Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція № 1
Тема:Вступ. Тканини. Орган і системи органів А,с
Перевірила копія
План
1.Предмет анатомії, методи дослідження. Основні сучасні напрямки розвитку анатомії.
2. Тканина – визначення, класифікація.
3. Епітеліальнатканина, розміщення в організмі, будова, функції.Класифікація епітелію.
4. Сполучна тканина, розміщення, будова , функції,класифікація, види.
5. М’язова тканина:види,розміщення, будова, функції ,класифікація
6. Нервова тканина:розміщення, будова, функції;будова нейрона, види,
Нервове волокно - визначення, види, будова,закінчення нервових волокон( рецептори, ефектори )
7. Орган. Система органів - визначення. Принципи будови органів
Самостійне вивчення тем:
Видатні вчені –анатоми.
Клітина,будова,склад.
Виконайте завдання №1,2 збірника позааудиторної самостійної роботи
Анатомія - це наука про форму і будову організму людини і його складових - органів та систем, а також про їх розвиток і функції.
Розрізняють:
Досить тісно з анатомією пов’язана антропологія, яка вивчає будову тіла людини в історичному аспекті.
Основні методи дослідження в нормальній анатомії:
розтин і препарування,ін’єкцій,рентгенографія,макро-мікроскопіі,тощо
В сучасній анатомії застосовують багато інших методів дослідження з використанням сучасної оптики, рентгенівських променів, пластичних матеріалів та досягнень хімії і фізики(метод корозії,
Нормальну анатомію вивчають за системами:
Анатомія людини є абсолютно фундаментальною наукою для пізнання людського організму,всі зв’язки, які існують в організмі, можуть бути зрозумілими лише при зіставленні даних анатомії з даними суміжних дисциплін.
Людина є вищим продуктом розвитку живої матерії. Тому, щоб зрозуміти її будову, необхідно користуватися даними:
Біології - науки про закони виникнення і розвитку живої природи. Як людина є частиною живої природи, так і наука, що вивчає її будову, тобто анатомія, є складовою біології.
Фізіології,щоб зрозуміти будову організму з точки зору взаємозв’язку форми тканини .
Гістології, яка вивчає закономірності будови і розвитку тканин та органів, Цитології ,яка досліджує закономірності будови, розвитку і діяльності клітин, з яких побудовані тканини й органи.
Ембріології,якавивчає розвиток зародка.
Отже, анатомія, гістологія, цитологія та ембріологія разом становлять науку про форму, будову і розвиток організму, яка має назву морфологія.
Тканина- це сформована в процесі філогенезу система організму, що складається із клітин і неклітинних структур, які мають спільне походження, будову та функції.
Структурними компонентами тканин є
Клітини - головні елементи будь-якої тканини, які зумовлюють їх основні властивості.
Постклітинні структури - похідні клітини, які в ході свого розвитку втратили окремі компоненти клітин (ядро, деякі органели), але набули ряд властивостивостей, які необхідні їм для виконання спеціалізованих функцій
До постклітинних структур у людини відносять
Симпласт - багатоядерна структура, що складається з великого об’єму цитоплазми з численними ядрами. Вона утворюється внаслідок злиття клітин або поділу ядер без поділу цитоплазми клітини. Прикладом симпласту може бути скелетне м’язове волокно.
Синцитій - структура, яка сформована внаслідок незавершеного цитокінезу при поділі клітин (розвиток чоловічих статевих клітин, пульпа емалевого органа).
Міжклітинна речовина складається з :
Протягом усього життя організму в тканинах відбувається зношування та відмирання клітин і неклітинних елементів і заміна їх новими (фізіологічна регенерація). Відновлення тканин після ушкодження називається репаративною регенерацією.
Організм людини містить різноманітні тканини,принципи класифікації:
(морфо-функціональний принцип) ). Розрізняють наступні морфо-функціональні типи тканин: 1) епітеліальна; 2) тканини внутрішнього середовища (сполучна, кров і лімфа); 3) м’язова; 4) нервова.
ЕПІТЕЛІАЛЬНА ТКАНИНА
Епітеліальна тканина знаходиться на поверхні, на межі із зовнішнім середовищем. Вона вкриває тіло (епідерміс шкіри) і вистеляє слизові оболонки внутрішніх органів, а також утворює більшість залоз.
Епітеліальну тканину поділяють на дві великі групи:
Ці функції властиві епітелію шкіри, шлунка, легень, нирок тощо.
Залозистий епітелій виконує
Незважаючи на різноманітність функцій, для всіх епітеліальних тканин характерний ряд морфологічних ознак:
регенерації.
Покривний епітелій
Морфологічна класифікація покривного епітелію залежить від кількості шарів та форми клітин. Томуепітелій поділяють на одно- та багатошаровий.
В одношаровому епітелії всі клітини розташовані на базальній мембрані
Одношаровий епітелій поділяють на:
однорядний та багаторядний
однорядний за формою клітин буває плоским, кубічним, призматичним. В однорядному епітелії всі клітини мають однакову форму і розмір, а їх ядра розташовуються на одному рівні.
У багаторядному епітелії внаслідок різних видів, розмірів і форм клітин їх ядра лежать на різних рівнях, але всі епітеліоцити контактують з базальною мембраною
Види одношарового епітелія
Багатошаровий епітелій
Убагатошаровому на базальній мембрані лежить лише нижній базальний шар епітеліоцитів, а клітини, що розташовані вище, втрачають контакт із нею.
Багатошаровий епітелій поділяється на
Такий поділ залежить від особливостей будови верхнього шару епітеліоцитів.
Багатошаровий плоский незроговілий епітелій найбільш характерний для слизових оболонок ротової порожнини, стравоходу, зовнішнього шару рогівки, покриває також частину надгортанника, вистеляє піхву. Він складається з трьох шарів епітеліоцитів: базального, остистого та шару плоских клітин.
Багатошаровий плоский зроговілий епітелій покриває поверхню шкіри, утворюючи її епідерміс. Характерною особливістю цього епітелію є наявність п’яти шарів: базального, остистого, зернистого, блискучого, рогового. Зовнішній роговий шар складається з рогових лусочок, які утворюються в процесі кератинізації епідермоцитів (відкладання в цитоплазмі клітин рогової речовини - кератину).
Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи (ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур), тобто органи, які здатні розтягуватися (при наповненні) і скорочуватися (при випорожненні). За різних морфо-функціональних станів органа змінюється форма і товщина епітеліального пласту - особливо поверхневого шару епітеліоцитів.
Залозистий епітелій
Залозистий епітелій складається із залозистих клітин - гландулоцитів. Це спеціалізовані клітини, що пристосовані до синтезу, накопичення і виведення секрету.
Розрізняють залози:
За кількістю клітин,які утворюють залози організму,їх поділяють на:
Екзокринні залози відрізняються між собою за будовою, способом секреції, складом секрету. Екзокринні залози мають кінцеві секреторні відділи та вивідні протоки.
За будовою кінцевих відділів і вивідних проток розрізняють види залоз:.
секреторні відділи розгалуженої залози поділяються на:
За способом виділення секрету із клітини залози поділяють на три типи:
За хімічним складом секрету розрізняють:слизові, білкові, змішані (білково- слизові).
СПОЛУЧНА ТКАНИНА
Сполучна тканина об’єднує велику групу тканин, які розвиваються із мезенхіми. Морфологічно вона характеризується:
Сполучна тканина виконує ряд важливих функцій:
Класифікація сполучної тканини:
Сполучна тканина поділяється на
Волокниста сполучна тканина
Волокниста сполучна тканина, залежно від вмісту волокнистих структур поділяється на:
Пухка волокниста сполучна тканина супроводжує нерви та кровоносні судини й утворює строму органів.
Тканина кладається з клітин і міжклітинної речовини(волокна і основна речовина).
Міжклітинна речовина:
Клітини пухкої сполучної тканини фібробласти, макрофаги, плазмоцити, тканинні базофіли, пігментні, адвентиційні, жирові та ретикулярні клітини,
Плазматичні клітини походять з В-лімфоцитів, вони забезпечують гуморальний імунітет, виробляючи антитіла (гамма-глобуліни
Оформлена щільна волокниста сполучна тканина знаходиться у складіфіброзних мембран, зв’язок, сухожилків.
Неоформлена щільна волокниста сполучна тканина утворює сітчастий шар дерми шкіри. У його складі товсті пучки колагенових волокон ідуть у різних напрямках, що забезпечує резистентність шкіри при найрізноманітніших напрямках дії механічних факторів.
Скелетні сполучні тканини включають: хрящові та кісткові тканини, які виконують, перш за все, опорну, захисну, механічну функції, а також беруть участь у мінеральному і водно-сольовому обміні організму.
Хрящові тканини
Тканини мають:
Хрящові тканини не мають судин, тому за рахунок значної проникності міжклітинної речовини забезпечується дифузне поширення поживних речовин.
Охрястя, яке оточує хрящі, має кровоносні судини і здійснює живлення тканини.
Хондроцити - основний тип клітин, який виробляє сполуки для побудови та оновлення міжклітинної речовини хрящової тканини.
Хондробласти, розташовані у глибокому шарі охрястя і забезпечують периферійний ріст хрящової тканини.
Види хрящової тканини, які відрізняються один від одного в основному будовою міжклітинної речовини:
2
Гіаліновий хрящ найбільш поширений в організмі вид хрящової тканини. Він є у складі скелета ембріона, на кінцях ребер, у стінках трахеї, бронхів, у хрящах носа, в метаепіфізарних пластинках росту кісток і покриває поверхні суглобів.
Візуально гіаліновий хрящ біло-голубого кольору, виглядає прозорим.На гістологічних препаратах у його складі розрізняють охрястя та власне хрящ.
Охрястя має поверхневий волокнистий шар із судинами та глибокий клітинний шар з хондробластами, за рахунок якого відбувається регенерація та периферійний (опозиційний)ріст хряща.
Гіаліновий хрящ з віком здатний вапнуватись (накопичувати солі кальцію), втрачається його пружність, збільшується ламкість.
Еластичний хрящє в складі вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, хрящів гортані. Він має жовтий колір і здатний розтягуватися Еластичному хрящу властива еластичність, тому що хондринові волокна являють собою велику кількість
еластичних волокон.
Волокнистий хрящ розташований у місцях прикріплення сухожилків і зв’язок до кісток та гіалінових хрящів, формує міжхребцеві диски. Ця тканина має значну механічну міцність, тому що у її міжклітинній речовині міститься багато колагенових волокон, які ллежать паралельно товстими пучкамилежать паралельно товстими пучками
Кісткова тканина
Це спеціалізований тип сполучної тканиниКісткова тканина формує скелет організму,який відіграє роль опори і переміщення тіла у просторі –це опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошкоджень –це захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (кальцію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі.
Кісткову тканину складають:
Остеобласти- молоді, малодиференційовані клітини, за рахунок яких утворюється кісткова тканина. Вони.розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі - в окісті та місцях регенерації кістки.
Остеоцити - це основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, що розвиваються з остеобластів. Вони мають довгасту форму, відростки, лежать у кісткових порожнинах (лакунах), що повторюють форму клітини. Від порожнини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину
Остеокласти - це великі багатоядерні клітини .Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. Остеокласт є спеціалізованим макрофагом, попередником якого може бути моноцит крові.
Кісткову тканину поділяють на два види:
Груболовокниста кісткова тканина має невпорядковане розташування пучків осеїнових (колагенових) волокон, оточених осеомукоїдом, у лакунах якого залягають остеоцити. Ця тканина є в скелеті зародка (поступово замінюється на пластинчасту), а у дорослому організмі - лише в ділянці швів черепа та в місцях прикріплення сухожилків до кісток.
Пластинчаста кісткова тканина має паралельне розташування колагенових волокон у сформованих кісткових пластинках. Залежно від орієнтації пластинок у просторі, виділяють компактну і губчасту частини цієї тканини. Компактна кісткова тканина є в складі діафізів трубчастих кісток, а губчаста - в плоских таепіфізах трубчастих кісток
Живлення кісткової тканини відбувається за рахунок судин, які йдуть від окістя через живильні канальці та центральні канали остеонів.
Остеон - це кісткова трубка, в центральному каналі якої лежить так звана живильна судина.Остеон є морфо-функціональною одиницею компактної частини діафаза трубчастої кістки.
Регенерація кістки відбувається за рахунок малодиференційованих клітин окістя і ендоста. Ендост - це тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами і остеокластами, яка обмежовує кістковомозкову порожнину.
Сполучна тканина зі спеціальними властивостями
Сполучна тканина зі спеціальними властивостями поділяєтьсяна:
Для тканин цієї групи характерним є переважний розвиток певного різновиду клітин, а також певні особливості міжклітинної речовини.
Ретикулярна тканина утворює систему органів кровотворення (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли) і складає мікрооточення для форменихелементів. Вона побудована з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, які переплітаються між собою й утворюють сітку.
Жирова тканина представлена клітинами-адипоцитами, які розташовані групами, виконує функцію накопичення та обміну ліпідів.
Розрізняють білу та буру жирову тканину.
Біла розташована під шкірою, у сальнику, а також в інших жирових депо. Значна частина жиру з білої жирової тканини легко мобілізується при голодуванні, використовується для покриття енергетичних затрат організму і виконує амортизаційну функцію.
Бура жирова тканина зустрічається у новонароджених. її функція - участь у терморегуляції. Бура жирова тканина побудована з адипоцитів, що містять у цитоплазмі велику кількість дрібних жирових включень, і розташована між лопатками, на задній поверхні шиї, у пахвових ямках. Ядро в адипоцитах займає центральне положення.
Пігментна тканина складається зі скупчення пігментних клітин - меланоцитів. Вона представлена ділянками шкіри навколо сосків, у судинній та райдужній оболонках ока, родимих плямах. У зв’язку з високим вмістом меланіну, який може поглинати ультрафіолетові промені, пігментні клітини відіграють захисну роль щодо пошкоджувальної дії сонячної радіації.
3
Слизова тканина є видозміненою пухкою волокнистою сполучною тканиною з різким кількісним переважанням міжклітинної речовини, у якій практично немає волокнистих структур. Слизова тканина має драглисту консистенцію, не містить кровоносних і лімфатичних судин, нервів. Вона знаходиться у плода в складі пупкового канатика, де має назву “вартонових драглів” і завдяки високій пружності запобігає перетисненню пупкових судин. У дорослих подібну будову має тканина, що утворює склисте тіло очного яблука
М’ЯЗОВА ТКАНИНА
М’язова тканина - це група тканин спеціального призначення, яка побудована зі структурних елементів, здатних до скорочення. Тому ця тканина здійснює переміщення організму і його частин в просторі, а також рухові процеси всередині організму (робота серця, інших органів, крово- і лімфообіг).
Вона поділяється на гладку та посмуговану м’язові тканини.
Гладка м’язова тканина
розташовується у стінках судин і більшості порожнистих внутрішніх органів - стравоходу, шлунка, кишок, сечового міхура, матки та ін.
Морфо-функціональні особливісті гладкої м’язової тканини:
Основною структурною одиницею гладкої м’язової тканини є гладка м’язова клітина - гладкий міоцит. Він має витягнуту веретеноподібну форму із загостреними кінцями. Для гладкої м’язової тканини характерним є дуже щільне розміщення її клітин. Ядро гладкої м’язової клітини має витягнуту еліпсоподібну форму і звичайно розміщується у центрі клітини
Посмугована м’язова тканина
Для посмугованої м’язової тканини характерною ознакою є наявність смугастих міофібрил, скорочення яких залежить від нашої волі.
Із цієї м’язової тканини складається скелетна мускулатура, що виконує функцію переміщення тіла в просторі, а також частина мускулатури, що забезпечує травну функцію (м’язи рота, язика, глотки і частково стравоходу, сфінктер відхідника); мімічна мускулатура; рухова мускулатура органів зору, слуху і дихання.
Особливе місце займає серцева м’язова тканина
Розрізняють посмуговану скелетну м’язову тканину та серцеву.
Посмугована скелетна м’язова тканина є найпоширенішою м’язовою тканиною тіла людини. Струкурно-функціональною одиницею скелетної м’язової тканини є м’язове волокно, що являє собою симпласт
Скоротливий апарат посмугованого м’язового волокна представлений посмугованими міофібрилами - спеціальними органелами, які мають вигляд ниток і проходять уздовж волокон. Основу феномена посмугованості міофібрил складає чергування світлих та темних ділянок з різноманітними фізико-хімічними та оптичними властивостями. До складу міофібрил входять тоненькі волокна - міофіламенти. Розрізняють тонкі міофіламенти, які містять білок актин, і товсті, які містять білок міозин.
Структурно-функціональною одиницею міофібрили є саркомер.
Повноцінна регенерація м’язових волокон можлива при їх незначних дефектах. Повноцінній регенерації на значно ушкодженій ділянці м’яза перешкоджає розростання сполучної тканини (утворення рубця). Функція м’яза при цьому порушуєть
Серцева м’язова тканина
Серцевий м’яз (міокард), що є основним конструктивним елементом серця як органа, побудований із посмугованої м’язової тканиниі суттєво відрізняється від посмугованої скелетної м’язової тканини.
Серцева м’язова тканина :
Подібна до скелетної м’язової тканини лише за
3
ознакою поперечної посмугованості, яка представлена чергуванням темних і світлих проміжків.
Кардіоміоцити - клітини майже прямокутної форми. У центральній частині міоцита розміщується 1-2 ядра овальної або видовженої форми. Міофібрили займають периферійну частину цитоплазми.
Характерною морфологічною ознакою серцевого м’яза є контактидвох сусідніх міоцитів. Межі з’єднаних кінець-у-кінець кардіоміоцитів утворюють вставний диск.
Для серцевої м’язової тканини характерна велика кількість мітохондрій, що розташовуються біля ядра. З цим пов’язана здатність серця до безперервної діяльності, оскільки мітохондрії - носії великої кількості ферментів, що беруть участь в окисно-відновних процесах.
Фізіологічна регенерація серцевої м’язової тканини відбувається на внутрішньоклітинному рівні з високою інтенсивністю, тому що для кардіоміоцитів характерне швидке їх зношування. Активність цього процесу посилюється при підвищеному навантаженні на серцеву м’язову тканину (наприклад, при виконанні важкої механічної роботи). Репаративна регенерація на тканинному і клітинному рівнях у дорослої людини не відбувається. При виражених пошкодженнях цієї тканини (наприклад, при інфаркті міокарда, що розвивається внаслідок припинення кровопостачання певної його ділянки) кардіоміоцити гинуть, а на їхньому місці в подальшому розростається сполучна тканина, що формує рубець
НЕРВОВА ТКАНИНА
Нервова тканина є основним структурним компонентом нервової системи. її елементи здатні :
Нервова тканина побудована з нервових клітин - нейронів та нейроглії.
Нейрони (нейроцити) - основні структури нервової тканини, що сприймають подразнення, виробляють і передають імпульс.
Будова нейрона:у нейроциті розрізняють тіло та відростки. Наявність відростків є найхарактернішою ознакою нервових клітин. Існують два типи відростків: аксон та дендрит.
Аксон - це довгий відросток клітини. Він лише один, не галузиться, проводить нервовий імпульс від тіла клітини, закінчується своїм кінцевим апаратом (ефектор)на іншому нейроні або в робочому органі.
Дендрит - короткий відросток, який галузиться, проводить нервовий імпульс у напрямку до тіла клітини. Дендрити чутливих нейронів на своєму периферійному кінці мають рецептори (чутливі нервові закінчення). Кількість дендритів у клітині може бути різноманітною.
За числом відростків нервові клітини поділяють на :
псевдоуніполярні нейрони (від тіла клітини відходить відросток, який на певній відстані від нього Т-подібно ділиться на аксон і дендрит)
Цитоплазма нервової клітини містить загальні органелита спеціальні органели.
До спеціальних органел належать:
За функціональним значенням нервові клітини поділяють на:
Нейрогліяявляє собою середовище, в якому знаходяться нейрони.
Нейроглія має клітинну будову. Вона забезпечує трофічну, секреторну та захисну функції.
Усі клітини нейроглії поділяють на макроглію та мікроглію.
Клітини макроглії:
5
Дані клітини вистеляють порожнини шлуночків головного мозку і центрального каналу спинного мозку, беруть участь в утворенні спинномозкової рідини.
Клітини мікроглії - це сукупність дрібних видовжених зірчастих клітин, які розташовуються переважно уздовж капілярів в ЦНС. Функція мікроглії - захисна (в тому числі імунна). Клітини мікроглії розглядають як спеціалізовані макрофаги ЦНС - вони досить рухливі, активуються при запальних захворюваннях нервової системи, при цьому втрачають відростки, округлюються і фагоцитують залишки клітин, що загинули.
Нервові волокна являють собою відростки нервових клітин (осьовий циліндр), які вкриті оболонками.
Відповідно до особливостей їх будови, всі нервові волокна поділяють на дві групи
Мієлінові нервові волокна зустрічаються у центральній та периферичній нервовій системі і характеризуються високою швидкістю проведення нервових імпульсів. Це товсті волокна, вони містять осьові циліндри великого діаметра. Осьовий циліндр безпосередньо оточений особливою мієліновою оболонкою і шванівськими клітинами,мають перехвати Ранв’є.
Безмієлінові нервові волокна належать до вегетативної (автономної) нервової системи і характеризуються низькою швидкістю проведення нервових імпульсів. Будова їх значно простіша.
Пучки мієлінових та безмієлінових волокон, які вкриваються сполучнотканинною оболонкою, формують нервові стовбури (нерви).
Нервові закінчення
За функціональним значенням нервові закінчення поділяють на три групи:
Ефекторні нервові закінчення (ефектори)поділяють на рухові та секреторні. Рухові закінчення є у посмугованих та гладких м’язах, секреторні - у залозах. За участю ефекторів нервовий імпульс передається на тканини робочих органів.
Рухові закінчення у посмугованих м’язах називаються нервово-м’язовими (аксо-м’язовими) синапсами, або моторними бляшками.
Рецептори (чутливі нервові закінчення) - це кінцеві апарати дендритів чутливих нейронів. Рецептори пристосовані до сприйняття подразнень, що надходять до організму.
Розрізняють рецептори:
екстерорецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища,
інтерорецептори, подразнення до яких надходять від власних тканин організму,пропріорецептори - чутливі нервові закінчення у м’язах і сухожилках, механорецептори (сприймають дію механічних подразників),
ноцірецептори (сприймають больові подразнення).
Залежно від будови, існують вільні та невільні нервові закінчення:
Вільні нервові закінчення складаються лише з розгалужень осьового циліндра. Невільні рецептори, крім осьового циліндра, включають також клітини нейроглії
ОРГАН. СИСТЕМА ОРГАНІВ
Тканини, поєднуючись між собою, утворюють органи.
Орган -це цілісний анатомічний утвір, який має певні, притаманні лише йому форму, будову, функцію, розвиток і положення в організмі.
До складу одного органа входить, як правило, декілька тканин. Одна з них виконує основну функцію (наприклад, м’язова - в скелетній мускулатурі), а інші - додаткові функції (наприклад, сполучна тканина - в м’язах).
Розрізняють паренхіматозні і порожнисті органи:
В паренхіматозних органах основну тканину, яка забезпечує функцію органа, називають паренхімою, а сполучну тканину, яка покриває його ззовні і пронизує в різних напрямках - стромою. В стромі проходять судини і нерви, що живлять орган. До паренхіматозних органів належать легені, печінка, нирки, селезінка та ін.
Порожнисті органи, наприклад, шлунок, тонка і товста кишка, сечовий міхур та ін. їхні стінки побудовані з різних тканин.
Для виконання ряду функцій одного органа замало, тому виникають комплекси органів - системи. Система органів - це сукупність однорідних органів, які подібні за будовою, функцією, розвитком. Наприклад, кісткова система, м’язова система, травна система тощо. Виділяють також апарати органів.
Апарат органів - це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (опорно-руховий апарат, ендокринний апарат).
Усі системи та апарати органів взаємопов’язані і об’єднані в єдине ціле - організм.
Організм - це окрема жива істота, яка розглядається як цілісна біологічна система, що складається із взаємозалежних елементів.
В організмі людини розрізняють такі системи і апарати органів:
Лекція №2
Загальні данні про скелет.З’єднання кісток.Анатомія кісток тулуба та їх з’єднання
План
-відділи
-будова хребця
-особливості будови хребців всіх відділів
-крижова кістка, куприк
-груднина
-ребра.
Самостійне вивчення тем:
Загальні дані про скелет та його функції. Класифікація кісток, кістка як орган, її хімічний склад, будова трубчастої кістки.
З’єднання кісток, їхня класифікація, види рухів у суглобах
Виконайте завдання №3,4 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 138-145
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968., том перший.
Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів (алгоритми), тема “Кісткова система” с. 3
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.5 — 9,с.30
СКЕЛЕТ ТУЛУБА
Скелет тулуба включає кістки, які утворюють хребтовий стовп, грудну клітку та їхні з'єднання.
Хребтовий стовп (columnavertebralis) складається з окремих хребців, у ньому розрізняють п'ять відділів:
Частіше загальна кількість хребців,що утворює хребтовий стовп, становить 33—34 хребця, але можуть зустрічатися й інші варіанти (30—35 хребців
утворює хребтовий стовп.
Будова типового хребця
Структура, форма і ступінь розвитку хребтового стовпа та окремих хребців дуже різні, але вони мають специфічні ознаки:
Окремі хребці різних відділів хребтового стовпа мають специфічні особливості залежно від функціонального навантаження та ступеня розвитку м'язів.
Шийні хребці
Для шийних хребців (vertebraecervicales) характерно:
I та IIшийні хребці мають особливу форму, зумовлену їхньою участю в рухомому з'єднанні з черепом.
І шийний хребець, атлант(atlas), немає тіла та остистого відростка. Він являє собою кільце, утворене двома дугами, передньою та задньою, з'єднаними між собою бічними частинами.
II шийний хребець, або осьовий (axis), отримав назву відповідно до функції, яку виконує, оскільки навколо нього, як навколо осі, обертається І шийний хребець разом з черепом. Від його тіла вгору відходить невеликий товстий відросток — зуб, який слід розглядати як частину І хребця, що приєдналася в процесі філогенезу до тіла II хребця.
Важливе практичне значення має передній горбок поперечного відростка VI шийного хребця, який називається сонним, оскільки він розвинений трохи більше, ніж в інших хребцях, і до нього притискають спільну сонну артерію з метою тимчасової зупинки кровотечі з неї.
VIIшийний хребець (vertebraprominens) відрізняється великим остистим відростком, який нахилений донизу і нерозщеплений, тому його можна легко пропальпувати на шиї крізь шкіру, чим і користуються для підрахунку хребців з діагностичною метою.
Грудні хребці (vertebraethoracicae)
порівняно з шийними — товщі. Поперечний розмір тіл хребців від І до V зменшується, а від VI до XII — збільшується.
Особливістю грудних хребців є наявність на бічних поверхнях тіла суглобових пів'ямок, верхньої та нижньої, які на хребтовому стовпі формують повну ямку, з якою зчленовується головка ребра. Крім того, І грудний хребець має повну верхню ямку та нижню пів'ямку; X грудний хребець — тільки верхню пів'ямку, а XI—XIIхребці — по повній ямці.
На поперечних відростках грудних хребців є реброві суглобові ямки для зчленування з горбком ребра. Остисті відростки значно довші, ніж у шийних хребців, і більше нахилені донизу, внаслідок чого налягають один на одного подібно до черепиці (переважно в середній частині грудного відділу).
Поперекові хребці (vertebraelumbales)
мають тіло бобоподібної форми, висота та діаметр якого донизу збільшуються. Поперечні відростки тонкі та плоскі, біля основи кожного з них є додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як рудиментарні ребра. Остисті відростки мають вигляд широкої пластинки, спрямованої горизонтально. Суглобові відростки лежать у сагітальній площині.
Крижові хребці
зростаються в одну кістку, яка має назву крижової кістки (ossacrum). У ній розрізняють дві поверхні — передню та задню, основу та верхівку. Передня поверхня гладенька, ввігнута; задня — шорстка, випукла. На ній видно п'ять сагітально розміщених гребенів: серединний, два проміжних та два бічних, які сформувалися внаслідок зрощення відростків хребців. На передній та задній поверхнях знаходяться отвори, крізь які проходять нерви та судини.
Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжками, між якими знаходиться крижовий розтвір. Бічні частини крижів широкі і у верхніх відділах випуклі наперед. На їхніх бічних поверхнях знаходяться вушкоподібні поверхні, що зчленовуються з клубовими кістками й утворюють крижово-клубові суглоби. Позаду цих поверхонь знаходяться крижові горбис-тості, до яких прикріплюються зв'язки. Крижовий канал, що міститься в крижах, є продовженням хребтового каналу.
Куприкова кістка, куприк (oscoccygis),
має форму плоскої піраміди, два підвищення та два бічні відростки.
У хребтовому стовпі виділяють такі види з'єднання кісток.
Неперервні з'єднання:
1) синдесмози
Перервні з'єднання
• атланто-потиличний суглоб, утворений суглобовою поверхнею виростків потиличної кістки та верхніми суглобовими поверхнями атланта.
Тип суглоба — комбінований.За формою — виростковий.За функцією — двохосьовий (відбувається згинання і розгинання навколо фронтальної осі, нахили голови вправо та вліво навколо сагітальної);
• суглоби між І та IIшийними хребцями. Представлений трьома суглобами: двома бічними атланто-осьовими, які утворені нижніми суглобовими поверхнями атланта та верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця, з плоскими поверхнями.
Тип суглоба — комбінований.За формою — плоский.За функцією — трьохосьовий, але рухи обмежені й відбуваються за типом ковзання у всіх напрямках, вони синхронні з рухами серединного атланто-осьового та атланто-потиличних суглобів;
• серединний атланто-осьовий суглоб утворений передньою дугою атланта та зубом осьового хребця.
Тип суглоба — комбінований.За формою — циліндричний.За функцією — одноосьовий, відбуваються повороти голови праворуч та ліворуч навколо вертикальної осі. Всі вищезгадані суглоби укріплені зв'язками;
.Форма хребтового стовпа
У бічній проекції хребтовий стовп утворює чотири вигини: шийний, грудний, поперековий та крижовий.
Грудний та крижовий вигини спрямовані випуклістю назад і отримали назву кіфозу, у шийному та поперековому відділах випуклість спрямована вперед і називається лордозом. Вигин убік визначають як сколіоз.
Вигини хребтового стовпа формуються з віком: у новонародженого вигинів немає, коли дитина починає тримати голову, утворюється шийний лордоз; коли починає сидіти — формується грудний кіфоз. Поперековий лордоз з'являється тоді, коли дитина починає стояти та ходити, що пов'язано з утриманням рівноваги у вертикальному положенні тіла. Вигнутий таким чином хребтовий стовп завдяки своїй еластичності витримує навантаження важкості голови, верхніх кінцівок та тулуба з пружною протидією: у разі збільшення навантажень вигини хребтового стовпа посилюються, при зменшенні — вони стають меншими.
Вигини також пом'якшують поштовхи і струс уздовж хребтового стовпа, що відбуваються під час стрибків і навіть ходіння; сила поштовху спрямовується на посилення кривизни вигинів, не досягаючи черепа. З часом у людей похилого віку вигини хребтового стовпа стають менш вираженими завдяки зменшенню товщини міжхребцевих дисків і самих хребців, унаслідок втрати ними еластичності, тому він згинається допереду, утворюючи один великий грудний вигин (старечий горб), причому довжина хребтового стовпа значно зменшується.
Грудна клітка (compagesthoracis)
Утворена 12 парами ребер, грудниною та 12 грудними хребцями.
Груднина (sternum)
складається з рукоятки, тіла та мечоподібного відростка. На верхньому краї груднини є яремна вирізка, по обидва боки від якої визначаються ключичні вирізки, а нижче від зазначених утворень знаходиться вирізка І ребра. Тіло груднини значно довше від рукоятки. У місці з'єднання тіла та рукоятки визначають кут груднини. Уздовж бічних країв груднини розташовуються реброві вирізки, з них — чотири повні та дві неповні. Мечоподібний відросток має різну форму, але частіше він донизу загострений.
Ребра (costae)
розміщуються по обидва боки від грудного відділу хребтового стовпа. Вони мають кісткову та хрящову частини й поділяються на справжні (верхні сім ребер) та несправжні (нижні п'ять ребер); VIII, IXта Xребра не доходять безпосередньо до груднини, а зростаються між собою та хрящовою частиною VIIребра, утворюючи реброву дугу; XIта XIIребра не зростаються, а закінчуються вільно у м'язах, це коливні ребра. У кожному ребрі розрізняють тіло та два кінці — передній та задній. Тіло ребра дугоподібно вигнуте. На ньому виділяють кут ребра, зовнішню та внутрішню поверхні, верхній та нижній краї. Вздовж нижнього краю ребра проходить борозна, де розміщуються міжреброві артерія, вена та нерв. Задній кінець ребра має головку, шийку та горбок (у 10 пар верхніх ребер).
Реброві хрящі є продовженням кісткових частин ребер.
Деякі особливості мають дві перші та дві останні пари ребер.
I ребро має верхню та нижню поверхні, які розміщені майже горизонтально. На його верхній поверхні знаходиться горбик переднього драбинчастого м'яза, спереду та ззаду від якого знаходяться борозни (спереду борозна підключичної вени, а ззаду — підключичної артерії).
II ребро на бічній поверхні має горбистість заднього драбинчастого м'яза.
XIта XIIребра не мають кутів ребер та горбика
.Грудна клітка в цілому
У грудній клітці розрізняють передню, задню та бічні поверхні, а також верхній та нижній отвори (апертури). Верхня апертура обмежена І грудним хребцем, першою парою ребер та рукояткою груднини; через неї проходять стравохід, трахея, судини, нерви та деякі інші органи. Нижня апертура обмежена XIIгрудним хребцем, дванадцятою парою ребер, ребровими дугами, мечоподібним відростком груднини. Вона затягнута діафрагмою — м'язово-сухожилковою перегородкою, крізь яку проходять стравохід, великі судини і нерви. Внутрішню частину грудної клітки розглядають як грудну порожнину, вона має форму злегка зрізаного конуса. Проміжки між двома сусідніми ребрами визначаються як міжреброві, в яких містяться міжреброві м'язи, а також зв'язки та перегородки.
Права і ліва хрящові реброві дуги утворюють підгруднинний кут, розміри якого залежать від форми грудної клітки. Форма та величина його зазнають значних індивідуальних змін, що зумовлено ступенем розвитку м'язів та легенів, що у свою чергу пов'язане зі способом життя та професією даної людини. У зв'язку з тим що в грудній клітці знаходяться життєво важливі органи — серце та легені, варіанти її змін мають велике значення для оцінки фізичного розвитку та діагностики внутрішніх захворювань. Як правило, розрізняють три форми грудної клітки: плоску, циліндричну та конічну. У людей з добре розвинутими м'язами та легенями грудна клітка стає широкою, але короткою і набуває конічної форми, тобто нижня її частина ширша, ніж верхня, підгруднинний кут — тупий. І навпаки, коли у людини слабко розвинуті м'язи та легені, грудна клітка сплощена в передньозадньому розмірі, вона вузька та довга, підгруднинний кут гострий, така грудна клітка має назву плоскої. Циліндрична форма
Лекція №3
Тема: Анатомія кісток черепа та їх з’єднання
План
1.Кістки мозкового черепа
2.Кістки лицьового черепа
3.З'єднання кісток черепа:
4.Вікові особливості черепа: череп новонародженої дитини
5.Череп у цілому:
склепіння
основа черепа ( внутрішня,зовнішня )
6.Топографічні утворення:
очна ямка
черепні ямки
носова порожнина
ротова порожнина
скронева ямка
підскронева ямка
крилопіднебінна ямка
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 122 - 138
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968., том перший.
Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів ,(алгоритми), тема “Кісткова система” с. 66 — 101 .
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.11 — 12.
Череп (cranium)
поділяється на два відділи: мозковий і лицевий.
До кісток мозкового черепа відносяться:
До кісток лицевого черепа відносяться:
Кістки мозкового черепа
Потиличнакістка (osoccipitale)маєчотиричастини: основну, лускуйдвіпарнібічні, великийпотиличнийотвір, якийобмеженийчастинамицієїкістки. Основна, або базилярна, частина обмежує спереду великий потиличний отвір і має форму клина. На верхній внутрішній поверхні визначається схил, на середині нижньої (зовнішньої) поверхні міститься глотковий горбок. Основна частина спереду з'єднується з тілом клиноподібної кістки. Потилична луска — найбільша частина потиличної кістки. Вона має опуклу зовнішню й вгнуту внутрішню поверхні. У середньому відділі зовнішньої поверхні луски визначається зовнішній потиличний виступ, в обидва боки від якого відходять верхні каркові лінії. Униз від зовнішнього потиличного виступу до потиличного отвору розміщується зовнішній потиличний гребінь, від середини якого в обидва боки відходять нижні каркові лінії.
На внутрішній поверхні луски знаходиться хрестоподібне підвищення, середина якого визначається як внутрішній потиличний виступ. Униз від хрестоподібного підвищення відходить внутрішній потиличний гребінь, в обидва боки і вгору відходять борозни, де залягають венозні пазухи: борозни поперечної пазухи, борозна верхньої сагітальної пазухи. Перераховані борозни поділяють внутрішню поверхню луски на чотири ямки, до яких прилягають потиличні частки великого мозку та півкулі мозочка. Потилична луска з'єднується з тім'яними кістками. Бічні частини мають дещо видовжену форму, на нижній поверхні розміщені потиличні виростки, які зчленовуються з І шийним хребцем. Позаду від виростка визначається виросткова ямка, а в глибині її є непостійний отвір, де проходить вена, що відводить кров із вен порожнини черепа. Крізь товщу потиличних виростків, приблизно посередині, проходить канал під'язикового нерва, в якому проходить однойменний нерв. На зовнішній поверхні бічної частини є яремна вирізка, яка разом з однойменною вирізкою кам'янистої частини скроневої кістки утворює яремний отвір. На внутрішній поверхні, ззаду від яремного відростка, розміщується борозна сигмоподібної пазухи. На мозкових поверхнях бічної частини з кожного боку є борозна нижньої кам'янистої пазухи. Бічні частини з'єднуються зі скроневими кістками.
Лобова кістка (os frontale) утворює передні відділи склепіння черепа. У ній розрізняють чотири частини: дві орбітальні, носову, лобову луску.
Найбільша частина — лобова луска, яка на зовнішній опуклій поверхні має два лобових горби. Спереду луска переходить у надочноямковий (надорбітальний) край, який латеральніше продовжується у виличний відросток і з'єднується з однойменною кісткою. Вище і зовні від виличного відростка помітна скронева лінія. Вище від надочноямкового краю визначаються надбрівні дуги. Поміж ними розміщується ділянка надперенісся. На надорбітальному краї, у його внутрішній третині є надорбітальна вирізка, рідше тут визначається надорбітальний отвір. Носова частина має форму дуги. У середньому відділі цієї частини виступає вниз і вгору носова ость. Носова частина з'єднується з носовими кістками й лобовим відростком верхньощелепної кістки.
Орбітальна (очноямкова) частина кістки обернена в порожнину орбіти й утворює її стінку. У її бічному відділі, біля основи виличного відростка, розміщена ямка сльозової залози. Між очноямковими частинами є глибока вирізка, яку заповнює решітчаста пластинка решітчастої кістки. Внутрішня поверхня лобової кістки вгнута, на ній визначаються артеріальні борозни, пальцеподібні втиснення.
У товщі лобової кістки розміщується лобова пазуха, яка може бути розділена кістковою перегородкою на дві (або більше) різні за розміром частини. За допомогою отвору, який відкривається у середній носовий хід, пазуха сполучається з порожниною носа.
Клиноподібна кістка (os sphenoidale) розміщується у центральному відділі черепа. У цій кістці розрізняють: тіло, великі крила, малі крила і крилоподібні відростки.
Тіло має форму куба з шістьома поверхнями. На верхній поверхні, яка обернена в порожнину черепа, знаходиться турецьке сідло, у його середній частині є заглибина — гіпофізар-на ямка, де міститься гіпофіз. Попереду від турецького сідла міститься горбок сідла, позаду воно обмежене кістковою пластинкою, яка має назву спинки. На бічних поверхнях тіла з кожного боку є сонні борозни. Задня поверхня тіла переходить у схил. У тілі клиноподібної кістки є клиноподібна пазуха, яка містить повітря і за допомогою двох отворів сполучається з носовою порожниною, відкриваючись у верхній носовий хід. Від верхньої поверхні тіла клиноподібної кістки відходять малі крила, в основі яких є зоровий канал. Верхня поверхня малих крил обернена в порожнину черепа, а нижня — в очну ямку. Великі крила клиноподібної кістки відходять від бічних поверхонь тіла. У них розрізняють чотири поверхні і три краї. Верхня, мозкова, поверхня утворює передній відділ середньої череп ної ямки, на ній помітні пальцеподібні втиснення та артеріальні борозни. Крім мозкової поверхні на великих крилах розрізняють скроневу поверхню, яка бере участь в утворенні скроневої ямки, очноямкову (орбітальну) поверхню, яка утворює більшу частину зовнішньої стінки орбіти. Верхньощелепна поверхня бере участь у формуванні крилоподібної ямки. В основі крил виділяють три отвори: круглий, овальний і остистий. У великих крилах розрізняють такі краї: лобовий, тім'яний, виличний і лускоподібний. Між малими й великими крилами розташована верхня очноямкова щілина, яка з'єднує порожнину черепа з порожниною орбіти. Крилоподібні відростки клиноподібної кістки відходять від місця з'єднання великих крил із тілом клиноподібної кістки, вони спрямовані вниз. Кожний відросток утворений бічною і присередньою пластинками, а між ними знаходиться крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподібний канал. Крізь усі отвори, щілини й канали клиноподібної кістки проходять судинно-нервові пучки.
Решітчаста кістка (osethmoidale) розміщується у верхніх відділах порожнини носа і за формою нагадує неправильний куб. У кістці виділяють решітчасту і перпендикулярну пластинки та решітчастий лабіринт. Решітчаста пластинка залягає в горизонтальній площині в ділянці решітчастої вирізки лобової кістки й утворює верхню стінку носової порожнини, яка нараховує до ЗО—40 невеликих отворів, через які проходять волокна нюхових нервів і судини. Перпендикулярна пластинка має дві частини — верхню і нижню. Верхня частина утворює півнячий гребінь, а нижня — передньоверхню частину перегородки носа. З обох боків від перпендикулярної пластинки розміщується решітчастий лабіринт, який складається з решітчастих комірок, що містять повітря. Решітчасті комірки поділяють на передні та середні, які відкриваються у середній носовий хід, задні — у верхній носовий хід. Бічна стінка решітчастого лабіринту представлена тонкою, гладенькою очноямковою пластинкою, яка утворює більшу частину присередньої стінки орбіти. На присередній стінці решітчастого лабіринту є два відростки, які звисають у носову порожнину: верхня і середня носові раковини.
Тім'яна кістка (osparietale) утворює верхньобічний і верхній відділи склепіння черепа. Кістка має форму чотирикутника, у ній розрізняють дві поверхні: зовнішню і внутрішню; чотири краї: потиличний, стріловий, лобовий і лускоподібний; чотири кути: потиличний, соскоподібний, лобовий і клиноподібний.
Паралельно стріловому (сагітальному) краю, на внутрішній поверхні тім'яної кістки знаходиться борозна верхньої стрілової пазухи. На соскоподібному задньонижньому куті — глибока борозна сигмоподібної пазухи. Біля потиличного кута є тім'яний отвір, крізь який проходить венозний тім'яний випускник. На внутрішній поверхні можна визначити пальцеподібні втиснення — відбитки рельєфу мозку і розміщених тут артеріальних борозенок. Зовнішня поверхня опукла, на ній визначається тім'яний горб, нижче від якого є дві скроневі лінії. Тім'яні кістки за допомогою швів з'єднуються зі скроневою, лобовою, потиличною кістками.
Скронева кістка (ostemporale) бере участь в утворенні основи черепа і латеральної стінки його склепіння. У скроневій кістці знаходиться орган слуху і рівноваги. На зовнішній поверхні кістки є зовнішній слуховий отвір, навколо якого розташовані три частини кістки: лускова, кам'яниста, або піраміда, і барабанна.
Лускова частина має форму пластинки із заокругленим краєм, який накладається на відповідний край тім'яної кістки у вигляді луски риби, звідки й пішла назва. Вона бере участь в утворенні бічних стінок черепа. На її внутрішній, мозковій, поверхні, яка трохи вгнута, визначаються артеріальна борозна і пальцеподібні втиснення. Зовнішня (скронева) поверхня гладенька, і від неї відходить у горизонтальному напрямку виличний відросток, який з'єднується з виличною кісткою й утворює виличну дугу. На нижній поверхні виличного відростка є нижньощелепна ямка, в яку заходять головка суглобового відростка нижньощелепної кістки, а попереду від ямки — суглобовий горбок, який запобігає вивиху головки нижньої щелепи наперед у разі значного відкривання рота. Барабанна частина має форму зігнутого кільця й утворює передню, нижню та частково задню стінки зовнішнього слухового ходу, що веде в середнє вухо, яке розміщене в товщі кам'янистої частини. Слід зауважити, що в новонародженого зовнішній слуховий хід ще відсутній, і барабанна частина має форму барабанного кільця. Кам'яниста частина має форму трикутної піраміди, верхівка якої спрямована вперед і досередини, а основа зрощена з лускоподібною і барабанною частинами. Вона має три поверхні: передню, задню і нижню, між якими розрізняють верхній, передній і задній краї. Передня поверхня широка й гладенька, на середині цієї поверхні визначається дугоподібне підвищення, поруч знаходиться невелика плоска ділянка — покрівля барабанної порожнини, під нею у глибині кістки знаходиться барабанна порожнина.
Біля верхівки кам'янистої частини розміщене добре виражене втиснення трійчастого нерва, де міститься трійчастий вузол. На задній поверхні кам'янистої частини є внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід, де проходить присінково-завитковий і лицевий нерви. На нижній поверхні кам'янистої частини розміщується яремна ямка, в якій знаходиться верхня цибулина внутрішньої яремної вени. На задньому краї яремної ямки є яремна вирізка, яка разом з однойменною вирізкою потиличної кістки утворює яремний отвір. Спереду від яремної ямки є отвір, який веде у сонний канал, де проходить внутрішня сонна артерія. Назовні від яремної ямки міститься шилоподібний відросток. Назад і назовні від нього знаходиться масивний соскоподібний відросток, до якого прикріплюється груднинно-ключично-соскоподібний м'яз. У соскоподібному відростку є повітроносні порожнини, соскоподібні комірки. Найбільша з них — соскоподібна печера, яка сполучається з барабанною порожниною. Між шилоподібним і соскоподібним відростками розміщений шило-соскоподібний отвір, через який із порожнини черепа виходить лицевий нерв. У товщі кам'янистої частини знаходиться барабанна порожнина зі слуховими кісточками і лабіринт (присінково-завитковий орган). Між передньою і задньою поверхнями кам'янистої частини визначається верхній край, по якому проходить борозна верхньої кам'янистої пазухи.
Уздовж заднього краю кам'янистої частини проходить борозна нижньої кам'янистої пазухи. Передній край утворює гострий кут з лускоподібною частиною, в якому знаходиться отвір м'язово-трубного каналу, що веде в барабанну порожнину. У цьому каналі розміщена хрящова частина слухової труби.
Кістки лицьового черепа
Верхня щелепа (maxilla) розміщується у верхньо-передньому відділі лицевого черепа. У ній розрізняють тіло і чотири відростки. Тіло кістки має чотири поверхні: передню, носову, підскроневу, очноямкову (орбітальну). На передній поверхні визначається підочноямковий отвір, нижче від якого знаходиться іклова ямка. Передня поверхня переходить у загострений край у вигляді носової вирізки, нижче від якої помітна передня носова ость.
Носова поверхня має верхньощелепний розтвір, який веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху і сполучає носову порожнину з вищезгаданою пазухою. Спереду на носовій поверхні є сльозова борозна, яка бере участь в утворенні нососльозового каналу.
Латеральніше і трохи назад від передньої поверхні знаходиться підскронева поверхня, на якій розміщений верхньощелепний горб і кілька коміркових отворів.
Очноямкова поверхня утворює нижню стінку орбіти. Передній край цієї поверхні позначається як підочноямковий край, який медіально переходить у лобовий відросток. На очноямковій поверхні є підочноямкова борозна, яка переходить у підочноямковий канал, що відкривається на передній поверхні тіла під очноямковим отвором, через який проходять однойменні судини і нерв. Від зовнішнього кута тіла верхньої щелепи відходить виличний відросток, який з'єднується за допомогою шва з виличною кісткою.
Альвеолярний, або комірковий, відросток відходить униз у формі дуги від нижнього краю тіла кістки, спрямованої опуклістю вперед і назовні. Цей відросток відзначається значною мінливістю, що пов'язано з розвитком зубів. Нижня поверхня має зубні комірки, які віддалені одна від одної міжкомірковими перегородками.
Лобовий відросток, спрямований догори, доходить до лобової кістки і бере участь в утворенні присередньої стінки орбіти і грушоподібного отвору носа.
Піднебінний відросток має вигляд товстої короткої пластинки, яка відходить медіально, з'єднуючись з однойменним відростком другої верхньої щелепи, утворюючи більшу частину твердого піднебіння. Між обома піднебінними відростками, близько від їхнього переднього краю, є різцевий отвір, що веде до різцевого каналу.
Піднебінна кістка (ospalatinum) розміщена назад від верхньої щелепи і разом з нею бере участь в утворенні носової та ротової порожнин. У ній розрізняють горизонтальну й перпендикулярну пластинки. На обох пластинках піднебінної кістки є кілька відростків, отворів, борозен і гребенів.
Вилична кістка (oszygomaticus) за формою нагадує чотирикутник. На ній розрізняють: три поверхні — бічну, скроневу й очноямкову та два відростки — лобовий і скроневий. Кістка заповнює простір між виличними відростками верхньої щелепи, лобової і скроневої кісток і разом з останньою утворює виличну дугу.
Нижня носова раковина (conchanasalisinferior) має три відростки: верхньощелепний, сльозовий і решітчастий. Ця кістка бере участь в утворенні латеральної стінки порожнини носа.
Носова кістка (osnasale) має чотирикутну форму, в якій виділяють передню та задню поверхні. Вгорі носова кістка з'єднується з лобовою кісткою, а з боків — з лобовими відростками верхньої щелепи. Нижні краї беруть участь в утворенні грушоподібного отвору.
Сльозова кістка (oslacrimale) має вигляд тонкої пластинки, яка розміщена в передній частині медіальної стінки орбіти і зчленовується з лобовою і решітчастою кістками та з верхньощелепною кісткою. На передній частині зовнішньої поверхні кістки є сльозова борозна, яка з однойменною борозною верхньощелепної кістки утворює нососльозовий канал, який відкривається у нижній носовий хід.
Леміш(vomer) утворює задній відділ носової перегородки і має вигляд чотирикутної пластинки. Зверху вона товща і розділена на дві частини — крила, які з'єднуються з тілом основної кістки. Задній край леміша гладенький, вільний і відокремлює один від одного задні носові отвори — хоани.
Під'язикова кістка (oshyoideum) розміщена між нижньощелепною кісткою та щитоподібним хрящем гортані і має тіло, великі та малі роги, до яких прикріплюються над- і підпід'язикові м'язи.
Нижня щелепа (osmandibula) має форму підкови, у ній розрізняють тіло і дві гілки. На тілі виділяють основу і коміркову частину. На середині зовнішньої поверхні міститься підборідний виступ, зовні від якої є підборідний горбок, а трохи вище і латеральніше — підборідний отвір, крізь який проходять однойменні судини і нерви. Поруч і трохи ззаду від отвору розміщується коса лінія. Посередині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи знаходиться виступ — підборідна ость, трохи нижче і латеральніше від неї розміщена двочеревцева ямка. На бічних частинах внутрішньої поверхні тіла нижньощелепної кістки проходить щелепно-під'язикова лінія.
Коміркова частина має форму дуги. У ній містяться зубні комірки, в яких розміщуються корені зубів. На зовнішній поверхні коміркової частини розрізняють коміркові підвищення. Гілка нижньої щелепи утворює разом з тілом кут, із зовнішнього боку якого є добре виражена жувальна горбистість, ана внутрішній поверхні — крилоподібна. Гілка нижньої щелепи у верхньому відділі має два відростки: передній, вінцевий, і задній, виростковий. Між ними є глибока вирізка нижньої щелепи. Виростковий відросток закінчується головкою нижньої щелепи, яка зчленовується з відповідною ямкою скроневої кістки, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб. Нижче від головки знаходиться шийка нижньої щелепи. На середині внутрішньої поверхні гілки нижньощелепної кістки є отвір нижньої щелепи, який прикривається язичком цієї кістки і веде в канал нижньої щелепи, в якому містяться судини і нерви, які іннервують ясна і зуби нижньої щелепи.
Череп у цілому
Череп (cranium) поділяють на два відділи: верхній — склепіння і нижній — основу.
Склепіння утворене тім'яними кістками, потиличною і лобовою лусками, лускоподібною частиною скроневих кісток і ділянкою великих крил клиноподібної кістки. Кістки й частини кісток, які утворюють склепіння черепа, відносяться до плоских кісток і складаються із двох пластинок компактної кісткової речовини, між якими розташований невеликий прошарок губчастої речовини. Внутрішня пластинка, яка обернена до речовини головного мозку, внаслідок крихкості називається склоподібною. При забитті голови можуть спостерігатися осколкові переломи тільки цієї пластинки без порушення зовнішньої.
В основі виділяють зовнішню і внутрішню поверхні. На зовнішній поверхні визначаються крилоподібні відростки клиноподібної кістки, які обмежують хоани. Між скроневою і клиноподібною кістками є рваний отвір. На зовнішній поверхні основи на великих крилах клиноподібної кістки визначаються круглий, овальний, остистий отвори. На нижній поверхні піраміди скроневої кістки відкривається зовнішній отвір сонного каналу. Латеральніше від нього й трохи позаду знаходиться яремна ямка, яка веде у яремний отвір. Латеральніше від цього отвору визначаються шилоподібний і соскоподібний відростки, а поміж ними — шило-соскоподібний отвір. На потиличній кістці визначається великий (потиличний) отвір, по обидва боки від якого знаходяться потиличні виростки. На лусці потиличної кістки помітні зовнішній потиличний виступ, зовнішній потиличний гребінь. У передній частині зовнішньої поверхні розташоване кісткове піднебіння, по середній лінії якого проходить шов і починається різцевий канал. У його задньому відділі є поперечний піднебінний шов і великі й малі піднебінні отвори, які продовжуються в однойменні канали.
Внутрішня поверхня основи має три заглибини: передню, середню і задню черепні ямки.
Основні анатомічні утворення внутрішньої основи черепа:
Крім вищеназваних утворів на черепі виділяють носову порожнину, очні, скроневу, підскроневу і крилопіднебінні ямки.
Носова порожнина — початковий відділ дихальної системи, у ній знаходиться аферентна частина органа нюху.
Носова порожнина має вхідний отвір — грушоподібний і два вихідні отвори — хоани.
Порожнина носа має чотири стінки, які утворені:
Очні ямки (орбіти) — парні заглибини, які розміщуються з обох боків від носової порожнини і мають вигляд неправильних чотирикутних пірамід, верхівки яких обернені назад і медіально.
Розрізняють чотири стінки орбіти, які утворені:
Орбіта з'єднується з носовою порожниною, з передньою і середньою черепною ямкою, із скроневою, підскроневою і крилопіднебінними ямками.
Скронева ямка утворена тім'яною, скроневою, клиноподібною, лобовою і виличною кістками. її порожнина заповнена скроневим м'язом і жировою тканиною.
Підскронева ямка утворена клиноподібною кісткою, верхньою щелепою, виличною дугою, гілкою нижньої щелепи. Підскронева ямка з'єднується з крилопіднебінною ямкою, з орбітою, із середньою черепною ямкою.
Крилопіднебінна ямка утворена верхньою щелепою, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, клиноподібною кісткою. Крилопіднебінна ямка сполучається з носовою порожниною, середньою черепною ямкою, орбітою, з підскроневою ямкою.
З'єднання кісток черепа
Неперервне з'єднання за допомогою швів:
Перервне з'єднанняза допомогою скронево-нижньощелепного суглоба, який утворений головкою нижньощелепної кістки і нижньощелепною ямкою скроневої кістки. Він має допоміжні елементи — диск, зв'язки.
Тип суглоба — комбінований.За формою — виростковий.За функцією — рухи відбуваються у фронтальній площині — опускання й піднімання; у сагітальній площині — зміщення вперед і назад; у горизонтальній площині — зміщення вправо і вліво.
Вікові особливості черепа
Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини розмірами, пропорціями, формою, будовою кісткової тканини і характером з'єднань між кістками. Особливістю черепа новонародженого є тім'ячка: переднє, заднє, клиноподібне, соскоподібне
(останні два — парні). Переднє тім'ячко має форму ромба і розташоване між тім'яними кістками та лускою лобової кістки. Воно існує до двох років. Заднє тім'ячко розташоване між тім'яними кістками та лускою потиличної кістки і має форму трикутника, зкостеніння відбувається на початку першого року життя. У зв'язку з наявністю тім'ячок череп новонародженого дуже еластичний, що сприяє проходженню плода крізь пологові шляхи жінки, а в перші місяці життя — нормальному розвитку головного мозку.
У людей похилого віку поступово зменшується товщина кісток, і вони стають більш крихкими.
Лекція №4
Анатомія кісток верхньої і нижньої кінцівок та їх з’єднання
План
1.Загальна характеристика скелета верхньої і нижньої кінцівки.
2. Кістки грудного пояса:
- ключиця
- лопатка
3.З’єднання кісток грудного пояса
4.Вільна частина верхньої кінцівки:
- плечова кістка
-кістки передпліччя (ліктьова, променева)
-кістки кисті
5.З’єднання кісток вільної верхньої кінцівки
6. Кістки таза, їх з’єднання
7.Таз у цілому: відділи, середні розміри жіночого таза, площини,осі.
8.Статеві особливості таза.
9.Анатомічна будова кісток вільної нижньої кінцівки:
-стегнова
-кістки гомілки
-кістки стопи
10. З’єднання кісток нижньоїкінцівки.
Самостійне вивчення теми:
Зєднання кісток,їхня класифікація,види рухів у суглобах
Виконайте завдання №4 збірника позааудиторноі самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 28 – 66
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968., том перший.
Методичні вказівки для позааудиторної самостійної роботи (зошит для позааудиторної самостійної роботи).
Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів
(алгоритми), тема “Кісткова система” с. 66 — 101 .
Кістки та з’єднання грудного пояса
Кістки верхньої кінцівки (osmembrisuperioris) складаються з
Скелет плечового пояса утворюють дві парні кістки: ключиця та лопатка.
Ключиця(clavicula)
Єдина кістка, яка з'єднує вільну верхню кінцівку зі скелетом тулуба.
Вона має тіло та два кінці — груднинний і акроміальний. Стовщений присередній, або груднинний, кінецьмає сідлоподібну суглобову поверхню для з'єднання з грудниною,
а бічний, або акроміальний, плоску суглобову поверхню -це місце зчленування з акроміоном лопатки.
Бічна частина ключиці випуклістю спрямована назад, а присередня — вперед.
Лопатка (scapula)
має трикутну форму. У ній розрізняють три краї: верхній, бічний та присередній, три кути: верхній, нижній і бічний, дві поверхні — передню (реброву) і задню (дорзальну). На середині верхнього краю лопатки є вирізка лопатки, латеральніше — дзьобоподібний відросток (processuscoracoideus). Присередній край лопатки обернений до хребтового стовпа, а бічний край — до пахвової ямки.
Верхній кут лопатки обернений догори та медіально, нижній — вниз, бічний — значно стовщений. Цей кут відокремлений шийкою лопатки. У ділянці бічного кута є суглобова западина для з'єднання з головкою плечової кістки. Над верхнім краєм суглобової западини визначається надсуглобовий горбик, а нижче від западини — підсуглобовий горбик. Задня поверхня лопатки поділена остю лопатки на дві ямки: надос-тьову і підостьову. Ость лопатки закінчується виступом — плечовим відростком (акроміоном), на якому знаходиться суглобова поверхня для зчленування з ключицею. Передня поверхня утворює підлопаткову ямку. У вищезгаданих ямках містяться однойменні м'язи.
Скелет вільної верхньої кінцівки
Скелет вільної верхньої кінцівки включа
Плечова кістка(humerus)
довга трубчаста кістка, в якій виділяють тіло (діафіз) та два кінці (епіфізи) — верхній та нижній. Тіло плечової кістки у верхньому відділі має круглу форму, а в дистальному — тригранну, де виділяють три поверхні: передню присередню, передню бічну і задню. На бічній поверхні тіла плечової кістки знаходиться дельтоподібна горбистість, до якої прикріплюється дельтоподібний м'яз і позаду від якої, на задній поверхні тіла, помітна борозна променевого нерва. Вигинаючись, ця борозна йде зверху донизу і зсередини назовні. На проксимальному (верхньому) епіфізі знаходиться головка, яка відділяється від тіла кістки анатомічною шийкою, нижче від якої на передньобічній поверхні плечової кістки розташовані два підвищення: великий та малий горбики, між якими визначається міжгорбикова борозна. Від кожного горбика вниз тягнуться гребені великого і малого горбиків. Нижче від горбиків на тілі плечової кістки знаходиться хірургічна шийка.
Нижній кінець кістки стовщений і закінчується виростком плечової кістки; у ньому розрізняють головку та блок. Вище від блоку на передній поверхні знаходиться вінцева ямка, а над головкою — променева ямка. На задній поверхні плечової кістки в дистальному відділі знаходиться ямка ліктьового відростка. У ділянці нижнього епіфіза виділяють також два виступи — бічний і присередній надвиростки. На задній поверхні присереднього надвиростка є борозна ліктьового нерва.
До складу кісток передпліччя входять променева і ліктьова кістки, які також відносяться до трубчастих кісток.
Променева кістка(radius)
розташована з боку великого пальця, а відносно ліктьової кістки знаходиться назовні, трохи допереду. У цій кістці визначають тіло і два епіфізи. На тілі розрізняють три краї: передній, задній та міжкістковий, &також три поверхні: передню (долонну), задню (дорзальну) та бічну (зовнішню). На передній поверхні є живильний отвір, який у товщі кістки переходить у живильний канал.
На проксимальному епіфізі знаходиться головка, на верхній поверхні якої є суглобова ямка. Бічна поверхня її гладенька, вона утворює суглобовий обвід променевої кістки. Нижче від головки знаходиться шийка променевої кістки, а під нею добре виражена горбистість, місце прикріплення двоголового м'яза плеча. У нижньому відділі променевої кістки помітний шилоподібний відросток. На присередній поверхні дистального епіфіза визначається ліктьова вирізка і зап'ясткова суглобова поверхня.
Ліктьова кістка (ulna)
має три краї: передній, задній, міжкістковий — і три поверхні: задню, передню і присередню. На межі між тілом і верхнім епіфізом є горбистість ліктьової кістки — місце прикріплення плечового м'яза. На верхньому епіфізі визначається ліктьовий відросток (olecranon), на передній поверхні якого є півмісяцева вирізка, а нижче — вінцевий відросток. На бічній поверхні вінцевого відростка розміщується променева вирізка. Дистальний епіфіз ліктьової кістки утворює головку, від якої з присереднього боку відходить шилоподібний відросток. Головка має суглобовий обвід для з'єднання з вирізкою променевої кістки.
Кістки кисті
поділяються на три відділи:
Зап'ясткові кістки розташовані в два ряди:
Нараховують п'ять п'ясткових кісток. У кожній з них виділяють: тіло, проксимальний і дистальний епіфізи. Верхній, або проксимальний, епіфіз має назву основи п'ясткової кістки, а нижній — головки.
Кістки пальців (фаланги) мають видовжену форму. При цьому великий палець складається всього з двох фаланг — проксимальної і дистальної, II—Vпальці мають ще і середню фалангу. Як і в кістках п'ястка, у кожній фаланзі розрізняють тіло і два кінці — епіфізи. Верхній, проксимальний, епіфіз кожної фаланги позначають як основу, анижній, дистальний, як головку.
З'єднання кісток верхньої кінцівки
Перервні з'єднання (суглоби):
• груднинно-ключичний суглобутворений груднинним кінцем ключиці та ключичною вирізкою груднини. Суглоб має допоміжні елементи: зв'язки, диск.
Тип суглоба — комплексний.
За формою — сідлоподібний.
За функцією — багатоосьовий (навколо вертикальної осі відбуваються зміщення плечового пояса вперед і назад; навколо сагітальної осі — зміщення плечового пояса вверх і вниз; можливі також колові рухи);
• акроміально-ключичний суглобутворений суглобовими поверхнями акроміона і латерального кінця ключиці. Має допоміжні елементи: диск, зв'язки.
Тип суглоба — простий.
За формою — плоский.
За функцією— трьохосьовий, але рухи у цьому суглобі обмежені;
• плечовий суглобутворений суглобовими поверхнями головки плечової кістки і суглобовою западиною лопатки. Допоміжні елементи: суглобова дуга та дзьобо-надплечова зв'язка.
Тип суглоба — простий.
За формою— кулястий.
За функцією — трьохосьовий (рухи відбуваються навколо фронтальної осі — згинання та розгинання; навколо сагітальноїосі — відведення і приведення; навколо вертикальної осі — обертання, можливі також колові рухи);
• ліктьовий суглобскладається з трьох суглобів: плечо-ліктьового, плечо-променевого та проксимального променево-ліктьового, які мають одну суглобову капсулу. Суглоб утворений дистальним кінцем плечової кістки та проксимальними кінцями променевої та ліктьової кісток.
Тип суглоба — складний.
Форма плечо-ліктьового суглоба — спіральна, проксимального променево-ліктьового — циліндрична, плечо-променевого — куляста.
За функцією— двохосьовий (навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання; навколо вертикальної осі — пронація і супінація, причому ці рухи здійснюються в комбінації із дистальним променево-ліктьовим суглобом);
• дистальний променево-ліктьовий суглобутворений суглобовими поверхнями ліктьової вирізки променевої кістки та суглобовим обвідом головки ліктьової кістки.
Тип суглоба — комбінований.
За формою — циліндричний.
За функцією— одноосьовий (рухи відбуваються навколо вертикальної осі — пронація і супінація);
• променево-зап'ястковий суглобутворений зап'ястковою суглобовою поверхнею променевої кістки та суглобовими поверхнями першого ряду зап'ясткових кісток, окрім горохоподібної кістки. Суглоб має допоміжні елементи: зв'язки, диск.
Тип суглоба — складний.
За формою — еліпсоподібний.
За функцією— двохосьовий (рухи відбуваються навколо фронтальної осі — згинання і розгинання; навколо сагітальної — відведення і приведення);
• середньозап'ястковий суглобутворений оберненими одна до одної суглобовими поверхнями першого та другого рядів зап'ясткових кісток, окрім горохоподібної кістки, яка утворює самостійний суглоб. Суглоб має допоміжні елементи: зв'язки.
Тип суглоба — складний.
За формою — плоский.
За функцією— трьохосьовий, але рухи обмежені;
• зап'ястково-п'ясткові суглобиутворені суглобовими поверхнями кісток дистального (другого) ряду зап'ястка і основами п'ясткових кісток. Допоміжні елементи — зв'язки.
Тип суглоба — суглоби комбіновані.
За формою — плоскі.
За функцією— рухи обмежені.
Виняток становить зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця.
Тип суглоба — простий.
За формою — сідлоподібний.
За функцією— двохосьовий (великий обсяг рухів пальця і протиставлення його іншим пальцям);
• п'ястково-фалангові суглобиутворені суглобовими поверхнями головок І—Vп'ясткових кісток і основами проксимальних фаланг І—Vпальців.
Тип суглобів — прості.
За формою — кулясті.
За функцією— трьохосьові (рухи відбуваються навколо фронтальної осі — згинання й розгинання; навколо сагітальної осі — відведення й приведення, а також рухи навколо поздовжної осі);
• міжфалангові суглобиутворені суглобовими поверхнями головок і основами суміжних фаланг. Допоміжні елементи — зв'язки.
Тип суглобів — прості.
За формою — блокоподібні.
За функцією— одноосьові (відбувається згинання і розгинання навколо фронтальної осі).
Неперервні з'єднання (синдесмози):
До складу кісток нижньої кінцівки входять кістки поясанижньої кінцівки та скелета вільної частини нижньої кінцівки.
Пояс нижньої кінцівки складається з парної тазової кістки.
Кістки таза
Тазова кістка (oscoxae) належить до плоских кісток; виконує функції захисту, руху та опори. У дитячому віці вона складається з трьох кісток: клубової, сідничої та лобкової, які з'єднуються між собою за допомогою хряща. З віком ці кістки зростаються в одну. Зрощення відбувається в ділянці найбільшого навантаження, тобто в ділянці кульшової западини (acetabulum). У передньонижньому відділі краю цієї западини є вирізка кульшової западини. Внутрішня частина кульшової западини має назву півмісяцевої поверхні, на дні якої є ямка кульшової западини.
Клубова кістка (osilium) утворює верхню частину тазової кістки. У ній розрізняють тіло та крило. Крило кістки тонше за її тіло, на внутрішній поверхні кістки є дугоподібна лінія,яка відокремлює тіло від крила. Верхній край крила стовщений, нагадує літеру S і має назву клубового гребеня, до якого прикріплюються м'язи живота. Спереду гребінь закінчується передньою верхньою клубовою остю, нижче від якої знаходиться передня нижня клубова ость. На задньому кінці клубового гребеня є задня верхня клубова ость, а нижче — задня нижня клубова ость. На внутрішній поверхні крила клубової кістки є значно виражене заглиблення — клубова ямка. У ділянці зчленування крила клубової кістки з крижовою є крижово-тазова поверхня, вище від якої є клубова горбистість, а нижче — вушкоподібна поверхня, яка безпосередньо зчленовується з відповідною поверхнею крижової кістки. На зрвнішній поверхні крила клубової кістки є передня, задня і нижня сідничні лінії, від яких починаються сідничні м'язи.
Сіднича кістка (osischii) складається з тіла та гілки. На задній поверхні тіла знаходиться сіднича ость, вище від неї — велика сіднича вирізка, а нижче — мала сіднича вирізка. На межі між тілом сідничої кістки та її гілкою знаходиться обернений назовні і назад сідничий горб, до якого прикріплюються зв'язки та м'язи.
Лобкова кістка (ospubis) складається з тіла, верхньої та нижньої гілок. Верхня гілка лобкової кістки має гребінь, який попереду переходить у лобковий горбик. Уздовж нижнього краю верхньої гілки лобкової кістки проходить затульна борозна, де лежать однойменні судини і нерви. На внутрішній поверхні верхньої гілки знаходиться симфізна поверхня. З'єднання обох симфізних поверхонь має назву лобкового симфізу. Передній відділ верхньої гілки переходить у нижню гілку з утворенням гострого кута між ними. Сіднича кістка разом із гілками лобкової кістки утворює широкий затульний отвір.
Таз в цілому.Статеві особливості таза.
Дві тазові кістки, крижова кістка та куприк з'єднуються між собою суглобами і зв'язками в міцне кісткове кільце — таз (pelvis), яке служить для з'єднання тулуба з вільною частиною нижніх кінцівок.
Кісткове кільце таза поділяється на два відділи: верхній — великий таз і нижній — малий таз. Великий таз обмежений з боків крилами клубових кісток (спереду він не має кісткових стінок), ззаду — нижніми поперековими хребцями та основою крижової кістки. Від малого таза він відділяється межовою лінією, яка проходить по гребеню лобкової кістки, дугоподібній лінії клубової кістки і переходить через мис на протилежний бік. Обмежений таким чином отвір має назву верхнього отвору, або верхньої апертури, нижче від якого розташована порожнина малого таза. Передня стінка малого таза складається з лобкового симфізу та частин лобкових кісток, задня стінка утворена куприковою і крижовою кістками та зв'язками, а бічні стінки — клубовими і сідничими кістками. Знизу тазова порожнина обмежена нижнім отвором (апертурою) таза, який утворений сідничими горбами, гілками лобкових та сідничих кісток, куприком та зв'язками, які йдуть від крижової кістки досідничих кісток. Під лобковим симфізом і нижніми краями нижніх гілок правої та лівої лобкових кісток знаходиться під лобковий кут, розмір якого залежить від віку людини, статевих, а також індивідуальних особливостей.
Різниця в будові чоловічого та жіночого таза чітко визначається в період статевого дозрівання:
В акушерській практиці мають важливе значення розміри великого та малого таза. Для їхнього визначення використовують анатомічні розміри, а також лінії й площини.
Анатомічна будова кісток вільної нижньої кінцівки
Скелет вільної частини нижньої кінцівки складається зі
Стегнова кістка (femur)
належить до довгих трубчастих кісток, це найдовша і наймасивніша кістка людини. У ній розрізняють тіло і два епіфізи — верхній (проксимальний) і нижній (дистальний). Тіло стегнової кістки майже циліндричної форми, на задній поверхні має шорстку лінію, на якій розрізняють присередню та бічну губи, які донизу розходяться і обмежують трикутної форми підколінну поверхню. На верхньому епіфізі найбільшим утворенням є головка стегнової кістки, нижче від якої є шийка. У верхньому відділі головки розміщується маленьке заглиблення — ямка головки стегнової кістки. У тому місці, де шийка з'єднується з тілом, знаходяться два горби: великий та малий вертлюги. На внутрішній поверхні великого вертлюга визначається глибока вертлюгова ямка. Між вертлюгами на передній поверхні є міжвертлюгова лінія, а на задній — міжвертлюговий гребінь. Нижній кінець кістки сплощений у передньозадньому напрямку, стовщується і закінчується присереднім і бічним виростками. Між ними є міжвиросткова ямка. Попереду від них поверхня виростків переходить у надколінкову поверхню. Вище від виростків по обидва боки визначають присередній і бічний надвиростки.
Надколінок (patella)
міститься у товщі сухожилка чотириголового м'яза стегна. У ньому розрізняють основу, розміщену біля його верхнього краю, та верхівку, обернену донизу. Розрізняють передню та задню поверхні. Задня поверхня є суглобовою, вона сполучається з надколінковою поверхнею стегнової кістки і поділена поздовжнім гребінцем на дві площинки: меншу, присередню, і більшу, бічну. Це має практичне значення, щоб розпізнати лівий та правий надколінки.
Скелет гомілки складається з двох довгих трубчастих кісток — великогомілкової та малогомілкової. Перша розташовується медіально, а друга — латерально.
Великогомілкова кістка (tibiа)
має тіло та верхній (проксимальний) і нижній (дистальний) епіфізи. На тілі розрізняють три краї: передній, міжкістковий і присередній, а також три поверхні: присередню, бічну і задню. На передньому краї у верхньому відділі тіла знаходиться горбистість великогомілкової кістки, до якої прикріплюється сухожилок чотириголового м'яза стегна.
На верхньому епіфізі виділяють присередній та бічний виростки, на задньонижній поверхні бічного виростка є малогомілкова суглобова поверхня для зчленування з малогомілковою кісткою. Зверху кожен з виростків має дещо вигнуту суглобову поверхню, ці поверхні об'єднуються в одну і називаються верхньою суглобовою поверхнею. Майже посередині її визначається міжвиросткове підвищення, на якому визначають присередній і бічний міжвиросткові горбки. Попереду і позаду від зазначених горбків розміщується переднє і заднє міжвиросткові поля.
Нижній епіфіз на присередньому боці має відросток — присередня кісточка, на бічному боці якого є суглобова поверхня. На нижній поверхні дистального епіфіза знаходиться нижня суглобова поверхня для з'єднання з кістками стопи. На бічній поверхні міститься малогомілкова вирізка, до якої прилягає нижній відділ малогомілкової кістки.
Малогомілкова кістка (fibula)
має тіло, верхній (проксимальний) і нижній (дистальний) епіфізи. Тіло має три краї: передній, задній, міжкістковий. Зазначені краї відокремлюють три поверхні: бічну, присередню і задню. Верхній кінець кістки має головку, на якій визначається суглобова поверхня. Нижче від головки знаходиться шийка малогомілкової кістки.
На нижньому епіфізі розташована бічна кісточка, на внутрішній поверхні якої знаходиться суглобова поверхня для зчленування з великогомілковою кісткою.
Кістки стопи (ossapedis)
поділяються на три відділи: кістки заплесна, кістки плесна та кістки пальців (фаланги).
Будова стопи залежить від її функції, оскільки вона підтримує тіло у вертикальному положенні і зумовлює пересування людини. Стопа побудована і функціонує як пружне рухоме склепіння. Ця особливість будови стопи є характерною ознакою людини, що пов'язано з прямоходінням.
Виділяють п'ять поздовжніх і одне поперечне склепіння. Розміщення кісток стопи у вигляді склепіння підтримують численні міцні зв'язки та м'язи.
У разі ослаблення цього апарату склепіння опускається, стопа набуває неправильної будови і має назву плоскої стопи.
Заплесно
утворено короткими губчастими кістками, що розміщені в два ряди. До першого ряду належать надп'яткова та п'яткова кістки, а до другого — човноподібна, кубоподібна і три клиноподібні кістки.
Кістки плесна,
їх п'ять, належать до трубчастих кісток. У плесновій кістці розрізняють тіло, проксимальний та дистальний епіфізи, що відповідно мають назву — основа та головка.
У кожній фаланзі виділяють тіло та два епіфізи — проксимальний, який утворений основою фаланги, та дистальний, що відповідає головці фаланги; II—V пальці утворені трьома фалангами: проксимальною, середньою та дистальною. Великий палець має тільки дві фаланги — проксимальну і дистальну.
З'єднання кісток нижньої кінцівки
З'єднання тазового пояса
Неперервні з'єднання:
Перервні з'єднання:
• крижово-клубовий суглоб, який утворений вушкоподібною поверхнею крижової кістки та однойменною поверхнею клубової кістки.
Суглоб має додаткові елементи: диск та зв'язки.
Тип суглоба — простий.
За формою — плоский.
За функцією— рухи практично відсутні.
З'єднання кісток вільної нижньої кінцівки
Перервні з'єднання:
• кульшовий суглобутворений кульшовою западиною та головкою стегнової кістки. Суглоб має допоміжні елементи: суглобову губу, зв'язки.
Тип суглоба — простий.
За формою — чашоподібний.
За функцією— трьохосьовий (навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання; навколо сагітальної осі — приведення і відведення, навколо вертикальної — пронація і супінація, а також обертання);
• колінний суглобутворений виростками стегнової кістки, верхньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки і суглобовою поверхнею надколінка. Суглоб має допоміжні елементи: присередній меніск, бічний меніск, зв'язки.
Тип суглоба — комплексний.
За формою — виростковий.
За функцією— двохосьовий (навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання, навколо вертикальної осі — обертання при зігненому коліні);
• велико-малогомілковий суглобутворений малогомілковою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки і головкою малогомілкової кістки.
Тип суглоба — простий.
За формою — плоский.
За функцією— майже нерухомий;
• гомілково-стопний суглобутворений нижньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки, присередньою і бічною кісточками і блоком надп'яткової кістки.
Суглоб має додаткові елементи — зв'язки.
Тип суглоба — складний.
За формою — блокоподібний.
За функцією — одноосьовий (навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання);
• поперечний суглоб заплесна (суглоб Шопара) складається з двох суглобів: п'ятково-кубоподібного і надп'ятково-човноподібного. Вони утворені суглобовими поверхнями вищезгаданих кісток.
Тип суглоба — комбінований.
За формою п'ятково-кубоподібний суглоб — плоский, а надп'ятково-човноподібний — кулястий.
За функцією — одноосьовий (навколо сагітальної осі відбувається приведення і відведення);
• заплесно-плеснові суглоби (суглоби Лісфранка) утворені суглобовими поверхнями кубоподібної, клиноподібних кісток і основами плеснових кісток.
Тип суглобів — комбіновані суглоби.
За формою — плоскі.
За функцією — рухи обмежені;
• міжплеснові суглобиутворені бічними суглобовими поверхнями суміжних плеснових кісток. Суглоби фіксують тильні та підошовні плеснові зв'язки.
Тип суглобів — комбіновані.
За формою — плоскі.
За функцією — рухи обмежені;
• плесно-фалангові суглобиутворені головками плесновихкісток і основами проксимальних фаланг.
Тип суглобів — прості.
За формою — кулясті.
За функцією — трьохосьові;
• міжфалангові суглобиутворені суглобовими поверхнямпроксимальних і середніх фаланг та середніх і дистальних фаланг.
Тип суглобів — прості.
За формою — блокоподібні.
За функцією — одноосьові (навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання).
Неперервні з'єднання:
Лекція №5
Тема :Анатомія м’язів голови та шиї, тулуба
План
1. М’язи голови: класифікація,апоневротичний шолом:
а) будова та функції жувальних м’язів;
б) мімічні м’язи: особливостібудови, функції;
2. М’язи шиї класифікація:
-поверхневі
-надпід'язикові
-під'язикові
-глибокі.Шийна фасція, сонна піхва
3.М’язи та фасції спини ( поверхневі, глибокі ), розташування, функції.
4. М’язи грудної клітки ( поверхневі, власні ), розташування, функції.Діафрагма.
5.М'язи живота.
6.Топографічні утвори живота: біла лінія живота, пахвинний канал, піхви прямого м'яза живота.
7. Ділянки тулуба:ділянки спини,грудей,живота,трикутники діафрагми.
Самостійне вивчення теми:
М’яз як орган,сухожилки,апоневрози,загальні поняття про біомеханіку м’язів.
Виконайте завдання №5 збірника самостійной поза аудиторної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 28 - 66
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968., том перший.
Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів (алгоритми), тема “М'язова система”
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.12 — 13.
М'язи голови
М'язи голови поділяють на жувальні та мімічні.
Жувальні м'язи:
• жувальний м'яз — починається від нижнього краю виличної кістки і виличної дуги і прикріплюється до жувальної горбистості кута нижньої щелепи.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);
• скроневий м'яз — починається від скроневої ямки (лежить у скроневій ямці) і прикріплюється до вінцевого відростка нижньощелепної кістки.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот), задні волокна під час двобічного скорочення зміщують щелепу назад;
• присередній крилоподібний м'яз починається від крилоподібного відростка клиноподібної кістки і прикріплюється до крилоподібної горбистості кута нижньощелепної кістки.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);
• бічний крилоподібний м'яз — починається від крилоподібного відростка і великого крила клиноподібної кістки і прикріплюється до шийки нижньощелепної кістки.
Функція: під час двобічного скорочення зміщує нижню щелепу вперед, при однобічному — вбік.
Мімічні м'язи:
• надчерепний м'яз — має широку сухожилкову частину, або сухожилковий шолом, і м'язові черевця: переднє, або лобове, і заднє, або потиличне.
Функція: підіймає брови, зміщує шкіру чола вгору і назад, утворюючи складки шкіри на чолі ("м'яз здивування");
Особливості мімічних м'язів: прикріплюються до шкіри, виконують рухи шкіри, не вкриті фасціями.
М’язи шиї
М'язи шиї поділяють на поверхневі та глибокі.
Поверхневі м'язи шиї:
• підшкірний м'яз — лежить під шкірою у вигляді тонкої
пластинки.
Функція: зміщує шкіру шиї і кути рота вниз;
• груднинно-ключично-соскоподібний м'яз — починається від ручки груднини, груднинного кінця ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії.
Функція: у разі однобічного скорочення згинає шию у свій бік і повертає голову в протилежний бік; при двобічному скороченні утримує голову у вертикальному положенні (розгинає шию).
Надпід'язикові м'язи:
• шило-під'язиковий м'яз — починається від шилоподібного відростка скроневої кістки і прикріплюється до під'язикової кістки.
Функція: над під'язикові м'язи підіймають під'язикову кістку; крім того, перші три надпід'язикові м'язи опускають нижню щелепу, беручи участь у ковтанні.
Підпід'язикові м'язи:
Функція: підпід'язикові м'язи опускають під'язикову кістку» груднинно-щитоподібний м'яз опускає гортань, щито-під'язи-ковий м'яз при фіксованій під'язиковій кістці підіймає гортань.
Глибокі м'язи шиї.
Латеральна група — драбинчасті м'язи:
Функція: у разі двобічного скорочення згинають шию, при однобічному — відводять у свій бік, при фіксованій шиї підіймають І та II ребра.
Між переднім і середнім драбинчастими м'язами є міжм'я-зовий міждрабинчастий простір, в якому проходить підключична артерія; спереду від переднього драбинчастого м'яза знаходиться переддрабинчастий простір, в якому проходить підключична вена.
Медіальна група — передхребтові м'язи:
Функція: згинають шию.
На сучасному етапі вимогам хірургічної практики найбільш відповідає класифікація фасцій шиї, розроблена В.М. Шевкуненком, згідно з якою на шиї виділяють п'ять фасцій:
Трикутники шиї
Серединна лінія поділяє шию на праву та ліву половини. Як на правій, так і на лівій половинах виділяють по два великі трикутники: медіальний і латеральний.
Медіальний (присередній) трикутник шиї — обмежений серединною лінією шиї, нижньою щелепою, груднинно-ключично-соскоподібним м'язом. Цей трикутник поділяється на:
підщелепний трикутник, обмежений нижньою щелепою і черевцями двочеревцевого м'яза. Тут знаходиться підщелепна слинна залоза;
Латеральний (бічний) трикутник шиї — обмежений заднім краєм груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, трапецієподібним м'язом і ключицею. Цей трикутник поділяється на:
М’язи спини
М'язи тулуба поділяють на м'язи спини, грудей і живота.
М'язи спини поділяють на дві групи: поверхневі та глибокі.
Поверхневі м'язи спини:
• трапецієподібний м'яз — починається від верхньої каркової лінії, зовнішнього потиличного виступу, каркової зв'язки, остистих відростків грудних хребців і прикріплюється до акроміального кінця ключиці, акроміона, лопаткової ості.
Функція: верхні пучки м'яза підіймають плечовий пояс, нижні — опускають. Під час двобічного скорочення зводяться лопатки (зміщення плечового пояса назад), розгинається шия;
• найширший м'яз спини — починається від остистих відростків 4—5 нижніх грудних і всіх поперекових хребців, крижової кістки, клубової кістки, нижніх ребер і прикріплюється до плечової кістки (малого горбка).
Функція: розгинає, приводить, пронує плече (обертає всередину); при фіксованих кінцівках — підтягує тулуб, бере участь у диханні;
• великий ромбоподібний м'яз і малий ромбоподібний м'яз — починаються від остистих відростків двох нижніх шийних (малий) і чотирьох верхніх грудних (великий) хребців і прикріплюються до присереднього краю лопатки.
Функція: підіймає лопатку, наближує лопатку до хребта (зміщує плечовий пояс назад), фіксує лопатку;
• м'яз підіймач лопатки — починається від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців; прикріплюється до верхнього кута лопатки.
Функція: підіймає лопатку;
• задній верхній зубчастий м'яз — починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців і прикріплюється до II—Vребер.
Функція: підіймає вказані ребра;
• задній нижній зубчастий м'яз — починається від остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців; прикріплюється до IX—XIIребер.
Функція: опускає нижні ребра.
Глибокі м'язи спини:
• ремінний м'яз голови і шиї — починається від остистих відростків шийних (м'яз голови), грудних (м'яз шиї) хребців і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії (м'яз голови), потиличної кістки, до поперечних відростків шийних хребців (м'яз шиї).
Функція: у разі однобічного скорочення обертає голову у свій бік, при двобічному — розгинає шию;
• м'яз-випрямляч хребта — латеральний тракт глибоких м'язів спини. Цей м'яз починається від крижової кістки, клубової кістки, остистих і поперечних відростків поперекових хребців і має три частини.
Функція: розгинає хребет, опускає ребра, у разі однобічного скорочення згинає хребет у свій бік;
• поперечноостьовий м'яз — медіальний тракт глибоких м'язів спини (лежить під латеральним). Цей м'яз починається від поперечних відростків нижніх хребців і прикріплюється до остистих відростків верхніх хребців; складається з трьох частин (шарів).
Функція: у разі однобічного скорочення виконується обертання хребта, у разі двобічного — розгинання хребта;
Функція: у разі двобічного скорочення підпотиличні м'язи розгинають шию; при однобічному — відводять і обертають голову у свій бік.
Фасції спини:
Грудо-поперекова фасція — власна фасція спини — поділяється на два листки:
М'язи грудей
М'язи грудей поділяють на поверхневі м'язи, які починаються від грудної клітки і йдуть до пояса верхньої кінцівки та вільної верхньої кінцівки, і глибокі (власні) м'язи грудної клітки, які входять до складу стінок грудної порожнини.
Поверхневі м'язи грудної клітки:
• великий грудний м'яз — починається від груднинного кінця ключиці, груднини, хрящів II—VIIребер і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: згинає, приводить, обертає всередину плече;
• малий грудний м'яз — лежить під великим грудним м'язом, починається від II—Vребер і прикріплюється до дзьобо-подібного відростка лопатки.
Функція: зміщує лопатку вниз і вперед;
підключичний м'яз — розміщений між ключицею та І ребром.
Функція: зміщує ключицю вниз;
• передній зубчастий м'яз — починається зубцями від дев'яти верхніх ребер і прикріплюється до присереднього краю лопатки.
Функція: зміщує лопатку до тулуба.
Поверхневі м'язи грудної клітки при фіксованих верхніх кінцівках підіймають ребра і таким чином беруть участь у диханні (поверхневі м'язи грудної клітки називають допоміжними дихальними м'язами).
Глибокі м'язи грудей:
• зовнішні міжреброві м'язи — починаються від нижнього краю ребра, йдуть зверху вниз і ззаду наперед і прикріплюються до верхнього краю нижнього ребра.
Функція: підіймають ребра, розширюючи грудну клітку, і таким чином беруть участь у диханні (вдих);
• внутрішні міжреброві м'язи — лежать під зовнішніми, їхні волокна ідуть у напрямку, протилежному напрямку зовнішніх міжребрових м'язів.
Функція: опускають ребра, звужуючи грудну клітку, і таким чином беруть участь у диханні (видих);
• підреброві м'язи — лежать на внутрішній поверхні задньої стінки грудної клітки, мають такий самий напрямок волокон, як внутрішні міжреброві м'язи, але перекидаються через одне-два ребра.
Функція: опускають ребра під час дихання (видих);
• поперечний м'яз грудної клітки — розміщений на внутрішній поверхні передньої стінки грудної клітки і починається від тіла груднини, мечоподібного відростка; прикріплюється до хрящів II—VIребер.
Функція: опускає ребра, бере участь у диханні (видих).
Діафрагма відділяє грудну порожнину від черевної. Це плоский тонкий м'яз, який має форму купола, оберненого догори, зверху і знизу вкритий фасціями та серозними оболонками. М'язові волокна діафрагми починаються від груднини, ребер і поперекових хребців, тому в ній виділяють три частини: груднинну, реброву та поперекову, остання складається з двох ніжок (правої та лівої). Центральний відділ діафрагми складається із сухожилка, який носить назву сухожилкового центру.
Діафрагма має три отвори: отвір порожнистої вени, розміщений у сухожилковому центрі, аортальний розтвір і стравохідний розтвір, які розміщені в поперековій частині діафрагми, утворені переплетінням ніжок діафрагми.
У діафрагмі є "слабкі" місця, де відсутні м'язові волокна, вона утворена фасціями та серозними оболонками. Ці місця діафрагми парні, вони розміщені між частинами діафрагми і мають назву трикутників (груднинно-ребровий та попереково-ребровий). Якщо трикутники діафрагми дуже широкі, можливі діафрагмові грижі (випинання вмісту черевної порожнини в грудну).
Топографічна анатомія грудей
Поняття "груди" включає верхню частину тулуба, яка об'єднує в собі грудну стінку, грудну порожнину і органи, що залягають у ній.
Верхньою межею є лінія, яка проходить уздовж яремної вирізки груднини, верхнього краю ключиць, ключично-акроміального зчленування до остистого відростка VIIшийного хребця. Нижня починається від мечоподібного відростка груднини, а далі прямує вздовж нижнього краю ребрових дуг, через вільні кінці XIі XIIребер і закінчується на остистому відростку XIIгрудного хребця. Груди від верхньої кінцівки спереду та ззаду обмежені дельтоподібним м'язом. Розташування органів грудної порожнини не відповідає межам грудей. Так, наприклад, куполи плеври знаходяться в нижніх відділах шиї, а органи черевної порожнини разом з діафрагмою підіймаються вище від ребрових дуг.
М'язи живота
М'язи живота утворюють передньобічну стінку черевної порожнини, заповнюючи проміжок між грудною кліткою і тазом. Вони розміщені симетрично від серединної лінії, а їхні волокна йдуть у косому, поперечному та поздовжньому напрямках.
М'язи живота поділяють на 3 групи.
Передня група:
• прямий м'яз живота — починається від передньої поверхні хрящів V—VIIребер і мечоподібного відростка і прикріплюється до лобкової кістки.
Латеральна група:
• поперечний м'яз живота — лежить під внутрішнім косим м'язом, починається від внутрішньої поверхні шести нижніх ребер, від клубової кістки, апоневроз м'яза зростається з апоневрозом такого самого м'яза з протилежного боку.
Задня група:
• квадратний м'яз попереку починається від клубової кістки і прикріплюється до XII ребра і поперечних відростків поперекових хребців.
Функції м'язів живота:
Фасції живота:
• внутрішньочеревна фасція — вистилає стінки порожнини живота, нижня її частина має назву поперечної фасції.
Топографічна анатомія живота
Зовнішніми орієнтирами живота є:
зверху — лінія, яка йде від мечоподібного відростка груднини по ребровій дузі, вільних кінцях XI, XIIребер до остистого відростка XIIгрудного хребця;
знизу — від верхнього краю лобкового зчленування по пахвинних зв'язках і гребенях клубових кісток.
Ділянка живота представлена його стінками і порожниною живота, яка складається з очеревинної порожнини і заочеревинного простору. На передньобічній стінці живота виділяють дев'ять ділянок, у межах яких і проектуються органи черевної порожнини. Двома умовними горизонтальними лініями порожнину живота поділяють на три поверхи:
Двома вертикальними лініями, умовно проведеними вздовж латеральних країв прямих м'язів живота від ребрової дуги до лобкового горбка, кожний з поверхів поділяється на три окремі ділянки. Верхній поверх поділяється на праву підреброву, ліву підреброву ділянку та епігастральну ділянку. Середній поверх — на праву латеральну ділянку, ліву латеральну ділянку і пупкову ділянку. Нижній поверх — на праву пахвинну ділянку, ліву пахвинну ділянку і лобкову ділянку.
На передній стінці живота виділяють білу лінію живота — місце зрощення шести апоневрозів (апоневрози правих і лівих зовнішніх і внутрішніх косих і поперечних м'язів живота), яка розміщується по серединній лінії між присередніми краями прямих м'язів від мечоподібного відростка до лобкового зрощення. Приблизно на середині білої лінії знаходиться пупкове кільце, через яке у внутрішньоутробний період проходили судини. Особливістю білої лінії є те, що в деяких місцях між сухожилковими пучками є невеликі отвори, заповнені жировою тканиною. Ці отвори, а також пупкове кільце можуть бути місцем утворення пупкової грижі та гриж білої лінії. У нормі крізь ці отвори проходять судини.
Правий та лівий прямі м'язи живота містяться в однойменній піхві, яка утворена апоневрозами м'язів латеральної групи. Передня стінка піхви вище від пупка утворена апоневрозом зовнішнього косого м'яза живота і переднім листком апоневрозу внутрішнього косого м'яза живота; нижче від пупка передня стінка піхви містить три апоневрози (апоневрози зовнішнього і внутрішнього косих і поперечного м'язів живота). Задня стінка піхви вище від пупка утворена заднім листком апоневрозу внутрішнього косого м'яза живота і апоневрозом поперечного м'яза живота; нижче від пупка задня стінка піхви утворена лише поперечною фасцією.
У пахвинній ділянці знаходиться пахвинний канал, який проходить зверху вниз, містить сім'яний канатик (у чоловіків) або круглу зв'язку матки (у жінок). Довжина пахвинного каналу становить приблизно 5 см.
Пахвинний канал має чотири стінки:
Поверхневе пахвинне кільце утворене розходженням волокон апоневрозу зовнішнього косого м'яза на дві ніжки — присередню і бічну,— міжніжковими волокнами та поверненою зв'язкою. Присередня ніжка прикріплюється до лобкового симфізу, бічна — до лобкового горбка.
Глибоке пахвинне кільце — заглибина в задній стінці пахвинного каналу, яка розташована латеральніше від бічної пупкової складки, називається бічною пахвинною ямкою.
Пахвинний канал може бути місцем утворення пахвинних гриж.
Лекція №6
Тема: Анатомія м’язів верхньої і нижньої кінцівок
План
1.М’язи верхніх кінцівок, загальна характеристика.
2.М'язи плечового пояса.
3. М’язи плеча (передній і задній відділи).
4.Топографічні утворення верхньої кінцівки (пахвова, ліктьова ямки).
5.М'язи таза.
6.М'язи стегна.
7. Топографічні утворення нижньої кінцівки (підколінна ямка, стегновий канал)
Самостійне вивчення тем:
1. М’язи передпліччя, м’язи кисті.
2. М’язи гомілки і м’язи стопи.
Виконайте завдання №6,7 збірника поза аудиторної самостійної роботи
Література
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 179 -189
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.,т1 то
Методичні вказівки для позааудиторної самостійної роботи (зошит для позааудиторної .
М'язи верхньої кінцівки поділяють на:
М'язи плечового пояса:
• дельтоподібний м'яз — починається від ключиці і лопатки (акроміона, ості лопатки) і прикріплюється до дельтоподібної горбистості плечової кістки.
Функція: відводить руку (плече), передні волокна м'яза виконують згинання, а задні — розгинання плеча;
• надостьовий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: відводить руку (плече);
• підостьовий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече назовні (супінація плеча);
• малий круглий м'яз — починається від бічного краю лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече назовні (супінація);
• великий круглий м'яз — починається від нижнього кута лопатки і прикріплюється до малого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече всередину (пронація), розгинає і приводить руку (плече);
• підлопатковий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до малого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече всередину (пронація), приводить руку (плече).
М'язи вільної частини верхньої кінцівки
М'язи плеча.
Передня група — згиначі:
• дзьобо-плечовий м'яз — починається від дзьобоподібного відростка лопатки і прикріплюється до плечової кістки.
Функція: згинає і приводить плече;
• двоголовий м'яз плеча — починається двома головками: довгою головкою від верхнього краю суглобової западини лопатки і короткою головкою від дзьобоподібного відростка лопатки і прикріплюється до горбистості променевої кістки.
Функція: згинає плече і передпліччя;
• плечовий м'яз — починається від плечової кістки і прикріплюється до горбистості ліктьової кістки.
Функція: згинає передпліччя. Задня група — розгиначі:
• триголовий м'яз плеча — починається трьома головками: довгою головкою від нижнього краю суглобової западини лопатки, присередньою і бічною головками від плечової кістки і прикріплюється до ліктьового відростка, ліктьової кістки.
Функція: розгинає плече і передпліччя;
• ліктьовий м'яз — починається на задній поверхні бічного надвиростка плечової кістки і прикріплюється до ліктьової кістки в її проксимальному відділі.
Функція: розгинає передпліччя.
М'язи передпліччя.
Передня група (пронатори і згиначі).
Більшість м'язів передньої групи починаються від присереднього надвиростка плечової кістки і прикріплюються до кісток передпліччя та кисті:
Функція: обертає передпліччя всередину (пронація);
• променевий м'яз-згинач зап'ястка — прикріплюється до основи II п'ясткової кістки.
Функція: згинає і відводить кисть;
• ліктьовий м'яз-згинач зап'ястка — прикріплюється до кісток зап'ястка та основи V п'ясткової кістки.
Функція: згинає і приводить кисть;
Функція: згинає кисть, згинає середні фаланги II—V пальців;
• глибокий м'яз-згинач пальців — прикріплюється до основ дистальних фаланг II—V пальців.
Функція: згинає дистальні фаланги II—V пальців;
• довгий м'яз-згинач великого пальця — прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: згинає дистальну фалангу великого пальця;
• плечопроменевий м'яз — починається від плечової кістки і прикріплюється до латеральної поверхні нижньої третини променевої кістки.
Функція: згинає передпліччя.
Задня група (супінатори і розгиначі).
Більшість м'язів задньої групи починаються від бічного надвиростка плечової кістки і прикріплюються до кісток передпліччя та кисті:
• м'яз-супінатор — прикріплюється до латеральної поверхні верхньої третини променевої кістки.
Функція: обертає передпліччя назовні (супінація);
• довгий променевий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи II п'ясткової кістки.
Функція: розгинає і відводить кисть;
• короткий променевий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи III п'ясткової кістки.
Функція: розгинає кисть;
• ліктьовий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи V п'ясткової кістки.
Функція: розгинає і приводить кисть;
• довгий відвідний м'яз великого пальця — починається від задньої поверхні променевої та ліктьової кісток і прикріплюється до основи І п'ясткової кістки.
Функція: відводить великий палець;
• короткий м'яз-розгинач великого пальця — починається від задньої поверхні променевої кістки і прикріплюється до основи проксимальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає проксимальну фалангу великого пальця;
• довгий м'яз-розгинач великого пальця — починається від задньої поверхні ліктьової кістки і прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає дистальну фалангу великого пальця;
• м'яз-розгинач вказівного пальця — починається від задньої поверхні ліктьової кістки і прикріплюється до проксимальної фаланги вказівного пальця.
Функція: розгинає вказівний палець;
• м'яз-розгинач пальців — прикріплюється до основ середніх та дистальних фаланг II—V пальців.
Функція: розгинає II—V пальці;
• м'яз-розгинач мізинця — прикріплюється до основ середньої та дистальної фаланг мізинця.
Функція: розгинає мізинець.
М'язи кисті.
Латеральна група (м'язи підвищення великого пальця):
Медіальна група (м'язи підвищення мізинця):
Середня група (м'язи долоні):
На тилі кисті м'язів немає.
Топографічна анатомія верхньої кінцівки
Верхня кінцівка спереду відмежовується лінією, проведеною вздовж дельтоподібно-грудної борозни, позаду — лінією, яка проведена вздовж задньої дельтоподібної борозни, знизу — по лінії, яка з'єднує нижні краї великого грудного м'яза та найширшого м'яза спини.
У межах верхньої кінцівки виділяють сім ділянок: пахвову, дельтоподібну, плеча, ліктьову, передпліччя, зап'ястя, кисті.
Спільними для верхньої кінцівки і грудей є три ділянки: лопаткова, підключична, пахвова.
Важливими топографічними утвореннями є пахвова та ліктьова ямки.
Пахвова ямка має чотири стінки і два отвори. Передня стінка утворена великим та малими грудними м'язами, задня — підлопатковим і великим круглим м'язами та найширшим м'язом спини, присередня — переднім зубчастим м'язом, а бічна — плечовою кісткою та м'язами плеча.
Верхній отвір пахвової ямки обмежений І ребром, ключицею з підключичним м'язом та верхнім краєм лопатки. Крізь нього проходять з боку шиї великі судини та нерви. Нижній отвір пахвової ямки спереду обмежений нижнім краєм великого грудного м'яза, ззаду — нижнім краєм найширшого м'яза спини, присередньо — переднім зубчастим м'язом та зовні — плечовою кісткою з м'язами плеча. Пахвова ямка заповнена жировою тканиною, в якій знаходяться лімфатичні вузли, судини та нерви.
Ліктьова ямка обмежена зверху двоголовим та плечовим м'язами, зовні — плечопроменевим, а зсередини — круглим пронатором. У ділянці ямки, безпосередньо під шкірою, розміщена серединна вена ліктя, а в глибині її проходять плечові артерія та вени, а також серединний нерв, містяться лімфатичні вузли.
М'язи нижньої кінцівки
поділяють на м'язи тазового пояса та м'язи вільної нижньої кінцівки.
М'язи тазового пояса:
• клубово-поперековий м'яз— починається двома м'язами: клубовим м'язом, який лежить у клубовій ямці, і великим поперековим м'язом, який починається від поперекових хребців. Обидва м'язи з'єднуються в клубово-поперековий, що виходить через м'язову лакуну і прикріплюється до малого вертлюга стегнової кістки.
Функція: згинає стегно, при фіксованих кінцівках згинає тулуб;
• великий сідничний м'яз— починається від зовнішньої поверхні клубової кістки, задньої поверхні крижової кістки та
куприка, прикріплюється до сідничної горбистості стегнової кістки.
Функція: розгинає стегно, при фіксованих кінцівках розгинає тулуб;
• середній сідничний м'яз— лежить під попереднім м'язом, починається від зовнішньої поверхні крила клубової кістки, прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: відводить стегно;
• малий сідничний м'яз— знаходиться під середнім сідничним м'язом, починається від зовнішньої поверхні крила клубової кістки, прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: відводить стегно;
• м'яз-натягувач широкої фасції— починається від верхньої передньої ості та гребеня клубової кістки, переходить у лубово-великогомілковий тракт і прикріплюється до бічного виростка великогомілкової кістки.
Функція: згинає стегно;
• грушоподібний м'яз— починається на тазовій поверхні крижової кістки, виходить з порожнини таза через великий
сідничий отвір і прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертає стегно назовні (супінація);
• внутрішній затульний м'яз— починається від внутрішнього краю затульного отвору, проходить через малий сідничний отвір і прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертає стегно назовні (супінація);
• близнюкові м'язи: верхній близнюковий м'яз — починається від ості сідничої кістки, нижній — від сідничого горба; обидва м'язи прикріплюються до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертають стегно назовні (супінація);
• зовнішній затульний м'яз— починається від зовнішнього краю затульного отвору і прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертає стегно назовні (супінація);
• квадратний м'яз стегна— починається від сідничного горба і прикріплюється до великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертає стегно назовні (супінація).
М'язи вільної нижньої кінцівки
М'язи стегна
Передня група:
• чотириголовий м'яз стегна— починається 4 головками: прямий м'яз стегна — від нижньої передньої ості клубової кістки, бічний, присередній і проміжний широкі м'язи — від шорсткої лінії стегнової кістки; прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.
Функція: розгинає гомілку, прямий м'яз стегна бере участь у згинанні стегна;
• кравецький м'яз— починається від верхньої передньої ості клубової кістки; прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.
Функція: згинає стегно в кульшовому суглобі і згинає гомілку в колінному суглобі.
Задня група:
• півсухожилковий м'яз— починається від сідничого горба і прикріплюється до великогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку;
• півперетинчастий м'яз — починається від сідничного горба; прикріплюється 3 пучками, формуючи "глибоку гусячу лапку": один пучок приєднується до великогомілкової колатеральної зв'язки, другий — утворює косу підколінну зв'язку, третій — прикріплюється до великогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку;
• двоголовий м'яз стегна— починається двома головками: довгою — від сідничого горба, короткою — від стегнової кістки; прикріплюється до головки малогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку.
Медіальна група.
М'язи цієї групи починаються від лобкової кістки; прикріплюються до стегнової кістки; виконують приведення стегна. До медіальної групи відносять такі м'язи: гребінний м'яз, довгий привідний м'яз, короткий привідний м'яз, великий привідний м'яз, стрункий (ніжний) м'яз.
М'язи гомілки.
Передня група:
• передній великогомілковий м'яз— починається від бічного виростка і бічної поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється до присередньої клиноподібної кістки й основи І плеснової кістки.
Функція:розгинає стопу (ставить стопу на п'ятку);
• довгий розгинач пальців— починається від бічного виростка великогомілкової кістки, передньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основ середніх і дистальних фаланг II—Vпальців;
Функція: розгинає II—Vпальці, розгинає стопу;
• довгий розгинач великого пальця— лежить між попередніми м'язами, починається від передньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає великий палець, бере участь у розгинанні стопи.
Латеральна група:
• довгий малогомілковий м'яз— починається від головки і бічної поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основи І та IIплеснових кісток.
Функція: пронує стопу, підіймаючи її латеральний край;
• короткий малогомілковий м'яз— починається від бічної поверхні малогомілкової кістки; прикріплюється до основи Vплеснової кістки.
Функція:підіймає бічний край стопи.
Задня група:
• триголовий м'яз литки— починається 3 головками: бічною і присередньою головками від виростків стегнової кістки і камбалоподібним м'язом від задньої поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється масивним п'ятковим (ахілловим) сухожилком до п'яткового горба п'яткової кістки.
Функція: згинає стопу (ставить стопу на пальці);
• підошовний м'яз— починається від бічного над виростка стегнової кістки і прикріплюється до п'яткового горба.
Функція:згинає гомілку і стопу;
• підколінний м'яз— починається від бічного виростка стегнової кістки і прикріплюється до задньої поверхні великогомілкової кістки.
Функція:згинає гомілку, при зігнутому коліні обертає гомілку всередину;
• довгий м'яз-згинач пальців— починається на задній поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється до основи дистальних фаланг II—Vпальців.
Функція: згинає І—Vпальці, згинає стопу;
• довгий м'яз-згинач великого пальця— починається від малогомілкової кістки і прикріплюється до дистальної фаланги великого пальця.
Функція: згинає великий палець, бере участь у згинанні стопи;
• задній великогомілковий м'яз— починається від бічного виростка і задньої поверхні великогомілкової кістки, від задньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до кісток заплесна та основи IVплеснової кістки.
Функція: згинає стопу, супінує стопу.
Останні чотири м'язи — це глибокі м'язи задньої групи.
М'язи стопи
Тильні м'язи:
Підошовні м'язи.
М'язи присередньої групи:
М'язи бічної групи:
М'язи середньої групи:
Топографічна анатомія нижньої кінцівки
Нижня кінцівка спереду відмежовується лінією, яка проходить по пахвинній зв'язці, позаду — лінією, що йде вздовж гребеня клубової кістки.
На нижній кінцівці виділяють такі ділянки: сідничну, кульшового суглоба, стегна, колінного суглоба, гомілки, гомілково-стопного суглоба, стопи.
Важливими топографічними утвореннями є стегновий канал та підколінна ямка.
У нормі стегнового каналу не існує, і виникає він тільки в разі утворення стегнових гриж. Є лише стегнове кільце, розміщене в присередньому куті судинної лакуни, обмежене латерально стегновою веною, спереду і зверху — пахвинною зв'язкою, присередньолакунарною зв'язкою, ззаду і знизу — гребінною зв'язкою. Якщо кільце надмірно широке, то органи черевної порожнини можуть виходити через нього й утворювати стегнову грижу. Грижа зумовлює утворення стегнового каналу, стінками якого латерально буде стегнова вена, ззаду — глибокий листок широкої фасції стегна, спереду — пахвинна зв'язка і поверхневий листок широкої фасції стегна. Вихідним отвором стегнового каналу служить підшкірний розтвір.
Підколінна ямка за формою нагадує ромб. Вона обмежена зверху двоголовим м'язом стегна та півперетинчастим і півсухожилковим м'язом, а знизу — присередньою і бічною головками литкового м'яза. Це анатомічне утворення виповнено жировою тканиною, в якій розміщені судинно-нервовий пучок та лімфатичні вузли.
Лекція №7
Тема: Анатомія спинного і головного мозку
План
1.Роль нервової системи в організмі людини. Класифікація.
2. Морфологічна і функціональна класифікація нейронів, рецептори, нервові волокна. Рефлекторна дуга.
3.Спинний мозок. Топографія, будова:
-зовнішня будова, сегменти;
-внутрішня будова;
4. Головний мозок. Відділи.
5.Стовбур головного мозку:
-довгастий
-задній(міст,мозочок)
-середній
-проміжний
6.Кінцевий мозок,шлуночки мозку.
7.Поняття провідні шляхи ЦНС.
Самостійне вивчення теми:
Оболони спинного і головного мозку,простори,спинномозкова рідина.
Виконайте завдання№8 збірника поза аудиторної самостійної роботи.
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 203 — 227.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968., т3.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 14 — 17.
Нервова система об'єднує ряд органів і структур, які в сукупності забезпечують:
Основою будови нервової системи є нервова тканина, яка здатна сприймати подразнення із зовнішнього середовища, трансформувати його у відчуття і на основі останнього формувати реакцію-відповідь.
Існують дві класифікації нервової системи — анатомічна та фізіологічна.
Анатомічна класифікація НС
нервову систему поділяють на центральну і периферійну. До центральної належать головний і спинний мозок, до периферійної — нервові волокна, вузли та їхні розгалуження.
Фізіологічна класифікація НС
нервова система поділяється на соматичну й автономну (вегетативну).
Необхідно пам'ятати, що обидві класифікації деякою мірою умовні, оскільки в основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги, які охоплюють різні її відділи та внутрішні органи.
Нейрон
є основною структурною і функціональною одиницею центральної нервової системи, він складається з тіла (соми) та відростків, які мають переважний напрям і спеціалізацію. Довгий відросток (аксон) проводить нервові імпульси від тіла нейрона до клітин — нервових, м'язових, секреторних. Короткі деревоподібно розгалужені відростки — дендрити — проводять збудження до тіла нейрона.
Основна функція нейронів — сприймання та перероблення інформації, проведення її до інших клітин.
У головному та спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини.
Сіра речовина — скупчення тіл нейронів,
Біла речовина — скупчення відростків нейронів.
Нейроглія входить до складу як сірої, так і білої речовини, вона складається із клітин, які виконують різноманітні функції: опорну, трофічну, секреторну та ін.
У різних відділах центральної нервової системи розташування сірої та білої речовини різне. Так, у спинному мозку зовні знаходиться біла речовина, а всередині — сіра; у головному мозку в одних відділах сіра речовина лежить зовні, а в інших — усередині. Суцільний шар сірої речовини на поверхні білої має назву кори (кора великого мозку, кора мозочка).
Скупчення сірої речовини всередині білої називають ядрами. Ядра сірої речовини виконують роль різних центрів головного і спинного мозку, які регулюють функції внутрішніх органів (центр дихання, центр слиновиділення тощо).
Скупчення нервових клітин за межами головного і спинного мозку називають вузлами, або гангліями (вузли в міжхребтових отворах, в яремному отворі тощо).
Нервові волокна— це відростки нервових клітин, вкриті оболонками. Залежно від будови оболонки їх поділяють на дві основні групи — мієлінові (м'якотні) та безмієлінові (безм'якотні). І ті, й інші побудовані з осьового циліндра, який є відростком нервової клітини й оболонки.
Нервиявляють собою пучки нервових волокон, вкритих зверху сполучнотканинною оболонкою. До складу одних нервів входять переважно рухові нервові волокна, тому вони мають назви рухових, до складу інших — чутливі нервові волокна — чутливі нерви, а до складу більшості нервів входять і рухові, й чутливі нервові волокна, їх називають змішаними нервами.
Сполучнотканинну оболонку, яка вкриває окремі пучки волокон нерва, називають периневрієм, а ту, яка вкриває весь нерв,— епіневрієм. Між нервовими волокнами, які утворюють пучки, є тонкі прошарки сполучної тканини — ендоневрій. У сполучній тканині нерва містяться судини, які його живлять.
Передача нервового збудження здійснюється за допомогою синапсів.
Рефлекс — реакція організму на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища, що здійснюється за участю центральної нервової системи у відповідь на подразнення рецепторів.
Рефлекторна дуга –це шлях, яким поширюється збудження під час здійснення рефлексу,
Рефлекторна дуга складається з п'яти компонентів:
Вся нервова діяльність складається з рефлексів, які відзначаються великою різноманітністю.
Для здійснення будь-якого рефлексу необхідна цілісність усіх ланцюгів рефлекторної дуги. Порушення хоча б одного з них призводить до зниження рефлексу.
Спинний мозок(medullaspinalis, myelos— грец.)
Спинний мозок має форму циліндричного тяжа, довжина його становить 41—45 см, маса до 35 г. Спинний мозок знаходиться у хребтовому каналі
Зовнішня будова спинного мозку
Спинний мозок має передню і задню поверхні. Уздовж передньої поверхні проходить глибока передня серединна щілина, а також парна передньобічна борозна, через яку виходить передній корінець. По задній поверхні спинного мозку проходить непарна задня серединна борозна і парна задньобічна борозна, через які входить задній корінець. Передня серединна щілина і задня серединна борозна поділяють спинний мозок на дві симетричні половини. Спинний мозок має шийне і попереково-крижове стовщення. Закінчується спинний мозок мозковим конусом, верхівка якого продовжується у кінцеву нитку. Кінцева нитка оточена зовні пучком корінців — кінським хвостом. Спинний мозок складається із сегментів.
Сегмент — це ділянка спинного мозку, яка відповідає виходу однієї пари спинномозкових нервів
Розрізняють 31 сегмент спинного мозку: шийні (І—VIII) — segmentacervicalia, грудні (І—XII) — segmentathoracica, поперекові (І—V) — segmentalumbalia, крижові (І—V) — segmentasacralia, куприковий (І) — segmentumcoccygeum.
Порожниною спинного мозку є центральний канал, заповнений спинномозковою рідиною.
Внутрішня будова спинного мозку
У спинному мозку розрізняють сіру і білу речовини. Сіра речовина представлена передніми, задніми і бічними стовпами. На поперечному зрізі сіра речовина має форму метелика або букви Н, де розрізняють передній ріг, задній ріг, бічний ріг. Передній ріг представлений руховими ядрами, які утворені сукупністю мотонейронів. Аксони мотонейронів рухових ядер переднього рогу спинного мозку утворюють передні корінці, які виходять через передньобічну борозну спинного мозку і закінчуються ефекторами у м'язах.
Задній ріг представлений чутливими ядрами, які утворені сукупністю інтернейронів. Ядра заднього рогу поділяють на дві групи:
Усі ядра заднього рогу одержують інформацію від нейронів, які знаходяться у спинномозкових вузлах, тобто у периферійній нервовій системі. Дендрити цих нейронів закінчуються рецепторами в шкірі, м'язах і суглобах, внутрішніх органах і судинах. Аксони цих нейронів формують задні корінці, які входять через задньобічну борозну в спинний мозок і несуть інформацію в чутливі ядра спинного і довгастого мозку.
Бічний ріг є лише у VIII шийному, І—XII грудних, І—III поперекових сегментах спинного мозку. Бічний ріг представлений вегетативним симпатичним бічним проміжним ядром. Аксони нейронів цього ядра виходять зі спинного мозку в складі переднього корінця, йдуть до симпатичних вузлів, від яких здійснюється іннервація (симпатична) всіх внутрішніх органів.
Сіра речовина спинного мозку представлена також крижовими парасимпатичними ядрами, які розміщені у II, III таIV крижових сегментах спинного мозку. Аксони нейронів цих ядер виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців, йдуть до парасимпатичних вузлів, від яких здійснюється парасимпатична іннервація органів порожнини малого таза, сигмоподібної ободової кишки.
Біла речовина утворена відростками нейронів таких нервових шляхів:
Проекційні шляхи формують канатики:
Головний мозок
Головний мозок (encephalon) міститься у порожнині черепа. Середня маса головного мозку становить 1100—1800 г, для неї характерні значні індивідуальні коливання (маса мозку, наприклад, у І.С. Тургенєва становила 2016 г, Анатоля Франса — 1017 г). Кореляції маси мозку з творчим потенціалом особи не виявлено. Абсолютна маса мозку в жінок на 190—200 г менша від маси мозку в чоловіків.
Головний мозок розвивається з переднього розширеного відділу мозкової трубки, а із заднього відділу утворюється спинний мозок. Спочатку за рахунок перетяжок утворюється три мозкові пухирі: передній, середній і задній (ромбоподібний). У подальшому передній і задній пухирі поділяються на два пухирі, тобто утворюються п'ять мозкових пухирів, які дають початок п'яти відділам головного мозку: кінцевому, проміжному, середньому, задньому і довгастому.
Залишки порожнини мозкових пухирів і нервової трубки утворюють мозкові шлуночки і центральний канал спинного мозку, де міститься спинномозкова рідина. У головному мозку виділяють три великі частини: кінцевий мозок, мозочок і стовбур головного мозку, який включає довгастий, задній, середній та проміжний мозок.
Довгастий мозок
Довгастий мозок (medullaoblongata, s. bulbus, s. myelencephalon) є безпосереднім продовженням спинного мозку в стовбур головного мозку. Він міститься в порожнині черепа на схилі черепа і має форму цибулини (bulbus) завдовжки близько 2,5 см. Верхньою межею є поперечна борозна, яка відділяє довгастий мозок від мосту, а нижньою — місце виходу корінців першої пари шийних спинномозкових нервів, що відповідає рівню великого потиличного отвору.
Зовнішня будова довгастого мозку
Довгастий мозок має передню, задню і дві бічні поверхні, які розділені борознами. Борозни довгастого мозку є продовженнями однойменних борозн спинного мозку. Між передньою серединною щілиною і передньою бічною борозною є випуклі валики — пірамідиjякі поступово звужуються донизу. Латеральніше від них знаходяться підвищення овальної форми — оливи. На задній поверхні довгастого мозку, по боках від задньої серединної борозни, є ніжний (стрункий) і клиноподібний пучки, які відділені один від одного задньою проміжною борозною. Вищезгадані пучки, розширюючись, утворюють одноіменні горбки. Задня поверхня довгастого мозку бере участь в утворенні дна IV шлуночка.
Внутрішня будова довгастого мозку
У довгастому мозку біла речовина розташована на поверхні, а в середині міститься сіра речовина з утворенням ядер: ядра оливи, ніжне ядро і клиноподібне ядро, ядра сітчастої (ретикулярної) формації, ядра IX—XII пар черепних нервів. Біла речовина представлена короткими і довгими пучками власних волокон, які проходять транзитно через довгастий мозок. Найважливішими утворами білої речовини довгастого мозку є піраміди та присередні петлі. Піраміди утворені аксонами нейронів кори головного мозку. На межі зі спинним мозком 5/6 волокон пірамід перехрещуються з утворенням перехрестя пірамід — переднє рухове (вентральне моторне) перехрестя. Перехрещені аксони спускаються далі по бічних канатиках спинного мозку, а неперехрещені — по передніх канатиках спинного мозку. Присередні петлі представлені аксонами ніжного і клиноподібного ядер, які йдуть від довгастого мозку до таламуса. Волокна присередньої петлі перехрещуються, утворюючи перехрестя петель — заднє чутливе (дорзальне сенсорне) перехрестя.
Мозковий міст
Міст (pons) має вигляд поперечно розташованого валика білого кольору, який зверху межує із середнім мозком, знизу — з довгастим, а по боках переходить у середні ніжки мозочка, які занурюються в його товщу.
Задня поверхня мозкового мосту бере участь в утворенні дна IV шлуночка. Міст має довжину 25—ЗО мм. По серединній лінії передньонижньої поверхні мосту проходить основна борозна, де лежить базилярна (основна) артерія.
Внутрішня будова мосту
На поперечному зрізі мосту видно, що він складається із передньої, або вентральної, частини і меншої, дорзальної, або покришки. Межею між ними є товстий пучок волокон, які йдуть поперечно і належать до провідних шляхів слухового аналізатора — трапецієподібне тіло, у ділянці останнього знаходяться його переднє та заднє ядра.
Передня і задня частина мосту утворені сірою і білою речовинами, однак у передній частині переважає біла речовина, яка складається із поздовжніх і поперечних волокон, серед яких містяться власні ядра мосту. У покришці мосту знаходиться біла речовина, яка представлена пучками волокон, але їх значно менше, ніж у передній частині, і сіра речовина у вигляді скупчення — ядер. До ядер покришки відносять ядра ретикулярної формації, V—VIIчерепних нервів, верхніх олив.
Мозочок
Мозочок (cerebellum) розташований позаду від довгастого мозку та мосту. У ньому виділяють дві півкулі та черв'як, на поверхні яких виявляють різні за глибиною щілини, які поділяють мозочок на значну кількість часток та часточок. Мозочок складається із сірої та білої речовини. На поверхні мозочка сіра речовина утворює суцільний шар — кору мозочка, яка має тришарову будову (молекулярний, гангліозний та зернистий шари). Під корою міститься біла речовина, а всередині — ядра (зубчасте, кульоподібне, коркоподібне, ядро вершини). Розташування білої речовини щодо кори мозочка нагадує розгалуження дерева і отримало назву "дерево життя" (ця картина виявляється на сагітальному розрізі мозочка). Мозочок за допомогою трьох пар ніжок з'єднується зі стовбуром мозку; нижні — з'єднують мозочок із довгастим мозком, середні — із мостом, верхні — із середнім мозком.
У мозочку сконцентровані центри несвідомої координації рухів тіла та рівноваги, крім того, він підтримує тонус м'язів, тут знаходяться підкіркові центри вегетативної нервової системи.
IV мозковий шлуночок
IVшлуночок є похідним заднього мозкового пухиря. У зв'язку з цим його порожнина з'єднується з центральним каналом спинного мозку і водопроводом середнього мозку. Нижня стінка — ромбоподібна ямка (назва походить від форми) є дном IV шлуночка, вона утворена задньою частиною мосту і довгастого мозку та обмежена верхніми і нижніми ніжками мозочка. На ромбоподібну ямку проектуються ядра V—XII пар черепних нервів. Медіально проектуються рухові ядра, латерально — чутливі, між ними — вегетативні. Верхня стінка, або покрівля, утворена двома пластинками, які мають назву верхнього та нижнього мозкових парусів. Нижній мозковий парус вистелений листком судинної оболони головного мозку, судини якої утворюють судинне сплетення IV шлуночка. Вважають, що судинне сплетення продукує спинномозкову рідину.
Середній мозок (mesencephalon)
розвивається із третього мозкового пухиря і складається з ніжок мозку (pedunculicerebri) та покрівлі середнього мозку (tectummesencephalic Порожниною середнього мозку є водопровід, який має довжину близько 2 см і сполучає IV шлуночок з III шлуночком.
Покрівля розміщена на задній поверхні середнього мозку. Поверхневу її частину називають пластинкою покрівлі, яка завдяки поздовжній і поперечній борозні поділяється на два верхні і два нижні горбки. Кожен із них продовжується у відповідні пучки волокон, які мають назву ручки горбків. Ручкигорбків продовжуються у проміжний мозок: верхні ручки переходять у бічне, нижні — у присереднє колінчасті тіла.
Ніжки мозку представлені двома масивними валиками, які розходяться під гострим кутом і занурюються у речовину півкуль великого мозку. Між ніжками знаходиться міжніжкова ямка, яка вкрита тонкою перетинкою з великою кількістю невеликих отворів для кровоносних судин. Ця перетинка має назву міжніжкової, або задньої пронизаної, речовини.
Внутрішня будова середнього мозку
На поперечному розрізі визначають:
клітини якої містять меланін. Вважають, що вона координує акти жування і ковтання, регулює м'язовий тонус. Основа ніжок — це біла речовина, тут проходять низхідні провідні шляхи. Покришка ніжок містить сіру і білу речовину. Остання представлена як висхідними, так і низхідними шляхами. Сіра речовина покришки представлена ядрами: червоним ядром (парне), центральною сірою речовиною, яка знаходиться навколо водопроводу мозку, де локалізуються ядра III та IV пар черепних нервів, ядра ретикулярної формації, власні ядра покриву.
Сіра речовина покрівлі середнього мозку утворює ядро нижнього і ядро верхнього горбків.
Між пластинкою покрівлі і мозочком розташовані два тяжі білого кольору — верхні ніжки мозочку, які обмежують з боків верхній відділ ромбоподібної ямки.
Проміжний мозок
Проміжний мозок (diencephalon) — відділ головного мозку, який розташований між середнім і кінцевим мозком. Цей відділ головного мозку розвивається із переднього мозкового пухиря.
У ньому виділяють: ділянку зорового мозку (thalamencephalon), яка розташована в дорзальних відділах і філогенетично є більш молодою, та підзоровогорбкову ділянку (hypothalamus), що об'єднує вентральні відділи проміжного мозку і є філогенетично більш старою. Порожниною проміжного мозку є III шлуночок.
До ділянки зорового мозку відносять: власне зоровий горб (thalamus), надталамічна ділянка (epithalamus), заталаміч-на ділянка (metathalamus).
Зоровий горб, таламус,— парний утвір яйцеподібної форми, в якому розрізняють чотири поверхні:
У передній частині верхньої поверхні таламуса знаходиться передній горбок, а в задній частині — стовщення, яке називається подушкою. На межі присередньої і верхньої поверхонь знаходиться мозкова смуга таламуса, що продовжується в трикутник повідців (утвір епіталамуса).
Таламус являє собою значне скупчення сірої речовини мозкового стовбура. На розрізах видно, що вся сіра речовина за допомогою мозкових пластинок білої речовини поділяється на групи: передню, центральну, задню, присередню, вентролатеральну, які виконують різні функції.
Метаталамус — утворений парними утворами, які мають назву бічних і присередніх колінчастих тіл. Присереднє колінчасте тіло більше від бічного і має форму витягнутого валика, який розташований між верхніми горбками середнього мозку і подушкою таламуса і за допомогою ручок з'єднується з нижніми горбками середнього мозку. Бічне колінчасте тіло розташоване під подушкою таламуса, воно складається із шарів білої і сірої речовини, які чергуються між собою.
Епіталамус — складається з утворень, які розташовані над таламусом: епіфіз, або шишкоподібне тіло, повідці, трикутник повідців, спайка повідців, задня епіталамічна спайка.
Гіпоталамус — складається з наступних утворень: сірого горба, лійки, нейрогіпофіза, кінцевої пластинки, зорового перехрестя, сосочкових тіл і власне гіпоталамічної ділянки.
Сірий горб — лежить між зоровим перехрестям та сосочковими тілами. Це непарне порожнисте випинання нижньої стінки III шлуночка, яке складається із тонкої пластинки сірого кольору, верхівка якого поступово стоншується і переходить у лійку у остання переходить у гіпофіз. Сірий горб і лійка утворені пластинкою сірої речовини, яка допереду поступово переходить у кінцеву (термінальну) пластинку.
Зорове перехрестя складається головним чином із волокон зорових нервів, при неповному перехресті яких утворюється пластинка чотирикутної форми. її задні кути продовжуються в зорові шляхи, які огинають ніжки мозку і закінчуються в бічних колінчастих тілах, подушці та верхньому горбку покриву середнього мозку. Всі ці структури належать до підкіркових зорових центрів.
Сосочкові тіла — утворення, розміщені між ніжками мозку, у товщі яких містяться скупчення сірої речовини: присе-редні та бічні сосочкові ядра, які вкриті шаром білої речовини. Відростки клітин, що входять до складу ядер, утворюють пучки, які йдуть до таламуса та до ядер середнього мозку.
У власне гіпоталамічній ділянці знаходиться скупчення понад ЗО ядер. Нервові клітини ядер гіпоталамуса здатні утворювати секрет (нейросекрет). Відростки цих клітин утворюють гіпоталамо-гіпофізарний пучок, який закінчується в задній частці гіпофіза, куди транспортується секрет гіпоталамуса.
III мозковий шлуночок
Це порожнина проміжного мозку, має вигляд вертикальної щілини і сполучається з бічними шлуночками через міжшлуночкові отвори Монро, а також з IV шлуночком через водопровід. IIIшлуночок має шість стінок:
задня — задньою мозковою спайкою та спайкою повідців.
Ретикулярна формація, або сітчасте утворення (formatioreticularis),
складається з нервових клітин і нервових волокон з численними зв'язками між клітинами і простягається від довгастого до проміжного мозку (деякі дослідники вважають, що в спинному мозку також є утворення, які можуть бути віднесені до ретикулярної формації). Через нервові волокна вона має зв'язок з різними відділами головного і спинного мозку. До ретикулярної формації підходять колатеральні волокна від аферентних (висхідних) провідних шляхів. У свою чергу від ретикулярної формації ідуть нервові волокна до низхідних і висхідних провідних шляхів. Встановлено, що ретикулярна формація впливає на різні функції організму. Свій вплив на організм вона здійснює не безпосередньо, а через інші відділи головного і спинного мозку, змінюючи їхній функціональний стан. Так, наприклад, імпульси, які надходять із ретикулярної формації до кори головного мозку, підвищують її активність. У свою чергу активність самої ретикулярної формації підтримується за допомогою впливу кори головного мозку й інших відділів нервової системи, а також гуморальними чинниками (наприклад, гормон адреналін підвищує функціональний стан ретикулярної формації).
Кінцевий мозок (telencephalon)
Розвивається зі стінок першого мозкового пухиря і представлений великим мозком (cerebrum), який досягає найвищого розвитку у людини.
Великий мозок складається з правої та лівої півкуль. Між півкулями знаходиться щілина великого мозку, у глибині якоїзнаходиться мозолисте тіло, а між півкулями великого мозку та мозочком — поперечна щілина.
Кожна півкуля головного мозку має три поверхні: присередню, нижню і верхньобічну; три краї: верхній, нижній і присередній, три полюси: лобовий, скроневий і потиличний.
Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами різної довжини та глибини, між якими знаходяться звивини та частки великого мозку. Величина і форма борозен, а також звивин схильні до значних індивідуальних коливань. Існує кілька постійних, чітко виражених борозен, які з'являються раніше від інших у процесі розвитку зародка. їх використовують для поділу півкуль на великі ділянки, які називають частками. На верхньобічній поверхні півкулі найбільш глибокою борозною є бічна борозна, яка відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної часток. Центральна борозна відділяє лобову частку від тім'яної, яка знаходиться ззаду від центральної борозни.
Між тім'яною і потиличною частками проходить тім'яно-потилична борозна, яка знаходиться на присередній поверхні півкуль великого мозку.
Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни й утворює її дно. Вона являє собою виступ трикутної форми, вершина якого спрямована вниз і наперед. Острівець оточений коловою борозною. Поверхня острівця вкрита короткими звивинами.
На кожній із часток є звивини і борозни різної величини і спрямування. Вони можуть варіювати в різних людей і навіть в однієї людини в різних півкулях, але, як правило, зберігають подібну загальну конфігурацію. Так, на лобовій частці паралельно до центральної борозни проходить передцентральна борозна, між якими знаходиться передцентральна звивина. На тім'яній частці виділяють зацентральну борозну, нижній кінець якої переходить у внутрішньотім'яну борозну, яка йде паралельно до верхнього краю півкулі. Ці борозни поділяють тім'яну частку на три звивини: зацентральну звивину, верхню та нижню тім'яну часточки.
На скроневій частці чотири борозни розділяють п'ять звивин: верхню, середню, нижню скроневі, потилично-скроневу бічну та звивину морського коника.
На потиличній частці виділяють острогову борозну, клин, язикову звивину та інші борозни і звивини.
Півкулі з'єднані між собою за допомогою мозолистого тіла, яке складається з нервових волокон, які переходять з однієї півкулі в іншу. У ньому розрізняють передню частину — коліно, яке переходить у дзьоб, а потім у термінальну (пограничну) пластинку. Середня частина називається тіло і задній стовщений кінець — валик. Пучки волокон мозолистого тіла продовжуються у півкулі великого мозку, вони дугоподібно зігнуті й утворюють променистість мозолистого тіла.
Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке складається з двох дугоподібно зігнутих тяжів, з'єднаних між собою в середній частині спайкою (волокнами, що йдуть у поперечному напрямі). Середня частина склепіння носить назву тіла, спереду і донизу воно переходить у стовпці, які закінчуються сосочковими тілами. Від тіла вниз та назад відходять ніжки.
У ході еволюції кінцевого мозку сформувалися частини півкуль великого мозку, які пов'язані з функцією нюху. Потім з'явилися базальні ядра. Найпізніше розвинулася кора півкуль великого мозку {за винятком відділів, які пов'язані з функцією нюху). Відповідно до еволюційного розвитку в півкулях великого мозку виділяють кору, базальні ядра і нюховий мозок.
Півкулі великого мозку складаються із сірої та білої речовини. Суцільний шар сірої речовини на поверхні півкуль має назву кори великого мозку. Кора вкриває інші утворення великого мозку і тому ще називається плащем. Товщина кори коливається від 1,3—4,5 мм, а в передній передцентральній звивині сягає 5 мм. Кору великих півкуль утворюють близько 10—14 млрд нервових клітин. Нейрони та їхні відростки у складі кори головного мозку розміщені у вигляді шарів. Кора великих півкуль має шість шарів:
Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку знаходиться біла речовина, що складається з волокон, які йдуть у різних напрямках.
У межах білої речовини залягає значна кількість скупчень нервових клітин, що мають назву підкіркових, або базальних, ядер. Виділяють три скупчення базальних ядер: смугасте тіло, огорожу та мигдалеподібне тіло.
Смугасте тіло (corpusstriatum) складається із хвостатого та сочевицеподібних ядер. Хвостате ядро утворює стінки бічного шлуночка і складається з головки, тіла та хвоста.
Латеральніше розташоване сочевицеподібне ядро, яке відділяється від хвостатого ядра прошарком білої речовини, що має назву внутрішньої капсули. Внутрішня капсула — важлива частина мозку, оскільки тут проходять волокна від кори до різних утворень головного і спинного мозку. Сочевицеподібне ядро складається з лушпини та блідої кулі. Ядра смугастого тіла — це підкіркові рухові центри, які регулюють складні автоматизовані рухові акти, тонус м'язів. Підкіркові рухові центри формують стріопалідарну систему, яка складається з двох частин: стріатум включає в себе хвостате ядро, лушпину та огорожу (сповільнює рухи), палідум — бліду кулю (прискорює рухи).
Огорожа (claustrum) — пластинка сірої речовини, що розміщується біля острівкової частки та лушпини і відділяється від останньої зовнішньою капсулою.
Мигдалеподібне тіло (corpusamygdaloideum) розміщується в скроневій частці. Його відносять до підкіркових нюхових центрів та до лімбічної системи.
Нюховий мозок (rhinencephalon)
є найстарішим утворенням головного мозку. Він складається з наступних утворень: нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, передня пронизана речовина та деякі інші структури.
Лімбічна система
являє собою комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, які беруть участь у регуляції вегетативних функцій, у гомеостазі, відповідають за емоції та інстинкти (харчовий, захисний, статевий, батьківський), а також за довготривалу пам'ять. Деякі автори лімбічну систему називають вісцеральним мозком.
Основну частину лімбічної системи складають структури кори великого мозку і тісно пов'язані з ними підкіркові утворення, а саме: мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння тощо.
Біла речовина півкуль великого мозкускладається з нервових волокон, які здійснюють зв'язок між різними відділами мозку. За характером зв'язків вони поділяються на асоціативні, комісуральні і проекційні.
Асоціативні нервові волокна зв'язують різні відділи кори однієї півкулі.
Комісуральні нервові волокна здійснюють зв'язок між ділянками кори двох півкуль великого мозку (прикладом може бути мозолисте тіло, склепіння).
Проекційні нервові волокна входять до складу провідних шляхів і здійснюють двобічний зв'язок між корою та іншими відділами головного мозку і сегментами спинного мозку. Одні з цих волокон проводять нервові імпульси до кори, а інші, навпаки,— від кори.
Провідні шляхи, які служать для передачі інформації до кори півкуль великого мозку, кори мозочка і в інші центри мозку, мають назву висхідних (аферентних) провідних шляхів. Висхідні провідні шляхи, які йдуть до кори великих півкуль, мають трьохнейронну будову (перші нейрони знаходяться у спинномозкових вузлах. Другі нейрони розташовані в ядрах задніх рогів спинного мозку або в ядрах стовбурової частини головного мозку. Треті нейрони лежать у ядрах таламуса). Низхідні, або рухові, провідні шляхи служать для передачі еферентних імпульсів із кори півкуль великого мозку або із підкіркових ядер (центрів) у рухові ядра мозкового стовбура і спинного мозку.
Бічні шлуночки,
правий та лівий, розміщуються у товщі півкуль великого мозку, є залишками порожнини першого мозкового пухиря і являють собою вузькі щілиноподібні порожнини. У кожному шлуночку розрізняють центральну частину, яка розташована в глибині тім'яної частки, від якої відходять три роги: передній, або лобовий,— знаходиться у лобовій частці, нижній, або скроневий,— знаходиться у скроневій частці, задній, або потиличний,— у потиличній частці.
Стінками бічних шлуночків є різні утворення півкуль головного мозку. Сполучаються бічні шлуночки з III шлуночком. Стінки порожнини шлуночка вистелені судинним сплетенням, що продукує спинномозкову рідину.
Залежно від місця відходження від центральної нервової системи — від головного чи спинного мозку — нерви поділяють на черепні та спинномозкові.
Лекція №8
Тема: Спиномозкові нерви
План
1. Спиномозкові нерви, загальна характеристика:
-будова
-класифікація нервів
2. Спинномозкові сплетіння:
-шийне
-плечове
-попереково-крижове
3. Грудні нерви. Ділянки іннервації.
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.237 - 342.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968. Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 35
Спинномозкові нерви
Відповідно до сегментів спинного мозку від нього відходить тридцять одна пара спинномозкових нервів: вісім пар шийних, дванадцять пар грудних, п'ять пар поперекових, п'ять кри жових та одна пара куприкових. Кожен спинномозковий нерв (n. spinalis) утворюється шляхом злиття заднього (чутливого) і переднього (рухового) корінців спинного мозку. Отже, спинномозковий нерв за функцією змішаний і містить рухові волокна (аксони мотонейронів рухових ядер передніх рогів спинного мозку); вегетативні волокна (аксони нейронів ядер бічних рогів спинного мозку), зокрема VIII шийного, І—XII грудного, І—IV крижового спинномозкових нервів; чутливі волокна (відростки псевдоуніполярних клітин спинномозкових вузлів). Поблизу від місця з'єднання корінців спинного мозку задній утворює спинномозковий вузол, де знаходяться чутливі псевдоуніполярні нейрони.
Спинномозковий нерв виходить із хребтового каналу через міжхребцевий отвір і розгалужується на чотири гілки:
Шийне сплетення (plexuscervicales)
Шийне сплетення утворюється передніми гілками І—IV шийних спинномозкових нервів. Сплетення знаходиться під груд-нинно-ключично-соскоподібним м'язом. Від сплетення відходять шкірні (чутливі), м'язові (рухові) та змішані нерви.
Шкірні нерви:
надключичні нерви — представлені трьома гілками, які йдуть донизу й іннервують шкіру над- і підключичних ямок, шкіру над дельтоподібним м'язом та верхньої зовнішньої частини лопаткової ділянки.
М'язові нерви — іннервують м'язи шиї, які лежать нижче від під'язикової кістки.
Змішані нерви:
• діафрагмовий нерв — іннервує плевру, перикард, зв'язки печінки, діафрагму.
Плечове сплетення (plexusbrachialis)
Плечове сплетення утворюється передніми гілками V— VIII шийних і частково І грудного спинномозкових нервів. Топографічно виділяють дві частини сплетення: надключичну і підключичну.
Надключична частина розміщується в надключичній ямці у вигляді трьох стовбурів (верхнього, середнього та нижнього). Підключична частина знаходиться у пахвовій ямці. У цій частині розрізняють три пучки (бічний, присередній та задній), які оточують пахвову артерію з трьох боків і дають початок гілкам, які іннервують вільну верхню кінцівку.
Нерви плечового сплетення поділяють на короткі та довгі. Короткі нерви іннервують поверхневі м'язи грудей, спини, м'язи плечового пояса, зокрема:
• грудні нерви — іннервують великий і малий грудні м'язи;
Довгі нерви іннервують м'язи та шкіру вільної верхньої кінцівки, до складу яких входять:
1) присередній шкірний нерв плеча (чутливий) — іннервує шкіру присередньої поверхні плеча;
Поперекове сплетення (plexuslumbalis)
Поперекове сплетення утворюється передніми гілками І— IV поперекових і XII грудного спинномозкових нервів. Це сплетення лежить під великим поперековим м'язом.
Гілки поперекового сплетення:
Крижове сплетення (plexussacralis)
Крижове сплетення утворено передніми гілками крижових, а також V і частково IV поперекових спинномозкових нервів. Знаходиться це сплетення в порожнині малого таза. Нерви крижового сплетення поділяють на короткі та довгі.
Короткі нерви:
Довгі нерви:
Від злиття присереднього та бічного шкірних нервів литки утворюється литковий нерв (чутливий), який іннервує шкіру бічного краю тильної поверхні стопи.
Куприкове сплетення (plexuscoccygeus)
Куприкове сплетення розміщене на тазовій поверхні куприкового м'яза, утворене передніми гілками V крижового та куприкового спинномозкових нервів. Гілки сплетення іннервують шкіру в ділянці відхідника.
Лекція № 9
Тема: Черепні нерви
План
1.Загальна характеристика черепних нервів.
2.Класифікація за функціями(рухові.чутливі,змішані)
3.Черепномозкові нерви:топографія ядер, вихід з черепа, ділянки іннервації:
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.242 - 247.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 17.
ЧЕРЕПНОМОЗКОВІ НЕРВИ
Від головного мозку відходить 12 пар черепних (черепномозкових) нервів. Кожна пара має свій номер та назву.
На відміну від спинномозкових нервів, якіє змішаними, частина черепно-мозкових нервів є:
В складі черепних нервів є і парасимпатичні волокна, що іннервують гладкі м'язи та залози (III, VII, IX і X пари).
І пара — нюхові нерви
це сукупність тонких нюхових ниток, які являються відростками нервових нюхових клітин, що знаходяться у слизовій оболонці верхнього носового ходу, верхньої носовоїраковини та перегородки носа. Вони проходять через решітчасту пластинку решітчастої кістки, підходять до нюхової цибулини, де знаходяться тіла других нейронів нюхового шляху. Звідси нервові імпульси по нюховому шляху передаються у кору півкуль .
IIпара - зоровий нерв (n. Opticus)
утворений відростками нервових клітин сітчастої оболонки ока, виходить з орбіти через зоровий канал і в ділянці турецького сідла утворює неповний перехрест (перехрещуються лише медіальні волокна), переходячи у зоровий шлях. Волокна останнього підходять до латеральних колінчастих тіл, верхніх горбиків середнього мозку і подушки зорових горбів, де знаходяться підкіркові центри зору. Звідси волокна прямують до кори півкуль, де закінчуються по “берегах” острогової борозни в потиличній частці. Тут знаходиться кірковий аналізатор зору.
IIIпара - окоруховий нерв (n. oculomotorius)
його рухове та парасимпатичне ядра розташовані на дні водопроводу мозку на рівні верхніх горбиків середнього мозку. Через верхню очноямкову щілину нерв проходить в орбіту, де рухові волокна іннервують верхній, нижній та медіальний прямі м’язи ока, нижній косий м’яз ока та м’яз, що піднімає верхню повіку.
Парасимпатичні волокна забезпечують іннервацію м’яза-звужувача зіниці та війкового м’яза.
IVпара - блоковий нерв (n. Trochlearis)
його рухове ядро знаходиться на дні водопроводу мозку на рівні нижніх горбиків середнього мозку. Через верхню очноямкову щілину нерв проходить в орбіту та іннервує верхній косий м’яз ока.пара –
Vпара-трійчастий нерв (n. trigeminus)
змішаний Має одне рухове і три чутливих ядра. Відростки клітин чутливих ядер формують три гілки трійчастого нерва:
Відростки клітин рухового ядра йдуть в складі нижньощелепного нерва.
Очний нерв проходить в орбіту через верхню очноямкову щілину та іннервує оболонки очного яблука, шкіру лоба, слизову носової порожнини, слізну залозу, лобову та клиноподібну пазухи, комірки решітчастої кістки.
Верхньощелепний нерв виходить з черепа через круглий отвір, потрапляє в крилопіднебінну ямку і віддає гілки, які іннервують зуби верхньої щелепи, слизову носової порожнини, м'якого та твердого піднебіння, шкіру обличчя від медіального кута ока до кута рота. З цим нервом пов'язаний парасимпатичний крилопіднебінний вузол, постгангліонарні волокна якого забезпечують секреторну іннервацію слізної залози.
Нижньощелепний нерв виходить з черепа через овальний отвір і віддає гілки, які іннервують зуби нижньої щелепи, слизову щоки, передніх 2/3 язика, привушну слинну залозу, шкіру підборіддя, скроневої ділянки та вушної раковини, жувальні м'язи, переднє черевце двочеревцевого м'яза, щелепно-під'язиковий
м'яз, м'яз-натягач піднебінної завіски та м'яз-натягач барабанної перетинки.
З цим нервом пов'язані парасимпатичні вузли: вушний, під'язиковий та підщелепний.
Постгангліонарні волокна від вушного вузла забезпечують секреторну іннервацію привушної слинної залози, а від під'язикового та підщелепного вузлів - секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.
VI пара - відвідний нерв
руховий, починається від клітин ядра, яке розташоване в ромбоподібній ямці на дорсальній поверхні моста. Через верхню очноямкову щілину проходить в орбіту, де іннервує зовнішній прямий м'яз ока.
VII пара - лицевий нерв
руховий, але в його складі проходить так звана XIII пара черепних нервів(проміжний нерв), яка є змішаною, тому деякі автори вважають, що VII пара є змішаною.
Лицевий нерв починається від клітин ядра, яке розташоване в мості, там же знаходяться чутливе та парасимпатичне ядра XIII пари нервів. Ці два нерви йдуть через внутрішній слуховий хід у канал лицевого нерва. Лицевий нерв виходить з черепа через шило-соскоподібний отвір та іннервує мімічну мускулатуру. Чутливі волокна проміжного нерва іннервують разом із нижньощелепним слизову передніх 2/3 язика, а парасимпатичні секреторні - слізну, підщелепну і під’язикову слинні залози та залози носової порожнини.
VIIIпара - присінково-завитковий нерв
складається з двох частин: присінкової та завиткової. Присінкова частина проводить відчуття від статичного апарату, який знаходиться в присінку і півколових каналах лабіринту внутрішнього вуха, а завиткова частина проводить слухові відчуття від спірального кортієвого органа, який знаходиться в завитці. Обидві частини мають нервові вузли, що складаються із біполярних клітин ілежать в піраміді скроневої кістки. У внутрішньому слуховому ході ці дві частини з’єднуються, утворюючи присінково- завитковий нерв. Останній входить у мозок і підходить до ядер, які розташовані в мості
на межі з довгастим мозком.
IX пара - язикогорловий нерв (п. glossopharyngeus),
змішаний, має рухові, чутливі та парасимпатичні волокна. Його ядра розташовані в довгастому мозку. Нерв виходить з черепа через яремний отвір. Його чутливі волокна іннервують задню третину слизової язика, слизову горла,
Xпара - блукаючий нерв (n. vagus)
змішаний, найдовший нерв із черепномозкових. Його рухове, чутливе та парасимпатичне ядра лежать у довгастому мозку. З черепа блукаючий нерв виходить через яремний отвір і в ділянці шиї лежить поряд із внутрішньою яремною веною та загальною сонною артерією. Через верхній грудний отвір він проходить у грудну порожнину, де лівий знаходиться на передній поверхні стравоходу, а правий - на задній і, анастомозуючи між собою, вони утворюють стравохідне сплетення. Проходячи через діафрагму в черевну порожнину, блукаючі нерви формують передній (лівий) та задній (правий) блукаючі стовбури. Кінцеві гілки блукаючих нервів у черевній порожнині йдуть до вузлів черевного (сонячного) сплетення і разом із симпатичними нервами, утворюючи сплетення на артеріях, підходять до органів.
Рухові волокна блукаючих нервів іннервують посмуговані м’язи горла, м’якого піднебіння та гортані, парасимпатичні - гладку мускулатуру внутрішніх органів, серцевий м’яз та залози; чутливі волокна проводять чутливість від внутрішніх органів, заднього відділу твердої мозкової оболонки і зовнішнього вуха.Отже, блукаючий нерв має чотири відділи: черепний, шийний, грудний та черевний. В кожному із цих відділів від нерва відходять гілки, які іннервують органи дихання, більшу частину травного тракту (доходячи до низхідного відділу ободової кишки), печінку, підшлункову залозу, нирки, а також гілки до серця і початку аорти.
XIпара - додатковий нерв (n. accessorius)
руховий. Його ядра лежать у довгастому мозку і верхніх шийних сегментах спинного мозку. Він виходить із черепа через яремний отвір разом з IX і X парами. Додатковий нерв іннервує груднино-ключично-соскоподібний та трапецієподібний м’язи.
XII пара - під’язиковий нерв (n. hypoglossus)
руховий. Його ядро розташоване в довгастому мозку. З черепа нерв виходить через канал під’язикового нерва потиличної кістки й іннервує м’язи язика. Разом з волокнами шийного сплетення утворює шийну петлю, гілки якої іннервують підпід’язикову групу м’язів шиї.
Лекція № 10
Тема: Автономна частина периферійної нервової системи.
План:
1. Автономна частина периферійної нервової системи, класифікація, відділи.
2. Будова симпатичної частини вегетативної нервової системи:
-симпатичні центри
-симпатичні стовбури
-симпатичні волокна, сплетіння
-ділянки іннервації
3. Будова парасимпатичної частини вегетативної нервової системи:
-ядра
-волокна
-ганглії
-ділянки іннервації
4. Сплетення автономної частини периферійної нервової системи.
Самостійне вивчення теми
Схема вегетативної рефлекторної дуги
Виконайте завдання №9 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.247 - 252.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 18
АВТОНОМНА ЧАСТИНА ПЕРИФЕРІЙНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Вегетативна (автономна) нервова система складається з двох частин: симпатичної і парасимпатичної, вона іннервує всі органи і тканини: залози, гладкі м’язи судин та внутрішніх органів, серцевий м’яз, органи відчуття, а також головний і спинний мозок).
Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи.
Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладкі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.
Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.
Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме:
. Соматичні нервові волокна мають добре помітну м'якотну оболонку, а
у вегетативних вона відсутня.
Симпатична частина
Симпатична частина вегетативної нервової системи представлена центральним і периферійним відділами
Центральний відділутворюють клітинибічних рогів спинного мозку на рівні восьмого шийного, всіх грудних і трьох верхніх поперекових сегментів.
Периферійний відділ - це нервові волокна і симпатичні нервові вузли. Розрізняють паравертебральні (прихребетні) і передхребетні вузли.
Паравертебральні вузли, з’єднуючись міжвузловими волокнами, утворюють правий та лівий симпатичні стовбури.
Характерним для постгангліонарних симпатичних волокон є утворення сплетень по ходу артерій, які живлять даний орган.
Симпатичний стовбур являє собою ланцюжок паравертебральних вузлів, які з’єднані між собою міжвузловими волокнами. Правий та лівий стовбури розташовані по боках уздовж хребта,в яких розрізняють частини:
Шийна частина представлена верхнім, середнім та нижнім вузлами. Найбільшим є верхній шийний вузол, а нижній часто зливається з першим грудним, утворюючи зірчастий вузол. Від верхнього шийного вузла відходять гілки, що іннервують органи голови та шиї. Ці гілки утворюють сплетення на внутрішній і зовнішній сонних артеріях і разом з їхніми гілками досягають слізної залози, слинних залоз, залоз слизової оболонки глотки, гортані, язика та м’яза-розширювача зіниці. Від усіх трьох вузлів відходять серцеві нерви,
вони в грудній порожнині разом з блукаючим нервом утворюють поверхневе та глибоке серцеве сплетення, від яких йдуть нерви до стінки серця.
Грудна частина складається з 10-12 вузлів, від яких відходять гілки до аорти, серця, легень, бронхів, стравоходу. Найбільшими нервами, які йдуть від У-ІХ та Х-ХІ грудних вузлів є великі і малі нутряні нерви. Вони проходять через діафрагму в черевну порожнину і беруть участь в утворенні черевного (сонячного) сплетення.
Поперекова частина складається з 3-5 вузлів. Від них йдуть гілки, що утворюють вегетативні нервові сплетення черевної порожнини та таза (рис. 5.53).
Крижова частина складається з чотирьох вузлів, що знаходяться на передній поверхні крижової кістки. Внизу ланцюжки вузлів лівого та правого симпатичних стовбурів з’єднуються в ділянці одного непарного куприкового вузла. Всі ці утвори об’єднуються в тазову частину симпатичних стовбурів. Від них йдуть гілки, що утворюють вегетативні сплетення таза.
Парасимпатична частина
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи теж має центральний та периферичний відділи.
Центральний відділ представлений парасимпатичними ядрами, які лежать в середньому, задньому і довгастому мозку та крижовихсегментах спинного мозку.
Периферійний відділпредставлений вузлами та волокнами, що входять до складу III, VII, IX, X пар черепних та тазових нервів.
У середньому мозку поряд з руховим ядром III пари нервів лежить парасимпатичне додаткове ядро (Якубовича), відростки клітин якого входять до складу окорухового нерва. Вони переключаються у війковому вузлі, що лежить в очній ямці, і іннервують м'яз-звужувач зіниці та війковий м'яз.
У ромбоподібній ямці поряд з ядром лицевого нерва лежить верхнє слиновидільне ядро. Відростки його клітин належать до проміжного нерва, який іде в складі лицевого. Разом із гілками лицевого і трійчастого нервів постгангліонарні парасимпатичні волокна входять у слізну залозу, залози слизової оболонки носової та ротової порожнин, піднижньощелепну і під'язикову слинні залози. Ці волокна перериваються у крилопіднебінному, піднижньощелепному та під'язиковому вузлах.
Від нижнього слиновидільного ядра йдуть парасимпатичні волокна в складі IX пари нервів до привушної слинної залози. Ці волокна перериваються у вушному вузлі.
Найбільша кількість парасимпатичних волокон проходить у складі блукаючого нерва. Вони починаються від його парасимпатичного дорсального ядра й іннервують всі органи шиї, грудної та черевної порожнин до поперечної ободової кишки. У грудній та черевній порожнинах волокна блукаючих нервів підходять до симпатичних сплетень і разом з ними входять в органи. Парасимпатичні волокна блукаючого нерва перериваються в інтрамуральних (розташовані в стінках органів) або біляорганних вузлах.
Низхідна та сигмоподібна ободові кишки, а також усі органи малого таза парасимпатичні волокна одержують від тазових нутряних нервів, що відходять від крижового відділу спинного мозку. Вони утворюють вегетативні нервові сплетення таза і перериваються у вузлах сплетень тазових органів.
У грудній, черевній і тазовій порожнинах симпатичні та парасимпатичні волокна утворюють змішані сплетення. Найбільшим сплетенням черевної порожнини є черевне (сонячне) сплетення, яке розташоване на передній поверхні черевної аорти (рис. 5.54 - див. додаток). До його складу входять два черевні нервові вузли і верхній брижовий вузол. Прегангліонарні волокна до них несуть великий і малий нутряні нерви. Постгангліонарні волокна, утворюючи сплетення уздовж судин, розповсюджуються у всі боки до органів. До черевного сплетення підходять і гілки блукаючих нервів, які вже в складі сонячного сплетення прямують до органів.
Уздовж черевної аорти вниз тягнеться досить велике вегетативне нервове сплетення, яке в ділянці мису формує верхнє підчеревне сплетення. Воно опускається у порожнину малого таза, переходить у праве та ліве нижні підчеревні сплетення, до яких приєднуються тазові парасимпатичні нерви. Усі ці гілки, переплітаючись, біля кожного
Вегетативна (автономна) нервова система (systemanervosumautonomicum) — це частина нервової системи, яка здійснює іннервацію органів травлення, дихання, розмноження, виділення, кровообігу, ендокринних залоз — тобто системи органів,які забезпечують обмін речовин, ріст і розмноження організму. Крім цього, симпатичні волокна іннервують скелетні м'язи, органи чуття, центральну нервову систему.
У вегетативній нервовій системі виділяють центральний відділ, який представлений вегетативними ядрами, що розташовані в спинному та головному мозку, і периферійний відділ, який включає вегетативні вузли (ганглії) і вегетативні нервові волокна, які утворюють самостійні вегетативні нерви або входять до складу деяких черепних і спинномозкових нервів.
У будові вегетативної нервової системи є деякі відмінності від соматичної нервової системи:
Залежно від топографії нервових ядер (центрів) і вузлів, а також характеру впливу на функції внутрішніх органів, іннервація яких здійснюється вегетативною частиною нервової системи, її поділяють на дві частини: симпатичну та парасимпатичну.
Більшість органів мають як симпатичну, так і парасимпатичну іннервацію, але деякі органи (потові залози, непосмуговані м'язи шкіри, більшість судин, м'язи матки, сечоводи, се лезінка, надниркові залози, гіпофіз, скелетні м'язи) не мають парасимпатичної іннервації.
Вплив цих двох систем на роботу внутрішніх органів має протилежний характер: якщо одна система справляє посилюючу дію, то інша — гальмівну.
Симпатична частина (parssympathica) вегетативної нервової системи
Центри представлені ядрами, які розташовані в бічних рогах VIIIшийного, усіх грудних і II—IIIверхніх поперекових сегментів спинного мозку.
Периферійний відділ представлений:
• постгангліонарними волокнами, які утворені аксонами симпатичних вузлів. Вони складаються з окремих (спеціальних) симпатичних нервів, які йдуть до внутрішніх органів, симпатичних нервів, які розгалужуються вздовж судин та їхніх гілок, утворюючи сплетення стінок судин і внутрішніх органів, які вони кровопостачають, сірих сполучних гілок, які приєднуються до спинномозкових (соматичних) нервів і йдуть у їхньому складі до скелетних м'язів, шкіри. Постгангліонарні волокна шийних вузлів симпатичного стовбура утворюють нерви, які здійснюють симпатичну іннервацію органів голови, шиї,серця. Постгангліонарні волокна грудних вузлів ідуть до всіх внутрішніх органів грудної порожнини; від V—IX і X—XI грудних вузлів утворюються великий і малий нутрощеві нерви, які проходять через діафрагму в черевну порожнину і беруть участь в утворенні черевного (сонячного) сплетення.
Постгангліонарні волокна поперекових вузлів формують вегетативні сплетення черевної порожнини (наприклад, сонячне сплетення, яке також утворене великим і малим нутрощевими нервами від грудних вузлів і постгангліонарними волокнами привертебральних вузлів цього сплетення). Із сонячного сплетення вздовж черевного стовбура поширюються гілки, утворюючи шлункове, селезінкове, підшлункове, печінкове сплетення. Постгангліонарні волокна крижових і непарного вузлів утворюють вегетативні сплетення таза: наприклад, міхурове, прямокишкове, матково-піхвове (у жінок), простатичне (у чоловіків) сплетення.
Парасимпатична частина (parsparasympathica) вегетативної нервової системи
Центри представлені ядрами, які розміщені в стовбурі головного мозку і в II—IVкрижових сегментах спинного мозку.
Периферійний відділ представлений:
Лекція № 11
Тема: Анатомія ендокринної системи.
План
1. Загальні принципи будови ендокринних органів.Класифікація.
2. Гіпофіз: топографія, форма, будова,функції
3. Шишкоподібнетіло: топографія, форма, будова,функції
4. Щитоподібна залоза: топографія, форма, будова, функції
5. Прищитоподібна залоза: топографія, форма, будова, функції
6. Загруднинна залоза: топографія, форма, будова, функції
7. Надниркові залози: форма, будова, функції
8. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, функції
9. Ендокринні частина статевих залоз: будова, функції
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.276-298.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 18.
Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких надходить безпосередньо у кров або лімфу.
Процес синтезу і виділення у внутрішнє середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини - гормонами.
-До ендокринних залоз відносяться:
гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, загруднинна, надниркові залози. -До змішаних залоз відносяться:підшлункова та статеві залози,
-Паракринні залози і клітини, які розміщені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.
Класифікацію за Альошиним, згідно з якою всі ендокринні залози поділяють на чотири групи:
1) аденогіпофіз і залежні від нього ендокринні залози (щитоподібна, яєчко, яєчники, кірковий шар надниркових залоз);
2) незалежні від аденогіпофіза (паращитоподібні, загруднинна, мозкова речовина надниркових залоз, панкреатичні острівці підшлункової залози);
3) “нервового походження” (гіпоталамус, кишкові та шлункові клітини);4) нейрогліального походження (епіфіз, нейрогіпофіз).
Класифікація залежно від походження із різних видів епітелію (Заварзін О.О., Щелкунов С.І.).
ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА
Щитоподібна залоза знаходиться в передній ділянці шиї на рівні У-УІІ шийних хребців, попереду гортані та трахеї .
Маса залози у дорослої людини становить близько 30-40 г. У жінок вона дещо більша, ніж у чоловіків, і іноді періодично збільшується (під час менструації). Під час статевого дозрівання щитоподібна залоза росте досить інтенсивно і до 20 років її маса збільшується в 20 разів.
Залоза складається з двох часток - правої та лівої, які з’єднуються між собою перешийком . Від перешийка або від однієї з часток відходить вгору пірамідальна частка. Залоза вкрита фіброзною капсулою, від якої йдуть відростки (трабекули), що ділять її на часточки. Часточки складаються з численних міхурців - фолікулів, стінки яких зсередини вистелені епітеліальними фолікулярними клітинами кубоподібної форми. Порожнина фолікулів заповнена в’язкою масою - колоїдом, що містить гормони,які складаються в основному з білків та йодовмісних амінокислот.
Щитоподібна залоза продукує йодовані гормони ;
(тироксин і трийодтиронін) і кальцитонін.
Утворення тироксину і трийодтироніну відбувається за умови, що в організм надходить достатня кількість йоду. Йод людина одержує переважно з питною водою, а туди він потрапляє внаслідок вимивання річковою водою із землі. Річки гірських районів (наприклад, Карпати) не встигають розчинити йод, який є у грунті, і тому організм не отримує достатньої кількості йоду, а люди внаслідок цього хворіють на ендемічний зоб.
У таких ендемічних районах йод додають до харчової солі, що в значній мірі запобігає захворюванню щитоподібної залози.
Значення йодованних гормонів :
Значення кальцитоніну
Регуляція діяльності щитоподібної залози опосередковується гіпоталамо- гіпофізарною системою. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють тиролібе- рин, під впливом якого у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон. Він виділяється у кров і стимулює синтез та інкрецію гормонів щитоподібної залози.
ПРИЩИТОПОДІБНІ ЗАЛОЗИ
Прищитоподібні залози розташовані на задніх поверхнях часток щитоподібної залози . Розрізняють дві верхні та дві нижні прищитоподібні залози. Форма їх округла або овальна, а загальна маса становить близько 0,9 г. Кожна прищитоподібна залоза вкрита власною фіброзною капсулою. Ендокриноцити - паратироцити формують трабекули і контактують з гемокапілярами.
Прищитоподібні залози виробляють паратгормон, який є антагоністом кальцитоніну щитоподібної залози.
Значення паратгормону:
Концентрація паратгормону, в свою чергу, залежить від рівня кальцію в крові: при його зниженні продукція паратгормону збільшується, а при підвищенні - зменшується. Секреція паратгормону стимулюється симпатичною нервовою системою.
ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Ендокринна частина - панкреатичні острівці (острівці Лангерганса) розташовуються, в основному, в ділянці хвоста цієї залози,клітини острівців секретують:
Значення інсуліна;
Значення глюкагона :
Регуляція виділення гормонів підшлункової залози залежить від рівня глюкози у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при зниженні концентрації глюкози (гіпоглікемія) - знижується виділення інсуліну у кров.
Рівень глюкози в крові залежить від її взаємодії з глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій залозі та гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів збільшується секреція інсуліну і може виникнути гіпоглікемія. Збудження симпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії.
Нормальна концентрація глюкози у крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується нирками і у сечі цукор відсутній.
При інсуліновій недостатності острівцевого апарату підшлункової залози виникає важке захворювання - цукровий діабет.
НАДНИРКОВІ ЗАЛОЗИ
Надниркові залози знаходяться в заочеревинному просторі над верхнім полюсом кожної нирки на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців (рис 5.74). Маса однієї залози становить 12-13 г. Зовні кожна надниркова залоза вкрита фіброзною капсулою. До фіброзної капсули прилягає кіркова, а в центрі надниркової залози знаходиться мозкова речовина.
Кірковий і мозковий шари надниркових залоз можна розглядати як окремі ендокринні залози, що продукують різні гормони, виконують різні функції і мають різні механізми регуляції.
При видаленні надниркових залоз тварина досить швидко гине.
Кора надниркових залоз має зони:
За хімічним складом вони є стероїдами і для їх синтезунеобхідні холестерин та аскорбінова кислота.
До глюкокортикоїдів відносяться кортизон, кортикостерон і гідрокортизон. Фізіологічні ефекти глюкокортикоїдів дуже різноманітні:
Фізіологічні ефекти мінералокортикоїдів (альдостерон)
Фізіологічні ефекти статевих залоз
Синтез і виділення гормонів корою надниркових залоз регулюються гіпоталамо- гіпофізарною системою шляхом секреції АКТГ (адренокортикотропний гормон).
При гіпофункції кори надниркових залоз виникає бронзова хвороба
Мозкова речовина надниркових залоз продукує катехоламіни - адреналін (80 %) і норадреналін (20 %).
Дія адреналіну на організм подібна додії симпатичної нервової системи:
Тому вирізняють симпатико-адреналову систему, а адреналін називають “гормоном тривоги”.
Симпатико-адреналова система сприяє розвитку захисних пристосувальних реакцій в організмі.
ВИЛОЧКОВА ЗАЛОЗА
Вилочкова залоза (зобна залоза, загруднинна залоза), thymus,є центральним органом імуногенезу. В ній попередники Т-лімфоцитів, які надходять сюди із кісткового мозку з током крові, пройшовши ряд стадій, перетворюються вТ-лімфоцити. Вилочкова залоза знаходиться у верхній частині верхнього середостіння, між правою та лівою медіастинальною плеврами. Верхня її частина іноді заходить у шийну ділянку. Передня поверхня залози прилягає до задньої поверхні руків’я та тіла груднини, нижні відділи сягають Ш-ІУ ребер (іноді У) у дітей, а у дорослих - II міжребер’я.
Залоза складається із двох асиметричних часток - лівої та правої, які покриті зовні сполучнотканинною капсулою. Від капсули відходять перетинки, які поділяють паренхіму вилочкової залози на часточки. Кожна часточка складається із кіркової і мозкової речовини.
Строма тимуса утворена ретикулоепітеліоцитами. В петлях сітки, утвореної ретикуліновими волокнами і відростками клітин, розміщені лімфоцити тимуса (тимоцити). Тимо- цити у кірковій речовині розміщені щільніше, ніж у мозковій. У мозковій речовині є тільця тимуса(тільця Гассаля) - щільні утвори, у яких концентрично розміщуються сильно сплющені епітеліальні клітини.
Максимального розвитку залоза досягає в 10-15 років, а з віком поступово заміщується жировою тканиною.
Залоза утворює та інкретує гормони тимозин, тимопоетин І, тимопоетин II, гомеостатичний тимусний гормон і тимусний гормональний фактор.
Існує певний взаємозв’язок між віком і функціонуванням загруднинної залози. Залоза найактивніша у дитячому віці, а далі її вплив на організм зменшується. До періоду статевого дозрівання гормони тимуса пригнічують функцію статевих залоз і сприяють росту організму.
Вважають, що крім цього, загруднинна залоза регулює мінеральний, а саме кальцієвий обмін. Після видалення тимуса кістки стають м’якими, легко ламаються, з’являється м’язова слабкість і психічні розлади.
Гормони тимуса відіграють велику роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму. Доведено, що розмноження і диференціація Т-лімфоцитів - клітин, які беруть участь у створенні клітинного імунітету, відбувається саме в загруднинній залозі.
Функціонування тимуса регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою через соматотропний гормон.У дітей при збільшенні тимуса виникає дуже небезпечний стан - тиміко- лімфатичний статус, який може несподівано проявитися різким зниженням артеріального тиску і навіть гострою серцевою недостатністю, що є небезпекою для життя.
При гіпертрофії загруднинної залози можливе виникнення захворювань системи крові: лейкозу і анемій.
СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ
У статевих залозах виділяють дві частини: екзо- і ендокринну.
Ендокринна частина яєчка - це інтерстиціальні клітини (клітини Лейдіга), які знаходяться між покрученими сім’яними канальцями.
Ендокринна частина яєчника знаходиться у дозріваючому фолікулі, а також в клітинах інтерстицію яєчника.
Статеві залози належать до змішаних залоз із секреторною і інкреторною функцією. Секреція полягає в утворенні та виведенні назовні чоловічих статевих клітин - сперматозоїдів і жіночих - яйцеклітин.
Інкреторна функція пов’язана із синтезом і викидом у кров статевих гормонів. Розрізняють чоловічі та жіночі статеві гормони. І ті, й інші виробляються як у жінок, так і у чоловіків, але в різних концентраціях: у чоловіків в основному чоловічі статеві гормони і в низькій концентрації - жіночі, а у жінок - навпаки.
До чоловічих статевих гормонів належать андрогени (основний представник - тестостерон). До жіночих статевих гормонів належать естрогени (естра- діол, естрон) і прогестини (прогестерон).
Чоловічі статеві залози починають синтезувати андрогени ще на 3-му місяці ембріонального розвитку, внаслідок чого статеві органи набувають будови, характерної для чоловічої статі. Після народження хлопчика синтез андрогенів припиняється і відновлюється тільки під час статевого дозрівання (12-16 років).
У дівчаток інкреторна функція статевих залоз починається тільки в період статевого дозрівання. Під впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків ростуть і дозрівають статеві органи, тобто проходить розвиток первинних статевих ознак. Крім того, ці гормони сприяють появі вторинних статевих ознак - тих характерних особливостей статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки (форма тіла, оволосіння, тембр голосу, психіка, поведінка).
Значення андрогенів
Значення естрогенів
Регуляція утворення статевих гормонів відбувається через гіпоталамо- гіпофізарну систему гонадотропними гормонами - фолікулостимулюючим і лютеїнізуючим.
ПАРАГАНГЛІЇ
Параганглії (paraganglia) - це додаткові симпатичні органи, що перебувають у тісному взаємозв’язку із симпатичною нервовою системою . Вони розташовуються в ділянці розгалуження аорти, загальної сонної артерії та великих судин. Параганглії мають хромафінні клітини, функція яких подібна до функції мозкової речовини надниркових залоз.
ГІПОФІЗ
Гіпофіз (hypophysis) лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з’єднаний з лійкою гіпоталамусу проміжного мозку.
Зовні гіпофіз покритий капсулою. Його маса становить не більше 0,6 г. Гіпофіз складається із передньої та задньої часток . В передній частці виділяють дистальну частину, яка займає передній відділ гіпофізарної ямки, проміжну частину, яка розташована на межі з задньою часткою і горбову частину, яка з’єднується з лійкою гіпоталамуса.
Паренхіма передньої частки складається із залозистих клітин, а задньої - із нейрогліальних клітин (пітуїцитів), нервових волокон, що ідуть від нейросекреторних ядер гіпоталамуса в нейрогіпофіз та до нейросекреторних тілець.
Передня частка - аденогіпофіз - виробляє тропні гормони, які регулюють активність ендокринних залоз. Задня частка має назву нейрогіпофіза.
Гіпофіз займає особливе місце серед залоз внутрішньої секреції, що пов’язане з функцією спеціальних тропних гормонів, які регулюють діяльність інших ендокринних залоз.
Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів.
Ефекти гормоніваденогіпофіза
Гіпофункція передньої частки гіпофіза зупиняє розвиток статевого апарату. При гіперфункції, навпаки, спостерігається раннє статеве дозрівання.
Таким чином, діяльність передньої частки гіпофіза тісно пов’язана з діяльністю інших залоз внутрішньої секреції і в свою чергу регулюється гіпоталамусом через рилізинг-гормони.
Ефекти гормонів нейрогіпофіза
Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо- гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). Звідси ці гормони потрапляють у кров.
ЕПІФІЗ
Епіфіз, або шишкоподібне тіло (corpuspineale), належить до проміжного мозку і знаходиться між верхніми горбиками покришки середнього мозку Його маса становитьблизько 0,2 г.
Від переднього кінця шишкоподібного тіла до медіальної поверхні правого та лівого таламусів натягнуті повідці. Зовні епіфіз покритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки (трабекули), що ділять паренхіму залози на часточки. В паренхімі знаходяться спеціалізовані залозисті клітини - пінеалоцити і в меншій кількості - гліальні клітини - гліоцити. В старечому віці іноді зустрічаються відкладення пісочних тіл (мозковий пісок), які надають залозі вигляду шишки.
Епіфіз гальмує вироблення гормонів практично у всіх ендокринних залозах. Це здійснюється через гіпоталамо-гіпофізарну систему, з якою шишкоподібна залоза контактує через ліквор III мозкового шлуночка
Епіфіз виробляє мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін,ефект гормонів
Лекція № 12
Тема: Анатомія серця. Велике і мале коло кровообігу.
План:
Самостійне вивчення теми:
Судини,види,будова стінки артерій,вен,капілярів
Виконайте завлання№10 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.323 - 327.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 196
Серцево-судинна система (система кровообігу) забезпечує обмін речовин між тканинами організму і зовнішнім середовищем, а також підтримує сталість внутрішнього середовища. Функціями системи кровообігу є транспорт поживних речовин, газів, гормонів до тканин і продуктів клітинного обміну від тканин до органів виділення.
У серцево-судинній системі виділяють:
Кровоносні судини - це артерії, артеріоли, капіляри та венули і вени. По артеріях кров рухається від серця на периферію (до тканин), а по венах кров рухається з периферії (від тканин) до серця. Артерії за током крові галузяться на дрібніші судини аж до артеріол, що розпадаються на систему найдрібніших судин - капілярів. Капіляри мають просвіт діаметром близько 8 мкм, що майже відповідає діаметру червоних кров’яних тілець. Від капілярів починаються дрібні вени (венули), які поступово зливаються, стають більшими, і до серця кров тече по найбільших венах.
СЕРЦЕ: БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ
Серце (cor)- це непарний порожнистий м’язовий орган, що розташований у лівій половині грудної порожнини (2/3 органа) в передньому середостінні.
За формою серце нагадує конус . Його звужена частина - верхівка - спрямована вниз, вперед і вліво, а розширена - основа - спрямована вгору і назад.
Серце має передню (груднино-реберну), нижню (діафрагмальну) і медіастинальну (легеневу) поверхні.
На поверхні серця розрізняють вінцеву борозну, яка розміщується поперечно і є межею між передсердями і шлуночками. На передній поверхні серця проходить передня міжшлуночкова борозна, а на нижній - задня міжшлуночкова борозна. Ці борозни з’єднуються між собою в ділянці верхівки серця.
Стінка серця побудована із трьох шарів: ендокарда (внутрішнього), міокарда (середнього) та епікарда (зовнішнього).
Ендокард (endocardium) вистеляє всі камери серця й утворює його клапани.
Міокард (myocardium) складається із особливої серцевої посмугованої м’язової тканини. її скорочення не залежить від нашої волі. Розрізняють міокард передсердь і міокард шлуночків, м’язові пучки яких між собою не сполучаються. Почерговість і ритмічність скороченняшлуночків і передсердь відбувається за рахунок провідної системи серця, яка представлена м’язовими волокнами особливої будови, що утворюють пучки і вузли.
Епікард (epicardium) утворений тонкою пластинкою сполучної тканини та шаром клітин епітеліального характеру і є вісцеральним листком навколосерцевої серозної оболонки - перикарда.
Крім серця, епікард покриває початкові частини великих судин, що виходять або входять у серце: аорти, легеневого стовбура, нижньої та верхньої порожнистих венюСерозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знаходиться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.
Серце людини чотирикамерне, воно поздовжньою міжпередсердною та міжшлуночковою перегородкою розділене на дві половини - ліву і праву, які між собою в нормі не сполучаються . У верхній частині обох половин знаходяться передсердя - праве і ліве, а в нижній - правий та лівий шлуночки. Кожне передсердя сполучається з відповідним шлуночком через передсердно-шлуночковий отвір. Ззовні близько кожного передсердя є праве та ліве вушка. М’язовий шар лівого шлуночка товстіший за аналогічний шар правого шлуночка. На внутрішній поверхні шлуночків є вирости міокарда - сосочкові м’язи (справа - два, зліва - три). У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, що несуть артеріальну кров із легень. У праве передсердя впадають верхня та нижня порожнисті вени, що несуть венозну кров від усіх частин тіла .
Із лівого шлуночка виходить аорта, яка несе артеріальну кров через велике коло кровообігу до всіх органів і тканин.
Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, яким починається мале коло кровообігу. Він несе венозну кров до легень.
Отже, в правій половині серця знаходиться венозна тих вен.
Перикард (pericardium- осердя) - це тонкий і разом з тим міцний фіброзно-серозний
Серозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знаходиться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.
Клапани серця утворені складками ендокарда. Передсердно-шлуночкові отвори закриваються передсердно-шлуночковими (атріовентрикулярними) клапанами. Клапан між правими передсердям і шлуночком називається тристулковим клапаном (має три стулки) (рис. 7.3 - див. додаток). У лівій половині серця є двостулковий клапан - мітральний (рис. 7.4 - див. додаток). Стулки клапанів за допомогою сухожилкових ниток з’єднуються із сосочковими м’язами (рис. 7.5 - див. додаток), тому вони не вивертаються із шлуночків в передсердя при скороченні (систолі) шлуночків. Отже, і кров із шлуночків при їх скороченні не потрапляє назад у передсердя. При ушкодженні стулок (ревматизм, сифіліс) передсердно-шлуночкові отвори не закриваються повністю, робота серця порушується, і виникають вади серця.
Отвори легеневого стовбура та аорти теж мають клапани з півмісяцевими стулками . При розслабленні (діастолі) шлуночків ці стулки заповнюються кров’ю і закривають отвори судин, перешкоджаючи зворотному току крові в шлуночки.
Проекція серця на передню стінку грудної порожнини
Серце в передньому середостінні розташоване асиметрично: більша його частина знаходиться зліва від серединної лінії, справа залишаються лише праве передсердя й обидві порожнисті вени.
На передню грудну стінку серце проектується так: верхня його межа відповідає верхньому краю хрящів III пари ребер; нижня межа йде від верхнього краю хряща V правого ребра до верхівки серця; верхівка знаходиться в лівому V міжребер’ї, на 1-2 см медіальніше від лівої середньоключичної лінії; права межа проходить на 2 см вправо від правого краю груднини; ліва межа йде від хряща III лівого ребра до верхівки серця . Межі серця залежать від віку, статі, конституції тіла людини, захворювань.
У медичній практиці проекція меж серця на передню грудну стінку визначається методом перкусії (вистукування).
Судини серця
Артерії серця беруть початок від цибулини аорти (початкового розширеного відділу висхідної частини аорти) і оточують серце подібно до вінка, тому їх називають вінцевими артеріями.
Права вінцева артерія, a. coronariadextra, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує із огинаючою гілкою лівої вінцевої артерії . Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова артерія, яка проходить в однойменній борозні серця .
Ліва вінцева артерія, a. coronariasinistra, поділяється на дві гілки : передню міжшлуночкову й огинаючу. Остання є продовженням основного стовбура артерії, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує з правою вінцевою артерією. Передня міжшлуночкова артерія проходить в однойменній борозні серця і в ділянці його верхівки анастомозує із задньою міжшлуночковою артерією (гілкою правої вінцевої артерії).
Вени серця є більш чисельними, ніж артерії. Більшість із них збираються в одну широку венозну судину - вінцеву пазуху , яка розміщена на задній поверхні серця, у вінцевій борозні, і відкривається в праве передсердя.
Серце також має вени, які відкриваються безпосередньо у праве передсердя.
ВЕЛИКЕ І МАЛЕ КОЛА КРОВООБІГУ
На початку XX століття видатний учений Вільям Гарвей довів, що серцево- судинна система складається з великого і малого кіл кровообігу. Таким чином, артеріальна і венозна системи не є ізольованими, а зв’язані між собою як єдина система кровоносних судин.
Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка і закінчується правим передсердям Скорочуючись, лівий шлуночок викидає артеріальну кров в аорту, а потім, проходячи через артерії, артеріоли, капіляри всього тіла, вона надходить у венули. Останні збираються спочатку в дрібні, а потім зливаються у великі вени і впадають в нижню та верхню порожнисті вени, які несуть венозну кров у праве передсердя. З фізіологічної точки зору велике коло кровообігу є обмінним, чи метаболічним, тому що кров, циркулюючи по ньому, несе до клітин необхідні поживні речовини і забирає від них продукти метаболізму.
Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка і закінчується лівим передсердям. Від правого шлуночка венозна кров по легеневій артерії надходить у капіляри легень, а звідти артеріальна кров через легеневі вени повертається в ліве передсердя. З фізіологічної точки зору мале коло кровообігу є газообмінним, тому що при проходженні через легеневі капіляри кров віддає вуглекислий газ і насичується киснем.
Серцеве коло кровообігу починається з цибулини аорти (висхідна її частина) і закінчується в правому шлуночку; воно забезпечує кров’ю і дренує (через вени) серце.
Лекція № 13
Тема: Анатомія артеріальної системи організму.
План:
1.Артерії великого кола кровообігу:
- висхідна аорта
- дуга аорти
- низхідна аорта.
2.Гілки дуги аорти:
- плечоголовний стовбур
- загальна сонна артерія
- підключична артерія
3. Зовнішня сонна артерія, її гілки, ділянки кровопостачання
4. Внутрішня сонна артерія, її гілки, ділянки кровопостачання. Артеріальне коло мозку
5. Артерії верхніх кінцівок: пахвова, променева, ліктьова, артерії кисті
6. Грудна аорта, її гілки
7. Черевна аорта, її гілки
8. Артерії нижніх кінцівок: зовнішня клубова, стегнова, підколінна, артерії гомілки, стопи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.335 - 348.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 21.
СУДИНИ МАЛОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Легеневий стовбур (truncuspulmonalis)несе венозну кров із серця в легені. Він починається із правого шлуночка серця і на рівні IV-V грудних хребців ділиться на праву та ліву легеневі артерії (a. pulmonalisdextra, a. pulmonalissinistra), які прямують до воріт легень. У легенях легеневі артерії розгалужуються до капілярів, які оплітають альвеоли. Тут відбувається газообмін. Із капілярної сітки формуються притоки легеневих вен (vv. pulmonales), які несуть артеріальну кров у ліве передсердя. З кожної легені виходить по дві легеневі вени.
СУДИНИ ВЕЛИКОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Аорта
Аорта (aorta)- це найбільша судина тіла.
Вона виходитьіз лівого шлуночка і ділиться на такі відділи:
1) висхідна частина аорти;
2) дуга аорти;
3) низхідна частина аорти, яка в свою чергу, має грудну та черевну частини
Висхідна частина аорти (parsascendensaortae)
починається розширенням - цибулиною аорти, де знаходиться клапан аорти. Від цієї частини аорти відходять права та ліва вінцеві артерії, які кровопостачають серце. На рівні ручки груднини вона переходить в дугу аорти.
Дугааорти
на рівні IV грудного хребця продовжується у низхідну частину аорти (parsdescendensaortae).
Остання лежить в задньому середостінні, проходить через аортальний отвір діафрагми в черевну порожнину, де на рівні IV поперекового хребця ділиться на праву та ліву загальні клубові артерії.
Гілки дуги аорти
Від опуклої сторони дуги відходять:
1) плечоголовний стовбур;
2) ліва загальна сонна артерія;
3) ліва підключична артерія
Від увігнутої сторони дуги відходять тонкі артерії до трахеї та бронхів, а також артеріальна зв’язка. Остання є залишком боталової протоки у плода, яка з’єднує аорту з легеневим стовбуром або лівою легеневою артерією.
Плечоголовний стовбур(truncusbrachiocephalicus) на рівні правого груднино-ключичного суглоба розгалужується на дві гілки:
Загальна сонна артерія(arteria carotis communis)- парна судина, яка зліва відходить безпосередньо від дуги аорти, а справа - від плечоголовного стовбура. Обидві артерії прямують угору з боків від трахеї та стравоходу і на рівні верхнього краю щитоподібного хряща діляться на внутрішню та зовнішню сонні артерії.
Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externкровопостачає зовнішні відділи голови та шиї. Вона має передню, задню,медіальну групи:
Передня група :
Задня група:
Медіальна група:
Кінцеві гілки:
Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna)
піднімається до основи черепаі через сонний канал проходить в порожнину черепа, де лежить збоку від турецького сідла. Кровопостачає мозок і орган зору. В ділянці шиї гілок не віддає.
В порожнині черепа від неї відходять такі судини:
Передні, середні і задні мозкові артерії, передня і задня з’єднувальні артерії на основі мозку утворюють замкнуте артеріальне кільце - артеріальне коло великого мозку (коло Вілізія)мозку;
Підключична артерія
права відходить від плечоголовного стовбура, ліва - від дуги аорти, залишає грудну порожнину через верхню апертуру, лягає в однойменну борозну на І ребрі в міждрабинчастому просторі, де знаходиться разом із плечовим сплетенням. Нижче латерального краю І ребра підключична артерія проходить в пахвинну порожнину, де продовжується під назвою пахвинної артерії.
Гілки підключичної артерії
Підключична артерія продовжується у пахвову артерію.
Пахвова артерія (a. axillaris)
лежить у пахвовій порожнині і переходить на плече, де має назву плечової артерії. Вона віддає гілки до м’язів плечового пояса, капсули плечового суглоба, м’язів І і II міжреберних проміжків, поверхневих м’язів спини.
Плечова артерія (a. brachialis)
лежить у борозні з внутрішнього боку двоголового м’яза плеча разом із довгими гілками плечового сплетення і венами плеча. По своєму ходу віддає ряд гілок, які кроповопостачаютплечову кістку, м’язи та шкіру плеча, ліктьовий суглоб. У ділянці ліктьової ямки вона ділиться на ліктьову та променеву артерії.
Ліктьова та променева артерії на передпліччі лежать в однойменних борознах і кровопостачають кістки, м’язи і шкіру передпліччя. Променева артерія в нижній третині передпліччя лежить поверхнево і тут легко можна її пропальпувати для визначення пульсу . Переходячи на кисть, обидві артерії та їх гілки з’єднуються між собою і утворюють поверхневу та глибоку долонні артеріальні дуги, які кровопостачають кістки та м’які тканини кисті.
Гілки низхідної частини аорти
Низхідна аорта, залежно від порожнини, в якій вона проходить, поділяється на грудну та черевну.
Грудна частина аорти (pars thoracica aortae)
лежить зліва від хребетного стовпа, в задньому середостінні Проходячи через грудну порожнину, вона кровопостачає своїми гілками стравохід, трахею, бронхи, перикард, діафрагму та стінки грудної порожнини. Через аортальний отвір у діафрагмі вона переходить в черевну порожнину і має назву черевної частини аорти.
Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae)
лежить на задній стінці черевної порожнини, спереду від хребта . Справа від неї розташована нижня порожниста вена. Гілки черевної частини аорти поділяються на вісцеральні та парієтальні, а вісцеральні - на парні та непарні.
Непарні вісцеральні гілки черевної частини аорти:
Парні вісцеральні гілки черевної частини аорти
йдуть до парних органів черевної порожнини:
Пристінкові гілки черевної частини аорти, є парними.
Вони кровопостачають діафрагму, м’язи задньої черевної стінки (чотири пари поперекових артерій).
Від аорти в малий таз відходить серединна крижова артерія, яка іде по тазовій поверхні крижової кістки.
На рівні IV поперекового хребця черевна аортаділиться на праву та ліву загальні клубові артерії (a. iliacacommunis), а вони - на внутрішню та зовнішню клубові артерії
Внутрішня клубова артерія (a. iliacainterna)
спускається в малий таз, її гілки поділяються на парієтальні та вісцеральні
Парієтальні гілки кровопостачають стінки малого таза та м’язи промежини, медіальну групу м’язів стегна, м’язи тазового пояса, кульшовий суглоб.
Вісцеральні гілки кровопостачають середній і нижній відділи прямої кишки, сечовий міхур, сечовід, а також матку та піхву (у жінок), передміхурову залозу, сім’яні міхурці, сім’явиносну протоку і статевий член (у чоловіків).
Зовнішня клубова артерія(a. iliacaexterna)
проходить по внутрішньому краю великого поперекового м’яза і віддає гілки до передньої черевної стінки. Вийшовши на стегно під пахвинною зв’язкою, вона має назву стегнової артерії.
Стегнова артерія(a. femoralis)під пахвинною зв’язкою лежить латерально від однойменної вени (рис. 7.27), на стегні проходить по передній борозні стегна, а потім через привідний канал потрапляє в підколінну ямку, де має назву підколінної артерії. Від стегнової артерії у верхній третині стегна відходить глибока артерія стегна, яка кровопостачає стегнову кістку, м’язи та шкіру стегна. В цій же ділянці від неї йдуть гілки, що кровопостачають зовнішні статеві органи і передню черевну стінку.
Підколінна артерія (a. poplitea)віддає гілки, які утворюють артеріальну сітку колінного суглоба разом з гілками стегнової та великогомілкової артерійкамбалоподібного м’яза поділя-
ється на передню та задню великогомілкові артерії.
Передня великогомілкова артерія проходить через отвір у міжкістковій
перетинці на передню поверхню гомілки і кровопостачає передню групу м’язів
гомілки. Переходячи на стопу, вона має назву тильної артерії стопи (рис. 7.29).
Задня великогомілкова артерія проходить між поверхневими та гли-
бокими м’язами задньої групи м’язів гомілки і кровопостачає їх. Від неї від-
ходить малогомілкова артерія, що кровопостачає малогомілкову кістку та
латеральну групу м’язів гомілки Задня великогомілкова артерія позаду латеральної щиколотки переходить на підошву, де поділяється на медіальну та латеральну підошвові артеріїякі разом із тильною артерією стопи кровопостачають кістки та м'які тканини стопи.
Лекція № 14
Тема: Анатомія венозної системи та загальна анатомія лімфатичних судин.
План:
8 .Загальний план будови лімфатичної системи,лімфатичні органи.
Самостійне вивчення теми:
Загальний план будови лімфатичної системи.Лімфатичні стовбури та протоки.Лімфа та її склад
Виконати завдання №11 збірникапозааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.348-350, 362, 365 - 367.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 22.
Вени великого кола кровообігу
З усіх органів і тканин кров відтікає у верхню та нижню порожнисті вени , які впадають у праве передсердя. Виділяють окремо систему ворітної вени.
Система верхньої порожнистої вени
Верхня порожниста вена (v. cavasuperior) збирає кров з голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок грудної порожнини. Вона утворюється при злитті правої та лівої плечоголовних вен на рівні з’єднання І ребра з грудниною. В неї впадає непарна вена.
Плечоголовні вени (права і ліва) формуються внаслідок злиття підключичної та внутрішньої яремної вен. У плечоголовні вени впадають вени щитоподібної залози та внутрішні грудні.
Вени голови та шиї вливаються у три основні парні стовбури:
Внутрішня яремна вена збирає кров із порожнини черепа, а також із зовнішньої поверхні голови та від язика, глотки, щитоподібної залози. Вона починається в ділянці яремного отвору і на шиї проходить у складі судинно-нервового пучка.
Зовнішня яремна вена збирає кров з потиличної ділянки, вушної раковини. Вона впадає в підключичну вену.
Передня яремна вена збирає кров з передньої ділянки шиї.
Вени верхньої кінцівки. Розрізняють:
Поверхневі вени - це головна вена (латеральна) і основна вена (медіальна). У ділянці ліктьової ямки вони з’єднуютьсяяремною веною, вона формує плечо- головну вену. Ліва та права плечоголовні вени, зливаючись, утворюють короткою проміжною веною ліктя. Головна вена впадає в пахвову, а основна - у плечову. Ці вени формуються на кисті.
Глибокі вени верхньої кінцівки супроводжують артерії (переважно по дві вени одну артерію). Ліктьові та променеві вени формують дві плечові вени, які утворюють одну пахвову вену. Пахвова вена продовжується в підключичну вену.
Підключична вена лежить на верхній поверхні I ребра, попереду від однойменної артерії. Зливаючись із внутрішньою верхню порожнисту вену.
Вени грудної порожнини представлені
які збирають кров із стінок і органів правої та лівої половин грудної порожнини. Вони лежать у задньому середостінні, напівнепарна вена впадає у непарну, а остання - у верхню порожнисту вену.
На передній стінці грудної порожнини розташовані внутрішні грудні вени. Вони супроводжують однойменні артерії і впадають у плечоголовну вену.
Система нижньої порожнистої вени
Нижня порожниста вена(v.cavainferior)лежить на задній стінці черевної порожнини, справа від аорти. Вона формується на рівні IV поперекового хребця при злитті правої та лівої загальних клубових вен, проходить через діафрагму в грудну порожнину і впадає у праве передсердя.
Нижня порожниста вена має такі притоки:
Вени нижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокі.
До поверхневих вен належать
Мала захована вена починається із вен внутрішнього краю стопи, піднімається по задній поверхні гомілки, де в ділянці підколінної ямки впадає у підколінну вену.
Велика захована вена , починаючись від венозного сплетення тильної поверхні стопи, проходить по медіальній поверхні гомілки та стегна і по передній поверхні його досягає розтвору захованої вени, де й впадає у стегнову вену.
Глибокі вени нижньої кінцівки на стопі та гомілці попарно суповоджують однойменні артерії. В підколінній ямці вони, зливаючись, утворюють підколінну вену.
Підколінна венапереходить у стегнову вену.
Стегнова вена проходить під пахвинною зв’язкою в черевну порожнину і продовжується у зовнішню клубову вену.
Зовнішня клубова вена на рівні крижово-клубового суглоба зливається із внутрішньою клубовою веною, яка збирає кров із органів і стінок малого таза, і утворює загальну клубову вену.
Ліва та права загальні клубові вени формують нижню порожнисту вену.
Система ворітної вени
Ворітна вена (печінки) v. portae (hepatis) формується із вен непарних органів черевної порожнини: шлунка, тонкої і товстої кишок (за винятком відхідникового каналу), селезінки, підшлункової залози.
Основними притоками ворітної вени є
Ворітна вена розміщена в товщі печінково-дуоденальної зв'язки позаду печінкової артерії і загальної жовчної протоки. У складі цієї зв'язки вона проходить у ворота печінки, де поділяється на праву та ліву гілки, які у паренхімі печінки розпадаються на дрібні гілки, що дають початок синусоїдним капілярам
Венозна кров від печінки відтікає у нижню порожнисту вену по печінкових венах.
Каво-кавальні та порто-кавальні анастомози
Притоки ворітної вени анастомозують з притоками вен, які належать до систем верхньої та нижньої порожнистих вен, утворюючи так звані порто-кавальні анастомози які мають практичне значення.
Порто-кавальні анастомози є
В умовах, коли створюються перешкоди току крові в системі ворітної вени (цироз печінки, перетиснення ворітної вени пухлиною тощо), кров по анастомозах прямуватиме від стравоходу і прямої кишки у систему верхньої та нижньої порожнистих вен, що спричинить розширення і переповнення кров’ю анастомозів. У таких випадках легко виникають кровотечі з кардіального відділу стравоходу та із прямої кишки.
ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ.
ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ
Лімфатична система є частиною судинної системи. Лімфа рухається в напрямку до великих вен шиї, де потрапляє у венозну кров. Лімфатична система - це розгалужена система судин із лімфатичними вузлами, які розташовуються по ходу кровоносних судин
Разом з венозною системою лімфатична система
Лімфатична система починається
замкненими ендотеліальними трубками - капілярами, які утворюють в органах сітки. Капіляри знаходяться в усіх органах, крімнижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокіголовного і спинного мозку, очного яблука, внутрішнього вуха, епітеліального покриву шкіри і слизових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти.
Від капілярів починаються лімфатичні судини, які мають досить багато клапанів. Клапани забезпечують просування лімфи в одному напрямку. Лімфатичні судини, що йдуть від органів, прямують до регіонарних лімфатичних вузлів. Судини, що відходять від тонкої кишки, несуть лімфу, яка містить краплі жиру. Вони надають лімфі білого кольору, тому ці судини назвали молочними.
Отже, лімфатична система у своєму складі має:
Грудна протока (ductusthoracicus)
утворюється в черевній порожнині внаслідок злиття двох поперекових стовбурів. Вона проходить через діафрагму, лежить у задньому середостінні, піднімається в ділянку шиї і впадає у лівий венозний кут. Ця протока збирає лімфу із нижніх кінцівок, органів і стінок таза, черевної та лівої половини грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки та
лівої половини голови і шиї
.
Права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter) має довжину 10-12 мм, утворюється при злитті правих бронхомедіастинального, підключичного і яремного стовбурів. Ця протока збирає лімфу з правої половиниголови, шиї, грудної порожнини та правої верхньої кінцівки і впадає у праву підключичну вену або правий венозний кут.
ЛІМФОЇДНІ ОРГАНИ
Органи, в яких утворюються і дозрівають лімфоцити, називаються лімфоїдними, а тканина, яка становить цей орган - лімфоїдною тканиною.
До лімфоїдних органів належать: кістковий мозок, вилочкова (загруднинна) залоза, лім- фоїдні групові та поодинокі вузлики травної та дихальної систем, лімфатичні вузли, селезінка.
Кістковий мозок і вилочкова залоза є центральними органами кровотворення. У кістковому мозку є стовбурові клітини, які шляхом поділу і перетворень стають елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами. Із стовбурових клітин розвиваються також і клітини імунної системи: лімфоцити та плазмоцити. Імунна система об’єднує органи та тканини, які захищають організм від генетично чужорідних клітин чи речовин, що утворюються в організмі або потрапляють в організм зовні. Лімфатичні вузли (nodilymphatici) - це утвори різноманітної форми (округлої, овальної, бобоподібної та ін.), розміром від 1 до 20 мм, які беруть участь у захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи.
Лімфатичний вузол з одного боку має втиснення - ворота, через які в нього входять артерії та нерви, а виходять вени та виносні лімфатичні судини . Приносні судини підходять до вузла з його опуклої сторони. Лімфатичний вузол покритий щільною сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перетинки (трабекули), що ділять вузол на часточки. Паренхіма вузла побудована з кіркової та мозкової речовин.
Селезінка (lien, splen)належить до лімфоїдних органів. Вона є “кладовищем еритроцитів”, тому що тут відбувається їх розпад. Поряд з печінкою, шкірою селезінка може накопичувати значну кількість крові (депо крові).
Селезінка розташована в черевній порожнині у лівому підребер’ї на рівні ІХ-ХІ ребер. У ній розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні (до останньої прилягають шлунок, ліва нирка, хвіст підшлункової залози). На вісцеральній поверхні знаходяться ворота селезінки - місце входу та виходу судин і нервів. Селезінка покрита очеревиною з усіх боків (лежить інтраперитонеально). Під очеревиною знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять перетинки (трабекули). Між трабекулами розташована м’якоть селезінки - пульпа. Пульпа селезінки побудована побудована із ретикулярної тканини, між петлями якої знаходиться значна кількість лімфоцитів та еритроцитів. Розрізняють червону та білу пульпу. У червоній знаходяться еритроцити, лейкоцити, лімфоцити, макрофаги. Біла пульпа утворена лімфоїдними вузликами, що складаються із лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини.
ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ ТА ВУЗЛИ ОКРЕМИХ ДІЛЯНОК ТІЛА
Лімфатичні судини тулуба, голови і кінцівок поділяються на поверхневі та глибокі. Межею між ними є власна фасція даної ділянки. Тобто, до поверхневих будуть належати судини шкіри, підшкірної клітковини, а до глибоких - усі решта, які лежать під фасцією. Глибокі лімфатичні судини йдуть у складі судино- нервових пучків, а потім вливаються у великі судини даної ділянки, які прямують у регіонарні лімфатичні вузли.
Лімфатичні судини та вузли нижньої кінцівки
На нижній кінцівці розрізняють такі вузли:
Лімфатичні судини та вузли таза
Усі ці вузли розташовуються уздовж кровоносних судин і збирають лімфу з органів малого таза.
Тонка кишка має особливу систему лімфатичних судин, вони називаються молочними судинами, тому що транспортують жир, який всмоктується і надає лімфі вигляду молочної емульсії (хілус).
Рис. 7.49. Лімфатичні судини молочної залози:
1 - молочна залоза; 2 - пригруднинні лімфатичні вузли; 3 - лімфатичні судини; 4 - пахвові лімфатичні вузли.
Із брижових вузлів лімфа тече до поперекових вузлів, а звідти - у лівий поперековий стовбур і, нарешті, у грудну протоку.
Від товстої кишки лімфовідтік відбувається у клубово-сліпокишкові, ободові праві та ліві, медіальні, брижові нижні лімфатичні вузли (рис. 7.48 - див. додаток)
Лімфатичні судини та вузлигрудної порожнини
У грудній порожнині розрізняють теж парієтальні та вісцеральні лімфатичні вузли.
Парієтальні вузли розташовані на задній стінці грудної клітки (передхребетні, міжреберні) і на передній стінці (молочної залози, пригруднинні, діафрагмальні).
Вісцеральні вузли утворюють три групи: передні середостінні, задні середостінні та трахеобронхіальні верхннижні. Вони збирають лімфу від органів переднього та заднього середостіння.
Від молочної залози лімфатичні судини йдуть до пригруднинних, пахвових, надключичних вузлів.
Лімфатичні судини та вузливерхньої кінцівки
Лімфатичні судини верхньої кінцівки, як і нижньої, поділяються на поверхневі та глибокі. Глибокі збирають лімфу з кісток, суглобів, м’язів та фасцій і несуть її у пахвові лімфатичні вузли. Поверхневі лімфатичні судини збирають лімфу зі шкіри, підшкірної клітковини і несуть її у ліктьові та пахвові лімфатичні вузли і У пахвові лімфатичні вузли відтікає лімфа і від прилягаючих ділянок грудей та спини, молочної залози. Виносні судини пахвових вузлів формують правий та лівий підключичні стовбури, з яких лівий впадає у грудну протоку, а правий - у праву лімфатичну протоку.
Лімфатичні судини та вузли голови та шиї
Поверхневі та глибокі лімфатичні судини голови і шиї знаходяться уздовж кровоносних судин і несуть лімфу зверху униз.
Розрізняють:
У підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли лімфа тече від ясен, зубів, язика, слизової оболонки ротової та носової порожнин.
У глибокі шийні лімфатичні вузли лімфа надходить від глотки, гортані, верхніх відділів стравоходу та трахеї, щитоподібної залози. Ці вузли лежать уздовж судинно-нервового пучка шиї.
Лекція № 15
Тема: Анатомія дихальної системи
План:
зовнішня
ацінуса
Самостійне вивчення теми
Плевра пристінкова і нутрощева ,плевральна порожнина. Поняття про середостіння.
Виконати завдання№12 збірника позааудиторної самостійної роботи
Литература:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.382-389.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Дихальна система (systemarespiratorium) забезпечує насичення організму киснем і виведення вуглекислоти.
До органів дихання належать: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи та легені. повітроносні шляхи:
дихальна частина (респіраторний відділ),
дихальні шляхи можна поділити на
Дихальні шляхи - це система трубок, які мають хрящову основу, а слизова оболонка містить миготливий епітелій. Хрящова основа попереджує спадання стінок дихальних шляхів, а миготливий епітелій виводить назовні разом із слизом сторонні частинки, що потрапляють в організм із повітрям.
НІС
Зовнішній ніс має основу, корінь, спинку, кінчик і крила. Він сполучається із зовнішнім середовищем через ніздрі
Порожнина носа (або внутрішній ніс,
1
cavitasnasi) виконує функції проведення повітря і є органом нюху. Крім того, тут повітря зволожується, очищується і зігрівається.
Перегородкою носова порожнина ділиться на дві половини, які мають вхідний отвір (грушоподібний) і вихідний (хоани).
Cтінки порожнини носа:
Вони утворені кістками та хрящами і вистелені слизовою оболонкою, яка легко набрякає під впливом різноманітних подразників
Найбільшими хрящами порожнини носа є:
Із латеральної стінки звисають три носові раковини:
Верхня і середня є похідними решітчастої кістки, а нижня - самостійною кісткою
Між цими раковинами знаходяться носові ходи:
У кожний із цих носових ходів відкриваються пазухи повітроносних кісток, а саме:
Ділянка порожнини носа, яка відповідає верхньому носовому ходу, є нюховою. Тут закладені нервові закінчення нюхового нерва - нюхові клітини, які становлять рецептор нюхового аналізатора. Середній і нижній носові ходи є дихальними.
ГОРТАНЬ
Гортань (larynx) знаходиться в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під’язикової кістки. У дітей гортань розташована вище (на рівні IV шийного хребця), у старшому віці внаслідок ослаблення зв’язок вона опускається до рівня VII хребця. Спереду до гортані прилягають підпід’язикові м’язи і верхній полюс часток щитоподібної залози. Позаду до неї прилягає глотка, а по боках - судинно-нервовий пучок шиї.
Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами.
До непарних належать:
Ззаду знаходяться дрібніші парні хрящі:
Всі хрящі з’єднуються між собою суглобами та зв’язками і можуть змінювати своє розташування відносно один одного завдяки м’язам
Порожнина гортані
Голосові зв’язки натягнуті між щитоподібнимта черпакуватим хрящами і слугують для голосоутворення, яке відбувається наступним чином:
Розширює голосову щілину задній персне-черпакуватий м’яз, а звужують - поперечний та косий черпакуваті, бічний персне-черпакуватий м’язи . Під час розмови, співу, кашлю гортань зміщується.
ТРАХЕЯ
Трахея (trachea) - дихальне горло - є продовженням гортані і тягнеться від VI шийного хребця до V грудного, де ділиться на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією трахеї. Стінка трахеї складається з 16-20 хрящових півкілець, між якими знаходяться зв’язки. Задня стінка перетинчаста, містить гладкі м’язові волокна. Слизова оболонка вистелена миготливим епітелієм і багата лімфоїдною тканиною. Довжина трахеї становить 8-12 см. У шийному відділі спереду до неї прилягає перешийок щитоподібної залози, ззаду - стравохід, а з боків - сонні артерії.
У грудному відділі спереду трахеї знаходиться груднина, а в дітей - вилочкова залоза (або її залишки у дорослих) і великі судини.
ГОЛОВНІ БРОНХИ
Трахея на рівні V грудного хребця ділиться на два головні бронхи - правий і лівий, які підходять до воріт легені. Правий бронх широкий, але коротший від лівого, в ньому нараховується 6-8 хрящових кілець, а в лівому - 9-12. Він має більш вертикальне положення і є нібипродовженням трахеї. Слизова оболонка бронхів і трахеї має однакову будову,складається їз хрящових півкілець.
ЛЕГЕНІ
Легені (pulmones) (від грецького - pneumon, звідки запалення легень - пневмонія) знаходяться в грудній порожнині по боках від серця, покриті серозною оболонкою - плеврою, яка утворює навколо них два замкнених плевральних мішки.
Легені мають форму конуса :
В легенях виділяють три поверхні:
На середостінній поверхні знаходяться ворота легені.
Через ворота легень:
Всі ці утвори формують корінь легені.
Кожна легеня щілинами поділяється на частки:
На передньому краї лівої легені знаходиться серцева вирізка - місце прилягання перикарда (серцевої сорочки)
Бронхіальне дерево
Альвеолярне дерево
Альвеолярне дерево є функціонально-структурною одиницею легені (ацинус), де відбувається газообмін між кров’ю, що знаходиться в капілярах легені, і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли .
Ацинус складається з:
Стінки альвеолярних ходів і альвеолярні мішечки побудовані з міхурців - альвеол. Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским респіраторним епітелієм, що лежить на базальніймембрані. З іншого боку до неї прилягають кровоносні капіляри. В легенях дорослого є від 300 до 500 млн. альвеол, дихальна поверхня яких складає100 м 2
Легенева артерія галузиться в паренхімі легень відповідно до бронхів і утворює капілярну сітку навколо альвеол. Тут відбувається газообмін: кисень з повітря переходить у кров, а вуглекислота - з крові в повітря, що знаходиться в альвеолах. Кров насичується киснем і стає артеріальною. Вона по легеневих венах прямує до лівого передсердя.
ПЛЕВРА
Плевра (pleura) - серозна оболонка, яка покриває легені з усіх боків і в ділянці кореня переходить на стінки грудної порожнини, утворюючи навколо легень замкнений плевральний мішок, окремий для кожної легені .
Листки плеври:
Між цими двома листками знаходиться плевральна порожнина, в якій є 1-2 мл серозної рідини для зменшення тертя між листками під час дихання.
В ділянках, де одна частина парієтальної плеври переходить в іншу, утворюютьсясинуси (простори) плеври.
Синуси плеври:
Вони заповнюються легенями при глибокому вдиху. В спокійному стані їхні стінки щільно прилягають одна до одної. Найбільшим є реберно-діафрагмальний синус.
МЕЖІ ПЛЕВРАЛЬНИХ МІШКІВ І ЛЕГЕНЬ
Для визначення меж органів грудної і черевної порожнин користуються наступними основними лініями:
Межі легень.
Межі плеври. Верхня і передня межі парієтальної плеври співпадають з межами легень, але нижня і задня межі проходять на одне ребро нижче від аналогічних меж легень.
СЕРЕДОСТІННЯ
Середостіння (mediastinum) - це комплекс органів, які розташовані між двома середостінними (медіастинальними) плеврами. Воно займає простір між грудниною спереду, грудним відділом хребта ззаду, діафрагмою знизу, середостінними плеврамиз боків. Вгорі середостіння відкривається верхньою апертурою грудної клітки і сполучається з міжфасціальними просторами шиї (див. топографію шиї). Умовна фронтальна площина, що проходить позаду коренів легень і трахеї, ділить середостіння на два відділи: передній і задній.
За Паризькою анатомічною номенклатурою його ділять на верхнє і нижнє. Останнє в свою чергу ділиться на переднє, середнє і заднє. Верхнє середостіння обмежене лінією, яка проводиться від місця з’єднання руків’я груднини з тілом до міжхребцевого диска між тілами ІУ-У грудних хребців. У ньому знаходиться вилочкова залоза (тимус), трахея, верхній відділ стравоходу та великі судини (аорта, верхня порожниста вена тощо).
У передньому середостінні проходять внутрішня грудна артерія і вени, лежать передні середостінні вузли.
Середнє середостіння представлене серцем з перикардом, діафрагмальними нервами.
До органів заднього середостіння належать стравохід, низхідна частина аорти, грудна лімфатична протока, симпатичні стовбури, великі вени.
Лекція № 16
Тема:
Загальна анатомія травної системи. Анатомія травного каналу
План
Самостійне вивчення тем:
Класифікація внутрішніх органів,загальний план будови стінки трубчастих органів.Черевна порожнина,порожнина очеревини
Зуби:будова,види.Постійні і молочні зуби.формули,терміни прорізування.
Виконайте завдання №13,14 збірникапозааудиторної самостійної роботи.
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.412-442.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1
Методичні вказівкипозааудиторної самостійної роботи.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
РОТОВА ПОРОЖНИНА
Ротова порожнина (cavitasoris)має дві частини:
Присінок ротової порожнини - це щілина, яка розташована між губами і щоками ззовні (спереду), а такожзубами і яснами зсередини (ззаду). Він при закритому роті сполучається із власне ротовою порожниною простором, який розташований позаду великих кутніх зубів. Ротовий отвір обмежений верхньою та нижньою губами. Губи утворені коловим м’язом рота, який зовні вкритий шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. Слизова оболонка, переходячи на альвеолярні відростки щелеп, утворює вуздечки верхньої і нижньої губ. В ділянці альвеолярних відростків слизова оболонка щільно зростається з окістям, утворюючи ясна.
У товщі щік лежить щічний м’яз і жирова клітковина. У дітей жирове тіло щік розвинуте дуже добре. Воно сприяє зменшенню тиску з боку атмосфери під час акту ссання.
Власне порожнина рота спереду і з боків обмежена зубами і яснами, а ззаду переходить у глотку та.Стінки власне порожнини рота:
На нижній поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже повністю заповнює її і своєю верхньою поверхнею прилягає до піднебіння. Підязиком, по боках від середньої лінії, знаходяться сосочки, на яких відкриваються протоки піднижньощелепної і під’язикової слинних залоз .
Піднебіння складається з двох частин:
Піднебіння відділяє ротову порожнину від порожнини носа і глотки.
По боках м’яке піднебіння переходить у дужки:
Між дужками в заглибині розташовані піднебінні мигдалики.
До складу м’якого піднебіння і дужок входять м’язи, найбільшими з яких є м’яз-підіймач піднебінної завіски і м’яз-напрягач піднебінної завіски.
Ротова порожнина сполучається з глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений:
Язик
Язик - це м’язовий орган, який бере участь у механічній обробці їжі, формуванні харчової грудки, акті ковтання; він є органом смаку і мови
Наязиці розрізняють:
Верхня поверхня його називається спинкою і складається з двох частин: передня лежить в порожнині рота, а задня спрямована до глотки. На межі між ними знаходиться ямка - сліпий отвір.
На слизовій оболонці язика розташовані сосочки, завдяки чому він має бархатний вигляд.
Сосочки язика:
На корені язика і задньому відділі спинки знаходяться лімфоїдні фолікули, які формують язиковий мигдалик.
М’язи язика поділяються на скелетні та власні.
Слинні залози:
Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. її вивідна протока довжиною 5-6 см проходить по
зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.Піднижньощелепна залоза
знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, дещо нижче тіла нижньої щелепи. Вивідна протока відкривається у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.
Під’язиковазалоза лежить в під’язиковій складці на дні порожнини рота. Головна вивідна протока проходить разом з протокою піднижньощелепної залози і відкривається поряд з нею або спільним отвором.
ГЛОТКА
Глотка (pharynx)- це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів .
Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців.
Глотка поділяється на три частини:
Порожнина глотки сполучається:
У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигдалики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера.
Кільце Пирогова-Вальдейера.
Основу стінки горла становить фіброзна пластинка, яка зверху прикріплюється до зовнішньої основи черепа. Ззовні ця пластинка покрита м’язами, а зсередини - слизовою оболонкою.
М’язи горла поділяються на поздовжні та циркулярні :
Ззовні м’язовий шар покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицієюироіз с
Стравохід
Стравохід (oesophagus) - це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком . Він починається на рівні VI-VIIшийних хребців і закінчується в черевній
порожнині на рівні XI грудного хребця.
В стравоході розрізняють відділи:
Стравохід має 3 анатомічні звуження:
На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.
Стінка стравоходу складається із:
ШЛУНОК
Шлунок - розширена частина травного каналу. Він розташований у верхньому поверсі черевної порожнини - в надчеревній та лівій підреберній ділянках.
Величина шлунка залежить від індивідуальних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого становлять до 5 см в довжину, а дорослого - 25 см.
В ньому розрізняють 2 стінки:
Розрізняють 2 краї:
Частинишлунка:
При рентгенологічному дослідженні виявляють такі форми шлунка:
Стінка шлунка має такі шари:
Слизова оболонка має багато складок, які розташовані врізних напрямках . На малій і великій кривизнах ці складки поздовжні. Між складками знаходяться підвищення - шлункові поля, в яких розташовані ямки. В ямки відкриваються вивідні протоки залоз шлунка, кінцевий секреторний відділ яких залягає у слизовій оболонці шлунка.
Розрізняють три види залоз шлунка:
М’язова оболонка має три шари:
В пілоричній частині циркулярний шар м’язів потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому місці утворює пілоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.
Зовнішнім шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить інтраперитонеально
Тонка кишка
Тонка кишка (intestinum tenue) починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і, утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку . Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4,1 раза, а у живої людини - 2,7 м ,довжина залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Петлі тонкої кишки лежатьнижче шлунка і печінки, займаючи пупкову ділянку і частково спускаючись в порожнину малого таза.
Тонка кишка ділиться на три відділи:
Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками немає. Вважають, що приблизно 2/5 становить порожня, а 3/5 - клубова кишка.
Дванадцятипала кишка (duodenum) - це початковий відділ тонкої кишки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози . У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну.
На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду).
Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли.
Слизова оболонка тонкої кишки
М’язова оболонка складається із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладкихм’язових клітин.
Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперитонеально
ТОВСТА КИШКА
Товста кишка (intestinum crassum)є безпосереднім продовженням тонкої кишки, довжина її становить 1,5-2 м.
Відділи кишки:
Характерними ознаками товстої кишки є
Слизова оболонка товстої кишки
М’язова оболонка
побудована здвох шарів: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній, який утворює три стрічки.
Сліпа кишка (caecum) - це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче місця впадання в неї тонкої кишки в правій клубовій ямці. її довжина становить близько 6 см. Від внутрішньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток - апендикс .
Апендикс може займати різне положення:
Просвіт червоподібного відростка може частково або повністю заростати. Його отвір прикритий складкою слизової оболонки - заслонкою червоподібного відростка. Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін і має брижу.
Перехід тонкої кишки в товсту має назву клубово-сліпокишкового (ілеоце- кального кута). В цьому місці на слизовій оболонці утворюється клапан (Баугінієва заслонка), яка перешкоджає поверненню вмісту товстої кишки в тонку.
Висхідна ободова кишка(colonascendens) є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин (правий згин) і переходить у поперечну ободову кишку . Висхідна ободова кишка покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.
Поперечна ободова кишка(colontransversum) має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від правого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низхідну ободову кишку.
Низхідна ободова кишка(colondescendens) прямує унизі на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну кишку. Покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.
Сигмоподібна ободова кишка (colonsigmoideum) тягнеться до рівня III крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх боків (лежить інтраперитонеально) і має брижу.
Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки. Вона знаходиться в порожнині малого таза й утворює два згини: крижовий та промежинний. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.
У верхньому відділі прямої кишки знаходиться розширення - ампула .У цьому місці слизова оболонка утворює три поперечні складки, які відповідають згинам кишки. Нижній відділ кишки звужений і називається анальним каналом. Тут знаходяться поздовжні складки - анальні стовпи, міжякими розташовані анальні пазухи. Простір між пазухами і анальним отвором має назву гемороїдальної зони, де скупчені венозні сплетення.
М’язова оболонка прямої кишки складається з поздовжнього і поперечного шарів. Останній у ділянці анального отвору потовщується й утворює внутрішній сфінктер прямої кишки (мимовільний). Ззовні навколо анального отвору посмуговані циркулярні м’язові волокна формують зовнішній сфінктер прямої кишки, скорочення якого залежать від нашої волі.
У верхній частині пряма кишка з усіх сторін покрита очеревиною, в середній - з трьох і в нижній - зовсім виходить за межі порожнини очеревини
Лекція №17
Анатомія великих травних залоз.
План:
Самостійне вивчення теми:
Шляхи виведення жовчі
Виконайте завдання №15 збірникапозааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.412-442.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
ПЕЧІНКА
Печінка (hepar)- це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні
функції:
фагоцитарну (знешкодженнрозрізняють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,
Таким чином, печінка є одночасно органом травлення, кровообігу, усіх видів обміну речовин, деякі автори вказують на її гормональну функцію.
Розташування печінки
Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер’ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер’ї. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порожнини.
Печінка має поверхні:
Ці поверхні відокремлені одна від одної переднім гострим краєм, задній край тупий і нагадує своєю формою поверхню,він прилягає до діафрагми.
На діафрагмальній поверхні
розрізняють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,яківідокремлені серпоподібною зв’язкою печінки. У вільній частині цієї зв’язки знаходиться кругла зв’язка печінки, яка є залишком пупкової вени плода.
На вісцеральній поверхні межею між правою і лівою частками є ліва поздовжня борозна, в якій спереду лежить кругла зв’язка печінки, а ззаду - венозна зв’язка (залишок венозної протоки плода).
Права частка на нижній поверхні правою поздовжньою і поперечною борознами ділиться ще на квадратну і хвостату частки.
На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 4 частки:
На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 3 борозни:
Органи, які прилягають до вісцеральної поверхні печінки утворюють на ній втиснення(стравохідне, шлункове, дванадцятипале, ободове, ниркове, надниркове). Відносно очеревини печінка лежить мезоперитонеально (не покрита лише задня поверхня, яка прилягає до діафрагми).
Очеревина, переходячи з діафрагми на печінку, утворює вінцеві (праву та ліву) і серпоподібну зв'язки. В ділянці воріт печінки очеревина переходить на малу кривизну шлунка і дванадцятипалу кишку, утворюючи відповідні зв'язки, що формують малий чепець (сальник). Під очеревиною знаходиться тонка фіброзна капсула (гліссонова капсула).
Структурно-функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка.
Печінкові часточки мають форму шестигранних призм із плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять кровоносні судини та жовчна протока (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печінки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені виразними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.
Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою
Особливістю кровопостачання печінки :
Печінка отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія.
Ці дві судини розташовані поруч і в паренхімі печінки і розгалужуються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові, міжчасточкові вени та артерії. Міжчасточкова вена та артерія супроводжується жовчними протоками і разом вони утворюють так звану печінкову тріаду.
Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові оперізують часточки на різних рівнях і дають початок гемокапілярам. Венозні й артеріальні гемокапіляри на периферії часточки зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у напрямку відпериферії до центру часточок. Синусоїдні капіляри йдуть радіально між тяжами печінкових клітин - печінковими балками - і зливаються в центральну вену. Кров виходить з часточок і впадає у збірні або підчасточкові вени, які розміщуються між печінковими часточками, але, на відміну від міжчасточкових вен, не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. Підчасточкові вени, зливаючись між собою, формують гілки печінкових вен, які у кількості трьох- чотирьох виходять з печінки і впадають у нижню порожнисту вену.
Отже, часточкові гемокапіляри в печінці розташовані між гілками двох венозних систем - системи ворітної вени (навколочасточкові вени) та системи печінкових вен (центральні вени). Такі гемокапіляри називають чудесною венозною капілярною сіткою. Паренхіма печінки містить велику кількість капілярів, внаслідок чого кров у часточках тече дуже повільно. Це сприяє проходженню обмінних процесів між кров’ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися велика маса крові.
Печінкові клітини - гепатоцити - становлять 60 % усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її фунцій.
Гепатоцити мають багатогранну форму, часто містять два ядра.
Два ряди гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри, утворюють печінкові балки.
Кожний гепатоцит у печінковій балці має дві робочі поверхні: біліарну, що обернена до просвіту жовчного капіляра, якою клітини секретують жовч, і васкулярну, що обернена до гемокапіляра, якою клітини виділяють глюкозу, білки, сечовину та інші речовини. Кров у класичній часточці тече від периферії до центру, а жовч - у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.
Жовчні капіляри не мають власної стінки. їх стінкаутворена плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів. Просвіт жовчного капіляра відокремлений від міжклітинного простору, і жовч у нормальних умовах не потрапляє у цей простір і далі у кров. При захворюваннях, пов’язаних із пошкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров’ю по всьому організму і забарвлює його тканини у жовтий колір - виникає жовтяниця
ЖОВЧНИЙ МІХУР
Жовчний міхур (vesicafellea) має грушоподібну форму. Він розташований у передньому відділі правої поздовжньої борозни печінки .
Частини жовчного міхура:
Жовчні протоки:
Стінка жовчного міхура має шари:
Дно жовчного міхура прилягає до передньої черевної стінки в ділянці стикання правого прямого м'яза живота і реберної дуги.
Проекція печінки на поверхню тіла.
Верхня та нижня межі печінки, які проектуються на передньо- бічну стінку живота, сходяться справа в десятому міжребер'ї по середній пахвовій лінії.
Верхня межа співпадає зпроекцією діафрагми.
По середньоключичній лінії вона проектується в четвертому міжребер'ї. Нижня межа іде справа по десятому і дев'ятому міжреберних проміжках, не виходячи з-під реберної дуги, потім близько переднього кінця цих ребер перетинає реберну дугу, йде косо вгору, перетинає ліву реберну дугу на рівні сьомого реберного хряща і по лівій середньоключичній лінії зустрічаєтьсяз верхньою межею на рівні приєднання VIII реберного хряща до VII.
ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА
Підшлункова залоза (pancreas) - непарний орган, який розташований позаду шлунка на задній черевній стінці на рівні І-ІІ поперекових хребців .Довжина залози близько 12-15 см. Відносно очеревини лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною спереду і знизу). Ззовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою
Складається з частин:
Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози:
Вона побудована із часточок, клітини яких виділяють підшлунковий (панкреатичний) сік, що через вивідну протоку потрапляє в низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози представлена клітинами, які закладені у вигляді острівців (Лангерганса), що виділяють гормони безпосередньо в кров Отже, підшлункова залоза є залозою змішаної секреції.
Лекція№18
Анатомія сечової системи
Тема:Анатомія органів сечової системи.
План
1.Нирки. Топографія, будова:
-зовнішня (фіксувальний апарат нирки)
-внутрішня (сечові шляхи, великі і малі чашечки, миска)
2.Структурно-функціональна одиниця нирки
3.Кровоносна система нирки
4.Сечовід: топографія, будова, частини
5.Сечовий міхур: топографія у чоловіків і жінок, будова стінки
Самостійне вивчення теми:
Сечівник (чоловічий,жіночий)-будова,відділи,відмінності.
Виконати завдання №16 збірникапозааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.494-502.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
Нирка (геп) - це парний орган, який знаходиться в поперековій ділянці на задній стінці черевної порожнини, розташований позаочеревинно. Права та ліва нирки лежать на рівні XII грудного - І-ІІ поперекових хребців. Права нирка розташована дещо нижче від лівої).
Зовнішня будова.Нирка має бобоподібну форму.
В ній розрізняють
На медіальному краї знаходяться ворота нирки, через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку.
Фіксуючий апарат нирки:
На фронтальному зрізі нирки:
Паренхіма нирки побудована з :
Мозкова речовина заходить в кіркову утворює мозкові промені.
Мікроскопічно нирка являє собою складну трубчасту залозу,
структурною морфо-функціональною одиницею якої є нефрон,це довгий канадець,
початковий кінець якогоу вигляді двостінної капсули (Шумлянського- Боумена)
охоплює клубочок кровоносних капілярів і щільно до них прилягає . Це дає можливість воді і речовинам, що розчинені в ній, легко проходити в порожнину капсули.
Клубочок разом з капсулою становить ниркове тільце, якезнаходиться в кірковій речовині нирки.
У нефроні розрізняють такі відділи:
Ці канальці лежать у пірамідах і вони виводять сечу в малі чашечки, відкриваючись на верхівці пірамід. Далі сеча потрапляє у великі чашечки, з них - у ниркову миску. Миска продовжується у сечовід, а він впадає в сечовий міхур.
Кровообіг у нирці. Особливостю кровообігу нирки є наявність подвійної капілярної мережі.
З цієї сітки беруть початок вени,які йдуть поряд із однойменними артеріями, потімзливаються в ниркові вени, які впадають в нижню порожнисту вену.
Сечовий міхур (vesicaurinaria)
Непарний порожнистий орган, який є резервуаром для сечі. яка виводиться з нього через сечівник. Порожній сечовий міхур лежить в порожнині малого таза за лобковим симфізом і відокремлений від нього шаром пухкої клітковини . При наповненні сечею він піднімається вище лобка.
Ззаду від сечового міхура у чоловіків знаходяться сім'яні міхурці та пряма кишка, а у жінок - матка і піхва.
Зовнішня будова.
У сечовому міхурі розрізняють такі частини:
Очеревиною порожній сечовий міхур покритий екстраперитонеально, а наповнений, піднімаючись над лобком, піднімає очеревину, яка покриває його з трьох сторін, залишаючи його передню поверхню непокритою. Це дає можливість робити прокол сечового міхура через передню черевну стінку, не заходячи в порожнину очеревиниСтінка сечового міхура складається з наступних оболонок:
Сеча із ниркової миски по сечоводах потрапляє у сечовий міхур. Пересуванню сечі по сечоводах сприяють їх перистальтичні рухи. Утворення сечі проходить безперервно, а сечовий міхур вивільняється періодично, в міру наповнення.
У ділянці переходу сечового міхура у сечівник знаходяться два сфінктери:
За відсутності сечовипускання сфінктери закриті, сеча збирається у сечовому міхурі.У нормі в сечоводи сеча не надходить їз сечового міхура, оскільки при наповненні міхура м'язовий шар його стінок стискається і закриває отвори сечоводів.
Лекція № 19
Тема:Анатомія чоловічої статевої системи.
.
План
1.Внутрішні чоловічі статеві органи:
Самостійневивчення теми:
Зовнішні чоловічі статеві органи
Виконайте завдання №17 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.515-518.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина.
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи .
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
До внутрішніх статевих чоловічих органів належать:
до зовнішніх:
Яєчко (testis)- парний орган, знаходиться в калитці. В середньому його довжина становить 4 см, ширина - 3 см і вага - 25 г.. Крім сперматозоїдів, яєчко виробляє чоловічі статеві гормони, які впливають на розвиток вторинних статевих ознак.
В ньому розрізняють:
Ліве яєчко опущене дещо нижче від правого. На задньому краї яєчка розташований придаток яєчка, в якому розрізняють головку, тіло і хвіст. Яєчко ззовні покрите щільною фіброзною оболонкою - білковою, яка прилягає до його паренхіми.
На задньому краї ця оболонка утворює потовщення - середостіння яєчка . Від середостіння відходять фіброзні перетинки, які розділяють яєчко на часточки.
Паренхіма яєчка складається із:
звивистих ,у звивистих трубочках продукуються чоловічі статеві клітини - сперматозоїди.
прямих сім’яних трубочок. Прямі сім’яні трубочки відкриваються в сітку яєчка, якарозміщена в його середостінні.
Звідси сім’я виходить за межі яєчка по виносних проточках, які формують придаток яєчка (його часточки). Виносні проточки відкриваються в протоку придатка, який тягнеться від головкидо хвоста і переходить у сім’явиносну протоку
Сім’явиносна протока(ductusdeferens) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до складу сім’яного канатика, проходить через пахвинний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йде косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура і підходить до передміхурової залози. Тут вона утворює розширення - ампулу сім’явиносної протоки. Стінка протоки складається із слизової, що утворює поздовжні складки, м’язової і фіброзної оболонок.
Сім’яні піхурці(vesiculaeseminales) - парні органи, що розташовані латерально від сім’явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Довжина кожного піхурця - близько 5 см. Нижній загострений його кінець переходить у вузьку вивідну протоку, яка з’єднується з сім’явиносною протокою й утворює сім’явипорскувальну протоку, що проходить через товщу передміхурової залози і відкривається в передміхурову частину сечівника.
Передміхурова залоза (prostata) - залозисто-м’язовий орган, який охоплює початковий відділ сечівника. Вона розташована в порожнині таза, під сечовим міхуром. У залозі розрізняють праву і ліву частки, між якими знаходиться перешийок. Через перешийок проходить сечівник. З практичної точки зору перешийок (середня частка) має значення в клініці, тому що його збільшення (гіпертрофія) призводить до порушення сечовипускання. Залоза побудована із залозистої тканини і гладких м’язових клітин. її протоки (20-30) відкриваються на задній стінцісечівника, виводячи сюди секрет, що є складовою частиною сперми.
Бульбоуретральні залози
Бульбоуретральні (цибулино-сечівникові) залози (glandulebulboureth- rales) (парні органи) мають кулясту форму, лежать у ділянці промежини. Вивідні протоки (3-4) відкриваються у перетинчасту частину сечівника. Вони виробляють тягучу рідину, яка змащує сечівник, захищаючи його слизову від подразнення сечею.
Сім’яний канатик(funiculusspermaticus)
До складу сім’яного канатика(входять:
Сім’яний канатик тягнеться від внутрішнього пахвинного кільця, де від судин відокремлюється сім’явиносна протока. Він утворюється після опускання яєчка в калитку з поперекового відділу черевної порожнини, де яєчко розвивається. До початку народження дитини яєчка повинні опуститися в калитку. Відсутність яєчок в калитці має назву крипторхізму.
Калитка (scrotum) - це шкірний утвір, поділений перетинкою на дві половини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками, придатком і нижнім відділом сім’яного канатика. По середній лінії калитки проходить її шов, який тягнеться від нижньої поверхні статевого члена до анального отвору.
При опусканні яєчко тягне за собою різні шари черевної стінки, які оточують у калитці яєчко і сім’яний канатик.
Яєчко і сім’яний канатик оточені такими оболонками:
Статевий член. Чоловічий сечівник
Статевий член (penis)складається з двох кавернозних (печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовщена - головки. Середня частина - це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Шкіра біля головки утворює складку - передню шкірочку. На її внутрішній поверхні розташовані сальні залози, секрет яких має назву смегми. Зовнішньою оболонкою печеристих тіл є фіброзна білкова оболонка, від якої всередину відходять численні перекладини. Проміжки міжміхурової залози), перетинчасту (проходить через сечостатеву діафрагму) і губчасту. Оточена губчастим тілом статевого члена передміхурова частина єнайширшою, а перетинчаста - найвужчою. Сечівник вигнутий Б-подібно. При введенні катетера в сечівник його передня кривизна випрямляється і залишається лише задня, більш фіксована. Слизова оболонка сечівника вистелена в різних ділянках різними видами епітелію: перехідним, багатошаровим циліндричним, одношаровим циліндричним і багатошаровим плоским. М'язовий шар побудований із циркулярних і поздовжніх м'язових волокон.
Лекція № 20
Тема:Анатомія жіночої статевої системи.
План
1.Внутрішні жіночі статеві органи, загальна характеристика:
2.Промежина, визначення. Сечостатева діафрагма, діафрагма таза
3. Вікові особливості внутрішніх жіночих статевих органів
Самостійне вивчення теми:
Зовнішні жіночі статеві органи.
Виконайте завдання №18збірника позааудиторної самостійної роботи.
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.518-524.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
ЖІНОЧІ СТАТЕВІ ОРГАНИ
До внутрішніх жіночих статевих органів належать :
До зовнішніхжіночих статевих органів належать :
Яєчник (ovarium)
парний орган довжиною близько 2,5 см Він знаходиться в порожнині малого таза, на задній поверхні широкої зв’язкиматки. Належить до залоз змішаної секреції, яка виділяє гормони, що впливають на розвиток вторинних статевих ознак, та жіночі статеві клітини – яйцеклітини
В яєчнику розрізняють:
Яєчник лежить у порожнині очеревини, але очеревиною не покритий, він покритий шаром зародкового епітелію .
Будоваяєчника:
Маткова труба(tubauterina, salpinx)
Має форму трубки довжиною близько 11-12 см і знаходиться в порожнині малого таза . Яйцеклітина з поверхні яєчника під час овуляції по матковій трубі виводиться в матку,в матковій трубі відбувається запліднення.
В трубі розрізняютьчастини:
Маткова труба має два отвори :
Стінка її побудована із таких оболонок:
Частина широкої зв’язки матки, яка звисає з маткової труби, має назву брижі маткової труби.
Матка(uterus, metra)
Непарний порожнистий орган грушоподібної форми, що знаходиться в порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду .
У матці розрізняють:
Правильне положення матки - антеверзіо (коли дно матки нахилене вперед),
антефлексіо (коли тіло матки з шийкою утворює кут, відкритий вперед).
Очеревиною матка вкрита мезоперитонеально (ззаду та з боків).
Переходячи з маткина сечовий міхур і пряму кишку, очеревина утворює дві заглибини:
По краях матки очеревина з передньої і задньої поверхонь переходить на бічні стінки таза й утворює широкі зв’язки матки. У верхній частині широкої зв’язки закладені маткові труби, на задній її поверхні укріплені яєчники, а по передній поверхні (між її двома листками) проходить кругла зв’язка матки. Ця зв’язка проходить через пахвинний канал і закінчується в сполучній тканині лобка та великих статевих губ.
Стінка матки складається з таких шарів:
В тій ділянці, де тіло матки переходить у шийку, лежить приматкова жирова клітковина - параметрій. У ній проходять судини, нерви, зв’язки матки та сечоводи.
Порожнина матки
Має трикутну щілиноподібну форму. На основі трикутника відкриваються маткові труби, а на його верхівці порожнина матки переходить у канал шийки,довжина якого 2,5-3смМісце переходу порожнини матки в канал шийки має назву перешийка чи внутрішнього вічка матки Канал шийки відкривається в порожнину піхви отвором - зовнішнім вічком матки. У жінок, які не народжували, зовнішнє вічко має круглу або поперечно-овальну форму; ужінок, які народжували, воно має вигляд поперечної щілини. Зовнішнє вічко матки обмежоване передньою і задньою губами. Задня губа тонша за передню
Зв’язки матки парні:широкі зв’язки,круглі,
Піхва (vagina)
Непарний орган у вигляді трубки, довжиною близько 8 см, який розташований в порожнині малого таза між сечівником спереду і прямою кишкою ззаду.
Верхнім своїм кінцем піхва охоплює шийку матки, а нижнім відкривається в присінок піхви. Очеревиною піхва покривається лише у верхній частині. Частина піхви, що охоплює шийку матки, називається склепінням піхви. Розрізняють переднє і більш глибоке заднє склепіння. Отвір піхви у дівчат закритий складкою слизової оболонки - дівочою перетинкою (hymen), яка залишає невеликий отвір. У жінок, які народжували, від дівочої перетинки залишаються лише незначні колові підвищення.
Стінки піхви мають сполучнотканинний, м’язовий і слизовий шари. На слизовій оболонці є поперечні складки
Жіноча соромітна ділянка
До жіночої соромітної ділянки відносять лобкове підвищення, великі та малі соромітні губи, присінок піхви.
Великі соромітні губи(Іаbіа majora pudendi)
це масивні,парні,складки шкіри, які містять багату жиром сполучну тканину. Спереду і ззаду вони з'єднуються між собою передньою іі задньою спайками.
Поверхні великих статевих губ:
Щілиноподібний простір між ними називається соромітною щілиною .
Спереду від лобкового симфізу є підвищення, яке утворене лобковими кістками і добре розвиненою жировою клітковиною –це лобкове підвищення.
Малі соромітні губи(labiaminorapudendi)
Утворені двома поздовжніми складками шкіри і знаходяться в щілині між великими губами. Передні кінці малих губ охоплюють клітор і утворюють його шкірочку та вуздечку.
Простір, який знаходиться між малими губами, є присінком піхви. В присінок відкриваються: сечівник, піхва та великі присінкові залози (бартолінійові).
Ці залози є невеликими утворами овальної форми діаметром близько 1 см. їхні протоки відкриваються в борозні між основою малих губ і дівочою перетинкою
Присінкові залози:
Цибулина присінка - це густе венозне сплетення, яке подібне до кавернозної тканини і являє собою парний орган, що розташовується з обидвох боків піхви і сечівника.
Клітор (clitoris) є аналогом печеристих тіл статевого члена, довжиною близько 3 см. У ньому розрізняють тіло, головку ініжки, які прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток. Клітор покритий шкірою, яка містить численні нервові закінчення
Жіночий сечівник(urethrafeminina)
являє собою трубку довжиною близько 3,5 см. Він дещо вигнутий, огинає знизу лонний симфіз і пронизує сечостатеву діафрагму, де його оточують волокна зовнішнього м’яза-стискача сечівника. Зовнішній отвір сечівника відкривається в присінок піхви. Його стінки мають сполучнотканинну, м’язову, підслизову і слизову оболонки. Слизова оболонка утворює поздовжні складки і містить уретральні залози, протоки яких в
ПРОМЕЖИНА
Промежина (perineum)- це ділянка тіла яка має межі:
Промежина обмежена:
У вузькому розумінні ,промежина- це ділянка, яка розташована між зовнішніми статевими органами й анусом.
Лінія, яка з’єднує сідничні горби, ділить промежину на два трикутники
Трикутники промежини:
Статеві клітини
Сперматозоїди. Сперма
Чоловічі статеві клітини - сперматозоїди, або спермії, утворюються у звивистих сім’яних трубочках яєчка чоловіка. Процес розвитку чоловічих статевих клітин називається сперматогенезом. Розмір сперматозоїдів сягає 70 мкм і вони мають здатність до активних рухів. Швидкість їх руху становить 50 мкм/с.
У зрілому сперматозоїді людини розрізняють головку, шийку, хвіст. Головка спермазоїда містить гаплоїдний набір хромосом, у якому 22 автосоми і 1 статева хромосома. Остання буває X або У. У зв’зку з цим, сперматозоїди поділяють на два різновиди: андроспермії (22а+У), які дають початок організмові чоловічої статі, та гінекоспермії (22а+Х), які при заплідненні започатковують жіночі організми.
Мітохондрії хвостового відділу сперматозоїда забезпечують енергією рухову активність чоловічих статевих клітин.
Життєдіяльність і здатність до запліднення сперматозоїдів після еякуляції в певних оптимальних умовах неоднакові. В кислому середовищі вони швидко втрачають здатність рухатися, запліднювати яйцеклітину і склеюються.
Здатність сперматозоїдів до запліднення залежить також від їх концентрації в сім’яній рідині, часу Через тазову діафрагму проходить як у чоловіків, так і у жінок пряма кишкаперебування в еякуляті та ін.
Сперма - це сім’яна рідина, яка має тягучу, в’язку консистенцію з характерним запахом. Вона складається із секрету сім’яних піхурців, цибулино-сечівнико- вих та передміхурової залоз, в якому знаходяться сперматозоїди у кількості 3х108. Здатність до запліднення у жіночих статевих органах сперматозоїди зберігають до двох діб.
Яйцеклітина
Яйцеклітина - це жіноча статева клітина, яка розвивається у яєчнику жінки. Має округлу форму, нерухома, величина - 130-140 мкм. Яйцеклітина містить ядро, цитоплазму і оболонки. В ядрі яйцеклітини міститься гаплоїдний набір хромосом: 22 автосоми і 1 статева Х-хромосома.
Процес розвитку жіночих статевих клітин має назву овогенезу. Розрізняють три періоди овогенезу: розмноження, росту і дозрівання. Період розмноження відбувається під час ембріонального розвитку. Період дозрівання завершується після овуляції.
СТАТЕВИЙ ЦИКЛ ЖІНКИ
Жіночі статеві клітини починають розвиватися в період статевої зрілості (13-16 років). При статевому дозріванні у дівчаток виникають періодичні коливання кількості естрогенів у крові та сечі, відповідно до періодичних коливань діяльності статевих залоз, які забезпечують жіночий статевий цикл. Під час одного із чергових підвищень рівня естрогенів проходить овуляція - розрив одного із яєчникових фолікулів і вихід найбільш зрілої яйцеклітини. Через декілька днів після цього починається перша менструація. У дівчаток статеві цикли нерегулярні. Статева зрілість настає у повній мірі лише тоді, коли цикли стають регулярними і овуляторними.
Статевий цикл жінки в середньому триває 27-28 днівЗа цей період дозріває фолікул, а наприкінці терміну відбувається овуляція. Яйцеклітина по маткових трубах пересувається у матку. Якщо відбулося запліднення, яйцеклітина закріплюється у стінці матки, якщо ж не відбулося - видаляється із організму.
На місці фолікула утворюється жовте тіло, що продукує гормон - прогестерон, який протидіє стимулюючому впливу естрогенів на скорочення м’язів матки та труб. При заплідненні яйцеклітини і настанні вагітності жовте тіло зберігається і розростається, якщо ж запліднення не відбулося - зникає. Зникнення жовтого тіла створює умови для дозрівання наступного фолікула.
Із періодичним дозріванням фолікула і овуляцією пов’язане витікання крові із матки - менструація. Вона настає циклічно через кожні 27-28 днів, якщо запліднення не відбулося. Менструація (менархе) пов’язана із змінами у слизовій оболонці матки. Остання набрякає і розростається, готуючись до прийняття заплідненої яйцеклітини; якщо запліднення не відбулося, слизова оболонка руйнується і видаляється із матки. Видалення супроводжується витіканням крові. Менструація триває 3-5 днів, при цьому втрачається від 50 до 250 мл крові. Настання менструації відбувається завдяки зменшенню у цей період концентрації у крові гормонів яєчників, що призводить до тонічних скорочень матки. Після менструації слизова оболонка регенерується. Весь цикл знову повторюється.
У віці після 50-ти років у жінок починається клімактеричний період, який характеризується втратою статевих функцій. Статеві цикли стають нерегулярними, безовуляторними, настає аменорея - припинення менструацій.
У чоловіків клімакс настає після 60-ти років іхарактеризується втратою рухливості сперматозоїдів, втратою здатності до запліднення, до еякуляції - сім’явипорскування.
Настання клімаксу індивідуальне і залежить від способу життя, перенесених захворювань, клімату, харчування.
Лекція№21
Анатомія органів чуття. Анатомія ока.
План
-очне яблуко
-внутрішнє ядро ока
-додаткові структури ока (повіки, брови, м’язи)
Самостійне вивчення теми:
Шкіра,залози шкіри,похідні шкіри.
Виконайте завдання №3,4 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Виконайте завдання№19 збірника позааудиторної самостійної роботи
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.252-254, 258-267.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної роботи
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
Органи чуття (organasensuum) - це анатомічні утвори,
Процес чуттєвого пізнання у людини відбувається по п’ятьох каналах: дотик, слух, зір, смак, нюх. Відповідно до цього існують органи чуття: око, вухо, шкіра, слизова оболонка носа, язик.
Сприйняття подразнень із зовнішнього та внутрішнього середовища відбувається за допомогою рецепторів (спеціалізованих утворів), які трансформують енергію подразнення в нервовий імпульс
Розрізняють рецептори:
Для того, щоб виникало відчуття, потрібні такі ланки одного процесу,
Ланки аналізатора:
Увесь цей апарат І.П. Павлов назвав аналізатором.
Поняття “органи чуття” і “аналізатори” відмінні.
Органи чуття - це око, вухо, шкіра, язик, ніс, у яких знаходиться лише периферична частина відповідного аналізатора, а значить відбувається сприйняття сенсорних подразнень, розрізняють аналізатори - зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, дотиковий. Крім того,
виділяють сенсорну систему болю, сприйняття положення тіла і його окремих частин у просторі
Робота аналізаторів починається зі сприйняття рецепторами фізичної чи хімічної енергії, які потім трансформуються у нервові імпульси. По чутливих (аферентних) шляхах імпульси проводяться до відповідних сенсорних зон кори головного мозку, де формується специфічне відчуття - зорове, слухове, тактильне тощо.
ОРГАН ЗОРУ
Орган зору у людини уловлює картини зовнішнього світу, трансформує світлове подразнення у нервовий імпульс, вищий аналіз якого відбувається в корі півкуль головного мозку.
Орган зоруабо око знаходиться в очній ямці .Око ) складається із очного яблука, зорового нерва та додаткових структур.
Очне яблуко має не зовсім правильну кулясту форму, розташоване у передній частині очної ямки (орбіти). Очне яблуко складається з ядра та оболонок.
Оболонки очного яблука:
зовнішню (фіброзну),
середню (судинну)
внутрішню (сітківку)
Зовнішня, фіброзна оболонка, складається з двох частин :
Місце переходу склери в рогівку називається лімбом.
Середня оболонка, судинна, прилягає до склери і поділяється на три частини:
Власне судинна оболонка вистеляє більшу частину склери, містить велику кількість кровоносних судин.
Війкове (ціліарне) тіло являє собою середній потовщений відділ судинної оболонки, що розташований у вигляді кругового валика в ділянці переходу рогівки у склеру. Епітеліальні клітини, що вкривають ціліарне тіло і його відростки, беруть участь в утворенні водянистої вологи. У товщі війкового тіла знаходиться війковий м’яз, при скороченні якого відбувається акомодація ока.
Райдужка - це передня частина судинної оболонки, епітеліальні клітини якої містять пігмент.Залежно від кількості пігменту, райдужка має різне забарвлення. При наявності великої кількості пігменту колір очей темний (карий); якщо пігменту мало, то райдужка буде мати світло- сірий або світло-голубий колір; при відсутності пігменту (альбіноси) райдужка має червонуватий відтінок за рахунок просвічування кровоносних судин.
Отвір, що знаходиться в центрі райдужки, має назву зіниці. Діаметр зіниці непостійний, він звужується при сильному освітленні і розширюється в темноті, виконуючи роль
діафрагми очного яблука. Зміна діаметра зіниці відбувається завдяки діяльності м'язів, що лежать у товщі райдужки: м'яза-розширювача та м'яза-звужувача зіниці.
Внутрішня оболонка - сітківка-це світлочутлива частина ока, яка зсередини покриває судинну оболонку. Вона має досить складну будову і містить фоторецептори (палички та колбочки). У центрі сітківки містяться центральна ямка, у якій є тільки колбочки, та сліпа пляма - місце виходу зорового нерва. Сліпа пляма не має фоторецепторів.Колбочки - рецептори денного кольорового бачення. Вони мають малу світлову чутливість, але більшу роздільну здатність і більшу швидкість відповіді, порівняно з паличками. Палички - рецептори сутінкового зору.
У фоторецепторах містяться зорові пігменти: у паличках - родопсин, у колбочках - йодопсин. Це забарвлені білки, які складаються із білкової частини - опсину і речовини, яка поглинає світло - хромофору. Наприклад, у склад паличок входить білок опсин і хромофор ретинол - альдегід вітаміну А.
Ядро очного яблука складається :
Разом з рогівкою всі ці утвори є світлозаломлюючим середовищем органа зору.
Кришталик має форму двоопуклої лінзи, що розташована позаду камер очного яблука. Речовина кришталика безбарвна, прозора, щільна, не містить судин і нервів.
Склисте тіло,позаду кришталика знаходиться склисте тіло - прозора драглиста маса, яка розташована в порожнині між кришталиком і сітківкою, не містить судин і нервів.
Камери ока(передня і задня)
Додатковий апарат органа зору складається :
Брови слугують для захисту очей від поту, що стікає з лоба.
Повіки,основу повік становить сполучнотканинна пластинка, що нагадує хрящ. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини кон’юнктивою - прозорою слизовою оболонкою, епітеліальні клітини якої секретують слиз. Остання переходить з повік на очне яблуко, утворюючи кон’юнктивальний мішок, який маєверхнє та нижнє склепіння.
Вії знаходяться на вільних краях верхньої та нижньої повік і захищають око від пилу, снігу, дощу тощо.
Слізний апарат представлений:
Слізна залоза розміщена у латеральному куті на межі верхньої та бічної стінок орбіти. Вона утворюється з кількох груп складних альвеолярно- трубчастих залоз, серозних за типом секреції. Декілька її вивідних проток відкриваються у кон’юнктивальний мішок. Секрет залози - сльоза, слізна рідина - омиває передню частину очного яблука. Потім вона потрапляє у слізне озеро, що знаходиться у медіальному куті ока. Звідси через слізні точки, які розташовані на медіальних кінцях країв повік, сльоза потрапляє спочатку у слізні канальці (верхній та нижній), а потім - у слізний мішок. Останній переходить в носо- слізний канал, по якому сльоза проходить у нижній носовий хід.
Напрямок руху слізної рідини:
Руховий апарат. Кожне око має шість м’язів, які починаються від сухожилкового кільця орбіти навколо зорового нерва і прикріплюються до очного яблука.
Розрізняють :
Ці м’язи скорочуються довільно і дають можливість розглядати предмети обома очима.
Аналізатор зору складаєтьсяз відділів:
ШКІРА ,ОРГАН ВІДЧУТТЯ ДОТИКУ, ТЕМПЕРАТУРИ ТА БОЛЮ
Шкіра (cutis, derma) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.
Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій
Площа шкірного покриву дорослого становить близько 1,5-2 м2.
Шкіра людини складається із шарів:
Верхній щільний шар (сосочковий) вдається в епідерміс і утворює сосочки, всередині яких проходять кровоносні та лімфатичні капіляри, нервові закінчення. Сосочки на поверхні шкіри утворюють своєрідний рельєф у вигляді гребінців і борозенок. На гребінцях відкриваються отвори потових залоз. На долоні і підошві гребінці та борозни утворюють складний малюнок, притаманний лише певному індивідууму. Це використовують у кримінології та судовій медицині для визначення особи, якщо у неї попередньо були взяті відбитки пальців (тобто проведена дактилоскопія).
Колір шкіри залежить від кількості пігменту (меланіну), що знаходиться в глибокому шарі епідермісу.
Похідні шкіри
Похідними шкіри є:
Волосся є похідним епідермісу. В ньому розрізняють стрижень, який знаходиться над поверхнею шкіри, і корінь. Останній закінчується розширенням - волосяною цибулиною, за рахунок якої росте волосся. Корінь знаходиться у товщі шкіри в сполучнотканинній сумці, в яку відкривається протока сальної залози. Колір волосся залежить від наявності пігменту. При зникненні пігменту і появі повітря у товщі волосся воно стає сивим.
Нігті - це рогова пластинка, яка лежить в сполучнотканинному нігтьовому ложі. В нігті розрізняють корінь, що знаходиться в нігтьовій щілині, тіло і вільний край, який виступає за межі нігтьового ложа.
Сальні залози знаходяться між двома шарами дерми. їх протоки відкриваються у волосяний мішечок. Там, де немає волосся (перехідна частина губ, головка статевого члена), протоки сальних залоз відкриваються безпосередньо на поверхню шкіри. На долонях і підошвах сальні залози відсутні. Шкірне сало змащує шкіру, волосся і захищає їх від надмірної вологи, мікроорганізмів.
Потові залози розташовані в глибокому шарі дерми. їхні протоки відкриваються на поверхні шкіри. Потові залози разом із водою виділяють продукти обміну речовин: сечовину, деякі солі, сечову кислоту. їх багато в пахвовій та пахвинній ділянках.
Молочна залоза (mamma)- парний орган, за походженням є видозміненою потовою залозою, знаходиться на рівні від III до VI ребра на фасції, що покриває великий грудний м’яз. У дитячому віці молочна залоза недорозвинена, а у чоловіків вона залишається такою протягом усього життя.
У жінок в період статевого дозрівання починається її інтенсивний розвиток. Це пов’язано з гормональною функцією яєчників. У клімактеричному періоді (45-55 років), коли гормональна діяльність яєчників послаблюється, залозиста тканина залози замінюється жировою.
У період статевої зрілості молочна залоза у жінок складається з 15-20 часток, що подібні на маленькі залози і радіально розходяться від соска, який знаходиться на передній поверхні залози, дещо нижче від її середини. Між цими маленькими залозами розташована сполучна та жирова тканини. Протоки залози відкриваються на верхівці соска, утворюючи розширення - синуси. Повного розвитку молочна залоза досягає під час вагітності.
Шкіра соска та навколо нього (яка пігментована) містить доситьзначну кількість кровоносних судин, нервових закінчень та гладкі м'язові клітини. В регуляції діяльності молочної залози велику роль відіграють гормони гіпофіза, яєчників та інших залоз внутрішньої секреції, а також нервові рефлекторні механізми.
Лекція№ 22
Тема:Анатомія вуха. Орган нюху. Орган слуху.
План
-зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішній слуховий прохід, барабанна перетинка)
-середнє вухо (барабанна порожнина, слухові кісточки, слухова труба)
-внутрішнє вухо (кістковий і перетинчастий лабіринти, спіральний орган, присінків орган)
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.518-524.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
Орган слуху поділяється на :
Зовнішнє вухо (aurisexterna) складаєтьсяз:
Вушна раковина в своїй основі містить еластичний хрящ, який покритий шкірою. В ній розрізняють завиток, що утворений вільним загнутим краєм хряща, і протизавиток, який йде паралельно до завитка. Внизу вушна раковина закінчується складкою шкіри - вушною часточкою, де немає хряща, а лише жирова клітковина.
Зовнішній слуховий хід складається із хрящової та кісткової частин. Хрящова частина - це продовження хряща вушної раковини, а кісткова - це кістковий канал скроневої кістки. В ділянці переходу однієї частини в іншу знаходиться звуження і вигин. Для вирівнювання вигину і огляду барабанної перетинки, яка є межею між зовнішнім і середнім вухом, вушну раковину потрібно відтягнути вгору і назад (у дорослого). Зовнішній слуховий хід вистелений шкірою, яка містить волосся і залози, що виробляють вушну сірку.
Барабанна перетинка має овальну форму і являє собою фіброзну пластинку, що втягнута всередину барабанної порожнини. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою.
Середнє вухо (aurismedia) знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з
Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом івнутрішнім вухом.
В ній розрізняють стінки:
Барабанна порожнина заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроневої кістки і барабанний отвір слухової труби. В барабанній порожнині знаходиться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінце, які з’єднані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо.
Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м’язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова - це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа і підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, а другим - у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині з атмосферним тиском.
Внутрішнє вухо (aurisinterna) знаходиться між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. До нього належать кістковий та перетинчастий лабіринти.
Кістковий лабіринтскладається з трьох частин:
Присінок є середньою частиною кісткового лабіринту і сполучається з півколовими каналами позаду та каналом завитка попереду. На зовнішній його стінці, яка обернена до барабанної порожнини, є овальне вікно, що закрите стремінцем. Кругле вікно знаходиться біля початку каналу завитка, воно закрите вторинною барабанною перетинкою.
Кісткові півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярнихплощинах. Розрізняють передній, задній та латеральний канали. Кожний з них має по дві ніжки, які біля присінка розширюються, утворюючи ампули.
Завиток складається із кісткового стрижня - веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2 1/2 обороти. Основа завитка обернена до внутрішнього слухового ходу. В порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, в основі якої знаходиться спіральний канал.
Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового і повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною - ендолімфою.
До перетинчастого лабіринту належать:
Між кістковим і перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина - перилімфа. Стінки перетинчастого лабіринту побудовані із тонкої сполучнотканинної пластинки.
Перетинчаста протока завитка на розрізі має трикутну форму. Одна її стінка зростається із стінкою кісткового каналу завитки, дві інші відділяють її від перилімфатичного простору і називаються основною і присінковою мембранами. Протока завитка ділить перилімфатичний простір її каналу на дві драбини:
В ампулах півколових каналів знаходяться гребінці, а в ділянці мішечка і маточки - плями, які є рецепторними ділянками вестибулярного (статичного) апарату. В рецепторних ділянках вестибулярного апарату закінчуються периферичні відростки клітин вестибулярного вузла, що знаходиться у внутрішньому слуховому ході. Ці клітини являються І нейроном вестибулярного шляху. Центральні відростки клітин вестибулярного вузла утворюють присінкову частину присінково-завиткового (VIII пара) нерва і підходять в його складі до ядер, які розташовані в ромбоподібній ямці (II нейрон). Ці ядра мають чисельні зв'язки з руховими ядрами стовбура мозку, мозочком і спинним мозком. Відростки клітин вестибулярних ядер підходять до зорового горба (III нейрон), а потім - у кору півкуль.
У ділянці протоки завитка, на її основній пластинці, що складається з фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органа слуху.)
У людини орієнтація у просторі здійснюється вестибулярною сенсорною системою, зоровим аналізатором, а також системами пропріоцептивної і тактильної чутливості. Вестибулярний аналізатор відіграє провідну роль у просторовій орієнтації, оскільки сприймає інформацію про прискорення чи сповільнення прямолінійного чи обертового руху, а також про зміну положення голови у просторі. При цьому виникають рефлекторні скорочення м’язів, які сприяють випрямленню тіла і збереженню пози. Периферійним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний орган, який складається із отолітового апарату і трьох півколових каналів. Руйнування вестибулярного органа спричинює втрату відчуття рівноваги.
Війчасті рецепторні клітини вестибулярного органа містяться в ампулах півколових каналів і плямах мішечка та маточки внутрішнього вуха. При зміні швидкості руху, при нахилах голови у війчастих клітинах виникає рецепторний потенціал, який перетворюється у нервовий імпульс і проходить по вестибулярному нерву. Подразником для рецепторів півколових каналів є кутове прискорення при обертанні у трьох взаємно перпендикулярних площинах.
Волокна вестибулярного нерва прямують у довгастий мозок. Далі нервовий імпульс поширюється у стовбурові структури головного мозку, мозочок, у спинний мозок, де містяться центри рефлекторної регуляції положення тіла, підтримки пози тіла та рівноваги. Контакт вестибулярних ядер із окоруховими є причиною виникнення ністагму (ритмічного руху очей, що змінюється зворотним стрибком). Виникнення очного ністагму - важливий показник стану вестибулярної системи і широко застосовується в авіаційній, морській медицині та клініці.При інтенсивному подразненні вестибулярних центрів виникають вестибуло- вегетативні реакції (зміна частоти серцевих скорочень, звуження і розширення судин, посилене потовиділення, нудота, запаморочення). При значних навантаженнях на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс - морська хвороба. Вестибулярний апарат можна тренувати шляхом обертання, гойдання. Центральний відділ вестибулярного аналізатора повністю не вивчений. Вважають, що він розташований у постцентральній, верхній скроневій звивинах кори великих півкуль та верхній тім’яній часточці, де відбувається аналіз інформації і усвідомлення орієнтації у просторі.
ОРГАН НЮХУ
У людини орган нюху розташований у верхній частині носової порожнини. Нюхова ділянка слизової оболонки носа знаходиться у слизовій оболонці, що покриває верхню носову раковину і верхню частину перегородки носа. Рецепторний шар слизової оболонки представлений нюховими нейросенсорними клітинами, які сприймають запахи. Периферичні відростки цих клітин мають нюхові волоски, а центральні формують 15-20 нюхових нервів, які через решітчасту пластинку решітчастої кістки потрапляють у порожнину черепа і підходять до нюхової цибулини. Звідси вже як нюховий шлях волокна через певні анатомічні утвори головного мозку досягають кіркового кінця (гачок, парагіпокампальна звивина), де відбувається аналіз.
ОРГАН СМАКУ
Смакові рецептори є хеморецепторами, чутливими до хімічного складу їжі. Вони розташовані в слизовій оболонці язика (грибоподібні, листоподібніваликоподібні сосочки), м’якого піднебіння, задньої стінки глотки.
10-15 рецепторних клітин, що мають волоски, утворюють смакову бруньку. Кожна смакова брунька складається із смакових і підтримуючих клітин. На базальній поверхні смакових клітин знаходяться нервові закінчення, по яких в складі че- репномозкових нервів (VII, IX, X), що мають одне спільне чутливе ядро в ромбоподібній ямці, подразнення передається в кору головного мозку, де знаходиться кірковий кінець смакового аналізатора - гачок, пара- гіпокампальна звивина
Лекції по анатомії спец. «Сестринська справа»,24години:
1семестр -12годин,(1-6 лекціїї)
2семестр -12годин,(7-12 лекції).
ЛЕКЦІЯ №1
ТЕМА: ВСТУП. ТКАНИНИ. ОРГАНИ. СИСТЕМИ ОРГАНІВ
План
1. Предмет вивчення анатомії,методи дослідження, сучасні напрямки розвитку анатомії.
2. Тканина – визначення, класифікація:
а)епітеліальна тканина – розміщення в організмі, будова, функції; класифікація ;
б) сполучна тканина – розміщення, будова , функції,класифікація;
в) м’язова тканина – розміщення, будова, функції, класифікація;
г) нервова тканина – розміщення, будова; будова нейрона, видинейронів;нервове волокно – визначення, види, будова,закінчення нервових волокон.
3. Орган. Система органів – визначення, значення.
4. Зв’язок організму здовкіллям. Вплив біологічнихта соціальних факторівна діяльність організму.
Самостійне вивчення тем:
Історичний нарис розвитку анатомії.
Конституція.Значення типів будови тіла в походженні захворювань.
Клітина,будова,хімічний склад,обмін речовин.Типи поділу клітин.
Стадії ембріогенезу людини
Виконайте завдання №1,2,3 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.5-6, 18-39, 46-54.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.
Анатомія - це наука про форму і будову організму людини , органів та систем, а також про їх розвиток і функції.
Розрізняють:
Тісно з анатомією пов’язана антропологія, яка вивчає будову тіла людини в історичному аспекті,гістологія,ембріологія та інші дисципліни.
Основні методи дослідження в нормальній анатомії:
розтин і препарування,ін’єкцій,рентгенографія,макро-мікроскопіі,тощо
В сучасній анатомії застосовують багато інших методів дослідження з використанням сучасної оптики, рентгенівських променів, пластичних матеріалів та досягнень хімії і фізики(метод корозії,
Нормальну анатомію вивчають за системами:
Анатомія людини є абсолютно фундаментальною наукою для пізнання людського організму,всі зв’язки, які існують в організмі, можуть бути зрозумілими лише при зіставленні даних анатомії з даними суміжних дисциплін.
Людина є вищим продуктом розвитку живої матерії. Тому, щоб зрозуміти її будову, необхідно користуватися даними:
Біології - науки про закони виникнення і розвитку живої природи.
Фізіології, щоб зрозуміти будову організму з точки зору взаємозв’язку форми і функції органів.
Гістології, яка вивчає закономірності будови і розвитку тканин та органів, Цитології ,яка досліджує закономірності будови, розвитку і діяльності клітин, з яких побудовані тканини й органи.
Ембріології ,якавивчає розвиток зародка.
Отже, анатомія, гістологія, цитологія та ембріологія разом становлять науку про форму, будову і розвиток організму, яка має назву морфологія.
Тканина- це сформована в процесі філогенезу система організму, що складається із клітин і неклітинних структур, які мають спільне походження, будову та функції.
Структурними компонентами тканин є :
Клітини - головні елементи будь-якої тканини, які зумовлюють їх основні властивості.
Постклітинні структури - похідні клітини, які в ході свого розвитку втратили окремі компоненти клітин (ядро, деякі органели), але набули ряд властивостивостей, які необхідні їм для виконання спеціалізованих функцій
Міжклітинна речовина складається з :
основної речовини та волокон(колагенові, еластичні, ретикулярні).
Основна речовина за фізико-хімічним станом являє собою гель певної в’язкості .
Протягом усього життя організму в тканинах відбувається зношування та відмирання клітин і неклітинних елементів і заміна їх новими (фізіологічна регенерація).
Організм людини містить різноманітні тканини ,
Принципи класифікації тканин:
1.Тканини об’єднують у групи за ознаками подібності їх будови та функцій ,це
(морфо-функціональний принцип) ).
Розрізняють наступні морфо-функціональні типи тканин:
1) епітеліальна;
2) тканини внутрішнього середовища (сполучна, кров і лімфа);
3) м’язова;
4) нервова.
2.Тканини об’єднують на основі спільного джерела їх розвитку,це гістогенетичний принцип.
ЕПІТЕЛІАЛЬНА ТКАНИНА
Епітеліальна тканина знаходиться на поверхні, на межі із зовнішнім середовищем. Вона вкриває тіло (епідерміс шкіри) і вистеляє слизові оболонки внутрішніх органів, а також утворює більшість залоз.
Епітеліальну тканину поділяють на дві великі групи:
Покривний епітелійзаймає бар’єрне положення і виконує такі функції:розмежувальну (на межі із зовнішнім середовищем і тканинами, що лежать під ним),
захисну (від механічних, фізичних, хімічних, інфекційних факторів),
транспортну (обмін речовин, їх всмоктування і виділення),
рецепторну (сприйняття подразнень, сигналів).
Залозистий епітелій виконує
секреторну функцію, його епітеліоцити синтезують і виділяють речовини-секрети, які беруть участь у різних процесах в організмі.
Незважаючи на різноманітність функцій, для всіх епітеліальних тканин характерний ряд морфологічних ознак:
регенерації.
Покривний епітелій
Морфологічна класифікація покривного епітелію залежить від кількості шарів та форми клітин,тому епітелій поділяють на одно- та багатошаровий.
В одношаровому епітелії всі клітини розташовані на базальній мембрані
Одношаровий епітелій поділяють на:
однорядний та багаторядний
однорядний за формою клітин буває плоским, кубічним, призматичним. В однорядному епітелії всі клітини мають однакову форму і розмір, а їх ядра розташовуються на одному рівні.
У багаторядному епітелії внаслідок різних видів, розмірів і форм клітин їх ядра лежать на різних рівнях, але всі епітеліоцити контактують з базальною мембраною
Види одношарового епітелія
Багатошаровий епітелій
Убагатошаровому на базальній мембрані лежить лише нижній базальний шар
епітеліоцитів, а клітини, що розташовані вище, втрачають контакт із нею.
Багатошаровий епітелій поділяється на
Такий поділ залежить від особливостей будови верхнього шару епітеліоцитів.
Багатошаровий плоский незроговілий епітелій найбільш характерний для слизових оболонок ротової порожнини, стравоходу, зовнішнього шару рогівки, покриває також частину надгортанника, вистеляє піхву..
Багатошаровий плоский зроговілий епітелій покриває поверхню шкіри, утворюючи її епідерміс. Характерною особливістю цього епітелію є наявність п’яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого, рогового. Зовнішній роговий шар складається з рогових лусочок, які утворюються в процесі кератинізації епідермоцитів (відкладання в цитоплазмі клітин рогової речовини - кератину).
Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи (ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур), тобто органи, які здатні розтягуватися (при наповненні) і скорочуватися (при випорожненні). За різних морфофункціональних станів органа змінюється форма і товщина епітеліального пласту , особливо поверхневого шару епітеліоцитів.
Залозистий епітелій
Залозистий епітелій складається із залозистих клітин - гландулоцитів. Це спеціалізовані клітини, що пристосовані до синтезу, накопичення і виведення секрету.
Розрізняють залози:
За кількістю клітин,які утворюють залози організму,їх поділяють на :
Екзокринні залози відрізняються між собою за будовою, способом секреції, складом секрету. Екзокринні залози мають кінцеві секреторні відділи та вивідні протоки.
За будовою кінцевих відділів і вивідних проток розрізняють види залоз:.
секреторні відділи розгалуженої залози поділяються на:
За способом виділення секрету із клітини залози поділяють на три типи:
За хімічним складом секрету розрізняють :слизові, білкові, змішані (білково- слизові).
СПОЛУЧНА ТКАНИНА
Сполучна тканина об’єднує велику групу тканин, які розвиваються із мезенхіми. Морфологічно вона характеризується:
Сполучна тканина виконує ряд важливих функцій:
Класифікація сполучної тканини:
Сполучна тканина поділяється на
Волокниста сполучна тканина
Волокниста сполучна тканина, залежно від вмісту волокнистих структур поділяється на:
Пухка волокниста сполучна тканина супроводжує нерви та кровоносні судини й утворює строму органів.
Тканина кладається з клітин і міжклітинної речовини(волокна і основна речовина).
Міжклітинна речовина:
Клітини пухкої сполучної тканини фібробласти, макрофаги, плазмоцити, тканинні базофіли, пігментні, адвентиційні, жирові та ретикулярні клітини,
Плазматичні клітини походять з В-лімфоцитів, вони забезпечують гуморальний імунітет, виробляючи антитіла (гамма-глобуліни
Оформлена щільна волокниста сполучна тканина знаходиться у складіфіброзних мембран, зв’язок, сухожилків.
Неоформлена щільна волокниста сполучна тканина утворює сітчастий шар дерми шкіри. У його складі товсті пучки колагенових волокон ідуть у різних напрямках, що забезпечує резистентність шкіри при найрізноманітніших напрямках дії механічних факторів.
Скелетні сполучні тканини включають: хрящові та кісткові тканини, які виконують, перш за все, опорну, захисну, механічну функції, а також беруть участь у мінеральному і водно-сольовому обміні організму.
Хрящові тканини
Тканини мають:
Хрящові тканини не мають судин, тому за рахунок значної проникності міжклітинної речовини забезпечується дифузне поширення поживних речовин.
Охрястя, яке оточує хрящі, має кровоносні судини і здійснює живлення тканини.
Хондроцити - основний тип клітин, який виробляє сполуки для побудови та оновлення міжклітинної речовини хрящової тканини.
Хондробласти, розташовані у глибокому шарі охрястя і забезпечують периферійний ріст хрящової тканини.
Види хрящової тканини, які відрізняються один від одного в основному будовою міжклітинної речовини:
2
Гіаліновий хрящ найбільш поширений в організмі вид хрящової тканини. Він є у складі скелета ембріона, на кінцях ребер, у стінках трахеї, бронхів, у хрящах носа, в метаепіфізарних пластинках росту кісток і покриває поверхні суглобів.
Візуально гіаліновий хрящ біло-голубого кольору, виглядає прозоримГіаліновий хрящ з віком здатний вапнуватись (накопичувати солі кальцію), втрачається його пружність, збільшується ламкість.
Еластичний хрящ є в складі вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, хрящів гортані. Він має жовтий колір і здатний розтягуватися Еластичному хрящу властива еластичність, тому щомає собою велику кількістьеластичних волокон.
Волокнистий хрящрозташований у місцях прикріплення сухожилків і зв’язок до кісток та гіалінових хрящів, формує міжхребцеві диски. Ця тканина має значну механічну міцність, тому що у її міжклітинній речовині міститься багато колагенових волокон, які лежать паралельно товстими пучками.
Кісткова тканина
Кісткова тканина формує скелет організму,який відіграє роль опори і переміщення тіла у просторі –це опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошкоджень –це захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (кальцію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі.
Кісткову тканину складають:
Остеобласти- молоді, малодиференційовані клітини, за рахунок яких утворюється кісткова тканина. Вони.розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі - в окісті та місцях регенерації кістки.
Остеоцити - це основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, що розвиваються з остеобластів. Вони мають довгасту форму, відростки, лежать у кісткових порожнинах (лакунах), що повторюють форму клітини. Від порожнини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину
Остеокласти - це великі багатоядерні клітини .Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. Остеокласт є спеціалізованим макрофагом, попередником якого може бути моноцит крові.
Кісткову тканину поділяють на два види:
Груболовокниста кісткова тканина має невпорядковане розташування пучків осеїнових (колагенових) волокон, оточених осеомукоїдом, у лакунах якого залягають остеоцити. Ця тканина є в скелеті зародка (поступово замінюється на пластинчасту), а у дорослому організмі - лише в ділянці швів черепа та в місцях прикріплення сухожилків до кісток.
Пластинчаста кісткова тканина має паралельне розташування колагенових волокон у сформованих кісткових пластинках. Залежно від орієнтації пластинок у просторі, виділяють компактну і губчасту частини цієї тканини. Компактна кісткова тканина є в складі діафізів трубчастих кісток, а губчаста - в плоских таепіфізах трубчастих кісток
Живлення кісткової тканини відбувається за рахунок судин, які йдуть від окістя через живильні канальці та центральні канали остеонів.
Остеон - це кісткова трубка, в центральному каналі якої лежить так звана живильна судина.Остеон є морфо-функціональною одиницею компактної частини діафаза трубчастої кістки.
Регенерація кістки відбувається за рахунок малодиференційованих клітин окістя і ендоста. Ендост - це тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами і остеокластами, яка обмежовує кістковомозкову порожнину.
Сполучна тканина зі спеціальними властивостями поділяєтьсяна:
Для тканин цієї групи характерним є переважний розвиток певного різновиду клітин, а також певні особливості міжклітинної речовини.
Ретикулярна тканина утворює систему органів кровотворення (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли) і складає мікрооточення для форменихелементів. Вона побудована з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, які переплітаються між собою й утворюють сітку.
Жирова тканина представлена клітинами-адипоцитами, які розташовані групами, виконує функцію накопичення та обміну ліпідів.
Розрізняють білу та буру жирову тканину.
Біла розташована під шкірою, у сальнику, а також в інших жирових депо. Значна частина жиру з білої жирової тканини легко мобілізується при голодуванні, використовується для покриття енергетичних затрат організму і виконує амортизаційну функцію.
Бура жирова тканина зустрічається у новонароджених. її функція - участь у терморегуляції
Пігментна тканина складається зі скупчення пігментних клітин - меланоцитів. Вона представлена ділянками шкіри навколо сосків, у судинній та райдужній оболонках ока, родимих плямах. У зв’язку з високим вмістом меланіну, який може поглинати ультрафіолетові промені, пігментні клітини відіграють захисну роль щодо пошкоджувальної дії сонячної радіації.
3
Слизова тканина є видозміненою пухкою волокнистою сполучною тканиною з різким кількісним переважанням міжклітинної речовини, у якій практично немає волокнистих структур. Слизова тканина має драглисту консистенцію, не містить кровоносних і лімфатичних судин, нервів. Вона знаходиться у плода в складі пупкового канатика, і завдяки високій пружності запобігає перетисненню пупкових судин. У дорослих подібну будову має тканина, що утворює склисте тіло очного яблука
М’ЯЗОВА ТКАНИНА
М’язова тканина - це група тканин, яка побудована зі структурних елементів, здатних до скорочення. Тому ця тканина здійснює переміщення організму і його частин в просторі, а також рухові процеси всередині організму (робота серця, інших органів, крово- і лімфообіг).
Вона поділяється на гладку та посмуговану м’язові тканини.
Гладка м’язова тканина
розташовується у стінках судин і більшості порожнистих внутрішніх органів - стравоходу, шлунка, кишок, сечового міхура, матки та ін.
Морфо-функціональні особливісті гладкої м’язової тканини :
Основною структурною одиницею гладкої м’язової тканини є гладка м’язова клітина - міоцит. Він має витягнуту веретеноподібну форму із загостреними кінцями. Для гладкої м’язової тканини характерним є дуже щільне розміщення її клітин. Ядро гладкої м’язової клітини має витягнуту еліпсоподібну форму і звичайно розміщується у центрі клітини
Посмугована м’язова тканина
Для посмугованої м’язової тканини характерною ознакою є наявність смугастих міофібрил, скорочення яких залежить від нашої волі.
Із цієї м’язової тканини складається скелетна мускулатура, що виконує функцію переміщення тіла в просторі, а також частина мускулатури, що забезпечує травну функцію (м’язи рота, язика, глотки і частково стравоходу, сфінктер відхідника); мімічна мускулатура; рухова мускулатура органів зору, слуху і дихання.
Особливе місце займає серцева м’язова тканина
Розрізняють посмуговану скелетну м’язову тканину та серцеву.
Посмугована скелетна м’язова тканина є найпоширенішою м’язовою тканиною тіла людини. Струкурно-функціональною одиницею скелетної м’язової тканини є м’язове волокно, що являє собою симпласт
Скоротливий апарат посмугованого м’язового волокна представлений посмугованими міофібрилами - спеціальними органелами, які мають вигляд ниток і проходять уздовж волокон. Основу феномена посмугованості міофібрил складає чергування світлих та темних ділянок з різноманітними фізико-хімічними та оптичними властивостями. До складу міофібрил входять тоненькі волокна - міофіламенти. Розрізняють тонкі міофіламенти, які містять білок актин, і товсті, які містять білок міозин.
Структурно-функціональною одиницею міофібрили є саркомер.
Серцева м’язова тканина
Серцевий м’яз (міокард), що є основним конструктивним елементом серця як органа, побудований із посмугованої м’язової тканиниі суттєво відрізняється від посмугованої скелетної м’язової тканини.
Серцева м’язова тканина :
3
ознакою поперечної посмугованості, яка представлена чергуванням темних і світлих проміжків.
Кардіоміоцити - клітини майже прямокутної форми. У центральній частині міоцита розміщується 1-2 ядра овальної або видовженої форми. Міофібрили займають периферійну частину цитоплазми.
Характерною морфологічною ознакою серцевого м’яза є контактидвох сусідніх міоцитів. Межі з’єднаних кінець-у-кінець кардіоміоцитів утворюють вставний диск.
Для серцевої м’язової тканини характерна велика кількість мітохондрій, що розташовуються біля ядра. З цим пов’язана здатність серця до безперервної діяльності, оскільки мітохондрії - носії великої кількості ферментів, що беруть участь в окисно-відновних процесах.
Фізіологічна регенерація серцевої м’язової тканини відбувається на внутрішньоклітинному рівні з високою інтенсивністю, тому що для кардіоміоцитів характерне швидке їх зношування. При виражених пошкодженнях цієї тканини (наприклад, при інфаркті міокарда, що розвивається внаслідок припинення кровопостачання певної його ділянки) кардіоміоцити гинуть, а на їхньому місці в подальшому розростається сполучна тканина, що формує рубець
НЕРВОВА ТКАНИНА
Нервова тканина є основним структурним компонентом нервової системи. її елементи здатні :
Нервова тканина побудована з нервових клітин - нейронів та нейроглії.
Нейрони (нейроцити) - основні структури нервової тканини, що сприймають подразнення, виробляють і передають імпульс.
Будова нейрона:у нейроциті розрізняють тіло та відростки. Наявність відростків є найхарактернішою ознакою нервових клітин. Існують два типи відростків: аксон та дендрит.
Аксон - це довгий відросток клітини. Він лише один, не галузиться, проводить нервовий імпульс від тіла клітини, закінчується своїм кінцевим апаратом (ефектор)на іншому нейроні або в робочому органі.
Дендрит - короткий відросток, який галузиться, проводить нервовий імпульс у напрямку до тіла клітини. Дендрити чутливих нейронів на своєму периферійному кінці мають рецептори (чутливі нервові закінчення). Кількість дендритів у клітині може бути різноманітною.
За числом відростків нервові клітини поділяють на :
псевдоуніполярні нейрони (від тіла клітини відходить відросток, який на певній відстані від нього Т-подібно ділиться на аксон і дендрит)
Цитоплазма нервової клітини містить загальні органелита спеціальні органели.
До спеціальних органел належать:
За функціональним значенням нервові клітини поділяють на:
Нейроглія,міжклітинна речовина,являє собою середовище, в якому знаходяться нейрони.
Нейроглія має клітинну будову. Вона забезпечує трофічну, секреторну та захисну функції.
Усі клітини нейроглії поділяють на макроглію та мікроглію.
Клітини макроглії:
5
Дані клітини вистеляють порожнини шлуночків головного мозку і центрального каналу спинного мозку, беруть участь в утворенні спинномозкової рідини.
Клітини мікроглії - це сукупність дрібних видовжених зірчастих клітин, які розташовуються переважно уздовж капілярів в ЦНС. Функція мікроглії - захисна (в тому числі імунна). Клітини мікроглії розглядають як спеціалізовані макрофаги ЦНС - вони досить рухливі, активуються при запальних захворюваннях нервової системи, при цьому втрачають відростки, округлюються і фагоцитують залишки клітин, що загинули.
Нервові волокна являють собою відростки нервових клітин (осьовий циліндр), які вкриті оболонками.
Відповідно до особливостей їх будови, всі нервові волокна поділяють на дві групи
Мієлінові нервові волокна зустрічаються у центральній та периферичній нервовій системі і характеризуються високою швидкістю проведення нервових імпульсів. Це товсті волокна, вони містять осьові циліндри великого діаметра. Осьовий циліндр безпосередньо оточений мієліновою оболонкою і шванівськими клітинами,мають перехвати Ранв’є.
Безмієлінові нервові волокна належать до вегетативної (автономної) нервової системи і характеризуються низькою швидкістю проведення нервових імпульсів. Будова їх значно простіша.
Пучки мієлінових та безмієлінових волокон, які вкриваються сполучнотканинною оболонкою, формують нервові стовбури (нерви).
Нервові закінчення
За функціональним значенням нервові закінчення поділяють на три групи:
Ефекторні нервові закінчення (ефектори)поділяють на рухові та секреторні. Рухові закінчення є у посмугованих та гладких м’язах, секреторні - у залозах. За участю ефекторів нервовий імпульс передається на тканини робочих органів.
Рухові закінчення у посмугованих м’язах називаються нервово-м’язовими (аксо-м’язовими) синапсами, або моторними бляшками.
Рецептори (чутливі нервові закінчення) - це кінцеві апарати дендритів чутливих нейронів. Рецептори пристосовані до сприйняття подразнень, що надходять до організму.
Розрізняють рецептори:
екстерорецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища,
інтерорецептори, подразнення до яких надходять від власних тканин організму, пропріорецептори - чутливі нервові закінчення у м’язах і сухожилках, механорецептори (сприймають дію механічних подразників),
ноцірецептори (сприймають больові подразнення).
Залежно від будови, існують вільні та невільні нервові закінчення:
Вільні нервові закінчення складаються лише з розгалужень осьового циліндра. Невільні рецептори, крім осьового циліндра, включають також клітини нейроглії
ОРГАН. СИСТЕМА ОРГАНІВ
Тканини, поєднуючись між собою, утворюють органи.
Орган -це цілісний анатомічний утвір, який має певні, притаманні лише йому форму, будову, функцію, розвиток і положення в організмі.
До складу одного органа входитьдекілька тканин. Одна з них виконує основну функцію (наприклад, м’язова - в скелетній мускулатурі), а інші - додаткові функції (наприклад, сполучна тканина - в м’язах).
Розрізняють паренхіматозні і порожнисті органи:.
Паренхіматозні органиВ паренхіматозних органах основну тканину, яка забезпечує функцію органа, називають паренхімою, а сполучну тканину, яка покриває його ззовні і пронизує орган в різних напрямках - стромою. В стромі проходять судини і нерви, що живлять орган. До паренхіматозних органів належать легені, печінка, нирки, селезінка та ін.
Трубчасті органи мають вигляд трубки ( шлунок, кишечник, трахея, тощо ).
Стінка органа обмежує порожнину органа
Органи відрізняються за формою, розміром, але стінка їх має однаковий план будови, в ній розрізняють такі оболонки:
Слизова оболонка ( tunicamucosa ) вистеляє ту поверхню, яка безпосередньо контактує із зовнішнім середовищем. Вона вкрита епітелієм різного вида
( багатошаровий плоский, перехідний, одношаровий призматичний, тощо ) і лежить на власній пластинці, яка утворена сполучною тканиною, під власною пластинкою знаходиться м’язова пластинка, при скороченні якої слизова оболонка збирається в складки.
Слизова оболонка має різні залози, лімфатичні фолікули. Вона завжди вкрита слизом ( звідки й назва ). Слизова може бути гладенькою, утворювати ямочки, мати складки, ворсинки.
Підслизова основа утворена пухкою сполучною тканиною, в якій знаходиться велика кількість нервів, кровоносних і лімфатичних судин.
Завдяки підслизовій основі, слизова оболонка може зміщатися і утворювати складки, розтягуватись. При відсутності підслизової основи слизова оболонка зростається з наступною оболонкою.
М’язова оболонка утворена м’язовою тканиною і складається з двох шарів: внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього, між якими є прошарок сполучної тканини. Ці шари мають різне функціональне значення: при скороченні коловий шар звужується порожнини, при скороченні поздовжнього шару – розширюється порожнина.
Серозна оболонка ( зовнішня оболонка )
За будовою вона нагадує слизову оболонку і складається з власної пластинки, на якій лежать клітини мезотелію, які виробляють серозну рідину ( звідси назва оболонки ), що полегшує ковзання органів один по одному.
В деяких місцях ( глотка, шийна і грудна частина стравоходу серозна оболонка відсутня і її функцію виконує адвентиціальна оболонка, що складається з волокнистої сполучної тканини.
Для виконання ряду функцій одного органа замало, тому виникають комплекси органів - системи. Система органів - це сукупність однорідних органів, які подібні за будовою, функцією, розвитком. Наприклад, кісткова система, м’язова система, травна система тощо. Виділяють також апарати органів.
Апарат органів - це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (опорно-руховий апарат, ендокринний апарат).
Усі системи та апарати органів взаємопов’язані і об’єднані в єдине ціле - організм.
Організм - це окрема жива істота, яка розглядається як цілісна біологічна система, що складається із взаємозалежних елементів.
В організмі людини розрізняють такі системи і апарати органів:
Зв’язок організму із довкіллям
Організм - це жива біологічна цілісна система, яка має здатність до самовідтворення, саморозвитку і самокерування.
Ця цілісність забезпечується наступними факторами:
1) структурним об’єднанням усіх частин організму (клітин, тканин, органів, рідин та ін.);
2) взаємозв’язком між усіма частинами організму за допомогою:
а) рідин, що циркулюють у його судинах, порожнинах і просторах (гуморальний зв’язок, лат. humor - рідина),
б) нервової системи, яка регулює усі процеси в організмі (нервова регуляція).
Таким чином, цілісність організму досягається:
по-перше,завдяки діяльності нервової системи, яка пронизує своїми розгалуженнями всі органи та тканини тіла і є матеріальним анатомічним субстратом об’єднання (інтеграції) організму в єдине ціле разом із гуморальним зв’язком.
По-друге, цілісність організму полягає в єдності вегетативних (рослинних) та анімальних (тваринних) процесів у ньому. Анімальні нерви іннервують посмуговані м’язи, тобто виконують тваринну функцію (рух), в той час як вегетативні нерви, розгалужуючись у гладких м’язах судин, забезпечують їх трофічну іннервацію, тобто виконують рослинні функції (обмін речовин, живлення).
По-третє, цілісність організму полягає в єдності духу і тіла,тобто в єдності психічного і соматичного, тілесного. Єдність і цілісність організму неможливі без його зв’язку з навколишнім середовищем. Цей зв’язок є основою еволюції органічних форм. Зміни навколишнього середовища призводять до змін організму, який живе в цьому середовищі і постійно пристосовується до нього. І навпаки, під впливом організму, що розвивається, до певної міри змінюється середовище, що оточує його. Для тварин - це біологічне середовище, а для людини, крім біологічного, вирішальне значення має антропогенне середовище.
Важливою умовою існування для людини є праця. Трудові процеси пов’язані із певною роботою нервової та м’язової систем, яка залежить від характеру даної професії. Професійна спеціалізація призводить до більшого розвитку тих частин організму, з функцією яких пов’язана дана спеціальність. Отже, певний фах має вплив на будову тіла людини. Прикладом може слугувати перебудова скелета людини, яка тривалий час займається спортом.
Крім праці, на організм людини впливають інші умови її існування: харчування, одяг, житло, побутові умови. Умови праці і побуту є складовими соціального середовища, яке має великий і різноманітний вплив на організм людини.
Лекція №2
ОСТЕОЛОГІЯ ТА АРТРОЛОГІЯ
План
1.Поняття про міжнародну анатомічну номенклатуру, її значення для вивчення анатомії, клінічних дисциплін. Основні анатомічні терміни.
2.Анатомічні площини та вісі, їх характеристика, використання для визначення розташування та положення органів, напрямів рухів у суглобах.
3.Загальні відомості про скелет та його функції. Класифікація кісток. Кістка як орган її хімічний склад. Будова кістки. Типи з’єднань кісток, їхня характеристика.
4.Будова суглоба. Допоміжний апарат суглобів. Класифікація. Види рухів у суглобах.
Самостійне вивчення тем:
Хребтовий стовп у цілому.
Види зєднань хребтового стовпа
Грудна клітка в цілому.
Череп у цілому.
Вікові та статеві особливості черепа.
Таз у цілому.Вікові та статеві особливості таза.
Стопа як ціле.Склепіння стопи.
Виконайте завдання №4-10 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
0сновною відмінністю тварин від рослин є їх пристосування до навколишньогосередовища шляхом переміщення в просторі.
У тваринному світі існує три види руху:
1) амебоїдний (за допомогою протоплазми - амеби);
2) миготливий (за допомогою війок - інфузорії);
3) м’язовий (за допомогою спеціальних м’язових елементів, що мають здатність скорочуватися). У людини збереглися всі ці три види руху: амебоїдний рух лейкоцитів, коливання війок миготливого епітелію і скорочення м’язових волокон, які становлять м’язи.
Опорно-руховий апарат складається з кісток, їх з’єднань та м’язів.
Кістки та їх з’єднання становлять пасивну частину, а м’язи - активну частину опорно-рухового апарату
Кістки виконують функцію важелів, а м’язи змінюють положення кісток.
ОСІ ТА ПЛОЩИНИ ТІЛА ЛЮДИНИ
Для визначення характеру рухів у суглобах та положення органа в просторі існують
такі поняття, як площина і вісь.
Площин є три: сагітальна, фронтальна та горизонтальна.
Сагітальна площина (стрілоподібна) спрямована спереду назад і поділяє тіло на ліву та праву частини. Таких площин через тіло можна провести безліч. Площина, що поділяє тіло на дві симетричні половини, називається серединною. Таку площину провести через тіло можна лише одну.
Фронтальна площина (лобова) проходить справа наліво (паралельно долоба) і ділить тіло на передню та задню частини. Таких площин через тіло можна провести безліч.
Горизонтальна площина проходить паралельно до земної поверхні і поділяє тіло на верхню і нижню частини. Таких площин через тіло теж можна провести безліч
Осей теж є три: сагітальна, фронтальна і вертикальна.
Сагітальна вісь проходить спереду назад, як стріла. Навколо неї можливі такі рухи як відведення і приведення, нахили вліво і вправо.
Фронтальна вісь проходить справа наліво, і навколо неї можливі згинання та розгинання.
Вертикальна вісь проходить зверху вниз, і навколо неї можливе обертання назовні і всередину, вправо і вліво.
Рухи, при яких відбувається перехід з однієї осі на іншу, мають назву колових. Наприклад, дистальна частина верхньої кінцівки при цьому описує конус.
Для визначення положення органа в просторі користуються такими термінами: зовнішній, внутрішній, вентральний (передній), дорзальний (задній), проміжний, середній, глибокий, поверхневий, проксимальний (той, що знаходиться ближче до тіла), дистальний (той, що знаходиться дальше від тіла), верхній, нижній, медіальний (той, що лежить ближче до серединної площини), латеральний (той, що лежить далі від серединної площини), поздовжній, краніальний (черепний - той, що лежить ближче до головного кінця), каудальний (хвостовий - той, що лежить ближче до хвостового кінця), лівий, правий, поперечний.
Остеологія - вчення про кістки.
Скелет - це комплекс щільних утворів, які розвиваються із мезенхіми. Увесь скелет людини складається з кісток голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок.
Скелет виконує наступні функції:
Класифікація кісток:
(наприклад, верхня щелепа)
Кістка як орган.
Кістка як орган складається із різних тканин:
основної - власне кісткової, а також хрящової, кровотворної, жирової, її пронизують судини і нерви.
Серед усіх тканин організму міжклітинна речовина кістки вирізняється високим вмістом неорганічних речовин, що забезпечує механічну міцність скелета. Знежирена, відбілена та висушена кістка (мацерована) на 1/3 складається з органічних речовин, які отримали назву “осеїн”, і на 2/3 - з неорганічних (макро- та мікроелементи).
У живому організмі кістка містить до 50 % води, 28,15 % органічних речовин, в тому числі 15,75 % жиру і 21,85 % неорганічних речовин, які представлені сполуками кальцію, фосфору, магнію та інших елементів.
Якщо опустити кістку в кислоту, то солі розчиняться, а органічна речовина залишиться. Таку кістку можна зав’язати у вузол, і вона не зламається. Якщо кістку спалити, то органічна речовина згорить, а солі залишаться, і така кістка буде твердою, але крихкою.
Саме наявність як органічних, так і неорганічних речовин одночасно спричинює міцність та пружність кісток
Таким чином, міцність кістки (механічні властивості) забезпечується фізико- хімічною єдністю органічних та неорганічних речовин, а також конструкцією кісткової тканини.
Кожна кістка складається із:
компактної та губчастої кісткової речовини, співвідношення яких є різним у різних кістках і навіть в межах однієї кістки.
Універсальною структурною одиницею зрілої кісткової тканини є пластинка, яка в губчастій речовині формує трабекули, а в компактній - остеони.
0стеон утворений концентричними пластинками, що обмежовують центральний канал, в якому проходять судини і нерви .
0стеони в компактній речовині розміщуються впорядковано та орієнтовані відповідно до найбільшого навантаження на кістку. Компактна кісткова речовина розміщується завжди на поверхні кісток і утворює товстий шар в діафізах довгих кісток та тонкий зовнішній шар в їх епіфізах, а також в губчастих і плоских кістках.
Губчаста кісткова речовина розміщена всередині кістки. У цій речовині кісткові пластинки формують трабекули, що мають різний напрямок та обмежують комірки, які заповнені червоним кістковим мозком. Всередині довгих кісток є кістковомозковий канал, який у внутрішньо- утробному періоді та в новонароджених заповнений червоним кістковим мозком, а в подальшому він замінюється на жовтий кістковий мозок.
Зовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, покрита окістям.
Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини; клітинні елементи остеогенного шару забезпечують ріст кістки у ширину та її регенерацію.
Суглобові поверхні кістки покриті суглобовим хрящем. Між епіфізом та діафізом трубчастих кісток знаходиться хрящова пластинка росту (епіфізарна), за рахунок якої кістка росте в довжину
Артросиндесмологія - наука про з’єднання кісток.
З’єднання кісток об’єднують кістки скелета в єдине ціле. Ці з’єднання мають різноманітну будову і такі фізичні властивості, як міцність, пружність та рухомість. Ці властивості залежать від функції даного з’єднання.
Розрізняють такі види з’єднань між кістками
Неперервних з’єднань є чотири види:
Перервні з’єднання (суглоби) утворюються лише тоді, коли для цього є обовязкові компоненти:
Крім цих обов’язкових складових суглоба, в деяких зчленуваннях є додаткові елементи: синовіальні ворсинки, синовіальні складки, сумки; жирові складки, диски, меніски, внутрішньосуглобові зв’язки, сесамоподібні кістки.
Усі ці додаткові елементи виникають у суглобах, на які припадає велике функціональне навантаження.
Усі суглоби класифікуються за кількістю суглобових поверхонь, за формою та функцією.
За кількістю суглобових поверхонь розрізняють суглоби:
Прості (якщо в утворенні суглоба бере учсть дві кістки). Наприклад, міжфалангові суглоби.
Складні (якщо в утворенні суглоба бере участь більше ніж дві кістки). Наприклад, ліктьовий суглоб.
Комплексні (якщо всередині суглоба є диски, меніски). Наприклад, колінний суглоб.відокремлених суглобів, які функціонують одночасно). Наприклад, скронево-нижньощелепний.
Комбіновані (якщо суглоб складається з двох анатомічно незалежних суглобів)
За функцією розрізняють суглоби:
За формою одноосьові суглоби бувають ;блокоподібними та циліндричними,
двохосьові - еліпсоподібними, виростковими та сідлоподібними;
багатоосьові - кулястими, плоскими, чашоподібними.
В біомеханіці суглобів розрізняють такі осі:
Навколо фронтальної осі відбуваються такі рухи, як згинання і розгинання;
навколо сагітальної осі - приведення та відведення;
навколо вертикальної осі - обертання, тобто кістка рухається навколо своєї поздовжньої осі.
Коловий рух - це послідовний рух навколо всіх трьох осей, при якому вільний кінець кістки або кінцівки (наприклад, кисть) описує коло.
Величина об’єму рухів у суглобах залежить від форми суглоба, кількості та розташування зв’язок, що укріплюють суглоб, від розташування та ступеня розтягування м’язів, які оточують суглоб.
ЛЕКЦІЯ №3
ТЕМА: МІОЛОГІЯ
План
1. Загальна характеристика м’язової системи людини
2. Будова скелетного м’яза як органа. Сухожилки. Апоневрози.
3. Класифікація м’язів. М’язи-синергісти та м’язи-антагоністи
4. Поняття про допоміжний апарат м’язів.
5. Початок і прикріплення м’язів: їх функціональна характеристика.
Загальні поняття про біомеханіку м’язів.
6. Загальна характеристика скелетних м’язів ділянок тіла людини
Самостійне вивчення тем:
Топографо-анатомічні утвори шиї.
Топографо-анатомічні утвори передньої стінки живота.
Топографо-анатомічні утвори верхніх і нижніх кінцівок.
Виконайте завдання №11-13 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
М’язи становлять 42% маси тіла дорослої людини, а у новонароджених і дітей – більше 20%. У людей що тренують свою мускулатуру, маса їх може досягати 50% від загальної маси тіла. В організмі людини нараховують більше 400 скелетних м’язів, які утворюють м’язову систему, systemamusculare.
М’язи поділяють на:
-посмуговані (скелетні)
-гладкі
У людському організмі понад 400 скелетних м'язів.Як і кожен орган, м'яз побудований із багатьох тканин, основною з яких є посмугована м'язова тканина. До складу м'яза входить також сполучна тканина, яка утворює тонкі прошарки між м'язовими волокнами, які мають назву ендомізію. Кожне м'язове волокно має самостійну іннервацію й оточене сіткою кровоносних капілярів. Комплекс волокна з елементами пухкої сполучної тканини, що його оточують, є структурною і функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міон.
М'язові волокна об'єднуються в пучки, між якими розташовуються більш товсті прошарки пухкої сполучної тканини — перимізій. У ньому містяться також і еластичні волокна. Сполучна тканина, що оточує м'яз у цілому, має назву епімізію.
У м'язі виділяють активну скоротливу частину — черевце і пасивну частину, за допомогою якої м'яз прикріплюється до кісток,— сухожилок. Сухожилок складається зі щільної сполучної тканини і має блискучий, світло-золотистий колір.
За формою м'язи поділяють на довгі, короткі і широкі.
Довгі м'язи знаходяться переважно на кінцівках, вони мають веретеноподібну форму і за формою нагадують хатню мишу (лат. mus — миша, звідси і назва всіх м'язів — musculus).
Короткі м'язи розташовуються між окремими ребрами і хребцями.
Широкі м'язи локалізуються переважно на тулубі у вигляді пласта різної товщини, сухожилки таких м'язів мають форму широкої пластинки і називаються апоневрозами.
Зустрічаються також й інші форми м'язів: квадратна, трикутна, пірамідальна, кругла, дельтоподібна тощо.
За направленням волокон виділяють м'язи з прямими паралельними волокнами, косими, поперечними і коловими. Останні утворюють сфінктери, які оточують отвори. Якщо косі волокна приєднуються до сухожилка з одного боку, то мають назву одноперих, а якщо з двох боків — двоперих.
За функціями м'язи поділяють на згиначі та розгиначі, відвідні й привідні, привертаючі і відвертаючі, а також м'язи-замикачі (сфінктери).
За відношенням до суглобів, через які перекидаються м'язи, вони отримали назву одно-, дво- або багатосуглобових.
За положенням виділяють поверхневі і глибокі, зовнішні та внутрішні, медіальні та латеральні.
Окрім головних частин м'яза — його тіла та сухожилка — існують ще й допоміжні утворення, які певною мірою полегшують роботу м'язів. Група м'язів (або всі м'язи певної частини тіла) оточується оболонками із волокнистої сполучної тканини — фасції, які поділяються на поверхневу, або підшкірну,та глибоку, або власну.
Там, де м'язи розміщуються кількома шарами, глибока фасція розщеплюється на кілька пластинок і утворює фасціальні піхви.
Розрізняють волокнисті піхви, утворені тільки фасцією, і волокнисто-кісткові, сформовані фасцією та кістками.
Фасції утворюють також піхви для судин, нервів та деяких внутрішніх органів. Якщо цілість фасції порушується і в цьому місці випинається м'яз чи інший орган, утворюється м'язова грижа. У тих місцях, де сухожилки прилягають до кісток, а також між близько розташованим сухожилком та шкірою знаходяться синовіальні сумки, заповнені синовіальною рідиною, яка полегшує процес ковзання сухожилків.
У сухожилках деяких м'язів, біля місць їхнього прикріплення до кісток, іноді знаходяться невеликі, кулястої форми сесамоподібні кістки, які збільшують кут прикріплення сухожилків до кісток і тим самим посилюють дію м'яза на кістку.
М'язи голови
М'язи голови поділяють на жувальні та мімічні.
Жувальні м'язи:
• жувальний м'яз — починається від нижнього краю виличної кістки і виличної дуги і прикріплюється до жувальної горбистості кута нижньої щелепи.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);
• скроневий м'яз — починається від скроневої ямки (лежить у скроневій ямці) і прикріплюється до вінцевого відростка нижньощелепної кістки.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот), задні волокна під час двобічного скорочення зміщують щелепу назад;
• присередній крилоподібний м'яз починається від крилоподібного відростка клиноподібної кістки і прикріплюється до крилоподібної горбистості кута нижньощелепної кістки.
Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);
• бічний крилоподібний м'яз — починається від крилоподібного відростка і великого крила клиноподібної кістки і прикріплюється до шийки нижньощелепної кістки.
Функція: під час двобічного скорочення зміщує нижню щелепу вперед, при однобічному — вбік.
Мімічні м'язи:
• надчерепний м'яз — має широку сухожилкову частину, або сухожилковий шолом, і м'язові черевця: переднє, або лобове, і заднє, або потиличне.
Функція: підіймає брови, зміщує шкіру чола вгору і назад, утворюючи складки шкіри на чолі ("м'яз здивування");
великий виличний м'яз — бере участь в усмішці, зміщує шкіру на вилиці;
Особливості мімічних м'язів: прикріплюються до шкіри, виконують рухи шкіри, не вкриті фасціями.
М’язи шиї
М'язи шиї поділяють на поверхневі та глибокі.
Поверхневі м'язи шиї:
• підшкірний м'яз — лежить під шкірою у вигляді тонкої
пластинки.
Функція: зміщує шкіру шиї і кути рота вниз;
• груднинно-ключично-соскоподібний м'яз — починається від ручки груднини, груднинного кінця ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії.
Функція: у разі однобічного скорочення згинає шию у свій бік і повертає голову в протилежний бік; при двобічному скороченні утримує голову у вертикальному положенні (розгинає шию).
Надпід'язикові м'язи:
• шило-під'язиковий м'яз — починається від шилоподібного відростка скроневої кістки і прикріплюється до під'язикової кістки.
Функція: над під'язикові м'язи підіймають під'язикову кістку; крім того, перші три надпід'язикові м'язи опускають нижню щелепу, беручи участь у ковтанні.
Підпід'язикові м'язи:
Функція: підпід'язикові м'язи опускають під'язикову кістку» груднинно-щитоподібний м'яз опускає гортань, щито-під'язи-ковий м'яз при фіксованій під'язиковій кістці підіймає гортань.
Глибокі м'язи шиї.
Латеральна група — драбинчасті м'язи:
Функція: у разі двобічного скорочення згинають шию, при однобічному — відводять у свій бік, при фіксованій шиї підіймають І та II ребра.
Між переднім і середнім драбинчастими м'язами є міжм'язовий міждрабинчастий простір, в якому проходить підключична артерія; спереду від переднього драбинчастого м'яза знаходиться переддрабинчастий простір, в якому проходить підключична вена.
Медіальна група — передхребтові м'язи:
М'язи тулуба поділяють на м'язи спини, грудей і живота.
М’язи спини
М'язи спини поділяють на дві групи: поверхневі та глибокі.
Поверхневі м'язи спини:
• трапецієподібний м'яз — починається від верхньої каркової лінії, зовнішнього потиличного виступу, каркової зв'язки, остистих відростків грудних хребців і прикріплюється до акроміального кінця ключиці, акроміона, лопаткової ості.
Функція: верхні пучки м'яза підіймають плечовий пояс, нижні — опускають. Під час двобічного скорочення зводяться лопатки (зміщення плечового пояса назад), розгинається шия;
• найширший м'яз спини — починається від остистих відростків 4—5 нижніх грудних і всіх поперекових хребців, крижової кістки, клубової кістки, нижніх ребер і прикріплюється до плечової кістки (малого горбка).
Функція: розгинає, приводить, пронує плече (обертає всередину); при фіксованих кінцівках — підтягує тулуб, бере участь у диханні;
• великий ромбоподібний м'яз і малий ромбоподібний м'яз — починаються від остистих відростків двох нижніх шийних (малий) і чотирьох верхніх грудних (великий) хребців і прикріплюються до присереднього краю лопатки.
Функція: підіймає лопатку, наближує лопатку до хребта (зміщує плечовий пояс назад), фіксує лопатку;
• м'яз -підіймач лопатки — починається від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців; прикріплюється до верхнього кута лопатки.
Функція: підіймає лопатку;
• задній верхній зубчастий м'яз — починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців і прикріплюється до II—Vребер.
Функція: підіймає вказані ребра;
• задній нижній зубчастий м'яз — починається від остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців; прикріплюється до IX—XIIребер.
Функція: опускає нижні ребра.
Глибокі м'язи спини:
• ремінний м'яз голови і шиї — починається від остистих відростків шийних (м'яз голови), грудних (м'яз шиї) хребців і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії (м'яз голови), потиличної кістки, до поперечних відростків шийних хребців (м'яз шиї).
Функція: у разі однобічного скорочення обертає голову у свій бік, при двобічному — розгинає шию;
• м'яз-випрямляч хребта — латеральний тракт глибоких м'язів спини. Цей м'яз починається від крижової кістки, клубової кістки, остистих і поперечних відростків поперекових хребців і має три частини.
Функція: розгинає хребет, опускає ребра, у разі однобічного скорочення згинає хребет у свій бік;
• поперечноостьовий м'яз — медіальний тракт глибоких м'язів спини (лежить під латеральним). Цей м'яз починається від поперечних відростків нижніх хребців і прикріплюється до остистих відростків верхніх хребців; складається з трьох частин (шарів).
Функція: у разі однобічного скорочення виконується обертання хребта, у разі двобічного — розгинання хребта;
Функція: у разі двобічного скорочення підпотиличні м'язи розгинають шию; при однобічному — відводять і обертають голову у свій бік.
Фасції спини:
Грудо-поперекова фасція — власна фасція спини — поділяється на два листки:
М'язи грудей
М'язи грудей поділяють на поверхневі м'язи, які починаються від грудної клітки і йдуть до пояса верхньої кінцівки та вільної верхньої кінцівки, і глибокі (власні) м'язи грудної клітки, які входять до складу стінок грудної порожнини.
Поверхневі м'язи грудної клітки:
• великий грудний м'яз — починається від груднинного кінця ключиці, груднини, хрящів II—VIIребер і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: згинає, приводить, обертає всередину плече;
• малий грудний м'яз — лежить під великим грудним м'язом, починається від II—Vребер і прикріплюється до дзьобо-подібного відростка лопатки.
Функція: зміщує лопатку вниз і вперед;
підключичний м'яз — розміщений між ключицею та І ребром.
Функція: зміщує ключицю вниз;
• передній зубчастий м'яз — починається зубцями від дев'яти верхніх ребер і прикріплюється до присереднього краю лопатки.
Функція: зміщує лопатку до тулуба.
Поверхневі м'язи грудної клітки при фіксованих верхніх кінцівках підіймають ребра і таким чином беруть участь у диханні (поверхневі м'язи грудної клітки називають допоміжними дихальними м'язами).
Глибокі м'язи грудей:
• зовнішні міжреброві м'язи — починаються від нижнього краю ребра, йдуть зверху вниз і ззаду наперед і прикріплюються до верхнього краю нижнього ребра.
Функція: підіймають ребра, розширюючи грудну клітку, і таким чином беруть участь у диханні (вдих);
• внутрішні міжреброві м'язи — лежать під зовнішніми, їхні волокна ідуть у напрямку, протилежному напрямку зовнішніх міжребрових м'язів.
Функція: опускають ребра, звужуючи грудну клітку, і таким чином беруть участь у диханні (видих);
• підреброві м'язи — лежать на внутрішній поверхні задньої стінки грудної клітки, мають такий самий напрямок волокон, як внутрішні міжреброві м'язи, але перекидаються через одне-два ребра.
Функція: опускають ребра під час дихання (видих);
• поперечний м'яз грудної клітки — розміщений на внутрішній поверхні передньої стінки грудної клітки і починається від тіла груднини, мечоподібного відростка; прикріплюється до хрящів II—VIребер.
Функція: опускає ребра, бере участь у диханні (видих).
Діафрагма відділяє грудну порожнину від черевної. Це плоский тонкий м'яз, який має форму купола, оберненого догори, зверху і знизу вкритий фасціями та серозними оболонками. М'язові волокна діафрагми починаються від груднини, ребер і поперекових хребців, тому в ній виділяють три частини: груднинну, реброву та поперекову, остання складається з двох ніжок (правої та лівої). Центральний відділ діафрагми складається із сухожилка, який носить назву сухожилкового центру.
Діафрагма має три отвори: отвір порожнистої вени, розміщений у сухожилковому центрі, аортальний розтвір і стравохідний розтвір, які розміщені в поперековій частині діафрагми, утворені переплетінням ніжок діафрагми.
У діафрагмі є "слабкі" місця, де відсутні м'язові волокна, вона утворена фасціями та серозними оболонками. Ці місця діафрагми парні, вони розміщені між частинами діафрагми і мають назву трикутників (груднинно-ребровий та попереково-ребровий). Якщо трикутники діафрагми дуже широкі, можливі діафрагмові грижі (випинання вмісту черевної порожнини в грудну).
М'язи верхньої кінцівки поділяють на:
М'язи плечового пояса:
• дельтоподібний м'яз — починається від ключиці і лопатки (акроміона, ості лопатки) і прикріплюється до дельтоподібної горбистості плечової кістки.
Функція: відводить руку (плече), передні волокна м'яза виконують згинання, а задні — розгинання плеча;
• надостьовий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: відводить руку (плече);
• підостьовий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече назовні (супінація плеча);
• малий круглий м'яз — починається від бічного краю лопатки і прикріплюється до великого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече назовні (супінація);
• великий круглий м'яз — починається від нижнього кута лопатки і прикріплюється до малого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече всередину (пронація), розгинає і приводить руку (плече);
• підлопатковий м'яз — починається в одноіменній ямці лопатки і прикріплюється до малого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече всередину (пронація), приводить руку (плече).
М'язи вільної частини верхньої кінцівки
М'язи плеча.
Передня група — згиначі:
• дзьобо-плечовий м'яз — починається від дзьобоподібного відростка лопатки і прикріплюється до плечової кістки.
Функція: згинає і приводить плече;
• двоголовий м'яз плеча — починається двома головками: довгою головкою від верхнього краю суглобової западини лопатки і короткою головкою від дзьобоподібного відростка лопатки і прикріплюється до горбистості променевої кістки.
Функція: згинає плече і передпліччя;
• плечовий м'яз — починається від плечової кістки і прикріплюється до горбистості ліктьової кістки.
Функція: згинає передпліччя. Задня група — розгиначі:
• триголовий м'яз плеча — починається трьома головками: довгою головкою від нижнього краю суглобової западини лопатки, присередньою і бічною головками від плечової кістки і прикріплюється до ліктьового відростка, ліктьової кістки.
Функція: розгинає плече і передпліччя;
• ліктьовий м'яз — починається на задній поверхні бічного надвиростка плечової кістки і прикріплюється до ліктьової кістки в її проксимальному відділі.
Функція: розгинає передпліччя.
М'язи передпліччя.
Передня група (пронатори і згиначі).
Більшість м'язів передньої групи починаються від присереднього надвиростка плечової кістки і прикріплюються до кісток передпліччя та кисті:
Функція: обертає передпліччя всередину (пронація);
• променевий м'яз-згинач зап'ястка — прикріплюється до основи II п'ясткової кістки.
Функція: згинає і відводить кисть;
• ліктьовий м'яз-згинач зап'ястка — прикріплюється до кісток зап'ястка та основи V п'ясткової кістки.
Функція: згинає і приводить кисть;
Функція: згинає кисть, згинає середні фаланги II—V пальців;
• глибокий м'яз-згинач пальців — прикріплюється до основ дистальних фаланг II—V пальців.
Функція: згинає дистальні фаланги II—V пальців;
• довгий м'яз-згинач великого пальця — прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: згинає дистальну фалангу великого пальця;
• плечопроменевий м'яз — починається від плечової кістки і прикріплюється до латеральної поверхні нижньої третини променевої кістки.
Функція: згинає передпліччя.
Задня група (супінатори і розгиначі).
Більшість м'язів задньої групи починаються від бічного надвиростка плечової кістки і прикріплюються до кісток передпліччя та кисті:
• м'яз-супінатор — прикріплюється до латеральної поверхні верхньої третини променевої кістки.
Функція: обертає передпліччя назовні (супінація);
• довгий променевий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи II п'ясткової кістки.
Функція: розгинає і відводить кисть;
• короткий променевий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи III п'ясткової кістки.
Функція: розгинає кисть;
• ліктьовий м'яз-розгинач зап'ястка — прикріплюється до основи V п'ясткової кістки.
Функція: розгинає і приводить кисть;
• довгий відвідний м'яз великого пальця — починається від задньої поверхні променевої та ліктьової кісток і прикріплюється до основи І п'ясткової кістки.
Функція: відводить великий палець;
• короткий м'яз-розгинач великого пальця — починається від задньої поверхні променевої кістки і прикріплюється до основи проксимальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає проксимальну фалангу великого пальця;
• довгий м'яз-розгинач великого пальця — починається від задньої поверхні ліктьової кістки і прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає дистальну фалангу великого пальця;
• м'яз-розгинач вказівного пальця — починається від задньої поверхні ліктьової кістки і прикріплюється до проксимальної фаланги вказівного пальця.
Функція: розгинає вказівний палець;
• м'яз-розгинач пальців — прикріплюється до основ середніх та дистальних фаланг II—V пальців.
Функція: розгинає II—V пальці;
• м'яз-розгинач мізинця — прикріплюється до основ середньої та дистальної фаланг мізинця.
Функція: розгинає мізинець.
М'язи кисті.
Латеральна група (м'язи підвищення великого пальця):
Медіальна група (м'язи підвищення мізинця):
Середня група (м'язи долоні):
На тилі кисті м'язів немає.
М'язи вільної нижньої кінцівки
М'язи стегна
Передня група:
• чотириголовий м'яз стегна— починається 4 головками: прямий м'яз стегна — від нижньої передньої ості клубової кістки, бічний, присередній і проміжний широкі м'язи — від шорсткої лінії стегнової кістки; прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.
Функція: розгинає гомілку, прямий м'яз стегна бере участь у згинанні стегна;
• кравецький м'яз— починається від верхньої передньої ості клубової кістки; прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.
Функція: згинає стегно в кульшовому суглобі і згинає гомілку в колінному суглобі.
Задня група:
• півсухожилковий м'яз— починається від сідничого горба і прикріплюється до великогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку;
• півперетинчастий м'яз — починається від сідничного горба; прикріплюється 3 пучками, формуючи "глибоку гусячу лапку": один пучок приєднується до великогомілкової колатеральної зв'язки, другий — утворює косу підколінну зв'язку, третій — прикріплюється до великогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку;
• двоголовий м'яз стегна— починається двома головками: довгою — від сідничого горба, короткою — від стегнової кістки; прикріплюється до головки малогомілкової кістки.
Функція: розгинає стегно і згинає гомілку.
Медіальна група.
М'язи цієї групи починаються від лобкової кістки; прикріплюються до стегнової кістки; виконують приведення стегна. До медіальної групи відносять такі м'язи: гребінний м'яз, довгий привідний м'яз, короткий привідний м'яз, великий привідний м'яз, стрункий (ніжний) м'яз.
М'язи гомілки.
Передня група:
• передній великогомілковий м'яз— починається від бічного виростка і бічної поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється до присередньої клиноподібної кістки й основи І плеснової кістки.
Функція:розгинає стопу (ставить стопу на п'ятку);
• довгий розгинач пальців— починається від бічного виростка великогомілкової кістки, передньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основ середніх і дистальних фаланг II—Vпальців;
Функція: розгинає II—Vпальці, розгинає стопу;
• довгий розгинач великого пальця— лежить між попередніми м'язами, починається від передньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основи дистальної фаланги великого пальця.
Функція: розгинає великий палець, бере участь у розгинанні стопи.
Латеральна група:
• довгий малогомілковий м'яз— починається від головки і бічної поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до основи І та IIплеснових кісток.
Функція: пронує стопу, підіймаючи її латеральний край;
• короткий малогомілковий м'яз— починається від бічної поверхні малогомілкової кістки; прикріплюється до основи Vплеснової кістки.
Функція:підіймає бічний край стопи.
Задня група:
• триголовий м'яз литки— починається 3 головками: бічною і присередньою головками від виростків стегнової кістки і камбалоподібним м'язом від задньої поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється масивним п'ятковим (ахілловим) сухожилком до п'яткового горба п'яткової кістки.
Функція: згинає стопу (ставить стопу на пальці);
• підошовний м'яз— починається від бічного над виростка стегнової кістки і прикріплюється до п'яткового горба.
Функція:згинає гомілку і стопу;
• підколінний м'яз— починається від бічного виростка стегнової кістки і прикріплюється до задньої поверхні великогомілкової кістки.
Функція:згинає гомілку, при зігнутому коліні обертає гомілку всередину;
• довгий м'яз-згинач пальців— починається на задній поверхні великогомілкової кістки і прикріплюється до основи дистальних фаланг II—Vпальців.
Функція: згинає І—Vпальці, згинає стопу;
• довгий м'яз-згинач великого пальця— починається від малогомілкової кістки і прикріплюється до дистальної фаланги великого пальця.
Функція: згинає великий палець, бере участь у згинанні стопи;
• задній великогомілковий м'яз— починається від бічного виростка і задньої поверхні великогомілкової кістки, від задньої поверхні малогомілкової кістки і прикріплюється до кісток заплесна та основи IVплеснової кістки.
Функція: згинає стопу, супінує стопу.
Останні чотири м'язи — це глибокі м'язи задньої групи.
М'язи стопи
Тильні м'язи:
Підошовні м'язи.
М'язи присередньої групи:
М'язи бічної групи:
М'язи середньої групи:
чотири тильні міжкісткові м'язи — відводять II—V пальці.
Скорочення м’язів відбувається через те, що скорочуються міофібрили. Цитоплазма кожного м’язового волокна ( яка була розподілена більш-менш рівномірно по волокну ) скупчується коло центра волокна, через що волокно товщає посередині, але робиться коротшим. Захоплюючи всі м’язові волокна, цей процес зумовлює скорочення всього м’яза. Це скорочення викликає рух однієї з тих кісток, до яких м’яз прикріплюється, друга кістка лишається нерухомою. Точка прикріплення м’яза до нерухомої кістки називається початком м’яза, а точка прикріплення до рухомої кістки називається прикріпленням м’яза. При скороченні м’яза більш рухома кістка наближається до менш рухомої кістки. Щоб відбувся рух, м’яз прикріплюється на різних кістках, м’яз перекидається через суглоб ( іноді два суглоба ) або перетинає вісь обертання суглоба.
Згідно з можливими рухами навколо трьох осей обертання існують такі групи м’язів:
Механічна робота визначає силу м’яза, яка складається з сил, розвинутих усіма волокнами м’яза разом узятими. Отже, чим м’яз товщай, тим він сильніший.
Розмах рухів визначається довжиною м’язового черевця. Черевце скорочується приблизно до половини своєї довжини.
Отже, чим довший м’яз, тим на більшу відстань він може підняти тягар. Рухи кісток, які відбуваються через скорочення м’язів, можна розглядати як рух важелів.
М’язи мають допоміжні апарати:
Фасції – це пластинки сполучної тканини, які вкривають м’язи або групи м’язів.
Зв’язки – це місцеві потовщення фасцій, вони перекидаються над сухожилками м’язів, вони утворюють фіброзні піхви ,які утримують сухожилки під час скорочення м’язів і не дають їм відходити вбік.
Блоки – це виїмки на кістках в тих місцях, де через кістку перекидається сухожилок м’яза.
Сесамовидні кістки – містяться в товщі сухожилків недалеко від прикріплення м’яза до кістки. Частина волокон сухожилка прикріплюється до сесамовидної кістки, а інша до тієї кістки, яку м’яз рухає – це зумовлює більш вигідний кут дії м’яза на кістку.
ЛЕКЦІЯ №4
ТЕМА: АНАТОМІЯ СПИННОГО ТА ГОЛОВНОГО МОЗКУ
План
Самостійне вивчення тем:
Продукція спинномозкової рідини та шляхи її циркуляції.
Оболони головного мозку.Міжоболонні простори.Шлуночки головного мозку.
Виконайте завдання №14,15 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Нервова система об'єднує ряд органів і структур, які в сукупності забезпечують:
Основою будови нервової системи є нервова тканина, яка здатна сприймати подразнення із зовнішнього середовища, трансформувати його у відчуття і на основі останнього формувати реакцію-відповідь.
Існують дві класифікації нервової системи — анатомічна та фізіологічна.
Анатомічна класифікація НС
нервову систему поділяють на центральну і периферійну. До центральної належать головний і спинний мозок, до периферійної — нервові волокна, вузли та їхні розгалуження.
Фізіологічна класифікація НС
нервова система поділяється на соматичну й автономну (вегетативну).
Необхідно пам'ятати, що обидві класифікації деякою мірою умовні, оскільки в основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги, які охоплюють різні її відділи та внутрішні органи.
Нейронє основною структурною і функціональною одиницею центральної нервової системи, він складається з тіла (соми) та відростків, які мають переважний напрям і спеціалізацію. Довгий відросток (аксон) проводить нервові імпульси від тіла нейрона до клітин — нервових, м'язових, секреторних. Короткі деревоподібно розгалужені відростки — дендрити ,вони проводять збудження до тіла нейрона.
Основна функція нейронів — сприймання та перероблення інформації, проведення її до інших клітин.
У головному та спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини.
Сіра речовина —це скупчення тіл нейронів,
Біла речовина — це скупчення відростків нейронів.
Нейроглія входить до складу як сірої, так і білої речовини, вона складається із клітин, які виконують різноманітні функції: опорну, трофічну, секреторну та ін.
У різних відділах центральної нервової системи розташування сірої та білої речовини різне. Так, у спинному мозку зовні знаходиться біла речовина, а всередині — сіра; у головному мозку в одних відділах сіра речовина лежить зовні, а в інших — усередині. Суцільний шар сірої речовини на поверхні білої має назву кори (кора великого мозку, кора мозочка).
Скупчення сірої речовини всередині білої називають ядрами.
Ядра сірої речовини виконують роль різних центрів головного і спинного мозку, які регулюють функції внутрішніх органів (центр дихання, центр слиновиділення тощо).
Скупчення нервових клітин за межами головного і спинного мозку називають вузлами, або гангліями (вузли в міжхребтових отворах, в яремному отворі тощо).
Нервові волокна— це відростки нервових клітин, вкриті оболонками. Залежно від будови оболонки їх поділяють на дві основні групи — мієлінові (м'якотні) та безмієлінові (безм'якотні). І ті, й інші побудовані з осьового циліндра, який є відростком нервової клітини й оболонки.
Нервиявляють собою пучки нервових волокон, вкритих зверху сполучнотканинною оболонкою. До складу одних нервів входять переважно рухові нервові волокна, тому вони мають назви рухових, до складу інших — чутливі нервові волокна — чутливі нерви, а до складу більшості нервів входять і рухові, й чутливі нервові волокна, їх називають змішаними нервами.
Сполучнотканинну оболонку, яка вкриває окремі пучки волокон нерва, називають периневрієм, а ту, яка вкриває весь нерв,— епіневрієм. Між нервовими волокнами, які утворюють пучки, є тонкі прошарки сполучної тканини — ендоневрій. У сполучній тканині нерва містяться судини, які його живлять.
Передача нервового збудження здійснюється за допомогою синапсів.
Рефлекс — це реакція організму на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища, що здійснюється за участю центральної нервової системи у відповідь на подразнення рецепторів.
Рефлекторна дуга –це шлях, яким поширюється збудження під час здійснення рефлексу,
Рефлекторна дуга складається з п'яти компонентів:
Вся нервова діяльність складається з рефлексів, які відзначаються великою різноманітністю.Для здійснення будь-якого рефлексу необхідна цілісність усіх ланцюгів рефлекторноїдуги.
Спинний мозок(medullaspinalis, myelos— грец.)
Спинний мозок має форму циліндричного тяжа, довжина його становить 41—45 см, маса до 35 г. Спинний мозок знаходиться у хребтовому каналі
Зовнішня будова спинного мозку
Спинний мозок має передню і задню поверхні.
Уздовж передньої поверхні проходить глибока передня серединна щілина, а також парна передньобічна борозна, через яку виходить передній корінець.
По задній поверхні спинного мозку проходить непарна задня серединна борозна і парна задньобічна борозна, через які входить задній корінець.
Передня серединна щілина і задня серединна борозна поділяють спинний мозок на дві симетричні половини.
Спинний мозок має шийне і попереково-крижове стовщення.
Закінчується спинний мозок мозковим конусом, верхівка якого продовжується у кінцеву нитку. Кінцева нитка оточена зовні пучком корінців — кінським хвостом.
Спинний мозок складається із сегментів.
Сегмент — це ділянка спинного мозку, яка відповідає виходу однієї пари спинномозкових нервів
Розрізняють 31 сегмент спинного мозку:
Порожниною спинного мозку є центральний канал, заповнений спинномозковою рідиною.
Внутрішня будова спинного мозку
У спинному мозку розрізняють сіру і білу речовини.
Сіра речовина представлена передніми, задніми і бічними стовпами. На поперечному зрізі сіра речовина має форму метелика або букви Н, де розрізняють передній ріг, задній ріг, бічний ріг.
Передній ріг представлений руховими ядрами, які утворені сукупністю мотонейронів. Аксони мотонейронів рухових ядер переднього рогу спинного мозку утворюють передні корінці, які виходять через передньобічну борозну спинного мозку і закінчуються ефекторами у м'язах.
Задній ріг представлений чутливими ядрами, які утворені сукупністю інтернейронів. Ядра заднього рогу поділяють на дві групи:
Усі ядра заднього рогу одержують інформацію від нейронів, які знаходяться у спинномозкових вузлах, тобто у периферійній нервовій системі. Дендрити цих нейронів закінчуються рецепторами в шкірі, м'язах і суглобах, внутрішніх органах і судинах. Аксони цих нейронів формують задні корінці, які входять через задньобічну борозну в спинний мозок і несуть інформацію в чутливі ядра спинного і довгастого мозку.
Бічний ріг є лише у VIII шийному, І—XII грудних, І—III поперекових сегментах спинного мозку. Бічний ріг представлений вегетативним симпатичним бічним проміжним ядром. Аксони нейронів цього ядра виходять зі спинного мозку в складі переднього корінця, йдуть до симпатичних вузлів, від яких здійснюється іннервація (симпатична) всіх внутрішніх органів.
Сіра речовина спинного мозку представлена також крижовими парасимпатичними ядрами, які розміщені у II, III таIV крижових сегментах спинного мозку. Аксони нейронів цих ядер виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців, йдуть до парасимпатичних вузлів, від яких здійснюється парасимпатична іннервація органів порожнини малого таза, сигмоподібної ободової кишки.
Біла речовина утворена відростками нейронів таких нервових шляхів:
Проекційні шляхи формують канатики:
Оболонки спинного мозку.
Спинний мозок покритий трьома оболонками: твердою, павутинною і м’якою (судинною).
Тверда оболонка спинного мозку(duramaterspinalis) покриває його ззовні
Між нею та окістям хребетного каналу знаходиться епідуральний (надтвердооболонний) простір, в якому міститься жирова клітковина і венозне сплетення.
Павутинна оболонка спинного мозку(arachnoideaspinalis) - це тонка, прозора, безсудинна пластинка, яка прилягає до твердої мозкової оболонки, відокремлюючись від неї субдуральним (підтвердооболонним) простором, який заповнений тонкими пучками сполучнотканинних волокон.
М’яка оболонка спинного мозку(piamaterspinalis) прилягає до спинного мозку і містить судини, які проникають в речовину спинного мозку і живлять його.
Між павутинною і м’якою оболонками знаходиться підпавутинний (субарахноїдальний) простір, заповнений спинномозковою рідиною. Цей простір має розширення в ділянці кінського хвоста.
В цьому місці (нижче II поперекового хребця) найбільш зручно шляхом проколу голкою (без ризику пошкодити речовину спинного мозку) отримати для дослідження спинномозкову рідину,називається ця маніпуляція спинномозкова пункція.
Головний мозок
Головний мозок (encephalon) міститься у порожнині черепа. Середня маса головного мозку становить 1100—1800 г, для неї характерні значні індивідуальні коливання (маса мозку, наприклад, у І.С. Тургенєва становила 2016 г, Анатоля Франса — 1017 г). Кореляції маси мозку з творчим потенціалом особи не виявлено. Абсолютна маса мозку в жінок на 190—200 г менша від маси мозку в чоловіків.
Головний мозок розвивається з переднього розширеного відділу мозкової трубки, а із заднього відділу утворюється спинний мозок.
Спочатку за рахунок перетяжок утворюється три мозкові пухирі: передній, середній і задній (ромбоподібний). У подальшому передній і задній пухирі поділяються на два пухирі, тобто утворюються п'ять мозкових пухирів, які дають початок п'яти відділам головного мозку: кінцевому, проміжному, середньому, задньому і довгастому.
Залишки порожнини мозкових пухирів і нервової трубки утворюють мозкові шлуночки і центральний канал спинного мозку, де міститься спинномозкова рідина.
Довгастий мозок
Довгастий мозок (medullaoblongata, s. bulbus, s. myelencephalon) є безпосереднім продовженням спинного мозку в стовбур головного мозку. Він міститься в порожнині черепа на схилі черепа і має форму цибулини (bulbus) завдовжки близько 2,5 см. Верхньою межею є поперечна борозна, яка відділяє довгастий мозок від мосту, а нижньою — місце виходу корінців першої пари шийних спинномозкових нервів, що відповідає рівню великого потиличного отвору.
Зовнішня будова довгастого мозку
Довгастий мозок має передню, задню і дві бічні поверхні, які розділені борознами. Борозни довгастого мозку є продовженнями однойменних борозн спинного мозку. Між передньою серединною щілиною і передньою бічною борозною є випуклі валики — пірамідиjякі поступово звужуються донизу. Латеральніше від них знаходяться підвищення овальної форми — оливи. На задній поверхні довгастого мозку, по боках від задньої серединної борозни, є ніжний (стрункий) і клиноподібний пучки, які відділені один від одного задньою проміжною борозною. Вищезгадані пучки, розширюючись, утворюють одноіменні горбки. Задня поверхня довгастого мозку бере участь в утворенні дна IV шлуночка.
Внутрішня будова довгастого мозку
У довгастому мозку біла речовина розташована на поверхні, а в середині міститься сіра речовина з утворенням ядер:
ядра оливи, ніжне ядро і клиноподібне ядро, ядра сітчастої (ретикулярної) формації, ядра IX—XII пар черепних нервів.
Біла речовина представлена короткими і довгими пучками власних волокон, які проходять транзитно через довгастий мозок. Найважливішими утворами білої речовини довгастого мозку є піраміди та присередні петлі. Піраміди утворені аксонами нейронів кори головного мозку. На межі зі спинним мозком 5/6 волокон пірамід перехрещуються з утворенням перехрестя пірамід — переднє рухове (вентральне моторне) перехрестя. Перехрещені аксони спускаються далі по бічних канатиках спинного мозку, а неперехрещені — по передніх канатиках спинного мозку
Мозковий міст
Міст (pons) має вигляд поперечно розташованого валика білого кольору, який зверху межує із середнім мозком, знизу — з довгастим, а по боках переходить у середні ніжки мозочка, які занурюються в його товщу.
Задня поверхня мозкового мосту бере участь в утворенні дна IVшлуночка. Міст має довжину 25—З0 мм. По серединній лінії передньонижньої поверхні мосту проходить основна борозна, де лежить базилярна (основна) артерія.
Внутрішня будова мосту
На поперечному зрізі мосту видно, що він складається із передньої, або вентральної, частини і меншої, дорзальної, або покришки. Межею між ними є товстий пучок волокон, які йдуть поперечно і належать до провідних шляхів слухового аналізатора — трапецієподібне тіло, у ділянці останнього знаходяться його переднє та заднє ядра.
Передня і задня частина мосту утворені сірою і білою речовинами, однак у передній частині переважає біла речовина, яка складається із поздовжніх і поперечних волокон, серед яких містяться власні ядра мосту. У покришці мосту знаходиться біла речовина, яка представлена пучками волокон, але їх значно менше, ніж у передній частині, і сіра речовина у вигляді скупчення — ядер. До ядер покришки відносять ядра ретикулярної формації, V—VIIчерепних нервів, верхніх олив.
Мозочок
Мозочок (cerebellum) розташований позаду від довгастого мозку та мосту. У ньому виділяють дві півкулі та черв'як, на поверхні яких виявляють різні за глибиною щілини, які поділяють мозочок на значну кількість часток та часточок. Мозочок складається із сірої та білої речовини. На поверхні мозочка сіра речовина утворює суцільний шар — кору мозочка, яка має тришарову будову (молекулярний, гангліозний та зернистий шари). Під корою міститься біла речовина, а всередині — ядра (зубчасте, кульоподібне, коркоподібне, ядро вершини). Розташування білої речовини щодо кори мозочка нагадує розгалуження дерева і отримало назву "дерево життя" (ця картина виявляється на сагітальному розрізі мозочка). Мозочок за допомогою трьох пар ніжок з'єднується зі стовбуром мозку; нижні — з'єднують мозочок із довгастим мозком, середні — із мостом, верхні — із середнім мозком.
Середній мозок (mesencephalon)
Розвивається із третього мозкового пухиря і складається з ніжок мозку (pedunculicerebri) та покрівлі середнього мозку (tectummesencephalic). Порожниною середнього мозку є водопровід, який має довжину близько 2 см і сполучає IV шлуночок з III шлуночком.
Покрівля розміщена на задній поверхні середнього мозку. Поверхневу її частину називають пластинкою покрівлі, яка завдяки поздовжній і поперечній борозні поділяється на два верхні і два нижні горбки. Кожен із них продовжується у відповідні пучки волокон, які мають назву ручки горбків. Ручки горбків продовжуються у проміжний мозок: верхні ручки переходять у бічне, нижні — у присереднє колінчасті тіла.
Ніжки мозку представлені двома масивними валиками, які розходяться під гострим кутом і занурюються у речовину півкуль великого мозку. Між ніжками знаходиться міжніжкова ямка, яка вкрита тонкою перетинкою з великою кількістю невеликих отворів для кровоносних судин.
Внутрішня будова середнього мозку
На поперечному розрізі визначають:
Основа ніжок — це біла речовина, тут проходять низхідні провідні шляхи.
Покришка ніжок містить сіру і білу речовину. Остання представлена як висхідними, так і низхідними шляхами. Сіра речовина покришки представлена ядрами: червоним ядром (парне), центральною сірою речовиною, яка знаходиться навколо водопроводу мозку, де локалізуються ядра III та IV пар черепних нервів, ядра ретикулярної формації, власні ядра покриву.
Сіра речовина покрівлі середнього мозку утворює ядро нижнього і ядро верхнього горбків.
Проміжний мозок
Проміжний мозок (diencephalon) — відділ головного мозку, який розташований між середнім і кінцевим мозком. Цей відділ головного мозку розвивається із переднього мозкового пухиря.
У ньому виділяють: ділянку зорового мозку , яка розташована в дорзальних відділах і філогенетично є більш молодою, та підзоровогорбкову ділянку (hypothalamus), що об'єднує вентральні відділи проміжного мозку і є філогенетично більш старою. Порожниною проміжного мозку є III шлуночок.
До ділянки зорового мозку відносять: власне зоровий горб (thalamus), надталамічна ділянка (epithalamus), заталамічна ділянка (metathalamus).
Зоровий горб, таламус,— парний утвір яйцеподібної форми, в якому розрізняють чотири поверхні:
У передній частині верхньої поверхні таламуса знаходиться передній горбок, а в задній частині — стовщення, яке називається подушкою. На межі присередньої і верхньої поверхонь знаходиться мозкова смуга таламуса, що продовжується в трикутник повідців (утвір епіталамуса).
Таламус являє собою значне скупчення сірої речовини мозкового стовбура. На розрізах видно, що вся сіра речовина за допомогою мозкових пластинок білої речовини поділяється на групи: передню, центральну, задню, присередню, вентролатеральну, які виконують різні функції.
Метаталамус — утворений парними утворами, які мають назву бічних і присередніх колінчастих тіл
. Присереднє колінчасте тіло більше від бічного і має форму витягнутого валика, який розташований між верхніми горбками середнього мозку і подушкою таламуса і за допомогою ручок з'єднується з нижніми горбками середнього мозку.
Бічне колінчасте тіло розташоване під подушкою таламуса, воно складається із шарів білої і сірої речовини, які чергуються між собою.
Епіталамус — складається з утворень, які розташовані над таламусом: епіфіз, або шишкоподібне тіло, повідці, трикутник повідців, спайка повідців, задня епіталамічна спайка.
Гіпоталамус — складається з наступних утворень: сірого горба, лійки, нейрогіпофіза, кінцевої пластинки, зорового перехрестя, сосочкових тіл і власне гіпоталамічної ділянки.
Сірий горб — лежить між зоровим перехрестям та сосочковими тілами. Це непарне порожнисте випинання нижньої стінки III шлуночка, яке складається із тонкої пластинки сірого кольору, верхівка якого поступово стоншується і переходить у лійку у остання переходить у гіпофіз
Зорове перехрестя складається головним чином із волокон зорових нервів, при неповному перехресті яких утворюється пластинка чотирикутної форми. її задні кути продовжуються в зорові шляхи, які огинають ніжки мозку і закінчуються в бічних колінчастих тілах, подушці та верхньому горбку покриву середнього мозку. Всі ці структури належать до підкіркових зорових центрів.
Сосочкові тіла — утворення, розміщені між ніжками мозку, у товщі яких містяться скупчення сірої речовини: присе-редні та бічні сосочкові ядра, які вкриті шаром білої речовини. Відростки клітин, що входять до складу ядер, утворюють пучки, які йдуть до таламуса та до ядер середнього мозку.
У власне гіпоталамічній ділянці знаходиться скупчення понад З0 ядер. Нервові клітини ядер гіпоталамуса здатні утворювати секрет (нейросекрет). Відростки цих клітин утворюють гіпоталамо-гіпофізарний пучок, який закінчується в задній частці гіпофіза, куди транспортується секрет гіпоталамуса.
Ретикулярна формація, або сітчасте утворення (formatioreticularis),
складається з нервових клітин і нервових волокон з численними зв'язками між клітинами і простягається від довгастого до проміжного мозку (деякі дослідники вважають, що в спинному мозку також є утворення, які можуть бути віднесені до ретикулярної формації). Через нервові волокна вона має зв'язок з різними відділами головного і спинного мозку. До ретикулярної формації підходять колатеральні волокна від аферентних (висхідних) провідних шляхів. У свою чергу від ретикулярної формації ідуть нервові волокна до низхідних і висхідних провідних шляхів. Встановлено, що ретикулярна формація впливає на різні функції організму. Свій вплив на організм вона здійснює не безпосередньо, а через інші відділи головного і спинного мозку, змінюючи їхній функціональний стан. Так, наприклад, імпульси, які надходять із ретикулярної формації до кори головного мозку, підвищують її активність. У свою чергу активність самої ретикулярної формації підтримується за допомогою впливу кори головного мозку й інших відділів нервової системи, а також гуморальними чинниками (наприклад, гормон адреналін підвищує функціональний стан ретикулярної формації).
Кінцевий мозок (telencephalon)
Розвивається зі стінок першого мозкового пухиря і представлений великим мозком (cerebrum), який досягає найвищого розвитку у людини.
Великий мозок складається з правої та лівої півкуль. Між півкулями знаходиться щілина великого мозку, у глибині якоїзнаходиться мозолисте тіло, а між півкулями великого мозку та мозочком — поперечна щілина.
Кожна півкуля головного мозку має три поверхні: присередню, нижню і верхньобічну; три краї: верхній, нижній і присередній, три полюси: лобовий, скроневий і потиличний.
Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами різної довжини та глибини, між якими знаходяться звивини та частки великого мозку.
Величина і форма борозен, а також звивин схильні до значних індивідуальних коливань. Існує кілька постійних, чітко виражених борозен, які з'являються раніше від інших у процесі розвитку зародка. їх використовують для поділу півкуль на великі ділянки, які називають частками.
На верхньобічній поверхні півкулі найбільш глибокою борозною є бічна борозна, яка відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної часток.
Центральна борозна відділяє лобову частку від тім'яної, яка знаходиться ззаду від центральної борозни.
Між тім'яною і потиличною частками проходить тім'яно-потилична борозна, яка знаходиться на присередній поверхні півкуль великого мозку.
Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни й утворює її дно. Вона являє собою виступ трикутної форми, вершина якого спрямована вниз і наперед.. Поверхня острівця вкрита короткими звивинами.
На кожній із часток є звивини і борозни різної величини і спрямування. Вони можуть варіювати в різних людей і навіть в однієї людини в різних півкулях, але, як правило, зберігають подібну загальну конфігурацію. Так, на лобовій частці паралельно до центральної борозни проходить передцентральна борозна, між якими знаходиться передцентральна звивина. На тім'яній частці виділяють зацентральну борозну, нижній кінець якої переходить у внутрішньотім'яну борозну, яка йде паралельно до верхнього краю півкулі. Ці борозни поділяють тім'яну частку на три звивини: зацентральну звивину, верхню та нижню тім'яну часточки.
На скроневій частці чотири борозни розділяють п'ять звивин: верхню, середню, нижню скроневі, потилично-скроневу бічну та звивину морського коника.
На потиличній частці виділяють острогову борозну, клин, язикову звивину та інші борозни і звивини.
Півкулі з'єднані між собою за допомогою мозолистого тіла, яке складається з нервових волокон, які переходять з однієї півкулі в іншу.. Пучки волокон мозолистого тіла продовжуються у півкулі великого мозку, вони дугоподібно зігнуті й утворюють променистість мозолистого тіла.
Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке складається з двох дугоподібно зігнутих тяжів, з'єднаних між собою в середній частині спайкою (волокнами, що йдуть у поперечному напрямі). Середня частина склепіння носить назву тіла, спереду і донизу воно переходить у стовпці, які закінчуються сосочковими тілами. Від тіла вниз та назад відходять ніжки.
Відповідно до еволюційного розвитку в півкулях великого мозку виділяють кору, базальні ядра і нюховий мозок.
Півкулі великого мозку складаються із сірої та білої речовини.
Суцільний шар сірої речовини на поверхні півкуль має назву кори великого мозку. Кора вкриває інші утворення великого мозку і тому ще називається плащем. Товщина кори коливається від 1,3—4,5 мм, а в передній передцентральній звивині сягає 5 мм. Кору великих півкуль утворюють близько 10—14 млрд нервових клітин. Нейрони та їхні відростки у складі кори головного мозку розміщені у вигляді шарів. Кора великих півкуль має шість шарів:
Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку знаходиться біла речовина, що складається з волокон, які йдуть у різних напрямках.
У межах білої речовини залягає значна кількість скупчень нервових клітин, що мають назву підкіркових, або базальних, ядер. Виділяють три скупчення базальних ядер: смугасте тіло, огорожу та мигдалеподібне тіло.
Смугасте тіло (corpusstriatum) складається із хвостатого та сочевицеподібних ядер. Хвостате ядро утворює стінки бічного шлуночка і складається з головки, тіла та хвоста.
Латеральніше розташоване сочевицеподібне ядро, яке відділяється від хвостатого ядра прошарком білої речовини, що має назву внутрішньої капсули. Внутрішня капсула — важлива частина мозку, оскільки тут проходять волокна від кори до різних утворень головного і спинного мозку. Сочевицеподібне ядро складається з лушпини та блідої кулі. Ядра смугастого тіла — це підкіркові рухові центри, які регулюють складні автоматизовані рухові акти, тонус м'язів. Підкіркові рухові центри формують стріопалідарну систему, яка складається з двох частин: стріатум включає в себе хвостате ядро, лушпину та огорожу (сповільнює рухи), палідум — бліду кулю (прискорює рухи).
Огорожа (claustrum) — пластинка сірої речовини, що розміщується біля острівкової частки та лушпини і відділяється від останньої зовнішньою капсулою.
Мигдалеподібне тіло (corpusamygdaloideum) розміщується в скроневій частці. Його відносять до підкіркових нюхових центрів та до лімбічної системи.
Нюховий мозок (rhinencephalon)
є найстарішим утворенням головного мозку. Він складається з наступних утворень: нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, передня пронизана речовина та деякі інші структури.
Лімбічна система
Являє собою комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, які беруть участь у регуляції вегетативних функцій, у гомеостазі, відповідають за емоції та інстинкти (харчовий, захисний, статевий, батьківський), а також за довготривалу пам'ять. Деякі автори лімбічну систему називають вісцеральним мозком.
Основну частину лімбічної системи складають структури кори великого мозку і тісно пов'язані з ними підкіркові утворення, а саме: мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння тощо.
Біла речовина півкуль великого мозкускладається з нервових волокон, які здійснюють зв'язок між різними відділами мозку.
За характером зв'язків вони поділяються на асоціативні, комісуральні і проекційні.
Провідні шляхи, які служать для передачі інформації до кори півкуль великого мозку, кори мозочка і в інші центри мозку, мають назву висхідних (аферентних) провідних шляхів.
Висхідні провідні шляхи, які йдуть до кори великих півкуль, мають трьохнейронну будову :
Низхідні, або рухові, провідні шляхи служать для передачі еферентних імпульсів із кори півкуль великого мозку або із підкіркових ядер (центрів) у рухові ядра мозкового стовбура і спинного мозку.
Лекція №5
ТЕМА: ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА.
АВТОНОМНИЙ ВІДДІЛ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.
План
1. Спинномозкові нерви, загальна характеристика, будова, класифікація
2. Спинномозкові сплетення, їх гілки. Ділянки іннервації.
3. Черепні нерви. Загальна характеристика, класифікація за функцією, топографія ядер, місця виходу із черепа, ділянки іннервації.
4.Автономна частина периферичної нервової системи. Будова її відділів.
Самостійне вивчення теми:
Основні відмінності будови симпатичної і парасимпатичної частин вегетативної нервової системи.
Виконайте завдання № збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Спинномозкові нерви
Відповідно до сегментів спинного мозку від нього відходить тридцять одна пара спинномозкових нервів: вісім пар шийних, дванадцять пар грудних, п'ять пар поперекових, п'ять крижових та одна пара куприкових.
Кожен спинномозковий нерв (n. spinalis) утворюється шляхом злиття заднього (чутливого) і переднього (рухового) корінців спинного мозку.
Спинномозковий нерв за функцією змішаний і містить :
-рухові волокна (аксони мотонейронів рухових ядер передніх рогів спинного мозку); -вегетативні волокна (аксони нейронів ядер бічних рогів спинного мозку), зокрема VIII шийного, І—XII грудного, І—IV крижового спинномозкових нервів;
-чутливі волокна (відростки псевдоуніполярних клітин спинномозкових вузлів).
Поблизу від місця з'єднання корінців спинного мозку задній утворює спинномозковий вузол, де знаходяться чутливі псевдоуніполярні нейрони.
Спинномозковий нерв виходить із хребтового каналу через міжхребцевий отвір і розгалужується на чотири гілки:
Шийне сплетення (plexuscervicales)
Шийне сплетення утворюється передніми гілками І—IV шийних спинномозкових нервів. Сплетення знаходиться під груд-нинно-ключично-соскоподібним м'язом. Від сплетення відходять шкірні (чутливі), м'язові (рухові) та змішані нерви.
Шкірні нерви:
надключичні нерви — представлені трьома гілками, які йдуть донизу й іннервують шкіру над- і підключичних ямок, шкіру над дельтоподібним м'язом та верхньої зовнішньої частини лопаткової ділянки.
М'язові нерви — іннервують м'язи шиї, які лежать нижче від під'язикової кістки.
Змішані нерви:
• діафрагмовий нерв — іннервує плевру, перикард, зв'язки печінки, діафрагму.
Плечове сплетення (plexusbrachialis)
Плечове сплетення утворюється передніми гілками V— VIII шийних і частково І грудного спинномозкових нервів. Топографічно виділяють дві частини сплетення: надключичну і підключичну.
Надключична частина розміщується в надключичній ямці у вигляді трьох стовбурів (верхнього, середнього та нижнього). Підключична частина знаходиться у пахвовій ямці. У цій частині розрізняють три пучки (бічний, присередній та задній), які оточують пахвову артерію з трьох боків і дають початок гілкам, які іннервують вільну верхню кінцівку.
Нерви плечового сплетення поділяють на короткі та довгі. Короткі нерви іннервують поверхневі м'язи грудей, спини, м'язи плечового пояса, зокрема:
• грудні нерви — іннервують великий і малий грудні м'язи;
Довгі нерви іннервують м'язи та шкіру вільної верхньої кінцівки, до складу яких входять:
Поперекове сплетення (plexuslumbalis)
Поперекове сплетення утворюється передніми гілками І— IV поперекових і XII грудного спинномозкових нервів. Це сплетення лежить під великим поперековим м'язом.
Гілки поперекового сплетення:
-статева гілка іннервує вміст пахвинного каналу;
-стегнова гілка іннервує шкіру стегна в ділянці пахвинної складки;
-м'язові гілки, які іннервують передню групу м'язів стегна;
-шкірні гілки, які іннервують шкіру передньої та присередньої поверхні стегна. Одна зі шкірних гілок — підшкірний нерв — іннервує шкіру присередньої поверхні гомілки та шкіру присереднього краю тилу стопи.
Крижове сплетення (plexussacralis)
Крижове сплетення утворено передніми гілками крижових, а також V і частково IV поперекових спинномозкових нервів. Знаходиться це сплетення в порожнині малого таза. Нерви крижового сплетення поділяють на короткі та довгі.
Короткі нерви:
Довгі нерви:
-великогомілковий нерв (змішаний), який іннервує задню групу м'язів гомілки, йде на підошву. На підошві великогомілковий нерв розгалужується на присередній і бічний підошовні нерви, які іннервують шкіру і м'язи підошви. Від великогомілкового нерва відгалужується ще присередній шкірний нерв литки, який іннервує шкіру задньої поверхні гомілки;
-загальний малогомілковий нерв (змішаний): іннервує передню групу м'язів гомілки, тильні м'язи стопи, шкіру першого міжпальцевого проміжку, бічну групу м'язів гомілки, шкіру тильної поверхні стопи і шкіру бічної поверхні гомілки.
Від злиття присереднього та бічного шкірних нервів литки утворюється литковий нерв (чутливий), який іннервує шкіру бічного краю тильної поверхні стопи.
Куприкове сплетення (plexuscoccygeus)
Куприкове сплетення розміщене на тазовій поверхні куприкового м'яза, утворене передніми гілками V крижового та куприкового спинномозкових нервів. Гілки сплетення іннервують шкіру в ділянці відхідника.
ЧЕРЕПНОМОЗКОВІ НЕРВИ
Від головного мозку відходить 12 пар черепних (черепномозкових) нервів. Кожна пара має свій номер та назву.
На відміну від спинномозкових нервів, якіє змішаними, частина черепно-мозкових нервів є:
В складі черепних нервів є і парасимпатичні волокна, що іннервують гладкі м'язи та залози (III, VII, IX і X пари).
І пара — нюхові нерви
це сукупність тонких нюхових ниток, які являються відростками нервових нюхових клітин, що знаходяться у слизовій оболонці верхнього носового ходу, верхньої носовоїраковини та перегородки носа. Вони проходять через решітчасту пластинку решітчастої кістки, підходять до нюхової цибулини, де знаходяться тіла других нейронів нюхового шляху. Звідси нервові імпульси по нюховому шляху передаються у кору півкуль .
IIпара - зоровий нерв (n. Opticus)
утворений відростками нервових клітин сітчастої оболонки ока, виходить з орбіти через зоровий канал і в ділянці турецького сідла утворює неповний перехрест (перехрещуються лише медіальні волокна), переходячи у зоровий шлях. Волокна останнього підходять до латеральних колінчастих тіл, верхніх горбиків середнього мозку і подушки зорових горбів, де знаходяться підкіркові центри зору. Звідси волокна прямують до кори півкуль, де закінчуються по “берегах” острогової борозни в потиличній частці. Тут знаходиться кірковий аналізатор зору.
IIIпара - окоруховий нерв (n. oculomotorius)
його рухове та парасимпатичне ядра розташовані на дні водопроводу мозку на рівні верхніх горбиків середнього мозку. Через верхню очноямкову щілину нерв проходить в орбіту, де рухові волокна іннервують верхній, нижній та медіальний прямі м’язи ока, нижній косий м’яз ока та м’яз, що піднімає верхню повіку.
Парасимпатичні волокна забезпечують іннервацію м’яза-звужувача зіниці та війкового м’яза.
Vпара - блоковий нерв (n. Trochlearis)
його рухове ядро знаходиться на дні водопроводу мозку на рівні нижніх горбиків середнього мозку. Через верхню очноямкову щілину нерв проходить в орбіту та іннервує верхній косий м’яз ока.пара –
Vпара-трійчастий нерв (n. trigeminus)
змішаний Має одне рухове і три чутливих ядра. Відростки клітин чутливих ядер формують три гілки трійчастого нерва:
Відростки клітин рухового ядра йдуть в складі нижньощелепного нерва.
Очний нерв проходить в орбіту через верхню очноямкову щілину та іннервує оболонки очного яблука, шкіру лоба, слизову носової порожнини, слізну залозу, лобову та клиноподібну пазухи, комірки решітчастої кістки.
Верхньощелепний нерв виходить з черепа через круглий отвір, потрапляє в крилопіднебінну ямку і віддає гілки, які іннервують зуби верхньої щелепи, слизову носової порожнини, м'якого та твердого піднебіння, шкіру обличчя від медіального кута ока до кута рота. З цим нервом пов'язаний парасимпатичний крилопіднебінний вузол, постгангліонарні волокна якого забезпечують секреторну іннервацію слізної залози.
Нижньощелепний нерв виходить з черепа через овальний отвір і віддає гілки, які іннервують зуби нижньої щелепи, слизову щоки, передніх 2/3 язика, привушну слинну залозу, шкіру підборіддя, скроневої ділянки та вушної раковини, жувальні м'язи, переднє черевце двочеревцевого м'яза, щелепно-під'язиковий
м'яз, м'яз-натягач піднебінної завіски та м'яз-натягач барабанної перетинки.
З цим нервом пов'язані парасимпатичні вузли: вушний, під'язиковий та підщелепний.
Постгангліонарні волокна від вушного вузла забезпечують секреторну іннервацію привушної слинної залози, а від під'язикового та підщелепного вузлів - секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.
VI пара - відвідний нерв
руховий, починається від клітин ядра, яке розташоване в ромбоподібній ямці на дорсальній поверхні моста. Через верхню очноямкову щілину проходить в орбіту, де іннервує зовнішній прямий м'яз ока.
VII пара - лицевий нерв
руховий, але в його складі проходить так звана XIII пара черепних нервів(проміжний нерв), яка є змішаною, тому деякі автори вважають, що VII пара є змішаною.
Лицевий нерв починається від клітин ядра, яке розташоване в мості, там же знаходяться чутливе та парасимпатичне ядра XIII пари нервів. Ці два нерви йдуть через внутрішній слуховий хід у канал лицевого нерва. Лицевий нерв виходить з черепа через шило-соскоподібний отвір та іннервує мімічну мускулатуру. Чутливі волокна проміжного нерва іннервують разом із нижньощелепним слизову передніх 2/3 язика, а парасимпатичні секреторні - слізну, підщелепну і під’язикову слинні залози та залози носової порожнини.
VIIIпара - присінково-завитковий нерв
складається з двох частин: присінкової та завиткової. Присінкова частина проводить відчуття від статичного апарату, який знаходиться в присінку і півколових каналах лабіринту внутрішнього вуха, а завиткова частина проводить слухові відчуття від спірального кортієвого органа, який знаходиться в завитці. Обидві частини мають нервові вузли, що складаються із біполярних клітин ілежать в піраміді скроневої кістки. У внутрішньому слуховому ході ці дві частини з’єднуються, утворюючи присінково- завитковий нерв. Останній входить у мозок і підходить до ядер, які розташовані в мості
на межі з довгастим мозком.
IX пара - язикогорловий нерв (п. glossopharyngeus),
змішаний, має рухові, чутливі та парасимпатичні волокна. Його ядра розташовані в довгастому мозку. Нерв виходить з черепа через яремний отвір. Його чутливі волокна іннервують задню третину слизової язика, слизову горла,
Xпара - блукаючий нерв (n. vagus)
змішаний, найдовший нерв із черепномозкових. Його рухове, чутливе та парасимпатичне ядра лежать у довгастому мозку. З черепа блукаючий нерв виходить через яремний отвір і в ділянці шиї лежить поряд із внутрішньою яремною веною та загальною сонною артерією. Через верхній грудний отвір він проходить у грудну порожнину, де лівий знаходиться на передній поверхні стравоходу, а правий - на задній і, анастомозуючи між собою, вони утворюють стравохідне сплетення. Проходячи через діафрагму в черевну порожнину, блукаючі нерви формують передній (лівий) та задній (правий) блукаючі стовбури. Кінцеві гілки блукаючих нервів у черевній порожнині йдуть до вузлів черевного (сонячного) сплетення і разом із симпатичними нервами, утворюючи сплетення на артеріях, підходять до органів.
Рухові волокна блукаючих нервів іннервують посмуговані м’язи горла, м’якого піднебіння та гортані, парасимпатичні - гладку мускулатуру внутрішніх органів, серцевий м’яз та залози; чутливі волокна проводять чутливість від внутрішніх органів, заднього відділу твердої мозкової оболонки і зовнішнього вуха.Отже, блукаючий нерв має чотири відділи: черепний, шийний, грудний та черевний. В кожному із цих відділів від нерва відходять гілки, які іннервують органи дихання, більшу частину травного тракту (доходячи до низхідного відділу ободової кишки), печінку, підшлункову залозу, нирки, а також гілки до серця і початку аорти.
XIпара - додатковий нерв (n. accessorius)
руховий. Його ядра лежать у довгастому мозку і верхніх шийних сегментах спинного мозку. Він виходить із черепа через яремний отвір разом з IX і X парами. Додатковий нерв іннервує груднино-ключично-соскоподібний та трапецієподібний м’язи.
XII пара - під’язиковий нерв (n. hypoglossus)
руховий. Його ядро розташоване в довгастому мозку. З черепа нерв виходить через канал під’язикового нерва потиличної кістки й іннервує м’язи язика. Разом з волокнами шийного сплетення утворює шийну петлю, гілки якої іннервують підпід’язикову групу м’язів шиї.
АВТОНОМНА ЧАСТИНА ПЕРИФЕРІЙНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Вегетативна (автономна) нервова система (systemanervosumautonomicum) — це частина нервової системи, яка здійснює іннервацію органів травлення, дихання, розмноження, виділення, кровообігу, ендокринних залоз — тобто системи органів,які забезпечують обмін речовин, ріст і розмноження організму.
Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме:
-Соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно,
*вегетативні волокна виходять лише з певних центрів:
мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єднані в краніальний відділ;
тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LI-IIi),
сакрального (бічні роги протягом сегментів SIII -V).
-Соматичні нервові волокна мають добре помітну м'якотну оболонку, а
*у вегетативних вона відсутня.
-Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м'язів.
*Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.
-Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів,
*вегетативної - з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.
У вегетативній нервовій системі виділяють:
центральний відділ, який представлений вегетативними ядрами, що розташовані в спинному та головному мозку,
периферійний відділ, який включає вегетативні вузли (ганглії) і вегетативні нервові волокна, які утворюють самостійні вегетативні нерви або входять до складу деяких черепних і спинномозкових нервів.
Залежно від топографії нервових ядер (центрів) і вузлів, а також характеру впливу на функції внутрішніх органів, іннервація яких здійснюється вегетативною частиною нервової системи, її поділяють на дві частини: симпатичну та парасимпатичну.
Більшість органів мають як симпатичну, так і парасимпатичну іннервацію, але деякі органи (потові залози, непосмуговані м'язи шкіри, більшість судин, м'язи матки, сечоводи, се лезінка, надниркові залози, гіпофіз, скелетні м'язи) не мають парасимпатичної іннервації.
Вплив цих двох систем на роботу внутрішніх органів має протилежний характер: якщо одна система справляє посилюючу дію, то інша — гальмівну.
Симпатична частина (parssympathica) вегетативної нервової системи
Центральний відділ представленений ядрами, які розташовані в бічних рогах VIIIшийного, усіх грудних і II—IIIверхніх поперекових сегментів спинного мозку.
Периферійний відділ представлений:
прегангліонарними волокнами — це аксони, нейрони яких знаходяться в бічних рогах спинного мозку і виходять із спинного мозку в складі передніх корінців, беруть участь в утворенні спинномозкових нервів, далі відгалужуються від них у вигляді білих сполучних гілок, які закінчуються в симпатичних вузлах. Ці волокна зв'язують центри симпатичної частини нервової системи з вузлами;
симпатичними вузлами, які поділяються на дві групи: прихребтові (паравертебральні) та передхребтові (привертебральні). Паравертебральні вузли розташовані поблизу хребтового стовпа й утворюють симпатичний стовбур.Симпатичний стовбур являє собою ланцюжок паравертебральних вузлів, які з’єднані між собою міжвузловими волокнами.
Правий та лівий стовбури розташовані по боках уздовж хребта,в яких розрізняють частини:
Шийна частина представлена верхнім, середнім та нижнім вузлами. Найбільшим є верхній шийний вузол, а нижній часто зливається з першим грудним, утворюючи зірчастий вузол.
Від верхнього шийного вузла відходять гілки, що іннервують органи голови та шиї. Ці гілки утворюють сплетення на внутрішній і зовнішній сонних артеріях і разом з їхніми гілками досягають слізної залози, слинних залоз, залоз слизової оболонки глотки, гортані, язика та м’яза-розширювача зіниці.
Від усіх трьох вузлів відходять серцеві нерви,
вони в грудній порожнині разом з блукаючим нервом утворюють поверхневе та глибоке серцеве сплетення, від яких йдуть нерви до стінки серця.
Грудна частина складається з 10-12 вузлів, від яких відходять гілки до аорти, серця, легень, бронхів, стравоходу.
Найбільшими нервами, які йдуть від У-ІХ та Х-ХІ грудних вузлів є великі і малі нутряні нерви. Вони проходять через діафрагму в черевну порожнину і беруть участь в утворенні черевного (сонячного) сплетення.
Поперекова частина складається з 3-5 вузлів. Від них йдуть гілки, що утворюють вегетативні нервові сплетення черевної порожнини та таза .
Крижова частина складається з чотирьох вузлів, що знаходяться на передній поверхні крижової кістки.
Внизу ланцюжки вузлів лівого та правого симпатичних стовбурів з’єднуються в ділянці одного непарного куприкового вузла. Всі ці утвори об’єднуються в тазову частину симпатичних стовбурів. Від них йдуть гілки, що утворюють вегетативні сплетення таза.
Постгангліонарні волокна утворені аксонами симпатичних вузлів. Вони складаються з окремих (спеціальних) симпатичних нервів, які йдуть до внутрішніх органів, симпатичних нервів, які розгалужуються вздовж судин та їхніх гілок, утворюючи сплетення стінок судин і внутрішніх органів, які вони кровопостачають, сірих сполучних гілок, які приєднуються до спинномозкових (соматичних) нервів і йдуть у їхньому складі до скелетних м'язів, шкіри.
Постгангліонарні волокна шийних вузлів симпатичного стовбура утворюють нерви, які здійснюють симпатичну іннервацію органів голови, шиї,серця.
Постгангліонарні волокна грудних вузлів ідуть до всіх внутрішніх органів грудної порожнини; від V—IX і X—XI грудних вузлів утворюються великий і малий нутрощеві нерви, які проходять через діафрагму в черевну порожнину і беруть участь в утворенні черевного (сонячного) сплетення.
Постгангліонарні волокна поперекових вузлів формують вегетативні сплетення черевної порожнини (наприклад, сонячне сплетення, яке також утворене великим і малим нутрощевими нервами від грудних вузлів і постгангліонарними волокнами привертебральних вузлів цього сплетення). Із сонячного сплетення вздовж черевного стовбура поширюються гілки, утворюючи шлункове, селезінкове, підшлункове, печінкове сплетення. Постгангліонарні волокна крижових і непарного вузлів утворюють вегетативні сплетення таза: наприклад, міхурове, прямокишкове, матково-піхвове (у жінок), простатичне (у чоловіків) сплетення.
Парасимпатична частина
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи теж має центральний та периферичний відділи.
Центральний відділ представлений парасимпатичними ядрами, які лежать в середньому, задньому і довгастому мозку та крижовихсегментах спинного мозку.
Периферійний відділпредставлений вузлами та волокнами, що входять до складу III, VII, IX, X пар черепних та тазових нервів.
У середньому мозку поряд з руховим ядром III пари нервів лежить парасимпатичне додаткове ядро (Якубовича), відростки клітин якого входять до складу окорухового нерва. Вони переключаються у війковому вузлі, що лежить в очній ямці, і іннервують м'яз-звужувач зіниці та війковий м'яз.
У ромбоподібній ямці поряд з ядром лицевого нерва лежить верхнє слиновидільне ядро. Відростки його клітин належать до проміжного нерва, який іде в складі лицевого. Разом із гілками лицевого і трійчастого нервів постгангліонарні парасимпатичні волокна входять у слізну залозу, залози слизової оболонки носової та ротової порожнин, піднижньощелепну і під'язикову слинні залози. Ці волокна перериваються у крилопіднебінному, піднижньощелепному та під'язиковому вузлах.
Від нижнього слиновидільного ядра йдуть парасимпатичні волокна в складі IX пари нервів до привушної слинної залози. Ці волокна перериваються у вушному вузлі.
Найбільша кількість парасимпатичних волокон проходить у складі блукаючого нерва. Вони починаються від його парасимпатичного дорсального ядра й іннервують всі органи шиї, грудної та черевної порожнин до поперечної ободової кишки. У грудній та черевній порожнинах волокна блукаючих нервів підходять до симпатичних сплетень і разом з ними входять в органи. Парасимпатичні волокна блукаючого нерва перериваються в інтрамуральних (розташовані в стінках органів) або біляорганних вузлах.
Низхідна та сигмоподібна ободові кишки, а також усі органи малого таза парасимпатичні волокна одержують від тазових нутряних нервів, що відходять від крижового відділу спинного мозку. Вони утворюють вегетативні нервові сплетення таза і перериваються у вузлах сплетень тазових органів.
Угрудній, черевній і тазовій порожнинах симпатичні та парасимпатичні волокна утворюють змішані сплетення. Найбільшим сплетенням черевної порожнини є черевне (сонячне) сплетення, яке розташоване на передній поверхні черевної аорти . До його складу входять два черевні нервові вузли і верхній брижовий вузол. Прегангліонарні волокна до них несуть великий і малий нутряні нерви. Постгангліонарні волокна, утворюючи сплетення уздовж судин, розповсюджуються у всі боки до органів. До черевного сплетення підходять і гілки блукаючих нервів, які вже в складі сонячного сплетення прямують до органів.
Уздовж черевної аорти вниз тягнеться досить велике вегетативне нервове сплетення, яке в ділянці мису формує верхнє підчеревне сплетення. Воно опускається у порожнину малого таза, переходить у праве та ліве нижні підчеревні сплетення, до яких приєднуються тазові парасимпатичні нерви. Усі ці гілки, переплітаючись, біля кожного
ЛЕКЦІЯ №6
ТЕМА: АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ. ШКІРА.
План
1. Анатомо-функціональна характеристика органів чуття. Периферійні приймачі, провідники й кіркові центри аналізаторів.
2. Орган зору. Очне яблуко: оболонки, ядро, додаткові структури.
3. Вухо. Частини вуха. Зовнішнє вухо. Слухові кісточки. Слухова труба. Внутрішнє вухо. Кістковий та перетинчастий лабіринт
4. Орган нюху. Нюхова частина слизової оболонки носа.
5. Орган смаку. Смакові сосочки язика, їх топографія, функції.
6. Загальний покрив. Шкіра. Похідні шкіри: волосся, нігті, залози шкіри.
Самостійне вивчення теми:
Провідні шляхи аналізаторів зору,слухуі рівноваги,нюху,смаку.
Структурні основи чутливості шкіри.Місця підшкірного введення ліків.
Виконайте завдання №збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Органи чуття (organasensuum) - це анатомічні утвори, які
Процес чуттєвого пізнання у людини відбувається по п’ятьох каналах: дотик, слух, зір, смак, нюх. Відповідно до цього існують органи чуття: око, вухо, шкіра, слизова оболонка носа, язик.
Сприйняття подразнень із зовнішнього та внутрішнього середовища відбувається за допомогою рецепторів (спеціалізованих утворів), які трансформують енергію подразнення в нервовий імпульс
Розрізняють рецептори:
Для того, щоб виникало відчуття, потрібні такі ланки одного процесу,
Ланки аналізатора:
Увесь цей апарат І.П. Павлов назвав аналізатором.
Поняття “органи чуття” і “аналізатори” відмінні.
Органи чуття - це око, вухо, шкіра, язик, ніс, у яких знаходиться лише периферична частина відповідного аналізатора, а значить відбувається тільки сприйняття сенсорних подразнень.
Розрізняють аналізатори - зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, дотиковий. Крім того,виділяють сенсорну систему болю, сприйняття положення тіла і його окремих частин у просторі
Робота аналізаторів починається зі сприйняття рецепторами фізичної чи хімічної енергії, які потім трансформуються у нервові імпульси. По чутливих (аферентних) шляхах імпульси проводяться до відповідних сенсорних зон кори головного мозку, де формується специфічне відчуття - зорове, слухове, тактильне тощо.
ОРГАН ЗОРУ
Орган зору у людини уловлює картини зовнішнього світу, трансформує світлове подразнення у нервовий імпульс, вищий аналіз якого відбувається в корі півкуль головного мозку.
Орган зоруабо око знаходиться в очній ямці .
Око складається із очного яблука, зорового нерва та додаткових структур.
Очне яблуко має не зовсім правильну кулясту форму, розташоване у передній частині очної ямки (орбіти).
Очне яблуко складається з :ядра та оболонок.
Оболонки очного яблука:
Зовнішня, фіброзна оболонка, складається з двох частин :
Середня оболонка, судинна, прилягає до склери і поділяється на три частини:
Власне судинна оболонка вистеляє більшу частину склери, містить велику кількість кровоносних судин.
Війкове (ціліарне) тіло являє собою середній потовщений відділ судинної оболонки, що розташований у вигляді кругового валика в ділянці переходу рогівки у склеру. Епітеліальні клітини, що вкривають ціліарне тіло і його відростки, беруть участь в утворенні водянистої вологи. У товщі війкового тіла знаходиться війковий м’яз, при скороченні якого відбувається акомодація ока.
Райдужка - це передня частина судинної оболонки, епітеліальні клітини якої містять пігмент.Залежно від кількості пігменту, райдужка має різне забарвлення. При наявності великої кількості пігменту колір очей темний (карий); якщо пігменту мало, то райдужка буде мати світло- сірий або світло-голубий колір; при відсутності пігменту (альбіноси) райдужка має червонуватий відтінок за рахунок просвічування кровоносних судин.
Отвір, що знаходиться в центрі райдужки, має назву зіниці. Діаметр зіниці непостійний, він звужується при сильному освітленні і розширюється в темноті, виконуючи роль
діафрагми очного яблука. Зміна діаметра зіниці відбувається завдяки діяльності м'язів, що лежать у товщі райдужки: м'яза-розширювача та м'яза-звужувача зіниці.
Внутрішня оболонка - сітківка-це світлочутлива частина ока, яка зсередини покриває судинну оболонку. Вона має досить складну будову і містить фоторецептори (палички та колбочки). У центрі сітківки містяться центральна ямка, у якій є тільки колбочки, та сліпа пляма - місце виходу зорового нерва. Сліпа пляма не має фоторецепторів.
Колбочки - рецептори денного кольорового бачення. Вони мають малу світлову чутливість, але більшу роздільну здатність і більшу швидкість відповіді, порівняно з паличками.
Палички - рецептори сутінкового зору.
У фоторецепторах містяться зорові пігменти: у паличках - родопсин, у колбочках - йодопсин.
Ядро очного яблука складається :
Разом з рогівкою всі ці утвори є світлозаломлюючим середовищем органа зору.
Кришталик має форму двоопуклої лінзи, що розташована позаду камер очного яблука. Речовина кришталика безбарвна, прозора, щільна, не містить судин і нервів.
Склисте тіло,позаду кришталика знаходиться склисте тіло - прозора драглиста маса, яка розташована в порожнині між кришталиком і сітківкою, не містить судин і нервів.
Камери ока(передня і задня)
Додатковий апарат органа зору складається :
Брови слугують для захисту очей від поту, що стікає з лоба.
Повіки,основу повік становить сполучнотканинна пластинка, що нагадує хрящ. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини кон’юнктивою - прозорою слизовою оболонкою, епітеліальні клітини якої секретують слиз. Остання переходить з повік на очне яблуко, утворюючи кон’юнктивальний мішок, який маєверхнє та нижнє склепіння.
Вії знаходяться на вільних краях верхньої та нижньої повік і захищають око від пилу, снігу, дощу тощо.
Слізний апарат представлений:
Слізна залоза розміщена у латеральному куті на межі верхньої та бічної стінок орбіти. Вона утворюється з кількох груп складних альвеолярно- трубчастих залоз, серозних за типом секреції. Декілька її вивідних проток відкриваються у кон’юнктивальний мішок. Секрет залози - сльоза, слізна рідина - омиває передню частину очного яблука. Потім вона потрапляє у слізне озеро, що знаходиться у медіальному куті ока. Звідси через слізні точки, які розташовані на медіальних кінцях країв повік, сльоза потрапляє спочатку у слізні канальці (верхній та нижній), а потім - у слізний мішок. Останній переходить в носо- слізний канал, по якому сльоза проходить у нижній носовий хід.
Руховий апарат. Кожне око має шість м’язів, які починаються від сухожилкового кільця орбіти навколо зорового нерва і прикріплюються до очного яблука.
Розрізняють :
Ці м’язи скорочуються довільно і дають можливість розглядати предмети обома очима.
Аналізатор зору складаєтьсяз відділів:
Орган слуха
Орган слуху Орган слухаТТТТТллОрганОььььь
Поділяється на:
зовнішнє,
середнє
внутрішнє вухо
Зовнішнє вухо (aurisexterna) складаєтьсяз:
Вушна раковина в своїй основі містить еластичний хрящ, який покритий шкірою. В ній розрізняють завиток, що утворений вільним загнутим краєм хряща, і протизавиток, який йде паралельно до завитка. Внизу вушна раковина закінчується складкою шкіри - вушною часточкою, де немає хряща, а лише жирова клітковина.
Зовнішній слуховий хід складається із хрящової та кісткової частин. Хрящова частина - це продовження хряща вушної раковини, а кісткова - це кістковий канал скроневої кістки. В ділянці переходу однієї частини в іншу знаходиться звуження і вигин. Для вирівнювання вигину і огляду барабанної перетинки, яка є межею між зовнішнім і середнім вухом, вушну раковину потрібно відтягнути вгору і назад (у дорослого). Зовнішній слуховий хід вистелений шкірою, яка містить волосся і залози, що виробляють вушну сірку.
Барабанна перетинка має овальну форму і являє собою фіброзну пластинку, що втягнута всередину барабанної порожнини. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою.
Середнє вухо (aurismedia) знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з
Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом івнутрішнім вухом у висковій кістці . В ній розрізняють стінки :
Барабанна порожнина заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроневої кістки і барабанний отвір слухової труби. В барабанній порожнині знаходиться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінце, які з’єднані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо.
Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м’язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова - це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа і підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, а другим - у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині з атмосферним тиском.
Внутрішнє вухо (aurisinterna) знаходиться між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. До нього належать кістковий та перетинчастий лабіринти.
Кістковий лабіринтскладається з трьох частин:
Присінок є середньою частиною кісткового лабіринту і сполучається з півколовими каналами позаду та каналом завитка попереду. На зовнішній його стінці, яка обернена до барабанної порожнини, є овальне вікно, що закрите стремінцем. Кругле вікно знаходиться біля початку каналу завитка, воно закрите вторинною барабанною перетинкою.
Кісткові півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярнихплощинах. Розрізняють передній, задній та латеральний канали. Кожний з них має по дві ніжки, які біля присінка розширюються, утворюючи ампули.
Завиток складається із кісткового стрижня - веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2 1/2 обороти. Основа завитка обернена до внутрішнього слухового ходу. В порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, в основі якої знаходиться спіральний канал.
Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового і повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною - ендолімфою.
До перетинчастого лабіринту належать:
Між кістковим і перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина - перилімфа. Стінки перетинчастого лабіринту побудовані із тонкої сполучнотканинної пластинки.
Перетинчаста протока завитка на розрізі має трикутну форму. Одна її стінка зростається із стінкою кісткового каналу завитки, дві інші відділяють її від перилімфатичного простору і називаються основною і присінковою мембранами. Протока завитка ділить перилімфатичний простір її каналу на дві драбини:
В ампулах півколових каналів знаходяться гребінці, а в ділянці мішечка і маточки - плями, які є рецепторними ділянками вестибулярного (статичного) апарату. В рецепторних ділянках вестибулярного апарату закінчуються периферичні відростки клітин вестибулярного вузла, що знаходиться у внутрішньому слуховому ході. Ці клітини являються І нейроном вестибулярного шляху. Центральні відростки клітин вестибулярного вузла утворюють присінкову частину присінково-завиткового (VIII пара) нерва і підходять в його складі до ядер, які розташовані в ромбоподібній ямці (II нейрон). Ці ядра мають чисельні зв'язки з руховими ядрами стовбура мозку, мозочком і спинним мозком. Відростки клітин вестибулярних ядер підходять до зорового горба (III нейрон), а потім - у кору півкуль.
У людини орієнтація у просторі здійснюється вестибулярною сенсорною системою, зоровим аналізатором, а також системами пропріоцептивної і тактильної чутливості. Вестибулярний аналізатор відіграє провідну роль у просторовій орієнтації, оскільки сприймає інформацію про прискорення чи сповільнення прямолінійного чи обертового руху, а також про зміну положення голови у просторі. При цьому виникають рефлекторні скорочення м’язів, які сприяють випрямленню тіла і збереженню пози. Периферійним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний орган, який складається із отолітового апарату і трьох півколових каналів. Руйнування вестибулярного органа спричинює втрату відчуття рівноваги.
Війчасті рецепторні клітини вестибулярного органа містяться в ампулах півколових каналів і плямах мішечка та маточки внутрішнього вуха. При зміні швидкості руху, при нахилах голови у війчастих клітинах виникає рецепторний потенціал, який перетворюється у нервовий імпульс і проходить по вестибулярному нерву. Подразником для рецепторів півколових каналів є кутове прискорення при обертанні у трьох взаємно перпендикулярних площинах.
Волокна вестибулярного нерва прямують у довгастий мозок. Далі нервовий імпульс поширюється у стовбурові структури головного мозку, мозочок, у спинний мозок, де містяться центри рефлекторної регуляції положення тіла, підтримки пози тіла та рівноваги. Контакт вестибулярних ядер із окоруховими є причиною виникнення ністагму (ритмічного руху очей, що змінюється зворотним стрибком). Виникнення очного ністагму - важливий показник стану вестибулярної системи і широко застосовується в авіаційній, морській медицині та клініці.При інтенсивному подразненні вестибулярних центрів виникають вестибуло- вегетативні реакції (зміна частоти серцевих скорочень, звуження і розширення судин, посилене потовиділення, нудота, запаморочення). При значних навантаженнях на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс - морська хвороба. Вестибулярний апарат можна тренувати шляхом обертання, гойдання. Центральний відділ вестибулярного аналізатора повністю не вивчений. Вважають, що він розташований у постцентральній, верхній скроневій звивинах кори великих півкуль та верхній тім’яній часточці, де відбувається аналіз інформації і усвідомлення орієнтації у просторі.
ОРГАН НЮХУ
У людини орган нюху розташований у верхній частині носової порожнини. Нюхова ділянка слизової оболонки носа знаходиться у слизовій оболонці, що покриває верхню носову раковину і верхню частину перегородки носа. Рецепторний шар слизової оболонки представлений нюховими нейросенсорними клітинами, які сприймають запахи. Периферичні відростки цих клітин мають нюхові волоски, а центральні формують 15-20 нюхових нервів, які через решітчасту пластинку решітчастої кістки потрапляють у порожнину черепа і підходять до нюхової цибулини. Звідси вже як нюховий шлях волокна через певні анатомічні утвори головного мозку досягають кіркового кінця (гачок, парагіпокампальна звивина), де відбувається аналіз.
ОРГАН СМАКУ
Смакові рецептори є хеморецепторами, чутливими до хімічного складу їжі. Вони розташовані в слизовій оболонці язика (грибоподібні, листоподібніваликоподібні сосочки), м’якого піднебіння, задньої стінки глотки.
10-15 рецепторних клітин, що мають волоски, утворюють смакову бруньку. Кожна смакова брунька складається із смакових і підтримуючих клітин. На базальній поверхні смакових клітин знаходяться нервові закінчення, по яких в складі че- репномозкових нервів (VII, IX, X), що мають одне спільне чутливе ядро в ромбоподібній ямці, подразнення передається в кору головного мозку, де знаходиться кірковий кінець смакового аналізатора - гачок, парагіпокампальна звивина
ШКІРА ,ОРГАН ВІДЧУТТЯ ДОТИКУ, ТЕМПЕРАТУРИ ТА БОЛЮ
Шкіра (cutis, derma) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.
Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій
Площа шкірного покриву дорослого становить близько 1,5-2 м2.
Шкіра людини складається із шарів:
Верхній щільний шар (сосочковий) вдається в епідерміс і утворює сосочки, всередині яких проходять кровоносні та лімфатичні капіляри, нервові закінчення. Сосочки на поверхні шкіри утворюють своєрідний рельєф у вигляді гребінців і борозенок. На гребінцях відкриваються отвори потових залоз. На долоні і підошві гребінці та борозни утворюють складний малюнок, притаманний лише певному індивідууму. Це використовують у кримінології та судовій медицині для визначення особи, якщо у неї попередньо були взяті відбитки пальців (тобто проведена дактилоскопія).
Колір шкіри залежить від кількості пігменту (меланіну), що знаходиться в глибокому шарі епідермісу.
Похідні шкіри
Похідними шкіри є
Волосся є похідним епідермісу. В ньому розрізняють стрижень, який знаходиться над поверхнею шкіри, і корінь. Останній закінчується розширенням - волосяною цибулиною, за рахунок якої росте волосся. Корінь знаходиться у товщі шкіри в сполучнотканинній сумці, в яку відкривається протока сальної залози. Колір волосся залежить від наявності пігменту. При зникненні пігменту і появі повітря у товщі волосся воно стає сивим.
Нігті - це рогова пластинка, яка лежить в сполучнотканинному нігтьовому ложі. В нігті розрізняють корінь, що знаходиться в нігтьовій щілині, тіло і вільний край, який виступає за межі нігтьового ложа.
Сальні залози знаходяться між двома шарами дерми. їх протоки відкриваються у волосяний мішечок. Там, де немає волосся (перехідна частина губ, головка статевого члена), протоки сальних залоз відкриваються безпосередньо на поверхню шкіри. На долонях і підошвах сальні залози відсутні. Шкірне сало змащує шкіру, волосся і захищає їх від надмірної вологи, мікроорганізмів.
Потові залози розташовані в глибокому шарі дерми. їхні протоки відкриваються на поверхні шкіри. Потові залози разом із водою виділяють продукти обміну речовин: сечовину, деякі солі, сечову кислоту. їх багато в пахвовій та пахвинній ділянках.
Молочна залоза (mamma)- парний орган, за походженням є видозміненою потовою залозою, знаходиться на рівні від III до VI ребра на фасції, що покриває великий грудний м’яз. У дитячому віці молочна залоза недорозвинена, а у чоловіків вона залишається такою протягом усього життя.
У жінок в період статевого дозрівання починається її інтенсивний розвиток. Це пов’язано з гормональною функцією яєчників. У клімактеричному періоді (45-55 років), коли гормональна діяльність яєчників послаблюється, залозиста тканина залози замінюється жировою.
У період статевої зрілості молочна залоза у жінок складається з 15-20 часток, що подібні на маленькі залози і радіально розходяться від соска, який знаходиться на передній поверхні залози, дещо нижче від її середини. Між цими маленькими залозами розташована сполучна та жирова тканини. Протоки залози відкриваються на верхівці соска, утворюючи розширення - синуси.
Повного розвитку молочна залоза досягає під час вагітності. Шкіра соска та навколо нього (яка пігментована) містить доситьзначну кількість кровоносних судин, нервових закінчень та гладкі м'язові клітини.
В регуляції діяльності молочної залози велику роль відіграють гормони гіпофіза, яєчників та інших залоз внутрішньої секреції, а також нервові рефлекторні механізми.
Лекція №7
Тема:Анатомія серця та артеріальних судин
План
Самостійне вивчення тем:
Судини,види,будова стінки артерій,вен,капілярів.Поняття про мікроциркуляторне русло.
Закономірності розподілу артерій в організмі.Місця вислуховування пульсу.
Виконайте завдання № збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Серцево-судинна система (система кровообігу) забезпечує обмін речовин між тканинами організму і зовнішнім середовищем, а також підтримує сталість внутрішнього середовища. Функціями системи кровообігу є транспорт поживних речовин, газів, гормонів до тканин і продуктів клітинного обміну від тканин до органів виділення.
У серцево-судинній системі виділяють:
СЕРЦЕ: БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ
Серце (cor)- це непарний порожнистий м’язовий орган, що розташований у лівій половині грудної порожнини (2/3 органа) в передньому середостінні.
За формою серце нагадує конус . Його звужена частина - верхівка ,спрямована вниз, вперед і вліво, а розширена - основа ,спрямована вгору і назад.
Серце має передню (груднино-реберну), нижню (діафрагмальну) і медіастинальну (легеневу) поверхні.
На поверхні серця розрізняють вінцеву борозну, яка розміщується поперечно і є межею між передсердями і шлуночками. На передній поверхні серця проходить передня міжшлуночкова борозна, а на нижній - задня міжшлуночкова борозна. Ці борозни з’єднуються між собою в ділянці верхівки серця.
Стінка серця побудована із трьох шарів:
Ендокард (endocardium) вистеляє всі камери серця й утворює його клапани.
Міокард (myocardium) складається із особливої серцевої посмугованої м’язової тканини. її скорочення не залежить від нашої волі. Розрізняють міокард передсердь і міокард шлуночків, м’язові пучки яких між собою не сполучаються. Почерговість і ритмічність скороченняшлуночків і передсердь відбувається за рахунок провідної системи серця, яка представлена м’язовими волокнами особливої будови, що утворюють пучки і вузли.
Епікард (epicardium) утворений тонкою пластинкою сполучної тканини та шаром клітин епітеліального характеру і є вісцеральним листком навколосерцевої серозної оболонки - перикарда.
Крім серця, епікард покриває початкові частини великих судин, що виходять або входять у серце: аорти, легеневого стовбура, нижньої та верхньої порожнистих венюСерозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знаходиться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.
Серце людини чотирикамерне, воно поздовжньою міжпередсердною та міжшлуночковою перегородкою розділене на дві половини - ліву і праву, які між собою в нормі не сполучаються .
У верхній частині обох половин знаходяться передсердя - праве і ліве, а в нижній - правий та лівий шлуночки. Кожне передсердя сполучається з відповідним шлуночком через передсердно-шлуночковий отвір. Ззовні близько кожного передсердя є праве та ліве вушка. М’язовий шар лівого шлуночка товстіший за аналогічний шар правого шлуночка. На внутрішній поверхні шлуночків є вирости міокарда - сосочкові м’язи (справа - два, зліва - три). У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, що несуть артеріальну кров із легень. У праве передсердя впадають верхня та нижня порожнисті вени, що несуть венозну кров від усіх частин тіла .
Із лівого шлуночка виходить аорта, яка несе артеріальну кров через велике коло кровообігу до всіх органів і тканин.
Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, яким починається мале коло кровообігу. Він несе венозну кров до легень.
Отже, в правій половині серця знаходиться венозна кров.
Перикард (pericardium- осердя) - це тонкий і разом з тим міцний фіброзно-серозний
Серозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знаходиться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.
Клапани серця утворені складками ендокарда. Передсердно-шлуночкові отвори закриваються передсердно-шлуночковими (атріовентрикулярними) клапанами. Клапан між правими передсердям і шлуночком називається тристулковим клапаном (має три стулки) . У лівій половині серця є двостулковий клапан - мітральний . Стулки клапанів за допомогою сухожилкових ниток з’єднуються із сосочковими м’язами , тому вони не вивертаються із шлуночків в передсердя при скороченні (систолі) шлуночків. Отже, і кров із шлуночків при їх скороченні не потрапляє назад у передсердя. При ушкодженні стулок (ревматизм, сифіліс) передсердно-шлуночкові отвори не закриваються повністю, робота серця порушується, і виникають вади серця.
Отвори легеневого стовбура та аорти теж мають клапани з півмісяцевими стулками . При розслабленні (діастолі) шлуночків ці стулки заповнюються кров’ю і закривають отвори судин, перешкоджаючи зворотному току крові в шлуночки.
Проекція серця на передню стінку грудної порожнини
Серце в передньому середостінні розташоване асиметрично: більша його частина знаходиться зліва від серединної лінії, справа залишаються лише праве передсердя й обидві порожнисті вени.
На передню грудну стінку серце проектується так:
Межі серця залежать від віку, статі, конституції тіла людини, захворювань.
У медичній практиці проекція меж серця на передню грудну стінку визначається методом перкусії (вистукування).
Судини серця
Артерії серця беруть початок від цибулини аорти (початкового розширеного відділу висхідної частини аорти) і оточують серце подібно до вінка, тому їх називають вінцевими артеріями.
Права вінцева артерія, a. coronariadextra, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує із огинаючою гілкою лівої вінцевої артерії . Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова артерія, яка проходить в однойменній борозні серця .
Ліва вінцева артерія, a. coronariasinistra, поділяється на дві гілки : передню міжшлуночкову й огинаючу. Остання є продовженням основного стовбура артерії, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує з правою вінцевою артерією. Передня міжшлуночкова артерія проходить в однойменній борозні серця і в ділянці його верхівки анастомозує із задньою міжшлуночковою артерією (гілкою правої вінцевої артерії).
Вени серця є більш чисельними, ніж артерії. Більшість із них збираються в одну широку венозну судину - вінцеву пазуху , яка розміщена на задній поверхні серця, у вінцевій борозні, і відкривається в праве передсердя.
Серце також має вени, які відкриваються безпосередньо у праве передсердя.
ВЕЛИКЕ І МАЛЕ КОЛА КРОВООБІГУ
На початку XX століття видатний учений Вільям Гарвей довів, що серцево- судинна система складається з великого і малого кіл кровообігу. Таким чином, артеріальна і венозна системи не є ізольованими, а зв’язані між собою як єдина система кровоносних судин.
Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка і закінчується правим передсердям Скорочуючись, лівий шлуночок викидає артеріальну кров в аорту, а потім, проходячи через артерії, артеріоли, капіляри всього тіла, вона надходить у венули. Останні збираються спочатку в дрібні, а потім зливаються у великі вени і впадають в нижню та верхню порожнисті вени, які несуть венозну кров у праве передсердя. З фізіологічної точки зору велике коло кровообігу є обмінним, чи метаболічним, тому що кров, циркулюючи по ньому, несе до клітин необхідні поживні речовини і забирає від них продукти метаболізму.
Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка і закінчується лівим передсердям. Від правого шлуночка венозна кров виходить в легеневий стовбур,потім по легеневим артеріям надходить у капіляри легень, а звідти артеріальна кров через легеневі вени повертається в ліве передсердя. З фізіологічної точки зору мале коло кровообігу є газообмінним, тому що при проходженні через легеневі капіляри кров віддає вуглекислий газ і насичується киснем.
Серцеве коло кровообігу починається з цибулини аорти (висхідна її частина) коронарними артеріями і закінчується в правому передсер ді вінцевою пазухою, воно забезпечує кров’ю і дренує (через вени) серце.
СУДИНИ МАЛОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Легеневий стовбур (truncuspulmonalis)несе венозну кров із серця в легені. Він починається із правого шлуночка серця і на рівні IV-V грудних хребців ділиться на праву та ліву легеневі артерії (a. pulmonalisdextra, a. pulmonalissinistra), які прямують до воріт легень. У легенях легеневі артерії розгалужуються до капілярів, які оплітають альвеоли. Тут відбувається газообмін. Із капілярної сітки формуються притоки легеневих вен (vv. pulmonales), які несуть артеріальну кров у ліве передсердя. З кожної легені виходить по дві легеневі вени.
СУДИНИ ВЕЛИКОГО КОЛА КРОВООБІГУ
Аорта (aorta)- це найбільша судина тіла.
Вона виходитьіз лівого шлуночка і ділиться на такі відділи:
1) висхідна частина аорти;
2) дуга аорти;
3) низхідна частина аорти, яка має грудну та черевну частини
Висхідна частина аорти (parsascendensaortae)
починається розширенням - цибулиною аорти, де знаходиться пів місяцевий клапан аорти. Від цієї частини аорти відходять права та ліва вінцеві артерії, які кровопостачають серце. На рівні ручки груднини висхідна аорта переходить в дугу аорти.
Дугааорти
на рівні IV грудного хребця продовжується у низхідну частину аорти (parsdescendensaortae). Остання лежить в задньому середостінні, проходить через аортальний отвір діафрагми в черевну порожнину, де на рівні IV поперекового хребця ділиться на праву та ліву загальні клубові артерії.
Гілки дуги аорти
Від опуклої сторони дуги відходять:
1) плечоголовний стовбур;
2) ліва загальна сонна артерія;
3) ліва підключична артерія
Від увігнутої сторони дуги відходять тонкі артерії до трахеї та бронхів, а також артеріальна зв’язка. Остання є залишком боталової протоки у плода, яка з’єднує аорту з легеневим стовбуром або лівою легеневою артерією.
Плечоголовний стовбур(truncusbrachiocephalicus) на рівні правого груднино-ключичного суглоба розгалужується на дві гілки:
Загальна сонна артерія(arteria carotis communis)- парна судина, яка зліва відходить безпосередньо від дуги аорти, а справа - від плечоголовного стовбура. Обидві артерії прямують угору з боків від трахеї та стравоходу і на рівні верхнього краю щитоподібного хряща діляться на внутрішню та зовнішню сонні артерії.
Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externкровопостачає зовнішні відділи голови та шиї. Вона має передню, задню,медіальну групи:
Передня група :
Задня група:
груднино-ключично-соскоподібна артерія - кровопостачає однойменний м’яз; потилична артерія - кровопостачає потиличну ділянку;
задня вушна артерія - кровопостачає зовнішнє та середнє вухо
Медіальна група:
Кінцеві гілки:
Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna)
піднімається до основи черепаі через сонний канал проходить в порожнину черепа, де лежить збоку від турецького сідла. Кровопостачає мозок і орган зору. В ділянці шиї гілок не віддає.
В порожнині черепа від неї відходять такі судини:
Передні, середні і задні мозкові артерії, передня і задня з’єднувальні артерії на основі мозку утворюють замкнуте артеріальне кільце - артеріальне коло великого мозку (коло Вілізія)мозку;
Підключична артерія
права відходить від плечоголовного стовбура, ліва - від дуги аорти, залишає грудну порожнину через верхню апертуру, лягає в однойменну борозну на І ребрі в міждрабинчастому просторі, де знаходиться разом із плечовим сплетенням. Нижче латерального краю І ребра підключична артерія проходить в пахвинну порожнину, де продовжується під назвою пахвинної артерії.
Гілки підключичної артерії
Підключична артерія продовжується у пахвову артерію.
Пахвова артерія (a. axillaris)
лежить у пахвовій порожнині і переходить на плече, де має назву плечової артерії. Вона віддає гілки до м’язів плечового пояса, капсули плечового суглоба, м’язів І і II міжреберних проміжків, поверхневих м’язів спини.
Плечова артерія (a. brachialis)
лежить у борозні з внутрішнього боку двоголового м’яза плеча разом із довгими гілками плечового сплетення і венами плеча. По своєму ходу віддає ряд гілок, які кроповопостачаютплечову кістку, м’язи та шкіру плеча, ліктьовий суглоб. У ділянці ліктьової ямки вона ділиться на ліктьову та променеву артерії.
Ліктьова та променева артерії на передпліччі лежать в однойменних борознах і кровопостачають кістки, м’язи і шкіру передпліччя. Променева артерія в нижній третині передпліччя лежить поверхнево і тут легко можна її пропальпувати для визначення пульсу . Переходячи на кисть, обидві артерії та їх гілки з’єднуються між собою і утворюють поверхневу та глибоку долонні артеріальні дуги, які кровопостачають кістки та м’які тканини кисті.
Гілки низхідної частини аорти
Низхідна аорта, залежно від порожнини, в якій вона проходить, поділяється на грудну та черевну.
Грудна частина аорти (pars thoracica aortae)
лежить зліва від хребетного стовпа, в задньому середостінні Проходячи через грудну порожнину, вона кровопостачає своїми гілками стравохід, трахею, бронхи, перикард, діафрагму та стінки грудної порожнини. Через аортальний отвір у діафрагмі вона переходить в черевну порожнину і має назву черевної частини аорти.
Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae)
лежить на задній стінці черевної порожнини, спереду від хребта . Справа від неї розташована нижня порожниста вена. Гілки черевної частини аорти поділяються на вісцеральні та парієтальні, а вісцеральні - на парні та непарні.
Непарні вісцеральні гілки черевної частини аорти:
Парні вісцеральні гілки черевної частини аорти
йдуть до парних органів черевної порожнини:
Пристінкові гілки черевної частини аорти, є парними.
Вони кровопостачають діафрагму, м’язи задньої черевної стінки (чотири пари поперекових артерій).
Від аорти в малий таз відходить серединна крижова артерія, яка іде по тазовій поверхні крижової кістки.
На рівні IV поперекового хребця черевна аортаділиться
на праву та лівузагальні клубові артерії (a. iliacacommunis),які діляться на
Внутрішня клубова артерія (a. iliacainterna)
спускається в малий таз, її гілки поділяються на парієтальні та вісцеральні
Парієтальні гілки кровопостачають стінки малого таза та м’язи промежини, медіальну групу м’язів стегна, м’язи тазового пояса, кульшовий суглоб.
Вісцеральні гілки кровопостачають середній і нижній відділи прямої кишки, сечовий міхур, сечовід, а також матку та піхву (у жінок), передміхурову залозу, сім’яні міхурці, сім’явиносну протоку і статевий член (у чоловіків).
Зовнішня клубова артерія(a. iliacaexterna)
проходить по внутрішньому краю великого поперекового м’яза і віддає гілки до передньої черевної стінки. Вийшовши на стегно під пахвинною зв’язкою, вона має назву стегнової артерії.
Стегнова артерія(a. femoralis)під пахвинною зв’язкою лежить латерально від однойменної вени , на стегні проходить по передній борозні стегна, а потім через привідний канал потрапляє в підколінну ямку, де має назву підколінної артерії. Від стегнової артерії у верхній третині стегна відходить глибока артерія стегна, яка кровопостачає стегнову кістку, м’язи та шкіру стегна. В цій же ділянці від неї йдуть гілки, що кровопостачають зовнішні статеві органи і передню черевну стінку.
Підколінна артерія (a. poplitea)віддає гілки, які утворюють артеріальну сітку колінного суглоба разом з гілками стегнової та великогомілкової артерійкамбалоподібного м’яза поділяється на передню та задню великогомілкові артерії.
Передня великогомілкова артерія проходить через отвір у міжкістковій
перетинці на передню поверхню гомілки і кровопостачає передню групу м’язів
гомілки. Переходячи на стопу, вона має назву тильної артерії стопи .
Задня Великогомілкова артерія проходить між поверхневими та гли-
бокими м’язами задньої групи м’язів гомілки і кровопостачає їх. Від неї від-
ходить малогомілкова артерія.
Малогомілкова артеріящо кровопостачає малогомілкову кістку та
латеральну групу м’язів гомілки Задня великогомілкова артерія позаду латеральної щиколотки переходить на підошву, де поділяється на медіальну та латеральну підошвові артеріїякі разом із тильною артерією стопи кровопостачають кістки та м'які тканини стопи.
Лекція№8
Тема:Анатомія венозних судин та лімфатичної системи.
План
Самостійне вивчення тем:
Венозні анастомози між системами верхньої і нижньої порожнистих вен і ворітної печінкової вени.
Первинні лімфоїдні органи:будова та значення.
Імунітет: визначення,види,характеристика.
Виконайте завдання №21,22,23 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Вени великого кола кровообігу
З усіх органів і тканин кров відтікає у верхню та нижню порожнисті вени , які впадають у праве передсердя. Виділяють окремо систему ворітної вени.
Система верхньої порожнистої вени
Верхня порожниста вена (v. cavasuperior) збирає кров з голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок грудної порожнини. Вона утворюється при злитті правої та лівої плечоголовних вен на рівні з’єднання І ребра з грудниною. В неї впадає непарна вена.
Плечоголовні вени (права і ліва) формуються внаслідок злиття підключичної та внутрішньої яремної вен. У плечоголовні вени впадають вени щитоподібної залози та внутрішні грудні.
Вени голови та шиї вливаються у три основні парні стовбури:
Внутрішня яремна вена збирає кров із порожнини черепа, а також із зовнішньої поверхні голови та від язика, глотки, щитоподібної залози. Вона починається в ділянці яремного отвору і на шиї проходить у складі судинно-нервового пучка.
Зовнішня яремна вена збирає кров з потиличної ділянки, вушної раковини. Вона впадає в підключичну вену.
Передня яремна вена збирає кров з передньої ділянки шиї.
Вени верхньої кінцівки. Розрізняють:
Поверхневі вени - це головна вена (латеральна) і основна вена (медіальна). У ділянці ліктьової ямки вони з’єднуютьсяяремною веною, вона формує плечо- головну вену. Ліва та права плечоголовні вени, зливаючись, утворюють короткою проміжною веною ліктя. Головна вена впадає в пахвову, а основна - у плечову. Ці вени формуються на кисті.
Глибокі вени верхньої кінцівки супроводжують артерії (переважно по дві вени одну артерію). Ліктьові та променеві вени формують дві плечові вени, які утворюють одну пахвову вену. Пахвова вена продовжується в підключичну вену.
Підключична вена лежить на верхній поверхні I ребра, попереду від однойменної артерії. Зливаючись із внутрішньою верхню порожнисту вену.
Вени грудної порожнини представлені
які збирають кров із стінок і органів правої та лівої половин грудної порожнини. Вони лежать у задньому середостінні, напівнепарна вена впадає у непарну, а остання - у верхню порожнисту вену.
На передній стінці грудної порожнини розташовані внутрішні грудні вени. Вони супроводжують однойменні артерії і впадають у плечоголовну вену.
Система нижньої порожнистої вени
Нижня порожниста вена(v.cavainferior)лежить на задній стінці черевної порожнини, справа від аорти. Вона формується на рівні IV поперекового хребця при злитті правої та лівої загальних клубових вен, проходить через діафрагму в грудну порожнину і впадає у праве передсердя.
Нижня порожниста вена має такі притоки:
Вени нижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокі.
До поверхневих вен належать
Мала захована вена починається із вен внутрішнього краю стопи, піднімається по задній поверхні гомілки, де в ділянці підколінної ямки впадає у підколінну вену.
Велика захована вена , починаючись від венозного сплетення тильної поверхні стопи, проходить по медіальній поверхні гомілки та стегна і по передній поверхні його досягає розтвору захованої вени, де й впадає у стегнову вену.
Глибокі вени нижньої кінцівки на стопі та гомілці попарно суповоджують однойменні артерії. В підколінній ямці вони, зливаючись, утворюють підколінну вену.
Підколінна венапереходить у стегнову вену.
Стегнова вена проходить під пахвинною зв’язкою в черевну порожнину і продовжується у зовнішню клубову вену.
Зовнішня клубова вена на рівні крижово-клубового суглоба зливається із внутрішньою клубовою веною, яка збирає кров із органів і стінок малого таза, і утворює загальну клубову вену.
Ліва та права загальні клубові вени формують нижню порожнисту вену.
Система ворітної вени
Ворітна вена (печінки) v. portae (hepatis) формується із вен непарних органів черевної порожнини: шлунка, тонкої і товстої кишок (за винятком відхідникового каналу), селезінки, підшлункової залози.
Основними притоками ворітної вени є
Ворітна вена розміщена в товщі печінково-дуоденальної зв'язки позаду печінкової артерії і загальної жовчної протоки. У складі цієї зв'язки вона проходить у ворота печінки, де поділяється на праву та ліву гілки, які у паренхімі печінки розпадаються на дрібні гілки, що дають початок синусоїдним капілярам
Венозна кров від печінки відтікає у нижню порожнисту вену по печінкових венах.
Каво-кавальні та порто-кавальні анастомози
Притоки ворітної вени анастомозують з притоками вен, які належать до систем верхньої та нижньої порожнистих вен, утворюючи так звані порто-кавальні анастомози які мають практичне значення.
Порто-кавальні анастомози є
В умовах затруднення проходження крові по системі ворітної вени ці анастомози розширюються, хід вен стає видимим через шкіру. Рисунок розширених, звивистих вен у навколопупковій ділянці отримав назву “голови медузи”.
ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ.
ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ
Лімфатична система є частиною судинної системи. Лімфа рухається в напрямку до великих вен шиї, де потрапляє у венозну кров. Лімфатична система - це розгалужена система судин із лімфатичними вузлами, які розташовуються по ходу кровоносних судин
Разом з венозною системою лімфатична система
Лімфатична система починається
замкненими ендотеліальними трубками - капілярами, які утворюють в органах сітки. Капіляри знаходяться в усіх органах, крімнижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокіголовного і спинного мозку, очного яблука, внутрішнього вуха, епітеліального покриву шкіри і слизових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти.
Від капілярів починаються лімфатичні судини, які мають досить багато клапанів. Клапани забезпечують просування лімфи в одному напрямку. Лімфатичні судини, що йдуть від органів, прямують до регіонарних лімфатичних вузлів. Судини, що відходять від тонкої кишки, несуть лімфу, яка містить краплі жиру. Вони надають лімфі білого кольору, тому ці судини назвали молочними.
Отже, лімфатична система у своєму складі має:
Грудна протока (ductusthoracicus)
утворюється в черевній порожнині внаслідок злиття двох поперекових стовбурів. Вона проходить через діафрагму, лежить у задньому середостінні, піднімається в ділянку шиї і впадає у лівий венозний кут. Ця протока збирає лімфу із нижніх кінцівок, органів і стінок таза, черевної та лівої половини грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки та
лівої половини голови і шиї.
Права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter) має довжину 10-12 мм, утворюється при злитті правих бронхомедіастинального, підключичного і яремного стовбурів. Ця протока збирає лімфу з правої половиниголови, шиї, грудної порожнини та правої верхньої кінцівки і впадає у праву підключичну вену або правий венозний кут.
ЛІМФОЇДНІ ОРГАНИ
Органи, в яких утворюються і дозрівають лімфоцити, називаються лімфоїдними, а тканина, яка становить цей орган - лімфоїдною тканиною.
До лімфоїдних органів належать: кістковий мозок, вилочкова (загруднинна) залоза, лімфоїдні групові та поодинокі вузлики травної та дихальної систем, лімфатичні вузли, селезінка.
Кістковий мозок і вилочкова залоза є центральними органами кровотворення. У кістковому мозку є стовбурові клітини, які шляхом поділу і перетворень стають елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами. Із стовбурових клітин розвиваються також і клітини імунної системи: лімфоцити та плазмоцити. Імунна система об’єднує органи та тканини, які захищають організм від генетично чужорідних клітин чи речовин, що утворюються в організмі або потрапляють в організм зовні. Лімфатичні вузли (nodilymphatici) - це утвори різноманітної форми (округлої, овальної, бобоподібної та ін.), розміром від 1 до 20 мм, які беруть участь у захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи.
Лімфатичний вузол з одного боку має втиснення - ворота, через які в нього входять артерії та нерви, а виходять вени та виносні лімфатичні судини . Приносні судини підходять до вузла з його опуклої сторони. Лімфатичний вузол покритий щільною сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перетинки (трабекули), що ділять вузол на часточки. Паренхіма вузла побудована з кіркової та мозкової речовин.
Селезінка (lien, splen)належить до лімфоїдних органів. Вона є “кладовищем еритроцитів”, тому що тут відбувається їх розпад. Селезінка може накопичувати значну кількість крові (депо крові).
Селезінка розташована в черевній порожнині у лівому підребер’ї на рівні ІХ-ХІ ребер.
У ній розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні (до останньої прилягають шлунок, ліва нирка, хвіст підшлункової залози).
На вісцеральній поверхні знаходяться ворота селезінки - місце входу та виходу судин і нервів.
Селезінка покрита очеревиною з усіх боків (лежить інтраперитонеально).
Під очеревиною знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять перетинки (трабекули).
Між трабекулами розташована м’якоть селезінки - пульпа. Пульпа селезінки побудована побудована із ретикулярної тканини, між петлями якої знаходиться значна кількість лімфоцитів та еритроцитів.
Розрізняють червону та білу пульпу. У червоній знаходяться еритроцити, лейкоцити, лімфоцити, макрофаги. Біла пульпа утворена лімфоїдними вузликами, що складаються із лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини.
ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ ТА ВУЗЛИ ОКРЕМИХ ДІЛЯНОК ТІЛА
Лімфатичні судини тулуба, голови і кінцівок поділяються на поверхневі та глибокі. Межею між ними є власна фасція даної ділянки. Тобто, до поверхневих будуть належати судини шкіри, підшкірної клітковини, а до глибоких - усі решта, які лежать під фасцією. Глибокі лімфатичні судини йдуть у складі судино- нервових пучків, а потім вливаються у великі судини даної ділянки, які прямують у регіонарні лімфатичні вузли.
Лімфатичні судини та вузли нижньої кінцівки
На нижній кінцівці розрізняють такі вузли:
Лімфатичні судини та вузли таза
Усі ці вузли розташовуються уздовж кровоносних судин і збирають лімфу з органів малого таза.
Тонка кишка має особливу систему лімфатичних судин, вони називаються молочними судинами, тому що транспортують жир, який всмоктується і надає лімфі вигляду молочної емульсії (хілус).
Рис. 7.49. Лімфатичні судини молочної залози:
1 - молочна залоза; 2 - пригруднинні лімфатичні вузли; 3 - лімфатичні судини; 4 - пахвові лімфатичні вузли.
Із брижових вузлів лімфа тече до поперекових вузлів, а звідти - у лівий поперековий стовбур і, нарешті, у грудну протоку.
Від товстої кишки лімфовідтік відбувається у клубово-сліпокишкові, ободові праві та ліві, медіальні, брижові нижні лімфатичні вузли (рис. 7.48 - див. додаток)
Лімфатичні судини та вузли грудної порожнини
У грудній порожнині розрізняють теж парієтальні та вісцеральні лімфатичні вузли.
Парієтальні вузли розташовані на задній стінці грудної клітки (передхребетні, міжреберні) і на передній стінці (молочної залози, пригруднинні, діафрагмальні).
Вісцеральні вузли утворюють три групи: передні середостінні, задні середостінні та трахеобронхіальні верхннижні. Вони збирають лімфу від органів переднього та заднього середостіння.
Від молочної залози лімфатичні судини йдуть до пригруднинних, пахвових, надключичних вузлів.
Лімфатичні судини та вузли верхньої кінцівки
Лімфатичні судини верхньої кінцівки, як і нижньої, поділяються на поверхневі та глибокі. Глибокі збирають лімфу з кісток, суглобів, м’язів та фасцій і несуть її у пахвові лімфатичні вузли. Поверхневі лімфатичні судини збирають лімфу зі шкіри, підшкірної клітковини і несуть її у ліктьові та пахвові лімфатичні вузли і У пахвові лімфатичні вузли відтікає лімфа і від прилягаючих ділянок грудей та спини, молочної залози. Виносні судини пахвових вузлів формують правий та лівий підключичні стовбури, з яких лівий впадає у грудну протоку, а правий - у праву лімфатичну протоку.
Лімфатичні судини та вузли голови та шиї
Поверхневі та глибокі лімфатичні судини голови і шиї знаходяться уздовж кровоносних судин і несуть лімфу зверху униз.
Розрізняють:
У підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли лімфа тече від ясен, зубів, язика, слизової оболонки ротової та носової порожнин.У глибокі шийні лімфатичні вузли лімфа надходить від глотки, гортані, верхніх відділів стравоходу та трахеї, щитоподібної залози. Ці вузли лежать уздовж судинно-нервового пучка шиї.
Лекція № 9
Тема:Анатомія травної системи
План.
Підшлункова залоза: топографія, частини, будова. Екзокринна та ендокринна частини залози,їхні функції
Самостійне вивчення тем:
Ротові залози;великі та малі слинні залози,їх характеристика.
Відмінності будови тонкої та товстої кишок.
Відношення внутрішніх органів до очеревини.утвори очеревини:чепці,брижі,складки,ямки,заглибини.
Виконайте завдання №24,25,26 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
РОТОВА ПОРОЖНИНА
Ротова порожнина (cavitasoris)має дві частини:
Присінок ротової порожнини - це щілина, яка розташована між губами і щоками ззовні (спереду), а такожзубами і яснами зсередини (ззаду). Він при закритому роті сполучається із власне ротовою порожниною простором, який розташований позаду великих кутніх зубів. Ротовий отвір обмежений верхньою та нижньою губами. Губи утворені коловим м’язом рота, який зовні вкритий шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. Слизова оболонка, переходячи на альвеолярні відростки щелеп, утворює вуздечки верхньої і нижньої губ. В ділянці альвеолярних відростків слизова оболонка щільно зростається з окістям, утворюючи ясна.
У товщі щік лежить щічний м’яз і жирова клітковина. У дітей жирове тіло щік розвинуте дуже добре. Воно сприяє зменшенню тиску з боку атмосфери під час акту ссання.
Власне порожнина рота спереду і з боків обмежена зубами і яснами, а ззаду переходить у глотку та.Стінки власне порожнини рота:
На нижній поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже повністю заповнює її і своєю верхньою поверхнею прилягає до піднебіння. Підязиком, по боках від середньої лінії, знаходяться сосочки, на яких відкриваються протоки піднижньощелепної і під’язикової слинних залоз .
Піднебіння складається з двох частин:
Піднебіння відділяє ротову порожнину від порожнини носа і глотки.
По боках м’яке піднебіння переходить у дужки:
Між дужками в заглибині розташовані піднебінні мигдалики.
До складу м’якого піднебіння і дужок входять м’язи, найбільшими з яких є м’яз-підіймач піднебінної завіски і м’яз-напрягач піднебінної завіски.
Ротова порожнина сполучається з глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений:
Язик
Язик - це м’язовий орган, який бере участь у механічній обробці їжі, формуванні харчової грудки, акті ковтання; він є органом смаку і мови
Наязиці розрізняють:
Верхня поверхня його називається спинкою і складається з двох частин: передня лежить в порожнині рота, а задня спрямована до глотки. На межі між ними знаходиться ямка - сліпий отвір.
На слизовій оболонці язика розташовані сосочки, завдяки чому він має бархатний вигляд.
Сосочки язика:
На корені язика і задньому відділі спинки знаходяться лімфоїдні фолікули, які формують язиковий мигдалик.
М’язи язика поділяються на скелетні та власні.
Слинні залози:
Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. її вивідна протока довжиною 5-6 см проходить по
зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.Піднижньощелепна залоза
знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, дещо нижче тіла нижньої щелепи. Вивідна протока відкривається у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.
Під’язиковазалоза лежить в під’язиковій складці на дні порожнини рота. Головна вивідна протока проходить разом з протокою піднижньощелепної залози і відкривається поряд з нею або спільним отвором.
ГЛОТКА
Глотка (pharynx)- це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів .
Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців.
Глотка поділяється на три частини:
Порожнина глотки сполучається:
У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигдалики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера.
Кільце Пирогова-Вальдейера.
Основу стінки горла становить фіброзна пластинка, яка зверху прикріплюється до зовнішньої основи черепа. Ззовні ця пластинка покрита м’язами, а зсередини - слизовою оболонкою.
М’язи горла поділяються на поздовжні та циркулярні :
Ззовні м’язовий шар покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицієюироіз с
Стравохід
Стравохід (oesophagus) - це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком . Він починається на рівні VI-VIIшийних хребців і закінчується в черевній
порожнині на рівні XI грудного хребця.
В стравоході розрізняють відділи:
Стравохід має 3 анатомічні звуження:
На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.
Стінка стравоходу складається із:
ШЛУНОК
Шлунок - розширена частина травного каналу. Він розташований у верхньому поверсі черевної порожнини - в надчеревній та лівій підреберній ділянках.
Величина шлунка залежить від індивідуальних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого становлять до 5 см в довжину, а дорослого - 25 см.
В ньому розрізняють 2 стінки:
Розрізняють 2 краї:
Частинишлунка:
При рентгенологічному дослідженні виявляють такі форми шлунка:
Стінка шлунка має такі шари:
Слизова оболонка має багато складок, які розташовані врізних напрямках . На малій і великій кривизнах ці складки поздовжні. Між складками знаходяться підвищення - шлункові поля, в яких розташовані ямки. В ямки відкриваються вивідні протоки залоз шлунка, кінцевий секреторний відділ яких залягає у слизовій оболонці шлунка.
Розрізняють три види залоз шлунка:
М’язова оболонка має три шари:
В пілоричній частині циркулярний шар м’язів потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому місці утворює пілоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.
Зовнішнім шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить інтраперитонеально
Тонка кишка
Тонка кишка (intestinum tenue) починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і, утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку . Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4,1 раза, а у живої людини - 2,7 м ,довжина залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Петлі тонкої кишки лежатьнижче шлунка і печінки, займаючи пупкову ділянку і частково спускаючись в порожнину малого таза.
Тонка кишка ділиться на три відділи:
Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками немає. Вважають, що приблизно 2/5 становить порожня, а 3/5 - клубова кишка.
Дванадцятипала кишка (duodenum) - це початковий відділ тонкої кишки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози . У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну.На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду).
Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли.
Слизова оболонка тонкої кишки
М’язова оболонка складається із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладкихм’язових клітин.
Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперитонеально
ТОВСТА КИШКА
Товста кишка (intestinum crassum)є продовженням тонкої кишки,довжина її 1,5-2 м.
Відділи кишки:
Характерними ознаками товстої кишки є:
Слизова оболонка товстої кишки
М’язова оболонка
побудована здвох шарів: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній, який утворює три стрічки.
Сліпа кишка (caecum) - це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче місця впадання в неї тонкої кишки в правій клубовій ямці. її довжина становить близько 6 см. Від внутрішньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток - апендикс .
Апендикс може займати різне положення:
Просвіт червоподібного відростка може частково або повністю заростати. Його отвір прикритий складкою слизової оболонки - заслонкою червоподібного відростка. Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін і має брижу.
Перехід тонкої кишки в товсту має назву клубово-сліпокишкового (ілеоце- кального кута). В цьому місці на слизовій оболонці утворюється клапан (Баугінієва заслонка), яка перешкоджає поверненню вмісту товстої кишки в тонку.
Висхідна ободова кишка(colonascendens) є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин (правий згин) і переходить у поперечну ободову кишку . Висхідна ободова кишка покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.
Поперечна ободова кишка(colontransversum) має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від правого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низхідну ободову кишку.
Низхідна ободова кишка(colondescendens) прямує унизі на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну кишку. Покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.
Сигмоподібна ободова кишка (colonsigmoideum) тягнеться до рівня III крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх боків (лежить інтраперитонеально) і має брижу.
Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки. Вона знаходиться в порожнині малого таза й утворює два згини: крижовий та промежинний. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.
У верхньому відділі прямої кишки знаходиться розширення - ампула .У цьому місці слизова оболонка утворює три поперечні складки, які відповідають згинам кишки.
Нижній відділ кишки звужений і називається анальним каналом. Тут знаходяться поздовжні складки - анальні стовпи, міжякими розташовані анальні пазухи. Простір між пазухами і анальним отвором має назву гемороїдальної зони, де скупчені венозні сплетення.
М’язова оболонка прямої кишки складається з поздовжнього і поперечного шарів. Останній у ділянці анального отвору потовщується й утворює внутрішній сфінктер прямої кишки (мимовільний). Ззовні навколо анального отвору посмуговані циркулярні м’язові волокна формують зовнішній сфінктер прямої кишки, скорочення якого залежать від нашої волі.
У верхній частині пряма кишка з усіх сторін покрита очеревиною, в середній - з трьох і в нижній - зовсім виходить за межі порожнини очеревиниПЕЧІНКА
Печінка (hepar)- це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні
функції:
Розташування печінки
Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер’ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер’ї.
У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порожнини.
Печінка має поверхні:
Ці поверхні відокремлені одна від одної переднім гострим краєм, задній край тупий і нагадує своєю формою поверхню,він прилягає до діафрагми.
На діафрагмальній поверхні
розрізняють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,яківідокремлені серпоподібною зв’язкою печінки. У вільній частині цієї зв’язки знаходиться кругла зв’язка печінки, яка є залишком пупкової вени плода.
На вісцеральній поверхні межею між правою і лівою частками є ліва поздовжня борозна, в якій спереду лежить кругла зв’язка печінки, а ззаду - венозна зв’язка (залишок венозної протоки плода).
Права частка на нижній поверхні правою поздовжньою і поперечною борознами ділиться ще на квадратну і хвостату частки.
На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 4 частки:
На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 3 борозни:
Органи, які прилягають до вісцеральної поверхні печінки утворюють на ній втиснення(стравохідне, шлункове, дванадцятипале, ободове, ниркове, надниркове). Відносно очеревини печінка лежить мезоперитонеально (не покрита лише задня поверхня, яка прилягає до діафрагми).
Очеревина, переходячи з діафрагми на печінку, утворює вінцеві (праву та ліву) і серпоподібну зв'язки. В ділянці воріт печінки очеревина переходить на малу кривизну шлунка і дванадцятипалу кишку, утворюючи відповідні зв'язки, що формують малий чепець (сальник). Під очеревиною знаходиться тонка фіброзна капсула (гліссонова капсула).
Структурно-функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка .
Печінкові часточки мають форму шестигранних призм із плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять кровоносні судини та жовчна протока (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печінки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені виразними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.
Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою
Особливістю кровопостачання печінки :
Печінка отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія.
Ці дві судини розташовані поруч і в паренхімі печінки і розгалужуються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові, міжчасточкові вени та артерії. Міжчасточкова вена та артерія супроводжується жовчними протоками і разом вони утворюють так звану печінкову тріаду.
Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовжбічних граней часточок, а навколочасточкові оперізують часточки на різних рівнях і дають початок гемокапілярам. Венозні й артеріальні гемокапіляри на периферії часточки зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у напрямку відпериферії до центру часточок. Синусоїдні капіляри йдуть радіально між тяжами печінкових клітин - печінковими балками - і зливаються в центральну вену. Кров виходить з часточок і впадає у збірні або підчасточкові вени, які розміщуються між печінковими часточками, але, на відміну від міжчасточкових вен, не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. Підчасточкові вени, зливаючись між собою, формують гілки печінкових вен, які у кількості трьох- чотирьох виходять з печінки і впадають у нижню порожнисту вену.
Отже, часточкові гемокапіляри в печінці розташовані між гілками двох венозних систем - системи ворітної вени (навколочасточкові вени) та системи печінкових вен (центральні вени). Такі гемокапіляри називають чудесною венозною капілярною сіткою. Паренхіма печінки містить велику кількість капілярів, внаслідок чого кров у часточках тече дуже повільно. Це сприяє проходженню обмінних процесів між кров’ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися велика маса крові.
Печінкові клітини - гепатоцити - становлять 60 % усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її фунцій.
Гепатоцити мають багатогранну форму, часто містять два ядра.
Два ряди гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри, утворюють печінкові балки.
Кожний гепатоцит у печінковій балці має дві робочі поверхні: біліарну, що обернена до просвіту жовчного капіляра, якою клітини секретують жовч, і васкулярну, що обернена до гемокапіляра, якою клітини виділяють глюкозу, білки, сечовину та інші речовини. Кров у класичній часточці тече від периферії до центру, а жовч - у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.
Жовчні капіляри не мають власної стінки. їх стінкаутворена плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів. Просвіт жовчного капіляра відокремлений від міжклітинного простору, і жовч у нормальних умовах не потрапляє у цей простір і далі у кров. При захворюваннях, пов’язаних із пошкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров’ю по всьому організму і забарвлює його тканини у жовтий колір - виникає жовтяниця
ЖОВЧНИЙ МІХУР
Жовчний міхур (vesicafellea) має грушоподібну форму. Він розташований у передньому відділі правої поздовжньої борозни печінки .
Частини жовчного міхура:
Жовчні протоки:
Стінка жовчного міхура має шари:
Дно жовчного міхура прилягає до передньої черевної стінки в ділянці стикання правого прямого м'яза живота і реберної дуги.
Проекція печінки на поверхню тіла.
Верхня та нижня межі печінки, які проектуються на передньо- бічну стінку живота, сходяться справа в десятому міжребер'ї по середній пахвовій лінії.
Верхня межа співпадає зпроекцією діафрагми.
По середньоключичній лінії вона проектується в четвертому міжребер'ї. Нижня межа іде справа по десятому і дев'ятому міжреберних проміжках, не виходячи з-під реберної дуги, потім близько переднього кінця цих ребер перетинає реберну дугу, йде косо вгору, перетинає ліву реберну дугу на рівні сьомого реберного хряща і по лівій середньоключичній лінії зустрічаєтьсяз верхньою межею на рівні приєднання VIII реберного хряща до VII.
ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА
Підшлункова залоза (pancreas) - непарний орган, який розташований позаду шлунка на задній черевній стінці на рівні І-ІІ поперекових хребців .Довжина залози близько 12-15 см. Відносно очеревини лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною спереду і знизу). Ззовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою
Складається з частин:
Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози:
Вона побудована із часточок, клітини яких виділяють підшлунковий (панкреатичний) сік, що через вивідну протоку потрапляє в низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози представлена клітинами, які закладені у вигляді острівців (Лангерганса), що виділяють гормони безпосередньо в кров Отже, підшлункова залоза є залозою змішаної секреції.
Лекція№ 10
Тема:Анатомія дихальної системи
План
Самостійне вивчення теми:
Межі плевральних мішків і легенів.Середостіння
Виконайте завдання № 27 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Дихальна система (systemarespiratorium) забезпечує насичення організму киснем і виведення вуглекислоти.
До органів дихання належать: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи та легені. повітроносні шляхи:
дихальна частина (респіраторний відділ),
дихальні шляхи можна поділити на
Дихальні шляхи - це система трубок, які мають хрящову основу, а слизова оболонка містить миготливий епітелій. Хрящова основа попереджує спадання стінок дихальних шляхів, а миготливий епітелій виводить назовні разом із слизом сторонні частинки, що потрапляють в організм із повітрям.
НІС
Зовнішній ніс має основу, корінь, спинку, кінчик і крила. Він сполучається із зовнішнім середовищем через ніздрі
Порожнина носа (або внутрішній ніс,
1
cavitasnasi) виконує функції проведення повітря і є органом нюху. Крім того, тут повітря зволожується, очищується і зігрівається.
Перегородкою носова порожнина ділиться на дві половини, які мають вхідний отвір (грушоподібний) і вихідний (хоани).
Cтінки порожнини носа:
Вони утворені кістками та хрящами і вистелені слизовою оболонкою, яка легко набрякає під впливом різноманітних подразників
Найбільшими хрящами порожнини носа є:
Із латеральної стінки звисають три носові раковини:
Верхня і середня є похідними решітчастої кістки, а нижня - самостійною кісткою
Між цими раковинами знаходяться носові ходи:
У кожний із цих носових ходів відкриваються пазухи повітроносних кісток, а саме:
Ділянка порожнини носа, яка відповідає верхньому носовому ходу, є нюховою. Тут закладені нервові закінчення нюхового нерва - нюхові клітини, які становлять рецептор нюхового аналізатора. Середній і нижній носові ходи є дихальними.
ГОРТАНЬ
Гортань (larynx) знаходиться в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під’язикової кістки. У дітей гортань розташована вище (на рівні IV шийного хребця), у старшому віці внаслідок ослаблення зв’язок вона опускається до рівня VII хребця. Спереду до гортані прилягають підпід’язикові м’язи і верхній полюс часток щитоподібної залози. Позаду до неї прилягає глотка, а по боках - судинно-нервовий пучок шиї.
Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами.
До непарних належать:
Ззаду знаходяться дрібніші парні хрящі:
Всі хрящі з’єднуються між собою суглобами та зв’язками і можуть змінювати своє розташування відносно один одного завдяки м’язам
Порожнина гортані
Голосові зв’язки натягнуті між щитоподібнимта черпакуватим хрящами і слугують для голосоутворення, яке відбувається наступним чином:
Розширює голосову щілину задній персне-черпакуватий м’яз, а звужують - поперечний та косий черпакуваті, бічний персне-черпакуватий м’язи . Під час розмови, співу, кашлю гортань зміщується.
ТРАХЕЯ
Трахея (trachea) - дихальне горло - є продовженням гортані і тягнеться від VI шийного хребця до V грудного, де ділиться на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією трахеї. Стінка трахеї складається з 16-20 хрящових півкілець, між якими знаходяться зв’язки. Задня стінка перетинчаста, містить гладкі м’язові волокна. Слизова оболонка вистелена миготливим епітелієм і багата лімфоїдною тканиною. Довжина трахеї становить 8-12 см. У шийному відділі спереду до неї прилягає перешийок щитоподібної залози, ззаду - стравохід, а з боків - сонні артерії.
У грудному відділі спереду трахеї знаходиться груднина, а в дітей - вилочкова залоза (або її залишки у дорослих) і великі судини.
ГОЛОВНІ БРОНХИ
Трахея на рівні V грудного хребця ділиться на два головні бронхи - правий і лівий, які підходять до воріт легені. Правий бронх широкий, але коротший від лівого, в ньому нараховується 6-8 хрящових кілець, а в лівому - 9-12. Він має більш вертикальне положення і є нібипродовженням трахеї. Слизова оболонка бронхів і трахеї має однакову будову,складається їз хрящових півкілець.
ЛЕГЕНІ
Легені (pulmones) (від грецького - pneumon, звідки запалення легень - пневмонія) знаходяться в грудній порожнині по боках від серця, покриті серозною оболонкою - плеврою, яка утворює навколо них два замкнених плевральних мішки.
Легені мають форму конуса :
В легенях виділяють три поверхні:
На середостінній поверхні знаходяться ворота легені.
Через ворота легень:
Всі ці утвори формують корінь легені.
Кожна легеня щілинами поділяється на частки:
На передньому краї лівої легені знаходиться серцева вирізка - місце прилягання перикарда (серцевої сорочки)
Бронхіальне дерево
Альвеолярне дерево
Альвеолярне дерево є функціонально-структурною одиницею легені (ацинус), де відбувається газообмін між кров’ю, що знаходиться в капілярах легені, і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли .
Ацинус складається з:
Стінки альвеолярних ходів і альвеолярні мішечки побудовані з міхурців - альвеол. Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским респіраторним епітелієм, що лежить на базальніймембрані. З іншого боку до неї прилягають кровоносні капіляри. В легенях дорослого є від 300 до 500 млн. альвеол, дихальна поверхня яких складає100 м 2
Легенева артерія галузиться в паренхімі легень відповідно до бронхів і утворює капілярну сітку навколо альвеол. Тут відбувається газообмін: кисень з повітря переходить у кров, а вуглекислота - з крові в повітря, що знаходиться в альвеолах. Кров насичується киснем і стає артеріальною. Вона по легеневих венах прямує до лівого передсердя.
ПЛЕВРА
Плевра (pleura) - серозна оболонка, яка покриває легені з усіх боків і в ділянці кореня переходить на стінки грудної порожнини, утворюючи навколо легень замкнений плевральний мішок, окремий для кожної легені .
Листки плеври:
Між цими двома листками знаходиться плевральна порожнина, в якій є 1-2 мл серозної рідини для зменшення тертя між листками під час дихання.
В ділянках, де одна частина парієтальної плеври переходить в іншу, утворюютьсясинуси (простори) плеври.
Синуси плеври:
МЕЖІ ПЛЕВРАЛЬНИХ МІШКІВ І ЛЕГЕНЬ
Для визначення меж органів грудної і черевної порожнин користуються наступними основними лініями:
Межі легень.
Межі плеври. Верхня і передня межі парієтальної плеври співпадають з межами легень, але нижня і задня межі проходять на одне ребро нижче від аналогічних меж легень.
СЕРЕДОСТІННЯ
Середостіння (mediastinum) - це комплекс органів, які розташовані між двома середостінними (медіастинальними) плеврами. Воно займає простір між грудниною спереду, грудним відділом хребта ззаду, діафрагмою знизу, середостінними плеврамиз боків.
Вгорі середостіння відкривається верхньою апертурою грудної клітки і сполучається з міжфасціальними просторами шиї (див. топографію шиї). Умовна фронтальна площина, що проходить позаду коренів легень і трахеї, ділить середостіння на два відділи: передній і задній.
За Паризькою анатомічною номенклатурою його ділять на верхнє і нижнє.
Нижнє в свою чергу ділиться на переднє, середнє і заднє.
Верхнє середостіння обмежене лінією, яка проводиться від місця з’єднання ручки груднини з тілом до міжхребцевого диска між тілами ІУ-У грудних хребців.
У ньому знаходиться вилочкова залоза (тимус), трахея, верхній відділ стравоходу та великі судини (аорта, верхня порожниста вена тощо).
У передньому середостінні проходять внутрішня грудна артерія і вени, лежать передні середостінні вузли.
Середнє середостіння представлене серцем з перикардом, діафрагмальними нервами.
До органів заднього середостіння належать стравохід, низхідна частина аорти, грудна лімфатична протока, симпатичні стовбури, великі вени.
Лекція№11
Тема:Анатомія сечової і статевої систем
План
9.Зовнішні жіночі статеві органи: лобкове підвищення, великі соромітні губи, малі соромітні губи, присінок піхви, присінкові залози, клітор.
Самостійне вивчення тем:
Сперма,її склад.Шляхи виведення сперми.
Оваріально-менструальний цикл.Клімакс.
Виконайте завдання №28,29 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.
Нирка (геп) - це парний орган, який знаходиться в поперековій ділянці на задній стінці черевної порожнини, розташований позаочеревинно. Права та ліва нирки лежать на рівні XII грудного - І-ІІ поперекових хребців. Права нирка розташована дещо нижче від лівої).
Зовнішня будова.Нирка має бобоподібну форму.
В ній розрізняють
На медіальному краї знаходяться ворота нирки, через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку.
Фіксуючий апарат нирки:
На фронтальному зрізі нирки:
Паренхіма нирки побудована з :
Мозкова речовина заходить в кіркову утворює мозкові промені.
Мікроскопічно нирка являє собою складну трубчасту залозу,
структурною морфо-функціональною одиницею якої є нефрон,це довгий каналець,
початковий кінець якогоу вигляді двостінної капсули (Шумлянського- Боуменаохоплює клубочок кровоносних капілярів і щільно до них прилягає . Це дає можливість воді і речовинам, що розчинені в ній, легко проходити в порожнину капсули.
Клубочок разом з капсулою становить ниркове тільце, якезнаходиться в кірковій речовині нирки.
У нефроні розрізняють такі відділи:
Ці канальці лежать у пірамідах і вони виводять сечу в малі чашечки, відкриваючись на верхівці пірамід. Далі сеча потрапляє у великі чашечки, з них - у ниркову миску. Миска продовжується у сечовід, а він впадає в сечовий міхур.
Кровообіг у нирці.
Особливостю кровообігу нирки є наявність подвійної капілярної мережі.
З цієї сітки беруть початок вени,які йдуть поряд із однойменними артеріями, потімзливаються в ниркові вени, які впадають в нижню порожнисту вену.
Сечовий міхур (vesicaurinaria)
Непарний порожнистий орган, який є резервуаром для сечі. яка виводиться з нього через сечівник. Порожній сечовий міхур лежить в порожнині малого таза за лобковим симфізом і відокремлений від нього шаром пухкої клітковини . При наповненні сечею він піднімається вище лобка.
Ззаду від сечового міхура у чоловіків знаходяться сім'яні міхурці та пряма кишка, а у жінок - матка і піхва.
Зовнішня будова.
У сечовому міхурі розрізняють такі частини:
Очеревиною порожній сечовий міхур покритий екстраперитонеально, а наповнений, піднімаючись над лобком, піднімає очеревину, яка покриває його з трьох сторін, залишаючи його передню поверхню непокритою. Це дає можливість робити прокол сечового міхура через передню черевну стінку, не заходячи в порожнину очеревиниСтінка сечового міхура складається з наступних оболонок:
слизової
Сеча із ниркової миски по сечоводах потрапляє у сечовий міхур. Пересуванню сечі по сечоводах сприяють їх перистальтичні рухи. Утворення сечі проходить безперервно, а сечовий міхур вивільняється періодично, в міру наповнення.
У ділянці переходу сечового міхура у сечівник знаходяться два сфінктери:
За відсутності сечовипускання сфінктери закриті, сеча збирається у сечовому міхурі.У нормі в сечоводи сеча не надходить їз сечового міхура, оскільки при наповненні міхура м'язовий шар його стінок стискається і закриває отвори сечоводів.
До внутрішніх статевих чоловічих органів належать:
до зовнішніх:
Яєчко
Яєчко (testis)- парний орган, знаходиться в калитці. В середньому його довжина становить 4 см, ширина - 3 см і вага - 25 г.. Крім сперматозоїдів, яєчко виробляє чоловічі статеві гормони, які впливають на розвиток вторинних статевих ознак.
В ньому розрізняють:
Ліве яєчко опущене дещо нижче від правого. На задньому краї яєчка розташований придаток яєчка, в якому розрізняють головку, тіло і хвіст. Яєчко ззовні покрите щільною фіброзною оболонкою - білковою, яка прилягає до його паренхіми.
На задньому краї ця оболонка утворює потовщення - середостіння яєчка . Від середостіння відходять фіброзні перетинки, які розділяють яєчко на часточки.
Паренхіма яєчка складається із:
звивистих ,у звивистих трубочках продукуються чоловічі статеві клітини - сперматозоїди.
прямих сім’яних трубочок. Прямі сім’яні трубочки відкриваються в сітку яєчка, якарозміщена в його середостінні.
Звідси сім’я виходить за межі яєчка по виносних проточках, які формують придаток яєчка (його часточки). Виносні проточки відкриваються в протоку придатка, який тягнеться від головкидо хвоста і переходить у сім’явиносну протоку
Сім’явиносна протока(ductusdeferens) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до складу сім’яного канатика, проходить через пахвинний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йде косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура і підходить до передміхурової залози. Тут вона утворює розширення - ампулу сім’явиносної протоки. Стінка протоки складається із слизової, що утворює поздовжні складки, м’язової і фіброзної оболонок.
Сім’яні піхурці(vesiculaeseminales) - парні органи, що розташовані латерально від сім’явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Довжина кожного піхурця - близько 5 см. Нижній загострений його кінець переходить у вузьку вивідну протоку, яка з’єднується з сім’явиносною протокою й утворює сім’явипорскувальну протоку, що проходить через товщу передміхурової залози і відкривається в передміхурову частину сечівника.
Передміхурова залоза (prostata) - залозисто-м’язовий орган, який охоплює початковий відділ сечівника. Вона розташована в порожнині таза, під сечовим міхуром. У залозі розрізняють праву і ліву частки, між якими знаходиться перешийок. Через перешийок проходить сечівник. З практичної точки зору перешийок (середня частка) має значення в клініці, тому що його збільшення (гіпертрофія) призводить до порушення сечовипускання. Залоза побудована із залозистої тканини і гладких м’язових клітин. її протоки (20-30) відкриваються на задній стінцісечівника, виводячи сюди секрет, що є складовою частиною сперми.
Бульбоуретральні залози
Бульбоуретральні (цибулино-сечівникові) залози (glandulebulboureth- rales) (парні органи) мають кулясту форму, лежать у ділянці промежини. Вивідні протоки (3-4) відкриваються у перетинчасту частину сечівника. Вони виробляють тягучу рідину, яка змащує сечівник, захищаючи його слизову від подразнення сечею.
Сім’яний канатик(funiculusspermaticus)
До складу сім’яного канатика(входять:
Сім’яний канатик тягнеться від внутрішнього пахвинного кільця, де від судин відокремлюється сім’явиносна протока. Він утворюється після опускання яєчка в калитку з поперекового відділу черевної порожнини, де яєчко розвивається. До початку народження дитини яєчка повинні опуститися в калитку. Відсутність яєчок в калитці має назву крипторхізму.
Калитка (scrotum) - це шкірний утвір, поділений перетинкою на дві половини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками, придатком і нижнім відділом сім’яного канатика. По середній лінії калитки проходить її шов, який тягнеться від нижньої поверхні статевого члена до анального отвору.
При опусканні яєчко тягне за собою різні шари черевної стінки, які оточують у калитці яєчко і сім’яний канатик.
Яєчко і сім’яний канатик оточені такими оболонками:
Статевий член. Чоловічий сечівник
Статевий член (penis)складається з двох кавернозних (печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовщена - головки. Середня частина - це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Шкіра біля головки утворює складку - передню шкірочку. На її внутрішній поверхні розташовані сальні залози, секрет яких має назву смегми. Зовнішньою оболонкою печеристих тіл є фіброзна білкова оболонка, від якої всередину відходять численні перекладини. Проміжки міжміхурової залози), перетинчасту (проходить через сечостатеву діафрагму) і губчасту. Оточена губчастим тілом статевого члена передміхурова частина єнайширшою, а перетинчаста - найвужчою. Сечівник вигнутий Б-подібно. При введенні катетера в сечівник його передня кривизна випрямляється і залишається лише задня, більш фіксована. Слизова оболонка сечівника вистелена в різних ділянках різними видами епітелію: перехідним, багатошаровим циліндричним, одношаровим циліндричним і багатошаровим плоским. М'язовий шар побудований із циркулярних і поздовжніх м'язових волокон.
До внутрішніх жіночих статевих органів належать :
До зовнішніхжіночих статевих органів належать :
Яєчник (ovarium)
парний орган довжиною близько 2,5 см Він знаходиться в порожнині малого таза, на задній поверхні широкої зв’язкиматки. Належить до залоз змішаної секреції, яка виділяє гормони, що впливають на розвиток вторинних статевих ознак, та жіночі статеві клітини – яйцеклітини
В яєчнику розрізняють:
Яєчник лежить у порожнині очеревини, але очеревиною не покритий, він покритий шаром зародкового епітелію .
Будоваяєчника:
Маткова труба(tubauterina, salpinx)
Має форму трубки довжиною близько 11-12 см і знаходиться в порожнині малого таза . Яйцеклітина з поверхні яєчника під час овуляції по матковій трубі виводиться в матку,в матковій трубі відбувається запліднення.
В трубі розрізняютьчастини:
Маткова труба має два отвори :
Стінка її побудована із таких оболонок:
Частина широкої зв’язки матки, яка звисає з маткової труби, має назву брижі маткової труби.
Матка(uterus, metra)
Непарний порожнистий орган грушоподібної форми, що знаходиться в порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду .
У матці розрізняють:
Правильне положення матки - антеверзіо (коли дно матки нахилене вперед),
антефлексіо (коли тіло матки з шийкою утворює кут, відкритий вперед).
Очеревиною матка вкрита мезоперитонеально (ззаду та з боків). Переходячи з маткина сечовий міхур і пряму кишку,
очеревина утворює дві заглибини:
По краях матки очеревина з передньої і задньої поверхонь переходить на бічні стінки таза й утворює широкі зв’язки матки. У верхній частині широкої зв’язки закладені маткові труби, на задній її поверхні укріплені яєчники, а по передній поверхні (між її двома листками) проходить кругла зв’язка матки. Ця зв’язка проходить через пахвинний канал і закінчується в сполучній тканині лобка та великих статевих губ.
Стінка матки складається з таких шарів:
В тій ділянці, де тіло матки переходить у шийку, лежить приматкова жирова клітковина - параметрій. У ній проходять судини, нерви, зв’язки матки та сечоводи.
Порожнина матки
Має трикутну щілиноподібну форму. На основі трикутника відкриваються маткові труби, а на його верхівці порожнина матки переходить у канал шийки,довжина якого 2,5-3смМісце переходу порожнини матки в канал шийки має назву перешийка чи внутрішнього вічка матки Канал шийки відкривається в порожнину піхви отвором - зовнішнім вічком матки. У жінок, які не народжували, зовнішнє вічко має круглу або поперечно-овальну форму; ужінок, які народжували, воно має вигляд поперечної щілини. Зовнішнє вічко матки обмежоване передньою і задньою губами. Задня губа тонша за передню
Зв’язки матки парні:широкі зв’язки,круглі,
Піхва (vagina)
Непарний орган у вигляді трубки, довжиною близько 8 см, який розташований в порожнині малого таза між сечівником спереду і прямою кишкою ззаду.
Верхнім своїм кінцем піхва охоплює шийку матки, а нижнім відкривається в присінок піхви. Очеревиною піхва покривається лише у верхній частині. Частина піхви, що охоплює шийку матки, називається склепінням піхви. Розрізняють переднє і більш глибоке заднє склепіння. Отвір піхви у дівчат закритий складкою слизової оболонки - дівочою перетинкою (hymen), яка залишає невеликий отвір. У жінок, які народжували, від дівочої перетинки залишаються лише незначні колові підвищення.
Стінки піхви мають сполучнотканинний, м’язовий і слизовий шари. На слизовій оболонці є поперечні складки
Жіноча соромітна ділянка
До жіночої соромітної ділянки відносять лобкове підвищення, великі та малі соромітні губи, присінок піхви.
Великі соромітні губи(Іаbіа majora pudendi)
це масивні,парні,складки шкіри, які містять багату жиром сполучну тканину. Спереду і ззаду вони з'єднуються між собою передньою іі задньою спайками.
Поверхні великих статевих губ:
Щілиноподібний простір між ними називається соромітною щілиною .
Спереду від лобкового симфізу є підвищення, яке утворене лобковими кістками і добре розвиненою жировою клітковиною –це лобкове підвищення.
Малі соромітні губи(labiaminorapudendi)
Утворені двома поздовжніми складками шкіри і знаходяться в щілині між великими губами. Передні кінці малих губ охоплюють клітор і утворюють його шкірочку та вуздечку.
Простір, який знаходиться між малими губами, є присінком піхви. В присінок відкриваються: сечівник, піхва та великі присінкові залози (бартолінійові).
Ці залози є невеликими утворами овальної форми діаметром близько 1 см. їхні протоки відкриваються в борозні між основою малих губ і дівочою перетинкою
Присінкові залози:
Цибулина присінка - це густе венозне сплетення, яке подібне до кавернозної тканини і являє собою парний орган, що розташовується з обидвох боків піхви і сечівника.
Клітор (clitoris) є аналогом печеристих тіл статевого члена, довжиною близько 3 см. У ньому розрізняють тіло, головку ініжки, які прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток. Клітор покритий шкірою, яка містить численні нервові закінчення
Жіночий сечівник(urethrafeminina)
являє собою трубку довжиною близько 3,5 см. Він дещо вигнутий, огинає знизу лонний симфіз і пронизує сечостатеву діафрагму, де його оточують волокна зовнішнього м’яза-стискача сечівника. Зовнішній отвір сечівника відкривається в присінок піхви. Його стінки мають сполучнотканинну, м’язову, підслизову і слизову оболонки. Слизова оболонка утворює поздовжні складки і містить уретральні залози, протоки яких в
ПРОМЕЖИНА
Промежина (perineum)- це ділянка тіла яка має межі:
Промежина обмежена:
У вузькому розумінні ,промежина- це ділянка, яка розташована між зовнішніми статевими органами й анусом.
Лінія, яка з’єднує сідничні горби, ділить промежину на два трикутники
Трикутники промежини:
Лекція№12
Тема:Анатомія ендокринної системи
План
Самостійне вивчення теми:
Класифікація ендокринних залоз.тканинні гормони.
Виконайте завдання №30 збірника позааудиторної самостійної роботи
Література:
Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.
Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.
Збірник питань і завдань для контролю знань студентів
Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких надходить безпосередньо у кров або лімфу.
Процес синтезу і виділення у внутрішнє середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини - гормонами.
До ендокринних залоз відносяться:
гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, загруднинна, надниркові залози. До змішаних залоз відносяться:підшлункова та статеві залози,
Паракринні залози і клітини, які розміщені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.
ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА
Щитоподібна залоза знаходиться в передній ділянці шиї на рівні У-УІІ шийних хребців, попереду гортані та трахеї .
Маса залози у дорослої людини становить близько 30-40 г. У жінок вона дещо більша, ніж у чоловіків, і іноді періодично збільшується (під час менструації). Під час статевого дозрівання щитоподібна залоза росте досить інтенсивно і до 20 років її маса збільшується в 20 разів.
Залоза складається з двох часток - правої та лівої, які з’єднуються між собою перешийком . Від перешийка або від однієї з часток відходить вгору пірамідальна частка.
Залоза вкрита фіброзною капсулою, від якої йдуть відростки (трабекули), що ділять її на часточки. Часточки складаються з численних міхурців - фолікулів, стінки яких зсередини вистелені епітеліальними фолікулярними клітинами кубоподібної форми. Порожнина фолікулів заповнена в’язкою масою - колоїдом, що містить гормони,які складаються в основному з білків та йодовмісних амінокислот.
Щитоподібна залоза продукує йодовані гормони ;
(тироксин і трийодтиронін)
кальцитонін.
Утворення тироксину і трийодтироніну відбувається за умови, що в організм надходить достатня кількість йоду. Йод людина одержує переважно з питною водою, а туди він потрапляє внаслідок вимивання річковою водою із землі. Річки гірських районів (наприклад, Карпати) не встигають розчинити йод, який є у грунті, і тому організм не отримує достатньої кількості йоду, а люди внаслідок цього хворіють на ендемічний зоб.
У таких ендемічних районах йод додають до харчової солі, що в значній мірі запобігає захворюванню щитоподібної залози.
Значення йодованних гормонів :
Значення кальцитоніну
Регуляція діяльності щитоподібної залози опосередковується гіпоталамо- гіпофізарною системою. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють тиролібе- рин, під впливом якого у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон. Він виділяється у кров і стимулює синтез та інкрецію гормонів щитоподібної залози.
ПРИЩИТОПОДІБНІ ЗАЛОЗИ
Прищитоподібні залози розташовані на задніх поверхнях часток щитоподібної залози . Розрізняють дві верхні та дві нижні прищитоподібні залози. Форма їх округла або овальна, а загальна маса становить близько 0,9 г. Кожна прищитоподібна залоза вкрита власною фіброзною капсулою. Ендокриноцити - паратироцити формують трабекули і контактують з гемокапілярами.
Прищитоподібні залози виробляють паратгормон, який є антагоністом кальцитоніну щитоподібної залози.
Значення паратгормону:
Концентрація паратгормону, в свою чергу, залежить від рівня кальцію в крові: при його зниженні продукція паратгормону збільшується, а при підвищенні - зменшується. Секреція паратгормону стимулюється симпатичною нервовою системою.
ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Ендокринна частина - панкреатичні острівці (острівці Лангерганса) розташовуються, в основному, в ділянці хвоста цієї залози,клітини острівців секретують:
Значення інсуліна;
Значення глюкагона :
Регуляція виділення гормонів підшлункової залози залежить від рівня глюкози у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при зниженні концентрації глюкози (гіпоглікемія) - знижується виділення інсуліну у кров.
Рівень глюкози в крові залежить від її взаємодії з глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій залозі та гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів збільшується секреція інсуліну і може виникнути гіпоглікемія. Збудження симпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії.
Нормальна концентрація глюкози у крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується нирками і у сечі цукор відсутній.
При інсуліновій недостатності острівцевого апарату підшлункової залози виникає важке захворювання - цукровий діабет.
НАДНИРКОВІ ЗАЛОЗИ
Надниркові залози знаходяться в заочеревинному просторі над верхнім полюсом кожної нирки на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців (рис 5.74). Маса однієї залози становить 12-13 г. Зовні кожна надниркова залоза вкрита фіброзною капсулою. До фіброзної капсули прилягає кіркова, а в центрі надниркової залози знаходиться мозкова речовина.
Кірковий і мозковий шари надниркових залоз можна розглядати як окремі ендокринні залози, що продукують різні гормони, виконують різні функції і мають різні механізми регуляції.
При видаленні надниркових залоз тварина досить швидко гине.
Кора надниркових залоз має зони:
За хімічним складом вони є стероїдами і для їх синтезунеобхідні холестерин та аскорбінова кислота.
До глюкокортикоїдів відносяться кортизон, кортикостерон і гідрокортизон. Фізіологічні ефекти глюкокортикоїдів дуже різноманітні:
Фізіологічні ефекти мінералокортикоїдів (альдостерон)
Фізіологічні ефекти статевих залоз
Синтез і виділення гормонів корою надниркових залоз регулюються гіпоталамо- гіпофізарною системою шляхом секреції АКТГ (адренокортикотропний гормон).
При гіпофункції кори надниркових залоз виникає бронзова хвороба
Мозкова речовина надниркових залоз продукує катехоламіни - адреналін (80 %) і норадреналін (20 %).
Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичної нервової системи:
Тому вирізняють симпатико-адреналову систему, а адреналін називають “гормоном тривоги”.
Симпатико-адреналова система сприяє розвитку захисних пристосувальних реакцій в організмі.
ВИЛОЧКОВА ЗАЛОЗА
Вилочкова залоза (зобна залоза, загруднинна залоза), thymus,є центральним органом імуногенезу. В ній попередники Т-лімфоцитів, які надходять сюди із кісткового мозку з током крові, пройшовши ряд стадій, перетворюються вТ-лімфоцити. Вилочкова залоза знаходиться у верхній частині верхнього середостіння, між правою та лівою медіастинальною плеврами. Верхня її частина іноді заходить у шийну ділянку. Передня поверхня залози прилягає до задньої поверхні руків’я та тіла груднини, нижні відділи сягають Ш-ІУ ребер (іноді У) у дітей, а у дорослих - II міжребер’я.
Залоза складається із двох асиметричних часток - лівої та правої, які покриті зовні сполучнотканинною капсулою. Від капсули відходять перетинки, які поділяють паренхіму вилочкової залози на часточки. Кожна часточка складається із кіркової і мозкової речовини.
Строма тимуса утворена ретикулоепітеліоцитами. В петлях сітки, утвореної ретикуліновими волокнами і відростками клітин, розміщені лімфоцити тимуса (тимоцити). Тимо- цити у кірковій речовині розміщені щільніше, ніж у мозковій. У мозковій речовині є тільця тимуса(тільця Гассаля) - щільні утвори, у яких концентрично розміщуються сильно сплющені епітеліальні клітини.
Максимального розвитку залоза досягає в 10-15 років, а з віком поступово заміщується жировою тканиною.
Залоза утворює та інкретує гормони тимозин, тимопоетин І, тимопоетин II, гомеостатичний тимусний гормон і тимусний гормональний фактор.
Існує певний взаємозв’язок між віком і функціонуванням загруднинної залози. Залоза найактивніша у дитячому віці, а далі її вплив на організм зменшується. До періоду статевого дозрівання гормони тимуса пригнічують функцію статевих залоз і сприяють росту організму.
Вважають, що крім цього, загруднинна залоза регулює мінеральний, а саме кальцієвий обмін. Після видалення тимуса кістки стають м’якими, легко ламаються, з’являється м’язова слабкість і психічні розлади.
Гормони тимуса відіграють велику роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму. Доведено, що розмноження і диференціація Т-лімфоцитів - клітин, які беруть участь у створенні клітинного імунітету, відбувається саме в загруднинній залозі.
Функціонування тимуса регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою через соматотропний гормон.У дітей при збільшенні тимуса виникає дуже небезпечний стан - тиміко- лімфатичний статус, який може несподівано проявитися різким зниженням артеріального тиску і навіть гострою серцевою недостатністю, що є небезпекою для життя.
При гіпертрофії загруднинної залози можливе виникнення захворювань системи крові: лейкозу і анемій.
СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ
У статевих залозах виділяють дві частини: екзо- і ендокринну.
Ендокринна частина яєчка - це інтерстиціальні клітини (клітини Лейдіга), які знаходяться між покрученими сім’яними канальцями.
Ендокринна частина яєчника знаходиться у дозріваючому фолікулі, а також в клітинах інтерстицію яєчника.
Статеві залози належать до змішаних залоз із секреторною і інкреторною функцією. Секреція полягає в утворенні та виведенні назовні чоловічих статевих клітин - сперматозоїдів і жіночих - яйцеклітин.
Інкреторна функція пов’язана із синтезом і викидом у кров статевих гормонів. Розрізняють чоловічі та жіночі статеві гормони. І ті, й інші виробляються як у жінок, так і у чоловіків, але в різних концентраціях: у чоловіків в основному чоловічі статеві гормони і в низькій концентрації - жіночі, а у жінок - навпаки.
До чоловічих статевих гормонів належать андрогени (основний представник - тестостерон). До жіночих статевих гормонів належать естрогени (естра- діол, естрон) і прогестини (прогестерон).
Чоловічі статеві залози починають синтезувати андрогени ще на 3-му місяці ембріонального розвитку, внаслідок чого статеві органи набувають будови, характерної для чоловічої статі. Після народження хлопчика синтез андрогенів припиняється і відновлюється тільки під час статевого дозрівання (12-16 років).
У дівчаток інкреторна функція статевих залоз починається тільки в період статевого дозрівання. Під впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків ростуть і дозрівають статеві органи, тобто проходить розвиток первинних статевих ознак. Крім того, ці гормони сприяють появі вторинних статевих ознак - тих характерних особливостей статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки (форма тіла, оволосіння, тембр голосу, психіка, поведінка).
Значення андрогенів
Значення естрогенів
Регуляція утворення статевих гормонів відбувається через гіпоталамо- гіпофізарну систему гонадотропними гормонами - фолікулостимулюючим і лютеїнізуючим.
ПАРАГАНГЛІЇ
Параганглії (paraganglia) - це додаткові симпатичні органи, що перебувають у тісному взаємозв’язку із симпатичною нервовою системою . Вони розташовуються в ділянці розгалуження аорти, загальної сонної артерії та великих судин. Параганглії мають хромафінні клітини, функція яких подібна до функції мозкової речовини надниркових залоз.
ГІПОФІЗ
Гіпофіз (hypophysis) лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з’єднаний з лійкою гіпоталамусу проміжного мозку.
Зовні гіпофіз покритий капсулою. Його маса становить не більше 0,6 г. Гіпофіз складається із передньої та задньої часток . В передній частці виділяють дистальну частину, яка займає передній відділ гіпофізарної ямки, проміжну частину, яка розташована на межі з задньою часткою і горбову частину, яка з’єднується з лійкою гіпоталамуса.
Паренхіма передньої частки складається із залозистих клітин, а задньої - із нейрогліальних клітин (пітуїцитів), нервових волокон, що ідуть від нейросекреторних ядер гіпоталамуса в нейрогіпофіз та до нейросекреторних тілець.
Передня частка - аденогіпофіз - виробляє тропні гормони, які регулюють активність ендокринних залоз. Задня частка має назву нейрогіпофіза.
Гіпофіз займає особливе місце серед залоз внутрішньої секреції, що пов’язане з функцією спеціальних тропних гормонів, які регулюють діяльність інших ендокринних залоз.
Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів.
Ефекти гормоніваденогіпофіза
Гіпофункція передньої частки гіпофіза зупиняє розвиток статевого апарату. При гіперфункції, навпаки, спостерігається раннє статеве дозрівання.
Таким чином, діяльність передньої частки гіпофіза тісно пов’язана з діяльністю інших залоз внутрішньої секреції і в свою чергу регулюється гіпоталамусом через рилізинг-гормони.
Ефекти гормонів нейрогіпофіза
Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо- гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). Звідси ці гормони потрапляють у кров.
ЕПІФІЗ
Епіфіз, або шишкоподібне тіло (corpuspineale), належить до проміжного мозку і знаходиться між верхніми горбиками покришки середнього мозку Його маса становить близько 0,2 г.
Від переднього кінця шишкоподібного тіла до медіальної поверхні правого та лівого таламусів натягнуті повідці. Зовні епіфіз покритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки (трабекули), що ділять паренхіму залози на часточки. В паренхімі знаходяться спеціалізовані залозисті клітини - пінеалоцити і в меншій кількості - гліальні клітини - гліоцити. В старечому віці іноді зустрічаються відкладення пісочних тіл (мозковий пісок), які надають залозі вигляду шишки.
Епіфіз гальмує вироблення гормонів практично у всіх ендокринних залозах. Це здійснюється через гіпоталамо-гіпофізарну систему, з якою шишкоподібна залоза контактує через ліквор III мозкового шлуночка
Епіфіз виробляє мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін,ефект гормонів
250