Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 18
Тема 8
2. Основні види договорів (угод) у сфері зовнішньоекономічної діяльності
3. Контракт у зовнішньоекономічній діяльності.
4. Особливості укладання договорів (контрактів) у сфері зовнішньоекономічної діяльності України
Міжнародний договір - це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків
Питання, пов'язані з міжнародними договорами, складають самостійну галузь міжнародного права — Право міжнародних договорів. Основним джерелом норм цієї галузі є Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року.
Сторонами міжнародного договору можуть бути міжнародні організації, держави, їх компетентні органи, посадові особи. Від місця суб'єкта суспільно-правових відносин у структурі міжнародних організацій і держави залежить юридична сила міжнародного договору. Міжнародні договори є основним джерелом правового регулювання відносин, що виникають в зовнішньоекономічній сфері. В них:
• закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини в зовнішньоекономічній сфері;
• у конкретній формі фіксуються домовленості сторін про створення обов'язкових для них правил поведінки;
• регламентуються встановлення, зміна чи припинення взаємних прав та обов'язків.
Для міжнародного договору в сфері зовнішньоекономічної діяльності характерні наступні риси:
• змістом договору є правові норми, які за характером є нормами-метою, нормами-намірами, нормами-координаторами, нормами-узгодженнями, нормами-утриманнями тощо;
• межі договору передбачені статусом сторін, зміст договору не може суперечити Конституції держави;
• набуття чинності договору відбувається після його ратифікації, або приєднання до нього, або його затвердження;
• забезпечення виконання договору державою включає правові, організаційні, економічні та інші заходи, що застосовуються нею для реалізації норм, що містяться в ньому;
• норми, що містяться у договорі, є основою для розробки та прийняття національних нормативно-правових актів.
Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує.
Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу. У той же час існує певна міжнародна практика вибору найменування міжнародного договору
Договорами називають основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори).
Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори.
Пакт — сторони договору намагаються підкреслити його особливе морально-політичне значення.
Конвенції укладаються для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного характеру.
Статутами називають договори, що засновують і регулюють діяльність міжнародних міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо).
Протоколами часто називають додаткові міжнародні угоди, що змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).
Основні види міжнародних договорів
За об'єктами регулювання договори поділяються на
За характером регулювання міжнародні договори можуть бути
За способом приєднання:
Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють
За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на
Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин.
Різновидами двосторонніх міжнародних договорів є:
• угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво, які передбачають сприяння співробітництву між зацікавленими організаціями і підприємствами відповідних країн в сфері загальних перспектив, нових напрямів промислового і торговельного співробітництва та його організаційних форм шляхом створення для цього належних умов;
• угоди, що узгоджують загальні правила поведінки, відповідно до яких встановлюються, змінюються чи припиняються взаємні права та обов'язки між країнами-імпортерами та країнами-експортерами мінеральної та сільськогосподарської сировини тощо. Метою цих угод є запобігання різким коливанням цін на сировину;
• угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки щодо торговельно-політичного режиму, що встановлює правовий режим діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої; правовий режим регулювання порядку ввезення та вивезення товарів тощо;
• контингентні угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки між урядами країн про поставки товарів. Такі угоди називають '"угодами про товарообіг". Вони укладаються на рік (іноді термін їх дії може досягати до п'яти років). Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод. У переліках зазначається загальна кількість товару кожної з позицій та її річні обсяги протягом терміну дії угоди. За згодою сторін переліки можуть щорічно доповнюватися й уточнюватися. Уклавши контингентні угоди, уряди зобов'язуються безперешкодно видавати дозволи на експорт та імпорт товарів у межах узгодженої кількості та виду товару;
• угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері оподаткування юридичних і фізичних осіб в межах своїх країн. За економічним змістом міжнародні податкові угоди між державами поділяють на:
* угоди про взаємні податкові пільги;
* угоди про уникнення подвійного оподаткування;
* угоди про надання адміністративної та правової допомоги з питань оподаткування.
Україною такі угоди практично підписані з країнами СНД та усіма Європейськими країнами, а також з такими країнами як Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Алжирська Народна Демократична Республіка, Ліванська Республіка тощо;
• угоди про міжнародні розрахунки встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері здійснення розрахунків за товари, послуги та інші торговельні й неторговельні операції. Існують такі види угод з міжнародних розрахунків:
* платіжні угоди, що дозволяють перекази конвертованої чи обмежено конвертованої валюти в межах здійснення платежів між відповідними країнами;
* клірингові угоди, що встановлюють централізований порядок безготівкових розрахунків щодо взаємного товарообігу та інших платежів між країнами;
* платіжно-клірингові угоди, що передбачають можливість сплати боржником заборгованості за клірингом банківськими металами або конвертованою валютою;
• кредитні угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері надання певною державою (кредитором) іншій державі (боржнику) певних грошових коштів, а одержувачі коштів беруть зобов'язання погасити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валютою, банківськими металами, поставками товарів тощо) та сплатити винагороду за користування кредитом. Кредит надається для безпосереднього використання суб'єктами господарювання відповідної країни, а не урядом держави. При цьому залучаються додаткові гарантії для укладення міжурядової кредитної угоди, якими є ратифікація кредитної угоди та видача боржником урядових боргових зобов'язань або боргових зобов'язань казначейства чи векселів Національного банку;
• митні договори (угоди), що передбачають міжнародне співробітництво у галузі митної справи; взаємодію митних органів двох держав та підтримання оперативного зв'язку між ними. Вони регламентують створення спільних пунктів пропуску та проведення спільного контролю у пунктах пропуску на спільному митному кордоні;
• договори (угоди), що регламентують міжнародні перевезення, що передбачають співробітництво у галузі міжнародних перевезень; спрощення процедури міжнародних перевезень між двома державами і транзитом через їхні території; захист довкілля; раціональне використання енергії; безпеку на дорогах; поліпшення умов праці водіїв тощо. Предметом регулювання таких договорів можуть бути умови застосування угод щодо перевезення пасажирів, вантажів; їх транзит; порядок здійснення регулярних та нерегулярних перевезень, визначення маршрутів, розкладу руху, узгодження тарифів; режиму дозволів (у відповідності до квот, встановлених договірними сторонами) та типи перевезень (з оплатою або без оплати) тощо.
Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.
Багатосторонній міжнародний договір в зовнішньоекономічній сфері - міжнародний договір, укладений між трьома і більше міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин. Сторонами багатостороннього міжнародного нормативно-правового договору можуть бути як міжнародні організації, так і держави світу. Багатосторонні міжнародні нормативно-правові договори класифікують за суб'єктами, що укладають їх.
За суб'єктами, що укладають міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері, їх класифікують на:
• міжнародні договори в межах міжнародних організаційних структур;
• міжнародні договори поза межами міжнародних організаційних структур.
До міжнародних договорів в межах міжнародних організаційних структур належать:
• міжнародні договори в межах міжнародних організацій;
• міжнародні договори в межах міжнародних економічних блоків.
До міжнародних договорів в межах міжнародних організацій належать:
* міжнародні договори в межах ООН;
* міжнародні договори в межах ГАТТ/СОТ;
* міжнародні договори в межах ВМО тощо.
За характером відносин міжнародні договори поділяються на:
• міжнародні договори в сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами;
• міжнародні договори в сфері міжнародного руху капіталів і міжнародного кредиту;
• міжнародні договори в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;
• міжнародні договори в сфері міжнародного обміну у галузі науки і техніки;
• міжнародні договори в сфері міжнародної кооперації виробництва.
Міжнародні договори в сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами регламентують види торговельно-економічного співробітництва; створення зон вільної торгівлі; торгівлю товарами і послугами; тарифи в сфері торгівлі; порядок розв'язання спорів тощо. Представляють цю групу міжнародних договорів: Бреттон-Вудська угода про міжнародне економічне співробітництво, 1944 р. (м. Бреттон Вудс, США); Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), 1994 р. (Бреттон-Вудс, США); Конвенція ООН "Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів", 1974 р. (м. Нью-Йорк, США); Конвенція ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів", 1980 р. (м. Відень); Договір про створення Економічного Союзу, 1993 р. (м. Москва, Російська Федерація); Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), 1994 р.; Угода про створення зони вільної торгівлі, 1994 р. (м. Москва, Російська Федерація); Угода про партнерство та співробітництво з Європейським співтовариством, 1994 р. тощо.
Міжнародні договори в сфері валютно-фінансових відносин регламентують питання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями. Метою таких міжнародних договорів є урівноваження платіжних балансів, стабілізація валюти, підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з інфляцією тощо.
За ступенем опосередкування в національному законодавстві усі міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері можна поділити на дві групи:
• міжнародні договори загального характеру, в яких передбачені загальні напрямки співробітництва в галузі;
• міжнародні договори, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у зовнішньоекономічній сфері.
2. Міжнародні договори України
Міжнародні договори України укладаються
1. Президентом України або за його дорученням - від імені України. Від імені України укладаються міжнародні договори України:
а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;
б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;
в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;
ґ) про використання території та природних ресурсів України;
д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.
2. Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.
3. Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Питання висновку, виконання, денонсації міжнародних договорів України регулюються Законом України від 22.12.1993р.,№3767 - XII «Про міжнародні договори України».До цих договорів ставляться всі договори України - міждержавні, міжурядові, міжвідомчі (незалежно від їхньої форми й найменування).Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами, міжнародними організаціями від імені України, Уряду, міністерств і інших центральних органів виконавчої влади.
Держава, уклавши міжнародний договір зобов'язана привести національне законодавство у відповідність до норм міжнародного договору. При цьому міжнародні норми можуть трансформуватись у внутрішнє право шляхом сприйняття внутрішнім правом міжнародних правил з внесенням поправок у національне законодавство; чи без внесення поправок у національне законодавство.
Звертання до того чи іншого способу залежить від конкретних умов застосування даної норми міжнародного права у внутрішньому праві і має за мету її практичне забезпечення в правовому полі держави через:
• ратифікацію міжнародного договору;
• затвердження міжнародного договору;
• приєднання до міжнародного договору;
• прийняття міжнародного договору.
У зв’язку з цим розрізняють міжнародні договори:
• що підлягають ратифікації;
• що не підлягають ратифікації.
Ратифікація (затвердження) — це підтвердження договору компетентним органом державної влади. Звичайно це законодавчий орган. Тому в кожній країні встановлюється своя процедура і способи ратифікації, але вони мають відповідати міжнародним стандартам.
Тобто ратифікація — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.
Договір може вступати в силу з дати підписання, або передбачати додаткові внутрішньодержавні процедури (ратифікація і т.п.).
Між підписанням і ратифікацією можливий значний розрив у часі. Нерідко це викликається політичними міркуваннями: одна зі сторін використовує зволікання для чинення тиску на іншу сторону. Але визначити час ратифікації сторони, як правило, не можуть.
Ратифікація підтверджується ратифікаційною грамотою, яку В Україні підписує Голова Верховної Ради за скріпою (підписом) міністра закордонних справ.
Ратифікація міжнародного договору — заключна стадія його укладення. Після цього договір набирає чинності.
Ратифікації підлягають міжнародні договори України:
а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;
б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;
в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;
г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;
д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об'єктів права державної власності України;
е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;
є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.
В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Договори, що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:
1) обов'язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм внутрішньодержавної сили;
2) суб'єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий орган;
3) порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок ухвалення нормативно-правових актів;
4) строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних договорів — такі самі, що й для нормативно-правових актів.
Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.
Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України.
Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі указу щодо:
а) міжнародних договорів, які укладаються від імені України;
б) міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.
Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Кабінетом Міністрів України у формі постанови щодо:
а) міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів, зазначених у пункті "б" частини другої цієї статті;
б) міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України
Пропозиції щодо затвердження міжнародних договорів України подаються Міністерством закордонних справ України відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України
Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо договорів, які потребують ратифікації, - у формі закону України про приєднання до міжнародного договору або про прийняття міжнародного договору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору; щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, які не потребують ратифікації, - у формі указу Президента України; щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, які не потребують ратифікації, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних справ.
Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів України».
Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».
Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України».
3. Основні види договорів (угод) у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Відповідно до Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності
Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України
У міжнародній комерційній практиці взаємне волевиявлення може наділятися у форму договорів купівлі-продажу, ліцензійного, орендного договору, договору страхування, перевезення, зберігання, майнового наймання, комісії, доручення, дарування, кредитування, договору на туристичні послуги, по торгівлі технічними послугами тощо.
У міжнародній практиці використовуються два основних методи здійснення комерційних операцій: прямий і непрямий.
Прямий метод припускає встановлення зв'язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем; поставку товарів безпосередньо кінцевому споживачеві й закупівлю товарів у безпосереднього самостійного виробника на основі договору купівлі продажу.
Непрямий метод припускає покупку й продаж товарів через торговельно-посередницьку ланку на основі висновку спеціального договору з торговельним посередником, що передбачає виконання останнім певних зобов'язань у зв'язку з реалізацією товару продавця.
Уважається, що здійснення безпосередніх комерційних операцій, особливо експортних, має ряд переваг. Зокрема, дозволяє налагоджувати більше тісні контакти з іноземними споживачами, краще вивчати умови ринку й швидше пристосовувати свої виробничі програми до попиту й вимог іноземного ринку.
Використання торговельних посередників доцільно при збуті стандартних видів машин і встаткування, що вимагають після продажного технічного обслуговування. При цьому наявність у посередницьких фірм власної мережі технічного обслуговування (ремонтних майстерень, кадрів фахівців, складів запасних частин і т.д.) значно полегшує освоєння нових ринків. Позитивно позначається й спеціалізація діяльності торговельних посередників на операціях з певною групою товарів.
Міжнародні комерційні угоди можна поділити на угоди купівлі-продажу і товарообмінні угоди. Така класифікація ґрунтується на тому, що при угодах купівлі-продажу продавець (що називається в зовнішньоторговельних угодах експортером) зобов'язується передати товар, що є об'єктом угоди у власність безпосередньому учаснику угоди – покупцю (що в зовнішньоторговельних угодах називається імпортером) за умови, що останній зобов'язується сплатити за товар деяку грошову суму, тоді як при товарообмінних угодах один товар обмінюється на інший з додержанням деяких умов, що залежать від типу угоди. Природно, що при угодах купівлі-продажу і при товарообмінних угодах мають місце вивіз товарів за кордон (експорт) і ввіз товару із-за кордону (імпорт). Але при угодах купівлі-продажу ми маємо діло, умовно кажучи, з експортом і імпортом у чистому вигляді; в таких угодах один контрагент (торговельний партнер) виступає в кожному контракті тільки як продавець-експортер або тільки як покупець-імпортер, тоді як при товарообмінних операціях, що називаються також угодами зустрічної торгівлі (countertrade), один і той же контрагент може виступати імпортером одних товарів і експортером інших, або, будучи експортером, бере на себе зобов'язання закупити якийсь товар (тобто виступити імпортером) у інших підприємців країни покупця.
Існує декілька типів зустрічної торгівлі, опис яких викладений нижче.
Бартерна операція (barter transaction) – це операція по обміну певної кількості товару одного або різних видів на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару або товарів. Таким чином, бартерна операція не припускає жодних грошових розрахунків між контрагентами. В бартерній угоді встановлюються або кількість товарів, що постачаються взаємно, або визначається сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товар. Перевага даної операції перед операцією купівлі-продажу в тому, що для її здійснення не потрібна валюта, і сторони не вдаються до посередництва банків.
Сторони при погодженні обсягу поставок оперують цінами і ведуть по них переговори, вказівка цін у самому тексті контракту потрібна тільки для того, щоб митні органи могли визначити розміри митних зборів і для статистики зовнішньої торгівлі.
В Україні всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на проведення товарообмінних (бартерних) операцій. Але з метою збільшення надходжень валютних коштів до бюджету, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи держави може бути заборонено проведення товарообмінних (бартерних) операцій деякими товарами (роботами, послугами).
Проведення товарообмінних (бартерних) операцій мають свої переваги і недоліки. До переваг відносяться: розширення можливостей просування товарів на зовнішній ринок; пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту; спрощення розрахунків. До недоліків відносяться: односторонність вигоди в бартерній угоді; обов'язковість збігу потреб партнерів; складність переговорів щодо узгодження ціни і кількості зустрічних товарних показників; ускладнений контроль якості товарів; значні витрати часу, пов'язані з підготовкою і виконанням зовнішньоекономічного договору (контракту). При здійснення товарообмінної (бартерної") операції слід також враховувати її характерні особливості: разовий характер; участь двох сторін; оформлення угоди єдиним контрактом; визначення кінцевої специфікації і обсягу угоди до підписання контракту; термін розрахунків тощо.
Не дивлячись на те, що при товарообмінних (бартерних) операціях розрахунки через банківську систему не проводяться, для забезпечення еквівалентності обміну необхідно здійснювати вартісну оцінку товарів. Еквівалентність обмінних товарів досягається за рахунок застосування до них світових цін, а у випадках, передбачених законами України, індикативних цін.
Індикативні ціни складаються на відповідний товар на світовому ринку на момент здійснення бартерної операції з врахуванням умов поставки. При цьому індикативні ціни є обов'язковими для застосування при здійсненні зовнішньоекономічної операції. Індикативні ціни встановлюються Кабінетом Міністрів України на товари, стосовно експорту яких застосовано антидемпінгові заходи, розпочато антидемпінгове розслідування, запроваджені спеціальні імпортні процедури, режим квотування і ліцензування.
Товарообмінні (бартерні) операції оформляються зовнішньоекономічним договором (контрактом) міни (бартеру). За зовнішньоекономічним договором (контрактом) міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар (послуги). При цьому визначається точне найменування, кількість, вартість, умови поставки за Інкотермс тощо зустрічних поставок. Всі ці дані зазначаються у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту). Згаданий додаток (специфікація) балансується за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг). При цьому може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання ними зобов'язань щодо передання товару обома сторонами.
Зустрічні закупівлі - торговельні операції, згідно з якими експортер в обмін на продаж його товару зобов'язується закупити сам (або через посередника в країні імпортера) певні товари або послуги за визначений відсоток від суми основного експортного контракту. Оскільки експортеру це не завжди вигідно, він прагне завищити ціну на основний експортний товар. Залежно від масштабів прийнятих експортером зобов'язань таке завищення на практиці коливається від 3% до 20%. Надзвичайно вигідними такі угоди можуть бути для зустрічного експортера, оскільки він може не витрачати коштів на пошук ринку збуту товару. Основний імпортер (якщо це не той самий суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що й зустрічний експортер) може зіткнутися з проблемою завищення цін на отримувану продукцію.
Тобто зустрічні закупівлі означають зобов'язання експортера закупити на певну суму товар у країні імпортера. Ряд країн південно-східної Азії законодавчим шляхом встановили обов'язковість зустрічних закупівель при імпорті в ці країни. Розповсюдження зустрічних закупівель зараз набирає все більшу чинність, особливо в країнах, що розвиваються.
Компенсаційні операції - форма довготермінової зустрічної торгівлі, відповідно до якої зарубіжний партнер поставляє машини, обладнання та технології, комплектні заводи в обмін на зустрічні поставки сировини та напівфабрикатів, що виготовлені на поставленому обладнанні. Компенсаційні операції переважно взаємовигідні: для іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності економічна вигода полягає в наявності ринків збуту і джерел сировини, для другої сторони - у можливості отримання довготермінових кредитів, освоєння природних ресурсів. Для кожної із сторін певною мірою вирішується проблема забезпечення виробництва додатковими робочими місцями.
На відміну від товарообмінних (бартерних) операцій, компенсаційні операції можуть передбачити неконвертоване сальдо, яке дозволено покривати у грошовій формі або витрачати в країні кредитора. Наприклад: різниця між сумами товарів, що поставляються датською фірмою українській, складе 1000 доларів. Ця різниця і називається неконвертованим сальдо, що складає борг української фірми датському партнеру. Однак перерахувати його в Данію українська фірма не може, бо це не зумовлене контрактом. Датська фірма може використати ці гроші тільки в Україні, тому вони і називаються неконвертованим сальдо. Використовуватися ці гроші можуть на рекламу, представницькі витрати, оплату відряджень і, нарешті, на покупку будь-яких інших товарів у Україні.
У разі здійснення компенсаційної операції партнери обмінюються списками товарів, призначених для постачання.
В останній час отримали розвиток крупномасштабні операції на компенсаційній основі. Суть таких операцій у тому, що одна країна, використовуючи обладнання і технологію іншої країни, будує на своїй території промисловий об'єкт, продукцією якого і буде розраховуватися за поставлене обладнання і технологію. Від звичайної компенсаційної операції, описаної вище, крупномасштабні операції відрізняються наступним:
- Компенсаційні операції звичайно незначні по сумі, в той час як крупномасштабні операції обчислюються сотнями тисяч, а, то і мільйонами доларів;
- Крупномасштабна операція здійснюється на умовах кредиту, причому довгострокового і на крупні суми, а тому для її здійснення привертаються крупні банки;
- Підписання угоди про крупномасштабну операцію звичайно здійснюється на основі угоди між країнами на урядовому рівні;
- Крупномасштабні операції носять звичайно довгостроковий характер (до 10 років і більше).
Складність здійснення крупномасштабної операції полягає в тому, що сторони повинні чітко виконувати свої зобов'язання продавця по умовам, записаним в угоді.
При здійсненні крупномасштабної операції на компенсаційній основі з кожної сторони може бути не по одному, а по декількох учасників.
Операції на давальницькій сировині також відносяться до угод зустрічної торгівлі. Їх сутність в тому, що одна країна, наприклад, Росія, володіє сировиною, скажімо нафтою, але нафтопереробних підприємств у ній недостатньо. Тоді контрагент з Росії підписує контракт з контрагентом з України - нафтопереробним заводом на переробку його нафти й одержання продуктів нафтопереробки. Частина продуктів нафтопереробки Україна залишає собі як оплату за переробку нафти. Ця ж операція може бути уявлена і по іншому: Україна по контракту ввозить з Росії нафту, а розраховується за неї частково нафтопродуктами, а частково грошима. Ще одним варіантом такої операції може бути наступний: Росія не вивозить з України частину продуктів нафтопереробки що належить їй, а продає їх прямо з України в треті країни, при цьому вона може залучати до таких продаж у якості посередника українські підприємства.
Викуп застарілої продукції – ще один вид товарообмінних операцій. Стосується він, передусім, машинно-технічних виробів: автотранспортної техніки, дорожно-будівельної техніки, сільськогосподарських машин, а в останні роки і льотної техніки. Ініціатором таких операцій виступає звичайно, імпортер. Якщо експортер пропонує імпортеру придбати у нього нові машини, то імпортер ставить обов'язковою умовою викупити у нього застарілу техніку. Йдеться, звичайно, про техніку одного профілю. Якщо пропонуються автомобілі, то і викуповувати слід автомобілі. Але автомобілі, запропоновані на викуп, повинні бути в експлуатаційному стані. При цьому автомобілі, що викуповуються, можуть бути вироблені іншою фірмою, а не тією, що пропонує нові. Переговори про продаж нової техніки і про викуп старої ідуть водночас, водночас погоджаються і ціни на ті і на інші автомобілі; контракти можуть бути підписані окремо на продаж і на викуп, а може бути складений один контракт. Жорстока конкуренція й бажання реалізувати свою продукцію, особливо якщо ринок перспективний, примушує експортера йти назустріч умовам імпортера і викуповувати у нього застарілу техніку. Імпортеру такі операції дуже вигідні, бо він знижує свої валютні затрати і позбавляється від старої техніки, замінюючи її новою. Експортер нової техніки, що викупив стару техніку, прагне витягти з неї максимальну вигоду. Він, після ретельного огляду застарілої техніки, визначає, яким машинам можна придати товарний вигляд, і, зробивши їм попередній ремонт, пропонує їх для продажу іншим покупцям, найчастіше в країни, що розвиваються, як автомобілі колишні у вживанні, так званий "секонд-хэнд".
Договір найму (оренди)
Великою різноманітністю відзначаються орендні операції, які у міжнародній практиці зовнішньоекономічної діяльності називаються лізинговими.
Лізинг— підприємницька діяльність, спрямована на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових засобів. За договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність у конкретного продавця зазначене у договорі майно та передати його за плату у тимчасове користування орендареві (лізингоодержувачу) для підприємницьких цілей .
Виходячи з цього визначення, в орендній операції при укладенні орендної угоди, беруть участь, щонайменше, дві особи, з яких одна передає майно в оренду, інша, за певне фінансове відшкодування на користь першої, приймає це майно для проведення комерційної діяльності. У міжнародній практиці, коли хоча б одна зі сторін є резидентом іншої країни, такі орендні операції мають назву лізингових.
У міжнародних торговельно-фінансових відносинах лізингові операції регулюються положеннями Оттавської конвенції про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року, яка визначила правове регулювання лізингу та закріпила його самостійне існування у міжнародних торговельних відносинах. У такому разі два контракти — купівлі-продажу та лізингу розглядаються як єдина тристороння угода, що забезпечує правове регулювання обов'язків усіх її сторін .
Оттавська конвенція верховенствує над лізинговою угодою за наявності певних особливостей, а саме: орендар (лізингоотримувач) самостійно визначає потрібне майно та обирає постачальника, а орендодавець купує його на підставі лізингової угоди, укладеної з відома постачальника. На виконання угоди лізингу від орендаря до орендодавця мають надходити періодичні платежі.
Загалом, Конвенція має на меті перекласти відповідальність за обладнання з орендодавця на постачальника, у зв'язку з тим, що орендодавець фінансове зацікавлений у здійсненні угоди, якщо інше не обумовлене лізинговим контрактом. Основна відмінність лізингу від інших видів оренди полягає у тому, що його об'єктом є майно, яке раніше не використовувалось лізингодавцем, а спеціально придбане з метою передачі у користування з комерційними цілями лізингоотримувачу. Водночас, відмінність лізингу від кредиту полягає в тому, що згідно з угодою, об'єкт лізингу може стати власністю лізингодавця після закінчення терміну лізингу. В разі надання кредиту банк лишає за собою право власності на майно, як позичкову заставу через торговельних посередників .
4. Контракт у зовнішньоекономічній діяльності
Договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі в міжнародній комерційній практиці називається контрактом.
Контракт купівлі-продажу являє собою комерційний документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, у якому міститься письмова домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати визначене майно у власність покупця й зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього визначену грошову суму, чи зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної угоди. При висновку зовнішньоторговельної операції сторони повинні визначитися, право якої держави буде застосовуватися для регулювання форми укладання угоди і прав і обов'язків сторін.
Регулювання висновку договору закупівлі-продажу і тих прав і обов'язків продавця і покупця, що виникають з такого договору, уніфіковано в Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Якщо одна зі сторін контракту знаходиться в країні, яка не приєдналася до Конвенції, то Конвенція не буде застосовна до такої угоди.
У міжнародній торговій практиці існують різноманітні контракти, їх зміст залежить від операції, що збираються зробити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу.
Перш ніж укласти контракт, сторони ретельно погоджують усі його пункти, поки не буде досягнута повна домовленість по кожному з них. Одна сторона розробляє проект контракту, інша його вивчає, доповнює, змінює; якщо всі спірні моменти улагоджені, сторони укладають контракт, і з цього моменту виникають усі права й обов'язки сторін за контрактом.
Застосовувані в зовнішній торгівлі контракти містять різні умови, що характеризують товар, який є предметом купівлі-продажу, що визначають комерційні особливості угоди, права та обов'язки сторін, взаємні зобов'язання сторін по операціях, що забезпечує виконання контракту. Всі умови контракту можна класифікувати таким чином: з погляду їх обов'язковості для продавця і покупця; із погляду їх універсальності.
З погляду обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові й додаткові. Обов'язковими умови називаються тому що, якщо одна зі сторін не виконує ці умови, то інша сторона може розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові чи несуттєві умови припускають, що при порушенні однієї зі сторін несуттєвих умов інша сторона не має права розірвати угоду, а може зажадати виконання контрактних зобов'язань і стягнути штрафні санкції, якщо це передбачено умовами контракту. Сторони вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.
|
Обов’язкові умови |
Додаткові умови |
|
- найменування сторін - учасників угоди; - предмет контракту; - якість і кількість; - базисні умови поставки; - ціна; - умови платежу; - санкції й рекламації (штрафи, претензії); - юридичні адреси і підписи сторін. |
- страхування товару; - відвантажувальні документи; - гарантії; - упаковка й маркірування; - форс-мажорні обставини; - арбітраж; - інші умови. |
З погляду універсальності умови контракту поділяються на індивідуальні й універсальні. Індивідуальні, тобто ті, що належать тільки одному конкретному контракту
|
Індивідуальні умови |
Універсальні умови |
|
- найменування сторін у преамбулі; - предмет контракту; - якість товару; - кількість товару; - ціна; - терміни постачання; - юридичні адреси і підписи сторін. |
- базисні умови постачання: - умови платежу; - упаковка й маркірування; - гарантії; - санкції й рекламації; - форс-мажорні обставини; - арбітраж. |
При підписанні контрактів потрібно враховувати застосовувані в країні контрагента торговельні порядки, тому що вони відіграють велику роль. Під торговельним порядком розуміється сформоване в міжнародній торговій практиці однакове загальновизнане правило, що несе в собі ясне й визначене положення по питанню, до якого воно відноситься. Сформулювати всі умови договору досить повно й чітко важко. Практично, при укладанні угоди неможливо передбачити всі можливі питання, що можуть виникнути при його виконанні.
У контракті встановлюються одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система мір і ваг. Кількість товару вказується в характерних для нього одиницях виміру: штуках, кілограмах, головах та ін. У контракті необхідно встановити систему мір й ваг, тому що в різних країнах використовуються різні системи мір і ваг.
У контрактах купівлі-продажу обумовлюється також, чи включається тара й упаковка в кількість товару, що поставляється. У залежності від цього розрізняють масу брутто - масу товару разом із внутрішнім і зовнішнім упакуванням (включаючи пакувальні матеріали) і масу нетто - масу товару без усякого упакування. У тих випадках, коли маса тари складає не більш 1-2% від маси товару і коли ціна тари незначна, то сторони зневажають масою тари, і в контракті робиться застереження "маса брутто за нетто".
Способи оплати упаковки встановлюються сторонами в контракті і можуть передбачати: включення ціни упаковки в ціну товару, визначення ціни упакування у відсотках від ціни товару; визначення ціни упакування окремо від ціни товару.
Звичайно маркування визначається покупцем і вибирається в залежності від характеру товару, а також умов контракту. Бажано, щоб у контракті чітко було зазначено, яким образом маркіруються всі окремо переміщувані пакувальні одиниці товару. Але в тих випадках, коли маркірування явно не обговорено в контракті, воно повинно включати:
- найменування продавця;
- найменування покупця;
- номер контракту;
- місце призначення;
- номер пакувальної одиниці і їхня загальна кількість;
- габарити пакувальної одиниці;
- вага пакувальної одиниці брутто;
- вага пакувальної одиниці нетто;
- вказівки по транспортуванню й розвантаженню (верх, низ, обережно і т.п.);
- вказівки, щоб уникнути інцидентів при транспортуванні небезпечних товарів;
- країна виготовлення товару.
Визначити якість товару в контракті купівлі-продажу - означає встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його по призначенню відповідно до потреб покупця. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару, від практики, що склалася в міжнародній торгівлі даним товаром, і інших умов.
а) за стандартом
Цей спосіб припускає, що якість товару, що поставляється, точно відповідає визначеному стандарту. Стандарти розробляються різними урядовими організаціями (так звані національні стандарти, наприклад, ДСТ, DIN), спілками підприємців, науково-технічними асоціаціями та інститутами, страховими компаніями й ін.
б) за технічними умовами
Якщо на даний товар відсутні стандарти, а також через особливі умови виробництва й експлуатації товару, для встановлення спеціальних вимог до його якості застосовуються технічні характеристики. Вони містять докладні технічні властивості товару, опис матеріалів, із яких він повинний виготовлятися, правила і методи перевірки й іспитів. По технічним умовам звичайно визначають якість товарів, що виконуються на основі індивідуальних замовлень, унікального устаткування, складного промислового устаткування й апаратури.
в) за специфікацією.
Специфікація містить звичайно, необхідні технічні параметри, що характеризують товар. Специфікації складаються в основному експортерами, тому що характеризують індивідуальний товар, але можуть складатися й імпортерами, різними асоціаціями й іншими організаціями, як національними, так і міжнародними. У контракті в цьому випадку необхідно вказати організацію, що склала специфікацію, і надати основні показники цієї специфікації.
г) за зразком.
Спосіб визначення якості товару за зразком розповсюджений в основному в торгівлі споживчими товарами, а також деякими видами машин і устаткування індивідуального виготовлення, і найчастіше використовується при укладенні угод на виставках і ярмарках.
Продавець надає покупцю кілька зразків продукції, покупець випробує їх властивості і, якщо вони його задовольняють, замовляє велику партію. У контракті записується, що якість товару повинна відповідати зразкам, визначається порядок звірення поставленого товару зі зразком (вказуються умови, за якими товар може відхилятися по якості від зразка, а також терміни збереження сторонами зразків (наприклад, протягом якогось терміну з дати надходження останньої партії товару). Звичайно прийнято відбирати три зразки: один екземпляр зберігається в покупця, інший - у продавця, третій - у якої-небудь нейтральної організації (наприклад, торговельної палати), зазначеної у договорі.
д) за описом
Цей спосіб використовується для визначення якості товарів, з індивідуальними ознаками, наприклад, фруктів. У контракті докладно описуються усі властивості товару.
е) за попереднім оглядом.
За попереднім оглядом звичайно продаються товари на аукціонах і зі складів. У контракті цей спосіб позначається словами "оглянуто-схвалено". Покупцю надається право оглянути всю партію товару у встановлений термін. Продавець повинний гарантувати якість товару таким, яким його оглянув і схвалив покупець, і продавець фактично не відповідає за якість поставленого товару, якщо тільки в ньому не було схованих недоліків, які покупець при огляді товару установити не міг і про які йому не було повідомлено до здійснення угоди.
ж) за вмістом окремих речовин у товарі.
Цей спосіб визначення якості припускає встановлення в контракті у відсотках мінімально припустимого вмісту корисних речовин і максимально припустимого вмісту небажаних елементів чи домішок.
з) по виходу готового продукту.
При цьому способі в контракті встановлюється кількість (у відсотках до загальної маси чи в абсолютних величинах) кінцевого продукту, що повинний бути отриманий із сировини (наприклад, цукру-рафінаду з цукру-сирцю, пряжі з вовни, олії з насінь).
і) по натурній вазі.
Цим способом визначають якість зернових. Натурна вага - це вага одного гектолітра (одиниця об'єму) зерна. Натурна вага відображає фізичні властивості зерна (форма, розмір зерна, наповненість, питома вага), а також дає уявлення про вихід борошна й крупи з нього. Показники натурної ваги звичайно застосовуються в сполученні з іншими показниками (наприклад, зміст сторонніх домішок у зерні).
к) спосіб "тель-кель".
Цей спосіб застосовується, зокрема, при продажі врожаю зернових, цитрусових "на корені" (ще не знятого), коли продавець не несе відповідальності за якість товару, що поставляється, і означає постачання товару "яким він є". Покупець зобов'язаний прийняти товар незалежно від його якості, якщо він відповідає найменуванню (виду, сорту), зазначеному в договорі, і позбавлений права подавати рекламацію. Цей спосіб застосовується також при морському перевезенні вантажів, коли продавець не несе відповідальності за погіршення якості товару в дорозі.
Крім цих основних способів визначення якості можуть використовуватися і деякі інші способи, наприклад, показники розмірів окремих частин товару (каменів вугілля, насіння, крупинок солі), фарбування товару (бавовни, цукру, каучуку), запаху та інші. Якість товару в контракті часто визначається застосуванням двох чи декількох перерахованих вище способів. Якщо в контракті не зазначено спосіб визначення якості, звичайно вважається, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати середній якості, яка є в країні продавця чи в країні походження товару, звичайним для даного виду товару.
Під строком поставки товару розуміється момент, коли продавець зобов'язаний передати товар покупцю чи з його доручення особі, що діє від його імені.
Кількість товару, зазначена в контракті, може бути поставлена одноразово чи вроздріб (партіями). При одноразовому постачанні встановлюється один термін постачання. При постачанні партіями в контракті вказуються проміжні терміни постачання.
Термін постачання в контракті може бути встановлений:
- визначенням календарного дня постачання;
- визначенням періоду, протягом якого повинно бути зроблено постачання (календарний місяць, квартал чи рік, час чи місяць кварталу, проміжок між визначеними датами). Якщо термін постачання позначається календарним місяцем, кварталом або роком додають слова ''протягом" чи "не пізніше";
- застосуванням прийнятих у торгівлі термінів, таких як "негайне постачання", "швидке постачання", "без затримки", "товар у наявності на місці", "зі складу".
- шляхом вказівки кількості днів, тижнів, місяців, рахунок яких починається з моменту здійснення однієї зі сторін (чи обома сторонами) передбаченого в контракті дії по виконанню обумовленого обов'язку.
Датою постачання називається дата передачі товару в розпорядження покупця. У залежності від способу постачання датою постачання може вважатися:
- дата документа, виданого транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення;
- дата розписки транспортно-експедиторської фірми в прийманні вантажу для подальшого відправлення по призначенню;
- дата складського свідчення у випадку, якщо покупець несвоєчасно надасть тоннаж і продавець скористається своїм правом передати товар на збереження на склад за рахунок покупця;
- дата написання приймально-здавального акту комісією замовника і представником постачальника й видачі постачальником замовнику сертифіката на право власності (у контрактах на судна);
- дата підписання приймально-здавального акта комісією замовника й представником постачальника після постачання останньої партії, без якої неможливо використовувати весь раніше поставлений товар.
У контрактах на машини й устаткування звичайно, міститься умова, по якій продавець приймає відповідальність за якість товару протягом визначеного гарантійного терміну. У ньому визначаються обсяг наданої продавцем гарантії, гарантійний термін обов'язку продавця у випадку виявлення дефектного товару чи невідповідності його контракту.
При постачанні складного устаткування, що вимагає монтажу і технічного обслуговування силами продавця, контракт повинний містити умови, що обумовлюють порядок монтажу і технічного обслуговування. Ці умови можуть бути включені в текст контракту окремим пунктом, однак можна обумовити ці умови в окремому контракті на монтаж і технічне обслуговування, що буде доповнювати основний контракт купівлі-продажу..
Претензії, пропоновані одним контрагентом угоди іншому контрагенту у зв'язку з невиконання чи неналежним виконанням умов контракту, називаються рекламаціями. Рекламація містить у собі повідомлення про порушення чи наявні можливості порушення договору, доказу цього порушення, вимоги усунути зроблене чи запобігти можливе порушення, відшкодувати збиток і сплатити штраф, передбачений у контракті чи законі.
У контракті встановлюється порядок надання рекламацій; терміни, протягом яких рекламації можуть бути заявлені; права та обов'язки сторін у зв'язку з наданням рекламацій; способи врегулювання рекламацій.
У процесі виконання контракту між сторонами можуть виникнути суперечки й розбіжності, що не удається вирішити шляхом переговорів. Ці суперечки можуть виникнути у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань за контрактом чи з різним тлумаченням сторонами умов контракту при його виконанні. У більшості країн суперечки, що виникають у ході виконання зовнішньоторговельних контрактів, розглядаються в арбітражному порядку в міжнародних комерційних арбітражних судах.
Міжнародний комерційний арбітраж регулюється не тільки національним законодавством, але і міжнародними двосторонніми й багатосторонніми угодами. Одними з найбільш важливих багатобічних договорів з питань арбітражу є Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, підписана більш ніж 80 країнами в 1958 РОЦІ в Нью-Йорку, і Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 1961 року.
Міжнародний комерційний арбітраж існує у двох формах: постійно діючий арбітраж (інституційний), що включає арбітражні суди, колегії арбітрів, арбітражні комісії, що функціонують при торговельних палатах, асоціаціях, біржах, і арбітраж, спеціально утворений для розгляду окремих суперечок - арбітраж аd hос (ізольований, випадковий).
Арбітражний суд вирішує суперечку на підставі норм права, зазначеного сторонами в арбітражній угоді. Якщо така вказівка відсутня, суд сам на підставі колізійних норм обирає застосовне право.
Про винесене рішення арбітраж повідомляє сторонам у письмовому виді. Рішення арбітражу є остаточним і не може бути оскаржене. Сторони зобов'язані підкоритися винесеному рішенню. Якщо рішення арбітражу не виповнюється добровільно, воно може бути приведене у виконання в примусовому порядку.
Більшість зовнішньоторговельних контрактів містять умову, що дозволяє переносити термін виконання договору чи взагалі звільняє сторони від повного чи часткового виконання зобов'язань за договором. Це може відбутися у випадку настання після укладення контракту не залежних від сторін обставин, що перешкоджають виконанню договору. Такі обставини звичайно іменуються в контракті також "непередбаченими", "форс-мажорними".
Відповідна умова в контракті називається "застереження про нездоланну силу", "форс-мажор", "випадки, що звільняють від відповідальності", "підстави для звільнення від відповідальності".
Форс-мажорні обставини поділяються на дві категорії: тривалі й короткочасні. До перших звичайно відносяться, насамперед, заборони експорту (іноді й імпорту), війна, блокада, валютні чи обмеження інші заходи урядів і урядових органів, До короткочасного відносяться пожежі, повені, інші стихійні лиха, замерзання моря, закриття морських проток, що лежать на звичайному морському шляху між портами відвантаження й вивантаження, відхилення в шляху, викликані воєнними діями і ін.
5. Особливості укладання договорів (контрактів) у сфері зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Сьогодні, коли більшість держав прагне до інтеграції у світове товарно-грошове співтовариство, врегульована зовнішньоекономічна діяльність і налагоджені міжнародні відносини мають велике значення для ефективного економічного розвитку.
Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Конституцією, Декларацією про державний суверенітет України і Законом України “Про економічну самостійність України” встановлено, що однією з основ реалізації державного суверенітету України є її самостійність при здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Зовнішньоекономічною діяльністю (далі – “ЗЕД”) суб’єктів господарювання, відповідно до положення ГК України, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном та/або робочою силою (ч. 1 ст. 377 ГК України).
Зокрема, держава закріплює за суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності об'єм прав, які використовуються при здійсненні їх зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
На сьогодні займатися зовнішньоекономічною діяльністю і престижно, і прибутково.
Основною формою зовнішньоекономічних відносин є зовнішньоекономічний договір (контракт). Порядок укладання й особливості зовнішньоекономічних договорів в Україні встановлено ст.ст. 377–389 ГК України, законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV, «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-IV, «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності від 23 грудня 2008 р. № 351-IV, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 р. № 567/74 тощо.
ЗЕД ДОГОВІР В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України (п. 1 ст. 382 ГК України).
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види ЗЕД, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.
Іноземні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність лише після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює Мінекономіки (ст. 5 Закону). Таким чином, лише той суб’єкт, який у передбаченому законодавством України порядку зареєстрований суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, має право на укладення такого договору. Про це також йдеться в ст. 6 Закону, де зазначається, що суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору, де поряд з іншими умовами (наявність реєстрації юридичної особи, правоздатність та дієздатність фізичної та юридичної особи тощо) повинна бути реєстрація суб’єктом ЗЕД діяльності.
ЗЕД договір (контракт) є консенсуальним і укладається в письмовій формі суб’єктами, які мають право на його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.
ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлена обов’язкова проста письмова форма договору (якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом).
Форма ЗЕД угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.
Проте це не єдині правила, які встановлює законодавець стосовно форми.
При цьому ст. 31 ЗУ «Про міжнародне приватне право» містить конкретніші вимоги до форми зовнішньоекономічного договору. Якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, то форма договору залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається за правом держави, у якій знаходиться майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – правом України.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Відповідно до п. 5 ст. 382 ГПК України при недосягненні згоди сторін стосовно порядку визначення права, такий порядок встановлюється відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність. При цьому ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність встановлює, що зовнішньоекономічний договір складається відповідно до цього закону й інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо й у виключній формі цим та іншими законами України.
Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України, міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних моделей. Саме тому важливу роль при укладенні зовнішньоекономічного договору відіграє те, законодавство якої країни повинно бути застосовано в тих чи інших випадках (питання правової прив’язки).
Дане питання залежить від багатьох чинників (форми взаємин між сторонами, виду товару, місця укладення договору, характеру робіт/послуг).
Так, якщо сторони планують створити спільне підприємство (СП), то застосовується право країни, на території якої СП створюється та реєструється. Певний відсоток ЗЕД договорів (контрактів) укладаються на аукціонах, внаслідок конкурсу або на біржі, а тому в такому випадку застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. Якщо ж укладення зовнішньоекономічного договору пов’язано з виконанням будівельно-монтажних робіт, виробничим співробітництвом чи кооперуванням, то в такому разі застосовується право країни, де здійснюється така діяльність, або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодились про інше.
До прав та обов’язків сторін в інших ЗЕД договорах (контрактах) застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору, що має вирішальне значення для його змісту.
Проте в практиці трапляються випадки, коли сторони не змогли досягти домовленості щодо права, яке має застосовуватися у відносинах між ними, а тому в такому випадку застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
Умови, які мають бути передбачені в договорі
Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, визначені обов’язкові умови, які мають бути передбачені в договорі, якщо сторони такого договору не погодилися про інше щодо викладення умов договору й така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети й інших істотних умов.
До таких умов належать наступні пункти.
Цей перелік не є вичерпним. За домовленістю сторін, у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови щодо страхування, гарантій якості, умов залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умов передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядку сплати податків, митних зборів, різного роду захисних застережень, із якого моменту договір починає діяти, кількість підписаних примірників договору, можливість і порядок внесення змін до договору та ін.
РЕЄСТРАЦІЯ ЗЕД ДОГОВОРІВ
Статтею 383 ГК України визначено, що КМУ з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України
Як правило, зовнiшньоекономiчнi договори, укладенi пiдприємствами, не потребують реєстрацiї в органах державної влади. Однак для окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв така реєстрацiя обов’язкова. Наприклад,
1. обов’язковій реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори на здійснення експортних операцій з металобрухтом, що встановлено наказом Міністерства економіки України № 505 від 15 грудня 2005 р.,
2. державній реєстрації підлягають договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного інвестора-1.
3. державній реєстрації підлягають зовнішньоекономічні контракти, предметом яких є операції з давальницькою сировиною українського замовника, що передбачають вивезення давальницької сировини українським замовником, на яку поширюється спеціальний режим експорту, а також якщо контрактом передбачена реалізація готової продукції, виробленої з такої давальницької сировини, в країні виконавця або вивезення її до іншої країни
Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює Мінекономрозвитку та уповноважені ним органи (органи державної реєстрації). Наприклад, обов'язковому укладенню та реєстрації на Аграрній біржі або інших, сертифікованих в установленому порядку, товарних біржах зовнішньоекономічні контракти на експорт продукції с/г продукції (пшениця, зерно суміші пшениці та жита; кукурудза; ячмінь; жито, горох; гречка; просо; овес; соя; насіння соняшнику; ріпаку;льону; шишки хмелю; цукор-пісок (буряковий); борошно (пшеничне, житнє); м'ясо та субпродукти забійних тварин та птиці; молоко сухе; масло вершкове; олія соняшникова)
6. Проблемний аспект ЗЕД договорів (контрактів)
Мовно-практичний аспект зед договорів (контрактів)
Якісне текстове наповнення будь-якого документа (не тільки ЗЕД договору) є не тільки ознакою професійності юриста, який працював над його розробкою, але й нагальною потребою, яка дозволяє уникнути спорів у майбутньому, коли вже договір (контракт) буде підписаний і вступить в силу в межах прав та обов’язків, що визначені сторонами. Говорячи ж про ЗЕД договір, дане питання набирає ще більшої ваги, адже сторони, котрі хочуть укласти ЗЕД договір (контракт), як правило, є різномовними, або ж ведуть переговори на нерідній для них міжнародній мові спілкування (англійська, французька).
Отже, саме на такому хиткому ґрунті часто виникають мовні та мовно-правничі питання, що почасти не піддаються вирішенню з першого разу навіть досвідченими юристами:
Найбільш яскравими прикладами, які можна навести на підтвердження проблемності питання, є, наприклад, використання терміна “компанія” (company), що є характерним для британців, натомість американці використовують термін “корпорація” (corporation), при цьому маючи на увазі те саме. Нагадаємо, що в Україні, відповідно до п. 3 ст. 120 ГК України, корпорація розуміється як договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегування ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Виходячи із норм українського законодавства, можна говорити про те, що зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто іноземною мовою. Відтак, зовнішньоекономічний договір (контракт) постає як текст, що укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.
Ще одне питання – вибір іноземної мови. Практика укладання ЗЕД договорів (контрактів) виробила ряд способів на перевагу вибору тієї чи іншої мови, виходячи як з прагнення сторін максимально досягнути консенсусу, так і намагання полегшити, зробити доступно-зрозумілим для використання договір (контракт) для обох його сторін у майбутньому після підписання. Так, іншою мовою, окрім обов’язкової української, може бути:
Труднощі, які виникають при виконанні зовнішньоекономічних договорів
Навіть у сфері міжнародних відносин слід завжди пам’ятати про пильність і враховувати особливості зовнішнього ринку. Тому перед укладенням зовнішньоекономічного договору із закордонним контрагентом необхідно ретельно перевірити правовий статус контрагента, його конкурентоспроможність і ділову репутацію в країні, де він зареєстрований. Як і при укладанні звичайних договорів, слід перевірити наявність повноважень у особи, яка укладає договір, і належним чином оформлену довіреність на вчинення таких дій, або ж пересвідчитися, що ця особа дійсно була призначена на посаду директора (генерального директора, голови тощо), отримавши відповідний документ. Інакше може виявитися, що адреса, вказана в договорі, є фіктивною, юридичної особи взагалі не існує, а висувати позовні вимоги про порушення законних прав та інтересів фактично немає до кого.
Крім того, сторони дуже часто не враховують, наскільки суттєво відрізняються норми права в їхніх державах. Наприклад, відповідно до українського, російського і німецького права включення до контракту умови про стягнення штрафу в загальному порядку не позбавляє сторону можливості вимагати відшкодування збитків у частині, непокритій штрафом. А норми права Польщі й Чехії встановлюють, що договірний штраф визначається виключною неустойкою, тобто всі інші збитки, які перевищують штраф, не можуть бути стягнені в загальному порядку.
Ще однією обставиною, яка породжує труднощі при виконанні зовнішньоекономічних договорів, є недостатня чіткість (двозначність) при формулюванні окремих умов договору. Наприклад, при визначенні форс-мажорних обставин сторони не досить точно визначають, що саме є форс-мажорними обставинами, і термін дії таких обставин. Пізніше кожна із сторін договору матиме всі підстави визначати їх відповідно до національного законодавства, і спір доведеться вирішувати в судовому порядку. Для уникнення непорозумінь і враховуючи норми права України, а також міжнародні звичаї й рекомендації міжнародних органів і організацій, зовнішньоекономічний договір суб’єкта ЗЕД України з іноземною стороною має укладатися двома мовами – українською й мовою іноземного контрагента. Це дає можливість зробити зовнішньоекономічний договір зрозумілим для обох сторін, і вирішити всі непорозуміння до його підписання.
У сучасній міжнародній торгівлі зовнішньоекономічні контракти досить часто укладаються шляхом обміну електронними листами, факсами, телеграмами. Але письмова форма договору відповідно до вимог чинного законодавства України є обов’язковою: вона дає можливість врахувати всі деталі зовнішньоекономічних відносин і покликана захищати українських юридичних і фізичних осіб.
Арбітражне вирішення спорів
У міжнародній практиці широкого застосування вже давно набула практика арбітражного вирішення спорів, пов’язаних із виконанням зовнішньоекономічних договорів. Сторони можуть на власний розсуд обрати міжнародний комерційний арбітраж, де розглядатиметься спір, таким чином забезпечивши повний і неупереджений судовий розгляд. Крім того, розгляд справ здійснюється в прискорені (порівняно з українською судовою системою) строки висококваліфікованими арбітрами. Тому слід бути готовими до того, що іноземний контрагент запропонує підписати арбітражну угоду, або арбітражне застереження. Україна в ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. № 4002–ХІІ визнала корисність арбітражу як методу, що широко використовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і при необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку.
Стаття 7 Європейській конвенції, яку Україна ратифікувала в 1963 р., дозволяє сторонам обрати право, яке застосовуватиметься арбітрами під час розгляду справи з урахуванням положень контракту і торговельних звичаїв. Відповідно до п. 2 ст. 1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: 1) спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; 2) спори підприємств із іноземними інвестиціями й міжнародних організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, їхні спори з іншими суб’єктами права України.
Арбітражне рішення, незалежно від того, у якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Особливістю зовнішньоекономічних договорів вважається застосування міжнародних термінів з урахуванням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС), розроблених Міжнародною торгівельною палатою у 1936 році, основна мета яких – створити єдині й чіткі торговельні правила по всьому світу, використання базових умов постачання згідно з Правилами ІНКОТЕРМС. І хоча самі Правила носять рекомендаційний характер, але складаючи договір (контракт), їх використання допомагає в тлумаченні того чи іншого терміна й запобігає численним непорозумінням. Механізм укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів, на перший погляд, дещо складний. Українські законодавці намагаються адаптувати чинне законодавство до вимог міжнародного права, проте слід пам’ятати: правова система будь-якої країни не є ідеальною, має свої прогалини й колізії. Захист власних інтересів із урахуванням усіх можливих недоліків є прерогативою при укладанні будь-якого зовнішньоекономічного договору.