Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Політична система та механізм її функціонування.
План:
Поняття.
Система (systema – ціле, що складається з частин; поєднання). Численність елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках між собою и утворюють певну цілісність. Вживається у різноманітних значеннях: типи і класи.
Виділяють матеріальні і абстрактні системи. Матеріальні системи поділяються на клас систем неорганічної природи (фізична, геологічна, хімічна та інші). Клас живих систем (організми, популяції, види, екосистеми). Особливий клас матеріальних систем – соціальні системи (від найпростіших соціальних об’єднань до соціально-економічних структур).
Тип абстрактні системи – поняття, гіпотези, теорії, наукові знання.
Першу в сучасній науці системну концепцію (Загальну теорію систем) висунув австрійський біолог теоретик Людвіг фон Берталамфі (1968). Задачі теорії – розробка математичного апарату для опису різних типів систем.
Системний підхід до вивчення суспільства започаткував Т. Парсонс – американський соціолог теоретик. В книзі «Соціальна система» (1952).
В «Соціальній системі» Парсонс виділяв підсистеми:
Основу системного аналізу політичних явищ і процесів заклав американський вчений Д. Істон (Політична система 1953 і Межа політичного аналізу, 1965).
Політична система (за автором) своєрідна машина, яка має:
В підсумку політична система – це сукупність державних установ, політичних партій, груп інтересів, тощо, відношень між ними, врегульованих політико-правовими нормами, з допомогою яких суспільство приймає політичні рішення і контролює їх виконання.
За Д.Істоном політична система – це сукупність взаємодій, через які здійснюється авторитетний розподіл цінностей у суспільстві.
Концепції політичної системи (підходи, методи аналізу):
Типологія політичних систем.
В залежності від критерію, політичні системи можуть класифікуватись на:
Цей поділ найбільш поширений між науковців.
Таким чином, політична система, її класифікація відображає ідеальні типи політичних систем. В реальному житті вони значно відрізняються від того, якими вони були в історії людства і є в сучасному світі.
Типологія дозволяє порівнювати політичний лад різних країн, бачити спільне і відмінне.
Функції політичної системи.
Функція – це конкретна єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади відповідних історичному етапу суспільства.
Політична система, як багаторівнева структура уже сформованої політичної влади має наступні рівні:
Держава входить в політичну систему як цілісний інститут, що проводить загальнонаціональні перетворення. Програми таких перетворень пропонують конкуруючі політичні партії.
Держава надає стійкість політичній системі, концентрує різноманіття політичних інтересів, упорядковує діяльність її елементів.
Стійкість політичної системи визначається тривалістю існування, ефективністю і легітимністю політичної влади.
Політична система як реально діючий механізм політичної влади – це її динаміка, процес виникнення, функціонування інститутів (важелів влади), що знаходяться у певних визначених конституцією відношеннях і між собою і зовнішнім середовищем. Для позначення виникнення та діяльності політичної системи і використовуваних нею методів здійснення влади, користуються поняттями політичний процес і політичний режим. На основі цих категорій:
На цій основі можна давати оцінку і вести пошук найбільш оптимальних політичних форм організації суспільства.
Політичний процес.
Відповідно існує 2 підходи до його визначення:
Такі підходи є справедливими для оцінки політичної системи, яка склалася на протязі століть. Механізм влади якої від лагоджену як це має місце в країнах заходу. Але якщо політична система знаходиться в фазі становлення и реформування (як це має місце у нашій республіці), то такий підхід до визначення політичного процесу буде недостатнім, звуженим, бо за межами поля нашої уваги будуть внутрішні основи і безпосередні умови буття політичної системи. Тобто позиції соціальних груп відносно формування, принципів побудови, діяльності і орієнтації політичної системи. Тому політичний процес можна визначити так: це сукупна діяльність всіх суб’єктів політичних відносин, пов’язаний з формуванням, зміною, реформуванням та функціонуванням політичної системи. Єдиний політичний процес є круговим, точніше спіралеподібним і поділяється на 4 стадії:
Постійне конституювання політичної системи являє собою вираження згоди людей (індивідів, груп, класів) наявною політичною системою, її нормами, інститутами і принципами. Ця згода проявляється у схваленні і систематичній підтримці політичної системи. Вона буває активною і пасивною, відкритою і прихованою, добровільною і вимушеною, свідомою і несвідомою.
Форми підтримки: матеріальна (сплата податків, служба в армії), дотримання законів та інших норм, участь у політичному житті (процент голосуючих на виборах), шанобливе ставлення до влади та її символів. Початкова згода з політичною системою живе не за інерцією, не стихійно. Визнання, підтримка, схвалення і довір’я завдяки яким держиться політична система, складається у кожного нового покоління на основі цілеспрямованої і систематичної діяльності позицій і ролей учасників політичного процесу,в результаті яких і виникають конструктивні для політичної системи оцінки і установки. Відсутність потрібного визнання політичної системи, відомого схвалення с боку народу – це тривожний для політичної системи симптом. Він свідчить про втрату стійкості політичної системи, а з нею і ефективності, свідчить про загрозу її існування. Інколи руйнування і остаточний крах ослаблої політичної системи, реакційні сили намагаються відтермінувати заходами жорсткого насильства, змушуючи людей будь що сприйняти цю систему. Досягається це шляхом свавілля, репресій, терору (фізичного і духовного). Відповіддю на такі дії влади здійснюються компанії громадської непокори.
В свою чергу загальнополітичні рішення поділяються на такі: конституція і закони, які приймаються законодавчими органами держави. Програми, директивні документі партій, що знаходяться при владі, оскільки в них містяться концепції суспільно-політичного розвитку, постановки загальних цілей і дано концентровану оцінку ситуації. Рішення, що приймаються безпосередньо населенням країни шляхом референдуму по найважливішим державним питанням.
Значимість цих загальнополітичних рішень в тому, що вони дають поштовх всій низці рішень на різних рівнях політичної системи, в результаті чого приводиться в рух вся нормативна підсистема на виконання законів, прийняття організаційно-управлінських рішень.
В процесі опрацювання і прийняття рішень, відбувається виявлення національних, класових, групових інтересів. Демократизм політичної системи проявляється у боротьбі різних соціальних сил, співставлення різних варіантів рішення. Звідси – особлива увага державного апарату до виконання процедур для вирішення конфліктів, суперечностей – пошук компромісів, що покликано забезпечувати регулювання протиборства на всіх стадіях опрацювання і прийняття рішень. Саме в цьому полягає зміст регламентів парламентів і конституційних положень. Для функціонування політичної системи особливе значення мають як загальні процедури підготовки і прийняття рішень, так і окремі процедури, що регулюють діяльність певних ланок політичної системи. Д. Істон дану стадію виражає наступним: норма творчості (творення норм, які регулюють поведінку людей і груп), застосування правил (введення в дію законів та інших норм виконавчою владою), контроль за одержанням правил (суд и правоохоронні органи, санкція за порушення), політична комунікація (поширення інформації між елементами політичної системи).
Природу цієї стадії виражають інститути, які спеціально створюються. Форми і способи їх діяльності визначаються характером політичної системи конкретної політичної обстановки. В умовах авторитарного і тоталітарного політичних режимів, функцію загального контролю виконує диктатор, хунта, вождь. А традиційні форми загального контролю втрачають зміст. В демократичному суспільстві сукупність інститутів контролю поділяється на 2 групи: інститути самоконтролю політичної системи – контролю, який проводиться із середини системи силами людей, які професійно зайняті контролем (низка державних установ, партійних інституцій тощо, а також офіційна преса); інститути, які створюються для контролю самим суспільством, тобто знизу. До них відносяться структури громадських організацій, рухів, партій и неофіційна преса. Саме дія вказаних двох груп інститутів виконує роль зворотного зв’язку в русі політичної системи.
Способи контролю: контроль за дотриманням конституції, законів, всіма державними установами, громадськими організаціями та громадянами (парламент, конституційний суд, прокуратура, амбутсмен). Контроль за проведенням життя політичної лінії керуючої партії. Фінансово-матеріальний та інші форми контролю.
Для контролюючої діяльності с боку суспільства характерний такий механізм: критерії оцінки політично-значущих фактів, які виникають в результаті дій учасників політичного процесу. Критерії оцінки це загальні установки, притаманні певним групам соціальної структури, суспільству в цілому і які відображають той чи інший тип політичної культури, систему цінностей. До таких установок відносяться – забобонна віра, мудрість і непорешимість можновладства. Міф про переваги певної частини суспільства: партії (КПРС – ум, честь совість епохи), класу (пролетаріат, гегемон – самі передові, самий свідомий клас), нації (російський народ – старший брат в сим*ї народів), раси (арійці – раса панів).
Схильність до справедливості, рівності і інших загальнолюдських цінностей.
Оцінювання політично-значущих фактів – воно відбувається по схемі: добро-зло; користь-шкода; справедливість-не справедливість.
Санкція і вплив громадян відбувається відповідно до здійсненої оцінки. Санкція це реакція громадян на певні політично-значущі факти. Вона сприяє заохоченню, стимулюванню певної політичної поведінки, або її засудження. Форми санкції і її сила диференціювання по обов’язковості, силі, складу учасників, що пов’язано із специфікою інституту, соціальною значимістю груп окремих громадян, від яких вона походить.
Ця стадія завершує цикл політичного процесу, але політичне життя суспільства, еволюція політичної системи цим циклом не завершується. За ним починається черговий цикл, і так до тих пір, поки існує політична система. Учасники політичного процесу вступають у новий цикл з набутим новим політичним досвідом.