Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Тема: ТУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТРУБОПООВІДНОГО ТРАНСПОРТУ………………………………………………………………………..5
1.1. Сутність,роль і місце трубопровідного транспорту в розміщенні продуктивних сил країни…………………………………………………………….5
1.2. Структура та особливості функціонування трубопровідного транспорту…..8
РОЗДІЛ 2.СУЧАСНИЙ СТАН ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ…………15
2.1. Загальна характеристика трубопровідного транспорту……………………...15
2.2. Оцінка стану та визначення проблем трубопровідного транспорту країни...20
РОЗДІЛ 3.НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН……………………………………...34
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність теми. Трубопровідний транспорт – один з провідних видів транспортної системи України, адже цей вид транспорту найбільш економічний і ефективний для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвитку сприяє розвиток в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. Наша держава має усі умови для подальшого розвитку трубопровідного транспорту. Дослідження свідчать, що незважаючи на це, подальшого розширення трубопроводів в Україні не простежується.
Потреба в подальшому розширенню і розвитку трубопровідного транспорту, як важливого виду транспорту для вітчизняної економіки, і підтримки з боку держави викликана тим, що транспортування по трубопроводах дають змогу державі отримувати значні валютні надходження, які стабілізують механізм її зовнішніх розрахунків та є важливими складовими платіжного балансу,а,отже, зміцнення економіки.
Вище сказане і зумовило актуальність вибору теми курсової роботи, як спроби узагальнення теоретичних знань та практичного досвіду методології визначення значимості трубопровідного транспорту в економіці та розробки шляхів її розширення та удосконалення.
Слід підкреслити, трубопровідний транспорт був і є об’єктом дослідження багатьох наукових установ і окремих вчених. Вагомий внесок у розробку проблем даного виду транспорту внесли: Транспортна Академія України ТАУ, Інститут регіональних досліджень, Інститут економіки НАНУ, Інститут інформаційно-діагностичних систем, а також вчені-економісти: О.В.Гарбар, В.М.Лазарян, В.А. Поповкін, В.Н.Образцов, М.П.Ключ, Є.В.Горохов та інші. В цих працях є багато цінних відомостей, пропозицій та рекомендацій щодо правильного розміщення, вдосконалення та розширення трубопровідного транспорту. Проте, окремі наукові дослідження мають односторонній характер, оскільки в них більшість проблем розглядається з точки зору адміністративних методів регулювання економіки. Інші ж наукові праці присвячені розвитку трубопровідного транспорту даного регіону.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні механізму формування конкурентоспроможності трубопровідного транспорту порівняно з іншими видами транспорту та стратегії розвитку трубопроводів на основі вивчення й узагальнення її теоретичних аспектів, комплексного аналізу сучасного стану досліджуваного транспорту України.
Досягнення поставленої мети реалізується через виконання наступних завдань:
Предметом дослідження є теоретико - методичні засади формування та підвищення конкурентоспроможності трубопровідного транспорту.
Об’єктом дослідження виступає трубопровідний транспорт України як система, проблеми і перспективи його розвитку.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання економічних процесів, закони суспільного розвитку, основні положення економічної теорії, наукові праці економістів з проблем розвитку трубопровідного транспорту та його конкурентоспроможності. Методика написання курсової роботи базується на загальноприйнятих положеннях економічних досліджень. При підготовці курсової роботи застосовувалися такі методи економічних досліджень: метод економічного районування, що використовувався при аналізі розміщення трубопроводів; метод типології і класифікації, котрий застосовувався при характеристиці основних складових трубопровідного транспорту.
Інформаційну базу дослідження складають інформаційні довідники, навчальні посібники, підручники, публікації в періодичних виданнях, законодавчі та нормативні акти, інтернет ресурси.
.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТРУБОПРОВІДНОГО
ТРАНСПОРТУ
1.1. Сутність, роль і місце трубопровідного транспорту в розміщенні продуктивних сил країни.
Транспорт – специфічна комунікаційна інфраструктурна галузь матеріального виробництва і сфери обслуговування, яка забезпечує потреби господарства і населення з усіх видів перевезень. Це матеріальна основа розвитку виробничо-технологічних внутрішніх і зовнішніх зв’язків країни. Він бере участь у перевезенні сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції та доставці їх споживачам, а також перевозить пасажирів.
Транспорт є необхідною умовою територіального поділу праці, спеціалізації районів, їх комплексного розвитку. Транспортний чинник здійснює вплив на розміщення і галузеву структуру виробництва, без його врахування не можна досягти раціонального розміщення продуктивних сил.
Специфіка транспорту як галузі господарства полягає в тому, що він сам не виробляє продукцію, а бере участь у її створенні, забезпечує виробництво сировиною, матеріалами, облад-нанням і перевозить готові вироби споживачу. Транспортні витрати включаються до собівартості продукції. У деяких галузях промисловості транспортні витрати особливо значні, як, наприклад, у лісовій, нафтовій галузях, де вони можуть досягати 50% собівартості продукції.
Транспорт – важлива складова частина ринкової інфраструктури, бо створює умови для формування загальнодержавного і місцевих ринків.
Важливе значення транспорт має і у вирішенні соціально-економічних проблем. Забезпеченість території розвиненою транспортною системою – важливий критерій високого рівня її освоєння, фактор залучення населення і виробництва та розвитку інтеграційних процесів.
Найважливіша функція транспорту – переміщення людей і вантажів. Звідси випливає поділ транспорту за видами роботи та об’єктами переміщення на пасажирський і вантажний. За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий, а також особистого користування. За середовищем переміщення розрізняють такі види засобів пересування: залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний (наземний), морський, річковий, озерний (водний), авіаційний (повітряний), трубопровідний, електронний.
Трубопровідний транспорт – це вид транспорту, який є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами.
Трубопроводи - специфічний засіб транспортування нафти, кам'яного вугілля і хімічних продуктів від місць їхнього видобутку до ринків споживання.
Основною функцією трубопровідного транппорту є перевезення значних обсягів сировини.
Наприклад, в Північній Америці трубопроводи прокладені від районів видобування до центрів споживання на сході континенту. В Західній Європі трубопроводи проходять від морських портів, куди поступає імпорт, або добута в Північному морі нафта до промислових центрів в глибині континенту. У країнах Близького Сходу, на півночі Африки траси трубопроводів ідуть від районів видобування нафти і газу до морських портів, звідки ця сировина експортується в розвинені країни.
В Україні перший магістральний газопровід (і перший в СРСР) збудовано 1929 року на відтинку Дашава-Львів (діаметр 150 мм), удруге в 1940 році (діаметр 300 мм) на довжину 70 км. У 1946 році його продовжено до Києва (на той час найдовший газопровід в Европі); у 1951 році (через Брянськ) до Москви (довжина Дашава — Москва 1530 км), згодом побудовано з Дашави до Мєнську і через Вільну до Риги. З введенням в експлуатацію Шебелинського родовища газу в 1956 році збудовано кілька газопроводів: Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів; Шебелинка — Білгород — Брянськ (там він з'єднаний з газопроводом Дашава-Москва); Шебелинка — Полтава — Київ; Шебелинка — Острогозьке (на території УРСР — 120 км), з'єднаний з маґістралею Краснодарський край — Москва — Ленінград; Шебелинка — Слов'янське — Луганськ та кілька відніг. Ін. газопроводи: Глібовка — Симферопіль — Джанкой — Херсон; на Передкарпатті: Угерське — Івано-Франківське — Чернівці та Рудки — Дроздовичі — Польща; Рудки — Мєнськ — Вільна — Рига; Дашава — Долина — Ужгород з продовженням до Словаччини й Угорщини. Від газопроводів Краснодарський край — Москва і Ставрополь — Москва споруджено відноги до низки міст Донбасу. У кін. 1960-их pp. побудовано газопровід Єфремівка — Київ — Кам'янка Бузька та Диканька — Кривий Ріг.Розбудова газопроводів триває далі.
Пізніше і слабше розвинувся в Україні нафтопровідний транспорт. У 1950-их pp. збудовано кілька коротких нафтопроводів: Долина — Дрогобич (60 км), Гнідинівське родовище — Прилука (40 км) й ін. На Півн. Кавказі з давніше вже спорудженого нафтопроводу Михачкале — Армавір — Трудова проведено нафтопровід до Чаплиного на Донбасі. До Одеси доходив нафтопровід з нафтового басейну в Плоєшті (Румунія). У 1960-63 проведено на території УРСР відтинок трансевр. нафтопроводу «Дружба», що простягається з Уфи на Уралі і з Казані до сер. Европи двома мережами — через Ужгород до Угорщини і Чехословаччини та через Берестя до Польщі, і Сх. Німеччини; довж. на території УРСР — 680 км.
Перший потужний нафтопровід на території УРСР побудовано в другій пол. 1960-их pp.: Гнідинці — Кременчук; у 1970-их pp.: Кременчук — Херсон (340 км), Тихоріцьке (на півн. Кавказі) — Лисичанське (510 км) і нафтопродуктоводи: Кременчук — Лубни — Київ; Кременчук — Черкаси.
Велике значення трубопровідного транспорту полягає у тому, що собівартість транспортування по трубопроводу втроє дешевше ніж по залізниці. Трубопровідний транспорт забезпечує стабільність і надійність вантажних перевезень, а також відносно мало забруднює навколишнє середовище. Більшість трубопроводів використовуються власниками для транспортування їхніх власних продуктів.
1.2. Структура та особливості функціонування трубопровідного транспорту.
Трубопровідний транспорт в Україні є одним з найрозвинутішим і складається з двох частин – газопроводу та нафтопроводу. За обсягом транзиту трубопровідний транспорт є першим.
На сьогодні Україна є одним з найбільших у світі транзитерів природного газу. Системами магістральних газопроводів, які перебувають у користуванні НАК "Нафтогаз України", російський природний газ надходить до країн Західної, Центральної та Східної Європи. Ці системи технологічно зв'язані з аналогічними магістральними газопроводами Росії, Біларусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі, а через них - і з газопроводами всього Європейського континенту. Пропускна спроможність вітчизняної газотранспортної системи на вході становить 290 млрд. м3, а на виході (до країн Західної, Центральної та Східної Європи, а також до Молдови і на південь Росії) - майже 170 млрд. м3 на рік.
Відповідно до програми розширення потужностей для транзиту газу і забезпечення його надійності, передбачено будівництво 4 компресорних станцій на першій нитці газопроводу "Торжок - Долила" (довжиною 529 км) і другої нитки цього газопроводу з двома компресорними станціями; другої нитки газопроводу "Ананьїв - Ізмаїл" (довжиною 377 км) з трьома компресорними станціями; газопроводу-перемички "Тальне - Ананьїв" (довжиною 190 км), а також розширення газопроводу "Долина-Ужгород".
Газопроводом "Хуст-Сату-Маре" (довжиною 35 км і річною продуктивністю до 10 млрд. м3), введеним в експлуатацію в 1999 р. для подачі газу до Румунії, його додаткові обсяги діючою системою надходять до Туреччини і Балканських країн. Тим часом будівництво другої нитки газопроводу "Ананьїв - Ізмаїл" (річною продуктивністю 18 млрд. м3), компресорних станцій "Тарутіно" та "Ананьїв", газопроводу-перемички "Тальне - Ананьїв" не тільки повністю задовольнить перспективні потреби в транзиті російського газу до країн цього регіону, але й створить умови для подальшого нарощування цієї системи.
Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу.
Рис.1.1
Джерело: [17,с.19]
З рис.1.2 видно що газотранспортна система України продовжує свій розвиток, будуючи нові трубопроводи, що дозволяє більш ефективно транспортувати газ по території України.
Трубопровідний транспорт дозволяє найекономніше транспортувати рідке паливо, пальне, технологічний газ, різні хімічні продукти.
У 1929 році вперше в Україні було збудовано газопровід Дашава - Стрий - Дрогобич.
Газопровідний транспорт України представлений наступними газопроводами:
- Шебелинка - Харків;
- Шебелинка - Бердянськ;
- Шебелинка - Дніпропетровськ;
- Шебелинка - західні райони України;
- Прикарпаття - Чехія, Словаччина, Польща;
- Північний Кавказ - Москва, який проходить через східні райони України.
Продуктопроводи є наступні:
- аміакопровід Тольятті - Одеса;
- етиленопровід о. Чепіль (Угорщина - Калуш).
В Європі загальноприйнятим є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни 30 - 40% загальної потреби, що сприяє економічній безпеці держав. Як альтернатива російському та туркменському газу в Україні є закупівля іранського газу.
Насьогодні в Україні діють наступні нафтопроводи:
- Долина (Івано - Франковська область) - Дрогобич (Львівська область);
-Битків - Надвірне (Івано - Франковська область);
- Качанівська - Охтирка (Сумська область);
- Гнідинці - Прилуки (Чернігівська область);
- Кременчук - Херсон;
- Кременчук - Черкаси;
- Самара - Херсон;
- Дружба (європейський нафтопровід);
- Кременчук - Київ.
Джерело: [7,с.125]
Рис.1.2
В цій таблиці казано технічні характеристики лінійної частини магістральних нафтопроводів.
Нафтопровідним транспортом поставляється 93,6 % нафти, яку споживає Україна. 12 основних нафтопроводів довжиною 2,6 тис. км. є основою нафтопровідного транспорту. Діаметр труб - 720 мм.
Існує кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальнішим є транспортування танкерним флотом з країн Близького Сходу та Південного Середземномор'я у порти Одеси, Південної Перевалки в Одесі на перекачування нафтопроводами на Херсонський, Кременчуцький, Лисичанський нафтопереробні заводи. Одеський нафтопереробний завод потребує реконструкції. Така схема сприяє економічній незалежності України, адже закупівля нафти у декількох держав є гарантом економічного суверенітету.
Доцільним є будівництво другої нитки нафтопроводу, збільшення пропускної здатності нафтопроводів. З метою забезпечення загальної безпеки держава потрібна створити державні запаси нафти в обсязі 15 млн. тон, які доцільно зберігати у природних підземних сховищах: Дніпропетровсько - Донецька Западина, Український кристалічний щит.
Техніка та технологія трубопровідного транспорту України полягає в наступному.
На всій довжині газопроводу більш-менш рівномірно (в середньому через 100-150 км) розподілені компресорні станції, функція яких полягає в підтримці необхідного тиску і швидкості руху газу в трубі (оскільки через тертя газу об стінки труби два останні показники мають тенденцію до зниження). Компресори підтримують тиск (а відповідно і пропускну спроможність газопроводу), додаючи необхідний об'єм газу (додавання, наприклад, повітря привело б до виникнення вибухонебезпечної суміші).
Компресорні станції оснащуються газоперекачуючими агрегатами і устаткуванням для осушення, очищення, одоризації газу (одорант — речовина, що додається в газ і додає йому характерний різкий запах). Крім цього на компресорних станціях обладналися хімічні лабораторії, що періодично проводять аналізи води, масла і інших робочих речовин, а також перевіряють загазованість об'єктів.
Оскільки газопровід не є абсолютно герметичною місткістю через оснащеність його додатковими механізмами (засувками, сальниками тощо), то при транспортуванні неминучі заплановані втрати деякої кількості газу (від 2,5 до 4,0 %).
Різке зниження тиску в трубі, особливо в умовах від'ємних температур, здатне привести до утворення газогідратної пробки. Утворення гідратів газу відбувається у разі, коли молекули води утворюють навколо молекул газу свого роду скупчення і таким чином формують структуру, що зовні нагадує лід. Тобто трубу закупорює тверда маса, через що рух газу зупиняється. Найпоширеніші методи боротьби з такими явищами зводяться до використання метанолу або моноетіленгліколя - для розтепління гідратів.
В цілому ж довжина магістрального газопроводу може складати від декількох десятків до декількох тисяч кілометрів, а діаметр — від 150 до 1420 мм. Велика частина газопроводів має діаметр від 720 до 1420 мм. Труби і арматура магістральних газопроводів розраховані на робочий тиск до 7,5 Мпа.
Україна транспортує з Росії до Європи газ магістральним газопроводом Уренгой-Помари-Ужгород, одна з ділянок якого проходить територією України і обслуговується компанією «Укртрансгаз» (дочірня структура НАК «Нафтогаз України»). Протяжність української ділянки складає 1160 км. Пропускна спроможність газотранспортної системи України до Європи складає 141 млрд. кубічних метрів газу на рік. Загалом територією України проходить 80 % всього експортного об’єму російського газу — порядку 220 млрд. кубічних метрів на рік.
Отже, трубопровідний транспорт відноситься до числа нових засобів сполучення, які інтенсивно розвиваються в наш час. На сучасному етапі основним видом палива залишається нафта та нафтопродукти, як наслідок це призвело до інтенсифікації трубопровідного транспорту.
В багатьох країнах світу нафтова промисловість – це основа їхньої економіки тому трубопровідний транспорт займає помітне місце серед інщих видів транспорту. Трубопровідний транспорт світу – це сукупність взаємопов’язаних транспортних систем, що ведуть від країн - експортерів нафти до її імпортерів. В наш час гостро постала проблема енергозабезпечення, яка пов’язана з вичерпністю корисних копалин, що в свою чергу спричиняє необхідність проведення розвідки нових родовищ і будівництва нових нафто- і газопровідних систем.
Високі темпи розвитку різних галузей науки і світового господарства в двадцятому столітті, масового застосування у всіх галузях двигунів внутрішнього згоряння, привели до бурхливого розвитку у світі нафтової і газової промисловості і, як наслідок, до прискореного будівництва трубопровідного транспорту. Трубопровідний транспорт у суспільному виробництві займає одне з перших місце серед інших видів транспорту. Трубопровідний транспорт світу в даний час з окремих магістралей створив взаємозалежні, іноді закільцьовані транспортні системи по доставці споживачам газу, нафти і нафтопродуктів і не тільки внутрішньодержавного, але і трансконтинентального значення.
РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ
2.1. Загальна характеристика трубопровідного транспорту.
На сучасному етапі в Україні існує система трубопровідного транспорту, яка згідно із ст. 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт» складається з магістрального та промислового трубопровідного транспорту.
Магістральний трубопровід — це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система, до якої входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.
Промислові трубопроводи — решта немагістральних трубопроводів в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.
Основою економічних і соціальних відносин підприємств трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їхньої діяльності, є принцип взаємної вигоди.
В наш час нафто- та продуктопроводи класифікують, як магістральні, підводящі та промислові. У газовій промисловості розрізняють магістральні та місцеві газопроводи. Трубопроводи, призначені для переміщення рідин, знайомі нам з стародавніх часів. Це були водопроводи, котрі в наш час мають величезне поширення. Але вони не вважаються транспортними комунікаціями. В сучасній транспортній термінології під трубопровідним транспортом розуміють трубопроводи в комплекті з іншими засобами, котрі призначені для перекачки нафти, нафтопродуктів та газу. Трубопровідний транспорт має найнижчу собівартість транспортування вантажів. Технічна база сучасного трубопровідного транспорту включає:
- трубопровід – це лінійна магістраль із зварених та ізольованих труб з засобами електричного захисту. Різновидом лінійної частини є наземні та підземні переходи через ріки, озера, протоки, болота, автомагістралі, залізниці, маючи, проте більш складну конструкцію;
- перекачувальні та компресорні станції для транспортування рідин і газоподібних продуктів по трубопроводу, в якості головних (початкових), та проміжних станціях;
- лінійні вузли, устаткування для з’єднання або роз’єднання паралельних або перетинаючих магістралей та перекриття окремих ділянок ліній при ремонті;
- лінії електрозабезпечення, якщо силові агрегати (насоси, компре-сори) мають електричний привід;
- лінії зв’язку для передачі необхідної інформації, яка забезпечує нормальне функціонування системи.
В систему технічного обладнання нафтопроводів входять споруди та устаткування для зневожування та дегазації нафти, особливі ємкості. Також вирішується задача проміжного підігріву нафтопродуктів для зменшення їх в’язкості. До такого типу “гарячих” нафтопроводів відносять унікальний нафтопровід Мангиншлан-Поволжжя-Україна, довжиною 2500 км. Тут парафіністи нафти підігріваються до температури +500С. Відповідно на газопроводах споруджуються компресорні установи стиску газу, установи для очищення газу, обладнання для придання різного запаху, розподільні станції та інше. Значний ефект для підвищення пропускної здатності газопроводів дає охолодження до 700 ...750С. Управління роботою цих станцій – дистанційне і здійснюється з головної насосної станції. В нафто- та газотранспортних системах використовуются стальні зварні труби діаметром від 520 до 1020 мм. Для низьконапорних труб слід застосувати пластмасові труби, котрі, як мінімум у 6-8 разів легше стальних та не підлягають корозії. Велика проблема – збереження труб від зовнішньої та внутрішньої корозії. Для зовнішнього захисту зараз застосовується покриття гарячим бітумом та обмотування папером. Такий метод не надійний, вимагає додаткового обладнання для розігрівання бітуму, нанесення його на труби та обмотування папером. Полімерні плівки суттєво зменьшують труднощі при ізоляції труб, їх наносять безпосередньо на трубопрокатних заводах. Готові, ще гарячі труби покривають кілька шарів полієтиленовою плівкою та епоксидною смолою, внаслідок чого утворюється міцний захисний шар товщиною 3...4 мм. Труби укладають у траншеї глибиною до 1 м від верхньої утворюючої труби. Роботи по підготовці траншеї та укладання у неї трубопровода виконуються за допомогою комплексу спеціальних машин. В окремих випадках трубопроводи укладають на поверхню землі чи піднімають на естакади, а при перетині водних перешкод проводять по дну річки, озера чи протоків.
Поруч з трубопроводами, які застосовуються для транспортування рідких вуглеводнів та природного газу, є споруди трубопроводів для перекачки ряду інших вантажів. В числі цих вантажів можна назвати: етилен, рідкий аміак, розчини солі. На початку 80-х років був збудований великий трубопровід Тольятті-Одеса для транспортування аміаку. На трубопроводах великої довжини проміжні перекачувальні та компресорні станції будують через 100-150 км. У якості перекачувальних агрегатів застосовують поршеневі або відцентровані насоси з електричним, дизельним або газотурбінним приводом. Газокомпресори також мають переважно елекричний або газотурбінний привід. Одинична потужність силових агрегатів складає 4 – 6 тис. кВт, у окремих випадках досягає 10 тис. кВт та більше.
Перед газопровідним транспортом стає проблема постачання газу на великі відстані, під великим тиском 100 – 120 атм (10 – 12 МПа). Зазначено, що у перших магістральних газопроводів підтримувався робочий тиск 12-25 атм. Рішенням цієї проблеми є збільшення робочого тиску в трубах при тому ж діаметрі газопроводу (1420 мм). Збудовані по трасі та вкінці газопровідної магістралі разподільні станції, знижують тиск газу та подають його у разподільну мережу споживачам. Високі економічні та технічні показники експлуатації трубопроводного транспорту зумовили розробку трубопровідних систем для тарнспортування штучних вантажів у воді або іншій рідині.Загальна довжина таких трубопроводів у світі досягає близько 500 км. В основному вони використовуються для транспортування вугілля і рудних концентратів у водному середовищі. Головним принципом роботи установки є перекачування водновугільної пульпи з концентрацією вугілля до 50 %. В Україні трубопровід такого роду використовується в Кривому Розі, його довжина 3 км і він призначений для транспортування залізно-рудного концентрату. При використанні трубопровідного гідротранспорту для переміщення рудних концентратів, на відміну від вугілля, не виникає потреби у створенні додаткових систем для підготовки пульпи. Доцільність спорудження кожної лінії трубопроводу для переміщення твердих речовин повинно розглядатися залежно від наявності залізниць у даному районі, ступені їх перевантаженності, забезпеченості водою та від інших конкретних умов. Також слід мати на увазі, що практично повна автоматизація всіх технологічних процесів на трубопровідному гідротранспорті забезпечує зниження трудових витрат порівнянно з перевезеннями залізницею.
Однією з найважливіших задач є забезпечення безаварійності функціонування рідинних та газових трубопровідних систем. Непомітний вплив сировини загрожує значними катострофами, порушеннями екологічного становища місцевості. Для виявлення необхідний суровий контроль за справністю труб та відповідне для цього обладнання. Враховуючи значну протяжність трубопроводів, виникає проблема найбільш швидкісного пошуку несправностей та більш частішої їх інспекції. У цьому відношені певний інтерес зумовлює метод дистанційного виявлення зіпсованих газопроводів за допомогою лазерного аналізатора, який встановлюється в літаку, на якому облітають неохідні траси трубопроводів. Зараз багато магістральних трубопроводів обладнані телемеханічними пристроями та атоматами, які дозволяють включати вахту людей на проміжних перекачечних та компресорних станціях. Такі системи не тільки забезпечують оптимальне функціонування трубопроводів по усіх заданих параметрах, але і ведуть записи та обмін виконаної роботи, одночасно аналізують виробничу та економічну діяльність. В останні роки набув поширення трубопровідний контейнерний пневмотранспорт, який, як і трубопровідний гідротранспорт, має суттєві переваги порівняно з іншими транспортними засобами – високу швидкість доставки, безперервність технологічного процесу, повну автоматизацію праці і високу її продуктивність, виключення втрат вантажу, незалежність від погодних та кліматичних умов. Контейнерний пнемотранспорт використовується в основному для забезпечення промислових сполучень.
Системи трубопровідного контейнерного пневмотранспорту – це трубопроводи, в яких з потоком повітря, створюваного спеціальними станціями, пересуваються контейнери на колесах з швидкістю 50 –60 км/год. Крім того, системи мають станції навантаження і розвантаження, автоматичне управління та інші засоби і пристрої. Вони можуть перевозити значні обсяги сипучих вантажів від 1 до 5 млн. т за рік на відстані 10 15 км. Системи, як правило, двотрубні: по одному трубопроводу рухаються навантажені контейнери, по другому протилежному напрямку-порожні або з іншим вантажем. Ефективність трубопровідного транспорту зростає зі збільшенням діаметру труб. В нафтотранспортних та газотранспортних системах використовуються, як правило, прямошовні сталеві труби різного діаметра: в першій половині XX століття переважно 520-1020 мм, в 70-ті роки - 1220 мм, в 80-ті - 1420 мм, застосовують також труби діаметром 1620 мм та 2000 мм, вивчається можливість прокладення гігантських труб діаметром 2500 мм і більше, але застосування таких труб ускладнює удосконалення засобів механізації робіт.
2.2. Оцінка стану та визначення проблем трубопровідного транспорту країни.
Провідним підприємством паливно-енергетичного комплексу України є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" – це самостійна господарська структура, що розробляє стратегію розвитку нафтогазової галузі й у значній мірі відповідає за енергетичну безпеку держави. Компанія була створена в травні 1998 року. Вона забезпечує ефективне функціонування і подальший розвиток нафтової і газової промисловості, сприяє структурній перебудові галузі в ринкових умовах господарювання і залученню інвестицій, задовольняє потреби промислових і побутових споживачів у паливно-енергетичних ресурсах, а також забезпечує надійний транзит нафти і природного газу в країни Центральної і Західної Європи.
Рис.2.1
Джерело: [17,с.20]
З рис.2.1 видно обсяги транспортування газу територією України протягом 16 років.
ДК “Укртрансгаз” – дочірня компанія Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 1998 року "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу" на базі підприємств та структурних підрозділів акціонерного товариства "Укргазпром". Підприємство здійснює весь обсяг транспортування та зберігання природного газу на території України (за винятком Республіки Крим), подачу його споживачам, транзитні поставки російського газу до країн Європи та Туреччини, експлуатаційне обслуговування і будівництво об'єктів газотранспортної системи. У складі дочірньої компанії — 18 основних виробничих і обслуговуючих підрозділів, в тому числі 6 підприємств-операторів газопроводів високого тиску, інститут «НДПІАСУтрансгаз».
Основними видами діяльності Компанії є:
- транспортування природного газу магістральними газопроводами;
- зберігання природного газу в підземних сховищах;
- постачання природного газу споживачам;
- експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування магістральних газопроводів і об'єктів на них;
- капітальне будівництво газопроводів та інших об'єктів;
- виробництво стисненого природного газу і заправка ним автотранспорту на АГНКС;
- науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи в галузі транспортування і зберігання газу.
Компанія щороку постачає споживачам України близько 71 млрд. м3 природного газу та транспортує російський газ до 19 країн Європи в обсязі 105 млрд. м3.
АТ «Укртранснафта» — дочірня компанія Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Підприємство здійснює поставки нафти на нафтопереробні заводи України, а також транзит російської та казахської нафти на експорт до країн Європи.
Акціонерне товариство "Укртранснафта" створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року № 256 на базі державних акціонерних товариств "Дружба" і "Придніпровські магістральні нафтопроводи".
Основною задачею АТ "Укртранснафта" є постачання нафти на нафтопереробні заводи України, а також транзит нафти в країни Європи. Об'єднання нафтотранспортних систем України дозволяє проводити єдину тарифну політику, активізувати реалізацію проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, призначеного для транспортування каспійської нафти в Україну і країни Європи, а також створює більш сприятливі інвестиційні умови і забезпечує перспективний розвиток нафтопровідного транспорту України.
Рис.2.2
Джерело: [18,с.21]
З рис.2.2. видно що з 1991 року загальні обсяги транзиту нафти територією України зменшилися майже вдвічі. Особливо зменшилися обсяги транспортування нафти до нафтопереробних заводів держави.
Загальна протяжність нафтопроводів АТ "Укртранснафта" складає близько 3850 км. Перекачування нафти забезпечують близько 40 нафтоперегонних станцій сумарною потужністю 580 тис. кВт. Ємність резервуарного парку складає близько 800 тис. м3. Обсяги транспортування нафти ВАТ "Укртранснафта" за останні роки складають близько 70 млн. тонн нафти в рік. Пропускна здатність нафтопроводів АТ "Укртранснафта" – 100 млн. тонн нафти в рік, у тому числі 66 млн. тонн – на експорт.
Ще одним із підприємств, що займаються транспортуванням нафти, є АТ "Ексімнафтопродукт"
АТ "Ексімнафтопродукт" являє собою сучасний нафтобазовий комплекс. Прийняття сирої нафти відбувається по магістральному нафтопроводу Снігурівка – Одеса, мазуту різних марок – залізницею, а також по трубопроводу з Одеського нафтопереробного заводу.
Збереження нафти здійснюється у відповідних резервуарах
Збереження мазутів організовано в резервуарах РВС-10000 м3 та РВС-5000 м3.
Дизельне паливо зберігається в резервуарах РВС-5000, РВС-3000 м3 та РВС-2000м3.
Відвантаження сирої нафти здійснюється танкерами, мазуту різних марок та дизельного палива — танкерами, залізницею та автоцистернами.
Налив нафти та нафтопродуктів в танкери здійснюється на 5-ти причалах Одеського морського торгівельного порту, з яких 3 — глибоководні.
Сьогодні АТ "Ексімнафтопродукт" — сучасне базове підприємство з надання комплексу послуг замовникам, що спеціалізуються в галузі експортно-імпортних операцій з нафтою, мазутом та дизельним паливом.
Підприємство відіграло особливу роль у здійсненні державної програми "Нафта і газ України до 2010 року" завдяки високим економічним показникам.
Загальна потужність АТ —17,0 млн. тонн перевалки нафти, мазуту та дизельного палива на рік. Щорічний прибуток складає понад 40 млн. гривень.
Продовжується технічна модернізація АТ "Ексімнафтопродукт". Побудована і стала до експлуатації котельна потужністю 50 тонн пари на годину, що дозволило збільшити обсяги перевалки мазуту з меншими енерговитратами. 3 метою зменшення забруднення довкілля побудований автоматизований комплекс очисних споруд продуктивністю 70 м3 на годину.
Для організації перевалки на експорт дизельного палива завершена реконструкція технологічних трубопроводів, резервуарів, естакад. Для подальшого збільшення обсягів експорту мазутів та нафти, покращення умов праці на підприємстві завершено будівництво технологічної насосної станції, залізничних та автомобільних тензометричних вагівниць, блоку допоміжних служб. Обсяг резервуарного парку складає 310 тисяч м3, після завершення реконструкції — 550 тис. м3.
Загалом, якщо проаналізувати сучасний стан вітчизняного трубопровідного транспорту, можна виокремити наступні проблеми: старіння устаткування і старіння власне труб, сумнівні перспективи і невизначена стратегія розвитку, зокрема в СНД. Наприклад, у даний час 35 % трубопроводів експлуатується більш 20 років, що вимагає підвищеної уваги до їх експлуатаційної надійності і технічної безпеки.
На магістральних нафтопроводах ці проблеми стоять особливо гостро.
Сьогодні, незважаючи на зниження завантаження нафтопроводів більш ніж упівтора рази в порівнянні з максимально можливою, небезпека аварійних ситуацій не знижується, що веде до збільшення обсягу робіт з ремонту, реконструкції і технічного переоснащення. В даний час віковий склад магістральних нафтопроводів наступний (у %):
- менше 10 років - 7;
- 10 ... 20 років - 25;
- 20 ... 30 років - 34;
- понад 30 років - 34.
За рівнем надійності магістральні нафтопроводи можна розділити на три групи:
- нафтопроводи, побудовані до 1970 року. Вводилися в експлуатацію в основному без активного захисту від корозії. Пасивний захист (бітумна ізоляція) була розрахована на термін служби 8 - 12 років. Фасонні деталі нафтопроводів виконували тільки зварюванням на трасі;
- нафтопроводи, побудовані в 1970-1975 роки. Нафтопроводи переважно великого діаметра (1020 і 1220 мм). У проектах вже передбачалися засоби електрохімзахісту. Фасонні вироби трубопроводів частково були заводського виготовлення. Час передпускових іспитів для нафтопроводів великого діаметра було збільшено з 6 до 24 годин;
- нафтопроводи, побудовані після 1975 року. При будівництві використовувалифасонні деталі тільки заводського виготовлення. Під час передпускових іспитів (24 год.) тиск був підвищений до заводського іспитового тиску, щовикликає у металі труб тиск, рівний 0,90 - 0,95 нормативної границі текучості. В даний час магістральні нафтопроводи мають бітумні, полімерні ікомбіновані покриття, нанесені в трасовіх умовах. Нафтопроводи діаметром
1020 - 1220 мм із полімерними і мастичними (бітумнімі) покриттям, що мають термін експлуатації більш 15 років, віднесені до ділянок підвищеного ризику. Гарантований термін служби ізоляційних покриттів длянафтопроводів діаметром 820 мм і менш визначений у 20 років, післязакінчення якого вимагаються їхнє періодичне обстеження і вибірковийремонт.
В даний час завантаження системи зберігається на рівні 40 %. Криза в економіці у постсоціалістичних країнах, зниження платіжоспроможності внутрішнього товарного ринку, скорочення видобутку нафти і виробництва нафтопродуктів стали об'єктивними причинами порівняно невисокого завантаження нафтопродуктопроводів, що у 1999 році склало тільки 38,6 % відпотужності встановленого устаткування.
Надійність, екологічна безпека і зниження аварійності нафтопродуктопроводів забезпечуються за рахунок:
- діагностики і капітального ремонту лінійної частини, резервуарів і устаткування;
- технічного переоснащення і реконструкції технологічного устаткування, систем автоматизації насосних станцій, резервуарних парків і телемеханізації лінійної частини магістральних нафтопродуктопроводів;
- модернізації існуючих і впровадження нових систем пожежегасіння резервуарних парків. Однак через дефіцит засобів обсяги робіт недостатні.
Аналіз сучасного стану нафтопродуктопроводів показує, що для збільшення їхнього завантаження, підвищення технічного рівня і поліпшення фінансового стану всіх дочірніх акціонерних товариств необхідно: залучення до транспортування додаткових обсягів нафтопродуктів внутрішнього ринку країн й експорту; створення оптимального технологічного запасу нафтопродуктів для скорочення термінів доставки палива; збільшення розгалуженості мережі й обсягів реконструкції діючої системи; розширення номенклатури нафтопродуктів, що транспортуються; діверсіфікованість основних фондів; збільшення обсягів реалізації нафтопродуктів на наливних пунктах і роздавальніх блоках.
Вирішення цих проблем буде сприяти підвищенню ефективності, конкурентноздатності і привабливості нафтопродуктопроводів.
Ще однією зі значних проблем у даній галузі є кримінальні дії осіб, спрямовані на розкрадання нафти. Починаючи з 1995 року магістральні нафтопроводи України страждають від злочинних дій сторонніх осіб та угруповань злочинців. Це засвердлення та пошкодження нафтопроводів, крадіжки нафти, руйнування та розкрадання споруд лінійної частини нафтопроводів, кабельно-провідникової продукції тощо. При цьому АТ "Укртранснафта" несе значні збитки, забруднюється природне середовище, фахівці відволікаються на ліквідацію аварій та їх наслідків, під загрозу ставиться навіть життя людей. АТ "Укртранснафта" було вимушене збільшити чисельний персонал та оснащення служби охорони Товариства з метою охорони об'єктів нафтотранспортної системи. Це дало позитивний результат - кількість пошкоджень нафтопроводів суттєво зменшилась. Зупинки нафтопроводів для ліквідацій аварій ставлять під загрозу енергетичну безпеку України, зменшують привабливість України як транзитної держави в очах міжнародних організацій. АТ "Укртранснафта" вживає всі можливі заходи для припинення цих злочинних дій. Регулярно здійснюється обліт траси нафтопроводів гелікоптерами, об'їзд дільниць нафтопроводу усіма службами, які виконують планово-профілактичний та попереджувальний ремонти, огляд найбільш важливих дільниць обхідниками. Згідно проведеного аналізу виявлено, що за допомогою гелікоптерів виявляється більш ніж 50 % пошкоджень і затрати на роботу гелікоптерів оправдовують себе своєчасним виявленням і попередженням витоків нафти з негерметичних пристосувань та засверлень.
Також важливу роль в підвищенні надійності роботи нафто- та газопроводів відіграє захист від корозії. Підземні металеві споруди захищаються по технологічній системі електрохімзахисту (катодній, протекторній і дренажній) безперервною катодною поляризацією всієї поверхні. Елементи технологічної системи електрохімзахисту повинні складатися із відновлювальних виробів з експлуатаційним терміном не менше 10 років. Для визначення стану захисту від корозії існуючих підземних комунікацій проводиться обстеження стану захисту по поляризаційним потенціалам. По одержаним даним визначається необхідність капітального ремонту анодних заземлень. Для забезпечення 100 % активного захисту магістральних нафтопроводів та споруд від корозії виконується заміна та ремонт морально та фізично застарілих катодних станцій, заміна деградованих анодів, проводиться аналіз надійності електрохімзахисту в зонах блукаючих струмів в районах перетинів трубопроводів з електрифікованими залізними дорогами та виконуються необхідні заходи.
У зв'язку з частими повенями, перевищенням проектного рівня води і активізацією зсувних процесів в районі Карпатських гір значно збільшилася небезпека виникнення надзвичайних ситуацій на магістральному нафтопроводі "Дружба". Особливу небезпеку викликає ділянка нафтопроводу в районі с. Пасіка у Свалявському районі Закарпатській області. Для забезпечення надійної експлуатації нафтопроводу "Броди - Ужгород" завершені роботи з винесення з аварійно-небезпечної зони двох ниток діаметром 500 і 700 мм протяжністю траси 53 км та будівництво напорознижуючої станції.
Існує така проблема, як фізичне старіння трубопровідного господарства нашої країни. Гострою стала необхідність заміни сотень кілометрів магістральних трубопроводів щороку і десятків газоперекачувальних станцій, діагностики трубопроводів з метою запобігання аваріям. Слід проводити переговори з Європейською комісією відносно можливості підтримки реконструкції українських газопроводів, які на сьогодні в повному обсягу забезпечують поставки російського палива до Європи.
Україні потрібні технічні та технологічні засоби для утримання трубопровідного господарства у належному стані, але бракує коштів. Проблема полягає у труднощах з фінансуванням. Тому вкрай необхідно залучати приватний національний та іноземний капітали, а також інші джерела фінансування.
Інша загроза виходить від Росії, від її планів щодо спорудження альтернативних газопроводів в обхід території України. Після того, як Польща і Словаччина категорично виступили проти спорудження газопроводу "Ямал - Західна Європа" через Біларусь та їх території, розробляється маршрут будівництва Північноєвропейського газопроводу через Скандинавські держави і по дну Балтійського моря. Не знято з порядку денного питання будівництва Росією газопроводу "Блакитний потік" до Туреччини по дну Чорного моря, теж в обхід території України. Причин для спроб Росії зменшити транзит палива територією нашої держави декілька: несвоєчасні розрахунки української сторони за газ і значна заборгованість її перед російським "Газпромом"; несанкціонований забір газу вітчизняними споживачами з магістральних трубопроводів; реекспорт Україною російського газу своїм сусідам - центральноєвропейським державам і Молдові. Сьогодні через територію України перекачується 65% російського газу, який експортується до Європи. Швидко знайти альтернативний цьому маршрут Росії не вдасться. Проте вона може зменшити транзит газу українським маршрутом, внаслідок чого скоротяться і надходження за транзит на рахунок нашої держави.
Завдяки тому що Україна займає стратегічне положення на шляху трубопроводів блакитне паливо отримують 19 країн. Тому від ефективної роботи газотранспортної системи України залежить не тільки її власний добробут, але й енергетична безпека ЄС. У зв’язку з цим моніторинг стану газотранспортної мережі, попередження аварійних ситуацій на трубопроводах є на сьогодні актуальним завданням.
Мережа трубопроводів являє собою складний просторовий об’єкт, що включає магістральні трубопроводи та відгалудження із переходами через природні та штучні перешкоди, захисні споруди, газорозподільчі станції, під’їзні шляхи тощо, які розміщені в районах, що характеризуються різноманітними інженерно-геологічними умовами. Стійкість цих споруд у великій мірі визначена сучасною геодинамікою – процесами і явищами, завдяки яким відбуваються деформації товщ гірських порід та зміни рельєфу Землі. При геодинамічних дослідженнях, неотектонічних дослідженнях, прогнозуванні екзогенних геологічних процесів ефективно застосовуються дані дистанційного зондування, зокрема багатозональні космічні знімки локального (роздільна здатність 25 – 100 м) та детального (роздільна здатність 5 – 20 м) рівнів генералізації. Проведення цих досліджень допоможе в майбутньому уникнути пошкоджень трубопроводів, спричинених тектонічною активністю Землі.
Будівництво трубопроводів в гірських ландшафтах ускладнюють наступні фактори:
- складність геологічної будови при переважанні щільних (корінних) приповерхневих порід;
- різка вираженість вертикального розвитку та диференціації рельєфу;
- велика висотна та експозиційна різноманітність кліматичних умов при частій їх екстремальності;
- велика густота, складний режим та енергія водних потоків;
- сильна розчленованість території при переважанні крутих форм рельєфу та різких експозиційних контрастів;
- залісненість траси на значній протяжності;
- висока інтенсивність природно-географічних процесів при наявності в їх складі таких специфічних гірських як селі, зсуви, обвали і т.д.
В горах можливі наступні способи прокладання трубопроводів: підземний, надземний, в тунелях.
Лінії магістральних трубопроводів в гірській частині прокладаються по найменш антропогенно-порушених ПТК, стаючи таким чином, основним фактором їх трансформації. Ступінь впливу будівництва трубопроводу в значній мірі залежить від діаметра труб, які прокладаються. Чим він більший, тим більшою повинна бути траншея, яка готується для прокладання лінії трубопроводу. Відповідно зростає площа і сила антропогенного впливу на природне середовище. Сучасні магістральні газопроводи, прокладенні через Карпатський регіон, мають, як правило, великий діаметр – 1420 мм, а тому порушують при будівництві великі площі.
Лінійний характер магістральних трубопроводів приводить до розділяючого ефекту у впливі на ПТК, який проявляється в розсікаючому вторгненні в їх середовище і порушенні горизонтальних зв'язків.
Будівництво магістральних трубопроводів супроводжується значними порушеннями природних систем. Так, наприклад, при будівництві трансконтинентального трубопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" у Карпатах в грунт було закладено 110 тис.тонн труб, вийнято 2.3 мільйони кубометрів грунту, було прокладено 456 км під'їздів до трас і вздовж трасових доріг.
В цілому проблема ефективного будівництва магістральних трубопроводів через свою складність потребує особливого підходу до вирішення. Тут велику роль можуть відіграти комплексні ландшафтні дослідження.
Однією із найсерйозніших проблем експлуатації магістральних трубопроводів є їх аварійність - непередбачена відмова лінійної частини трубопроводу, що супроводжується катастрофічним впливом на навколишнє середовище.
Провівши аналіз причин аварійності на магістральних трубопроводах зроблено висновок, що близько 50 % всіх аварій відбувається через недоврахування властивостей природного середовища. Тому потрібен режим уважного нагляду за станом трубопровідних систем.
Отже, як висновок, необхідно зазначити, що в Україні є всі необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, які б відповідали європейським стандартам. До них перш за все відносяться:
1) необхідність докорінного технічного переоснащення галузі та суттєвих організаційних змін в усіх видах транспорту;
2) достатня ресурсна база та рівень розвитку техніки та технології;
3) наявність кваліфікованого трудового потенціалу та передових науково-технічних розробок;
4) вигідні природні, кліматичні та географічні характеристики території; наявність конкурентноздатних науково-технічних проектів, що пройшли відповідну експертизу та готові до реалізації;
5) зацікавленість зарубіжних інвесторів щодо розміщення капіталів в Україні;
6) стійка тенденція до визнання України світовим співтовариством як європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на широкій та довгостроковій основі та яка в перспективі буде здійснювати серйозний вплив на ключові проблеми європейської політики;
7) наявність затвердженої концепції створення та функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
Відчутний вплив на формування довгострокової стратегії розвитку транспортних комунікацій Україні повинно здійснювати вигідне геостратегічне розміщення її території, через яку традиційно пролягають давні торгові шляхи між Сходом та Заходом, Півднем та Північчю. Наявність на території України транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій держави. А саме, воно зобов’язує її працювати в синхронному режимі, з більшою відповідальністю відносно графіків роботи та доставки вантажів, буде поступово змушувати всю транспортну систему працювати в режимі та на рівні функціонування міжнародних транспортних коридорів, тобто на європейському рівні. Це означає, що рівень техніки, технології, організації, нормативно-правового забезпечення повинен відповідати європейському .
Комплексно поставити проблеми, пов’язані з розвитком транспортної системи, визначити задачі та шляхи їх вирішення, надати їм належне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне, правове тощо), організувати та здійснити процес виконання задач та заходів можна лише за умови розробки та реалізації Державної програми розвитку транспортної системи України. Закономірно, що при формуванні такої програми важливо враховувати та пріоритети супутніх програм, перш за все, соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які вже затверджені або знаходяться на розгляді в Кабінеті Міністрів України.
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
У силу географічних та історичних умов Україна відіграє важливу роль у забезпеченні енергетичного ринку Європи нафтою і природним газом. Передумовою такого положення є те, що країни Західної і Центральної Європи є досить великими споживачами природних вуглеводнів, однак власними ресурсами цих енергоносіїв вони забезпечені недостатньо. У той же час основні запаси природного газу і нафти зосереджені в Російській Федерації, країнах Каспійського регіону і Перської затоки. Завдяки такому вигідному положенню Україна стала великим вузлом транзитних передач газу і нафти з Росії і Казахстану на європейський ринок.
Очікуване зростання обсягів споживання країнами Західної і Центральної Європи природних вуглеводнів, а також нерівномірність розміщення їх ресурсів робить Україну в силу зручного географічного розташування і наявності розвинутих мережі газо- і нафтопроводів своєрідним “енергетичним мостом” між промислово розвинутими країнами-експортерами і країнами-споживачами Європи. Сьогодні в Україні функціонують добре оснащені підприємства з транспортування нафти і природного газу, їх видобуткові, включаючи роботи на шельфі Чорного й Азовського морів, 6 могутніх нафтопереробних заводів, заводи щодо виготовлення різноманітного асортименту труб і устаткування для нафтогазової промисловості, проектні і науково-дослідні інститути, спеціалізовані будівельні і сервісні організації.
По потужності українська газотранспортна система займає друге місце на континенті після російської. Система забезпечує подачу природного газу як внутрішнім споживачам, так і основний обсяг експортних постачань російського газу в інші європейські країни. За всю історію експортних і транзитних постачань природного газу, а це – більше півстоліття, не було ні єдиного випадку їх зриву. Україна є сьогодні не тільки газотранспортним, але і важливим нафтатранспортним “вузлом” на Європейському континенті. Магістральні нафтопроводи забезпечують постачання нафти з Росії і Казахстану на нафтопереробні заводи України і прокачування її на експорт у країни Центральної Європи. У даний момент найбільш перспективним у світі по збільшенню видобутку нафти й експортному потенціалові є Каспійський регіон. Одним із проектів транспорту каспійської нафти в Україну і далі – в інші європейські країни – є проект створення Євро-Азійського нафтатранспортного коридору через територію країни. Закінчене будівництво лінійної частини нафтопроводу "Одеса-Броди". Конкурентноздатність системи "Одеса-Броди" заснована, переважно, на забезпеченні збереження якості каспійської нафти по шляху до споживачів – нафтопереробним заводам країн Європи, а також на досить привабливих економічних показниках, у першу чергу, зменшенні загального тарифу на транспортування. Подальше розширення системи "Одеса-Броди" до польських міст Плоцк і Гданьск забезпечує можливість транспортування нафти з багатих ресурсами вуглеводнів країн каспійського регіону споживачам у Польщі, Німеччині й інших країнах Північної і Західної Європи. Нафтогін будувався протягом 1996 — 2001 років. Після завершення будівництва нафтогін три роки не використовувався, після чого було прийнято рішення щодо використання його в реверсному режимі. Нафта з нафтогона «Дружба» перекачується до терміналів українського порту "Південний". Вартість будівництва — 550 млн. гривень.
Україна зацікавлена в реалізації взаємовигідних міжнародних проектів, зв'язаних із транзитом нафти і газу, забезпеченням надійності функціонування транзитних систем і підвищенням безпеки постачань енергоносіїв у Європу. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частка якого в енергобалансі за останні роки складає 41-43 %. Україна відноситься до країн, що мають дефіцит власних природних углеводородних ресурсів, задовольняючи потребу в газі за рахунок власного видобутку на 20-25 %, у нафті – на 10-12 %. Більша частина імпортованого газу постачається в Україну із Туркменістану. Іншу частину газу (біля 24 млрд.м3) Україна одержує із Росії, як плату за транзит російського газу в Європу. При поступовому переході на грошову оплату послуг за транзит ці обсяги будуть зменшуватись.
Положення ускладнюється ще й тим, що туркменський газ постачається по трубопроводам через територію Казахстану, Узбекистану і Росії, тобто Україна має певний рівень залежності також і від них. До того ж, Росія є монополістом не тільки щодо частки постачання імпортованого в Україну газу (плата за транзит), а також і значної частки нафти (майже 80 %).
У майбутньому згідно із проектом “Енергетичної стратегії 2030” обсяги споживання та власного видобутку природного газу в Україні будуть збільшуватись. Обсяги імпорту газу будуть залежати від обсягів його споживання, які в свою чергу залежать від темпів економічного розвитку країни та обсягів енергозбереження і складуть за базовим і оптимістичним сценаріями цієї стратегії порядку 60-65 млрд.м3.
У контексті міжнародних відносин можна розглянути наступні варіанти диверсифікації.
Основними конкурентами України є Росія, Іран і Катар, які мають вагомі запаси газу. Але експортні можливості Ірану, поки що майже, не задіяні і весь його видобуток іде на власне споживання. Експортні можливості Норвегії та Нідерландів не є настільки вагомими, щоб задовольнити в майбутньому потреби такого потужного споживача, як Західна Європа. Крім того, існуючі потужності газопроводів цього напряму повністю задіяні, тому в разі реалізації цього варіанту постачання в Україну потрібно буде їх нарощувати. Країни Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет) також мають ринки збуту в Західній Європі, тому конкуренція щодо постачання газу в Україну буде досить значною. Таким чином, Україна, крім звісно російського газу, може сподіватися тільки на газ із Ірану, Туркменістану і, можливо, Узбекистану, Казахстану. Але для цього необхідно значно нарощувати видобуток та розширювати транспортну інфраструктуру в більшості з цих країн.
В основних країнах-постачальниках значно зріс видобуток і відповідно експорт природного газу. Так, видобуток в Ірані у 2010 році зріс до 140-180 млрд.м3, а експорт до 65-100 млрд.м3, у Туркменістані відповідно - до 120 млрд.м3 і експорт до 60-100 млрд.м3, у Казахстані видобуток - до 70 млрд.м3 і експорт - до 24 млрд.м3.
Для постачання газу із країн Північної Африки (скраплений газ) також потрібно розвивати відповідну інфраструктуру вже в Україні.
Серед можливих шляхів диверсифікованого постачання газу в Україну можна розглядати наступні.
1. Газ Ірану. Варіанти побудови транспортних коридорів:
а) Іран - Азербайджан -Грузія - Чорне море - Україна
б) Іран - Вірменія - Грузія - Чорне море - Україна
в) Іран - Туреччина - Чорне море - Україна
г) Іран - Туреччина - Болгарія - Румунія - Україна
2. Газ Туркменістану.
Крім існуючого варіанту постачання (через Казахстан, Узбекистан і Росію), можливими варіантами можуть бути постачання в Азербайджан по Транскаспійському газопроводу (проект) і далі по маршруту, який було розглянуто вище (варіант А). Цей варіант може бути реалізованим також разом із варіантами В і Г постачання іранського газу (загальний проект) для збільшення обсягів постачання із Ірану.
3. Газ Норвегії та Нідерландів. Постачання через Німеччину і Польщу і далі до України із добудовою відповідної гілки газопроводу або по схемі заміщення російського газу.
4. Скраплений газ. Джерела постачання Алжир, Лівія, Катар та інші (постачання танкерами-метановозами). Для цього потрібно побудувати термінал (наприклад, в Одесі або Очакові) для прийому танкерів та регазифікаційний завод, сховище газу та газопровід до загальної газопровідної системи, а також зафрахтувати або побудувати танкери.
Крім наявності запасів в країнах постачальниках та необхідних обсягів постачання, важливе значення мають вартість будівництва транспортних коридорів та транспортні тарифи, а також прогнозні ціни для споживачів.
В ідеалі Україні потрібно, щоб обсяги імпорту із одного джерела не перевищували третини, тобто це приблизно 15720 млрд.м3, якщо не рахувати обсяги, які є платою за транзит російського газу, то це приблизно10715 млрд.м3.
Звісно, що будувати газопровід із Ірану чи Туркменістану задля таких обсягів недоцільно, бо це буде занадто дорого для України. Тому до цих проектів необхідно залучати європейські країни та збільшувати відповідно обсяги постачання. Тим більш, це дозволить Україні одержати прибутки від транзиту. Можливі обсяги постачання газу в Європу із Ірану і Туркменістану складають величину від 30 до 50 млрд.м3.
Будівництво газопроводу із можливих районів постачання в Україну є достатньо дорогим проектом, тим більш вважаючи на необхідність прокладки газопроводів по дну Чорного і, можливо, Каспійського моря, а також в сейсмоактивних зонах (Іран, Туреччина і район Кавказу). Вартість реалізації газотранспортного коридору Іран-Україна-Західна Європа може скласти за різними оцінками приблизно 7,5-10,0 млрд.дол. Для того щоб проект був економічно ефективним, транспортні тарифи повинні бути досить високими ~ 1,5 дол./тис.м3/100км (суша) і ~ 3,0 дол./тис.м3/100км (море). Тобто для України транспортні витрати повинні скласти порядку 47 дол./тис.м3. Для порівняння сьогодні вартість транспортування газу із Туркменістану складає ~16 дол./тис.м3, для Європи транспортні витрати на постачання іранського газу будуть ще більшими ~ 70-80 дол./тис.м3.
Ціна такого газу для споживачів України звісно повинна значно зрости. Це має бути платою за зменшення енергетичної залежності. Може Україна дозволити собі цю плату чи ні, це окреме питання. Вже сьогодні ми маємо в Україні цілий спектр цін як на газ, що імпортується чи постачається в рахунок плати за транзит російського газу, так і на газ власного виробництва. Не менш широкий спектр цін мають і споживачі газу в Україні (населення, теплоенергетика, бюджетні організації та ін.). При визначених обставинах (підвищенні платоспроможності, загальному зростанні цін на енергоносії) можна дозволити мати якусь частку більш дорогого імпортованого газу як плату за енергонезалежність. Не менш важливим питанням є ціна іранського (чи туркменського) газу в Європі. Вона буде визначати конкурентоспроможність цього транспортного коридору, бо, як уже зазначилося вище, - без Європейської складової реалізація цього проекту є просто нереальною. Маючи декілька джерел постачання, європейські країни у найближчий перспективі не погодяться платити за диверсифікацію значну ціну. Тому ціна цього газу повинна бути того ж порядку, що і газу з інших джерел постачання в Європу, в-першу чергу, російського. Досягнення цього є не простим завданням. Враховуючи значний рівень впровадження ринкових відносин в газовій сфері, ціни на газ будуть визначатися конкуренцією та співвідношенням попиту та пропозиції на основі принципів Енергетичної Хартії. Крім цього, значним фактором впливу на них є ціни на нафту, особливо в умовах їх значного зростання останнім часом.
Для України ціна норвезького газу в разі його постачання буде достатньо високою (не менше ~140-150 дол./тис.м3). Те ж можна сказати і про скраплений газ. Навіть, якщо це не останнє підвищення, то різниця цін є досить суттєвою, і чи дозволить економіка країни закупити значні обсяги норвезького або алжирського (скрапленого) газу, питання залишиться відкритим.
Щодо ціни туркменського газу, то при сьогоднішній ціні в Туркменістані (~58 дол./тис.м3) та ціні транспортування ~ 47 дол./тис.м3 виходить, що в Україні диверсифікований газ коштує приблизно 105 дол./тис.м3.
Щодо вартості іранського газу, то існують значні розбіжності в прогнозі цін. Якщо виходити із вартості газу для Туреччини, то можна зробити припущення, що на кордоні із Туреччиною іранський газ буде коштувати ~ 90-100 дол./тис.м3. Тоді в Україні він буде коштувати (з врахуванням транспортних витрат) порядку 120-130 дол./тис.м3.
Таким чином, диверсифікація буде коштувати країні від 310 млн.дол. до 560 млн.дол. на рік при закупці 10 млрд.м3, та від 470 млн. дол. до 840 млн.дол. - при закупці 15 млрд.м3. Звісно, що ця оцінка є не досить точною, але і вона свідчить, що диверсифікація так просто не дається. Крім політичних і організаційних зусиль потрібні будуть ще і значні кошти.
Сейсмічна небезпека може також стати негативним чинником впливу на реалізацію газотранспортних коридорів. До зони високої сейсмічної активності відносяться території Ірану та Туреччини (особливо зона Анатолійського розлому), а також територія Кавказу. Існуючі ризики можуть бути зменшені за рахунок підвищення сейсмічної стійкості трубопроводів та іншої інфраструктури, але це зробить ще більш коштовним і так не дешевий проект.
Політичні аспекти в нафтогазовій сфері відіграють дуже значну, а часто і визначальну роль і можуть витісняти економічну доцільність на другий план. Сама по собі диверсифікація є тому наглядним прикладом, економічні переваги якої поки що сумнівні.
Геополітичні відносини розглянутих країн-постачальників зі такими значними країнами, як США, Росія, ЄС, не є безхмарними. Не простими є також відносини між країнами-постачальниками та транзитерами та внутрішня ситуація в цих країнах. Все це визначає наявність політичних ризиків при реалізації розглянутих газотранспортних коридорів.
Туркменістан на сьогоднішній день має значні можливості щодо експорту газу, які у майбутньому будуть збільшуватись. Тому він намагається диверсифікувати свій експорт. Це і проекти постачання газу в північну частину Ірану з можливим продовженням до Туреччини і Європи, це проект Транскаспійського газопроводу, це і намагання вийти на ринки Індії і Китаю (проект трубопроводу довжиною ~ 1,7 тис.км, потужністю до 35 млрд.м3). Але ці намагання, поки що, не втілюються у які-небудь суттєві переваги і тому, на дійсний час, реалізується, в основному, тільки північний напрямок експорту туркменського газу.
Разом з цим, Росія проводить активну політику відсікання для Європи альтернативного постачання газу з Туркменістану і Казахстану. Прикладом цього є 25 річна угода з Туркменістаном щодо закупівлі газу зростаючими обсягами. Якщо ці угоди будуть виконуватись, то за цей період із наявних доведених запасів газу в Туркменістані ~ 2,86 трлн.м3 буде видобуто ~ 2 трлн.м3. Зміцненню контролю Росії над постачанням газу з цього регіону в Європу і Україну сприяє також відсутність альтернативних маршрутів постачання (весь газ іде через територію Росії). Все це дозволяє Росії наблизитись до монополізації європейського газового ринку.
Таким чином, диверсифіковане постачання газу із Туркменістану і Казахстану в Україну і у Європу в дійсний час викликає багато питань в політичному плані. Вирватись із „міцних обіймів” Росії, збудувавши газотранспортний коридор в обхід її території, ці постачальники зможуть лише при суттєвій підтримці Європи.
Щодо Ірану, то будь-які економічні його успіхи досить негативно сприймаються в США і ця ситуація, за прогнозами аналітиків, буде зберігатися ще довгий час, пом'якшуючись дуже повільно. Іран, звісно, намагається вивільнитись від міжнародної ізоляції і наявність значних запасів нафти та газу може цьому сприяти в разі проведення відповідної політики. Тому Іран намагається використати ці переваги в повному обсязі. Це і розширення розвідки та видобутку газу, будівництво потужностей по скрапленню газу з подальшою його реалізацією на ринках Індії, Китаю, а можливо, і Європи. Це і проекти нових газопроводів у східному напрямі (до Пакистану і Індії) і, безумовно, - перспектива побудови газопроводу Іран-Європа. Розширюється співробітництво в газовій сфері із найближчими сусідами - Туркменістаном, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Туреччиною. Будуються газопроводи у Вірменію, відновлюється газопровід у Азербайджані з подальшим продовженням до Грузії, планується збільшення постачання газу в Туреччину і постачання туркменського газу на північ Ірану, постачання газу в Нахічеванську область Азербайджану.
Росія розглядає Іран як значного конкурента на ринку газу, як у названих вище країнах, так і на ринках Європи, і тому буде створювати протидію всім проектам Іран-Європа, які обминають територію Росії. Маючи менше можливостей для цієї протидії, порівняно з протидією Туркменістану та Казахстану, Росія все ж намагається активно взаємодіяти з Іраном в енергетичній сфері, збільшуючи свій вплив на нього. Це і активна участь „Газпрому” в розробці газових родовищ і взаємодія в сфері ядерної енергетики. Звісно, якщо буде реалізовуватись проект Іран-Європа, то Росія буде підтримувати варіант коридору через свою територію, тобто коридор Іран-Вірменія-Грузія-Росія-Україна-Європа.
Існують також протиріччя між можливими постачальниками природного газу. Це, в першу чергу, стосується невирішеного питання щодо статусу Каспійського моря та його поділу між Іраном, Азербайджаном, Туркменістаном, Казахстаном та Росією. Транскаспійський газопровідний проект не одержав свого практичного розвитку і в найближчій перспективі його поява є малоймовірною у зв'язку із загостренням протиріч між Туркменістаном і Азербайджаном відносно статусу Каспійського моря.
Можливість політичних та етнічних конфліктів в країнах-постачальниках та транзитерах теж треба враховувати. Це стосується нестабільності в місцях проживання курдів (Туреччина), а також сепаратизму в Грузії. Це також і відомі відносини між Азербайджаном та Вірменією. Оскільки газовий транспортний коридор буде проходити територією багатьох країн, узгодження відносин задля забезпечення надійності транспортування потребує не абияких зусиль. Нестабільність може стати причиною як відключень, так і терористичних актів на газопровідній системі.
Не менш важливими є політичні відносини України із зацікавленими сторонами, які сьогодні потребують корегування та активізації. Це в першу чергу, стосується Ірану, в якому деякі політичні кола не підтримують помаранчеву революцію в Україні. Це також стосується налагодження тісних відносин з Вірменією, якщо газопровід буде прокладено її територією, враховуючи її проросійський настрій та можливість тиску зі сторони Росії.
Серед вагомих засобів вирішення проблеми енергетичної залежності в країнах ЄС все більшої значимості, разом із диверсифікацією постачання, надається впровадженню принципу керування залежністю, так званої “взаємозалежності”. Пошук балансу інтересів на основі аналізу противаг може стати все більш актуальним завданням у зв'язку із зменшенням можливостей диверсифікації та її подорожчанням, вичерпанням запасів у традиційних постачальників та ускладненням видобутку та транспортування газу з нових джерел. Тому реалізації зазначених проектів будуть сприяти тісне міжнародне співробітництво та кооперація, створення регіональної системи безпеки та стабільності в країнах постачальниках і транзитерах, створення визначеного зовнішньополітичного консенсусу між США і ЄС щодо розвитку відносин із Іраном.
Таким чином, Україна, маючи потужну газотранспортну систему, в тому числі і для транзиту російського газу, має всі можливості використати принципи взаємозалежності. Цьому сприяє також наявність в країні можливостей для участі в будівництві газопроводів, розробці родовищ, постачанні труб та іншого обладнання в країни, де є значні запаси природного газу.
ВИСНОВКИ
У даній курсовій роботі досліджено трубопровідний транспорт України, перспективи його розвитку та фунуціонування. Проаналізувавши законодавчу базу України, можна сказат, що трубопровідний транспорт надійно захищений законом як від приватизації його іншими, недержавними компаніями та від пошкодження трубопроводів злоумисниками з ціллю викачування нафти. Газотранспртна система України є державною власністю, що надає змогу державі регулювати тарифи на транзит, враховуючи те, якого єфекту вона хоче досягти по відношенню до держав, які користуються її послугами. А закони, що передбачають покарання за нанесення шкоди трубопроводам з метою вікачування вуглеводнів, зменшують ймовірність того, що таке трапиться.
В свій час Радянський Союз мав дуже потужну систему трубопроводів, частина яких знаходилася на території України, і після його розпаду, вони перейшли у власність нашої держави. Дослідивши розміщення основних транспортних шляхів трубопровідного транспорту можна сказати що Україна може постачати достатні обсяги нафти та газу зі східних країн до Європи. Для того щоб підвищити швидкість та зручність транспортування потрібно проводити диверсифікацію трубопроводів, проклавши тільки один нафтопровід по дну Чорного моря, в обхід Росії держава зможе купувати нафту та газ по значно нижчій ціні, що буде мати відповідні позитивні наслідки.
Проаналізувавши обсяги транспортування нафти та газу за допомогою трубопроводів можна сказати, що з 1991 по 2007 поставки нафти на нафтопереробні заводи України зменшилися. Така ж ситуація й з транзитом палива через територію України. Для забезпечення стабільності надання країнам Європи східної нафти та газу, на території України споруджені нафто- та газосховища, які забезпечують більш стабільне їх постачання як власному населенню, так і іншим країнам. Такі сховища можуть успішно стабілізувати нерівномірне використання нафти чи газу, додаючи чи забираючи їх до трубопроводів. Розвиток трубопровідних систем є актуальним в наш час, оскільки це дуже зручний вид транспортування великих обсягів паливних ресурсів на досить великі відстані.
Недоліком трубопроводів є вузька спеціалізація у транспортуванні вантажів. Весь час труби піддаються процесам корозії, що змушує проводити моніторинг та вчасно замінювати пошкоджені частини. Перед тим як встановлювати трубопроводи, потрібно проводити ретельне як космічне так і наземне обстеження території, по яким вони будуть пролягати, враховуючи тектонічну активність, особливості грунтів та рельефу. Дослідивши тему трубопровідного транспорту України, визначено, що потрібно проводити диферсифікацію трубопроводів, вчасно проводити ремонт, замінювати пошкоджені частини трубопроводів та модернізувати компресорні станції, замінюючи застаріле малоефективне обладнання більш новим, що дозволить збільшити обсяги транспортування нафти та газу територією України.
Необхідно зазначити, що в Україні є всі необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, які б відповідали європейським стандартам. До них перш за все відносяться:
1) необхідність докорінного технічного переоснащення галузі та суттєвих організаційних змін в усіх видах транспорту;
2) достатня ресурсна база та рівень розвитку техніки та технології;
3) наявність кваліфікованого трудового потенціалу та передових науково-технічних розробок;
4) вигідні природні, кліматичні та географічні характеристики території; наявність конкурентноздатних науково-технічних проектів, що пройшли відповідну експертизу та готові до реалізації;
5) зацікавленість зарубіжних інвесторів щодо розміщення капіталів в Україні;
6) стійка тенденція до визнання України світовим співтовариством як європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на широкій та довгостроковій основі та яка в перспективі буде здійснювати серйозний вплив на ключові проблеми європейської політики;
7) наявність затвердженої концепції створення та функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
Відчутний вплив на формування довгострокової стратегії розвитку транспортних комунікацій Україні повинно здійснювати вигідне геостратегічне розміщення її території, через яку традиційно пролягають давні торгові шляхи між Сходом та Заходом, Півднем та Північчю. Наявність на території України транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій держави. А саме, воно зобов’язує її працювати в синхронному режимі, з більшою відповідальністю відносно графіків роботи та доставки вантажів, буде поступово змушувати всю транспортну систему працювати в режимі та на рівні функціонування міжнародних транспортних коридорів, тобто на європейському рівні. Це означає, що рівень техніки, технології, організації, нормативно-правового забезпечення повинен відповідати європейському.
Отже, трубопровідний транспорт відноситься до числа нових засобів сполучення, які інтенсивно розвиваються в наш час. На сучасному етапі основним видом палива залишається нафта та нафтопродукти, як наслідок це призвело до інтенсифікації трубопровідного транспорту.
В багатьох країнах світу нафтова промисловість – це основа їхньої економіки тому трубопровідний транспорт займає помітне місце серед інщих видів транспорту.
В наш час гостро постала проблема енергозабезпечення, яка пов’язана з вичерпністю корисних копалин, що в свою чергу спричиняє необхідність проведення розвідки нових родовищ і будівництва нових нафто- і газопровідних систем.
Високі темпи розвитку різних галузей науки і світового господарства в двадцятому столітті, масового застосування у всіх галузях двигунів внутрішнього згоряння, привели до бурхливого розвитку у світі нафтової і газової промисловості і, як наслідок, до прискореного будівництва трубопровідного транспорту.
Трубопровідний транспорт у суспільному виробництві займає одне з перших місце серед інших видів транспорту. Трубопровідний транспорт світу в даний час з окремих магістралей створив взаємозалежні, іноді закільцьовані транспортні системи по доставці споживачам газу, нафти і нафтопродуктів і не тільки внутрішньодержавного, але і трансконтинентального значення.
Результатами курсової роботи є:
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Господарський кодекс України.
2. Закон України „Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р., із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 2003 року №1377-IV.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. – К.: А.С.К., 2001.
4. Транспортне право: Підручник / Під. ред. Гіжевський В.К., Демський Е.Ф. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
5. Г. Легенький, А. Новикова “Проблеми розвитку транзитних перевезень та шляхи їх вирішення” // Економіка України, 2010.
6. А. Хахлюк “Україна – транзитна держава” // Економіка України, 2009.
7. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2002.
8. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2003.
9. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник. /С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін.; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С.І.Дорогунцова. Київ, КНЕУ, 2005 р.
10. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. проф. Є.П. Качана. — К.: ВД “Юридична книга”, 2004.
11. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. - 3-те вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 2010.
12. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посібник. - К.: Вища шк.., 2008.
13. Форум нафтогазового транспорту України. http://www.ngbi.com.ua/
14. НАК Нафтогаз України http://www.naftogaz.com
15. “Проблеми розвитку транзитних перевезень та шляхи їх вирішення” //Економіка України №11, 2009.
16. Єдін О. Транспортна політика в Україні / О.Єдін // Економіка України.-2011. - №1. – С. 24-34
17. Карпінський Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції / Б.Карпінський // Економіка України – 2010. - №7. – С.17-23
18. Крігоровіч М.В. Транспортна система України: еколого - географічні проблеми розвитку / М.В. Крігорович // Український географічний журнал. – 2011. - №3. – С. 19-22
19. Давиденко А. Розвиток міжнародного транспортного сполучення України/А. Давиденко // Економіка України.- 2011. - №8. – с.17
20. Пащенко Ю. Розвиток, модернізація транспортної системи України/Ю. Пащенко // Економіка України. — 2011. — № 9. — С. 45—52.
21. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред. В.В.Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 2005, —С. 369—386
22. Транспортний комплекс України: Економіка, організація, розвиток: Сб. науч. трудов. / За ред. Цветова Ю. М. — К.: ИКТП — Центр, 2006. —С. 198
23. Деграусов А Управління трубопровідним транспортом України в умовах глобалізації економіки /А. Деграусов// Економіка України . – 2009. – №11, - С.24
24. .Є. Сич Проблеми розвитку транспортної системи прикордонного регіону/Сич Є. // Економіка України. – 2009.- №11.
25. Транспорт України: Довідник. — Одеса: Трубопроводи, 2007. — 140с.