузки (посредством загрязнения атмосферного воздуха и естественных водоёмов) на население Украины, которые свидетельствуют об острой экологической ситуации в Донецком и Приднепровском экономических районах. Произведено районирование территории Украины за факторами радиационной, химической и гидродинамической опасности для населения на уровне областей. Определены наиболее опасные промышленные объекты Украины, инициирующие радиационную, химическую и гидродинамическую опасность для населения. Произведена экспертная оценка возможных потерь среди населения при потенциальных чрезвычайных ситуациях техногенного характера на радиационно–, химически– и гидродинамическиопасных обьектах на уровне областей и экономических районов. Обоснованы направления регионального стратегического управления техногенно–экологической безопасностью, основными из которых являются организационно–административное, правовое и экономическое. Рассмотрена роль местных органов государственной власти в обеспечении техногенно–экологической безопасности в регионах Украины. Подчёркнута необходимость скоординированной деятельности местных органов государственной власти и общественных организаций на региональном и местном уровнях. Предложены экономические механизмы регулирования развитием и деятельностью опасных предприятий, которые условно в зависимости от цели, поделены на три группы: ограничительные, стимулирующие и перераспределяющие риск. Сформулированы основные направления государственной региональной политики с учётом обеспечения техногенно–экологической безопасности населения и проведена экономическая оценка мероприятий по повышению уровня техногенно–экологической безопасности Украины до 2010 года.

Ключевые слова: техногенно–экологическая безопасность, население, опасные предприятия, размещение, регион, чрезвычайная ситуация техногенного характера, поражение, ущерб, потери, управление.

The summary

Pidkaminny I.M. Regional aspects of technology–ecological safety of the population of Ukraine. – Manuscript.

Thesis for candidates degree for economics by speciality 08.10.01 – Distribution of productive forces and regional economy. –  The Council of productive forces study of Ukraine NAS of Ukraine, Kyiv, 2000.

The thesis is dedicated to regional problems of maintenance of technology–ecological safety of the population of Ukraine. The idealized and methodological fundamentalses of technology–ecological safety are justified. The main technology factors of ecological hazard are determined. The features of regional formation of technological load on the population of Ukraine are investigated. Zoning territory of Ukraine behind the factors of radiation, chemical and hydrodynamic hazard for the population is conducted. The directions of regional strategic control of technology–ecological safety are justified. The economical controlling instruments by development and activity of dangerous enterprises are offered. The reference directions of a state policy on control of technology–ecological safety are formulated and the economical estimation of measures on increase of a level of technology––ecological safety of Ukraine till 2010 is conducted.

Keywords: technology–ecological safety, population, dangerous enterprises, distribution, region,  technological emergency, defeat, damage, losses, management.


Підписано до друку 18.01.2000. Формат 60х80/16.

Ум.др.арк. 1,1. Обл.–вид.арк. 0,8.

Наклад 100. Зам. 7.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.

Дільниця оперативного друку РВПС України НАН України

01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.




1. коротко о главном Материнский капитал в России выплачивается с 2007 года
2. ТЕМА 2 МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ лекція 2 години Для студ
3. Татарско-крымская литература
4. Реферат По дисциплине ldquo;Философияrdquo;
5. Курсовая работа- Основные этапы разработки и реализации управленческого решения
6. Тема семьи в романе Толстого Война и мир
7. Роль океанического природопользования в развитии современной цивилизации
8. Добрый день. Меня зовут
9. Взятка помеха в осуществлении конституционных прав и свобод
10. бытовой и психологической адаптации к новым жизненным реалиям что обуславливает собой применение особых ме