Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Семінар №2
Власність у системі економічних відносин
1. власність і виробничі відносини.
У сучасній економічній літературі щодо сутності власності існують різні точки зору. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна власність розглядається як "належність засобів і продуктів виробництва певним особам — індивідам або колективам — у певних історичних умовах, що виражають конкретний тип відносин власності". У "Великому економічному словнику" за редакцією А. Азріліяна дається аналогічне визначення цієї категорії2. Ще в одній колективній праці російських учених власність охарактеризовано як "належність речей, матеріальних і духовних цінностей певним особам, юридичне право на таку належність і економічні відносини між людьми з приводу належності, поділу, переділу об'єктів власності"3. У найпопулярнішому в Росії підручнику "Економічна теорія" стверджується, що власність — це "категорія, що використовується для позначення системи економічних і правових відносин, які характеризують організаційні або соціальні форми володіння, користування і розпоряджання майном; майно або фінансові засоби, що належать фізичній або юридичній особі"4.
Такі та аналогічні визначення власності запозичують деякі українські економісти. Але більшість дефініцій має такі недоліки:
1) однобічний юридичний підхід — акцентування на такому аспекті власності, як належність майна певним особам, а отже, на відсутності динамічних вольових відносин з приводу володіння цим майном з боку інших осіб;
2) зосередження економічного аспекту (у разі доповнення ним юридичного) спочатку на належності (економічних відносинах між людьми з приводу приналежності);
3) розширення правового аспекту власності (долучення таких категорій юридичної власності, як володіння, розпоряджання і користування) з метою з'ясування системи економічних відносин є алогічним прийомом;
4) не виокремлення економічної власності.
Проте власність загалом є значно ємніша категорія, яка відображає базисні і надбудовні відносини.
Власність — соціологічна категорія, яка відображає розвиток кількох підсистем суспільних відносин (виробничих, соціальних, правових, пол'пичних, психологічних та ін.), що прямо і опосередковано стосуються привласнення матеріальних I духовних благ через суспільно-економічну форму певного способу виробництва.
Двома найважливішими підсистемами власності є економічна і юридична власність. Економічну власність можна охарактеризувати у найзагальнішому вимірі.
Економічна власність — система сутнісних виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності (засобів виробництва, предметів споживання, послуг, робочої сили, патентів та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).
Таку власність характеризують кількісний і якісний аспекти.
Кількісний аспект економічної власності — це сукупність матеріальних благ у суспільстві, різноманітних об'єктів власності, основними з яких є: засоби праці, предмети праці, предмети споживання, робоча сила, послуги, цінні папери, золото, гроші, патенти, ліцензії, ноу-хау, використовувані людьми сили природи, корисні копалини, а з початком другого етапу НТР — інформація та ін.
Найповніше кількісний аспект власності виражений в її кількісній структурі, що має багато вимірів, зокрема: зосередження об'єктів власності (наприклад, засобів виробництва) в руках держави, корпорацій, кооперативів, трудових колективів тощо; співвідношення між основними фондами в рівних сферах (матеріальній і нематеріальній) і галузях економіки. Перетворення відносин власності в Україні, вихід країни з економічної кризи, стабільний розвиток економіки потребують докорінної зміни співвідношення між концентрацією засобів виробництва в І та П підрозділах, між групами "А" і "Б" та ін., створення на основі процесу оптимального роздержавлення, приватизації та деприватизації оптимального і реального плюралізму конкуруючих типів і форм власності.
Якісний аспект економічної власності — це процес привласнення різними суб'єктами власності певних об'єктів власності (або всієї їх сукупності) у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Головними суб'єктами власності є окремий індивід, колектив, акціонерна компанія, держава, наднаціональні органи. Привласнення відбувається насамперед у процесі праці, за якого здійснюється взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини. Крім того, привласнення здійснюють різні економічні суб'єкти у формі заробітної плати, прибутку (в тому числі торгового), ренти, відсотка, дії механізму цін, виплати пенсій, інших соціальних виплат тощо, тобто через суспільно-економічну форму способу виробництва (в якій поєднуються соціальні та виробничі відносини).
Отже, економічна власність охоплює системну сутність виробничих відносин. Привласнення засобів виробництва у сфері безпосереднього виробництва є основним виробничим відношенням. Процес привласнення засобів виробництва у всіх сферах суспільного відтворення формує цілісну підсистему економічної власності на основі привласнення найважливішого матеріального об'єкта. Аналогічно можна виокремити й інші підсистеми, що формуються на привласненні певних об'єктів власності.
Теоретичним вираженням економічної власності є сукупність економічних законів і категорій. Важливість такого визначення для практики полягає передусім у тому, що докорінне перетворення власності в Україні не може обмежуватися роздержавленням економіки, надмірним зниженням питомої ваги державної власності, утвердженням різних форм власності, воно потребує радикального реформування кожного елементу цієї системи виробничих відносин, тобто привласнення кожного об'єкта власності у різних сферах суспільного відтворення. Йдеться про радикальну зміну цін, заробітної плати, розподілу прибутку та інших конкретних економічних форм (виражених у певних категоріях), за допомогою яких привласнюються засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання тощо в кожній сфері суспільного відтворення. Для цього необхідно одночасно змінювати кількісну структуру власності (наприклад, співвідношення між величиною заробітної плати, прибутком і цінами тощо).
2 Економічна сутність власності
Сутність власності, тобто те, що визначає стійкість і відносну незмінність її як соціального явища, полягає в майнових, точніше, економічних відносинах між суб'єктами права з приводу привласнення ними матеріальних благ.Зміст власності втілюється в сукупності всіх складових її елементів: відносин володіння, користування і розпорядження. Вислів змісту права власності через тріаду повноважень володіння, користування і розпорядження традиційно для цивільного права.
Цивільний кодекс визначає зміст права власності «Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном». Розглянемо докладніше кожен елемент закріпленої в кодексі тріади.Право володіння. У повсякденному мовному обороті слово «володіти» нерідко означає «панувати», «мати у своїй власності», «мати». У юридичній лексиці термін «володіння» використовується більш суворо: володіння не ототожнюється з власністю.Для не юристів ці терміни видаються вельми близькими за змістом. Певні підстави для їх смислового зближення справді є: право володіння виступає необхідною умовою користування, а розпоряджається річчю часто той, хто нею володіє.Для правознавців важливі відтінки цих понять. Звичайно, право володіння найчастіше здійснюється самим власником. Але річ може перебувати у володінні і невласника.Наприклад, перевізники, зберігачі, наймачі володіють тим майном, яке становить предмет відповідних договорів, ними укладених. Однак власності на це майно у них в силу даних договорів не виникає. Власники (наприклад, вантажовідправники, поклажедателі або наймодавці) не володіють переданим для перевезення, зберігання або найму майном, але зберігають на нього право власності.
Розрізняють законне і незаконне володіння. Законним визнається володіння, що спирається на правову основу (титул). Без наявності правової підстави власник не є законним, у нього не виникає правомочності володіння отже, права на відновлення порушеного володіння.До числа законних власників відноситься перш за все власник, а також особи, що отримали від нього власницькі повноваження за договором, - наймачі, довірчі керуючі, комісіонери та ін.Незаконними власниками виступають ті, хто володіє викраденим майном або речами, отриманими за недійсними угодами. У їх числі розрізняють добросовісних і недобросовісних набувачів. Добросовісними набувачами визнають осіб, що придбали речі у володіння за обставин, коли вони не знали і не могли знати про те, що купують їх від неуправомоченної особи. Ті, хто знав або повинен був знати про придбання майна від неуправомоченного особи, визнаються недобросовісними набувачами. Закон передбачає певні відмінності в їх правовому становищі для випадків витребування речі з чужого незаконного володінняПраво користування. Задоволення у вигляді речей тих чи інших потреб, вилучення з речі її корисних властивостей (одержання доходів, плодів) є користування речами. Якщо користування виражається в споживанні речі, як це має місце у відношенні продуктів харчування, мінеральної сировини та ін, то акт споживання призводить до знищення речі. Тому споживання речей багато вітчизняних авторів, слідом за М. М. Агарковим, А.В.Бенедиктовим, С.М. Корнєєвим, відносять до одночасного здійснення та права користування, і права розпорядження.)Право користування можна визначити як надану законом можливість вилучення з речі її корисних властивостей і доходів.Як і у випадку з володінням, розрізняють користування законне і незаконне, у залежності від того, чи грунтується воно на правовому титулі чи ні.Право користування річчю може передаватися власником іншій особі; в певних випадках передачу права власності може здійснювати і невласник, якщо він користується річчю на належній правовій підставі, зокрема, наймач може здавати приміщення або частину його іншій особі в піднайм, якщо це не суперечить закону або положенням договору.
Право розпорядження. У ході здійснення свого права власник може відчужувати належне йому майно, виробляти в ньому різні зміни, обтяжувати його заставою, здавати в оренду і т.д. Вчинення подібних дій становить зміст найважливішого з тріади повноважень власника - права розпорядженняЗдійснюючи право розпорядження майном, власник може приймати рішення про постійне (продаж) та часове (здача в наймання) вибутті його з господарського використання (іпотека).Розпорядчі правомочності власника виявляються, таким чином, у вчиненні різних угод, за допомогою яких здійснюється передача майна у володіння, у власність, господарське відання, оперативне або довірче управління іншої особи.За своєю юридичною природою довірче управління виступає речовим правом, що служить не встановленню нового права власності на відповідне майно, а здійснення власником належних йому розпорядчих правочинівДовірче управління. Передача свого майна в довірче управління іншій особі - довірчому керуючому - виступає новою правомочністю власника, якого не знало передуюче цивільне законодавство. Ця правомочність у своєму змісті відтворює всі елементи права власності - права володіння, користування і розпорядження. Однак акт передачі довірчому керуючому права довірчого управління не веде до позбавлення власника належного йому титулу власності. У самому кодексі передбачена можливість передати майно у володіння, користування і розпорядження іншій осіб, залишаючись при цьому власником переданих речей.
3Суть власності юридичної.
Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.
Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розпо діляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими грома дянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав воло діння, користування і розпорядження.
На думку Карла Маркса власність - це ставлення індивідів один до одного відповідно до їхнього ставлення до матеріалу, знарядь праці та результатів праці, тобто суть власності полягає у взаємовідносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ.
На відміну від Маркса, західна економічна думка розглядає власність лише з боку юридичного аспекту, тобто як ставлення людини до речей.
Згідно з Законом України „Про власність”, право власності - це вре гульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Це визначення поєднує два аспекти власності: юридичний (врегулювання відносин законом) та економічний (відноси ни з майном).
Отже, власність - це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, насамперед засобів виробництва, що породжує право володіння, користування та розпоря дження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування. Власність визначає таке:
суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва;
відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результа тів виробництва;
умови розпорядження і використання факторів і результатів вироб ництва.
Виділяють такі аспекти власності.
Економічна власність - це система виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними різноманітних речей (об’єктів) в усіх сферах суспільного відтворення. Економічна власність характеризу ється двома ознаками: кількісна та якісна.
Кількісна ознака - означає сукупність матеріальних благ, найваж ливішими з яких є засоби виробництва, предмети праці, предмети спо живання, послуги, золото, гроші, цінні папери, ліцензії, патенти, вико ристання людьми сил природи, технології, форми та методи організації виробництва, корисні копалини, інформація.
Якісна ознака - означає процес присвоєння різними суб’єктами влас ності тих чи інших об’єктів. Привласнення здійснюється, насамперед, у процесі праці, при якому відбувається взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини.
Система відносин власності охоплює цілий спектр причинно- наслідкових зв’язків, які знаходять своє відображення у володінні, роз порядженні, користуванні.
Володіння - означає можливості суб’єктів чинити з об’єктами влас ності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно, у своїх інтер есах, якщо це не суперечить загальноприйнятим законам.
Розпорядження - означає, що суб’єкти мають право практично віль но застосовувати об’єкти власності, проте у межах повноважень, які були надані власником.
Користування - означає використання об’єктів власності лише в межах задоволення своїх власних потреб з певною метою з обов’язковою умовою повернення об’єктів власникові.
Юридична власність - це загальна умова виробництва, вияв волі пев ного класу і правове оформлення цієї волі у юридичних актах, що, як правило, закріплюється угодами.
Юридична власність реєструє такі відносини: 1) ставлення однієї особи до іншої або до групи людей; 2) ставлення індивіда до речей.
Соціальний аспект власності розкриває процес формування і розви тку класів, соціальних верств і груп та їх взаємодію залежно від став лення до засобів виробництва, способів отримання певної частки на ціонального багатства.
Політичний аспект власності характеризує вплив на політику дер жави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства.
Національний аспект власності розкриває наявність певної частини власності на території політично незалежної країни в руках грома дян цієї або іншої країни. Так, в Україні значна частка стратегічних об'єктів опинилася у власності іноземного капіталу.
Психологічний аспект власності відображає наявність почуття госпо даря в людини-працівника або його відсутність, ставлення до влас ності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержав- лення власності у СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося в масовому розкраданні цієї влас ності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.
Виділяють такі функції власності:
функція управління суспільним виробництвом. Для ефективної ре алізації цієї функції слід створювати такі умови: працюючі повинні бути власниками засобів виробництва; їх добробут повинен прямо залежати від вкладу в суспільне виробництво; вони повинні розпо ряджатися суспільними виробництвом;
забезпечення необхідної конкурентної боротьби між різними форма мисуспільного виробництва;
потреба обміну діяльністю людей у різних формах (обмін досвідом, професійною майстерністю, науково-технічними досягненнями, іде ями, товарами, послугами, інформацією);
забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.
4 Право власності
Визначення права власності
Право власності - це дозволені суспільством відносини між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням товарів та послуг і стосуються їхнього використання. Відносини власності випливають з обмеженості ресурсів, оскільки без певної передумови про обмеженість немає сенсу говорити про власність (якщо всі товари були б доступні кожному, то ніякої власності не було). Право власності впливає на засіб використання покупцями і продавцями інформації про порівняльні ціни.
Основні елементи відносин власності
До основних елементів відносин власності належать:
1) об'єкт власності (товари та послуги, підприємство, квартира та ін.);
2) суб'єкт власності (людина, представники держави, фірма, трудовий колектив, акціонер та ін.).
Відносини власності охоплюють такі процеси:
1) присвоєння - відчуження об'єкта власності одним суб'єктом від інших суб'єктів;
2) користування - фактичне застосування товару чи послуги залежно від її призначення;
3) володіння - неповне або часткове присвоєння (кредит або оренда);
4) розпорядження - прийняття рішень володарем або іншою особою з приводу функціонування об'єкта власності.
Форми власності
Існують такі основні форми власності:
1) приватна;
2) державна;
3) колективна або акціонерна.
Право приватної власності припускає, що господарі будуть використовувати свою власність з максимальною вигодою для себе.
У країнах з ринковою економікою (СІЛА, Велика Британія, Японія, Німеччина та ін.) основна частка власності належить приватним особам, і власники ефективно використовують свої права. Правова система країни захищає власників від крадіжок, зловмисників, несанкціонованого використання ким-небудь їхньої власності та чітко визначає, хто має право володіти нею. Правова система також накладає обмеження на використання приватної власності. Наприклад, власники хімічних заводів не мають права скидати токсичні відходи в ріки або муніципальні водопостачальні системи; власники магазинів у житлових кварталах повинні закривати свої магазини в передбачену годину; власники квартир повинні дотримуватися договірних зобов'язань, постанов та норм, прийнятих у суспільстві; власник автомобіля не має права їхати в місті чи іншому населеному пункті зі швидкістю більше ніж 60 км на годину.
Рішення та дії приватних власників, як правило, "спрямовуються" становищем або змінами порівняльних цін. Так, власник нафтопереробного заводу, аналізуючи стан порівняльних цін, визначатиме, що йому виробляти: бензин, моторне масло чи гас. Власник вантажівки орієнтуватиметься на порівняльні ціни, щоб визначити сферу його використання: перевозити меблі чи овочі.
У соціалістичних суспільствах (колишній СРСР, Куба, Північна Корея та ін.) власність належить державі. Фабрики, заводи і земля є власністю держави. Планувальні організації і директори заводів, які розподіляють державні ресурси, фактично не володіють ними. У такій системі практично немає стимулів до використання ресурсів з максимальною віддачею, оскільки особиста винагорода не зв'язана безпосередньо з найкращим використанням державних ресурсів.
Акціонерна форма власності найбільш досконала. її перевага в тому, що вона може бути і приватною, і державною. У розвинутих країнах (СІЛА, Німеччині, Канаді, Японії і т.д.), якщо виключити сільське господарство і дрібний бізнес, то акціонерна форма власності стала загальною.