|
Територія Тернопільської області має помірно континентальний клімат із нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він сформувався під впливом різноманітних чинників. Головним із них є географічна широта, з якою пов'язана висота сонця над горизонтом і величина сонячної радіації, що надходить на поверхню області. Висота сонця над горизонтом на території Тернопільської області в червні в полудень досягає 63-65°, у грудні — 17-19°, а в дні рівнодення — 40-42°. Тривалість дня коливається від 8 до 16,5 год.
Неоднакові показники висоти сонця над горизонтом та зміни хмарності упродовж року впливають на зміну денної сонячної радіації від 130 кал/см2 у грудні до 532 кал/см2 у червні, досягаючи за рік 40 ккал/см2.
Тернопільська область розташована у глибині материка, і тому на її клімат значний вплив мають континентальні повітряні маси. Вони несуть суху погоду. Узимку сюди проникають відроги сибірського антициклону, які приносять холодну погоду, а влітку, коли він відступає, має вплив азорський максимум. Навесні і на початку осені на територію області проникає континентальне арктичне повітря, яке приносить різке похолодання.
На клімат області має вплив також рельєф. Існують відмінності в температурах повітря, кількості опадів, напрямі та силі вітру у різних частинах області, на межиріччях і в долинах рік, на горбогір'ях і в зниженнях.
Середньорічна температура повітря коливається від 6,9°С у центральній частині області до 7,4°С на півночі і півдні. Найтепліший місяць— липень, найхолодніший — січень. Улітку середні температури найвищі в південній частині області (18,8°С), а найнижчі — у центральній і західній частинах (18,0°... 18,5°С. У січні температури повітря в центральній частині дещо нижчі (-5,4°С) від температур в інших частинах області (-4,5 ... -5°С). Такі відмінності у величинах температур пояснюються особливостями рельєфу. Найнижчі показники температур повітря в центральній частині області значною мірою визначаються тим, що це— найбільш підвищена, безліса частина височини. Дещо вищі — температури січня і доволі високі температури липня в північній частині області пояснюються розміщенням її в зниженні (Мале Полісся), яке з півночі і з півдня оточене уступами Подільської і Волинської височин.
В усі пори року територія області перебуває під впливом циклонів, які формуються над Атлантичним океаном.
Вторгнення на територію області континентальних мас повітря призводить до значних коливань температури в усі пори року. Улітку температура може підніматися до +37°С, а взимку — опускатися до -34°С. Відмінності в розподілі тепла на території області мають важливе значення для особливостей розвитку сільськогосподарських культур. Особливо важливі показники суми температур за період із середньодобовими температурами, вищими від 10°С, коли складаються сприятливі умови для розвитку сільськогосподарських культур. Вони найвищі на півдні області (2600°), дещо нижчі на півночі {2565°) і найнижчі в центральній частині (2470°).
Вегетаційний період на території області триває 205-209 днів. Він починається з квітня і триває до кінця жовтня.
На території області випадає достатня кількість опадів (550-700 мм на рік). Найбільше їх на заході і на північному заході, найменше — на південному сході. Найбільша кількість опадів випадає влітку, найменша — узимку. У літній період часто бувають зливи, нерідко— грози, а іноді— град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається, як правило, до першої декади березня. Товщина його незначна (8-10 см). У другій половині зими нерідко бувають завірюхи, ожеледиця. Упродовж року на території області переважають північно-західні та північно-східні вітри, улітку переважають північно-східні. Швидкість вітру коливається в середньому від 4,5 до 6,0 м/сек. Сильні вітри (понад 11 м/сек) дмуть рідко, найчастіше — узимку і навесні.
На території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості. Зима настає тоді, коли середньодобова температура опускається нижче від позначки 0°С. На Тернопільщині вона коротка і м'яка, з частими відлигами. Зима найдовша в центральних і східних районах (до 112 днів), найкоротша на заході та в низовинних ділянках на півночі (до 104 днів). Кількість днів зі сніговим покривом досягає 80-90. Відлиги і різкі коливання температур взимку і на початку весни нерідко наносять шкоду озимим культурам.
Весна в області починається із другої декади березня, після переходу середньодобової температури через 0°С, і триває до останньої декади травня, після переходу середньодобової температури через 15°С. Погода навесні дуже мінлива: нерідко тепло раптово змінюється різким похолоданням і навпаки. Повторні похолодання у квітні і травні, викликані вторгненням на територію області північних вітрів, призводять до заморозків. Весна закінчується тоді, коли цвітуть конвалії та акації.
Літо в області починається в кінці травня і триває до другої декади вересня. Найдовше воно в південно-східній частині області, а найкоротше — у центральній. У першій половині літа часто бувають короткочасні зливи, велика кількість опадів. Іноді випадає град, який супроводжується сильними вітрами, що завдає неабиякої шкоди сільськогосподарським культурам. Закінчується літо достиганням ожини.
Осінь триває з вересня до кінця листопада. Перша її половина відзначається погожими сонячними днями. Перші заморозки починаються в середині жовтня. Уже наприкінці осені подекуди випадає сніг і на дорогах буває ожеледиця.
За відмінностями у кліматичних показниках на території області можна виділити три агрокліматичні райони: північний, центральний і південний.
Північний район охоплює територію Зборівського, Збаразького, Лановецького, Шумського, Кременецького адміністративних районів. Сума температур, вищих від 10°С, становить у цьому районі 2600 —2550°С. Середньорічна температура повітря майже на 0,5°С нижча ніж у північній і південній частинах області. Безморозний період триває 160— 165 днів. Опадів випадає понад 650 мм на рік.
Центральний район називають ще «холодним Поділлям». До його складу входять Бережанський, Козівський, Підгаєцький, Теребовлянський, Тернопільський, Підволочиський, Гусятинський райони. Сума активних температур тут становить 2400 — 2500°С. Середньорічна температура повітря +6,8°С. Безморозний період— 150-165 днів. Річна сума опадів коливається від 600 до 650 мм.
Південний район включає територію Борщівського, Бучацького, Заліщицького, Монастириського та Чортківського районів. Сума температур, вищих від 10°С, коливається тут від 2500° до 2700°С. Середньорічна температура повітря +7,3°С, безморозний період— 160-165 днів, опадів випадає від 520 до 600 мм на рік. Цей район називають ще «теплим Поділлям». Весна настає тут майже на два тижні швидше, ніж на решті території області.
Достатнє зволоження, сприятливий температурний режим створюють на всій території області умови для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони, зокрема озимої та ярої пшениці, ячменю, жита, вівса, цукрових буряків, картоплі, овочевих і кормових культур. У Південному агрокліматичному районі сприятливі умови для вирощування теплолюбних культур (помідорів, винограду, персиків, абрикосів тощо).
На території області бувають кліматичні явища, які негативно впливають на розвиток сільськогосподарських культур. До них належать заморозки, зливи, град тощо. Заморозки є особливо небезпечними пізньої весни та ранньої осені, бо призводять до вимерзання посівів. Найчастіше вони бувають у північній та центральній частинах області, куди проникає холодне арктичне повітря. Вимерзання посівів озимих культур спостерігається в окремі зими, коли сніговий покрив відсутній, а температура повітря доволі низька.
Кліматичні умови області сприятливі для відпочинку населення, найкращі вони на берегах Дністра і його приток. Місто Заліщики, що лежить у одній з меандр Дністра, вважається кліматичним курортом області.
|
|
Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік — лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.
Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові опідзо-лені ґрунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.
Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.
Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні добрива.
Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.
У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не хочуть рости дерева.
Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування плодових і ягідних культур.
Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на ле-сах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди — середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см. Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.
Чорноземно-карбонатні грунти не мають суцільного поширення, а трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в північній і північно-західній частинах області та у Придністров'ї. Ці грунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний (4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків, але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва.
Лучно-чорноземні ґрунти займають незначні ділянки на знижених елементах рельєфу (днища балок, тераси рік), де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см), значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев. Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.
Лучні грунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і чорноземи, лучні грунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см), містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі лучних грунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється незначна їхня частина.
Лучно-болотні грунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених ділянках. Вони подібні до лучних грунтів, але процеси оглеєння охоплюють усі шари фунту — від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками.
Болотні грунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на торфово-болотні грунти і торфовища. Торфово-болотні грунти мають шар торфу, менший від 50 см, а торфовища— понад 50 см. Використовуються ці грунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для розробок торфу.
Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних давньоалюві-альних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу — 1,0%. Ґрунт безструктурний, вода проникає у глибокі шари грунту і виносить із нього поживні речовини. Це найменш родючі грунти в області. Для вирощування сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці грунти вапно, добрива.
Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському, Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів.
Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги, засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять поперечну оранку схилів
|
|
Територія Тернопільської області лежить у лісостеповій зоні і вкрита різноманітною рослинністю. Тут росте понад 1100 видів вищих спорових і насінних рослин. Багатство видового складу рослинного світу зумовлено положенням області між Карпатами і Поліссям. Найчисельнішими тут є лісові і степові види.
Лісова рослинність на території області сформувалася в четвертинному періоді. У минулому значна частина області була вкрита лісами, які по-хижацьки вирубали в часи панування у краї Австро-Угорщини, Польщі, у період німецької окупації, а також в радянський період. Площі лісів значно скоротилися. Зараз ліси займають 13,9% території області. Учені розрахували, що оптимальний показник лісистості для Тернопільської області повинен становити 17,8%. Вирубування цінних порід дерев (бук, дуб) призвело також до зміни видового складу лісів. У них збільшилась частка малоцінних порід (граб, осика, береза тощо).
Більшу частину ділянок, які вкриті лісом, займають в області широколистяні ліси. Тільки в північній частині області ростуть мішані ліси. Серед широколистяних лісів найбільше поширення мають грабові, дубово-грабові, букові ліси.
Грабові й дубово-грабові ліси займають південно-західну частину області (Придністров'я), Подільське плато, північну частину Товтрового кряжа, Кременецькі гори. Крім граба, який є панівним у деревостої, у цих лісах ростуть дуб, ясен, береза, осика, бук, а в підліску — ліщина, горобина та ін.
Букові ліси ростуть на підвищених ділянках Тернопільського плато. Бук утворює суцільні масиви лише в південно-західній частині області, а в інших місцях він росте у вигляді острівців. Через територію області проходить східна межа поширення бука в Європі. Це — бучина на Товтровому кряжі біля р. Збруч. У букових лісах ростуть також граб, явір, липа, а в підліску — ліщина, калина, глід, терен, вовчі ягоди тощо.
Мішані ліси займають територію Малого Полісся. Вони ростуть на піщаних грунтах у басейнах рік Ікви, Вілії і Горині. Це переважно дубово-соснові ліси. У їхньому підліску росте крушина, ліщина, калина.
У верхів'ях лівих приток Дністра, Горині, Ікви і Вілії поширені заплавні ліси, їх деревостій складається з осокора, в'яза, дуба, клена, ясена, вільхи.
Ліси області мають важливе грунтово-захисне, водоохоронне, рекреаційне значення. Понад 35 тис. га лісів розміщені на водноерозійних площах і виконують захисні функції. Навколо найбільших міст створено зелені санітарні зони на площі понад 32,2 тис. га, які виконують функції «легенів» міст. Уздовж залізниць, автомобільних доріг насаджені лісосмуги, які мають важливе значення для очищення повітря від шкідливих викидів транспортних засобів.
Важливе значення для відпочинку людей поряд із лісами мають штучні насадження, а серед них — лісопарки, дендропарки, старовинні парки, сквери тощо. Багато з них в області є пам'ятками садово-паркового мистецтва. Тисячі любителів природи відвідують щорічно Гермаківський та Хоростківський дендропарки. Гермаківський дендропарк нараховує понад 1500 видів дерев і чагарників з усіх куточків світу, у т.ч. колекцію хвойних порід із Євразії, Північної Америки та Північної Африки, а також реліктові види — гінкго дволисте (найстаріше дерево нашої планети), магнолія.
Хоростківський дендропарк має надзвичайно багату колекцію дерев і чагарників, серед яких кипариси, кедри, ялини, ялиці, ялівці, лимонник, лимонне й оцтове дерева, платани, пальми (16 видів), дуби (звичайний, корковий, пухнастий) та ін.
Увагу відпочиваючих привертають старовинні парки — Більче-Золотецький, Скала-Подільський, Коропецький, Гримайлівський, Збаразький, Раєвський, Кременецький та ін. У них зібрано багаті колекції дерев та кущів, які мають наукову і пізнавальну цінність.
Степова рослинність на території Тернопільської області у природному вигляді не збереглася. Майже всі степові ділянки розорані, а ті, що залишилися, зазнали значного впливу людини. Нерозорані степові ділянки можна зустріти на схилах горбів, балок, у заплавах рік тощо. На підвищених ділянках ростуть костриця, пирій, бородач, чебрець, тонконіг та ін. А в заплавах рік на луках проростають мітлиця, осока, пирій, тимофіївка, тонконіг, стоколос. Приблизне уявлення про давні степи, які колись були на території області, дає ділянка степу між селами Устя і Дністрове в Борщівському районі, а про наскельно-степову рослинність — ділянка між селами Дністрове і Трубчин (ростуть купина лікарська, гадюча цибулька, кузьмичева трава та ін.). Ділянки суходільних і заплавних лук використовуються як пасовища.
Рослинний світ Тернопільської області налічує чимало ендемічних та реліктових видів. До реліктових належить осока низька, осока біла, брусниця карликова, хвощ великий, чина ряба, молочай багатобарвний, меч-трава болотна, кузьмичева трава (ефедра двоколоса), відкасник татарниколистий.
Ендемічні види рослин області: шавлія кременецька, костриця піхвова, сонцецвіт сивий, вівсюнець пустельний, шиверекія подільська, чебрець одягнений, тонконіг різнобарвний та ін.
Чимало рослин на Тернопільщині сьогодні — на межі зникнення і тому занесені до «Червоної книга України». Серед них — ковила волосиста, сон великий, зозулинець салеповий, цибуля гірська, горицвіт весняний, астранція велика, білоцвіт весняний, конвалія іравнева, клокичка периста, ясенець білий, лілія лісова, барвінок малий, черевички зозулині, відкасник татарниколистий, анакамптис пірамідальний, любка дволиста.
|
