Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№^ 16.Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
Після розпаду староруської держави в 12 столітті на окремі регіональні формування у 1199 році всі ці землі об’єдналися в Галицько-Волинську державу під керівництвом галицького князя Романа, нащадка Володимира Мономаха. Зміцнення влади Галицько-Волинського князя відбувалося за мов постійної опозиції з боку бояр, яких підтримували закордонні покровителі: угорці та поляки. Після смерті Романа Мстиславича боярам вдалося відлучити від влади його синів, Данила та Василька. Відтоді почалася довготривала війна під проводом Данила Галицького та його брата Василька за повернення батьківського трону. Ця війна увійшла в історію як визвольна війна за відродження незалежності та територіальної єдності Галицько-Волинського князівства.
Наприкінці 1230-х рр. Данилу Галицькому вдалося встановити мирні стосунки з сусідами, одруживши свого сина з донькою, короля Угорщини. Князь доклав значних зусиль для захисту кордонів країни під час татаро-монгольської навали. В 1254-1255 р. йому також вдалося одержати кілька перемог над загонами Орди та відкинути їх подалі, за межі України.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І. За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II. Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Брати проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з
Польською державою та Тевтонським орденом. Після загибелі Андрія та Лева до влади знову прийшли бояри, що призвело до втручання іноземних держав у внутрішні справи держави. Цей період став періодом занепаду Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве
населення наверталося до католицизму.
Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії
№^ 17.Правління Данила Галицького та його спадкоємців.
Данило Галицький був сином першого галицько-волинського князя Романа. Він був освіченою, талановитою людиною та гарним правителем. Після смерті батька в 1205 році змушений був покинути Галичину. Повернувшись у 1238 році він захопив Галич, а брату Васильку віддав у володіння Волинь, а у 1245 році князь Данило розгромив боярську опозицію, та об‘єднав польсько-угорські війська. У внутрішній політиці Данило продовжував лінію батька: зміцнював владу Князя; послабив позиції бояр; будував нові міста (Львів, Холм);
зміцнював позиції православної церкви; сприяв розвитку культури; послабив пригноблення залежних селян; розширив права ремісників; провів військову реформу. Дипломатична діяльність Данила була спрямована на зміцнення позиції Галицько-Волинського князівства. Він укладав вигідні династичні шлюби своїх дітей з дітьми правителів інших держав. У 1253 році Данило отримав королівський титул від Папи римського. Нове вторгнення монголо-татар на землі Галицько-Волинського князівства примусило Данила прийняти умови хана Бурундая: зруйнувати фортецю Львів, Володимир, Луцьк. Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно Данилович на короткий час об'єднав Галицьке князівство з Литвою. На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об'єднались в руках одного князя Юрія І Львовича, внука Данила Галицького. У 1308-1323 рр. в Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія - Лев II і Андрій. На міжнародній арені Галицьке-Волинське князівство за Андрія і Лева Юрійовичів орієнтувалось на союз з Тевтонським орденом. Виснажлива боротьба із зовнішніми ворогами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою ослаблювали сили Галицько-Волинського князівства, і цим скористувалися сусідні держави. Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-волинське князівство слугувало опорою української державності.
№^ 62. Входження Радянської України до союзної держави СРСР: проблеми політичної правосуб’єктності
Шлях до створення єдиної союзної був зумовлений низкою об’єктивних чинників. Території усіх республік, що увійшли до Союзу були об’єднані в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, своєрідний розподіл праці.
Значну роль у посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну монопартійну структуру. Реальна влада на місцях належала єдиній більшовицькій партії, керованій московським ЦК. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.
І етап (червень 1919 – грудень 1920 р.) – утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову „Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії”.
II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність держав, взятий на централізацію курс, особливо в 1921–1922 рр., посилювався. У цей час об’єднаними і керованими центром були 7 наркоматів: військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищих рад народного господарства.
III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. 30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір.
У цей період процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану державу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.
№^ 82 Наростання кризових явищ у суспільно-економічного розвитку УРСР у 1970-1980.
Економіка республіки, маючи значний потенціал, поступово, але неухильно втрачала динаміку свого розвитку. Нестрпиятлива демографічна ситуація, криза організіації виробництва були у цей час загальносоюзними негативними тенденціями в економічній сфері. Проте Україна, мала ще цілий ряд особливостей власного економічного розвитку, які заважали ефективному господарюванню у республіці. Це деформована структура розміщення продуктивних сил, що склалася ще у довоєнні пятирічки. Внаслідок незбалансованого розвиттку народного господарства республіки частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 30%, тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав50-60% і більше. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення ряду екологіних, демографічних та соціальних проблем. Перекоси та деформації у розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень.Особливістю економічного розвитку України було швидке старіння основних виробничих. Дія загальносоюзних та республіканських негативних тенденцій в економічній сфері зумовила постійне відставання УРСР за економічними показниками. Так, у 60-80-ті роки Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промиловості та с/г займала останні позиції в Радянському Союзі.