Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Людина і світ. — 2000. — №3. — С. 21-23
Сергій ТКАЧ
Нині в Європі і, зокрема, в Україні дедалі активніше починають діяти різноманітні ісламські фінансові структури, які у своїй теорії декларують принципи «ісламської економіки», а метою оголошують добробут усіх членів мусульманської спільноти.
Так, представники Міжнародної корпорації розвитку (МКР), штаб-квартира якої знаходиться в Москві, через своє кримське відділення здійснюють серед мусульманського населення Автономної Республіки Крим низку довготривалих фінансово-економічних проектів (фінансування будівництва мечетей у Криму, забезпечення місцевих мусульманських громад релігійною літературою, організація теологічних курсів тощо). При цьому до активної співпраці залучаються представники мусульманського духовенства Криму та активісти релігійних громад, що входять до складу Духовного управління мусульман Криму (ДУМК) (співпраця з МКР заохочується). У свою чергу офіційні особи МКР налагодили тісні зв’язки з керівниками мусульманського фонду «Бушра» (Київ), разом з якими також намагаються впроваджувати в життя принципи ісламської соціально-економічної доктрини.
Такий перебіг подій повністю узгоджується з внутрішніми настановами Корану та законами шаріату. Згідно з ними кожний, хто вірує в Аллаха та Мухаммеда, зобов’язаний досягати матеріального добробуту, аби забезпечити в цьому житті себе та своїх родичів. У фікхе (право в широкому розумінні, яке включає юриспруденцію та комплекс соціальних норм) окреслено соціально-економічні засади мусульманського суспільства й дано їхні оціночні категорії, тобто вказано, що дозволено (халал) і що заборонено (харам). При цьому одним з основних принципів регулювання економічної діяльності в ісламі проголошується партнерство (мушарака); механізм же регулювання партнерства, закладений у мусульманську угоду (акд), робить усіх учасників економічних відносин відповідальними як за прибуток, так і за можливі матеріальні або фінансові збитки. Разом з тим процент з капіталу (лихва, або ріба) для мусульманина заборонений, — як такий, що створений неправедним шляхом.
Крім цього, з метою справедливого розподілу матеріальних благ в ісламському суспільстві діє специфічне податкове законодавство, яке включає різноманітні податки на власність і землю (закят, харадж, ушр), а також обов’язкову милостиню (садака). У свою чергу, за твердженням ідеологів т, зв. «ісламської економіки», гроші в ній є виключно засобом обміну між суб’єктами цих відносин і не розглядаються ними як показник матеріального достатку та абсолютної цінності.
Все це дає підстави ісламським богословам стверджувати, що «ісламська економіка» не тільки реально існує, але й структурується на трьох основних «стовпах»: системі спадкування, диференційному оподаткуванні (закяті), забороні лихварського проценту (ріби).
Один з найвідоміших ідеологів ісламського фундаменталізму Саїд Кутб (страчений єгипетськими властями в 1966 р.) у своїх працях наголошував, що іслам встановлює право на приватну власність, гарантує збереження та законні шляхи її придбання, але разом з тим й обмежує приватну власність в інтересах мусульманського суспільства. При цьому індивід радше виконує функцію управляючого майном, наданим йому суспільством, яке, у свою чергу, виконує на землі волю Аллаха як єдиного власника всього існуючого на цьому світі. Іслам також не дозволяє надмірної концентрації майна та матеріальних цінностей у руках однієї особи або певної групи осіб.
Так, мусульманська система спадкування виключає право волевиявлення власника на те, щоб заповісти майно комусь одному із членів родини — він мусить розподілити рухоме й нерухоме між численними родичами та близькими, запобігаючи тим самим концентрації матеріальних цінностей у однієї особи. Крім того, на думку багатьох мусульманських теоретиків, закят (добровільний податок на майно) сприяє поповненню бюджетів «істинно ісламських держав» значними фінансовими коштами, що дає змогу певною мірою вирішувати деякі найгостріші соціально-економічні проблеми бідних прошарків населення. Заборона же отримувати лихварський процент дозволяє запобігти накопиченню капіталу, джерелом якого є нечесні фінансові махінації. Узгодженість цих трьох принципів гарантує, на думку теоретиків, рівність та гармонію в економіці мусульманської спільноти.
Хоча проникнення європейських економічних моделей в ісламську цивілізацію вносить свої корективи в її господарську діяльність, проте чимало сфер залишається й нині в зоні економічних уявлень шаріату. Передусім це моральна мотивація економічної поведінки, деякі соціально-економічні та комерційні інститути, зокрема організація торгівлі, функціонування системи фінансової допомоги тощо. Однак такий стан речей, на думку багатьох спеціалістів, поширюється лише на дрібне та певною мірою на середнє підприємництво й аж ніяк не торкається сфер сучасного великого бізнесу.
Так, досвід деяких мусульманських країн свідчить, що спроби створення у процесі «ісламізації економіки» елементів фінансово-кредитної системи, яка виключала б отримання лихварського проценту (передусім це т. зв. «безпроцентні» банки) не увінчалась успіхом. (Виняток становить Ісламський банк розвитку, який є інститутом фінансової допомоги країнам — членам організації Ісламська конференція). Першими подібними фінансовими структурами, які з’явились у 60-х pp. XX ст., були Ісламський банк м. Карачі (Пакистан) та Ісламський банк Каїра (Єгипет). Проте вони дуже швидко збанкрутували, а їхні «послідовники» (Ісламський банк Бахрейну, Мусульманський комерційний банк Карачі, Ісламська інвестиційна компанія, Суданський ісламський банк Фейсала та ін.), які виникли одразу після світової нафтової кризи 1973-1974 pp. і мали справу з величезними фінансовими коштами, що їх у зв’язку з кризою отримали мусульманські нафтовидобувні країни, вже мало походили на «філантропів та благодійників».
На сьогодні, крім «ісламських банків», подібні принципи декларують практично всі ісламські економічні інститути, які набувають дедалі більшої ваги на світовій економічній арені. За даними окремих західних мас-медіа, сукупні активи ісламських фінансових структур перевищують 160 млрд. американських доларів, зростаючи при цьому щорічно на 10-15%.
Деякі з вищеназваних структур є величезними багатопрофільними монополіями. Зокрема, одна тільки компанія А1-Tawfeek & Al-Amin Companies, яка входить до складу фінансової групи Dalian Al-Baraka Group, включає в себе 260 організацій (у тому числі 24 банки) з 40 країн світу й, за оцінкою західних експертів, має у своїх активах понад 6 млрд. доларів. Ще одним прикладом такої діяльності є створення під патронатом Саудівського принца Мухаммеда Ал-Фейсала корпорації Dar Al-Maal Islami Group, а також потужних банківських структур Citibank, Kleinwort Benson and ANZ Investment Bank тощо.
Загалом за даними міжнародних аналітичних агентств світова ісламська фінансова індустрія налічує 4 ісламські банківські холдінгові компанії, близько 100 ісламських комерційних банків, 16 інвестиційних банків, 34 фінансові та інвестиційні компанії, понад 30 страхових компаній та об’єднань, 6 спеціалізованих лізингових компаній, 8 великих міжнародних торгових компаній, 10 компаній з довірчого управління, 4 дисконтних будинки, 8 брокерських компаній тощо. Крім того, майже 200 фінансових закладів, численні ісламські консалтингові компанії, бухгалтерські, аудиторські, юридичні та рекрутингові фірми, що діють у багатьох країнах світу, так чи інакше використовують принципи «ісламської економіки».
Офіційно для формування фондів цих фінансово-економічних установ залучаються правовірні мусульмани, які поділяють ідеї «ісламської економіки» і вкладають кошти на безпроцентній основі, тобто не вимагаючи виплати річного проценту від вкладу. У свою чергу, установи обіцяють видавати безпроцентний кредит всім мусульманам, які бажали б покращити свої комерційні справи, тобто вони функціонують за схемою «скільки отримав, стільки й повернув», що теоретично дозволяє переадресувати т. зв. «зайві» гроші одних мусульман іншим — тим, хто потребує фінансової допомоги.
Проте сучасна практика свідчить, що ісламські фінансові структури практично беруть плату за надання кредитів, називаючи її «комісійними». Нерідко вони перетворюються на посередників — тобто замість надання кредиту купують від імені дебітора (отримувача кредиту) потрібні йому товари, обладнання, нерухомість тощо. Саме тут перед фінансистами відкривається спокуслива можливість нав’язувати дебітору товари за більш високими цінами, ніж ті, за які їх було придбано. Надаючи кредит під промислові або інші проекти, банки часто вимагають гарантованої участі у прибутках, частину яких з часом обіцяють виплатити вкладникам. Дедалі частіше створюються умови для перекачування капіталу дрібних вкладників, які не беруть кредити, а лише вкладають гроші в банки, крупним бізнесменам, які намагаються взяти «безпроцентні» кредити й пустити їх в обіг, щоб якнайшвидше отримати «живі» гроші.
Загалом подібна банківська система, за твердженням її критиків, відкриває шляхи до різного роду зловживань та порушень у системі фінансування. Це, зокрема, першочергове надання кредитів впливовим особам чи родичам, шахрайство й обман вкладників, подання декларацій про фіктивні збитки тощо. Крім того, відкриваються досить широкі можливості для різноманітних махінацій фінансових ділків. Свого часу широкого розголосу набули факти зловживань з боку «ісламських банків», які були оприлюднені в газеті «Ash-Shark Al-Asvat» (Лондон). На шпальтах цього поважного Саудівського видання якийсь Рашид Хусейн Алі палко доводив громадськості, що власники «ісламських фінансових структур» не тільки не сприяють підвищенню економічного рівня правовірних мусульман, а й, прикриваючись ісламськими гаслами, роблять саморекламу для особистого збагачення. У статті наводились факти, коли «ісламські банки» брали досить високий процент (10%) за торгове посередництво, до того ж списували всі витрати (страховка тощо) та можливі збитки за рахунок дебітора.
Крім того, власники ісламських комерційних структур, використовуючи практику безпроцентних вкладів, відкривали власні депозитні рахунки у провідних західноєвропейських та американських банках, отримуючи при цьому великі дивіденди, які потім, звичайно, до вкладників не доходили, а осідали в «ісламських банках» і знову пускалися в обіг з метою отримання ще більших прибутків.
Підсумовуючи все сказане, можна впевнено сказати, що ті з фінансистів-мусульман, хто бажає триматися букви ісламу — релігії, фундаментальні засади якої були в основному сформовані у т. зв. «докапіталістичний час», — не можуть витримати зіткнення з сучасною реальністю, яка часто-густо вносить суттєві корективи в ті чи інші постулати будь-якої релігії. На жаль, економіка має свої закони.