і. Студент за час свого перебування в університеті повинен не лише глибоко засвоїти теоретичний матеріал і

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE  131

передмова

Одним з ефективних шляхів підготовки майбутніх філологів, учителів-словесників є поліпшення організації самостійної та дослідницької роботи студентів, підготовка їх до творчої діяльності.

Студент за час свого перебування в університеті повинен не лише глибоко засвоїти теоретичний матеріал із загальнонаукових та фахових дисциплін, підвищити культуру усного та писемного мовлення, добре опанувати методику навчання української мови в середніх освітніх закладах, а й здобути міцні практичні навички самостійно опрацьовувати наукову літературу, досліджувати мовні явища, робити певні наукові висновки. Формуванню навичок навчально- та науково-дослідницької роботи у студентів сприяють навчальні дисципліни, спецкурси та спецсемінари, участь у гуртках і наукових конференціях, всеукраїнських конкурсах наукових робіт, підготовка реферативних повідомлень тощо. Особливе місце в науково-дослідницькій діяльності майбутніх фахівців-філологів займає написання курсових та випускних (дипломних, магістерських) робіт. Основна мета виконання цих робіт – спонукати студентів до наукової діяльності, стимулювати бажання пізнавати філологічні та інші науки, розвивати вміння самостійно й критично осмислювати наукові праці, глибоко вивчати методологічні основи мовознавчої та методичної науки, вибирати з великої кількості літератури той матеріал, який стосується теми дослідження, висловлювати свої думки, дотримуючись логіки викладу, систематизувати, аналізувати думки вчених, проводити власні спостереження, анкетування, експеримент, описувати їх, робити висновки, практично використовувати набуті теоретичні знання з лінгвістики та методики навчання рідної мови.

Метою пропонованого посібника є надання допомоги студентам ІІ-V(VІ) курсів у підготовці й написанні навчально- та науково-дослідницьких робіт, передбачених навчальними планами вищої школи філологічного профілю.

Методичні рекомендації адресовані студентам очної, заочної та екстернатної форм навчання. Вони допоможуть подолати труднощі у навчально- та науково-дослідницькій діяльності, забезпечать освоєння технології підготовки рефератів, курсових та випускних (дипломних і магістерських) робіт. Студенти ознайомляться з вимогами до написання й захисту цих робіт, із зразками їх оформлення.

Розділ 1

основні Вимоги до написання рефератів

1.  Вимоги до підготовки та написання реферативних робіт

Реферат – це перший крок розвитку в студентів умінь і навичок науково-дослідницької діяльності. Реферат (нім. Referat, від лат. Refero – доповідаю) – це короткий виклад у письмовій чи усній формі основного змісту роботи чи низки робіт, що вивчалися, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловлення про неї власних міркувань автора.

Як правило, реферат готується з певної теми і в ньому узагальнюється декілька праць, присвячених цій темі (підручників, посібників, монографій, статей тощо). Він забезпечує формування навчально-дослідницьких умінь і навичок студентів і є підготовчим етапом до написання курсових, дипломних і магістерських робіт, що вимагають проведення самостійної дослідницької діяльності. У рефераті необхідно висловити своє ставлення до аналізованої проблеми, інакше він перетвориться на звичайний конспект.

Метою підготовки реферату є поглиблення й розширення знань, професійної ерудиції; демонстрація вмінь критично осмислювати  вивчений матеріал, аналізувати, узагальнювати та описувати власні спостереження; практично реалізовувати теоретичні положення в самостійних розробках.

Робота над рефератом має такі цілі: 

•  розвиток мислення: уміння аналізувати, зіставляти, узагальнювати та систематизувати опрацьований матеріал, формулювати висновки;
•  поглиблення знань студентів з мовознавчих дисциплін та лінгводидактики;
•  розвиток умінь самостійно знаходити та опрацьовувати науковий матеріал, користуватися науковими джерелами, довідковою літературою, робити виписки;
•  формування вмінь реферування;
•  оволодіння основами наукового писемного мовлення;
•  формування риторичних умінь – умінь виступати перед аудиторією [14, с.4].
  1.  Вимоги до написання реферату

У підготовці та написанні реферату необхідно дотримуватися таких вимог:

•  реферат є самостійно виконаною роботою;
•  робота виконується на одну з тем, запропоновану відповідно до змісту навчальної дисципліни;
•  необхідно вивчити та проаналізувати теоретичні джерела для висвітлення стану, вибору та аргументації досліджуваних питань;
•  виявити вміння ставити дослідницьке завдання, визначати мету, описувати експеримент, узагальнювати й робити висновки, висвітлювати своє бачення описуваної проблеми;
•  ознайомитися з відповідною літературою, найновішими публікаціями з проблеми, концентруючи увагу на тих питаннях, що стосуються теми й можуть скласти план майбутнього дослідження;
•  подавати теоретичну частину реферату відповідно до укладеного плану, спираючись на думки вчених, глибоко й критично аналізуючи опрацьовану літературу;
•  до бібліографічного списку включити теоретичні й практичні роботи, подані в алфавітному порядку й оформлені з урахуванням усіх необхідних вимог;
•  у тексті подавати посилання на джерела наведених цитат, демонструючи різні погляди науковців;
•  обсяг реферату повинен охоплювати не менше 10 сторінок, без списку використаних джерел та додатків, якщо вони є;
•  реферат має бути охайно оформлений, грамотно написаний, відповідати нормам літературної мови (написання цитат, дотримання абзаців, орфографічна правильність тощо) [8, с.99].
  1.  Структура реферату

Реферативна робота складається з таких частин:

1. Титульна сторінка (Додаток А).

1.  План (простий чи складний) (Додаток А).
2.  Вступ, у якому автор обґрунтовує актуальність обраної теми, її практичне значення для мовознавства, стилістики, методики навчання української мови. Вступ передбачає формулювання мети реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретних завдань роботи. У вступній частині необхідно вказати прізвища вчених, які досліджували цю проблему.
3.  Основна частина складається з одного чи двох-трьох розділів. Кожний розділ нумерується і має свою назву. У цій частині передбачено вивчення та виклад автором існуючих поглядів учених з обраної теми, самостійний аналіз опрацьованої літератури. Автор може запропонувати і свій варіант вирішення досліджуваної проблеми. Важливим у цій частині є посилання на авторів та цитування окремих положень.
4.  Висновки відбивають підсумки виконаної роботи, у яких формулюються тези відповідно до завдань, визначених у вступі. Важливим є виклад власних узагальнень, що склалися на основі аналізу наукових праць з досліджуваної проблеми.
5.  Список використаної літератури (Бібліографія). До списку включаються всі теоретичні та практичні джерела, подані в алфавітному порядку й оформлені з урахуванням усіх необхідних вимог (Додаток А) [14, с.4-5].  

У процесі роботи над рефератом студент має продемонструвати вміння аналізувати використану літературу, розкрити своє ставлення до прочитаного, зробити обґрунтовані висновки на основі опрацювання теоретичних положень. Основну увагу необхідно звернути на характер викладення матеріалу, дотримання норм оформлення тексту наукового стилю, якому властиві такі риси: логічність і послідовність, взаємозв’язок між частинами тексту, точність формулювань і визначень, системність у класифікації наукових понять, об’єктів дослідження [15, с.14].

1.4. Поради до написання реферату

Готуючись до написання реферату, необхідно дотримуватися певних методичних порад. Головними з них є такі:

1.  Уважно прочитайте рекомендовану літературу:
   •  доберіть у бібліотеці (у систематичному, алфавітному чи предметному каталозі) основну й додаткову літературу та опрацюйте її;
   •  під час читання робіть відповідні записи. Це може бути конспект, короткі записи, окремі цитати тощо;
   •  проведіть карткування дібраного матеріалу.
2.  Після опрацювання літератури приступайте до написання реферату:
   •  складіть план роботи;
   •  відберіть і підготуйте матеріали відповідно до складеного плану;
   •  уточніть план викладу змісту;
   •  класифікуйте зібраний матеріал, надаючи йому зручну для аналізу форму;
   •  перевірте повноту й достовірність зібраних матеріалів;
   •  критично оцініть матеріали, відберіть ті, що найповніше розкривають тему реферату;
   •  приступайте до написання рукопису, дотримуючись основних його складових: вступ, основна частина, висновки;
   •  відредагуйте текст рукопису;
   •  пронумеруйте сторінки.
3.  Підготовка виступу:
   •  виділіть основні положення реферату;
   •  уважно перечитайте текст реферату;
   •  підготуйте звернення до аудиторії.

Розділ 2

Вимоги до написання й захисту

курсових робіт

1.  Методичні поради до написання курсових робіт

Курсова робота – один із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого характеру, що має на меті не лише поглибити, узагальнити й закріпити знання студентів з навчальної дисципліни, а й виробити вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронними джерелами; проводити збір та мовознавчий аналіз мовних явищ (а з методики – експеримент), використовуючи сучасні інформаційні засоби й технології. Курсова робота – самостійний вид навчальної діяльності студента. Вона містить елементи науково-дослідницької роботи, складніша за реферат.

Курсові роботи виконуються студентами ІІ та ІІІ курсів згідно з навчальними планами з дисциплін, що є базовими для відповідної спеціальності: з сучасної української літературної мови, лінгвостилістики, соціолінгвістики, історії мови та методики навчання української мови.

Тематика курсових робіт повинна відповідати завданням навчальної дисципліни, бути актуальною, тісно пов’язаною з вирішенням практичних фахових завдань і не виходити за межі чинної програми, охоплюючи майже всі її розділи.

Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою переліку. Студенти можуть пропонувати і власні теми наукових досліджень. Ту чи іншу тему курсової роботи в поточному році може взяти лише один студент.

Кожна тема супроводжується коротким викладом проблематики, що необхідно розкрити в курсовій роботі. Вказівка на коло питань, які слід розв’язати, не можна вважати остаточним планом роботи, тому студент може доповнити і дещо змінити їх.

Тематика курсових робіт складається з дотриманням таких вимог:

1.  За характером та обсягом теми курсових робіт повинні бути доступними й посильними для студентів, достатньою мірою забезпечені науковою і художньою літературою.
2.  Рекомендовані теми повинні бути органічно пов’язані з курсами, що їх вивчили студенти.
3.  У зв’язку з тим, що шкільний курс української мови охоплює питання лексики, фонетики, словотвору, граматики і на державні екзамени виносяться в основному питання з сучасної літературної мови та методики навчання української мови в середніх освітніх закладах, тематика курсових робіт повинна охоплювати найбільш важливі аспекти вивчення цих дисциплін.
4.  Тематика курсових робіт має відбивати фахову цілеспрямованість студента. Звідси кожна тема передбачає поглиблене вивчення саме тих питань української мови та методики її навчання, які особливо потрібні майбутньому філологові й учителю-словеснику в його практичній діяльності.

Тематика курсових робіт затверджується розпорядженням керівника інституту (факультету) не пізніше 30 вересня.

У розпорядженні вказується прізвище, ім’я, по батькові студента, його наукового керівника, тема роботи.

1.  Керівництво курсовими роботами

Керівництво курсовими роботами здійснюють професори, доценти, викладачі й асистенти фахових кафедр, які мають досвід науково-педагогічної та практичної роботи. Кафедра призначає наукових керівників та встановлює терміни виконання курсових робіт.

Тематика подається студентам у вигляді надрукованих у кількох примірниках списків. Кожен студент обирає індивідуальну тему курсової роботи.

Кафедра затверджує за кожним студентом обрану тему, призначає наукового керівника, який протягом семестру стежить за ходом виконання робіт і не рідше двох разів на семестр звітує на засіданні кафедри про хід виконання курсових робіт студентами.

Керівники визначають графік консультацій (індивідуальних, групових), повідомляють про строки подачі курсових робіт на перевірку та час їх захисту. На консультаціях викладач знайомить студентів із тим, як:

•  скласти первинний план курсової роботи;
•  добирати наукову літературу з обраної теми;
•  опрацьовувати наукові джерела (тексти досліджуваних творів);
•  користуватися виписками з джерел;
•  у процесі читання, вивчення літератури та збирання матеріалу оформляти курсову роботу;
•  цитувати й робити посилання на джерела;
•  оформляти текст курсової роботи.

Викладач дає також поради щодо техніки укладання картотеки досліджуваного джерела; радить, як треба писати курсову роботу, дає настанови щодо бібліографічних пошуків, складання та оформлення списку використаної літератури; дає вказівки щодо мовного оформлення роботи.

Студентам корисно ознайомитися з методичними рекомендаціями щодо написання курсових робіт та орієнтовним календарним планом виконання курсової роботи.

2.3. Календарний план виконання курсових робіт

Над темою курсової роботи студент працює протягом двох семестрів. Керівник курсової роботи разом із студентом складають календарний план виконання курсової роботи (Див. календарний план).

Календарний план написання курсової роботи

Дати	Етапи роботи
Жовтень	Ознайомлення з тематикою курсових робіт. Вибір теми курсової роботи. Ознайомлення із запропонованою керівником основною літературою до обраної теми, графіком виконання курсової роботи. Відвідання групової консультації.
Листопад	Збирання й організація матеріалу з теми курсової роботи, оформлення опрацьованого матеріалу. Відвідання індивідуальної консультації.
Грудень	Читання й реферування літератури з теми, збирання матеріалу, складання першого варіанту розгорнутого плану курсової роботи. Відвідання індивідуальної консультації.
Лютий	Відвідання індивідуальної консультації. Ознайомлення керівника з ходом виконання першого (чорнового) розділу курсової роботи з обраної теми.
Березень	Відвідання індивідуальної консультації. Подання другого розділу курсової роботи в першій редакції керівникові, одержання порад щодо удосконалення роботи.
Квітень	Подання керівникові остаточного варіанту курсової роботи.
Травень	Захист курсової роботи.

2.4. Основні вимоги до написання курсових робіт

Курсова робота – форма перевірки якості засвоєння студентами мовознавчих, педагогічних і суспільних дисциплін, вона є засобом виявлення рівня підготовки та індивідуальних здібностей кожного студента, засобом розвитку набутих на практичних і семінарських заняттях навичок самостійного наукового дослідження певних мовознавчих чи методичних питань.

Курсова робота не лише виявляє рівень загальної культури студента та ступінь його вміння робити певні узагальнення й висновки з досліджуваної проблеми, а й спонукає до продовження наукової діяльності на наступних курсах навчання й по закінченні університету.

Отже, написання курсових робіт вимагає від студента умінь: самостійно опановувати науковий матеріал, накопичувати його, спостерігати мовні факти, аналізувати їх, робити необхідні висновки й узагальнення; визначати основне в розвитку теми, виділяти найбільш істотні риси досліджуваного питання, визначати його наукову й практичну цінність.

Виконання курсової роботи має такі цілі:

•  поглиблення знань студентів з актуальних проблем лінгвістики, методики навчання української мови;
•  подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;
•  формування дослідницьких умінь студентів;
•  стимулювання студентів до самостійного наукового пошуку;
•  розвиток умінь аналізувати літературні тексти;
•  формування вмінь аналізувати педагогічний досвід та узагальнювати власні спостереження за навчальним процесом;
•  вироблення вмінь практичної реалізації дослідженої проблеми в самостійно виконаних розробках [14, с.6].

Основним різновидом дослідницьких робіт є аналітичні – ті, в яких аналізується певний фактичний матеріал, що дозволяє зробити науково обґрунтовані висновки. Так, наприклад, у роботах з української літературної мови, діалектології, стилістики, історії мови велику цінність мають самі мовні факти, зібрані автором. Їх кількісне і якісне накопичення, як складової частини конкретного лінгвістичного матеріалу більш широкого обсягу, згодом може стати основою для серйозних узагальнень (дипломних, магістерських робіт). Такі роботи умовно називають описовими [2, с.4-5].

У дослідницькій роботі може використовуватися матеріал власних спостережень автора, наприклад, за процесом навчання української мови в школі. Не обійтися в ній і без реферативної частини, яку називають історією питання. Поділ на вказані типи курсових робіт ґрунтується на визначенні тих прийомів і способів організації матеріалу, які переважають, є основними [21, с.4].

Зміст курсових робіт з української мови та лінгводидактики залежить від об’єкта дослідження, тобто від того, яка складова частина мовної системи чи методики навчання мови стає предметом вивчення.

Вимоги до курсової роботи

1.  Курсова робота виконується на одну з тем, запропонованих кафедрою або викладачем кафедри.
2.  Написанням курсової роботи керує викладач (науковий керівник).
3.  Курсову роботу пишуть усі студенти ІІ та ІІІ курсів і починають опрацювання джерел за обраною темою в процесі вивчення теоретичного матеріалу з фахових дисциплін.
4.  Робота має носити пошуковий, проблемний характер і сприяти розвиткові у студента науково-дослідницьких умінь і здібностей.
5.  У ході опрацювання теми студент може доповнювати і дещо міняти основну її проблематику.
6.  Опрацьовуючи наукову літературу, слід пам’ятати, що різні автори можуть мати різні погляди на суть проблеми, шляхи її розв’язання.
7.  Необхідно ретельно продумати добір ілюстративного матеріалу (конспект, фрагмент уроку, вправи, завдання, досліджуваний мовний матеріал тощо), прагнути, щоб він відповідав сучасному станові розвитку мовознавчої науки, методики навчання української мови за 12-бальною системою оцінювання навчальних досягнень учнів тощо.
8.  Курсова робота має бути чітко структурована (відповідно до вимог, зазначених у п.п.2.5-2.8).
9.  Обсяг курсової роботи – 25-30 сторінок машинописного тексту або 35-40 рукописного.
10.  Одними з важливих компонентів курсової роботи можуть бути дослідницькі завдання та розробка навчально-методичних матеріалів [14, с. 5].

Дослідницькими завданнями вважаються: спостереження й аналіз  мовних матеріалів, уроків української мови, опис позитивного досвіду вчителя, проведення зрізів рівня навченості учнів за допомогою тестів, контрольних робіт, аналіз навчального процесу та вправ навчально-методичного комплексу.

Навчально-методичні матеріали, розроблені студентами, повинні засвідчити їх уміння розробляти цікаві прийоми та способи навчання, комплекси вправ, спрямованих на формування мовних навичок та мовленнєвих умінь, добирати необхідний мовний матеріал, виготовляти наочні засоби навчання та впроваджувати їх у навчальний процес.

11. Курсова робота має бути виконана охайно і грамотно в мовному і стилістичному плані [14, с.9].

2.5. Структура курсової роботи

Курсова робота складається з таких частин:

1.  Титульна сторінка (Додаток Б).
2.  Зміст (Додаток Б).
3.  Вступ (Додаток Б).
4.  Основна частина.
5.   Висновки.
6.  Список використаних джерел (Додаток Б).
7.  Додатки (Додаток Б).

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається сутність і стан висвітлення наукової проблеми та її значущість, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт і методи дослідження, структура й зміст курсової роботи.

Актуальність теми дослідження – обов’язкова вимога курсової роботи. Обґрунтування вибору теми передбачає висвітлення її важливості, суттєвого значення, відповідності теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки, практичним завданням відповідної сфери діяльності. Вона характеризує, що з даної теми вже відомо, а що досліджується студентом уперше. Висвітлення актуальності повинно стосуватися проблем дослідження, його наукового значення. Стан розробки теми розкривають, подаючи короткий огляд найбільш цінних та актуальних робіт (10-15 джерел) із вказівкою на проблеми, що в них висвітлено.

Обґрунтовуючи актуальність теми, зазвичай подають відомості або рекомендації щодо практичного застосування результатів дослідження, тобто формулюють теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Це значення може полягати у використанні наукових розробок у навчальному процесі, зокрема, під час проведення спецсемінарів і спецкурсів, лекційних і практичних занять, у роботі над дипломними й магістерськими проектами [6, с.16].

Об’єкт і предмет дослідження є важливою складовою вступної частини. Об’єкт – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію, тобто це те, що досліджується загалом.

Предмет дослідження – це суттєві зв’язки та відношення, що підлягають безпосередньому вивченню даної проблеми і є головними для неї. Предмет є вужчим поняттям, ніж об’єкт, і містить наукове пояснення; визначає тему курсової роботи. Саме на предмет дослідження і спрямовано основну увагу дослідника.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – це окреслена кінцева мета, результат, на досягнення якого спрямоване все дослідження. Вона передбачає вирішення проблемної ситуації, що відбиває суперечність між типовим станом об’єкта вивчення в реальній практиці та вимогами  суспільства до його більш ефективного функціонування. Мета тісно пов’язана з об’єктом і предметом.

Мета курсової роботи реалізується через конкретні завдання, які необхідно розв’язати в дослідженні. Ці завдання можуть включати такі складові: а) розв’язання певних теоретичних питань, що входять до загальної проблеми дослідження; б) вивчення практики вирішення проблеми, її стану; в) аналіз труднощів та їх причин; г) обґрунтування необхідної системи  заходів щодо реалізації проблеми тощо. Завдання слід формулювати у формі переліку дій: встановити, обґрунтувати, вивчити, дослідити, розробити та ін. До цього процесу треба поставитися дуже відповідально, оскільки опис розв’язання визначених завдань складає зміст розділів і підрозділів курсової роботи.

Методи дослідження, за допомогою яких здійснювалися добір та опрацювання фактичного матеріалу є обов’язковим елементом вступу. Методи дослідження – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Їх вибір диктується характером фактичного матеріалу, умовами й метою дослідження. У процесі написання курсової роботи можуть застосовуватися такі методи:

•  Методи кількісного і якісного аналізу (знаходження й виділення в тексті певних смислових понять, одиниць аналізу, що становлять інтерес для дослідника);
  •  Метод порівняння (встановлення подібності предметів і явищ дійсності, знаходження загального, властивого кільком предметам);
  •  Метод абстрагування (відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів та одночасне виділення однієї чи кількох найважливіших ознак, що цікавить дослідника);
  •  Методи аналізу і синтезу (аналіз дає змогу розчленувати предмет або явище на складові частини; синтез є наслідком поєднання окремих частин, рис предмета в одне ціле);
  •  Зворотний або елементарно-теоретичний аналіз і синтез (вивчення сутності досліджуваного явища, причиново-наслідкові зв’язки різноманітних явищ);
  •  Структурно-генетичний аналіз і синтез (виділення в складному явищі елементів і ланцюгів тих, що є центральними, головними і вирішально впливають на всі інші сторони об’єкта);
  •  Індукція та дедукція (дедукція – використання загальнонаукових положень під час дослідження; індукція – перехід від часткового до загального);
  •  Сходження від абстрактного до конкретного (мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні);
  •  Висновки за аналогією (порівняння нового поодинокого явища з іншим, відомим, схожим з ним);
  •  Зіставний (порівняння двох чи більше мов з метою пізнання їх подібності й відмінності);
  •  Описовий (планомірний опис мовних одиниць, їх систематизація, з’ясування особливостей будови й функціонування);
  •  Історичний (дослідження процесу розвитку мови, усіх її сторін, змін, зіставлення структурних елементів, які змінюються; встановлення внутрішньомовних і позамовних причин цих змін);
  •  Порівняльно-історичний (порівняння фактів розвитку мови на різних етапах її історичного розвитку; порівняння фактів розвитку двох чи кількох мов або їх діалектів);
  •  Структурний метод (пізнання мови як цілісної структури, елементи і частини якої співвіднесенні й пов’язані системою лінгвістичних відношень);
  •  Візуальний або графічний метод (це графи, схеми, діаграми, картограми, що дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об’єкт, наочно показати його складові) [6, с.19-21].

Одні з цих методів застосовуються під час написання курсової роботи з лінгвістичної тематики, інші – з лінгводидактичної.

Основна частина – це головний підрозділ курсової роботи, у якому розкривається її основний зміст. Він складається з розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів. Кількість і послідовність розділів залежить від характеру курсової роботи.

Основна частина поділяється на теоретичну і практичну. Теоретична частина передбачає аналіз й осмислення опрацьованої студентом наукової літератури з теми дослідження, а також висновки, які спонукають до дослідницьких розвідок.

Практична частина містить аналіз та опис мовних явищ, виявлених у процесі розробки теми, опис виконаного дослідницького завдання, розробку науково-методичних матеріалів, використаних під час педагогічної практики.

Висновки містять головні наукові результати, отримані студентом. Вони мають форму синтезу наукової інформації, накопиченої в основній частині, тобто послідовний, чіткий, логічний виклад усіх результатів та їх співвідношення з загальною метою і конкретним завданням, сформульованими у вступі. Це узагальнена, підсумкова оцінка проведеної роботи, у якій розкривається: а) у чому полягає зміст досліджуваної проблеми; б) до яких результатів дійшли; в) у чому практична цінність роботи; г) чи досягнуто мети дослідження; д) чи вирішено всі поставлені завдання.

Список використаних джерел становить одну з важливих складових курсової роботи, що відбиває самостійну творчу роботу студента. До списку не варто включати роботи, на які не було посилань у тексті і які фактично не були використані. Джерела подаються в алфавітному порядку і мають бути оформлені з урахуванням усіх необхідних вимог.

Додатки не є обов’язковим елементом курсової роботи і не входять до визначеного обсягу тексту. Їх варто робити тоді, коли теоретичний чи емпіричний матеріал надто великий і потребує додаткових сторінок. За формою це можуть бути таблиці, схеми, діаграми, моделі, графіки, ілюстрації, приклади вправ, фрагменти уроків.

2.6. Етапи підготовки курсової роботи

Загальною умовою успішного виконання курсової роботи є глибоке усвідомлення сутності досліджуваної проблеми. Тому її варто починати із засвоєння програмного матеріалу з досліджуваної проблеми, який викладено в змісті лінгвістичних дисциплін чи у шкільному курсі української мови та методики її навчання. Це дасть змогу скласти попередній план майбутньої роботи.

Виділяють такі етапи виконання курсової роботи:

1.  Вибір теми і консультація наукового керівника.
2.  Добір і опрацювання наукової літератури з теми курсової роботи.
3.  Збирання й опрацювання фактичного матеріалу.
4.  Написання чернетки (зв’язний виклад результатів самостійного вивчення, аналізу зібраного).
5.  Ознайомлення наукового керівника з роботою, врахування його міркувань, пропозицій, зауважень.
6.  Завершальне оформлення курсової роботи.
7.  Захист [21, с.4].

 Вибір теми й опрацювання наукової літератури

Першим етапом виконання курсової роботи є вибір теми та консультація наукового керівника. На вступній консультації студент отримує загальні настанови щодо роботи над темою: визначається обсяг матеріалу, що стане предметом дослідження, з’ясовується актуальність і новизна запропонованої проблеми, мета й поетапні завдання наукового пошуку, окреслюється попередній план роботи та основна література.

Самостійна робота студента починається зі складання бібліографії. Добір літератури здійснюється в такий спосіб:

1.  Найбільш важливі праці рекомендує науковий керівник.
2.  Вивчення спеціальної мовознавчої чи лінгводидактичної літератури, куди входять посібники, монографії, журнальні статті, в яких питання з теми висвітлюються в теоретичному плані.
3.  Вивчення додаткової літератури, що не має прямого відношення до обраної теми: перегляд каталогів у бібліотеці, складання картотеки монографій, статей.
4.  Укладання списку джерел, самостійно опрацьованих студентом, або тих, на які посилаються автори посібників, підручників, статей.
5.  У разі потреби студент звертається до довідників, посібників, словників, енциклопедій тощо.

Бібліографічні записи найбільш зручно роботи на спеціальних картках, виготовлених з цупкого паперу розміром 7,5 на 12,5 см. У зошиті робити такі записи небажано, оскільки під час кінцевого оформлення курсової роботи, коли необхідно буде подати список використаних джерел за алфавітом, буде незручно працювати з такими записами.

Послідовність запису в картці:

1.  Прізвище та ініціали автора (авторів, якщо їх кілька).
2.  Назва праці (записується з нового рядка без скорочень).
3.  Вихідні дані (місто видання, назва видавництва, рік видання, кількість сторінок).

Під час написання курсової роботи студент найчастіше звертається до підручників, посібників, збірників праць, журналів, збірок, художніх текстів тощо. Особливості їх бібліографічного опису подано у Додатку Д.

Виписуючи на картки бібліографічний матеріал, варто зазначати шифри, під якими подано книжки в каталозі. Це дозволить значно зекономити час і не доведеться щоразу під час замовлення книги звертатися до каталогу.

Таким чином, вивчення літератури проходить одночасно з її добиранням і є важливим етапом підготовки курсової роботи. Це дає можливість ознайомитися із сучасним станом питання, методами, формами та прийомами, які варто застосовувати у написанні курсової роботи.

Опрацювання дібраної літератури

Дібравши всю необхідну літературу, студент ґрунтовно вивчає і конспектує її. Читати літературу треба критично, щоб не потрапити в полон «чужих» думок. Опрацьовуючи наукові джерела, доцільно дотримуватися хронологічного принципу ознайомлення [2, с.17].

Читання й реферування – це творча робота. Тому слід не просто конспектувати, цитувати, механічно переказувати думки й погляди вчених, а критично їх сприймати, зіставляти погляди різних науковців, виявляти суперечності, якщо вони є, і своє ставлення до них: міркувати, коментувати, оцінювати, робити висновки. Процес читання – це процес не тільки сприймання, а й формування самостійних думок, умовиводів, висновків. Перш ніж висловити ту чи іншу думку, варто добре обдумати її, «виносити» і, тільки переконавшись у тому, що вона «визріла», – надати їй словесної форми.

Результатом опрацьованої літератури є два види матеріалів: конспекти й виписки. Тому треба дотримуватися певних вимог щодо цих записів:

1.  Конспектуючи будь-яку працю, студент повинен відшукувати в ній найважливіші думки, звертаючи особливу увагу на манеру викладу думок того чи іншого автора – від загального до конкретного чи навпаки. Залежно від цього головні думки, тези, ідеї подаються на початку або в кінці абзаців.
2.  У конспекті основні положення необхідно викладати словами автора. Якщо між кількома думками пропущено ланку менш суттєвих доказів чи роздумів, то для збереження логічного зв’язку можна пропущені думки передати своїми словами, обов’язково позначивши, на яких сторінках опрацьованого джерела знаходяться занотовані твердження, висновки тощо.
3.  На відміну від конспектів, виписки – це дослівно виписані цитати із зазначенням джерела. Цитатами слід користуватися уміло. Не можна зловживати ними, а використовувати тоді, коли є потреба зіставити суперечливі погляди або послатись на авторитетного вченого. Передавати цитату треба повністю, не обривати, тобто не опускати такої частини, без якої зміст цитованого може бути викривленим чи недостатньо зрозумілим.
4.  Обидва види записів рекомендується робити не в зошиті, а на картках. Пізніше це дозволить тематично згрупувати записи, об’єднати їх за хронологією розвитку ідей, за спільними чи відмінними ознаками тощо [21]. Записувати все слід тільки з одного боку аркуша чи картки, бо при систематизації записів їх потрібно буде об’єднувати.

На тих аркушах, де занотовується теоретичний матеріал, слід залишати поля для позначень, де саме (в якому розділі курсової роботи) варто використати дану виписку чи цитату. Ці позначення пізніше допоможуть систематизувати теоретичний матеріал, ілюструвати його цитатами, прикладами тощо.

Одночасно з роботою над літературою триває збір та опрацювання фактичного матеріалу, що є предметом дослідження й аналізу.

Виписування прикладів з досліджуваних художніх  текстів

Переважна більшість тем, рекомендованих для курсових робіт науково-дослідницького характеру, пов’язана з аналізом фактичного мовного матеріалу. Джерелом такого аналізу можуть слугувати твори різних стилів та жанрів української мови, різноманітні словники, а також конкретні носії мови, якщо досліджуються особливості усного мовлення, рівень сформованості умінь і навичок з певної теми чи розділу. Залежно від теми завдань це може бути:

•  один твір письменника певної історичної епохи;
•  декілька творів одного автора;
•  декілька творів різних авторів;
•  твори різних жанрів.

Приклади з текстів треба читати, добирати й виписувати якнайуважніше. Кожний приклад фіксується окремо: речення, словосполучення – на окремій картці, текст – на окремому аркуші, тобто збирається картотека прикладів.

Картотекою називається зібрання окремих карток, на яких виписано необхідний для розкриття теми матеріал. Для зручності їх краще виготовляти з цупкого паперу розміром не більше половини аркуша шкільного зошита й не менше 10 на 12 см.

Вимоги до карткування:

1.  Мовні факти (слова, словосполучення) треба подавати в мінімальному контексті – реченні, іноді для правильного визначення мовного явища слід фіксувати ширший контекст – кілька речень.
2.  Необхідне слово, словосполучення чи конструкція обов’язково виділяється (іншим кольором, шрифтом, підкреслюється).
3.  На кожній картці зазначається сторінка, на якій виписане явище подано у творі. Назва твору, його бібліографічні дані подаються у вступі чи у списку використаних джерел. Якщо мовний матеріал виписується з різних джерел, на картці зазначається назва твору й сторінка (за твором одного автора) чи прізвище, назва твору й сторінка (за творами кількох авторів).
4.  При карткуванні треба дотримуватися абсолютної точності: не можна скорочувати слова, переставляти, замінювати іншими; варто дотримуватися авторської пунктуації, розрядки (якщо така є).
5.  Якщо аналізоване мовне явище знаходиться в дуже великому за обсягом реченні, то його при переписуванні на картку можна скоротити, позначивши двома крапками місце розриву, пропуску. Але таке скорочення можливе за умови, якщо зміст скороченого речення буде достатнім для осмислення необхідного мовного факту. Наприклад:

Висвітлення в тексті курсової роботи зібраного мовного матеріалу зумовлюється тим, що теми дослідницького характеру потребують повної характеристики прикладів. Тому картотека здебільшого використовується в курсових роботах повністю. Кожне теоретичне положення має бути підтверджене ілюстративним матеріалом. Для цього треба добирати речення, що яскраво ілюструють певне мовне явище. Така ілюстрація в тексті завжди береться в лапки, мовне явище підкреслюється, а після речення в дужках подається посилання. Якщо прикладів на окреме положення виявляється надто багато, то воно ілюструється 10-15 одиницями, а решту карток підраховують і в роботі зазначають їх кількість. Картотека додається до курсової роботи у спеціальному конверті.

2.7. Етапи виконання курсової роботи

В оформленні результатів дослідження велике значення має дотримання вимог, які висуваються до робіт такого типу. Дослідникові необхідно навчитися вибирати головне та істотне, уникати нагромадження непотрібних слів, писати просто, зрозуміло, стисло й чітко.

Текст рукопису, як відомо, ділиться на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, що полегшує читання й сприймання матеріалу.

Підготовка й написання курсової роботи складається з таких етапів:

1. Складання плану роботи (змісту)

Писати курсову роботу треба за планом (у роботі позначається словом ЗМІСТ). Написані без плану роботи відрізняються непослідовністю викладу думок, хаотичністю в розкритті й розвитку теми, відсутністю логічних зв’язків між частинами тексту, прогалинами і недоречними повтореннями. Складання плану – виключно важлива робота і перед написанням курсової роботи, і в процесі її написання. План дає чітку, ясну перспективу всієї творчої праці.

Зміст курсової роботи формується за три етапи. Його пункти оформлюються називними реченнями. План курсової роботи :

1. На початку роботи складається первинний варіант плану, що охоплює вузлові питання, яким будуть підпорядковані теоретичний матеріал, узагальнення та приклади. Цей варіант має форму простого плану.

2. У процесі реферування літератури і збирання фактичного матеріалу план розширюється: удосконалюється його зміст і форма (має більш детальну рубрикацію); більш помітним стає зв’язок розділів і підрозділів, пунктів і підпунктів, їх співвіднесеність. Це вторинний варіант плану: складний, розгорнутий, за яким пишеться курсова робота в першій редакції. Чим він буде ширший і конкретніший, тим ясніше відбиватиме загальний зміст курсової роботи та її цілеспрямованість.

3. Після написання роботи в останній редакції розгорнутий план можна до певної міри скоротити, згорнути (якщо в цьому є потреба). Це його третій і остаточний варіант.

2. Написання тексту курсової роботи

Перш ніж приступити до написання курсової роботи, слід зібрати фактичний матеріал, записи з опрацьованої літератури, свої зауваження, виписки, цитати; упорядкувати все за розділами, підрозділами, темами тощо у такій послідовності, як того вимагає план. Переглянувши зібраний матеріал, варто ще раз уточнити план курсової роботи і подати керівникові на затвердження. Після цього можна приступати до написання першого варіанту тексту курсової роботи.

Робота має таку рубрикацію: розділи, підрозділи, пункти, як і зазначено в частині зміст.

Письмове оформлення курсової роботи починається зі ВСТУПУ. Однак практика показує, що вступ у процесі роботи над текстом і після завершення роботи можна переробити, доопрацювати.

У вступі обґрунтовується тема (чому автор обрав саме її); вказується матеріал, який став джерелом для роботи; окреслюються завдання, місце теми серед загальної проблематики; визначається, який інтерес становить розробка теми для певної галузі мовознавчої науки, яке значення має досліджуване питання для роботи в школі.

Вступ повинен бути стислим, виразним, написаним на 2-3 сторінках. Його призначення – підвести до розкриття теми в головній частині.

У головній частині – виклад курсової роботи – розкривається тема. На основі самостійних спостережень і вдумливого аналізу тих чи інших мовних фактів, у ній подається розгорнутий виклад питань, окреслених темою, розвиваються теоретичні положення і, можливо, висуваються нові – свої, підтверджені прикладами.

Способи викладу основної частини можуть бути різними: міркування, розповідь, опис. Окрім того, інколи один розділ можна викласти у формі міркування, другий – у формі розповіді чи опису тощо. Форма викладу диктується темою і фактичним матеріалом роботи.

Теоретичні положення основної частини варто ілюструвати прикладами. Кількість ілюстрацій залежить від специфіки фактичного матеріалу. Мовні факти, введені у текст викладу, треба виділяти – підкреслювати, виділяти шрифтом чи розрядкою.

Розмір основної частини роботи визначається специфікою теми, особливостями стилю автора, проте він не повинен перевищувати 20-22 сторінки.

У заключній частині треба стисло сформулювати ті висновки, яких автор дійшов у результаті вивчення літератури й дослідження фактичного матеріалу. Висновки подаються на 2-3 сторінках друкованого тексту.

Увесь виклад роботи має бути струнким, розчленованим на частини, розділи, підрозділи – озаглавлені й позначені цифрами, відповідно до складеного плану.

Студент має оволодіти писемним науковим мовленням, дотримуватися логічного викладу думок і правильного оформлення тексту курсової роботи.

Перша сторінка роботи – титульна, друга відводиться для змісту, наступні – для її тексту, який пишеться тільки з одного боку аркуша.

3. Мова і стиль курсової роботи

Не менш важливим є стиль викладу. Думки треба викладати ясно, точно, дохідливо, дотримуватися правильної будови речень, уникати одноманітних виразів, великих синтаксичних конструкцій, канцелярських зворотів, штампів, пишних фраз. Робота повинна бути бездоганно грамотною. Навіть незначна кількість орфографічних чи пунктуаційних помилок може значно вплинути на оцінку роботи, незважаючи на те, що з боку змісту і композиції робота була бездоганною.

Характерною особливістю наукової мови є смислова завершеність, цілісність і зв’язність думок. Для вираження логічних залежностей у мові служать спеціальні функціонально-лексичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (по-перше, отже, таким чином, насамперед та ін.); причиново-наслідкові відношення (тому, завдяки цьому, крім того та ін.); перехід від однієї думки до іншої (звернімося до…, розгляньмо… та ін.); підсумок, висновок (отже, все сказане дає змогу дійти висновків… та ін.). Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники (такий, названий та ін.). Основна функція наукового стилю – повідомлення. Її реалізація досягається шляхом доведення теорії, обґрунтування гіпотези, через повідомлення наслідків дослідження, з’ясування явищ, систематичного викладу певних знань, що зумовлює логічний характер викладу.

На мовно-стилістичне оформлення тексту впливають: відідієслівні та абстрактні іменники (дослідження, вивчення, знання, експеримент, аналіз); уживання дієслів недоконаного виду минулого часу дійсного способу, пасивних конструкцій (у праці розглядаються, вважаємо за необхідне виділити, варто виділити такі чинники та ін.), вказівні займенники (цей, той, такий), прийменники (протягом, згідно з, у результаті та ін.).

Синтаксис наукової мови характеризується вживанням складних речень різних видів із чіткими синтаксичними зв’язками (складнопідрядні, складносурядні речення). Стиль роботи – безособовий монолог, який ведеться від третьої особи. Замість займенника я вживається займенник ми, що дає змогу висловити власну думку як позицію певної групи людей, наукової школи. Тому в тексті варто вживати такі словосполучення як: на нашу думку, ми вважаємо, нами окреслено коло питань тощо.

Варто звернути увагу, що пункти змісту оформлюються називними реченнями.

До основних якостей тексту курсової роботи необхідно віднести  правильність, точність, логічність, стислість, ясність, багатство й різноманітність мовлення як в усній, так і в писемній формі. Правильність досягається досконалим володінням нормами сучасної літературної мови. Точність – умінням добирати слова, що повністю відповідають смислу висловленої думки. Стислість досягається вмінням уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації. Ясність – це вміння писати доступно й дохідливо. Багатство мовлення характеризується використанням великої кількості мовних одиниць, що відрізняються за смислом і будовою. Різноманітність – це використання різних мовних засобів для вираження однієї й тієї ж думки.

2.8. Технічне оформлення роботи

Загальні вимоги

Неодмінна вимога, що висувається до курсової роботи – її охайне та бездоганне технічне оформлення

Курсова робота виконується в обсязі 25-30 друкованих сторінок тексту без урахування додатків, списку використаних джерел.

На написання вступу відводиться приблизно 2-3 сторінки, основної частини – 20-25 сторінок, висновків – 2-3 сторінки.

Роботу друкують машинописним способом, за допомогою комп’ютера або пишуть від руки на одній стороні аркуша білого паперу  формату А-4 (210×297 мм), дотримуючись таких розмірів полів: ліве – 40 (45) мм, праве – 15 (10) мм, верхнє і нижнє – 20 мм. Рекомендований шрифт – Times New Roman Cyr текстового редактора Word розміру 14 пунктів із полуторним міжрядковим інтервалом.

Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору. Якщо робота виконується від руки особисто автором, колір чорнила має бути чорним, а розмір літер – не менше 2,5 мм.

Усі сторінки роботи нумеруються в правому верхньому кутку, починаючи з 3 сторінки (титульна сторінка та зміст роботи не нумеруються).

Текст основної частини поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Заголовки структурних частин вступ, розділ, висновки, список використаних джерел, додатки друкують великими напівжирними літерами посередині рядка симетрично до тексту. Заголовки до підрозділів друкують маленькими напівжирними літерами (крім першої великої) посередині рядка. Титульну сторінку оформляють відповідно до вимог до написання курсових робіт.

На другій сторінці вміщується план (ЗМІСТ) курсової роботи. Далі наводиться виклад теми роботи з указівкою всіх розділів, підрозділів, формулюванню яких відповідає назва розділів, підрозділів у змісті і які подаються великими літерами (ВСТУП, РОЗДІЛ). Заголовки підрозділів подаються малими літерами (крім першої великої). Відстань між заголовком і текстом дорівнює 3-4 інтервалам. Кожний розділ треба починати з нової сторінки. У викладі основної частини необхідно дотримуватися абзаців. Цитати варто подавати за правилами українського правопису.

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, схем тощо подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної кількості сторінок курсової роботи. На титульному аркуші номер сторінки не проставляється.

Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, після номера крапку не ставлять, а потім з нового рядка друкують заголовок розділу, у кінці якого крапку теж не ставлять.

Підрозділи нумерують у межах певного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу також ставиться крапка, потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу, наприклад:

розділ 2

характеристика фразеологізмів у творах

олеся гончара

1.  Класифікація фразеологізмів

Пункти й підпункти нумеруються в межах кожного розділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту (підпункту), між якими сталять крапку, наприклад: 2.1.3. (третій пункт першого підрозділу другого розділу). Потім у тому ж рядку подається назва підрозділу, наприклад:

2.1.3. Індивідуальні фразеологізми у творах Олеся Гончара

Ілюстрації, схеми, графіки, таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Наприклад:

Схема 1.1.

Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання мови

                        

                                                                                                                                  

.

Ілюстрації, таблиці, розміщені на окремих сторінках курсової роботи, включають до загальної нумерації сторінок.

Цифровий матеріал зазвичай оформляється у вигляді таблиць. Усі таблиці в роботі потрібно оформляти однотипно, наприклад:

Таблиця (номер)

Назва таблиці

1
2
3

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово Таблиця починають з великої літери. Наприклад:

Таблиця 2.1.

Орієнтовне співвідношення вправ

у підручниках “Українська мова” для 5 – 7 класів

Клас	Всього вправ	Вправи, що містять текст	Вправи, що містять національно марковану лексику
5	483	198	118
6	717	156	102
7	731	135	84

Таблицю розміщують у тексті після першого згадування про неї. Якщо вона складається з великої кількості рядків, то її можна переносити на інший аркуш, але краще її не розривати. При перенесенні назву вміщують тільки над її першою частиною.

Посилання

Під час написання курсової роботи студент повинен подавати посилання на наукові джерела, на ідеях, висновках яких ґрунтується дослідження, або на матеріали, окремі результати з яких наводяться в роботі. Якщо використовують відомості з монографій, статей тощо з великою кількістю сторінок, тоді в посиланнях необхідно вказати номер сторінки джерела, на яке дано посилання. Посилання на наукову літературу подають у квадратних дужках [14], де зазначають номер джерела за алфавітним порядком у списку використаних джерел та номер сторінки звідки взята ця цитата [14, с.34]. Якщо робота описується повністю, то в дужках зазначається тільки її порядковий номер, наприклад: “…ця проблема розглядалася в працях учених…   [1; 27; 45; 53]”.

Такий спосіб посилань дозволяє значно зекономити обсяг тексту роботи. Однак треба пам’ятати, що оформлення посилання на певне джерело має відповідати його місцю в бібліографічному списку використаної літератури.

Список використаних джерел

Після висновків подається список використаних джерел в алфавітному порядку. До списку включають усі використані автором курсової роботи джерела незалежно від того, де вони надруковані: в окремому виданні, у збірнику, журналі, газеті тощо.

Джерела розміщують у списку в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. У списку використовується наскрізна нумерація використаних джерел, а не нумерація за розділами. Відомості про праці, включені до списку, необхідно подавати за вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв джерел (Додаток Д).

Додатки

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку посилань у тексті.

Кожен додаток повинен починатися з нової сторінки, обов’язково мати заголовок, розміщений симетрично до тексту й надрукований чи написаний угорі малими літерами з першої великої букви. Посередині рядка над заголовком розміщують слово Додаток і його порядковий номер [21, с.37].

2.9. Оцінювання курсової роботи

В останній редакції курсову роботу студент у встановлений термін подає керівникові на перевірку. Після встановленого терміну курсова робота на перевірку не приймається.

Студент, який не виконав курсову роботу, не переводиться на наступний курс і відраховується з університету.

Керівник уважно перевіряє роботу. Під час її перевірки звертається увага на такі питання:

1.  Композиція курсової роботи: зміст (план), позитивне й негативне в його оформленні; система викладу: як розкрито в роботі питання, зазначені в змісті, і в якому обсязі; пропорційність частин; повнота використання літератури; послідовність, логічність викладу, зв’язок окремих частин роботи.
2.  Зміст курсової роботи і якість наукового апарату та його оформлення; критичне ставлення до поглядів різних авторів; правильність висловлених теоретичних положень, тверджень та розроблених на основі самостійного аналізу дібраного фактичного матеріалу висновків, повнота викладу.
3.  Мовностилістичне оформлення роботи: культура мови автора, додержання орфографічних, пунктуаційних і стилістичних норм літературної мови.
4.  Зовнішнє оформлення роботи: почерк (якщо це рукопис, а не комп’ютерний набір), поля, виділення окремих частин за допомогою певних знаків (арабських цифр, позначок) та за допомогою абзаців; логічні переходи, що пов’язують окремі частини викладу; точне оформлення цитат, посилань на джерела; додержання правил оформлення бібліографії.
5.  Особлива увага звертається на вміння самостійно викласти матеріал теми, творчо використати опрацьовану наукову літературу.

Аналіз роботи складається з трьох частин:

•  Стислий огляд позитивних якостей роботи.
  •  Докладний аналіз істотних недоліків та помилок у ній.
  •  Висновки й оцінка роботи.

Якщо в роботі наявна велика кількість помилок (орфографічних, пунктуаційних, стилістичних), то вона оцінюється «незадовільно» навіть тоді, коли зміст і композиція вповні відповідають вимогам.

Неохайно написана чи оформлена робота повертається авторові для належного її оформлення.

Якщо зовнішнє оформлення роботи (титульна сторінка, бібліографія, цитати і посилання на джерела та ін.) містить незначні порушення, то (хоча в цілому робота має позитивні якості) оцінка роботи знижується на один бал, а якщо таких порушень багато, то пропонується їх виправити.

Курсові роботи, оцінені «задовільно» та «добре»,.після перевірки повертаться авторові для удосконалення.

Роботи, оцінені «незадовільно», повинні бути написані заново з урахуванням зауважень і пропозицій наукового керівника.

2.10. Захист курсових робіт

Захист курсової роботи – це завершальний етап роботи студента над дослідженням. Він проводиться публічно перед комісією у складі 2-3 викладачів кафедри, у т.ч. керівника курсової роботи та за присутності студентів-однокурсників.

Студент до захисту готує доповідь, яку викладає чітко й розбірливо, виразно і просто, щоб сама форма його виступу приваблювала учасників захисту. У доповіді корисно вдаватися до такого прийому, як звернення до учасників засідання: зверніть увагу на…, таким чином …, з викладеного вище видно, що… і под.

Результати захисту курсових робіт оцінюються за національною та європейською системами. Оцінка виставляється керівником курсової роботи у день захисту в залікову книжку та відомість і враховується при виведенні загального підсумку навчання студента.

Протокол захисту курсових робіт ведеться в кожній комісії окремо. У ньому фіксується тема, прізвище, ім’я та по батькові студента і його наукового керівника, питання, що були поставлені під час захисту роботи тощо. Після виставлення оцінки протокол підписує кожен член комісії. Протоколи зберігаються на кафедрах протягом п’яти років.

Захист курсової роботи проводиться орієнтовно в такій послідовності:

•  Студент у своєму виступі стисло (5-10 хвилин) обґрунтовує актуальність  теми; мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, коротко передає зміст роботи: що вдалося встановити, виявити, довести, якими методами це досягнуто та розкриває висновки, до яких дійшов у результаті дослідження, робить огляд використаної літератури.
•  Студент відповідає на запитання, поставлені членами комісії та присутніми на захисті студентами.
•  Керівник коротко рецензує роботу, вказуючи на позитивне й недоліки в роботі, та пропонує оцінку.  
•  У прикінцевому слові студент відповідно реагує на зауваження керівника: погоджується з ними чи захищає свої погляди, твердження, положення і дякує за допомогу в написанні роботи.
•  Рішення комісії про оцінку роботи. Результати захисту курсової роботи оцінюються з урахуванням якості виконаної роботи та рівня її захисту.
•  На завершення захисту курсових робіт керівник відповідає на запитання, що виникли в студентів у ході захисту робіт, інформує про досягнуті успіхи, звертає увагу на типові недоліки й дає конкретні поради щодо їх ліквідації, вказує шляхи подальшого підвищення наукового рівня самостійності дослідницької роботи.
•  Кращі роботи рекомендуються для обговорення на засіданні гуртка, студентській науково-практичній конференції, опублікування в студентських наукових збірниках.  

Курсові роботи зберігаються на кафедрах протягом одного року, а потім ліквідуються за актом. Акти зберігаються на кафедрах разом із протоколами захисту курсових робіт п’ять років.

Такий детальний аналіз технології написання і захисту курсової роботи стане в нагоді студентам, як пишуть дипломні й магістерські (випускні) роботи. Різниця полягатиме лише в складності проблеми, вищому рівні самостійності й необхідності глибше осмислювати, аналізувати та інтерпретувати досліджувану проблеми, спираючись на попередній досвід.

розділ 3

основні Вимоги до написання й захисту

випускних робіт

3.1. Загальні положення про виконання робіт

Одним з ефективних шляхів якісної підготовки філологів, викладачів української мови та вчителів-словесників є поліпшення організації самостійної роботи студентів, підготовка їх до творчої діяльності. Вони мусять не лише глибоко оволодіти програмовим матеріалом, а й навчитися самостійно вдосконалювати свої знання, набуваючи навичок дослідника.

Навчально- й науково-дослідницька робота студентів має на меті поглибити теоретичні знання, навчити самостійно опрацьовувати наукову літературу, проводити дослідження мовних явищ чи навчально-виховного процесу в школі, робити на основі цих досліджень певні наукові висновки.

Основні форми навчально- й науково-дослідницької роботи – це участь у наукових гуртках, проблемних групах, студентських конференціях, всеукраїнських конкурсах; написання рефератів і курсових робіт. Однією з найбільш складних форм науково-дослідної роботи студента є випускні (дипломні та магістерські) роботи. Вони виконуються на випускних курсах, коли у студентів уже нагромаджено значний досвід дослідницької роботи.

Випускні роботи виконуються на завершальному етапі навчання, і вимагають від студентів значних інтелектуальних і творчих зусиль, напруження волі й концентрації уваги на головному предметі дослідження. Основною їх метою є виявлення підготовленості студентів до науково-дослідницької творчості, що дозволило б оцінити:

•  готовність випускників до наступної професійної діяльності; рівень їх навичок самостійної роботи з урахуванням сучасних інформаційних технологій;
•  ступінь відбиття сучасного стану мовознавчої науки, передових тенденцій психології, дидактики, теорії та методики навчання й виховання;
•  уміння застосовувати знання, уміння й навички до наукового дослідження;
•  наукову новизну або практичну значущість;
•  актуальність тематики та використання передового професійного досвіду;
•  результати, отримані дипломниками в процесі педагогічного експерименту;
•  узагальнення й аналіз матеріалів літературних джерел: монографій, наукових і методичних журналів, періодичних видань, архівних документів.

Основні завдання випускної роботи:

•  розвиток наукового мислення;
•  добір та опрацювання наукової літератури й відбір необхідного матеріалу;
•  творче осмислення досліджуваної проблеми, використання досвіду роботи вчителів і власного досвіду педагогічної практики;
•  експериментальна перевірка (для дипломних, магістерських робіт з лінгводидактики) висунутих наукових передбачень, аналіз фактологічного матеріалу;
•  виконання індивідуальної роботи з конкретної теми й виявлення при цьому повної обізнаності з науковою літературою та умінь самостійно  розкрити зміст досліджуваної теми.

Випускна робота – індивідуальне завдання науково-дослідницького, творчого характеру, яке виконує студент на завершальному етапі фахової підготовки, одна з форм виявлення теоретичних і практичних знань; уміння застосовувати їх при розв’язанні конкретних наукових, творчих, соціальних і виробничих завдань та містить елементи наукової новизни в певній галузі знань або напрямі практичної діяльності.

До випускних робіт студентів ставляться такі вимоги:

•  актуальність проблеми;
•  визначення стратегії дослідження, його мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження;
•  організація й етапи проведення дослідження;
•  доступність висновків і рекомендацій для використання їх у практичній діяльності.

Науковими керівниками випускних робіт призначаються професори й доценти (магістерські роботи), професори, доценти, старші викладачі (роботи освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»).

Тематика дипломних (магістерських) робіт своїм змістом не виходить за межі програм з мовознавчих дисциплін та лінгводидактики й охоплює всі основні їх розділи. Зміст випускних робіт передбачає ґрунтовні знання з вивчених дисциплін, обізнаність з інноваційними процесами, новими технологіями шкільної освіти [15, с.17].

Студентам надається право пропонувати свою тему випускної роботи з обґрунтуванням доцільності її розробки. У таких випадках перевага надається темам, що продовжують тематику виконаної курсової роботи, або таким, що безпосередньо пов’язані з місцем майбутньої професійної діяльності випускника.

Випускні роботи виконуються студентами як денної, так і заочної форм навчання.

Заміна складання всіх державних випробувань захистом випускної роботи вказаних форм навчання проводиться за розпорядженням ректорату.

Від складання усіх модулів комплексного державного екзамену при захисті випускної роботи можуть звільнятися студенти, що претендують на отримання диплома з відзнакою; студенти, що є призерами всеукраїнських та міжнародних олімпіад, змагань, конкурсів; мають середній бал заліково-кредитної книжки 4 і вище.

Інші категорії випускників освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» звільняються від складання того модуля державного екзамену, з якого підготовлена випускна робота.

Дозвіл на заміну складання модуля державного екзамену захистом випускної роботи дає перший проректор після рішення експертної комісії.

Керівники інститутів та декани факультетів за погодженням із завідувачами кафедр подають у ректорат до 15 листопада рапорти про затвердження тематики випускних (дипломних) робіт студентів, склад наукових керівників, рецензентів.

Наказ видається ректором на підставі рішення вченої ради ВНЗ не пізніше грудня. Зміни щодо тематики випускної роботи вносяться наказом ректора не пізніше березня.

За одним керівником закріплюється не більше восьми випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»; не більше п’яти випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр».

Учена рада ВНЗ у вересні-жовтні затверджує план роботи із студентами-випускниками.

1.  Нормативні параметри форматування

наукової роботи

Випускну роботу друкують за допомогою комп’ютерної техніки на одній стороні аркуша білого паперу формату А 4 (210 х 297 мм) з книжною орієнтацією до 28-30  рядків на сторінці та 60-65 знаків у кожному рядку, кожна прогалина між словами рахується за один знак. За необхідністю можна використовувати також папір формату АЗ (297 х 420 мм) для виконання таблиць та ілюстративного матеріалу. Закінчена робота повинна мати тверду палітурку.

Оформлення випускної роботи за допомогою комп’ютерної техніки виконується з використанням шрифтів текстового редактора Word (або більш високої версії) з полуторним міжрядковим інтервалом і кеглем 14 пунктів (у дюймі 72 пункти). Широко використовуються шрифти Times New Roman або Courier New.

Шрифти машинописний і Courier New відносяться до категорії моноширинних (усі букви й інтервали мають однакову ширину). Шрифт Times New Roman належить до категорії таких, що масштабуються, тобто літери, знаки, інтервали мають різну ширину. Тому при застосуванні різних типів шрифтів рядки з однаковими берегами сторінки вміщують різну кількість знаків. Стандартна кількість знаків у кожному рядку в межах 60-65 зберігається за умов застосування різних величин берегів сторінки для різних шрифтів.

Кількість знаків у роботі визначає її обсяг. За одиницю обсягу авторського твору прийнято авторський аркуш, який дорівнює 40 тис. друкованих знаків разом з літерами, розділовими знаками, цифрами, а також прогалинами між словами. Якщо на сторінці 30 рядків, а в кожному рядку – близько 60 знаків, кількість знаків на сторінці 1800. Тоді один авторський аркуш складатимуть 40000 : 1800 = 22 сторінки.

Усі  сторінки випускної роботи нумерують від титульного аркуша до останньої сторінки. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють арабськими цифрами в правому верхньому куті сторінки без будь-яких додаткових знаків (тире, крапки).

Відстань між назвою розділу і наступним текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам, тобто текст повинен починатися після одного пропущеного рядка. Така ж відстань витримується між кінцем тексту й заголовком підрозділу, заголовком розділу й підрозділу.

Міжрядковий інтервал у заголовку розділу або підрозділу повинен бути таким же, як і в тексті роботи.

Абзацний відступ повинен дорівнювати 8-12 мм.

Не дозволяється розміщувати назву підрозділу, пункту й підпункту в нижній частини сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Текст випускної роботи треба набирати на комп’ютері, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 (45) мм, верхнє і нижнє – не менше 20 мм, праве – 15 (10) мм. Абзацний відступ має бути однаковим по всьому тексту в межах 12-20 мм.

Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

Обсяг випускної роботи

Обсяг основного тексту випускної роботи залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня і групи спеціальностей становить: дипломні роботи – 50- 60 сторінок; магістерські – 90-100 сторінок.

3.3. Основні вимоги до випускних робіт

Випускна робота виконується на підставі глибокого вивчення літератури зі спеціальності (підручників, навчальних посібників, монографій, періодичної літератури, журналів, у тому числі й іноземною мовою, нормативної, довідкової літератури тощо).

У кожній випускній роботі повинна бути розроблена основна тема відповідно до програми, що схвалена випускаючою кафедрою, включаючи окремі сучасні й перспективні теоретичні та практичні питання.

За прийняті в роботі рішення та правильність усіх даних відповідає студент – автор випускної роботи.

Розробка випускної роботи здійснюється на основі аналізу наукової літератури й зібраного фактичного матеріалу або за конкретними матеріалами навчальних закладів, зібраних за час переддипломної практики студентів денної форми навчання та за місцем основної діяльності студентів заочної форми навчання. Окремі випускні роботи можуть бути виконані за підсумками навчально-дослідницької роботи студента.

Випускні роботи повинні відповідати таким вимогам:

1.  Ту чи іншу тему може взяти лише один студент.
2.  Робота має носити пошуковий, проблемний характер і сприяти розвитку в студента науково-дослідницьких умінь і здібностей.
3.  Кожна тема супроводжується коротким викладом проблематики, яку необхідно розкрити в роботі. З основними аспектами роботи науковий керівник знайомить студента на першій консультації.
4.  У ході опрацювання теми студент може доповнювати і дещо змінювати основні її напрями й розширювати, уточнювати досліджувану проблему.
5.  Опрацьовуючи наукову літературу (особливо статті з проблеми дослідження), слід зважати, що різні автори можуть висловлювати неоднакові погляди на суть проблеми, шляхи її розв’язання.
6.  Під час написання роботи необхідно ретельно обдумувати ілюстративний матеріал, прагнути, щоб він відображав сучасний стан досліджуваної проблеми [15, с. 18].

1.  Методика та організація наукового дослідження

Наукове дослідження є складним, багатоаспектним, аналітичним процесом, який має свою логіку, методику та організацію.

У цьому процесі можна виділити певні етапи:

•  визначення наукової проблеми й теми дослідження;
•  формулювання мети і завдань дослідження;
•  збір і обробка фактичного матеріалу;
•  аналіз та оформлення результатів наукового дослідження;
•  застосування на практиці.

Першим етапом дослідження є визначення його теми. Позитивний результат будь-якого дослідження значною мірою залежить від правильної постановки та обґрунтування проблеми (грец. – складність, завдання, перешкода) самого дослідження, оскільки її складніше знайти, ніж вирішити, бо для першого потрібна уява, а для другого – тільки вміння.

Якщо висунута проблема нічому не суперечить, то вона може стати безплідною, неактуальною. Тому наукові дослідження спрямовані на пошук нових, більш прогресивних та ефективних способів вирішення завдань різних наук, у т.ч. мовознавчої та лінгводидактичної.

Якщо поставлену проблему обґрунтовано, то відповідно окреслено напрям дослідження.

Проблеми дослідження можуть визначатися:

•  безпосередніми потребами практики наукової та навчально-виховної роботи;
•  запитами середньої та вищої школи, реалізації мовної освіти в Україні;
•  внутрішнього розвитку мовознавчої науки та її окремих напрямів;
•  аналізом недосліджених сторін теорії та практики мовознавчої та лінгводидактичної науки.

Проблема дослідження – це теоретичне або практичне питання, що має значення для розвитку певної галузі науки і може бути розв’язане наявними засобами наукового дослідження.

Проблема має бути відображена в темі дослідження, що відбиває рух від уже досягнутого наукою, традиційного, до нових підходів у її вирішенні. Тема дослідження відображає конкретний напрям науково-дослідницької роботи, що забезпечує цілісність дослідження.

Першим етапом розробки наукового апарату дослідження є обґрунтування актуальності досліджуваної проблеми, що передбачає:

•  посилання на державні документи, у яких зумовлюється важливість розв’язання даної проблеми;
•  визначення практичних потреб удосконалення певних складових навчання й виховання;
•  характеристику недостатності наукових знань, на збагачення й доповнення яких спрямоване дослідження.

Практика свідчить, що часто у випускних роботах спостерігається розмитість формулювання теми, у якій не визначено, що треба досліджувати. Це призводить до того, що об’єкт і предмет дослідження не узгоджуються з темою, а тема не конкретизується методами дослідження. Визначення цих складових наукового апарату є дуже важливим, оскільки від них значною мірою залежить ефективність наукового дослідження.

Чим конкретніше сформульовано тему дослідження, тим легше визначити об’єкт і предмет роботи, її мету й завдання.

Об’єкт дослідження – частина об’єктивної реальності, що на даному етапі стає предметом теоретичного чи практичного дослідження.

Предмет дослідження – окремий бік, властивості об’єкта, що досліджуються з певною метою. Предметом можуть бути зміст, форми, методи організації й проведення навчального процесу тощо.

Об’єкт дослідження виступає загальною сферою пошуку, а предмет – те конкретне, що виявляється. Один і той же об’єкт може аналізуватися в різних напрямах. Тому визначення предмета можна розуміти як вирізнення певної сторони дослідження, як припущення про найсуттєвішу характеристику об’єкта, що вивчається.

Важливою вимогою є відповідність предмета об’єктові дослідження. Предмет – вужче поняття, ніж об’єкт, він – частина, сторона, елемент об’єкта. Якщо об’єктом виступає процес навчання, то предметом можуть бути методи, форми, зміст, умови тощо.

При визначенні об’єкта й предмета дослідження студенти часто допускають помилки такого плану:

•  неточність у визначенні об’єкта й предмета дослідження;
•  змішування, паралелізм або дублювання об’єкта й предмета дослідження.

Визначивши об’єкт і предмет дослідження, можна сформулювати мету наукової роботи. Це дає можливість вирішити, якого кінцевого результату прагне дослідник.

Мета дослідження – це авторська стратегія в одержанні нових знань про об’єкт і предмет дослідження. Формулювання мети спрямоване на кінцевий результат, що має одержати дослідник у науково-дослідницькій діяльності.

Мета завжди відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію. Якщо в темі дослідження розкривається що і для чого досліджується, то в меті – не тільки те, що досліджується, але й яким чином буде відбуватися дослідження. 

Ключовими словами у формулюванні мети виступають або дієслова в неозначеній формі (дослідити, описати, здійснити, вивчити, розкрити тощо), або відповідні віддієслівні іменники (дослідження, опис, вивчення, розкриття тощо). Оскільки мета – це поняття ширше, ніж завдання, тут часто вживаються такі означення: комплексний, всебічний (комплексний аналіз, всебічне дослідження, вивчення).

Предмет і мета дослідження повинні відповідати вимогам:

•  актуальність і відповідність соціальному замовленню;
•  наукова новизна (не повторювати відоме);
•  практична значущість.

Завдання дослідження – конкретизація загальної мети, цілей з урахуванням предмета дослідження. Виділяються завдання, зорієнтовані на:

•  визначення етапів наукового пошуку;
•  виявлення найсуттєвіших ознак об’єкта наукового дослідження;
•  обґрунтування системи засобів, необхідних для розв’язання наукової проблеми;
•  усебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, причин, недоліків і труднощів у її розв’язанні;
•  експериментальну перевірку пропонованої системи засобів, необхідних для розв’язання наукової проблеми;
•  розробку рекомендацій щодо практики використання результатів дослідження.

Формулювання завдань може починатися сполуками: визначити засади, з’ясувати статус, обґрунтувати використання,  визначити межі поширення, з’ясувати семантику, дослідити походження, проаналізувати структуру, описати функціонування, постежити методику застосування,  визначити специфіку  тощо.

Важливими характеристиками дослідження є новизна отриманого знання та його значення для науки і практики.

Методи дослідження. Метод – це шлях дослідження, спосіб досягнення рішень конкретних завдань, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності. Методи дослідження учені кваліфікують: за метою дослідження, джерелами нагромадження інформації, способами обробки й аналізу даних досліджень тощо. За метою дослідження виділяються методи теоретичного пошуку й методи виявлення шляхів удосконалення практики.

За джерелами нагромадження інформації методи дослідження поділяються на методи вивчення теоретичних джерел і методи вивчення реальної дійсності. До методів вивчення процесу в реальних умовах відносимо спостереження, бесіди, анкетування, аналіз документів поточної звітності, карткування зібраного матеріалу, експеримент тощо.

За логікою ведення досліджень слід виділити такі методи: вивчення стану досліджуваної проблеми, виклад та інтерпретація наукових результатів або висновків.

За способом обробки й аналізу даних дослідження виділяються методи якісного аналізу та кількісного опрацювання матеріалів (статистичний або нестатистичний). Здебільшого ці методи застосовуються у взаємозв’язку, оскільки кількісні методи не виключають необхідності якісного аналізу результатів дослідження або експерименту.

Як зазначалося вище, завдання дослідника полягає в тому, щоб не формально користуватися набором відомих методів, а для кожного етапу визначати свій оптимальний комплекс методів.

При цьому треба дотримуватися відповідних вимог:

•  застосовувати таке поєднання методів, яке б дозволило одержати різнобічні дані про історичні події, факти, особистості;
•  методи, що застосовуються, повинні забезпечити одночасне вивчення подій, фактів, особистостей;
•  узяті на озброєння методи повинні відбивати динаміку розвитку лінгвістичної, мовознавчої чи методичної науки, соціальних подій у певний проміжок часу;
•  важливо брати на озброєння такі методи, які б давали змогу одержати дані про історичні події, факти, мовознавців, письменників, учених-лінгводидактів та їхні праці з якомога більшої кількості джерел;
•  методи повинні активізувати не лише процес дослідження та його результати, а й умови, в яких вони функціонують.

Щоб виконати всі ці умови, дослідник повинен володіти великим арсеналом методів наукового дослідження.

У дослідженні мовних фактів, особливостей навчання мови в середніх закладах освіти використовуються такі вихідні прийоми аналізу, що практикуються в будь-якій науці (їх ще називають загальнонауковими методиками дослідження): індукція і дедукція, аналіз і синтез, зіставлення та ін.

Індукція – це такий прийом дослідження, коли на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; це узагальнення результатів окремих конкретних спостережень. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища з розгляду одиничних об’єктів, а далі, йдучи від конкретних випадків, приходять до загального положення, тобто науковий пошук рухається від фактів до узагальнення, методисти – із спостереження й аналізу навчального процесу, вивчення передового педагогічного досвіду.

Дедукція – поняття протилежне індукції, це перехід від загального до окремого. На підставі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення. В основі індукції лежить аксіома: все, що стверджується стосовного всього класу, стверджується і стосовно окремих предметів цього класу. У мовознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи і єдино можливий, коли потрібно дослідити явища, які не можна безпосередньо спостерігати, тобто у випадках так званого «чорного ящика», коли про певні явища робляться дедуктивні висновки, правильність яких перевіряється на основі того, що маємо на вході і на виході «чорного ящика». Саме таким чином вивчається, наприклад, механізм сприйняття і породження мовлення.

Із індукцією пов’язане поняття гіпотези. Гіпотеза (наукове передбачення) – це спосіб пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, коли формується одна з можливих відповідей на запитання, що виникло в ході дослідження, одне з можливих розв’язань проблеми. Суть гіпотези полягає у висуненні припущення щодо внутрішньої структури об’єкта, форми зв’язків між його елементами і його наступній експериментальній перевірці. Доведена гіпотеза, тобто перевірена на багатьох фактах, стає науковою теорією.

Аналіз – це уявне або практичне розчленування цілого на частини, а синтез – це з’єднання частин у ціле. Пізнання предмета в його цілісності передбачає спочатку розчленування його на складові елементи і розгляд кожного з них (аналіз). Знання предмета як єдності різноманітного, сукупності численних ознак дає синтез. Тільки єдність аналізу й синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне відображання дійсності. Ілюстрацією до одночасного використання аналізу та синтезу в мовознавстві може бути процедура компонентного аналізу значень слова.

Із спеціальних наукових методів у мовознавчих та лінгводидактичних дослідженнях найчастіше використовуються описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. З появою соціолінгвістики і психолінгвістики набули поширення соціолінгвістичний психолінгвістичний методи, а з розвитком математичної лінгвістики – математичні методи.

Метод зіставлення – це сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Застосовується до вивчення будь-яких мов, тобто як споріднених, так і неспоріднених. Головним предметом методу зіставлення є дослідження структури мов у їх подібностях і відмінностях. Спрямований, насамперед, на виявлення відмінностей між зіставлюваними мовами, він є ніби зворотним боком порівняльно-історичного. Зіставний метод має велике практичне значення. За допомогою цього методу виявляються збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії і практики перекладу та методики навчання іноземних мов, розкриваються конкретно специфічні особливості мови, які важко, а то й взагалі неможливо помітити при її “внутрішньому” вивченні, встановлюються спільні закономірності, властиві всім мовам, що дозволяє глибше збагнути будову людської мови. На основі зіставного методу створені зіставні граматики різних мов і перекладні словники.

Найдавнішим і, очевидно, найпоширенішим науковим методом є описовий. Суть його полягає в планомірній інвентаризації одиниць мови та з’ясуванні особливостей їх будови і функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

В описовому методі розрізнять такі три послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація): поділ речення на словосполучення, словосполучення – на словоформи, словоформи – на морфеми, морфеми – на фонеми, фонеми – на диференційні ознаки; 3) класифікація та інтерпретація виділених одиниць.

Описовий метод використовує прийоми внутрішньої та зовнішньої інтерпретації. Прийоми зовнішньої інтерпретації бувають двох видів: а) за зв’язком з позамовними явищами (соціологічні, логіко-психологічні, артикуляційно-акустичні) і б) за зв’язком з іншими мовними одиницями (прийом міжрівневої інтерпретації).

Соціологічні прийоми застосовуються при нормативно-стилістичному й історичному вивченні мови, при дослідженні словникового складу тощо.

Логіко-психологічні прийоми застосовуються при дослідженні зв’язку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення (співвіднесеність слова і поняття, речення і судження тощо).

Артикуляційно-акустичні прийоми мають місце при вивченні звуків у аспекті фізіологічному (артикуляція – місце і спосіб утворення звуків) і фізичному (участь голосу й шуму, тембр, тон тощо).

Прийоми міжрівневої інтерпретації полягають у тому, що одиниці одного ярусу використовуються як засіб лінгвістичного аналізу іншого ярусу. При міжрівневому аналізі на властивості виучуваного явища дивляться з погляду суміжного ярусу. Це відкриває нові особливості явищ, що розглядаються, і допомагає встановити міжрівневі зв’язки.

Прийоми внутрішньої інтерпретації – це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв’язків. Парадигматична методика охоплює опозиційний прийом (на основі зіставлення та протиставлення мовних одиниць встановлюються їх диференційні ознаки, а на основі їх спільності й відмінності одиниці об’єднуються в різні парадигматичні групи). Парадигматична методика доповнюється синтагматичною, тобто вивченням сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту.

Описовий метод має широке застосування. Його використовують не тільки для опису мовних елементів, а й для вивчення функціонування мови. Опис фактів мови є їх якісним аналізом, систематизацією, а це вже створює теорію. Цей метод прийнятий і в лінгводидактичних дослідженнях, зокрема в описах констатувального й формувального експериментів, результатів дослідження.

Окремо слід виділити групу методів, що застосовуються в лінгвістичних дослідженнях – порівняльно-історичний, структурний, метод лінгвістичної географії, дистрибутивний, трансформаційний та ін.

Порівняльно-історичний метод (його ще називають компаративним і лінгвогенетичним) – це сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Як свідчить сам термін, техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (причому для цього залучають тільки споріднені мови) і їх розгляд в історичному аспекті. Цей метод застосовується в лінгвістичних дослідженнях, пов’язаних з вивченням і порівнянням історичних фактів однієї чи кількох мов.

Порівняльно-історичному методу відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень:

1.  у порівнянні мов виявляється їх спорідненість, тобто походження від одного джерела – мови-основи (прамови);
   1.  за рівнем спорідненості мови об’єднуються в сім’ї, групи й підгрупи;
   2.  відмінності споріднених мов можуть бути поясненні тільки безперервним їх розвитком;
   3.  зміни звуків у споріднених мовах мають суворо закономірний характер, тому корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає можливість установити (реконструювати) архетипи.

Порівняльно-історичний метод залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Головна мета, яку ставить перед собою порівняльно-історичний метод, – це відкриття законів, за якими розвивалися мови в минулому.

Метод лінгвістичної географії (його ще називають ареальним) – це сукупність прийомів, сутність яких полягає у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти. За допомогою цього методу вивчається та інтерпретується просторове розміщення мовних явищ.

Одним із завдань методу лінгвістичної географії є точне вивчення зон поширення тих чи інших мовних (діалектних) явищ. Нанесення цих зон на географічні карти вимагає опрацювання принципів і методик картографування та укладання діалектних карт.

Кожне лінгвогеографічне дослідження передбачає чотири етапи:

1.  складання питальника;
   1.  збір матеріалу (анкетний чи польовий);
   2.  картографування зібраного матеріалу;
   3.  інтерпретація нанесеного на карту діалектного матеріалу.

Структурний метод. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до таких положень:

1.  реальним є не окремий факт, а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи;
2.  відношення домінують над елементами; основними є опозиційні відношення;
3.  оскільки в мові основними є мовні одиниці та відношення між ними, то для їх вивчення можна застосовувати математичні методи.

Мета структурного методу – вивчення мови як цілісного функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені та пов’язані суворою системою лінгвальних відносин.

Структурний метод акцентує увагу на відношеннях і зв’язках між мовними елементами. Він спрямований на вивчення внутрішньої організації самого механізму мови.

Дистрибуція – це сукупність усіх оточень, у яких міститься досліджуваний елемент, на відміну від оточених елементів. Дистрибутивний аналіз – це методика дослідження мови на основі оточення (розподілу) окремих одиниць у тексті.

Перед лінгвістом при дистрибутивному аналізі стоять такі три завдання (їх можна інтерпретувати і як три послідовних етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня; 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об’єднання їх у певні класи; 3) виявлення відношень між виділеними класами.

Трансформаційний аналіз – це експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей та відмінностей між мовними об’єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Методика трансформаційного аналізу, полягає в тому, що в основу класифікації мовних структур покладено їх еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу (активна конструкція може трансформуватися в пасивну).

Компонентний аналіз – система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якого полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами. За цими ознаками (компонентами) лексичні одиниці різняться між собою або об’єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставлення її з іншими одиницями, які мають з нею семантичну спільність.

Методи соціолінгвістики – це синтез лінгвістичних і соціологічних процедур. Серед них виділяють методи польового дослідження (методика збирання матеріалу) і методи соціолінгвістичного аналізу зібраного матеріалу (обробка інформації). Перші включають різні форми опитування (анкетування, інтерв’ювання), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел.

Окреме місце в сучасних дослідженнях мовознавчої й лінгводидактичної тематики займає метод психолінгвістичного аналізу.

Психолінгвістичний метод – обробка й аналіз мовних чинників або навчально-виховного процесу та його учасників, які можна одержати від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів та аналізу психолінгвістичної літератури. В основі методу лежить розуміння мови як системи, мовлення як мовленнєвої діяльності, що уможливлює звернення до мовця, як до експерта здатного оцінювати мовні факти та мовленнєві процеси. У сучасних дослідженнях практикуються два різновиди психолінгвістичних досліджень: 1) дослідження фізіологічних реакцій організму людини в процесі її мовленнєвої діяльності (породження і сприймання мовлення) і 2) аналіз мовленнєвих реакцій та оцінок мовних явищ інформантів при впливі на них мимовільних або цілеспрямованих мовленнєвих стимулів.

Статистичні та лінгвостатистичні методи спрямовані на розрізнення того, що в мові визначається правом вибору мовця, а що зумовлене її іманентною структурою, і як ці чинники співвідносяться між собою. Означені методи активно використовуються і в лінгводидактичних дослідженнях.

До цих методів належить і стилостатистика – визначення й характеристика стилістичних особливостей окремих творів або мови письменників через кількісні відношення використаних мовних елементів. В основі статистичного підходу лежить розуміння літературного стилю як індивідуального способу володіння засобами мови.  

Найпростішим різновидом статистичного підходу до вивчення мови письменників або окремих творів є підрахунок уживаності слів, оскільки багатство словника певним чином характеризує їх мову [2, с.54-90].

Ці методи можуть застосовуватися як під час написання випускних робіт з української мови, так і з методики її навчання в середній та вищій школі.

Наукова новизна дослідження полягає в розкритті змісту концепції, методу чи методики випускної роботи, виявленні й формулюванні закономірностей навчального процесу або опису певних моделей, мовних фактів і явищ. Відзначається що автор роботи уточнював, конкретизував і що дослідив, унісши елементи новизни.

У формулюванні наукової новизни важливо враховувати такі умови:

1. Розкриття виду результату: необхідно вказати, який тип нового знання здобув дослідник. Це може бути вироблення концепції, методики, класифікації, закономірностей тощо або методичних рекомендацій, форм роботи, які раніше не були відомі.

2. Визначення рівня новизни отриманого результату, його місце серед відомих наукових фактів. У зіставленні з ними нова інформація може виконувати різні функції: уточнювати, конкретизувати відому інформацію, розширювати й доповнювати її або суттєво перетворювати.

3. Оцінкою нових результатів є їх розгорнутий, чіткий виклад.

Основою обґрунтування наукової новизни роботи виступає критичний огляд літератури, посилання на джерело дослідження, педагогічний досвід, що дає підстави довести недостатню вивченість визначеної проблеми та розкрити зміст пропонованих нововведень.

Характеристику новизни необхідно доповнювати критеріями значущості, оскільки вона, як і новизна, може мати теоретичну і практичну цінність.

Практична значущість уключає рекомендації, вимоги, пропозиції щодо використання результатів мовознавчого або лінгводидактичного дослідження; характеризує реальні зрушення в навчанні й вихованні, що досягнуті чи можуть бути досягнутими через упровадження в практику результатів проведеного дослідження.

Розрізняють два шляхи такого впровадження:

•  безпосередній, коли отримані результати прямо адресуються навчальним закладам і вчителям для використання;
•  опосередкований, коли результати включаються в мовознавчу або лінгводидактичну теорії і, як їхні складові, впливають на практику.

У визначенні практичної значущості треба вказати, де і з якою метою можна використовувати результати та висновки дослідження, у якому вигляді вони подані (методичні рекомендації, правила, програми, розробки уроків тощо), який лінгвістичний та методичний результат очікується від їх упровадження.

1.  Структура випускної роботи

Випускна робота повинна містити такі структурні частини:

•  титульний аркуш,
•  зміст,  
•  перелік умовних позначень (за необхідністю),  
•  вступ,  
•  основну частину,
•  висновки,     
•  список використаних джерел,
•  додатки (за необхідністю).

Титульний аркуш повинен виконуватися відповідно до наведеного зразка (Додаток В).

Зміст

Зміст є другою сторінкою випускної роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема: переліку умовних позначень, вступу, розділів, висновків з розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків, як показано нижче на зразку.

ЗМІСТ Вступ ………………………………………………………………… Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування культури мовлення учнів загальноосвітньої школи   Культура мови і культура мовлення як наукові поняття ……   Психолого-педагогічні умови формування культури мовлення учнів основної школи ……………………………………… Розділ 2 2.1.; 2.2.; 2.3. Розділ 3 3.1.;3.2.;3.3 Висновки …………………………………………………………… Список використаних джерел ……………………………... Додатки Додаток А. Конспект уроку з української мови  ………………… Додаток Б. Тестові завдання ……………

3 7 15 34 45 84 90 95 100

Вступ

Заголовок структурної частини ВСТУП друкують без лапок великими літерами симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Орієнтовний обсяг вступу 3-4 сторінки.

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми випускної роботи. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить висловити головне – сутність проблеми або завдання. Вона характеризує співвідношення між тим, що з цієї проблеми вже відомо, а що досліджується здобувачем уперше, і свідчить про те, для якої галузі науки мають цінність наукові результати роботи [20, с.178].

Обґрунтування актуальності теми свідчить про те, як автор уміє вибрати важливу для теорії і практики тему; характеризує наукову обізнаність і професійну підготовленість випускника до наукової роботи. Висвітлюючи актуальність проблеми дослідження, достатньо в межах однієї сторінки коротко викласти сутність проблеми; доцільність роботи, її відмінність у порівнянні з відомими розв’язаннями проблеми, стан її розробки. Для цього складається стислий огляд літератури з теми дослідження, у якому обґрунтовується, що досліджувана проблема ще не вивчена чи маловивчена, розкрита лише частково або розкривалася не в тому аспекті. Для цього варто послуговуватися такими словами й словосполученнями: набуває першочергового значення, помітно (значно) зріс інтерес, значну увагу приділяють, особливу увагу привертають, користується посиленою увагою, однією з найважливіших проблем є тощо.

Виходячи з актуальності, логічно формулюється мета випускної роботи, завдання дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети.

Завдання дослідження потрібно правильно й чітко сформулювати, розташувати в порядку розгортання дій (дослідження). Вони можуть включати такі складові:

•  вивчення й аналіз літератури з даної проблеми;
•  розв’язання певних теоретичних питань;
•  аналіз дібраних мовних фактів (ситуації);

а для лінгводидактичної теми ще й:

•  проведення педагогічного експерименту;
•  аналіз програм і підручників;
•  добір системи вправ і завдань тощо.

Ключовими слова у формулюванні мети і завдань дослідження виступають слова: дослідити, описати, здійснити, вивчити, розкрити; дослідження, опис, вивчення, розкриття; комплексний, всебічний (аналіз, вивчення; розробити засади, з’ясувати рівень сформованості, обґрунтувати теоретичні засади, визначити межі застосування (поширення), дослідити (проаналізувати) структуру, описати функціонування, визначити специфіку, розробити (запропонувати) систему тощо.

Обґрунтовується об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення питання. Предмет дослідження міститься в межах об'єкта.

Наводиться коротка характеристика змісту роботи, що дає загальне уявлення про випускну роботу.

Основна частина

Основна частина випускної роботи розкриває зміст дослідження. У ній викладається опис фактів, явищ, закономірностей, узагальнюються відомі факти, пропонуються власні погляди на проблему дослідження.

Як приклад, в узагальненому вигляді основна частина може складатися з наступних розділів: теоретичного, аналітичного, спеціального. Залежно від спеціальності та теми дипломного роботи розділи основної частини можуть мати й іншу структуру.

Кожний розділ повинен складатися не менш як із двох підрозділів і починатися з нової сторінки. Слово РОЗДІЛ (без лапок) друкують великими літерами симетрично до тексту, далі записують його порядковий номер арабськими цифрами, після чого крапку не ставлять. Потім великими літерами друкують заголовок розділу симетрично до тексту без крапки в кінці заголовка. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається. Назву кожного розділу треба сформулювати таким чином, щоб вона за обсягом змісту не виявилась ширшою за тему або рівновеликою їй, бо розділ являє собою тільки один з аспектів теми, і назва повинна віддзеркалювати цю підпорядкованість.

Теоретичний розділ містить вибір теоретичної бази випускної роботи, огляд сучасного стану питання з теми та відповідної літератури з висновками й посиланнями на вивчені літературні джерела, формулювання сутності питання дослідження.

В аналітичному розділі в результаті аналізу повинні бути виявлені проблеми, недоліки, резерви щодо удосконалення стану питання, яке розглядається.

У кінці кожного розділу формулюються короткі висновки.

Висновки

Цю структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовок ВИСНОВКИ (без лапок) друкують великими літерами симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

Викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, що повинні містити формулювання розв'язаної проблеми (завдання), їх значення для науки й практики.

Далі подають висновки та рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. У наступних – розкривають методи вирішення поставленої в роботі проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями.

У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках одержаних результатів, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо впровадження.

Список використаних джерел

Цю структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовок СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ друкують (без лапок) великими літерами симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

До обсягу випускної роботи ця структурна частина не входить.

Список використаних джерел треба розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

До переліку включаються, як правило, ті джерела, на які були зроблені посилання в роботі, або ті, що висвітлюють тему й опрацьовані автором роботи. Список використаних джерел повинен бути повним і точним із дотриманням вимог державного стандарту, наприклад:

Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови). – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 210 с.

Методика навчання української мови в середніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк. – К: Ленвіт, 2005. – 400.

Українська мова. Практикум / О.М.Пазяк, О.А.Сербенська, М.І.Фурдуй, Л.Ю.Шевченко. – К.: Либідь, 1990. – 224 с. (додаток Д).

Кількість наведених бібліографічних джерел у переліку повинна бути в межах: «Спеціаліст» – 50 ± 10, «Магістр2 – 70 ± 10.

Додатки

За необхідності до додатків доцільно включати:

•  допоміжний матеріал, потрібний для повноти сприйняття роботи;
•  формули і розрахунки;
•  таблиці;
•  анкети;
•  ілюстрації допоміжного характеру.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті або на наступній сторінці, а за необхідності – у додатку таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. У тексті роботи мають бути посилання на всі таблиці.

Слід дотримуватися вимог зазначених стандартів, як наведено нижче. Слово Таблиця вказують праворуч над таблицею, потім подається її номер і через тире з першої великої літери – тематичний заголовок таблиці без крапки в кінці. Скорочення тематичного заголовку таблиці не допускається (Див.с.32).

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу, а ті, що розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка. Наприклад:

Таблиця 1.2 – Лінгводидактичні засади формування культури мовлення учнів (друга таблиця першого розділу).

Посилання на таблицю розміщують у круглих дужках: (таблиця 2.1.) або посиланням «...як це показано у таблиці 2.1.». Якщо таблиця не вміщується на одній сторінці, її можна продовжити на наступній. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця», її номер і тематичний заголовок вказують один раз над першою частиною таблиці, над іншими її частинами пишуть тільки слова «Продовження таблиці…» і вказують її номер, наприклад: «Продовження таблиці 1.2.».

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: [31].

При написанні випускної роботи автор повинен посилатися на всі джерела, наведені у "Списку використаних джерел". Такі посилання дозволяють відшукати документ та перевірити достовірність відомостей про його цитування, дають необхідну інформацію про нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише тоді, коли в них представлено матеріал, не включений до останнього видання.

Якщо використовують відомості з джерел із великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке посилаються в роботі, наприклад, посилання на джерело 73, сторінку 35: [73, с.35]. 

Рецензування випускних робіт

Рецензія на випускну роботу починається з констатування освітньо-кваліфікаційного рівня, переліку її складових частин, обсягу та спрямованості на розкриття кола питань за визначеною темою.

Далі вказуються:

•   рівень актуальності проблеми для виробничого процесу відповідної галузі, чіткості формулювання мети, об'єкта, предмета дослідження та поставлених завдань;
•   ступінь обґрунтованості наукових положень роботи, правильність висновків і тверджень, що викликають сумніви й можуть бути підґрунтям дискусії під час захисту;
•   відповідність змісту роботи її темі та завданням;

• повноту розробки теми та її завершеність у цілому, використання нових технологій у навчанні, якщо ця робота з методики навчання української мови;

відповідність роботи нормативним документам, вимогам щодо оформлення;

лінгвістичну та методичну компетентність студента;

методику дослідження;

наявність елементів дослідження й узагальнення передового педагогічного досвіду;

• новизну та значущість результатів роботи;

• позитивні якості й детальний аналіз недоліків щодо змісту та оформлення роботи;

• висновки про відповідність професійному рівню та можливість допуску роботи до захисту.

Рецензент подає критичні зауваження по роботі, оцінює, чи відповідає вона вимогам щодо структури та оформлення, пропонує оцінку.

Випускна (дипломна, магістерська) робота виконується українською мовою.

Вона повинна бути виконана не пізніше квітня, а для студентів скороченого терміну навчання – не пізніше як за місяць до її захисту.

Кожен керівник роботи перевіряє закінчене дослідження й разом із коротким друкованим відгуком передає завідувачеві кафедри, який направляє її на рецензію.

У висновках керівника та рецензента зазначаються ступінь самостійності студента при виконанні роботи, повноти й глибини дослідження, недоліки, наявність узагальнення передового досвіду, а також містяться висновки про можливість допуску роботи до захисту.

Експертиза випускних робіт

У квітні роботи розглядаються на кафедрі: перевіряється наявність роботи, відповідність спеціальності, навчальній дисципліні, темі. Навчально-методична комісія інституту або факультету за поданням кафедри дає рекомендацію щодо направлення випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» на експертизу ректорату й випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» на внутрішню експертизу інституту (факультету). Роботи по загальноуніверситетській кафедрі педагогіки та психології проходять експертизу на кафедрі.

У травні випускні роботи освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» з усіма відповідними документами передаються до ректорату для проведення експертної перевірки та отримання дозволу на захист. У той же термін в інститутах та на факультетах проходить внутрішня експертиза випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст».

До складу експертної комісії випускних робіт входять провідні вчені вишу. Їх кандидатури затверджуються розпорядженням першого проректора (для освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр») або розпорядженням керівника інституту, декана факультету (для освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»).

За 5 днів до початку засідання ДЕК роботи повертаються на кафедри і в разі позитивного рішення повинні мати на титульній сторінці всі необхідні візи. Якщо рішення негативне, студент складає комплексний державний екзамен. Текст-чернетка випускної роботи зберігається на кафедрі упродовж 2 років. Якщо студент не виконав випускну роботу освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр», він складає всі модулі державного екзамену освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» і отримує відповідну кваліфікацію.

Рецензентами можуть бути викладачі будь-якої фахової кафедри, крім тієї, на якій виконується випускна робота, провідні педагогічні працівники, діячі науки та культури тощо. Студент-випускник може ознайомитися з відгуками й рецензіями не пізніше, ніж за 5 днів до початку державних екзаменів.

Захист випускної роботи проводиться на відкритих засіданнях державних екзаменаційних комісій. На захисті студент робить коротке усне повідомлення про виконану роботу, відповідає на запитання, бере участь у дискусії, дає необхідні довідки, ілюструє свою доповідь таблицями, схемами тощо.

Державна комісія на закритому засіданні обговорює результати захисту й більшістю голосів виносить рішення. Оцінюються роботи за національною та європейською системами. Члени ДЕК підписують протокол і залікові кредитні книжки студентів. Після захисту випускні роботи передаються кафедрами по акту в бібліотеку ВНЗ. У бібліотеці вони протягом 2 років зберігаються в спеціальному фонді, вносяться до картотеки і видаються читачам тільки в головному читальному залі.

Відгуки керівника та рецензії зберігаються на кафедрах протягом 2 років.

3.6. Типові помилки в написанні

й оформленні курсових та випускних робіт

Переважна більшість курсових і випускних робіт виконується на належному рівні. Це роботи, що містять логічно побудований, фактично достовірний матеріал, критично продуманий, проаналізований і науково аргументований, оформлені за нормами літературної мови й структуровані за вимогами, що до них ставляться.

Разом з тим у роботах трапляються недогляди, а часом і суттєві недоліки, що знижують їх якість. Ці недоліки стосуються як змісту робіт, так і оформлення.

Найчастіше в роботах бувають такі недоліки:

1.  Основна частина роботи чи її розділи не повною мірою розкривають тему, не відповідають плану (для курсової) або змісту (для випускних).
2.  Назви розділів чи параграфів (підрозділів) не відбивають реальну проблему, предмет дослідження.
3.  Між темою роботи та її змістом не завжди простежується чітко виражена відповідність. Це пояснюється тим, що студент не сповна розуміє теоретичне і практичне значення дослідження. Особливо часто цей недолік виявляється в курсових роботах.
4.  Мета дослідження іноді не пов’язана з проблемою, сформульована абстрактно, відірвано від предмета, не відбиває його специфіки. Цей недолік часто спостерігається в роботах лінгводидактичної тематики.
5.  В окремих роботах (особливо курсових) немає чіткого розмежування матеріалу, використаного з літературних джерел і досліджуваного самим студентом: іноді важко встановити, що студент узяв (чи дослівно переписав) з рекомендованих наукових джерел, а що є результатом його самостійної праці. Такі роботи читаються рівненько, на перший погляд важко помітити недоліки, але це, звичайно, є суттєвою вадою, бо свідчить про відсутність навичок самостійної роботи з науковою літературою. Такий недолік недопустимий у випускних роботах, а в дисертаційних трактується як плагіат.
6.  Відсутній (або недостатній) глибокий і всебічний аналіз сучасної спеціальної літератури (останні 5-10 років) з теми дослідження. Цей недолік часто призводить до зниження якості (й оцінювання) роботи, особливо дипломної чи магістерської. Часто навіть студент-випускник не вміє критично аналізувати сучасну наукову літературу, виражати власну позицію і давати оцінку мовним чи лінгводидактичним фактам і явищам. У таких випадках робота (особливо курсова) зводиться до звичайного переказування прочитаного і має реферативний характер.
7.  Подекуди немає відповідності між викладеним у роботі матеріалом і висновками: висновки часто абстрактні, вони мають форму звітності, а не аналізу результатів дослідження, не відбивають завдань курсової чи випускної роботи. Врешті кінцевий результат не відповідає меті дослідження, а висновки – поставленим завданням.
8.  У роботі (особливо курсовій) часто відсутнє цитування наукових положень, думок учених, немає посилань на першоджерела або вказано не ті, з яких використано матеріал.
9.  Аналітичний огляд публікацій з теми роботи не відбиває рівня дослідженості проблеми, що є суттєвим недоліком випускних робіт.
10.   При цитуванні студент часто не додержується встановлених правил технічного оформлення цитат: неточно оформляє посилання на літературне джерело, неправильно називає прізвище автора (без ініціалів, з порушенням правил написання прізвищ, особливо при перекладі з російської мови тощо), опускає в кінці цитати лапки, неправильно оформляє т. зв. обірвані цитати, що виражені частиною речення, та ін.
11.   Трапляється, що студент надмірно використовує цитати, не коментуючи їх, не демонструючи своє розуміння висловлених ученими думок. Часом цитати використовуються недоречно, вони логічно не вписуються в контекст роботи.
12.   Часто трапляються порушення у складанні бібліографічного списку використаних джерел. Студент іноді використовує старі норми оформлення списку літертаури. Тому автори посібника пропонують сучасні вимоги до складання бібліографічного списку джерел (Додаток  Д).
13.   Обсяг та оформлення (структура) роботи не відповідає загальним вимогам. Цей недолік виявляється тоді, коли студент не ознайомився з відповідними вимогами або через недбальство їх не дотримується.
14.   У літературному оформленні роботи (особливо курсової, написаної від руки) зустрічаються порушення правописного характеру. Якщо робота набрана на комп’ютері (це, як правило, випускні роботи), то вона має бути добре вичитана, бо й там трапляються помилки, здебільшого технічного плану. В усіх випадках роботу слід ретельно редагувати, щоб уникнути порушень норм літературної мови (стилістичних, лексичних, граматичних та правописних).
15.   Порушення трапляються і в оформленні додатків до роботи (якщо вони наявні): надмірна кількість додатків, їх роздрібненість, неправильне технічне оформлення тощо.

Уникнути цих та інших недоліків у написанні курсових та випускних робіт допоможуть змістовні, кваліфіковані групові та індивідуальні консультації наукових керівників і добросовісне ставлення студентів до їх виконання.

Недоліки у захисті курсових та випускних робіт

1.  Виступ студента (особливо на державних екзаменах) позбавлений логіки викладу, не продуманий, не відображає сутності й кінцевого результату дослідження.
2.  Студент недостатньо володіє ораторською майстерністю.
3.  Через поверховість знань досліджуваної теми не може відповісти на запитання комісії або демонструє розлогі, надто загальні відповіді.

Розділ 4

Вимоги до написання, оформлення й захисту

дипломних робіт

1.  Вимоги до написання дипломної роботи

Дипломна робота – це самостійне наукове дослідження студента, підсумковий творчий екзамен, що дозволяє судити про знання, одержані студентом, та уміння їх застосовувати в практичній роботі.

Написання й захист дипломної роботи завершує підготовку спеціаліста певної кваліфікації. Це складова частина державних екзаменів. Разом з тим дипломна робота – це важлива форма навчальної й наукової підготовки майбутнього фахівця. У процесі її виконання дипломник не лише закріплює, а й розширює знання, одержані під час навчання, поглиблено вивчає одну з тем загального курсу та одержує необхідні навички самостійної наукової роботи.

Переваги дипломної роботи перед державними екзаменами в тому, що підготовка до державного екзамену здійснюється інтенсивно протягом короткого часу, не носить навчального й творчого характеру. Виконання ж і захист дипломної роботи більш позитивно позначається на загальній підготовці майбутнього вчителя-словесника, забезпечуючи поглиблення і розширення теоретичних знань і практичних умінь, набуття навичок творчої діяльності, вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду, літературного оформлення результатів роботи. Підготовка дипломної роботи допомагає виконавцю – майбутньому філологу та вчителю-словеснику набути життєво необхідних навичок творчого підходу та розв’язання теоретичних проблем певної науки.

Метою дипломної роботи є:

1.  Розширення й поглиблення теоретичних знань студентів з обраної проблеми, систематизація й аналіз сучасних наукових підходів до розв’язання теоретичних і практичних завдань.
2.  Поглиблення знань студентів із суміжних дисциплін.
3.  Удосконалення вмінь і навичок студентів самостійно вести наукові дослідження, користуватися сучасною методикою їх проведення.
4.  Набуття навичок організаційної роботи в процесі постановки та проведення експерименту.
5.  Розвиток умінь студентів застосовувати одержані знання при вирішенні конкретних наукових завдань.
6.  Удосконалення навичок самостійної роботи з науковою літературою.
7.  Формування готовності та здатності студентів до самоосвіти й саморозвитку, самостійної дослідницької роботи в майбутній професійній діяльності [14, с. 8].

Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого й затвердженого кафедрою переліку орієнтовних тем дипломних робіт, а також з урахування власних наукових інтересів і можливостей. Студент може й сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розробки (Додаток В).

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголошення доповіді на студентських науково-практичних конференціях, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи.

До дипломної роботи ставляться такі вимоги:

1.  Тема дипломної роботи визначається науковим керівником і затверджується на засіданні кафедри та радою інституту (факультету), де навчається студент, за рік до закінчення університету.
2.   Тема дипломної роботи повинна бути актуальна, відповідати рівневі розвитку конкретної галузі (мовознавчої чи лінгводидактичної) науки і розв’язанню практичних завдань навчання і виховання учнів у загальноосвітній школі.
3.  Робота повинна мати обґрунтування актуальності обраної теми, визначення об’єкта, предмета і цілей дослідження.
4.  Автор повинен дати чітку характеристику методів дослідження, опис і аналіз проведених ним експериментів.
5.  У роботі необхідно розкрити суть проблеми на основі опрацьованої літератури. У ході дослідження здійснюється ґрунтовний аналіз монографічної та періодичної літератури з теми, вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду, використання сучасних методів аналізу й опису проведених методичних експериментів. Завершується робота обґрунтованими висновками та практичними рекомендаціями для використання здобутих автором результатів.
6.  Автор повинен виявити хороші знання джерел і критичної літератури, вміння самостійно аналізувати їх, проводити спостереження, узагальнення.
7.  Робота повинна мати певні елементи наукового дослідження: нові факти, що доводять відомі положення, або нове висвітлення вже відомих фактів, узагальнення й систематизацію матеріалів у світлі поставленої в роботі наукової проблеми.
8.  Дипломна робота має виявити вміння студента методологічно правильно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати й класифікувати одержані результати.
9.  Випускна робота виконується за відповідною структурою з виділенням окремих її частин, абзаців, з нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, цитат, списку використаної літератури.

1.  Порядок підготовки дипломної роботи

Виконання дипломної роботи становить тривалий процес, що включає кілька етапів:

Вибір теми дослідження

Студентові варто пам’ятати, що успіх будь-якого дослідження великою мірою залежить від теми, її актуальності, важливості, наукової новизни й практичного спрямування.

Варто обирати тему цікаву, пов’язану з життям, практикою школи, майбутньою професією, тобто таку, що має важливе теоретичне та практичне значення. Від правильного вибору теми залежить успіх усього дослідження. Необхідно враховувати наукову й практичну актуальність теми, наявність необхідних матеріалів для її виконання, відповідність теми здібностям і можливостям автора.

Досить плідною є ситуація, коли студент починає працювати над обраною темою на ІІ-ІІІ курсах, коли вона є подальшим розвитком тематики курсових робіт, виконаних студентом у попередні роки.

Визначення мети та завдань роботи

Під час першої консультації з керівником студент одержує завдання й приступає до роботи над дипломною темою. Враховуючи наведений у завданні перелік основних питань, що підлягають розробці, на основі попереднього знайомства з літературними джерелами та їх аналізу дипломник формулює тему й завдання роботи, складає календарний план її виконання. Це дисциплінує виконавця.

Складання попереднього плану

Обравши тему, студент разом з керівником намічає основні пункти орієнтовного плану. Перший варіант плану не є завершальним, у подальшому він може частково змінюватися, окремі розділи його можуть бути розширені, конкретизовані, уточнені й доповнені, викладені в нових формулюваннях. Робочий план слід складати якнайдетальніше.

Тільки в процесі роботи над матеріалами дослідження студент зможе остаточно відредагувати план дипломної роботи.

Визначення методів дослідження

Поряд з характеристикою змісту роботи раціонально визначити методи дослідження, за допомогою яких буде розв’язуватися поставлена проблема.

До найважливіших методів дослідження, якими користуються студенти при виконанні дипломних робіт, належать: аналіз наукової літератури, спостереження, експеримент, описовий метод, метод лексико-семантичного аналізу, статистичний метод, історико-порівняльний, структурно-типологічний, метод соціометрії тощо. Найбільш продуктивне комплексне використання цих методів, хоча слід мати на увазі, що залежно від особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть мати перевагу (Див.с.17-18 та с.48-56).

Складання бібліографії

Дипломна робота виконується на основі глибокого вивчення літератури з обраної проблеми. Для складання бібліографії з теми дипломної роботи студент використовує в бібліотеках систематичні каталоги, бібліографічні довідники, посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках. При доборі періодичної літератури слід звертатися до вказівок статей, опублікованих протягом календарного року, вміщених у кінці останнього номера журналу за кожний рік видання.

Керуючись укладеним списком літературних джерел, студент приступає до їх вивчення. Початковий етап роботи з літературою – загальне знайомство зі змістом книг і статей з теми. Попередньо з метою уявлення й оцінки сучасного стану проблеми слід лише в загальних рисах ознайомитися зі змістом основних літературних джерел. Починають зі знайомства з роботами більш загального характеру, а потім переходять до джерел, у яких висвітлюються часткові проблеми. Деякі джерела студентові практично знайомі. Це ті, що він використовував при підготовці до практичних, лабораторних чи семінарських занять, заліків, модульних атестацій, екзаменів, інші – при проходженні педагогічної практики, треті – в роботі в наукових гуртках, проблемних групах, під час написання рефератів та виконання курсових робіт.

Список наукової літератури, що підлягає опрацюванню, складається в такий спосіб:

•  На окремих картках записуються найважливіші праці, рекомендовані керівником під час першої консультації;
•  З картотеки та каталогу бібліотеки записуються на картки назви праць відповідної тематики;
•  Виписуються на картки назви робіт, на які посилаються автори книг, статей з теми дипломної роботи (Див.с.21).

Виписувати назви наукових розвідок необхідно правильно, повністю, як у каталозі, картотеках та інших бібліографічних джерелах. Кожна назва записується на окремій картці. Ці картки студент складає за алфавітом і робить список використаної літератури.

Опрацювання наукової літератури

Після ознайомлення з науковими джерелами і складання бібліографічної картотеки з теми студент приступає до більш глибокого вивчення їх на основі повторного читання. Якщо в першому читанні наукової літератури студент звертає увагу на наведені в ній рекомендаційні списки літератури та відбирає в першу чергу те, що характеризує найновіші досягнення науки в даній галузі й передовий досвід, то в другому – виділяється головна думка й основні положення книги чи статті, проводиться їх аналіз та осмислення.  

Щоб полегшити роботу над науковим дослідженням, необхідно робити певні замітки чи виписки, записи у вигляді плану, а також конспектування тексту, що робиться на окремих аркушах чи картках.

Збір фактичного матеріалу

Опрацьовуючи наукову літературу варто пам’ятати, що виконання роботи вимагає від студента, як правило, самостійного аналізу матеріалу, умінь критично оцінювати навчальний процес.

Знаючи основне спрямування роботи й опрацювавши відповідну літературу, слід ознайомитися з текстом, проаналізувати його, а потім виписати окремі відповідні мовні явища (слова, словосполучення, речення тощо), указуючи сторінки. Якщо текстів два або більше, то скорочено чи певним умовним знаком слід позначити кожний з прикладів (якого розряду слово чи словосполучення). Для більш глибокого аналізу зручніше виписувати слово чи словосполучення в контексті (реченні).

Залежно від теми дипломної роботи збір фактичного матеріалу може бути кабінетний і польовий. Кабінетний пов’язаний з аналізом текстів художніх творів, з роботою зі словниками, довідниками, періодикою, історичною літературою. Зібраний матеріал класифікується за тематичними чи лексико-семантичними групами, можливі також етимологічні дослідження; здійснюється структурний аналіз лексем, термінів, синонімів, неологізмів, тобто дипломник з різних аспектів вивчає та аналізує певний мовний матеріал. Основною метою таких студій є не тільки глибокий і всебічний аналіз лексичних одиниць, а й визначення їх функцій у текстах різних стилів і жанрів української мови.

Польовий збір матеріалу залежно від теми роботи пов’язаний із живим мовленням респондентів, інтерв’юванням, анкетуванням, спостереженням за навчальним процесом, вивченням шкільної документації, планів і розробок уроків, передового педагогічного досвіду вчителів під час педагогічної практики, проведенням спеціального педагогічного експерименту тощо.

Зібраний матеріал аналізується, фіксується на окремих картках із вказівкою питання, яке він ілюструє. Наслідки педагогічних експериментів опрацьовуються статистично і, як правило, узагальнюються в таблицях, схемах, діаграмах.

Робота над темою не повинна носити абстрактний характер. Роздуми дипломника, його узагальнення й висновки повинні будуватися на конкретному аналізі фактичного матеріалу й містити власні аргументи, трактування досліджуваної проблеми.

1.  Структура дипломної роботи

У написанні дипломної роботи варто дотримуватися її чіткої структури, уважно ставитися до заголовків частин, прагнути, щоб вони якнайкраще відбивали зміст. Дипломна робота має таку структуру:

Титульна сторінка (Додаток В)

План (заголовок подається словом Зміст –Додаток В)

Вступ (передбачає обґрунтування актуальності проблеми, визначення об’єкта, предмета, методів дослідження, мети, завдань, зв’язку дослідження з науковою темою кафедри, повідомлення про апробацію, структуру роботи).

Основна частина (складається з двох-трьох розділів, підрозділів, в одному з яких представлено методичні розробки чи аналіз лінгвістичного матеріалу):

Розділ 1 …

1.1.

1.2;

Висновки з розділу1

Розділ 2 …

2.1.

      2.2;

Висновки з розділу 2

Загальні висновки

Список використаної літератури (бібліографія подається за алфавітним порядком). У списку літератури варто подати не менше 50 джерел.

Додатки (з потреби) До них належать таблиці, схеми, графіки, методичні матеріали.

розділ 5

вимоги до написання магістерських робіт

5.1. Загальні вимоги до наукового дослідження

Магістерська робота є обов’язковою формою поглибленого навчання й науково-дослідницької практики в системі підготовки майбутнього філолога освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр».

Магістерська робота має ознаки наукового й офіційно-ділового стилів мовлення. Як жанр наукового мовлення магістерська робота висвітлює наукові проблеми, їх теоретико-практичне розв’язання в науковій літературі та власній інтерпретації автора. Робота вимагає дотримання мовних вимог наукового стилю. Як документ магістерська робота має визначені реквізити, ознаки стандартизованого мовлення.

Магістерська робота – наукова робота теоретичного, теоретико-експериментального чи теоретико-прикладного характеру, спрямована на самостійне розв’язання складних дослідницьких завдань, пов’язаних із певною науковою, науково-практичною проблематикою кафедри [3].

Цей вид випускної роботи своїм змістом і структурою найближче стоїть до кандидатських дисертаційних досліджень.

Магістерська робота зорієнтована на:

•  розширення теоретичних знань студентів з фахової гуманітарної та методичної підготовки;
•  систематизацію та самостійний аналіз сучасних підходів до розв’язання складних питань, пов’язаних із новітньою інтерпретацією певних наукових проблем, що є об’єктом даного магістерського дослідження;
•  поглиблення знань студентів із суміжних дисциплін;
•  подальше удосконалення умінь та навичок самостійної роботи студентів із науковою літературою, виявлення тенденцій і закономірностей досліджуваних процесів;
•  формування умінь самостійно визначати об’єкти й етапи магістерського дослідження, обґрунтувати систему заходів, необхідних для розв’язання теоретичних і прикладних завдань;
•  розвиток умінь самостійно формулювати найбільш вагомі узагальнення основних результатів, розробляти науково-практичні рекомендації щодо удосконалення навчально-виховної роботи в сучасній школі.

Магістерські роботи повинні відповідати таким основним вимогам:

•  тема магістерської роботи визначається магістрантом за погодженням з науковим керівником і затверджується на засіданні кафедри та на засіданні вченої ради університету;
•  у вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність; визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання, методи дослідження; його наукова новизна й теоретична та практична значущість одержаних результатів, описується структура магістерської роботи;
•  у роботі аналізуються сучасні підходи до вирішення певної наукової проблеми з урахуванням новітніх літературних джерел, а також визначається авторська позиція щодо напрямів реалізації усіх аспектів даного дослідження;
•  магістерська робота має науково-дослідницький характер;
•  основний зміст роботи поділяється на теоретичну й практичну (експериментальну) частини;
•  у роботі мають бути продемонстровані вміння студента методологічно грамотно проводити наукове дослідження, самостійно аналізувати, систематизувати, узагальнювати його основні наукові й практичні результати;
•  магістерська робота подається до захисту в переплетеному вигляді;
•  обсяг роботи 80-100 сторінок набраного на комп’ютері тексту (без урахування списку використаних джерел та додатків);
•  магістерська робота має бути чітко структурованою з виділенням окремих її частин (розділів, параграфів), абзаців, з нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, виносок, цитат, списку використаної літератури (не менше 70 джерел, переважно останніх років) [15, с. 15 - 16].

З метою реалізації цих вимог магістрант має виявити добру обізнаність з науковою літературою, продемонструвати вміння аналізувати, зіставляти, робити висновки. Робота повинна бути написана з дотриманням літературних норм писемного мовлення, стилістично впорядкована, добре вичитана.

5.2. Структура магістерської роботи

Варто дотримуватися чіткої структури роботи, уважно ставитися до заголовків частин, прагнути, щоб вони якнайкраще відбивали зміст. Магістерська робота має таку структуру:

Титульна сторінка (Додаток Г)

План (заголовок подається словом Зміст. Додаток Г)

Вступ (передбачає обґрунтування актуальності проблеми, констатування того, що досліджено, розроблено в науці з теми, визначення об’єкта, предмета, методів дослідження, мети, завдань, гіпотези, зв’язку дослідження з науковою темою кафедри, повідомлення про апробацію, структуру роботи).

Основна частина (складається з двох-трьох розділів, підрозділів, в одному з яких представлено методичні розробки).

Розділ 1 …

1.1.; 1.2.; 1.3.

Висновки з розділу 1

Розділ 2 …

2.1.; 2.2.; 2.3.

Висновки з розділу 2

Загальні висновки

Список використаної літератури (бібліографія подається за алфавітним порядком). У списку літератури варто подати не менше 70 джерел. Бажаним є використання джерел іноземними мовами.

Додатки (за потреби) До них належать програми, таблиці, схеми, графіки, методичні матеріали.

Магістерська робота може містити перелік умовних скорочень (подається перед вступом), список скорочень використаних джерел (подається після висновків перед списком літератури).

1.  Співпраця магістранта з науковим керівником

Ефективність роботи над магістерським дослідженням залежить від налагодженої співпраці магістранта з науковим керівником.

Завдання наукового керівника:

•  допомогти магістрантові спланувати дослідницьку діяльність: обрати тему, яка була б цікавою для магістранта, відповідала напряму дослідницької роботи кафедри, й була актуальною; скласти графік роботи над дослідженням, дібрати список літератури;
•  допомогти магістрантові виробити власну позицію щодо досліджуваної проблеми;
•  контролювати навчально-дослідницьку діяльність магістрантів, аналізувати позитивне й негативне в ній;
•  розробити критерії оцінювання магістерської роботи з урахуванням наукової своєрідності;
•  допомогти магістрантові підготуватися до захисту роботи;
•  написати відгук про роботу, оцінивши її.

Під час написання магістерської роботи випускники мають оволодіти системою навчально-дослідницьких умінь і навичок та особистісних якостей, які слід сформувати й постійно удосконалювати.

Навчально-дослідницькі уміння й навички магістрантів та особистісні якості

Навчально-дослідницькі уміння й навички:

•  мотивувати навчально-дослідницьку діяльність, планувати власну роботу й дослідження, сприймати й аналізувати думки та наукові погляди різних науковців, систематизувати, узагальнювати досягнення вчених, установлювати зв’язки між явищами в межах конкретної науково-методичної проблеми, акумулювати передовий науковий, педагогічний досвід; визначати мету й завдання дослідження, зіставляти альтернативні наукові погляди, дидактичні функції мовного матеріалу, відбирати мовний матеріал з урахуванням його дидактичного потенціалу;
•  дотримуватися вимог культури мовлення, виховувати в собі професійне ставлення до нормативності мовлення;
•  дотримуватися наукової етики (насамперед під час використання чужих думок), коректно висловлювати незгоду з певними науковими положеннями, обов’язково аргументуючи власні думки;
•  добирати переконливі докази, висвітлюючи власну позицію, використовувати вербальні засоби (і невербальні під час виступу), спрямовані на переконання адресата, адекватно сприймати думки можливих опонентів, відстоювати власну позицію з урахуванням слушних пропозицій або зауважень, виробляти власну стратегію й тактику спілкування під час наукової дискусії, налагоджувати й підтримувати контакт з іншими дослідниками;
•  ефективно використовувати невербальні засоби, властивості голосу, що допомагають сприймати думки під час виступу та інших видів спілкування, створювати елементи новизни;
•  виявляти окремі риси індивідуального наукового й педагогічного стилю спілкування в писемній формі, структурувати текст за розділами, поділяти на абзаци з метою якнайкращого зорового сприйняття читачем.

Особистісні якості:

•  культура мислення (самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудиція тощо);
•  культура мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність тощо);
•  культура поведінки (ввічливість, тактовність, толерантність, коректність, розкутість);
•  культура спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, вплив на читача або слухача, залучення однодумців, відповідальність за своє слово);
•  культура виконавської майстерності (виразність та доцільність жестів, міміки, правильність дикції та інтонації);
•  культура писемного викладу (наукова етика в оформленні посилань, урахування особливостей сприймання писемного тексту) [3, с.7-9].

1.  Етапи роботи над магістерським дослідженням

Написання магістерської роботи здійснюється поетапно. Визначення й дотримання цих етапів спрямоване на результативність науково-дослідницької діяльності магістранта. Для кожного етапу характерні зміст цієї діяльності, завдання, які необхідно вирішити, окремі види співпраці керівника й магістранта.

Підготовчий етап:

•  мотивація написання, вибір теми, мети, завдань дослідження, добір матеріалу. Тема роботи повинна бути актуальною, стосуватися ще недослідженого чи малодослідженого, але необхідного для науки і практики;
•  урахування рівня розробленості досліджуваної проблеми в науці.

Етап структурування

•  складання плану, видобування логічних структурних зв’язків;
•  чітке визначення концепції;
•  добір і розташування матеріалу в такому порядку, за якого максимально висвітлюється проблема, простежується власне її бачення та окреслюються шляхи її вирішення;
•  обґрунтування актуальності дослідження, що передбачає:
  •  посилання на державні документи, що зумовлюють важливість розв’язання порушеної проблеми;
  •  визначення практичних потреб удосконалення досліджуваної проблеми;
  •  характеристику недостатності наукових знань, на збагачення й доповнення яких спрямоване дослідження;
•  визначення об’єкта, предмета, мети й завдань дослідження.

Об’єкт дослідження – частина об’єктивної реальності чи проблем лінгвістики, що на певному етапі стає предметом теоретичного чи практичного дослідження. Основними об’єктами лінгводидактичних досліджень є діяльність учителів, учнів, студентів ВНЗ, організація навчально-виховного процесу в середніх і вищих закладах освіти.

Предмет дослідження – окремі сторони, властивості, якості об’єкта, що досліджується з певною метою, його місце в історії та сучасному українському мовознавстві; предметом лінгводидактичних досліджень може бути зміст, форми, методи організації та проведення педагогічного процесу в середній та вищій школі.

Об’єкт – загальна сфера пошуку, а предмет – це те конкретне, що виявляється. Предмет вужче поняття, ніж об’єкт, він частина, аспект загального.

Мета – авторська стратегія в одержанні нових знань про об’єкт і предмет дослідження. Формулювання мети має бути спрямоване на кінцевий результат, який одержить дослідник у процесі своєї діяльності. Мета роботи повинна відображати наукове передбачення автора, пов’язане з явищами української мови та методики її навчання.

Мета поділяється на низку більш конкретних завдань.

Завдання дослідження – конкретизація загальної мети, цілей з урахуванням предмета дослідження. Серед них:

•  визначення етапів наукового пошуку;
  •  виявлення найсуттєвіших ознак об’єкта дослідження;
  •  визначення внутрішньої структури об’єкта дослідження;
  •  обґрунтування системи засобів, необхідних для розв’язання порушеної проблеми.

Етап написання роботи:

•  виклад матеріалу в окремих структурних частинах з дотриманням логічного зв’язку між ними, збереженням цілісності інформації;
•  робота з довідковою літературою (карткування, конспектування, реферування);
•  оформлення посилань (цитування);
•  розмежування власних думок і запозичених з наукових джерел (аргументація, інтерпретація тощо);
•  удосконалення навичок основних видів мовленнєвої діяльності (читання, аудіювання, слухання, письма), роботи з текстом – адекватне його сприйняття, усвідомлення, розуміння, запам’ятовування, аналіз, використання окремих фрагментів тексту як цитат у власній роботі;
•  вироблення однакового стилю викладу матеріалу в різних структурних частинах роботи. Слід прагнути до простоти викладу думок, уникати великих за обсягом речень, з великою кількістю підрядних частин, оскільки складний виклад ускладнює сприйняття.

Етап редагування й корекції написаного:

•  виправлення помилок;
•  стилістичне редагування;
•  коригування викладу шляхом вилучення зайвого або додавання нової інформації тощо.

Етап апробації магістерської роботи:

•  виступи на студентських науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях кафедри, на заняттях гуртка, участь у роботі проблемних груп;
•  виступи на засіданнях методоб’єднань під час педагогічної практики в школі тощо.

Етап підготовки до захисту магістерської роботи:

•  ознайомлення наукового керівника з остаточним текстом дослідження;
•  рецензування роботи кандидатом або доктором наук;
•  написання тексту доповіді (прилюдного повідомлення на певну тему) для захисту магістерської роботи;
•  тренування, робота на голосом, мімікою, жестами тощо.

Етап захисту й участі в науковій дискусії:

•  виступ з доповіддю;
•  відповіді на запитання членів ДЕК, присутніх на захисті.

1.  Захист і критерії оцінювання магістерської роботи

Захист магістерської роботи як різновид наукової дискусії проводиться на засіданні державної екзаменаційної комісії в присутності магістрантів. На захисті мають бути присутніми науковий керівник, рецензент. У разі відсутності наукового керівника або рецензента відзив і рецензію на магістерську роботу зачитує голова або один із членів ДЕК.

Доповідь магістранта (10 хвилин) може супроводжуватися демонстрацією наочності – таблиць, схем, діаграм, плакатів, відео-, аудіо записів тощо. Доцільність використання допоміжних ілюстративних матеріалів узгоджується з науковим керівником.

Під час захисту роботи магістрант повинен виявити такі вміння:

•  стисло обґрунтувати вибір теми, її актуальність, мету й завдання роботи;
•  розкрити теоретичну й практичну значущість дослідження;
•  чітко сформулювати основні висновки та рекомендації;
•  виявити ґрунтовні знання наукової літератури з обраної теми;
•  показати всебічне володіння матеріалом дослідження;
•  продемонструвати здатність самостійно аналізувати й узагальнювати результати дослідження; висловити власні міркування з приводу критичних зауважень рецензента, членів ДЕК;
•  відповісти на запитання голови, членів ДЕК та магістрантів, присутніх на захисті.

У протоколі державної екзаменаційної комісії фіксується захист магістерської роботи. Оцінка обговорюється на закритому засіданні екзаменаційної комісії та оголошується головою ДЕК на відкритому засіданні в присутності членів ДЕК, магістрантів [3, с.16-17].

Критерії магістерської роботи складаються з критеріїв якості роботи (що оцінюється) та критеріїв оцінювання (як оцінюється).

Що оцінюється?

Критерії якості магістерської роботи:

•  критерій творчості: якість роботи в цілому, її творчий характер, уміння автора творчо інтерпретувати матеріал, аналізувати наукові джерела, обґрунтованість сформульованих практичних рекомендацій;
•  критерій самостійності: ступінь самостійності в розробці проблеми;
•  критерій естетичності: якість оформлення роботи – стиль викладу, грамотність, оформлення бібліографії, ілюстративного матеріалу;
•  критерій самопрезентації: якість виступу магістранта (якості мовлення: чистота, правильність, точність, логічність, естетичність тощо);
•  критерій оцінки наукового керівника та рецензента: урахування думок наукового керівника та рецензента.

Як оцінюється?

Критерії оцінювання магістерської роботи:

•  Оцінка “відмінно”:
•  обґрунтованість актуальності теми;
•  повнота розкриття теми;
•  високий науково-теоретичний та методичний рівень дослідження;
•  систематизованість одержаних результатів;
•  переконливість висновків і рекомендацій;
•  вільне оперування відповідними термінами та матеріалом дослідження;
•  відповідність вимогам до оформлення магістерської роботи.
•  Оцінка “добре”:
•  обґрунтованість актуальності теми;
•  повнота розкриття теми;
•  високий науково-теоретичний та методичний рівень дослідження;
•  систематизованість одержаних результатів;
•  непереконливість висновків або відсутність рекомендацій;
•  вільне оперування відповідними термінами та матеріалом дослідження;
•  незначні порушення в оформленні магістерської роботи.
•  Оцінка “задовільно”:
  •  обґрунтованість актуальності теми;
  •  повнота розкриття теми;
  •  невисокий науково-теоретичний та методичний рівень дослідження;
  •  недостатня систематизованість одержаних результатів;
  •  непереконливість висновків або відсутність рекомендацій;
  •  посередній рівень оперування відповідними термінами та матеріалом дослідження;
  •  порушення вимог до оформлення магістерської роботи;
•  Оцінка “незадовільно”:
  •  непереконлива обґрунтованість актуальності теми;
  •  неповне розкриття теми;
  •  низький науково-теоретичний та методичний рівень дослідження;
  •  недостатня систематизованість одержаних результатів;
  •  непереконливість висновків або відсутність рекомендацій;
  •  погане оперування відповідними термінами та матеріалом дослідження;
  •  невідповідність  вимогам  до оформлення магістерської роботи;
  •  неспроможність відповідати на запитання.

За цими ж критеріями оцінюються й дипломні роботи.

додатки

додаток А

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут філології та журналістики

Кафедра українського мовознавства

методи навчання української мови

в середній школі

Реферат

Виконавець:	студентка 311 групи денної форми навчання ПМСО “Українська мова та література” П.І.
Перевірив:	доцент П.І. по Б..

Херсон 2009

план

Простий план

Вступ

1.  Система методів навчання
2.  Методи теоретичного вивчення мови

Висновки

Список використаної літератури

Складний план

Вступ

1.Система методів навчання

1.1. Сучасні класифікації методів навчання

1.2. Функції методів навчання української мови

1.3. Методи і прийоми навчання

1.  Методи теоретичного вивчення мови
   1.  Метод зв’язного викладу матеріалу
   2.  Бесіда та її різновиди
   3.  Робота з підручником

Висновки

Список використаної літератури

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут філології та журналістики

Кафедра українського мовознавства

 

Етика спілкування

Реферат

                                                                     магістрантки 4-513 групи

      заочної форми навчання

спеціальності

«ПМСО.Українська мова і     

 література»

 П.І.

 

Херсон –2009

План

1.  Роль мистецтва спілкування в житті людини.
2.  Історія розвитку етикетних форм спілкування.
3.  Привітання.
4.  Знайомство і представлення.
5.  Звертання на “ти” і на “ви”.
6.  Телефонна розмова.

Додаток Б

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут філології та журналістики

Кафедра українського мовознавства

Шляхи збагачення мовлення учнів

власне українською лексикою

Курсова робота

Виконавець:	студентка 311 групи заочної форми навчання ПМСО “Українська мова та література” П.І.
Науковий керівник:	доцент П.І. по Б.

Херсон 2009

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………… Розділ 1. Теоретичні засади збагачення мовлення учнів національно маркованою лексикою ………………………………..........................................  Лінгвістичні основи досліджуваної проблеми…………………  Психологічні основи розвитку мовлення учнів основної школи ……………………………………………………………..  Дидактичне і методичне обґрунтування проблеми збагачення словникового запасу школярів …………………………………. Розділ 2. Система роботи над збагаченням мовлення учнів етнокультурологічною лексикою …………………………………...................................... 2.1. Методичне забезпечення роботи над збагаченням мовлення учнів основної школи …………………………………………………. 2.2. Зміст та організація роботи, спрямованої на збагачення мовлення учнів власне українською лексикою…………….………… Висновки …………………………………………………………… Список використаних джерел …………………………... Додатки ...……………………………………………………………

3 6 6 12 20 28 28 34 42 44 47

ВСТУП

Українська мова – державна мова України, яка для більшості її громадян водночас є і рідною. Як навчальний предмет українська мова виконує низку важливих освітніх функцій. Головна функція полягає в тому, що вона є засобом спілкування, пізнання нагромаджених людством культурних цінностей, а також засобом самовираження особистості. Завдяки їй учні здобувають знання про довкілля, входять у людський колектив, прилучаються до національної і світової культури. Рідна мова найповніше вбирає в себе особливості української ментальності, а відтак сприяє засвоєнню її учнями.

Одним з найважливіших орієнтирів розв’язання проблем навчання мови є Закон про освіту в Україні, концепція мовної освіти, Державний стандарт базової і повної середньої освіти та Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, де визначаються підходи, рівні оволодіння мовою і мовленням, комунікативні завдання і цілі, рівні компетенції тощо [14].

У мовленні, як відомо, головна роль належить слову, як основі для розуміння думки. Формуючи мовленнєві уміння й навички в учнів, учитель неминуче приходить до необхідності ретельної роботи над лексикою. Особливу увагу слід приділити засвоєнню власне українських слів. Це в свою чергу сприятиме підвищенню мовленнєвої культури, посилить інтерес учнів до української мови, розширить словниковий запас, що є одним з найважливіших напрямів розвитку зв'язного мовлення. Збагачення активного словника школярів власне українською лексикою має велике значення не лише для розвитку мовлення, а й для виховання мовного чуття, почуття національної самосвідомості.

На різних етапах розвитку методики навчання української мови приділялася велика увага саме розвиткові мовленнєвої культури учнів. Так, у свій час до цієї проблеми зверталися А.Алексюк, О.Біляєв, В.Бельтюкова, Л.Булаховський, Л.Виготський, В.Виноградов, О.Духнович, М.Жовтобрюх, Я.Коменський, М.Красногорський, О.Лернієва, І.Олійник, М.Пентилюк, О.Савченко, В.Сухомлинський, К.Ушинський та інші.

Важливе місце в системі мовленнєвого розвитку, навчання та виховання школярів, безперечно, посідає етнокультурологічна лексика. Її вплив на мовну освіту учнів визнавали Ф. Буслаєв, Є. Дмитровський, С.Русова, Г.Сковорода, І. Срезневський, В.Сухомлинський, К. Ушинський, І.Франко, І.Ющук та ін. Питання щодо використання національно маркованої лексики в системі навчання мови розглядалося й сучасними науковцям (О.Біляєв, А.Богуш, В.Кононенко, Н.Лисенко, М.Пентилюк, М.Стельмахович та ін..).

Концепції мовної освіти, національного виховання визначають етнокультурознавчий компонент, який передбачає, що повернення українського суспільства до національної мови і культури, що, перш за все, “необхідно насичувати заняття мови власне українською лексикою і фразеологією, формами і синтаксичними конструкціями” [3, с.73].

Недостатнє вивчення цього питання, нерозробленість методики та низький рівень сформованості в учнів умінь і навичок використовувати  власне українську лексику в усному і писемному мовленні зумовило вибір теми курсової роботи “Шляхи збагачення мовлення учнів власне українською лексикою”.

Об'єкт дослідження: процес збагачення мовлення учнів національно маркованою лексикою.

Предмет дослідження: лінгводидактичні умови формування в учнів умінь і навичок використовувати власне українську лексику в усному і писемному мовленні.

Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати методику роботи учнів над етнокультурологічною лексикою.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

•  здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми відбитої у науковій літературі;
•  визначити лінгвістичні, психологічні, психолінгвістичні та лінгводидактичні засади збагачення мовлення учнів національно маркованою лексикою;
•  скласти словник етнокультурознавчої лексики для учнів 5-7 класів;
•  розробити систему завдань і вправ, спрямованих на збагачення мовлення учнів національно маркованою лексикою;

Робота складається зі вступу, двох розділів: “Теоретичні засади збагачення мовлення учнів національно маркованою лексикою”, “Система роботи над збагаченням мовлення учнів основної школи етнокультурологічною лексикою”, висновків, списку використаних джерел і додатків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Баранов М.Т. Методика лексики и фразеологии на уроках русского языка. - М.: Просвещение, 1988, - 185с.
2.  Білоусенко П.І., Явір В.В. Проблемно-ситуативні завдання на уроках української мови. – К., 1992. – 246 с.
3.  Біляєв О.М., Симоненкові Л.М., Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т. Концепція навчання державної мови в школах України / Дивослово. – 1996. – № 1. – С.16 – 22.
4.  Виноградов В В. Русский язык. Грамматическое учение о слове : Уч. пособие для вузов. – 3-е изд. испр. – М.: Высшая школа, 1986. – 639 с.
5.  Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. - т. 2 - М., 1982. - 294 с.
6.  Голуб Н. Збагачення мовлення власне українською лексикою //Українська мова та література в школі. - 2000. - №1. - С.4.
7.  Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) // Освіта. – груд. - №№ 44, 45, 46.
8.  Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2004. – 1-2. – 64 с.
9.  Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
10.  Донченко Т.К. Організація навчальної діяльності учнів на уроках української мови. – К.: Фундація ім. О.Ольжича, 1995. – 251 с.
11.  Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003. – 261 с.
12.  3имняя И.А. Психологические аспекты обучения говорения на иностранном языке. - М.: Наука, 1972. - 164 с.
13.  Концепція мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. – 2004. - № 3. – С. 76 – 80.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

Кафедра українського мовознавства

Демонологічна лексика у фольклорі

та творах письменників ХІХ століття

КУРСОВА РОБОТА

Виконала:                                                            студентка 351 групи

                                                                            денної форми навчання

                                                                            спеціальності «ПМСО.

                                                                            Українська мова та література.

                                                                            Мова та література (англійська)»

             П.І.

Науковий керівник:                                          доц. П.І. по Б.

Херсон – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ

                   ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

                   ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ  ……………………….……………5

                   1.1.    Слово як засіб формування думки………………………5

1.  Стилістична диференціація лексики

          сучасної української літературної мови….................…..9

1.  Семантичний аспект вивчення

          демонологічної лексики………………………………..13

ВИСНОВКИ З 1 РОЗДІЛУ……………………….……………………… 14

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕМОНОЛОГІЧНОЇ

ЛЕКСИКИ У ФОЛЬКЛОРІ ТА ТВОРАХ

ПИСЬМЕННИКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ ………………..15

           2.1. Стилістичне функціонування демонологічної лексики

                              у фольклорі………………………………………….…  15

                    2.3.    Тематичні групи демонологічної лексики………..…. 20

ВИСНОВКИ З 2 РОЗДІЛУ……………………………………………….23

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….……………26

ВСТУП

 Українська демонологія як невід’ємний складник традиційної духовної культури здавна привертала увагу дослідників. У вітчизняній лінгвістиці демонологічна лексика сучасної української мови не була предметом спеціального комплексного дослідження. Синтезовані дані етнографічних джерел, фольклору, художньої літератури, словників, лінгвістичних праць уможливлюють системний опис української демонології, яка й нині є відображенням світосприйняття українця, рис національного способу мислення, особливостей культури. У зв’язку з цим вивчення демонологічної лексики в контексті сучасного мовно-культурного дискурсу, репрезентації традиційних демонологічних персонажів у живомовному просторі з виокремленням різнорівневих культурних нашарувань і трансформацій є актуальним. Системний опис демонолексики є необхідним для виявлення тенденцій семантичного розвитку окремих номінацій та з’ясування особливостей функціонування демономенів у різножанрових та різностильових текстах. Актуальність лінгвістичного дослідження українських демонологічних назв зумовлена також потребами лексикографічного опису української народної культури.

 Проблемами демонологічної лексики займалися: В.Гнатюк, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, І.Огієнко, П.Чубинський. Походженням та функціонуванням демонологічних назв займалися В. Білоусенко, А.Василенко, Л.Виноградова, Б.Кобилянський, О.Левкиївська, Т.Лукінова, М.Толстой, Н.Хобзей.

 Об’єктом дослідження є демонологічна лексика сучасної української мови.

 Предмет дослідження – лексико-семантичні та функціональні особливості демономенів у фольклорі та творах письменників ХІХ ст.

 Мета дослідження полягає у вивченні демонологічної лексики на семантичному й лексичному рівнях, а також у виявленні особливостей її функціонування в україномовному просторі.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження постають такі завдання:

1.  опрацювати й проаналізувати наукову літературу з теми;
2.  обстежити художні джерела й укласти картотеку досліджуваних назв;
3.  з’ясувати стилістичні функції демонологічної лексики, виявленої у фольклорних та художніх текстах;
4.  класифікувати й описати лексико-семантичні групи демонологічної лексики.

Практичне значення курсової роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані в лексикографічній практиці, на практичних заняттях та спецсемінарах з курсів «Сучасна українська літературна мова», «Стилістика української мови» у ВНЗ, при підготовці до написання рефератів, на уроках рідної мови у загальноосвітніх середніх закладах.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 28 сторінок.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Кочерган М. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.,2005. – 367с.
2.  Леся Українка. Вибране. – К.: «Дніпро», 1966. – 718с.
3.  Леся Українка. Вибрані твори/ упоряд. Ж. І. Зінченко. – Одеса: Маяк, 1990. – 240с.
4.  Лисиченко А. Лексикологія СУЛМ (Семантична структура слова). – Харків.: «Вища школа», Вид – во при Харківському університеті, 1976. – 114с.
5.  Літературознавчий словник – довідник/ Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752с.
6.  Мацько Л. та ін. Стилістика української мови: Підручник. – К.: «Вища школа», 2003. – 462с.
7.  Нечуй – Левицький І. Світогляд українського народу/ Ескіз української міфології. – К., 1992, с.47 – 67
8.  Орфографічний словник української мови/ Уклад.: Головащук С., Пещак М., Русанівський В., Тараненко О. – К., Вид – во «Довіра», 1994. – 864с.
9.  Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К.: Либідь, 1992. – 248с.
10.  Прислів’я та приказки українського народу. – Сімферополь: Інфолекс, 2001. – 208с.
11.  Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія/ за ред. І. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 588с.
12.  Сучасна українська літературна мова. Стилістика /  за ред. І. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 588с.
13.  Теорія літератури: Підручник/ За наук. редак. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488с.
14.  Тяпкіна Н. Демонологічна лексика української мови: Автореф. дис. канд. філол. наук. – Запоріжжя, 2006. – 19с.
15.  Український фольклор: Хрестоматія/ Упоряд.: О. Бріцина, Г. Довженко, Н. Шумада. – К.: Освіта, 1997. – 752с.
16.  Українські традиції/ упоряд. О. Ковалевський. – Харків: «Фоліо», 2006. – 573с.
17.  Федькович Ю. Вибрані твори. – К., 1995. 248с.
18.  Федькович Ю. Поетичні, прозаїчні та драматичні твори. Листи. – К.: «Наук. думка», 1985. – 574с.

 

додаток В

Міністерство освіти і науки україни

херсонський державний університет

інститут філології і журналістики

затверджую до захисту в ДЕК ПЕРШИЙ ПРОРЕКТОР УНІВЕРСИТЕТУ _______________   професор П.І. по Б.

П.І. по Б.

наступність і перспективність у формуванні стилістичних умінь і навичок учнів 1-4 і 5 класів

13001 “ПМСО. українська мова і література. Спеціалізація: Редагування освітніх видань”

Випускна робота освітньо-кваліфікаційного рівня  “Спеціаліст”

ПОГОДЖЕНО Директор інституту _________професор П.І. по Б.	Науковий керівник ____________доцент П.І. по Б.
Завідувач кафедри українського мовознавства ____________доцент П.І. по Б.	Рецензенти: _____________доцент П.І. по Б. ___________ доцент П.І. по Б

Херсон – 2009

ЗМІСТ

Вступ .................................................................................................. Розділ 1. Лінгводидактичні засади навчання стилістики у 1-4 і 5 класах загальноосвітньої школи ………………………………...............................................  Лінгвістичний та лінгводидактичний аспекти дослідження ..  Психологічні основи засвоєння стилістичних понять учнями початкової і середньої школи …………………………………….  Стилістичні вміння у системі лінгвістичної підготовки школярів ……………………………………………………………  Наступність і перспективність як дидактична умова у формуванні стилістичних умінь у навичок ……………………... Висновки з 1 розділу ………………………………………… Розділ 2. Забезпечення наступності і перспективності у формування стилістичних умінь і навичок учнів початкових і 5 класів ….. 2.1 Аналіз чинних програм і підручників …………………………... 2.2. Рівні сформованості стилістичних умінь і навичок учнів      початкових і 5 класів загальноосвітньої школи ……………….. 2.3. Методика удосконалення стилістичних умінь і навичок учнів     5 класу ……………………………..……………………………… Висновки з 2 розділу ………………………………………… Висновки …………………………………………………………. Список використаних джерел ………………………… Додатки ……………………………………………………………

3 7 7 14 22 24 28 30 30 38 40 58 59 62 70

ВСТУП

Актуальність дослідження. Державний статус української мови, концепції її навчання, Державний стандарт базової і повної середньої школи та положення Західноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти вимагають безперервної лінгвістичної підготовки учнів загальноосвітньої школи, глибокого засвоєння ними мовних норм, підвищення рівня культури мовлення, формування мовленнєвих умінь і навичок. .

Уроки рідної мови повинні закласти міцне підґрунтя лінгвістичної підготовки учнів, розкрити красу, багатство української мови, сформувати національно-мовну особистість, яка б відзначалася високим інтелектом, свідомим ставленням до рідної мови, розвиненим мовленням та емоційно-естетичним його сприйманням. Основна мета мовної освіти полягає “у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє уміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності ” [79, с.3].

Проблема опрацювання стилів мовлення у середній школі знайшла своє відображення у працях О.Біляєва, С.Іконникова, В.Капінос, А.Коваль, П.Кордун, Л.Мацько, В.Мельничайка, М.Пентилюк, О.Пономаріва, Т.Чижової та ін. Психологічні та психолінгвістичні аспекти цієї проблеми досліджувалися Л.Айдаровою, Б.Баєвим, А.Богуш, Л.Виготським, П.Гальперіним, М.Жинкіним, І.Зимньою, Т.Костюком, О.Леонтьєвим, А.Марковою, С.Рубінштейном, І.Синицею. На функціонально-стилістичну основу навчання рідної мови вказували методисти Л.Варзацька, М.Кожина, Д.Кравчук, Т.Ладиженська, М.Пентилюк, Л.Федоренко, Т.Чижова. Комунікативно-діяльнісний аспект у викладанні мови пропагують М.Вашуленко, О.Кулакова, М.Львов та ін.

Оптимальне поєднання комунікативно-діяльнісного і функціонально-стилістичного підходів під час вивчення рідної мови більшість учених вважають дуже важливим і необхідним. Тому удосконалення навчальної роботи, спрямоване на формування стилістичних умінь учнів початкових і 5 класів – актуальна методична проблема, кінцева мета якої є формування в учнів умінь будувати зв’язні висловлювання різних стилів у будь-якій життєвій ситуації. Слушною є думка М.Пентилюк про безперервність навчання стилістики, що передбачає поетапну роботу в 1-4 і 5-11 класах з урахуванням принципу наступності та перспективності [70].

Головними причинами недостатньої сформованості мовленнєвих умінь і навичок є: а) мала опора на тексти як продукт мовлення (мовленнєвої діяльності), що забезпечує ефективне засвоєння мовних явищ, наочно демонструючи їх функціонування в текстах різних стилів, готує до розуміння чужих і створення власних висловлювань; б) неврахування вчителями молодших і 5 класів принципу наступності і перспективності у формуванні стилістичних умінь і навичок; д) поверхові знання основ стилістики учнями початкових класів та їх непідготовленість до цієї роботи на уроках рідної мови в 5 класі. Це і зумовило вибір теми дипломної роботи “Наступність і перспективність у формуванні стилістичних умінь і навичок учнів 1-4 і 5 класів”.

Об'єктом дослідження є навчально-мовленнєва діяльність учнів 1-4 і 5 класів на комунікативній та функціонально-стилістичній основі.

Предмет дослідження — наступність і перспективність у формуванні стилістичних умінь і навичок учнів початкової ланки освіти та їх готовність до сприйняття систематичного курсу української мови в 5-11 класах.

Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованої методики безперервного навчання стилів мовлення та формування мовленнєвої компетенції учнів на основі принципів наступності і перспективності.

Метою дослідження передбачено розв’язання таких завдань:

• визначити лінгвістичні основи, психологічні умови та лінгводидактичні особливості навчання стилів мовлення в молодших та 5 класах;

• проаналізувати чинні програми, підручники з досліджуваної проблеми;

• виявити рівень сформованості стилістичних умінь учнів 1-4 і 5 класів;

• розробити систему  вправ, яка забезпечить реалізацію комунікативно -діяльнісного і функціонально - стилістичного підходів до навчання стилістики у 1-4 та 5 класах з урахуванням принципів наступності й перспективності.

Теоретичною основою дослідження є вчення про стилістику як розділ сучасного мовознавства (І.Білодід, В.Виноградов, Л.Булаховський, В.Ващенко, М.Жовтобрюх, А.Коваль, М.Кожина, Л.Мацько, О.Пономарів, І.Чередниченко, Л.Щерба), досягнення в галузі психолінгвістики про види мовленнєвої діяльності (Л.Айдарова, М.Жинкін, Л.Виготський, Т.Костюк, О.Леонтьєв, І.Синиця), лінгводидактичні праці з розвитку мовлення учнів (О.Біляєв, А.Богуш, Л.Варзацька, М.Вашуленко, П.Кордун, Т.Ладиженська, В.Мельничаико, М.Пентилюк, М.Стельмахович, Л.Федоренко, О.Хорошковська, Т.Чижова та ін.).

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

1. Теоретичні: аналіз і узагальнення наукової та методичної літератури з проблеми дослідження, методичний аналіз матеріалу, поданого в шкільних програмах і підручниках з проекцією на стилістику.

2. Емпіричні: цілеспрямоване спостереження й аналіз уроків української мови, бесіди з учителями й учнями.

Практичне значення роботи полягає у розробці ефективної методики опрацювання стилів мовлення у 1-4 і 5 класах та формування комунікативних умінь і навичок. Висновки дослідження можуть бути використані на практичних заняттях з методики навчання української мови, на заняттях з мови в школі, під час написання рефератів та курсових робіт.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Список використаних джерел

1.  Арешников Ю.О. Класифікація функціональних стилів і вивчення стилістики у вищій та середній школі // Укр. мова і літ. в школі.– 1993. –№1. – С.43-44.
2.  Білецька М.А., Вашуленко М.С.  Рідна мова: Підручн. для 2 кл. чотириріч, почат. шк. -6-те вид. -К.: Освіта, 1995. -272 с.
3.  Біляєв О.М., Вашуленко М.С., Плахотник В.М. Концепція мовної освіти в Україні // Рідна шк. -1994. - №9. - С. 71-73.
4.  Біляєв О.М., Скуратівський Л.В. Симоненкова Л.М., Шелехова Г.Т. Концепція навчання державної мови в школах України //Дивослово. -1996. – С. 16-21. 16.
5.  Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах: навч. пос. для студ. пед. ін-тів та учнів пед. училищ.-К.: Вища шк., 1993.-327с.
6.   Богуш   А.М.   Методика  розвитку   рідної   мови   і   ознаймлення  з навколишнім у дошкільному закладі практикум: Навч. пос. для студ. вузів спец. "Дошкільне виховання".-К.:Вища шк., 1995.-192с.
7.   Богуш А.М. Теоретичні засади художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного  віку //Педагогіка і психологія. – 1998.-№3 (20).: Педагогічна думка –С. 112-120.
8.  Варзацька Л.О., Шевченко Л.М. Методика розвитку зв'язного мовлення молодших школярів. Методичні рекомендації для вчителів, студентів педінститутів та педучилищ спеціальності "Педагогіка і методика початкового навчання". Ч. 1,11 СМПЖ- Житомир: РІКО-ПРЕС-РЕКЛАМА, 1995. - 128с.
9.  Варзацька Л.О., Вашуленко М.С, Мельничайко О.І., СкуратівськийЛ.В., Рідна мова: Підручник для 4 класу чотирирічної і 3 класу трирічної початкової школи, / За ред. Вашуленко М.С. - 5-те вид. - К.: Освіта, 1997.-256с.

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

                              ЗАТВЕРДЖУЮ

                             до захисту в ДЕК

                                                           Перший проректор університету

                                       __________професор  П.І. по Б.

П.І. по Б.

МЕТАФОРА ЯК ВИРАЗНИК СТИЛЮ М. М. КОЦЮБИНСЬКОГО

7. 010103 ПМСО. Українська мова та література.

Спеціалізація: редагування освітніх видань

Випускна робота освітньо-кваліфікаційного рівня

«Спеціаліст»

   

       ПОГОДЖЕНО   

              

Директор інституту                                     Науковий керівник     _______професор    П.І. по Б.                     _________доцент П.І. по Б.

Завідувач кафедри українського мовознавства ______доцент П.І. по Б.

Рецензенти ______доцент П.І. по Б.______ _______учитель-методист                                                                      загальноосвітньої школи                                                                        №    м.Херсона           П.І. по Б

Херсон – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………...............3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МЕТАФОРИ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ…………………………………………..6

1.  Метафора – засіб художньої виразності тексту…………………...6
   1.  Різновиди метафор в українській мові………………...……….....14
   2.  Функції метафор у прозовому творі………...………………….....24

Висновки з 1 розділу............................................................................................29

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ МЕТАФОР

                   У ТВОРАХ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО……………….31

2.1.    Особливості вживання метафор у повісті

                   «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського…………….……........31

2.2.    Метафоричність мови «Fata morgana»……………………............45

2.3.    Функціонування метафори у творах

         мариністичного жанру М.Коцюбинського……………….............56

2.4.    Роль метафори в дитячих творах письменника………...…….......67

Висновки з 2 розділу……...................................................................................68

ВИСНОВКИ.........................................................................................................69

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........………………....…..………...71

ВСТУП

Мова української художньої літератури є своєрідним концентрованим вираженням літературної мови. Тому в поняття «стиль художньої мови» вкладається дещо інший зміст, ніж при виділенні публіцистичною, науковою та інших стилів мови. Художній стиль відрізняється від інших тим, що він акумулює в собі мовні засоби усіх стилів, але у своєрідних поєднаннях і функціонально зміненому вигляді. Його сутність розкривається на основі доцільного, естетично виправданого використання мовних розгалужень національної мови, всіх її виражальних засобів.

У художньому стилі мовні засоби служать специфічній меті – побудові художнього образу, вона реалізується через поєднання елементів усіх функціональних стилів мови; загальна образність мови, а також індивідуальне образне слововживання теж активно служать їй. У текстах художнього стилю представлено все багатство виражальних засобів мови, якими творяться художні образи. Образність – здатність передавати загальне через одиничне – досягається цілим рядом мовних прийомів. Образ виражає замість абстрактної конкретну сутність реальності й тому здатний збагачувати нашу свідомість і почуття, пробуджувати своєрідну ланцюгову реакцію асоціацій, роздумів, емоційних переживань. Досягається образність перенесенням значень слів і цілою низкою інших засобів (ритміка, мелодика, алітерація). Граматичні засоби також далеко не байдужі до неї, навіть суфікси і відмінкові закінчення здатні створювати стилістичні відмінності. Мовні одиниці, вжиті в переносному значенні з метою створення образу, називаються тропами.

Тропи функціонують майже в усіх стилях нашої мови, проте питома вага їх неоднакова.

У художньому стилі використання тропів є обов’язковим. Вони виконують естетичну функцію. Тут вони особливо різноманітні, яскраві й численні.

Кожна національна мова  володіє своїми стилістичними ресурсами, що в усій повноті виявляються в художньому стилі.

Актуальність дипломної роботи полягає в тому, що метафоричність мовних засобів, її функціонування у творах М.Коцюбинського є недостатньо вивченими в українській лінгвостилістиці.

Мета роботи: виокремити різні типи метафор (загальномовні та індивідуально-авторські) у прозі М.Коцюбинського та здійснити їх лексико-стилістичний аналіз. Довести оригінальність стилю письменника в плані використання і створення метафоричних образів.

Реалізація зазначеної мети передбачає виконання таких завдань:

1.  На основі наукових праць вітчизняних учених і дослідників з’ясувати сутність метафори.
2.  Визначити місце й функції метафор у художньому творі.
3.  Провести обстеження творів М. Коцюбинського з метою виявлення метафор та здійснення їх класифікації.
4.  З’ясувати стилістичні функції метафор у творах митця.
5.  Укласти реєстр, виявлених у текстах творів письменника метафор.

Об’єктом дослідження є різновиди, функції метафор та їх характеристика у творах означеного письменника.

Предметом випускної роботи є виражально-зображальний потенціал мови творів М.Коцюбинського, зокрема функціонально-стилістичні особливості метафор.

 Практична значущість дослідження виявляється в тому, що матеріал роботи може бути використаний на заняттях зі „Стилістики української мови” та курсу „Сучасної української мови” у вишах, учителями на уроках рідної мови та української літератури, у позакласній роботі з учнями.

Апробацію робота пройшла під час педагогічної практики у ЗОШ №52, в 10 класі на уроках рідної мови.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Алексієнко Л.А., Семенчак С.М. Спостереження над метафорами наукових текстів // Українське мовознавство. – 1989. – Випуск 16. – С.56 – 60.
2.  Алефіренко М.Ф. Від порівняння до нового значення слова // Культура слова. - 1977. - № 13. – С.87 – 92.
3.  Апресян В.Ю. Метафора в семантическом представлений  эмоций // Вопросы языкознания. -   1993. - № 3. – С. 27 – 35.  
4.  Аристотель. Об искусстве поэзии. – М.: Госполит. Издат; 1957.
5.  В’язівська О.Г.Засоби характеротворения М.Коцюбинського //Українська мова і література в школі – 1981. - № 9. – С. 7.
6.  Вербицька О.А. Термін і метафоризація // Культура слова. – 1986. - № 30. – С.52 – 55.
7.  Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М.: Просвещение, 1959.
8.  Волков И.Р. Теория литературы: учебное пособие для студентов и преподавателей. – М.: Просвещение, 1995.
9.  Волох О.Г. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. – К.: Вища школа, 1986.
10.  Гайдаєнко І.В. Образно-тропеїчні засоби української мови // Информационно-методический журнал издательства ХДУ «Печатное слово». – Херсон: ХДУ, 2003(2). – С.56-59.
11.  Гайдаєнко І.В., Пентилюк М.І. Наукові засади навчання стилістики у вищій школі. Ч.І //Информационно-методический журнал изд-ва ХГУ «Печатное слово». – 2005 (5/16). – С.69-72.
12.  Гайдаєнко І.В., Пентилюк М.І. Наукові засади навчання стилістики у вищій школі. Ч.ІІ// Информационно-методический журнал изд-ва ХГУ «Печатное слово». – 2006 (7/18).  – С. 43-50.
13.  Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К.: Наукова думка, 2001.
14.  Дудик П.С. Стилістика української мови: Посібник. – К.: «Академія», 2005.
15.  Касирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры. – М.: Просвещение, 1990. – С.33 – 43.
16.  Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1987.
17.  Корольков В.И. Метафора // Краткая литературная энциклопедия. – М.: Просвещение, 1967. – С. 795.
18.  Коцюбинський Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1977.
19.  Коцюбинський М.М. Вибрані твори.- К.: Веселка, 1976.
20.  Коцюбинський М.М. Збірка праць тематичного студентського наукового гуртка по вивченню творчості Коцюбинського. – Одеса, 1961.
21.  Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і полісемія // Мовознавство. – 1977. - № 5. – с 57 – 68.
22.  Літературознавчий словник – довідник. – К.: Академія, 1997.
23.  Мацько М.І. та ін. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003.
24.  Пентилюк М.І. Культура мови і стилістики. – К.: Вена, 1994. – 214с.
25.  Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992.
26.  Словник української мови в 11 томах. – Т4. – К.: Наукова думка, 1973.
27.  Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – с 137 – 143.

додаток г

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

        ЗАТВЕРДЖУЮ

        до захисту в ДЕК

          Перший проректор університету

           __________ професор П.І. по Б.

     дата

П.І. по Б.

РОЗВИТОК АУДІАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

8.01.01.03. ПМСО. Українська мова та література

Випускна робота освітньо-кваліфікаційного рівня “Магістр”

ПОГОДЖЕНО

Керівник інституту                        Рецензенти

__________ професор П.І. по Б.                      ________ професор П.І. по Б.

Дата                          Дата

                                                                                ________ доц. П.І. по Б.

Науковий керівник                                                Дата

__________ доцент П.І. по Б.

Дата

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................................3

Розділ 1. УМОВИ РОЗВИТКУ АУДІАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК              НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

1.1. Мовленнєва діяльність – один із різновидів діяльності  людини..........................................................................................................8

1.2. Критерії відбору текстів для сприймання учнями у навчанні аудіювання...................................................................................................21

1.3. Зміст і цілі навчання аудіювання....................................................... 27

1.4. Психологічні особливості навчання аудіювання учнів загальноосвітніх навчальних закладів…………………………………...32

Висновки з 1 розділу…………………………………………………….45

Розділ 2. МЕТОДИКА РОБОТИ НАВЧАННЯ АУДІЮВАННЯ       ШКОЛЯРІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

2.1. Етапи навчання аудіювання………………………………………….47

2.2. Методичне забезпечення аудіювання як виду мовленнєвої діяльності…………………………………………………………………..50

2.3. Система вправ для навчання аудіювання:…………………………..58

2.4. Результати експериментального навчання аудіативних умінь і навичок………………………………………………………………..........75

Висновки з 2 розділу…………………………………………………….85

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..87

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….................91

ВСТУП

У  Національній доктрині розвитку освіти у XXI столітті зазначається, що основна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, сформувати покоління, здатне навчатися впродовж життя. На реалізацію цих завдань значною мірою впливає рівень мовленнєвого розвитку особистості, бо саме від рівня сформованості мовних і мовленнєвих умінь та навичок залежить, як вона сприйматиме нові знання, оволодіватиме новими вміннями.

Метою вивчення рідної мови в середній школі є підготовка грамотних, освічених людей, які володіють уміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), здатних до активної участі в різних галузях життя нашої країни. Школа покликана навчити підростаюче покоління користуватися способами і прийомами навчально-пізнавальної діяльності, які допомогли б свідомо засвоювати знання, самостійно їх удосконалювати.

Актуальність дослідження. Підготовка учнів до життя потребує більшої уваги навчання оволодіння вмінням правильно сприймати, розуміти усне і писемне мовлення, створювати самостійні висловлювання різних жанрів в усній та писемній формах.

Чинна програма з рідної мови чільне місце відводить формуванню в учнів загальномовленнєвих умінь, необхідних для створення самостійних висловлювань. Це – уміння сприймати, розуміти усне і писемне мовлення (слухати, читати), осмислювати тему, основну думку висловлювання, підпорядковувати його зміст та мовленнєве оформлення темі й основній думці, уміння добирати, систематизувати матеріал, говорити і писати за планом, доречно використовувати різні типи мовлення та мовні засоби, будувати усні й письмові висловлювання відповідно до стилю і типу мовлення.

У «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів з української (рідної) мови» передбачено перевірку таких умінь, як слухання (аудіювання) та читання (вголос, мовчки) текстів різних стилів і типів мовлення, проте на практиці формування в учнів умінь сприймати усне й писемне мовлення в середній школі не є систематичним та цілеспрямованим, у чинних підручниках з української мови пропонується недостатня кількість вправ і завдань, спрямованих на формування зазначених умінь.

Останнім часом зацікавленість учених, методистів, учителів-практиків проблемою аудіювання (слухання і розуміння усних повідомлень) значно зросла, оскільки практичне володіння учнями усним мовленням, його розвиток і збагачення неможливі без вироблення та вдосконалення вмінь сприймати усне мовлення й використовувати одержану інформацію під час створення  власних висловлювань. Крім того, зміна екзаменаційної форми контролю знань школярів у випускних класах теж передбачає сформованість та відшліфованість в учнів аудіативних умінь і навичок, необхідних не тільки для успішного складання іспиту з рідної мови, а й для виробничої, суспільної діяльності, подальшого навчання й самоосвіти.

Початкова та середня ланки загальноосвітнього навчального закладу  відіграють найбільш вагому роль у формуванні та розвитку аудіативних умінь і навичок учнів під час вивчення систематичного курсу рідної мови; у старших класах вони вдосконалюють набуті вміння на більш складному мовному матеріалі, виконуючи різноманітні завдання.

У чинній програмі приділяється певна увага розвитку аудіативних умінь учнів, оскільки змінена основна мета навчання в школі, яка передбачає «формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, що володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слуханні, читанні, говорінні, письмі)» [99,с. 7].

У вирішенні цієї проблеми досягнуті певні успіхи. Аудіативній діяльності присвятили свої праці Н.Гез, С.Захарова, Г.Кітайгородська, З.Кочкіна, Ю.Лотман, М.Львов, С.Ніколаєва, Є.Онищенко, Є.Пассов, В.Плахотник, Н.Скляренко, А.Соколов, С.Цінько та інші. Вивчаючи психологію учнів та пов’язуючи її з особливостями викладання мови, зробили величезний внесок у методологічну науку В.Артемов, І.Бім, М.Вайсбурд, І.Зимня, В.Кузовлев, І.Кулагіна, О.Леонтьєв, Л.Фрідман, І.Якиманська.

Про важливість і актуальність проблеми розробки методики навчання аудіювання свідчить все ще невисокий рівень умінь аудіювання в учнів загальноосвітнього навчального закладу, що виявляється у невмінні сприймати тексти  на слух та розуміти їх у повному обсязі, а часто – у неадекватному розумінні текстів та невмінні відтворювати прослухане чи почуте.

Виходячи з вищезазначеного, метою дослідження є :

1. Проаналізувати праці вчених, учителів-методистів з метою вивчення  та дослідження термінів, понять, особливостей аудіювання як виду мовленнєвої діяльності.

2. Визначити основні критерії відбору текстів для сприймання учнями у навчанні аудіювання.

3. Розробити систему завдань і вправ навчання аудіювання на уроках української та англійської мов.

Об’єкт дослідження – процес навчання аудіювання школярів на комунікативно-діяльнісному та функціонально-стилістичному підходах.

Предметом магістерської роботи є розробка ефективної системи завдань і вправ спрямованих на формування аудіативних умінь і навичок на уроках української мови.

Поставлені мета, об’єкт та предмет дослідження зумовили розв’язання таких завдань:

1.Розглянути мовленнєву діяльність як один із різновидів діяльності людини.

2. Дослідити види мовленнєвої діяльності, зокрема аудіювання.

3. Розробити критерії відбору текстів для сприймання учнями у навчанні аудіювання.

4. Вивчити психофізіологічні та психологічні механізми аудіювання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, дослідити зміст і цілі розвитку аудіативних умінь та навичок.

5. Розглянути етапи навчання аудіювання.

6. Вивчити методичне забезпечення розвитку аудіювання як виду мовленнєвої діяльності.

7. Проаналізувати підручники й програми з української мови.

8. Розробити систему вправ і завдань з розвитку аудіативних умінь і навичок учнів.

Теоретичною основою роботи стали праці вчених: лінгвістів (М.Львова, А.Неділька, С.Ніколаєвої., Є.Онищенко, Є.Пассова, А.Соколова, О.Скорика, В.Скуратівського), методистів (А.Антонова, В.Артемова, І.Біма, Н.Геза, І.Зимньої, В.Кузовлева, І.Кулагіної, О.Леонтьєва, К.Платонова, В.Плахотника, Н.Скляренка, С.Цінько), психологів (В.Войтка, С.Захарової, Л.Фрідмана, І.Якиманської) та інших дослідників.

Практична цінність роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані на уроках української та англійської мов у загальноосвітніх навчальних закладах, для подальшого наукового вивчення  аудіювання при викладанні «Шкільного курсу англійської мови  та методики її викладання» й «Шкільного курсу української мови та методики її викладання» у вищих закладах освіти, а також  при створенні підручників і навчальних посібників, при написанні рефератів, курсових та дипломних  робіт у навчальних закладах різних рівнів.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (100 джерел).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні // Іноземні мови. - 1996. - № 2. - С. 3-8
2.  Верещагин Е., Костомаров В., Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. -  М.: Рус. яз, 1990. -             246 с.
3.  Вєтохов О. Аудіювання іноземної мови; кілька психологічних порад // Рідна школа. - 2000. -  № 4. -  С. 51 - 52.
4.  14. Гез Н.И. О факторах, определяющих успешность аудирования иноязычной речи //Иностранные язики в школе, 1977. - № 5. - С. 31- 35.
5.  Глазова О. Тексти для аудіювання у 5-11 класах // Дивослово. -  2001. - № 7. - С. 27-31.
6.  Давыдова М.А. Деятельностная методика обучения иностранным языкам. - М.: Высш. школа, 1990. - 172 с.
7.  Державна національна програма «Освіта». Україна ХХI століття. - К.: Райдуга, 1994. - 61с.
8.  Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) V-IX класи / керівн. Автор. Колективу С.Ю. Ніколаєва. - К.: Ленвіт, 1998. - 32 с.
9.  Державний стандарт загальної середньої освіти. Українська мова (проект) Скуратівський В.В., Біляєв О.М., Вашуленко М. та інші  // Дивослово. - 1997. - № 7.  -  С. 18 - 37.
10.  Єрмоленко С., Мацько Л. Навчально - виховна концепція  вивчення української (державної мови) // Дивослово. - 1994. - № 7. - С. 28 - 33.
11.   Загорский А.П. О психологическом компоненте предмета «иностранный язык» в школе // Иностр. яз. в школе. - 1990. - № 6. - С. 26-31.
12.  Зайковські С.А., Адамовська Л.М. Англійська мова. 6-11 класи. 100 тестів і завдань для аудіювання, читання та усного мовлення. -

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

                              ЗАТВЕРДЖУЮ

                             до захисту в ДЕК

                                                           Перший проректор університету

                                       __________професор П.І. по Б.            

П.І. по Б.

НОМІНАЦІЯ ПРИРОДНИЧО-ЕКОЛОГІЧНОЇ СФЕРИ У ТВОРАХ ЯРА СЛАВУТИЧА: ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ТА СЕМАНТИКА

7. 010103 ПМСО. Українська мова та література.

Випускна робота освітньо-кваліфікаційного рівня

«Магістр»

   

       ПОГОДЖЕНО   

              

Директор інституту                                     Науковий керівник     _______професор                                         ______доцент П.І. по Б.

Завідувач кафедри українського мовознавства ______доцент

Рецензенти ______професор П.І по Б. ______доцент П.І по Б.

Херсон – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

                  ЛЕКСИКИ ПРИРОДНИЧО-ЕКОЛОГІЧНОЇ СФЕРИ…  .8

1.  Назви природничо-екологічної сфери в лексичній системі      української мови………………………….……………………....8
2.  Лексико-семантична група слів як наукове  поняття…………..14
3.  Семантична різноманітність номенів

         природничо-екологічної сфери…… ….………………………..16

1.4. Стилістичні функції назв на позначення природничих

      понять у художньому творі………………………………………20

ВИСНОВКИ З 1 РОЗДІЛУ……………………….………………….…………..26

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНИЧО-ЕКОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА У ТВОРАХ ЯРА СЛАВУТИЧА……………………………………………………28

1.  Функціональність досліджуваної лексики в поезіях митця……28
2.  Семантична характеристика груп слів

                     на позначення довкілля…………………...…………………….....37

1.  Топоніми України…………………………………………37
2.  Назви країн, якими подорожував поет……………..42
3.  Найменування міст і поселень Канади…………………..45
4.  Гідроніми України………………………………….…....48
5.  Природа України…………………………………….…..50

1.  Рослинні назви України, виявлені

                у віршах Яра Славутича………………………….………….......60

1.  Лексико-семантична група номенів,

                 що позначає тваринний світ…….………………………………..68

ВИСНОВКИ З  2 РОЗДІЛУ……………………………………………………...83

ВИСНОВКИ………………..…………………………………………….…..86

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….........………………….....90

ДОДАТКИ …..………………………………………………………….….....96

ВСТУП

Найперша та найголовніша ознака індивідуальності народу – це  його мова. У мові відбито характер народу, його історію, звичаї, традиції. Вона виступає найважливішим засобом спілкування, передачі інформації між носіями. Але тільки спілкуванням та інформативністю суспільне значення мови не вичерпується, адже вона є основою вираження думок та почуттів.

Мова – кращий, що ніколи не в'яне й вічно розпускається, цвіт усього духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній утілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає гучно в любові людини до її батьківщини [12, с.56].

Творчість кожного митця – це художнє освоєння дійсності. Авторські думки та ідеї відтворюються в конкретно-чуттєвих образах, що впливають на емоції читача, збуджують його уяву. З багатоманітного конкретно-предметного світу митець прагне вибрати особливе явище з навколишнього світу, яке б найповніше уособлювало його ідейний задум. Тому тема природи, екології є однією з основних у творах багатьох українських письменників, які проживають на території України. І не випадково, адже вона є актуальною в наш час, коли розвитку виробництва, збільшенню власних коштів, вдоволення інтересів приділяється більше коштів, ніж екологічним проблемам: забрудненню повітря, води, землі, природи. Це ті важливі чинники, що так необхідні й  важливі в нашому житті.

На сучасному етапі проблема збереження навколишнього середовища – це складова частина Програми миру. Бо всі процеси, всі зміни нашого життя пов'язані з цим. "Знищити її можна легко, відновити неможливо", – зазначає І.Бородін [2,с.31]. Відтак неодноразово митці слова у своїх творах зверталися до природи, її недоторканної краси. Тому дослідження поетичного змалювання природи України завжди актуальне.

Помітне місце ця тема займає у творчості письменників української
діаспори. Яскравим підтвердженням цього є поезії Яра Славутича –
відомого митця слова, історика літератури, громадсько-культурного діяча, який більшу частину свого життя вимушено прожив далеко від рідної землі, від своєї Батьківщини. Тому в поезії він звертається до глибоко закарбованих у пам'яті природо-екологічних назв. Адже те, що оточувало Яра Славутича з раннього дитинства (степи, поля, верби, тополі) полонило його думки й серце назавжди.

Поетична творчість Яра Славутича оцінена багатьма дослідниками як за кордоном, так і в Україні. Це, зокрема, Ю.Бойко, К.Андришин, М.Мандрика, Т.Жила, В. Сварог, Б.Чопик, Т.Назаренко. Так, В.Жила видає двотомну книгу "Творчість Яра Славутича: статті й рецензії" для вшанування 60-річчя відомого поета, науковця і педагога доктора Яра Славутича. Упорядник книги В.Жила так окреслює всебічну працю ювіляра: "Діяльність Яра Славутича дуже різноманітна. Крім поетичної творчості, охоплює вона наукову працю, літературознавство й мовознавство, рецензування різних видань, редагування й видання  збірників, альманахів і часопису "Канадська Україна", участь у багатьох наукових конференціях і конгресах, педагогічну працю й підручники, громадську активність ..."[17, с.710].

У праці зібрано статті, спеціально написані для збірника, а також статті й рецензії, опубліковані раніше і дбайливо дібрані упорядником.

Серед літературознавчих досліджень значне місце займає твір Т.Назаренко "Правди потужний спалах: Поетична творчість Яра Славутича" [32, с.143]. Це перша спроба глибокого аналізу творчого доробку поета, а також одне з найперших видань, присвячених літературі української діаспори.

Вивченню творчості Яра Славутича багато мовознавців та літературознавців присвятили свої праці, що увійшли до збірників: "Херсонський збірник" (упор. А.Крат), "Запорізький збірник" (упор. В.Чабаненко), "Січеславський збірник" (упор. М.Миколаєнко), "Поетика Яра Славутича" (упор. І.Лопушинський).

Ознайомившись із працями учених, ми вирішили вивчити  й проаналізувати функціонально-семантичну специфіку назв природо-екологічної сфери в поезіях Яра Славутича. Її торкалися лише окремі дослідники, тому низка аспектів потребує додаткового вивчення. У цьому й полягає актуальність нашої роботи.

Предметом дослідження стали поетичні тексти поезій Яра Славутича, у яких мовна реалізація назв на позначення природо-екологічної сфери найяскравіше відбита. Адже кожен народ зберігає у пам'яті свою неповторну картину світу і, щоб не втратити національного коріння, відображає її у назвах рослин, явищ природи, особливостей ландшафту.

Об’єктом вивчення виступають семантико-стилістичні функції назв на позначення природо-екологічної сфери в поезіях Яра Славутича.

Мета роботи полягає у виявленні й аналізі семантики лексичних засобів, традиційно пов'язаних в українській поезії з образами природи, дослідженні стилістичних функцій назв природо-екологічної сфери та простеження виражально-зображальних можливостей цих образів на матеріалах поетичних текстів Яра Славутича.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Визначити місце природо-екологічних номенів у лексичній системі української мови.

2. Вивчити творчість Яра Славутича та наукові праці у яких висвітлюється мовно-семантична структура досліджуваних назв.

3. З'ясувати    семантичні функції   назв    природо-екологічної сфери у творах Яра Славутича.

4. Здійснити лінгвостилістичний аналіз номенів природо-екологічної сфери.

5.   Укласти словник досліджуваних лексем.

Методи дослідження. У магістерській роботі було використано функціональний, описовий методи та  стилістичного аналізу.

Новизна випускної роботи полягає в тому, що аналіз природо-екологічних назв, виявлених у творах Яра Славутича, здійснюється вперше.

Практичне значення роботи зумовлюється тим, що матеріали даного дослідження можуть бути використані для проведення семінарів із «Сучасної української літературної мови», «Стилістики української мови», «Загального мовознавства»,  при написанні курсових, випускних робіт, а також у процесі вивчення шкільного курсу української мови.

Структура роботи. Наше дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, формулюється мета, основні завдання, з'ясовується наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі подаються наукові основи вивчення лексики української мови на позначення природо-екологічної сфери.

У другому розділі досліджуються функції та семантика груп номенів природо-екологічної сфери, виявлених у творах Яра Славутича.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження.

У додатках уміщено словник природо-екологічної лексики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Астаф'єв О. "Я ваш навіки степові широти"// Творчість Яра Славутича. Книга друга / Упор. В.Жила. – К. : Дніпро, Едмонтон: Славута, 1997.
2.  Будагов Р. Человек и его язык. – М., 1976.
3.  Васильев В. Современная лингвистическая семантика. – М., 1990.
4.  Виноградов В. Основные типы лексического значения слов // Избранные труды. Лексикология и лексикография. – М.,1977. – С.45-78.
5.  Ворожай О. Важлива книга // Творчість Яра Славутича. Книга друга   / Упор. В. Жила. - К.: Дніпро, Едмонтон: Славута, 1997. – С.703-704.
6.  Гайдаєнко І.В. Образно-тропеїчні засоби української мови // Информационно-методический журнал издательства ХДУ «Печатное слово». – Херсон: ХДУ, 2003(2). – С.56-59.
7.  Дудик П.С. Стилістика української мови: Посібник. – К.: «Академія», 2005.
8.  Жила В. Дослідження, досконале формою і змістом // Творчість Яра Славутича. Книга друга /Упор. В. Жила. – К.: Дніпро, Едмонтон: Славута, 1997. – С. 705-708.
9.  Жилко Ф. Про семантичні поля української мови // Мовознавство. – 1971. – №12. – С. 25-32.
10.  Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987.
11.  Кожина М.Н. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение,1983.
12.  Мацько М.І. та ін. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003.
13.  Кочерган М. Загальне мовознавство. Підручник. – К.: Академія,  1999.
14.  Критенко Г. Семантична структура назв кольорів в українській мові // Славістичний збірник АН УРСР. – К., 1963.– С.97-111.
15.  Кучеренко О. Екологічне виховання на уроках мови // Дивослово. – 1997. – № 4. – С.15-17.
16.  Лопушинський І. Образно-тропеїчні засоби мови Яра Славутича// Поетика Яра Славутича/Упор. І.Лопушинський. – К: Херсон:Дніпро, 1999. – С .126-145.
17.  Микитів Г. Фольклорні образи-символи у поетичній мові Яра Славутича // Запорізький збірник: До 80-річчя Яра Славутича / Упор. Чабаненко В. – К.:Запоріжжя: Дніпро, 1998. – С. 141-147.
18.  Пентилюк М., Гайдаєнко І. Експресема "земля" у поезіях Яра Славутича// Запорізький збірник / Упор. В.Чабаненко. - К.: Запоріжжя: Дніпро, 1998. – С.134-140.
19.  Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь,1992.
20.  Рудяков О. Системний опис лексико-семантичної групи // Мовознавство. – 1987. – № 2. – С.  23-27.
21.  Семчинський С. Про сучасну лексику української мови //УМЛШ . – 1998. – 25-28 липня. – С. 12.
22.  Словник антонімів української мови / За ред. Л.Паламарчука. –   К.:Довіра, 1999.-275с.
23.  Словник синонімів української мови: У 2-х томах – К.: Наукова думка, 1999.
24.  Соссюр Ф. Труды по языкопознанию. – Москва, 1977.
25.  Сучасна українська літературна мова / За ред. А.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997.

ДОДАТОК Д

Приклади оформлення бібліографічного опису

у списку джерел наукової роботи

Характеристика джерела	Приклад оформлення
Монографії (один, два, три автори)	Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. – К.: Довіра, 1999. – 431 с. Пентилюк М.І. Вивчення української мови в школах з російською мовою навчання. – К.: Рута, 2000. – 128 с. Пентилюк М.І., Окуневич Т.Г. Сучасний урок української мови. – Х.: Основа, 2007. – 176 с. Омельчук С.А., Ляшкевич А.І., Чаловська М.В. Усі уроки української мови в 6 класі / Уорядн. С.А.Омельчук. – Х.: Основа, 2006. – 432 с.
Чотири автори	Українська мова. Практикум / О.М.Пазяк, О.А.Сербенська, М.І.Фурдуй, Л.Ю.Шевченко. –К.: Либідь, 1990. – 224 с.
П’ять та більше авторів	Учіться висловлюватися / П.І.Білоусенко, Ю.О.Арешенков, Г.М.Віняр, та ін. – К.: Либідь, 1990. – 126 с.
Багатотомні видання	Лепкий Б.С. Твори: В 2-х т. – К: Дніпро, 1991. – Т.2: Повість. Спогади. Виступи / Упорядник та автор приміт. М.М.Ільницький. – 719 с.
Перекладні видання	Томан І.Мистецтво говорити: Пер. з чеськ. – 2-е вид. – К.: Політвидав України, 1989. – 293 с.
Збірки наукових праць	Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Зб.наук. праць. – Чернівці: Вид-во Чернівецького ун-ту, 1996. – 156 с.
Словники	Словник символів / За заг. ред. О.І.Потапенко, М.Д.Дмитренка. – К.: Народознавство, 1997. – 156 с.
Складові частини збірника	Пустовіт Л.О. Питання мовної норми в сучасній художній прозі // Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1989. – С.253 – 264.
Складові частини журналу	Масенко Л. Химерна проза як традиційна мовностильова течія української літератури // Мовознавство. – 1991. - № 1. – С.26 – 33.
Складові частини газети	Кирилюк В. “До тебе, Україно…”: про Стуса // Літ. Україна. – 1990. – 19 квітня. – С.5.
Складові частини енциклопедії	Костенко Н.В. Віршування // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І.О.Дзеверін (відпов. ред.) та ін. – К.: Голов. ред. УРЕ ім. М.П.Бажана, 1988. – Т.1. – С.333 – 334.
Тези доповідей	Горпинич В.О. Морфонологія і семантика // матеріали 5-ї Міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. Частина 1. – Івано-Франківськ. – 1999. – С.45 – 46.
Дисертації	Тонь О.П. Полісемія відносних прикметників (на матеріалі сучасної української прози 50 – 80-х років ХХ століття): Дис. … канд. філолог. наук: 10.02.01. – Тернопіль, 1998. – 234 с.

Список використаних джерел

1.  Артемчук Г.І, Курило В.М., Кочерган М.П. Методика організації науково-дослідної роботи: Навчальний посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. – К.: Форум, 2000. – 271 с.
2.  Білуха Т.М. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.
3.  Горошкіна О.М., Нікітіна А.В., Попова Л.О. Магістерська робота: від задуму до захисту. Методичний путівник. – Луганськ, 2004. – 21 с.
4.  Коломієць В.О. Як виконувати курсову роботу: Методичний посібник для студентів вищих пед. навч. закл. – К.: Вища школа, 2003. – 66 с.
5.  Конобродська В. Курсова і дипломна роботи з етнолінгвістики: Навч. посібник. – Житомир: Полісся, 2003. – 236 с.
6.  Корнієнко І.А. Наукові основи курсової роботи: Методичні рекомендації. – Миколаїв, 2005. – 26 с.
7.  Лудченко А.А. и др.. Основы научных исследований: Учебное пособие/ Под ред. А.А. Лудченко. – К.: Знание, КОО, 2000. – 114 с.
8.  Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк. -  К.: Ленвіт, 2005. – 400 с
9.  Мороз І.В. Структура дипломних робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захисту. – К., 1997. – 56 с.
10.  Основні вимоги до дипломних та випускних робіт студентів-філологів: Метод. рекомендації / Уклад. О.Штонь, В.Буда. – Тернопіль, 2000. – 21с.
11.  Пєхота О.М., Баріхашвілі І.І. Курсова робота із психолого-педагогічних дисциплін: Методичні рекомендації. – Миколаїв: Вид-во “Іліон”, 2006. – 40 с.
12.  Положення про навчально-наукові та кваліфікаційні роботи студентів. – К.: КДЛУ, 1999. – 46 с.
13.  Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2000. – 302 с.
14.  Рудницька О.П. та ін. Основи педагогічних досліджень. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 142 с.
15.  Сажко Л.А., Гапонова С.В. Методичні рекомендації до написання рефератів, курсових і дипломних робіт з методики навчання іноземних мов. – К.: Ленвіт. – 56 с.
16.  СоловейМ.І., Спіцин Є.С., Потапенко К.К., Шалік З.М. Організація та методика проведення науково-педагогічних досліджень. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ленвіт, 2004. – 144 с.
17.  Спіцин Є.С., Назаров С.М. Організація науково-дослідної роботи студентів у вищому навчальному закладі. – К.: Вид.центр КНЛУ, 2001. – 63 с.
18.  Спіцин Є.С. Методика організації науково-дослідної роботи студентів у вищому закладі освіти. – К.: Вид.центр КНЛУ, 2003. – 120 с.
19.  Тараненко І.Г. Методи порівняльно-педагогічних досліджень // Шлях освіти. – 2001. - №2. – С.17 – 21.
20.  Тематика та методичні поради до написання курсових робіт з української мови: Для викладачів і студентів філологічних факультетів педагогічних інститутів / Упоряд. М.І.Пентилюк, В.О.Нагіна. – К., 1990. – 52 с.
21.  Шейко В.М., Кушніренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності. Підручник для вищих навчальних закладів. – Х.: ХДАК, 1998. – 288 с.
22.  Штонь О.П., Буда В.А. Курсова робота з української мови: навчально-методичний посібник для студентів-філологів. – Тернопіль: Богдан, 2002. – 63 с.

1. Способы выравнивания когнитивного диссонанса в переводе поэтических произведений на материале сонет
2. Временное хранение товаров
3. Усадьба Знаменское-Садки по новым архивным материалам
4. Иудаизм
5. Тематичне оцінювання є обов~язковим і результати його проведення фіксуються у журналі в окремій колонці.
6. основные концепции от PokerStrtegy.
7. реферату- Соціальноекономiчнi процеси в УкраїніРозділ- Соціологія Соціальноекономiчнi процеси в Україні
8. 1Экономический организм это совокупность процессов техник и инструментов регулирования экономики социал
9. Тема- Основи трудового права
10. тематизируйте его периоды 1 3 Казахстан в эпоху бронзы
11. .11 ~ Кардіологія Автореферат
12. Радиоактивность и её закономерности
13. тема менеджмента ~ это совокупность различных составляющих элементов- принципов управления функций методо
14. разнообразие потребностей абонентов; потенциал для развития сети; экономичность
15. на Костанайской обл
16. Анализ качества (ассортимента) товаров
17. Реферат- Реклама в прессе
18. культурная эволюцияТрудовая теория антропосоциогенеза
19.  Природные условия и ресурсы
20. из варяг в греки соединявшего Балтийское море с Чёрным системой рек озёр и волоков водораздельных учас

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе