Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
37
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ІРСТИТУТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО І ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
«Сучасний стан та перспективи розвитку туризму в Україні»
КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ
«ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИЗМУ (ТУРОПЕРЕЙТИНГ)»
студентки ІV курсу
денної форми навчання
групи Т – 40
Т.В. Васильчук
Науковий керівник:
кандидат географічних наук, доцент
Т. І. Ткаченко
Київ - 2013
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………....3
Розділ І. Науково-методичні основи розвитку туризму в Україні……..6
Розділ ІІ. Характеристика сучасного стану розвитку міжнародного туристичного бізнесу загалом…………………………………………….. 19
Висновки……………………………………………………………………...32
Список використаної літератури………………………………………… 35
Додатки……………………………………………………………………….37
Вступ
У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає дохід у скарбницю.
Не говорячи вже про те, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян.
Туристична діяльність у розвинутих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. $, Франція й Італія - по 27 млрд. $, Іспанія -25 млрд. $.
В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважна більшість діючих у нас туристичних фірм воліють займатися відправленням своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їхня частина працює на залучення гостей в Україну - тобто усе робиться так, що капітал від туристичного бізнесу спливає за рубіж.
В даний час індустрія туризму є однієї з найбільших, що динамічно розвиваються, форм міжнародної торгівлі послугами. В останні 20 років середньорічні темпи росту числа прибуттів іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень -14%.
Згідно даним всесвітньої туристичної організації, у 1995 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень від міжнародного транспорту). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.
За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні фактори:
Туризм э розвинутою та однією з найдинамічніших галузей світової економіки. Більшої уваги для розвитку туризм заслуговує і в Україні, оскільки ця галузь може забезпечити значний внесок в економіку держави у вигляді нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та поповнення державного бюджету через сплату податків.
Основна мета даної роботи - дослідити якими рекреаційними ресурсами володіє Україна, проаналізувати сучасні тенденції та перспективи розвитку туризму в Україні, що передбачає такі наукові завдання: уточнити сутність понять «туризм» та «туристична політика», проаналізувати сучасні тенденції та перспективи розвитку туристичної індустрії, визначити заходи щодо удосконалення механізму регулювання туризму в Україні. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять методи загальнонаукового пізнання, статистичного та математичного аналізу.
Об’єктом дослідження в курсовій роботі є туристичний ринок України, міжнародний ринок туризму.
Для вирішення даного завдання в курсовій роботі були використані різні джерела, такі як: періодика, енциклопедичні видання, статистичні дані наукових статей, навчальні посібники, путівники, довідники, сервери мережі Інтернет.
Розділ І. Науково-методичні основи розвитку туризму в Україні
Невід’ємною частиною світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства України, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.
Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави[1 ,с.22].
Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.
Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.
З урахуванням тенденцій реформування усіх сфер суспільного життя доцільним є розроблення Основних напрямів розвитку туризму в Україні (далі - Основні напрями). Вони мають стати концептуальною базою довгострокової Державної програми розвитку туризму, створення організаційно - правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.
1.2. Мета та основні завдання розвитку туризму
Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно - правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
1.3. Стратегія розвитку галузі туризму
Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.
Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:
Разом з цим необхідно реалізувати низку науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема;
Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації Основних напрямів спід вважати:
розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;
розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;
проведення сертифікації туристичних послуг;
здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;
удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристичного підприємництва;
запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення;
облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України;
налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту; випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення
спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм[9, с.1].;
забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну щонайбільшого числа іноземних туристів;
створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;
формування мережі туристичних представництв України за кордоном;
створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;
проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвитку туризму;
підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.
Комплексне управління реалізацією основних напрямів покладається на Державний комітет України по туризму, який має співпрацювати з цих питань з місцевими органами виконавчої влади, заінтересованими міністерствами і відомствами.
Основними джерелами фінансування Основних напрямів мають стати:
Реалізація Основних напрямів стимулюватиме туристичну діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристичних послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.
1.6 Проблеми національного ринку туризму
Проблеми, які існують на сьогодні в галузі туризму України, є наріжним каменем всієї роботи, тому до їх з’ясування спід підходити дуже уважно. Саме від того, на скільки правильною, адекватною та вчасною є дана проблема, залежить доцільність моєї роботи. Адже її основне завдання, на мій погляд, полягає не лише в простому перерахуванні всіх негараздів галузі, а, насамперед, в об’єктивній оцінці та пошуку найефективнішого шляху виходу з кризи, розв’язання поставлених задач. Тому для виявлення проблем українського туризму буде доцільно розглянути стан цієї галузі на світовому ринку і порівняти його з ситуацією в Україні. Саме таким шляхом, але враховуючи особливості та специфічні риси нашої країни, можна розкрити всю глибинність провідних проблем галузі[12, с.51].
Характерною рисою кінця XX століття став бурхливий розвиток туризму - найбільш демократичної та інтернаціональної сфери суспільної діяльності. Потужний імпульс до цього було дано на Першій всесвітній конференції “Туризм як впливова силу збереження миру" (1988 р. Ванкувер), де вперше пролунав заклик до поширення та пропаганди туризму як гаранта миру та безпеки , який впливає на громадян різних країн, їх економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла.
Водночас туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами. Також ним закумульовано близько 7% світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає (з 25 млн. у 1950 р. до 675 млн. у 2003 р ), відповідно доходи від готельно-туристичних послуг також підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зростати від 445 млрд. дол. у 2003 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р. (за припущеннями). За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше 800 млн. чоловік. Примітним є те, що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 - однією з трьох статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі - понад 50 %, на Гаїті - більш як 70 %.
На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід зазначити, що об’єктивно вона має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче[10,с.51]. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.
Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.
Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися у структурі внутрішніх і зовнішніх зв'язків СРСР - країни, яка на період розпаду перестала відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча і був досить значним, проте ефективність його реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно матеріально- та енергомісткі виробництва, була об’єктивно неспроможною витримати конкуренцію на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно-конкурентоспроможної національної економіки.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.
1.7. Пропозиції щодо розв'язання проблеми
Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.
Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв'язання потребує комплексного та продуманого підходу.
Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:
- Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам.
Спід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності[25, с.54].
Потрібно також відзначити, що в Україні пише близько 10% готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 рік не було жодного п’ятизіркового, і тільки шість мали чотири зірки. Зараз ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник перший п’ятизікровий готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще далеко.
На щастя, усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже існує у державі. До 2010 року лише у Києві має з’явитися п’ять п’ятизіркових готелів. 12 —15 — чотиризіркових, а також 40—50 — тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти притоку туристів у столицю. Про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.
Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів.
Так, в 2004 році в Національному бюджеті на це було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 2004 році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер. Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має особливої потреби рекламувати, витрачає на ці ціпі 80 млн. фунтів стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство[11, с.87].
Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.
- Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному , а більшість - у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу - “on-line"). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому спід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.
- Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду.
- Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.
Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі - правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму - як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.
Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.
Розділ ІІ. Характеристика сучасного стану розвитку міжнародного туристичного бізнесу загалом
XXI століття - це століття науково-філософського прогресу, етнічного ренесансу та відкритих суспільств, що розвиває інтерес етносів до пізнання надбань народів світу. Найкраще це можна зробити через розвиток і використання туризму.
Підвищення рівня культури, науки, освіти, зростання обсягів міжнародної торгівлі, засобів транспорту, зв'язку, платежів сприяє збільшенню кількості та розмаїтості контактів, поїздок громадян, викликаних не тільки професійно-діловими, але й пізнавальними, оздоровчими та іншими цілями.
Останнім часом побудова ринкової моделі економіки в нашій країні вимагає розробки принципово нових підходів щодо формування ефективних механізмів регулювання саме в галузі вітчизняного туризму. Перші кроки в цьому напрямі показали, що даний процес досить складний. В Україні існує ціла низка проблем, які не сприяють розвитку туристичної галузі, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин у туристичній сфері.
У вітчизняній науковій літературі з означеного проблемного копа питання розвитку туризму, шляхи та механізми його державного регулювання окремо не розглядалися. У працях таких українських учених, як Л.Г.Агафонова, В.Д.Безносюк, А.М.Виноградська, В.К.Євдокименко, В.С.Кравців, М.П.Крачило, В.І.Мацопа, В.К.Федорченко аналізуються лише окремі аспекти розвитку міжнародного туризму, його регулювання в Україні та за кордоном[23, с.43].
Актуальними залишаються питання створення нормативно-правової бази державного регулювання в галузі туризму, податкової політики, приватизації й акціонування, створення інвестиційних умов, що стимулюють приплив коштів в об’єкти туріндустрії на території України. Насамперед, це стосується готельних і курортно-лікувальних підприємств країни, які можна ефективно розвивати, створюючи нові робочі місця, популяризуючи культурні цінності, багатство флори і фауни, рекреаційний потенціал нашої країни.
Метою статті є розробка відповідних методологічних та методичних рекомендацій з удосконалення регулювання міжнародного туризму в Україні на основі принципів комплексності, системності та взаємної вигоди.
Наукова новизна проблематики полягає у визначенні основних тенденцій розвитку міжнародного туризму та впровадженні відповідних кроків для розширення участі України в міжнародному туризмі з урахуванням її реальних можливостей.
Крім того, необхідно обумовити повноваження та участь держави в регулюванні туристичного ринку, оскільки саме вона формує основні умови функціонування суб’єктів туристичної діяльності як на національному, так і на міжнародному ринку.
Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу, можна виділити три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.
Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації". Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб’єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні[2, с.90].
Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств
туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію: зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті. Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет.
Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в “надрах" певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [1, с. 95].
Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву “європейської". Доцільно розглянути європейську модель докладніше, оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Особливої актуальності дослідженню даної моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, але й вибір Україною європейського вектора розвитку, необхідність побудови в ній демократичного, відкритого громадянського суспільства.
Слід зауважити, що центральна державна туристична адміністрація в розвинених європейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності (державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності [1, с. 95].
Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором розглянемо на прикладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії та Італії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) припадає близько 1/3 світових туристичних прибуттів [2, с. 5].
У Франції питання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціпа низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом “із правом дорадчого голосу": Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).
На регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої впади в галузі туризму досить вагомі.
Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація “Maison de la France", що виникла в 1987 р. у результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об’єктів екскурсійного показу. На даний час асоціація нараховує близько 800 членів. У штаті асоціації “Maison de la France" більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації - рада директорів складається з 27 осіб (1/3 - чиновники з держапарату, а 2/3 - представники приватного бізнесу) [3].
Діяльність асоціації на 60% фінансується з держбюджету. В 2004 р. субвенція, що передбачена в Законі про державний бюджет Франції для “Maison de la France", становить 29,3 млн євро. На 2005 р. ця сума повинна досягти 30,3 млн євро [4].
В 90-ті роки ХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринки відбувалося дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просування франк приносив 100 франків надходжень.
Пріоритетними ринками для Франції за обсягом і потенціалом були Японія, США. Німеччина та Великобританія, надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Приклад "Maison de la France" яскраво засвідчує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора.
В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа "Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - “Turespaca" [5].
Повноваження самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.
Україні спід перейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.
Іспанський інститут туризму “Turespaca" займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів за кордоном. Дана організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з держбюджету [5].
Як результат, Іспанія посідає перше місце у світі за обсягом річного бюджету для проведення політики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якого надається урядом країни.
У Великобританії очолює сферу туризму Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму - “VisitBritain". Він займається залученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму.
“VisitBritain" - поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію.
Правління “VisitBritain" призначається Міністерством культури, засобами масової інформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів “Wales Tourist Board”, “VisitScotland" та “England Marketing Advisory Board”, регіональних структур, схожих за своїми функціями з “VisitBritain”. На фінансування діяльності організації в 2004-2Ö05 pp. державою має бути асигновано 35,5 млн фунтів, неурядове фінансування становитиме приблизно 17 млн фунтів [6].
Важливим чинником у процесі реалізації державної туристичної політики є запозичення Україною досвіду “VisitBritain" з ефективного застосовування сучасних інформаційних технологій та маркетингових компаній. Успіх проектів “VisitBritain” реалізованих в 2004 p. (“The City Breaks", “Touring and Good Living”) позначився на зростанні прибутку від в’їзного туризму (12,3 млрд фунтів).
Розробивши власний обновлений сайт www.visitbritain.com на 19 мовах для 36 країн світу, “VisitBritain” продовжує адаптувати його для нових туристичних ринків світу. В 2005 р. в Чехії, Угорщині, Таїланді. Малайзії та Греції відкриються локальні версії сайту на мовах даних країн [7].
В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичних даних, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС) [8].
Повноваження місцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значно розширені. Вони відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо).
Однак провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму (Ente Nazionale Italiano per il Turismo - ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму й повністю фінансується з держбюджету. У штаті ENIT 200 осіб, у тому числі співробітники 20 представництв у 16 країнах. Відповідно до заяви голови ENIT Амедео Оттавіані в 2005 p. ENIT повинна отримати з державного бюджету Італії для виконання своїх функцій близько 50 млн євро [9].
Україна зацікавлена в знайомстві з досвідом роботи ENIT щодо розвитку ділового туризму в окремих провінціях Італії, презентації турпродуктів найбільших провінцій країни на міжнародних туристичних салонах і встановленню співробітництва між державними органами та приватними туристичними підприємствами.
За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління.
Однак для ефективного функціонування даної моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове) для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.
Поряд з національними програмами регіонального розвитку велику роль в останні роки відіграє політика територіального регулювання на наднаціональному рівні, що особливо актуально для країн Європейського Союзу. Основними структурами, що координують дану політику, є Комітет з регіональної політики при Раді міністрів ЄС та Європейський фонд регіонального розвитку, що діє в межах бюджету ЄС.
Однак ЄС, активно координуючи туристичну діяльність, не втручається в політику кожної з країн-учасниць, адаптовану до відповідних специфічних умов, що важливо для України, яка мусить віднайти саме своє місце в європейській спільноті. Особливістю європейської регіональної політики є орієнтація на пріоритетну роль у вирішенні питань економічного розвитку окремих регіонів (виділених за спеціальною методикою) перед національними державами. Тим самим передбачається поступова трансформація “Європи національних держав“ в “Європу регіонів“ [10, с. 85].
У даному контексті для України варто використовувати досвід європейських країн, де діють правила розвитку міст і районів, відповідно до яких змінюються та розвиваються методи використання землі.
Державний контроль спрямований на захист ландшафтів та унікальних куточків природи, запобіганню спекуляції землею. Контроль за використанням землі супроводжується регулюванням будівництва та полягає в архітектурному нагляді. У більшості країн прийняті закони, що захищають історико-архітектурні пам’ятники.
Зауважимо, що державні дотації для суб’єктів туристичної діяльності в країнах ЄС проявляються в різних формах. Серед основних видів державних інвестицій можна виділити: зниження ціни інвестиції в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою й ринкової), продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової, податкові пільги, захист від подвійного оподатковування за допомогою укладання угод з іншими країнами, зниження мита, прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.
Для цього (такий досвід Україні спід обов’язково запозичити) уряд гарантує надання позики або репатріацію капіталу та прибутку, стежить за тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані за призначенням та проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші.
Європейський Союз інвестує туризм за допомогою Європейського фонду регіонального розвитку (ЕFRD), що був заснований в 1975 р. та надає фінансову допомогу слаборозвиненим регіонам ЄС. Перевагу при присудженні грантів ЕFRD віддає проектам, що сприяють розвитку сільського (зеленого) туризму та активно пропагують історичну й культурну спадщину регіону.
З інших організацій, що фінансують розвиток туризму в Європі, можна виділити Європейський інвестиційний банк (ЕІВ), що субсидіює різницю процентних ставок за рахунок ресурсів, одержуваних на міжнародних кредитних ринках по преференційних ставках, виконуючи, таким чином, посередницькі послуги.
Наприклад, ЕІВ фінансував будівництво тунелю під Ла-Маншем, спорудження Діснейленда в Парижі, розширення аеропортів Франкфурта, Мюнхена та Гамбургу в Німеччині та аеропорту “Стансед" у Великобританії.
Іноземні інвестиції в туристичний сектор забезпечуються як з боку приватного бізнесу, так і з боку міжнародних організацій.
Основним закордонним кредитором є Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР). Його діяльність спрямована на забезпечення нормального життєвого рівня в країнах, що розвиваються, за допомогою довгострокового фінансування розвитку інфраструктури даних країн та окремих туристичних проектів.
Як правило, з підвищенням значення туризму в економіці країни збільшується й участь держави в регулюванні туристичної галузі через міністерство з відповідними повноваженнями або за допомогою участі різних міжнародних організацій.
Флагманом міжнародного туризму є Всесвітня туристична організація (ВТО). ВТО – провідна міжнародна організація у сфері туризму, діє як глобальний форум для обговорення питань туристичної політики та є найважливішим джерелом практичної інформації з проблематики туризму.
У ВТО в 2004 р. входили 144 країни, 7 територій, а також понад 350 асоційованих членів, які представляють місцеві органи впади, туристичні асоціації й приватні компанії, зокрема авіакомпанії, готельні мережі та туроператори. Організація в основному фінансується із внесків своїх членів [11].
У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а з 1999-го - членом Виконавчої ради ВТО. У 2001 р. статус члена Ділової ради ВТО отримав Київ; раніше його мали лише такі туристичні центри, як Париж, Мадрид і Москва [12].
Підсумовуючи, зазначимо, що саморегуляція ринку туризму є необхідною умовою для його функціонування. У взаємодії “державне регулювання - ринок" первинною ланкою є ринок, а державне регулювання виступає як інструмент, що забезпечує загальні умови його існування, вирівнює стартові умови його суб’єктів та усуває, по можливості, негативні прояви ринкової стихії.
Розробка конкретних пропозицій з удосконалення податкової політики у сфері туризму, зокрема пропозиції щодо спрощення обчислювальної бази оподатковування, диференціації принципів оподатковування за видами туризму, зниженню податкового тиску на туристичні фірми, прискорить розвиток міжнародного туризму в Україні.
Розмір державних інвестицій у туризм залежить від важливості даного сектора для економіки країни, а вкладення міжнародних фінансових інститутів - від гарантій, що надаються урядом конкретних країн по кредитах, від репутації самої країни на міжнародному туристичному ринку та від грамотності бізнес-планів, складених урядом країни для одержання фінансових ресурсів.
2.1 Міжнародний туристичний бізнес
У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає доход у скарбницю. Не говорячи вже про ті, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, чи так інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян.
Туристична діяльність у розвитих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. $, Франція й Італія - по 27 млрд. $, Іспанія -25 млрд. $ [22].
У науковому розумінні ринок - це органічна частина капіталістичної системи товарного господарства, основою якого є виробництво продукту як товару.
При розгляді предмета економічної теорії були виділені 4 сфери виробничих відносин:
виробництво — розподіли —обмін — споживання.
Суспільне виробництво має своєю метою споживання. Алі перш, ніж продукт товарного виробництва дійде до споживання, він підлягає розподілу й обміну. Розподіл - це результат виробництва, не тільки з погляду форми, алі і змісту, тому що розподілятися можуть тільки продукти праці, капіталу і землі. Розподіл веде до утворення грошових доходів суспільства у виді заробітної плати, прибутку і ренти.
Висновки
Туризм в Україні - це мережа можливостей, це невикористана копальня золота. Немає іншої держави в Європі, яка географічно, історично й етнічно так широко охоплює все для створення різноманітного цікавого та культурного маршруту. Навіть ті держави, які мають нібито все, не мають темпераменту та різноманітності фольклору. Виникає питання: якщо Україна має все це, то чому туристична Україна на останньому місці в Європі? А успіх будь-якої діяльності залежить в першу чергу від організації та налагодженої інфраструктури.
Немає жодного бюро України за її кордонами. Тоді як на всіх рівнях державних органів стверджується про першочергове завдання розвитку туризму в Україні.
Туристичний бізнес є найбільш прибутковим сектором економіки багатьох країн. Україна також почала спрямовувати свої зусилля на розвиток туризму: як внутрішнього, так і зовнішнього. Внесені певні зміни до діючого законодавства, передбачено подальший розвиток інфраструктури, що обслуговує туризм. Визначено ряд преференцій для розвитку внутрішнього туризму. Однак на сучасному етапі більш прибутковим та перспективним є зовнішній туризм.
В Україні існує близько двох тисяч турфірм, які отримали ліцензію на надання турпоспуг, але більшість з них серйозно туристичною діяльністю не займаються.
Специфікою такого бізнесу є те, що фірмі доводиться продавати повітря. Її товар - це послуга, і клієнт не може до нього доторкнутися, використовуючи свої права споживача. В цій справі дуже важливим є фактор уміння працювати з клієнтом і на його грошах.
Україна ставить акцент на розвиток "в’їзного туризму". Розробляються заходи для розвитку сільського та зеленого туризму в нашій країні. З метою залучення іноземних інвесторів в сферу туризму України, державна туристична адміністрація підготувала другий випуск інвестиційних пропозицій.
Передбачено подальший розвиток інфраструктури, яка обслуговує дороги: будівництво нових кемпінгів, кав'ярень, АЗС, придорожних ресторанів, зон відпочинку тощо. Вже зараз туристична галузь виробляє 8% ВВП і 20% зовнішньоторгівельного обігу України. Сьогодні кожен турист , який відвідує нашу державу, в середньому залишає тут майже 500 доларів США за 3 дні перебування. До того ж туризм дає роботу майже 1,8 млн. громадян.
Однак, треба провести ще величезну роботу: законодавчу базу доцільно привести у відповідність із міжнародними стандартами, прискорити приватизацію об’єктів державної власності, спричинити процес акціонування, створенню приватних та спільних фірм тощо. У сфері індустрії туризму в законодавчому порядку спід визначити перелік об’єктів, що не підлягають приватизації. В першу чергу, це стосується ряду об’єктів готельного, санаторно-курортного, спортивного спрямування, які мають загальнодержавне значення. Необхідно також суттєво зменшити вартість в'їзної візи, створити спеціальні економічні зони для повного використання туристично-рекреаційних ресурсів.
Важливим стратегічним напрямком є створення розвинутої матеріально-технічної бази шляхом модернізації та реконструкції наявних об’єктів індустрії туризму, а також будівництва нових за сучасними проектами.
Місцевим органам виконавчої впади необхідно активізувати діяльність щодо пошуку інвесторів та спрямування інвестицій на зміцнення матеріально-технічної бази готельних, санаторно-курортних та туристичних підприємств з урахуванням територіально-географічних особливостей регіонів України. Спід практикувати проведення цільових інвестиційних конкурсів, використовувати можливості фінансування туристичної галузі за рахунок коштів приватних та іноземних інвесторів, фондів, добровільних об’єднань тощо.
У туристичній галузі спід використовувати також можливості розвитку лізингу як складової форми фінансування об’єктів індустрії туризму, зокрема для придбання новітнього обладнання у барах та ресторанах, офісних меблів турфірм, оздоровчо-лікувального оснащення, модернізації номерного фонду готелів, поповнення парку транспортних засобів. Світовий досвід свідчить, що лізинг як перспективна форма інвестування туризму забезпечує економію коштів, зменшує ступінь господарського ризику, стимулює технологічне оновлення матеріальної бази та підвищення рівня сервісного обслуговування.
З метою всебічного задоволення потреб населення в туристичних послугах, збільшення валютних надходжень основна увага має зосереджуватись на розвиткові внутрішнього та іноземного туризму.
Для подальшого розвитку іноземного туризму доцільно розробити мережу привабливих туристичних маршрутів міжнародного значення на терені нашої країни з урахуванням потреб та інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристично-рекреаційних ресурсів з подальшим поданням комерційних пропозицій зарубіжним туристичним фірмам для їх використання. Варто забезпечити випуск іноземними мовами рекламно-інформаційної продукції, укладати двосторонні міжнародні угоди про співробітництво в галузі туризму із зарубіжними країнами, брати участь у Міжнародному туристичному салоні, міжнародних туристичних ярмарках, виставках, що проводяться за кордоном.
Таким чином, реалізація економіко-правових, організаційно-координуючих заходів сприятиме створенню конкурентоспроможного туристичного ринку в Україні.
Список використаної літератури
Додатки
Додаток А. Умови розвитку туристичного бізнесу в Україні
Фактори розвитку туризму
Позитивні Негативні
|
Стабільність і відкритість політики та економіки |
|
Зростання суспільного багатства і доходів населення |
|
Скорочення робочого і збільшення вільного часу |
|
Розвиток транспорту, засобів комунікації та інформаційних технологій |
|
Посилення урбанізації |
|
Побудова інтелектуального суспільства |
|
Орієтація країни на інтелектономіку |
|
Заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму |
|
Зміцнення позицій України на світовому туристичному ринку |
|
Спрощення та гармонізація податкового, валютного, митного, прикордонного та інших форм регулювання |
|
Стимулювання туризму для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених сімей шляхом надання пільг |
|
Сприяння розвитку індустрії пріоритетної туристичної діяльності |
|
Напруженість у міжнародних відносинах |
|
Нестабільність політики та закритість економіки |
|
Стагнація економіки та падіння добробуту населення |
|
Невпорядкованість туристичних ресурсів |
|
Нерозвинутість індустрії туризму |
|
Нераціональне використання культурно-історичної і культової спадщини й довкілля |
|
Низький рівень доходів населення та нестача вільного часу |
|
Забруднення навколишнього сере довища й екологічна небезпека |
|
Юридичні обмеження туризму: заборона на вільне пересування туристів, наявність недоступних для туристів зон тощо |
|
Низький рівень знань про туризм серед населення, погана реклама |
|
Недооцінка ролі туризму в інте лектуалізації суспільства |
|
Відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туризму на рівні світових стандартів |
|
Недооцінювання ролі туристичного бізнесу в наповненні бюджету |
Додаток Б. Туристичні потоки України у 2000-2009 рр.
|
Роки |
Кількість громадян України, які виїжджали за кордон |
Кількість іноземних громадян, які відвідували Україну |
Кількість туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності України |
|||
|
усього, чол. |
темп зростання, % |
усього, чол. |
темп зростання, % |
усього, чол. |
темп зростання, % |
|
|
2000 |
13422320 |
- |
6430940 |
- |
2013998 |
- |
|
2001 |
14849033 |
110,6 |
9174166 |
142,7 |
2175090 |
108,0 |
|
2002 |
14729444 |
99,2 |
10516665 |
114,6 |
2265317 |
104,1 |
|
2003 |
14794932 |
100,4 |
12513883 |
119,0 |
2856983 |
126,1 |
|
2004 |
15487571 |
104,7 |
15629213 |
124,9 |
1890370 |
66,2 |
|
2005 |
16453704 |
106,2 |
17630760 |
112,8 |
1825649 |
96,6 |
|
2006 |
16875256 |
102,6 |
18935775 |
107,4 |
2206498 |
120,9 |
|
2007 |
17334653 |
102,7 |
23122157 |
122,1 |
2863820 |
129,8 |
|
2008 |
15498567 |
89,4 |
25449078 |
110,1 |
3041655 |
132,8 |
|
2009 |
15333949 |
98,9 |
20798342 |
81,7 |
2290097 |
75,3 |