Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
В останні роки активно розробляються проблеми службової й адміністративної етики, етики господарського керівника. Головна увага звертається на обґрунтування принципів і норм моральної поведінки всіх осіб, що беруть участь в організації й керуванні, необхідності відносини до службових прав і обов'язкам як до професійного боргу. Акцентується увага на неприпустимість наявності в бізнесменів і менеджерів якостей, що мають підвищену соціальну небезпеку. До таких у першу чергу ставляться: нескромність, несправедливість, хабарництво, необ'єктивний добір кадрів, зловживання владою.
Управлінська етика – це система теоретико прикладних етичних знань і практичних рекомендацій, орієнтованих на якісне виконання адміністративно господарських функцій. Вона містить у собі зразки кращого досвіду морального вирішення конкретних проблем бізнесу й керування.
Одним із проявів свідомого духовного життя є моральна установка особистості, що орієнтує свою поведінку на "голос совісті" ( всупереч, може бути, голосу егоїстичного "Я"). За словами С. Л. Рубинштейна, етика включена в онтологію людини, у ній відбитий "загальнолюдський, співвідносний характер моральних положень".
Італія заслуговує по справедливості бути названою батьківщиною етикету.
Норми моральності, що склалися, є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.
Етикет – слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності й увічливості, прийняті в суспільстві.
Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої стародавності до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якого те даного суспільства, але й представниками всіляких соціально політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення й доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями й звичаями.
Розрізняють кілька видів етикету, основними з яких є:
– придворний етикет – строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;
– дипломатичний етикет – правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах з один одним під час різних дипломатичних приймань, візитів, переговорів;
– військовий етикет – звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поведінки військовослужбовців у всіх сферах їх діяльності;
– загальногромадянський етикет – сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.
Більшість правил дипломатичного, військового й загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більшого значення, оскільки відступ від них або порушення цих правил може завдати шкоди престижу країни або її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.
Дотриманняетикету залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці й за одних обставин, може бути доречним в іншім місці й за інших обставин.
Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поведінці людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинен не тільки знати й дотримуватися основних норм етикету, але й розуміти необхідність певних правил і взаємин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.
Слід зазначити, що тактовна й вихована людина поводиться відповідно до норм етикету не тільки на офіційних церемоніях, але й будинку. Справжня ввічливість, в основі якої лежить доброзичливість, обумовлюється тактом, почуттям міри, що підказують, що можна, а чого не можна робити за тих чи інших обставин. Така людина ніколи не порушить громадський порядок, ні словом, ні вчинком не скривдить іншого, не образить його гідності.
На жаль, зустрічаються люди з подвійним стандартом поведінки: один – на людях, іншої – будинку. На роботі, зі знайомими й друзями вони ввічливі, попереджувальні, а будинку ж – із близькими – не церемоняться, грубі й нетактовні. Це говорить про невисоку культуру людини й поганім вихованні.
Сучасний етикет регламентує поведінка людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах – прийманнях, церемоніях, переговорах.
Отже, етикет – дуже більша й важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх вистав про добро, справедливість, людяність – в області моральної культури й про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності – в області культури матеріальної.
Одним з основних принципів сучасного життя є підтримка нормальних відносин між людьми й прагнення уникнути конфліктів. У свою чергу, повагу й увага можна заслужити лише при дотриманні ввічливості й стриманості. Тому ніщо не цінується навколишніми нас людьми так дорого, як увічливість і делікатність. Але в житті нам нерідко доводиться зустрічатися із брутальністю, різкістю, неповагою до особистості іншої людини. Причина тут у тому, що ми недооцінюємо культуру поведінки людину, його манери.
Манери – спосіб тримати себе, зовнішня форма поведінки, обігу з іншими людьми, уживані в мові вираження, тон, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція й навіть міміка.
У суспільстві гарними манерами вважаються скромність і стриманість людину, уміння контролювати свої вчинки, уважно й тактовно спілкуватися з іншими людьми. Дурними манерами прийнято вважати звичку голосно говорити, не соромлячись у вираженнях, розв'язність у жестикуляції й поведінці, неохайність в одязі, брутальність, що проявляються у відвертій недоброзичливості до навколишніх, у зневазі до чужих інтересів і запитам, у безсоромнім нав'язуванні іншим людям своєї волі й бажань, у невмінні стримувати своє роздратування, у навмисній образі гідності оточуючих людей, у безтактності, лихослів'ї, уживанні принизливих кличок і прізвиськ.
Манери відносяться до культури поведінки людину й регулюються етикетом. Етикет має на увазі доброзичливе й поважне відношення до всіх людей, безвідносно до їхньої посади й суспільному становищу. Він містить у собі чемне поводження з жінкою, шанобливе відношення до старших, форми звертання й вітання, правила ведення розмови, поведінка за столом. У цілому етикет у цивілізованім суспільстві збігається із загальними вимогами ввічливості, в основі яких лежать принципи гуманізму.
Обов'язковою умовою спілкування є делікатність. Делікатність не повинна бути зайвої, перетворюватися в підлесливість, приводити до нічим невиправданому вихвалянню побаченого або почутого. Не треба посилено приховувати, що ви вперше бачите що те, слухаєте, пробуєте на смак, боячись, що а якщо ні, то вас вважають невігласом.
Усім відомі вираження: "холодна ввічливість", "крижана ввічливість", "презирлива ввічливість", у яких епітети, додані до цієї прекрасної людської якості, не тільки вбивають його сутність, але й перетворюють її у свою протилежність.
Емерсон визначає ввічливість як "суму маленьких жертв", принесених нами оточуючим нас людям, з якими ми вступаємо в ті або інші життєві відносини.
На жаль, зовсім затерте прекрасне висловлення Сервантеса: "Нічого не варто так дешево й не цінується так дорого, як увічливість". Дійсна ввічливість може бути лише доброзичливої, тому що вона – одне із проявів щирої, безкорисливої доброзичливості стосовно всіх інших людей, з якими людині доводиться зустрічатися на роботі, у будинку, де живе, у громадських місцях. З товаришами по роботі, з багатьма знайомими в побуті ввічливість може перейти в дружбу, але органічна доброзичливість до людей взагалі – обов'язкова база ввічливості. Справжня культура поведінки – там, де вчинки людину у всіх ситуаціях, їх утримування й зовнішній прояв випливають із моральних принципів моралі й відповідають їм.
Одним з головних елементів увічливості вважають уміння запам'ятовувати імена. От як про це говорить Д. Карнегі: "Більшість людей не запам'ятовують імен з тієї причини, що не прагнуть витрачати час і енергію на те, щоб зосередитися, затвердити, незгладиме закарбувати ці імена у своїй пам'яті. Вони шукають для себе виправдань у тому, що занадто зайняті. Однак вони чи навряд більше зайняті, чому Франклін Рузвельт, а він знаходив час для того, щоб запам'ятати, і при нагоді воскресити в пам'яті навіть імена механіків, з якими йому доводилося стикатися… Ф. Рузвельт знав, що один з найпростіших, найдохідливіших і найдійовіших способів завоювати прихильність навколишніх – це запам'ятайся їхні імена й вселити їм усвідомлення власної значущості" [121].
Утримування наступних двох шляхетні людські якостей – тактовності й чуйності – увага, глибока повага до внутрішнього миру тих, з ким ми спілкуємося, бажання й уміння їх зрозуміти, відчути, що може зробити їм приємність, радість або, навпаки, викликати в них роздратування, досаду, образу. Тактовність, чуйність – це й почуття міри, яку слід дотримувати в розмові, в особистих і службових відносинах, уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів і вчинків у людини виникає незаслужена образа, прикрість, а іноді й біль. Тактовна людина завжди враховує конкретні обставини: різницю віку, статі, суспільного становища, місце розмови, наявність або відсутність сторонніх.
Повага до інших – обов'язкова умова тактовності навіть між гарними товаришами. Вам, напевно, доводилося зустрічатися із ситуацією, коли на нараді хтось недбало кидає під час виступів своїх товаришів «нісенітниця», «дурниця» і т.п. Така поведінка нерідка стає причиною того, що коли він сам починає висловлюватися, то навіть його здорові судження зустрічаються аудиторією з холодком. Про такі людей говорять: "Природа відпустила йому стільки поваги до людей, що йому вистачає його тільки на себе". Самоповага без поваги до інших неминуче вироджується в зарозумілість, чванство, зарозумілість.
Культура поведінки рівною мірою обов'язкова й з боку нижчестоящого стосовно вищого. Вона виражається насамперед у чеснім відношенні до своїх обов'язків, у строгій дисциплінованості, а також у повазі, увічливості, тактовності стосовно керівника. Те ж – стосовно товаришів по службі. Вимагаючи поважного відношення до себе, задавайтеся частіше питанням: чи відповідаєте ви їм самим тим же.
Тактовність, чуйність мають на увазі також здатність швидко й безпомилково визначати реакцію співрозмовників на наше висловлення, учинки й у потрібних випадках самокритично, без почуття фальшивого сорому вибачитися за допущену помилку. Це не тільки не принизить гідність, але, навпаки, зміцнить його в думці мислячих людей, показавши їм вашу винятково коштовну людську рису – скромність.
"Людей, яка говорить тільки про себе, тільки про себе й думає, – затверджує Д. Карнегі. – А людей, яка думає тільки про себе – безнадійно некультурний. Він некультурний, як би високоосвічений він не був".
Скромна людина ніколи не прагне показати себе краще, здібніше, розумніше інших, не підкреслює свою перевагу, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.
Разом з тим скромність не повинна асоціюватися ні з боязкістю, ні із сором'язливістю. Це зовсім різні категорії. Дуже часто скромні люди виявляються набагато твердіше й активніше в критичних обставинах, але при цьому відомо, що спором переконати у своїй правоті неможливо.
Д. Карнегі пише: "Ви можете дати зрозуміти людині, що він не правий, поглядом, інтонацією або жестом не менш красномовно, чому словами, але якщо ви говорите йому, що він не правий, то чи змусите ви його тим самим погодитися з вами? Ніколи! Тому що ви завдали прямого удару його інтелекту, його здоровому глузду, його самолюбству й почуттю власної гідності. Це викличе в нього лише бажання завдати відповідного удару, але аж ніяк не змінити своя думка".
Проілюструємо вищесказане наступним фактом: у період свого перебування в Білому домі Ф. Рузвельт одного разу зізнався, що якби він був прав у сімдесяти п'яти випадках зі ста, то не міг би бажати нічого кращого. "Якщо це був максимум того, на що міг сподіватися один з найвидатніших людей двадцятого століття, що можна сказати про нас із вами?" – запитує Д. Карнегі й укладає: "Якщо ви можете бути впевнені у своїй правоті хоча б у п'ятдесяти п'яти випадках зі ста, те навіщо вам говорити іншим, що вони не праві?".
І дійсно, вам, напевно, доводилося бути свідком як хто те трет, що спостерігає за розлютованими сперечальниками, може покласти кінець непорозумінню дружелюбним, тактовним зауваженням, співчутливим прагненням зрозуміти точку зору обох сперечальників.
Ніколи не слід починати із заяви: "Я вам доведу те те й те те". Це рівносильне тому, уважають психологи, щоб сказати: "Я розумніше вас, я збираюся яке що вам сказати й змусити вас змінити своя думка". Це виклик. Це породжує у вашого співрозмовника внутрішній опір і бажання поборотися з вами перш, ніж ви почали спір.
Щоб що те довести, треба зробити це настільки тонко, настільки мистецьки, щоб ніхто цього й не відчув.
Д. Карнегі – відомий майстер мистецтва маніпуляції – уважає одним із золотих правил наступне: "Людей треба вчити так, ніби ви їх не вчили. І незнайомі речі підносити, як забуті". Спокій, дипломатичність, глибоке розуміння аргументації співрозмовника, добре продумана контраргументація, заснована на точних фактах – от розв'язок цього протиріччя між вимогами "гарного тону" у дискусіях і твердості у відстоюванні своєї думки.
У наш час майже повсюдно відзначається прагнення до спрощення багатьох умовностей, що пропонувалися загальногромадянським етикетам. Це – одне зі знамень часу: темпи життя, що змінилися, що й продовжують швидко мінятися соціально побутові умови найсильнішим чином впливають на етикет. Тому дуже багато з того, що було прийнято ще на початку або середині нашого століття, може зараз здатися абсурдним. Проте основні, кращі, традиції загальногромадянського етикету, навіть видозмінившись за формою, залишаються жити за своїм духом. Невимушеність, природність, почуття міри, увічливість, тактовність, а головне доброзичливість стосовно людей, – от якості, які безвідмовно допоможуть у будь-яких життєвих ситуаціях, навіть тоді, коли ви не знайомі з якими або дрібними правилами загальногромадянського етикету, яких існує на Землі безліч.
Основні риси етикету відрізняються універсальністю, тобто є правилами ввічливості не тільки в міжнароднім спілкуванні, але й у себе будинку. Але часом буває, що й добре вихований людина попадає в скрутний стан. Найчастіше це відбувається, коли необхідне знання правил міжнародного етикету. Спілкування представників різних країн, різних політичних поглядів, релігійних поглядів і обрядів, національних традицій і психології, укладів життя й культури вимагає не тільки знання іноземних мов, але й уміння поводитися природно, тактовно й гідно, що конче потрібно й важливо на зустрічах з людьми з інших країн. Таке вміння не приходить саме собою. Цьому слід вчитися все життя.
Правила ввічливості кожного народу – це дуже складна комбінація національних традицій, звичаїв і міжнародного етикету. І де б ви не були, у якій би країні не перебували, хазяї має право очікувати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв. Розглянемо деякі рекомендації із суспільної поведінки в різних країнах.
АНГЛІЯ
В Англії дуже важливі манери триматися за столом. Тому треба дотримуватися основних правил цього ритуалу. Ніколи не кладіть руки на стіл, тримаєте їх на колінах. Прилади не знімаються з тарілок, тому що підставки для ножів в Англії не вживають. Не перекладайте прилади з однієї руки в іншу, ніж повинен увесь час перебувати в правій руці, качана – у лівій. Кінці приладів звернені до тарілки. Тому що різні городин подаються одночасно з м'ясними блюдами, вам слід надходити так: ви наколюєте маленький шматочок м'яса, за допомогою ножа набираєте на цей шматочок овочів; навчитеся реалізовувати важка рівновага: городин повинні підтримуватися шматочком м'яса на опуклій стороні зубів качани. Ви повинні добитися цього, тому що якщо ви ризикнете наколоти на вилку хоч одну горошину, то вас вважають невихованим.
Не слід цілувати рук або робити при публіці таких компліментів, як "яке у вас плаття!" або " який чудовий цей торт!" – це розцінюється як більша неделікатність.
За столом не дозволяються окремі розмови. Усі повинні слухати того, хто говорить і у свою чергу говорити, що б бути почутим усіма.
ГЕРМАНІЯ
Треба називати титул кожного, з ким розмовляєте. Якщо титул невідомий, то можна звертатися так: "Herr Doctor!". Слово доктор не зарезервоване, як у нас тільки для медиків, а вживається в кожному разі при вказівці спеціальності або професії.
Перед тем, як випити, піднімають келих і цокаються з хазяїном (хоча, наприклад, у Франції піднімають келих, але не цокаються).
У ресторані вітають усіх, що перебувають близько вас, навіть незнайомих, вираженням «Mahlzeit», що означають приблизно "Приємного апетиту".
ІСПАНІЯ
Якщо вас просять залишитися на сніданок – не ухвалюйте цього запрошення: воно є простою формальністю. Якщо його повторюють – знову відмовтеся. Тільки після третього разу можна прийняти запрошення, тому що цього разу воно буде щирим, а не просто жестом увічливості.
Як не дивно, прибувати в точно призначене час – не прийняте, неодмінно потрібно спізнюватися на 15-20 хвилин.
Ніколи не слід наносити візити в години пообіднього відпочинку. У поїзді обов'язково запропонуєте вашим сусідам закусити разом з вами. Вони відмовляться, так само як і ви повинні це зробити, якщо це буде запропоновано вам.
ГОЛЛАНДІЯ
На відміну від Іспанії, у цій країні потрібно дотримуватися виняткової точності в часі при кожній зустрічі або запрошенні. Слід уникати рукостискань, не робити компліментів. Взагалі голландці люблять стриманість, може бути навіть надмірно.
АЗІАТСЬКІ КРАЇНИ
На сході суп подають наприкінці обіду; у багатьох південних країнах і в середньоазіатських республіках гостей часто ухвалюють у дворі, який є за їхніми звичаями продовженням будинку; у турецькій родині можуть запросити провести час у лазні; у Бразилії не прийнято носити тропічний шолом, а в Таїланді – говорити про жару. Латиноамериканці в знак свого особливого розташування до гостя часто переходять у розмові на "ти".
Культура сучасного суспільства в підсумку засвоює найціннішу частину культури всіх країн і всіх попередніх поколінь. У процесі подальшого її розвитку можуть брати участь і ділові люди, збагачуючи в спілкуванні з іноземцями або за кордоном свій культурний досвід, свою культуру поведінки, сприймаючи все краще, що є в інших народів.
Раніше під словом «світло» малося на увазі інтелігентне, привілейоване й виховане суспільство. «Світло» складався з людей, що відрізняються своїм розумом, ученістю, яким або талантом, або хоча б своєю ввічливістю. У цей час поняття "світло йде, але світські правила поведінки залишаються.
Світський етикет – це не що інше, як знання пристойностей, уміння тримати себе в суспільстві так, щоб заслужити загальне схвалення; і ніякими зі своїх дій не образити кого б то ні було.
От кілька принципів, яких варто було б дотримуватися в розмові, адже манера розмовляти – друга по значимості після манери одягатися, на яку людей звертає увагу й по якій складається перше враження про нього.
Тон розмови повинен бути плавним і природнім, але ніяк не педантичним і грайливим, тобто потрібно бути вченим, але не педантом, веселим, але не провадити шуму, увічливим, але не перебільшувати ввічливість. В «світлі» говорять про весь, але ні в що не глибшаються. У розмовах слід уникати всякої серйозної полеміки, особливо в розмовах про політика й релігії.
Уміння слухати така ж необхідна умова для ввічливого й вихованого людини, як і вміння говорити; і якщо ви прагнете щоб вас слухали, потрібно самому слухати інших або, принаймні, робити вигляд, що ви слухаєте.
У суспільстві не слід починати говорити про себе, поки не попросять спеціально, тому що тільки дуже близькі друзі (і те чи навряд) можуть цікавитися особистими справами кого б то ні було.
За столом не потрібно квапитися розкладати свою серветку, краще почекати, поки інші це зроблять. Непристойно витирати свої прилади в гостях, у знайомих, тому що цим ви показуєте свою недовіру до хазяїв, але це дозволене в ресторанах.
Хліб треба завжди ламати шматочками над своєю тарілкою, щоб не кришити на скатертину, різати свій шматок хліба ножем або відкушувати від цілої скиби непристойно.
Суп випливає їсти не з кінця ложки, а з бічного краю.
Для устриць, омарів та й взагалі для всіх м'яких блюд (таких як м'ясо, риба й т.п.) слід уживати тільки ножі.
Уважається дуже непристойним є фрукти, відкушуючи прямо від них. Потрібно ножем очистити фрукт від шкірки, розрізати фрукт на частині, вирізати серцевину із зернами й тільки після цього є.
Ніхто не повинен просити, щоб йому першому піднесли блюдо, виявляючи яким або образом своє нетерпіння. Якщо вам за столом захотілося пити, то слід простягнути свою чарку до того, хто наливає, тримаючи її між більшим, вказівним і середнім пальцями правої руки. Потрібно уникати залишати у своїй склянці вино або воду, які можуть пролитися.
Встаючи із за стола, зовсім не слід складати свою серветку, і дуже непристойно їхати негайно після обіду, завжди потрібно почекати, принаймні, півгодини.
При сервіровці стола слід мати у виді, що не прийнято класти більш трьох вилок або трьох ножів (кожному виду блюд повинен відповідати свій прилад) тому що всі прилади однаково не будуть використовуватися одночасно. Інші ножі, качани й інші додаткові предмети сервіровки подаються якщо буде потреба до відповідних до блюд. Качани повинні лежати ліворуч від тарілки в порядку послідовності подачі блюд. Праворуч від тарілки ніж для закуски, столова ложка, ніж для риби й великий обідній ніж.
Келихи ставляться в такій послідовності праворуч ліворуч: келих (склянка) для води, келих для шампанського, келих для білого вина, трохи менший келих для червоного вина й ще менший для десертного вина. На найвищий фужер звичайно кладуть картку з іменем і прізвищем гостюючи, для якого призначено місце.
Хоча й говорять, що проводжають по розуму, але зустрічають те все таки по одежинці. Одяг – одна з найголовніших умов того, наскільки гарне зложиться в людини думка про вас. Рокфеллер почав свій бізнес із того, що купив собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольф клубу.
Я думаю, не варто говорити про те, що одяг повинна бути охайної, вичищеної й вигладженої. Але от кілька рад із приводу того, як і в яких випадках потрібно одягатися.
На приймання до 20.00, чоловіка можуть надягати будь-які костюми неяскравих квітів. На приймання, що починаються після 20.00, слід надягати костюми чорного кольору.
В офіційній обстановці піджак повинен бути застебнуть. У застебнутому піджаці входять до знайомих, у ресторан, у зал для глядачів театру, сидять у президії або виступають із доповіддю, але при цьому слід знати, що нижній ґудзик піджака ніколи не защібають. Розстебнути ґудзика піджака можна на обіді, вечері або сидячи в кріслі.
У випадку, коли потрібно надягати смокінг, це спеціально вказується в запрошенні (cravate noire, black tie).
Колір чоловічих носків повинен бути в кожному разі темніше, чим костюм, що створює перехід від кольору костюма до кольору взуття. Лаковане взуття повинна надіватися тільки до смокінга.
Журнал "Models of the season" рекомендує дотримуватися наступних правил:
– піджак переважніше класичний «англійський» (із двома шліцами позаду). На відміну від «європейського» ( без шліц) і «американського» (з однієї шлицей), він дозволяє своєму власникові не тільки елегантно стояти, але й елегантно сидіти;
– штани повинні бути такої довжини, щоб попереду ледве спускатися на взуття, а позаду доходити до початку каблука;
– сорочка під піджаком допускається тільки з довгими рукавами. Не слід надягати нейлонових і трикотажних сорочок;
– комір повинен бути на сантиметр півтора вище коміра піджака;
– жилет повинен бути не занадто короткий, ні сорочка, ні ремінь не повинні бути видні;
– ремінь відповідно виключає підтяжки й навпаки;
– носки до ділового й святкового костюма підбираються в тон, у жодному разі не білі, і досить довгі.
Жінка користується значно більшою волею у виборі фасону одягу й тканини, чому чоловік. Основне правило, яке слід дотримувати при виборі одягу, – це відповідність часу й обстановці. Тому не прийнято ухвалювати гостей або ходити в гості в розкішних платтях у денний час. Для таких випадків підійде елегантне плаття або плаття костюм.
Якщо людей прагне підкреслити білизну своєї особи, то йому слід надягати червоний одяг, у будь-які інших комбінаціях червоний колір одягу пригнічує природній колір особи. Жовтий колір білизні особи надає фіолетовий відтінок.
Звичайно колір одягу підбирають із таким розрахунками:
– блондинкам найбільше підходить синій колір;
– брюнеткам – жовтий колір;
– білий колір іде людям з рожевим відтінком шкіри на особі;
– чорний колір поглинає блиск інших квітів.
Візитна картка в багатьох випадках заміняє " посвідчення особи". Звичайно вона друкується мовою країни, у якій живе власник картки, по английски або мовою країни перебування.
На візитній картці друкуються ім'я й прізвище, посада й адреса фірми, де людина працює, а також номер телефону (факсу, телекса).
Візитна картка вручаються людині так, щоб він зміг відразу прочитати її, а, що дає повинен тим часом уголос вимовити своє ім'я й прізвище.
На візитних картках дружин проставляється лише ім'я й прізвище, посада не вказується.
Візитні картки, на яких зазначено одночасне ім'я й прізвище чоловіка й дружини, розсилаються або завозяться, головним чином, дамам.
На візитних картках, написаних не російською мовою, по батькові не вказується, тому що в більшості країн не існує навіть такого поняття.
Написи олівцем у лівому нижньому куті візитної картки можуть означати наступне:
p. f. – поздоровлення,
р. г. – дяка,
р. с. – співчуття,
p. p. – заочна вистава,
p. f.с. – задоволення знайомством,
р. р. с. – замість особистого візиту у випадку остаточного від'їзду,
p. f.N.a. – поздоровлення з Новим роком.
Завезені візитні картки безпосередньо її власником загинаються із правої сторони (загнутий кут означає особисте відвідування) візитні картки, що посилають, не загинаються.
На отримані або завезені візитні картки покладається відповісти протягом 24 годин.
Візитні картки не повинні бути вигадливими, екстравагантними, не повинні мати золотих обрізів. Шрифт може використовуватися тільки чорний.
Етикет у листах, по суті, це все ті ж формальності, що перетворилися у звичаї. Поздоровлення з Новим роком, посилають заздалегідь, для того щоб вони були отримані напередодні Нового року або в день свята. Цей строк повинен дотримуватися у відносинах з родичкою, щодо ж друзів або близьких знайомих строк поздоровлень може бути розтягнуть і на перший тиждень після Нового року, усіх інших можна поздоровляти в продовження всього січня.
Листи пишуться тільки з однієї сторони аркуша, зворотна сторона повинна завжди залишатися чистої.
Етикет не вимагає краси почерку, але писати нерозбірливо так само некрасиво, як і бурмотати собі під ніс, розмовляючи з іншими.
Дуже некрасивим і нечемним уважається ставити одну букву із крапкою замість підпису. Якого б роду лист не був: ділове або дружнє – ніколи не потрібно забувати ставити адреса й число.
Ніколи не слід писати багатослівно особам, що коштують вище або нижче вас по положенню. У першому випадку багатослівністю можна показати своя неповага, та й, швидше за все, довгий лист простий не будуть читати, а в другому випадку – довгий лист можна порахувати за фамільярність.
У мистецтві становити листи відіграє дуже важливу роль уміння відрізнити того, до кого ми пишемо, і вибрати вірний тон листа.
Лист зображує моральний вигляд пишучого, воно, так сказати, міряло його утвору й знань. Тому при переписці слід бути витончено дотепним, щохвилини пам'ятаючи про те, що по ній люди укладають про ваші гідності й недоліках. Найменша безтактність у словах і недбалість у вираженнях – виставляють пишучого в неприємнім для нього світлі.
Інтелігентність укладена не тільки (і навіть – не стільки!) у знаннях, але й у здатності до розуміння іншого. Вона проявляється в тисячі й тисячі дріб'язків: в умінні шанобливо сперечатися, поводитися скромно за столом, в умінні непомітно допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе – не смітити недокурками або лайкою, дурними ідеями.
Інтелігентність – це терпиме відношення до миру й до людей.
В основі всіх гарних манер лежить турбота про те, щоб людина не заважала людині, щоб усе разом почували себе добре. Не заважати один одному треба вміти. Виховувати в собі потрібно не стільки манери, скільки те, що виражається в манерах, дбайливе відношення до миру, до суспільства, до природи, до свого минулого.
Не треба запам'ятовувати сотні правил, слід запам'ятати одне – необхідність поважного відношення до інших.
У наш стрімкий час постійно росте попит на ділових, організованих людей. Попит на них за всіх часів перевищував, перевищує й буде перевищувати пропозиція, тому що немає більш надійних, результативних, точних і уважних "виробів родів людського".
Організованого людину відрізняє певна система роботи, техніка особистої праці, повага вчасно. Він робить у три чотири рази більше, ніж неорганізована людина, проживаючи, при цьому, як би три чотири життя.
Неорганізована людина йде на приводу в часу й справ. Організований уміє управляти часом і справами. Його стиль діяльності, результати праці показують, що організація будь-якого життєвого процесу в руках людини – величезна чинність.
Щоб стати організованою людиною, потрібно подолати себе, мати волю й завзятість.
Пропонований тест (№ 34) послужить не тільки для перевірки особистої організованості, але й буде коштом, який може спонукати до збагнення секретів самоорганізації, до вироблення організаційних навичок і звичок. Виберіть у кожнім питанні найбільш підходящий для вас варіант відповіді.
1. Є чи у вас головні, основні цілі в житті, до досягнення яких ви прагнете?
а) У мене такі цілі є;
б) хіба потрібно мати які те мети? Адже життя так мінливе;
в) у мене є головні цілі і я підкоряю своє життя їх досягненню;
г) мети в мене є, але моя діяльність мало сприяє їхньому досягненню.
2. чи Становите ви план роботи, справ на тиждень, використовуючи для цього щотижневик, спеціальний блокнот і т.д.?
а) Так;
б) немає;
в) не можу сказати ні «так», ні «ні», тому що намічаю головні справи в голові, а план на поточний день – у голові або на листку паперу;
г) пробував становити план, використовуючи для цього щотижневик, але потім зрозумів, що це нічого не дає.
3. чи Вичитуєте ви себе за невиконання наміченого на тиждень, на день?
а) Вичитую в тих випадках, коли бачу свою провину, лінь або неповороткість;
б) вичитую, незважаючи ні на які суб'єктивні або об'єктивні причини;
в) зараз і так усе лають один одного, навіщо ж ще вичитувати самого себе?
г) дотримуюся такого принципу: що вдалося зробити сьогодні – добре, а що не вдалося – виконаю, може бути, іншим разом.
4. Як ви ведете свою записну книжку з номерами телефонів ділових людей, знайомих, родички, приятелів і т.д.?
а) Я хазяїн (господарка) своєї записної книжки. Як прагну, так і записую телефони, прізвища, імена. Якщо знадобиться чий то номер телефону, те обов'язково знайду;
б) часто міняю записні книжки із записами телефонів, тому що нещадно їх експлуатую. Переписуючи телефони, намагаюся все зробити " по науці", однак при подальшім користуванні збиваюся на довільний запис;
в) записи телефонів, прізвищ, імен веду "почерком настрою". Уважаю важливим, щоб був записаний телефон, прізвище, ім'я, по батькові, а на якій сторінці записане, прямо або криво, це не має значення;
г) використовую загальноприйняту систему: відповідно до алфавіту записую прізвище, ім'я, по батькові, номер телефону, якщо потрібно, те й додаткові відомості (адреса, місце роботи, посада).
5. Вас оточують різні речі, якими ви часто користуєтеся. Які ваші принципи розташування речей?
а) Кожна річ лежить там, де їй хочеться;
б) дотримуюся принципу: кожної речі – своє місце;
в) періодично навожу порядок у розташуванні речей, предметів потім скарбу їх туди, куди прийде, щоб не завантажувати голову «розташуванням» через який той час знову навожу порядок і т.д.;
г) уважаю, що дане питання не має ніякого відношення до самоорганізації.
6. чи Можете ви після закінчення дня сказати, де, скільки й з яких причин вам довелося даремно згаяти час?
а) можу сказати про загублений час;
б) можу сказати тільки про місце, де був дарма загублений час;
в) якби загублений час звертався в гроші, тоді б я вважав (уважала) його;
г) завжди добре представляю, де, скільки й чому був дарма загублений час;
д) не тільки добре представляю, де, скільки й чому був загублений час, але й вишукую приймання скорочення втрат у тих же самих місцях і ситуаціях.
7. Які ваші дії, коли на нараді, на зборах починається "переливання з порожнього в порожнє"?
а) Пропоную звернути увагу на суть питання;
б) будь-яка нарада або збори являє собою комбінацію як «повного», так і «порожнього». Коли наступає порожнє, то чекаєш повного. Коли підходить смуга повного, те небагато стомлюєшся й для розрядки… чекаєш порожнього. У такім чергуванні й проходить нарада або збори. І нічого отут не поробиш;
в) поринаю в "небуття";
г) починаю займатися тими справами, які побрав із собою розраховуючи на "переливання".
8. Вам має бути виступити з доповіддю. чи Будете ви при підготовці приділяти увагу не тільки змісту доповіді, але і його тривалості?
а) Буду приділяти сама серйозна увага змісту доповіді. Думаю, що тривалість потрібно визначати лише приблизно. Якщо доповідь буде цікавою, то завжди дадуть час, щоб закінчити його;
б) приділяю рівною мірою увага втримуванню й тривалості доповіді, а також його варіантам залежно від часу.
9. чи Намагаєтеся ви використовувати буквально щохвилини для виконання задуманого?
а) Намагаюся, але в мене не завжди виходить у чинність особистих причин (занепад чинностей, настрій і ін.);
б) не прагну до цього, тому що вважаю, що не потрібно бути дріб'язковим відносно часу;
в) навіщо прагнути, якщо час однаково не обженеш;
г) намагаюся й намагаюся, незважаючи ні на що.
10. Яку систему фіксації доручень, завдань і прохань ви використовуєте?
а) Записую у своєму щотижневику, що виконати й коли;
б) фіксую найбільш важливі доручення, прохання, завдання у своєму щотижневику. «Дріб'язки» намагаюся запам'ятати. Якщо забуваю про «дріб'язки», то не вважаю це недоліком;
в) намагаюся запам'ятати доручення, завдання й прохання, тому що це тренує пам'ять. Однак, повинен ( повинна) зізнатися, що пам'яті часто підводить мене;
г) дотримуюся принципу " зворотної пам'ятей": нехай про доручення й завдання пам'ятає той, хто їх дає. Якщо доручення потрібне, то про нього не забудуть і викличуть мене для термінового виконання.
11. чи Пунктуальні ви (ідучи на ділову зустрічі, на збори, нараду, засідання)?
а) Приходжу раніше на 5–7 хвилин;
б) приходжу вчасно, до початків зборів, наради або засідання;
в) як правило, спізнююся;
г) завжди спізнююся, хоча намагаюся прийти раніше або вчасно;
д) якби була видана науково популярна допомога " Як не спізнюватися", те я, імовірно, навчився ( навчилася) би не спізнюватися.
12. Яке значення ви надаєте своєчасності виконання завдань, доручень, прохань?
а) Уважаю, що своєчасність виконання – це один з важливих показників мого вміння працювати, свого роду тріумф організованості. Однак мені яке що не завжди вдається виконати вчасно;
б) своєчасність виконання – це звір, який може «вкусити» саме в ту хвилину, коли завдання виконане. Краще небагато затягти час виконання завдання;
в) волію поменше міркувати про своєчасність, а виконувати завдання й доручення в строк;
г) вчасно виконати завдання або доручення – це вір ный шанс одержати нове. Ретельність завжди своєрідно "карається".
13. Припустимо, ви пообіцяли що те зробити або в чому те допомогти іншій людині. Але обставини змінилися таким чином, що виконати дана обіцянка задоволена важко. Як ви будете поводитися?
а) Повідомлю людині про обставини, що змінилися, і про неможливість виконати обіцяне;
б) постараюся сказати людині, що обставини змінилися й виконати обіцянка скрутна. Одночасно скажу, що не потрібно втрачати надію на обіцяне;
в) буду намагатися виконати обіцяне. Якщо виконаю – добре, не виконаю – теж не лихо, тому що я досить рідко не стримував (не стримувала) своїх обіцянок;
г) нічого не буду повідомляти людині. Виконаю обіцянку будь-що-будь.