Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 10. Витрати виробництва та собівартість продукції
1. Поняття витрат виробництва і собівартості продукції
2. Склад витрат виробництва, що включаються в собівартість продукції
3. Класифікація витрат
4. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції
5. Шляхи зниження собівартості продукції
1. Поняття витрат виробництва і собівартості продукції
Головною метою виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств є виробництво продукції для задоволення суспільних потреб і отримання максимально можливого прибутку. У процесі виробництва аграрні підприємства використовують матеріальні, грошові і трудові ресурси, виробниче споживання яких формує витрати виробництва.
Розрізняють суспільні і індивідуальні витрати виробництва. Суспільні витрати виробництва за своїм економічним змістом співпадають із вартістю продукту. До складу суспільних витрат входять: матеріальні затрати (с), заробітна плата (v) і прибуток (m), тобто їх можна виразити формулою с+v+m.
Індивідуальні витрати – це витрати кожного конкретного підприємства на виробництво продукції. Вони включають в себе вартість спожитих у процесі виробництва матеріальних витрат (с) і витрат на оплату праці (v). Індивідуальні витрати кожного підприємства знаходять свій вираз у формі собівартості продукції. Таким чином, собівартість продукції – це частина її вартості (с+v), грошовий вираз матеріальних і трудових затрат.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (собівартість валової продукції). Собівартість одиниці продукції – це відношення суми витрат, понесених на виробництво, до обсягів валового виробництва конкретного виду продукції.
Собівартість продукції виступає одним з найважливіших показників ефективності функціонування аграрного підприємства, що відображає рівень господарювання: організацію і технологію виробництва, ефективність використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів, здійснення режиму економії. Визначення собівартості сільськогосподарської продукції необхідне для планування, аналізу та управління господарською діяльністю сільськогосподарських підприємств; обчислення рентабельності виробництва; раціонального розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва за районами та зонами; обґрунтування цінової політики.
Види собівартості. Залежно від часу обчислення і джерела інформації визначають планову (нормативну), очікувану (провізорну) та фактичну собівартість.
Планова собівартість продукції визначається до початку планового періоду, виходячи з нормативів затрат праці та засобів виробництва згідно з прийнятою технологією і запланованого виходу продукції.
Очікувана собівартість розраховується станом на 1 жовтня на основі фактичних даних про затрати і вихід продукції за три квартали та очікуваних даних за четвертий квартал.
Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на основі фактичних, підтверджених документально, даних бухгалтерського обліку про витрати і отриману продукцію.
За видами витрат, що включаються до собівартості продукції розрізняють виробничу собівартість і собівартість реалізованої продукції.
Виробнича собівартість включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати.
Собівартість реалізованої продукції – складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, розподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат.
В залежності від місця формування вирізняють індивідуальну, зональну та галузеву собівартість. Індивідуальна відображає витрати окремого підприємства на певний вид продукції. Зональна – витрати на виробництво певного виду продукції в середньому в окремій природно-економічній зоні країни. Галузева собівартість обчислюється як середні витрати з розрахунку на виробництво одиниці певного виду продукції в цілому по країні.
Поряд із собівартістю одиниці сільськогосподарської продукції, визначають також собівартість одиниці виконаних робіт: 1 т-км перевезень, 1 ум. ет. га механізованих робіт, 1 кВт-год електроенергії, 1 коне-дня тощо.
Впродовж останнього десятиріччя в агарних підприємствах відбувається стійке зростання собівартості сільськогосподарської продукції. Внаслідок змін у методиці визначення собівартості продукції, дослідити її динаміку, дотримуючись вимог співставності даних, можливо лише починаючи з 2000р., однак і за такий короткий період простежується означена негативна тенденція (табл. 1).
Основними причинами підвищення собівартості продукції сільського господарства є, з одного боку, зростання витрат виробництва внаслідок значного непропорційного росту цін на покупні засоби і предмети праці (машини і обладнання, пальне, мінеральні добрива, засоби захисту рослин і тварин, насіння, запасні частини та ін.). Це в свою чергу, призвело до зменшення їх споживання, деіндустріалізації аграрного виробництва, зниження ефективності використання трудових ресурсів і засобів виробництва, порушення технологічних процесів і, як наслідок, – з іншого боку, – падіння урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин та зниження обсягів сільськогосподарського виробництва.
Відчутне підвищення собівартості продукції спостерігається у роки несприятливі за кліматичними умовами, внаслідок значного зниження урожайності продовольчих і кормових культур та продуктивності худоби. Прикладом може бути ситуація із зерновими у 2003р.
10.1. Виробнича собівартість 1 ц реалізованої продукції у
сільськогосподарських підприємствах України, грн.
|
Вид продукції |
2000р. |
2001р. |
2002р. |
2002р. у % до 2000р. |
|
Рослинництво |
||||
|
Зерно |
26,60 |
26,14 |
26,02 |
97,8 |
|
Цукрові буряки |
11,06 |
13,42 |
13,73 |
124,1 |
|
Соняшник |
33,7 |
46,2 |
46,90 |
139,2 |
|
Картопля |
44,51 |
40,12 |
46,30 |
104,0 |
|
Овочі відкритого ґрунту |
31,21 |
34,26 |
36,07 |
115,6 |
|
Плоди |
37,45 |
54,13 |
44,05 |
117,6 |
|
Виноград |
44,85 |
66,28 |
63,72 |
142,1 |
|
Тваринництво |
||||
|
Молоко незбиране |
57,39 |
60,06 |
59,60 |
103,9 |
|
Жива маса: великої рогатої худоби |
372,32 |
448,22 |
466,80 |
125,4 |
|
свиней |
594,39 |
681,89 |
599,10 |
100,8 |
|
овець та кіз |
326,54 |
435,77 |
492,41 |
150,8 |
|
птиці |
563,57 |
546,88 |
461,40 |
81,9 |
|
Вовна |
1452,54 |
1475,50 |
1511,55 |
104,1 |
|
Яйця (1000 шт.) |
174,22 |
163,77 |
142,41 |
81,7 |
Собівартість виробництва, так само як і врожайність куль тур та
продуктивність тварин, перебуває під впливом зо нальних природно-економічних умов.
2. Склад витрат виробництва, що включаються в собівартість продукції
У процесі господарської діяльності аграрні підприємства здійснюють різного роду витрати. Однак, не всі вони включаються до собівартості продукції. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (ПСБО) 16 "Витрати" та „Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств” до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
а) прямі матеріальні витрати;
б) прямі витрати на оплату праці;
в) інші прямі витрати;
г) загальновиробничі витрати.
Прямими вважаються витрати, які можна віднести безпосередньо на відповідний об'єкт витрат або які розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до бази, з якою ці витрати знаходяться в близькій залежності, зокрема витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація і витрати на поточний ремонт приміщення – пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо.
Прямі матеріальні витрати – це витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.
До їх складу входять витрати на сировину, насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, енергію, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, при дбання інструменту, пристроїв та інших засобів і предметів праці, а також витрати на забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними засобами та спеціальним харчуванням.
Сюди ж включають витрати на поточний ремонт, технічний огляд і технічне обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди.
У склад прямих матеріальних витрат також включають витрати, що пов’язані з підготовкою та освоєнням випуску нових видів продукції.
До матеріальних витрат відносяться і витрати підприємств на оплату робіт і послуг, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями. Такими видами послуг для аграрних підприємств можуть бути: капітальний ремонт тракторів та іншої техніки, внесення добрив і отрутохімікатів, культурно-технічні роботи, транспортні послуги. Досить поширеним останнім часом став такий вид послуг, як виконання окремих технологічних операцій при виробництві відповідних видів сільськогосподарської продукції (наприклад: оранка, збирання врожаю та ін.), контроль за якістю продукції тощо.
Прямі витрати на оплату праці включають суми основної і додаткової оплати, які нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат.
До них нале жать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тариф ними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що вида ється у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до та рифних ставок та окладів, у тому числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам підприємств окремих галу зей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одно разові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпо середньо підприємство.
До інших прямих витрат відносяться всі інші витрати виробництва, які можна віднести безпосередньо на конкретний об’єкт затрат, зокрема відрахування на соціальні заходи; плата за оренду земельних і майнових паїв; амортизація основних засобів; платежі зі страхування майна підприємства та цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також окремих категорій працівників, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров'я; податки і збори (обов'язкові платежі), які згідно законодавства відносяться на витрати виробництва тощо.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
а) витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування та витрати на оплату службових відряджень працівників апарату управління та спеціалістів галузей (цехів), дільниць, підрозділів тощо);
б) амортизація необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, бригадного) призначення;
в) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
г) витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці, включаючи відрахування на соціальні заходи, працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; оплата послуг сторонніх організацій тощо);
д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;
е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо);
є) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
ж) інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо);
з) плата за оренду землі і майна виробничого призначення.
До складу загальновиробничих витрат також входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямків діяльності господарства, зокрема витрати на утримання основних засобів (включаючи орендну плату), які обслуговують виробничі процеси в різних напрямках діяльності господарства; витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів; витрат на пожежну охорону; поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією засобів природоохоронного призначення, інші види витрат на збереження природи тощо.
Законодавчо визначено перелік витрат, які не відносяться на собівартість виробленої та реалізованої продукції, а покриваються за рахунок інших джерел:
- адміністративні витрати – тобто витрати на управління підприємством (витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу; організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати; витрати на утримання основних засобів та необоротних активів адміністративного призначення; витрати на зв'язок;
- витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією продукції (витрати тари та пакувальних матеріалів, оплата праці та комісійні винагороди продавцям і торговим агентам, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на транспортування і страхування готової продукції тощо)
- інші витрати операційної діяльності (сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів)
- фінансові витрати (витрати на відсотки за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу)
- нестачі та втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пені та неустойки; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; втрати: від участі в капіталі, від знецінення запасів, від операційної курсової різниці, від надзвичайних подій, витрати внаслідок вилучення капіталу власниками тощо;
- інші витрати.
В сільськогосподарських підприємствах всі витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами (елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат):
а) матеріальні затрати;
б) витрати на оплату праці;
в) відрахування на соціальні заходи;
г) амортизація;
д) інші операційні витрати.
До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; насіння; кормів; палива і мастильних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.
За елементом "Витрати на оплату праці" обліковується заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
У склад елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
До елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до попередніх елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Потрібно відрізняти групування витрат за елементами від груп витрат, які включаються у виробничу собівартість продукції, оскільки до економічних елементів поряд з витратами, що відносять на собівартість продукції, включаються витрати, які до неї не відносять (адміністративні витрати, витрати на збут тощо).
Більш детально витрати на виробництво продукції приводяться у розрізі статей калькуляції виробничої собівартості продукції. Їх перелік та склад встановлюються кожним підприємством само стійно і залежить як від питомої ваги видів або груп витрат, так і від ступеня економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі, організації виробництва, різномані тності технологічних процесів, можливості прямого або обґрунто ваного непрямого віднесення витрат на собівартість про дукції. Класифікація витрат за статтями має дуже важливе значення, оскільки дозволяє здійснювати контроль цільового витрачення коштів та на основі аналізу структури витрат виявляти резерви зниження собівартості продукції. Структура витрат – це відсоткове відношення їх окремих статей до загальної суми витрат. Розглянемо динаміку структури витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в агарних підприємствах України (табл. 10.2).
При переході до ринкових відносин у структурі витрат відбулися відчутні зімни негативного характеру. З одного боку, непропорційне зростання цін на куповані ресурси (пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту росли і тварин, техніку та запасні частини тощо) в період 1990-2002 рр. призвело до збільшення питомої ваги даних статей у структурі витрат сільськогосподарських підприємств, при тому їх споживання у натуральному виразі скоротилося в декілька разів.
З іншого боку, послаблено дію фактора матеріального стимулювання працівників. Для забезпечення виробничого процесу аграрні підприємства змушені задовольняти в першу чергу найбільш необхідні технологічні потреби, відсуваючи оплату праці на другий план. Як наслідок, питома вага витрат на оплату праці у витратах виробництва за 1990-2002рр. скоротилась з 33,6 до 14,7% (в той час як у західноєвропейських країнах на зарплату припадає до 40% всіх виробничих витрат).
Розмір статей затрат та їх структура різняться не лише між галузями рослинництва і тваринництва, але й між різними видами продукції. Це визначається як природними, так і технологічними особливостями виробництва окремих видів продукції.
У структурі витрат на виробництво рослинницької продукції найбільшу питому вагу (28,6%) займають затрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією основних засобів (амортизація, витрати нафтопродуктів,
10.2. Структура витрат на виробництво сільськогосподарської
продукції у сільськогосподарських підприємствах України, %
|
Стаття витрат |
1990р. |
2002р. |
||||
|
всього |
у тому числі: |
всього |
у тому числі: |
|||
|
у росли- нництві |
у твари-нництві |
у росли-нництві |
у твари-нництві |
|||
|
Витрати на оплату праці |
33,6 |
35,2 |
32,3 |
14,7 |
14,0 |
15,7 |
|
Відрахування на соціальні заходи |
4,2 |
8,7 |
0,6 |
0,5 |
0,5 |
0,5 |
|
Матеріальні витрати |
49,4 |
40,9 |
56,2 |
65,4 |
59,3 |
74,9 |
|
у тому числі: |
||||||
|
насіння і посадковий матеріал |
6,8 |
15,3 |
- |
8,2 |
13,4 |
- |
|
корми |
25,7 |
- |
46,2 |
21,4 |
- |
54,7 |
|
інша продукція сільського господарства |
2,6 |
3,0 |
2,3 |
2,2 |
2,1 |
2,8 |
|
мінеральні добрива |
4,4 |
10,0 |
- |
5,8 |
9,5 |
- |
|
нафтопродукти |
2,5 |
4,0 |
1,3 |
11,4 |
15,5 |
5,2 |
|
електроенергія |
0,7 |
0,5 |
0,8 |
2,3 |
1,4 |
3,6 |
|
паливо |
0,3 |
0,3 |
0,4 |
0,7 |
0,7 |
0,6 |
|
запчастини, ремонтні і будівельні матеріали |
3,0 |
3,4 |
2,6 |
6,2 |
7,6 |
3,9 |
|
оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями |
3,3 |
4,3 |
2,5 |
7,2 |
9,2 |
4,1 |
|
Амортизація основних засобів |
9,8 |
11,8 |
8,2 |
5,1 |
5,5 |
4,4 |
|
Інші витрати |
3,0 |
3,4 |
2,7 |
14,3 |
20,7 |
4,5 |
|
з них орендна плата: |
||||||
|
за земельні частки (паї) |
- |
- |
- |
9,0 |
14,1 |
- |
|
за майнові паї |
- |
- |
- |
0,4 |
0,5 |
0,3 |
запасних частин і ремонтних матеріалів). Друге місце належить витратам на насіння і добрива – 22,9%. Розпаювання землі та майна аграрних підприємств в результаті реформування спричинило появу в складі витрат виробництва витрат на орендну плату за земельні і майнові паї, на які також припадає значна частка собівартості продукції рослинництва.
У структурі собівартості продукції тваринництва понад 50% всіх витрат припадає на вартість кормів. Тому визначальним фактором зниження собівартості тваринницької продукції виступає скорочення витрат кормів на одиницю продукції та здешевлення їх виробництва.
3. Класифікація витрат
Класифікація витрат є важливим інструментом для побудови на підприємстві системи управління витратами, створення механізму їх формування та прийняття на цій основі оптимальних господарських рішень. Вона дозволяє, з одного боку, здійснювати вплив на ті чи інші витрати, а з іншого – оцінювати вплив витрат різного виду на кінцеві результати діяльності підприємства.
За економічною роллю у формуванні собівартості продукції та характером участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні і накладні.
Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт, послуг). До них належать затрати на оплату праці робітників зайнятих безпосередньо виробництвом продукції, вартість насіння, кормів, добрив, засобів захисту рослин і тварин, пального, амортизація основних засобів тощо.
Накладні витрати – це витрати пов’язанні з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрігосподарського кооперативу тощо), галузі, їх ще називають загальновиробничими. До них включають: оплата праці працівників апарату управління та спеціалістів галузей; амортизація і витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загальновиробничого призначення; витрати на обслуговування виробничого процесу; плата за оренду землі і майна виробничого призначення.
В залежності від способу віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати бувають прямі та непрямі (розподільчі).
Прямими вважаються витрати, які можна віднести безпосередньо на відповідний об'єкт витрат, або які розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до бази, з якою ці витрати знаходяться в близькій залежності, зокрема витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація і витрати на поточний ремонт приміщення – пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо.
Непрямі витрати – це витрати, які пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, і не можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний вид продукції. Тому виникає необхідність у їх розподілі між окремими об’єктами планування і обліку (сільськогосподарськими культурами чи статево-віковими групами тварин). Через це даний вид витрат називають ще розподільчими. До них окрім усіх загальновиробничих витрат, належать також частина основних: амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати зі зрошення та осушення тощо.
Загальновиробничі затрати розподіляють між культурами чи статево-віковими групами тварин пропорційно до суми прямих затрат, що віднесені на дану культуру чи групу тварин без вартості насіння у рослинництві та кормів – у тваринництві.
Залежно від ступеня однорідності і складу витрати поділяються на прості та комплексні. Прості витрати складаються із одного виду витрат. Наприклад, витрати на пряму заробітну плату, насіння, корми, пальне та інші. Комплексні витрати складаються із кількох елементів витрат. До них відносяться витрати з експлуатації автомобільного та гужового транспорту, машинно-тракторного парку, електро-, газо-, тепло- та водопостачання.
В залежності від часу виникнення та включення до собівартості продукції витрати можуть бути: поточні, витрати незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та майбутні витрати.
Поточні витрати – це витрати здійснені переважного в поточному періоді і відносяться на собівартість в даному періоді.
Незавершене виробництво – це витати, понесені на певні види виробництва у поточному періоді, продукцію від яких буде отримано в майбутньому році. Наприклад: підняття зябу, посів озимих культур та ін.
Витрати майбутніх періодів – це витрати, які понесені в поточному періоді, однак у вони будуть включені до собівартості продукції в наступні роки. Це затрати некапітального характеру: затрати на будівництво загонів, літніх таборів для тварин, силосних траншей тощо.
Залежно від зв’язку з об’ємами виробництва продукції витрати бувають постійні і змінні.
Постійні витрати це витрати, величина яких не залежить ні від кількості продукції, ні від поголів'я чи обсягу виконаних робіт. До них відносяться: амортизація основних засобів; загальновиробничі витрати та витрати на ремонт приміщень; витрати на підтримуючі корми, орендна плата за землю та майно; оплата праці працівників, рівень якої не залежить від обсягів виробленої продукції; страхові платежі за посіви, майно і худобу.
Змінні витрати – це витрати, сума яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції. До таких витрат відносять: вартість насіння і продуктивних кормів, витрати на добрива, отрутохімікати, засоби захисту рослин і тварин, паливо-мастильні матеріали, технічний огляд, ремонт техніки та обладнання, витрати на оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо залежить від обсягів виробленої продукції тощо.
Змінні витрати в свою чергу діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин;
4. Методика визначення собівартості продукції
сільського господарства
Визначення (калькулювання) собівартості одиниці продукції здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства. Точне та обґрунтоване визначення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції є важливою передумовою об'єктивності визначення цілого ряду важливих економічних показників.
Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид (групу) тварин.
Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.
Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції, робіт та послуг. У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.
Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій послідовності:
Собівартість одиниці продукції в самому загальному виразі визначається діленням загальної суми витрат на кількість отриманої продукції. Однак, специфіка сільського господарства полягає у тому, що в процесі виробництва в більшості випадків поряд з основною отримують також супутню та побічну продукцію.
Основною продукцією є продукція, для отримання якої організовано виробництво (наприклад, зерно, цукрові буряки, молоко, яйця та ін.).
Одночасно з основною у сільськогосподарському виробництві здебільшого отримується побічна продукція (солома, гичка, гній тощо).
Два і більше основних види продукції, що їх отримують в процесі виробництва називають супутніми (в зерновому господарстві – зерновідходи, багаторічні трави – сіно, насіння, зелена маса; в молочному скотарстві – приплід; в птахівництві – м’ясо і яйця та ін.).
Отримання від виробництва основної, супутньої та побічної продукції призводить до того, що об’єкти обліку затрат та об’єкти визначення собівартості не співпадають. Це вимагає розподілу витрат між вказаними видами продукції в процесі калькуляції їх собівартості. Розподіл здійснюється різними способами, що й обумовлює специфіку визначення собівартості окремих видів продукції сільського господарства.
По кожному виду продукції при визначенні собівартості встановлено кінцеву межу – місце припинення витрат. Цією межею прийнято вважати певне територіальне місце закінчення робіт, яке вказується у відповідних методичних рекомендаціях. Наприклад: для зерна, насіння соняшнику це – франко-тік (франко-місце зберігання); для цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів – франко-поле (франко-місце зберігання) та ін. Всі послідуючі витрати на виконання операцій по підготовці продукції до реалізації та її проведення відносяться на витрати зі збуту.
Вартість побічної продукції рослинництва (соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та ін.) визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної продукції, а вартість гною у тваринництві – виходячи з нормативно-розрахункових витрат на його прибирання та доставку до місця зберігання і вартості підстилки.
Калькуляція собівартості продукції рослинництва
Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість з доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.
Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна.
Наприклад, в підприємстві зібрано 20000 центнерів повноцінного зерна озимої пшениці та 1500 центнерів зерновідходів із вмістом в них зерна 60 відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи) становили 292600 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції виконується таким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах становить 900 центнерів (1500 х 60/100). Загальна його кількість з урахуванням зерновідходів дорівнюватиме 20900 центнерів (20000 + 900).
Собівартість центнера повноцінного зерна становитиме 14 грн. (292600 грн./20900 центнерів), а собівартість центнера зерновідходів становитиме 8,4 грн. (14 х 900/1500).
Собівартість центнера зерна кукурудзи визначається шляхом ділення витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюється за фактичним виходом зерна з качанів, який визначається хлібоприймальними пунктами шляхом обмолоту середньодобових зразків з врахуванням базової вологості зерна в качанах (базова вологість зерна в качанах кукурудзи береться на рівні 14 відсотків). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно, виконується за середнім відсотком виходу зерна базової вологості.
При потребі додатково розраховується фактична собівартість центнера кукурудзи в качанах.
Виробнича собівартість центнера цукрових буряків визначається діленням загальної суми витрат на їх вирощування і збирання (без вартості гички, оціненої за нормативно-розрахунковими витратами) на фізичну масу буряків.
Собівартість центнера насіння соняшнику визначається діленням загальної суми витрат на вирощування та збирання продукції (без вартості соняшничиння та кошиків у оцінці за нормативно-розрахунковими цінами) на фізичну масу насіння після його доробки.
Калькуляція собівартості продукції тваринництва
У молочному скотарстві розраховується собівартість центнера молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.
Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням всієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.
Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.
Собівартість центнера приросту живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.
Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначається як різниця між масою поголів'я, яке було на кінець року та яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і масою тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року, включаючи приплід, та які були на початок року.
Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).
Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.
Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).
На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалізована, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року.
5. Шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції
Собівартість продукції рослинництва і тваринництва залежить від суми витрат на її виробництво та обсягів валового виходу продукції. Виходячи з цього, найбільш прийнятними варіантами зниження собівартості одиниці сільськогосподарської продукції вважаються: збільшення обсягів виробництва продукції при одночасному зниженні виробничих витрат; зростання кількості виробленої продукції при незмінних витратах; зростання виробництва продукції швидшими темпами порівняно із збільшенням витрат на її виробництво.
Основними шляхами зниження собівартості одиниці сільськогосподарської продукції є:
підвищення якості і скорочення втрат сільськогосподарської продукції.
125