Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Інститут права імені князя Володимира Великого
Кафедра історії та теорії держави і права
ЗАТВЕРДЖУЮ
завідувач кафедри,
к.ю.н., проф.
Темченко В.І.
2012 р.
Лекція № 2
з дисципліни «Правознавство»
Тема: «Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави».
Розробив:
Ст. викл.
Плакся Н.А.
ОБГОВОРЕНО
на засіданні кафедри
Протокол № від 2012 р.
Київ – 2012
Основною метою лекції є:
Кількість годин – 2
Література
Берлач А.І., Карпенко Д.О., Ковальський В.С. та ін. Правознавс тво: Підручник / В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій. - К.: ЮрІнком Інтер, 2004.
Бурак В.Я., Грищук О.В., Гураль П.Ф. та ін. Основи права України: Навч. посіб. для студ. неюрид. спец. виш. навч. закл. / В.Л. Ортин-ський (ред.). - 2-е вид., доп. і перероб. - Л.: Оріяна-Нова, 2005.
Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хоман М. Загальна теорія держа ви та права: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти. - Л.: Новий Світ-2000, 2003.
Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д. та ін. Теорія дер жави і права: Підручник / С.Л. Лисенков. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
Логвинова М., Кафарський В.Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. чл..-кор. Академії правових наук України В.П. Нагребельного. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 568с.
Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права: Навч. посіб. / Київ. над. торг.-екон. ун-т. - 2-е вид., доп. - К.: Книга, 2004.
Основи правознавства України: Навч. посіб. / За ред. проф. Ю.І.Крегула. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. – 406с.
Пастухова В.П., Пеньківський В.Ф. Основи правознавства: Навч. посіб. / Академія адвокатури України / В.П. Пастухов. - К.: Алерта, 2005.
Правоведение: Учебник/ А.И. Берлач, С.С. Бычкова, Д.А. Карпенко, А.Н. Колодий, А.Е. Олейник, В.И. Осадчий. – К.: Всеукраинская ассоциация издателей «Правова єдність», 2008.-864с.
Правознавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Наук.-метод. центр вищої освіти; Харківський нац. ун-т радіоелектроніки / Ю.Г. Борисенко (упоряд.). - X.: ХНУРЕ, 2005.
Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. — К., 2002.
Правознавство: підручник [ для студ. вищ. навч. закл.] / [А.І. Берлач, С.С.Бичкова, Д.О. Карпенко та ін.].- [2-ге вид.,, доп.].-К.: Правова єдність, 2009.-792с.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Над. ун-т внутр. справ. - 2-ге вид. - X.: Консум, 2005.
Субботін В.М., Філонов О.В., Князькова Л.М. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 328 с. (Сер. "Вища освіта XXI століття").
Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В., Бенедик І. В., Биля-Сабадаш І. О., Богачова Л. Л.. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.В. Цвік (ред.). — Х. : Право, 2009. — 583с.
Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В., Бенедик І. В., Биля-Сабадаш І. О., Богачова Л. Л.. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.В. Цвік (ред.). — Х. : Право, 2011. — 584с.
Дмитриев Ю.А., Миронов В. О. Признаки государства: понимание и интерпретации // Государство и право. – 2010. – № 10. – С. 5-16
Жуков В.Н. Философское познание государства и права // Государство и право. – 2010. – № 6. – С. 31-40.
Попов Е. А. Философия государства и право // Право и политика. – 2011. – № 3.
Романовский В.К. Государство и право в трактовке Н.В. Устрялова // Государство и право. – 2011. – № 7. – С. 53-59.
Л. В. Гурнак МОДЕЛЬ ВИЗНАННЯ ДЕРЖАВ, ЩО ВИНИКЛИ ВНАСЛІДОК РОЗПАДУ ФЕДЕРАЦІЙ (НА ПРИКЛАДІ ЮГОСЛАВІЇ) // Держава і право. Випуск №51. Київ 2011.
Тема 2. Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави
Термін «право» (лат. jus; англ. law; right) має різне тлумачення у народів світу. Проте його об'єднуючою основою служить те, що всі народи вбачають у ньому справедливість, правду. Протягом сторіч у пошуках змісту права вироблялися різні теорії, елементи яких і до тепер зберегли своє значення. Ряд з них передбачають дуалістичний поділ права. Наведемо парні категорії права, що виробило людство, і які знаходяться в сучасному науковому обороті:
1) Природне право і позитивне право.
Позитивне право (англ. positive law) виходить від держави, вираже но в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, актах виконавчої влади і місцевого самоврядування, судових і адміністративних прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях.
Природне право (лат. jus generis humani; англ. natural law) має більш глибокий, ґрунтовний, вихідний для життя людей норматив поведінки, корениться в самій природі людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби й інтереси, її спосіб існування і розвитку. Вона ж виступає їх носієм. З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме при родне право є основою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.
Позитивне і природне право розглядаються разом, як нерозривні, немислимі одне без одного, оскільки природне право справедливе, але не реалізується само по собі, тоді як позитивне право реалізується, але не обов'язково є справедливим.
2) Соціальне право і юридичне право.
Соціальне право (загальносоціальне) ви пливає безпосередньо із громадського життя і не залежить від держави. Воно існує у вигляді звичаїв, традицій, природних прав, моральних, естетичних, релігійних та інших соціальних норм, правосвідомості (наприклад, право пер шості в черзі — це норма, що ввійшла в звичку, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова; право на подяку за безкорисливу допомогу — це моральна норма).
Юридичне право (спеціально-соціальне) є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави. Це — приписи законів; принципи і норми ратифікованих міжнародних договорів; судові рі шення, що стали прецедентами; санкціоновані правові норми-звичаї та ін. (наприклад, право вимагати повернення свого майна з незакон ного володіння — у даному випадку термін «право» є вжитим у юри дичному змісті).
3) Юридичне право, у свою чергу, має два значення.
Об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (чи визнані) державою як регуля тор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» озна чає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах, тому незалежні від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб'єкта права (окрім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, вже стикається з «готовими» юридичними нормами, які ви никли до нього і незалежно від нього.
Суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридично визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес. Немає норми права без суб'єктів, яким вона адресу ється. Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт за своїм розсудом може скористатися чи не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) і свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.
Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкрет ної сфери життя і діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може ско ристатися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податковою права.
Отже, ми розглядаємо право як систему норм і принципів, визнаних більшістю населення як справедлива і рівна міра свободи, формально закріплених (санкціо нованих, встановлених) і забезпечуваних державою як регуляторів су спільних відносин з метою узгодження (компромісу) індивідуальних, соціально-групових і суспільних інтересів (волі).
За своєю якістю і формою право створюється в результаті спільних зусиль громадянського суспільства (народу) і держави як специфічний регулятор суспільних відносин з метою встановлення і підтримки по рядку. Право було і залишається продуктом культурно-історичного життя суспільства. Поза суспільством, у природі, право не існує.
Ознаки права:
1. Справедлива і рівна міра свободи. Це означає, що межі і зміст прав і обов'язків визначаються правилами належної поведінки, які визнані більшістю населення та обов'язкові для усіх (справедлива міра свободи). Справедливість — це баланс інтересів влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і працівника і т. д., а не привілеї і зрівнялівка. Рівною мірою пра во вимірює і оформляє саме свободу в людських взаєминах, свободу індивіда як у взаємовідносинах з іншим індивідом, так і з сус пільством у цілому. Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів «користування свобо дою». Це і є рівність у свободі. Право дає міру, а справедливість контро лює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між пре тензією і обов'язком, свободою і відповідальністю {рівна міра свободи).
Отже, у праві свобода, рівність і справедливість виявляються суміж ними, оскільки справедливість реалізується в умовах свободи і рівності, а свобода передбачає рівність прав.
2. Нормативність — складається з правових норм і принципів як осно вних (базових) елементів її будови.
3. Системність — є системою погоджених норм і принципів. Право — це не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елемен ти пов'язані і погоджені. Системність привноситься в право законо давством.
4. Вольовий характер права, погодженість воль (інтересів) — вира жає консенсуальні (погоджені) інтереси. Право обєднує суспільну, соціально-групову та індивідуальну волю громадян у гармонійно му поєднанні, злагоді і компромісах. Створюється ілюзія, що право творить держава. Насправді право формується в суспільстві в процесі розвитку відносин, а держава конкретизує, погоджує інтереси різних соціальних груп з метою забезпечення соціальної стабільності.
5. Загальнообов'язковість. Встановлені правила поведінки є загаль ними і обов'язковими для кожного суб'єкта права даної держави, ко трий вступає в типові суспільні відносини.
6. Формальна визначеність — існує у певних формах. Цими формами є нормативно-правові акти {позитивне право, сформульоване державою, і право, створюване громадянським суспільством), правові (судові та адміністративні) прецеденти (прецедентне право), санкціоновані правові звичаї (звичаєве право), нормативно-правові договори (договірне право), правові доктрини (доктринальне право), релігійно-правова норма (кано нічне право, мусульманське право та iн.). Вираження норм у приписах законів, інших нормативних актів — це основна ознака формальної визначеності права.
7. Державна забезпеченість (гарантованість) — забезпечується шля хом створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, охороняється державою різними способами, аж. до легалізованого примусу. Державна охорона правових норм містить у собі різні організаційні, організаційно-технічні, виховні і превен тивні (попереджувальні) заходи державних органів за додержанням і виконанням громадянами юридичних норм, аж до примусу.
Сутність права полягає в тому, ідо воно є; І) владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів; 2) виразником міри свободи в су спільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку (в ідеалі ця міра свободи повинна бути справедливою і рівною).
Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) джерела (форми) права можна поділити на: внутрішньодержавні (національні), регіонально-континентальні (міжна ціональні) і міжнародні (наднаціональні). Розглянемо внутрішньодер жавні джерела (форми) права.
Джерела (форми) права (англ. sources of law) — вихідні від держа ви або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вира ження (організації, існування) змісту права.
Поняття «джерело права» у формальному розумінні вперше ввів у науковий обіг Тит Лівій у роботі «Римська історія», у якій він назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права.
Термін «джерело» використовується в розумінні джерела, підстави, кореня правового розвитку. Під формою розуміється оболонка цього явища, спосіб організації змісту, його зовнішній вигляд".
Джерела права розуміють у значеннях: матеріальному; ідеологічно му, формальному (юридичному).
Джерела права в матеріальному значенні — це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричиняють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм.
Джерела права п ідеологічному значенні — це правова і політична сві домість суб'єктів правотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм;
Джерела права у формальному (юридичному) значенні — це зовнішня форма вираження і закріплення правових норм, вияв буття об'єктивно існуючих правових норм, тобто спосіб вираження міри охоронюваного державою права.
Терміни «юридичне джерело права» і «форма права» мають однако вий зміст. Вживання терміна «джерело (форма) права» означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.
Система джерел (форм) права в Україні
Джерела (форми) внутрішньодержавного (національного) права:
Нормативно-правовий акт
Нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний)
Міжнародно-правовий акт (договір)
Правовий прецедент (судовий і адміністративний)
Правовий звичай
Правова доктрина (доктринальний текст)
Принципи права
Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма)
Розпишемо кожний з юридичних джерел (форм) права.
Нормативно-правовий акт — офіційний акт-документ компетент них органів і посадових осіб, що містить норми права, забезпечувані державою відповідно до закону. Нормативно-правовими актами є: конституція, законодавчі акти, постанови парламенту, укази прези дента, постанови уряду, рішення органів місцевого самоврядування та ін. Нормативно-правовий акт служить основним юридичним дже релом права більшості країн, особливо правових систем романо-германського типу — Франції, ФРН, Італії, Іспанії, а також РФ, Респуб ліки Бєларусь, України.
Нормативно-правовий договір — спільний договірний акт-доку мент двох або більше сторін (правотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою, які служать підставою для ви дання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і за безпечуються державою відповідно до закону. Нормативно-правовий договір може бути двох видів: внутрішньодержавний і зовнішньодержавний (міжнародний).
Міжнародно-правовий акт можна розглядати як самостійне джере ло права.
Міжнародно-правовий акт (договір) — спільний акт-документ двох або декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними. Із санкції держави такий акт поширюється на його терито рію, стає частиною національного законодавства. На внутрішньодер жавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, кон венції), міжнародні порядки.
Правовий прецедент — акт-документ, що містить нові норми пра ва в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якому надається загальнообов'язкове зна чення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Судовий преце дент є одним із провідних джерел права англо-американського типу (Англія, США та ін.). Він має місце в Україні, хоч офіційно не зафік сований як джерело (форма) права.
Правовий звичай — акт-документ, який містить норми-звичаї (пра вила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), котрі санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку. Правовий звичай — найдавніше джерело права, яке історично і фак тично передувало закону. Він зберігав значення в середньовіччя, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційного типу.
У цивільному праві сучасних правових систем романо-германського типу (у тому числі України) визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньоторговель ними операціями.
Правова доктрина — акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані дер жавою в якості обов'язкових.
Правова доктрина є джерелом права не у всіх державах, хоч зна чення наукових праць юристів для формування моделі правового ре гулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини важлива для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і кате горій, розвитку методології тлумачення законів.
Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в право вих системах англо-американського типу: тут при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у правових системах релі гійного типу: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць відомих юристів. Як писав російський учений-правознавець С. Муромцев, «щоб зрозу міти юридичну норму — мало зрозуміти життя, заради якого вона ви никла; слід зрозуміти те розумове середовище, яке її формулювало». Правова доктрина офіційно не визнається джерелом права в Україні, проте наукові праці вчених-юристів, особливо коментарі до законодав чих актів, використовуються в правотворчості і правозастосуванні, думка учених враховується під час обговорення законопроектів. Сто совно української дійсності вона виконує компенсаційну функцію, за повнюючи відсутність державної ідеології.
Принципи права — об'єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що пред'являються до учасників суспільних від носин з метою встановлення соціальною компромісу. Справедливість, гуманізм і інші загальні принципи права визнаються джерелами права при відсутності законодавчої норми, судового прецеденту або право вого звичаю. Принципи права виступають як джерело права в Україні, особливо в судовій практиці при наявності прогалин у праві.
Особливо слід підкреслити значення правових стандартів як сукуп ності єдиних, типових принципів і правил поведінки суб'єктів пра ва, зафіксованих в основних джерелах права регіональних міждержавних об'єднань у якості мінімальних правових вимог до їх учасників. Вони — наслідок відображення інтеграційних процесів у Європі (РЄ, ЄС), насамперед у сфері захисту прав людини.
Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) — акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значен ня і забезпечується нею (Веди, Біблія, Коран). Він має поширення в правових системах релігійного типу (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з пра вовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). В Україні вона присутня в невеликому сту пені — на законодавчому рівні визнані деякі релігійні свята.
У кожній державі діє свій «набір» джерел (форм) права, які склада ють нормативну основу його правової системи. В Україні діючими є перераховані джерела (форми) права, хоч не усі з них легалізовані. Було б неправильним ігнорувати якийсь з них, але не можна запере чувати того, що пріоритет належить нормативно-правовому акту. Про те перевага нормативно-правового акта не означає, що лише система законодавства виступає як форма системи права. Система всіх джерел права, визнаних суспільством і закріплених державою, слугує формою системи права даного суспільства і держави. Формальні (юридичні) джерела права зберігають цілісність завдяки структурним зв'язкам, взаємодії між ними, тобто завдяки системності.
Система права (англ. system of law) — це об'єктивно зумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, котра ви ражається в єдності і погодженості чинних правових норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.
Система права входить до правової систему і є базовою.
На відміну від правової системи система права — правова категорія, що означає внутрішню будову права, його внутрішню структуру. Це науково організована сукупність правових норм, розподілених по гру пах — правових інститутах, зведених у підгалузі, які, у свою чергу, утворюють галузі. Вкажемо, що система права складається з норм права, які містяться не лише в законодавчих актах, але і в усіх джерелах (формах) права, що діють у державі.
Ознаки системи права:
1. Об'єктивність — реально зумовлена існуючою системою суспільних відносин; не створюється за суб'єктивним розсудом людей, існує в зв'яз ку із соціальним середовищем функціонування, тобто з елементами, що сприяють її розвитку, але знаходяться поза структурним утворенням.
2. Органічна цілісність — структурна єдність і взаємозв'язок право вих норм, їх взаємна погодженість і цілеспрямованість.
3. Структурна диференціація (внутрішній розподіл) — складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості.
4. Структурна ієрархічність — наявність певних рівнів ієрархії. Звер ху вниз — галузі, інститути права, норми права.
5. Стабільність -- зумовлена стабільним складом базових галузей права.
6. Динамізм — визначається динамічним складом інститутів права і правовідносин, що їх формують.
Дослідження системи права і її підсистем необхідно починати з попереднього розгляду питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під структурою системи розуміється єдність і взаємодія складових її елементів. Структура — це спосіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування і стійкість (стабільність).
Структурні елементи системи права:
— норми права;
— інститути права;
— підгалузі права;
— галузі права..
— норма права — це загальнообов'язкове, формаль но визначене правило поведінки, що у встановленому по рядку приймається, змінюється, відміняється та забез печується державою, спрямоване на регулювання типо вих суспільних відносин шляхом встановлення юридич них прав і обов'язків їх учасників;
— інститут права — відносно відокремлений комп лекс норм права, що регулюють певну групу (вид) одно рідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права( інститут права власності).
— підгалузь права — впорядкована сукупність кількох однорідних, предметно зв'язаних правових інститутів певної галузі права;
—галузь права — відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сфе ру якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
Кожний з елементів має свою структуру і входить з нею в систему права та в її підсистеми. Систему права можна образно представити у вигляді «російської матрьошки», де галузь права є найбільшою струк турною одиницею, до неї входить підгалузь права, потім — інститут права. Норма права — «цеглинка» системи права, з яких складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила 6 у певний інститут і галузь права. Норми права, входячи в систему права, теж будуються системно: вони складаються з елементарних «регулятивних часток» — дозволів, зобов'язань, заборон, заохочень, рекомендацій, покарань та ін. Це — прості правові засоби, що діють на мікрорівні. Вони й утворюють норму права як складний правовий засіб.
Чинні в державі нормативно-правові акти зберігають цілісність завдяки структурним зв’язкам, взаємодії та ієрархії (тобто порядку підпорядкування) між ними, тобто завдяки системності називаються законодавством.
Нормативно-правові акти класифікуються за різни ми критеріями:
1. За юридичною силою: закони(Конституція, конституційні закони; міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана ВРУ; кодифіковані та звичайні(поточні) закони) та підзаконні норма тивні акти(постанови ВРУ; укази Президента У.; постанови КМУ; накази міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; постанови ВР АРК; рішення Ради міністрів АРК; рішення органів місцевого самоврядування(рад, виконкомів рад та їх голів); акти інших державних органів і їх посадових осіб; акти адміністрацій підприємств, установ, організацій; акти територіальних громад та ін.
2. За сферою дії: загальні(закон про вибори), спеціальні(постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях) та локальні(акти адміністрацій підприємств, організацій; акти територіальних громад та ін.).
3. За часом дії: постійні та тимчасові.
4. За характером волевиявлення: акти встановлення норм права, акти зміни норм права та акти скасування норм права.
5. За суб'єктами правотворчості: акти органів держави(нормативні акти законодавчих органів, акти виконавчих органів, акти правоохоронних органів, акти контрольно-наглядових органів, акти органів місцевого державного управління, акти органів місцевого самоврядування) ; акти, прийняті народом у процесі референдуму; акти гро мадських об'єднань, трудових колективів; спільні акти органів держави і недержавних утворень.
6. За галузевою приналежністю: цивільні; кримі нальні; адміністративні; кримінально-процесуальні, міжнародні публічні та ін. Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс та ін.)
У правових системах романо-германського типу (включаючи її схід ноєвропейську групу — Росія, Бєларусь, Україна) вища юридична сила належить закону.
1) всі акти видаються на основі і з метою виконання закону і тому є способом його конкретизації;
2) ніякі акти не можуть вступати в суперечність із законом, а за змістом повинні йому відповідати;
3) закон може бути замінений лише законом; інші акти не можуть замінити закон, як і вносити зміни в його зміст;
4) всі інші акти контролюються різними органами (прокуратурою та ін.), а закон — лише Конституційним Судом, покликаним виявляти суперечності між законом і Конституцією.
Систематизація нормативно-правових актів —це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрі шньо узгоджену систему.
Здійснення систематизації цих актів необхідне для:
• усунення протиріч між нормативно-правовими ак тами, встановлення та усунення дефектів законодавства;
• підвищення якості та ефективності законодавства;
• забезпечення зручності користування законодав ством, доступності його використання громадянами та іншими суб'єктами права;
• полегшення пошуку юридичної норми, яка підля гає реалізації;
• сприяння вивченню законодавства, а також Його дослідженню.
Розрізняють такі форми (способи) систематизації нор мативно-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.
Технічною передумовою трьох видів систематизації є облік нормативних актів – письмове фіксування виданих нормативно-правових актів ( у спеціальних журналах , на картках, автоматизоване – ЕОМ).
Облік — є діяльністю щодо накопичення норматив но-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.
Облік нормативно-правових актів може здійснюва тись державними органами і недержавними організаці ями як для внутрішнього, так і для зовнішнього корис тування. Основним завданням означеної форми система тизації є допомога в оперативному пошуку необхідної правової інформації.
Кодифікація — це така форма систематизації норма тивно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні че рез зміну змісту (переробки та узгодження) норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання та об'єд нання в новий єдиний нормативно-правовий акт.
При кодифікації має місце не лише зовнішнє упорядкування нормативного матеріалу , його розташування у певному порядку , але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах , скасування застарілих і неефективних , вироблення нових , заповнення прогалин , усунення дублювання , розбіжностей і протиріч , їх узгодження. Кодифікація сприяє ста більності законодавства, тому кодифікаційні акти по кликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифі кація у зв'язку з цим може мати лише офіційний харак тер.
Види кодифікацій за формою вираження:
Кодифіковані закони (завжди мають офіційний характер):
Конституція.
Кодекс.
Основи законодавства.
Кодифіковані підзаконні акти (завжди мають офіційний характер):
Статут — кодифікований підзаконний акт, що регулює діяль ність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць. Ста тут підприємства, Статут патрульно-постової служби міліції України). Статут розробляється відповідно до вимог певного закону і затверджу ється наказом міністра певного міністерства;
Положення — кодифікований підзаконний акт, що становить собою систему нормативних приписі», які визначають правовий ста тус, завдання і компетенцію державних органів, організацій і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ). Положення як
кодифікований підзаконний акт затверджується постановою уряду (в Україні — Кабінету Міністрів);
Правила — кодифікований підзаконний акт, що становить со бою систему нормативних приписів, які визначають правовий поря док здійснення якого-небудь роду діяльності (Правила дорожнього руху, Правила протипожежної безпеки). Правила, які мають загально державне значення, затверджуються постановою уряду.
Інкорпорація — форма систематизації нормативно-правових актів, що полягає в їх упорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) і технічній обробці, як правило, без зміни змісту норм права, виражених у нормативних приписах.
Технічна обробка нормативно-правового акта полягає у такому, з ньо го видаляються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення: виключаються положення, що не містять норм права; вилучаються відомості про осіб, що підписали норматив ний акт. Така обробка робить нормативний матеріал зручним для практичного використання.
Результатом інкорпорації є збірники, зібрання, зводи, де норма тивні акти розташовуються за юридичною силою поєднуваних актів, за предметною, хронологічною, алфавітною та іншими ознаками.
Консолідація (лат. consolidatio, від соп - - з, разом + solidare — ущіль нювати, зміцнювати, зрощувати; ангя. consolidation) — вид систематиза ції нормативно-правових актів, що полягає в об'єднанні певної кількості розрізнених нормативних актів, виданих у різний час по тому самому предмету правовою регулювання в єдиний нормативио-правовий акт з усуненням повторень і протиріч, як правило, без зміни змісту. Змінюється форма правових актів, але не їх зміст. Консолідація являє собою щось середнє між кодифікацією (поточною правотворчістю) і інкорпорацією.
Цілі консолідації: (1) систематизувати нормативний матеріал, який неможливо кодифікувати; (2) усунути множинність нормативно-правових актів, позбавити їх надмірної роздробленості; (3) об'єдна ти загальні положення поточної правотворчості в родинні групи (блоки).
До структури консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, що розташовані у певній по слідовності.
Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів — нової форми колишніх законів, що має силу за умови відповід ності справжньому тексту цих законів, тобто Звід законів служить офі ційною заміною діючих раніше актів, а правові приписи, що містяться в ньому, виражають чинні норми права, які підлягають офіційному використанню.
5. Співвідношення системи права і системи законодавства.
Система права (англ. system of law) — це об'єктивно зумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, котра ви ражається в єдності і погодженості чинних правових норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.
Система законодавства — цілісний і погоджений комплекс законо давчих актів, у яких окремі нормативні приписи розподілені залежно від предмета регулювання по галузях та інститутах законодавства.
Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і фо рма; вплив і залежність між ними є взаємними. Законодавство держа ви — форма життя «законодавчого права», тобто права, що сформувало ся в суспільстві і сформульовано (санкціоновано і деталізовано) вищим законодавчим органом держави. Якщо поняття системи права характе ризує сутнісну внутрішню сторону права — його зміст, то поняття сис теми законодавства відображає основну зовнішню сторону права,
Формальновизначене існування права у формі закону, а системи права у формі законодавства в більшості сучасних держав світу (особ ливо континентальної Європи) є пріоритетним, але не універсальним. Право існує не лише в законодавчих актах і ратифікованих міжнародних договорах, але й в інших нормативно-правових актах держави (підзаконних актах): президента, уряду, органів місцевого самовряду вання, підприємств, організацій, установ. Воно має й інші форми ви раження — правовий (судовий і адміністративний) прецедент, право вий звичай, нормативно-правовий договір (поза законодавчим правом). Поза формами права (природні права людини, правовідносини, пра восвідомість) воно існує настільки, наскільки придбало міру, стало нормованим, оскільки право не може бути ненормативним. Таким чином, система права має більш широку адекватну їй форму виражен ня, ніж система законодавства.
Відмінності між системою права і системою законодавства:
Система права
1) невидима, оскільки ві дображає внутрішню бу дову права;
2) динамічна система;
3) являє собою систему норм, логічно поділених залежно від предмета і метода правового регулю вання на галузі, підгалузі, інститути права;
4) формується об'єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин:
5) відсутня юридична чинність нормативно-пра вового матеріалу;
6) має лише галузеву, го ризонтальну будову;
7)первинним елементом галузі права є норма права;
8)усі галузі права мають свій предмет і метод правового регулювання, де метод є визначальним.
Система законодавства
1) видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм;
2) статична система;
3) являє собою систему законодавчих ак тів, що складаються з нормативних припи сів, поділених залежно від предмета регу лювання по галузях і інститутах законо давства;
4) є суб 'єктивно-об'єктивним явищем, оскільки виникає в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів (парламенту чи безпосередньо народу) і то му включає, окрім об'єктивного, ще і
суб 'єктивний момент;
5) існує юридична сила законодавчих актів (конституція володіє вищою юридичною силою стосовно кодексів, кодекси — стосо вно звичайних законів і т. д.);
6) має як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) будову — залежно від форми устрою держави;
7) первинним елементом законодавчого акта (як і галузі законодавства) є норматив ний припис, що служить формою виразу норми права й укладений в статті акта;
8) у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання, а метод відсутній.
PAGE 16