Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
КИРИЛОВА Оксана Вікторівна
УДК 070 (73) “–”
КОНЦЕПЦІЯ ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ
У ПРЕСІ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
(історія формування та сучасний аспект проблеми)
Спеціальність 10.01.08 –журналістика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі журналістики факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Демченко Володимир Дмитрович,
Дніпропетровський національний університет,
завідувач кафедри журналістики, декан факультету систем і засобів масової комунікації, заслужений журналіст України.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Шкляр Володимир Іванович
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики професор кафедри міжнародної журналістики
кандидат філологічних наук, доцент
Cлісаренко Ігор Юрійович
Міжрегіональна академія управління персоналом,
віце-президент зі зв’язків з громадськістю.
Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться “”січня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розіслано “”грудня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор філологічних наук, професор Н. М. Сидоренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження визначається постійно зростаючою роллю засобів масової комунікації у сучасному світі. Як важлива складова громадянського суспільства саме вони забезпечують діалог громадян, соціуму і держави. В цих умовах все більшого значення набуває самовизначення журналіста як ключової фігури всієї масовоінформаційної діяльності.
Країни з розвинутою демократією, зокрема США, накопичили значний досвід взаємодії журналістів та журналістики із соціальними, політичними та державними інститутами. Активне залучення України до глобальних інформаційних процесів, інтеграція її до світового інформаційного порядку актуалізує необхідність вивчати цей досвід та шляхи еволюції, які привели до виникнення та утвердження у західних соціальних структурах інформаційного суспільства.
Разом із тим глобалізація поставила на чергу денну проблему національних особливостей розвитку масової комунікації у кожній конкретній країні. Її вирішення вимагає визначення тих узагальнюючих принципів, що вже розроблені в інших країнах і можуть бути прийнятними для українських медіа. У цьому контексті вивчення закономірностей, які стали підґрунтям для становлення процесу масової комунікації у США, може допомогти у визначенні подальших шляхів розвитку українських ЗМК.
У зв’язку з цим особливого значення набуває концепція персонального журналізму як формотворчого чинника у масовокомунікативному процесі США, що активно сприяв перетворенню американської преси в особливий соціальний інститут аж до набуття нею ознак “четвертої влади”. Ось чому американські медіа уже майже протягом двох століть відіграють роль гідного свого часу ідейного лідера, інформаційно забезпечують демократичний та гуманістичний розвиток суспільства. Цей процес постійно супроводжується адекватними уявленнями журналістів про внутрішні закономірності сучасності та її об’єктивних вимог до сутності журналістики.
З набуттям незалежності вітчизняні ЗМК рухаються у цьому ж стратегічному напрямку, але поки що без помітних культурно-антропологічних змін. Причиною цього є стихійність руху, розмитість системи цінностей (як загальнонаціональних, так і суто журналістських), що призвела до поверхово-декларативних спроб використати чужі лаштунки, зробивши їх майже абсолютно неконструктивними. Останнє стосується і тлумачення ролі медіа як “четвертої влади”, яке, з огляду на перехідний характер українського суспільства, видається поки що не зовсім коректним.
Звернення до спадщини тих діячів американської преси, що визначені в роботі як представники персонального журналізму, дозволяє на їх прикладі доволі повно розглянути особливості формування громадської думки через персональний вплив на неї. Реалізація позицій автора (що міг виступати не лише як журналіст, але й як редактор чи власник видання або в усіх іпостасях одночасно) трансформувалась протягом часу, на неї впливали структурні зміни: поява “груп видань”, “газетних ланцюгів”, “газетних трестів”. Проте незмінним залишалось одне: персональний вплив на громадську думку, що на кожному історичному етапі визначав особливості інституалізації американської преси взагалі.
Зв’язок роботи з науковими проблемами й темами. Дисертація відповідає основним напрямкам наукових досліджень факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету і є складовою частиною комплексної наукової теми “Сучасний стан теорії та практики масової комунікації в Україні та за її межами”№ ФСЗМК –-04, затвердженої Вченою радою факультету (протокол № 4 від 28.11.2003).
Мета дослідження –на основі аналізу суспільної діяльності журналістів, редакторів та власників найбільш вагомих американських видань початку ХІХ –кінця ХХ ст. сформулювати концепцію персонального журналізму.
Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:
. На основі аналізу досліджень з історії американської преси висвітлити генезу концепції персонального журналізму.
. Розглянути методологічні підходи дослідження концепції персонального журналізму у пресі США періоду ХІХ–ХХ ст.
. Проаналізувати особливості формування системи ЗМІ Сполучених Штатів Америки з урахуванням фактора “персонального”у галузі масовоінформаційної діяльності.
. Виявити сучасні прояви концепції персонального журналізму на інформаційному ринку преси Сполучених Штатів Америки (синдиковані колумністи, персоніфікована журналістика).
. Простежити за трансформацією соціальних функцій американської преси, що визначається національним соціокультурним контекстом, та окреслити роль феномена персонального журналізму в цій сфері.
Об'єктом дослідження є американська преса як особливий соціальний інститут.
Предмет дослідження –персональний журналізм як формотворчий фактор функціональної діяльності преси США.
Методи дослідження. Для досягнення мети й ефективного розв’язання завдань дисертації використано загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи. Так, поряд із загальнонауковим методом системного аналізу, який застосовувався під час аналітичного дослідження наукових праць за обраною проблемою й формування концептуальної моделі предмету вивчення, залучено і порівняльно-історичний метод, зокрема його парадигматичний, аналогічний, узагальнюючий, індивідуалізуючий і синтетичний аспекти. Саме він дозволив чіткіше окреслити основні етапи розвитку концепції персонального журналізму, надати історіографію досліджуваного явища.
Емпіричною основою дослідження стала діяльність таких організаторів преси як Б. Дей, Дж. Г. Беннетт, Х. Грілі. Ч. А. Дана, Г. Дж. Реймонд, Дж. Пулітцер, У. Р. Херст, А. Окс, професійна спадщина американських колумністів. До емпіричних методів слід віднести:
) метод екстраполяції даних, який дозволяє вийти за межі досвіду конкретної наукової школи, розширити спектр теоретичних уявлень;
) авторський контент-аналіз газет “The New York Sun”, “The New York Herald”, “The New York Tribune”“The New York World”, “The New York Journal”, “The New York Times”, “The Washington Post”.
Джерельна база дослідження складається з робіт вітчизняних та зарубіжних авторів. Проаналізовано теорії, концепції та підходи новітніх і традиційних комунікативістів, політологів, соціологів, істориків. Розглянуто праці з історії й теорії американської журналістики таких науковців як Дж. Р. Домінік, Г. Eлщулл, М. Емері, Ф. Л. Мотт; роботи з теорії і практики масової комунікації та журналістикознавства вітчизняних (М. Жагера, В. Ф. Іванова, В. Маликова, А. З. Москаленка, І. Л. Михайліна, Б. В. Потятиника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, В. І. Шкляра) та зарубіжних (С. Дж. Берен, Я. Гіннекена, Є. Г. Дьякової, Д. Мак’юела, Є. П. Прохорова) авторів. Усього опрацьовано понад 200 джерел, що сприяло більш адекватному вирішенню теоретичних і практичних завдань дослідження.
Першоджерельна база складається з американських видань ХІХ ст. (“The New York Sun”, “The New York Herald”, “The New York Tribune”“The New York World”, “The New York Journal”, “The New York Times”), які були опрацьовані автором у бібліотеці Університету Кенту (м. Кентербері, Великобританія) під час закордонного стажування (2003 р.).
Наукова новизна зумовлюється характером розробки теми, пов’язаної з комплексним аналізом ролі журналіста у процесі становлення американської медіа-системи та спробою дослідити персональний журналізм як формотворчий чинник масовокомунікативного процесу на авторському, редакторському та організаційному рівнях. У зв’язку з цим:
уперше у вітчизняному журналістикознавстві сформульовано концепцію персонального журналізму та подано робоче визначення цього поняття;
розглянуто особливості впливу феномена персонального журналізму на позиціонування та інституалізацію американської преси у суспільстві;
зроблено першу спробу встановити причиново-наслідкові взаємозв’язки таких явищ як “персональний журналізм”, “комерціалізація преси”та “виокремлення медіа у незалежний соціальний інститут”;
визначено чотири етапи розвитку персонального журналізму в пресі США з чітким розмежуванням понять “персональне”та “персоніфіковане”;
проаналізовано процес перетворення американської медіа-системи у “четверту владу”та взаємозв’язок цього процесу з персональним журналізмом;
на прикладі діяльності провідних журналістів-редакторів США обґрунтовано зв’язок між процесом формування громадської думки та наявністю персонального впливу на неї через інформаційний продукт.
Особистий внесок дисертанта. Постановка й вирішення всього комплексу завдань представленої дисертації, опубліковані наукові статті, де викладено основні положення дослідження, виконані самостійно.
Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні закономірностей, що витікають з професійної спадщини провідних американських журналістів ХІХ–ХХ ст. у зв’язку з феноменом персонального журналізму, які набули узагальненого характеру і можуть бути використані при вивченні преси інших країн.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вона не лише розширює спектр знань про історію американської преси, але й пов’язує історичний досвід із сучасними реаліями, що може бути корисним як теоретикам, так і практикам журналістикознавства. Фактичний матеріал дослідження використовувався для підготовки фахівців зі спеціальності “Журналістика”у курсах “Історія зарубіжної журналістики”, “Сучасна зарубіжна журналістика”, “Міжнародні комунікації”та спецкурсах: “Сучасна друкована преса”, “Сенсація в пресі”, “Журналіст спеціальної теми”.
Апробація роботи. Дослідження обговорювалося на засіданні кафедри журналістики факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. Його результати доповідались на підсумкових наукових конференціях ДНУ (2000, 2001, 2002, 2003 рр.), на міжнародній конференції “Українська журналістика сьогодення у сучасному інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)”, м. Дніпропетровськ (27–вересня 2001 р.), на VII науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність”, м. Львів (17–травня 2002 р.), на науково-практичних семінарах, присвячених проблемам розвитку транснаціональних комунікативних систем в Університеті Кенту, м. Кентербері (Великобританія) (15 січня–лютого 2003 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття”, м. Дніпропетровськ (11–листопада 2003 р.). Фактичний матеріал і теоретичні узагальнення використовуються автором у практичній діяльності при викладанні курсів “Історія зарубіжної журналістики”, “Основи журналістики”, “Міжнародні комунікації”та спецкурсів: “Політична публіцистика”, “Сенсація в пресі”, “Журналіст спеціальної теми”.
Основні положення дисертації викладено у 5 статтях у збірниках наукових праць, 1 статті збірника доповідей і повідомлень наукової конференції. 4 з них опубліковано у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена логікою наукового дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (212 позицій) та періодичних джерел (33 позиції), а також 7 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких 186 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі вмотивовано вибір об'єкта дослідження, обґрунтовано актуальність його теми та проблематики, визначено теоретичну і практичну цінність роботи. Тут накреслено основну мету й завдання, сформульовано предмет і об'єкт вивчення, описано методи дослідження, джерельну базу й визначено новизну результатів дослідження, наведено відомості про їх апробацію.
У першому розділі “Методологія дослідження концепції персонального журналізму у зарубіжній і вітчизняній науковій думці”аналізуються праці вітчизняних та зарубіжних науковців, на які спирається ця робота, а також висвітлено методологічні засади розвідки.
Американські ЗМІ формувалися під впливом численних об’єктивних і суб’єктивних факторів, що визначили склад і характер їх структурних ланок: історичний (розглядається в роботах Г. Аптекера, М. М. Болховітінова, А. В. Єфімова, Л. І. Зубка та інших), ідеологічний (притаманний “батькам-пілігримам”релігійний оптимізм, їх претензії на особливу роль Америки в духовній долі людства і навіть так званий “комплекс переваги американців”, що стали ідейною основою, на якій формувалося духовне обличчя американської нації), економічний (його враховують майже всі науковці, які займаються історією та аналізом сучасного стану преси Америки: Ю. М. Власов, Дж. Домінік, М. Емері, Е. А. Іванян, Дж. Лі, Ф. Мотт та багато інших). Визначальним став фактор державного та національного розвитку країни, пов’язаний з її соціальною та політичною системами, на вивченні яких зосереджені українські дослідники В. Ф. Іванов, І. Ю. Слісаренко, В. І. Шкляр та ін.
Для розуміння специфіки американської преси важливим стає осмислення філософії масової аудиторії, яка з’являється як фактор інформаційного ринку США на початку ХІХ ст. і поступово перетворюється на його невід’ємну структурну одиницю (її розглядають у своїх дослідженнях зарубіжні –Р. Барт, С. Г. Кара-Мурза, Дж. Лалл, Х. Ортега-і-Гассет, В. Л. Паррінгтон, К. Поппер –та вітчизняні –О. М. Гриценко, В. Ф. Іванов, А. З. Москаленко, Б. В. Потятиник, Г. Г. Почепцов, В. В. Різун, В. І. Шкляр –науковці).
Персональний журналізм як певний тип інформаційної діяльності з’являється в медіа-системі США в першій половині ХІХ ст., коли зміцніла буржуазія почала жадати серйозних інформаційних органів. Саме тоді у пресі починають відбуватися зміни, за яких провідну роль відіграє фактор особистості, що можна вважати початком ери персонального журналізму. Проте серед дослідників до сьогодні відсутня єдність щодо його визначення. Для американських науковців персональний журналізм пов’язаний із самовираженням журналіста чи редактора через газету та часопис, коли саме особистість визначає політику видання і вона змінюється під впливом еволюції його поглядів (М. Емері). Ю. М. Власов пов’язує виникнення зазначеного феномена з перетворенням видання у комерційне підприємство, де політичні та комерційні інтереси журналіста-редактора-видавця визначали й політику видання. З точки зору І. Засурського персональний журналізм притаманний лише “газетам-поглядам”що орієнтовані на освічену політизовану еліту суспільства, і не стільки інформують, скільки оприлюднюють свою інтерпретацію фактів чи подій. Нарешті петербурзька школа журналістикознавців розглядає персональний журналізм як таке явище, коли видання від початку до кінця створюються однією людиною.
Проте в усіх цих визначеннях залишається осторонь декілька важливих нюансів. По-перше, персональний журналізм з’являється саме тоді, коли журналістика отримує вихід на широку аудиторію, а її інформація, завдяки появі масового читача, стає суспільно вагомою. По-друге, персональний журналізм, що розуміється нами як “власний”, “особистісний”, не може утвердитись без певної незалежності журналіста, редактора чи видавця без виникнення законодавчих та економічних передумов. І, по-третє, персональний журналізм не може існувати без автора –“володаря думок”, якому є що повідати масовому читачеві, розраховуючи на його обов’язкову реакцію.
Відсутнє у світовій науковій думці і чітке визначення періоду, коли складається персональний журналізм. На думку Д. Д. Тодорова, цю еру відкриває Дж. Г. Беннетт, розвиток і пік припадає на роки громадянської війни, коли діє видавець Х. Грілі, а дещо пізніше –Ч. А. Дана. Завершує цей період “жовта преса”і безпосередні попередники газетного імперіалізму Дж. Пулітцер та У. Р. Херст. М. Емері вважає, що до ери персонального журналізму так чи інакше належать Г. Дж. Реймонд, Дж. Г. Беннетт, Х. Грілі, С. Боулс ІІІ, У. К. Браянт, Ч. А. Дана, Е. Л. Ґодкін, Г. Уатерсон та інші. Тобто пік діяльності представників персонального журналізму, на його думку, припадає не стільки на час громадянської війни, скільки на роки після неї аж до кінця ХІХ ст.
Ф. Л. Мотт розглядає поетапний розвиток феномена персонального журналізму у світлі діяльності спочатку Дж. Г. Беннетта, Х. Грілі, потім –Ч. А. Дана, Е. Л. Ґодкіна, Дж. Пулітцера та ін.
На наш погляд, ці точки зору не стільки заперечують одна одну, скільки доповнюють. Можна твердити, що феномен персонального журналізму –це явище не конкретного проміжку часу, а складна концепція, що пройшла певні етапи розвитку, які тісно пов’язані із соціальними, політичними, економічними умовами розвитку американського суспільства. Крім того, можна висловити припущення, що з часом концепція персонального журналізму виходить за межі Сполучених Штатів і її риси стають притаманними ЗМІ інших країн.
Що ж до передумов виникнення феномена, то більшість дослідників сходиться на тому, що підґрунтям для формування цього явища стала перша пенсова газета Б. Дея “The New York Sun”. Проте у цьому випадку вважаємо за необхідне використати ще й епітет “спрощений”, що точніше передає сутність його початкового етапу. Саме представники “спрощеного персонального журналізму”несли на собі весь тягар процесу видання газети, а їх інтереси визначали інформаційну та комерційну політику видання. До таких діячів належать Дж. Г. Беннетт (газета “The New York Herald”), Х. Грілі (видання “The New York Tribune”), Г. Дж. Реймонд (газета “The New York Times”).
Другий етап формування персонального журналізму припадає на середину ХІХ ст., коли в США починається стрімке зростання виробництва, виникає значна кількість видань, розширюється читацька аудиторія, і власник газети змушений збільшувати обсяги видавницького бізнесу. Безпосереднє втручання власника у всі стадії створення видання зберігається, але сам процес проходить із залученням найманої сили, редактор здійснює керування ним та виконує роль редактора-менеджера. Другий етап можна назвати “безпосереднім персональним журналізмом”. Термін “безпосередній”у цьому контексті передбачає особистий вплив власника на політику видання, структуру його редакції, комерційну та рекламну політику. За представника другої стадії концепції взято Ч. А. Дана з виданням “The New York Sun”.
Третій етап, який у роботі названо “корпоративний персональний журналізм”(тобто той, який властивий корпорації), відштовхується від процесу концентрації інформаційного ринку. Першим представником цього етапу є Дж. Пулітцер, який заклав основи розвитку американських газетних ланцюгів, побудувавши їх за принципом особистісного керування. Головним конкурентом, а одночасно й послідовником Дж. Пулітцера, був У. Р. Херст, діяльність якого є найяскравішим прикладом корпоративного персонального журналізму. На стадії корпоративного персонального журналізму виникає два шляхи розвитку феномена: шлях, притаманний “жовтій”пресі (у цьому дослідженні розглядається на прикладі редакторської спадщини Дж. Пулітцера та У. Р. Херст), та шлях якісних видань (за основу взято діяльність А. Окса).
Як стає очевидним з попередніх трьох етапів розвитку концепції персонального журналізму, діяльність її представників вкладається у схему “один автор => одна думка”. На першому “спрощеному”етапі ця ланка була найкоротшою і мала такий вигляд: “один автор-власник => одне видання => одна думка”, де автор є не тільки журналістом, автором матеріалів, але й автором, творцем свого видання. На другій стадії (безпосередній персональний журналізм) за умов створення редакційного колективу схема розширюється: “один автор-власник => одне видання => багато авторів => одна думка”. Третя стадія, що спирається на досвід роботи газет в умовах концентрації преси, може бути виражена ланцюгом “один автор-власник газетного ланцюга => багато видань => багато авторів => одна думка”. І, нарешті, четвертий, заключний етап, змінює думку про механізми підвищення ефективності журналістики, доводячи, що персоніфікована (тобто уособлена) журналістика може не зважати ні на видання, ні на політику роботодавця, ні на розстановку політичних та економічних сил і діє за схемою “один автор => багато власників => багато видань => одна думка”.
У другому розділі “Своєрідність формування феномена персонального журналізму в північноамериканській пресі”розглядаються перший та другий етапи становлення персонального журналізму на прикладі діяльності Б. Дея, Дж. Г. Беннетта, Х. Грілі, Г. Дж. Реймонда, та Ч. А. Дана.
У підрозділі 2.1. “Виникнення масової преси: передумови формування явища персонального журналізму”доведено, що система засобів масової інформації в США розвивається паралельно з розвитком усієї соціальної системи, а не спираючись на культурне підґрунтя, як це було у країнах Європи. При цьому газетам та журналам кінця ХVIII –початку ХІХ ст. доводилося не тільки виконувати свої безпосередні інформаційні функції, але й виступати в ролі вихователя, тлумача тих чи інших соціальних, економічних, політичних подій, вчителя тощо.
Конституція США –фундаментальна основа американської системи влади –не була б ратифікована в 1791 р. усіма 13 штатами, якби не “набір”з 10 поправок, який має назву Білль про права і покликаний захищати права особистості. Не випадково право на свободу висловлювання у ЗМІ закладено першою з цих поправок.
Незалежність від впливу політичних партій породила нову проблему функціонування преси –економічну. Видавці, що вирішували створити незалежні видання, повинні були знаходити шляхи подолання фінансових проблем, виробляти систему принципів організації прибуткової преси. Отже історичний розвиток американських ЗМІ на початку ХІХ ст. привів до створення нових умов функціонування газет та журналів, за яких вдало працювати на інформаційному ринку могла лише видатна особистість, що потребувала висловлювання за допомогою друкованих медіа, а також мала хист підприємця.
У підрозділі 2.2. “Діяльність Бенджаміна Дея як підґрунтя для виникнення персонального журналізму”йдеться про редакторську спадщину власника першої щоденної масової газети США “The New York Sun”–Бенджаміна Дея, який гостро відчував, чого потребує читач і завжди задовольняв його потреби. Б. Дей зрозумів, що його аудиторія –це дуже уважна й чутлива маса громадян. Їй не потрібні високопрофесійні журналістські тексти та актуальна політична інформація. Саме тому пряма, проста, свіжа манера письма відповідала наповненню “The Sun”і задовольняла читачів. Б. Дей майже інтуїтивно винайшов та почав застосовувати ті елементи, які ми сьогодні називаємо складовими “масової комунікації”.
Крім того, він першим довів, що існування масової інформації може бути не тільки життєздатним, але й вигідним, поєднавши у своїй діяльності якості журналіста та бізнесмена.
У підрозділі 2.3. “Діяльність Джеймса Гордона Беннетта як представника спрощеного персонального журналізму”аналізується редакторсько-журналістська діяльність власника газети “The New York Herald”. Термін “спрощений персональний журналізм”у цьому контексті означає одноосібне налагодження видавничого процесу з метою одноосібного висловлювання думки та отримання прибутку за принципом “один автор-власник => одне видання => одна думка”.
Дж. Г. Беннетт, по суті, зайняв новий сегмент читацької аудиторії. Він орієнтувався не просто на середнього американця, а на “робітничу аристократію”, яка була новим явищем у соціумі, що цілеспрямовано створювалося на американському підґрунті. Редакторський талант того часу складався з уміння визначити інформаційну політику видання, а також з комерційної вдачі. Можна твердити, що Дж. Г. Беннетт був першим, хто перетворив газетне виробництво на справжній бізнес.
У підрозділі 2.4. “Спрощений персональний журналізм Хораса Грілі”мова йде про виокремлення в сорокових роках ХІХ ст. ще одного напрямку у розвитку персонального журналізму. У спрощеному вигляді з’являються спроби створити видання, яке б не наслідувало сліпо принцип читацького інтересу, а надавало більш якісний та збалансований інформаційний продукт. Схема “один автор-власник => одне видання => одна думка”залишається, але відтворюється на іншому якісному рівні.
Цей напрямок представляє Хорас Грілі з його виданням “The New York Tribune”, що вийшло у 1841 р. і невдовзі зайняло третє місце за накладом серед щоденних видань Америки.
Якщо взяти до уваги усі відомі визначення феномена персонального журналізму та спроектувати їх на особистість Х. Грілі, то побачимо, що персональний вплив суттєво відчувається в інформаційній діяльності, а комерційна та рекламна сфера обмежуються лише особистим добором кадрів. Звідси можна зробити висновок, що Хорас Грілі є не лише представником спрощеного персонального журналізму, але й започатковує новий напрямок розвитку американської преси, у подальшому притаманний якісним виданням, що буде розроблятися Генрі Реймондом, Адольфом Оксом і представниками персоніфікованої журналістики.
У підрозділі 2.5. “Діяльність Генрі Дж. Реймонда в межах спрощеного персонального журналізму”розглядається діяльність Г. Дж. Реймонда, з чиєї ініціативи була започаткована “The New York Times”. Він сам визначав політику видання як інформаційну, так і комерційну. Видання користувалося значним попитом серед масової аудиторії. Власник “The New York Times”пішов по шляху Грілі, не захоплюючись сенсаціями, а надаючи читачам якісний продукт. Саме завдяки головному редактору, завдяки його журналістським та бізнесовим здібностям “The New York Times”приносила прибуток, але така тенденція зберігалася тільки за часів його діяльності, спираючись на фактор “персонального”.
У підрозділі 2.6. “Безпосередній персональний журналізм Чарльза А. Дана”розкривається зміст другого етапу досліджуваного явища. Термін “безпосередній”у цьому контексті передбачає особистий вплив власника на політику видання, структуру редакції, комерційну та рекламну політику. У роботі розглядається редакційний досвід лише одного з представників цього періоду, оскільки, на наш погляд, робота Ч. А. Дана над створенням і функціонуванням “The New York Sun”є найяскравішим прикладом діяльності в межах безпосереднього персонального журналізму, що є перехідним від етапу спрощеного персонального журналізму до корпоративного.
Ч. А. Дана був першим американським редактором, який свідомо підійшов до видавництва газети як до звичайного комерційного виробництва. Особливість цього виробництва полягала в тому, що головним стрижнем була особистість власника. Персональний вплив Ч. Дана поширювався не тільки на концепцію газети як засобу масової інформації, а й на весь процес виробництва, включаючи й додатки до “The New York Sun”. Дана став першим в історії американської преси редактором-менеджером, автором, що майже досконало володів комерційними прийомами й орієнтувався на інформаційному ринку. Тому особистий вплив Дана на його видання був безпосереднім та свідомим. Тобто, при вже досить великому штаті редакційних працівників на перший план вийшла особистість її власника, а окреслена нами схема суттєво видозмінюється: “один автор-власник => одне видання => багато працівників => одна думка”.
Третій розділ “Феномен персонального журналізму в пресі США другої половини ХІХ ст.”є спробою відповісти на запитання, чому феномен персонального журналізму притаманний лише американській пресі. Розглядаючи закономірності розвитку редакторської діяльності Дж. Пулітцера, У. Р. Херста та А. Окса, ми доводимо, що наприкінці ХІХ ст. виникають два шляхи розвитку персонального журналізму: у сфері “жовтої”та “якісної”преси, які мають схожі засоби функціонування, але розходяться на рівні мети. І якщо шлях у сфері “жовтої преси”призводить до індустріалізації інформаційної діяльності і перетворює її на великий бізнес, то напрямок розвитку досліджуваного феномена, притаманний “якісній пресі”, залучає медіа-систему до суб’єктів політичної діяльності.
У підрозділі 3.1. “Вплив трансформації американського ринку преси після громадянської війни на формування феномена персонального журналізму”констатується, що після громадянської війни виникають два погляди на незалежну американську пресу. Перший –економічна стабільність видання як комерційного виробництва (досвід Б. Дея та Дж. Г. Беннетта). Другий –прагнення зробити якісні газети, на основі оригінальної інформаційної та комерційної політики. Цей шлях професійної відповідальної журналістики (традиції, започатковані Х. Грілі, Г. Дж. Реймондом, частково Ч. А. Дана).
Найяскравішими прикладами першого напрямку є редакторська діяльність Дж. Пулітцера у створенні та розвитку газети “The New York World”та його основного суперника У. Р. Херста (газета “The New York Journal”). Другий шлях доречно розглядати на прикладі функціонування газети “The New York Times”та діяльності її редактора А. Окса.
У підрозділі 3.2. “Корпоративний персональний журналізм Джозефа Пулітцера”розглядається особа Дж. Пулітцера, який сам очолював як творчу, так і економічну діяльність видання, що є основною рисою персонального журналізму у його класичному розумінні. Підхопивши тенденції, що зародилися в американській “дешевій пресі”, Дж. Пулітцер, як талановитий редактор, винайшов нові шляхи розвитку творчого боку своїх видань. Він практично не писав журналістських текстів, але до самої смерті кожного дня читав гранки газет й особисто відбирав матеріали.
Одночасно, як власник газет, він першим зіткнувся з невідомими раніше проблемами: рекламна конкуренція, конкуренція накладів, поява технічних новинок та збільшення капіталовкладень, зростання витрат на заробітну платню та поставки паперу для зростаючих накладів. Це змусило його розробити економічну стратегію розвитку видання, спрямовану на збільшення накладу та зростання прибутків. Пулітцер розгорнув кампанію, присвячену саморекламі видання, почав застосовувати нові технології, розробляв кампанії із залучення потенційних рекламодавців тощо. У результаті прибуток “The New York World”у середині 90-х рр. ХІХ ст. досяг 1 млн. дол. на рік.
Отже, Дж. Пулітцер сам очолював як творчий, так і економічний аспекти діяльності видання, що є основною рисою персонального журналізму в його класичному розумінні.
Під впливом часу газета стає капіталістичним підприємством, а її власникові вже недостатньо виконувати ті функції, що були характерними для періоду спрощеного персонального журналізму. Він мав відчувати найоптимальніший курс та спрямованість видання, однаково добре розбиратися і в творчому, і в економічному аспектах діяльності. Усе це призвело до появи так званої корпоративної журналістики, створення газетно-видавничих об’єднань, а разом з цим і до корпоративного персонального журналізму. На перший план знову висувається поняття “персонального”. Часи преси, побудованої за принципом “один автор-власник => одна газета => одна думка”, пройшли. Змінилося внутрішнє наповнення цього ланцюжка: “... => багато видань => багато авторів => ...”, але основна рушійна сила створення видання (або низки видань) –“один автор-власник газетного ланцюгу”і результат діяльності –“одна інформаційна політика”(читай “одна думка”) залишились.
У підрозділі 3.3. “Редакторська діяльність Уїльма Рендольфа Херста в межах корпоративного персонального журналізму”аналізується редакторсько-журналістська діяльність У. Р. Херста, що, безумовно, є прикладом персонального журналізму, який будувався за схемою: “один автор-власник газетного ланцюгу => багато видань => багато авторів => одна думка”.
Разом з тим новаторською була його менеджерська діяльність. По-перше, він миттєво реагував на всі зміни на інформаційному ринку і коригував діяльність видань залежно від них. По-друге, продовжуючи пошуки Дж. Пулітцера в галузі реклами, він розробив гнучку шкалу цін на рекламні оголошення. Хоча кожен примірник популярної газети продається нижче собівартості, і зростання накладу з цієї точки зору веде до збільшення виробничих витрат, плата за одиницю рекламної площі при різкому зростанні накладу масового видання збільшується настільки, що дає можливість повністю перекривати додаткові витрати й отримувати величезні прибутки. Тобто, чим вище наклад, тим вище, завдяки рекламі, доход популярної газети, що й забезпечує, врешті-решт, прибуток.
У. Р. Херст першим перетворив газетно-видавничу справу на своєрідний конвеєр, основне завдання співробітників якого полягало у пошуках інформації швидше, ніж конкуренти. “Якщо ж новин нема, то їх треба придумати”, –головний принцип репортерів його видань. Цей конвеєр уможливив створення цілої газетної монополії фамільного типу, різко видозмінивши систему одноосібного газетного господарства. Ця монополія трималась тільки завдяки таланту самого У. Р. Херста.
У підрозділі 3.4. “Корпоративний персональний журналізм Адольфа Окса”зазначається, що Адольф Окс уперше використав принципи персонального журналізму під час виведення із кризи якісного видання. Він довів, що, використовуючи властиві масовим виданням методи (зниження ціни в роздрібній торгівлі, збільшення рекламної площі, реорганізація системи розповсюдження тощо), можна створити прибуткову якісну газету з великим накладом. Справи “The New York Times”пішли вгору, коли видавець поєднав у своїй діяльності якості журналіста, професійного видавця та досвідченого менеджера. А. Окс довів, що американське суспільство потребує якісної журналістики, і при застосуванні правильної інформаційної та економічної політики газета матиме успіх на інформаційному ринку.
Третій етап розвитку персонального журналізму свідчить про його перехід на принципово новий якісний рівень. Елемент “персонального”розповсюджується не тільки і не стільки на процес створення видання, скільки на процес формування реакції на інформацію, що в ньому друкується. Громадська думка формується таким чином, як того забажають Дж. Пулітцер, У. Р. Херст або А. Окс. Ланка “один автор => одна думка”набуває нових структурних компонентів, перетворюючись на “один автор-власник газетного ланцюгу => багато авторів => багато видань => одна думка”. І якщо Дж. Пулітцер і У. Р. Херст, звертаючись до масової аудиторії, формують громадську думку як компонент масової свідомості, то А. Окс створює орієнтири для еліти, яка з часом стане визначальним елементом для ролі преси як “четвертої влади”.
У четвертому розділі “Сучасні прояви феномена персонального журналізму на інформаційному ринку Сполучених Штатів Америки”розглядається шлях “якісної преси”, де сучасні прояви персонального журналізму вбачаються у діяльності колумністів та їх ролі у суспільному і політичному житті США.
У підрозділі 4.1. “Вплив трансформації ринку американської преси на розвиток феномена персонального журналізму”доводиться, що звична для сучасної Америки система преси формується під безпосереднім впливом персонального журналізму, проходячи всі описані вище етапи розвитку (поява щоденних газет, формування типу масової преси, що існує за рахунок прибутків від реклами та діє за економічними законами, формування нової ролі професійної журналістики та перехід видавничої справи у сферу великого бізнесу і великої політики, коли прибуток залежить від реклами, реклама від накладу, а наклад –від симпатій аудиторії). До того ж, порівняно з традиційною структурою феномена персонального журналізму, сучасні його прояви вказують на докорінну зміну організації діяльності його представників. Журналіст (або за структурою “автор”) займає позицію об’єктивного або нейтрального критика не всередині суспільства, а десь поза ним або над ним.
У підрозділі 4.2. “Персоніфікована журналістика та втілення її рис у діяльності національних синдикованих колумністів США”мова йде про формування останньої стадії розвитку концепції персонального журналізму –персоніфіковану журналістику.
Поява на ринку преси національних синдикованих колумністів, підкріплена відповідними законодавчою та політичною базами, врешті-решт призвела до того, що змінилася соціальна функція преси як особливого інституту. Американська система ЗМІ, скориставшись обставинами й умовами, що створилися в другій половині ХХ ст. у соціальному, політичному, економічному середовищі, обрала нетрадиційний шлях розвитку. Медіа вже не інформують, контролюють чи розважають. Вони створюють політику, визначають стиль життя, змінюють систему цінностей. Провідні журналісти, що змогли сформувати власну аудиторію, вже не просто входять до елітного соціального прошарку, вони його формують. Ланцюг “один автор => одна думка”вперше не зважає на інформаційний канал. Тобто ЗМІ із задоволенням публікують статті видатних колумністів, незважаючи навіть на те, що їх думка не збігається з інформаційною політикою видання. Тому доречним буде визначити новий ланцюг: “один автор => багато видань => багато власників => одна думка”. І ця думка може набувати такої сили, що починає визначати політику (як внутрішню, так і зовнішню) всієї держави.
Подальший розвиток американської медіа-системи (особливо це видно на сучасному етапі) призводить до послаблення ролі “персонального”. Провідні медіа-структури відмовляються від послуг видатних журналістів. Таким чином вони уникають ситуації, коли співробітник каналу має більше впливу на аудиторію, ніж сам канал. До того ж, в умовах соціальної нестабільності у США на перший план висувається теорія соціально відповідальної преси, яка має менше повноважень, але сприяє адекватнішому висвітленню подій політики держави. Персональний журналізм поступово трансформується в персоніфіковану журналістику, а потім взагалі втрачає позиції, завершуючи своє функціонування. Єдина сфера, де можливий його розвиток –діяльність транснаціональних медіа-корпорацій. Але ці прояви можливі лише на концептуальному рівні під час створення головних засад функціонування медіа-концернів. Слід зауважити, що у такому разі феномен “персонального”виходить за межі системи засобів масової інформації, переходячи в комунікативну сферу. Тобто мова вже йде не про персональний журналізм, а про “персональну комунікацію”.
ВИСНОВКИ
У висновках викладено основні результати дослідження, окреслено ті наукові проблеми, що постали у процесі роботи і потребують подальшого розгляду.
Дисертаційна робота присвячена детальному аналізу феномена персонального журналізму на прикладі преси США ХІХ–ХХ ст. Означене явище розглянуто в практиці журналістської та редакторської діяльності провідних американських журналістів та редакторів ХІХ ст., таких як Бенджамін Дей, Джеймс Г. Беннет, Хорас Грілі, Генрі Дж. Реймонд, Чарльз А. Дана, Джозеф Пулітцер, Уїльям Р. Херст та Адольф Окс. Феномен персонального журналізму визначається як концепція інформаційної діяльності, що формується в пресі США протягом ХІХ ст., охоплюючи як масовий, так і якісний типи видань. При цьому визначальним фактором формування інформаційної, комерційної та функціональної політики газети стає фактор особистості автора-власника. Тобто поняття “персонального”втілюється в ланцюжку “один автор => одна думка”. І якщо під час становлення американської преси як соціального інституту творцем виступає спочатку автор-редактор газети (переважно масового типу), то потім він трансформується у редактора-менеджера, а далі в автора-власника медіа-концерну, поширюючи свій вплив на всі видання, що входять до його медіа-структури (найяскравіші приклади –діяльність Дж. Пулітцера та У. Р. Херста). На сучасному етапі поняття “персонального”виходить за межі політики видання і знову повертається до авторської позиції на рівні впливу думок відомих журналістів, поширюваних за допомогою медіа-системи (американські національні синдиковані колумністи).
Поняття персонального журналізму є складним системним явищем, що має чотири етапи розвитку і може сформуватися при наявності таких складових:
по-перше, це можливість власника створити по-справжньому незалежний ЗМІ як з матеріального, так й ідеологічного боку. І якщо фінансова незалежність поступово стає звичайним явищем на світовому ринку преси незалежно від національних особливостей формування медіа-системи, то ідеологічна незалежність у її “чистому”вигляді формується у США протягом ХVIII–XX ст., коли виникає, стверджується і починає ефективно діяти відповідна законодавча база, що надає пресі небачені повноваження та можливості;
по-друге, наявність масової аудиторії, а значить і можливість впливати на громадську думку. Ось чому традиційне у сучасному вітчизняному журналістикознавстві ставлення до діяльності політичної преси XVIII ст. як прикладу персонального журналізму є не зовсім доречним. У ті часи не йшлося про масову свідомість. Журналіст не міг розраховувати на постійну масову аудиторію, з якою й ведеться комунікативний процес, покликаний створити певну громадську думку про подію. Те ж саме можна сказати і про сучасні комунікативні технології, такі як Інтернет. Сьогодні з’являється велика кількість сайтів, де йдеться про персональний журналізм у Всесвітній мережі. Мовляв, нові засоби масової комунікації надають можливість без перешкод створювати власний інформаційний продукт, висловлювати особисту точку зору, тобто займатися “власною журналістикою”. Але чи можна назвати цей процес масовою комунікацією? Звичайно, ні. Скільки користувачів Інтернет є постійними відвідувачами сайтів так званих діячів персонального журналізму? Навіть у розвинутих країнах їх кількість не перевищує позначки 1000. Якщо перенести її на традиційні ЗМІ, то це навіть не наклад районної газети. Тобто таке явище більш доцільно назвати персональною інформаційною діяльність з елементами прос’юмеризму (за Тоффлером);
по-третє, це наявність у журналіста потенціалу для комунікації з аудиторією. Сюди належать здібності до спілкування, орієнтація в сучасності і потребах споживача.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що про персональний журналізм йдеться тоді, коли власник (автор) ЗМІ самовиражається за його допомогою, фінансово й ідеологічно незалежний та орієнтується на велику кількість споживачів, що дозволяє впливати на громадську думку.
Виходячи з генези феномена персонального журналізму, з упевненістю можна казати про формотворчість цього явища, яка визначається:
появою нових типів американської друкованої преси ХІХ ст. (спочатку масової, а потім жовтої) і, відштовхуючись від елемента “персонального”, розробкою власних шляхів розвитку газет;
формуванням особистого погляду власника видання на процес його організації, звичайно, з урахуванням соціокультурного, політичного й економічного контексту;
визначенням особливого місця преси США як сформованого соціального інституту, позиціонування її в соціумі.
Усі ці елементи доводять, що персональний журналізм як формотворчий елемент медіа-системи є суто американським феноменом, без якого неможливе ставлення до системи ЗМІ як до “четвертої влади”. Отже, логічно зазначити, що використання терміна “четверта влада”за межами американського інформаційного простору ХХ ст. вимагає певних коректив.
В Україні не йдеться зараз ні про фінансову та ідеологічну незалежність ЗМІ, ні про сформоване міцне аудиторне коло, ні про видатних редакторів-журналістів, які потребують постійного контакту зі споживачами інформаційного продукту. Безперечно, кожен із цих елементів має прояви на вітчизняному інформаційному просторі, втілюючись у шляхах вирішення проблеми свободи слова, методах залучення широких аудиторних мас, прикладах діяльності авторської журналістики. Але всі вони є фрагментарними і не складають чіткої структури певної системи.
До того ж, одним з найважливіших моментів, що сприяли перетворенню американської медіа-системи на “четверту владу”, стала особливість розвитку американського суспільства: преса розвивалася паралельно із соціальною структурою, з розвитком нової нації, інколи перетягуючи на себе функції інших соціальних інститутів –літератури, освіти, політики, економіки. Саме такий шлях зумовив безпрецедентне перетворення засобів масової інформації на автономну структуру, що інколи стоїть над суспільством і контролює всі процеси, що відбуваються у ньому.
Основні результати дослідження викладено в публікаціях:
Кириллова О.В. Массовые периодические издания США на рубеже ХIX–XX веков. Предпосылки к возникновению и основные принципы массовой прессы // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. –Дніпропетровськ, 2001. Вип. 4. –С. 44–.
Кирилова О.В. Персональний журналізм США: первинне тлумачення та сучасний підхід // Ex professo. Зб. наук. пр. вчених Придніпров’я. –Дніпропетровськ, 2001. Вип. 3. –С. 331–.
Кирилова О.В. Розвиток політичної преси США у ХVIII –на початку ХІХ століть // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. –Дніпропетровськ, 2002. Вип. 5. –C. 39–.
Кирилова О.В. Особливості редакційної діяльності Джеймса Гордона Беннетта на американському ринку преси ХІХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. –Дніпропетровськ, 2003. Вип. 6. –С. 79–.
Кирилова О.В. Персональний журналізм як один з основних факторів формування масової преси // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. –Львів, 2002. ––.
Кирилова О.В. Світовий інформаційний простір та проблеми української інтеграції // Вісник Дніпропетровського університету. Світова економіка і міжнародні відносини. –Дніпропетровськ, 2003. Вип. 2. –С. 49–.
АНОТАЦІЯ
Кирилова О.В. Концепція персонального журналізму у пресі Сполучених Штатів Америки (історія формування та сучасний аспект проблеми). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 –журналістика. –Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2004.
На основі аналізу найбільш значущих американських видань та діяльності їх власників формулюється концепція персонального журналізму, простежується її вплив на визначення місця американських медіа у системі соціальних інститутів. Акцентується увага саме на факторі “персонального”у галузі масово-інформаційної діяльності. У роботі виявляються сучасні прояви персонального журналізму на інформаційному ринку преси США, при цьому особлива увага приділяється діяльності синдикованих колумністів, а також на перетворення поняття персонального журналізму на персоніфіковану журналістику. Простежується трансформація соціальних функцій преси, що ґрунтується на американському соціокультурному контексті, та окреслюється роль феномена персонального журналізму в цій сфері.
Ключові слова: персональний журналізм, преса США, масова преса, “жовта преса”, якісна преса, синдиковані колумністи.
АННОТАЦИЯ
Кириллова О.В. Концепция персонального журнализма в прессе Соединенных Штатов Америки (история формирования и современный аспект проблемы). –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 –журналистика. –Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. –Киев, 2004.
На основе анализа наиболее значительных американских изданий и деятельности их собственников формулируется концепция персонального журнализма, отслеживается ее влияние на определение места американских медиа в системе социальных институтов.
Учитывая особенности формирования системы СМИ Соединенных Штатов Америки, опираясь на исторический и современный опыт, акцентируется внимание именно на факторе “персонального”в сфере массово-информационной деятельности. Для этого рассматривается деятельность следующих американских редакторов: Бенджамин Дэй (газета “The New York Sun”); Джеймс Гордон Беннетт (газета “The New York Herald”); Хорас Грили (газета “The New York Tribune”); Генри Дж. Реймонд (газета “The New York Times”); Чарльз Андерсон Дана (газета “The New York Sun”); Джозеф Пулитцер (газеты “The St. Louis Dispatch”и “The New York World”); Уильям Рендольф Херст (издания “The San Francisco Examiner”и “The New York Journal”); Адольф Окс (газета “The New York Times”), которая укладывается в цепочку “один автор => одна мысль”. Концепция персонального журнализма рассматривается как сложная система, имеющая четыре стадии становления. На первой “упрощенной”стадии данная цепочка была самой короткой и имела такой вид: “один автор-владелец => одно издание => одна мысль”, где автор –это не только журналист, автор материалов, но и автор, создатель своего издания. На второй стадии (непосредственный персональный журнализм), при условии создания редакционного коллектива, цепь расширяется: “один автор-владелец => одно издание => много авторов => одна мысль”. Третья стадия, которая опирается на опыт работы газет в условиях концентрации прессы, может быть выражена цепочкой “один автор-владелец газетной цепи => много изданий => много авторов => одна мысль”. И, наконец, четвертая, заключительная стадия, меняет представление о механизмах повышения эффективности журналистики, доказывая, что персонифицированная журналистика может не обращать внимания ни на издание, ни на политику работодателя, ни на расстановку политических и экономических сил, и действует по схеме “один автор => много владельцев => много изданий => одна мысль”. Когда в ХХ ст. появляются сначала просто колумнисты, а затем уже и явление синдицированной колумнистики, авторы получают возможность не принимать во внимание позицию издания и отстаивать определенные взгляды, создавая собственно персонифицированную журналистику.
В работе делается вывод, что о концепции персонального журнализма идет речь тогда, когда собственник (автор) СМИ самовыражается с его помощью, опираясь на финансовую и идеологическую независимость медиа, ориентируясь на большое количество потребителей и рассчитывая на создание необходимого общественного мнения.
Исходя из генезиса феномена персонального журнализма, можно говорить о формообразующих качествах данного явления, определяющихся:
появлением новых типов американского печатной прессы ХІХ в., отталкиваясь от элемента “персонального”, разработкой собственных путей развития газет;
формированием собственного взгляда владельца издания на процесс его организации, естественно с учетом социокультурного, политического и экономического контекста;
определением особенного места прессы США как сформированного социального института, позиционированием ее в обществе.
Появление на рынке прессы США синдицированных колумнистов, подкрепленное соответствующими законодательными и политическими базами, в конце концов, привело к тому, что изменилась функция прессы как особенного социального института. Американская система СМК, воспользовавшись обстоятельствами и условиями, созданными во второй половине ХХ ст. в социальной, политической, экономической среде, выбрала нетрадиционный путь развития. Медиа уже не информируют, контролируют или развлекают. Они создают политику, определяют стиль жизни, изменяют систему ценностей. Ведущие журналисты, который смогли сформировать собственный аудиторный круг, уже не просто входят в элитную социальную прослойку, они ее формируют. Цепочка “один автор => одна мысль”впервые не принимает во внимание информационный канал. То есть СМИ с удовольствием публикуют статьи ведущих колумнистов, не обращая внимания даже на тот факт, что их мнение не совпадает с информационной политикой издания.
Ключевые слова: персональный журнализм, пресса США, массовая пресса, “желтая пресса”, качественная пресса, синдицированные колумнисты.
SUMMARY
Kyrylova O.V. The concept of personal journalism in press of the United States of America (The history of the foundation and the modern aspect of the problem). –Manuscript.
The thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Philology in speciality 10.01.08. –Journalism. –Institute of Journalism of National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2004.
The concept of personal journalism is formulated on the basis of the analysis of the most significant American editions and activity of their owners, its influence on definition of American media’s place in system of social institutes is under study. The great attention is paid to the factor of “the personal” in mass information activity sphere. The research traces the modern displays of personal journalism the concept in the information market of American press, stressing on syndicated columnists’activity, and also the conversation of personal journalism into personified journalism. The change of press social functions, which is based on American social-cultural context, is analysed and the role of the phenomenon of personal journalism in this sphere is defined.
Key words: personal journalism, press of the USA, mass press, “yellow press”, quality press, syndicated columnists.