Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Практичне заняття № 6
Тема 6. Риторика і мистецтво презентації
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, якдоповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація в ній розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть вчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, суттєвих доповнень і виваженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти й реалії за певний період діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення добирати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати.
Варто також укласти загальний план і всі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, з логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.
Агітаційній промові притаманні всі складові промови мітингової. Промовець спонукає слухача до певної діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, ідеї, активно агітують за їх реалізацію.
Ділова промова, на відміну від мітингової та агітаційної, орієнтована на логічно-виважене сприйняття слухачів. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь події в житті організації, закладу. Якщо це підсумок діяльності – до промови можна включити в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та гараздів.
Лекція (від лат. Lection – читання) – одна з форм пропаганди, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, спрямувати на подальше самостійне спрацювання якоїсь проблеми.
Лекції зі спеціального курсу присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони вводять слухачів у науку, будять їх думку. Такі лекції легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.
Лекція має традиційну чітку структуру: вступ, основна частина, висновки.
Вступ – своєрідний зачин до теми обраної лекції, мусить бути лаконічним, інтригуючим.
В основній частині розкривається, послідовно викладається стрижневе питання лекції (поєднуються причинно-наслідковими зв’язками всі смислово-самостійні частини. Кількість частин, як свідчать психологи, не повинна перевищувати семи, щоб не стомлювати слухачів, не розпорошувати увагу. Не варто перенасичувати фактами, засипати слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим матеріалом (цитатами).
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: займати близько 5% часу й обсягу всього виступу, узагальнювати основне. Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У виступі промовець може порушити одне-два витання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Адресувати виступ треба не лише президії чи доповідачеві, а й усім присутнім.
Виступ передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлювання свого ставлення й оцінки;
- підкреслення значущості, важливості й актуальності;
- підкріплення своїх доказів прикладами.
Наради – найефективніший спосіб обговорення животрепетних питань і прийняття рішень в усіх сферах громадського й політичного життя.
Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані і дають можливість досягти певної економії робочого часу.
Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.
Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час якої досягнуто поставлену мету; неуспішна -аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора.
Розрізняють такі види презентацій:
Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор.
Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням на клавіші. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит. Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.
Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.
Відомо, що промовця слухають більш уважно на початку й наприкінці презентації, це називають "законом краю". Продумуючи експозицію та висновок, важливо виявити почуття міри, бо занадто яскравий, образний початок зобов'язує витримати цю тональність упродовж усієї презентації.
Способи завершення презентації: неочікуване завершення, резюме, жарт, оптимістичний або спонукальний заклик, заклик до дії, комплімент на прощання, висловлення вдячності.
Презентація не закінчується тоді, коли все викладено, а коли сказали про її завершення.
У наш час, коли постійно зростає кількість пропозицій про нові проекти, види продукції, послуги та ін., важливим стає те, як представити інформацію про них. І для того, щоб нові ідеї дійшли до свого адресата, треба це робити в заманливій, цікавій і переконливій формі. Такою формою може стати презентація. Змістом презентації може бути інформація про нову видану книгу, новий товар, створену фірму.
Презентація проводиться з метою надання інформації для певної групи людей. І в цьому вона схожа на лекцію. Але це не лекція, бо люди на презентацію приходять не за власним бажанням, щоб пізнати щось нове, і рідко виявляють активність. Як правило, на презентацію людей спеціально запрошують, причому у запрошених бажання отримати нову інформацію значно менше, ніж у організаторів передати її.
На відміну від лектора, ведучий презентації має більшу свободу, бо не так залежить від наукового викладу проблеми. Але водночас від результатів презентації може залежати його професійне майбутнє. Ведучий презентації звертається до людей, які мають більш високий статус, ніж у нього, і він має заслужити їхню довіру і повагу. Якщо лектор сам, в основному, окреслює час, який йому потрібен для викладу теми, то ведучий презентації, звичайно, запитує у запрошених, скільки часу вони йому можуть виділити для виступу. Лектор може, зацікавивши аудиторію, відіслати її до літератури для самостійного вивчення проблеми, а ведучий презентації повинен викласти людям, які зібралися, проблему в повному вигляді і в найдохідливішій і найпереконливішій формі. Лектор може бути кращим чи гіршим, але тема його виступу викликає зацікавленість у людей, бо вони зібралися його вислухати, і тому звертатимуться до неї в майбутньому. Якщо ж презентація була невдалою, то присутності на ній навряд чи захочуть витрачати в подальшому свій час і свою увагу на цю проблему.
Як і лекція, презентація для того щоб бути успішною, потребує значної підготовчої роботи. Необхідно визначити її цілі, персональний склад запрошених. На презентації обов’язково мають бути: керівник організації, особа, відповідальна за підготовчу роботу, спеціаліст з предмета презентації, спеціаліст із запрошеної аудиторії.
Важливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати. Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.
Часто заважає слухати зосередженість на власних думках, проблемах або бажаннях, іноді буває так, що формально ми чуємо партнера, а насправді - ні, тобто виникає "нсевдослухання", імітація уваги до співрозмовника.
Поширеним є "агресивне" слухання - прагнення якомога швидше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. "Вибіркове" слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.
Розглядаючи слухання як елемент техніки професійного спілкування, виділяють два його типи: пасивне й активне. Пасивне - це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.
З метою кращого порозуміння співрозмовників рекомендують використовувати техніку активного слухання: з'ясування, дослівного повторювання, перефразовування і резюмування.
З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та у постановці перед ним відкритих запитань.
Дослівне повторювання - відтворення частини висловлення партнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на його словах й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають.
Перефразовування - коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.
Резюмування використовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.
Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:
o розповіді про особисті справи;
o банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів);
o пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання висловлювати умотивовану думку);
o самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах);
o надмірна серйозність;
o відсутність такту, схильність до спішних висновків;
o гордовитість і зневага до співрозмовника;
o брутальність, надмірна балакучість.
Про що б не йшла мова, треба вміти говорити. Ніщо так не виказує походження, освіту, вихованість і самодисципліну, вважали наші предки, так швидко й промовисто, як слова, що ми їх уживаємо, і те, як ми це робимо. Треба вміти гарно й розумно говорити, роблячи все належно, щоб інша сторона вас зрозуміла. Щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:
Метод зачіпки - ви розповідаєте жарт, курйоз і зразу переходите до короткого викладу суті проблеми: Надворі холодно, йде зима, одна надія на російський газ.
Метод стимулювання гри уяви - одна із сторін одразу ставить багато запитань з багатьох проблем, які вважає за необхідне обговорити.
Метод прямого підходу - коротко викласти мету зустрічі і перейти до суті справи. Застосовується у короткій і не дуже важливій зустрічі.
Наведемо поради щодо формування адекватного сприйняття:
акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм менш важливі;
маніпулюйте голосом - його тон повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу зразу ж виділяє слово чи речення на загальному фоні;
Не говорити нічого відразу, якщо ти роздратований! - застерігали древні шумери ще понад 4,5 тис. років тому. Біблійне ім'я Хам, яке стало прозивним, у перекладі з давньоєврейської означає "гарячий". Не треба піддаватись хвилі емоцій, не гарячкувати й виходити з себе, не підвищувати сили голосу, не можна відповідати грубощами на грубощі;
відцурайтесь настанови, що останнє слово завжди має бути за вами.
Уміння слухати
З усіх людських якостей уміння слухати найважче. Л. Фейхтвангер запевняв, що людині необхідно 2 роки, щоб навчатись говорити, і 60 років, щоб навчитись слухати.
Заважає слухати:
поспішність суджень. Дослідження показали, що у 70% випадків людина слухає уважно лише перші 2 хвилини, а потім подумки говорить собі: Все ясно чи Усе неправильно! - і далі вже не дослуховує;
критичність, негативність сприйняття і мислення іншої особи. Увага часто спрямована на помилки, недоліки мови і поведінки того, хто говорить, і значно менше ~ на щось нове, цінне, корисне;
упередження проти того, хто говорить. Наприклад: Що він може сказати розумного? - Ще молодий, некомпетентний тощо;
прагнення самоствердження. Дослідження показали, що інколи партнери зайняті обміркуванням своїх реплік, порад і зауважень, а не слуханням співрозмовника.
Німецький соціолог Вальфіш-Рулен навіть сформулював 26 аргументів мовчання. Наведемо деякі з них:
Завдання 4. Правопис складних іменників та прикметників.
Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться:
1. Складні іменники, утворені з двох основ зі сполучними голосними о (після твердих приголосних, зокрема шиплячих), е (після м'яких приголосних), є (після основ на йабо на подовжений м'який приголосний):
а) одна з основ дієслівного походження: дощомір, хлібороб, силосонавантажувач;
б) одна з основ прикметникового походження, інша іменникового: чорнозем, чорноклен, чистотіл;
в) обидві основи іменникові: верболіз, лісостеп (але: людино-день, людино-доза).
2. Складні іменники, утворені з двох чи кількох основ без сполучних голосних:
а) іменники, що складаються з числівника у формі родового відмінка та іменника: п 'ятитонка, сімдесятиріччя;
б) іменники з першою дієслівною частиною у формі другої особи однини наказового способу: перекотиполе, Непийвода, Перебийте,
в) іменники з першою частиною nie-, напів-, попу-: півкниги, півогірка, пів'яблука, напівавтомат, полукіпок.
Примітка. Перед іменниками - власними назвами л/е-пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-Європи.
Усі складноскорочені слова: колгосп, Нацбанк, профспілка. Сюди належать усі слова з першими частинами авіа-, авто-, агро-, б'ю-, вело-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, mono-, мото-, мульти-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, су пер-, теле-, термо-, фоно-, фото--і под.
Через дефіс пишуться:
1. Складні іменники, утворені з двох іменників без сполучних голосних. Сюди належать:
а) іменники, що означають протилежні за змістом понятття: купівля-продаж;
б) іменники, що складаються з назв близьких за змістом понять: хліб-сіль, щастя-доля, батько-мати;
в) іменники, що означають професію, спеціальність, учений ступінь, державну посаду, військове звання: лікар-еколог, член-кореспондент, прем 'єр-міністр, генерал-полковник;
г) іменники на позначення казкових персонажів: Лисичка-Сестрич-ка, Зайчик-Побігайчик;
д) іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, названого другим словом: вакуум-фільтр, гама-фотон, блок-система, козир-дівка;
е) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;
є) іменники - складні терміни, одне слово в яких є назвою родового поняття, а інше - видового: гриб-паразит, жук-носоріг, заєць-русак;
ж) складні прізвища та географічні назви: Нечуй-Левицький, Івано-Франківськ, Корсунь-Шевченківський.
2. Складні іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, унтер-: віце-президент, екс-чемпіон, обер-лейтенант, унтер-офіцер.
3. Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост.
4. Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: люби-мене, мати-й-мачуха, чар-зілля.
5. Скорочені іменники, в яких наводяться початок і кінець слова: б-ка - бібліотека, вид-во -видавництво, ін-т - інститут.
ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ
Складні прикметики пишуться разом і через дефіс. Разом пишуться:
1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: лісостеповий, радіофізичний, самохідний.
2. Складні прикметники, утворені від сполучення слів, залежних одне від одного (підрядний зв'язок між словами):
а) від прикметника з іменником: народногосподарський (народне господарство), східнослов'янський (східні слов яни);
б) від числівника з іменником: двадцятиповерховий, п ятнадцяти-річний (але: 125-річний);
в) від дієслова з іменником: сталетопний, деревообробний, машинобудівний;
г) від прислівника з прикметником чи дієприкметником: тяжкохворий, свіжозрубаний.
Примітка. Такі прикметники слід відрізняти від словосполучень, що складаються з прислівника та прикметника чи дієприкметника: суспільно корисний, суспільно необхідний, чітко виражений, різко окреслений. Прислівник у таких словосполученнях пишеться окремо від прикметника чи дієприкметника тому, що він логічно наголошується, є членом речення.
3. Складні прикметники-терміни: складносурядний, новогрецький, дрібнокаліберний, геологорозвідувальний. Через дефіс пишуться:
1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).
2. Складні прикметники, між частинами яких встановлюється сурядний зв'язок (можна поставити сполучник і): південно-східний, мовно-літературний, навчально-виховний, масово-політичний.
3. Складні прикметники, що означають різні кольори або відтінки кольорів: жовто-зелений, блідо-рожевий (але: жовтогарячий - один колір), а також ті, що виражають якість із додатковим відтінком: кисло-солодкий, гіркувато-солоний.
4. Складні прикметники, перша основа яких закінчується на -ико (-іко): історико-культурний, механіко-математичний.
5. Складні прикметники з першою частиною воєнно-, військово-; військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов 'язаний, військовополонений).
6. Складні прикметники, в яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомоги сполучного голосного о або е: м'ясо-молочний, крохмаяє-патоковий.
Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: зернобобові, головоногі.
7. Складні прикметники, в яких повторюються ті самі або споріднені слова з метою підсилення значення: білий-білий, давній-прадавній.
8. Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.