ПРОТОКОЛ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ З НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(повне найменування вищого навчального закладу)

ФАКУЛЬТЕТ МАШИНОБУДУВАННЯ

(повне найменування інституту, назва факультету (відділення))

КАФЕДРА ХІМІЇ І ЕКОЛОГІЇ

(повна назва кафедри (предметної,  циклової комісії))

ПРОТОКОЛ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

З НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

                                                  Виконав: студент  V  курсу  5ТМм  групи

напряму підготовки 8.05050201

                                            спеціальності            

 «Технології   машинобудування» 

                           Кузьо С.С.

                                           Керівник:доц..                         Карманов В.В.

 

                                          Рецензент:доц..                        Карманов В.В.

 

 Херсон  -  2013

ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

1.  Перевірочний розрахунок системи опалення виробничих та офісних приміщень.
2.  Розрахунок системи кондиціювання повітря.
3.  Розрахунок вентиляції виробничого приміщення.
4.  Розрахунок штучного освітлення виробничого приміщення.
5.  Перевірочний розрахунок природного освітлення.
6.  Розрахунок зони захисту блискавковідводу.
7.  Розрахунок звукоізоляції.
8.  Оцінка ефективності акустичної обробки приміщення.
9.  Розрахунок площ адміністративних та побутових приміщень.
10.   Розрахунок захисного заземлення.
11.   Розрахунок занулення електрообладнання.
12.   Розслідування нещасного випадку в галузі.
13.   Порядок атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці.
14.   Розробка інструкції з охорони праці для професії (за галузевим спрямуванням).
15.   Опрацювання розділу «Охорона праці» колективного договору та «Угоди з охорони праці».
16.   Розробка заходів пожежної профілактики на характерному галузевому об’єкті.
17.   Порядок визначення розмірів виплат фонду при нещасному випадку на виробництві.
18.   Методи аналізу, прогнозування, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.
19.   Оцінка ступеню професійного ризику виробництва.

Практична робота №1

Перевірочний розрахунок системи опалення виробничих та офісних приміщень.

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів системи опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря. Системи опалення повинні компенсувати втрати тепла через огороджуючі зовнішні будівельні конструкції та підігрівати холодне повітря, яке надходить ззовні через вікна, двері, ворота та ін. Для підприємств та організацій проектується, як правило, центральна водяна система опалення низького тиску або система повітряного опалення, особливості розрахунку якої розглянуті в розділі 2.5.                   При проектуванні системи опалення визначають: категорію вибухопожежної небезпеки виробництва; внутрішню температуру повітря в приміщенні, залежно від категорії роботи (легка, середньої важкості, важка); розрахункову зовнішню Температуру повітря для даного кліматичного району; орієнтовні втрати тепла будинком; тепловиділення від: людей, електродвигунів, нагрітих поверхонь котлів, сушильних установок, світильників, розплавленого металу та ін.; необхідну систему опалення, вид теплоносія, тип опалювальних приладів; кількість тепла на опалення приміщень; поверхню нагрівальних приладів; кількість елементів секцій в одному нагрівальному приладі, загальну кількість секцій; годинні витрати води (повітря) на опалення; необхідну поверхню нагріву, тип та ККД котла.

Практична робота №2

Тема: Кондиціонування повітря

Кондиціонування повітря в приміщеннях передбачають для створення та підтримання заданих параметрів повітряного середовища: температури, вологості, швидкості руху повітря. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволожують або висушують, очищають від пилу або' піддають дезінфекції, дезодорації, озонуванню.

Системи кондиціонування повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря всередині приміщень при розрахункових параметрах зовнішнього повітря Б для теплого і холодного періодів року згідно СНиП 2.04.05-91. В окремих випадках допускається розраховувати системи кондиціонування повітря на параметри зовнішнього повітря В.

Кондиціонування повітря здійснюється комплексом технічних засобів — системою кондиціонування повітря (СКП). В склад СКП входять: системи приготування, переміщення та розподілу повітря, а також технічні засоби холодо- і теплопостачання, автоматики, дистанційного керування та контролю. Технічні засоби СКП повністю або частково агрегуються в апарати — кондиціонери.

Установки для кондиціонування повітря можуть бути центральними, які обслуговують одне велике або декілька приміщень і місцевими, які обслуговують невеликі виробничі приміщення, лабораторії, кабінети.

Місцеві кондиціонери встановлюють безпосередньо в приміщенні, яке вони обслуговують.

Центральні кондиціонери збираються з типових секцій. Набір типових секцій, послідовність їх збирання в кондиціонерах систем КП та режим роботи визначається розрахунковою побудовою процесів обробки повітря в 1-а діаграмі.

Типові секції камер кондиціонерів можуть збиратися в будь-якій послідовності процесів обробки повітря. Секції мають нормалізовані приєднувальні розміри. Кондиціонери, продуктивність яких становить до 120 000 м3/год. випускаються металеві, а з більшою продуктивністю — залізобетонні.

Індекс секції відповідає індексу креслення, згідно якого вона виготовлена на заводі. Перші дві—три цифри індекса вказують на номінальну продуктивність за повітрям в тисячах м3/год., наступні одна—дві цифри — номенклатурний номер секції, буквою позначають варіант креслення або виконання. Наприклад, індекс Кд 4002 В характеризує секцію номер 2 кондиціонера продуктивністю 40 000 м3/год. за варіантом В.

Також можуть використовуватись комбіновані установки, які працюють сумісно з системами променевого охолодження та опалення, місцевого дозволоження повітря та іншими пристроями.

При проектуванні СКП необхідно враховувати:

— режим роботи (цілодобово, протягом року);

— вид центрального СКП (низького, середнього чи високого тиску);

— фільтри, що використовуються для очищення повітря.

Центральні системи кондиціонування повітря, які обробляють тільки зовнішнє повітря (без рециркуляції) доцільно проектувати для приміщень, в яких виділяються гази, пари, пил і утворюються бактерії. Для подачі тільки зовнішнього повітря в приміщення використовують центральні багатозональні системи. Вони більш економніші від окремих систем для кожної зони або кожного приміщення.

Найбільш поширена центральна система, яка обробляє зовнішнє та рециркуляційне повітря.

Центральні двохканальні системи СКП подають холодне та підігріте повітря по двох паралельних каналах. Температура в кожному приміщенні регулюється терморегулятором. За ефектом дії двохканальні системи рівнозначні багатозональним. Але основний недолік'їх в тому, що прокладка паралельних повітроводів збільшує витрати.

Практична робота №3

Тема : Розрахунок вентиляції виробничого приміщення.

Тема: Розрахунок загально обмінної вентиляції для зменшення забруднення навколишнього середовища 

Ціль роботи: Розрахувати загально обмінну вентиляцію для зменшення забруднення навколишнього середовища (робочої зони). Визначити потрібну кількість повітря в атмосферу після пилоуловлювання.

Розрахунок

Вихідні дані:

	Гранично допустимі концентрації
Название вещества	Максимально разова	Середньодобова	У виробничих приміщеннях М3
Неорганические вещества
Пыль нетоксическая	0,5	0,1	20
Сероводород	0,008	0,008	10
Органические вещества
Пыль токсичная	-	0,58	0,15
Бензин	5	1,5	10

1.  Реальна концентрація шкідливих речовин в робочій зоні, мг/м3 розраховуємо за формулою:

Срв=0,5 ГДК

Пил нетоксичний: Срв=0,5·20=10 мг/м3  

Сірководень: Срв=0,5·0,15=0,075 мг/м3  

Пил токсичний: Срв=0,5·10=5 мг/м3  

Бензин: Срв=0,5·10=5 мг/м3  

1.  Концентрація шкідливої речовини в населеній місцевості мг/м3 розраховуємо за формулою:

Свнт=0,05ГДК

Пил нетоксичний: Свнт=0,05·20=1 мг/м3  

Сірководень: Свнт=0,05·0,15=0,0075 мг/м3  

Пил токсичний: Свнт=0,05·10=0,5 мг/м3  

Бензин: Свнт=0,05·10=0,5 мг/м3  

1.  Об'єм завантаженого повітря з робочої зони, м3/год розраховуємо за формулою

Пил нетоксичний:  м3/год

Сірководень:  м3/год

Пил токсичний:  м3/год

Бензин:  м3/год

1.  Рівняння матеріального балансу:

Vвх·Cвнт+Gi=Vвих·Срв

Пил нетоксичний: 55,5·1+500=55,5·10

555=555;      Vвх= Vвих

Сірководень: 7407·0,0075+500=7407·0,075

555=555;      Vвх= Vвих

Пил токсичний: 111,1·0,5+500=111,1·5

555=555;      Vвх= Vвих

Бензин: 111,1·0,5+500=111,1·5

555=555;      Vвх= Vвих

1.  Кратність циркуляції (вентиляції) розраховуємо за формулою:

n=Vвх/Vрз

Розрахунок для 20 м3

Пил нетоксичний: n=55,5/20=2,7 год-1

Сірководень: n=7407,4/20=370,3 год-1

Пил токсичний: n=111,1/20=5,5 год-1

Бензин: n=111,1/20=5,5 год-1

Розрахунок для 200 м3

Пил нетоксичний: n=55,5/200=0,27 год-1

Сірководень: n=7407,4/200=37,03 год-1

Пил токсичний: n=111,1/200=0,5 год-1

Бензин: n=111,1/200=0,5 год-1

Висновок:  В результаті зробленої роботи я розрахував загальнообмінну вентиляцію для зменшення забруднення навколишнього середовища. По отриманим даним задачі можливо сказати, що в приміщенні відбувається нормальна робота Vвх= Vвих. Визначена кратність циркуляція загально обмінної приточної  витяжної вентиляції.

Практична робота №4

Тема: Методи розрахунку штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи: світлового потоку (коефіцієнта використання), точковий та питомої потужності.

Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф визначають за формулою:

Фл = ESk3Z/Nnŋ, (2.20)

де      Е — нормована освітленість, лк;

S — площа освітлюваного приміщеня, м2;

k — коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (k3= 1,3—1,8);

Z — коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1 —1,1,5);

N — кількість світильників;

п — кількість ламп у світильнику;

ŋ — коефіцієнт використання світлового потоку.

Коефіцієнт ŋ визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення і знаходять за формулою:

і = ab / hp(a+b), (2.21)

де      аіЬ — довжина і ширина приміщення, м

h — висота світильника над робочою поверхнею, м.

Порахувавши світловий потік лампи Фл, за таблицею вибирають найближчу стандартну лампу і визначають електричну потужність всієї освітлювальної установки.

Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу точкового методу покладено рівняння:

 (2.22)

де        — сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні, кд\ а — кут' падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлюваної поверхні; г — відстань від світильника до заданої точки.

Для практичного використання в формулу підставляють коефіцієнт запасу kз та значення

r = hр /cosа (рис. 2.22), тоді

 (2.23)

Величини сили світла / наводяться в світлотехнічних довідниках.

Метод питомої потужності вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожного світильника (лампи) Рсв, Вт для створення в приміщенні нормованої освітленості

Рсв = pS/N, (2.24)

де      р — питома потужність, Вт/м2 (приймається за довідниками для приміщень даної галузі);

S — площа приміщення, м2;

N — кількість світильників у приміщенні.

Практична робота №5

Тема: Перевірочний розрахунок природного освітлення.

 

 

Практична робота №6

Практична робота №7

                                          Тема:    Розрахунок звукоізоляції.

      З метою захисту від шуму обслуговуючого персоналу на виробничих дільницях з шумними технологічними процесами або з шумним обладнанням необхідно влаштовувати кабіни спостереження та дистанційного контролю. Використовуючи звукоізолювальні кабіни, можна забезпечити практично будь-яке необхідне зниження шуму.

Кабіни виготовляються з цегли, бетону та інших будівельних матеріалів. Кабіни можуть бути збірними з металевих панелей. В приміщеннях з джерелами теплових випромінювань кабіни повинні також забезпечувати захист від цього шкідливого чинника.

Збірні звукоізолювальні кабіни встановлюються на гумових віброізоляторах. З метою зниження шуму, створюваного припливно-витяжною системою вентиляції, необхідно встановлювати глушники шуму з боку входу та виходу повітря.

Вікна повинні бути мінімальних розмірів з використанням товстого скла або з органічного скла. По периметру вікна необхідно ^герметизувати гумовими прокладками. При використанні подвійного скління між листами скла встановлюється звукоізолювальна прокладка по периметру вікна.

В дверях кабіни необхідно забезпечити щільність та герметичність по всьому периметру дверей. При умові високої необхідної ізоляції двері повинні бути подвійними.

В місцях прокладання технологічних комунікацій слід передбачати заходи щодо звукоізоляції.

Внутрішні поверхні кабіни личкуються звукопоглинальним матеріалом з максимальними коефіцієнтами звукопоглинання в діапазоні 250—2000 Гц.

Згідно з ГОСТ 12.2.098-84 звукоізолювальні кабіни залежно від ступеня ізоляції від повітряного шуму поділяються на чотири класи (табл. 4.12).

 

 

Практична робота №8

Тема:Оцінка ефективності акустичної обробки приміщення.

 

 

Практична робота №9

Тема: Розрахунок площі адміністративних і побутових приміщень

Норми площ санітарно-побутових приміщень, кількість одиниць санітарно-побутового обладнання регламентовані СНіП 2.09.04-87:

Площі перелічених приміщень мають бути не менш як 4 м2. Розміри закритих душових кабін — 1,8 х 0,9 м; відкритих душових кабін з наскрізним проходом, напівдушів особистої гігієни жінок у вбиральнях — 1,2 х 0,8 м.

Окремі гардеробні домашнього і спеціального одягу передбачають для кожної з таких груп виробничих процесів: 1в, 2в, 2г, 36. Загальні гардероби для усіх груп виробничих процесів допускається влаштовувати при списковій чисельності працюючих на підприємстві до 50 осіб. При гардеробах передбачають шафи для вуличного, домашнього і спеціального одягу, комори спецодягу, вбиральні, місця для чищення взуття, гоління, сушіння волосся. Респіраторні, а також приміщення і пристрої для знепилення або знешкодження ЗІЗ передбачають (у гардеробах) при наявності на підприємстві виробничих процесів, пов'язаних з виділенням пилу та інших шкідливих речовин.

Розрахунок необхідної кількості санітарно-побутових приміщень та спеціальних побутових приладів (кранів, душових кабін, сіток тощо) для працівників, які зайняті безпосередньо на виробництві, проводиться відповідно до санітарної характеристики виробничих процесів (див. табл. 6.5) та кількості працівників у найчисленнішій зміні. При поєднуванні виробничих процесів різних груп тип гардеробів, кількість душових сіток і кранів визначається за групою з найвищими вимогами, а спеціальні приміщення та пристрої — за сумарними вимогами.

Стіни та перегородки перед душових і душових приміщень, умивалень, туалетів, кімнат для куріння, приміщень для сушіння та знепилювання спецодягу необхідно виконувати заввишки 2 м від підлоги у світлих тонах з матеріалів, які допускають їх легке чищення та миття водою із застосуванням мийних засобів. Підлоги санітарно-побутових приміщень повинні бути вологостійкими і в той же час мати неслизьку поверхню. Особливо це важливо для душових, перед душових, умивальних та гардеробних приміщень.

Проектувати перед душові, душові приміщення, умивальні й туалети, гардероби необхідно окремо для чоловіків і жінок.

Гардероби служать для зберігання вуличного, домашнього, робочого одягу та взуття. Гардероби вуличного, а також вуличного й домашнього одягу в будь-яких випадках можуть бути загальними для усіх груп виробничих процесів. Гардероби домашнього і спецодягу для груп виробничих процесів 1в, 2в, 2г і 36 мають бути окремими для кожної із цих груп.

При списковій чисельності працюючих на підприємстві до 50 осіб допускається передбачати загальні гардероби для усіх груп виробничих процесів.

Одяг у гардеробах може зберігатись: відкритим способом (на вішаках), закритим (у закритих шафках) та змішаним (один вид одягу зберігається відкритим способом, наприклад вуличний, а інший — закритим). Гардероби належить влаштовувати, виходячи з умов самообслуговування. Виняток становлять гардероби вуличного одягу й роздягальні спеціального одягу.

У гардеробах застосовуються шафки висотою 1,65 м. Розміри шафок у плані приймаються: для звичайного складу спецодягу (халати, фартухи, костюми, напів-комбінезони) — 0,25х 0,5 м; для розширеного складу (звичайний склад плюс засоби індивідуального захисту) — 0,33 х 0,5 м; для громіздкого спецодягу (розширений склад плюс утеплений одяг, валянки, взуття), а також для одночасного зберігання двох різних видів одягу (вуличного і домашнього або домашнього і робочого) — 0,4 х 0,5 м.

Кількість шафок має дорівнювати списковій кількості працівників. Кількість вішаків (гачків) для окремого зберігання вуличного одягу визначається за кількістю працівників у двох найчисленніших суміжних змінах. Довжина вішалки приймається із розрахунку 5 гачків на 1 пог. м.

Шафки облаштовують відкидними сидіннями, а якщо вони відсутні, то в гардеробах належить передбачити лавки завширшки не менш як 0,3 м та завдовжки з розрахунку 0,6 м на одне місце. Кількість місць для роздягання повинна бути не менш ніж 25 % від кількості працівників найчисленнішої зміни. Відстань між рядами шафок з відкидними сидіннями приймається 1,5 м, а при наявності лавок — 2,0 м.

Душові кімнати належить розміщувати суміжно з гардеробами. У разі спільного зберігання у гардеробах усіх видів одягу обладнуються перед душові приміщення для переодягання; до чотирьох душових сіток перед душова кімната не передбачається. Не допускається розміщувати душові та перед душові кімнати біля зовнішніх стін будівель. Душові приміщення обладнуються відкритими кабінами, що мають розміри 0,9 х 0,9 м, загородженими з трьох сторін, а при виробництвах груп їв, 36 — загородженими з двох сторін із наскрізним проходом. Допускається до 20 % душових кабін передбачати закритими (розмірами 1,8 х 0,9 м). Ширина проходу між рядами душових кабін має бути не менш як 2,0 м.

Перегородки виконуються з вологостійких матеріалів заввишки 1,8 м і відстанню від підлоги 0,2 м.

Умивальні розміщуються в окремих приміщеннях, суміжно з гардеробами спеціального одягу, загальними гардеробами або в приміщеннях гардеробів. До 40 % розрахункової кількості умивальників допускається розміщувати у виробничих приміщеннях поблизу робочих місць.

Умивальники в допоміжних та адміністративних приміщеннях (управління, конструкторські бюро, кімнати для культурного обслуговування, їдальні) допускається розміщувати в тамбурах при туалетах.

Відстань між кранами умивальників повинна бути не менш як 0,65 м, а ширина проходу між рядами умивальників — не менш ніж 2,0 м.

Туалети в багатоповерхових виробничих, побутових й адміністративних будівлях належить передбачати на кожному поверсі. При кількості до 30 працівників на двох суміжних поверхах туалет може бути тільки на одному (з найбільшою кількістю працівників), а якщо на трьох поверхах є не більш ніж 10 працівників, то може бути лише один туалет.

Допускається улаштовувати спільний туалет для чоловіків і жінок при загальній кількості працівників найчисленнішої зміни не більш як 15 осіб.

Вхід до туалету варто передбачати через тамбур із дверима, які самі зачиняються. У тамбурах туалетів розміщуються умивальники з розрахунку один умивальник на чотири кабіни, при меншій кількості кабін — один умивальник на кожний туалет. Туалетні кімнати обладнують підлоговими чашами або унітазами, які розміщуються в окремих закритих кабінах розміром 1,2 х 0,9 м, висотою перегородок 1,8 м і дверима, що відчиняються назовні.

Кількість підлогових чаш або унітазів приймається із розрахунку один унітаз (чаша) на 15 осіб. У чоловічих туалетах встановлюються також і пісуари з розрахунку: один індивідуальний пісуар, або 0,4 м настінного лоткового, на один унітаз (чашу). При розташуванні пісуарів навпроти кабін ширина проходу між ними повинна бути не менш як 2,0 м.

Кімнати для куріння належить розміщувати суміжно з туалетами або приміщеннями для відпочинку та обігрівання. Площа кімнат для куріння визначається з розрахунку на одного працюючого в найчисленнішій зміні: 0,03 м2 для чоловіків і 0,01 м2 для жінок, але не менш як 9,0 м2. У найчисленнішій зміні при кількості працівників менш ніж 100 обладнують спеціальні місця для куріння на сходових клітках, у тамбурах при туалетах, де вивішується знак "Місце для куріння".

Приміщення для обігрівання працівників передбачаються при виробничих процесах групи 2г (див. табл. 6.5). Площа приміщення для обігрівання працівників визначається із розрахунку 0,1 м2 на одного працівника найчисленнішої зміни, але не менш як 12,0 м2.

Приклад розташування санітарно-побутових приміщень наведено на рис. 6.4.

Пункти охорони здоров'я повинні передбачатись на промисловому підприємстві при кількості працюючих 50 і більше. Категорія пункту охорони здоров'я визначається так: при списковій чисельності працівників від 50 до 300 — медичний пункт; від 301 до 1700 — фельдшерський; понад 1700 — лікарський. Площа медичного пункту приймається: 12 м2 — при списковій чисельності працівників від 50 до 150 осіб; 18 м2 — від 151 до 300 осіб. Загальна площа фельдшерського пункту повинна становити 100—120 м2, а лікарського — 180—240 м2.

Приміщення особистої гігієни жінок передбачається при кількості працівниць у найчисленнішій зміні не менш ніж 15. Такі приміщення варто розміщувати при туалетах або пунктах охорони здоров'я. У них облаштовуються місця для роздягання, умивальник і процедурні кабіни, що мають висоту перегородок 1,8 м та розміри в плані 1,8 х 1,2 м. Кількість установок приймається з розрахунку одна установка на 75 жінок.

Інгаляторії передбачаються (за погодженням із місцевими органами охорони здоров'я) для виробничих процесів, пов'язаних із виділенням пилу або газів подразнювальної дії. їх розміщують при медичних пунктах. Площа інгаляторій залежить від кількості апаратів та їх пропускної здатності, але повинна бути не менш як 12 м2.

Фотарії передбачаються для працівників, які працюють у приміщеннях без природного освітлення або з коефіцієнтом природної освітленості менше за 0,1 %. Якщо виробничі приміщення обладнані штучним освітленням, збагаченим ультрафіолетовим випромінюванням, фотарії не потрібні.

Рис. 6.4. Приклад розташування санітарно-побутових приміщень

Приміщення для відпочинку в робочий час та психологічного розвантаження передбачаються відповідно до технологічної частини проекту. Такі приміщення рекомендується розміщувати при пунктах охорони здоров'я або гардеробах домашнього одягу. В приміщеннях для відпочинку та психологічного розвантаження доцільно розмістити пристрої для приготування спеціальних тонізуючих напоїв, а також місця для занять фізичною культурою. Площу цих приміщень потрібно визначати з розрахунку 0,2 м2 на одного працівника найчисленнішої зміни, але не менш як 18 м2.

Для забезпечення працівників загальним та дієтичним харчуванням на підприємствах передбачаються приміщення громадського харчування: при кількості працівників у найчисленнішій зміні понад 200 — їдальні, а менш як 200 —- буфет, що відпускає гарячі страви, котрі доставляються з інших підприємств громадського харчування. При кількості працівників у найчисленнішій зміні менш ніж 30 допускається організовувати кімнати для споживання їжі. Якщо кількість працюючих становить менш як 10, допускається замість кімнати споживання їжі передбачати в гардеробному приміщенні додаткове місце площею 6,0 м2, де ставиться стіл.

Кількість місць в їдальнях та буфетах визначається із розрахунку одне місце на чотирьох працівників найчисленнішої зміни. Площа кімнати споживання їжі визначається із розрахунку 1 м2 на кожного відвідувача, але не менш як 12,0 м2. Таку кімнату необхідно обладнати умивальниками, електрокип'ятильниками, відповідно умеблювати.

На промислових підприємствах необхідно передбачати цехові приміщення для зборів, культурних заходів та спортивні зали. Приміщення для зборів належить розміщувати поблизу цехів та дільниць. При кількості працівників на підприємстві до 50 осіб приміщення для зборів може суміщатися з кімнатою для відпочинку та споживання їжі. Площа приміщень визначається залежно від кількості працівників у найчисленнішій зміні: від 50 до 100 — 24 м2, від 101 до 200 — 36 м2; від 201 до 300 — 48 м2.

На підприємствах з кількістю працівників понад 600 належить передбачати зали для зборів, площа яких визначається із розрахунку на 30 % працівників зміни при нормі 0,9 м2 на одне місце.

Площа адміністративних приміщень (управлінь, конструкторських бюро) визначається із розрахунку на одного працівника: 4 м2 — для робочих кімнат управлінь; б м2 — для кімнат конструкторських бюро, обчислювальних центрів, місць з відео дисплейними терміналами.

Площа приміщення профкому становить: при чисельності працівників від 100 до 300 осіб — 12; від 301 до 500 осіб — 18; від 501 до 1000 осіб — 36; від 1001 до 1500 осіб — 64; понад 1501 особу — 60 м2.

На підприємствах зі списковою кількістю працівників до 100 осіб для усіх громадських організацій передбачається одне приміщення площею 12 м2.

Площа кабінету з охорони праці визначається залежно від спискової кількості працівників підприємства: від 100 до 1000 осіб — 24, від 1001 до 3000 осіб — 48 м2. На підприємствах зі списковою кількістю працівників до 100 осіб, а також у цехах створюються, відповідно, загально-об'єктовий та цехові кутки охорони праці.

При виконанні дипломних проектів, тематика яких пов'язана з розробленням нового чи реконструкцією діючого підприємства (цеху, дільниці) часто необхідно визначити площу адміністративних та побутових приміщень. Для цього можна використати дані, наведені в табл. 6.6:

Таблиця 1. Показники площі адміністративних та побутових приміщень, що використовуються для розрахунків

Практична робота №10

Тема: Визначення  заземлення, та розрахунок заземляючих пристроїв

Ціль роботи:

1.1 Ознайомитися з основними вимогами, які пред’являються до захисного заземлення і занулення згідно ГОСТ 12.1.030-81.

1.2 Ознайомитися з методикою розрахунку заземляючих приладів. Виконати реальний розрахунок заземляючого пристрою.

Розрахунок

1. Опір потоку струму одиночних заземлювачів різного профілю:

2. Визначаємо кількість необхідних до установки заземлювачів:

До наближеного значення електродів nв=6шт.

3. Опір потоку струму горизонтальних заземлювачів (заземляючих провідників)

Відстань між електродами

a=l=1м.

4. Опір групового заземлювача:

Висновок

      Порівнюють опір групового заземлювача (Rrp) з найбільшим допустимим опором захисних заземляючих приладів (Rзаз). Якщо Rrp< Rзаз, то заземляючий пристрій розрахований правильно.

Практична робота №11

Тема: Розрахунок занулення електрообладнання.

Занулення — навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником електромережі металевих неструмоведучих частин електроустановки, які можуть опинитися під напругою в разі пошкодження ізоляції (рис. 5.20).

Нульовий захисний провідник з’єднує корпус установки з глухо заземленою нульовою точкою обмотки джерела струму (генератора або трансформатора). При пробиванні ізоляції на корпус виникає електричне коло однофазного короткого замикання з малим опором. Оскільки при цьому сила струму буде значною, відбудеться розплавлення плавких запобіжників або спрацювання автоматичних вимикачів, що призведе до вимикання пошкодженого обладнання.

Занулення застосовують у найбільш розповсюджених трифазних чотирипроводових мережах напругою до 1000 В з глухозаземленого нейтраллю джерела живлення як основний захист від ураження електричним струмом при можливому дотиканні до металевих частин електрообладнання, на яких може з’явитися напруга. Заземлення нейтралі називають робочим заземленням, на відміну від захисного.

Нульовий провід заземлюють у джерела струму і на вводах до будинку (до того ж на повітряних лініях ще й через кожні 200 м). Повторні заземлення необхідні для зменшення небезпеки при обриві нульового проводу щоб зменшити напругу дотику до моменту спрацювання захисту. Опір заземлюючого пристрою, до якого приєднана нейтраль (нульова точка) джерела струму, згідно "ПУЕ - 86", має бути не більшим ніж 2,4, 8 Ом відповідно до лінійних напруг джерела трифазного струму 660, 380, 220 В, а опір кожного повторного заземлювача має бути не більшим ніж 15,60 Ом відповідно тих самих напруг.

Рис. 5.20. Принципова схема занулення:

1 - корпус електроустановки; її - запобіжники; 2 - апарати для захисту від струмів короткого замикання (плавкі запобіжники, автомати і т.п.); Яо,Кп- опори заземлення відповідно нейтралі і повторного заземлення нейтралі; Л- струм короткого замикання; /з - частіша струму короткого замикання, що протікає через землю; І„ ~ частина струму короткого замикання, що протікає через нульовий захисний провідник.

У мережах, де застосовують занулення, не можна заземлювати корпуси електроустановок без їх занулення, оскільки у випадку замикання фази на корпус заземленої, але не зануленої установки, під напругою з’являться усі корпуси інших занулених електроустановок.

Рис 5.21. Встановлення вертикального заземлювача в траншеї: а) траншея; б)розміщення електрода у грунті.

Водночас додаткове заземлення занулених електроустановок не забороняється, воно підвищує надійність заземлення нульового проводу.

Захисне занулення використовуємо при проектуванні електромережі приміщення, оскільки захисне заземлення потужної апаратури (комп’ютерного обладнання та кондиціонеру), не забезпечує достатньо надійний та повноцінний захист.

Принцип дії занулення - перетворення замикання на корпус в однофазне замикання, при якому спрацьовує захист (топкі вставки, автомати) і електропристрій вимикається, при цьому Ікз ■> kl„.

Коефіцієнт кратності к визначається в залежності від типу запобіжника: для теплових автоматів і топких вставок к > 3; для вибухонебезпечних приміщень к "к 4. Опір заземлення нейтралі джерела струму Я0 повинен бути 2, 4, 6 Ом при трьохфазній напрузі джерела 660, 380 і 220В відповідно ГОСТ 12.1.030- 81, ССБТ "Электробезопасность. Защитное заземление, зануление" та ДНАОП 000 - 131 -99"Електробезпека". Ці вимоги продиктовані умовою, щоб повний опір кола "фаза-нуль" забезпечував в аварійній ситуації струм короткого замикання /„, >3/ши.

При короткому замиканні фази на корпус до спрацьовування захисту на всіх елементах ланцюга занулення з’явиться напруга. Внаслідок того, що в контурі протікання струму короткого замикання (джерело струму, кола "фаза - нуль", нульовий захисний дріт) знаходяться елементи, які мають певний індуктивний і активний опір 7 то за місцем замикання на всіх металевих частинах електрообладнання, які під’єднанні до нульового дроту, може утворитися небезпечна напруга, наприклад, в мережі 380/220В вона може досягти 147В.

При розриві нульового захисного дроту напруга відносно землі нульового дроту і приєднаних до нього корпусів електроприладів може досягнути фазної напруги.

Повторні заземлення Яп призначаються для зниження цієї напруги як при суцільному (цілому), так і з неполадками (має розрив) нульовому дроті. Тобто, основні вимоги до нульового дроту є малий активний опір і відсутність можливих точок від’єднання або розриву.

У ролі нульових захисних провідників ПУЕ рекомендують використовувати неізольовані або ізольовані провідники, а також металеві конструкції будівель, підкранові рельси, стальні труби електропровідників і т.п. Рекомендується використовувати нульові робочі дроти одночасно і як нульові захисні. При цьому нульові робочі дроти повинні мати достатню провідність (не менше 50% провідності фазного дроту) і не повинні мати запобіжників і вимикачів.

Згідно ПУЕ повторному заземленню піддаються лише нульові робочі провідники повітряних ліній (велика імовірність розриву нульового дроту). При цьому повторне заземлення виконують на відстані більше 200м, а також на вводах повітряних ліній в електроустановки, які підлягають зануленню. Опір повторних заземлювачів згідно ПУЕ не повинен перевищувати 15, 30, 60 Ом відповідно для 220, 380 і 660В трьохфазної напруги джерела.

Методика розрахунку занулення

Розрахунок занулення полягає у визначенні, окрім необхідної кількості заземлювачів і загального опору заземлюючого пристрою,

ще додатково потрібну площу перерізу нульового проводу шляхом визначення необхідного його опору, за яким електроустаткування вимкнеться при виникненні струму короткого замикання у випадку пошкодження ізоляції та замиканні на корпус.

Практична робота №12

Тема: Розслідування та облік нещасних випадків

Одним з основних завдань у роботі інженера з охорони праці є розслідування нещасних випадків. Треба пам’ятати, що він несе безпосередню відповідальність за якість розслідування, правильність визначення причин нещасного випадку та повноту заходів щодо усунення причин виникнення аналогічних випадків на виробництві. Тому до розслідування нещасного випадку треба підходити з повною відповідальністю.

Поняття «нещасний випадок на виробництві». Відповідно до ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять», «нещасний випадок на виробництві – це раптове погіршання стану здоров’я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника».

Згідно з резолюцією МОП «Про статистику виробничого травматизму», прийнятою 16-ю Міжнародною конференцією зі статистики праці у 1998 році, «нещасний випадок на виробництві – це несподівана та незапланована подія, включаючи дії умисного, насильницького характеру, яка виникає внаслідок трудової або пов’язаної з нею діяльності, що призводить до травмування, хвороби або смерті».

Таким чином, термін МОП не обмежує поняття нещасного випадку впливом небезпечного або шкідливого фактора, а пов’язує його з процесом трудової діяльності, що більш повно розкриває картину виробничого травматизму.

Ці принципи і покладено в основу чинного Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі – Положення).

Згідно з цим Положенням розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання, отруєння (далі – нещасні випадки), що сталися після одноразового впливу шкідливих речовин або факторів, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючими випромінюваннями, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетрусів, зсувів, повеней, ураганів та інших надзвичайних подій), контактів з тваринами, комахами та іншими представниками флори й фауни, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше, або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менше, ніж на один робочий день, або до смерті потерпілого на підприємстві (рис. 3.1).

За результатами роботи комісії з розслідування нещасного випадку (якщо випадок пов’язаний з виробництвом) складається акт за формою Н-5. Коли ж нещасний випадок стався на території підприємства або під час проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства, наданого для доставки працівників, чи на власному транспорті, який використовується в інтересах підприємства за дорученням роботодавця, перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі й під час міжзмінного відпочинку і, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з впливом на нього шкідливих виробничих факторів чи середовища, виконанням робіт в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (надання необхідної допомоги іншому працівникові, запобігання аваріям, рятування людей та майна підприємства тощо), ліквідацією аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством, наданням шефської допомоги, під час прямування працівника до об’єкта обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника – складається акт за формою Н-1.

Про нещасний випадок свідок або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньо керівника робіт або іншу посадову особу. Це дуже важливо для подальшого правильного визначення обставин та причин нещасного випадку. Тому кожен працівник повинен про це не тільки знати, а й виконувати цю вимогу. Про це інженер з охорони праці повинен говорити під час проведення вступного інструктажу, а майстер - під час проведення всіх інших видів інструктажу.

Реєстрація всіх нещасних випадків на виробництві (навіть таких, що не призвели до втрати працездатності) – основа для повного аналізу їх причин, опрацювання профілактичних заходів щодо їх запобігання.

Якщо травма незначна, то потерпілий повинен мати можливість обробити рану асептичними засобами, перев’язати її. Для цього у кожному структурному підрозділі повинна бути аптечка з повним набором необхідних медикаментів, перев’язувальних матеріалів, імобілізуючих та інших засобів першої допомоги. Після цього потерпілому у будь-якому випадку необхідно звернутись до травмпункту, навіть якщо травма не викликає занепокоєння, що дасть змогу в подальшому, під час її загоєння, уникнути ускладнень. Якщо травма серйозна, то потерпілому до прибуття лікаря надається перша допомога, яку повинен забезпечити або безпосередній керівник потерпілого, або свідок.

У разі необхідності керівник робіт або уповноважена особа підприємства повинні організувати доставку потерпілого до лікувально-профілактичної установи, повідомити про нещасний випадок роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію. Коли потерпілий є працівником іншого підприємства – повідомити його роботодавця. Керівник підприємства повинен повідомити про нещасний випадок відповідний орган виконавчої дирекції Фонду. Якщо ж нещасний випадок стався внаслідок пожежі, то керівник повідомляє також місцеві органи пожежно-рятувальної служби, а за гострого професійного отруєння – санепідстанцію та робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Але у першу чергу керівник робіт повинен повідомити про нещасний випадок службу охорони праці. Отримавши повідомлення, інженер з охорони праці повинен термінового прибути на місце події, щоб упевнитись, що на місці події все залишилось без змін та опитати потерпілого. Якщо потерпілий знаходиться в травмпункті, піти туди. Опитування потерпілого повинно бути здійснено якомога швидше. А як бути, якщо нещасний випадок стався після закінчення робочого часу інженера з охорони праці? Чи обов’язково інженеру з охорони праці прибути на місце події, чи ні? Тут все залежить від діючої на підприємстві системи.

За незначних травм, пояснення від потерпілого та свідків можуть взяти керівник робіт чи відповідальний черговий, якщо такий є (особливо у нічну зміну), щоб потім передати ці документи інженеру з охорони праці. Маючи ці пояснення, інженер з охорони праці зможе наступного дня більш докладно з’ясувати всі подробиці нещасного випадку. У всіх інших випадках присутність інженера з охорони праці на місці події обов’язкова.

Згідно з п. 16 Положення роботодавець після отримання повідомлення про нещасний випадок повинен обов’язково повідомити про це відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, організувати розслідування нещасного випадку, утворивши комісію з розслідування. Чи необхідно видавати наказ (розпорядження) про її призначення?

Так. Пунктом 17 Положення визначено склад комісії з розслідування, тобто перелік посадових осіб, які повинні входити до складу комісії. Наказом (розпорядженням) призначається персональний склад комісії (керівник служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці (у новому Законі «Про охорону праці» це уповноважжений найманих працівників), якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції) та термін закінчення розслідування, особливо, якщо керівника робіт не було своєчасно повідомлено про нещасний випадок, або якщо втрата працездатності потерпілого від отриманої травми настала не одразу.

Пунктом 17 Положення передбачено також, що потерпілий або його довірена особа мають право брати участь у розслідуванні нещасного випадку, хоча до скла-ду комісії вони не входять. У чому ж тоді полягає завдання їх участі? Перш за все у праві потерпілого (чи його довіреної особи) ознайомитися із поясненнями свідків, зібраними у ході розслідування, висновками експертів, схемою місця події тощо.

Комісія протягом 3 діб повинна скласти акти за формами Н-5 та
Н-1. Акт за формою Н-5 складається у двох екземплярах, а за формою Н-1 – у шести. Роботодавець повинен протягом доби після закінчення розслідування затвердити акт за формою Н-1. Один екземпляр акта видається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси. У службі охорони праці не повинні зберігатись акти, які належать керівникові структурного підрозділу, профкому тощо. Якщо у службі охорони праці зберігається більше одного екземпляра, це означає, що інженер з охорони праці не виконує покладені на нього обов’язки і порушує вимоги Положення.

Цим же п. 17 передбачено, що коли нещасний випадок, що стався, може мати інвалідний наслідок, до складу комісії повинен бути включений представник виконавчої дирекції Фонду. Реалізація цієї вимоги утруднена через відсутність конкретної схеми визначення тяжкості травми. Раніше існувало поняття «тяжкий нещасний випадок» і було затверджене Міністерством охорони здоров’я СРСР «Схема визначення тяжкості виробничих травм».

Групові та смертельні випадки розслідуються спеціальною комісією, яка призначається органом державного нагляду, а у разі загибелі більше 5 чоловік або травмування 10 і більше осіб, комісія може призначатись Кабінетом Міністрів. Якщо з цього приводу не було прийнято спеціального рішення Кабінету Міністрів, то комісія призначається наказом Держгірпромнагляду. За результатами розслідування, визначеними актом спеціального розслідування (форма Н-5), складається акт за формою Н-1 у двох екземплярах на кожного потерпілого окремо, який підписується головою та членами комісії і затверджується роботодавцем.

Посадова особа органу державного нагляду за охороною праці згідно зі ст. 34 Положення має право, у разі необхідності, із залученням представників робочого органу виконавчої дирекції Фонду та профспілкової організації проводити розслідування нещасного випадку й видавати обов’язкові для виконання роботодавцем приписи щодо необхідності складання акта та взяття нещасного випадку на облік.

У разі відмови власника скласти акт за формою Н-1 чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, з обставинами та причинами нещасного випадку питання вирішується відповідним органом державного нагляду за охороною праці або у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Кожен нещасний випадок за обставинами та причинами має свою специфіку і щоб правильно провести розслідування необхідно володіти методикою його проведення.

Методика розслідування нещасних випадків з тимчасовою втратою працездатності, групових, з можливим настанням інвалідності та смертельних нещасних випадків у принципі однакова. Під час проведення розслідування необхідно:

• провести обстеження місця нещасного випадку;

• опитати потерпілих, свідків, взяти письмове пояснення у свідків, а також пояснення представників адміністративно-технічного персоналу підприємства;

• ознайомитись з необхідними документами;

• організувати (у разі необхідності) проведення технічних розрахунків, лабораторних досліджень, випробувань та інших необхідних робіт;

• зробити фотознімки місця нещасного випадку або пошкодженого об’єкта, виконати необхідні ескізи та схеми;

• встановити обставини та причини нещасного випадку;

• визначити відповідальних за нещасний випадок;

• розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Відповідно до Положення спеціаліст служби охорони праці очолює комісію з розслідування нещасного випадку. Тому цілком логічно й те, що він повинен організувати її роботу. Задля об’єктивності розслідування він повинен вилучити у керівників робіт усю документацію, яка може підтверджувати безпечну її організацію (журнал інструктажів, карту технологічного процесу, паспорт на обладнання, інструкцію з технічної експлуатації обладнання, журнал проведення курсового навчання та протокол перевірки знань з охорони праці, журнал першого ступеня адміністративно-громадського контролю, якщо він діє, особисту картку потерпілого).

Спеціаліст з охорони праці повинен визначити перелік нормативно-правових актів, що регулюють безпеку робіт, під час виконання яких стався нещасний випадок, і визначити пункти правил, які не були виконані, щоб встановити конкретні порушення. Спеціаліст з охорони праці зберігає у себе всі копії протоколів опиту свідків та потерпілого, схем місця події та фотознімків місця події.

Практична робота №13

Тема: Порядок атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться згідно з Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджуваними Мінпраці і МОЗ.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Атестація робочих місць передбачає:
• установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
• установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
• обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;
• складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Практична робота №14

Тема: Розробка інструкції з охорони праці для професії (за галузевим спрямуванням).

Існує визначений порядок розробки та затвердження інструкцій з охорони праці та інших нормативних актів з охорони праці, що діють на підприємстві. Згідно „Порядку опрацювання і затвердження  власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві”, Затвердженому Держнаглядохоронпраці, нормативні акти про охорону праці, що затверджуються власником, спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці та забезпечення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.
Нормативні акти про охорону праці, що підлягають затвердженню трудовим колективом, опрацьовуються власником разом з відповідними громадськими організаціями. Нормативні акти підприємства повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. Роботи по опрацюванню та тиражуванню нормативних актів підприємства про охорону праці фінансує власник.
Порядок опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства такий.

1. Опрацювання нормативних актів про охорону праці здійснюється відповідно до наказу власника підприємства, яким визначаються конкретні строки, виконавці та керівник розробки. Для підготовки найбільш важливих та складних проектів може створюватися комісія чи робоча група.

2. До опрацювання проекту нормативного акту залучаються фахівці підрозділів підприємства, до компетенції яких відноситься питання, кваліфіковані спеціалісти у галузі охорони праці та з правових питань, представники профспілки та інших громадських об'єднань, уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці та члени комісії з питань охорони праці підприємства. У разі необхідності власник може на договірній основі залучити до опрацювання проекту нормативного акту спеціалістів сторонніх організацій. 

3. Посадова особа, яка призначена керівником розробки проекту нормативного акта, готує пропозиції щодо організації та етапів роботи над проектом, складає план опрацювання нормативного акта. План затверджується власником.

4. Опрацюванню проекту нормативного акту передує підготовча робота (збір необхідних матеріалів, вивчення державних нормативних актів про охорону праці, типових документів та раніше виданих нормативних актів підприємства з даного питання, узагальнення зауважень та пропозицій, що надійшли в ході підготовки тощо). 5. Структура, побудова, оформлення і викладання змісту нормативного акта повинні відповідати вимогам стандарту про оформлення документів, інших нормативних актів з цих питань та забезпечувати правильне розуміння та застосування акта.

6. Власник зобов'язаний врахувати при опрацюванні і затвердженні нормативного акта підприємства вимоги типових нормативних актів з відповідних питань.

7. Якщо при опрацюванні проекту нормативного акту виникає необхідність перегляду, зміни або скасування чинних взаємозв'язаних з ним нормативних документів підприємства, то керівник розробки одночасно з опрацюванням проекту забезпечує підготовку обґрунтованої пропозиції щодо перегляду, зміни або скасування чинних нормативних актів про охорону праці.

8. Проект нормативного акта підприємства про охорону праці підлягає узгодженню із службою охорони праці цього підприємства і юрисконсультом. У разі необхідності він узгоджується з іншими зацікавленими службами, підрозділами і посадовими особами підприємства, перелік яких визначає служба охорони праці.

9. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих до 50 чоловік та в організаціях, де службу охорони праці не створено, проект узгоджується з посадовою особою, на яку згідно з наказом власника покладено виконання функцій цієї служби. 9. Затвердження, а також скасування нормативних актів підприємства про охорону праці здійснюється наказом власника.

Порядок розробки інструкцій з охорони праці визначений у наказі Міністерства пращ та соціальної політики України та Комітету по нагляду за охороною праці від 29 січня 1998 р. № 9 "Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці".

У Положенні передбачено, що інструкції поділяються на такі види:

- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

- примірні інструкції;

- інструкції, що діють на підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві, належать до нормативних актів про охорону праці, чинних у межах конкретного підприємства.

Такі інструкції розробляються на основі чинних державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, примірних інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених в експлуатаційній та ремонтній документації підприємств - виготовлювачів обладнання, що використовується наданому підприємстві.

Вони затверджуються роботодавцем і є обов'язковими для дотримання працівниками відповідних професій або при виконанні відповідних робіт на цьому підприємстві.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років; перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, - у терміни, передбачені державними нормативними актами про охорону праці, на підставі яких вони опрацьовані, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одного разу на З роки.

Практична робота №15

Тема: Опрацювання розділу «Охорона праці» колективного договору та «Угоди з охорони праці».

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про охорону праці" у колективному договорі (угоді) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Важливою правовою формою планування заходів щодо охорони праці є угода роботодавця з профспілками чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, що додається до колективного договору (ст. 161 КЗпП). Ця угода укладається з урахуванням причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, а також загального стану умов праці. В угоді конкретизуються, уточнюються заходи з охорони праці по дільницях, цехах, агрегатах із установленням строків їх виконання і осіб, відповідальних за виконання. В угоді також визначаються асигнування, що виділяються на виконання запланованих заходів. Ці кошти використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. У колективному договорі передбачаються також умови виплати працівникам грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів при роз'їзному характері роботи.

Важливими правовими формами регулювання охорони праці є також Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України, роботодавцями і профспілковими об'єднаннями України.

Так, у Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки між Стороною власників в особі Кабінету Міністрів України та Спільного представницького органу роботодавців на національному рівні та Стороною профспілок в особі Спільного представницького органу профспілок та профспілкових об'єднань на національному рівні від 9 листопада 2010 р., зокрема, були закріплені такі взаємні зобов'язання сторін угоди в галузі охорони праці та здоров'я, умов праці та відпочинку:

- умови та порядок запровадження скороченої тривалості робочого часу з одночасним збереженням розміру заробітної плати для працівників, що мають дітей до 14 років або дитину-інваліда;

- сприяти внесенню до Верховної Ради України проектів законів України про ратифікацію низки Конвенцій МОП;

- опрацювати та подати Кабінетові Міністрів України проекту Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2010-2015 роки;

- при укладанні галузевих угод, колективних договорів передбачати можливість створення на підприємствах з важкими та шкідливими умовами праці та кількістю працюючих більше 1000 осіб медичної служби.

Норми Генеральної угоди є обов'язковими для врахування під час ведення колективних переговорів і укладання угод (договорів) на галузевому, регіональному та виробничому рівнях як мінімальні гарантії.

Практична робота №16

Тема: Розробка заходів пожежної профілактики на характерному галузевому об’єкті.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що завдає моральних і матеріальних збитків, а іноді призводить і до загибелі людей.

За масштабами та інтенсивністю є такі пожежі:

- окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях (спорудах) або у невеликих ізольованих групах будівль;

- суцільні пожежі, під час яких одночасно горить більшість будівель і споруд на певній ділянці забудови (понад 50%);

- вогневий шторм – особлива форма суцільної пожежі. Вертикальний потік нагрітих продуктів горіння, в який з великою швидкістю (до 50 км на год) надходить (втягується) значна кількість свіжого повітря;

- масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.

Залежно від місця виникнення розрізняють такі пожежі:

- на транспортних засобах;

- степові й польові;

- у населених пунктах;

- підземні пожежі в шахтах, рудниках;

- торф'яні та лісові, а також пожежі в будинках, спорудах (зовнішні й внутрішні).

Пожежна безпека – стан об'єкта, при якому із встановленою вірогідністю виключаються можливість виникнення і розвиток пожежі, дія на людей небезпечних факторів пожежі; забезпечується захист матеріальних цінностей. Забезпечити пожежну безпеку об'єкта досить складно і тому до цього забезпечення необхідно проводити комплексно.

Профілактика. Основні системи комплексу заходів і засобів щодо пожежної безпеки є:

- система запобігання пожежі;

- система протипожежного захисту;

- система організаційно-технічних заходів.

Система організаційно-технічних заходів на об'єкті включає організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні заходи.

Організаційні заходи передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з птань пожежної безпеки (інструктажі, пожежно-технічні мінімуми), наочні засоби протипожежної пропаганди, організацію пожежно-технічних комісій (ПТК), проведення перевірок, огляди стану безпеки приміщень та ін.

До технічних засобів належать: суворе дотримання правил і норм, технічне переоснащення виробництва, експлуатації чи можливе переобладнання електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибуховонебезпечних приміщеннях, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи – своєчасне проведення профілактичних оглядів, ремонт електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції.

Система запобігання пожежі – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі. Ця система включає два основних напрями:

а) запобігання утворенню горючого середовища: застосування герметичного виробничого устаткування, заміна в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеження кількості пожежо- та вибуховонебезпечних речовин при використанні та зберіганні; застосування робочої та аварійної вентиляції тощо;

б) запобігання виникненню в горючому середовищі джерела займання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання; виконання вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів (горюча речовина, окисник та джерело займання); використання швидкодійних засобів захисного вимкнення, заземлення устаткування тощо.

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими напрямами:

^ Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення будівель і споруд на території об'єкта з дотриманням протипожежних розривів; дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; правильне планування відділень (лікарні); вогнестійкі конструкції; система автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння тощо.

^ Обмеження розвитку пожежі: обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться у приміщенні; використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухонебезпечності; своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів тощо.

^ Забезпечення безпечної евакуації людей та майна: вибір такого об'ємно-планувального та конструктивного способу зведення будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів факторів пожежі; застосування конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, для збереження несівних та огороджувальних функцій протягом усього часу евакуації; вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту; застосування аварійного вимкнення і комунікацій; улаштування систем протидимового захисту; улаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та належне утримання.

Створення умов для успішного гасіння пожежі: встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики; забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння; улаштування та утримання в належному стані території підприємства, під'їздів до будівель, пожежних водоймищ.

Практична робота №17

Тема:  Порядок визначення розмірів виплат фонду при нещасному випадку на виробництві.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців, що передбачає формування правління Фонду у пропорційному співвідношенні від КОЖНОЇ з трьох представницьких сторін — по 15 осіб з вирішальним голосом та по б їх дублерів.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі функціонують Управління виконавчої дирекції Фонду, а в районах та містах обласного значення — відповідні відділення.

Основним завданням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності, є організація та здійснення відповідного виду страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття пов'язане з матеріальним забезпеченням на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та наданням відповідних соціальних послуг за рахунок коштів Фонду.

Завдання страхування від нещасних випадків на виробництві:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

— внесків роботодавців: для підприємств — а віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

— капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

— доходу, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

— коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

— добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюють:

— для роботодавців — у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

— для добровільно застрахованих осіб — у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

Страхові тарифи для роботодавців диференційовані за галузями економіки і видами робіт за професійним ризиком виробництва та становлять від 0,66 до 13,6%.

Суб'єкти господарської діяльності сплачують страхові внески за визначеними тарифами, якщо обсяг робіт (послуг) за вказаними галузями економіки перевищує 50 % загальних обсягів їх робіт (послуг).

Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менше 50 %, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25 %, страхові тарифи встановлюються в розмірі 50 % страхових тарифів, передбачених законодавством.

Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день сплати страхового внеску.

Практична робота №18

Тема: Методи аналізу, прогнозування, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи щодо запобігання виробничому травматизму і профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. Ачин В. О. запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні (рис. 1.8).

Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися.

Рис. 1.8. Класифікація методів аналізу травматизму

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1, журналами реєстрації тощо. Він дозволяє визначити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, підприємстві в цілому; провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі; виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники):

де К - коефіцієнт частоти травматизму; я - кількість випадків травматизму на підприємстві (цеху, дільниці) за звітний період; р - середньоспискова чисельність працюючих за цей же період; Ат - коефіцієнт тяжкості травматизму; Д - кількість днів непрацездатності у потерпілих (у робочих днях).

Коефіцієнт частоти травматизму показує скільки випадків травматизму за відповідний період (півріччя, рік) припадає на 1000 середньоспискових працівників підприємства (цеху, дільниці), що працювали за цей період, а коефіцієнт тяжкості травматизму - скільки днів непрацездатності припадає в середньому на один випадок травматизму за відповідний період.

Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму проводять за коефіцієнтом загального травматизму

При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками: за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами зміни, коли сталося травмування тощо. Обробка та аналіз одержаних результатів дозволяє визначити прогресії, види робіт, устаткування, механізми.

Технологічні процеси тощо, на які припадає найбільша кількість випадків травматизму, виявити основні його причини та розробити заходи щодо його запобігання.

Топографічний метод полягає в тому, що на плані цеху (підприємства) позначають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, що зумовили нещасні випадки, розробляють і впроваджують запобіжні заходи.

Детерміністичні методи

Дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих чинників, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом ретельно розглядають усі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Отже, при монографічному методі застосовується комплексний підхід, при якому кожен випадок травматизму розглядається як система, елементами якої є взаємопов'язані умови, обставини та причини явища, що аналізується.

Метод моделювання причинних зв'язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв'язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв'язок між явищами. Такі причинні зв'язки можуть мати різну форму: послідовну (рис. 1.9, а), коли одна причина зумовлює наступну, аж поки кінцева не призведе до нещасного випадку; паралельну (рис. 1.9, б), коли декілька послідовних зв'язків зумовлюють одну загальну причину, яка призводить до травмування; колову (рис. 1.9, в), коли одна причина зумовлює наступну, остання збільшує першу і далі по колу, поки будь-яка з цих причин не призведе до травмування; розгалужену (рис. 1.9, г), коли один чинник є джерелом кількох причин, які, розвиваючись паралельно, зумовлюють одну загальну причину, що призводить до травмування.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

Метод анкетування передбачає розроблення анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) складають профілактичні

Рис. 1.9. Типи причинних зв'язків виробничого травматизму

заходи щодо попередження нещасних випадків. За цим методом зазвичай з'ясовують причини психофізіологічного характеру.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів. Для винесення експертних оцінок призначаються експерти з числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.

Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, а й виникнення професійного захворювання. Для аналізу профзахворюваності можуть застосовуватись ті ж методи, що й для аналізу травматизму. Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на підприємстві (цеху, дільниці), є коефіцієнти частоти та тяжкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму за формулою (1.1).

Вплив шкідливих виробничих чинників не обмежується лише їх роллю як причини професійних захворювань. Давно було помічено, що особи, які працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання (грип, розлад органів травлення, запалення легень тощо), перебіг хвороби у них важкий, а процес одужання сповільнений. Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань Пчз та показник днів непрацездатності П и, які припадають на 100 працюючих:

Де 3 - кількість випадків захворювань за звітний період; Д - кількість днів непрацездатності за цей же період; р - загальна кількість працюючих.

На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

Практична робота №18

Тема: Оцінка ступеню професійного ризику виробництва.

Ступінь ризику можна визначити за допомогою коефіцієнта нещасних випадків (НВ) на тисячу людей: НВ=(Н/Л)х103, де Н - кількість нещасних випадків, Л - кількість відпрацьованих людино-годин у році. Професор Русак О.Н. - президент Міжнародної Академії наук екології та безпеки життєдіяльності визначає ризик як коефіцієнт його частоти. Ступінь ризику має дуже багато форм, видів і різновидів. Це коефіцієнт частоти смертельного та інвалідного травматизму, коефіцієнт частоти важкого травматизму.

Важливим є питомий коефіцієнт частоти ризику (Кр), рівний відношенню кількості нещасних випадків (Н) до загального числа людей (Р): Кр=Н/Р. Цей коефіцієнт дозволяє порівняти небезпеку різноманітних видів робіт у межах певної системи (організації, галузі природи).

Ризик і безпека тісно пов'язані залежністю "Безпека-Якість-Надійність" (Б-Я-Н). Це ключове поняття, яке характеризує стан безпеки будь-якої ситеми. Ці складові тісно пов'язані і тому важко визначити, яке з них є первинним. Всі вони важливі. І якщо раніше ці поняття розглядалися незалежно одне від іншого, то зараз їх розглядають у взаємозв'язку як важливі принципи безпеки.

Принцип перший - системний або комплексний підхід до менеджменту безпеки праці та якості соціально-виробничих процесів: створення цілісної системи для рішення цільових задач найбільш ефективним способом, організація взаємозв'язку і взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, розподіл ролей і обов'язків персоналу, безупинне удосконалення системи на основі оцінки фактичного стану з наступним коригуванням дій.

Принцип другий - людський фактор - загальна і головна ланка системи безпеки, якості і надійності - це людина, її керуюча, організуюча і виконавча роль. Персонал підприємства, компанії - найвища цінність і тому участь працівників всіх категорій є необхідною умовою ефективного функціонування системи.

Тому третій принцип - управлінський - залучення людей до процесу управління та адекватне використання їх здібностей і потенціалу стосовно задач, цілей, інтересам суспільства. Це виражається розумінням людьми важливості їх рольової участі у вирішенні проблем, відповідальності за ці проблеми і можливі шляхи їх вирішення.

Основне завдання безпеки - формування у людини ідеології, адекватної до вимог новітньої системи менеджменту, до числа ключових факторів якої відносяться безпека, якість, надійність. На це повинні бути спрямовані всі форми психологічного впливу, професійного навчання, тренінгу, пропаганди безпечної діяльності.

Світова практика свідчить, що компанії, які прийняли і реалізують такий підхід в системах менеджменту досягають особливо високих показників ефективності, зменшують показники травматизму, професійних захворювань, підвищують результативність праці.

Причини та результати ризику

В системі "людина-машина" перша ланка є найслабшою, з-за своєї складності, а отже, саме тут можливе зростання вірогідності проявлення помилок, які спричиняють формуванню ризику. Наприклад, 90% всіх травм є наслідком прямої вини потерпілих (Англія). Із 100 загиблих у США пілотів 90 є жертвами власних помилок. Щоб таких помилок було менше у людини повинна поступово формуватися обережність, яка є набутою психічною властивістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення людини до праці, обов'язків. Протилежністю є необережність. Це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку, через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов'язаних з ними потенційних небезпек. Часто це наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до безпеки. Надмірна обережність також робить людину незахищеною в екстремальних ситуаціях, які можуть виникнути в інших ланках.

Для зменшення ризику, як негативного явища важливою є така комплексна риса, як компетентність. Це наявність певних знань, умінь і повноважень, необхідних для вирішення справи. Компетентність - запорука підвищення на посаді. Її протилежністю є некомпетентність, яка часто і стає причиною аварій, надзвичайних ситуацій. Часто цьому сприяють зовнішньо-внутрішні фактори. Ними можуть бути внутрішні біологічні ритмічні процеси, на які впливають зовнішні фактори - зміни дня та ночі, сонячна активність. Біоритми - внутрішні, багатофункціональні "годинники", в основі роботи яких знаходяться складні біохімічні та біофізичні процеси, які впливають на життєдіяльність людини. Роботи, пов'язані з підвищеною небезпекою, несприятливими умовами праці, широко поширені. Це призводить до зростання кількості помилок, підвищення напруженості праці і в результаті - погіршення здоров'я працюючих. Виникає потреба в здійсненні заходів, спрямованих на врахування "людського фактора". Для запобігання дії від'ємних факторів необхідно враховувати їх стресогенний характер в ускладнених умовах, коли люди піддаються впливу різних екстремальних факторів (наприклад інформаційних). З-за цього у людини знижуються адаптаційні можливості організму, збільшується число помилкових дій. В результаті - закономірне виникнення і наступний розвиток розладів здоров'я.

Для зменшення небезпеки необхідно враховувати чотири складових ризику. Перша - професійна, яка враховує складність професії і ступінь відповідальності людини за прийняті рішення, а також медичні, соціальні, екологічні та економічні наслідки її помилкових дій. Друга - якість психофізіологічних функцій, яка враховує особливості зміни професійно важливих характеристик за певний час і відхилення їх рівня від зафіксованого. Третя - період, що пройшов після відпочинку, який впливає на функціональний стан людини. Четверта - річна періодична зміна функціонального стану людини, в чому важливу роль відіграє зміна фаз біоритмів. При неврахуванні цих складових у діяльності людини в будь-якій сфері виникають травми, нещасні випадки, причини яких треба вивчати з метою їх запобігання.

1. Реферат на тему- Педагогічна культура вчителяrdquo; План 1
2. Регион в политической науке Регионализм в современной России
3. Лабораторная работа СВОДНЫЕ ТАБЛИЦЫ Что осваивается и изучается Создание сводной таблицы.
4. На тему- Жизнь и деятельность М
5. Административная ответственность- состояние проблемы и перспективы
6. Электроснабжение промышленных предприятий Отчет защищен с оценкой 200г
7. Лекция 3 Ранее мы рассмотрели три группы механизмов репликации вирусной ДНК по способу инициации синтеза ДН
8. Хотя моих произведений не выпускает в свет ОГИЗ Нет не талант я и не гений Но всё ж готовлю вам сюрпр.
9. Методика викладання українського народознавства в школі- зміст та завдання.html
10. Я ВЫБРАСЫВАЮ ТВОЮ БОЛЕЗНЬ
11. Парижский клуб кредиторов
12. на тему- Особенности мемориальноордерной формы бухгалтерского учета Выполнил-
13. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук8
14. Лабораторная работа 3 Определение критической скорости вращающегося вала Цель работы- определить теор
15. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ.html
16. Дипломная работа- Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування
17. Экономическая интеграция стран СНГ (доклад
18. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук КИЇВ 199
19. тематика для экономистов Привалов ~ Аналитическая геометрия Беклемешев ~ Высшая математика Писку
20. Академия гражданской защиты Министерства Российской Федерации по делам гражданской обороны чрезвычайным

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе