Складноскорочені слова абревіатури та графічні скорочення їх місце у професійному мовленні

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення, їх місце у професійному мовленні.

Складноскорочені слова - слова, що виникли на основі складених найменувань і термінів шляхом скорочення всіх або частини слів, їх складових. 

Основні типи:

1) утворені з початкових звуків або назв початкових букв слів (звукові абревіатури — вуз, МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького); буквені абревіатури — ЦК (це-но); буквено-звукові абревіатури — ЦДСА (це-де-са), ЦДРІ (це-дрі);

2) утворені з початкових частин слів — місцевком, продмаг;

3) змішаний тип, що поєднує елементи перших два, — міськвно (міський відділ народної освіти), ІМЛІ (Інститут світової літератури);

4) утворені поєднанням початку першого слова з початком і кінцем (або лише кінцем) другого — мопед (мотоцикл-велосипед), есмінець (ескадрений міноносець);

5) утворені поєднанням початковій частині слова (або слів) з цілим словом — запчастини, пологовий будинок, комроти.

Абревіатура — складноскорочені слова, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації — утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальна назва трьох європейських держав-Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донеугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури -утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов'язково розшифровуються та читаються повністю.

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м — метр, мм —міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно-східний), Півн.-Крим. канал (Північно-Кримський канал).

Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і та ь. При збігу двох однакових приголосних скорочення робимо після першого приголосного: щін. робота; відмін, навчання.

За збігом двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний); висот., висоти, (висотний).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:

акад. — академік,вид. —видання,див. —дивись,доц. —доцент,ім. —імені,і т. д. — і так далі.

2.Терміни і професіоналізми.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін (від латин, tеrтіпus — кордон, межа, кінець) 
Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. 
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать: 
а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери); 
б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів; 
в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності; 
г) стилістична нейтральність; 
д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. 
Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). ,

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. 

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад: 
1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо. 
2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс. 
3. Назви фіґур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін. 
Отже, термін - це слово в особливій функції якого не тільки назвати предмет чи поняття, а дати йому точне визначення. 
Характеризуються терміни величиною точністю значення, емоційністю та експресивністю нейтральності. 
Терміни вживаються в трьох стилях: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий. 
Крім звичайних термінів існують терміни-дублети і терміни-неологізми (нові або маловідомі). 
Професіоналізми - це слова або вислови властиві мові певної вузької групи людей. 

3.Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Публічний виступ являє собою процес передачі інформації, основна мета якого - переконати слухачів у правильності тих чи інших положень. 
Слово оратор (від латинського orare - «говорити») застосовується у двох значеннях: 
1. людина, що говорить мова, виступаючий публічно; 
2. людина, що вміє добре говорити публічно, що володіє даром красномовства, що володіє майстерністю слова. 
Оратор - майстер публічного виступу, блискуче володіє мовою. Оратор впливає на слухачів, перш за все своїм красномовством, високою мовною культурою, словесним майстерністю. 

Кілька правил успішного публічного виступу: 
1. Підготовка промови 
· Визначте мотивацію слухання людьми вашого виступу.

· Виділіть головну ідею вашої мови. 
· Виділіть підзаголовки, розділивши вашу ідею на кілька складових частин. 
· Визначте ключові слова, які ви повторите кілька разів, щоб присутні краще запам'ятали, про що ви їм розповідаєте. 
· Ретельно продумайте план і структуру майбутньої промови. Вона повинна включати вступ, основну частину і висновки (закінчення) 
· Знайдіть яскраві приклади "з життя", з історії, літератури, які використовуєте в процесі виступу. 
· Підготуйте необхідні схеми, ілюстрації, графіки для зорового закріплення інформації. 
· Визначте момент в ході виступу, коли ви звернетеся до аудиторії з якимось питанням, з проханням щось назвати, перелічити - це допоможе присутнім сконцентрувати свою увагу на обговоренні теми і значно підвищить ефективність сприйняття вашого матеріалу. 
· Напишіть повний текст. Особливу увагу приділіть його початку і закінчення. 

2. Місце виступу. 

3.Одяг.

ЗАГАЛЬНІ ПОРАДИ З ПІДГОТОВКИ ДО ВИСТУПУ

1. Із самого початку налаштуватися на успіх.

2. Почати готуватися відразу, не відкладаючи на останній момент.

3. Визначитися з метою виступу: якої реакції чи дій аудиторії Ви чекаєте в результаті виступу.

4. Визначитися з аргументами для переконання аудиторії.

5. Скласти план виступу.

6. Не бажано писати текст виступу повністю - це тільки ускладнить завдання.

7. Проводити репетиції свого виступу, спочатку підглядаючи в план, з кожною репетицією все частіше відриваючи погляд від паперу і все довше затримуючи його на уявній аудиторії.

8. Кожний пункт плану бажано записувати на невеликому прямокутнику з щільного кольорового паперу. Їх зручно тримати в руці під час виступу, звіряючись у разі потреби, не відволікаючи уваги слухачів та не справляючи враження не зовсім компетентного та непідготовленого лектора.

9. Проводити репетицію у присутності доброзичливої публіки: друзів або родичів.

4.Багатозначні слова і контекст. Синонімічний вибір слова.

Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Наприклад, в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

1) століття ,2) життя кого-небудь ,3) період часу, епоху .

Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю або полісемію(poli – багато, sema – знак).

Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.

Виділяють такі типи ситуативних контекстів:
1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. 

2.Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймаєтьсяправильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців.
3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування .

4. Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним.

Синтаксичний контекст — це фіксовані синтаксичні конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні синтаксичні рамки аналізовану одиницю.

5.Фразеологічні одиниці та їх використання у професійному мовленні.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Фразеологізмам, на відміну від слів і вільних словосполучень, властиві такі ознаки: 1) семантична неподільність; 2) відтворюваність у готовому вигляді; 3) наявність емоційно-експресивного забарвлення; 4) за складом - це сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення; 5) стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів; 6) спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.
Розрізняють три типи фразеологізмів: 1) фразеологічне зрощення (або ідіоми) - найстійкіші, семантично неподільні сполучення слів, загальне значення яких не випливає із значення їхніх компонентів. 2) фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких умотивоване значенням компонентів. 3) фразеологічні сполучення - це фразеологізми, до складу яких входять слова, з яких одне є вільним, а друге - з так званим зв'язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із компонентів.

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. 

Окрему групу становлять фразеологічні вирази - це стійкі за своїм складом і значенням одиниці, які складаються зі слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові. Це приказки, прислів'я та крилаті вислови.

У професійному спілкуванні вживаються термінологізовані фразеологізми, позбавлені будь-яких елементів образності (броунівський рух, октанове число, бензольне кільце, бордоський розчин, іонні сполуки). Однією із специфічних рис фразеологізмів наукового стилю є наявність у складі фразеологізму прізвища вченого, який сформулював той чи інший закон (число Авогадро, закони Ньютона, таблиця Піфагора, закони Кеплера).

Морфологічні норми сучасної української мови

6. Поняття морфологічних норм

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Синтаксичні норми сучасної української мови

7. Особливості творення синтаксичних конструкцій

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: "У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств", – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з'ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін,затверджено на засіданні,взяти на себе зобов'язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів
синтаксичним зв’язком.

?). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, а
особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові
таких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищому
ступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.:
дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо
перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при
числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках
півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня,
півтори години.

У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових
словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова
крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української
мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного

7. Професійна лексика. Її роль у кожній професії.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми дотермінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

Особливості професійної лексики

На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу:

1.  слова та словосполуки, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпажу), бак (носова частина корабля), чалитися (приставати до берега),ходити в море (плавати), компа́с, Мурма́нськ, рапо́рт тощо;
2.  професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс), відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти);
3.  назви фігур вищого пілотажу: штопор, бочка, петля, піке й інше;
4.  професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), глюк (збій програми), вінт — вінчестер (твердий диск накопичування інформації);
5.  професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма), ремікс (нова версія відомої мелодії), розкрутити (розрекламувати пісню, ім'я).

Використання

Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називаютьдеталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють ліпшому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми використовують у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори, щоб створити фаховий колорит, відтворити життєдіяльність певного фахового середовища у своїх творах.

В офіційно-діловому стилі мовлення професіоналізми вживають із певними застереженнями.

9. Орфоепічні норми сучасної української мови

. Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

10,Орфографічні норми сучасної української мови

Написання префіксів і суфіксів  

перед буквами,що позначають голосні,дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс –з перед літерами к,п,т,ф,х пишеться префікс с-
префікси роз-,без-,воз-,через- завжди пишуться з буквою з,
Дві літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н- суфікса н,

Суфікси -ичн-ий,-ічн-ий,-їчн-ий вживаються після приголосних д,т,з,с,ц, ч,ш,ж,р у прикметниках,утворених від іншомовних слів
2. Вживання апострофа і м’якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер б,п,в,м,ф,перед я, ю, є, ї,

після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний(з’єднати, двох’ярусний)

3Правопис великої літери

З великої літери пишуться: прізвища,імена,по батькові,прізвиська, псевдоніми,назви держав,автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу,еографічні й топографічні власні назви,назви вулиць,шляхів,каналів,течій,майданів,парків,назви пам’яток архітектури,замків,храмів,тільки перше слово у назвах державних,партійних,громадських,профспілкових установ та організацій.

11,Лексика української мови з погляду сфер вживання

До складу загальновживаної лексики належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Ця лексика завжди поповнюється новими словами.

На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлювані функціонуванням відповідних слів: 
1) у різних сферах професійної діяльності людей; 
2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали;
3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану.

До діалектної лексики належать слова, вживання яких властиве територіальним діалектам української мови. Це, як правило, назви предметів домашнього вжитку, об’єкти рослинного і тваринного світу, продукти сільськогосподарського виробництва, народних промислів і ремесел, об’єктів природи, понять, пов’язаних з народними віруваннями, звичаями, обрядами, медициною, народною педагогікою, морально-етичними нормами тощо. Наприклад: дерга – груба, без оздоблення запаска; жур – кисла страва з вівсяного борошна, когут – півень.

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення, використовувані для точного визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки: відмінок – граматична категорія імені, що виражає його синтаксичні відношення до інших слів у реченні; атом – найдрібніша частинка хімічного елемента, яка утворює з атомами того ж елемента або атомами інших елементів більш складні хімічні комплекси – молекули.

До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов’язані з їх професійною діяльністю або родом занять. Наприклад, учительська професійна лексика: «вікно», крейда, дошка, указка, зошити, журнал, табель, оцінка, таблиця, двійка, учень, клас, дзвониктощо.

Жаргонізми – слова, вживані у мовленні групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом. Так, звичайними для спілкування у студентському середовищі є такі слова, як хвіст – академічна заборгованість (залік або іспит), плавати – відповідати на запитання, не маючи належних знань, шпора – шпаргалка, зарубіжка – зарубіжна література, пара – двійка тощо.
 
Арготизми – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову «таємною», незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники в загальновживаній лексиці.

Термін сленг запозичений з англійської мови, у якій має загальне значення «неформальна мова». Перша письмова згадка слова датована 1756 р. і супроводжується таким поясненням: «сленг – мова низького або вульгарного типу».

Уся лексика поділяється на нормативну і ненормативну. 
Нормативною є літературна мова, загальновживані слова, професіоналізми, термінологія тощо. До ненормативної лексики належать варваризми, жаргонізми, арготизми, сленг та ін.

13,складні випадки керування і узгодження у професійному мовленні

Керування /рос. управление/ - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова.

Складні випадки/ у правильному виборі відмінка виникають тоді, коли: 

а) слова-синоніми керують різними відмінками: повідомити + дав. відм. /директору/; інформувати + род. відм. /директора/;  
б) змішують форми українського і російського словосполучень: 
укр. дякувати + дав. відм. /Вам/, 
рос. благодарить + винит. падеж /Вас/. 

СКЛАДНІ ВИПАДКИ УЗГОДЖЕННЯ В ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТАХ

Узгодження підмета з присудком у ділових паперах 

При складанні документів слід звернути увагу на правила узгодження підмета з присудком у ділових паперах
1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 81), то присудок ставиться в однині,
2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині

3. Підмет зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини: Ряд пропозицій буде враховано. Але, якщо головні члени речення розділені підрядним реченням, або коли головні члени речення є однорідними, то присудок ставиться у множині: Ряд питань, які внесені на обговорення, будуть поставлені на голосування.

4. Однорідні підмети із означенням, наприклад, значна частина, велика кількість, цілий ряд вимагають від присудка однини. Значна частина верстатів і механізмів відповідає сучасним вимогам

5. При підметі, вираженому займенниками хто, дехто, ніхто, ніщо та ін. присудок ставиться у формі однини: Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з'явитися.

6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою: Виставка-продаж відбулася...
 

7. Присудок ставиться в однині, коли однорідні підмети розділені протиставними сполучниками не - а, не лише -а й: Не лише економічного, а й юридичного обґрунтування, потребує..

8. Коли підмет - символічна або умовна назва, присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Об'єднання «Світанок» уклало угоду... Фірма "Світоч" допомогла... Банк "Аваль" надав пільги..

9. Якщо підмет абревіатура - присудок узгоджується в роді, числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була заснована в 1918 році.

15.Основні закони риторики
Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки. Основні закони:
1 концептуальний- формує і розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).
2 закон моделювання аудиторії- формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які позначають „портрет” будь-якої аудиторії:
-соціально-демографічні,
-соціально-психологічні,
-індивідуально-особистісні.
3 стратегічний- формує і розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:
-визначення цільової установки діяльності (навіщо?);
-виявлення і дослідження суперечностей у досліджуваних проблемах;
-формування тези (головної думки, власної позиції).
4 тактичний- формує і розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовників (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.
5 мовленнєвий- формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).
6 закон ефективної комунікації- формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
7 системно-аналітичний- формує і розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти і аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також навитися вбирати в себе цінний досвід іншого.

16.Мовленнєвий етикет
Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець має не просто озвучувати чи графічно фіксувати закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму "людина - це стиль", знаходить своє потвердження і тут".

17.Складні випадки слововживання. Вибір синонімів
  Здатність  мати  кілька значень називається багатозначністю, або полісемією. Слово, первісно  однозначне, поступово  може набувати  нових  значень. Основне, вихідне номінативне  значення  називається  прямим, рещта  значень  того  самого слова –переносні. Суть багатозначності  полягає в перенесенні назви одного  предмета на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи багатозначності: метафора ( в її основі лежить подібність за формою: дзвоник – прилад для подання звукових сигналів і ботанічна назва рослини); метонімія ( відбувається перенесення на підставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: випив кухоль – посудина та вміст; читаю Павличка – автор та його твори; захист добре грав – люди і дія); синекдоха ( передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини: риба (а не риби) не може жити без води).
Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок у професійному мовленні. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту. Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

18.Літературна мова. Мовна норма
Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.
Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю (стандартністю), високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Мавна норма. Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).
Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю, однак з часом літературні норми можуть змінюватися.

19. Основні види ділового спілкування.

Ділове спілкування являє собою тип спілкування, метою якого є взаємообмін інформацією між існуючими або потенційними партнерами. Під час ділового спілкування вирішуються важливі питання, ставляться і досягаються цілі, купуються особистісні та ділові якості. Щоб краще все це розуміти, потрібно розібратися в тому, які існують види ділового спілкування.

Прямі й непрямі . Під прямим розуміється спілкування, яке відбувається безпосередньо між партнерами, яких не поділяють просторові і тимчасові перепони. Це може бути ділова бесіда, переговори. Під непрямим мається на увазі контакт, який здійснюється за допомогою технічних засобів (телефону, інтернету). Досвід показує, що по можливості потрібно прагнути до прямого спілкування, так як воно вважається найрезультативнішим для досягнення будь-якої мети.

Вербальне і невербальне Вербальне – це спілкування за допомогою слів, невербальне – це спілкування за допомогою жестів, міміки, поз. Невербальний портрет людини можна складе по тому, які пози він вибирає для ведення розмови, як він дивиться на свого співрозмовника і з якою інтонацією він вимовляє ту чи іншу інформацію.

Ділова нарада Тут мається на увазі таке ділове спілкування, коли весь колектив підприємства або фірми збирається разом для того, щоб обговорити насущні проблеми або прийняти спільне рішення.

Публічний виступ Цей вид ділового спілкування є в якійсь мірі продовженням попереднього. Це тут випадок, коли одна людина доносить яку інформацію своїм колегам чи іншої групи осіб. Виступаючий повинен чітко розуміти те, про що він говорить, а його виступ має бути зрозуміло публіці.

Ділова бесіда Це такий вид ділового спілкування, при якому відбувається обмін інформацією з якої-небудь, найбільш важливою в даний момент темі. Наприклад, сюди відноситься обговоренням співробітниками підприємства робочих процесів. Під час ділової бесіди необов’язково повинне виноситися рішення.

Ділові переговори На відміну від попереднього виду спілкування, кінцевим результатом переговорів є знаходження самого правильного рішення і його ухвалення . Ділові переговори мають конкретну чітку спрямованість, підсумком яких може стати підписання важливих контрактів і угод.

Суперечка Під час ділового спілкування без спору обійтися дається не завжди. Найчастіше, тільки завдяки зіткненню інтересів і відстоювання учасниками своїх позицій вдається прийти до якогось рішення. Але й іноді саме суперечка заважає його прийняти.

Ділове листування Це непрямий спосіб ділового спілкування, за допомогою якого інформацію передається за допомогою листа. Наприклад, сюди можна віднести письмові накази та запити. Ділове листування може здійснюватися і шляхом відправлення електронних листів, що істотно заощаджує час. Розрізняють дві форми ділового листування: діловий лист (відправляється однією організацією на ім’я іншої) і приватне офіційний лист (відправляється приватною особою від імені організації іншій приватній особі).

20. Термінологічна і професійна лексика

Проф. лексика– це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:  вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;  юристи: позов, судове засідання, апеляція; металурги: мартен, домна, вагранка; журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;  моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір; військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея. Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

21. Мова  як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини.

Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і невід'ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз'єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і стала важливим чинником возз'єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.
Українська мова — не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам\'ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.
Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав'язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати мову батьків і (або) свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав та утворити умови для реалізації таких перспектив.
Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функції, зокрема забезпечити консолідацію, єдність і вільний культурний розвиток українського народу, стояти на сторожі збереження його ідентичності та здорового духовного і ментального розвитку.
Українська мова — невід'ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.
Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.
Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має залишитись об'єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.

22. стилі сучасної української літературної мови.

Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.
Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення* Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.

23. особливості лексики та синтаксичної організації офіційно- ділового стилю.

Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування. Практика контекстуального творення на цьому рівні вимагає добору із загальнонаціональної мовної системи мовних засобів, викликаних екстралінгвістичними показниками — сферою, умовами та метою спілкування.
Спостереження над синтаксичною будовою в офіційно-діловому стилі дає підставу зробити висновок, що у доборі структурно-синонімічних граматичних засобів оформлення думки також існують певні закономірності, «санкціоновані» суспільством для певного різновиду мовлення як найдоцільніші.
У граматичному, а особливо у синтаксичному оформленні документів виявляється чи не найбільший серед інших різновидів мовлення потяг до автоматизації й стандартизації мови, викликаний прагненням до максимальної економії зусиль та часу — комунікативною доцільністю.
Стереотипність, консерватизм граматичних засобів у офіційному стилі більше помітний, ніж лексичних. Оскільки стиль визначається не лише функціонально маркованими одиницями, всім ладом, всією мовною організацією, добір граматичних одиниць забезпечує основну специфічну рису офіційно-ділового мовлення: точність, яка не допускає різнотлумачення, та певну шаблонізацію викладу.
Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.
Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є: 
- перевага імені над дієсловом; 
- широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об’єктивності та узагальнення; 
- перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди — періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності; 
- часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту; 
- мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.
На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується: використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо); прямим порядком слів; ретардацією — перенесенням присудка на кінець речення; частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів; перевагою складних конструкцій над простими; перевагою складнопідрядних речень над складносурядними; широким використанням техніко-стилістичного засобу — абзацу, трафарету тощо.

24. пароніми та омоніми у мові фаху.

Пароніми - слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, подібні за звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.
Під час вивчення паронімів основну увагу слід приділяти саме їх змістовній відмінності.
ПР:Кампанія — компанія Кампанія - сукупність заходів, спрямованих на виконання певного
завдання: виборча кампанія. Компанія - 1) група осіб, пов'язаних певними інтересами: весела
компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об'єднує підприємців: торговельна компанія.
Слова, однакові за звучанням, але зовсім різні за значенням, називаються омонімами.
Наприклад, слова: клуб “громадська організація, що об’єднує людей певного кола”, клуб “летюча маса диму, пари кулястої форми”, клуб “верхня частина ноги, стегно” — це зовсім різні за значенням і походженням омоніми. Значення омонімів нічим не пов’язані між собою: коса “заплетене волосся”, коса “знаряддя для косіння” і коса “вузька смуга суходолу в морі, річці”; стигнути “достигати” і стигнути “холонути”.
Омонімів не слід сплутувати з багатозначними словами. Багатозначні слова, на відміну від омонімів, мають щось спільне у значенні, якийсь спільний смисловий стрижень. Наприклад, до всіх значень багатозначного слова клубок — “кулястий моток” (клубок ниток), “маса чого-небудь, що набула кулястої форми” (клубок пари, клубок гадюк), “нагромадження якихось почуттів” (клубок болю) — входить спільний відтінок значення: “куляста форма”. Омоніми ж (як, наприклад, луг “угіддя для сінокосу” і луг “хімічна речовина певного складу”) — це зовсім різні слова, у їхніх значеннях нема нічого спільного.

25. Мовленнэва культура – критерії професійної майстерності

Якщо людина не буде знати прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не буде володіти вербальними формами вираження ввічливості, їй буде важко встановлювати ділові контакти і вона не зможе на високому рівні здійснювати процес спілкування. Кожна людина повиненна знати етикетні одиниці, якими виражається вітання, прощання, вибачення, мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання, формули подяки, конструкції побажальної модальності, типізовані фрази ритуалу знайомства, етикетні формули звертань тощо Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

 Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Потрібно знімати надмірну категоричність.

 Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.

 Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.

 Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

 Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

 Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

 Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

 Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

 Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

 Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

 Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

 Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

 Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

 Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

 Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

 Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

26. Мова і професія

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

27. поняття спілкування сутність і зміст етики ділового спілкування

СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Етика ділового спілкування - вчення про прояв моралі і моральності в діловому спілкуванні, взаєминах ділових партнерів. [2] 
В основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація інтересів. 
Етика ділових відносин є професійною етикою, що регулює систему відносин між людьми у сфері бізнесу. Принципи - це абстраговані, узагальнені уявлення, які дають можливість тим, хто на них спирається, вірно формувати свою поведінку, свої дії, своє ставлення до чого-небудь. 
Принципи етики ділових відносин, тобто професійної етики, дають конкретному співробітнику в будь-якій організації концептуальну етичну платформу для рішень, вчинків, дій, взаємодій і т.п. 
Загальноприйнятим є центральне положення так званого золотого стандарту: «У рамках службового положення ніколи не допускати по відношенню до своїх підлеглих, до керівництва та колегам свого службового рівня, до клієнтів і т.п. таких вчинків, яких би не бажав бачити по відношенню до себе ».

28. Загальні принцпи і правила ділового спілкування фахівця : моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики і самокритики

1. Посміхайтесь людям

Відомо, що від настрою залежить рівень продуктивності праці й характер взаємовідносин на виробництві. А настрій, в свою чергу, залежить від обставин повсякденного буття та здатності ним управляти.

2. Вітайтеся

Той, хто увійшов в приміщення після інших, зобов'язаний (незалежно від посадового рангу) першим привітатися з присутніми. А присутні відповідають не хором, а тільки ті, хто ближче сидить, кому зручно. Навряд чи потрібно при зустрічі з великою групою знайомих всім по черзі тиснути руку. Але якщо ви подали руку знайомому, який розмовляє з одним або двома незнайомими вам людьми, тоді треба вітати всіх, називаючи себе як при першому знайомстві.

3. Між «ти» і «ви»

Про начальника, який звертається до всіх на «ти», як правило, говорять як про свою людину, просту й доступну.

Але не всім така манера подобається. Звичайно, манера спілкування між колегами залежить від стану міжособистих стосунків. Отож, звертання до підлеглих на «ви» — необхідний інструмент підтримки нормальних службових відносин і трудової дисципліни.

4. На паритетних засадах

Збори, засідання, наради - колективні форми управління. їх ефективність досягається тоді, коли поставлені питання розглядаються на рівних умовах, незалежно від посадового положення, віку, стажу роботи. Тому дотримуйтесь такого правила: виявляйте максимум доброзичливості до учасників зборів.

5. Наказ і прохання

На практиці господарські керівники дають вказівки своїм підлеглим в основному удвох формах: наказ і прохання. Але ці форми використовуються не завжди відповідно до ситуації. Там, де наказ необхідний, інколи звучить тон прохання, а де можна обійтись ввічливим проханням, віддається наказ, та ще й з погрозою покарання.

6. Критика і етика

Критика має три напрямки: зверху, знизу і зсередини (самокритика). Кожен з них на практиці має свої етичні риси та проблеми. Критика зверху, як відомо, розвивається без перешкод. Але треба мати міру й такт. Найбільше перешкод зазнає критика знизу. Негативне ставлення до такої критики поширене досить широко донині. Сьогодні працівники наших установ досить грамотні, тому якщо хтось з них виступає з конструктивною критикою на адресу свого керівника, то він в 99 випадках із 100 стурбований справою і хоче поліпшити рівень керівництва.

Критика — це могутній вплив на людей, яким потрібно користуватися вміло й обережно. Не зловживати нею, не принижувати гідності людей грубими критичними причіпками, не допускати переростання критики в елементарну сварку. Не переслідуйте за конструктивну критику знизу, вона позбавить вас від помилок і прорахунків у роботі, зміцнить зв'язки з колективом. Будьте самокритичні — це тільки посилить ваш авторитет.

29. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності

Мова є найдосконалішим універсальним способом передачі думок. Вона виконує кілька функцій: інформування, означення, експресії, спонукання. Усі функції в реальній мовній практиці існують у взаємозв'язку, доповнюючи одна одну. Щоб обмін думками, ідеями, поглядами міг відбуватися, необхідна наявність принаймні двох людей. Того, хто передає ту чи іншу інформацію, називають комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей — і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом. Структура спілкування включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження стимулу, канал передачі інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. Комунікатор, передаючи інформацію, кодує ЇЇ, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершений в структурному та смисловому відношеннях. Це може бути синтагматичний ланцюг більший за окреме висловлювання або цілісний текст (оповідання, бесіда, інструкція, лекція, твір). Поняття "дискурс" співвідноситься з поняттям "текст" і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв'язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат - у вигляді фіксованого тексту. Завдання реципієнта -декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер.

Види розумової діяльності:

- навчання;- письмо;- малювання;- читання;- творення;- аналізування;- розв’язання;- вирахування;- уява;- зосередження;- ігнорування;- чуттєвість;- сон;- сновидіння та ін.

Формами мислення є:

^ 1) судження;2) умовивід; 3) поняття.

Розумові операції різноманітні. Це - аналіз і синтез, порівняння абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це залежатиме від завдання і від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.
^ Аналіз - це уявне розкладання цілого на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
Синтез - зворотний аналізу процес думки, це - об'єднання частин властивостей, дій, відносин в одне ціле. Аналіз і синтез - дві взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим.
Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування мисленних операцій аналізу і синтезу.
Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити один або декілька ознак їх, по яких буде проведено порівняння.
Порівняння може бути одностороннім, або неповним, і багатобічним або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів - поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до прихованого від явища до суті.
Абстрагування - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного з метою кращого пізнання його. Людина у думках виділяє яку-небудь ознаку предмету і розглядає її ізольовано від всіх інших ознак, тимчасово відволікаючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкту при одночасному відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного конкретного і піднятися на найвищий ступінь пізнання - наукового теоретичного мислення.
Конкретизація - процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно пов'язаний з ним. Конкретизація є повернення думці від загального і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.
Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.

30. Терміни і термінологія

Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс),хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

- логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

- мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

49.Фахові документи. Акт. реквізитиАкт – це документ правової чинності, в якому конста­туються або підтверджуються факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, вчинками посадових осіб.Акти поділяються на законодавчі й адміністративні.Законодавчі акти містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів.Адміністративні акти складаються тимчасовими або постійно діючими комісіями, окремими посадовими особами (ревізорами, інспекторами) в присутності свідків або без них за результатами ревізій, при прийманні-здаванні справ чи товарно-грошових цінностей, проведенні випробувань нової техніки, нещасних випадках, інвентаризації, зміні керівництва тощо. Тимчасові комісії призначаються, як правило, наказом керівника установи, якому потім подаються на розгляд і затверд­ження результати роботи комісії. При необхідності акти розглядаються й затверджуються вищою інстанцією.Кількість примірників актів визначається нормативни­ми документами або практичними потребами. Акт може бути підставою для видання адміністрацією відповідних розпорядчих документів, судового позову.2 Акт складається з таких реквізитів:1. Автор документа (назва відомства, організації).2. Затвердження (вгорі праворуч).3. Назва документа.4. Дата, номер, місце складання.5. Заголовок.6. Підстава (наказ керівника установи).7. Склад комісії.8. Присутні.10. Текст.11. Відомості про кількість примірників, їх місцезнаходження.12. Перелік додатків до акта.13. Підписи членів комісії та присутніх (за необхідності).Текст акта складається зі вступної (підстави для скла­дання акта, склад комісії, мета її роботи) та констатуючої частин (суть і характер проведеної роботи, встановлені факти, пропозиції, висновки).

50.Фахові документи. Таблиця, реквізитиТаблиця — це перелік, зведення статистичних даних або інших відомостей, розташованих у певному порядку за рядками та стовпцями. Таблиці широко використовуються в комунікаціях, дослідженнях та аналізі даних. Ми кожен день зустрічаєм таблиці в ЗМІ, рукописних матеріалах, комп'ютерних програмах, дорожніх знаках та багатьох інших місцях. Таблиці можуть бути описані в широкому або вузькому форматі. Широкий формат має окремий стовпець для кожної змінної даних, вузький формат матиме один стовпець для всіх значень змінних і ще один стовпець для контексту цього значення. Будь-яка проста таблиця може бути представлена як "багатовимірна" таблиця нормалізацією значень даних у впорядковану ієрархію. Типовим прикладом такої таблиці є таблиця множення. Таблиця складається з таких реквізитів:1 Номер2. Тематичний заголовок.3. Заголовна частина, яка розміщується вгорі (розділові знаки в кінці заголовків і підзаголовків не ставляться).4Основна частина, що містить графи і рядки.5. Примітки (якщо вони є) виносяться в окрему колонку або за межі таблиці.

52.Фахові документи. Розписка,реквізитиРОЗПИСКА - письмове підтвердження про передавання чи отримання документів, грошей або матеріальних цінностей певною особою від установи, підприємства, іншої особи певного колективу. У розписці вказують: прізвище й посаду того, хто дає розписку; найменування отриманих матеріальних цінностей із зазначенням вартості й кількості отриманого; дата, підпис підзвітної особи. У розписці на отримання певної суми грошей (суму пишуть цифрами і у дужках - словами), вказують паспорт отримувача й місце проживання чи прописки. Виправлення чи перекреслення не допускаються. Розписку пишуть від руки в одному примірнику. Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:Назва документа.Текст.Дата.ПідписЗасвідчення (за необхідності).

53.Фахові документи.Список, реквізитиСПИСОК - письмовий документ, перелік у певному порядку (часто в алфавітному) з метою інформування або реєстрування чого- чи кого-небудь: предметів, документів, книг, установ, осіб певного колективу. КАТАЛОГ -синонім до слова список, найчастіше - список художньої літератури, мистецьких творів у музеях чи приватних колекціях, укладений в алфавітному порядку. У наукових роботах (реферати, статті, дисертаційні дослідження та ін.) подаються списки використаних (рекомендованих) джерел. Список і перелік містять такі реквізити: 1) номер; 2) тематичний заголовок; 3) основну частину, що містить графи і рядки (обов'язковою є графа «№ по пор.

54.Фахові документи. Характеристика,Реквізити ХАРАКТЕРИСТИКА - документ, в якому в офіційній формі оцінюються ділові й моральні риси працівника, службовця, військовослужбовця, учня, студента як члена колективу. Після заповнення певних анкетних пунктів-реквізитів складають характеристику, характеристику-подання, в якій зазначають: час навчання та виявлені здібності у вищому навчальному закладі освіти, виявлені риси характеру в спілкуванні з однокурсниками, у ставленні до праці, індивідуальні риси характеру, мету подання. Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:1. Назва документа.2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).5. Текст.6. Дата укладання характеристики.7. Підпис керівника установи (другим може бути під­пис керівника структурного підрозділу, інших по­садових осіб).8. Печатка установи.

55документи щодо особового складу.складна заява її реквізити особливості оформленняЗаява складається з таких реквізитів: 
1. Адресат (з великої літери праворуч) – посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім’я якої подається заява, у Д. відмінку, чергуючи закінчення –ові (-еві, -єві) з –у (-ю). 
2. Адресант (без прийменника з малої літери) – посада, звання, назва закладу, прізвище, ім’я та ім’я по батькові особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку (без крапки у кінці останнього слова). 
3. Назва виду документа (посередині, з малої літери). 
4. Текст (з великої літери, з абзацу). 
5. Підстава (додаток): перелік інших документів із зазначенням кількості сторінок, що додаються до заяви на підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації. 
6. Дата написання (ліворуч). 
7. Підпис адресанта (праворуч). 

Реквізити 
1. Назва міністерства, якому підпорядковується організація, підприємство, установа (для державних). 
2.Повна назва організації, установи. 
3. Назва виду документа. 
4. Дата укладання. 
5. Номер наказу. 
6. Назва населеного пункту, де розташоване підприємство, установа. 
7. Заголовок (короткий зміст наказу) “про…”. 
8. Текст

56автобіографія її реквізити особливості оформлення

Реквізити автобіографії: 
1-й обов'язковий реквізит автобіографії - Назва виду документа. 
2-й обов'язковий реквізит автобіографії - Текст, у якому зазначаються: 
- Прізвище, ім’я, по-батькові; 
- Дата народження; 
- Місце народження; 
- Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися); 
- Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад); 
- Відомості про громадську роботу. 
- Короткі відомості про склад сім’ї. 
- Адреса проживання та контактний телефон. 
3-й обов'язковий реквізит автобіографіїДата написання. 
4-й обов'язковий реквізит автобіографіїПідпис. 
Заголовок („Автобіографія”) пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. Автобіографія має дві форми: 
- автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей. 
- автобіографія-документ – з точним поданням фактів. 
Автобіографія – обов’язків документ особової справи.

57 наказ щодо особового складу його реквізити

Реквізити наказу такі;

назва підприємства або установи, що видає наказ;2) назва виду документа;3) назва місця видання наказу;4) номер;5) дата

Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.

1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.

2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.

3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.

4. У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.

підписання;6) короткий зміст наказу;7) текст наказу;8) підстава для складання;9) підпис керівника підприємства (установи).

58 заява її реквізити

Заяви бувають від організацій, установ та особисті. В особистій заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності: 
1. Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява. 
2. Нижче у стовпчик — назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по батькові, адреса того, хто подає заяву.(якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду й місце роботи чи структурний підрозділ). 
3. Ще нижче посередині рядка пишеться слово заява з великої літери й не ставиться крапка. 
4. З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обґрунтуванням. 
5. Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч — підпис особи, яка писала заяву. 

У складній заяві також подаються відомості про те, які саме документи додані до заяви на підтвердження правомірності висловленого в ній прохання (документи перелічуються після основного тексту перед підписом). 

Заява пишеться від руки в одному примірнику. 

59.Документи особового складу.Резюме. ОсобливостіРезюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає. Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо розташування реквізитів резюме, але одним з найпоширеніших є зразок, коли подається:Назва документа.Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме.Контакти.Мета складання резюме.Досвід роботи.Освіта.Знання мов.Дата, підпис.Основна вимога до такого документа — вичерпність потрібних відомостей і лаконічність викладу.Найчастіше використовується під час прийому на роботу. Мета резюме — зацікавити роботодавця своєю кандидатурою. Подається він із супровідним листом, де висловлюється бажання отримати те чи інше місце та пояснюється, чому саме ви підходите на цю вакансію.

60.Документи особового складу. Постанова.Реквізити

Правовий акт, що приймається вищими й деякими центральними органами колегіального управління для розв'язання найважливіших і принципових завдань, що стоять перед даними органами, і встановлення стабільних норм, правил поведінки. Постанови видають Кабінети міністрів республік на основі законів у порядку їх виконання. У деяких випадках особливо важливі постанови приймають Верховна Рада, профкоми та ін.Текст постанови, як правило, складається з двох частин — констатуючої та ухвалюючої. Перша містить вступ, оцінку стану і, при необхідності, підстави для видання або посилання на правовий акт вищестоящого органу. В частині ухвалення наводиться перелік запропонованих заходів, визначаються виконавець (виконавці) та термін виконання.Проекти постанов нерідко готують багато установ чи відомств. Постанови узгоджують з установами, інтересів яких вони торкаються, і представляють для візування керівникам. Якщо виникають розбіжності, до проекту постанови додається довідка з викладом їх суті. Проект документа разом із супровідним листом і довідками про погодження (і розбіжності, якщо вони є), підписаними керівниками установ, які складають проект, направляють в орган, котрий відповідає за його видання.Реквізити: 1)герб України; 2)назва установи , що підготувала постанову; 3)назва виду документа ; 4)дата; 5)місце видання;6)заголовок до тексту; 7)текст; 8)підписи.

1. Использование информационно-коммуникационных технологий на уроках изобразительного искусства
2. Реферат- Золото
3. Северный полюс
4. Тема- Гестозы беременных Составила доцент Л
5. адм устр во Северная Европа 1 Исландия Рейкьявик
6. Тема Студент Контакты О Фундам
7. Батько майбутнього поета юрист Олександр Львович Блок талановитий наділений гострим скептичним роз
8. родимые пятна
9. ТВОЯ ЙОГА С 30.12 ~ 8
10. тема информационной поддержки управления Есть существенные различия между бухгалтерским и управленческим.
11. ТЕМАТИКИ І МЕХАНІКИ Машаров Павло Анатолійович УДК 517
12. вступлении на престол Александра I изменилось многое в общественной жизни
13. Новые информационные системы и технологии
14. Alabama state
15. ОСНОВЫ КОЛИЧЕСТВЕННОГО АНАЛИЗА 13
16. PCP англ острые вирусные болезни протекающие с преимущественным поражением органов дыхания глаз и лимфат
17. Контрольная работа- Налоговое право как наука и отрасль права1
18. можно быть в двух местах одновременно
19. Дети Место проведения- д
20. ограничений 3x1 4x2 5x32 4x1 6x2 3x35 x1 2x2 4x33 Для построения первого опорного плана систему неравенст

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе