Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2. Основні напрямки економіко-географічних досліджень в Україні. Наукові центри. Наукові школи
Ще у післявоєнний період в Україні сформувалися п’ять головних центрів суспільно-географічної думки: Київський, Харківський, Львівський, Одеський і Чернівецький.
Найзначнішим серед названих центрів зараз є Київський. В силу столичного статусу тут, крім географічних факультетів Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка та Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, працюють також Інститут географії НАНУ, Рада з вивчення продуктивних сил України (РВПС), Інститут стратегічних досліджень, Президія УГТ та інші установи.
До засновників сучасної київської школи СЕГ слід віднести Костянтина Григоровича Воблого (1876-1947), який з 1934 р. очолював кафедру економічної географії у Київському університеті та з 1936 р. відділ економічної географії в Інституті економіки АН України.
Лідером київської наукової суспільно-географічної школи тривалий час був академік Максим Мартинович Паламарчук (1916-2000).
Академік М.М. Паламарчук має у своєму науковому доробку більше 300 друкованих праць, зокрема він є автором першого посібника з економічної географії України для вчителів (1970), а у 1980 р. ним був написаний підручник з географії України для загальноосвітніх шкіл, який витримав низку перевидань та був перекладений польською, угорською, російською мовами. Максим Мартинович одним з перших в Україні почав ґрунтовно досліджувати проблеми цукробурякового комплексу, заклав основи теорії промислового комплексоутворення, створив концепцію суспільно-територіального комплексу (СТК).
Своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху М.М. Паламарчука є написана разом із сином Олександром монографія "Економічна і соціальна географія України з основами теорії" (1998), в якій узагальнено результати суспільно-географічних досліджень в Україні за останню чверть ХХ століття.
Відділ суспільно-географічних досліджень Інституту географії НАНУ впродовж багатьох років очолювала Інга Олександрівна Горленко. Вона ввела у науковий обіг нову категорію "інтегральний потенціал території". За її активної участі надруковані колективні праці "Збалансований соціальний, економічний та екологічний розвиток території" (1991), "Проблеми комплексного розвитку території" (1994) та ціла серія монографій "Конструктивно-географічні основи раціонального природокористування", в яких започатковані нові напрямки суспільної географії в Україні, зокрема оригінальна інтерпретація теорії сталого розвитку.
Загалом у Київському науковому центрі розвинені всі галузі суспільно-географічних досліджень: теорія науки (М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, С.І. Іщук), методика наукових досліджень (О.М. Паламарчук, М.Д. Пістун), географія природних ресурсів (І.О. Горленко), географія населення (Ю.І. Пітюренко, В.М. Пересєкін, А.В. Степаненко, О.У. Хомра, М.І. Фащевський та ін.), географія сільського і лісового господарства (М.Д. Пістун, В.П Нагірна, Г.В. Балабанов, Я.Б. Олійник, А.І. Доценко, Р.О. Язиніна), географія промисловості і транспорту (С.І. Іщук, Д.М. Стеченко, П.О. Масляк, М.В. Григорович), географія сфери послуг (В.М. Юрківський, О.О. Любіцева), медична географія (В.О. Шевченко), соціально-економічна географія зарубіжних країн (В.М. Юрківський, Б.П. Яценко). До сильних сторін Київської школи належить потужний розвиток суспільно-географічного картографування (А.П. Золовський, Л.Г. Руденко, Т.І. Козаченко, Г.О. Пархоменко).
Харківський центр СЕГ існує близько двох століть. Суспільно-географічні дослідження перебували ще у сфері наукових інтересів засновника Харківського університету Василя Назаровича Каразіна. На основі досвіду західноєвропейських вчених він розробив власну методику проведення статистичних досліджень і застосував її для вивчення населення Слобожанщини. Упродовж всієї своєї наукової діяльності В.Н. Каразін значну увагу приділяв питанням краєзнавства і комплексної географічної характеристики рідного краю.
Перебування столиці у Харкові сприяло швидкому науково-освітньому розвитку міста. У 1927 році при Всеукраїнській Академії наук (ВУАН) і Наркоматі освіти був заснований Український НДІ географії та картографії, діяльність якого була пов’язана з ім’ям С.Л. Рудницького. Інститут проіснував лише 7 років.
У 1934 році на геолого-географічному факультеті Харківського університету була створена кафедра економічної географії, кістяк якої склали співробітники розігнаного НДІ географії і картографії.
У 1983 році Артур Петрович Голіков захистив докторську дисертацію "Територіальна організація водного господарства СРСР", ставши першим доктором і професором в галузі СЕГ в усій Лівобережній Україні.
Після отримання Україною незалежності зросла увага до міжнародних економічних зв’язків. Тому кафедрою були визначені нові наукові напрями в галузі комерційної географії і, зокрема, територіальної організації міжнародних торговельно-економічних відносин. Новими напрямками досліджень стали соціальна інфраструктура (С. Юрченко), географія туризму (В. Редін), географія світового господарства і оцінка геополітичного положення окремих країн і регіонів світу (А. Голіков, Ю. Грицак, О. Якушев, Н. Казакова).
У 2002 р. кафедра отримала назву "соціально-економічної географії і регіонознавства". В сучасних наукових дослідженнях робиться акцент на соціальну складову в системі "Природа – Людина – Господарство". Розвиток досліджень відбувається в контексті стратегії сталого розвитку (2004 року Л.М. Нємець захистила докторську дисертацію "Соціально-географічні основи стратегії переходу України на модель стійкого розвитку").
Дуже давні традиції має Львівський центр СЕГ, адже саме тут виникла найперша в Україні кафедра географії (Львівський університет, 1883). Тут працювали такі визначні географи-суспільники як Г. Величко, С. Рудницький, В. Кубійович, О. Ващенко. Кафедра економічної географії була створена у 1945 р. Протягом 1945-1984 років її очолював Опанас (Афанасій) Трохимович Ващенко (1908-1984). У 1938 р. О.Т. Ващенко захищає кандидатську дисертацію про Київську область. Внесок О.Т. Ващенко у різні галузі СЕГ є вагомим: це теорія і методологія науки, географія природних ресурсів і проблеми їх раціонального використання, географія окремих сфер господарства західних областей України, картографічне моделювання та ін.
Сучасна львівська школа СЕГ представлена вченими Львівського національного університету ім. Івана Франка (кафедру економічної і соціальної географії очолює проф. Олег Іванович Шаблій, кафедру географії України – проф. Федір Дмитрович Заставний, кафедру міжнародних відносин і країнознавства – проф. Маркіян Зинов’євич Мальський), Інституту регіональних досліджень, Львівської комерційної академії, Львівського аграрного університету. До новітніх досягнень цієї школи слід віднести україноцентричну типологію країн світу (С.П. Кузик та інші, 1998), підручник О.І. Шаблія "Основи загальної суспільної географії" (2003). Мирослав Степанович Дністрянський започаткував відродження політико-географічних досліджень ("Кордони України. Територіально-адміністративний устрій", 1992.
Львівський інститут регіональних досліджень НАН України розробив Державну програму соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, що враховує його природні, історичні та економічні особливості, зокрема специфіку гірських районів.
Одеський центр СЕГ формується головним чином після створення в Одеському університеті у 1934 р. географічного факультету. Його першим деканом був Олександр Михайлович Смирнов (1905-1969), який чверть століття очолював й кафедру економічної географії. На кафедрі у різні часи працювали такі видатні фахівці як Борис Лазарович Гуревич (1904-1968), Ніна Іванівна Блажко (1915-1982), Ізраїль Феліксович Мукомель (1906-1975) та інші. Проф. Н.І. Блажко з часом переїхала до Казані, де її титанічними зусиллями була відкрита єдина в СРСР спеціальність "економіко-географ – математик". Традиційним для одеситів був й історико-географічний напрям досліджень (Д. Богуненко, І. Ланда, О. Полоса, І. Кондратюк).
Сучасна одеська школа СЕГ представлена у першу чергу колективом кафедри економічної та соціальної географії Одеського національного університету ім. Іллі Мечникова (два останні десятиліття кафедру очолює проф. Олександр Григорович Топчієв). Наукове спрямування центру – дослідження проблем Південного регіону України і приморських суспільно-територіальних комплексів (одеські географи розробили і ввели у практику поняття "морегосподарський комплекс"), а також зовнішніх економічних зв’язків України (В. Андерсон, О. Полоса, Є. Повітчана, В. Дергачов та ін.). Одеська школа СЕГ однією з перших в Україні стала освоювати соціально-екологічний напрямок досліджень (навчальний посібник О.Г. Топчієва "Геоекологія: географічні основи природокористування" вийшов у 1996 р.). Проф. Володимир Олександрович Дергачов стояв біля витоків створення вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні та був керівником першої в новітній історії держави ВЕЗ "порто-франко" в Одесі.
Чернівецький центр СЕГ пов’язаний із відкриттям у жовтні 1875 р. університету. Наукові дослідження в галузі СЕГ торкалися переважно географії населення, топоніміки окремих місцевостей Буковини (Константін Гумурзакі, Константін Бретеску). Контингент студентів не румунської національності в цей час різко скоротився.
Сучасна СЕГ представлена колективами двох суспільно-географічних кафедр Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Дослідження, спрямовані на вивчення природних ресурсів України, тривалий час очолював проф. М.Г. Ігнатенко, зараз – проф. В.П. Руденко. Саме чернівецькі географи вперше започаткували новий напрям досліджень – економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Питання теорії, методики і практики туризму висвітлені у багатьох працях проф. Миколи Павловича Крачила ("Засади туризмознавства, 1980; "Географія туризму", 1987 та ін.). Розвинене також суспільно-географічне картографування (проф. Ярослав Іванович Жупанський). Значні досягнення Чернівецький центр СЕГ має на теренах дослідження маятникових міграцій трудових ресурсів (В.О. Джаман), організації та спеціалізації АПК в сучасних умовах (А.О. Сухий, М.Д. Заячук), а також в галузі українського географічного краєзнавства (В.П. Круль). Чернівецькі географи стали першовідкривачами в Україні навчальних спеціальностей "Менеджмент природоохоронної діяльності", "Землевпорядкування та кадастр", "Менеджмент туристичної індустрії".
Слід відзначити, що крім названих 5 провідних центрів СЕГ на зламі тисячоліть в Україні інтенсивно формуються нові наукові центри суспільно-географічної думки – Сімферопольський, Тернопільський, Луцький, Вінницький, Мелітопольський, Сумський, Луганський, Херсонський, Полтавський, Ніжинський та інші.
Сімферопольський центр СЕГ формується у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського. Його початки пов’язані з іменем професора Івана Трохимовича Твердохлєбова (1921-1998), який створив тут кафедру економічної та соціальної географії і започаткував на ній дослідження теоретичних і прикладних проблем рекреаційної географії.
Колектив кафедри провів значну роботу по визначенню поняття "рекреаційний потенціал" (І. Твердохлєбов) та економіко-географічній оцінці рекреаційного потенціалу Криму (М. Багров, В. Шумський). У наш час ведуться дослідження з визначення ступеню стійкості природних ландшафтів щодо рекреаційних навантажень, а також встановлення соціально-економічних збитків внаслідок порушення ландшафту нераціональним рекреаційним природокористуванням (В. Кудрявцев, В. Шумський, Ю. Чепель). Розроблено методику оцінки екскурсійного потенціалу Криму (І. Карташевська) та принципи організації агрорекреаційного комплексу (М. Амельченко) за умов ринкових відносин.
Зараз кафедру очолює ректор цього університету – проф. Багров Микола Васильович
Значний внесок у становлення і розвиток української СЕГ в останні роки зроблено представниками Тернопільського центру. Вчені-географи Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка (Б. Заставецький, О. Заставецька, І. Пушкар та ін.) одними з перших в Україні видали посібники з географії своєї області, аналогічні посібники для Закарпатської і Хмельницької областей, провели велику організаційну роботу по складанню бібліографічного покажчика "Українська географія у персоналіях", заснували часопис "Історія української географії". Потужна кафедра управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил (завідувач – проф. Є. К. Качан) діє у Тернопільській академії народного господарства. Важливим осередком розвитку рекреаційної географії став Галицький інститут ім. В. Чорновола, де відповідну кафедру на факультеті туризму очолює Андрій Васильович Кузишин.
Вінницький центр суспільно-географічних досліджень формується з 1974 року, після відкриття природничо-географічного факультету у місцевому педінституті (зараз це Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського). Кафедра економічної та соціальної географії створена у 1992 р. (завідувач – канд. геогр. наук, доцент Л.Ц. Масловська). Основні напрямки досліджень: розробка методики оцінки компонентів природно-ресурсного потенціалу, зокрема, водних і земельних ресурсів (Л. Масловська, Л. Жовнір); вивчення демогеографічної ситуації та специфіки використання трудових ресурсів в нових економічних умовах (Т. Панасенко, К. Буткалюк); дослідження структури галузевих і міжгалузевих господарських комплексів (В. Захарченко).
Луцький центр СЕГ представлений кафедрою країнознавства і міжнародних відносин Волинського державного університету ім. Лесі Українки (завідувач – проф. П.В. Луцишин). Спеціалізація цього центру суспільно-географічних досліджень – це транскордонне співробітництво, митна діяльність держави, розвиток єврорегіону "Буг", ВЕЗ "Інтерпорт-Ковель" (П.В. Луцишин, Н.Н. Коцан та ін.). Слід відзначити також опрацювання методики кількісної оцінки економіко-географічного положення на мікрорівні (В.Й. Лажнік). При Волинському університеті діє лабораторія шкільних краєзнавчих атласів. Випускники отримують кваліфікацію "Референт-країнознавець. Перекладач". У становлення Мелітопольського центру СЕГ значний внесок зробили професори Ніна Абелівна Войлошникова (економічна та соціальна географія зарубіжних країн) та Микола Федорович Голіков (географія інфраструктури). М.Ф. Голіков захистом докторської дисертації у 1986 р. започаткував новий теоретичний напрям СЕГ. Найвизначнішою його науковою працею стала монографія "Інфраструктурно-територіальний комплекс" (1992). Певний час у Мелітопольському педуніверситеті працював проф. М.Г. Ігнатенко (агропромислове комплексування). Саме тоді були створені дві суспільно-географічні кафедри: економічної географії і методики викладання географії та економічної географії зарубіжних країн. Зараз інтенсивність діяльності цього центру дещо зменшилась через зміну поколінь дослідників. Але слід відзначити значні напрацювання у галузі методики викладання географії (М.В. Елькін, П.О. Барабоха). Авторська система проблемно-графічних сигналів (ПГС) проходить апробацію на різних наукових і навчально-методичних рівнях. Кінцевою метою її реалізації є розробка систем алгоритмів, що дозволять втілити ідею безперервності розвитку інтелектуально-професійних здібностей на всіх рівнях освіти. Суспільно-географічні дослідження в Ніжинському державному педагогічному університеті ім. М.В. Гоголя розгорнулися після створення у 1987 р. кафедри географії. У 1993 р. на базі кафедри почала функціонувати лабораторія еколого-географічних досліджень (керівник – доцент І.Д. Якушик). 1998 року підготована до друку колективна монографія "Еколого-економічне районування України". На регіональному рівні основна увага приділяється вивченню Чернігівської області, зокрема дослідженням особливостей природокористування у сільському господарстві (О.Г. Мордвінов), територіальної організації пересувних форм обслуговування сільського населення (М.О. Барановський) та ін. В регіонах, де відсутні географічні факультети, роль лідерів у розвитку СЕГ часто беруть на себе осередки УГТ. У цьому відношенні позитивним прикладом може слугувати діяльність Житомирського відділу УГТ, очолюваного неординарною особистістю. Це – Костриця Микола Юхимович – завідувач кафедри методики викладання природничо-математичних дисциплін Житомирського обласного інституту післядипломної освіти та голова краєзнавчої комісії УГТ. Відзначимо його навчальний посібник "Шкільна краєзнавчо-туристична робота" (у співавторстві з В.В. Обозним, 1995). М.Ю. Кострицею розгорнута робота по написанню і виданню географічних нарисів про кожний адміністративний район Житомирщини. Таким чином в області створюються навчально-методичні передумови для успішного опанування учнями важливого пропедевтичного курсу "Географія рідного краю". Цей досвід, безумовно, заслуговує наслідування. На ньому легко простежуються як тематичні (вертикальні зв’язки), так і персональні наукові школи (горизонтальні зв’язки типу "вчитель-учні-послідовники"). В українській СЕГ найбільш яскравими є персональні школи С. Рудницького, К. Воблого, О. Діброви, О. Ващенка, М. Паламарчука, М. Ігнатенка, М. Пістуна, С. Іщука.